Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією»
Огляд книги: Mischevca Vlad. Anul 1812: Două secole de la anexarea Basarabiei de către Imperiul Rusiei. — Chișinău, 2012, 142 p. (румунською мовою).
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Назва видання: | Український історичний збірник |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101452 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» / О. Пономарьов // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 436-442. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-101452 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1014522016-06-04T03:02:31Z Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» Пономарьов, О. Огляди та рецензії Огляд книги: Mischevca Vlad. Anul 1812: Două secole de la anexarea Basarabiei de către Imperiul Rusiei. — Chișinău, 2012, 142 p. (румунською мовою). 2013 Article Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» / О. Пономарьов // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 436-442. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101452 uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Огляди та рецензії Огляди та рецензії |
| spellingShingle |
Огляди та рецензії Огляди та рецензії Пономарьов, О. Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» Український історичний збірник |
| description |
Огляд книги: Mischevca Vlad. Anul 1812: Două secole de la anexarea Basarabiei de către Imperiul
Rusiei. — Chișinău, 2012, 142 p. (румунською мовою). |
| format |
Article |
| author |
Пономарьов, О. |
| author_facet |
Пономарьов, О. |
| author_sort |
Пономарьов, О. |
| title |
Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» |
| title_short |
Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» |
| title_full |
Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» |
| title_fullStr |
Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» |
| title_full_unstemmed |
Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» |
| title_sort |
огляд книги влада міскевки «рік 1812: два століття від початку аннексії бессарабії російською імперією» |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Огляди та рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101452 |
| citation_txt |
Огляд книги Влада Міскевки «Рік 1812: два століття від початку аннексії Бессарабії Російською імперією» / О. Пономарьов // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 436-442. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| series |
Український історичний збірник |
| work_keys_str_mv |
AT ponomarʹovo oglâdknigivladamískevkirík1812dvastolíttâvídpočatkuanneksííbessarabíírosíjsʹkoûímperíêû |
| first_indexed |
2025-07-07T10:56:40Z |
| last_indexed |
2025-07-07T10:56:40Z |
| _version_ |
1836985406119215104 |
| fulltext |
436
Український історичний збірник, вип. 16, 2013
Олександр Пономарьов*
ОГЛЯД КНИГИ ВЛАДА МІСКЕВКИ
«РІК 1812: ДВА СТОЛІТТЯ ВІД ПОЧАТКУ АННЕКСІЇ
БЕССАРАБІЇ РОСІЙСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ»1
Рік, що минув є пам’ятним через кілька ювілейних дат, які мають, щоправда,
зовсім різне значення, різні наслідки. В Росії відзначали 200-річчя початку
Великої Вітчизняної війни як і годиться для цієї дати з патріотично-пафосним
змістом урочистостей такого рівня. В Румунії і Республіці Молдові відбулися
заходи2, присвячені 200-річчю підписання Бухарестського мирного договору,
який поклав початок «бессарабській проблемі» — складному соціально-
політичному явищу, яке стало не тільки предметом досліджень і міркувань
багатьох істориків, а й позначилося на долі місцевого населення. Тому для
румун і молдаван святкування травневих подій 1812 р. після 31 серпня 1989 р.3,
а особливо після 1991 р. виглядає геть недоречним.
Для свідомих носіїв румунської мови, які мешкають по обидва береги Пруту
це радше роковини жалоби, аніж довгоочікуваний ювілей. У них перед очима
стоїть приклад об’єднання Німеччини, яка у ХХ ст. була розчленована лише
протягом життя 1,5 покоління. Натомість вже приблизно восьме покоління
румун і молдаван живе як дві окремі частини, які хоча і мали різні назви, однак
живилися одним коренем, маючи фактично одну мову і спільну, на певних
етапах, історію.
Тому румунськомовна історіографія напередодні травня 2012 р. вибухнула
новими виданнями, які зайвий раз вказали на актуальність цієї тематики для
вчених і для громадськості Румунії і Республіки Молдова. Оцінки цього віко-
помного трактату виявилися невтішними з точку зору оцінки прогресивності
усіх сфер життя романського населення Пруто-Дністровського межиріччя, яке з
1812 р. прийнято називати Бессарабією.
