Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст.

Рецензія на праці: • [Огляд] Vernadsky G. Bohdan, hetman of Ukraine. – New Haven: Yale University Press; London–Humphrey Milford: Oxford University Press. – 1941. – VII+150 p.: (published for the Ukrainian National Association). • O’Brien C. Bickford Muscovy and the Ukraine: from the Pereia...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Кудінов, Ю.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Назва видання:	Український історичний збірник
Теми:	Рецензії та огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100485
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст. / Ю. Кудінов // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 2. — С. 229-237. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-100485
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1004852016-05-23T03:02:39Z Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст. Кудінов, Ю. Рецензії та огляди Рецензія на праці: • [Огляд] Vernadsky G. Bohdan, hetman of Ukraine. – New Haven: Yale University Press; London–Humphrey Milford: Oxford University Press. – 1941. – VII+150 p.: (published for the Ukrainian National Association). • O’Brien C. Bickford Muscovy and the Ukraine: from the Pereiaslavl agreement to the truce of Andrusovo, 1654–1667. – Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1963. – VII+138 pp. • Basarab J. Pereiaslav 1654: a historiographical study. – Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1982. – XXVIII+322 pp. Рецензовані праці віддзеркалюють еволюційність поглядів американських істориків на діяльність Богдана Хмельницького – будівничого Української козацької держави (Військо Запорозьке). У 2010 р. лунає 415-та річниця від народження українського гетьмана. Дані книги, написані через дві декади одна від одної у 1941, 1963 і 1982 рр. Вони проникнуті ідеєю української окремішності, намагаючись як можна об’єктивніше зобразити реальний хід історичного процесу не лише в українському, але й у східноєвропейському контексті середини XVII ст. 2010 Article Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст. / Ю. Кудінов // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 2. — С. 229-237. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100485 uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та огляди Рецензії та огляди
spellingShingle	Рецензії та огляди Рецензії та огляди Кудінов, Ю. Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст. Український історичний збірник
description	Рецензія на праці: • [Огляд] Vernadsky G. Bohdan, hetman of Ukraine. – New Haven: Yale University Press; London–Humphrey Milford: Oxford University Press. – 1941. – VII+150 p.: (published for the Ukrainian National Association). • O’Brien C. Bickford Muscovy and the Ukraine: from the Pereiaslavl agreement to the truce of Andrusovo, 1654–1667. – Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1963. – VII+138 pp. • Basarab J. Pereiaslav 1654: a historiographical study. – Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1982. – XXVIII+322 pp. Рецензовані праці віддзеркалюють еволюційність поглядів американських істориків на діяльність Богдана Хмельницького – будівничого Української козацької держави (Військо Запорозьке). У 2010 р. лунає 415-та річниця від народження українського гетьмана. Дані книги, написані через дві декади одна від одної у 1941, 1963 і 1982 рр. Вони проникнуті ідеєю української окремішності, намагаючись як можна об’єктивніше зобразити реальний хід історичного процесу не лише в українському, але й у східноєвропейському контексті середини XVII ст.
format	Article
author	Кудінов, Ю.
author_facet	Кудінов, Ю.
author_sort	Кудінов, Ю.
title	Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст.
title_short	Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст.
title_full	Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст.
title_fullStr	Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст.
title_full_unstemmed	Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст.
