Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.)
Статтю присвячено організації територіальної та внутрішньої структури державної поліції Другої Речі Посполитої. Правоохоронний корпус складався з трьох основних частин: загальної, слідчої та політичної. Разом з тим, поліція виробила досить розгалужену теренову організацію, котра містила чималу кі...
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | Український історичний збірник |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100710 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) / О. Разиграєв // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 89-102. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-100710 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1007102016-05-27T03:02:26Z Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) Разиграєв, О. Проблеми історії XIX–XXI ст. Статтю присвячено організації територіальної та внутрішньої структури державної поліції Другої Речі Посполитої. Правоохоронний корпус складався з трьох основних частин: загальної, слідчої та політичної. Разом з тим, поліція виробила досить розгалужену теренову організацію, котра містила чималу кількість структурних ланок пристосованих до адміністративного поділу держави. Статья посвящена организации территориальной и внутренней структуры государственной полиции Второй Речи Посполитой. Правоохранительный корпус состоял из трех основных частей: общей, следственной и политической. Вместе с тем, полиция создала достаточно разветвленную территориальную организацию, которая содержала достаточно большое количество структурных звеньев соответствующих административному делению государства. The article is devoted to the organization of territorial and interior structure of Polish State Police of the Second Polish Republic. The law-enforcement corps consisted of the three basic parts: general, investigation and political. At the same time, the State Police produced the formed territorial system, which contained a lot of structural links which were adjusted to the administrative division of the state. 2011 Article Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) / О. Разиграєв // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 89-102. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100710 94(477+483)«1919/1926» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| spellingShingle |
Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст. Разиграєв, О. Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) Український історичний збірник |
| description |
Статтю присвячено організації територіальної та внутрішньої структури
державної поліції Другої Речі Посполитої. Правоохоронний корпус складався з трьох
основних частин: загальної, слідчої та політичної. Разом з тим, поліція виробила досить
розгалужену теренову організацію, котра містила чималу кількість структурних ланок
пристосованих до адміністративного поділу держави. |
| format |
Article |
| author |
Разиграєв, О. |
| author_facet |
Разиграєв, О. |
| author_sort |
Разиграєв, О. |
| title |
Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) |
| title_short |
Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) |
| title_full |
Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) |
| title_fullStr |
Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) |
| title_sort |
організація діяльності державної поліції другої речі посполитої (1919–1920 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Проблеми історії XIX–XXI ст. |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100710 |
| citation_txt |
Організація діяльності державної поліції Другої Речі Посполитої (1919–1920 рр.) / О. Разиграєв // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 89-102. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. |
| series |
Український історичний збірник |
| work_keys_str_mv |
AT razigraêvo organízacíâdíâlʹnostíderžavnoípolícíídrugoírečípospolitoí19191920rr |
| first_indexed |
2025-07-07T09:12:06Z |
| last_indexed |
2025-07-07T09:12:06Z |
| _version_ |
1836978827101732864 |
| fulltext |
89
Український історичний збірник, Вип. 14, 2011
УДК 94(477+483)«1919/1926»
Олег Разиграєв∗∗∗∗
ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІЦІЇ
ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (1919–1926 рр.)
Статтю присвячено організації територіальної та внутрішньої структури
державної поліції Другої Речі Посполитої. Правоохоронний корпус складався з трьох
основних частин: загальної, слідчої та політичної. Разом з тим, поліція виробила досить
розгалужену теренову організацію, котра містила чималу кількість структурних ланок
пристосованих до адміністративного поділу держави.
Ключові слова: поліція, політика, організація, структура, Друга Річ Посполита.
Статья посвящена организации территориальной и внутренней структуры
государственной полиции Второй Речи Посполитой. Правоохранительный корпус
состоял из трех основных частей: общей, следственной и политической. Вместе с тем,
полиция создала достаточно разветвленную территориальную организацию, которая
содержала достаточно большое количество структурных звеньев соответствующих
административному делению государства.
Ключевые слова: полиция, политика, организация, структура, Вторая Речь
Посполитая.
The article is devoted to the organization of territorial and interior structure of Polish
State Police of the Second Polish Republic. The law-enforcement corps consisted of the three
basic parts: general, investigation and political. At the same time, the State Police produced the
formed territorial system, which contained a lot of structural links which were adjusted to the
administrative division of the state.
Key words: police, policy, organization, structure, the Second Polish Republic.
Історія Польщі упродовж міжвоєнного двадцятиліття неоднозначно та
суперечливо оцінюється польськими та вітчизняними дослідниками. В сучас-
ній українській історичній науці, на якісно новому етапі її розвитку, після
відновлення незалежності України, спостерігаємо численні спроби пере-
осмислення уроків минулого, подолання негативних стереотипів, пошук но-
вих «точок дотику». Нагадаємо, що у складі багатонаціональної Другої Речі
Посполитої перебували й Західноукраїнські землі, на теренах яких вже у
1919 р. розпочав свою діяльність польський апарат державної влади, одним з
елементів якого були органи внутрішніх справ.
∗ Разиграєв Олег – к. і. н., доктор гуманістичних наук в галузі новітньої історії
(PhD in the Humanities), старший викладач кафедри нової та новітньої історії
зарубіжних країн Волинського національного університету ім. Лесі Українки.
90
В радянську епоху діяльність поліції мала негативну оцінку як у поль-
ській, так і у вітчизняній історіографії й згадувалась виключно у контексті
боротьби з комуністичним та робітничим рухом1. З початком масштабної
деідеологізації розпочинається новий етап у дослідженні правоохоронних
структур. Більшість польських авторів звертають свою увагу на внутрішньо-
організаційні моменти, торкаються питання методів на векторів діяльності
поліції2. Разом з тим, розвідки на дану тематику серед вітчизняних дослід-
ників практично відсутні. Вивчення правоохоронних структур Другої Речі
Посполитої є актуальним питанням, адже дозволяє прослідкувати чимало
аспектів суспільно-політичного життя міжвоєнної Польщі, складовою части-
ною якої були й Західноукраїнські землі.