З’явилося чимало нових праць дослідників, які бажали висловити свій
погляд на проблему, проте нашу увагу привернула одна — невелика за обсягом,
———————
* Олександр Пономарьов — кандидат історичних наук, провідний архівіст
ЦДІАК України.
1 Mischevca Vlad. Anul 1812: Două secole de la anexarea Basarabiei de către Imperiul
Rusiei. — Chișinău, 2012, 142 p. (румунською мовою).
2 Переважно наукові конференції.
3 Цього дня було прийнято закон про перехід молдавської мови на латинську
графіку, який усунув розбіжності між молдавською і румунськими мовами. Для тих хто
все ж таки наполягає на існуванні молдавської мови, або не бажає загострювати мовне
питання можна запропонувати політкоректний варіант: румунська (молдавська) мова.
437
але ґрунтовна — розвідка, яка є квінтесенцією доробку багатьох років попе-
редньої копіткої праці4. Йтиметься про книгу Влада Міскевки з промовистою
назвою «Рік 1812-й».
Відразу зазначимо, що бібліографія праці нараховує 200 позицій різними
мовами. Кожний розділ має доречний епіграф, в тому числі таких титанів духу
як М. Когелнічану та М. Емінеску5. Не обійшов увагою автор і пісенно-поетичну
творчість яка зафіксувала події 1812 р., назвавши Прут «клятою рікою», через те
що її води розділили один народ. Низка таблиць і діаграм поданих наприкінці
книги, свідчить про системний підхід вченого до зазначеної проблеми.
Спираючись на численну бібліографію та раніше вже опрацьований автором
архівний матеріал у роботі під різними кутами зору висвітлюється історичне
значення 1812 р. для корінного населення Бессарабії. Так зокрема, вчений роз-
глядаючи події російсько-турецької війни 1806–1812 рр., порівнює наслідки
Бухарестського трактату з наслідками пакту Молотова-Ріббентропа, які також
були невтішними для населення Бессарабії.
Автор, аналізуючи значення російсько-турецьких війн, які були протягом
ХVІІІ ст. (1710–1713, 1735–1739, 1768–1774, 1787–1791 рр.), зазначає їх регу-
лярність і зважаючи на те що вони напряму торкалися долі Румунських
Князівств розглядає їх як такі, що вказували на послідовне і невпинне прагнення
Росії вирішити Східне питання на свою користь, встановивши свій контроль над
Карпато-Дунайським регіоном. Ці війни змусили Князівства стати плацдармом у
військових зіткненнях між трьома імперіями. Наступна війна 1806–1812 рр. була
більш тривалою ніж всі попередні війни з Портою, так що встигло змінитися три
султани: Селім ІІІ (1789–1807 рр.), Мустафа ІV (1807–1808 рр.), Махмуд ІІ
(1808–1839 рр.); причому вперше здійснювалося ведення воєнних дій на двох
театрах. Наслідки які мали Князівства потому автор зводить до наступних
виявів.
———————
4 Бібліографія Влада Міскевки з історії Молдови й зокрема присвячена укладенню
Бухарестського трактату наступна: Pacea de la Bucureşti. (Din istoria diplomatică a
încheierii tratatului de pace ruso-turc de la 16 (28) mai 1812. — Chişinău: Ştiinţa, 1992, 1993,
200 p. (coautor Ion Jarcuţchi.); Moldova în politica marilor puteri la începutul secolului al
XIX-lea. — Chişinău: CIVITAS, 1999, 143p.; Principele Constantin Ypsilanti, 1760–1816. —
Chişinău: CIVITAS, 1999, 175 p.; Ο ηγεμονας Κωνσταντινος Υψηλαντης (1760–1816). —
Θεσσαλονικη: Aδελφων Kυριακίδη, 2008, 347 p. (Domnul Constantin Ypsilanti. — Salonik,
2008, în limba greacă).
5 Стосовно Міхая Емінеску варто зауважити, що його публіцистика є невичерпним
джерелом для істориків румунського народу. Практичне на кожну суспільно-політичну
подію ХІХ ст. Лучаферул мав свою думку, серія полемічних статей була присвячена
поетом подіям 1806–1812, 1853–1856, 1877–1878 рр. Цікаво, що використання в його
творчості елементів українського фольклору дало деяким дослідникам «підстави» долу-
чити поета до українців, які вважають, що оскільки «…справжнім прізвищем Михайла
було не румунське Емінеску, а українське Емінович, його творчість значною мірою
базується на місцевому українському фольклорі, що підтверджує його українське по-
ходження» // Семенюк С. Українські історико-етнічні землі (Польща, Угорщина, Руму-
нія, Словаччина, Чехія, Австрія, Саксонія). — Львів: Апріорі, 2011. — С. 534.
