Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти

У статті розглянуто міжнародні й внутрішні аспекти першого в історії «холодної війни» антисталінського повстання у Німецькій Демократичній Республіці. Досліджено його передумови, причини поразки, а також наслідки подій червня 1953 р. для подальшого розвитку Німеччини....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Афоніна, І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Український історичний збірник
Теми:	Проблеми історії XIX–XXI ст.
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100717
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти / І. Афоніна // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 164-172. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-100717
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1007172016-05-27T03:02:42Z Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти Афоніна, І. Проблеми історії XIX–XXI ст. У статті розглянуто міжнародні й внутрішні аспекти першого в історії «холодної війни» антисталінського повстання у Німецькій Демократичній Республіці. Досліджено його передумови, причини поразки, а також наслідки подій червня 1953 р. для подальшого розвитку Німеччини. В статье изучены международные и внутренние аспекты первого в истории «холодной войны» антисталинского восстания в Германской Демократической Республике. Исследована предыстория, причины поражения, а также последствия событий июня 1953 г. для последующего развития Германии. The article examined the international and domestic aspects of the first in the history of the Cold War, anti-Stalinist revolt in the German Democratic Republic. Investigated the background, reasons for defeat, as well as the impact of the events of June 1953 for the further development of Germany. 2011 Article Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти / І. Афоніна // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 164-172. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100717 (1-11)(430):336,227«1953» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст.
spellingShingle	Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст. Афоніна, І. Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти Український історичний збірник
description	У статті розглянуто міжнародні й внутрішні аспекти першого в історії «холодної війни» антисталінського повстання у Німецькій Демократичній Республіці. Досліджено його передумови, причини поразки, а також наслідки подій червня 1953 р. для подальшого розвитку Німеччини.
format	Article
author	Афоніна, І.
author_facet	Афоніна, І.
author_sort	Афоніна, І.
title	Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти
title_short	Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти
title_full	Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти
title_fullStr	Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти
title_full_unstemmed	Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти
title_sort	антисталінське повстання 1953 р. у східній німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Проблеми історії XIX–XXI ст.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/100717
citation_txt	Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти / І. Афоніна // Український історичний збірник — 2011. — Вип. 14. — С. 164-172. — Бібліогр.: 35 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT afonínaí antistalínsʹkepovstannâ1953rushídníjnímeččinívnutríšnʹonímecʹkijtamížnarodnijaspekti
first_indexed	2025-07-07T09:12:41Z
last_indexed	2025-07-07T09:12:41Z
_version_	1836978863746318336