title_sort	історики сша і канади про місце української козацької держави у центрально-східній європи середини xvii ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Рецензії та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100485
citation_txt	Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст. / Ю. Кудінов // Український історичний збірник — 2010. — Вип. 13, ч. 2. — С. 229-237. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT kudínovû ístorikisšaíkanadipromísceukraínsʹkoíkozacʹkoíderžaviucentralʹnoshídníjêvropiseredinixviist
first_indexed	2025-07-07T08:53:15Z
last_indexed	2025-07-07T08:53:15Z
_version_	1836977640472313856
fulltext	229 нобілітету у Гетьманщині. На 1763 р. у Війську Запорозькому було 221 (з них 139 служили) бунчукових, 329 (239) військових, 722 (548) значкових товаришів. Загалом неурядова старшина нараховувала 1275 чоловік, із них служили 1006 (79%)1. Бунчукових товаришів на 1763 р. було 139 та 39 абшпитованих. Цікаво, що третина бунчукових товаришів зосереджувалася у Стародубському (41), а також значна кількість у Чернігівському (33) та Ніжинському (21) полках2. Це свідчить, що північні полки, де були давні шляхетські традиції, мали й найбільшу кількість представників найвищого рангу Значного військового товариства. Отже, дане дослідження ставить нові проблеми в історіографії раннього нового часу, які необхідно вирішувати. На нашу думку, подальші історичні дослідження мають проходити у межах не тільки політичної історії, але й соціальної, інтелектуальної, економічної. Юрій Кудінов∗∗∗∗ ІСТОРИКИ США І КАНАДИ ПРО МІСЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ У ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ СЕРЕДИНИ XVII ст. Рецензовані праці віддзеркалюють еволюційність поглядів американських істориків на діяльність Богдана Хмельницького – будівничого Української козацької держави (Військо Запорозьке). У 2010 р. лунає 415-та річниця від народження українського гетьмана. Дані книги, написані через дві декади одна від одної у 1941, 1963 і 1982 рр. Вони проникнуті ідеєю української окремішності, намагаючись як можна об’єктивніше зобразити реальний хід історичного процесу не лише в українському, але й у східноєвропейському контексті середини XVII ст. [ОГЛЯД] VERNADSKY G. BOHDAN, HETMAN OF UKRAINE. – NEW HAVEN: YALE UNIVERSITY PRESS; LONDON–HUMPHREY MILFORD: OXFORD UNIVERSITY PRESS. – 1941. – VII+150 p.: (PUBLISHED FOR THE UKRAINIAN NATIONAL ASSOCIATION). Відомо дві рецензії на першу працю (1941 р.) – Джона Куртіса (John Curtiss) (1943 р.) і Філіпа Мозлі (P.E. Mosely // The Slavonic and East European Review. – 1943. – Vol. 21–22. – p. 269). Д. Куртіс апелював до прихильності Д. Вернадського своєму герою тим, що Б. Хмельницький не був людиною передбачення: виступ проти Речі 1 Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. – К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. – С. 326. 2 Там само. – С. 341. ∗ Кудінов Юрій – аспірант відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України. Науковий керівник – доктор історичних наук Т.В. Чухліб. 230 Посполитої ґрунтувався на власних мотивах, а об’єднання з московським царем не результатом виваженого планування, а відсутність підтримки. Рецензент схвально оцінив тезу автора, що гетьман припинив полонізацію України, а його альянс з Москвою був логічним курсом в майбутньому1. Певні відомості про усі три рецензовані праці знаходимо через 60 років у перекладеній статті Франка Сисина (Frank Sysyn) (2003 р.). Хоча це не є рецензія, однак історик дав характеристику кожній із рецензованих праць, оскільки вони усі торкаються подій 1654 р. Д. Вернадський Ф. Сисин визначив на вершині свого українофільства, що могло пояснюватися реакцією на українізацію 1920-х років і постання україн- ського питання під час Другої світової війни2. Однак висловив деяку химерність у думках Д. Вернадського, що позитивом російсько-українських взаємин була експан- сія на південь та єднання української нації. Тобто, ним виправдовувалося зруйну- вання Запорозької Січі, поділи Польщі і анексія СРСР західноукраїнських земель3. Книга Д. Вернадського складається з 12-ти розділів, 2-ох додатків англійською («жалобна промова Самійла Зорки» і «забезпечення царського