З урахуванням актуальності теми метою статті є характеристика
внутрішньої структури та територіальної організації державної поліції Другої
1 Ławnik J. Represje policyjne wobec ruchu robotniczego 1918–1939. – Warszawa, 1979;
Pepłoński A. Udział organów bezpieczeństwa II Rzeczypospolitej w inwiligacji ruchu
komunistycznego w latach 1918–1926 // Z Pola Walki. – 1982. – № 1-2; Ibidem. Współpraca
wojskowych i policyjnych służb informacyjnych w zwalczaniu ruchu komunistycznego w Polsce
1918–1926 // Zeszyty Nukowe Akademii Spraw Wewnętrznych. – 1985. – №41; Pepłoński A.,
Kopczyk H. Zwalczanie ruchu komunistycznego przez policję polityczną II Rzeczypospolitej
(1918–1926) // Zeszyty Nukowe Akademii Spraw Wewnętrznych. – 1982. – № 31; Васюта І.
Селянський рух на Західній Україні в 1919–1939 роках. – Львів, 1971; Його ж. Робітничо-
селянський союз у народному фронті в Західній Україні (1935–1939) // Український
історичний журнал (далі – УІЖ). – 1986. – № 9; Його ж . «Національно-визвольний рух у
Західній Україні (1918–1939). – УІЖ. – 2001. – № 5, 6; Корнійчук Л. Становище трудящого
селянства західних областей України під владою панської Польщі. – Київ, 1957; Сливка Ю.
Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. – Київ, 1973; Його ж.
Західна Україна в реакційній політиці польської та Української буржуазії (1922–1939). –
Львів,1985; Оксенюк Р. Нарис історії Волині: соціально-економічний розвиток, револю-
ційний та національно-визвольний рух трудящих (1861–1939). – Львів, 1970.
2 Litwiński R. Policja Państwowa w województwie wołyńskim w latach 1921–1939.
Organizacja i główne kierunki działania // Ukrainica Polonica. – 2004. – Т. 1; Majer P. Kilka uwag o
wzorcu osobowym policjanta w II Rzeczypospolitej // Przegląd Policyjny. – 1992. – №4; Misiuk. A.
Organizacja policji politycznej w Polsce w latach 1919–1923 // Problemy Kryminalistyki. – 1989. –
№ 85; Ibidem. Z dziejów organizacji policji w II Rzeczypospolitej w latach 1918–1926 // Przegląd
Policyjny. – 1991. – № 1; Ibidem. Miejsce Policji Państwowej w struktutze aparatu państwowego II
Rzeczypospolitej w okrsie 1919–1926 // Dzieje Najnowsze. – 1991.– № 2; Ibidem. Policja
Państwowa (1919–1939). Wybrane zagadnienia // Przegląd Policyjny. – 1994. – № 4; Ibidem. Policja
Państwowa 1919–1939: powstanie, organizacja, kierunki działania. – Warszawa, 1996; Ibidem.
Instytucje policyjne w II Rzeczypospolitej // Przegląd Policyjny. – 1999. – № 1–2.; Mączyński M.
Policja Państwowa w II Rzeczypospolitej: organizacyino-prawne podstawy funkcjowania. –
Kraków,1997; Pepłoński A. Organizacja policji kryminalnej w II Rzeczypospolitej // Problemy
Kryminalistyki. – 1984. – № 165; Ibidem. Geneza Policji Państwowej w II Rzeczypospolitej //
Zeszyty Nukowe Akademii Spraw Wewnętrznych. – 1990. – № 60; Ibidem. Policja Państwowa w
systemie organów bezpieczeństwa Drugiej Rzeczypospolitej. – Szczytno, 1991; Prochwicz J.,
Pepłoński A. Policja Państwowa w ochronie granicy wschodniej w latach 1923–1924 // Przegląd
Policyjny. – 1991. – № 1; Strogulski T. Granatowa armia. – Opole, 2000.
91
Речі Посполитої упродовж «досанаційного» періоду (1919–1926 рр.).
Внутрішня структура поліції. Закон «Про державну поліцію» від 24
липня 1919 р., котрий юридично проголосив поліцію уніфікованою інституцією й
окреслив її внутрішню структуру, у перші роки незалежності Польщі був
поширений лише на частині її земель. Передовсім, це пояснювалось тим, що
центральна влада не змогла швидко підпорядкувати собі усі бажані терени3.
Невирішеним залишалось й питання державних кордонів, яке стало поштовхом
до численних суспільно-національних конфліктів, котрі гальмували державо-
творчі процеси, в тому числі розвиток правоохоронних органів4.
Організація державної поліції в перші роки незалежності Другої Речі
Посполитої зазнала багатьох змін, пов’язаних в першу чергу з процесом інте-
грації наявних підрозділів. При формуванні структур поліції був запозичений
досвід правоохоронних органів Англії, відповідні рекомендації закордонних
колег польська сторона отримала ще у листопаді 1920 р.5
Згідно внутрішньої структури поліція поділялась на три великі корпуси
(групи): загальна (мундирова), кримінальна (слідча служба) та політична6.
Слідча служба вперше згадується у статті № 7 закону «Про державну
поліцію» від 24 липня 1919 р. де вказувалось, що слідчі відділи очолюють
начальники кримінальної поліції котрі на теренах воєводства підпорядко-
вуються коменданту округу7.
Розпорядження Головної команди (управління – авт.) державної поліції
від 3 листопада 1919 р. «Про організацію слідчих управлінь» проголошувало
створення при кожній окружній команді державної поліції слідчих управлінь,
які у міру потреби мали право організовувати експозитури 4-ох рівнів: І-го
у складі щонайменше 50 осіб, ІІ-го від 25 до 50 осіб, ІІІ-го від 10 до 25 осіб
і IV-го від 3 до 10 осіб. Експозитури І–ІІІ-го рівнів у сфері організації,
забезпечення, професійного вишколу особового складу та дисципліни під-
порядковувались окружному коменданту, котрий здійснював нагляд над
їхньою діяльністю. Натомість, експозитури IV-го рівня перебували у віданні
повітових комендантів державної поліції8.
