«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр.

У статті аналізується пам’ятка російської історіографії початку XVIII ст. «Гистория Свейской войны», головним автором якої був цар Петро І. На основі текстологічного аналізу цієї праці розкривається місце та роль України у Північній війні 1700–1721 рр....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Сухоліт, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Український історичний збірник
Schlagworte:	Джерелознавство та історіографія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101035
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр. / Н. Сухоліт // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 238-246. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-101035
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1010352016-05-31T03:02:02Z «Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр. Сухоліт, Н. Джерелознавство та історіографія У статті аналізується пам’ятка російської історіографії початку XVIII ст. «Гистория Свейской войны», головним автором якої був цар Петро І. На основі текстологічного аналізу цієї праці розкривається місце та роль України у Північній війні 1700–1721 рр. В статье анализируется памятник российской историографии начала XVIII в. «Гистория Свейской войны», главным автором которой был царь Петр І. На основании текстологического анализа этой работы расскрываеться место и роль Украины в Северной войне 1700–1721 гг. In the article the monument of Russian historiography of beginning of XVIII century of «Gistoriya Sveyskoy war» the main author of which was a tsar Peter І. On the basis of textual criticism analysis of this work place and role of Ukraine in North war 1700–1721. 2012 Article «Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр. / Н. Сухоліт // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 238-246. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101035 94(477):930.1: «Гистория Свейской войны» «17» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерелознавство та історіографія Джерелознавство та історіографія
spellingShingle	Джерелознавство та історіографія Джерелознавство та історіографія Сухоліт, Н. «Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр. Український історичний збірник
description	У статті аналізується пам’ятка російської історіографії початку XVIII ст. «Гистория Свейской войны», головним автором якої був цар Петро І. На основі текстологічного аналізу цієї праці розкривається місце та роль України у Північній війні 1700–1721 рр.
format	Article
author	Сухоліт, Н.
author_facet	Сухоліт, Н.
author_sort	Сухоліт, Н.
title	«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр.
title_short	«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр.
title_full	«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр.
title_fullStr	«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр.
title_full_unstemmed	«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр.
title_sort	«гистория свейской войны» петра і про участь україни у північній війні 1700–1721 рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Джерелознавство та історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101035
citation_txt	«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр. / Н. Сухоліт // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 238-246. — Бібліогр.: 40 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT suholítn gistoriâsvejskojvojnypetraíproučastʹukraíniupívníčníjvíjní17001721rr
first_indexed	2025-07-07T10:20:56Z
last_indexed	2025-07-07T10:20:56Z
_version_	1836983158632873984
