Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.

Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.

У статті проаналізовані родинні зв’язки та «шлюбні стратегії» представників перших поколінь роду Туманських. Особлива увага приділена висвітленню невідомих раніше епізодів сімейних стосунків відомого історика і видавця Ф.Й. Туманського (бл. 1757–1810)....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Тригуб, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2012
Назва видання:Український історичний збірник
Теми:
Історія середньовіччя і нового часу
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101055
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст. / О. Тригуб // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 27-38. — Бібліогр.: 68 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-101055
record_format dspace
spelling irk-123456789-1010552016-05-31T03:02:37Z Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст. Тригуб, О. Історія середньовіччя і нового часу У статті проаналізовані родинні зв’язки та «шлюбні стратегії» представників перших поколінь роду Туманських. Особлива увага приділена висвітленню невідомих раніше епізодів сімейних стосунків відомого історика і видавця Ф.Й. Туманського (бл. 1757–1810). В статье проанализированы семейные связи и «брачные стратегии» представителей первых поколений рода Туманских. Особое внимание уделено освещению неизвестных ранее эпизодов семейных отношений известного историка и издателя Ф.И. Туманского (ок. 1757–1810). This article analyzes the family ties and ‘marriage strategies’ of the first generations of the Tumansky family. Particular attention is given to the coverage of previously unknown episodes in the family relations of Fedir Y. Tumansky (c. 1757– 1810), a famous historian and publisher. 2012 Article Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст. / О. Тригуб // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 27-38. — Бібліогр.: 68 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101055 929.52 ТУМ: 392.3 uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Історія середньовіччя і нового часу
Історія середньовіччя і нового часу
spellingShingle Історія середньовіччя і нового часу
Історія середньовіччя і нового часу
Тригуб, О.
Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.
Український історичний збірник
description У статті проаналізовані родинні зв’язки та «шлюбні стратегії» представників перших поколінь роду Туманських. Особлива увага приділена висвітленню невідомих раніше епізодів сімейних стосунків відомого історика і видавця Ф.Й. Туманського (бл. 1757–1810).
format Article
author Тригуб, О.
author_facet Тригуб, О.
author_sort Тригуб, О.
title Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.
title_short Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.
title_full Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.
title_fullStr Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.
title_full_unstemmed Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст.
title_sort сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду туманських у хviii ст.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2012
topic_facet Історія середньовіччя і нового часу
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101055
citation_txt Сімейні зв’язки як фактор соціальної взаємодії роду Туманських у ХVIII ст. / О. Тригуб // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 27-38. — Бібліогр.: 68 назв. — укр.
series Український історичний збірник
work_keys_str_mv AT trigubo símejnízvâzkiâkfaktorsocíalʹnoívzaêmodíírodutumansʹkihuhviiist
first_indexed 2025-07-07T10:22:29Z
last_indexed 2025-07-07T10:22:29Z
_version_ 1836983255235035136
fulltext 27 Український історичний збірник, Вип. 15, 2012 УДК 929.52 ТУМ: 392.3 Олександр Тригуб* (Чернігів) СІМЕЙНІ ЗВ’ЯЗКИ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ РОДУ ТУМАНСЬКИХ у ХVIII ст. У статті проаналізовані родинні зв’язки та «шлюбні стратегії» пред- ставників перших поколінь роду Туманських. Особлива увага приділена ви- світленню невідомих раніше епізодів сімейних стосунків відомого історика і видавця Ф.Й. Туманського (бл. 1757–1810). Ключові слова: Туманські, «нова сімейна історія», родина, шлюб, козацька старшина. В статье проанализированы семейные связи и «брачные стратегии» представителей первых поколений рода Туманских. Особое внимание уделено освещению неизвестных ранее эпизодов семейных отношений известного историка и издателя Ф.