Для керівництва та контролю за діяльністю теренових одиниць слідчої
3 Misiuk. A. Instytucje policyjne w II Rzeczypospolitej // Przegląd Policyjny. – 1999. – №
1–2. – S. 44–46.
4 Trzeciak M. Bariery rozwoju Drugiej Rzeczypospolitej. – Radom: Wydawnictwo
Poitechniki Radomskiej im.K.Pułaskiego,1999. – S. 11.
5 Archiwum Państwowe w Łodzi, zesp. 183.(Komenda Wojewódzka Policji Państwowej
w Łodzi) – Sygn. 9. Rozkaz Komędy Okęgu Łódźkiego PP nr.1–52. – Rok.1921. – S. 167.
6 Misiuk. A. Instytucje policyjne w II Rzeczypospolitej // Przegląd Policyjny – 1999. –
№ 1–2. – S. 63.
7 «Ustawa z 24 lipca 1919r. o Policji Państwowej» // Dziennik Praw Państwa Polskiego
(далі: DzPPP). – 1919r. – Nr. 61. – Poz. 363. – S. 636.
8 Державний архів Рівненської області (далі: ДАРО), Ф. 86. – Оп. 3. – Спр. 2. –
Арк. 192.
92
поліції 18 січня 1920 р. при Головній команді державної поліції був створений
спеціальний IV-й реєстраційно-карний відділ (з 1922 р. – реєстраційно-пошу-
ковий). Повноваження вказаного відділу охоплювали як слідчі управління (при
окружних командах поліції), так і експозитури поліції (при повітових командах)9.
Окрім організаційно-контрольних функцій зазначений підрозділ Головної коман-
ди державної поліції видавав «Слідчу газету» та «Списки розшукуваних осіб»10.
Зміни у внутрішній організації кримінальної поліції засвідчило розпо-
рядженням Міністра внутрішніх справ від 4 січня 1922 р. «Про організацію слід-
чих управлінь»11. Зазначений нормативно-правовий акт підтвердив функціону-
вання слідчих управлінь при окружних командах державної поліції. Серед голов-
них завдань даного підрозділу виділялось проведення слідства в справах надзви-
чайної ваги на вказівку воєводського поліційного керівництва, а також нагляд за
діяльністю слідчої поліції на теренах службового округу. На теренах повітів
функціонували низові підрозділи кримінальної поліції – слідчі експозитури. Слід
зазначити, що розпорядження 1922 р. головним чином було спрямоване на змен-
шення кількості експозитур на теренах повітів шляхом об’єднання малочисель-
них слідчих підрозділів. Станом на грудень 1922 р. у Другій Речі Посполитій
функціонувало 16 окружних слідчих управлінь та 55 експозитур12. Чергова
реорганізація кримінальної поліції відбулась 1924 р., внаслідок якої слідчі управ-
ління реорганізовувались у «кримінальні реферати» із збереженням попередньо
закріплених повноважень. Слідчі експозитури на теренах повіту ліквідовувались
взагалі, а їх функції передавались штату загальної поліції при повітових командах13.
Другим великим корпусом правоохоронних органів виступала загальна
(мундирова) поліція. Зазначимо, що процес творення вказаного підрозділу
розпочався ще у період Першої світової війни14. Ця група охоплювала служ-
бовців поліції, які несли службу на теренах повітових команд, слідчих
експозитур (з 1922 р.), комісаріатів та постерунках. Головне завдання вказа-
ного загону полягало у охороні суспільної безпеки та громадського порядку
на службово визначеному терені. У січні 1920 р. до корпусу мундирової
поліції було включено підрозділи військової залізничної охорони, а у лютому
того ж року організовано правоохоронні загони, котрі несли службу на водних
об’єктах15.
9 Misiuk. A. Organizacja i kierunki działalności centrali policji kryminalnej w II
Rzeczypospolitej // Przegląd Policyjny. – 2005. – № 2. – S. 36.
10 Archiwum Państwowe w Łodzi (dalej: APŁ). – Zesp. 183. – Sygn. 34. – S. 1–104.
11 ДАРО. – Ф. 86. – Оп. 3. – Спр. 114. – Арк. 1–13.
12 Misiuk A. Policja Państwowa 1919–1939: powstanie, organizacja, kierunki działania. –
Warszawa, 1996. – S. 298.
13 Litwiński R. Policja Państwowa w województwie lubelskim w latach 1919–1939. –
Lublin, 2001 – S. 233.
14 Skrzeczowski H. Współdziałanie wojskowych slużb informacyjnych z Policją
Państwową w II Rzeczypospolitej. – Toruń, 2002 – S. 110.
15 Misiuk A. Policja Państwowa 1919–1939... – S. 208.
93
Підрозділи загальної поліції, які провадили діяльність на водних
об’єктах, локалізовували свою діяльність на берегах рік, у портах та на при-
станях. Вказані загони у професійному плані підпорядковувались окружному
комендантові та воєводі на службових теренах яких вони несли службу.
Відповідно до місцевих потреб зазначений корпус поліції був наділений
правом утворення спеціальних річкових комісаріатів16.
Поліціянти, котрі охороняли громадський спокій та громадську безпеку
на залізниці, виконували свої професійні обов’язки за посередництвом спе-
ціальних залізничних комісаріатів та постерунків (стаціонарних або тимча-
сомвих). У службовому відношенні зазначена група правоохоронців залежала
від поліційної та адміністративної влади, сфера впливу якої поширювалась на
терени де розташовувалась конкретно визначена ділянка залізниці17.
