Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст.

У статті досліджується проблема формування та діяльності коаліції східноєвропейських державних утворень проти Великого князівства Литовського наприкінці XV — початку XVI ст....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Бартош, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schriftenreihe:	Український історичний збірник
Schlagworte:	Історія середньовіччя і нового часу
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101056
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст. / І. Бартош // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 18-26. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-101056
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1010562016-05-31T03:02:06Z Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст. Бартош, І. Історія середньовіччя і нового часу У статті досліджується проблема формування та діяльності коаліції східноєвропейських державних утворень проти Великого князівства Литовського наприкінці XV — початку XVI ст. В статье исследуется проблема формирования и деятельности коалиции восточноевропейских государственных образований против Великого княжества Литовского в конце XV — начале XVI вв. The authors examine the problem of coalition formation and Eastern European state formations against the Grand Duchy of Lithuania at the end of XV — beginning of XVI century. 2012 Article Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст. / І. Бартош // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 18-26. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101056 94(477) «15/16» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія середньовіччя і нового часу Історія середньовіччя і нового часу
spellingShingle	Історія середньовіччя і нового часу Історія середньовіччя і нового часу Бартош, І. Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст. Український історичний збірник
description	У статті досліджується проблема формування та діяльності коаліції східноєвропейських державних утворень проти Великого князівства Литовського наприкінці XV — початку XVI ст.
format	Article
author	Бартош, І.
author_facet	Бартош, І.
author_sort	Бартош, І.
title	Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст.
title_short	Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст.
title_full	Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст.
title_fullStr	Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст.
title_full_unstemmed	Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст.
title_sort	антиягеллонська коаліція на теренах східної європи наприкінці xv — початку xvi ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Історія середньовіччя і нового часу
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101056
citation_txt	Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст. / І. Бартош // Український історичний збірник — 2012. — Вип. 15. — С. 18-26. — Бібліогр.: 48 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT bartoší antiâgellonsʹkakoalícíânaterenahshídnoíêvropinaprikíncíxvpočatkuxvist
first_indexed	2025-07-07T10:22:34Z
last_indexed	2025-07-07T10:22:34Z
_version_	1836983260386689024