И. Туманского (ок. 1757–1810). Ключевые слова: Туманские, «новая семейная история», семья, брак, казацкая старшина. This article analyzes the family ties and ‘marriage strategies’ of the first generations of the Tumansky family. Particular attention is given to the coverage of previously unknown episodes in the family relations of Fedir Y. Tumansky (c. 1757– 1810), a famous historian and publisher. Keywords: the Tumanskies, ‘new family history’, family, marriage, the Cossack starshyna. Останнім часом набувають актуальності дослідження родинних відносин та сімейного життя козацької еліти Гетьманщини. Одним з перспективних напря- мів подібного роду наукових пошуків може слугувати так звана «нова сімейна історія». Дослідницька перспектива сімейно-історичних студій полягає, перш за все, у комплексному вивченні родини та соціокультурних аспектів її історії1. Водночас еволюція родини тісно пов’язана з розвитком суспільних відносин, тому вивчення цього питання є важливим для осмислення специфіки правових ——————— * Олександр Тригуб — аспірант кафедри історії та археології України Інституту історії, етнології та правознавства ім. О.М. Лазаревського Чернігівського національ- ного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, молодший науковий співробітник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». 1 Голубчик Г. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: «нова сімейна історія»: автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.06. — Д., 2003. — С. 3. 28 відносин, розвитку політичних, економічних і соціальних систем2. Подібну думку висловила К.А. Лінч, яка доводить доцільність досліджень на зламі публічного і приватного життя, а також формулює проблему ідеологічного статусу сім’ї в суспільстві, співвідношення історії держави з історією родини3. На думку Г.Д. Голубчик, сімейна історія у наш час взагалі виступає конст- руктивним засобом дослідження соціальної та культурно-інтелектуальної історії України 4. У цьому контексті особливого значення набуває вивчення родинних стосунків українського нобілітету у другій половині XVIII ст., адже саме тоді відбулися події, що визначили долю українського народу на кілька наступних століть. Вивчення життєписів козацько-старшинських родів XVIII ст. було започат- коване у другій половини ХІХ — на початку ХХ ст., коли з’явилися перші студії корифеїв вітчизняної генеалогії Г.О. Милорадовича О.М. Лазаревського, В.Л. Модзалевського та інших істориків. Метою даної публікації є спроба простежити родинні зв’язки та проана- лізувати «шлюбні стратегії» представників перших поколінь роду Туманських. На основі актуалізованого комплексу джерел, частина яких уперше запрова- джується до наукового обігу, зроблена спроба з’ясувати їх вплив на подальшу історію роду. Особлива увага приділена висвітленню невідомих раніше епізодів особистого життя та сімейних стосунків відомого історика й видавця Федора Йосиповича Туманського. Загальні відомості про родовід Туманських та короткий біографічний нарис про В.Г. Туманського оприлюднив Г.О. Милорадович5. Генеалогічні відомості про родину Туманських вміщено у «Малороссийском родословнике» В.Л. Мод- залевського6, опис і зображення фамільного герба — в «Малороссийском гербовнике» В.К. Лукомського та В.Л. Модзалевського7. Творча й наукова спад- щина окремих представників цього роду висвітлена у студіях С.М. Брайлов- ського8, О.Б. Коваленка9, Т.Ф. Литвинової10, О.І. Журби11. Біографічні відомості ——————— 2 Петренко І. Шлюб і сім’я в повсякденній культурі російського дворянства у XVIII ст. / І. Петренко // Гілея. — 2009. — № 29. — С. 35–44. 3 Lynch, K.A. The family and the history of public life / Katherine A. Lynch // The Journal of Interdisciplinary History. — 1994. — Vol. 24, no. 4. — Р. 665–684. 4 Голубчик Г. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: «нова сімейна історія»: автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.06. — Д., 2003. — С. 3. 5 Милорадович Г. Хутор Вознесенск: [Описание хутора, принадлежащего Туман- ским и письма разных лиц В.Г. Туманскому] / Григорий Милорадович. — Чернигов, 1857. — 21 с.; Його ж. Василий Григорьевич Туманский: биогр. очерк / [Г.А. Мило- радович]. — Чернигов, 1858. — 48 с. 6 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 61–82. 7 Лукомский В.К. Малороссийский гербовник / Лукомский В.К., Модзалевский В.Л. — Репр. воспр. изд. 1914 г. — Киев, 1993. — С. 188. 8 Брайловский С. Василий Иванович Туманский / Сергей Брайловский // Пантеон литературы. — 1890. — № 9–10. — С. 1–48; Туманский В.И. Стихотворения и письма / ред., биогр. очерк и примеч. С.Н. Брайловского. — СПб., 1912. — 434 с. 29 про членів родини Туманських наведено у працях О.П. Оглоблина12, Ю.С. Шем- шученка13 та О. Ільїна14. У джерелах бракує інформації про перших представників роду. Документи, якими оперують дослідники, що звертались до цієї проблеми, були свого часу надані Туманськими для підтвердження свого дворянського статусу. З середини XVIII ст. ціннісні орієнтації старшини змінюються в напрямку збирання і надання доказів — давніх документів, що засвідчували «благородну» генеалогію для підтвердження права на дворянство. Саме з таких джерел відомо, що «польский шляхтич» Тимофій Гнатович Туманський наприкінці XVIII ст. переселився на Лівобережну Україну й осів у Борисполі, де одружився на пред- ставниці роду Дарицьких (Дардицьких. — О.