протекторату над Україною»), бібліографії (13 позицій), покажчика, ілюстрацій, заміток про звучан- ня власних імен. У тексті відсутні посилання на використану літературу, наявні примітки до певних термінів. Помічаємо у нього зв’язок козацької ери з києво- руськими часами, адже князя Святослава (964-972 рр.) названо предтечею козиць- ких лідерів (c. 1–2). Початок Української революції інтерпретує передачею Б. Хмельницькому козацьких клейнодів 18-19 квітня 1648 р. (c. 38–39). Д. Вернадського висвітлив демократичність Української держави, адже до гетьмана зверталися «батько Богдан» (c. 45) або «Богдан не був королем, не князем України, а старшим демократичного Козацького війська» (c. 50–51). Називає Б. Хмельницького геніальним і бадьорим, але з іншого боку пише, що «спілкувався з рядовими козаками, щоб приховати підозри своїх симпатій старшині» (c. 62). Високо оцінюючи гетьмана, автор не оминув його негативні риси. Наприклад, інцидент з п’яним гетьманом, який відповідав стурбованому молдавському господарю, позбавленого влади, що «горілка – найкращі ліки від хвилювань» (c. 96). Історик вдався до порівняння України з Московією, Османською імперією, Польщею і зробив узагальнення, що вона була вільною країною, але породжена війною, навіть демократичнішою за Польщу, бо в останній свободу мала тільки шляхта (c. 74). Протатарська політика Б. Хмельницького, за ремаркою Д. Вернадського, вико- ристовувалася ним не тільки, щоб отримати сильних вояків, але й задля психо- 1 Curtiss J. S. (Hyde Park, New York) [Review] A History of Ukraine by Michael Hrushevsky, O.J. Frederiksen; Bohdan, Hetman of Ukraine by George Vernadsky // The American Historical Review. –1943. – Jan. – Vol. 48. – no. 2.–Р. 317. 2 Сисин Ф. Англомовна історіографія Переяславської угоди у ХХ сторіччі // Переяславська Рада 1654 року (Історіографія та дослідження): Зб. наук. пр. –К.: Смолоскип, 2003. – С. 683. 3 Там само. – С. 685. 231 логічного ефекту, який викликав страх у поляків (c. 67). Рішення Б. Хмель- ницького йти походом на Молдавію пояснює його сподіваннями створити Дунайську федерацію (Україна, Молдавія, Валахія, Трансільванія) (c. 81). Відмова В. Бутурліна у церкві присягати від імені царя Переяславську угоду (1654 р.) було знаковим зіткнення між двома політичними концепціями: москов- ське самодержавство і польський конституціоналізм, у чиїх традиціях козацькі лідери були освічені. Даний конфлікт мав ключову важливість у визначенні законності майбутньої царської протекції над Україною. Чи автономія гарантува- тиметься конституційно, чи на розсуд царя? (c. 104). Тобто, в праці наголошується на відмінностях росіян і українців, особливо у політичній культурі (c. 115). На думку історика, Б. Хмельницький вважав себе першочергово лідером козацтва, також керманичем української нації і відповідальним за її долю. Визволяючи Україну від Польщі, він не ставив собі мету перетворити Україну в московську провінцію (с. 110). За здогадами Д. Вернадського, раптове знесилення гетьмана у квітні 1657 р. могло бути причиною його отруєння польськими агентами, але як він вважає це не підтверджено (с. 111). Варто підкреслити, як і відзначив Ф. Сисин на тезу Д. Вернадського, що «революція відбулася й без Б. Хмельницького, але під його вмілим керівництвом, різні елементи руху – політичні, соціальні, національні і релігійні з’єдналися разом, щоб створити чи відновити українську націю»1 (с. 121). Відчувається емпатія автора дослідження, коли він оповідає про український побут, наче він усе це бачив: глиняні хати, місцевих жителів, давній Переяслав, або весільні звичаї під час приїзду Тимофія до Розанди (c. 61; 91–92). Серед неточностей у праці викликає здивування, що м. Хотин знаходиться на Поділлі (c. 19). O’BRIEN C. BICKFORD MUSCOVY AND THE UKRAINE: FROM THE PEREIASLAVL AGREEMENT TO THE TRUCE OF ANDRUSOVO, 1654–1667. – BERKELEY AND LOS ANGELES: UNIVERSITY OF CALIFORNIA PRESS, 1963. – VII+138 pp. Існують три рецензії на монографію О’Браєна: Артура Адамса (Arthur Adams) (Мічіганський державний університет), Джеймса Біллінгтона (James Billington) (Принстонський університет) і Хорста Яблоновського (Horst Jablonowsky) (Боннський університет). Майже усі рецензенти наголосили на цитаті О’Браєна, що «очевидно неможливо дати оцінку українському питанню без накликання на себе критики і навіть ворожості, тих для кого це є життєвою/реалістичною і болючою проблемою» (c. v). На думку А. Адамса, відмітивши це він поринув у центр трьох контроверсійних російсько-українських взаємин: природа «унії» 1654 р.; причина «Руїни» з 1657 р.; значення для Східної Європи Андрусівської угоди. Книга для тих, хто бачить питання України «життєвою і болючою» 1 Сисин Ф. Англомовна історіографія Переяславської угоди у ХХ сторіччі // Переяславська Рада 1654 року (Історіографія та дослідження): Зб. наук. пр. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 684. 232 є неприйнятною, а для західних науковців, які прагнуть залишити позаду «перекручення російського і українського екстремізму й історичні праці істориків СРСР має цінний внесок». Відзначив, що О’Браєн притримується концепції військового альянсу Переяславського договору, адже цитує українських і поль- ських істориків, які стоять на цих позиціях1. Історик Д. Біллінгтон наголосив, що О’Браєн виправив невідповідність «возз’єднання Великої і Малої Росії», сфокусувавши свою увагу на Україні, як важливій політичній і військовій спільноті з власними правами. Спроба автора віднести українські події до східноєвропейської політики того часу є сильно стриманим його ігноруванням широкого масиву важливих опублікованих мате- ріалів: дипломатичних студій Хауманта, Вейнстейна, Б. Поршнева та напрацювань у сучасній радянській періодиці; праці Є. Шмурла, А. Чижевського, A. Флоровсь- кого, пов’язані з східноєвропейськими відносинами у цей період; звітів сучас- ників-іноземців, шведів, більшість з яких відображено в українській розвідці Кордат;2 праць про Росію епохи Олексія Михайловича (В. Ейнгорна і К. Харлам- повича, що глибоко розкривають московсько-українські духовні та ідеологічні відносини, проігноровані у цій праці3. У рецензії Х. Яблоновського підкреслено «нейтральність» в оцінках автора між Московською державою та Військом Запорозьким. Помітив занадто близь- кість в інтерпретаціях до поглядів С. Соловйова, і мало уваги відведено М. Грушевському. Рецензент відзначив, що автор помістив Переяславську угоду і її результати в загальний східноєвропейський контекст4. На його думку, він не звернув уваги на праці попередньої декади 1950-х, наприклад З. Вуйцика (Варшава, 1959 р.), який до нього вже зробив висновки про Андрусівський договір, який змінив вплив у Східній Європі від Речі Посполитої до Московської держави5. Однак в бібліографії праця З. Вуйцика вказана на с. 137. У статті про Переяславську раду (2003 р.) Ф. Сисин цитував працю О’Браєна щодо рецепції світової громадськості на події святкувань 300-річчя угоди6. Заува- жив, що О’Браєн не так схвально оцінив діяльність Б. Хмельницького з Москов- 1 Adams A.E. (Michigan State University) [Review] Muscovy and the Ukraine by C. Bickford O'Brien // Russian Review. – 1963. – Oct. – Vol. 22. – no. 4. – P. 430–431. 2 Billington J.H. (Princeton University) [Review] Muscovy and the Ukraine: From the Pereiaslavl Agreement to the Truce of Andrusovo, 1654-1667 by C. Bickford O'Brien // The American Historical Review. –1964. – Apr. – Vol. 69. – no. 3. – P. 738. 3 Ibidem. – P. 739. 4 Jablonowsky H. (University of Bonn) [Review] Muscovy and the Ukraine: From the Pereiaslavl Agreement to the Truce of Andrusovo, 1654-1667. by C. Bickford O'Brien; Mazepa im Lichte der zeitgenossischen deutschen Quellen. by Theodor Mackiw // Slavic Review. –1964. – Dec. – Vol. 23. – no. 4. – P. 745. 5 Ibidem. – P. 746. 6 Сисин Ф. Англомовна історіографія Переяславської угоди у ХХ сторіччі // Переяславська Рада 1654 року (Історіографія та дослідження): Зб. наук. пр. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 690. 233 ською державою як Д. Вернадський, проте як людину вірну інтересам України1. О’Браєн у цій праці заглиблюється не у деталізацію Переяславського договору, а на московсько-українські відносини, що слідували за договором, особливо протягом декади 1657–1667 рр. – період від смерті Б. Хмельницького до Андрусівської угоди. Він висловив формулювання, що Руїна почалася від смерті великого гетьмана. Книга складається з передмови, вступу, семи розділів, глосарію і бібліографії (9 документальних матеріалів; 42 праці; 13 статей) (c. vii). Зі вступу стає зрозуміло, що історик займає проукраїнські позиції, засуд- жуючи факт святкування 300-річчя Переяславської ради 1654 р. Він визначив публікації засуджень святкувань Переяславської ради в газетах «The New York Times» 20 III 1953, британській «The Economics» (23. 