Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича

У статті розглядаються студії М.О. Максимовича (1804–1873) над проблемами походження та ранньої історії Київської Русі. Аналізується запропонований ним спосіб розв’язання «варязького питання», простежується його історіографічна доля у наукових працях російських та українських дослідників другої пол...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Шевченко, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Український історичний збірник
Теми:	Джерелознавство та історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101464
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича / Н. Шевченко // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 281-295. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-101464
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1014642016-06-04T03:02:27Z Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича Шевченко, Н. Джерелознавство та історіографія У статті розглядаються студії М.О. Максимовича (1804–1873) над проблемами походження та ранньої історії Київської Русі. Аналізується запропонований ним спосіб розв’язання «варязького питання», простежується його історіографічна доля у наукових працях російських та українських дослідників другої половини ХІХ–ХХ ст. В статье рассматриваются научные изыскания М.А. Максимовича (1804– 1873), посвященные проблемам происхождения и ранней истории Киевской Руси. Анализируется предложенный им способ решения «варяжского вопроса», прослеживается его историографическая судьба в научных трудах русских и украинских исследователей второй половины ХІХ–ХХ вв. The article reviews studies of M.O. Maksymovych (1804–1873) on the origin and early history of Kievan Rus. Is analyzed the way he offered to solve a «Varangian problem», is studied his historiographical destiny in scientific studies of Ukrainian and Russian scientists of the late nineteenth and twentieth centuries. 2013 Article Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича / Н. Шевченко // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 281-295. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101464 001. 5:94 (100) «05/» «Максимович М.О.» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерелознавство та історіографія Джерелознавство та історіографія
spellingShingle	Джерелознавство та історіографія Джерелознавство та історіографія Шевченко, Н. Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича Український історичний збірник
description	У статті розглядаються студії М.О. Максимовича (1804–1873) над проблемами походження та ранньої історії Київської Русі. Аналізується запропонований ним спосіб розв’язання «варязького питання», простежується його історіографічна доля у наукових працях російських та українських дослідників другої половини ХІХ–ХХ ст.
format	Article
author	Шевченко, Н.
author_facet	Шевченко, Н.
author_sort	Шевченко, Н.
title	Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича
title_short	Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича
title_full	Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича
title_fullStr	Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича
title_full_unstemmed	Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича
title_sort	варяги і початки русі у наукових студіях м.о. максимовича
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Джерелознавство та історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101464
citation_txt	Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича / Н. Шевченко // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 281-295. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT ševčenkon varâgiípočatkirusíunaukovihstudíâhmomaksimoviča
first_indexed	2025-07-07T10:57:39Z
last_indexed	2025-07-07T10:57:39Z
_version_	1836985467662237696