Т.)15. Близько 1710 р. (у деяких джерелах — 1701 р.) «в бывшую моровую язву» Т.Г. Туманський разом з дружиною і синами Федором та Петром16 занедужав і помер, «оставя по себе малолетнего сына Григория Тимофеевича Туманского»17. Дата 1710 р. усе ж таки видається більш вірогідною, адже в списку бунчукових товаришів, які 6 листопада 1708 р. разом з гетьманом І.І. Скоропадським присягнули на вір- ність Петру І, Ф. Туманський ще згадується18. Наявні джерела дозволяють частково визначити коло осіб, які доводились родичами Т.Г. Туманському. Серед них, перш за все, сімейна традиція згадує Г.К. Вольського-Коровку, проте ступінь їх родинних зв’язків достеменно неві- домий. Він у березні 1677 р. був призначений гетьманом І.С. Самойловичем Чигиринським полковником. За виявлену мужність під час захисту міста від турецької облоги Г.К. Вольський-Коровка у 1678 р. отримав уряд Стародуб- ського полковника19. Джерела не вказують точний рік переселення родини Т.Г. Туманського на Лівобережжя. Маємо лише коротке повідомлення у ——————— 9 Коваленко О. Невідома сторінка наукової діяльності Федора Туманського / Олек- сандр Коваленко // Сіверян. літопис. — 1999. — № 5. — С. 144–150. 10 Литвинова Т. Соціально-економічні погляди й господарські інтереси Ф.Й. Туман- ського / Т.Ф. Литвинова // Укр. іст. журн. — 2007. — № 1. — С. 70–93. 11 Журба О. Ф.Й. Туманський / О.І. Журба // Укр. іст. журн. — 2003. — № 3. — С. 124–137; № 6. — С. 119–131; 2004. — № 1. — С. 111–119. 12 Оглоблин О. Люди старої України / О. Оглоблин. — Мюнхен, 1959. — С. 229–239. 13 Шемшученко Ю. Наш друг Туманский / Ю.С. Шемшученко. — К., 2000. — 656 с. 14 Ільїн О. Невдачливий Федір Туманський / О. Ільїн // Пам’ять століть. — 1998. — № 5. — С. 135–138. 15 Оглоблин О. Люди старої України / О. Оглоблин. — Мюнхен, 1959. — С. 221. 16 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі — ІР НБУВ), ф. II, № 16632, арк. 1. 17 Российский государственный исторический архив (далі — РГИА), ф. 1343, оп. 30, д. 3351, л. 3. 18 Бантиш-Каменский Д. Источники Малороссийской истории. Ч. 2. 1691–1722 / Д.Н. Бантыш-Каменский // Чтения в императорском Обществе истории и древнос- тей российских при Московском университете. — 1859. — Кн. 1. — С. 182. 19 Плешко Н.Д. Коровченка, хутор под г. Стародубом (очерк из истории земле- владения в Старой Малороссии) / Н.Д. Плешко // Труды Черниговской архивной комис- сии. — Чернигов, 1913. — Вып. 10. — С. 1. 30 Г.О. Милорадовича: «во время мятежей в Польше»20. Можна припустити, що ця подія відбулась саме 1678 р. На це також вказують джерела та сімейна легенда, які стверджують, що разом з Г.К. Вольським-Коровкою на Лівобережжя зі своєю родиною переселився і Т.Г. Туманський. Сердюцький полковник І. Фальковський був одружений на сестрі Т.Г. Ту- манського, яка після смерті чоловіка пішла в монастир і отримала чернече ім’я Антонія. 25 серпня 1736 р. їхній син печерській ієромонах Веніамін Фаль- ковський уступив своєму двоюрідному брату Григорію Тимофійовичу Туман- ському всі маєтки, які він успадкував від матері, а саме млин на Козарській греблі з трьома станами, двір в кінці греблі зі сторони Козельця, та інший двір із садом та городом, суміжний з двором Домонтовича21. Нез’ясованим досі є ступінь родинних зв’язків Г.Т. Туманського та його нащадків з родиною Якова Туманського. Син останнього військовий товариш Леонтій серед документів, поданих у Герольдію в 1822 р., представив свідоцтво від 10 жовтня 1784 р. «от родственников его Губернского прокурора Ивана и бунчукового товарища Федора (Григоровичів. — О.Т.) Туманских, что он одной с ним фамилии и племянник их»22. Незважаючи на цей можливий ступінь споріднення Герольдія відмовила йому у отриманні дворянства. Відомості про нащадків Л. Туманського, які мешкали в Кременчуцькому повіті, зустрічаються у першій половині ХІХ ст. Невідомим також залишається і ступінь родинної спорідненості з Туман- ськими київського священика Петра Федоровича (нар. бл. 1728 р.), чиновника 12 класу Льва Йосиповича (нар. 18 лютого 1792 р.) та унтер-офіцера Олександра Яковича Туманських (нар. бл. 1821 р.)23. Сподіваємося, що подальші генеало- гічні студії із залученням неопублікованих та маловідомих документів дозволять заповнити існуючі нині прогалини в родоводі Туманських. Г.Т. Туманський був одружений на Анні Костянтинівні Журовській. В.В. Кривошея припускає, що, вірогідно, її дідом був О.