Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр.
Автор у цій статті зробив спробу дати аналіз соціальним перетворенням в житті українських селян в умовах аграрної реформи 1906–1916 рр. в галузі медицини, освіти, науки. У статті зроблено аналіз трансформації соціального статусу та громадянської свідомості українського селянина в умовах соціально...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Назва видання: | Український історичний збірник |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100249 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. / О. Короткова // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 1. — С. 175-181. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-100249 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1002492016-05-20T03:02:30Z Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. Короткова, О. Проблеми історії XIX – початку XX ст. Автор у цій статті зробив спробу дати аналіз соціальним перетворенням в житті українських селян в умовах аграрної реформи 1906–1916 рр. в галузі медицини, освіти, науки. У статті зроблено аналіз трансформації соціального статусу та громадянської свідомості українського селянина в умовах соціально-економічних перетворень. Автор статьи делает попытку проанализировать социальные преобразования в жизни украинских крестьян в условиях аграрной реформы 1906–1916 гг. в отрасли медицины, образования, науки. В статье проведен анализ трансформации социального статуса и гражданского сознания украинского крестьянина в условиях социально-экономических преобразований. The author of this article made an attempt to analyze social transformations in the life of Ukrainian peasants under the conditions of agricultural reforms in 1906–1916 in the field of medicine, education and science. The article gives an analyze of Ukrainian peasants social status civil-conscience transformations under the conditions of social and economic reforms. 2010 Article Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. / О. Короткова // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 1. — С. 175-181. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100249 94(477)–058.232.6 «19» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми історії XIX – початку XX ст. Проблеми історії XIX – початку XX ст. |
| spellingShingle |
Проблеми історії XIX – початку XX ст. Проблеми історії XIX – початку XX ст. Короткова, О. Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. Український історичний збірник |
| description |
Автор у цій статті зробив спробу дати аналіз соціальним перетворенням в житті
українських селян в умовах аграрної реформи 1906–1916 рр. в галузі медицини, освіти, науки.
У статті зроблено аналіз трансформації соціального статусу та громадянської свідомості
українського селянина в умовах соціально-економічних перетворень. |
| format |
Article |
| author |
Короткова, О. |
| author_facet |
Короткова, О. |
| author_sort |
Короткова, О. |
| title |
Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. |
| title_short |
Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. |
| title_full |
Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. |
| title_fullStr |
Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. |
| title_full_unstemmed |
Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. |
| title_sort |
зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Проблеми історії XIX – початку XX ст. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100249 |
| citation_txt |
Зміни ціннісних пріоритетів селянства в умовах аграрних перетворень 1906–1916 рр. / О. Короткова // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 1. — С. 175-181. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Український історичний збірник |
| work_keys_str_mv |
AT korotkovao zmínicínnísnihpríoritetívselânstvavumovahagrarnihperetvorenʹ19061916rr |
| first_indexed |
2025-07-07T08:33:46Z |
| last_indexed |
2025-07-07T08:33:46Z |
| _version_ |
1836976417747763200 |
| fulltext |
175
Український історичний збірник, Вип. 13, 2010
УДК 94(477)–058.232.6 «19»
Олена Короткова
*
ЗМІНИ ЦІННОСНИХ ПРІОРИТЕТІВ СЕЛЯНСТВА
В УМОВАХ АГРАРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ 1906–1916 рр.
Автор у цій статті зробив спробу дати аналіз соціальним перетворенням в житті
українських селян в умовах аграрної реформи 1906–1916 рр. в галузі медицини, освіти, науки.
У статті зроблено аналіз трансформації соціального статусу та громадянської свідомості
українського селянина в умовах соціально-економічних перетворень.
Ключові слова: аграрна реформа, соціальне життя, медицина, освіта, громадянська
свідомість, ментальність.
Автор статьи делает попытку проанализировать социальные преобразования в жизни
украинских крестьян в условиях аграрной реформы 1906–1916 гг. в отрасли медицины,
образования, науки. В статье проведен анализ трансформации социального статуса и
гражданского сознания украинского крестьянина в условиях социально-экономических
преобразований.
Ключевые слова: аграрная реформа, социальная жизнь, медицина, образование,
гражданское сознание, ментальность.