fulltext	281 Український історичний збірник, Вип. 16, 2013 УДК: 001. 5:94 (100) «05/» «Максимович М.О.» Наталя Шевченко* ВАРЯГИ І ПОЧАТКИ РУСІ У НАУКОВИХ СТУДІЯХ М.О. МАКСИМОВИЧА У статті розглядаються студії М.О. Максимовича (1804–1873) над проб- лемами походження та ранньої історії Київської Русі. Аналізується запропо- нований ним спосіб розв’язання «варязького питання», простежується його історіографічна доля у наукових працях російських та українських дослідників другої половини ХІХ–ХХ ст. Ключові слова: Михайло Максимович, Київська Русь, варяги, «варязька легенда», літописи, норманізм. Одне із чільних місць у творчій спадщині українського вченого-енцик- лопедиста М.О. Максимовича (1804–1873) посідають його студії над пробле- мами походження та ранньої історії Київської Русі. У 30–50-х рр. XІХ ст. у російській науці і суспільстві актуалізується питання про походження перших правителів Русі, формування державності у Східній Європі, що поклало початок довготривалій дискусії про роль варягів у цьому процесі та їхню етнічну приналежність. Ця проблема у широкому і традиційному розумінні ґрунтується на тій чи іншій трактовці «варязької легенди» давньоруських літописів та відповіді про роль варягів у формуванні державності на Русі. Так, у «Повісті временних літ» — літописному творі початку ХІІ ст. сповіщається про те, що варяги, приходячи із- за моря стягували данину із новгородських словен, кривичів та інших племен Новгородської півночі. Об’єднавшись, вигнали вони варягів за море і утворили єдиний племінний союз. Та невдовзі розпочалися між ними усобиці і ворожнеча. Тоді, як сповіщає літописець, надумали вони шукати собі на стороні князя «иже бы володелъ нами и судилъ по праву. И идоша за море къ варягом, к Руси. Сице бо ся звахуть и варязи суть яко се друзи зъвуться Свеи, друзи же Оурмане, Анъгляне друзии Гъте, тако и си. Реша Русь, Чудь и Словени и Кривичи: «вся земля наша велика и обильна, а наряда в ней нет. Да поидете княжить и володети нами». И изъбрашася 3 братья с роды своїми, пояше по собе всю русь, ——————— * Наталя Шевченко — аспірантка кафедри історії України та політології Ніжин- ського державного університету імені Миколи Гоголя (2008–2012). Нині педагог Відок- ремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут», sno13@ukr.net. 282 и приидоша; старейший , Рюрик седе в Новегороде, а другий, Синеус, на Беле- озеое, а третий Изборьсте, Трувор. И от тех. варягъ прозвася Руская земля»1. Вперше «варязька проблема» була піднята у середині XVIII ст. академіком Петербурзької Академії наук Г.-З. Байєром (1694–1738). В 1735 р. він опуб- лікував латинською мовою свою працю «Про варягів». Опираючись на давньо- руські літописні тексти, іноземні джерела ІХ–ХІ ст. та дані лінгвістики вчений обґрунтував скандинавське походження варягів2. Так само й інший петербур- зький історик — Г.-Ф. Міллер у своїй дисертації «Происхождение народа и имени российского» (Origines gentis et nominis Russorum) обґрунтовував скан- динавську природу варягів та писав про скандинавське походження самої назви «Русь», яку вважав фінським запозиченням. Одним із найбільш непримиримих опонентів Міллера був М.В. Ломоносов. У своєму відгуку на роботу останнього писав: «Происхождение первых великих князей российских от безымянных скандинавов… российским слушателям досадны и весьма несносны быть должны». Він доводив, що «имени русь в Скандинавии и на северных берегах Варяжского моря нигде не слыхано; то явствует, что русь-варяги жили на полуденных берегах помянутого же моря к востоку или западу»3. На початку ХІХ ст., з появою фундаментальної праці «Нестор» пера Шльоцера, норманська теорія знову стає панівною в історіографії. Професор Гетінгенського університету Август Людовік Шльоцер, впродовж сорока років збирав матеріали для цієї книги. Пізніше він згадував: «Еще лет за 40 до сего, когда Татищев и Ломоносов по знатности своей, начали разрушать Байерово хорошо начатое здание, отменно хотелось также и мне, чтобы русская история обработана была лучше сего, и я не остался при одном желании»4. Шльоцер, мовлячи словами М.