С. Журовський — священник церкви Пресвятої Богородиці, а згодом протопоп Бориспільський24. Подружжя мало п’ятеро синів — Василя (нар. бл. 1720 р.), Андрія (нар. бл. 1727—1728 рр.), Йосипа нар. бл. 1729 р.)25, Федора (нар. бл. 1731 р.) та Івана (нар. бл. 1740 р.), а також трьох дочок — Олену, Тетяну та Анастасію. ——————— 20 Милорадович Г. Малороссийское дворянство / издал граф Милорадович. — Чернигов, 1890. — С. 12. 21 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 61. 22 РГИА, ф. 1343, оп. 30, д. 3360, л. 2–7. 23 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 81—82. 24 Аброскін П. Київщина козацька: люди і долі / Аброскін П., Кривошея В., Ста- сенко О. — К., 2004. — С. 107. 25 Дата 1732 р., яку наводять у своїх працях О. Оглоблин і В. Модзалевський скоріше за все хибна, адже за списком студентів Києво-Могилянської академії Й. Туман- ському в 1745 р. було 16 років [ІР НБУВ, ф. 160, cпр. 172, арк. 216]. 31 Вдале обрання шлюбних партнерів дозволило дітям Басанського протопопа закріпитись у шляхетському середовищі тогочасної Гетьманщини, а згодом і Російської імперії. Шлюб В.Г. Туманського у 1751 р. з дочкою генерального судді Федора Лисенка — Уляною, підняв рід Туманських до вершин козацької ієрархії і значною мірою посприяв подальшим успіхам у кар’єрі26. В.Г. Туман- ський був одним з найближчих соратників гетьмана К.Г. Розумовського, а після ліквідації Гетьманщини він як досвідчений урядовець увійшов до складу ІІ Малоросійської колегії під керівництвом П.О. Рум’янцева-Задунайського. А.Г. Туманський у 1759–1786 рр. був Басанським протопопом Він був одружений з Марією Яковлевою, від шлюбу з якою мав трьох синів й доньку (Г. Милорадович про це не згадує, натомість О.П. Оглоблин зазначає, що «донька протопопа Андрія Туманського, Тетяна, була одружена з Іваном Михай- ловичем Лисаневичем, бунчуковим товаришем»)27. Старший син — Фома (нар. бл. 1750 р) одружився з дочкою бунчукового товариша Йосипа Лисенка — Агафією, (у першому шлюбі за Р.К. Лизогубом. — О.Т.). Подружжя мало трьох дітей — дочок Олександру (одружена з Антоном Афендиком — поміщиком м. Басані й Козар) і Марію (за Федором Більченком), а також сина Захарія. Останній був тричі одружений: спочатку з дочкою поміщика Олександрою Лайкевич, потім — з дочкою прапорщика Єфросинією Скоропадською і в третьому шлюбі — з дочкою ротмістра Уляною Барановською28. Про родини Івана та Андрія Андрійовичів жодних відомостей у документах немає, тому можна припустити, що вони померли бездітними. Сімейні зв’язки були важливим фактором зміцнення економічного благо- получчя роду та його соціально-політичної ваги у тогочасному суспільстві. Так, Й.Г. Туманський завдяки шлюбу з дочкою бунчукового товариша Романа Янова — Парасковією у 1761 р. додав до сімейного домену Родіонівський млин, 3 двори на х. Студеньки, двір у с. Гирин та великий двір у м. Глухові29. Ф.Г. Туманський був одружений з Марією Степанівною Лутай, дочкою земського судді, від шлюбу з якою мав четверо дітей: Івана (нар. бл. 1762 р.), Андрія (нар. бл. 1763 р), Григорія (нар. 2 жовтня 1772 р.) та Антона (нар. бл. 1774 р.)30. Наймолодший син Басанського протопопа Г.Т. Туманського — статський радник і голова Київської палати цивільного суду Іван помер не одруженим. Друга половина XVIII ст. стала періодом остаточної інкорпорації козацької еліти до складу російського дворянства. Ключовим принципом, що гарантував з XVI ст. цілісність Російської імперії, була кооптація неросійських еліт у вищі ——————— 26 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків / В.В. Кривошея. — К., 2004. — С. 289. 27 Оглоблин О. Люди старої України / О. Оглоблин. — Мюнхен, 1959. — С. 225. 28 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 70. 29 ІР НБУВ, ф. II, № 16894, арк. 6 30 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 68. 32 кола імперії31. Крім зовнішньої руйнації залишків державності, у цей час особливо окреслилась внутрішня деформація старшини як верстви українського нобілітету. Окрім масового переходу старшинських дітей на службу до гвар- дійських та армійських полків й імперського флоту, у цей час також про- стежується чітка зміна шлюбних пріоритетів на проросійські. Так, син В.Г. Туманського — Іван одружився з дочкою надвірного радника Надією Семенівною Масюковою, син Й.Г. Туманського Василь — з Пелагеєю Іванівною Вязмітіновою, рідною племінницею військового міністра Олександра I графа С.К. Вязмітінова. Простежуючи жіночу родинну лінію Туманських, бачимо дотримання пев- ної «шлюбної стратегії», спрямованої на вивищення та утвердження у стар- шинському середовищі. Дочки В.Г. Туманського поріднили Туманських зі впли- вовими старшинськими родинами: Олена була дружиною В.В. Кочубея; Марія — М.П. Миклашевського, прапорщика і власника с. Волокитине; Анастасія — В.Я. Тарновського. Дочка Й.Г. Туманського Пелагея вийшла заміж за М. Оме- ляновича, члена Генерального суду і надвірного радника, а Марія — за М.