fulltext	18 Український історичний збірник, Вип. 15, 2012 УДК 94(477) «15/16» Іван Бартош∗ (Ніжин) АНТИЯГЕЛЛОНСЬКА КОАЛІЦІЯ НА ТЕРЕНАХ СХІДНОЇ ЄВРОПИ НАПРИКІНЦІ XV — ПОЧАТКУ XVI ст. У статті досліджується проблема формування та діяльності коаліції східноєвропейських державних утворень проти Великого князівства Литов- ського наприкінці XV — початку XVI ст. Ключові слова: Антиягеллонська коаліція, Велике князівство Литовське, Кримське ханство, Московське князівство. В статье исследуется проблема формирования и деятельности коалиции восточноевропейских государственных образований против Великого княже- ства Литовского в конце XV — начале XVI вв. Ключевые слова: Антиягеллонская коалиция, Великое княжество Литов- ское, Крымское ханство, Московское княжество. The authors examine the problem of coalition formation and Eastern European state formations against the Grand Duchy of Lithuania at the end of XV — beginning of XVI century. Keywords: Antyyahellonska Coalition, Grand Duchy of Lithuania, the Crimean Khanate, the Moscow principality. На початку 70-х років XV ст. династія Ягеллонів об’єктивно стала найбільш потужною силою на теренах Центральної та Східної Європи. Зовнішньо- політичний курс Казимира IV був спрямований передусім на посилення династичного впливу у Західному напрямку, тоді як справи на Східних рубежах та всередині Великого князівства Литовського відійшли на другий план. У 1471 р. старший син Казимира Ягеллончика, Владислав, зайняв чеський, а у 1490 р. отримав ще і угорський трон. Після цього, влада Ягеллонів поширилась на більшу частину Центрально-Східної Європи. Водночас, це був не лише показник їх сили, але і виклик для сусідніх держав, які претендували на частину територій ВКЛ, Польщі, Чехії та Угорщини, що й стало основною причиною формування «Антиягеллонської коаліції»1. ——————— ∗ Іван Бартош — аспірант кафедри історії України Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Науковий керівник — доктор історичних наук, про- фесор С.А. Леп’явко. 1 Дане поняття не слід розуміти у загальноприйнятому сенсі, як одномоментну угоду декількох держав. Це скоріше довготривале явище, яке виникло об’єктивно під 19 Про існування на теренах Центрально-Східного регіону Європи певного антиягеллонського союзу, хоч офіційно і не оформленого, згадував ще М. Грушевський, коли, аналізуючи політику Івана ІІІ, вказував, що московський князь «…плів сітку на Литву, з усіх боків напускаючи своїх союзників»2. Сучасний білоруський дослідник О. Дзярновіч, аналізуючи геополітичну ситу- ацію на початку XVI ст., рушійною силою коаліції назвав Московське князівство та імперію Габсбургів3. Водночас, у останній чверті XV ст. епіцентром антиягел- лонського руху найбільш доцільно вважати Московське князівство та погоди- тись із твердженням Ф. Шабульдо, що у міру посилення Московського кня- зівства і загострення його суперництва з ВКЛ програма об’єднання усіх «Руських земель» під егідою московського князя знаходила усе більше при- хильників на підконтрольних литовськими феодалами землях Південно-Західної Русі4. Патримоніальна концепція територіальних претензій Москви, яка до цього служила інструментом вирішення внутрішньополітичних територіальних питань між окремими гілками роду Рюриковичів перетворилася на дієвий інструмент зовнішньополітичного тиску на ВКЛ5. За її допомогою проводилася дипло- матична діяльність одразу по декількох напрямках з метою створення анти- литовського союзу. Першим до альянсу приєдналося Кримське ханство, щоправда відбулося це після довготривалих «умовлянь». Проби діалогу Москви та Криму відбулися 1462 р., ще за правління Хаджі-Гірея, між Василем ІІ та мурзою Емінеком. Однак, зносини особисто з кримським ханом у російських джерелах зафіксовані лише у 1473 р.6 Метою цього посольства, згідно літопису, було повідомити Менглі-Гірея про бажання «брататися», тобто вважатися рівними за статусом і звільнити Московське князівство від виплати данини, щоправда позитивної відповіді з Кіркору Іван ІІІ тоді не отримав7. На думку О. Русиної причиною ——————— впливом геополітичної ситуації, що склалася в останній чверті XV ст. у Центрально- Східній Європі, та стратегічних інтересів Московського та Молдавського князівств, Кримського ханства та Османської імперії. 