С. Грушевського, «канонізував норманізм в «Несторі», книзі, що була школою історичного методу для цілого покоління істориків, а Карамзін спопуляризував його у своїй історії, що на ціле півстоліття стала підручником історії не тільки для слов’янського, а й взагалі європейського світу»5. Шльоцер добре володів методичними прийомами джерелознавчого аналізу стародавніх текстів, які опанував у школі біблійної герменевтики у ——————— 1 Лаврентьевская летопись //Полное собрание русских летописей (Далі — ПСРЛ) — Т. 1. — Стб. 19–20. 2 Bayer G.S. De Varagis // Commentarii Academiae Scientiarum Imperialis Petropolita- nae. — Petropoli, 1735. — T. IV. — P. 276–279; 295–297. 3 Ломоносов М.В. Замечания на диссертацию Г.-Ф. Миллера «Происхождение име- ни и народа российского» // Ломоносов М.В. Полное собрание сочинений. — Т. 6: Труды по русской истории, общественно-экономическим вопросам и географии 1747–1765 гг. — М.; Л, 1952. — С. 33. 4 Шлецер А.-Л. Руский Времянник на древле-славянском языке. Переведенный и объясненный. Вступление в Рускую историю, до пришествия Рурика в 862 году // Шлецер А.-Л. Нестор. Руския летописи на древле-славянском языке / Перевел с немец- кого Д. Языков. — СПб., 1809. — Ч. — С. 392–393. 5 Грушевський М.С. Історія України–Руси в 11 т., 12 кн. — К., 1991. — Т. 1.: До початку ХІ віка. — С. 604. 283 Німеччині. Проте коло доступних йому давньоруських літописних джерел було обмеженим. Під руками у нього були лише Радзивіллівський (Кенігсбергський) та початкова частина «Повісті временних літ» за Іпатіїським списком. М.М. Карамзін творчо засвоїв методику Шльоцера і суттєво розширив дже- рельну базу дослідження «варязького питання», залучивши до його висвітлення більш давній Лаврентіївський та Троїцький літописи. На основі даних давньо- руських літописів, візантійських та західноєвропейських хронік він у своїй «Истории государства Российского» висунув ряд (шість) аргументів на користь того варяги були скандинавами: «Имена трех князей варяжских — Рюрика, Синеуса, Трувора — призваннях славянами и чудью, суть не оспоримо нор- манские…; Русские славяне, будучи под. владением князей варяжских, назы- вались в Европе Норманами; Цари Греческие имели в первом-надесять веке особенных телохранителей, которые назыывались Варягами и состояли боль- шею частию из Норманов. Слово Vaera, Vara, есть древнее Готфское и значит союз: толпы скандинавских витязей, отправляясь в Россию и в Грецию искать счастия, могли именовать себя Варягами в смысле союзников или товарищей. Сие нарицательное имя обратилось в собственное; Константин Багрянородный, царствовавший в десятом веке, описывая соседственные с империею земли говорит о порогах Днепровских и сообщает имена их на славянском и русском языке. Русские имена кажутся скандинавскими: по крайней мере не могут быть изъяснены иначе; Законы, данные варяжскими князьями нашему государству, весьма сходны с норманнскими. Слова тиун, вира и прочие, которые находятся в Русской Правде, суть древние скандинавские или немецкие; Сам Нестор повествует, что варяги живут на море Балтийском к западу, и что они разных народов: Урмяне, Свие, Англяне, Готы. Первое имя в особенности означает нопвежцев, второе шведов, а под готами Нестор разумеет жителей Шведской Готии. Англяне же причислены им к варягам для того, что оно вместе с норманнами составляли варяжскую дружину в Константинополе. И так сказание нашего собственного летописца подтверждает, что варяги были скандинавы»6. Він піддав нищівній критиці погляди на це питання В.М. Татіщева і М.В. Ломоносова, зауважуючи: «Первый хотел непременно сделать Русских Варягов Финляндцами, не думая о том, что сии последние называются в наших летописях Емью; что имена Варяжские, сохраненные Нестором, не Финские, а Скандинавские; что из России, как говорит Нестор, ходили к Варягам по Западной Двине; что они жили на море к Англии. Он должен был опровергнуть еще другое возражение: Летописец говорит, что Варяги пришли из-за моря; а Финны и Славяне обитали на одной стороне Балтийского. Татищев ответствует: «Финны жили за Ладожским озером, которое на их языке называется (будто бы) Русским морем: следственно Нестор мог привести Варягов Русь или Финнов из- за моря! Так не заключают историки: ему надлежало бы доказати, что и Славяне именовали Ладожское озеро морем; но древняя летопись наша говорит, что сие озеро всегда называлось озером Невом»… В Степенной книге сказано, что ——————— 6 Карамзин Н.