fulltext	238 Український історичний збірник, Вип. 15, 2012 УДК 94(477):930.1: «Гистория Свейской войны» «17» Наталія Сухоліт∗ (Київ) «ГИСТОРИЯ СВЕЙСКОЙ ВОЙНЫ» ПЕТРА І ПРО УЧАСТЬ УКРАЇНИ У ПІВНІЧНІЙ ВІЙНІ 1700–1721 рр. У статті аналізується пам’ятка російської історіографії початку XVIII ст. «Гистория Свейской войны», головним автором якої був цар Петро І. На основі текстологічного аналізу цієї праці розкривається місце та роль України у Північній війні 1700–1721 рр. Ключові слова: Північна війна, «похідні журнали», Петро І, Іван Мазепа, Карл ХІІ, Росія, Україна, Швеція. В статье анализируется памятник российской историографии начала XVIII в. «Гистория Свейской войны», главным автором которой был царь Петр І. На основании текстологического анализа этой работы расскры- ваеться место и роль Украины в Северной войне 1700–1721 гг. Ключевые слова: Северная война, «походные журналы», Петр, Иван Мазепа, Карл XII, Россия, Украина, Швеция. In the article the monument of Russian historiography of beginning of XVIII century of «Gistoriya Sveyskoy war» the main author of which was a tsar Peter І. On the basis of textual criticism analysis of this work place and role of Ukraine in North war 1700–1721. Keywords: North war, «marchings magazines», Peter І, Ivan Mazepa, Charles XII, Russia, Ukraine, Sweden. На переломі XVII–XVIII ст. у Росії розпочалася поступова секуляризація науки та культури, в т.ч. й історичної думки, що у свою чергу заклало основи для створення нових поглядів на минуле своєї країни, які за своїм змістом були неотеологічними та, у переважній більшості, звільненими від церковного впливу. Автори історичних творів доби Північної війни 1700–1721 рр.1 почали ——————— ∗ Наталія Сухоліт — випускниця Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Науковий керівник — д. і. н., провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України Чухліб Т.В. 1 Про історію Північної війни 1700–1721 рр. див.: Карцов А. Военно-исторический обзор Северной войны. — СПб., 1851; Баскаков В. Северная война. 1700–1721 гг. Кампания от Гродна до Полтавы 1706–1709 гг. — СПб., 1890; Мышлаевский А. Северная война. Летняя кампания 1708 г. — СПб., 1901; Кафенгауз Б. Северная война и Ништадт- ский мир (1700–1721 гг.) — М.–Ленинград, 1944; Полтавская победа: Из истории 239 закладати основи «світського» розуміння подій цієї війни, що передбачало як висвітлення різноманітних дій українського козацького війська, так і харак- теристику політики тогочасного правителя автономної Української козацької держави гетьмана Івана Мазепи2. У цей час історія, хоча й не стає самостійною галуззю знання в межах Російської держави, однак історичні твори поступово починають відокремлю- ватися за своїм змістом, характером, метою і завданнями від творів літератури та публіцистики. Головними особливостями цього, дуже важливого періоду росій- ської історіографії стали: по-перше, власне зародження наукової історичної думки; по-друге, одночасний розвиток історіографії та художньої літератури3 і, по-третє, важливою особливістю цього історіографічного періоду став безпосе- редній вплив царя Петра І на оціночну характеристику тих чи інших військових подій та загальної оцінки підсумків Північної війни. Війна підштовхнула Петра І не лише до глибшого зацікавлення минулим своєї країни, але і вивченням, насамперед, сучасної для нього історії. Спочатку це була вичитка, редагування та публікація реляцій з театрів бойових дій Північної війни, а потім випуск друкованого періодичного листка «Ведомости»4. 27 грудня 1702 р. було видано «Юрнал или поденную роспись, что в мимошедшую осаду, под крепостью Нотебурхом чинилось сентября с 26-го числа в 1702 году», що редагувався і затверджувався Петром І, а 2 січня наступного року побачила світ газета ——————— международных отношений накануне и после Полтавы. Сб. ст. — М., 1959; Никифоров Н. Внешняя политика России в последние годы Северной войны: Ништадт- ский мир. — М., 1959; Орешкова С. Русско-турецкие отношения в начале XVIII в. — М., 1971; Беспятых Ю.Н. Россия и Финляндия во время Северной войны 1700–1721 гг. Автореф. дис. канд. ист. наук. — Л., 1980; Возгрин В.