01. 1954), італійській «Il Giornale d’Italia», заява Конгресу США грудень 1954 р., протести українських емігрантів Канади, США, Південної Америки, Австралії і Європи. О’Браєн вважав, що святкування 300-річчя Переяславського договору сфокусували увагу на історичних перекрученнях, що були актуальні до його часу (с. 1–2). Науковець вживає «Muscovite-Ukrainian» взаємини, що перекладаються, як він сам пояснив, не московська (у значенні міста), а у позначенні царства, а його мешканці – московити (с. 10). Історик уточнив сутність терміну «гетьман», як титулу, його першим почав використовувати офіційно Б. Хмельницький, як верховний козацький коман- дуючий (с. 8). У розділі «Початок унії» О’Браєн трактує різні форми інтерпретацій угоди 1654 р.: українську і московську. З точки зору Москви – Україна або Мала Росія перетворювалася, за її ж проханням, в інтегральну частину Росії. З позицій Чигирина – військовий союз проти Польщі, що зможе посилити Україну, якщо будуть бажання тоді завершити політичну унію з Москвою (с. 28). Науковець виокремив доповідь Богдана Галайчука у комітеті НТШ у Мюнхені (лютий 1949 р.) «The Treaty of Pereiaslavl in the Light of International Law // НТШ Proceedings (1951) I: 102». Тобто, історик використовує «Pereiaslavl», а не «Pereiaslav» від Б. Галайчука у назві власної праці (с. 29–31). Так само як Вернадський припускає факт отруєння гетьмана польськими агентами, оскільки він у квітні 1657 р. раптово захворів і були чутки, однак посилається на М. Костомарова (с. 42). Ідеї незалежної України закладаються навколо імені Б. Хмельницького, який вберіг Україну від наступної полонізації, але підготував шлях до русифікації. Що важливо протягом його життя унія з Москвою була збережена, і цей факт посилив московську владу в Україні (с. 43–44). При використанні терміну «Січ» автор використовує російський приклад у транслітерації «Сеч», «Vygovskii» замість «Vyhovskii», також – «Серко», а не Сірко (с. 49; 59). Стає зрозуміло, що події після листопада 1659 р. О’Браєн називає «громадянська війна» (с. 86). 1 Там само. – С. 693. 234 Дослідник зазначив Андрусівську угоду в англійському перекладі з «Полное Собрание законов Российской империи с 1649 года. Серия 1. Спб., 1830. 44 тома, т. 1, 656–68», і уточнив, що він був укладений на 31 зустрічі. Автор самостійно згрупував 24 логічних пункти договору, які за його уточненням не відображають оригінал тексту (с. 115–116). У підсумках О’Браєн пояснив невдачі боротьби за незалежність України, головні з них: несумісність інтересів старшини, черні, духовенства, міщан. Хоча гетьман створив умови для єдності (але раніше вказувалося автором, що навпаки не хотів вирішувати, чи не мав на це часу. – Ю. К.); важке геополітичне стано- вище; рання смерть Б. Хмельницького (с. 127); московська політика влаштовувати суспільні суперечності в Україні (с. 128–129). Збільшення кількості московських воєвод означало пришвидшення інтеграції України до Москви (с. 129); чужинці (польські і московські), приїжджаючи в Україну розуміли, що нікому не можна довіряти, оскільки козацька лояльність перебувала між Росією, Польщею та Османською імперією (с. 130); якщо існували амбіції стосовно московсько- українського союзу, вони датуються від часу великого Богдана, він і його радники мають розділити відповідальність за них (с. 131). BASARAB J. PEREIASLAV 1654: A HISTORIOGRAPHICAL STUDY. – EDMONTON: CANADIAN INSTITUTE OF UKRAINIAN STUDIES, 1982. – XXVIII+322 pp. Дана книга знайшла оцінку у двох рецензіях – Александра Сидоренка (Alexander Sydorenko) (Університет Арканзас, США) і Франка Сисина (Frank Sysyn) (КІУС, Канада). А. Сидоренко назвав працю компетентним і доречним дослідженням центральної проблеми російсько-української історіографії. Договір створив юридичні і психологічні основи для російських заяв на Україну, царський міф «єдиної і неділимої Росії»; абсурдність концепції «Тез 1954» про «возз’єднання». Хоча