М. История государства Российского в 12-ти томах. — Т. 1. — М., 1989. — С. 56–57. 284 Рюрик вышел из Пруссии: посему Ломоносов утверждал, что «Варяги-Русь были Пруссы, то есть, Латыши, единоплеменники Славян: Новгород без всякого стыда мог требовать от них владетелей; гораздо оскорбительнее повиноваться князьям иноплеменным»7. М.О. Максимович добре знав праці своїх попередників. Характеризуючи внесок Шльоцера вчений зазначав: «Шлецер, в продолжение 40 лет не поки- давший русской летописи, среди гигантских работ свого ученого критицизма, оказавший важную услугу первым листам нашей летописи, привязав к ним Атлантовскую ношу учености, был самый упорный и односторонній систематик своего мнения о Руси. Как критик-систематик, Шлецер пронесся мороком в нашей истории, смутив на время ясность и простор ея небосклона, но просушив и скрепив ея землю, которую Карамзин покрыл зеленым шелковым покровом свого творения — этою светлою, цветущею весною нового лета истории Русской ! …Карамзин, посвятивший 23 года и лучшее время своїй жизни исключительно русской истории, окал для нея наибольшую заслугу своею богатою сокровищницею и славной русской былины и красного слова русского; однако почти мимоходом высказал свое мнение о происхождении Руси, чуждое систематического ограничения и решительности, как и все творение его (где летопись является в сопровождении критики, но без систематического, насиль- ственного направления к известной цели, по предварительной собственной мысли списателя)»8. В оцінці точки зору Карамзіна на норманське походження Русі М.О. Максимович, засліплений промінням грандіозної слави «Истории государства Российского», був, як бачимо, доволі стриманим і суб’єктивним. На основі доступних тогочасній науці історичних джерела, переважно літо- писних, Максимович вмотивовував, що варягами були балтійські слов’яни. Задаючись питанням звідки і коли прийшли до Києва руси та якого вони були племені, вчений намагався знайти відповідь на нього у давньоруських літописах, зокрема, у «Повісті временних літ». Розглянувши літописну звістку 862 р. про те, як новгородські словени, кривичі і чудь у пошуках собі князя, який би володарював у них «по праву», відправились «за море к Варягомъ к Руси: сице бо ся звахуть и варязи суть яко се друзии зъвуться Све, друзии же Оурмане, Анъгляне друзии Гъте, тако и си реша Русь»9, Максимович стверджував, що із цього повіствування Нестора не можна зробити висновок, що він уважав русів народом скандинавським: «…из этих слов его видно только то, что он Варягами называл не одних Шведов, Норвегов, Англян и Готов (народы Немецкого пле- мени), но также и Русь; однако сов сем еще не следует из сего его одного места, чтобы Руссы были и племени Скандинавского… Руссы на севере могли име- новаться Варягами, причисляться к ним, и не быв соплеменниками прочих Варягов; но по общему пребыванию их на Варяжском море, — по однаковому с ——————— 7 Карамзин Н.М. История государства Российского в 12-ти томах. — Т. 1. — С. 213– 214. 8 Максимович М. Откуда идет Русская земля // Максимович М.А. Собрание сочи- нений. — Т. 1: Отдел исторический. — К., 1876. — С. 87. 9 Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. — Т. 1. — Стб. 19. 