У «досанаційний» період поряд із мундировим та кримінальним
правоохоронним корпусом на теренах Другої Речі Посполитої функціонувала
й політична поліція. Це була спеціальна служба, яка забезпечувала постій-
ний моніторинг суспільно-політичного життя новоствореної держави, виявля-
ючи та знешкоджуючи таким чином численні диверсійні та антидержавні
угрупування. До перевороту 1926 р. вказаний підрозділ поліції реорганізову-
вався чотири рази, й як наслідок, виступав під різними назвами – інспекторат
політичної дефензиви (1919–1920 рр.), політична дефензива – відділ IV-Д
(1920–1923 рр.), інформаційна служба (1923–1924 рр.), поліція політична
(1924–1926 рр.)18. Слід додати, що разом із реформуванням організаційної
структури змінювались й засади підпорядкування політичної поліції адмі-
ністративній владі.
Перші формування цивільної внутрішньодержавної розвідки були ство-
рені ще у 1918–1919 рр. під керівництвом «Бюро розвідки МВС»19. Зазначений
підрозділ був покликаний відстежувати усі прояви політичного життя
суспільства; проводити спеціальний нагляд над політичними організаціями та
окремими особами, котрі своїми діями могли зашкодити цілісності та безпеці
Другої Речі Посполитої; інформувати МВС про стан суспільно-політичного
руху. Крім того, «Бюро розвідки МВС» займалось формуванням і професійною
16 Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dniа 18 lutego 1920 r. w przedmiocie
organizacji Policji Państwowej, pełniącej służbę na drogach wodnych, na podstawie art. 2 przepisów
przejściowych do ustawy z dnia 24 lipca 1919 r. o Policji Państwowej // Dziennik Ustaw
Rzeczypospolitej Polskiej (dalej: DzURP). – 1920r. – Nr. 23. – Poz.132.– S. 374–375.
17 Instrukcja dla Policji Państwowej, pełniących służbę na kolejach, wydana przez Ministra
Spraw Wewnętrznych w porozumieniu z Ministrem Kolei Zelaznych na podstawie rozporządzenia z
dnia 4 maja 1921 r. // Organizacja instytycji policyjnych w II Rzeczypospolitej 1918–1926. Wybór
źródel i dokumentów pod red. A. Pepłońskiego, A. Misuka. – Szczytno, 1992. – S. 223–229.
18 Pepłoński A. Policja Państwowa w systemie organów bezpieczeństwa Drugiej
Rzeczypospolitej. – Szczytno, 1991. – S. 102.
19 Misiuk A. Początki Policji Politycznej w II Rzeczypospolitej // Przegląd Policyjny –
1995. – №4. – S. 131–132.
94
підготовкою кадрів майбутньої політичної поліції20.
Офіційно політична поліція, як інтегральна частина корпусу державної
поліції, постала 16 жовтня 1919 р. під назвою – інспекторат політичної
дефензиви21. Компетенція зазначеного утворення охоплювала розслідування у
справах шпигунства, більшовицької активності, комунізму, а також зради
Батьківщини. Однак, як стверджує дослідник польської поліції А. Місюк, на
теренах поліційних округів роботу у вказаному напрямку виконували пра-
цівники слідчих управлінь, а також спеціальні військові органи22.
Відділ IV-Д (політична дефензива) був створений у серпні 1920 р. на
основі розформованого інспекторату політичної дефензиви. Він складався з
наступних підрозділів: центрально-інвігіляційного (включав відділ картотеки,
альбоми з фотоматеріалами, архів преси); інформаційного; організаційно-
персонального. Перший займався нагромадженням та реєстрацією матеріалів
особового та речового характеру, котрі торкались злочинів державного
характеру. Другий поділявся на два реферати, перший збирав матеріали щодо
антидержавної діяльності за посередництвом експозитур (на теренах воєвод-
ства), а другий здійснював пошук інформації щодо осіб не польського грома-
дянства та шпигунів. Організаційно-персональний відділ провадив облік
персоналу, піклувався про матеріальне становище службовців політичної
поліції й господарські справи23.
Щодо теренових підрозділів, то слід відмітити що у воєводстві це були
експозитури відділу IV-Д, а на території повітів – агентури вказаного відділу.
Такі формування були створені, як записано у відповідних нормативно-
правових документах, «для боротьби з шпигунством, комунізмом та анти-
державною діяльністю вцілому»24. Експозитури та агентури відділу IV-Д
входили до складу окружних команд поліції. На чолі експозитури стояв
голова, котрий залежав, згідно закону «Про державну поліцію», від окружного
(з 1924 року воєводського – О.Р) коменданта державної поліції, а також від
адміністративної та судової влади. Експозитура політичної поліції складалась
з трьох рефератів: інформаційно-доповідного; реєстраційно-слідчого; адміні-
стративно-правового. Перші два реферати були таємними органами, офіційно
в документах вони не фігурували. Керівники цих підрозділів в конспіра-
тивний спосіб звітували лише керівнику експозитури або його заступнику.
Натомість, адміністративно-правовий реферат був, певною мірою, відкритим
й міг локалізуватись у приміщенні слідчого відділу25.
20 «Pismo M. Skrudlika w sprawie reorganizacji Biura Wywiadowczego z 20.02.1919 ze
zbiorów Archiwum Akt Nowych» // Przegląd Policyjny. – 1995. – № 4. – S. 138.
21 Archiwum Państwowe w Lublinie (dalej: APL). – Zesp. 448. – Sygn. 4. (mkf.116557). – S. 1.
22 Misiuk A. Policja Państwowa 1919–1939... – S. 253.
23 APL. – Zesp. 448. – Sygn.5. (mkf.116558). – S. 2–6.
24 Ibidem, S. 2
25 Ibidem, S.11.
95
Слід відмітити, що упродовж своєї недовгої історії (1920–1923 рр.),
політична дефензива не змогла вправно опанувати ситуацію, котра склалась
на початках незалежності Другої Речі Посполитої. Погіршення економічної
ситуації сприяло зростанню робітничого руху та активізації комуністичних
елементів, що значною мірою загрожувало тогочасному державному устрою.
