Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду
В статті розглядається проблема взаємовпливів розвитку посмертного культу особи та автобіографічного чи дидактичного тексту, написаного нею, на основі письмових та археологічних джерел доби Давнього Царства та Першого перехідного періоду. Були досліджені культи видатних людей: Джедефгора, Птагете...
Saved in:
| Date: | 2010 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Series: | Український історичний збірник |
| Subjects: | |
| Online Access: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100263 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду / О. Романова // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 1. — С. 6-20. — Бібліогр.: 81 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-100263 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1002632016-05-20T03:02:14Z Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду Романова, О. Давня історія В статті розглядається проблема взаємовпливів розвитку посмертного культу особи та автобіографічного чи дидактичного тексту, написаного нею, на основі письмових та археологічних джерел доби Давнього Царства та Першого перехідного періоду. Були досліджені культи видатних людей: Джедефгора, Птагетепа, Каґемні, Ісі із Едфу, Гекаіба із Елефантини та Аганахта із Дейр ель-Бершех. Місцеві святі мали стосунок до етичного дискурсу: вони писали автобіографії, деякі із них були відомі як автори повчань. Зміст обох літературних жанрів: автобіографії та повчання, – це тема благочестя особи. Три фактори здійснювали вплив на посмертне «прекрасне ім’я» особи: соціальний статус особи, її репутація як вмілого посадовця та праведної особи, а також текст літератури мудрості, який був створений особою, або який їй приписувався. Прижиттєва слава і громадська думка були основою для позитивної суспільної пам’яті про особу і для розвитку її заупокійного культу. Автобіографія закріплювала позитивний образ особи та сприяла збереженню суспільної пам’яті про людину. В статье рассматривается проблема взаимоотношений развития посмертного культа личности и автобиографического или дидактического текста, ею созданного, на основании письменных и археологических источников периода Древнего царства и Первого переходного периода. Были исследованы культы выдающихся лиц: Джедефхора, Птаххотепа, Кагемни, Иси из Эдфу, Хекаиба из Элефантины, Аханахта из Дейр ель-Бершех. Местные святые имели отношение к этическому дискурсу: они создавали автобиографии, некоторые из них были известны как авторы поучений. Смысл обоих литературных жанров: автобиографии и поучения, – это тема благочестия личности. Три фактора оказывали влияние на посмертное «прекрасное имя» человека: социальный статус лица, его репутация как эффективного чиновника и праведной личности, а также текст литературы мудрости, созданный человеком, или приписываемый ему. Прижизненная слава и общественное мнение были основанием для позитивной общественной памяти о личности и для развития ее заупокойного культа. Автобиография закрепляла позитивный образ личности и содействовала сохранению общественной памяти о человеке. The article considers the problem of interrelation of the development of posthumous cult of a person and the autobiographical or didactic text written by this person, on the ground of the written and archaeological sources of the Old Kingdom and the First Intermediate Period. The posthumous cults of the prominent people: Djedefhor, Ptahhotep, Kagenmi, Isi from Edfu, Hekaib from Elephantine and Akhanakht from Deir el-Bersheh were studied. The local saints were engaged into ethical discourse: they wrote autobiographies, some of them became to be known as the authors of Instructions. The matter of the both literature genres: autobiography and instructions is the theme of virtue of a person. Three factors influence the posthumous «good name» of a person: social status of a person, his reputation as an effective administrative officer and righteous person, and a text of the wisdom literature that was written by the person (or it believed that it was written by him). The ante mortem reputation and the social opinion was a ground for the positive social memory about the person and for progress of a personal tomb cult. Autobiography stated the positive image of a person and collaborated to saving social memory about the person. 2010 Article Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду / О. Романова // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 1. — С. 6-20. — Бібліогр.: 81 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100263 94(32) uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Давня історія Давня історія |
| spellingShingle |
Давня історія Давня історія Романова, О. Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду Український історичний збірник |
| description |
В статті розглядається проблема взаємовпливів розвитку посмертного культу особи та
автобіографічного чи дидактичного тексту, написаного нею, на основі письмових та
археологічних джерел доби Давнього Царства та Першого перехідного періоду. Були
досліджені культи видатних людей: Джедефгора, Птагетепа, Каґемні, Ісі із Едфу, Гекаіба із
Елефантини та Аганахта із Дейр ель-Бершех. Місцеві святі мали стосунок до етичного
дискурсу: вони писали автобіографії, деякі із них були відомі як автори повчань. Зміст обох
літературних жанрів: автобіографії та повчання, – це тема благочестя особи.
Три фактори здійснювали вплив на посмертне «прекрасне ім’я» особи: соціальний статус
особи, її репутація як вмілого посадовця та праведної особи, а також текст літератури
мудрості, який був створений особою, або який їй приписувався. Прижиттєва слава і громадська думка були основою для позитивної суспільної пам’яті про особу і для розвитку її заупокійного культу. Автобіографія закріплювала позитивний образ особи та сприяла збереженню суспільної пам’яті про людину. |
| format |
Article |
| author |
Романова, О. |
| author_facet |
Романова, О. |
| author_sort |
Романова, О. |
| title |
Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду |
| title_short |
Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду |
| title_full |
Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду |
| title_fullStr |
Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду |
| title_full_unstemmed |
Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду |
| title_sort |
культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в єгипті наприкінці давнього царства та за першого перехідного періоду |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Давня історія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100263 |
| citation_txt |
Культи місцевих святих та тексти літератури мудрості в Єгипті наприкінці Давнього царства та за Першого перехідного періоду / О. Романова // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 1. — С. 6-20. — Бібліогр.: 81 назв. — укр. |
| series |
Український історичний збірник |
| work_keys_str_mv |
AT romanovao kulʹtimíscevihsvâtihtatekstilíteraturimudrostívêgiptínaprikíncídavnʹogocarstvatazaperšogoperehídnogoperíodu |
| first_indexed |
2025-07-07T08:34:58Z |
| last_indexed |
2025-07-07T08:34:58Z |
| _version_ |
1836976491343118336 |
| fulltext |
І. ДАВНЯ ІСТОРІЯ
6
Український історичний збірник, Вип. 13, 2010
УДК 94(32)
Олена Романова∗∗∗∗
КУЛЬТИ МІСЦЕВИХ СВЯТИХ ТА
ТЕКСТИ ЛІТЕРАТУРИ МУДРОСТІ В ЄГИПТІ
НАПРИКІНЦІ ДАВНЬОГО ЦАРСТВА
ТА ЗА ПЕРШОГО ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ
В статті розглядається проблема взаємовпливів розвитку посмертного культу особи та
автобіографічного чи дидактичного тексту, написаного нею, на основі письмових та
археологічних джерел доби Давнього Царства та Першого перехідного періоду. Були
досліджені культи видатних людей: Джедефгора, Птагетепа, Каґемні, Ісі із Едфу, Гекаіба із
Елефантини та Аганахта із Дейр ель-Бершех. Місцеві святі мали стосунок до етичного
дискурсу: вони писали автобіографії, деякі із них були відомі як автори повчань. Зміст обох
літературних жанрів: автобіографії та повчання, – це тема благочестя особи.
Три фактори здійснювали вплив на посмертне «прекрасне ім’я» особи: соціальний статус
особи, її репутація як вмілого посадовця та праведної особи, а також текст літератури
мудрості, який був створений особою, або який їй приписувався. Прижиттєва слава і
громадська думка були основою для позитивної суспільної пам’яті про особу і для розвитку її
заупокійного культу. Автобіографія закріплювала позитивний образ особи та сприяла
збереженню суспільної пам’яті про людину.
