Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки)

У статті аналізуються основні стратегії поведінки жителів Полтавської області під час примусової мобілізації до Третього Рейху упродовж окупаційного періоду часів другої світової війни та розглядаються види покарань за відмову їхати на роботу до Німеччини....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2011
1. Verfasser:	Лахно, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schriftenreihe:	Український історичний збірник
Schlagworte:	Проблеми історії XIX–XXI ст.
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100716
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки) / В. Лахно // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 152-163. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-100716
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1007162016-05-27T03:03:26Z Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки) Лахно, В. Проблеми історії XIX–XXI ст. У статті аналізуються основні стратегії поведінки жителів Полтавської області під час примусової мобілізації до Третього Рейху упродовж окупаційного періоду часів другої світової війни та розглядаються види покарань за відмову їхати на роботу до Німеччини. В статье анализируются основные стратегии поведения жителей Полтавской области во время осуществления принудительной мобилизации в страны Третьего Рейха на протяжении оккупационного периода времен второй мировой войны и рассматриваются виды наказаний за отказ ехать на работу в Германию. The paper analyzes the main strategies of the inhabitants of Poltava Region during the implementation of forced mobilization of the Third Reich during the occupation period since the Second World War and examines the types of punishment for refusing to go to work in Germany. 2011 Article Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки) / В. Лахно // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 152-163. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100716 355.24(477.53)(״ 194 ״( 10773 uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст.
spellingShingle	Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст. Лахно, В. Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки) Український історичний збірник
description	У статті аналізуються основні стратегії поведінки жителів Полтавської області під час примусової мобілізації до Третього Рейху упродовж окупаційного періоду часів другої світової війни та розглядаються види покарань за відмову їхати на роботу до Німеччини.
format	Article
author	Лахно, В.
author_facet	Лахно, В.
author_sort	Лахно, В.
title	Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки)
title_short	Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки)
title_full	Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки)
title_fullStr	Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки)
title_full_unstemmed	Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки)
title_sort	стратегії поведінки мешканців полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до третього рейху (1942–1943 роки)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Проблеми історії XIX–XXI ст.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100716
citation_txt	Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки) / В. Лахно // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 152-163. — Бібліогр.: 56 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT lahnov strategíípovedínkimeškancívpoltavsʹkoíoblastípídčaszdíjsnennâprimusovoímobílízacíídotretʹogorejhu19421943roki
first_indexed	2025-07-07T09:12:35Z
last_indexed	2025-07-07T09:12:35Z
_version_	1836978858370269184
fulltext	152 Український історичний збірник, Вип. 14, 2011 УДК 355.24(477.53)(10773)״194״ Віта Лахно∗∗∗∗ СТРАТЕГІЇ ПОВЕДІНКИ МЕШКАНЦІВ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПРИМУСОВОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ ДО ТРЕТЬОГО РЕЙХУ (1942–1943 РОКИ) У статті аналізуються основні стратегії поведінки жителів Полтавської області під час примусової мобілізації до Третього Рейху упродовж окупаційного періоду часів другої світової війни та розглядаються види покарань за відмову їхати на роботу до Німеччини. Ключові слова: боротьба, компроміс, конфлікт, мобілізація, остарбайтер, пристосування, стратегія, уникнення. В статье анализируются основные стратегии поведения жителей Полтавской области во время осуществления принудительной мобилизации в страны Третьего Рейха на протяжении оккупационного периода времен второй мировой войны и рассматри- ваются виды наказаний за отказ ехать на работу в Германию. Ключевые слова: борьба, компромисс, конфликт, мобилизация, остарбайтер, приспособление, стратегия, уклонение. The paper analyzes the main strategies of the inhabitants of Poltava Region during the implementation of forced mobilization of the Third Reich during the occupation period