438
Одним з наслідків російсько-турецького протистояння (1711 р.) може бути
названо поспіх того що ми називаємо «воцаріння греків-фанаріотів» в Румун-
ських Князівствах (1711/1716–1821 рр.)
Російсько-австрійсько-турецькі війни стали причиною численних людських
страждань і втрат.
Матеріальні і територіальні втрати були насправді вражаючими. Імперія
Габсбургів окупувала Трансильванію (1687–1918 рр.), Банат (1718–1918 рр.),
Олтенію (1718–1739 рр.) і Буковину (1775–1918 рр.). Османська Порта пере-
творила в 1715 р. Хотинський цинут в райю. Росія анексувала Бессарабію
(1812–1918 рр.).
Забезпечення провізією сил учасників і надмірні платежі стягнені з Кня-
зівств були колосальними і не могли бути оцінені.
Фатальним наслідком всіх війн були: епідемії чуми, висипного тифу та
епізоотії.
Війни позбавили румунське суспільство розвитку буржуазних відносин:
безпеки виробництва і обміну.
Занепад суспільного життя, нові норми і звичаї (в тому числі і зіпсовані),
які були принесені військами окупантів-«визволителів» завдали збитків місцевим
родинам6.
Як бачимо автор подає не тільки конкретні вияви наслідків війни, а й
розглядає її у контексті руйнування цілісності трьох Румунських Князівств
трьома імперіями, чиї анексіоністські дії мали місце протягом кількох століть.
Окремо автор зупиняється на ролі фанаріотів у проголошенні війни 1806–
1812 рр., підкреслюючи, що креатури Росії — князі-фанаріоти О. Морузі й
К. Іпсіланті, не користувалася рівнозначною довірою з боку офіційного Петер-
бургу. В російській столиці були більш схильні довіряти К. Іпсіланті, що й
обумовило те що, в свою чергу О. Морузі не став ключовою фігурою при
вирішенні Росією Східного питання у Румунських Князівствах.
До дискусійних питань сучасної історіографії відноситься і датування по-
чатку війни 1806–1812 рр. Так, вже 16 (28) жовтня 1806 р. Олександр І наказав
генералу І. Міхельсону відправити війська аби зайняти Молдову, і в листі від
23 жовтня (13 листопада) 1806 р. до російського посла в Стамбулі А. Іта-
лінського імператор підтверджує зазначений наказ, а вже 10 (22) листопада
1806 р. без оголошення війни російські війська перетнули Дністер й увійшли до
Молдавського князівства. У зв’язку з цим перед автором постає просте, лише на
перший погляд, запитання: яку дату вважати початком російсько-турецької
війни 1806–1812 рр.? В. Міскевка схильний визначити останню дату як дату
фактичного початку війни, коли російські війська порушили своїм вторгненням,
з точки зору міжнародного права, територіальну цілісність і політико-правову
окремішність Румунських Князівств.
Автор чітко поділяє перебіг подій війни 1806–1812 рр. на чотири періоди
разом з фінальним етапом.
———————
6 Mischevca Vlad. Anul 1812: Două secole de la anexarea Basarabiei… — Chişinău,
2012, р. 24–25.
439
І період — правління Константина Іпсіланті під час панування російської
адміністрації: від переходу Дністра, 10–11 (22–23) листопада 1806 р. росій-
ською армією під орудою І. І. Міхельсона і до укладення перемир’я в Слободзії
(12 серпня 1807 р.). В цей час російська армія, що нараховувала до 33 тис. осіб
особового складу, зайняла без спротиву фортеці Хотин, Бендери, Аккерман,
Кілію, тобто всю територію поміж Дністром і Дунаєм, за виключенням деяких
потужних фортець на Дунаї (Ізмаїл, Бреїла, Джурджіу тощо). 16(28) листо-
пада князь Долгорукий зайняв Яси. К. Іпсіланті прийшовши 15(27) грудня 1806 р.