Ключові слова: культи місцевих святих, посмертний культ, єгипетська автобіографія,
повчання, література мудрості, етичний дискурс, соціальна пам’ять, Єгипет, Давнє царство,
Перший перехідний період.
В статье рассматривается проблема взаимоотношений развития посмертного культа
личности и автобиографического или дидактического текста, ею созданного, на основании
письменных и археологических источников периода Древнего царства и Первого переходного
периода. Были исследованы культы выдающихся лиц: Джедефхора, Птаххотепа, Кагемни,
Иси из Эдфу, Хекаиба из Элефантины, Аханахта из Дейр ель-Бершех. Местные святые имели
отношение к этическому дискурсу: они создавали автобиографии, некоторые из них были
известны как авторы поучений. Смысл обоих литературных жанров: автобиографии и
поучения, – это тема благочестия личности.
Три фактора оказывали влияние на посмертное «прекрасное имя» человека: социальный
статус лица, его репутация как эффективного чиновника и праведной личности, а также
текст литературы мудрости, созданный человеком, или приписываемый ему. Прижизненная
слава и общественное мнение были основанием для позитивной общественной памяти о
личности и для развития ее заупокойного культа. Автобиография закрепляла позитивный
образ личности и содействовала сохранению общественной памяти о человеке.
∗ Романова Олена – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу
Класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України.
7
Ключевые слова: культы местных святых, посмертный культ, египетская автобио-
графия, поучение, литература мудрости, этический дискурс, социальная память, Египет,
Древнее царство, Первый переходный период.
The article considers the problem of interrelation of the development of posthumous cult of a
person and the autobiographical or didactic text written by this person, on the ground of the written
and archaeological sources of the Old Kingdom and the First Intermediate Period. The posthumous
cults of the prominent people: Djedefhor, Ptahhotep, Kagenmi, Isi from Edfu, Hekaib from
Elephantine and Akhanakht from Deir el-Bersheh were studied. The local saints were engaged into
ethical discourse: they wrote autobiographies, some of them became to be known as the authors of
Instructions. The matter of the both literature genres: autobiography and instructions is the theme of
virtue of a person.
Three factors influence the posthumous «good name» of a person: social status of a person, his
reputation as an effective administrative officer and righteous person, and a text of the wisdom
literature that was written by the person (or it believed that it was written by him). The ante mortem
reputation and the social opinion was a ground for the positive social memory about the person and
for progress of a personal tomb cult. Autobiography stated the positive image of a person and
collaborated to saving social memory about the person.
Key words: local saints, posthumous cult of a person, Egyptian autobiography, didactical
Instructions, wisdom literature, ethical discourse, social memory, Egypt, Old Kingdom, the First
Intermediate Period.
Місцеві культи шанованих людей, або культи місцевих святих – це умовна
назва, яка застосовується щодо посмертних культів людей, що набули слави
праведників1 (за життя, або посмертно), культи, які зазвичай продовжувались
протягом тривалого часу після смерті особи. Оскільки зарахувати ці культи до
культів божеств неможливо, в єгиптології вони отримали умовну назву «local
saint», або «культи героїв». До таких культів можна заражувати як окремі царські
культи (царів Уніса та Теті, котрі в цій роботі розглядатись не будуть), так і культи
окремих смертних, тобто приватних осіб, що виросли із їх заупокійних культів і
набули набагато більшої популярності, ніж заупокійні культи їх оточення, а в
деяких випадках були обожнені. В процесі дослідження як формувались та
існували подібні культи та що за особи ставали об’єктами особливого вшанування
в місцевих умовах були виявлені деякі цікаві закономірності, результат
осмислення яких пропонується в цій статті.
Поява активного вшановування культів попередників наприкінці Давнього
Царства була викликана трансформаційними процесами, що відбувалися в
середовищі місцевої еліти, зокрема, посиленням її позицій в підконтрольних
областях та послабленням контролю центральної влади в провінціях. Почались ці
процеси ще за правління VI династії та продовжувались після її припинення.
Місцева еліта в пошуках легалізації свого права на владу в провінціях та
підвищення свого статусу використовувала міфологему про своє реальне чи уявне
походження від давніх правителів областей, що і викликало посилення
вшановування культів попередників повсюдно в Єгипті.2
Сюжет турботи про заупокійні культи попередників та реконструкції їх
пам’яток стає в цю епоху обов’язковим топосом автобіографічних текстів. Варто
8
зазначити, що детальний аналіз джерел, які допомогли б у розкритті особливостей
формування цих культів, показує, що до числа особливо шанованих героїв
потрапили не лише окремі культи давніх номархів, але, почасти об’єктами культу
ставали візири, царевичі, царі; а також, що існували місцево пошановувані культи
не лише в провінціях, але і в столичному Мемфіському регіоні, а корені цього
явища відходять до доби Давнього Царства.
Найдревнішим із шанованих культів людей, очевидно, є культ візира Імгетепа,
але, нажаль, джерела, які дійшли до нашого часу, не дають змоги робити будь-які
конкретні висновки щодо того, як формувався цей культ на ранніх етапах свого
існування3, зокрема, в Давньому Царстві та в епоху Першого перехідного періоду.
Культ мудреця Горджедефа (Джедефгора) (Ґіза).
Найдавнішим після Імгетепа був культ мудреця Горджедефа (@r-Dd.f (+d.f-
@r)4), сина Хуфу, гробниця якого знаходиться в східному некрополі Ґіза,
G 7210+72205, ім’я якого згадується в низці пізніших текстів як відомого автора
повчання. Нажаль, його гробниця сильно зруйнована (деякі дослідники навіть
припускають, що вона була зруйнована зумисне в процесі між-фракційної
боротьби за престол поміж різними гілками царського клану)6, що не дозволяє
робити висновки щодо ранніх етапах існування його заупокійного культу. Варто
зазначити, що дослідники можуть знайти сліди активного розвитку заупокійного
культу кого-небудь на основі аналізу археологічних даних: це, по-перше, будуть
будівлі заупокійної архітектури навколо головного поховання і виникнення
кластера, в якому архітектурні будівлі будуть згруповані навколо головної
гробниці. По-друге, це наявність в усипальниці чи поблизу більш пізніх
пам’ятників, що створені іншими людьми, часто з вотивними надписами. Щодо
можливих прибудов поховань шанувальників культу Горджедефа, варто
зазначити, що місцезнаходження подвійної гробниці G 7210+7220 (одна із вулиць
некрополя), не залишає простору для такої забудови і формування кластера.
Існує два джерела, які припускають можливе існування культу цієї людини за
доби пізнього Давнього Царства та початку Першого перехідного періоду, до того
ж у формах, що відрізняються від просто заупокійного культу, це титули людей:
- PtH-iw.f-nj G 4941 imAxw xr @r-Dd.f «шанований у Горджедефа»7.
- #A G 7211B dwA @r-Dd.f (+d.f-Hr) «той, хто вшановує Горджедефа» або
«той, хто прославляє Горджедефа»8.