285 ними на море том образу жизни Варяжскому, и даже по участию своему в их подвигах на суше. Таковыми действительно и были многие из северо-западных Словен Поморских, между коими были сильне всех, особенно славились на море Ружане, называвшинся Ругиями, Ранами и Руссами»10. В такий спосіб Макси- мович локалізував Русь на острові Рюген, що був залюднений південно- балтійськими слов’янами. Вмотивовуючи це положення вчений детально розібрав історико-геогра- фічну номенклатуру, описаних літописцем прибалтійських племен і народів, що дало змогу дійти наступного висновку: «Итак западные Варяги на южном помори начинаются там, где кончаются Поморяне (собственным именем озна- ченные и причисленные к Ляхам) и простираются на запад до земли Волошской (Франции). А на этом пространстве от Одера к Эльбе, в этой terra horroris для империи, — всплошь от Поморян жили также народы словенские. Посему и видно, что к Варягам относятся у Нестора эти словенские народы. За Одером жили Руссы, под разными видоизменениями своего имени — Вилки (Мак- лембургцы), Вагры (Голштинцы); но из всех их, а может быть и для всех их, у Нестора одно только имя — Русь; а за Русью — Агняне или Англяне, самые западные Варяги. Но ближайшими к нам и к Поморянам Руссами были Ружане, жителя острова Ругена. Сии Руссы у словенских народов пользовались особен- ною известностью по торговле, морской силе и оракулу своему, на поклонение коему ходили они; да и Нестор говорит «идоша за море»; посему и ч пред- полагаю, что всего скорее к ним могли попасть новгородские искатели князя. — Естественно, что с просьбою к себе на княжение они обратились к Руссам, как своим соплеменникам; а не пошли к прежним, без сомнения ближайшим Варягам, коих власть и право уже нехотя раз испытали и коих они прогнали, как врагов своих»11. Важливо зазначити, що цю думку успадкувала і пізніша історіографія. Наприклад, І.Є. Забелін вказував, що прикликання на початку ІХ ст. на землі Північно-Західної Русі князів із «Ругії», де проживала літописна Русь і пов’я- зував цю назву із островом Рюген. Ця Балтійська Русь, на його думку, поклала початок Русі на Дніпрі12. Тезу Максимовича про слов’янство варягів підтримав Ю.І. Венелін. Розби- раючи свідчення недатованої частини «Повісті временних літ» про розселення народів середньовічного світу він звернув на наступне повідомлення літопису: «Ляхове же и Пруси, Чюдь приседятъ къ морю Варяжскому, по тому же морю седятъ Варязи семо ко въстоку до предела Симова, по тому же морю седятъ к западу до земле Агнянски и до Волошски»13. У наведений фрагмент літописного сказання він вкладав такий зміст: «По смыслу Несторова исчисления Ляхи и ——————— 10 Максимович М. Откуда идет Русская земля // Максимович М.А. Собрание сочи- нений. — Т. 1: Отдел исторический. — К., 1876. — С. 20–21. 11 Максимович М. Откуда идет Русская земля // Максимович М.А. Собрание сочи- нений. — Т. 1: Отдел исторический. — К., 1876. — С. 30–31. 12 Забелин И.Е. История русской жизни с древнейших времен. — К., 1876. — Ч. 1. — С. 135–200. 13 Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. — Т. 1. — Стб. 4. 286 Пруссы отделяли Русский народ народ от Варягов; но если Ляхи и Пруссы были между Варягов и Руси, то всякий ребенок скажет, что Варяги были к западу, как Нестор говорит, по ту сторону Ляхов и Пруссов, т.е. в Померании. Нестор, дошедши до Вислы, так и машет рукою на Померанию, говоря: по тому же морю к западу… Итак, дело кончено потому, что легко узнать было, кого Нестор и его современная Русь называла Варягами: Нестор и его современная Русь называла Варягами Померанских Славян»14. Так само й деякі інші тогочасні вчені заперечували норманське походження Русі. Наприклад, О.М. Бодянський, який підготував кандидатську дисертацію: «О мнениях касательно происхождения Руси»15 початки Русі виводив з Над- чорноморщини. Ці атаки на норманську теорію зустріли спротив М.П. Погодіна, який був авторитетним знавцем цієї проблематики. У представленому ним у другому томі своєї багатотомної праці «Исследования, замечания и лекции о русской исто- рии» (1846) розлогому історіографічному огляді «варязького питання» значна увага приділяється розбору концепції М.О. Максимовича. Останній, зазначає М.