разом з царськими військами до Бухаресту направив циркуляр ісправникам,
повідомивши їм, що прибув як «Господар обох Країн — Молдови і Валахії».
Господар Молдови О. Морузі залишившись вірним Порті відійшов за Дунай,
таким чином влада К. Іпсіланті розповсюдилась на обидва Князівства, однак
цей фанаріотський князь не користувався підтримкою місцевих бояр і зайшов у
конфлікт з російським генералом І.А. Мілорадовичем7. Найбільшою перемогою
російського флоту під орудою адмірала Д. М. Синявіна була морська битва з
турками поблизу півострову Афон (19.06.1807 р.).
ІІ період — Слободзійське перемир’я (серпень 1807 р. — весна 1809 р.). У цей
період, виходячи з умов передбачених Тильзітським договором (1807 р.), за
посередництва французької дипломатії було укладено 12(24) серпня 1807 р.
перемир’я в Слободзії відповідно до якого армії воюючих сторін мали бути
виведені з Князівств. Олександр І вирішивши встановити кордон імперії по
Дунаю, не відвів війська (російська армія становила на той час 80 тис. вояків), а
17 листопада 1808 р. К. Іпсіланті було остаточно позбавлено престолу, який
залишив Князівства ще у серпні 1808 р. Російсько-османські переговори в Яссах
(березень–квітень 1809 р.) не зафіксували ніякого прогресу, оскільки Санкт-
Петербург вимагав проведення кордону по Дунаю і гирлу Святого Георгія.
ІІІ період — вирішальних баталій: від поновлення військових дій (включаючи
і Кавказ) навесні 1809 р. і допоки М. І. Кутузову (маючи в своєму розпорядженні
4 дивізії з особовим складом у кількості 46 тис. осіб) вдалося змінити
співвідношення сил на користь Росії отримавши перемогу під Рущуком
(22.06/4.07.1811 р.) силами, що значно поступались чисельністю турецьким
військам. У подальшому оточивши турок в їхньому таборі під Слободзією на
лівому березі Дунаю (23 листопада 1811 р. — 12 тис. турок, що лишилися в
живих — капітулювали).
ІV період — другого перемир’я і дипломатичних угод: від початку мирних
переговорів в Джурджіу (19(31) жовтня — 21 листопада (3 грудня) 1811 р.) і до
підписання 16(28) травня 1812 р. миру в Бухаресті. Протягом цього періоду
територіальні претензії Росії, яка вимагала в якості кордону Дунай наштов-
хувалася на спротив османської дипломатії. На початку жовтня 1811 р.
великий візир Ахмед-паша був готовий поступитися Хотином і пропонував
встановити новий кордон по р. Бик і р. Кундук (Когильник). Врешті-решт було
———————
7 З неясних причин у генерала Михайла Андрійовича Милорадовича в цій праці
відсутні ініціали. Це ж стосується і князя Долгорукого.
440
прийнято компромісне рішення, яке великий візир заявив М.І. Кутузову: «Даю
Вам Прут і нічого більше! Прут або війна!».
Окремий епізод війни становить фінальний етап: після 16(28) травня
1812 р. — до остаточного виводу російських військ з Князівств на початку
жовтня 1812 р., коли на чолі Дунайської армії знаходився адмірал П.В. Чічагов,
який намагався досягти «союзу» з Портою, плануючи нові військові («Адрі-
атична диверсія») і дипломатичні заходи проти наполеонівської Франції8.
Важливим моментом у будь-якій війні є наслідки до яких вона призвела. Так
автор дослідження розглядає наслідки у двох окремих главах.
Безпосередні наслідки війни звелися до того, що територія Молдови
зменшилася майже удвічі (48%), у Бессарабії було тоді 17 міст і містечок та
близько 700 сіл, з населенням від 92946 до 492630 осіб (автор подає крім цих —
найменшої й найбільшої цифр, дані які були вирахувані ним — 300–340 тис.
осіб), яке ще не ставши підданими російського царя вже зазнало розорення.