Щодо останнього титулу, варто звернутись до думки Г. Ґьодіке, який вважає,
що поява подібного епітету свідчить про те, що наприкінці Давнього Царства
Горджедеф вважався істотою божественної природи, оскільки термін dwA не
вживався щодо людей як об’єктів поклоніння за досліджуваної доби.9
Стела Ха, на якій був згаданий титул dwA @r-Dd.f (+d.f-Hr), була знайдена в
гробниці G 7211B, що є пізнішою прибудовою до подвійної мастаби самого
Горджедефа G 7210+7220)10. Це свідчить про те, що наприкінці Давнього Царства
знали, де знаходиться його гробниця і вона перетворилась на місце поклоніння
прославленому мудрецю11. До цього варто додати ще такий факт: поблизу від
G 7210+7220 розміщена також гробниця з заупокійною каплицею, яка
9
прибудована до мастаби G 7240, власник якої, жрець царського культу Усеркафа
(Hm-nTr Ra m Nxn-Ra, Hrj sStA m Nxn-Ra12), мав ім’я Горджедеф Ітеті (@r-Dd.f=Ittj13),
можливо на честь мудреця Горджедефа. Припускати таку можливість варто
завдяки саме тому, що обидві усипальниці знаходяться поблизу, і що поки-що це
єдине ім’я «Горджедеф» доби Давнього Царства, крім власника G 7220. Якщо це
дійсно так, то вже два пам’ятника, що пов’язані з Горджедефом, знаходяться
поблизу від його усипальниці, відповідно, в комплексі, ці дані можна розглядати
як підтвердження існування культу цієї особи.
Що могло посприяти перетворенню культу Горджедефа в місцево
пошанований культ, що мав ознаки культу «місцевого святого» наприкінці
Давнього Царства? По-перше, звертає на себе увагу дуже високий статус цієї
людини, її царське походження – він був сином Хуфу, і, відповідно, міг мати якісь
права на престол. Припускається також, що він міг бути батьком цариці #ntj-kAw.s
I, матері перших фараонів V династії14. А в джерелах Середнього Царства його
називають царем Єгипту.15
Але окрім його високого соціального статусу не останню роль зіграла,
очевидно, слава цієї людини як праведника, саме ця обставина залишилась в
суспільній пам’яті, виділяючи його із низки інших царевичів. Варто вказати, що
слава цієї людини передувала часу створення «його» повчання, оскільки текст
повчання, який йому приписують, був створений не раніше від середини V
династії16. Відповідно, Горджедеф його автором бути не міг, але визнана на період
створення тексту повчання репутація цієї людини як мудреця і праведника,
дозволила приписати йому це авторство. Тоді, на чому, як не на суспільній пам’яті
про те, що образ цієї людини узгоджувався з етичним ідеалом, ґрунтувалась його
заупокійна слава?
Культ візира Птагетепа (PtH-Htp I)(Саккара).
Історичних документів, що прямо вказували б на існування такого культу за
Давнього Царства не існує, але існують деякі непрямі підтвердження можливості
того, що візир Птагетеп, знаменитий автор повчання, який жив за правителя V
династії Джедкара Ісесі, – це історичний PtH-Htp I, власник мастаби MM D 6217, що
знаходиться в некрополі Саккара на захід від східчастої піраміди. Щодо особи
автора повчання існує ряд припущень, зокрема П. Вернюс називає ще низку
ймовірних кандидатів на ототожненення18: PtH-Htp II *fj MM D. 64 (PM III2 (2),
600-4); PtH-Htp Saqqara, NSP, Nos. 42. [C 7] PM III2(2) 463; PtH-Htp Dsr (PM III2 (2),
462-463); PtH-Htp Saqqara LS 31 (PM III2 (2), 653-654). Але, саме PtH-Htp I (із D. 62)
є найбільш вірогідним кандидатом на цю роль. По-перше, час життя PtH-Htp Dsr19,
PtH-Htp II *fj20, та PtH-Htp Saqqara LS 3121 не співпадає точно з часом правління
Джедкара Ісесі, перший із них жив трохи раніше, два інших жили за часів VI
династії.
По-друге, гробниця візира PtH-Htp I (ММ D 62) належить до нечисленного кола
усипальниць вищих сановників, в яких були задіяні жрецькі філи22, що свідчить
про те, що від самого початку цьому культу були притаманні риси, що
споріднювали його з божественним культом. Окрім того, D 62 та D 64,
10
усипальниця, яка належала сину Ахтігетепу (Axtj-Htp) та внуку Птагетепу Чефі
(PtH-Htp II=*fj) візира PtH-Htp I, утворюють єдиний архітектурний ансамбль, що
був доповнений гробницями членів цієї родини та клієнтів так, що утворився
замкнутий кластер з відкритим простором посередині. Очевидно, що всі включені
в цей ансамбль культи функціонували як єдиний культовий комплекс. Варто
зазначити, що існують підтвердження того, що окрім усипальниці Птагетепа ще в
трьох гробницях цього комплексу (Axtj-Htp, PtH-Htp=*fj, Mrrj) застосовувалась
система філ23.
Надзвичайно важливим фактом, який дає можливість як ідентифікувати
існування культу Птагетепа так і встановити особу самого мудреця, є титул
«imAxw xr PtH-Htp»,24 що походить із гробниці PtH-Htp II *fj. Птагетеп Чефі сам себе
назвав «шанований у Птагетепа», відповідно, він не міг бути прототипом
шанованого мудреця. В такому випадку цим Птагетепом, якого вже за часів Чефі
вшановували настільки, що Чефі вважав за потрібне включити цей епітет в свою
титулатуру, міг бути лише його дід PtH-Htp I. Із його ж гробниці D 64 походить
жертовний олтар, на якому згадується ім’я PtH-Htp wr (smsw?) та імена восьми осіб,
які були його слугами ка25, та крім того, ще й називали себе imAxw xr PtH-Htp wr –
«шанованими у Птагетепа старшого» - такий напис, спільний для всіх імен,
знаходиться в верхній частині жертовника26.
Оскільки епітет wr (smsw?) – «старший» – вживався для позначення старших
членів родини27, ймовірно, стосувався він також PtH-Htp I. Відповідно, можна
констатувати, що наприкінці Давнього Царства культ мудреця, візира царя Ісесі
Птагетепа вже існував і центром його був архітектурний комплекс гробниць, що
зведені поблизу його усипальниці. Як і у випадку Горджедефа, сам текст
Повчання Птагетепа було створено пізніше, не раніше від кінця Давнього
Царства28, а обрання його «автором» можна пояснити лише існуванням його ще
зажиттєвої слави як мудреця та праведника, що послугувало також причиною
дуже ранньої трансформації його заупокійного культу в культ місцево шанованого
святого.
Культ візиря Каґемні (KA-gmnj=Mmj) (Саккара).
Вшануванням місцевого характеру була оточена особа візира царя Теті (за
часів раннього правління цього царя) на ім’я Каґемні Мемі Ґемні (KA-
gmnj=Mmj=Gmnj).29 Його усипальниця була зведена в північному секторі
некрополя Теті в Саккара, це мастаба LS 10. На відміну від попередніх випадків,
маса документів засвідчує перетворення його гробниці центр вшановування його
культу наприкінці VI династії та за першого перехідного періоду. В усипальниці
цього візира археологічна експедиція на чолі з С. Фіртом та Б. Ґаном знайшла
багато пам’ятників, встановлених послідовниками його культу. Окрім того, значна
кількість монументів була зведена поблизу від його мастаби. Послідовники його
культу будували свої поховальні споруди біля усипальниці шанованого візира.
Варто зазначити, що гробниця Каґемні розташована на вулиці гробниць візирів,
що знаходиться безпосередньо на північ за стіною, що оточувала пірамідний
комплекс Теті, так, що пам’ятники більшості його шанувальників втиснулись в
11
проміжок між цією стіною та гробницями візирів. Ще один цікавий факт, що
стосується цієї гробниці, був відмічений Н. Канаваті, – гробниця Каґемні належить
до тих монументальних поховань цього некрополю, в яких не виявлено свідчень
того, що ім’я її власника або його зображення намагались зрізати30. Ця обставина
переконує, що ця особа користувалась повагою у правителя, і, очевидно, не брала
участі у змові проти царя, на відміну від більшості власників оточуючих мастаб.