Е. Россия и европейские страны в годы Северной войны. — Л., 1986 та ін. 2 Про участь України у Північній війні див.: Північна війна та її наслідки для України. Зб. мат. наук. конф. — Полтава, 1992; Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII століття. — К., 1997; Його ж. До історії участі українського козацтва у військових діях у Прибалтиці в роки Північної війни (1700–1702 рр.) // На пошану 80-річчя професора Т. Мацьківа. — К., 1999. — C. 102–121; Сокирко О. Військове мистецтво українських найманців у ліфляндських кампаніях 1700–1702 рр. // Вісник Київського університету ім. Т. Шевченка. Серія історія. — Вип.42. — К., 1999. — С. 26–31; Його ж. Участь найманого війська в «мазепинському» виступі на тлі подій Північної війни (осінь 1708 — літо 1709 рр.) // Україна в Центрально-Східній Європі. — Вип. 2. — К., 2002. — С. 281–291; Його ж. Українське козацьке військо в період Північної війни 1700–1721 рр. та організаційних реформ 30–60-х рр. ХVІІІ ст. // Історія українського козацтва / Відп. ред. В. Смолій. — Т. 1. — К., 2006. — С. 516; Чухліб Т. Український гетьманат у Великій Північній війні 1700–1721 рр.: проблема міжнародного та воєнно-політичного стано- вища // Гетьман Іван Мазепа: постать, оточення, епоха. Зб. наук. праць / Відп. ред. В. Смолій. — К., 2008. — С. 7–36. 3 Пештич С.Л. Русская историография XVIII века. — Ч. 1. — Ленинград, 1961. — С. 14. 4 Преображенский А.А. Выдающийся исторический памятник эпохи Петра Вели- кого / Гистория Свейской войны (Поденная записка Петра Великого) / Под. ред. Т.С. Майковой. — Вып. 1. — М. 2004. — С. 10. 240 «Ведомости» з відповідним матеріалом. Російський цар особисто керував ви- данням першої в Росії газети, правив коректуру та вказував, що потрібно перекладати з голандських газет5. «Ведомости» обмежувалися короткою інфор- мацією, що базувалася на фактах, документах та почасти чутках6. Ще напередодні Північної війни на теренах Московського царства отри- мують розповсюдження т. зв. щоденні записки, які також називали «юрналами», «діурналами» або ж «журналами». Ці похідні військові «журнали», що спочатку висвітлювали останній, переможний для Москви, етап російсько-турецької війни 1686–1700 рр., як відзначали дослідники, писалися самим Петром І, його воє- начальниками, офіцерами, дипломатами і навіть лікарями7. Такі офіційні «що- денні записки» були описовими, тобто такими, які описували участь російських військ у тих чи інших воєнних подіях та канцелярськими — відображали діяльність військових установ, прийом і видачу зброї, боєзапасів, амуніції тощо. Потрібно зазначити, що журнали похідних канцелярій впливових воєначаль- ників Б. Шеремєтьєва та О. Меншикова вже проаналізовані вченими саме як історичні джерела8. Очевидно, що традиція складання таких журналів була започаткована офіцерами-іноземцями, які служили у російській армії, серед яких — П. Гордон, Л.-Н. Аларт, Р. Боур, К. Крюйс та ін. «Похідні журнали Петра Великого» — це велика група щоденникових записів, які велися різними особами та відрізнялися один від одного. Вони велися безперервно з 1695 до 1725 рр. Як відзначала В. Гіппіус, перший з таких журналів почав вести один з «бомбардирів» Преображенського полку у травні 1695 р.9 Однак, Т. Майкова зазначила, що вперше такий журнал було заведено за ініціативою М. Зотова після повернення з другого Азовського походу в 1696 р. писарем Ларіоновим10. До нашого часу дійшли «щоденні записки» за 1715, 1716, 1718, 1719, 1721 та 1722 рр., що писалися особисто Петром І11. З початком Північної війни, протягом 1700–1702 рр. похідні журнали велися бомбардирами Преображенського полка І. Мухановим, Л. Кутуковим та Кочетовим12. ——————— 5 Кузьмин А.И. Военная тема в литературе петровського времени. — С. 169. 6 Погорелов В. Материалы и оригиналы «Ведомостей» 1702–1727 гг. — М., 1903. — С. 13. 7 Майкова Т.С. Военные «юрналы» петровського времени // Вопросы военной исто- рии России XVIII и первой половины XIX веков. Сборник. — М., 1969. — С. 368–390. 