Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи»

У статті представлено авторський погляд на використання методологічних підходів інтелектуальної історії «Кембриджської школи» для переосмислення національного наративу про Гетьманщину. Розглянуто, згідно концепції П. Гордона, визначення предмета досліджень інтелектуальної історії та методологічні...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Кононенко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Український історичний збірник
Schlagworte:	Історія середньовіччя і нового часу
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101054
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи» / В. Кононенко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 39-47. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-101054
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1010542016-05-31T03:02:36Z Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи» Кононенко, В. Історія середньовіччя і нового часу У статті представлено авторський погляд на використання методологічних підходів інтелектуальної історії «Кембриджської школи» для переосмислення національного наративу про Гетьманщину. Розглянуто, згідно концепції П. Гордона, визначення предмета досліджень інтелектуальної історії та методологічні підходи К. Скіннера. Представлено приклади переосмислення конструювання минулого у Гетьманщині кінця XVII — початку XVIII ст. з перспективи методологічних підходів «Кембриджської школи» інтелектуальної історії. В статье представлен авторский взгляд на использование подходов интеллектуальной истории «Кембриджской школы» для переосмысления национального нарратива о Гетманщине. Рассмотрено обозначение границ интеллектуальной истории, согласно концепции П. Гордона, и методологические подходы К. Скиннера. Указано примеры переосмысления конструирования прошлого в Гетманщине в конце XVII — начале XVIII в. с перспективы «Кембриджской школы» интеллектуальной истории. In paper the author has been presented his views on the use of methodological approaches the «Cambridge School» of intellectual history for a rethinking of the national narrative about Hetmanate. It is considered marking of subject of intellectual history, according to the concept of P. Gordon, and methodological approaches of Q. Skinner. It is pointed examples of rethinking the Past in Hetmanate in the late 17th — early 18th century from the perspective of methodological approaches the «Cambridge School» of intellectual history. 2012 Article Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи» / В. Кононенко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 39-47. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101054 94(477) «17/18» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія середньовіччя і нового часу Історія середньовіччя і нового часу
spellingShingle	Історія середньовіччя і нового часу Історія середньовіччя і нового часу Кононенко, В. Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи» Український історичний збірник
description	У статті представлено авторський погляд на використання методологічних підходів інтелектуальної історії «Кембриджської школи» для переосмислення національного наративу про Гетьманщину. Розглянуто, згідно концепції П. Гордона, визначення предмета досліджень інтелектуальної історії та методологічні підходи К. Скіннера. Представлено приклади переосмислення конструювання минулого у Гетьманщині кінця XVII — початку XVIII ст. з перспективи методологічних підходів «Кембриджської школи» інтелектуальної історії.
format	Article
author	Кононенко, В.
author_facet	Кононенко, В.
author_sort	Кононенко, В.