Д. Карпеку, повітового підкоморія у Глухові. Важливе місце в кар’єрному зростанні Туманських мала родинна протекція, яка була характерним явищем для ранніх поколінь роду. Зокрема, завдяки підтримці «главного тогдашнего дельца» в Генеральній військовій канцелярії32 — В.Г. Туманського, на посаду старшого військового канцеляриста у 1760 р. був призначений Й.Г. Туманський. Наприкінці 70 рр. XVIII ст., після створення ІІ Малоросійській колегії, на службі в ній перебували вже троє представників роду: статський радник В. Г. Туманський, його син Михайло та брат Іван. Важливим фактором соціальної взаємодії Туманських було встановлення дружніх стосунків з особами, що перебували на вищих шаблях суспільної ієрархії, зокрема, з гетьманом К.Г. Розумовським та П.О. Румянцевим-Задунай- ським. Про приязні стосунки між останнім і Туманськими свідчать численні листи. Так, в одному з них граф продовжує відпустку і дозволяє сину В.Г. Туманського Григорію, «оставаться у Вас по май месяц, и я включая ему здесь паспорт и желая от всего сердца сие мое нашло Вас в наилучшем здоровье»33. В іншому листі він писав: «в оказание близкого моего к Вам (В.Г. Туманському. — О.Т.) доброжелательства я увидев, что г. Яновский близ- кою почитается роднею Вашею, из уважения к тому, определяю его по его ——————— 31 Каппелер А. Включение нерусских элит в российское дворянство XVI–XIX вв. Краткий обзор проблемы / А. Каппелер // Сословия и государственная власть в России, XV — середина XIX вв. Международная конференция — Чтения памяти акад. Л.В. Черепнина: тез. докл. — М.: Межвуз. центр гуманит. образования МФТИ «Петр Великий», 1994. — Ч. 2. — С. 215. 32 Лазаревский А. Исторический очерк Полтавской Лубенщины / А.М. Лазаревский // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. — Киев, 1896. — Кн. 11. — С. 161. 33 Милорадович Г. Василий Григорьевич Туманский: Биографический очерк / Г. Милорадович // Черниг. губерн. ведомости. — 1858. — № 30, отд. 2, ч. неофиц. — С. 229–232. 33 желанию есаулом полковым в г. Прилуки, и к удовольствию приму, ежели Вы укажете какой мне случай, с которым бы я мог, делая Вам угодие, подтвердить нелицемерное почтение»34. Й.Г. Туманському П.О. Румянцев-Задунайський доручав свої численні приватні справи, зокрема, придбання маєтностей. Про близькі стосунки Туманських з К.Г. Розумовським свідчать наступні факти. 6 квітня 1760 р. гетьман видав ордер про створення особистої канцелярії для розгляду справ, поданих на його ім’я, «правление же оной канцелярией препоручается бунчуковому товарищу Василию Туманскому. Сего ради быть ему всегда при нас неотступно, где бы мы не находились»35. У вересні 1763 р. під час Генеральної ради старшин у Глухові саме В.Г. Туманський був головною довіреною особою гетьмана, а його брат Й.Г. Туманський отримав таємне дору- чення — відвезти петицію у Київ для обговорення з найвищими українськими прелатами — архімандритом Києво-Печерської лаври Зосимою Валькевичем та митрополитом Арсенієм Могилянським36. Нововиявлені архівні матеріали також дозволяють простежити невідомі раніше епізоди особистого життя та сімейних стосунків відомого історика і видавця Ф.Й. Туманського (бл. 1757–1810). Він, на думку О.І. Журби, за широ- тою інтелектуальних зацікавлень, ерудицією, вмінням втілювати у життя свої проекти він не мав собі рівних серед вихідців з України37. Шляхетське походження Ф.Й. Туманського обумовило вибір майбутньої дружини. На той час при укладанні шлюбу вирішальне значення мав посаг, а сам шлюб у дворянських родинах був передусім майновою угодою. Посаг знатних жінок Гетьманщини у XVIII ст. був досить вагомим — маєтки, ікони, дорогий одяг, коштовності тощо. Не становив винятку і Ф.Й. Туманський. Одруження з дочкою абшитованого бунчукового товариша В.І. Комаровського — Євдокією (у першому шлюбі — Лизогуб) у 1780 р. значно розширило сімейні володіння. Разом з дружиною Ф.Й. Туманський отримав у посаг маєтності в Городнян- ському повіті — 2 села і 3 хутори а також близько 1300 кріпосних. Після весілля Туманські оселились у маєтку дружини в с. Бурівка Городнянського повіту, де 30 квітня 1783 р. у них народився син Максим, котрий помер 19 серпня того ж таки року38. Життя подружжя було наповнене численними судовими суперечками з сусідами-поміщиками та козаками. Так, у 1782 р. спалахнув конфлікт між Ту- манськими та бунчуковим товаришем П.Г. Григоровичем. Останній був дові- реною особою покійного П.С. Лизогуба (першого чоловіка Є.В. Туманської. — О.Т.) і вів усі родинні справи. У вересні 1782 р. Є.В. Туманська доручила ——————— 34 Там само. 35 Центральний державний історичний архів України у Києві (далі — ЦДІАК України), ф. 51, оп. 1, спр. 2097, арк. 1. 36 Когут З. Російський централізм і українська автономія: Ліквідація Гетьманщини 1760–1830 / Когут Зенон. — К., 1996. — С. 88. 