П. Погодін, взяв у Ломоносова слов’янство Русі: «Обольстившись Ломоно- совским мнением о Славянстве, он обратися к Нестору, и начал натягивать его слова себе в подтверждение, нисколько не вникая в их собственный смысл. Не летопись его учила, а он учил летопись»16. І справді, методика дослідження літописних текстів, їх текстологічного аналізу тоді була недосконалою. Беззаперечним «батьком» історичної критики вважався Шльоцер. Натомість М.О. Максимович вважав, що той був для неї, «лихой вотчим, от котрого родился и наш исторический скептицизм. Как самопроизвольно и небрежно обходился он с Несторовой леописью? Все, что находил он в Несторе несог- ласным со своим личным мнением о Руси, называл он глупими вставками, дурацкими переделками и умышленными подделками позднейших переписчи- ков и продолжателей; а что у них же находил согласным со своим мнением, то включал в древний текст Нестора»17. Будучи полум’яним прихильником Шльоцера сам М.П. Погодін, між тим, не піднявся до рівня свого духовного наставника і вчителя, не опанував прийомами критики джерел та їх джерелознавчого аналізу: «Простой перессказ летописи или внешняя, совершенно механическая систематизація літописного содержания по рубрикам — дальше этого Погодин не идет. Когда ему приходится резю- мировать свое изложение, он или просто повторяет частности, или суммирует ——————— 14 Венелин Ю.И. Скандинавомания и ее поклонники, или Столетие изыскания о варягах // Московский наблюдатель, 1836. — Ч. 8, кн. 2. — С. 488–525; Ч. 9, кн. 1. — С. 296–307; Кн. 2. — С. 395–426; Венелин Ю. Скандинавомания и ее поклонники. — М., 1842. — С. 8–10. 15 Бодянский О.М. О мнениях касательно происхождения Руси // Северный архив, 1835. — Т. 51. — № 37. — С. 61–86; № 38. — С. 117–141; № 39. — С.173–199. 16 Погодин М.П. Исследования, замечания и лекции о русской истории. — М., 1846. — Т. 2. — С. 184. 17 Максимович М. О происхождении варяго-русов // Максимович М.А. Собрание сочинений. — Т. 1: Отдел исторический. — К., 1876. — С. 102. 287 их, называя это математическим методом18. Він був, мовлячи словами П. Мілюкова, якому належить наведена вища характеристика, корисним для науки чорноробочим, який зосередив всі свої сили на попередній розробці сирого матеріалу. Полемізуючи з Максимовичем, М.П. Погодін чомусь обійшов увагою опуб- ліковану в 1839 р. його працю «История древней русской словесности», у якій той гранично чітко і ясно виклав свої погляди на «варязьке питання». Вчений погоджувався з тим, що «Варягами у нас в древние времена первоначально и собственно назывались Скандинавско-Немецкие народы безразлично — и Готы и Свеи (Шведы), и Урманы или норманны (Норвежцы), и Англяне. С именем Варяга соединялось всегда понятие заморянина, чужого, иностранца… От сих Варягов был Рюрик с своим княжеским родом и знатнейшею частию своей дружины. Со времени его княжения в Новгороде началось у нас распрост- ранение Варягов, особенно на Севере и возникли связи со Скандинавией; ея жители до XII века приходили сами и вызываемы были в Россию для военной службы»19. Разом з тим, Максимович вмотивовував, що у давньоруських літо- писних джерелах до варягів відноситься та Русь, яка перебувала ще на пів- денному березі Балтійського (Варяжського) моря. Але, наголошує Максимович, «пришедшая к нам Русь никогда у Нестора не смешивается с Варягами, хотя и они также находились в пределах нашего Отечества, и принадлежали к нему по Варяжскому роду наших князей. Несмотря на то Руссы и Варяги различаются, как два особые народа. — Первоначальное водворение и распространение Руссов произошло в Киевской земле и у Черного моря, при Оскольде и Дире и поэтому земля Киевская первая прозвалася Русью или Русскою землею, а Черное море Русским»20. Разом з Аскольдом і Діром ця Русь, доводив Мак- симович, переселилась на береги Дніпра, а потім до неї приєдналися і воєнні загони варягів. Вони були найманцями руських князів, які допомагали їм заволодіти Полянською землею і поширити свій вплив на інші східнослов’янські племінні княжіння. Оригінальними були пошуки Максимовича віднайти задовільне етимоло- гічне тлумачення слову «варяг»: «Норманнов называли варграми (Wargr) то есть волками, — отсюда всего вероятнее, кажется, можно производить слово Варяг однозначительное с Норманном»21. Втім, він не відкидав й інших варіантів його пояснення: «большая часть ученых имя Варяги производит от качества или звания. Одни производят от Vargus — изгнанник, бродник; другие от Wargr — волк; иные от готських федератов-союзников, ферингаров-защитников, стражей; — от варганг — чужоземець; от Varech — и потому разумеют моряков; — от ——————— 18 Милюков П. Главные течения русской исторической мысли. — СПб., 1913. — С. 314. 