title	Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи»
title_short	Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи»
title_full	Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи»
title_fullStr	Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи»
title_full_unstemmed	Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи»
title_sort	історія гетьманщини в перспективі методологічних підходів «кембриджської школи»
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія середньовіччя і нового часу
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101054
citation_txt	Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи» / В. Кононенко // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 39-47. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT kononenkov ístoríâgetʹmanŝinivperspektivímetodologíčnihpídhodívkembridžsʹkoíškoli
first_indexed	2025-07-07T10:22:24Z
last_indexed	2025-07-07T10:22:24Z
_version_	1836983249400758272
fulltext	39 Український історичний збірник, Вип. 15, 2012 УДК 94(477) «17/18» Василь Кононенко∗ (Київ) ГЕТЬМАНЩИНА У ПЕРСПЕКТИВІ МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПІДХОДІВ «КЕМБРИДЖСЬКОЇ ШКОЛИ» ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ1 У статті представлено авторський погляд на використання методоло- гічних підходів інтелектуальної історії «Кембриджської школи» для переосмис- лення національного наративу про Гетьманщину. Розглянуто, згідно концепції П. Гордона, визначення предмета досліджень інтелектуальної історії та методологічні підходи К. Скіннера. Представлено приклади переосмислення конструювання минулого у Гетьманщині кінця XVII — початку XVIII ст. з перспективи методологічних підходів «Кембриджської школи» інтелектуальної історії. Ключові слова: Гетьманщина, інтелектуальна історія, «Кембриджська школа». В статье представлен авторский взгляд на использование подходов интел- лектуальной истории «Кембриджской школы» для переосмысления националь- ного нарратива о Гетманщине. Рассмотрено обозначение границ интеллекту- альной истории, согласно концепции П. Гордона, и методологические подходы К. Скиннера. Указано примеры переосмысления конструирования прошлого в Гетманщине в конце XVII — начале XVIII в. с перспективы «Кембриджской школы» интеллектуальной истории. Ключевые слова: Гетманщина, интеллектуальная история, «Кембридж- ская школа». In paper the author has been presented his views on the use of methodological approaches the «Cambridge School» of intellectual history for a rethinking of the national narrative about Hetmanate. It is considered marking of subject of intellectual history, according to the concept of P. Gordon, and methodological approaches of Q. Skinner. It is pointed examples of rethinking the Past in Hetmanate in the late 17th — ——————— ∗ Василь Кононенко — кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України. 1 Стаття є допрацьованим варіантом доповіді на науковій конференції, присвяченій 360-річчю від дня народження святителя Іоанна Максимовича, митрополита Тоболь- ського і всього Сибіру (м. Чернігів, 9 грудня 2011 р.) 40 early 18th century from the perspective of methodological approaches the «Cambridge School» of intellectual history. Keywords: Hetmanate, intellectual history, «Cambridge School». У сучасній вітчизняній та світовій історіографії ранньомодерної історії України неодноразово наголошувалося на необхідності переосмислення історії Гетьманщини2. Одним з можливих варіантів вирішення цього питання, на нашу думку, є використання методологічних підходів інтелектуальної історії для вивчення української ранньомодерної доби. Це пояснюється тим, що 1) навіть за часів політичних успіхів української державності раннього нового часу не скла- лося сильної окремішньої державної ідеї; 2) тому суспільно-політична історія більше реалізовувалася на рівні проектів інтелектуалів, ніж діяльності політиків; 3) українські еліти політично і соціально-економічно інтегрувалися до Речі Посполитої, але не змогли остаточно «переваритися» у ній в релігійному та інтелектуальному аспектах, потім