Образно-словесні мантри Тараса Прохаська
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10084 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Образно-словесні мантри Тараса Прохаська / Я. Голобородько // Слово і Час. — 2006. — № 7. — С. 41-43. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-10084 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-100842013-02-13T02:01:02Z Образно-словесні мантри Тараса Прохаська Голобородько, Я. Літературна критика 2006 Article Образно-словесні мантри Тараса Прохаська / Я. Голобородько // Слово і Час. — 2006. — № 7. — С. 41-43. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10084 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Голобородько, Я. Образно-словесні мантри Тараса Прохаська |
| format |
Article |
| author |
Голобородько, Я. |
| author_facet |
Голобородько, Я. |
| author_sort |
Голобородько, Я. |
| title |
Образно-словесні мантри Тараса Прохаська |
| title_short |
Образно-словесні мантри Тараса Прохаська |
| title_full |
Образно-словесні мантри Тараса Прохаська |
| title_fullStr |
Образно-словесні мантри Тараса Прохаська |
| title_full_unstemmed |
Образно-словесні мантри Тараса Прохаська |
| title_sort |
образно-словесні мантри тараса прохаська |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10084 |
| citation_txt |
Образно-словесні мантри Тараса Прохаська / Я. Голобородько // Слово і Час. — 2006. — № 7. — С. 41-43. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT goloborodʹkoâ obraznoslovesnímantritarasaprohasʹka |
| first_indexed |
2025-07-02T11:59:19Z |
| last_indexed |
2025-07-02T11:59:19Z |
| _version_ |
1836536362311876608 |
| fulltext |
Слово і Час. 2006 • №7 41
Ярослав Голобородько
ОБРАЗНО�СЛОВЕСНІ МАНТРИ ТАРАСА ПРОХАСЬКА
У тому, що Тараса Прохаська художньо варто позиціонувати як одного з
найцікавіших, найсамобутніших і найзагадковіших українських прозаїків помежів’я
ХХ — ХХІ століть, укотре (і далеко не зайвий раз) переконують його останні книжки.
З0поміж них виділяється збірка “Лексикон таємних знань” (Л.: “Кальварія”, 2004),
до якої ввійшли не просто різні, а різнополюсні за своєю естетико0знаковою
природою тексти.
Художня частина “Лексикону таємних знань” (книжка містить ще доволі багаті на
рефлексії передмову Іздрика й післямову Лідії Стефановської, хоча Прохаськова
проза вже, може, і не потребує такої щільної опіки0коментаря) відкривається
новелою “Спалене літо” — найкомпактнішою і чи не найпростішою прозовою
формою у виконанні Прохаська цієї збірки.
“Спалене літо” — цілковито лірична новела, у котрій ретранслюється (до
Прохаськових текстів навряд чи доцільно докладати дієслова на кшталт
“зображується”, “передається”, “відтворюється”, а тим паче “змальовується”)
якщо не історія кохання, то принаймні контури цієї романтично вирізьбленої історії.
Тим більше, що вони, ці романтичні контури, вклалися в розповідь у форматі восьми
днів0нотаток. Новела “Спалене літо” відіграє роль своєрідної експозиції в динаміці
збірки, прозоро натякаючи, що основні текстові події ще попереду.
Зі “Спаленого літа” стає відчутним і зрозумілим, що Прохасько сприймає світ у
множинності. Він, так би мовити, образно0художній і мовностилістичний плюраліст,
наснажено й концептуально версіює. Свої уявлення, здогади, спостереження,
враження, відбитки цих вражень і відбитки відбитків цих вражень. Версіює слова,
їхні оболонки, семантичні нюанси, відтінки і трансформації сутностей. Образні
уявлення, асоціації, паралелі.
Наступна новела — “Essaі de deconstruction (спроба реконструкції)” — і за своєю
природою, і за своєю роллю в загальній структурі збірки відрізняється складнішою
харизмою. Це новела0студія, новела0розвідка і водночас новела0щоденник, що
виконує функції зав’язки в динаміці текстів збірки. З цього тексту починається власне
“текстуальний Прохасько” — концептуально непередбачуваний, композиційно
аритмічний, мислезаглиблений.
“Essaі de deconstruction (спроба реконструкції)” майже наочно демонструє
семантичні й формальні пріоритети Тараса Прохаська: вдивитися, вгледітися,
вслухатися, вчутися, вдуматися в навколишній і внутрішній світ, у кожну його
деталь, риску, рисочку, в усі мислимі й немислимі дрібниці, яких, за його
почуттєвою і сенсорною логікою, не існує і не може існувати. Його мета —
зафіксувати, запам’ятати все: рухи й по0рухи, думки й по0думки, чуття й по0чуття.