fulltext	164 Український історичний збірник, Вип. 14, 2011 УДК (1-11)(430):336,227«1953» Ірина Афоніна∗∗∗∗ АНТИСТАЛІНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1953 р. У СХІДНІЙ НІМЕЧЧИНІ: ВНУТРІШНЬОНІМЕЦЬКИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ АСПЕКТИ У статті розглянуто міжнародні й внутрішні аспекти першого в історії «холодної війни» антисталінського повстання у Німецькій Демократичній Республіці. Досліджено його передумови, причини поразки, а також наслідки подій червня 1953 р. для подальшого розвитку Німеччини. Ключові слова: антисталінський рух, НДР, народне повстання 17 червня, ФРН, СРСР, США, «народна демократія», Соціалістична єдина партія Німеччини, опозиція. В статье изучены международные и внутренние аспекты первого в истории «холодной войны» антисталинского восстания в Германской Демократической Республике. Исследована предыстория, причины поражения, а также последствия событий июня 1953 г. для последующего развития Германии. Ключевые слова: антисталинское движение, ГДР, народное восстание 17 июня, ФРГ, СССР, США, «народная демократия», Социалистическая единая партия Германии, оппозиция. The article examined the international and domestic aspects of the first in the history of the Cold War, anti-Stalinist revolt in the German Democratic Republic. Investigated the background, reasons for defeat, as well as the impact of the events of June 1953 for the further development of Germany. Key words: anti-Stalinist movement, GDR, a popular uprising on June 17, FRG, USSR, USA, «people's democracy», the Socialist Unity Party of Germany, the opposition. Спроби руйнації «залізної завіси» і подолання суперечностей між краї- нами демократичного й соціалістичного табору були і залишаються об’єктом підвищеної цікавості як для вчених-істориків, так і для сучасних політиків. Вони тривали упродовж усієї «холодної війни», а деякі з них навіть стали ключовими для Німеччини історичними моментами. Одним із перших таких символічних моментів було народне повстання у Німецькій Демократичній Республіці у червні 1953 року. Воно знаменувало ∗∗∗∗ Афоніна Ірина – аспірантка відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України. Науковий керівник – д. і. н., провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Мартинов А.Ю. 165 собою початок кризи соціалістичних режимів сталінського типу у Східній Європі, що знаходилася під сильним радянським впливом. Зрозуміло, що вивчення цієї історичної події тривалий час залишалося політично заангажованим, лише після 1990 р. ми можемо знайти більш-менш вільні від ідеологічних упереджень наукові дослідження. Зазначена проблема заслуговує на увагу й у вітчизняній історіографії, оскільки розкриває не лише соціально-історичну природу поглиблення кризи радянської моделі тоталітар- ного соціалізму, а й доповнює загальну картину поетапного розвитку ідей сво- боди та демократії у Східній Європі після завершення Другої світової війни. Метою статті є дослідження передумов, причин та наслідків масового соціального невдоволення у НДР. Вирішення цього завдання вимагає аналізу внутрішньонімецьких і міжнародних наслідків народного повстання у НДР у середині червня 1953 року. Передусім доцільно розглянути основні історіо- граффічні підходи до висвітлення цієї проблеми, визначити причини заго- стрення соціального невдоволення, що не вписалося у «класичні» визначення революційної ситуації, коли «верхи не можуть керувати по-старому, а низи не можуть жити за цих умов». Також для з’ясування місця цих подій у подальшій політичній історії двох німецьких держав та Європи загалом потрібно не лише прослідкувати, як розгорталися події, а й висвітлити безпосередні наслідки першої спроби антирадянського повстання у Східній Німеччині. Уже перші дослідження народного повстання у НДР стали джерелом ідейно-політичних суперечок між істориками «східного табору» та істориками західних країн, передусім ФРН. Парадигма тлумачення подій 17 червня 1953 р. у СРСР і Німецькій Демократичній Республіці відповідала вимогам класового підходу і розглядалася як справа контрреволюційного перевороту, організованого західнонімецькими агентами. Зокрема, таку позицію послідов- но відстоював керівник НДР Е. Хонеккер1. Зрозуміло, що у цієї історіографічної версії подій не було фактичного підтвердження, оскільки східнонімецькі робітники повстали через збільшення норм виробітку та зменшення тарифів оплати праці. Тобто, якщо поглянути з марксистської точки зору, йшлося про «антипролетарську політику» формально робітничої держави, яка на ділі проводила курс жорсткої експлуатації робочої сили. Зрозуміло, що подібні твердження потужно підривали ідеологічні засади існування НДР, через що глибокі дослідження цієї теми за часів існування Німецької Демократичної Республіки не віталися. Водночас з цих же причин у Федеративній Республіці Німеччині народному повстанню 17 червня 1953 року приділялася особлива увага, оскільки західнонімецькі науковці робили все можливе, щоби поставити під сумнів легітимність існування НДР2. 