since the Second World War and examines the types of punishment for refusing to go to work in Germany. Keywords: fight, compromise, conflict, mobilization, Ostarbeiters, adaptation, strategy, evasion. Окупація Полтавської області німецькими військами розпочалася в серпні 1941 року і тривала до жовтня 1943 року. На окупованих землях були створені нові органи влади та запроваджено «новий порядок». Територію області включено до нової адміністративної одиниці: до весни 1942 р. Полтавщина підпорядковувалася німецькому фронтовому командуванню, а потім увійшла до Київського генералбецирку (округу) рейхскомісаріату «Україна». З перших днів окупації впроваджувалася примусова праця – обов’язкова трудова повинність для цивільних громадян віком від 18 до 45 років1. З осені ∗∗∗∗ Лахно Віта – аспірантка кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Науковий керівник – д. і. н., професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Волошин Ю.В. 1 Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Збірник документів і матеріалів. – К.: Держполітвидав УРСР, 1963. – С. 27–29. 153 1941 року змінилася воєнна ситуація на фронті – запланований нацистами «бліцкриг» переріс у позиційну війну на витривалість. Ресурси німецької економіки на цей час вичерпалися. Найбільшою потребою стала робоча сила, якої через загальну військову мобілізацію катастрофічно не вистачало в Рейху. Залучення трудових ресурсів із західноєвропейських країн не вирішило цієї проблеми, тому з’явилися плани використання робітників з окупованих територій Радянського Союзу. З цією метою Генеральний уповноважений з виконання чотирирічного плану Г.Геринг за згодою А.Гітлера 7 листопада 1941 року видав директиву про масове використання іноземних робітників для важкої некваліфікованої праці – «гребти лопатою і довбати каміння»2. Спочатку до роботи в економіці Німеччини залучили радянських військо- вополонених. Однак цього теж виявилося недостатньо, бо переважна більшість із них були непрацездатними3. І тоді розпочалося вербування цивільних робіт- ників. Спочатку шляхом агітації та пропаганди німецьке командування й окупа- ційна влада намагалися залучити до роботи в Третій Рейх достатню кількість добровольців, у тому числі з Полтавщини для «будівництва нової Європи»4. Однак, з квітня 1942 року, через вказівку Генерального уповноваженого з вико- ристання робочої сили Ф.Заукеля щодо різкого збільшення кількості завербо- ваних робочих рук, мобілізаційні заходи довелося проводити виключно приму- совими методами. У результаті зіткнулися інтереси двох протилежних сторін – представників місцевої окупаційної влади, на яких було покладено обов’язок виконувати вказівки «згори», і мирних жителів, котрі не хотіли залишати рідну домівку, родичів, землю, навіть не мали життєвої необхідності покидати батьківщину. Це спричинило, на нашу думку, конфлікт між новою владою та мирними жителями. Тому саме з точки зору конфлікту – зіткнення протилеж- них інтересів, думок, поглядів5, – спробуємо розглянути взаємовідносини, які склалися у процесі примусової мобілізації між представниками окупаційної влади та примусово завербованими, як конфліктні. У нашому випадку конфлікт носив прихований характер, оскільки були відсутніми зовнішні агресивні дії між конфліктуючими сторонами, але при цьому використовувалися непрямі способи впливу через те, що цивільне населення не мало достатньої влади й сил для відкритої боротьби6. Тому мирні жителі були змушені виробити власні стратегії поведінки в ході проведення примусової мобілізації органами окупаційної влади. Спробуємо їх проаналізувати. 2 Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. – С. 50–52. 3 Пастушенко Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репа- тріація (1942–1953) / Інститут історії України НАН України. – К., 2009. – С. 39. 4 На працю до Німеччини! // Гадяцька газета. – 1943. – 22 липня. – С. 1. 5 Сучасний тлумачний словник української мови: 60000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С. 352. 6 Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. / За заг. ред. В.М.Петюха, Л.В.Торгової. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 20. 154 Мета статті полягає у виокремленні та систематизації різних стратегій поведінки жителів Полтавщини в процесі їх примусового вивезення до Тре- тього Рейху. Відповідно до поставленої мети спробуємо вирішити наступні завдання: проаналізувати поняття «стратегія поведінки» і доцільність його застосування щодо нашої проблематики; виокремити можливі стратегії пове- дінки жителів Полтавщини під час примусової мобілізації та охарактеризу- вати форми їх реалізації; визначити, у яких ситуаціях і за яких обставин застосовувалася та чи інша стратегія поведінки. Новизна положень статті визначається тим, що до наукового обігу вво- дяться раніше невідомі архівні матеріали та неопубліковані спогади колишніх остарбайтерів – жителів Полтавської області, а також вперше виокремлено стратегії поведінки під час проведення примусової мобілізації української робочої сили до Рейху, які були вироблені мешканцями Полтавщини. Зазначимо, що означена нами проблематика є недостатньо розробленою в історіографії. Окремі її аспекти були вперше порушені ще радянськими авторами П.