українські еліти так само інтегрувалися в структури Російської імперії, але повністю не розчинилися в останній у куль- турній та в інтелектуальній сферах; 4) відтак, закладення основ і розвиток української ідеї та ідентичності проходило в сфері передусім інтелектуальної історії, зокрема формування ранньомодерної української (малоросійської) іден- тичності було здійснено інтелектуалами Гетьманщини. Інтелектуальна історія в світовій історіографії. У світовій історіографії є три найбільші напрями інтелектуальної історії: англо-американська «інтелек- туальна історія» (intellectual history), французька «історія ментальностей» (historie des mentalities collectives) та німецька «історія понять» (begriffs- geschichte), які виникли на своїх національних історіографічних традиціях3. Прикметною особливістю інтелектуальної історії стало її пізнє інституційне оформлення. Лише у 1994 р. було створено «Міжнародну асоціацію інтелек- туальної історії» (International Society of Intellectual History), яка в 1996–2006 рр. видавала бюлетень «Інтелектуальні новини» (Intellectual News), а з 2007 р. — «Огляд з інтелектуальної історії» (Intellectual History Review)4. На думку П. Гордона, найкращим шляхом до розуміння інтелектуальної історії є її порівняння з філософією, політичною теорією, культурною історією і ——————— 2 Див.: Когут З. Білорусь, Росія та Україна в XVI–XVIII століттях: завдання для дослідників політичної історії // Когут З. Коріння ідентичності: Студії з ранньомодерної та модерної історії України / Пер. з англ. С. Грачової. — К., 2004. — С. 11–26; Миллер А. Империя Романовых и национализм: Эссе по методологи исторического исследования. — М., 2008. — С. 8; Смолій В. Передмова // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К., 2001. — С. 5–6; Струкевич О. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інте- гральний погляд на питання) — К., 2002. — С. 6–17 та ін. 3 Берк П. Інтелектуальна історія та її суперники // Нові перспективи історіописання. — К., 2004. — С. 281–283. 4 Соколова М. Інтелектуальна історія як наукова дисципліна // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. — Т. 10. — Харків, 2004. — С. 120. 41 соціологією5. Коли об’єктом інтелектуальної історії є філософи або філософські тексти, то перша стає близькою до філософії6. Однак, дослідники інтелек- туальної історії об’єктом свого зацікавлення бачать інтелектуалів, інтелекту- альні середовища, різні контексти формування інтелектуальних кіл. Власне філософські ідеї також їх приваблюють, але насамперед з точки зору їхнього розвитку та задля написання теоретичної частини праці з інтелектуальної історії. Історики інтелектуальної історії також більш вільні у дослідницьких переходах від філософських текстів до «нефілософських» контекстів. Водночас представ- ники інтелектуальної історії уважні до чіткого відмежування філософії від їхнього «нефілософського» дослідження. По-перше, вони в своїх розвідках можуть використовувати різні види текстів (як філософські, так і будь-які інші), ніж це визначає академічна філософія. По-друге, це дозволяє їм досліджувати інтелектуальний зміст тих чи інших ідей у значно ширшому контексті. Інтелектуальна історія також часто надзвичайно близька до політичної тео- рії. Це стало наслідком впливу декількох історіографічних традицій. Наприклад, наголошення на політиці було традиційним для німецької історіографії ХІХ ст. Перші дослідники історичного знання (Wissenschaft) були спадкоємцями старо- грецької ідеї політико-історичного наративу, започаткованого Фукідідом. Ця ідея знайшла підтримку в німецькій філософії, насамперед в особі Г.