1 Honecker Erich. Aus meinem Leben. – Berlin. – 1980. – S. 22. 2 Bust-Bartels Axel. Der Arbeiteraufstand vom 17 Juni 1953. Ursachen, Verlauf und gesellschaftspolitische Ziele // Aus Politik und Zeitgeschichte. Beilage Das Parlament. – 1980. – 21 Juni. – S. 4. 166 Про запеклий характер ідеологічних дискусій з обох боків свідчить, пере- дусім, мемуаристика. Наприклад, на початку 1950-х рр. Віллі Брандт розпочинав свою політичну кар’єру у Західному Берліні, тому аналіз подій 17 червня 1953 р., поданий ним у своїх «Спогадах», базується на соціал-демократичному баченні соціально-політичних проблем і загалом є досить виваженим3. Також в епоху «холодної війни» точилася гостра дискусія з приводу «підбурювання» населення НДР до протестів з боку західнонімецьких спеціаль- них служб. Одним із перших таку версію перебігу подій підтримав відомий радянський агент у Федеральній службі безпеки ФРН Хайнц Фельфе. Він без- посередньо пов’язав повстання 17 червня 1953 р. із «провокаціями» спецслужб ФРН, хоча і заперечував наявності внутрішніх підстав для протестів4. На противагу йому керівник спецслужб ФРН Рейнхард Гелен аргумен- товано стверджував, що події 17 червня 1953 року та їхній розголос фактично по всій східнонімецькій державі були несподіванкою не лише для бундескан- цлера К. Аденауера, а й для західнонімецьких спеціальних служб5. Своєю чергою, відомий західнонімецький соціал-демократ Егон Бар по- бачив у цих подіях початок кризи авторитарної моделі соціального розвитку НДР6. Сучасні західнонімецькі історики, які досліджують політичну боротьбу у верхівці «Соціалістичної єдиної партії Німеччини», звернули увагу на неодно- значну реакцію вищих керівників партії та східнонімецьких спеціальних служб на народні заворушення. Зокрема, Еріх Мільке, статс-секретар Головного уп- равління захисту економіки (початкова назва служби безпеки НДР), використав їх, щоб зміцнити позиції державної таємної поліції у структурі влади східно- німецької держави7. Своєю чергою, перший секретар СЄПН Вальтер Ульбріхт навіть після придушення повстання був переконаний, що курс на прискорення побудови радянської моделі соціалізму цілком виправданий. Тому він вико- ристав факт заворушень щоби усунути від влади своїх опонентів у керівництві СЄПН8. За таких умов найпрагматичнішою виявилася позиція, якої дотриму- вався Вільгельм Пік – він переконував товаришів по партії у потребі обережної корекції курсу, аби не давати додаткових козирів керівництву ФРН9. Такої ж думки дотримувалися і радянські керівники, намагаючись схилити до неї офіційне керівництво НДР. Керівник радянської місії у Східному Берліні Володимир Семенов, визнаючи неминучість радянського 3 Брандт В. Воспоминания // Вопросы истории. – 1991. - №1. – С. 101. 4 Felfe Heinz. Im Dienste des Gegners. 10 Jahre Moskaus Mann im BND. – Hamburg. – 1986. – S. 11. 5 Gehlen Reinhard. Der Dienst. Erinnerungen 1942-1971. – Mainz. – 1971. – S. 83. 6 Bahr Egon. Zu meiner Zeit. – München. – 1996. – S. 127. 7 Otto Wilfriede. Erich Mielke. Aufstieg und Fall eines Tschekisten. – Berlin. – 2000. – S. 203. 8 Frank Mario. Walter Ulbricht. Eine deutsche Biographie. – Berlin. – 2001. – S. 229. 9 Badstübner Rolf, Loht Wilfried. Wilhelm Pieck – Aufzeichnungen zur Deutschlandpolitik 1945–1953. – Berlin. – 1994. – S. 220. 167 військового втручання з метою придушення повстання, у своїх спогадах пере- повідає, як непросто це рішення давалося Кремлю10. Радянський лідер М.Хрущов був вимушений рахуватись із загальною логікою радянсько-амери- канського протистояння як на німецькій землі, так і у глобальному масштабі11. За придушення народного повстання у Берліні керівництво СРСР засуд- жували не лише радянські дисиденти (серед них і О.