Окрім того, джерела фіксують появу «моди» на імена Каґемні або Ґемні, або
імена, що пов’язані з ними. В результаті розкопок прилеглої території була
знайдена низка згадок імен, побудованих з включенням імен Ґемні31, або Каґемні32
(Gmnj-j33, Gmnj-iy34, Gmnj-iw35, Gmn(j)-anx36, Gmn(j)-anxw37, Gmn(j)-anx-m-sA.s,
Gmn(j)-wsr(j), Gmn(j)-m-HAt38, Gmn(j)-m-sA.f39, Gmn(j)-Htp40, %At-Gmn(j)41, %At-Gmn(j)-
Htp, Gmn(j)-Tss42). Датуються памятники адептів його культу добою кінця Давнього
Царства, Першого перехідного періоду та Середнього Царства. Зафіксований
також епітет шанувальника його культу: imAxw xr tAitj zAb TAtj KAgmnj43 «шанований
у верховного судді і візира Каґемні» (Ra-Hr-tp).
Без сумніву, варто відзначити високий суспільний статус Каґемні: він був
візиром, і зятем царя, його дружина Nwb-Xt-nbtj=ZSzSt була рідною дочкою царя
Теті44. Його гробниця була найбільшою, вона була зведена повністю з каменю і
була однією з найкраще оформлених в некрополі Теті45, а його культ від самого
початку мав особливості, що споріднювали його з царським культом, – це
використання в його гробниці системи філ46. Окрім того, в усипальниці цього
візира знаходиться його біографія, яка поєднувала як подієву так і ідеальну
частини47. В житійному тексті Каґемні постає зразковим чиновником, який
отримав особливе благовоління царя завдяки своїм заслугам у виконанні царської
волі. Цей факт не є винятковим. Герой кожного біографічного тексту за
досліджуваної епохи зображався як зразок ідеального чиновника. Однак, на основі
того, що автобіографії залишили багато чиновників царя Теті, а археологічні
знахідки засвідчують надзвичайну популярність саме цього візира, можна
припустити, що наявність автобіографії в гробниці Каґемні, очевидно, сприяла
поширенню його слави, але, ймовірно, саме тим, що текст оповідав про реальний
стан справ. Каґемні не просто зобразив себе як зразкового чиновника, в очах
соціуму він саме таким і був. Таким чином, ймовірно, що ця обставина, разом з
його високим суспільним статусом, та автобіографічним текстом вплинули на
перетворення його культу в культ місцевого святого.
Культ візира та номарха Ізі (Ісі) із Едфу.
Варто згадати культ візира та номарха із Едфу, на ймення Ізі (Izj)48, яке в
наступних написах перетворилось в Ісі (Isj)49. Починав свою кар’єру Ізі (Ісі) за
Джедкара Ісесі, служив за Уніса та Теті, і, можливо, дожив до правління Пепі I50.
Він був візиром царя Теті після Каґемні, а потім номархом II ному Верхнього
Єгипту, якщо титул візира не був почесною фікцією, якої удостоювались окремі
номархи. Свою усипальницю Ізі побудував в некрополі Едфу51. Про свою кар’єру
він розповів у автобіографічному тексті, який складався із фразеології ідеальної
біографії та подієвої частини; його надписи зараз перебувають в надзвичайно
12
пошкодженому стані. Це була найперша автобіографія вказаного некрополя, яка
заклала традицію місцевих житійних текстів. Як засвідчують залишки
автобіографічних написів, Ізі був одним із перших, хто показував свою
безпосередню конотацію з маат, зокрема він говорив, про те, що він: «[ir.n.j nfr]
Dd.[n].j mAat (2) n nb.[s w]p.n.j [snw]j r Htp sn» «[чинив я добро] і говорив я правду
володарю її. Розсуджував я двох так, щоб задовольнити їх» 52. Це була нова для
свого часу сентенція, що, як і той факт, що його автобіографія була першою в
місцевому некрополі, мало справити на сучасників певний вплив, що виявився в
пам’яті про нього, як про надзвичайну людину.
Аналіз датування джерел, що засвідчували про розвиток його культу, показує,
що активне вшанування цієї особи почалося через декілька століть після його
смерті, оскільки більшість стел його прибічників датуються часом XI та наступних
династій 53. На цих пам’ятках ім’я Ісі супроводжувалось унікальним епітетом nTr
anx54 «бог живий», що свідчить про обожнення його культу. Ім’я Ісі з’являється
навіть в жертовних формулах як подателя жертв55. Якщо культ Ісі набув
поширення через декілька століть після його смерті, очевидно, саме його
автобіографія сприяла збереженню доброї пам’яті про цю людину протягом
настільки тривалого часу. Варто вказати, що від періоду Давнього Царства
збереглося лише дві автобіографії із некрополя Едфу: самого Ісі та Кара
Меріранефера (QAr=Mry-Ra-nfr)56, який, найімовірніше, був його сином. Більшість
автобіографічних текстів цього некрополя було створено набагато пізніше – в
Середньому Царстві. Очевидно, перетворення його культу в місцевий культ
обожненого святого було викликане уявленнями про цю людину, які збереглися в
пам’яті наступних поколінь. Його вшановували як засновника номаршого роду, до
якого наступні покоління відносили свій родовід, і як зразкового правителя
області епохи Давнього Царства, чому свідчення – титул, що супроводжував його
ім’я на пам’ятниках його шанувальників «saH TAtj»57 «святий візир».
Культ номарха Пепінахта Гекаіба із Елефантіни.
В результаті багаторічних розкопок древнього некрополя в районі Кубет-ель-
Хава Л. Хабаши вдалося визначити, що Пепінахт Гекаіб (Ppy-nxt HqA-ib)58
правитель першого ному Верхнього Єгипту, сучасник царів Пепі І, Меренра та
Пепі ІІ, який побудував гробницю в місцевому некрополі (гробниця № 35 (A 9 de
Morgan)), є прообразом місцевого культу Гекаіба59.
Заупокійний культ Пепінахта першим почав облаштовувати його син Сабні
(%Abnj), який прибудував власну гробницю до усипальниці батька (гробниця
Nr. 35e), і дуже швидко цей поховальний комплекс стає місцем паломництва
нащадків. До усипальниці Пепінахта був прибудований спеціальний зал, в якому
шанувальники цієї людини служили його культу60.
В районі його гробниці була знайдена низка поховань, виходи яких вели до
простору перед цим залом. До того ж на острові Елефантина, ймовірно, на тому
місці, де був будинок Гекаіба, існувало святилище, яке за часів Сенусерта I було
перебудоване або відновлене номархом Саренпутом I61. Святилище в подальшому
стало місцем, де найбільш знатні люди Елефантини залишали свої пам’ятники. Як
13
засвідчують матеріали ономастики, що зібрані Л. Хабаші, на території Елефантини
та прилеглих місцевостей також спостерігалась тенденція називати свої дітей
іменням Гекаіб або створювати «теофорні» імена, включивши до них його ім’я чи
епітети, що вживались щодо цієї особи62. Сам Гекаіб отримав визначення nTr
«бог», його ім’я як подателя жертв вписували до жертовної формули63, до нього
звертались з молитвами. На пам’ятниках, що зведені шанувальниками його
культу, останні вживали для само-атестації такі епітети, як «той, хто є шанований
у Гекаіба», «улюбленець Гекаіба», тощо, навіть «син (тобто нащадок) Гекаіба», як
називав себе Саренпут I64, який жив приблизно двісті років потому.