Тому що абсолютно все для нього — знак, апокриф важливих сутностей і
невимовних істин. Після “Спаленого літа”, привабливо романтичного й тому
неглибокого, з допомогою “Essai de deconstruction (спроба реконструкції)”
окреслюється новий зоровий напрям — углиб, себто вихід на рівень мисленнєвої
висоти.
42 Слово і Час. 2006 • №7
Цей рівень висоти продовжує своє втілення у “Некрополі” — найбільш
“промістичному” й утаємниченому тексті збірки. Художня поліфонічність новели
“Некрополь” досягається тим, що вона містить контури роману під такою ж назвою.
Відому схему “роман у романі” Прохасько трансформує у варіацію “роман у
новелі”, що, безумовно, зумовлює органічно парадоксальний ефект:
ретельно виписується новела, що містить роман (принаймні його фабульно0
композиційно0стилістичний дискурс), і при цьому залишається цілковито новелою.
Подаючи переходи новели у віртуальний роман і ненаписаного роману в новелу,
автор робить це зі стилістичною та стильовою легкістю, захоплююче, з насолодою
естета0гурмана, який тонко відчуває межу між природною та штучною естетичною
грою.
“Некрополь” оприявнює ще одну прикметну якість Прохаська0прозаїка: він
поціновує “безконечність” (одна з його найулюбленіших лексичних форм)
художньої ситуацій, колізії, території. За великим рахунком, його тексти не мають
ані початку, ані кінця: вони можуть бути розпочаті з будь0якого абзацу й так само
завершені. Хвилюють значно важливіші художні величини і траєкторії, ніж традиції
художньої оповіді. Від цих традицій він демонстративно відходить і сам встановлює
правила, природні для нього, його світовідчуття, прозовідчуття, слововідчуття.
Невипадково у Прохаська зустрічається якщо не фактична самохарактеристика,
то принаймні аксіологічна позначка, — “ірраціональна логіка”. У цьому
словосполученні, точніше, у цій формулі весь його письменницький нерв. Він —
прозаїк ірраціонального мислення. Це його система мисленнєвих координат. Його
художня ноосфера. Автономний естетичний парапростір, що існує самодостатньо
й паралельно з іншими численними художніми просторами.
Новели “Некрополь” і “Довкола озера” становлять, майже за законами жанру,
основу розвитку текстової дії в збірці “Лексикон таємних знань”.
“Довкола озера” — ще одна, як і “Некрополь”, експериментальна річ, де
змодельовано мандри та й, урешті, образно0суб’єктивні мантри хворої (та
хворобливої) свідомості. Це цілковито “потокосвідомісний” текст, у якому “я”0
свідомість головного персонажа (Северина) опиняється наодинці, віч0на0віч із
рельєфними і примхливими мареннями, маревами й медитаціями. І погляд автора0
оповідача спрямований “усередину” цих асоціативно0аномальних видінь,
породжених хворобою (пухлиною мозку).
“Довкола озера” — ще один безсюжетний, але цілком фабульний текст, у якому,
за Прохаськовою художньою аксіологією, нічого не відбувається — себто стається
дуже багато непомітних, малопомітних, але досить важливих подій0змін.
Відбувається те, що в “Некрополі” називається “безконечною мінливістю
незмінного”.
“Некрополь” і “Довкола озера” із сумлінною бездоганністю виконують роль
передкульмінації збірки. А роль кульмінації взяла на себе (про що, мабуть, не важко
здогадатися) коротка повість “Від чуття при сутності”, з якої, власне, і розпочалося
те, що доцільно схарактеризувати як “почерк Тараса Прохаська”.
“Від чуття при сутності” — найвизначальніший текст у Прохаськовій прозі. Усі
інші його прозові форми — від цього тексту та з відчуттям його присутності (або ж
написані при його сутності). Ця повість маніфестує дві основні категорії художнього
світобачення — “відчуття/ від чуття” та “присутність/ при сутності”, що на них
тримається вся будова, засновані всі конструкції, каркаси й естакади прози Тараса
Прохаська. Лексичний ряд форм на кшталт “відчути”, “відчуваються”, “почуття”,
“відчутність”, “чуття”, “невідчутний” пронизує всі його тексти. Лексичні варіації
форми “присутність/ при сутності/ відсутність”, утворені на фундаментальних
для Прохаська поняттях “суть” і “сутність”, також належать до найприкметніших і
найчастотніших у його прозі.