В. Ф. Ге- геля, який розглядав світові історію як розгортання ідеї свободи. Для таких істориків як Л. фон Ранке історія та політична теорія були близькими синоні- мами. Романтик Й. Г. Гердер також вірив, що історія є виразом національних різниць, що робило «романтичну» візію історії політичною. Також один з найвідоміших представників німецької історії ідей (Geistesgeschichte) Ф. Май- неке найбільше писав про історію політичної думки. Усе це сприяє тому, що навіть сьогодні більшість дослідників інтелектуальної історії сприймають свій предмет не як вивчення минулого інтелектуалів та інтелектуальних середовищ та усього спектру ідей та понять, а більше як дослідження насамперед полі- тичного аспекту інтелектуального життя. В Англії найвідоміші представники інтелектуальної історії — І. Берлін та К. Скіннер — у своєму творчому доробку також мають значну частину до- сліджень саме з політичної історії. І. Берлін увійшов в історію як дослідник філософських ідей в Європі від Дж. Віко до Г. Плеханова та як один з засновників ліберальної політичної філософії. К. Скіннер має значну кількість досліджень з методології інтелектуальної історії. Знаково, що дослідник реа- лізував свої методологічні підходи в численних працях саме з історії політичної думки раннього нового часу, найбільш відомі з яких присвячені ідеям Т. Гоббса в контексті ширших інтелектуальних дискусій XVII ст. Часто дослідники культурної історії пишуть подібно до представників інте- лектуальної історії. Наприклад, в 1970–1980-х рр. прихильниками культурної ——————— 5 Див.: Гордон П. Що є інтелектуальною історією? // http://projects.iq.harvard.edu/ harvardcolloqium/pages/what-intellectual-history [Дата доступу — 22.09.2011]. 6 Це до певної міри парадоксально, оскільки філософія згідно з сучасних підходів у гносеології є не наукою, а окремою сферою пізнання. 42 історії в Північній Америці та в Західній Європі не визнавалися економічні та статистичні методи «соціальної історії», що значно зблизило дослідників куль- турної та інтелектуальної історії. Останні були зацікавлені у вивченні взає- мовпливів ідей та культурних контекстів. Водночас історики культурної історії приділяли значну увагу вивченню ідей, оскільки вони перебували у пошуках розуміння культурних традицій (моделей культури). Інтелектуальна історія також має точки перетину з соціологією. Прикладом цього є дослідження Л. Менада «Метафізичний клуб: історія ідей в Америці» (2001 р.). Книга Менанда пропонує чотири інтелектуальні біографії представ- ників прагматизму, але водночас презентує їхні життєписи як історію Гар- вардського університету7. Таким чином, інтелектуальна історія є окремою історичною дисципліною, об’єктом вивчення якої є людина (люди) минулого, яка розглядається під кутом зору, як вона (вони) «конструювала» політичний, економічний, релігійний та інші сегменти суспільного життя. Тобто можна говорити про об’єкт інтелек- туальної історії, як «конструювання» культури у широкому розумінні цього поняття. З одного боку, інтелектуальна історія є однією з альтернатив подієвій історії, що представлена національним наративом та домінує в українській пострадянській історіографії Гетьманщини, оскільки на перше місце ставить людину минулого, а не безлику подію. З іншого — цей напрям доповнює саму подієву історію та робить її більш цілісною. «Кембриджська школа». Коли говорять про «Кембриджську школу» до- сліджень інтелектуальної історії, то, зазвичай, називають три прізвища: К. Скін- нера, Дж. Покока і Дж. Дана8. Окрім них, активними представниками цієї школи є С. Колліні, Е. Пагден, Р. Так, Дж. Туллі Д. Вінч ті ін.9. Чим цікава та корисна «Кембриджська школа» для дослідників історії України раннього нового часу? По-перше, це школа, яка має розроблену філо- софську основу для своїх досліджень. Варто пам’ятати, що новоєвропейська наука розпочалася з експерименту та математичного моделювання. Хоча в історії останнє рідко застосовується, а перше, вважається, неможливо здійснити, історична наука протягом тривалого часу розвивалася у контексті позитивіст- ського бачення світу і тому, не зважаючи на велику прірву між природничими та гуманітарними науками, дослідники минулого у більшості країн при захисті дисертаційних досліджень здобувають однаковий науковий ступінь Ph.D (док- тор філософії). Це показово свідчить про те, що наукове дослідження повинно мати філософську основу, зокрема детально розроблене філософське бачення проблеми та визначеність методологічних підходів є критеріями для розрізнення школи, течії чи напряму в історіографії. ——————— 7 Див.: Гордон П. Що є інтелектуальною історією? // http://projects.iq.harvard.edu/ harvardcolloqium/pages/what-intellectual-history [Дата доступу — 22.09.2011]. 