The author of this article made an attempt to analyze social transformations in the life of
Ukrainian peasants under the conditions of agricultural reforms in 1906–1916 in the field of
medicine, education and science. The article gives an analyze of Ukrainian peasants social status
civil-conscience transformations under the conditions of social and economic reforms.
Key words: social life, agricultural reforms, medicine, education, civil-conscience, mentality.
Соціальне життя окремого індивіда або цілого суспільства – це складний
комплекс норм, правил, статусних ознак, суспільних цінностей. У період столипін-
ських аграрних перетворень саме українське село переживало найбільший пере-
лом в системі найголовніших соціальних пріоритетів. Село було заповідником
української етнічної самобутності: 88 % селян в Україні були в етнічному відно-
шенні українцями, а 93 % всіх українців були селянами. Важливим було й те, що
українці як селяни займали центральну частину українських територій в межах
Російської імперії, тоді як неукраїнські селяни зосереджувалися на пограниччі:
поляки, німці – на кордоні з Австро-Угорщиною, румуни – на території, суміжній
з Бессарабією, а росіяни – у східних (Катеринославській і Харківській) губерніях і
на півночі Чернігівщини. Тому можна ідентифікувати українців як «селянську
* Короткова Олена – аспірантка кафедри історії України Східноукраїнського націо-
нального університету ім. В.І. Даля.
Науковий керівник – доктор історичних наук, професор Литвиненко В.Ф.
176
націю» на даному етапі і саме з цих позицій визначити головні ціннісні орієнтири
більшості українського населення в умовах аграрних реформ 1906–1916 рр.
До системних столипінських реформ було привернуто найпильнішу увагу
політичної еліти і представників економічної науки Заходу. Не випадково в 1912–
1914 рр. з’явилося декілька аналітичних досліджень: німецьких професорів
Прейера, автора книги «Die| russische| Agrarreform|» і Аугагена, що відвідав Росію
в серпні 1913 р. у складі урядової комісії для вивчення результатів
землевпорядкувальних перетворень; англійського журналіста Б. Переса, автора
книги «Новий земельний устрій в Росії»; французького економіста і оглядача
багатьох газет Е. Тері, який в 1913 р. прибув до Росії за завданням міністра
землеробства і громадських робіт з метою вивчення результатів російської
аграрної реформи.
Серед названих робіт найбільший інтерес, на наш погляд, представляє
дослідження Е. Тері «Росія в 1914 р. Економічний огляд», яке спеціально вивчалося
в парламентській комісії Франції. Е. Тері зробив спробу досліджувати причини
швидкого економічного зростання Росії. Він вважав, що динамічне посилення
державної потужності Росії було обумовлено трьома основними чинниками:
приростом населення, збільшенням промислової і сільськогосподарської продукції,
коштами, які держава мала можливість вкладати в народну освіту і національну
оборону. За підрахунками Тері, населення Росії з 1902 по 1912 рр. зросло з 39 млн.
340 тис. чол. до 71 млн. чол., тобто збільшилося на 26,2 % (Для порівняння за цей же
період в Германії приріст склав 16,7 %, у Австро-Угорщина – 15,9 %, Англії –
10,7 %, Італії – 9 %, Франції – 2,1 %). Середній річний приріст в Росії склав
3 млн. 700 тис., тобто щорічний приріст – 2,27 %. По орієнтовних прикидках Тері,
населення Росії в 1948 р. могло скласти 343,9 млн. чoл., тобто більш ніж населення
Німеччини, Австро-Угорщини, Англії, Італії і Франції разом узятих (336 млн. чoл.).
Крім того, Тері звернув увагу на те, що Росія, по структурі населення, є одній з
наймолодших європейських країн, що потенційно забезпечувало їй і динамічне
економічне зростання.
Підводячи загальний підсумок розвитку сільськогосподарського виробництва
в Росії, Тері писав: «Жоден з європейських народів не досягав подібних резуль-
татів». Ця оцінка Тері цілком співпадає з оцінкою німецького економіста Ауга-
гена, який в своєму звіті німецькому уряду підкреслював: «Якщо землевпорядку-
вальна реформа продовжуватиметься при непорушенні порядку в Імперії ще 10
років, то Росія перетвориться на сильну країну в Європі. Все це разом узяте
дозволило Росії значно розширити експорт сільськогосподарської продукції, який,
за даними Тері, за п’ятиліття столипінських перетворень зріс на 93,7 %.