Новела “Від чуття при сутності” з класичною повнотою втілює ще один принцип0
конструент Тараса Прохаська: він завжди у слові, біля слова, разом зі словом,
поруч зі словом. Він може бути навіть над словом, коли його цікавить загальний
“рисунок” (ще одне улюблене Прохаськове слово) думки чи ситуації, художньої
Слово і Час. 2006 • №7 43
картинки чи фрески. Проте він ніколи не живе поза словом. Слово для нього —
альфа й омега, початок і кінець, інструментарій і сенс, усе й більше ніж усе. Йому не
властива недбалість у поведінці зі словом, навіть у не найсильніших, не
найпоказовіших (назвемо це так) текстах. Слово в текстуальній транскрипції
Прохаська завжди пошук нових можливостей, ресурсів, потенцій (фабульних,
композиційних, смислових, фонічних, семантичних, інтонаційних, ритмостильових)
мови й художнього мовлення.
Після “Від чуття при сутності” напруга й інтрига у збірці спадають. Кульмінацію
пройдено. Стає відчутним (нікуди не дітися від Прохаськових ключових слів0
концептів), що наближається розв’язка. До того ж не дуже й переконлива (у сенсі —
не дуже виразна). Принаймні її концептуально0текстуальний рівень поступається
“розвитку дії” та “кульмінації”, оскільки роль та місце розв’язки у збірці відведено
текстам “Увібрати місто” та “Лексикон таємних знань”.
Новела “Увібрати місто” становить собою найменш Прохаськовий (за своєю
органікою, сутністю, інтенціональністю) текст, і це, можливо, хоча б частково може
бути пояснене тим, що, як зазначено у ремарці, його “написано у співавторстві з
Олегом Гнатівим”. У цій новелі проступають недвозначні натяки на сюжет. Подієвість
якщо не переважає, то вочевидь змагається з медитаційністю. Динаміка стосунків
дійових осіб випереджає розвій їхніх психологічних світів. З’являється кримінальний
субмотив (такий нині популярний у літературній і телевізійній кітч0культурі), точніше,
мотив гангстерства (“світ львівської мафії”, як наголошено в тексті) з усіма своїми
жанроутворюючими наслідками — бомбою, атакою0помстою і
навколокримінальною “розбіркою”. І вже цілковито кітчевий фінал, в якому
фігурують “гінеколог”, “вагітність” і заключна фраза, немовби взята із
сентиментального чтива, якою повідомляється, що героїня (Кріста, українка з
Праги) “приходитиме сюди (“в домовлену кав’ярню”. — Я.Г.) цілий січень, і лютий,
і березень...” .
Новела “Увібрати місто” цікава, безперечно, тим, що Прохасько вміє писати й у
стилі “анти0Прохасько”. А це теж ретранслює його, як раніше б сказали, “творчий
діапазон”.
Останній текст збірки — “Лексикон таємних знань” (що, зрозуміла річ, і дав їй
назву) — становить собою постмодерну абетку, або ж абетку в постмодерному
річищі: основні літери алфавіту стають відправними поштовхами для асоціативних
медитацій. Задум, безумовно, цікавий, самобутній, як і більшість задумів Прохаська,
який уміє знайти, побачити, придумати, виписати “родзинку”, на якій (чи на яких)
тримається весь текст.
Текст під назвою “Лексикон таємних знань” виконано в одній з улюблених
композиційних його манер — у фрагментах0мініатюрах, коли кожна сценка /
картинка / медитація адресована черговій літері. Це своєрідна лірична проза,
філософські нотатки / розмисли / “ключики” для себе, постмодерні поезії у
прозі.
Утім, задум — найцікавіше, що є в цьому заключному тексті. Низка влучних
спостережень0рефлексій “Лексикону” не рятує ситуації: цей текст не може бути
співвіднесеним із рівнем новел “Некрополь”, “Довкола озера”, повісті “Від чуття при
сутності” й абсолютно слушно виконує місію розв’язки (і, варто додати, не досить
стильної) текстового дійства, оприявненого цією збіркою Прохаська, який культивував
і культивує відродження натурального словесного почуття. І тому його шлях у
найсильніших, найоригінальніших текстах визначається таким стратегічним напрямком:
від родження (слова, думки, образу, слова0думки, слова0образу, слова в образі, образу
в слові) — почуття (достеменне, єдине, глибинне і незамінне).
м. Херсон
|