ця студія надає підтримку, як можна вважати «українській» версії, дане дослідження не можна звинувачувати в науковій упередженості. Воно критикує радянську історіографію, яка вважала не як було насправді, а як має розвиватися історичний процес1. Оцінюючи книгу Д. Басараба, Ф. Сисин звернув увагу, що у ній можемо мало знайти власних інтерпретацій автора, зате велику кількість проаналізованих істориків, які досліджували дане питання. Рецензент назвав це значним внеском в східноєвропейську інтелектуальну історію2. На жаль, Д. Басараб, як продовжив вчений, дав надто мало інформації про природу церковного писання. Він не згадує, що церковники писали з опозиційної 1 Sydorenko A. (Arkansas State University) [Review] Pereiaslav 1654: A Historiographical Study by John Basarab // The American Historical Review.– 1984. – Jun. – Vol. 89.– no. 3.– P. 808. 2 Sysyn F.E. Recent Western Works on the Ukrainian Cossacks (Review Article) // The Slavonic and East European Review (London). – 1986. – January. –Vol. 64. – no. 1. – P. 110. 235 точки зору1. На думку Ф. Сисина, історик звернув увагу на багатьох істориків, але навіть на таких, що мало приділяли уваги саме подіям 1654 р. в Переяславі – С. Томашівський, Л. Кубала. Він зауважує, що автор не згадав С. Соловйова, С. Ключевського, представника російської емігрантської науки (М. Андреєв). Українських істориків П. Куліша, Ф. Шевченка і праць чергової річниці у 1979 р.; польському – З. Вуйцику2. Сисин охарактеризував працю за структурою, і те, що автор не лише тлумачив погляди на Переяславську угоду істориками, але й на значення Хмельниччини в цілому3. Монографія канадського історика Д. Басараба складається з вступної статті Івана Лисяка-Рудницького, передмови, шести розділів, додатків, покажчика, бібліографії (документальні і ранні джерела – 35; монографії, дослідження і статті – 251). Вступна стаття є синтезою міркувань «що є історією, а що міфом» про Переяславську угоду та аналітичною оцінкою праці. Наприклад, «Історіографічні студії слугують внеском в інтелектуальну історію, адже показують еволюцію історичної думки та соціальних ідеологій» (с. хі–хіі). На його переконання де- факто держава Б. Хмельницького була незалежною, а за сутністю автономією (c. xiii). Відзначив, що Переяславський міф використовувався як українцями у відстоювання своєї окремішності і прав у Російській імперії, так і росіянами – імперською, а згодом радянською владою як легітимність приєднання українських земель (с. xvi–xviii). Завершив, що тільки «майбутнє розкаже чи будуть успішні, чи зникнуть хитрі спроби маніпулювати історичною свідомістю українського народу» (c. xxii–xxiii). У передмові Д. Басараб трактує протяжність української революції 1648– 1654 р., тобто завершується Переяславським договором (с. xxv) У першому розділі «Історичний огляд» вміщена коротка історія історичного процесу від 1596 р. до ліквідації автономії в Лівобережній Україні у 1786 р. Посилаючись на вище рецензовану працю О’Браєна, автор знаходить що Переяславська та Андрусівська (1667 р.) угоди знаменували провал східної політики Польщі (c. 16–17). У другому розділі «Сумнівність документів і юридичні дефініції» Д. Басараб звернув увагу як і у вступі, лише декілька документів залишилося під час укладання Переяславської угоди: звіти Василя Бутурліна, початкові описи. Відсутність українських джерел ускладнює подальшу роботу істориків (с. 25). Дискусії стосовно відмінностей між Переяславським договором редакції 1654 р. і 1659 р. (c. 25). Наголосив на юридичних аспектах договору, а саме: автономія України, приєднання і персональна унія (А.Н. Філіп-пов, В. Сергеєвич), реальна унія (М. Дьяконов), васалітет (М. Коркунов), альянс і протекторат (О. Оглоблин), неприродна персональна унія (Р. Лащенко), альянс і васалітет (Л. Окиншевич). 1 Ibidem. – P. 112. 2 Ibidem. – P. 114. 3 Сисин Ф. Англомовна історіографія Переяславської угоди у ХХ сторіччі // Переяславська Рада 1654 року (Історіографія та дослідження): Зб. наук. пр. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 695. 