8 http://www.politizdat.ru/outgound/82/ [Дата доступу — 09.05.2009]. 9 Димерець Р. [Огляд] J.G.A. Pocock and L.G. Schwoerer (eds.). The Varieties of British Political Thought, 1500–1800. — Cambridge University Press, 1993. — 560 р. (http://netgorod.narod.ru/articls/Dymer_Poccok.htm [Дата доступу — 23.09.2011]). 43 Початком «Кембриджської школи» інтелектуальної історії став гурток, заснований П. Ласлетом у 1950-х рр., головним методологічним постулатом якого був розгляд ідеї (тексту) в широкому контексті. У цьому методологічному підході поєдналися концепція філософії історії Р. Дж. Колінгвуда та мовна кон- цепція пізнього Л. Вітгенштейна. Колінгвудова модель дослідження «запитання- відповідь» відсторонила історика від буквальної інтерпретації джерела, яке він вивчав, а пізній Вітгенштейн прийшов до розуміння мови в якості не просто зв’язку між суб’єктом та об’єктом, але як явища, що формує буття10. Відтак, загальною основою дослідження політичного тексту, з цієї точки зору, є від- сторонення історика від буквального прочитання джерела та розуміння, що нові смисли в історії нерідко висловлюються в старих словесних формах. Якщо створення історичного тексту є вираженням бажань, ідей та переконань автора у доступних тодішнім адресатам словесних формах, то методологією дослідження є засоби щодо «розкручування» істориком наративу, тобто історичного і, від- повідно, лінгвістичного контекстів між адресантом та потенційним споживачем інформації. По-друге, «Кембриджська школа» має розроблену методологію. Новизна методологічних підходів «Кембриджської школи» у вивченні історії полягала в тому, що мова у дослідженні розглядалася як невід’ємна частина об’єкту дослідження. Методологічні підходи трьох найбільш відомих представників «Кембриджської школи» К. Скіннера, Дж. Поккока та Дж. Дана мають багато спільного, але й багато особливостей. Для розуміння «Кембриджської школи» інтелектуальної історії показовою є наукова лабораторія досліджень К. Скіннера. Її, а також більш загальні мето‐ дологічні підходи історика, можна звести до наступних теоретичних принципів: 1. Традиційне вивчення усталеного канону класичних текстів, було пов’я- зано з визнанням, що існують якісь незмінні поняття чи вічні цінності (наприклад, свобода). Оскільки, на думку Скіннера, це було хибним філософським баченням сутності природи ідей, то і традиційна бук- вальна інтерпретація хрестоматійних текстів є помилковим. 2. З точки зору дослідника, в історії відбувається не реалізація якихось постійних ідей чи вічних цінностей, а виявлення цих ідей та цінностей в різні проміжки часу з різними змістами (наприклад, «свобода» як «вольність» в ранньомодерних спільнотах Центральної Європи та теж поняття в тих же спільнотах у новий час мали різне значення). 3. З цього випливало наступне. Історик вивчає минуле через тексти, однак навіть саме уважне прочитання тексту не гарантує вірної інтерпретації його змісту, тобто буквальне розуміння документів є неточним. Текст важливо інтерпретувати з позиції, на які питання відповідав автор. Тому ——————— 10 Гордон П. Що є інтелектуальною історією? // http://projects.iq.harvard.edu/ harvardcolloqium/pages/what-intellectual-history [Дата доступу — 22.09.2011]; Димерець Р. [Огляд] J.G.A. Pocock and L.G. Schwoerer (eds.). The Varieties of British Political Thought, 1500–1800. — Cambridge University Press, 1993. — 560 р. (http://netgorod.narod.ru/articls/ Dymer_Poccok.htm [Дата доступу — 23.09.2011]). 44 проблеми лігвістичного контексту, в якому писався твір, виступають на перше місце у дослідженні. 4. У питаннях вивчення мови К. Скіннер звертався до філософії пізнього Л. Вітгенштейна, згідно з якою необхідно досліджувати не значення слів, а їх використання. 