Пепінахт прославився тим, що він був хорошим адміністратором та
талановитим полководцем,65 про свої досягнення він розповів в автобіографічному
тексті в своїй усипальниці. Аналіз його житійних надписів на основі співставлення
з автобіографіями із інших гробниць цього некрополя дозволяє зробити наступні
висновки щодо чинників, що вплинули на формування його заупокійного культу
як місцевого святого. По-перше, його автобіографія, яка є подієвою
автобіографією (строго кажучи, вона включає як подієві топоси, так і фразеологію
ідеальної автобіографії, як і значна частина інших текстів цього жанру VI
династії), основну увагу надає розповіді про його військові кампанії. Вона не
відрізняється від інших текстів цього жанру доби Давнього Царства в Кубет-ель-
Хава, оскільки всі вони згадували про ратні подвиги та походи в іноземні країни
(%Abnj, гробниця Nr. 35e, %Abnj гробниця Nr. 26, Mxw II, син %Abnj із гробниці Nr.
26, @r-xw.f гробниця Nr. 34, $nmw-Htp в гробниці Nr. A5, що належала $wj)66.
Усипальниця Пепінахта є однією із найраніших, але не найбільш раннньою
серед гробниць некрополя, в яких знаходяться житійні тексти, щоб можна було
припустити, що його вшановували як засновника місцевої традиції писати подібні
тексти. Таким засновником є Горхуф (@r-xw.f), гробниця Nr. 3467, житійний текст
котрого за багатьма показниками краще підходить для створення його господарю
образу праведника: як найстарший та найдовший, і до того ж, найкраще
розроблений в літературному відношенні. Ало обрали не Горхуфа, а Пепінахта.
Однією із можливих причин є та обставина, що спочатку культ Пепінахта існував
як вшановуваний сімейний культ правителів першого ному Верхнього Єгипту,
який, імовірно, не мав родинних стосунків з Горхуфом.
Окрім того, одна автобіографія ще не може створити людині славу
(репутацію) видатного діяча (і праведника), щоб нащадки оточували його культ
особливою пошаною. Тим паче, з закінченням VI династії в автобіографічних
текстах з’явились перші запевнення в тому, що все сказане було здійснено
насправді, а не «за звичаєм некрополя» (iAwt nt Xrt-nTr)68, що засвідчують розвиток
в суспільстві недовіри щодо такого роду написів. Імовірно, для того, щоб
заупокійний культ особи продовжував своє існування та розвиток, необхідною
є суспільна пам’ять, яка формується в першу чергу на спогадах про його заслуги
і про його діяльність як зразкового чиновника більше ніж на його авто-
біографічному тексті. Автобіографія в такому випадку могла слугувати засобом
збереження пам’яті про людину, якщо суспільство (місцева громада) визнало, що
14
житійний текст особи відображає її життя в дійсності; або ж, якщо в житті було не
так, автобіографія потрапляла до категорії написів, що не відображають
реальність, написів «звичаю некрополя».
Л. Хабаши на основі аналізу епітету – прізвиська Пепінахта HqA-ib, який він
розуміє як «той, хто опанував своїм серцем», та інших матеріалів, дійшов
висновку, що за життя ця людина набула великої слави завдяки своїй хоробрості, і
що отриманий ним епітет саме про це мав повідомляти69. Варто додати, що
трактувати вислів HqA-ib можна і більш широко, у зв’язку з єгипетськими
поглядами на серце людини як осердя його вольових устремлінь, думок та
почуттів. В епоху першого перехідного періоду була розроблена фразеологія, що
передавала моральну атестацію особистим якостям людини, і серед цих епітетів
можна виділити низку таких, що побудовані з згадкою про серце70. Тому розуміти
вираз «той, хто опанував своїм серцем» варто в контексті автобіографічної
фразеології, що описувала праведний характер особи. В пам’яті нащадків образ
Пепінахта зберігся саме як образ праведника, підтвердженням чого є саме той
факт, що його шанувальники пам’ятали не його власне ім’я, а саме його
прізвисько, яке було переосмислено як ім’я.
Культ номарха Аганахта в Дейр ель-Берше.
Схожий культ, щоправда у скромніших масштабах спостерігається в
некрополі Дейр ель-Берше, де об’єктом вшанування наступних поколінь став
місцевий номарх, який також мав титул візира, Аганахт (aHA-nxt), похований в
гробниці № 571. Як і номарх першого ному Верхнього Єгипту, Аганахт залишив по
собі не лише гробницю та автобіографію, а і хорошу пам’ять у своїх нащадків.
Аганахт жив за часів останніх етапів боротьби за владу поміж пізньою X та XI
династією72. Тому його автобіографія за своєю структурою, фразеологією та
сюжетним рядом є зразком подієвої автобіографії вказаної доби. 73 Це був один із
перших житійних текстів (можливо найперший), що розміщувались в гробницях
місцевого некрополя. Не зважаючи на те, що стан тексту не скрізь добрий, його
автобіографія відрізняється як розробленістю літературної мови, якою викладено
оповідь, так і багатим сюжетним рядом. Поряд з тим, вона має багато епітетів, які
характерні для текстів цього жанру періоду XI –XII династій. Ймовірно, що
житійний текст Аганахта став протографом для створення текстів цього виду в
наступних гробницях, і, ймовірно, в наступних автобіографіях Гатнубу.
Гатнубські написи згадують довге правління цього номарха (три написи
датовані відповідно 1374, 2075, та 3076 роками його правління в номі Унет), а як
засвідчує його титул77 та автобіографія теж, Аганахт був візиром вже об’єднаної
країни та допомагав царю заспокоювати повстанців78. Таким чином, можна
констатувати, що свою діяльністю ця людина заслужила суспільне визнання, яке
вплинуло на перетворення його заупокійного культу в культ місцевого
вшанування. Наразі в низці наступних гробниць можна знайти сліди такого
вшанування (Nr. 6, 8, 9, 10)79. В одній із гробниць, які вирізані на схилі кручі під
усипальницею Аганахта, існує напис, що інформує про те, що його шанувальник
IHA хотів бути похованим поблизу від свого покровителя80. Крім того, в двох
15
гробницях послідовників Аганахта його проголошували сином бога Ґеба81. Хоча в
подальшому цей культ не набув широкого розвитку, можна констатувати, що, як і
в попередніх випадках, і особиста слава, і досягнутий високий соціальний статус, а
також автобіографія здійснили свій вплив на формування суспільної «прекрасної
пам’яті» про людину.
Висновки.
Варто відзначити складний комплекс причин, що викликали появу
вшанування окремих заупокійних культів як місцевих святих, як і різні обставини,
що визначали форму культу в кожному конкретному випадку. Поряд з тим, в усіх
з аналізованих випадків можна відзначити три фактори, що здійснювали
вирішальний вплив на формування посмертного «доброго ймення» людини та
перетворення його культу на місцево шарований культ: статус людини в
державній адміністративній системі, створений нею, чи такий, що їй приписується
текст літератури мудрості (автобіографія чи повчання) та її прижиттєва слава.
По-перше, розгляд титулатур цих осіб показує, що вони мали високий
соціальний статус завдяки своїм зв’язкам з царським домом та посадам в
державній адміністративній системі: царевич, візир, великий князь, князь (zA nswt
(nj Xt.f), tAjtj zAb TATj, r-pat, HAtj-a). Знаменною є та обставина, що через деякий час
після смерті людини із його титулатури залишається один-два титули, які
вживаються разом з іменем цієї людини на пам’ятниках, що створені нащадками,
і які позначають його найважливішу посаду (чи ранг), так, як це бачилось вже
його нащадкам.