8 Глаголева А.П. Повседневные записки князя А.П. Меншикова // Проблемы источ- никоведения. — Вып. 5. — М., 1956. — С. 159–183; Ее же. «Денные записки» военно- походной канцелярии Б.П. Шереметева как исторический источник // Там же. — Вып. 10. — М., 1962. — С. 208–225. 9 Гиппиус В. Лейб-гвардии бомбардирская рота в царствование императора Петра Великого. — СПб., 1883. — С. 185. 10 Російський державний архів давніх актів у Москві (далі — РДАДА Москва), ф. «Кабінет Петра Великого», від. І, оп. 6, спр. 102. 11 РДАДА Москва, ф. «Кабінет Петра Великого», від. І, кн. 27, ч. 2, арк. 211–254. Опубліковано: «Походный журнал 1721 г.». — СПб., 1855. 12 Чичерин А., Долгов С., Афонасьев А. История лейб-гвардии Преображенского полка 1683–1883 гг. — Т. 4. — СПб., 1883. — Приложения. — С. 9. 241 На основі журналів складалися спеціальні реляції про військові дії, а найкращі з них публікувалися у «Ведомостях» в Москві та Петербурзі. Зокрема, там була опублікована «Реляція про взяття міста Виборга», яка побачила світ 12 липня 1710 р.13 Перед тим, у 1707 та 1709 рр. були надруковані «Журнали Петра І», хоча це насправді були щоденники написані генералом-адміралом Ф. Апраксіним14. Дослідники стверджують, що окрім практичного значення, журнали відразу ж ставали історіографічною пам’яткою15. Вони ставали істо- ричними джерелами великої цінності, адже у багатьох випадках виявляються єдиними свідченнями про ті чи інші події. Саме військові журнали доби Північної війни були головним джерелом для створення великого наративу «Гистории Свейськой войны», яка була вперше видана у 1770–1772 рр. М. Щербатовим під назвою «Журнал чи Поденна записка блаженного і вічно достойного пам’яті імператора Петра Великого»16. Сучасники зберегли свідчення про редагування царем цієї великої праці, яка почала писатися як колективний твір по суті, починаючи з 1702 р.17. Про це свідчать збережені рукописні тексти цього твору, що дійшли до нашого часу в кількох редакціях. Петро І вносив не тільки стилістичні правки але й збільшував, або ж скорочував текст у відповідних сюжетах, а також ідеологічно скори- говував його на свій смак18. Відомий дослідник історії російської літератури С. Пештич стверджував, що «Гисторию Свейской войны» потрібно вважати працею багатьох авторів: «Петру как автору принадлежат десятки страниц, написанных задолго до составления «Гистории Свейской войны», и свыше 250 поправок в ее тексте, начиная от двух-трех слов до нескольких строк и 2–3 страниц… Но если учесть, что основной текст истории составлялся постепенно, а в написании и редактировании ее участвовали многие (Макаров, Шафиров, Прокопович и др.), то правильнее будет признать Петра (применяя нашу терминологию) главным или ответственным редактором и одним из основных авторов этого произведения»19. ——————— 13 «Ведомости времени Петра Великого». — Вып. ІІ. — М., 1906. — С. 198–200. 14 Подьяпольская Е.И. Военные советы 1708–1709 гг. // Полтава. Сборник статей. — М., 1959. — С. 135. 15 Майкова Т. Военные «юрналы» петровського времени. — С. 387. 16 Журнал, или Поденная записка блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора Петра Великого с 1698 г. даже до заключения Ништадтского мира. — СПб., 1770–1772. Опубліковано: Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С. Павленко. — К., 2009. — С.534–654. 17 Майкова Т.С. История создания «Гистории Свейской войны» // Гистория Свейс- кой войны. — Вып. 1. — М., 2004. — C. 31–52. 18 Панченко А.М. О смене писательского типа в петровскую епоху // Проблемы литературного развития в России первой трети XVIII века. Сб. «XVIII век». — Вып. 9. — Ленинград, 1974. — С. 112–128. 19 Пештич С.Л. Русская историография XVIII века. — Ч. 1. — С. 173; Его же. Ценный источник по истории России времен Северной войны (О «Гистории Свейской войны») // Феодальная Россия во всемирно-историческом процессе. — М., 1972. — С. 374–380. 