Солженіцин), а й західно- європейські ліві12. Тому в цей час в офіційній радянській, а згодом і російській історіографії закріпилася теза, що заперечує факт розстрілу радянських солдат із групи військ у НДР, які в червні 1953 р. відмовилися стріляти у мирних німців13. Ми знаходимо її вже у перших дослідженнях цих подій. Натомість, Стефан Брандт уже 1953 року стверджував, що у відповідь на відмову радянських піхотинців стріляти у робітників за рішенням військового трибуналу вони були розстріляні14. Західнонімецькі історики ледь не щороку (зазвичай до роковин пов- стання) видавали нові роботи з даної проблематики, але до 1990 р., коли за результатами об’єднання Німеччини були відкриті таємні архіви колишньої НДР, нових документів до наукового обігу не вводили15. Однією із перших монографій, підготовлених на основі дослідження нових архівних фондів, стала праця Дитріха Торстена «17 червня 1953 в НДР. Збройне придушення народу»16. Згодом Олександр Галлус проаналізував реак- цію німецьких парламентарів впродовж 1954–1990 рр. на рецепції історичного досвіду народного повстання 17 червня17. Широке історіографічне узагальнення думок істориків Німецької Демократичної Республіки з цього приводу здійснив відомий західнонімецький історик Юрген Кочка18. Томас Флеммінг у монографії «День німецької єдності. 17 червня 1953», використовуючи широку документальну базу, показав, як страйк східно- 10 Semjonow Wladimir. Von Stalin bis Gorbatschow. Ein halbes Jahrhundert in diplomatischer Mission 1939-1991. – Berlin. – 1995. – S. 129. 11 Филитов А.М. Германия в советском внешнеполитическом планировании. 1941– 1990. – М. – 2009. – С. 100. 12 Adomeit Hannes. Imrerial Overstretch. Germany in soviet Policy from Stalin to Gorbaschev. An Analysis based on New Archival Evidence, Memoirs and Interviews. – Baden- Baden. – 1998. – S. 19. 13 Филитов А., Водопьянова З. Волнения в Берлине в июне 1953 // Родина. – 2002. – № 10. – S. 11. 14 Brandt Stefan. Der Aufstand. Vorgeschichte, Geschichte und Deutung des 17 Juni 1953. – Stuttgart. – 1953. – S. 199. 15 Baring Arnulf. Der 17.Juni 1953. – Stuttgart. – 1983. – S. 28. 16 Diedrich Torsten. Der 17.Juni 1953 in der DDR. Bewaffnete Gewalt gegen das Volk. – Berlin. – 1991. – S. 190. 17 Gallus Alexander. Der 17.Juni im deutschen Bundestag von 1954 bis 1990 // Aus Politik und Zeitgeschichte. – 1993. – №25. – S. 12–21. 18 Kocka Jürgen. Historische DDR-Forschung. Aufsätze und Studien. – Berlin. – 1993. – S. 98. 168 берлінських будівельників 16 червня 1953 р. швидко перетворився на завору- шення у більш як 500 містах та населених пунктах НДР19. Вольфганг Ріббе детально розглянув персональні історії активістів та ініціаторів народних повстань червня 1953 р., зокрема, Ерни Дорн (1911–1953), на заклики якої й виступили проти влади східноберлінські будівельники20. У другій половині 1990-х та на початку 2000-х рр. увага істориків уже об’єднаної Німеччини була прикута до дослідження регіональних аспектів досліджуваного нами повстання. Наприклад, Удо Грасхофф детально висвітлив перебіг подій 17 червня 1953 р. у Халлє21, Карін Грюнвальд та Маттіас Пюлє по годинах зобразили, як розгорталися події того у дня у Магдебурзі22, а Хайді Рот довела, що невдоволення соціальним становищем було властиве не лише мешканцям великих та середніх міст, а й невеликих містечок, тісно пов’язаних із сільською округою23. Загалом червневі події 1953 року знайшли достойне місце в історії опозиційного руху Німецької Демократичної Республіки24. Народне повстання у НДР, попри його придушення, мало широкий резонанс і, як наслідок, вплинуло на розвиток опозиційних антирадянських рухів у Польщі та Угорщині25. Цікаво, що за умов «холодної війни» уряд США не зреагував на подібні події у Німеччині. Паралельно тривала Корейська війна 1950–1953 рр. і Вашингтон не був готовий відкривати «другий фронт» у Європі. До того ж, Радянський Союз мав тут військово-технічну перевагу, яка не могла бути компенсована навіть перевагами США у сфері ядерної зброї26. Увага до подій червня 1953 року зберігається й донині. Південно- корейський історик Донг-Кі Лі, знаходячи аналогії між подоланням розколу Німеччини та становищем нині розколотої Кореї, аргументовано стверджує, що події 1953 року підтвердили, що можливість швидкого мирного об’єднання Німеччини була лише ілюзією27. Тож, німецьке питання в останні роки життя Й.