37 Журба О. Ф.Й. Туманський / О. І. Журба // Укр. іст. журн. — 2003. — № 3. — С. 124. 38 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 70. 34 чоловіку «защищение ея и сиротского имения, препоруча и разбор всех под- линных документов и бумаг»39. Ф.Й. Туманський відразу ж виявив нестачу значної кількості паперів. Проте відповідний позов Городнянського повітового суду, з вимогою повернути незаконно привласнені П.Г. Григоровичем доку- менти, подав лише 21 березня 1784 р. О. І. Журба звернув увагу на той факт, що після бурхливої науково- організаційної та літературної активності, виявленої Ф.Й. Туманським відразу після повернення з Кенігсбергу, він протягом 1780–1785 рр. немовби відійшов від інтелектуальної праці. Дослідник вважає, що в цей час тривав важливий процес накопичення критичної маси інтелектуального і суто людського досвіду, який виявився необхідним для подальшої кар’єри40. Погоджуючись у цілому з думкою дослідника, можемо однак припустити, що в цей період Ф.Й. Туман- ський повністю присвятив себе сімейним турботам та господарській діяльності. Незважаючи на досить значні статки, подружжя постійно прагнуло їх збільшити. З цією метою у 1781 р. Є.В. Туманська подала до Миргородського земського суду документи на право власності на хутір Купчин («он же и Голтва»)41. У позові йшлося про те, що незадовго до смерті її перший чоловік П.С. Лизогуб дав їй «уступку» на цей хутір. Скоріше за все позов не був задоволений, адже хутір і надалі залишався у власності Гоголів-Яновських 42. Суперечки з Лизо- губами тривали і в наступні роки. Так, Я.Я. Лизогуб скаржився, що 21 листопада 1781 р., наслані Є.В. Туманською селяни незаконно вирубали його ліс. Остання, втім, вважала ці володіння своїми 43. Непрості стосунки у подружжя склалися і з іншими сусідами. У 1785 р. Є.В. Туманська звернулася з судовим позовом на бунчукового товариша Федора і військового товариша Івана Римш. Останні нібито наслали своїх людей в «урочище ея Рокитное близ села Буровицы она же и Буровка», побили її селян та витоптали поле»44. Згодом вона скаржилася на дружину бунчукового товариша Ф. Дуніну-Борковську за напад її підданих на родові володіння Туманських поблизу Буровки та Невклі Городнянського повіту45. Зі свого боку, подружжя також не цуралось протиправних дій. Так, у березні 1784 р. до Городнянського повітового суду надійшла скарга від козака с. Дирчин П. Марченка. Позивач повідомив, що Туманські таємно наказали своїм підданим вивезти з його угідь заготовлене сіно: у 1781 і 1782 рр. по 12 возів, а в 1783 р. — 2446. Відповідачі, у свою чергу, стверджували, що вивозили сіно лише з власних володінь. «Розширити» свої маєтності подружжя намагалось і надалі. У вересні ——————— 39 ЦДІАК України, ф. 1827, оп. 1, спр. 119, арк. 2. 40 Журба О. Ф.Й. Туманський / О.І. Журба // Укр. іст. журн. — 2003. — № 6. — С. 120. 41 Розсоха Л. Миргородщина козацька і гоголівська / Розсоха Людмила. — Мир- город, 2009. — С. 82. 42 Там само. 43 ЦДІАК України, ф. 1827, оп. 1, спр. 217, арк. 3–4. 44 Там само, спр. 162, арк. 10. 45 Там само, спр. 271, арк. 8. 46 Там само, спр. 123, арк.4. 35 1784 р., Туманські спробували захопити козацькі наділи біля с. Тупичів47. Роз- гляд цієї справи затягнувся, і врешті-решт у 1789 р. Городнянський повітовий суд відхилив позов козаків за строком давності48. Запальна вдача Ф.Й. Туманського спровокувала й наступну справу. 22 лис- топада 1784 р. зі скаргою на нього до Городнянського повітового суду звернувся єврей З. Гершкович. Він повідомив, що уклав з Ф.Й. Туманським угоду на будівництво протягом 2 років «заводов пивоварного и винокурного», проте змушений був припинити роботу, коли внаслідок конфлікту Ф.Й. Туманський звелів закувати його в кайдани, а потім побити49. З. Гершкович просив суд відшкодувати завдані йому моральні та матеріальні збитки. Однак, справа так і залишилась без розгляду. Є.В. Туманська передчасно померла, і вже 1785 р., під час переїзду з Глу- хова до Петербурга, Ф.Й. Туманський був одружений з Феодосією Григорівною Чехлаховською (у О.П. Оглоблина — Чеглоковською). Відомостей про їхнє подружнє життя бракує, проте можна припустити, що шлюб був благополучним і щасливим. 8 січня 1795 р. у них народився син Михайло, близько 1796 р. — Павло, а близько 1799 р. — Микола. Подружжя мало двох доньок — Марію та Єлизавету50. Значний інтерес становлять взаємини Ф.Й. Туманського з ріднею — братом Василем та сестрами Оленою, Марією (в заміжжі Карпека) і Пелагеєю (Омелянович). Після смерті Йосипа Туманського у 1795 р. між його спадкоємцями роз- почалися судові суперечки, які тривали понад 7 років. Одним з головних їх ініціаторів був саме Ф.