242 Отже, в написанні цієї книги брали участь А. Макаров, Ф. Прокопович, П. Шафіров та інші автори, а головним редактором цього видання став сам Петро І. Цар також став автором тих окремих абзаців, які мали викликати найбільший інтерес у читача. Джерельною базою «Гистории Свейской войны» були укази і листи самого Петра І, а також листи «генеральські і міністерські» Б. Шереметьєва, О. Меншикова, Ф. Апраксіна, М. Голіцина, О. Репніна, Б. Кура- кіна, В. Долгорукого та ін. До твору увійшла також значна частина реляцій про військові дії, що були написані свого часу Петром І, або ж ним редагувалися. Зокрема, опис Полтавської битви перероблявся, за свідченням сучасників, в «третій редакції» самим царем20. Окрім того, неодноразово переписувався епі- зод, де була описана безпосередня участь Петра І в битві. Спочатку там були такі слова: «Ибо его величество в том случае свою храбрость, великодушие и воинское искусство, не опасаясь никакого страха своей особе, в вышнем градусе показал и притом шляпа пулею прострелена»21. Цар відредагував цей уривок так: «в том нужном случае за людей и Отечество, не щадя своей особы, поступал как доброму приводцу надлежит, где на оном шляпа пулею прострелена»22. Відомо також, що після безславного завершення Прутського походу, наприкінці 1711 р., цар наказав переписати «Гисторию Свейськой войны» перекладачу Посольського приказу Венедикту Шилінгу, однак, його праця або не була написана, або ж не дійшла до наших днів23. Участь України у Північній війні 1700–1721 рр. на сторінках «Гистории Свейськой войны» вперше описується у зв’язку з описом епізоду щодо вико- нання гетьманом І. Мазепою умов російсько-польського мирного договору 1704 р.: «… В то же время по прошению помянутых послов литовских послан указ к гетману Мазепе, чтоб он о возвращении от Палея Белоцерковской крепости Речи Посполитой, и о успокоении тамошних бунтов чинил великое старанние, и Палея к тому пристойным способом приводил, и престерегал бы того, чтоб подданные к России принадлежащие козаки к тому бунту не при- ставали»24. І справді, у договорі, що був підписаний між Річчю Посполитою та Росій- ською державою 30 серпня 1704 р. поблизу Нарви у 4-му пункті відзначалося, що «… Палій чи добрим, або злим способом до повернення фортець і місць, які в нещодавнім українськім замішанні взяв, змушений буде, і вони Королеві Й[ого] М[ило]сті і Речі Посполитій без ніякої претензії, якнайшвидше бути може, а найдовше на кампанію наступного року поверне, під детермінацією амністії Палію, якщо добровільно фортеці свавільно в тих замішаннях опа- новані, віддасть»25. З боку Росії даний пункт Нарвського договору було ——————— 20 Пештич С.Л. Русская историография XVIII века. — С. 154–178. 21 Преображенский А.А. Выдающийся исторический памятник эпохи Петра Вели- кого. — С. 13. 22 Журнал, или Подённая записка… — Ч. 1. — СПб., 1770. — С. 215; Преоб- раженский А.А. Указ. соч. — С. 13. 23 Устрялов Н. История царствования Петра Великого. — СПб., 1858. — С. ХХХ. 24 Цит. за: Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах. — С. 569. 25 Voluminа legum. — T. VI. — Petersburg, 1860. — S. 82–84. 243 доручено виконувати гетьманові І. Мазепі, який ще в травні 1704 р. одержав від правобережного гетьмана Самуся козацькі клейноди, що мали символізувати припинення повстання й перехід правобережців під протекторат російського царя26. Ще в одному епізоді «Гистории Свейской войны…» описується роз- гортання військових дій на теренах Великого князівства Литовського протягом 1704–1705 рр. Відзначається участь козацьких полків на чолі зі стародубським полковником М. Миклашевським «…Посылан на помочь к региментарю литов- ських войск к Михайлу Халецкому под город Быхов на Днепр стоячий (где был гарнизон противников сапежинцов) с малороссийскими войски стародубский полковник Михайло Миклашевский с 15 000 человек»27. Однією з головних