Починаючи з 1922 р. діяльність відділу IV-Д активно критикувалась адміні-
стративною владою, як за погіршення безпеки у суспільно-політичному ви-
мірі, так і за відсутність інструментів контролю за діяльністю зазначеного
підрозділу державної поліції26. На думку польського дослідника А.Місюка,
політична дефензива перетворилась на самостійний підрозділ державної полі-
ції, який систематично розширював сферу власної компетенції. Зафіксовані
навіть випадки, коли структури відділу IV-Д здійснювали таємний нагляд за
окремими представниками політикуму Другої Речі Посполитої27.
Вищезазначені чинники вплинули на рішення Міністра внутрішніх
справ В.Сікорського від 26 квітня 1923 р., згідно якого функції політичної
дефензиви були передані інформаційній службі (1923–1924 рр.). Головним
завданням цієї структури став контроль над суспільно-політичним рухом з
метою знешкодження антидержавних угрупувань28. Відповідно до організа-
ційно-правових засад функціонування вказаної інституції, її центральним
органом став Інформаційний відділ, котрий підпорядковувався Управлінню
безпеки МВС.29 До компетенції Інформаційного відділу належало нагромад-
ження відомостей щодо поточних політичних, національних та професійних
рухів, а також проведення реєстраційної діяльності. Крім того, зазначений
підрозділ інформував Міністра внутрішніх справ про поточну суспільно-
політичну ситуацію у державі. Голова даної структури підпорядковувався
начальнику Управління безпеки МВС. Згідно виконавчих приписів МВС від
27 липня 1923 р. (видані під тавром «таємно») Інформаційний відділ на
міністерському та воєводському рівнях складався із трьох рефератів: персо-
нально-організаційного, реєстраційно-пошукового, та загально-інформаційного30.
На окружному рівні інформаційні відділи локалізовувались у воєвод-
ських управліннях безпеки. Керівник інформаційного відділу звітував за свою
діяльність перед головою відділу безпеки воєводства. Таким чином, з однієї
сторони новостворений інформаційний відділ залежав від адміністративної
влади, разом з тим, мав значно ширший (у порівнянні з політичною дефен-
зивою) доступ до суспільно-політичного життя держави31.
26 Pepłoński A. Policja Państwowa w systemie organów bezpieczeństwa Drugiej
Rzeczypospolitej... – S. 106.
27 Misiuk. A. Organizacja Policji Politycznej w Polsce w latach 1919–1923 // Problemy
Kryminalistyki. – 1989. – № 85–186. – S. 340.
28 APL. – Zesp. 448. – Sygn.400. – S. 7.
29 APL. – Zesp. 448.– Sygn. 6. (mkf. 116559). – S. 2.
30 Ibidem, S. 6–9.
31 Ibidem, S. 2.
96
На території кожного повіту постали інформаційні агентури. Останні
проводили службову діяльність за посередництвом конфідентів, натомість
виконавча сторона діяльнoсті була довірена спеціально виокремленим кадрами
мундирової поліції. З компетенції повітових команд поліції вилучались зав-
дання щодо проведення розслідування злочинів політичного характеру32. Зни-
ження якості політичної розвідки, обмеження повноважень повітових команд
поліції, дуалізм в організації (підпорядкування одночасно адміністративній та
поліційній владі), надмірне зближення з адміністративною владою при одно-
часній втраті постійних зв’язків з окружними командами державної поліції
призвели до ліквідації інформаційної служби та створення нової формації –
політичної поліції (1924–1926 рр.).
Політична поліція як структурна одиниця МВС, постала 16 квітня 1924 р.
Згідно відповідної службової інструкції у Головній команді державної поліції
було утворено відділ № V (політичної поліції). Цей відділ складався з наступ-
них підрозділів: організаційно-персонального; інспекційного; злочинності;
інформаційного; секретаріату. МВС найбільше значення відводило відділам
злочинності та інформації33. У сфері охорони державної безпеки відділ № V
виконував наступні завдання: 1.концентрував інформаційні матеріали для МВС
у сфері державної безпеки; 2. реєстрував особові акти, котрі стосувались
політичних злочинів; 3. здійснював статистику, облік політичних злочинів та
іноземців; 4. координував діяльність поліційних підрозділів в межах свого
відомства; 5. організовував загальнодержавний розшук34.
При воєводських командах постали окружні управління вказаної інсти-
туції, а на теренах повітів, в залежності від місцевих потреб – експозитури.
В староствах, де не були сформовані експозитури, функції останніх виконува-
ли повітові команди державної поліції. Службові завдання вищезгадуваних
підрозділів дублювались із функціями відділу № V головної команди, але
поширювались лише на терени конкретного округу35.
Вже менше ніж через рік від організації політичної поліції, адміністра-
тивна влада розпочала цілеспрямовану кампанію проти зазначеного під-
розділу МВС. Представники політичної адміністрації направляли до МВС
численні подання та заяви із детальним описом недоліків у організації полі-
тичної поліції36. Так, на з»їзді воєвод Другої Речі Посполитої у січні 1925 р.
керівники окружних адміністрацій поскаржились головному коменданту
поліції М.Божецькому у відсутності важелів впливу на політичну поліцію й
висловили пропозицію щодо створення на рівні державної політичної
32 APL. – Zesp. 448.– Sygn. 6. (mkf. 116559). – S. 2.
33 APL. – Zesp. 448. – Sygn. 7. (mkf. 116560). – S. 1.
34 Ibidem, S. 2–3.
35 Ibidem, S. 4–5.
36 Misiuk A. Policja Państwowa 1919–1939... – S. 274–275.
97
адміністрації центру по координації діяльності політичної поліції37. Критику
зазначеного підрозділу МВС підсилював й незадовільний стан професійної
підготовки поліціянтів, де основу корпусу склали правоохоронці із загону
мундирової поліції, які пройшли лише спеціально визначену перепідготовку38.