Ємцем та О.Самойленком7, М.Ковалем8. Однак, у монографіях цих науковців лише частково аналізується поведінка полтавчан під час їх примусового вивезення до країн Третього Рейху. Дещо більше в цьому напрямі зробили сучасні автори: О.Бичехвост9, В.Котляр10, М.Назаренко11, О.Сидоренко12, Т.Пастушенко13 та Ю.Черняв- ський14. Названі дослідники в своїх працях основну увагу приділяють періодові встановлення окупаційного режиму, детально описують агітаційну роботу, методи й способи, якими здійснювалася примусова мобілізація та лише частково описують реакцію на неї мирних жителів. Проте досі не створено жодного спеціального дослідження з означеної тематики. Джерелами нашого дослідження є неопубліковані документи, що зберігаються в архівосховищах Центрального державного архіву громадських 7 Ємець П.Н. Полтавщина в роки Великої Вітчизняної війни / П.Н.Ємець, О.П.Са- мойленко. – Х.: Прапор, 1965. – 104 с. 8 Коваль М. Історія пам’ятає! (Кривавий шлях фашистів на Україні). – К.: Вид-во політичної літератури України, 1965. – 116 c. 9 Бичехвост А.Ф. История репатриации советских граждан: трудности возвращения (1944–1953 гг.). – Саратов: Саратовская Государственная академия права, 2008. – 534 c.; 21 см. (Серия «Творческое наследие ученых СГАП»). 10 Сидоренко О. Книга життя українських «остарбайтерів» / О.Сидоренко, В.Кот- ляр. – Полтава: АСМІ, 2005. – 154 с. 11 Назаренко М. Депортація населення Полтавщини в Німеччину. 1941–1943 рр. // Третя Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства: Матер. конфер. / Відп. ред., упор. Войналович В.А. – Полтава: [Б. в.], 1994. – С. 123–130. 12 Сидоренко О. Гонимі злим вітром. Розповіді про полтавчан-в’язнів нацистських концтаборів. – Полтава: АСМІ, 2003. – 124 с. 13 Пастушенко Т.В. Остарбайтери з Київщини: вербування, примусова праця, репатріація (1942–1953) / Інститут історії України НАН України. – К., 2009. – 282 с. 14 Чернявський Ю. Протистояння і примирення. – Кобеляки, 2000. – 89 с. 155 об’єднань України, Державного архіву Полтавської області. Це різноманітні інструкції, накази, розпорядження, постанови органів влади, доноси, списки оштрафованих за ухилення від мобілізації, а також особисті документи окре- мих мешканців (щоденники, листи). Частина використаних джерел опубліко- вані у збірках: «Німецькі окупанти на Полтавщині (1941-1943 рр.)» (Полтава, 1947), «В тылу врага» (М., 1962), «Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні» (К., 1963), «Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941–1945 рр.)» (К., 1977). До них належать різноманітні розпорядження, накази, відомості, повідомлення окупаційної влади, у яких міститься інформація про проходження вербування та мобілізації на Полтав- щині. Окремий масив джерел становлять інтерв’ю з колишніми остарбайте- рами Полтавської області. Усі інтерв’ю взяті автором особисто, упорядковані й зберігаються в архіві Полтавського національного педагогічного універси- тету імені В.Г.Короленка. Реакція місцевого населення на процес мобілізації не була однозначною і залежала від багатьох конкретних обставин: часу, місця, матеріального становища тощо. Молодь, яка в першу чергу підпадала під дію наказу Г. Геринга і була основним претендентом на вивезення, залежно від обставин могла або коритися владі, виконуючи її накази, або усіма можливими способами уникати відправки, вимальовуючи свою лінію поведінки, часто навіть плануючи та продумуючи різні способи ухилення, боротьби чи пошуків компромісу. Тобто обирала ту чи іншу стратегію поведінки. Тому, дослід- жуючи поведінку населення під час проведення мобілізації (в умовах прихованого конфлікту), ми вживатимемо термін «стратегія» розуміючи під ним спосіб дій, лінію поведінки особистості15. Зауважимо також, що у будь-якому конфлікті кожен його учасник оцінює і співвідносить свої інтереси та інтереси суперника, ставлячи собі питання: що я виграю, що я втрачу? На основі такого аналізу він свідомо обирає ту чи іншу стратегію поведінки. Часто відображення цих інтересів відбувається несвідомо, і тоді поведінка в конфліктній взаємодії насичена потужною емоційною напругою та носить спонтанний характер. Дійсно, досить часто завербовані, які прагнули ухилитися від мобілізації, розробляли стратегії миттєво, продумуючи їх «на ходу». Але в будь-якій їх поведінці (спланованій чи спонтанній) прослідковується досягнення чіткої мети – не поїхати на чужину, повернутися додому. У своєму дослідженні будемо використовувати одну з найбільш роз- повсюджених у науці класифікацію стратегій поведінки, розроблену амери- канськими авторами К.Томасом і Р.