236 Третій розділ «Козацькі хроніки і ранні історики» Д. Басараб охарактеризував праці 17–19 ст. «Синопсис», літописи Самовидця, Грабянки, Величка, «Історія Ру- сів», праці О. Рігельмана, Д. Бантиш-Каменського, М. Маркевича. У їх творах ав- тор висловив ідеї інтерпретації подій середини 17 ст. з позицій героїчного вчинку українського народу, ідеалізація Хмельницької ери (козацькі літописи), захист ло- кальних інтересів, існування українців як окремого політичного утворення від київ- ських часів, щоб усунути російські заяви на Київську Русь («Історія Русів») (с. 81). У четвертому розділі «Вибрані модерні історики» акцентовано увагу на різних поясненнях Хмельниччини під навіювання епох просвітництва і романтизму (с. 96). Пояснив контроверсійні позиції М. Грушевського і В. Липинського на події 1648–1654 рр. У Липинського вона продукувалася волею аристократії, а в Грушев- ського волею широких верств населення (с. 97). А першим хто в англомовному світі інтегрував історію України у історію Східної Європи був, на його думку, Д. Вернадський (с. 98). Ф. Сисин називав це невиправданим, адже він не згадує його російської ідентичності та українське походження – це означає розсіяти читачеві суттєве значення для розуміння його праці1. Д. Басараб, окрім того, визначив інший висновок, що Д. Вернадський, був першим англомовним істориком, який об’єднав історію українців з історією росіян (с. 149). У п’ятому розділі «Радянський період» викладені позиції М. Покровського, М. Яворського, І.Д. Бойко, А.З. Барабоя, М.Е. Подорожнього, І. Крип’якевича, опозиційність до Переяславської угоди у М. Брайчевського. Якот автором форму- вання концепції угоди як «меншого зла» був М. Покровський (с. 163). Протягом 1946–1947 рр. офіційна інтерпретація союзу України з Росією 1654 р. змінилася з «меншого зла» до «абсолютного освячення». Це було возз’єднання, результат уніфікації історії двох слов’янських народів, прийняті офіційними «Тезами 1954 р» (с. 176). У шостому розділі «Відкрите визнання трьохсот років» історик резюмував загальні висновки порушення Переяславської угоди та історіографії. Мабуть, це і є самостійним внеском, за брак якого автора критикував Ф. Сисин. Серед них: суперництво між росіянами та українцями за білоруські землі; російське невдоволення козацько-татарськими та турецькими зв’язками; 1656 р. Віленське перемир’я; погане поводження російських військ в Україні; російська ворожість щодо шведської орієнтації Хмельницького; різні відчуття польської загрози; неспроможність координувати спільні українсько-російські військові операції; українська опозиція до релігійної субординації Москві; суперечливі пояснення змісту та мети деяких статей 1654 р.; і, можливо, більш знакових за все зіткнення між російським централізмом та українськими бажаннями до самоуправління (с. 220–221). 1 Sysyn F.E. Recent Western Works on the Ukrainian Cossacks (Review Article) // The Slavonic and East European Review (London). – 1986. – January. – Vol. 64. – no.1. – P. 114. 237 У додатках Д. Басараб подав 8 документів, усі перекладені англійською: 1. «Статті петицій Б. Хмельницького» від 14 березня 1654 р. за ст. ст.; 2. царська офіційна грамота Б. Хмельницькому і Війську Запорозькому, передану через послів Самійла Богдановича та Павла Тетері в Москві 27 березня 1654 р. за ст. ст.; 3. статті складені в Москві з посланцями від гетьмана, 27 березня 1654 р.; 4. версія 1659 р. статей 1654 р. договору з гетьманом Б. Хмельницьким; 5. дипломатичний звіт В. Бутурліна; 6. «Маніфест І. Виговського» до іноземних правителів; 7. «Вивід прав України» П. Орлика; 8. «Тези 1954 р.». У прорецензованих працях можемо віднайти схожі принципові концепції. Українсько-російський договір 1654 р., на спільну думку авторів, був військовим альянсом, і порятунком від полонізації. Угода відкрила Московській державі шлях до трансформації в Російську імперію, адже відбулося послаблення Польсько- Литовської Речі Посполитої. Це стало провалом домагань створення Речі Поспо- литої трьох народів. Доцільно підкреслити погляди Д. Вернадського, О’Браєна та Д. Басараба на природу Української держави Б. Хмельницького. У Д. Вернад- ського це – «вільна країна, породжена війною»; в О’Браєна – автономія; у Д. Басараба і І.Л. Рудницького – де-факто незалежна держава, а де-юре автономія.

Історики США і Канади про місце Української козацької держави у Центрально-Східній Європи середини XVII ст.

Репозитарії

Схожі ресурси