Далі, увагу притягує наступний факт – особи, які стали об’єктами
вшановування наступних поколінь, мали стосунок до етичного дискурсу, який
розроблявся в текстах мудрості, як правило вони залишили свої автобіографії,
деякі із них пізніше були відомі як автори повчань. І автобіографія і повчання
основною метою мають тему праведності особи, розгляд стосунків особи та маат.
Основою для розвитку посмертного культу ставала позитивна слава,
репутація, яку людина набувала своєю поведінкою ще за життя. Серед основних
чинників, що визначали оцінювальне ставлення суспільства до особистості, є її
діяльність на благо суспільства, ефективне виконання свої посадових обов’язків.
Всі люди, чиї культи отримали особливу шану потому, без сумніву, були людьми
видатними, діяльність який на службі приносила позитивні результати для
суспільства, незалежно від сфери, в якій вони стяжали славу: хороші
адміністратори, що організовували роботу як всієї системи управління Єгиптом,
так і керівництва конкретним номом, організатори життєдіяльності області, міста,
полководці, які вели переможні воєнні кампанії, і в деяких випадках це були
особистості, яким вдавалось проявити себе у всіх цих галузях діяльності. Багато
хто з них були новаторами в чомусь, як у відкритті нових земель, так і у створенні
текстів, що належали до дискурсу про взаємовідносини особи та маат.
Варто відзначити, що на формування заупокійного доброго імені в некрополі
не останню чергу впливала створена людиною автобіографія, оскільки вона
закріплювала той позитивний образ, який людина отримувала в рідному їй
16
співтоваристві та допомагала представникам наступних поколінь, які могли не
знати цієї людини особисто, ідентифікувати його гробницю як поховання
справжнього праведника. Таким чином, можна сказати, що основою продовження
та розвитку культу окремої особи слугувало уявлення про неї як про праведника,
яке сформувалось в суспільстві (громаді, яка його знала) ще за її життя.
_______________________________
1 Термін «праведник» вживається в цій статті для визначення поняття особи, спосіб життя
якої був визнаний суспільством правильним, тобто таким, що відповідав уставленим в
даному суспільстві правилам поведінки особи, він не є еквівалентом християнському
поняттю праведності.
2 Moreno García J.C. Élites provinciales ; transformations sociales et idéologie à la fin de l’Ancien
Empire et à la Premièr Périod Intermédiaire // Des Néferkarê aux Montouhotep. Travaux
archéologiques en cours sur la fin de la VIe dynastie et la Première Période Intermédiaire. Axtes du
colloques CNRS – Université Lumière Lion 2, tenu 5–7 jullet 2001 / Ed. par L. Pantalcci, C.
Berger-el-Naggar. Lion: Maison d’Orient et de la Méditerranée, 2005. P. 224.
3 Здається, єдиним пам’ятником, що засвідчував прижиттєвий культ цієї людини (і
засвідчував саме його існування) був напис на статуї царя Джосера (Firth C.M. Preliminary
Report on the Excavations at Saqqara 1925–1926 // Annales du Service des Antiquités de l’Égypte
(ASAE). Caire. Vol 26 (1926). P. 99–100. Pl. I A, B; Gunn B. Inscriptions from the Step Pyramid
Site. I: An Inscribed Statue of King Zoser // ASAE 26 (1926). P. 190–196. Fig. 8. 10. Pl. 1, A, B);
про взаємостосунки царя та його візира див. в роботах: Берлев О. Д. Два периода Сотиса
между Годом 18 царя Сену, или Тосортроса, и Годом 2 фараона Антонина Пия // Древний
Египет: язык – культура – сознание. По материалам египтологической конференции 12–13
марта 1998 г. Москва, 1999. С. 42–62; а також Lauer J. – Ph. Remarques consernant l’inscription
d’Imhotep gravée sur le socle de statue de l’Horus Neteri-khet (roi Djoser) // Studies in Honor of
William Kelly Simpson. Ed. by. P. Der Manuelian. Department of Ancient Egyptian, Nubian and
Near Eastern Art, Boston Museum of Fine art. Boston, 1996. Vol. II. P. 492– 498.
4 Ranke H. Die ägyptischen Personennamen. Bd. I. Glückstadt, 1935 (PN I). S. 413.3.
5 Porter B., Moss R.L.B. Topographical Bibliography of Ancient Egyptian Hieroglyphic Texts,
Reliefs, and Paintings. III2. MEMPHIS. Part 1. Abû Rawâsh to Abûsir./ second edition revised and
augmented by PhDr. J. Málek, Griffith Institute, Oxford, 1974, reprint 1994 (PM III2 (1)). P. 191.
6 Baud M. Famille royale et pouvoir sous l’Ancien Empire égyptien.– IFAO– Le Caire, 1999. P.
522–523.
7 Junker H. Gîza VII. Wien – Leipzig, 1944. S. 26–27. Abb. 8; Jones D. An Index of Ancient
Egyptian Titles, Epithets and Phrases of the Old Kingdom. Vol. I–II. Oxford 2000. Vol. I . P. 38
[189].
8 Goedicke H. Ein Verehrer der Veisen DDFHR aus dem späten Alten Reich // ASAE 55 (1958). S.
45. Tf. 1; Baud, op. cit. P. 228, 531 [169]; Jones, op. cit. Vol. II. P. 1007 [3730].
9 Goedicke H. Op. cit. 46.
10 www.gizapyramids.org
11 Goedicke H. op. cit. 47f, 54.
12 Van de Walle B. Deux monuments memphites au nom de Hordjedef Iteti // Journal of Near Eastern
Studies. Chicago (JNES). Vol. 36 (1977). P. 17–24. Fig. 1, 2; Piacentini P. Les scribes dans la
société égyptienne de l’Ancien Empire. Vol. I. Les premières dynasties. Les nécropoles memphites.
Paris, 2002. P. 322–323 [G.Gi.39].
17
13 www.gizapyramids.org A5150_NS; HU-MFA Object Registered, 29–2–37; Van de Walle B., op.
cit. P. 17–24; Piacentini, op. cit. P. 322–323.
14 Baud, op. cit. P. 547.
15 Baud, op. cit. P. 522.
16 Lichtheim M. Ancient Egyptian Literature. A Book of Readings. Vol. I.: The Old and Middle
Kingdoms. Berkeley – Los Angeles – London, 1975. P. 5–7, 58.
17 Porter B., Moss R.L.B. Topographical Bibliography of Ancient Egyptian Hieroglyphic Texts,
Reliefs, and Paintings. III2. MEMPHIS. Part 2. Saqqâra to Dahshûr./ second edition revised and
augmented by PhDr. J. Málek, Griffith Institute, Oxford, 1981, reprint 2003 (PM III2 (2)). P. 596–
597; Mariette A. Les Mastabas de l’Ancien Empire. Paris, 1889. P. 351–356; Murray M.A. Saqqara
Mastabas. Part I. London, 1905. P. 11–18. Pl. V; Hassan S. Excavations at Saqqara 1937–1938.
Vol. II. The Mastabas of Ny-‘ankh-Pepy and others. Cairo, 1975. P. 25–61; Всі дослідники
сходяться на датуванні цієї гробниці епохою правління Джедкара Ісесі (Cherpion N. Mastabas
et hypogées d’Ancien Empire. Le problème de la datation. Bruxelles, 1989. P. 229; Harpur Y.
Decoration in Egyptian Tombs of the Old Kingdom. Studies in Orientation and Scene Content.