Політичній поліції не вдалося підвищити продуктивність праці, що
особливо далося взнаки на теренах Західноукраїнських та Західнобілоруських
земель, де досліджувана нами інституція, за влучним висловом польського
дослідника А.Пеплонського «провадила реєстрацію почергових комуністи-
них акцій, не займаючись розвідувальною діяльністю для запобігання
останнім»39. Посилення впливу державної адміністрації на підрозділи полі-
тичної поліції не змогли покращити діяльність зазначеного корпусу, котрий
перебував у тривалих конфліктах не тільки із згадуваною політичною владою,
але й з військовою розвідкою40. Вищезазначені фактори, а також тенденції до
чималої автономії, які порушували принцип єдності поліційного корпусу,
вплинули на рішення центральної влади щодо ліквідації політичної поліції.
Цей процес розпочався 1 квітня 1926 р. із скасування усіх експозитур й за-
вершився 8 жовтня того ж року припиненням діяльності окружних
управлінь.41 Особовий штат працівників політичної поліції був розформо-
ваний і включений до мундирової та кримінальної поліції. Справи боротьби з
антидержавною діяльністю перейшли як до політичної адміністрації (інфор-
маційна служба), так і слідчої поліції (виконавча служби).
Проаналізувавши внутрішню структуру правоохоронних органів може-
мо зробити висновок, що поліція, в залежності від напрямків діяльності, поді-
лялась на загальну, слідчу та політичну. В досліджуваний період тривали органі-
заційні перетворення цих структур, які були спрямовані на формування поліції як
централізованої одиниці МВС. Разом з тим, уніфікації поліційних підрозділів
заважала службова залежність правоохоронного корпусу від адміністративної
влади, органів місцевого самоврядування, а також суду і прокуратури.
Територіальна організація поліції. Будучи єдиним виконавчим органом
державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері охорони
порядку, спокою і громадської безпеки Другої Речі Посполитої, поліція
сформувала відповідну територіальну організацію, яка була пристосована до
адміністративного поділу держави.42 Відповідно, ми можемо виділити
наступні структурні одиниці: головна команда (керувала діяльністю окружних
команд поліції); окружні команди (з 1924 р. – воєводські, об’єднували повітові
37 APL. – Zesp. 403. – Sygn. 185. – S. 88.
38 APL. – Zesp. 448. – Sygn. 1612. – S. 44, 47.
39 Pepłoński A. Policja Państwowa w systemie organów bezpieczeństwa Drugiej
Rzeczypospolitej... – S. 111.
40 APL. – Zesp. 448. – Sygn. 401. – S. 1–13.
41 APL. – Zesp. 448. – Sygn. 8. (mkf.116561). – S. 1–3.
42 Державний архів Волинської області (далі: ДАВО). – Ф. 1. – Оп. 2а. – Спр. 475. –
Арк. 1.
98
команди поліції); повітові команди (територіально відповідали повітам); комі-
саріати поліції (розташовувались у окремих повітових містах, або пильнували
службу на території кварталів великих міст); постерунки (розташовувались на
території гмін)43.
Вищевказані структурні одиниці поділялись на підрозділи першої та другої
інстанцій. Поліційні органи першої інстанції включали постерунки, комісаріати,
повітові команди, а від 1922 р. й слідчі експозитури. До правоохоронних структур
другої інстанції належали окружні команди та слідчі управління. Підрозділи
першої інстанції займались безпосередньо охороною безпеки та громадського
порядку, а другої – питаннями організації, адміністрації та інспекції. Окреслена
організаційна структура залишалась чинною до 1926 р.44
Головній команді державної поліції відводилась роль центрально-
координаційного органу правоохоронного корпусу Другої Речі Посполитої.
Така структурна одиниця МВС постала 14 липня 1919 р., тобто раніше ніж
сейм ухвалив закон «Про державну поліцію».45 На чолі поліції стояв головний
комендант, котрий підпорядковувався Міністрові внутрішніх справ. Він обій-
мав виконавчі функції у сфері організації, адміністрації, озброєння і кадрового
питання поліції. У своїй діяльності Головна команда послуговувалась спе-
ціальними розпорядженнями МВС та законами, які приймав парламент.
Головному коменданту підпорядковувався увесь корпус державної поліції46.
Згідно розпорядження МВС «Про організацію головної команди держав-
ної поліції» від 28 грудня 1922 р. вказана структура складалась з чотирьох
відділів: загального; фінансово-господарчого; персонально-дисциплінарного;
реєстраційно-кримінального47. В досліджуваний нами період на чолі найвищої
поліційної інституції перебували наступні особи: В.Хеншель (1919–1922 рр.),
В.Гошовський (1922–1923 рр.), М.Баєр (березень 1923–липень 1923 рр.) та
М.Божецький (1923–926 рр.).48
43 Bigi T. Prawo Administracjine Polskie. Zeszyt 7-my. Postępowanie administracyjne.
Policja Państwowa. – Lwów, 1928. – S. 168.
44 Misiuk A. Administracja spraw wewnętrznych w Polsce (od połowy XVIII wieku do
współczesności). Zarys dziejów. – Olsztyn, 2005. – S. 182–183.
45 Okólnik Nr. 455 Ministra Spraw Wewnętrznych do Szefów Sekcji, Naczelników
Wydziałów, wszystkich urzędników ministerstwa Spraw Wewnętrznych, Powiatowych
Komisarzy Rządowych, Komendantów Okręgowych Policji, Komendantów Obwodowych i
Komendantów Policji Mejskich w sprawie przekształcenia się Naczelnej Inspekcji Policji na
Komendę Główną Policji // Dziennik Urzędowy Ministerstwa Spraw Wewnętrznych (dalej:
DzU MSW). – 1919. – Nr. 40. – Poz. 549. – S. 5.