Кіллменом. Останні виокремлюють п’ять основних стратегій людської поведінки в конфліктній ситуації: 1) уникнення, 2) суперництво (боротьба, примушування), 3) компроміс, 4) співробітництво, 15 Сучасний тлумачний словник української мови: 60000 слів / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В.Дубічинського. – Х.: ВД «Школа», 2007. – С. 678. 156 5) пристосування (поступки)16. Стратегію пристосування (вимушене поступлення, добровільна відмова від боротьби та втрата власних позицій17) як лінію поведінки обирали ті осо- би, котрі зважали в першу чергу на сильну залежність від органів окупаційної влади (остання в кінцевому результаті могла перемогти й покарати їх за не- послух) або відчували загрозу ще більших збитків від конфлікту (наприклад, санкцій, які могли застосувати до них або їхніх родичів). Зрозуміло, що населення у цьому випадку просто виконувало вказівку органів влади й змушене було виїхати на примусові роботи. Іншою стратегією поведінки полтавців під час примусової мобілізації був компроміс. Ця стратегія характеризується тимчасовим прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою. За її допомогою врегульовують- ся суперечки через взаємні поступки18. Під час мобілізації непоодинокими були випадки, коли сім’я завербованого могла домовитися (піти на компро- міс) з місцевою владою. Так, зокрема, сталося з А.Тимошенком – жителем Карлівського району Полтавської області. Коли староста прийшов забирати його для відправки до Німеччини, мати запропонувала йому вилучити корову, а сина залишити вдома. У результаті було досягнуто компромісу – корову забрали, а Антон залишився з матір’ю19. Проте через п’ять місяців йому все одно довелося поїхати на примусові роботи. Інколи замість завербованого могли мобілізувати іншу особу – брата, сестру, дочку, матір та ін. В окремих випадках, щоб уникнути мобілізації, завербовані змушені були вступати до поліції, охоронних формувань, ставати старостами тощо. Таку стратегію поведінки можна охарактеризувати як співробітництво. Адже останнє передбачає пошук такого рішення, яке задовольняло б обидві сторо- ни20. Дійсно завербовані, ставши поліцаями, залишалися вдома. Пізніше своє співробітництво з окупантами вони пояснювали тим, що «таким чином хотіли уникнути вивезення на примусові роботи до Німеччини»21. Хоча насправді це було звичайне співробітництво з окупаційною владою. 16 Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М. Конфліктологія: Навч. посіб. / За заг. ред. В.М.Петюха, Л.В.Торгової. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 129. 17 Політологія: Підручник. – К.: Вища школа, 2001. – С. 139. 18 Ємельяненко Л.М. Вказана праця. – С. 129. 19 Державний архів Полтавської області (далі ДАПО). – Ф. Р-1507: Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка Міністерства освіти і науки України. – Оп. 2. – Спр. 61: Транскрипт інтерв’ю з Тимошенком Антоном Васильовичем (2007 р.). – Арк. 4. 20 Ємельяненко Л.М. Вказана праця. – С.129. 21 Єрмак О. Постать поліцая-колаборанта періоду тимчасової німецько-фашист- ської окупації Полтавщини (1941–1943 рр.) // Маловідомі сторінки історії другої світової війни в Україні та на Полтавщині. Збірник наукових статей за матеріалами Всеукраїнської наукової конференції (23–24 травня 2007 року). – Полтава, 2007. – С. 75. 157 Іншою стратегією поведінки під час здійснення примусової мобілізації стала стратегія боротьби. Вона передбачала намагання нав’язати іншій стороні своє вирішення проблеми22. Дана стратегія в умовах окупації була особливо небезпеч- ною та ризиковою й проявлялася в збройних акціях спротиву окупантам. Так, зустрічаються повідомлення про те, що інколи втікачі, щоб уникнути депортації, ставали партизанами й переходили до відкритої боротьби23. Сучасна дослідниця І.Реброва зазначає, що в умовах нацистського режиму «єдиним можливим варіантом опору була втеча в партизани»24. Недарма заклики до «опартизанення» були одними з найрозповсюдженіших гасел у листівках, що спрямовувалися на окупаційну територію радянськими підпільниками та партизанами25. Стратегія уникнення – це спроба відійти від конфлікту, зазнавши мінімум втрат26. Вона була найпоширенішою поміж молоді й проявлялася у різних формах. Для того, щоб уникнути вивезення завербовані перехову- валися або тікали додому чи до своїх родичів, друзів у інші населені пункти тощо. Причому втечі відбувалися на різних етапах мобілізації: під час складання списків, оповіщення, транспортування до пунктів збору, з пунктів збору, з вагонів під час перевезення до Рейху27. Наприклад, полтавчанин Є.Чекай тікав з дороги 12 разів28. У спогадах колишніх остарбайтерів зустрічається чимало розповідей про переховування та втечі: «…мене мама закутала і одправила, недалеко там від нас болото… я там сиділа»29; «…ховали мене батько й мати і в сіні, і в соломі, хотіли же ж шоб не пішла»30; «…загнали нас у трьохетажний дом… дірку там хтось із хлопців… проламав… ми в ту дірку і повилазили…»31; «…усі з других вагонів… утікати… мотоцикл нас наганяє… ми пригнули у воду… 22 Соціологія: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. 