Економічне зростання дозволило, вважав Тері, збільшити асигнування на
народну освіту. За період 1908–1912 рр. витрати бюджету на освіту зросли на
156,2 %. За цей же період витрати держави на оборону зросли на 50,1 %.
А якщо взяти до уваги те, що саме українське село сприйняло столипінські
реформи найбільш активно, особливо західні та південні регіони, то саме вплив
реформ на соціальний аспект змін є предметом нашого дослідження.
177
Здавна українське село мало багато хазяїв. Земельні угіддя України завжди
були бажаною здобиччю, особливо для «друзів-сусідів», а український селянин
сприймався як худоба, товар – німий та неосвічений. Ведучи боротьбу між собою,
поляки й росіяни однаково вважали українців людьми нижчого сорту, перешко-
дою на шляху задоволення власних земельних апетитів. Мало хто з «великих
господарів» намагалися отримати відповідь на питання, чи є в селян душа, та
цілком певним є те, що для більшості поляків вони не були особистостями.
Мемуари докладно відбивають такий спосіб сприйняття. «Я не пригадую їхніх
прізвищ, – писав Мар’ян Лонжинський, – можливо, я їх і не знав, бо за тогочасних
відносин у селі не було звичаю називати селян на прізвище, хіба в бюрократичних
установах». Найчастіше селянина називали на ім’я чи прізвисько. Так, Вацлав
Подгорський постійно називає усіх своїх слуг-українців Bazylek, додаючи якусь
ознаку: чорнявий, білявий, високий, низенький тощо. Для тітки Станіслава Стемп-
ковського усі її лакеї звуться Jan, для чарівної інженю Марії Левицької всі носиль-
ники на вокзалах Michałkowie. Вона зізнається, що не пригадує, як виглядав їхній
старий пастух: «Одягнений в старий полотняний або домотканий одяг, Гордій
здалеку скидався на стовбур дерева. Влітку він пас корів і так зливався з пейза-
жем, що його часто було важко вирізнити в кущах... Він жив з нами і серед нас. І
водночас був ніби сам по собі»1. Але це зверхнє ставлення до ціннісних пріорите-
тів українського селянства послужило «господарям» української землі погану
службу вже у 1905–1907 рр. Ментальні цінності українця набули великих змін
саме завдяки трансформації соціальної свідомості в умовах аграрних перетворень.
Село, нарешті, почало оживати. Масові селянські виступи, революція 1905–
1907 рр. – це логічні процеси відродження вільної свідомості мужика-хазяїна. На
селі з’являються тисячі агрономів і кооператорів, земських статистів, що вивчали
господарство, шукали шляхи змін та побудови нового села. Почала поступово
орієнтуватися на селянське господарство і наука, відкриваються бібліотеки,
сільськогосподарські училища. Наприклад, в кінці XIX ст. на 17 міст Харківської
губернії приходилося саме 17 бібліотек, приблизно одна бібліотека на 19613 чол.
населення. До 1914 р. їх кількість збільшується майже вдвічі2.
А щодо училищ та сільськогосподарських курсів, то тільки у 1912 р. з
проханням до харківського губернатора з приводу їх відкриття звернулися майже
всі повітові управи. Найбільшу зацікавленість викликали такі предмети як
загальне землеробство, скотарство, кооперація, луківництво. Кожні відкриті курси,
безкоштовні для населення, обходилися державі близько 1500 карбованців3.
А.А. Кофод у своїх звітах приводить дуже багато позитивних змін на селі
після розверстання та виходу на хутори. Наприклад, вплив хуторизації на
непомірне вживання алкоголю на селі: пияцтво закінчується разом з переселенням
на хутір – не цікаво пити самому. І, навіть, «найконсервативніший елемент села» –
жінка – має вагомі причини для задоволення хуторським життям: «А ще наші
чоловіки більше не п’ють і нас не б’ють…». Або приклад відчутних змін у
зацікавленості селян в науковій літературі та нових аграрних технологіях. Але
178
найголовніше те, що «хуторянина можна впізнати навіть за ходою, оскільки вона
відбиває їх рішучий настрій»4.