Й. Туманський. Його активна видавнича та наукова діяль- ність у Петербурзі вимагала значних коштів, а особисті статки були незначними. За даними, що їх наводить В. Л. Модзалевський, він на той час володів усього 177 ревізькими душами й незначними маєтностями у Петербурзькому й Тих- винському повітах51. За батьківським заповітом усе майно було розподілено між його дітьми, але залишалось у повній власності їх матері. Скоріше за все, під тиском дітей П.Р. Туманська була вимушена передати кожному належну йому частину, що і поклало початок суперечкам. 8 квітня 1796 р. Ф.Й. Туманський подав на ім’я імператриці прохання, в якому зазначив, що батько не залишив жодного законного заповіту «и пред кончиною своею приказал брату моему Василию, что бы мы разбиралися между собою поряд очно»52. Далі він повідомив про протиправні дії з боку предво- дителя дворянства Глухівського повіту С.Й. Марченка. Цей випадок становить значний інтерес, адже характеризує соціально-правові відносини в середовищі тогочасного дворянства: «Едва родитель мой скончался и еще тело его на столе ——————— 47 Там само, спр. 251, 34 арк. 48 Там само. — арк. 18а. 49 Там само, спр. 133, арк. 3. 50 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 70–72. 51 Там само. — С. 66. 52 ЦДІАК України, ф. 206, оп. 1, спр. 3108, арк. 2. 36 невынесенное лежало, то Глуховского уезда господин предводитель коллежский асессор Семен Осипов Марченко, пользуясь поразившим моего брата горестным страданием и нерешительностью его в таковых обстоятельствах, испросил у него для увидения одну из записок 1793 года в ноябре писанную, вынув оную из рук его тут же при брате моем и зяте нашем надворным советником Михаиле Ивановиче Омеляновиче взял перо и подписался якобы прошеный от родителя моего свидетель… и учинил он, Марченко, сие тогда, когда родитель мой за несколько дней до кончины своей ему Марченку сказывал, что он свое имение оставляет без распределения и что дал он родитель мой об оном имении меньшему своему сыну наставление как с оным имением по смерти его по- ступить следует»53 [37, арк. 2]. Ф.Й. Туманський вимагав стягнути з відповідача «такое же количество его собственного имения, сколько он из моего отеческого свидетельством своим лишить меня хотел»54. Однак 30 квітня 1796 р. Новгород- Сіверське намісницьке правління відмовило Ф.Й. Туманському у його позові55. Після смерті матері в 1800 р. майнові суперечки між родичами переросли у затяжний судовий процес. Ф.Й. Туманський, який на той час обіймав посаду цензора у Ризі, 31 серпня 1800 р. подав прохання про звільнення, яке було задоволене у грудні того ж таки року56. Після виходу у відставку він у 1801 р. повернувся до Глухова й спробував примиритися з братом та сестрами, роз- поділити батьківську спадщину й, нарешті, припинити сімейні чвари, але ви- правити ситуацію не вдалося. Черговий конфлікт між братами призвів до зриву дворянського зібрання в Глухові 5–6 листопада 1802 р. Під час складання спис- ків рекрутів між ними спалахнула сварка з приводу розподілу батьківської спадщини. Суперечки та взаємні образи тривали й наступного дня57. Цікаво, що в позові винуватцем конфлікту В.Й. Туманський назвав також і Глухівського предводителя дворянства М.В. Романовського, хоча й додав при цьому, що «брат мой враждует мне и все родным»58. Під час чергового судового процесу В.Й. Туманський у січні 1802 р. писав: «видя, что брат мой Федор находится в несчастии подарил ему из своей части мельницу Родионовскую… За отставлением от службы и должности прошлого 1801 г. в июне месяце приехал в Глухов и выпустил через Глуховский пове- товый земский суд упоминательный лист в котором написал, что нет роди- тельского завещания и имением все родные его завладели незаконно»59. Ф.Й. Туманський, у свою чергу, звинуватив брата у крадіжках й незаконному заволодінні маєтками батька. У численних позовах і скаргах брати й надалі продовжували ображати один одного. Так, Ф.Й. Туманський обвинувачував ——————— 53 Там само. 54 Там само. — арк. 3. 55 Там само. — арк. 8. 56 РГИА, ф. 1374, оп. 6, д. 1330, 30 л. 57 Державний архів Чернігівської області (далі — Держархів Чернігівської області), ф 133, оп. 1, спр. 88, арк.2–3. 58 Там само. — арк. 12. 59 Держархів Чернігівської області, ф. 239, оп 6, спр. 50, арк. 1. 37 брата у вигнанні матері з рідної хати, а той — Федора в пияцтві, розпусному, нетверезому й волоцюжному житті60. Суперечки за батьківську спадщину спалахнули з новою силою після смерті незаміжньої сестри Олени 21 травня 1808 р. Проте, саме ця подія й поклала початок примиренню родичів. 15 червня 1808 р. Ф.Й. Туманський уклав угоду з братом Василем та сестрами Пелагеєю і Марією в тому, що вони після об- стеження частини володінь Олени зберуться через 10 днів у Глухові й згідно з жеребом розподілять спадщину. 24 травня 1810 р. вони остаточно домовились про розподіл рухомого майна О.