23 Мюллер Н. Вермахт и оккупация (1941–1944). – М.: Воениздат, 1974. – С.228. 24 Реброва І. Українське/національне в радянській офіційній політиці пам’яті про примусову працю в нацистській Німеччині // ww2-historicalmemory.org.ua/docs/ukr/Rebrova.doc. – С. 2. 25 Див. напр.: В тылу врага. Листовки партийных организаций и партизан периода Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. – М.: Госполитиздат, 1962. – 344 с.: ил.; 22. 26 Політологія: Підручник. – К.: Вища школа, 2001. – С. 139. 27 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф. Р-166: Комісія з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук УРСР (1941– 1950 рр.). – Оп. 3. – Спр. 259: Щоденник жителя с. Мойсинець Іркліївського району Полтавської області Кушніра Ф.К. про період тимчасової окупації Іркліївщини (1941–1943 рр.). – Арк. 31–32. 28 Кравченко А. Українські невільники Третього Рейху (минуле і сучасність): Публіцистична хроніка / А.Кравченко, С.Батурин. – Львів: Кальварія, 2005. – С. 54. 29 ДАПО. – Ф. Р-1507. – Оп. 2. – Спр. 64: Транскрипт інтерв’ю з Соколовою (Антоненко) Марією Єгорівною (2007 р.). – Арк. 2. 30 ДАПО. – Ф. Р-1507. – Оп.2. – Спр.54: Транскрипт інтерв’ю з Линник Марією Вікторівною (2008). – Арк. 1. 31 ДАПО. – Ф. Р-1507. – Оп. 2. – Спр. 63: Транскрипт інтерв’ю з Шийкою Катериною Іванівною (2006–2007 рр.). – Арк. 5. 158 повилазили і в крайню хату попросилися…»32. Відомий випадок, коли нацисти зібрали 56 юнаків і дівчат з сіл Шишацького району, але поки везли від Шишаків до залізничної станції Яреськи – їх залишилося шестеро – молодь розбіглася33. Про те, що втечі були найпоширенішими стратегіями ухилення від примусової мобілізації свідчать різноманітні накази та розпорядження місце- вої адміністрації34 і той факт, що на Київщині й Полтавщині у липні 1943 року, як зазначає М.Назаренко, переховувалося до 90 тисяч втікачів35. Щоб уникнути примусової мобілізації молодь також удавалася до виправлення списків завербованих. Так, коли вищезгаданий мешканець Карлів- ського району А.Тимошенко чергував з родичем у сільській управі, вони помі- тили відкритий сейф, у якому знаходилися списки осіб для відправлення до «Великонімеччини». Оскільки списки були покреслені, то вони викреслили себе й сестру. У цьому випадку яскраво простежується спонтанний характер розробки стратегії поведінки, коли трапилася нагода і вирішувати треба було миттєво. Цей вчинок на деякий час відтермінував їхню мобілізацію36. Стратегія ухилення від примусової мобілізації проявилася і в таких діях завербованих, як: свідоме скалічення, нанесення ран, обливання себе сірчаною кислотою, зараження різними хворобами тощо37. Завербована Грудненко розповідає: «Пили всілякі ліки, курили трави, натирали бензином шкіру, навіть робили щеплення різних хвороб. Матері, зустрічаючись, часто раділи, 32 ДАПО. – Ф. Р-1507. – Оп. 2. – Спр. 62: Транскрипт інтерв’ю з Тарасенком Анатолієм Івановичем (2006 р.). – Арк. 4. 33 Ємець П.Н. Вказана праця. – С.22. 34 Див. напр.: ДАПО. – Ф. Р-2422: Таранушичівська сільська управа, село Таранушичі Кобеляцького району Полтавської області. – Оп. 1. – Спр. 4: Розпорядження Кобеляцької районної управи про регістрацію населення, вербовка в Німеччину і армію, заборона приймати евакуйованих та списки новоприбувших, завербованих, дітей та службовців по Таранушичівській сільській управі (22 квітня 1942 р. – 6 вересня 1943 р.). – Арк. 1; ДАПО. – Ф. Р-2840: Олександрівська сільська управа, село Олександрівка Лубенського району. – Оп. 1. – Спр. 1: Накази та розпорядження Лубенської районної управи, списки поліцаїв, тих, що виїхали до Німеччини по селу Олександрівка Олександрівської сільської управи Лубенського району (1 січня 1942 р. – 8 листопада 1942 р.). – Арк. 438; Наказ шефа району про передачу поліції молоді, яка уникає відправки від 12 листопада 1942 р. // Німецькі окупанти на Полтавщині (1941–1943 рр.). Збірник документів / Гол. ред. Приходченко. – Полтава: Вид-во «Зоря Полтавщини», 1947. – С.53. 35 Назаренко М. Вказана праця. – С. 127. 36 ДАПО. – Ф.Р-1507: Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка Міністерства освіти і науки України. – Оп. 2. – Спр. 61: Транскрипт інтерв’ю з Тимошенком Антоном (2007 р.). – Арк. 4. 37 ДАПО. – Ф. Р-4085: Виконком Полтавської обласної ради депутатів трудящих, м. Полтава. – Оп. 3. – Спр. 227 б: Повідомлення обласної комісії Надзвичайній комісії про встановлення і розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників та їх прибічників по нанесених ними збитках громадянам, колгоспам та державним підприємствам та установам обласного підпорядкування (30 травня 1946 р. – 3 травня 1946 р.). – Арк. 5. 159 якщо їхня дитина чимось хворіла. «Слава, Тобі, Господі, – казали вони, – моя дитина захворіла тифом»38. О.