Сталіна було в центрі не 19 Flemming Thomas. Kein Tag der deutschen Einheit. 17 Juni 1953. – Berlin. – 2003. – S. 111. 20 Ribbe Wolfgang. Der 17 Juni 1953 in Berlin. – Berlin. – 1993. – S. 299. 21 Grashoff Udo. Der 17 Juni 1953 in Halle – ein Tag der Zivilcourage. – Halle. – 2001. – S. 81. 22 Grünwald Karin, Puhle Matthias (Hg.). Magdeburg 17 Juni 1953. – Magdeburg. – 1993. – S. 29. 23 Roth Heidi. Der 17 Juni 1953 in Görlitz. – Dresden. – 1998. – S. 56. 24 Neubert Ehrhardt. Geschichte der Opposition in der DDR. 1949–1989. – Berlin. – 1998. – S. 81. 25 Foitzik Jan (Hg.) Entstalinisierungskriese in Ostmitteleuropa 1953–1956. Vom 17 Juni bis zum ungarischen Volksaufstand. Politische, soziale und nationale Dimensionen. – Paderborn. – 2001. – S. 47. 26 Ostermann Christian. Die Vereinigten Staaten und der Aufstand vom 17 Juni 1953 // Deutschland Archiv. – 1997. - №30. – S. 350–368. 27 Dong-Ki Lee. Option oder Illusion? Die Idee nationalen Konföderation im geteilten Deutschland. 1949-1990. – Berlin. – 2010. – S. 18. 169 лише ідеологічного, а й геополітичного протистояння СРСР та Заходу. Ще у жовтні 1948 року У. Черчілль пропонував зажадати від СРСР виведення окупаційних військ із Німеччини та Австрії, ліквідації Комінформбюро, надання міжнародним монополіям доступу до експлуатації радянських ресурсів28. Логічно, що така позиція Заходу зумовлювала жорстку відповідь Сталіна. Однак після його смерті здавалося, що можливі зміни. Загалом, на громадську думку у Східній Німеччини мали помітний вплив два принципових фактори стратегічного характеру. По-перше, східні німці досить прохолодно поставилися до ідеї Вальтера Ульбріхта сталін- ськими методами будувати соціалізм у НДР. По-друге, вагомим фактором стало західнонімецьке економічне диво, викликане господарськими реформа- ми у повоєнній ФРН (1948-1952 рр.), яке супроводжувалося динамічним зростанням рівня життя широких верств суспільства. Вражаючі успіхи Федеративної Республіки Німеччини в економічній сфері стали можливими завдяки працьовитості й цілеспрямованості, наявності значної кількості відносно дешевої робочої сили і вдалій валютній реформі міністра економіки ФРН Людвіга Ерхарда. Не менш важливими факторами стали сприяння розвитку приватного підприємництва та інвестиції у нові галузі промисловості. Також у цей період ФРН знаходилася під американ- ською військово-політичною «прасольською», а її військові витрати до вступу у НАТО (травень 1955 року) і відновлення бундесверу були відносно незна- чними. Звичайно, не менш стимулююче значення для розвитку західно- німецької економіки мала американська допомога за планом Маршалла. Натомість радянська окупаційна адміністрація на Сході Німеччини під- тримувала протилежний економічний курс. Зокрема, заборонялася діяльність незалежних від партії вільних профспілкових об’єднань, а на селі поступово здійснювалася колективізація колишніх юнкерських господарств й обмеження приватновласницьких відносин29. Східна Німеччина залишалася основним джерелом отримання Радян- ським Союзом репарацій, і це створювало додаткове психологічне напружен- ня. Крім того, відразу після смерті Й.Сталіна 5 березня 1953 р. у вищому радянському керівництві загострилася боротьба за владу. М.Хрущов вирішив використати проти Л.Берії компрометуючі останнього гіпотетичні плани вирішення німецького питання за австрійським сценарієм30. Щоправда, за рік до смерті, намагаючись запобігти включенню ФРН до західних військово- політичних структур, Й.Сталін уже пропонував вирішити німецьке питання на основі ідеї набуття майбутньою об’єднаною Німеччиною статусу нейтральної 28 Порохов С. Битва империй: Англия против России. – СПб., 2008. – С. 332. 29 Ackmann Anton. Über den einzig möglichen Weg zum Sozialismus // Neues Deutschland. – 1948. – 24 September. – С. 1. 30 Besymenski Lew. 1953 – Berija will die DDR beseitigen // Die Zeit. – 1993. – 15 Oktober. – S. 7. 