2 Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / М. Грушевський. — К., 1995. — Т.4. — 1995. — С. 56. 3 Дзярнович О. «Киевское наследие» в проектах антиягеллонских коалиций конца XV — начала XVI вв. / О. Дзярнович// Український історичний збірник. — Вип. 7. — К., 2004. — С. 45. 4 Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литов- ского / Ф.М. Шабульдо. — Київ: Наукова думка, 1987. — С. 94. 5 Наприклад, 23 лютого 1503 р. Іван ІІІ писав Менглі-Гірею з приводу терито- ріальних претензій на «руські» землі ВКЛ «…которые городы съ Божьею волею, у Литовского князя есмя взяли, то наша отчина, тых ему не отъдадим. А которые городы Русскiе наша жъ отчина, еще за Литовским, Кiевъ и Смоленск и иные городы Русская земля, и мы ожъ дасть Богъ хотимъ своей отчины всее доставати…» // Сб. РИО. — Т. 41. — С. 457. 6 Полное собрание русские летописей: в 43 т. — СПб.; М.; Л., 1841–2008. — Т. 26. Вологодско-Пермская летопись. — М., 2006. — С. 38. 7 Сборник Императорского Русского Исторического общества (далі сб. РИО): в 148 т. — СПб., 1866–1916. — Т. 41. — 1884. — С. 1. 20 цього стало небажання правителя Криму порушувати умови ярлика наданого Казимиру 1472 р.8, водночас можна припустити, що хан не бачив перспектив «брататися» із данником золотоординського хана, яким був Іван ІІІ на 1473 р. Слід зазначити, що зміни зовнішньополітичного курсу Менглі-Гірея збіг- лися в часі з його остаточним утвердженням на чолі Кримського ханства наприкінці 1478 р. під протекцією Османської імперії. Важко визначити ступінь залежності Менглі-Гірея від Мухаммеда ІІ, проте аналіз зовнішньої політики Кримського ханства переконливо свідчить про узгодження її з Портою. Як слушно стверджує В. Панашенко, Криму відводилося першорядне значення серед інших васальних володінь Османської імперії, а напад на нього розці- нювався султаном як замах на його власні інтереси9. Не викликає сумнівів, саме Османська імперія ініціювала «згоду» Меглі-Гірея, нащадка роду Чингізидів і претендента на титул хана Золотої Орди, «брататися» з Іваном ІІІ10. Цей же формальний нюанс, теоретично мав би активізувати литовсько-кримський конф- лікт, але пасивність Казимира на Кримському напрямку м’яко нівелювала такі «дрібниці». Початок антилитовської московсько-кримської коаліції можна датувати квітнем 1480 р., коли до Криму прибуло посольства боярина Звєнца з метою укладення союзу проти Казимира та Ахмата11. Б. Черкас зауважив, що укла- денню союзу сприяло не лише зближення на антимосковській основі ВКЛ і Великої Орди, але і низка економічних та політичних чинників, ключовим з яких, на наш погляд, було прагнення Менглі-Гірея забезпечити відносну безпеку з боку ВКЛ12. Судячи з напряму татарських походів та будівництва фортець, хан планував реалізувати свої наміри шляхом взяття під контроль територій Дикого Поля та знелюднення земель південної Київщини, Брацлавщини та Поділля. Невдовзі до коаліції приєдналася Молдавія. Причин до цього було декілька. Найперше, слід зазначити, що Молдавське князівство грало значну роль у полі- тиці боротьби за Дунайський басейн. Контроль над дунайськими торгівельними шляхами і виходом до Чорного моря був головним стимулом у прагненні Казимира IV поширити на ці території владу династії Ягеллонів. У цьому ж слід шукати і витоки суперництва Польщі та Угорщини за сюзеренітет над Мол- давією13. Крім того, перехід раніше незалежного Кримського ханства під конт- роль Османської імперії ще більше ускладнив зовнішньополітичну ситуацію для Молдавії, адже походи турецьких військ після 1475 р. супроводжувалися ——————— 8 Русина О.