Бичехвост у своїй монографії описує випадки самокалічення населення. Молоді люди, щоб уникнути вивезення вдавалися до різних способів самокалічення: завдавали собі рани їдким натрієм, екстрактом цибулі й часнику, соляною кислотою; вживали хінін у великих дозах; робили опіки каустичною содою; обварювалися окропом; відрубували собі пальці рук39. Отже, самокалічення населення стало однією із форм уникнення приму- сової мобілізації. Воно давало надію залишитися на Батьківщині хоч і калікою, але не їхати на чужину. Це змушені були визнати й гітлерівці. Як зазначає М.Коваль, «в одному з наказів окупантів говорилося, що «населення, призначене до відправки в імперію, неодноразово намагалося ухилитися від відправки шляхом самопошкодження свого організму»40. Ще одним способом уникнення від примусової мобілізації до Третього Рейху були фіктивні шлюби, свідома вагітність жінок, оскільки молоді сім’ ї та вагітних до Німеччини зазвичай не відправляли. Показовою щодо стратегії ухилення, яка сформувалася миттєво, була ситуація, що виникла у Золотоноші. Сюди у вересні 1942 року прибула молодь із Іркліївського, Золотоніського, Гельм’язівського та Чорнобаївського районів для відправки до «Великонімеччини». Завербована М.Сирецька описує акцію непокори місцевій окупаційній владі так: «…Надвечір прийшов ешелон… товарні вагони, брудні, де було по коліна навозу… пролунала команда: «Погружайтесь!»… Вдруге пролунала команда… Але знову ніхто з місця не рушив…»41. Стратегія ухилення у даній ситуації проявилася через спробу виграти час. У даному випадку яскраво помітне нерозуміння селянами можливості їх транспортування у брудних вагонах для перевезення худоби, що давало надію на повернення додому. У цьому випадку, це не дало очікуваного результату, оскільки поліцаї силою відправили молодь на чужину, побивши останніх нагайками й завантаживши у вагони. Подібна ситуація склалася в одному з сіл Покровобагачанського району Полтавської області. Коли староста повіз людей до району на збірний пункт, вони змусили його зупинити підводу і повернутися назад додому. Як не дивно, але таким чином вони зірвали мобілізацію, ухилившись від неї на певний час42. Іншим способом уникнення примусового вивезення українського насе- лення була неявка через відмову від отримання авансу (якщо такий видавали) в 38 ОST – тавро неволі / Автор-упрорядник В.Бондар. – Кіровоград: ПВЦ «Мавік», 2000. – С. 9. 39 Бичехвост А.Ф. Вказана праця. – С. 237. 40 Коваль М. Вказана праця. – С. 100. 41 ЦДАГО України. – Ф. Р-166: Комісія з історії Великої Вітчизняної війни при Академії наук УРСР (1941–1950 рр.). – Оп.2. – Спр.424: Листи на Батьківщину від радянських громадян, вивезених до Німеччини (недатовано). – Арк. 5 зв. 42 Доповідна записка голові Покровобагачанської райуправи про надання жандармської допомоги для відправки молоді в Німеччину // Німецькі окупанти на Полтавщині (1941-1943 рр.). Збірник документів / Гол. ред. Приходченко. – Полтава: Вид- во «Зоря Полтавщини», 1947. – С.61. 160 сумі 100 крб. на дорогу до Рейху. Підтвердженням цього є список робітників громадського двору хутора Кустолове Малоперещепинської сільської управи Новосанжарського району на видачу авансу готівкою, за яким аванс отримали 10 осіб, а дев’ятеро зі списку відмовилися ставити підпис і отримувати гроші, намагаючись тим самим ухилитися від набору до Німеччини43. Окремо слід зупинитися на ролі осіб, які допомагали місцевому населенню уберігатися від примусової мобілізації. Як правило, ці особи були працівниками адміністрації місцевої окупаційної влади: старости та українські поліцаї. Траплялися випадки, коли староста громадського двору або сільської управи з метою недопущення вивезення односельців на примусові роботи до Третього Рейху свідомо спрямовував на медичну комісію хворих і калік44. Були випадки, коли староста чи поліцай навмисне посилав дітей з метою відбракування останніх і повернення додому. Колишня остарбайтерка Л.Каліні- ченко пригадує: «…поліцай… маму хотів забрать… тоді каже: «Одведіть мене, а там у вагон кинуть… і у Солониці будуть сортірувать»… мене тоді… одкинуть»45. Інколи представники місцевої влади попереджали окремих осіб про те, що планується чергове вивезення для того, щоб вони змогли уникнути мобілізації. Колишній остарбайтер М. Кущ пригадує: «… я тричі тікав… мені… поліція наша казала: «Утечеш, прийдеш – ми тебе більш не займатимемо…»46. Ці свідчення вказують на лавірування окремих представників місцевої адміністрації між «двох вогнів» – односельчан (яких не хотілося відправляти до Німеччини) та керівництвом «зверху» (котре змушувало їх виконувати покладені на них обов’язки згідно наказів та інструкцій). Тому й виходило, що деякі старости, з одного боку, ніби й виконали наказ – відправляли необхідну кількість людей, а з другого – робили все можливе, щоб ніхто або хоча б частина з них відправлені до Німеччини не були. Відомі випадки допомоги завербованим у відтермінуванні або уникненні від примусових робіт у Німеччині й з боку лікарів, які на окупо- ваній території здійснювали медичний огляд завербованих. Так, у Кременчу- цькій міській лікарні окупаційною владою були виявлені неодноразові випадки встановлення фіктивних діагнозів, які були несумісні з вивезенням до 43 Сидоренко О. Книга життя українських «остарбайтерів». – С. 35. 