Можна процитувати рядки статей деяких газет 1906 р., щоб побачити
радикальні зміни у настрої простого селянина відносно політики уряду. «Времена
переменились и мужики из слепых стали зрячими»5. «Деревня неузнаваема.
Забитой, смирной деревни нет и в помине. Крестьянин проснулся и следит за
каждым шагом Думы»6.
Відтак у «землеробській» ментальності українського хлібороба пост-
кріпосницької епохи «розум», «розумна людина» визначалися щонайменше двома
базовими критеріями.
По-перше, прагматичними інтересами повсякденного існування, річного циклу
господарських робіт, селянського способу життя як такого. Історично сформовані
психологічні стереотипи, «користуючись» відсутністю потреби радикально змінювати
свою сутність, відкидали нагоду подумки проникати в усю глибину та складність
інтелектуального потенціалу. Потрапляючи в скрутне, незвичне чи навіть мінімально
суперечливе становище, селянин мав щоразу орієнтуватися на авторитет слова тих
представників найближчого оточення (родинного, сусідського, сільського), які спро-
можні були дати слушну настанову в кожному конкретному випадку.
По-друге, «інтелектуальна людина» бачилася пересічним українським хлібо-
робом через уміння задовольняти інтереси та цікавість знанням важливих у його
світогляді прикмет, повір’ їв, забобонів. Особливо поважалися «народні мудреці»,
що «правильно» провіщали настання змін у природі, передбачали руйнівні проце-
си, перевороти в суспільному житті, зналися на знаменнях, передовсім на тих, які
віщували лихо.
Грамотність як мірило розумності та результат реалізації працелюбності
протягом посткріпосницького періоду тільки-но починала завойовувати собі місце
в психології українського сільського люду. При цьому усталені стереотипи само-
бутньої «землеробської» ментальності «по-своєму» позначалися на характері
цього процесу. Отже, у ментально-світоглядній системі українського селянського
загалу другої половини ХIХ – початку ХХ ст. землеробська (фізична) праця
продовжувала виступати основним джерелом існування, засобом накопичення
статків, своєрідним критерієм визначення статусу та майнового становища членів
родини. «Внутрішній світ» хліборобської людності історично ніби загальмував,
пропускаючи перед себе більш мобільні в цьому відношенні психологічні домі-
нанти купців, підприємців, почасти поміщиків та духовенства. Проте анахронізм
констант селянської ментальності в даному контексті був відносний і певною
мірою «виправданий». Він, по-перше, і надалі зумовлювався традиційним синкре-
тизмом колективної свідомості, а саме тими усталеними домінантами «картини
світу» хліборобів, які пореформена трансформація суспільства не змогла зруйну-
вати. По-друге, цей анахронізм продовжував існувати внаслідок збереження
системності всього селянського укладу. Відтак своєрідна пріоритетність «праці»
українських селян Наддніпрянської України посткріпосницької епохи була
внутрішньо детермінована, тобто існувала як річ економічно, соціально й мораль-
179
но узгоджена. Зберігаючи достатню консервативність, вона була не лише добре
«захищена» від «згубного» впливу швидко змінюваного «оточення», а й спромож-
на «прищеплювати» йому власні самобутні імперативи7.
Те, що український рух на початку ХХ ст. стояв перед потребою національно-
го усвідомлення селянства, теж не було свідченням його катастрофічної відста-
лості. Французький історик Южен Вебер у своїй широко відомій книжці «Зі селян
– у французи: Модернізація сільської Франції, 1870–1914» показав, що перед
подібним завданням наприкінці XIX ст. стояв і французький уряд. Жителі сіль-
ської Франції тоді ще не були національно свідомими французами8. Вони стали
такими лише після того, як французьке суспільство перетворилося з переважно
сільського, аграрного, неписьменного у переважно урбанізоване, промислове і
письменне – одним словом, у модерну націю. Новітні розвідки з історії Велико-
британії і Німеччини підтверджують, що навіть серед західноєвропейських
«історичних» народів перетворення «селян у націю» є досить пізнім феноменом.