В. Україна під татарами і Литвою / О. В. Русина / Сер. «Україна крізь віки». — Т. 6. — К.: Альтернативи, 1998. — С. 142. 9 Панашенко В.В. Кримське ханство у XV–XVIII ст. / В. Панашенко // Український історичний журнал. — 1989. — № 1. — С. 56. 10 Сб. РИО Т. 41. — С. 16. 11 Сб. РИО Т. 41. — С. 16. 12 Черкас Б.В. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханатом (1515–1540). / Б.В. Черкас. — К.: Інститут історії України НАН України, 2006. — С. 35. 13 Семенова Л.Е. Из истории молдавско-польско-турецких отношений конца XV в. / Л.Е. Семенова // Россия, Польша и Причерноморье в XV–XVIII вв. М., 1979. — С. 40. 21 синхронними набігами кримських татар Менглі-Гірея. Казимир маючи домов- леність із султаном про нейтралітет, відмовив у допомозі, чим і нажив собі ворога у особі Стефана ІІІ. Що ж стосується останнього, то після величезних руйнувань, спричинених турецьким вторгненням 1476 р., молдавський господар мав лише одного потенційного союзника, знову ж таки, не проти Османської імперії, а проти Казимира IV. Таким союзником мало стати Московське кня- зівство. Обмін посольствами між двома державами відбувся протягом 1479– 1480 рр. До того ж, імовірно для отримання певних гарантій зі сторони Мол- давії, Іван ІІІ взявся за династичну політику, в результаті чого у 1483 р. було укладено династичний шлюб між сином і співправителем Івана ІІІ Іваном Івановичем та дочкою Стефана ІІІ Оленою14. Таким чином, ставши заручником європейської агресії турецького султана, Стефан ІІІ змушений був будь що втягнути у антиосманське протистояння своїх потенційних ворогів — Ягеллонів. У 1484 р. молдавський воєвода прийняв васалітет Польщі, а московський князь одразу ж почав намовляти Казимира IV до активних дій проти турків, відправивши 1485 р. до Кракова свого посла Михайла Кутузова15. Зміст листа Івана ІІІ до Менглі-Гірея відправленого з Москви 23 жовтня 1487 р. свідчить про створення нового антиягеллонського блоку, який значно перевищував попередній за географічними межами. Московський князь писав «Маттіашъ, король угорській, съ нами въ дружбъ и въ братствъ, а на короля Казиміра, на нашого недруга, съ нами один человъкъ»16. Крім того, перелік територій, які Іван ІІІ вважав безпечними для проходу послів: землі Кримського ханства, Молдавії а також «земли турского»17 дає змогу окреслити імовірне коло учасників антиягеллонської коаліції. Залучення до антиягеллонського союзу Священної Римської імперії стало продовженням геополітичних процесів у Центральній та Східній Європі. Перші контакти між Габсбургами та Московським князівством пройшли у 80-х роках за ініціативи імператора. Щоправда серед істориків до цього часу немає одно- стайної думки, чи мав візит М. Поппеля до Москви у 1486 р. якісь дипломатичні підстави і чи був мандрівний сілезький лицар агентом імператора18. На думку А. Хорошкевич, метою візиту Поппеля було підпорядкування Московського князівства імператору, який запропонував Івану ІІІ королівський титул. У від- повіді великого князя, пропозицію було рішуче відкинуто і аргументовано божественним походження влади московського князя19, тому вже у березні ——————— 14 Рашкулев В.И. О возникновении русско-молдавского военно-политического сою- за в конце XV века / В.И. Рашкулев // Военно-исторический журнал № 9. — 2006 г. — С. 31. 15 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Архео- графическою комиссиею (далі — АЗР). — Т. 1. — СПб., 1846. — С. 107. 16 Сб. РИО Т.41. — С. 64. 17 Там же. — С. 64. 18 Там же. — С. 64. 19 Хорошкевич А.Л. Русское государство в системе международных отношений конца ХV — начала ХVІ вв. /А.Л. Хорошкевич. — М.: «Наука», 1980. — С. 96. 