Після війни, протягом 1812–1818 рр. в Бессарабській області відбулося
1025 виявів протесту, які відбулися внаслідок (або мали наслідком): 372 (36,3%) —
зловживань поміщиків, ісправників, орендарів, концесіонерів тощо; 318 (31%) —
надмірних повинностей, податків й податей; 133 (13%) — зловживань
російських військових; 93 (9,1%) — переселення й втечу селян за Дністер;
62 (6%) — втечу селян у Запрутську Молдову; 31 (3%) — зловживань місцевої
адміністрації і російських чиновників; 13 (1,3%) — обмежень у внутрішній і
зовнішній торгівлі. І лише 3 (0,3%) протестів селян припало на випадки по-
в’язані з гайдуцьким рухом й іншими розбійними нападами. Більшість з про-
тестів відбулося у перші роки після анексії (червень 1812–1816 рр.) —
998 випадків (97,4%)9.
Довгострокові наслідки війни знайшли свій вияв в тому, що населення
Бесарабії, яке мало пільги по звільненню від обов’язкової військової служби
1874 р. було їх позбавлено. У 1831 р. з встановленням санітарно-митних пунктів
на Пруті й Дністрі припинились жваві економічні зв’язки з іншими румун-
ськими землями. В галузі соціальної політики проводилися заходи з переселення
до Бессарабії «колоністів», здебільшого болгар і гагаузів. Натомість роль бес-
сарабців була другорядною, на них чинився тиск за допомогою спритних ділків,
які брали землі селян в оренду за безцінь10. Нобілітет Бессарабії був змушений
відмовитися від своїх рангів і титулів. Бояри, духовентво, купецтво й інші
привілейовані прошарки прискореними темпами інкорпорувалися у дворянський
———————
8 Mischevca Vlad. Anul 1812: Două secole de la anexarea Basarabiei… — Chişinău,
2012, р. 34–36.
9 Mischevca Vlad. Anul 1812: Două secole de la anexarea Basarabiei… — Chişinău,
2012, р. 70–71.
10 Докладніше про це: Пономарёв А.М. «Еврейский фактор» в социально-экономи-
ческой жизни Бессарабии в освещении румынской либеральной прессы 1880–1881 гг. //
«Mass-media: între document şi interpretare». Congresul Internațional de Istoria a Presei,
ediţia a V-a. — Chişinău, 2012, р. 121–127.
441
стан Російської Імперії, аби не втратити те що мали11. Політика русифікації
привела до того наприкінці ХІХ ст. приблизно 94% молдаван були неписьмені.
Поступово вживалися заходи з обмеження сфер дії румунської (молдавської)
мови.
Сучасні дослідники виділяють п’ять етапів мовної політики царизму у
Бессарабії. У 1812–1828 рр. у всі сфери життя починає просочуватися російська
мова. В перші роки після анексії спостерігалось лояльне ставлення до румун-
ської мови з боку царської адміністрації, оскільки у Бессарабії на 1817 р.
нараховувалося лише 1700 російських родин. Було відкрито духовну семінарію
(1813 р.) та єпархіальну типографію (1814 р.), яка видавала книги румунською
(молдавською) мовою. «Статутом утворення Бессарабської області» 1818 р.
передбачається більш-менш врівноважена двомовність.
Наступний етап 1828–1843 рр. відзначається забороною румунської мови
шляхом витіснення її з судочинства, оскільки кількість росіян серед суддів-
ського чиновництва постійно збільшувалася, обираючи потім для діловодства не
тільки російську мову, а й самі закони. Російська мова в цей час постає як
офіційна мова краю, а румунська поки що існує як предмет для викладання, —
на ній виходить релігійна література, проводять відправи в церкві. З 1842 р.
припиняється діловодство румунською мовою в державних установах.
Етап 1843–1871 рр. позначився подальшим наступом на румунську мову. Як
предмет викладання її було остаточно заборонено в Кишинівській гімназії
(1866 р.), духовній семінарії (1867 р.), повітових школах (1871 р.).
Події етапу 1871–1905 рр. свідчили про невпинну і тотальну русифікацію
усіх сфер життя, залишивши румунську лише для домашнього вжитку. Так,
1871 р. архієпископ Кишинівський П. Лебедєв наказав вилучити книги надру-
ковані румунською, а 1882 р. відповідно до рішення Священного Синоду
єпархіальна типографія була закрита. З метою позбавитися священників-мол-
даван архіпастирем були влаштовані іспити з російської, а за весь час свого
керування єпархією П. Лебедєв закрив 340 церков.