44 ДАПО. – Ф. Р-2422: Таранушичівська сільська управа, село Таранушичі Кобеляцького району Полтавської області. – Оп. 1. – Спр. 4: Розпорядження Кобеляцької районної управи про регістрацію населення, вербовка в Німеччину і армію, заборона приймати евакуйованих та списки новоприбувших, завербованих, дітей та службовців по Таранушичівській сільській управі (22 квітня 1942 р. – 6 вересня 1943 р.). – Арк. 35. 45 ДАПО. – Ф. Р-1507. – Оп. 2. – Спр. 50: Транскрипт інтерв’ю з Калініченко (Грубіциною) Катериною Іванівною (2006 р.). – Арк. 1. 46 ДАПО. – Ф. Р-1507. – Оп. 2. – Спр. 71: Транскрипт інтерв’ю з Кущем Павлом Григоровичем. – Арк. 3. 161 Німеччини47. Зокрема, лікар В.Богданова видавала пацієнтам довідки та рентгенівські знімки, які показували туберкульоз. Подібну стратегію застосовували й лікарі М.Колосов (село Великі Кринки), П.Старчик (село Манжелія), медичні працівники Козельщинського (Кошаленко, Висоцька, Лебідь, Антипенко) та Лохвицького районів (під керівництвом професора С.Хаджимірова)48. Масове ухилення від мобілізації до Третього Рейху викликало занепо- коєння влади. У її розпорядженнях, адресованих старостам сільських управ, часто говорилося: «Як стало відомо, багато людей, що були призначені до роботи в Німеччину, уникли відправки. Ці люди ховаються по селах або мандрують по країні і є небезпекою для спокою країни»49. Зауважимо, що спроби реалізувати стратегії уникнення від примусової мобілізації завершувалися покаранням з боку органів місцевої окупаційної влади. Набула поширення практика арешту батьків та збіглих дітей, відбирання у їхніх сімей присадибних ділянок чи худоби. Про це свідчать постанови, накази, розпорядження, акти, видані органами окупаційної влади50. Часто до тих, хто ухилявся від від’ їзду до Німеччини, застосовувалися штрафні санкції та арешти. Так, 4 лютого 1943 року лохвицьким гебітскомі- саром у селах Хорсики, Луговики, Бондарі була оштрафована кожна особа віком від 16 років на 1000 крб.; у селах Білоусівка, Богодарівка та Гільці – на 500 крб.; у селах Козлівка і Куріньки Лохвицького району – на 200 крб. за те, що не виїхала на роботу до Німеччини. Причому штраф зменшувався у 47 ДАПО. – Ф. Р-2643: Кременчуцька міська управа, місто Кременчук Полтавської області. – Оп. 1. – Спр. 6: Відомості про стан архівів в м. Кременчуці; листування про посилку співробітників Кременчуцької больниці на роботу в Німеччину (7 січня 1943 р. – 9 липня 1943 р.). – Арк. 6-6 зв. 48 Назаренко М. Вказана праця. – С. 127–128. 49 Див. напр.: ДАПО, ф. Р-2840: Олександрівська сільська управа, село Олексан- дрівка Лубенського району, оп. 1, спр. 1: Накази та розпорядження Лубенської районної управи, списки поліцаїв, тих, що виїхали до Німеччини по селу Олександрівка Олександрівської сільської управи Лубенського району (1 січня 1942 р. – 8 листопада 1942 р.). – Арк. 438; Розпорядження Лубенського гебітскомісара старостам сільуправ про арешт за ухилення від виїзду на роботу в Німеччину від 23.11.1942 р. // Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр.: Збірник документів і матеріалів / Упор. М.В. Білоус. – К.: Наукова думка, 1977. – С. 71. 50 Див. напр.: Акт про зняття з господарства гр. Молодченко корови, теля та свині // Німецькі окупанти на Полтавщині (1941–1943 рр.). Збірник документів / Гол. ред. Приходченко. – Полтава: Вид-во «Зоря Полтавщини», 1947. – С. 54; Заклик гебітскомісара до батьків української молоді про накладання кари на батьків за ухилення молоді від призову // Німецькі окупанти на Полтавщині (1941–1943 рр.). Збірник документів / Гол. ред. Приходченко. – Полтава: Вид-во «Зоря Полтавщини», 1947. – С. 59; Наказ голови Кременчуцького району про відбирання худоби у господарств, члени яких ухиляються від проходження комісії від 21.06.1943 р. // Німецькі окупанти на Полтавщині... – С. 60; Наказ голови району Кременчука про арешт батьків за неявку молоді до приймальної комісії від 15.07.1943 р. // Німецькі окупанти на Полтавщині... – С. 61. 