Й. Туманської на чотири частини й уклали договір зібратися між 5 і 15 червня у Глухові для полюбовного розподілу неру- хомого майна61. Ф.Й. Туманський намагався прищепити любов та повагу до історії рідного краю своїм дітям. Цікаві відомості з цього приводу залишив у своїх мемуарах лікар П. Де Ла-Фліз: Приехала помещица соседней деревни, госпожа Туманская, с двумя дочерьми, хорошенькими девушками, с голубыми глазами и черно- волосыми, в щегольских туалетах. Приезжие девицы были воспитанницы Смольного монастыря, в Петербурге, где, судя по их любезности и грации они получили отличное воспитание. Заметив на девицах модные кожаные пояса, с изображением скачущего казака, Рославец спросил их любят ли они казаков? «Конечно, мы их любим, отвечали они, потому что они защищали свою родину… Бретон уверял, что он редко встречал во Франции таких умных, милых и образованных девушек; они говорили на четырех языках и знали музику»62. Після смерті Ф.Й. Туманського у грудні 1810 р. його дружина звернулася до Глухівського духовного правління за дозволом спорудити дерев’яний склеп над могилою чоловіка в Глухові поблизу цвинтарної Вознесенської церкви. 26 квітня 1812 р. вона отримала повідомлення, що їй відмовлено в дозволі, бо це, на думку церковників, спотворить споруду й заважатиме хресним ходам63. Ф.Г. Туманська надовго пережила свого чоловіка. 25 вересня 1825 р. вона розподілила між дітьми маєтки, що залишились після його смерті, залишивши собі лише х. Брилівка Глухівського повіту, «Глуховские лавки и часть крес- тьян»64. Втім, ці маєтності були незначними, й 1826 р. Ф.Г. Туманська була змушена подати прохання про допомогу по бідності. Як виявилося під час розгляду справи, «вдова статского советника Феодосия Туманская состояния весьма недостаточного и имея только по разделу ее с детьми доставшихся крестьян 3 муж. пола и хутор Брилевский, в коем оные проживают, не имеет ——————— 60 Сапухіна Л. Документальні матеріали українських істориків у фондах Сумського обласного краєзнавчого музею / Л.П. Сапухіна // Укр. іст. журн. — 2005. — № 3. — С. 179. 61 Там само. 62 Записки Де Ла-Флиза // Рус. старина. — 1892. — Т. 73. — С. 588–589. 63 Сапухіна Л. Документальні матеріали українських істориків у фондах Сумського обласного краєзнавчого музею / Л.П. Сапухіна // Укр. іст. журн. — 2005. — № 3. — С. 180. 64 Модзалевський В. Малоросійський родословник / В.Л. Модзалевський. — К., 1998. — Т. 5, вип. 2. — С. 67. 38 способов к прилежному себя содержанию»65. Справа була розглянута, й про- хання Ф.Г. Туманської було задоволене: вона отримала від держави 300 руб. Лавки, втім, давали все ж незначний прибуток. У 1829 р. Ф.Г. Туманська подала до Сенату скаргу «касательно неудовлетворения ея доходами с принад- лежащих лавок в городе Глухове, отошедших по новому плану под городскую площадь»66. Вона просила надати їй дві нові навпроти старих або виплатити річні збитки — 5825 руб. Малоросійський військовий губернатор князь М.Г. Рєпнін, виходячи з того, що місця навпроти її старих лавок вже зайняті іншими, а в міській казні Глухова не має потрібної суми, запропонував видати їй два інші місця. 4 вересня 1831 р. Сенат затвердив цю пропозицію і оголосив своє рішення Ф.Г. Туманській67. Таким чином, родинні зв’язки відігравали важливу роль у житті Туманських і мали суттєвий вплив на зростання економічної та стабільності роду. Нерідко вони зумовлювалися економічними факторами або навпаки — економічні чин- ники іноді впливали на сімейні стосунки. Підвалини майбутнього добробуту були закладені представниками перших поколінь роду ще за доби Гетьманщини. Цьому також сприяли численні впливові знайомі, серед яких варто передусім назвати гетьмана К.Г. Розумовського та графа П.О. Румянцева-Задунайського. Туманські завдяки низці вдалих шлюбів з представниками родин Кочубеїв, Тарновських, Карпек, Афендиків, Яновських і Милорадовичів зміцнили своє соціальне та майнове становище й змогли посісти високі щаблі на ієрархічній драбині спочатку Гетьманщини, а згодом і Російської імперії. На прикладі Туманських також чітко простежується зміна шлюбних пріори- тетів при обранні партнерів. Починаючи з останньої чверті XVIII ст., більшість представників роду починають укладати шлюби з росіянами. Проте варто відзначити, що шлюби були також і певним покажчиком високого соціального статусу Туманських. Важливим чинником взаємодії представників роду були факти службової протекції, які мали місце в житті родини Туманських за доби Гетьманщини, адже надання допомоги родичу і пряма протекція по службі вважались ледве не обов’язковими для тогочасного дворянства68. ——————— 65 Держархів Чернігівської області, ф. 128, оп 1, спр. 2881, арк. 3 66 РГИА, ф. 1286, оп. 4, д. 296, л. 1. 67 Там само. — л. 31–32. 68 Шепелев Л.Е. Чиновный мир России: XVIII — начало XX в. / Шепелев Л. Е. — СПб., 1999. — С. 373.

Схожі ресурси