46 Przepisy o organizacji Komendy Głównej Policji Państwowej, wydane przez Ministra
Spraw Wewnętrznych na podstawie art.9 ustawy o Policji Państwowej z dnia 24 lipca 1919 r. //
DzU MSW. – 1919. – Nr. 46. – Poz. 671. – S. 4–6.
47 Przepisy o organizacji Komendy Głównej Policji Państwowej z dnia 28 grudnia 1922 r.
// Organizacja instytycji policyjnych w II Rzeczypospolitej 1918–1926... – S. 110–112.
48 Komendanci Główni Policji Państwowej 1919-1939, pod.red.K.Filipowa. – Białystok,
1997. – S. 1–63.
99
Надзвичайно важливим для формування поліційного корпусу був
період, упродовж якого посаду головного коменданта обіймав В.Хеншель. Як
пише, А.Місюк: «На нього покладались великі сподівання у організаційній
сфері, котра була покликана сформувати основні підрозділи поліції у
державі». Однак, вказана особа не змогла у достатній мірі опанувати ситуацію
й була звільнена у 1922 р. Найбільший внесок у розбудову структур державної
поліції вклали В.Гошовський та М.Божецький. Останнього по праву можна
назвати творцем державної поліції новоствореної польської держави49.
Як вже вище зазначалось, на терені воєводства головною структурою
державної поліції була окружна команда на чолі з воєводським комендантом.
Серед головних завдань окружного коменданта варто відмітити організацію
діяльності поліції, вирішення адміністративних та кадрових питань, а також
контроль над виконанням службових завдань підлеглих йому службовців.
Резиденція окружного коменданта розташовувалась в одному місті із рези-
денцією воєводи. У професійній залежності начальника поліції воєводства
прослідковувався певний дуалізм: у сфері державної адміністрації та безпеки
він підпорядковувався воєводі, а у питаннях організації, адміністрації, поста-
чання та вишколу, поліції – головному коменданту у Варшаві50.
До складу окружної команди, окрім голови, входив заступник остан-
нього, інспекційні офіцери, а також два відділи – адміністративний та господ-
дарський. Окремо виділялася школа для нижчих службовців поліції; управ-
ління слідчої поліції та резервний підрозділ51. Де-факто, політична поліція теж
перебували у віданні воєводської команди, однак, у офіційних документах
даний факт замовчувався, як власне і саме існування «правоохоронних органів
у політичних справах».
Адміністративний відділ окружної команди складався з трьох рефератів
(відділів) – канцелярського, особового та адміністративного. Цей підрозділ
воєводської команди відав кореспонденцією, службовими справами поліції
у сфері безпеки й адміністрації, а також кадровим та дисциплінарним напрям-
ком діяльності. Господарський відділ, в свою чергу, містив чотири реферати –
касу, бухгалтерію, склад, та, власне господарський підвідділ. Вищезгадана
одиниця не тільки складала бюджет окружних та повітових команд поліції, а й
стежила за його справним виконанням52.
На підставі розпорядження президента Другої Речі Посполитої С.Войце-
ховського від 27 грудня 1924 р. окружні команди державної поліції зазнали
реорганізації. Згідно вказаного нормативно-правового акту назва «окружна
команда державної поліції» була замінена на «воєводська команда державної
49 Misiuk A. Policja Państwowa 1919–1939... – S. 167–168.
50 Przepisy o organizacji okręgowych komend Policji, wydane przez MSW na podstawie
art. 9 ustawy z dnia 24 lipca o Policji Państwowej // DzURP. – 1919 r. – Nr. 94. – Poz. 507. –
S. 938–940.
51 Ibidem.
52 Ibidem.
100
поліції». Крім того, в усіх сферах діяльності комендант підпорядковувався
лише головній команді поліції у Варшаві, що означало послаблення впливу
адміністративної влади на діяльність правоохоронних органів. Це розпоряд-
ження скасовувало також посаду заступника коменданта. Зазначені дії були
спрямовані на перетворення поліції у централізовану та добре керовану
одиницю з чималою автономією від політичної адміністрації53.
Станом на 1922 р. у Польщі функціонувало 15 окружних команд (вар-
шавська, віленська, волинська, білостоцька, кєлєцька, краківська, люблінська,
львівська, лодзька, новогрудська, поліська, поморська, познанська, станіслав-
ська, тернопільська), поліція столичного міста Варшави й автономна поліція
Сілезького воєводства54.
Згідно розпорядження Міністра внутрішніх справ від 4 грудня 1919 р.
підрозділами державної поліції в межах повіту керував повітовий комендант,
який очолював повітову команду державної поліції55. До обов’язків повіто-
вого коменданта належало керівництво канцелярією, контроль як над діяль-
ністю службовців поліції на теренах повіту, так і над випадками найважли-
віших кримінальних та політичних злочинів. Крім того, він відповідав за стан
дисципліни поліційного корпусу.
Резиденція повітового коменданта розташовувалась в одному місті із
резиденцією старости. Під час виконання службових обов’язків повітові
коменданти підпорядковувались окружним (воєводським) комендантам та
старостам, котрі репрезентували адміністративну владу на території повіту.
Натомість питання створення або ліквідації повітової команди державної
поліції перебувало у віданні Міністра внутрішніх справ56.
В адміністративному плані повітові команди відповідали межам повіту,
хоча нерідко траплялись випадки, коли одна повітова команда державної
поліції могла охоплювати кілька повітів. Така ситуація була пов’язана з
обмеженим бюджетним фінансуванням поліції, низькою густотою населення,
а також із станом безпеки57. Слід зазначити, що державна поліція на території
великих міст була виокремлена з-під влади повітового коменданта і становила
самостійну організаційну одиницю, яка функціонувала на правах окружної
або повітової команди поліції (т. зв. «команда державної поліції міста»). На
53 Rozporządzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 27 grudnia 1924 r. o reorganizacji
okręgowych komend policji państwowej // DzURP. – 1924 r. – Nr. 114. – Poz. 1014. – S.1521.