22 1489 р. посол відправився назад. Відмовивши, московський князь тим не менше прагнув закріпити мирні відносини з імператором. З цією метою 22 березня 1489 р. було направлено послів до Фрідріха ІІІ. Їх прийняли на рейхстазі у Франкфурті 25 червня 1489 р. де вони запропонували укласти мирний договір між Московським князівством та Римською імперією20. Але до того часу, поки угорський король Матвій Корвін займав антиягеллонську позицію, ані Іван ІІІ, ані Фрідріх ІІІ не потребували тісного союзу. До кінця 1490 р. головним завдан- ням московської дипломатії було підштовхнути кримського хана на відкритий особистий виступ проти ВКЛ. Бажаючи стабілізувати ситуацію на литовсько-кримському кордоні, щоб мати змогу втрутитися в боротьбу за чеський престол, Казимир у 1488–1499 рр. уклав мир з Османською імперією визнаючи захоплення Кілії та Білгороду, чим порушив зобов’язання перед молдавським воєводою і останній прийняв васа- літет Угорщини. У результаті цього, 1489 р. Молдавія знову повернулася до антиягеллонської коаліції, що було на користь усім окрім самих Ягеллонів. Користуючись тим, що великий князь литовський дозволив у 1488 р. вільний проїзд московських послів до молдавського воєводи і зникла потреба у посе- редництві Кримського ханства, а разом з тим і Османської імперії, анти- ягеллонська коаліція розпочала активну діяльність21. Очевидно, отримавши конкретні інструкції з Москви, Стефан ІІІ приступив восени 1489 р. до бойових дій22. Водночас, габсбурзсько-московський союз перебував ще на початковій стадії. Після прийому 18 червня 1490 р. імператорського посла Георга фон Турна з пропозицією династичного союзу між сином імператора Максимі- ліаном І і донькою Івана ІІІ, у Москві було розроблено проект габсбурзько- московської угоди. 19 серпня 1490 р. Іван ІІІ направив до Максиміліана послів Яна Грека та Василя Кулешина, які мали з собою текст союзного договору. За його умовами обидві сторони мали надавати одна одній допомогу по мірі можливостей. Москва зі свого боку обіцяла підтримати імператора у боротьбі за угорський трон, а Максиміліан зобов’язувався допомогти Івану ІІІ опанувати «великое княжество Киевское»23. Аналізуючи умови угоди, О. Русина назвала дії Івана ІІІ «першим конкретним кроком Москви щодо «повернення» південно- українських земель»24. Зважаючи на те, що Київ, який перебував у складі Литовської держави, московські книжники намагалися не ототожнювати з легі- тимним спадкоємцем «історичного» Києва25, існує велика імовірність того, що у цих перемовинах Київська земля розглядалася не як одне із воєводств ВКЛ, а як ——————— 20 Хорошкевич А.Л. Русское государство в системе… — С. 96. 21 Cб. РИО Т. 35. — С. 18. 22 Там же. — С. 18. 23 Памятники дипломатических сношений древней России с державами иностран- ными. — СПб., 1851. — T. 1. — С. 37. 24 Русина О. Студії з історії Києва та київської землі /О. Русина / НАН України; Інститут історії України. — К., 2005. — С. 75. 25 Русина О. Студії з історії Києва… — С. 5. 23 образ долитовської Русі коли за висловом Івана Грозного «и Вилна была, и Подолская земля, и Галицкая земля, и Волынская земля вся к Киеву»26. Важливу роль у подальшій історії коаліції зіграв договір, укладений 7 лис- топада 1491 р. між Габсбургами та Ягеллонами, за яким в обмін на отримання корони, Владислав мав одружитись на дружині покійного Матвія Корвіна, повернути Максиміліану австрійські землі та виплатити контрибуцію у розмірі 100 000 угорських гульденів. Дізнавшись про домовленість Максиміліана із Владиславом, Іван ІІІ відмовив у наданні допомоги імператору проти Угор- ського королівства, яку просив у великого князя 20 листопада 1491 р. Георг фон Турн. Утвердження