5. Для цього, з його точки зору, необхідно зосереджувати увагу на різні висловлювання про те чи інше поняття. Досліджуючи розвиток цих висловлювань, можна зрозуміти явище, яке позначалося ними. 6. З цього випливало, що важливо вивчати не стільки канон класичних текстів, а те, яке місце вони займали у більш широких традиціях та парадигмах думки. 7. Використання цієї методології при вивченні традиційних ідей та текстів виявляє багато чинників, що залишаються непоміченими дослідниками, які вивчають історію з позицій наперед заданих концепції. Усвідомлення багатьох «випадкових» факторів історії є ключем для вивчення мину- лого11. Перспективність використання цих методологічних підходів до вивчення інтелектуальної історії яскраво представляє дослідження К. Скіннером приза‐ бутої неоримської теорії вільних громадян та вільних держав. Своє розуміння цієї теми дослідник виклав в інавгураційній лекції 12 листопада 1997 р. у Кембриджському університеті, яка згодом у доопрацьованому вигляді стала книгою — «Свобода до лібералізму» (Liberty before Liberalism)12. Неоримська теорія вільних громадян та вільних держав була актуальною протягом Англійської революції середини (1642–1660 рр.), під час боротьби проти правлячої олігархії у XVIIІ ст. та в ході Американської революції аме- риканських колоністів проти англійського монарха (1775–1783 рр.). Теоретики неоримської концепції вільних держав намагалися взяти на озброєння найвищу моральну цінність свободи. Тому для них «старий режим» у Франції чи прав- ління британців в Північній Америці були рабством13. Однак, домінування лібералізму як головної політичної цінності західної цивілізації (зокрема в англосаксонському світі) призвело до того, що названа теорія канула в небуття. Якщо ми розглянемо подібні явища в Центральній Європі і Гетьманщині, то зможемо побачити домінування «старогрецького» розуміння свободи як ——————— 11 Див. відповіді К. Скіннера на питання, що є інтелектуальною історією в «History Today»: http://www.historytoday.com/stefan-collini/what-intellectual-history [Дата доступу — 05. 12. 2011]. Також див.: Гордон П. Що є інтелектуальною історією? // http://projects.iq. harvard.edu/harvardcolloqium/pages/what-intellectual-history [Дата доступу — 22.09.2011]; Димерець Р. [Огляд] J.G.A. Pocock and L.G. Schwoerer (eds.). The Varieties of British Political Thought, 1500–1800. — Cambridge University Press, 1993. — 560 р. (http://netgorod.narod.ru/articls/Dymer_Poccok.htm [Дата доступу — 23.09.2011]). 12 Див.: Скиннер К. Свобода до либерализма / Пер. с англ. А. Магуна. — СПб., 2006. — 120 с. 13 Скиннер К. Свобода до либерализма / Пер. с англ. А. Магуна. — СПб., 2006. — С. 57–60. 45 «вольності» й «корпоративного» парламентаризму у суспільному житті у ранній новий час та їх занепад, очорнення й забуття у новий час14. По-третє, в дослідженнях представників «Кембриджської школи» пред- ставлено вивчення раннього нового часу Європи, що є корисним для розуміння інтелектуальної історії Гетьманщини. Інтелектуальна історія України другої половини XVII ст. є цікавим періодом минулого Центрально-Східної Європи. З 1648 р. Середнє Подніпров’я, яке в політичній термінології річпосполитського суспільства мало назву «Україна», поступово відокремилося від держави, полі- тичний центр якої знаходився у Варшаві. Ця периферійна частина Речі Поспо- литої, за лічені роки спромоглася вибудувати полково-сотенну адміністрацію, сильне військо, досить успішну дипломатію. Хоча ця держава була затиснена між сильними сусідами, яким не була вигідною поява нового державного утворення, вона вижила у формі автономії у складі Московської держави. Цікаво, що церковна еліта Гетьманщини, пишучи історію, майже не згадувала про державу на території якої вона фактично знаходилася декілька декад. Зокрема не було згадки про козацтво у першому виданні Синопсису 1674 р. і невеликі відомості про них в наступних виданнях цього твору та такі ж самі скупі повідомлення у «Хроніці Феодосія Софоновича» (1672–1673 рр.). Такий погляд на історіографічну ситуацію кінця XVII ст. усталився як в українській, так і в англомовній історичній науці15. Однак, чи вся церковна еліта не помічала козацької історії України чи Малої Росії? В інтелектуальній традиції