54 Litwiński R. Korpus policji w II Rzeczypospolitej. Służba i życie prywatne. – Lublin,
2007. – S. 9.
55 Przepisy o organizacji powiatowych komend Policji, wydane przez MSW na podstawie
art.5 i 8 ustawy z dnia 24 lipca o Policji Państwowej // DzURP. – 1919 r. – Nr. 94. – Poz. 508.
– S. 940.
56 Bigi T. Prawo Administracjine Polskie... – S. 167.
57 Mączyński M. Policja Państwowa w II Rzeczypospolitej: organizacyino-prawne
podstawy funkcjowania. – Kraków, 1997. – S. 64.
101
початку 1921 р. функціонувала 21 міська команда державної поліції58. Згідно
офіційної статистики станом на 1921 р. у Польщі зафіксовано 236 повітових
команд, упродовж 1924–1925 рр. – 241, а у 1926 р. – 24059.
Найнижчий щабель територіальної організації державної поліції займа-
ли органи внутрішніх справ першої інстанції – комісаріати та постерунки.
Комісаріати поліції здійснювали правоохоронну роботу на території
міст, залізничних станціях, а також у морських та річкових портах. У виконав-
чих та організаційних справах комісаріати підпорядковувались повітовим
командам поліції. Старости могли видавати рекомендації комісаріатам поліції
лише за посередництвом повітових команд. Така схема внутрішнього підпо-
рядкування сприяла зростанню фактів перевищення службових повноважень
комісарами поліції. Станом на 1924 р. в Польщі правоохоронну службу несло
167 комісаріатів, у 1925 р. – 176. На момент травневого перевороту 1926 р.
функціонувало 173 комісаріати60.
Постерунки державної поліції у системі правоохоронних органів
Другої Речі Посполитої були найменшими та найчисельнішими виконавчими
одиницями. До основних функцій зазначених підрозділів входив контроль
щодо утримання громадського порядку та суспільного спокою, розслідування
злочинів, а також допомога адміністративній та судовій владі61. На чолі
постерунку стояв комендант, котрий здійснював нагляд над під порядкова-
ними йому службовцями поліції, забезпечував їх вишкіл, а також відповідав
за озброєння останніх. У віданні голови постерунку була також канцелярія та
управління господарськими справами. Начальник постерунку під час виконан-
ня службових повноважень підпорядковувався повітовому коменданту дер-
жавної поліції.
Постерунок, окрім теренів однієї гміни, міг охоплювали межі сусідніх
гмін, якщо таке розміщення було корисне для підтримання суспільної
безпеки. В даному контексті необхідно враховувати як стан комунікацій, так
і рельєфну характеристику конкретної території.62 Правом встановлення та
скасування постерунків поліції був наділений воєвода, який попередньо
погоджував дане питання із окружним комендантом поліції. 63
58 Misiuk A. Policja Państwowa 1919–1939... – S.199.
59 Rocznik statystyki Rzeczypospolitej Polski. – Rok wydania IV (1925/1926). –
Warszawa. 1927. – S. 445.
60 Ibidem. S. 445.
61 «Przepisy o organizacji powiatowych komend Policji, wydane przez MSW na
podstawie art.5 i 8 ustawy z dnia 24 lipca o Policji Państwowej» // DzURP – 1919 r. – Nr. 94.
– Poz. 508. – S. 941.
62 Typy policyjnych jednostek wykonawczych niższego rzędu – zasady organizacyjne //
Organizacja instytycji policyjnych w II Rzeczypospolitej 1918–1926... – S. 269–273.
63 Okólnik Nr.5 MSW z 15 stycznia 1925 r. w sprawie tworzenia i kasowania
organizacyjnych jednostek policyjnych // Organizacja instytycji policyjnych w II
Rzeczypospolitej 1918–1926... – S. 274–275.
102
За територіальною локалізацією постерунки поділялись на звичайні
(вище охарактеризовані), та спеціальні – залізничні, річкові, прикордонні.
Джерела свідчать, що кількість постерунків постійно змінювалась, Головна
команда державної поліції нерідко здійснювала реорганізацію останніх
відповідно до внутрішніх потреб. Наприклад, упродовж 1922 р. функціону-
вало 3248 постерунків, а роком пізніше – 333864. У 1925 р. діяльність провади-
ло – 3278, а у 1926 – 3300 низових поліційних одиниць.65
Отже, розпочаті у Другій Речі Посполитій державотворчі процеси
створили сприятливий ґрунт для законодавчого закріплення функціонування
правоохоронних органів ухвалою сейму від 24 липня 1919 року «Про
державну поліцію», а також іншими нормативно-правовими актами. Поліція
проголошувалась організацією служби безпеки, головне завданням якої
полягало у охороні громадської безпеки та суспільного порядку. У сфері своїх
повноважень поліція, як виконавчий орган державної влади, підпорядко-
вувалась адміністративним органам та органам місцевого самоврядування.
Внутрішнє життя перебувало у віданні Міністерства внутрішніх справ. По-
ліція складалась з трьох основних корпусів: загального, слідчого та полі-
тичного. Правоохоронні органи виробили досить розгалужену територіальну
організацію, яка містила чималу кількість структурних ланок пристосованих
до адміністративного поділу держави. Чітко налагоджений зв’язок між ними
був запорукою відповідного стану охорони порядку, спокою і громадської
безпеки у Другій Речі Посполитій.
64 Rocznik statystyki Rzeczypospolitej Polski. – Rok wydania II (1923). – Warszawa,
1924. – S. 183.
65 Rocznik statystyki Rzeczypospolitej Polski. – Rok wydania IV (1925/1926). –
Warszawa, 1927. – S. 445.
|