на угорському троні Владислава, на тривалий час позбавило інтересу Максиміліана у послугах Московського князівства, аж до 1512 р.27 Неефективність московсько-габсбургської політики не покращила зовніш- ньополітичного становища ВКЛ. Після 1491 р., коли Іван ІІІ уклав союз із Священною римською імперією, Казимир IV у зовнішній політиці мусив раху- ватися не лише з Московським князівством, але й з Габсбургами, з Молдавським князівством, Кримським ханством, а відповідно і Османською імперією28. Результатом московсько-молдавської взаємодії було укладення молдавсько- кримського союзу, який позбавив Молдавію від спустошливих татарських набігів. Проте коаліція ще не була настільки міцною, наскільки це уявляв собі Іван ІІІ. 15 січня 1493 р. Юрій Траханіот та Кляпік Єропкін прибули в Кольберг до Максиміліана, але нагадування російських послів про спільний виступ проти Казимировичів та збереження домовленостей із Московським князівством були уже неактуальні для імператора, зайнятого боротьбою з Францією29. 1494 року відбулася зустріч Ягеллонів в Левочі, на яку прибули всі брати Ягеллони, крім Олександра30. На засіданнях було прийнято рішення захопити Молдавське князівство і замінити Стефана ІІІ Сигізмундом Ягеллоном. У відпо- відь Стефан, повідомлений про плани Ягеллонів трансільванським воєводою Бартоломео Драгфі, активізував дипломатичну діяльність з метою запобігти задуманому31. Ключовим у цьому сенсі був московський напрямок, про що свідчить надзвичайно жвавий обмін посольствами у період 1492–1494 рр. Крім того за посередництва Івана ІІІ було укладено молдавсько-кримський мирний договір у 1492 р. Оскільки Владислав ІІ, як сюзерен Молдавського князівства відмовився від участі у поході, дипломатичний тиск було здійснено на Олександра Ягел- лончика. Останній, зазнавши поразки від Івана ІІІ у війні 1492 р. і втративши Вязьму змушений був піти на династичний союз уклавши шлюб з дочкою ——————— 26 Сб РИО. — Т. 71. — С. 172. 27 Там же. — С. 51. 28 Алексеев Ю.Г. Государь всея Руси / Ю.Г. Алексеев. — Новосибирск: Наука, 1991. — С. 231. 29 Хорошкевич А.Л. Русское государство в системе… — С. 98. 30 Балух О. Польсько-Молдавська війна 1497–1499 р. / О. Балух // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. Збірник наукових праць. — 2008 р. — № 8. — С. 58. 31 Papee F. Jan Olbracht / F. Papee. — Kraków, 2006. — S. 66. 24 московського князя Оленою. Зрештою, не маючи військових можливостей протистояти східному сусідові, великий князь литовський погодився на умови литовсько-московського миру 1494 р., який передбачав і укладення мирної угоди з Молдавією. Довгий час оформлення литовсько-молдавської угоди литов- ська сторона взагалі ігнорувала не надсилаючи уповноважених послів32. Навіть після династичного союзу Олександра з донькою Івана ІІІ, литовський князь не наважувався на домовленості із Стефаном посилаючись на неповний склад Панів-Ради33. Імовірно, це суперечило ягеллонським рішенням у Левочі і могло спровокувати внутрішній конфлікт між Олександром та Яном Ольбрахтом, тим самим послабивши династичну коаліцію Ягеллонів, що відповідало інтересам як Молдавії так і Московського князівства, проти якого Олександр вперто нама- гався залучити польського короля. Зрештою, після аудієнції молдавських послів у Івана ІІІ і, напевно, під політичним тиском останнього литовсько-молдавська угода все ж була реалізована. За її умовами Олександр мав допомагати мол- давському воєводі проти кожного хто нападе на Молдавське князівство. Така політика Стефана ІІІ прискорила реалізацію походу Яна Ольбрахта. Він відбувся 1497 р. під приводом визволення Кілії та Білгороду від турків, але невдовзі похід набув