причин вступу шведського короля Карла ХІІ до України на сторінках «Гистории Свейской войны» називається прагнення шведського короля до з’єднання з військовими силами гетьмана І. Мазепи: «… не в прямом намерении на Смоленск, но для обмана, дабы нас от тех. Жестовых переправ оманя, самому легче в Украину вступить и соединиться с изменником Мазепою, за которым наше войско також следовало; и в 10 день сентября пошли в Соболев, где получили подлинную ведомость, что неприятель уже Сожу реку перешел сосем войском, и к Украине марш свой восприял»28. Незважаючи на те, що даний твір претендував на певну об’єктивність, бачимо, що гетьман Мазепа називається «изменником» задовго до свого «реального» переходу на бік короля. Окрім того, питання щодо мотивації шведського монарха відносно вступу до України й до цього часу залишається дискусійним у світовій історіографії. Адже досі не віднайдено автентичних документів, які б засвідчували факт запрошення Карла XII до України саме гетьманом Мазепою. Поза тим дане твердження, яке, очевидно, було вписано до книги самим Петром І й до цього часу вико‐ ристовується багатьма російськими істориками й не сприймається ними критично. У записі за 29 жовтня 1708 р. в «Гистории Свейской войны» читаємо, що «в Погребках получена подлинная ведомость от генерала князя Меншикова о измене гетмана Мазепы (который чаял всю Украину к своему зломыслию привесть); но понеже того не мог учинить, того ради с небольшими людьми, которые были на его плате, а именно: тысячи с полторы и с своими едино- мышленниками и с старшины ушел к королю шведскому»29. У цьому свідченні промовистим фактом виглядає те, що Петро І розумів що гетьман «чаял всю Украину к своему зломыслию привесть». Тобто, іншими словами, І. Мазепа прагнув звільнитися не сам особисто від царського сюзеренітету але й звільнити всю Україну. Це дуже важливе уточнення, адже з часом російська історіографія почала трактувати перехід українського гетьмана під владу шведського короля лише як його приватну ініціативу. Потрібно звернути увагу й на те, що у праці ——————— 26 Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. — К., 2009. — С. 407. 27 Цит. за: Військові кампанії доби гетьмана Івана Мазепи в документах. — С. 605. 28 Там само. — С. 617. 29 Там само. — С. 624. 244 постійно вживається хоронім «Україна», а не «Мала Росія» як назва козацької держави. Як відзначали російські дослідники, Петро І, який з 1715 р. став головним автором «Гистории Свейской войны», у багатьох моментах був тенденційним, хоча й намагався досить точно передавати хід подій30. Також потрібно зазначити той важливий факт, що робота над останньою редакцією книги не була завершена за життя Петра I. Після його смерті основні укладачі О. Макаров і В. Степанов, хоча і продовжували працю, але виявилися залучені в складне і небезпечне переплетення політичних інтриг, пов’язаних з боротьбою за владу. 31 грудня 1731 р. у О. Макарова за наказом Анни Іоанівни забрали текст праці, а у 1749 р. імператриці Єлизаветі Петрівні доносили про «купу паперів», що перебували в казармах Петропавлівської фортеці31. І тільки в 1768 р., коли Катерина II доручила управління архівом Петра I князю М. Щербатову, справи були розібрані, систематизовані й описані. Знайшовши у справах Кабінету Петра I рукописи «Гистории Свейськой войны», Щербатов протягом 1770–1772 рр. надрукував останню редакцію цієї праці, а її повне наукове видання було здійснено тільки в 2004 р. Відомо також, що за наказом Петра І офіційні матеріали доби Північної війни 1700–1721 рр. були надані для написання її історії барону Гюйсену (Гізену), що був вихователем царевича Олексія Петровича. «Журналы все отданы Гизену», — свідчив власноручний запис Петра І про передачу німцю похідних військових журналів, до яких записувалися щоденні відомості32. Генріх фон Гюйсен був доктором права з Німеччини, якого у 1702 р. запросили на російську