162 10 разів, якщо особа погоджувалася відразу ж виїхати51. Такі штрафи накладалися на мешканців багатьох сіл Полтавської області. Причому сума була нефіксованою й залежала як від наказів окупаційної адміністрації, так і від «особистих міркувань старост»52. Окрім зазначених способів покарань, застосовувалися також ув’язнення як самих завербованих, так і їх батьків53, а також примусові аборти вагітних жінок54. Інколи аби змусити полтавську молодь погодитися на виїзд, окупанти влаштовували показові страти. Так, наприкінці грудня 1942 року у Полтаві стратили групу з 65 залізничників, які відмовилися їхати до Німеччини55. Таким чином, реакція мешканців Полтавської області під час приму- сової мобілізації різнилася залежно від обставин. Місцеві жителі зазвичай вдавалися до розробки власних кількох стратегій поведінки в цих умовах: уникнення, боротьба, компроміс і пристосування. Загалом це була конструк- тивна реакція на примусову мобілізацію. Стратегія уникнення реалізовувалася через наступні дії завербованих: пере- ховування, втечу, виправлення списків, самокалічення, нанесення ран, зараження різними хворобами, вступання до фіктивних шлюбів, вагітність, непокора, неявка на біржу праці, відмова від обіцяної допомоги. Вона застосовувалася в ситуаціях, коли вирішення проблеми могло призвести до додаткових неприємностей (праця на чужині); коли було зрозуміло, що не можна вирішити конфлікт на свою користь; коли потрібно було виграти час для того, щоб отримати додаткову інформацію або заручитися чиєюсь підтримкою; коли було недостатньо влади для вирішення проблеми бажаним способом. Компроміс як стратегія поведінки під час примусової мобілізації до країн Третього Рейху часто був для завербованих вдалим відступом чи останньою можливістю прийти до певного рішення. Він застосовувався, коли потрібно було швидко вирішити проблему; коли можна було погодитися на тимчасове рішення; щоб скористатися короткочасною вигодою; коли інші підходи до вирішення проблеми виявлялися неефективними. Компроміс 51 Постанова гебітскомісара м. Лохвиці про штрафування населення за невиїзд на роботу до Німеччини від 4 лютого 1943 р. // Німецькі окупанти на Полтавщині (1941– 1943 рр.). Збірник документів / Гол. ред. Приходченко. – Полтава: Вид-во «Зоря Полтавщини», 1947. – С. 55. 52 ДАПО. – Ф. Р-2514: Гусинська сільська управа, село Гусине Градизького району Полтавської області. – Оп. 1. – Спр. 18: Списки громадян с. Гусине, завербованих на роботу до Німеччини (26 жовтня 1942 р. – 7 липня 1943 р.). – Арк. 33, 42, 49. 53 ДАПО. – Ф. Р-8808: Гребінківська районна управа, місто Гребінка Гребінків- ського району Полтавської області (періоду німецько-фашистської окупації). – Оп. 1. – Спр. 1: Накази Гребінківської районної управи (19 січня 1943 р. – 6 вересня 1943 р.). – Арк. 8. 54 Бордюгов Г. Преступления против гражданского населения // Свободная мысль. – 2004. – № 7. – С. 126. 55 Сидоренко О. Гонимі злим вітром... – С.19. 163 реалізовувався через відкуп від мобілізації, заміну себе в списку іншою людиною, вступ до поліції, німецької армії тощо. Стратегія співробітництва реалізовувалася через вступ завербованих до поліції, охоронних загонів чи виконанням обов’язків старост. Ця стратегія давала можливість не тільки залишитися вдома, але й отримати владу над іншими (односельчанами, військовополоненими та ін.). Така стратегія поведінки під час примусового вивезення населення – як боротьба – застосовувалася у випадках, коли втікачі ставали партизанами, підпільниками й активно включалися до руху опору окупаційній владі. Дана стратегія обиралася тоді, коли людина відчувала, що в неї немає іншого вибору і їй немає що втрачати. Застосування стратегії пристосування (поступки) мешканцями Полтав- щини ґрунтувалося на зниженні своїх вимог і прийнятті позиції опонента. Реалізовувалася стратегія через виконання наказу представника органу окупа- ційної влади – відбуття на відпрацювання трудової повинності до Німеччини. Стратегії реалізовували не тільки завербовані, але й представники окупаційної адміністрації (старости, поліцаї), лікарі, партизани, підпільники та просто односельчани. Оскільки згідно підрахунків М.Коваля біля 175 000 чоловік мешканців Полтавської області було вивезено до Третього Рейху56, то можемо зробити висновок, що найпоширенішою стратегією їх поведінки під час примусової мобілізації було пристосування. Значно менша кількість жителів намагалися уникнути вивезення, проте їх поведінка була найбільш варіативною і проявля- лася у різних формах. Значно рідше реалізовувалися стратегії компромісу, боротьби та співробітництва. Насамкінець зазначимо, що у більшості ситуацій застосовувалася не одна стратегія, а їх комбінація. Використання однієї траплялося рідко. В умовах окупації застосування таких стратегій поведінки під час примусової мобілізації як уникнення та боротьба придушувалося й каралося арештами, ув’язненнями, примусовими абортами, штрафами як самих завербованих, так і їх родичів. Порушена статтею проблематика потребує подальших наукових дослід- жень примусової праці робітників з Полтавщини в руслі аналізу стратегій поведінки остарбайтерів під час їх перебування у Німеччині. 56 Коваль М. «Остарбайтери» України – раби Гітлера, ізгої Сталіна // Політика і час. – 1998. – №10. – С. 68.

Стратегії поведінки мешканців Полтавської області під час здійснення примусової мобілізації до Третього Рейху (1942–1943 роки)

Institution

Ähnliche Einträge