антимолдавського спрямування. Історики оцінюють цей похід по-різному. У польській історіографії початку ХХ ст. є дві точки зору на характер польсько- молдавської війни 1497 р. Одні історики вважали, що похід Яна Ольбрахта не був пов’язаний із рішеннями прийнятими у Левочі 1494 р., а планувався як антитурецька акція і перетворився у війну з Молдавією лише в силу ворожої позиції Стефана ІІІ після вступу польського війська на територію князівства34. На думку інших істориків, зокрема О. Горки, дії польських військ від самого початку мали антимолдавське спрямування35. Тезу про антимолдавський харак- тер походу Яна Ольбрахта у післявоєнний час підтримав та продовжив З. Спе- ральський36. Важливо відзначити, що незважаючи на укладений із Стефаном 1496 р. союз, Олександр направив свої війська проти Молдавії, навіть запевняючи Івана ІІІ, що «на Стефана воєводу не пошол»37. Насправді ж, як повідомляє Львів- ський літопис «…князь великий Олександр сътвори лесть: сам возвратися, а князей руских с силою свою послал брату своему Ольбрахту на помощь»38. З приводу цього Олександр, у посольстві відправленому до Москви 20 липня ——————— 32 Lietuvos Metrika. Kniga 5 (1427–1506) / Parenge Egidijus Banionis. –Vilnius, 1995. — S. 116. 33 Ibid. — S. 117. 34 Finkel L. Zjazd Jagiellonow w Lewoczy r. 1494 / L. Finkel // KH 28, 1914. — S. 56. 35 Gorka O. Nieznany żywot Bajezida II dla wyprawy czarnomorskiej i najazdów Turków za Jana Olbrachta / O. Gorka // Kwartalnik historyczny, 1938. — t. 52, z. 3. — S. 376. 36 Spieralski Z. Ро klesce bukowinsklej 1497. Pierwsze najazd Turkow na Polske / Z. Spieralski // Studia i materiaty do historii Wojskowosci, IX/I Warszawa, 1963. — S. 98. 37 Сб. РИО. Т.41. — С. 242–243. 38 Полное собрание русские летописей : в 43 т. — СПб.; М.; Л., 1841–2008. — Т. XX: Львовская летопись. — М.: Языки славянских культур, 2005. — С. 365. 25 1498 р., скаржився на «шкоды», яких завдали йому і Стефан і Менглі-Гірей39. У свою чергу Іван ІІІ звернувся до кримського володаря із проханням «натиснути» на великого князя литовського, результатом чого було «різке» посольство кримського хана до Олександра40. Про посилення внутрішньої взаємодії антиягеллонської коаліції свідчить молдавсько-російсько-кримська співпраця 1498 р. Дізнавшись, що Олександр все ж планує надати військову допомогу брату проти Молдавії, він наказав послам В. Ромодановському та В. Кулешину попередити великого князя литов- ського, що у випадку його виступу проти Стефана московський князь вважатиме московсько-литовський мир порушеним41. Врегулювання польсько-молдавського конфлікту відбулося у квітні 1499 р. у Кракові на зустрічі посольств Польщі, Угорщини та Молдавії, за результатами якої остання виступила проти Оманської імперії, хоча і диктувала свої умови, посилаючись на те, що підкорення Молдавії Туреччиною буде мати катаст- рофічні наслідки як для Польщі так і для Угорщини, тобто для Ягеллонів загалом42. Остаточне оформлення антиягеллонської коаліції із приставкою «широка» відбулося після повстання М. Глинського, яке мало потужний зовнішньо- політичний резонанс. Власне, ще під час повстання, у 1508 р., окрім послів московського князя, Глинські прийняли посольства із Кримського ханства і Молдавського князівства. М. Шніп вважає, що М. Глинський пригнув викорис- тати суперечності між ВКЛ, Московським князівством та Кримським ханством у своїх інтересах43, тоді як на думку М. Крома Кримський хан сам планував залучити Глинських до себе на службу44 пообіцявши «посадити на Киеве и на всех пригородках киевских и беречь их от короля»45. Після поразки повстання і переходу Глинського на службу до Василя ІІІ, бунтівний князь продовжив дипломатичну діяльність на користь останнього. У середині 1509 р. надіслав посольство до датського короля з пропозицією долучитись до антиягеллонської ——————— 39 Сб. РИО. Т.35. — С. 267. 