Особливість соціального статусу українського селянства склала необхідну
умову для його політичної мобілізації під національні лозунги. Необхідну, але не
достатню. Для зрозуміння її недостатності найкраще порівняти національний рух
українців з білоруським, який на початку ХХ ст. структурно був дуже близьким до
українського9. Як й українське суспільство, білоруське переважно було селянським і
терпіло від тих самих структурних недоліків. Поміщицькі володіння належали в
основному польським або російським поміщикам, дрібна торгівля перебувала у
руках євреїв, а бюрократія була російською. Тому поняття «білорус» й «селянин», як
і в українському випадку, практично співпадали: 92 % білорусів були селянами,
95 % всіх селян були білорусами. Як й українське, білоруське селянство відріз-
нялося дуже низьким рівнем грамотності. Йому властиві були індивідуалістичні
настрої й неприйняття общини. Тим не менше, сила українського національного
руху у 1917 р. виявилася набагато більшою, аніж білоруського10.
Зміни ціннісних пріоритетів зачепили всі, без винятку, аспекти суспільної
діяльності селянства. Малоземелля спонукало значну частину селян до вдоскона-
лення свого виробничого реманенту, напрацюванню вмінь в кустарному вироб-
ництві у період зростаючої необхідності в його товарах. Поведінка дрібних
виробників, вихідців із селян в екстремальній економічній ситуації малоземелля
при відживаючих умовах старого, патріархального способу життя прилаштову-
валася до нових відносин перехідного періоду. Модернізація соціально-економіч-
них відносин у суспільстві, в якому вже існували товарно-грошові відносини,
могутньо вплинула на його традиційний уклад, стимулювала розвиток кустарного
виробництва. Саме цей фактор, в першу чергу, спонукав селян до пошуку нових
форм боротьби за своє існування. У кращому разі вони перетворювалися на
дрібних товаровиробників у сільському господарстві та в кустарно-ремісничому
виробництві, в гіршому – досягали межі зубожіння11.
Модернізація країни за короткий термін була можлива лише із застосуванням
революційних змін та силової форми впливу, відповідно до сили опору
суспільства аграрно-індустріальному перетворенню. Столипін намагався приско-
180
реними темпами зламати общинні устої, адже поміщики не бажали здійснювати
їхню модернізацію. Вони намагалися не втручатися у поземельні справи селян, які
регулювалися віковічним звичаєвим правом, виходячи з принципу трудової
тяглової розкладки з введенням подушного оподаткування (у ХVІІІ ст.). Відповід-
но до традицій такого місцевого управління, у селян були свої звичаї зібрань,
порядок їх скликання, ухвалення рішень на них, тощо. Правила общинності в
житті селян були засадничими, авторитетною правовою базою, головним законом
їхнього життя і повсякденної діяльності. Модернізація виробничих відносин
вплинула на традиційний віковічний уклад. Формування нового трудового начала
в сільському господарстві, що базувалося на індивідуальній власності і
підприємництві, викликало зміни в законодавстві стосовно дрібних виробників та
їх прав у суспільстві. При таких змінах у суспільстві виникали і нові економічні,
соціальні, духовні й моральні проблеми, які зачіпали індивідуалістичні основи
селян (змінювалися засади міжособистісних стосунків, звичаї, культура, виникали
нові обряди, новий спосіб життя в індивідуальному виробництві, з’явилося масове
пияцтво як захист від нової максимальної і виснажливої експлуатації з боку
капіталістичних відносин тощо). В таких умовах народжувався менталітет з
одного боку найманого виробника, з іншого – дрібного виробника (підприємця).
Традиційна зайнятість в сільському господарстві для великої кількості селян
замінювалася, в кращому, кустарництвом («відхожий» заробіток мав гірші
наслідки для малоземельних селян).
Відповідно до нових повсякденних потреб, в кустарництві для селян
змінилися засоби праці, прийоми обробітку сировини, правила виробництва тощо.
В нових умовах товарно-грошового співіснування в суспільстві вироблявся і
новий підхід до життя: покращення добробуту напряму залежало від зусиль
особистої праці і віддачі кожного члена сім’ ї, інтенсифікації власного виробництва
та вдосконалення роботи всіх членів родини (замість общинних стосунків);
подовження робочого часу до максимально можливого для матеріального
поліпшення свого становища і нагромадження необхідного капіталу12.