службу для організації пропаганди політики Москви за кордоном. Г. фон Гюйсен перекладав на німецьку мову царські укази, полемізував з «ворожими» поглядами на Росію, передавав різні матеріали про дії російських військ під час Північної війни до Німеччини (зокрема, в популярні тогочасні часописи «Europaische Fama» Рабенера та «Weltund Staats-Spiegel»). Він робив все можливе для ідеалізації образу Росії за кордоном. Саме за участю Г. фон Гюйсена були складені такі брошури як «Der Staat von Moscau» (1704) та «Relation von dem gegenwartigen Zustande des Moscowitischen Reichs» (1706). У 1710 р. остання брошура вийшла друком у розширеному вигляді як книга: «Des grossen Herrens Czaars und Gross-Furstens von Moscau Petri Alexiewitz etc. Leben und Thaten». Окрім того, відомо, що у 1708–1709 рр. фон Гюйсен написав багато дип- ломатичних паперів, а у 1713 р. писав проекти, які стосувалися реформування внутрішнього правління Росією. З 1703 р. Г. фон Гюйсен був вихователем царе- вича Олексія Петровича, зокрема, разом з ним він їздив до Німеччини. Помер один з перших російських істориків у 1740 р. Авторству німця Г. фон Гюйсена належав «Журнал государя Петра I с 1695 до 1710 г.» (він був надрукований ——————— 30 Преображенский А.А. Выдающийся исторический памятник эпохи Петра Вели- кого. — С. 11. 31 Майкова Т.С. История создания «Гистории Свейской войны». — С. 31. 32 Цит. за.: Устрялов Н. Указ. соч. — С. ХХХІ. 245 пізніше українцем Федором Туманським в «Зібранні різних записок і творів» у вигляді ІІІ та IV частин). По суті, твір німецького барона став однією з перших редакцій «Гистории Свейской войны»33. Окрім Г. фон Гюйсена, одну з редакцій «Гистории Свейской войны» склав на початку XVIII ст. таємний кабінет-секретар російського царя Олексій Мака- ров34. Історик М. Устрялов так оцінював його працю: «Исполнение столь огром- ного предприятия было, однако, не по силам Макарова, опытного, искусного чиновника, но не историка, не писателя... Единственным, впрочем, немало- важным достоинством труда Макарова была добросовестность, с которою он пользовался бывшими в его руках источниками...»35. Хоча кабінет-секретар Петра І був одним з основних упорядників «Гистории Свейськой войны», однак це він робив почергово з секретарем І. Черкасовим та іншими чиновниками царського Кабінету36. Олексій Васильович Макаров (роки життя: 1674–1750 рр.) до 1693 р. працював писарем воєводської канцелярії у Вологді. Під час відві- дування міста Петром І був забраний царем до Москви. Спочатку він працював у канцелярії О. Меншикова, а з 1704 р. став «кабінет-секретарем його величності». О. Макарову підлягали 8 писарів-секретарів. Він скрізь супроводжував Петра І та відповідав за його таємні укази. Макаров збирав різні історичні матеріали, переписував та редагував їх. Окрім того, кабінет-секретар відповідав за зібрання книг до царської бібліотеки. У 1713 р. під час перебування у Кенігсберзі цареві показали рукопис «Повісті временних літ» Нестора і він наказав Макарову її переписати. Після смерті царя у 1725 р. Макаров був призначений президентом Камер-колегії. Саме він сприяв сходженню на трон Катерини І. Тоді ж він став таємним радником і генерал-майором. Після 1732 р. перебував у відставці та знаходився під слідством. За завданням Петра І О. Макаровим, а також М. Аврамовим була підго- товлена т. зв. Книга Марсова, яка стала своєрідною публікацією документів про війну з додатком планів битв. Її основу склали тексти реляцій і донесень про дії російського війська. Цар редагував її та перевіряв усі плани. Вперше «Книга Марсова» побачила світ у 1713 р., але праця над її поповненням тримала до 1722 р. Згодом вона неодноразово перевидавалася37. Це видання стала з одного боку джерелом для написання «Гистории Свейской войнs», а з іншого — була збірником документальних джерел про Північну війну 1700–1721 рр. Михайло Петрович Аврамов (1681–1752 рр.). Почав службу на посаді піддячого Посоль- ського наказу, яка надала йому можливість оволодіння іноземними мовами, в першу чергу латинською і польською. У 1697 р. був посланий вчитися в Голландію. В Амстердамі, де друкувалися перші російські книги в друкарні, що ——————— 33 Див.: Шмурло Е. Петр Великий в русской литературе. — СПб., 1889. 