London–New York, 1987. P. 273 [398]; Strudwick N. The Administration of Egypt in the Old
Kingdom. The Highest Titles and their Holders. London, 1985. P. 86–88; Piacentini, op. cit
P. 425–427 [E.Sa.14]).
18 Vernus P. Sagesses de l'Égypte pharaonique / Présentation, trad. et notes Pascal Vernus. Paris,
2001. P. 70.
19 PM III2 (2). P. 462–463; Mariette A. op.cit. P. 123–126, Murray, op. cit. Pl. 4/5; Borchardt L.
Denkmäler des Alten Reiches. Band I–II. Berlin, 1937–1964. Band. I. S. 156f; Sethe K. Urkunden
des Alten Reichs. B. I–IV. Leipzig, 1932–1933 (Urk. I). S. 58. Час життя встановлювався
К. Бером від Неферіркара до кінця правління Джедкара (Baer K. Rank and Title in the Old
Kingdom. The Structure of the Egyptian Administration in the Firth and Sixth Dynasties. Chicago,
1960. P. 227 [158]), Н. Страдвік визначає його часом правління Менкаугора (Strudwick N. Op.
cit. P. 85–86[47]).
20 PM III2 (2), 600–4; Hassan, Saqqara II. P. 63–84. Pl. 51–71; Mariette, op.cit. P. 351–356; Всі
датування, які запропоновані різними дослідниками, підтверджують час правління Уніса,
Птагетеп Чефі був візиром за пізнього періоду правління цього царя (Strudwick, op. cit. P. 88
[50]; Harpur, op. cit. P. 274 [400]; Roth A. M. Egyptian phyles in the Old Kingdom. The evolution
of a system of social organization. Chicago, 1991. P. 99–100 [13].)
21 PM III2 (2). P. 653–654; Lepsius C. R. Denkmäler aus Aegypten und Aethiopien. Text I. Lpz., 1897
(LD text, I). S. 185–186; Lepsius R. Denkmäler aus Aegypten und Aethiopien II. Berlin. (LD II).
Bl. 101–104. Дата, яка запропонована Н. Страдвіком – перша половина правління Пепі І
(Strudwick, op.cit. P. 89 [51]).
22 Roth A. M. Op. cit. P. 97 [8].
23 Roth A. M. Op. cit. P. 98–99[11] (Axtj-Htp); Ibid. P. 99–100 [13] (PtH-Htp=*fj); Ibid. P. 105[24]
(Mrrj).
24 Hassan, Saqqara II. P. 63–64.
25 Hassan, Saqqara II. P. 70. Pl. LXIV B; Hassan S. Excavations at Gîza. V. (1933–1934). Cairo,
1944. Fig. 31. P. 183.
26 Існують заперечення стосовно читання цього фрагменту як «шановані у Птагетепа
старшого». Однак, інші способи читання більш проблематичні: зокрема, як «imAxw xr PtH
@tp.(j)», цьому заперечує епітет wr, який йде за цим іменем, оскільки в такому разі потрібно
пояснити, чому в гробниці Птагетепа Чефі з’являється жертовник Гетепа старшого. Другий
спосіб читання, що поданий на сайті Thesaurus Linguae Aegyptiae http://aaew2.bbaw.de/tla
imAxw xr (PtH) PtH-Htp, допускає помилковий (?) пропуск написання імені бога Пта в другий
раз. Жертовник, як засвідчує його форма, створювався для шести або семи осіб, імена яких
були виписані біля кожної із шести секцій, зі знаками «Htp» та з заглибленнями для води (в
18
першій секції виписано два імені), а секції для «шанованого у (Пта) Птагетепа» нема. Таким
чином, логічніше припустити, що напис, який йшов по верхньому краю жертовника, який
начинався жертовною формулою, це саме епітет, спільний для його семи слуг ка.
27 Fischer H.G. Varia. New–York, 1976. P. 80, 83.
28 Vernus P. op. cit. P. 70–71.
29 PM III2 (2), 521–525; Bissing F.W., von (et alii). Die Mastaba des Gem-ni-kai. Bd. I–II. Lpz.,
1905–1911; Firth C. M., Gunn B. Excavations at Saqqara (1920–1925). Teti Pyramid Cemeteries.
Vol. I– II. Le Caire, 1926. Vol. I. P. 105–126; Urk. I. S. 194–196.
30 Kanawati N. Conspiracies in the Egyptian palace. Unis to Pepi I. London – New York, 2003. P. 87.
31 PM III2 (2). P. 544; Firth C. M., Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 197–198 [29]; PM III2 (2). P. 545;
Cairo CG 1571 Borchardt, DAR II. Bl. 71. S. 43–44; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. Fig.
90. Pp. 208–209 [12]; PM III2 (2). P. 545; Firth C. M., Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 210 [16];
PM III2 (2). P. 546; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 214–215 [12].
32 Kanawati N., El–Khouli A., Mc Farlane A., Maksoud N. Excavations at Saqqara: North-west of
Teti’s Pyramid. Vol. I. Sydney, 1984. Pl. 24; PM III2 (2). P. 544; Firth, Gunn, Excavations. Vol. I.
P. 197–198 [46], p. 214 [10]; PM III2 (2). P. 546; Firth C. M.,Gunn B. Excavations.Vol. I. P. 167
[1]; PM III 2 (2). P. 548; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. II. Pl. 11 [2]; I. P. 222 [35];
PM III2 (2). P. 548; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 223 [38] ; PM III2 (2). P. 551;
Firth C. M.,Gunn B. Excavations.Vol. I. P. 289[2].
33 PM III2 (2). P. 544; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 197–198 [29]; PM III2 (2). P. 547.
34 PM III2 (2). P. 544; Firth C. M.,Gunn B. Excavations.Vol. I. P. 199 [30].
35 PM III2 (2). P. 544; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 201–202 [47]; 210–211[18].
36 PM III2 (2). P. 544; Berlin 1151 Schäfer H. Ägyptische Inschriften aus den königlichen Museen zu
Berlin. I. Inschriften der Ältesten Zeit und des Alten Reichs. Leipzig, 1901 (AIB I). S. 47.
37 PM III2 (2). P. 544; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. II. Pl. 74 [2]; PM III2 (2). P. 547;
Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 224 [48].
38 PM III2 (2). P. 538–539; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 187–188. Pl. 27 B.
39 PM III2 (2). P. 545; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 207 [7] ; PM III2 (2). P. 547;
Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 261 [19].
40 PM III2 (2). P. 547; Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 261 [18].
41 PM III2 (2). P. 539; Firth C. M.,Gunn B. Excavations.Vol. I. P. 188 [17]. Pl. 75.
42 PM III2 (2). P. 547.
43 Firth C. M.,Gunn B. Excavations. Vol. I. P. 130 [1], p. 212. A; Vol. II. Pl. 77; Urk. I. 197 [8];
Jones, op. cit. Vol. I. P. 37–38 [186].
44 zAt niswt nt xt.f mrt.f, Hmt.f mrt.f imAxw it.f Baud M. Op. cit. P. 486 [111], 604.
45 Kanawati, Conspiracy, 87.
46 Roth A.M. Op. cit. P. 103 [20].
47 Firth C. M.,Gunn B. Excavations.Vol. I. P. 108–111; Vol. II. Pl. 7, 10, 59 [2]; Urk. I. S. 194–196;
Edel E. Inscriften des Alten Reichs. II. Die Biographie des Kaj-gmjnj (Kagenmi) // Mitteilungen
des Instituts für Orientforschung (MIO). B. I. Heft 3. Berlin, 1953. S. 210–226. Taf. I–II; Kloth N.