40 Сб. РИО. Т.41. — С. 243. 41 Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документы и материалы в 3-х томах. M., 1965–1970. — Т. 1. — С. 78. 42 Гонца Г.В. Изменения тактики внешнеполитического курса Молдавского госу- дарства в последних десятилетиях ХV — начале ХVІ в. / Г.В. Гонца // Социально- економическая и политическая история Юго-Восточной Европы (до середины ХІХ в.). — Кишинев, 1980. — С. 110. 43 Шніп М.А. Унутрыпалітычны канфлікт 1508 года ў Вялікім княстве Літоўскім у кантэксце міжнародных адносін ва Усходняй Еўропе // Аўтарэферат дысертацыі на суісканне вучонай ступені кандыдата гістарычных навук па спецыяльнасці 07. 00. 02 — айчынная гісторыя. — Мінск. 2009. — С. 14. 44 Кром М. Меж Русью и Литвой: Западно-русские земли в системе русско-литов- ских отношений конца 15 — первой половины 16 в. М.: Археографический центр, 1995. — С. 127. 45 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные археогра- фическою комиссиею. — Т. 2. (1506–1544). — СПб., 1848. — С. 40. 26 коаліції. У 1510 р. Глинський з цією ж метою встановив контакт з великим магістром Тевтонського ордену Фредеріком та герцогом саксонським. Фак- тично, М. Глинський став одним із творців цієї широкої антиягеллонської коаліції до якої входили окрім імператора Священної Римської імперії і Московського князівства, Тевтонський та Лівонський ордени, Данія, Саксонія та Бранденбург46. Московське князівство як учасник антиягеллонської коаліції, у 1512 р. розпочало нову війну проти ВКЛ, у якій Глинському відводилася значна роль. М. Шніп стверджує, що саме завдяки зусиллям М. Глинського у 1514 р. під контроль Москви перейшов Смоленськ47. У подальшому антиягеллонська коа- ліція лише продовжить свій розвиток, так, у 1515 р. антиягеллонский характер політики Османської імперії та Московського князівства виразно проявився у підтримці Василем ІІІ та Селімом І сина Менглі-Гірея, Ахмата, який позиціо- нував себе як ворог Вільно і Кракова, проти пролитовсько налаштованого кримського хана Мухамед-Гірея І48. Можна вважати, що антиягеллонська коаліція наприкінці XV — початку XVI ст. відбулася як історичне явище. Воєнні дії на території Молдавії, Польщі, ВКЛ та склад їх учасників з обох сторін, переконують у тому, що наприкінці XV ст. найпотужніша королівська династія Європи зустрілася з коаліцією дер- жав різного масштабу, представники яких жодного разу не збирались разом за столом переговорів (якщо говорити сучасною термінологією). Це дає можли- вість стверджувати, що Центральна та Східна Європа мала більш високий рівень геополітичної взаємодії, ніж ми звикли про це говорити. Між діями кожної держави учасника коаліції простежуються прямі причиново-наслідкові зв’язки спрямовані на те, щоб якомога більше послабити династію Ягеллонів, загнати її в туге кільце оточення із Сходу, Півдня та Заходу. Зміст дипломатичного листування між Іваном ІІІ та правителями Кримського ханства, Османської імперії, Священної Римської імперії дає можливість стверджувати, що україн- ські землі у складі ВКЛ стали розмінною монетою для укладення того чи іншого союзу, а Київ продовжував відігравати значну ідеологічну та стратегічну роль у політиці держав Центральної та Східної Європи. ——————— 46 Шніп М.А. Унутрыпалітычны канфлікт 1508 года... — С. 15. 47 Там же . — С. 16. 48 Черкас Б.В. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського. — С. 92.

Антиягеллонська коаліція на теренах Східної Європи наприкінці XV — початку XVI ст.

Institution

Ähnliche Einträge