34 200-летие Кабинета его императорского величества. — СПб., 1911. — С. 45–50; Майкова Т.С. Военные «юрналы» Петровского времени. — С. 368–390. 35 Устрялов Н. Указ. соч. — С. ХХХІІ. 36 200-летие Кабинета его императорского величества. — СПб., 1911. — С. 50. 37 Див.: Книга Марсова или Воинских дел от войск царскаго величества российских во взятии преславных фортификацей, и на разных местах храбрых баталий учиненных над войски его королевскаго величества свейскаго. — СПб., 1766. 246 належала Іллі Копієвському, проходив курс навчання «друкарським наукам». У 1702 р. повернувся до Росії, де був призначений Петром I дяком «Оружейної» палати. Невдовзі М. Аврамов був переведений до Петербурга, де взяв діяльну участь у заснуванні в 1711 р. типографії та був призначений її першим дирек- тором. Займав цю посаду з перервами до 1721 р. У 1712 р. М. Аврамовим був написаний панегірик Петру I, де той уславлювався як полководець та пере- можець шведського війська. З 1716 р. Аврамов збирав матеріали «з початку колишній Російської держави історії» до 1712 р., у зв’язку з чим просив кабінет- секретаря Петра I О. Макарова надіслати йому «журнали» Петра I за 1714, 1715 та 1716 рр.38. Коли в 70-х рр. XVIII ст. М. Щербатов розбирав «кабінетний» архів Петра І, то знайшов там рукопис під назвою «История Петра Великого» з редакційними правками українця Феофана Прокоповича. Тоді ж Щербатов видав цей твір за авторством Прокоповича, адже на користь останнього свідчила й наявність у тексті багатьох українізмів та полонізмів39. Якщо проаналізувати текст книги Прокоповича, то можна зробити висновок про її подібність з окремими текстами з «Гистории Свейской войны»40. Таким чином, можна стверджувати, що Ф. Прокопович був одним з авторів «Гистории Свейской войны» або ж вико- ристовував її як безпосереднє джерело при написанні своєї праці. Отже, «Гистория Свейской войны» стала першою працею історичного характеру, яка висвітлювала події Північної війни 1700–1721 рр. Її головним автором був російський цар Петро І, а також секретарі його Кабінету О. Мака- ров, М. Аврамов, В. Степанов та І. Черкасов. Окрім того, до написання різних редакцій книги свого часу долучилися Г. фон Гюйсен, Ф. Прокопович та П. Шафіров. Джерельною базою цього твору стали укази і листи самого Петра І, а також листи тогочасних воєначальників та урядовців Б. Шереметьєва, О. Меншикова, Ф. Апраксіна, М. Голіцина, О. Репніна, Б. Куракіна та В. Долго- рукого. Безперечно, що особисте бачення російським царем Петром І істо- ричного процесу відбилося на сторінках книги та стало офіційним трактуванням у межах історіографії Росії протягом кількох наступних століть. Епізодично у цій праці розкривалася участь України у Північній війні 1700–1721 рр. та подавалася негативна характеристика переходу її правителя на сторону швед- ського короля Карла ХІІ, що заклало основи для такої оцінки І. Мазепи багатьма російськими та зарубіжними істориками. ——————— 38 Пыпин А.Н. Первое время после Петра Великого // Вестник Европы. — № 1. — 1895. — С. 45–46. 39 [Прокопович Феофан] История императора Петра Великаго, от рождения его до Полтавской баталии, и взятия в плен осталных шведских войск при Переволочне, включительно. — СПб., 1773. 40 Про це див. докладніше: Сухоліт Н. Феофан Прокопович про українсько-росій- ські відносини періоду Північної війни 1700–1721 рр. // Український історичний збірник / Гол. ред. Т. Чухліб. — Вип. 14. — К., 2011. — С. 252–260.

«Гистория Свейской войны» Петра І про участь України у Північній війні 1700–1721 рр.

Institution

Ähnliche Einträge