У 1905–1917 рр., під час п’ятого етапу, відбувалися процеси що харак-
теризували рішучість місцевого населення у відстоюванні права на освіту
рідною мовою. Бессарабське земство у 1905–1906 рр. вимагало введення румун-
ської мови як обов’язкової дисципліни для викладання, а у 1905–1917 рр. на ній
було видано низку газет12.
На останок зазначимо, що події румунської і молдавської історії стосуються
і сучасної України.
Політологічний Р. S.
Історія нічого не варта якщо не навчає своїх дослідників пильності і умінню
аналізувати події минулого, які можуть проявитися в майбутньому. Адже навіть
———————
11 Справи щодо підтвердження свого шляхетного походження місцевим нобілітетом
можна вивчати у Національному архіві Республіки Молдова. Див., наприклад: НАРМ —
Ф. 3. — Оп. 1. — Спр. 237; Ф. 5. — Оп. 2. — Спр. 392, 403.
12 Colesnic-Codreanca L. Limba română în Basarabia (1812–1918). — Chişinău, 2003,
р. 17–20.
442
наукова література має в собі явний або прихований категоричний імператив.
Наслідки 1812 р. у геополітичному сенсі є трагічними для румунської Бессарабії,
але ніхто не бере до уваги, що для населення українського Буджаку будь-яка
зміна геополітичної конфігурації в цьому регіоні може бути не менш трагічною.
Лінія Каушани-Кагул є межою між лісовою частиною Бессарабії (Кодри) і
буджацькими степами. Це була так звана лінія Халіл-паші встановлена ще
1666 р., і яка слугувала кордоном Молдавського князівства, розмежовуючи
романське осіле населення і ногайських кочовиків, які були васалами кримських
ханів.
Буджак ані за тяглістю володіння, ані за наявністю корінного східнороман-
ського населення не належав молдавським господарям. Виключення становило
володіння Молдовою до 1484 р. фортецями Аккерманом і Кілією, і до 1538 р.
відповідно Бендерами й Ізмаїлом, які були форпостами й одночасно анклавами
романського поселення в цьому регіоні. За століття турецького панування ситу-
ація докорінно змінилася й кількість нетюркського населення зменшилась.
Зазначимо, що Буджацький степ навіть без наявності ногайців був важким в
освоєнні, залишаючись і нині зоною ризикованого землеробства.
Остаточний перехід ногайців під російське зверхництво у 1806 р. дозволив
після переселення кочовиків у Приазов’є, розпочати колонізацію Буджаку бол-
гарськими і гагаузькими переселенцями. Брало участь у цьому процесі як
слов’янське, так і східнороманське населення. Щоправда у містах Буджаку
протягом 1812–1918 рр. більшість становив слов’янський елемент. Таким чином,
коли відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа Бессарабія у серпні 1940 р.
опинилася під юрисдикцією СРСР, цілком логічним було те, що південна час-
тина Буджаку була віддана до складу України. При цьому однак було порушено
цілісність болгарсько-гагаузького «водворения», яке тяжіючи до Болграду як
центру колоністів опинилось у двох різних державах. Більшість сіл з молдав-
ським населенням, яке на той час вже частково замешкало південь Бессарабії,
увійшло до складу Молдавської РСР.
Україна і Республіка Молдова на пострадянському обширі опинилися майже
в однакових умовах. З тією різницею, що Україна не має друзів і прихильників,
які були б зацікавлені у її територіальній цілісності і подальшому розвиткові як
суверенної держави. Натомість Республіка Молдова має свого симпатика —
Румунію, яка може допомогти їй інтегруватися до Євросоюзу. Якою буде при
цьому політика цих держав щодо України? Будемо сподіватися, що виваженою.
Так, Фінляндія втративши у зимовій війні з Росією 40 тис. км2, які на цілком
законних підставах належали фінам, відмовилася від територіальних претензій
маючи за підставу Хельсинську угоду про непорушність кордонів у Європі від
1974 р.
Україна не зазіхала на Бессарабію, чия південна частина дісталася їй
внаслідок геополітичних трансформацій запланованих у Кремлі, тому і не може
відповідати ані в правовому, ані в моральному аспектах щодо поділу цієї
території.
|