170 держави. Втім, з точки зору політичних реалій того часу, подібна ідея була такою ж екзотичною, як, наприклад, заявка СРСР на вступ до НАТО. У липні 1952 року В. Ульбріхт закликав прискорити процес побудови соціалізму і перетворення «Соціалістичної єдиної партії Німеччини» на комуністичну партію «нового типу». Пропонувалося згортання приватного сектору економіки НДР та створення «народних підприємств». Втім, заходи щодо запровадження планового господарства замість ринкових відносин не допомагали вирішувати потреби суспільства у споживанні. До того ж, у країні постійно зростала кількість поліції, яка наприкінці 1952 р. досягла 90200 поліцейських, а тому неухильно збільшувалися бюджетні витрати на утримання каральних органів влади31. Особливо яскравою ситуація у НДР виглядала на тлі досягнень західнонімець- кого економічного буму доби становлення соціального ринкового господарства. Навесні 1953 року поширилася ідеологічна і практична боротьба проти участі молоді у діяльності євангелічних та католицьких релігійних громад, що у своїх крайніх виявах була подібна до радянських антирелігійних кампаній 1920-х років. Водночас посилилася і боротьба з «ворожими елементами». 5 березня 1953 року помер радянський лідер Й.Сталін. У радянському керівництві розпочалася боротьба за владу між Георгієм Маленковим, В’яче- славом Молотовим, Лаврентієм Берією та Микитою Хрущовим. Утім, увага до подій у НДР не зменшувалася, адже ця країна розглядалась як військово-полі- тичний форпост Радянського Союзу в Європі та своєрідна «вітрина» соціалізму. 3–4 червня 1953 року В. Ульбріхт та О. Гротеволь мали у Кремлі бесіду з М.Хрущовим, Л.Берією та В.Молотовим. Керівництво СРСР наполягало на необхідності здійснення нового курсу прискореної побудови соціалізму радянського зразка. Верховний комісар СРСР у Німеччині Володимир Семе- нов визнавав, що такий новий курс зустрів критику навіть у середовищі СЄПН. Це, своєю чергою, дало привід В.Ульбріхту посилити позиції своїх прихильників у апараті партії та одержавлених професійних спілках, які за західними стандартами можна було назвати конформістськими щодо інтересів роботодавців. Усі ці тенденції разом стимулювали будівельників Східного Берліну у відповідь на збільшення норм виробітку з одночасним зменшенням зарплати 16 червня 1953 року розпочати страйк, який переріс у справжнє народне повстання і поширився практично на всі населені пункти НДР. Це була перша масштабна акція антирадянського спрямування у східноєвропейських країнах «народної демократії». Офіційні пояснення уряду Німецької Демократичної Республіки щодо причин заворушень базувалися на твердженнях про «саботажників та іноземних ворожих агентів», та краще за будь-яку пропаганду ззовні на пересічних німців діяв приклад споживацьких досягнень соціального ринкового господарства у ФРН. Варто зауважити, що до побу- 31 Flemming Thomas. Kein Tag der deutschen Einheit 17.Juni 1953. – Berlin, 2003. – S. 19. 171 дови Берлінського муру було ще далеко й інформація про ситуацію у першій на німецькій землі «державі робітників і селян» майже вільно доходила до громадян ФРН. За офіційними даними близько 50 тис. мешканців Східного Берліну на час повстання працювали у Західному Берліні, де отримували зарплату у західнонімецьких марках. Тепер влада пропонувала їм працювати більше, а заробляти менше, мотивуючи це абсурдною ідеєю про необхідність більше виробляти зараз заради того, щоби краще жити в майбутньому. Зрозуміло, що це не відповідало не лише масовим соціальним очікуванням, а й техноло- гічним робочим нормам. «Стаханівські методи» доби ранньої індустріалізації у Радянському Союзі навряд чи були прийнятні для розвиненого східно- німецького робітничого класу як з точки зору соціальної психології, так і через політичну ситуацію того періоду. СЄПН була не в захваті від гасла проведення вільних виборів, адже під час них громадяни НДР могли обрати соціальні стандарти вільного від спадку сталінізму західного світу. Подібним «саботажникам» погрожували замінити їх на робочих місцях працівниками із радянських республік (Казахстану або Киргизії), використовуючи, як бачимо, відверто ксенофобські гасла у контрпропаганді32. Безпосередньо під час народних протестів у радянській східній частині Берліна західноберлінська поліція