Гетьманщини найвпливовішим наративом був загальновідомий «Літопис Граб’янки». В українській історіографії від дослід- ників-народників до сьогодення переважало переконання, що цей твір напи- саний гадяцьким полковником Г. Граб’янкою. Вони ґрунтувалися на основі записів на кількох рукописах, які вказували авторство названого козацького старшини. До цих аргументацій додавалися повідомлення про автономіста Г. Грабянку, причому з тексту твору, авторство якого приписувалося гадяцькому полковнику. Ззгідно з текстологічного дослідження А. Бовгирі над «короткою» та «повною» редакцією «Літопису Граб’янки», випливає, що найранішим списком «короткої редакції» є рукопис, який датується 1670-и рр.16. Дослідник ——————— 14 Див.: Кононенко В. «Pacta et Constitutiones …» між традиційним та модерним конституціоналізмом // Український історичний збірник. — Вип. 14. — К., 2011. — С. 17–33. 15 Див.: Величенко С. Володарі та козаки: замітки до проблеми історичної легі- тимності і тяглості в українській історіографії XVII–XVIII ст. // Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей. — Т. І. — К., 1992. — С. 117–121; Момрик А. Біблійна генеалогія в етногенетичних концепціях польських та українських хроністів (до поста- новки проблеми) // Mediaevalia Ukrainica: ментальність та історія ідей. — Т. V. — К., 1998. — С. 111–117 та ін. Навіть А. Бовгиря, зробивши надзвичайно цінні джерелознавчі знахідки, у своїй книзі «Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII ст.» все- таки дотримується традиційної схеми протиставлення церковного та світського історіо- писання в Гетьманщині. 16 Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII ст. — К., 2010. — С. 78–96. 46 навів низку доказів, які підтверджують, що «Літопис Граб’янки» є похідним від твору, відомого як його «коротка редакція». Важливо, що ця редакція «Літо- пису» була написана представником Православної Церкви або людиною світ- ською, яка певний час проживала у церковному середовищі. Джерелознавче відкриття дослідника суттєво впливає на наше розуміння політичної свідомості інтелектуальної еліти Гетьманщини останньої третини XVII — першої половини XVIII ст. По-перше, «коротка редакція» є зв’язком між церковним та світським історіописанням; по-друге, усі інтерпретації істориків про суспільно-політичне життя Гетьманщини, які велися на основі «Літопису Граб’янки», слід перенести на 40 років раніше. Це все дає новий образ історії «ідеотворчого» регіону України раннього нового часу, наприклад, прямо стосується «хозаризму», який, на жаль, в сучасній історіографії набув деяких рис «наукового» міфу17. При розгляді ширшого контексту світського та церковного історіописання можна спостерігати, що як в першому, так і в другому були твори, що містили історичні ідеї сприймання минулого козацькими інтелектуалами післяполтав- ської Гетьманщини. Наприклад, серед творів, які представляли козацьку історію, але були написані церковними інтелектуалами належать невелике повідомлення Св. Димитрія Ростовського18 «О козарех» та великий історичний наратив — «Літопис Самовидця». Перший твір вийшов з-під пера Димитрія Ростовського. 1684 р. він розпочав написання «Четій Міней», праця над якими зайняла близько 20 років його життя. В його коротенькому творі, поміщеному у третьому томі «Житій святих» та виданому в 1700 р. представлялася історія козар, подібна до версій «короткої» та «повної» редакцій «Літопису Грабянки»19. Щодо другого тексту, то до дослід- жень А. Бовгирі вважалося загальновідомим, що першим козацьким історичним твором був «Літопис Самовидця». До останнього часу рахувалося що автором «Літопису Самовидця» був Р. Ракушка-Романовський20, однак все-таки припус- калася можливість авторства інших осіб (військовий канцелярист — І. Биховець, на думку Л. Окіншевича, полковник корсунський Ф. Кандиба, на думку ——————— 17 Кононенко В. [Рецензія] Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній тра- диції XVIII ст. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — 304 с. // Укр. іст. журн. — №6. — С. 209–211 18 Св. Димитрій Ростовський (в миру Данило Савич Туптало; 1651–1709 рр.) — святий Руської Православної Церкви, відомий церковний інтелектуал. Народився в родині козацького сотника Київського полку. Навчався у 1662–1665 рр. в Київському колегіумі (майбутній Києво-Могилянській академії). У 1668 р. прийняв постриг, в Чер- нігові видав першу книгу «Руно орошенное» (1680 р.). 19 Дмитрий Ростовский. О козарех // Дмитрий Ростовский. Книга житіи святых. — К., 1700. — Арк. 542–543. 20 Р. Ракушка-Романовський (1623/24–1703 рр.). У 1649 р. його вписано до козаць- кого реєстру, у 1658–1663 рр. перебував на посаді ніжинського сотника, у 1663–1668 рр. — генерального підскарбія за гетьмана І. Брюховецького. Через конфлікт з його наступ- ником — Д. Ігнатовичем-Многогрішним переселився на Правобережжя, де став свяще- ником та протопопом у Брацлаві (1668–1675 рр.), з 1676 р. оселився в Стародубі, де продовжував священицьке служіння. 47 М. Андрусяка та М. Возняка). А. Бовгиря остаточно довів, що Р. Ракушка- Романовський був автором «Літопису Самовидця»21. Відтак, творцем другого «козацького літопису» була людина, яка першу частину свого життя належала до козацької еліти Гетьманщини, а другу — до церковної. З інших текстів останніх десятиліть XVII ст. також простежується, що для церковних людей виникла нова Батьківщина — Мала Росія/Мала Русь/Україна/ Військо Запорозьке, а цінності козацького суспільства їм не були чужими. На території козацького автономного утворення православні священики останніх десятиліть XVII ст. сприймали як свою Батьківщину — Україну чи Малу Росію. Для них Москва була такою ж країною як Польща та Литва, але православною22. Отже, з перспективи методологічних підходів «Кембриджської школи» інтелектуальної історії можемо внести певні уточнення в розуміння минулого Гетьманщини. Справді, з Української революції середини XVII ст. вцілілим ви- йшов лише територіально невеликий регіон, еліта якого усвідомлювала свою окремішність як від колишньої метрополії, так і від нової країни, з якою їх об’єднував спільний православний монарх. Ідея окремішньої України/Малої Русі під владою православного монарха — трансформувалася в ранньонаціо- нальну ієрархічну свідомість і тому малозрозуміла представникам модерних націй, тобто нам. В основі цієї ієрархії були взаємопереплетені лояльності до православного монарха, Православної Церкви, території — Малої Росії/України, героїчної козацької історії, звичного козацького суспільного ладу з його «пра- вами» та «вольностями». В основі цієї ієрархічної свідомості була явно зрозу- міла релігійна відмінність від іновірних поляків, татар та турків й культурна окремішність від росіян. На зламі XVII–XVIII ст. світські інтелектуали мали достатньо розроблену концепцію малоросійської нації, яку деякі з них прагнули поширити на Правобережжя та Слобожанщину. Однак, через політичні зовнішні обставини та внутрішні чинники цього не було реалізовано. До внутрішніх факторів цього належала «федералістська» основа політичної свідомості світ- ських інтелектуалів, винесена зі спадщини Речі Посполитої. Ідея підпоряд- кування Малої і Великої Росії спільному монарху в XVIII ст., коли ефективними були централізовані імперії, сприяла інтеграції українського суспільства до імперських структур. Щодо релігійної складової «завмирання» малоросійської нації, то Православ’я в особі своїх освічених носіїв — церковних інтелектуалів — стало однією з основних причин інтеграції української еліти у новостворювану Російську імперію. Політичний проект світських та церковних інтелектуалів Гетьманщини кінця XVII — початку XVIII ст. загинув, але у нових поколіннях ожив уже в інших формах, у тому числі і в українському національному проекті нової соціальної групи — інтелігенції. ——————— 21 Бовгиря А. Козацьке історіописання в рукописній традиції XVIII ст. — К., 2010. — С. 153–154. 22 Див.: Н[…]. П[…]. Рукописне заметки на полях книги «Мир человека с Богом» Иннокентия Гизеля 1669 г. // Киевская старина. — 1892. — № 1. — С. 148–154.

Історія Гетьманщини в перспективі методологічних підходів «Кембриджської школи»

Institution

Ähnliche Einträge