«Не менше чим на господарство впливає нова система землеволодіння, а саме|
хуторське розселення|, на весь устрій життя селян. Представлений самому собі,
хуторянин спрямовує всю увагу на своє господарство. Він стає більш
зосередженим, менш товариським, особливо спочатку, коли потрібно напружувати
всі сили і засоби для облаштування на новому місці. Відчуваючи відповідальність
за своє майно, хуторянин сумлінно його охороняє, а стежачи за своєю власністю,
він привчається поважати і чужу. Тому в селах, де селяни перейшли на хутори,
припиняються всілякі спори, потрави, порубки, драчки», – так характеризує зміни
в селянському укладі життя відомий датський реформатор А.А. Кофод13.
Суспільство народжувало нового хазяїна землі-вільного, самостійного,
ініціативного. А саме для українця земля і воля – найвищі життєві цінності. Історія
не знає випадків, щоб на території України землеробство втрачало пріоритетність,
вироджувалось. Прихід чужинців, війна, розорення, втрата державності здебільшого
тільки зміцнювали потяг до праці на землі. А на початку ХХ ст. довготривалий
181
процес психологічної еволюції українських селян постає як історичний менталітет,
типова «особливість етнічної свідомості»14. Зокрема, відомий дослідник М. Чубатий
писав, що «українець – це крайній індивідуаліст, який вважає найвищою цінністю
свободу, приватну власність і господарство нехай і на крихітному клаптику землі.
Це його єдина надія, єдина мрія, єдиний ідеал».
Небагато проблем дореволюційної історії викликають такі гострі спори, як
Столипінська аграрна реформа. Полеміка навколо перетворень настільки
політизується, що в наші дні відношення до неї стало мало не питанням віри – або
її приймають, або відкидають. Треба розуміти, що при такому масштабі
нововведень без витрат обійтися було неможливо. Але сама реформа поклала
початок радикальним змінам в соціальному житті селянства, привела до
масштабних змін ціннісних орієнтирів вільних землеробів.
_______________________________
1 Бовуа Даніель. Битва за землю в Україні: 1863–1914: Поляки в соціо-етнічних конфліктах. – К., 1998.
2 Рубакин Н.А. Избранное в II томах. – Книга, 1975г. – С. 88.
3 Харківський державний архів (далі – ХДА). Канцелярія харківського губернатора. – Ф. 3. –
Оп. 285. – Д. 22.
4 Кофод А.А. Столыпинская реформа и землеустроитель А.А. Кофод. – М., 2001. – С. 598–603.
5 Крестьянский депутат. – 25 июня 1906 г. – С. 6.
6 Там же.
7 Присяжнюк Ю.П. Ментальність українського селянства в умовах капіталістичної трансформації
суспільства (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Укр. істор. журн. – 1999. – № 3.
8 Weber E. Peasants into Frenchmen: The Modernization of Rural France, 1870–1914. – Standford, 1976.
9 Guthier S. The Roots of Popular Ukrainian Nationalism: A Demographic, Social and Political
Study of the Ukrainian Nationality to 1917. Unpublished Ph. D. Dissertation (The University of
Michigan, 1990). – P. 284–313.
10 Про причини слабості білоруського національного руху Див. також: Радзік Р. Прычыны
слабасці нацыятворчага працэсу беларусаў у XIX–XX ст. // Беларускі Гістарычны Агляд . –
Т. 2. – Сшытак 2. (Сьнежень 1995). – С. 163–348.
11 Грицак Я. Формування модерної української нації XIX–XX ст. Розділ II. Зі селян у націю:
незавершений проект. Нарис історії України: формування модерної української нації Х1Х–
ХХ ст. – К.: Генеза, 1996.
12 Нізова Л. Повсякденне життя кустаря в період його перетворення: малоземельний селянин–
кустар, ремісник–промисловик–кооператор (друга половина ХІХ – перша чверть ХХ ст.) //
Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Випуск 17. – Київ: Інститут історії
України НАН України, 2007. – С. 288–289.
13 Там само . – С. 290–292.
14 Кофод А.А. Столыпинская реформа и землеустроитель А.А. Кофод. – М., 2001. – С. 143.
|