не змогла підтримати робітників, коли радянські війська відкрили стрілянину у натовп на Потсдамерплатц. У Лейп- цигу та Дрездені для подолання заворушень було застосовано танки. Так само радянські війська діяли й у Герліці, Халлє, Магдебурзі. Звідусіль лунали вимоги вивести радянські війська і провести вільні вибори на території всієї Німеччини. У Біттерфельді страйковий комітет тимчасово захопив владу у місті. Активістами повстання була молодь у віці 16-17 років. Після приду- шення повстання у Магдебурзі 28 червня 1953 р. за рішенням радянського вій- ськового трибуналу було розстріляно 18 радянських солдат, які відмовилися виконати наказ стріляти у цивільних німців. Радянський Союз називав цю інформацію продукцією праворадикального емігрантського угруповання «Націо- нальний трудовий союз» (НТС). Показово, що заворушення поширилися і на сільську місцевість у всіх 15 округах НДР та 217 містах й населених пунктах по всій країні. Уже 20 червня 1953 року розпочалися судові процеси над провокато- рами та ворожими агентами. За офіційними даними, на початок 1954 року було засуджено 3449 громадян НДР на терміни від п’яти до п’ятнадцяти років. За соціальним складом це були робітники, підприємці, селяни та безробітні. 20 серпня 1953 року О.Гротеволь та В.Ульбріхт знову зазнали критики з боку Кремля. Утім, Радянський Союз виділив Німецькій Демократичній Респуб- ліці черговий мільярдний кредит, а також надав продовольчу допомогу. Німецькі лідери погодилися на перегляд норм виробництва та тарифних виплат. 32 Flemming Thomas. Kein Tag der deutschen Einheit 17.Juni 1953. – S. 35. 172 Зауважимо, що незадовго до цього, 26 червня 1953 року, було заарешто- вано Л. Берія, якому інкримінували ледь не «втрату» НДР33. Проекти техно- кратичних реформ, які він готував, було згорнуто. За місяць (24–26 липня 1953 року) на пленумі ЦК СЄПН В.Ульбріхт зміг витримати критику й утриматися при владі, у чому йому істотно допомогла поразка Л.Берії у внутрішній кремлівській боротьбі. Також В.Ульбріхта підтримав М.Хрущов. Як наслідок, через внутрішньопартійну «чистку» і боротьбу проти соціал- демократичної ідеології до початку 1954 року із СЄПН було виключено близько 24 тис. членів партії. Реакція демократичних західних країн на ці події була досить пасивною. Державний секретар США Джон Фостер Даллес рекомендував лише викори- стати повстання в «пропагандистських цілях». Він переконав президента США Д.Ейзенхауера у доцільності застосування проти СРСР «доктрини відкидання» зі Східної Європи. Однак, про «жорсткі» методи протидії не йшлося. Виникла ідея створення волонтерського «Корпусу миру». У ситуації, що склалася, особливу позицію обійняв У. Черчілль. Він був стурбований перспективою анархії у радянській зоні і відверто писав у листі до бундесканцлера К.Аденауера від 25 червня 1953 року, що «мир у Європі накладає особливу відповідальність на ФРН»34. Підсумовуючи нашу розвідку, маємо зауважити, що для ФРН повстання 17 червня 1953 року стало джерелом актуалізації суспільної енергії, спрямо- ваної на поступове досягнення єдності Німеччини. Це була моральна перемога Західнонімецької держави над Східною. 23 червня 1953 року К.Аденауер очолив траурні заходи з вшанування пам’яті громадян НДР, що загинули під час повстання. Він послався на слова Карла Маркса про те, що «робітники повстали, але не перемогли». Показово, що 3 липня 1953 року навіть депутати західнонімецької комуністичної партії у бундестазі проголосували за оголошення 17 червня «Днем німецької єдності та свободи»35. Лише 3 жовтня 1990 р. після возз’єднання Німеччини дата національного свята німців змінилася. Повстання у НДР засвідчило, що радянська модель тоталітаризму вступила у стадію кризи, яку вона так і не пережила. Радянський Союз раз і назавжди втратив наступальну ініціативу у «холодній війні». 33 Нариси історії Росії. – К., 2010. – С. 701. 34 Churchill an Adenauer, 25.6.1953 // Der Volksaufstand vom 17 Juni 1953. – Bonn. – 1953. – S. 88. 35 Bundesgesetzblatt. – Teil 1. Nr.45. – 7.8.1953. – S. 1.

Антисталінське повстання 1953 р. у Східній Німеччині: внутрішньонімецький та міжнародний аспекти

Репозитарії

Схожі ресурси