Die (auto)-biographischen Inschriften des ägyptischen Alten Reiches: Untersuchungen zu
Phraseologie und Entwicklung. Hamburg, 2002. S. 36–37 [80].
48 Alliot M. Rapport sur les fouilles de Tell Edfou 1933. Caire 1935. P. 22–27; Alliot M. Un nouvel
exemple de vizier divinisé dans l’Egypte ancienne // Bulletin de l’Institut français d’archéologie
orientale (BIFAO). Vol. 37 (1937–1938). P. 93–160; Edel E. Inscriften des Alten Reichs. I. Die
Biographie des Gaufürsten von Edfu, Jzj // Zeitschrift für Ägyptische Sprache und Altertumskunde.
(ZÄS). Band 79 (1954). S. 11–17; Kloth N. Op. cit. S. 7[10], S. 46–48. Abb. 2a, 2b, 2c.
49 Alliot M. Un nouvel exemple …. P. 128f.
50 Ibid. P. 93–160; Kloth N. Op. cit. S. 7[10];
19
51 Гробниця в південно–східному некрополі Телль Едфу, зараз знаходиться в Національному
музеї в Варшаві Inv. Nr. 139944.
52 Edel, Inschriften I. S. 13; Alliot M. Rapport sur les fouilles de Tell Edfou. P. 22–23; Kloth N. Op.
cit. Abb. 2a, 2b, 2c, S. 46–48.
53 Daressy G. Monuments d’Edfou datant du Moyen Empire // ASAE 17 (1917). III. P. 240–241;
Engelbach R. Stelae and tables of offerings of the late Middle Kingdom from Tell–Edfu // ASAE
22 (1922). P. 113f; Engelbach R. Two steles of the late Middle Kingdom from Tell Edfu // ASAE
23 (1923). P. 185–186.
54 Alliot M. Un nouvel exemple ….P. 123–138.
55 Ibid.
56 Daressy G. Inscriptions du Mastaba de Pepi-Nefer à Edfou // ASAE 17 (1917). P. 130–140; Urk. I,
253.18–255; Kloth N. op. cit. S. 34 [74].
57 Alliot M. Un nouvel exemple … P. 130–135.
58 Urk. I. S. 131–135; Lichtheim, op. cit. P. 9, 15–16 [Nr. 9]; Kloth N. op. cit. S. 13–14 [25].
59 Habachi L. Hekaib. The Deified Governor of Elephantine // Archaeology. A magazine dealing with
the antiquity of the world. 9/1 (1956). P. 8–15; Habachi L. Elephantine IV. The Sanctuary of
Heqaib. Mainz, 1985. Vol. 1. P. 21–22;
60 Habachi L. Elephantine IV. Vol. 1. P. 160.
61 Habachi, Elephantine IV. Vol. 1. P. 36. Fig. 3. P. 142–143; Vol. II. Pl. 24.
62 Habachi L. Hekaib. The Deified Governor of Elephantine. P. 15; Habachi, Elephantine IV. Vol. I.
P. 162–163.
63 Habachi, Elephantine IV. Vol. 1. P. 163.
64 Habachi, Elephantine IV. Vol. 1. P. 24, 29–30; Vol. II. Pl. 14.
65 Habachi L. Hekaib. The Deified Governor. P. 13; Habachi, Elephantine IV. Vol. 1. P. 22, 160–162.
66 Kloth N. Op. cit. S. 20 [38], 24–25 [49], 29–30 [62],31 [66],[67].
67 Porter B., Moss R.L.B. Topographical Bibliography of Ancient Egyptian Hieroglyphic Texts,
Reliefs, and Paintings. V. UPPER EGYPT: SITES. (Deir Rîfa to Aswân, excluding Thebes and the
Temples of Abydos, Dendera, Esna, Edfu, Kôm Ombo and Philae)/ second edition. Griffith
Institute, Oxford, 1962, reprint 2004 (PM V). P. 237; Urk. I. S. 120–131; Edel E. Inscriften des
Alten Reichs. V. Die Reiseberichte des Hrw-hwif (Herchuf ) // Ägyptologische Studien. hrsg. von
O. Firchow, Akademie der Wissenschaften, Berlin, Institut für Orientforschung. 29. Berlin, 1955.
S. 51–75.
68 Hannig R. Ägyptisches Wörterbuch I. Alten Reich und Erste Zwischenzeit. – Hannig –Lexica–4.
Mainz am Rhein, 2003. S.30{727}{47834}; Демидчик А.Е. Безымянная пирамида:
Государственная доктрина древнеегипетской Гераклеопольской монархии. СПб., 2005.
С. 152–154. Самые первые упоминания iAwt nt Xrt-nTr появились в гробницах Хагарсы,
Дендеры, Моалла (Kanawati N. The Tombs of el-Hagarsa. Volume III. Sydney, 1995. P. 32–33,
Pl. 35; Urk. I. S. 267 [L. 3]; Petrie W.M.F. Dendereh 1898. London, 1900. PL .8 [L. 5]; Fischer H.
G. Dendera in the Third Millennium B.C. down to the Theban Domination of Upper Egypt. New
York, 1968. P. 142; Petrie, op.cit. Pl. 10.2. right left; Fischer, Dendera, p. 154; Vandier J. Mo’alla:
la tombe d’Ankhtifi et la tombe de Sebekhotep. Caire, 1950. P. 242. Nr.13[L.3]).
69 Habachi L. Elephantine IV. Vol. I. P. 161–163.
70 Зокрема можна назвати Ams ib (Newberry P.E. Beni Hasan. Part II. London, 1893. Pl. XXXII); а
також низку виразів, зафіксованих у Janssen J.M.A. De traditionelle Egyptische
Authobiographie voor het Neuwe Rijk. Leiden, 1946. Vol. I. P. 12 (wAH-ib); p. 18 (wDA-ib, fnx-ib);
p. 23, 24 (mtr ib); p. 28 (hrj ib); p. 66 (pgA ib), p. 85 (Hnn ib); p. 94 (sAq ib).
71 Griffith F.L, Newberry P. El Bersheh. Part II. P. 31f. Pl. XIII, XIV, XV; Brovarski E. Ahanakht of
Bersheh and the Hare Nome in the First Intermediate Period and Middle Kingdom. // Studies in
Ancient Egypt, the Aegean, and the Sudan. Essays in honor of D. Dunham on the occasion of his
90th birthday. June, 1, 1980. Boston, 1981. P. 18–30.
20
72 Ibid. P. 26–30.
73 Текст, що створений Аганахтом, належить до типу, який А. Ґнірс називає енкоміастичною
автобіографією (Gnirs A.M. Die ägyptische Autobiographie //Antonio Loprieno (ed.) Ancient
Egyptian Literature. History and Forms. Leiden–Boston–Köln 1996. S. 225–227).
74 Anthes S. Die Felseninschriftten von Hatnub. Lpzg., 1928. Gr. 12, 12A. Taf 15, 14. S. 28–29.
75 Ibid. Gr. 10. Taf 13, S. 25.
76 Ibid. Gr. XI, XIA. Taf 14, S. 25–26.
77 Griffith F.L, Newberry P. El Bersheh. Part II. Pl. 13.
78 Brovarski E. Ahanakht. P. 16, 18, 21.
79 Griffith F.L, Newberry P. El Bersheh. Part II. P. 36, 41,42, 45.
80 Ibid. P. 41. Pl. 21 [Ln. 14];
81 Гробниці № 8 (Ibid. Pl. 21) та № 10 (Ibid. P. 45).
|