19 Максимович М. История древней русской словесности // Максимович М. Собра- ние сочинений. — Т. 3: Языкознание, история словесности. — К., 1880. — С. 369. 20 Максимович М. История древней русской словесности // Максимович М. Собра- ние сочинений. — Т. 3: Языкознание, история словесности. — К., 1880. — С. 370. 21 Максимович М. Откуда идет Русская земля // Максимович М.А. Собрание сочи- нений. — Т. 1: Отдел исторический. — К., 1876. — С. 28. 288 немецкого слова War — война; либо от финского слова вар — по-русски вор и разбойник: так идействительно у нас изъясняли имя Варяга — корягою. Тредьяковский производил от славянского слова варяю и принимал Варяга в смысле обивателя, старожила, «предтечи» европейского; другие призводили еще от лопарського слова варьиот — вооруженный; Бутков производит от поморско- словенского слова варяг — меч, по котрому Варяг значит меченосец, какими и были Варяги у нас и Варанги у греческих императоров. …Откуда бы ни взялось имя Варягов, но их перове появление к нашим северным старожилам, их перове значение в нашей истории было вражеское; потому — исключительно для любителей словопроизводства — прибавлю новую догадку: не значит ли слово Варяг просто враг, ворог, а по северному произношению ворог»22. Як би там не було, на Київському півдні, доводив Максимович, назва «варяг» розчинилася у панівному тут імені Русі. З огляду на сьогоднішній стан розвитку історичної науки доводиться констатувати, що спосіб розв’язання «варязького питання», запропонований М.О. Максимовичем не був досконалим. На слабкість його аргументації звертав увагу ще М.С. Грушевський23. Однак, сучасники високо поціновували внесок вченого у розробку цієї проблематики. Заслугою М.О. Максимовича стало те, що він систематизував наявну для свого часу історіографію цього питання, розділивши його вивчення по історіо- графічним школам. Вчений був послідовником Ломоносовської школи. Вона, вмотивовував Максимович, «избегала заблаговременно, тех крайностей, в какие потом вдавалась каждая новая школа. Ибо Ломоносовская система, не отрицая балтийского происхождения Руси, ведет к нам ее с северо-запада через Нов- город; но начало ея полагает на нашем юго-востоке: мысль, до которой уже достигла школа финляндской Руси, — мысль, от коей не могла отстраниться вполне школа Скандинавской Руси, которая господствует в школе Черномор- ской Руси, и в особенной системе исконного пребывания Руси в нашем оте- честве, развиваемой Венелиным. Эта система современна (1829 г.) системе Каченовского и может быть отнесена к тому же южному разряду систем исто- рических; ибо и по системе Венелина также отрицается скандинавское проис- хождение и Руси и Варягов вообще, признаваемых также исключительно за словен прибалтийских и Русь представляется так сказать в азиатском свете от Козар, Гуннов, Аваров или Обров, принимаемых систематиком за одно с Болгарами, кои у него причисляются к Руссам (Сарматам), также как и Роксоланы. Однако весь этот разноименный народ (причисляемый новыми писателями то к Турецкому, то к Монгольскому племени) Венелин, под общим именем Руссов, причисляет к народам племени Славянского; и таким образом его система представляет переход к старой русской школе из южного разряда новых систем, который она примыкает собою к старой русской школе с юго- восточной ее стороны. Но в самом разряде сем она составляет собою особый отдел противоположный системе Каченовского: ибо сия последняя действует ——————— 22 Максимович М. Откуда идет Русская земля. — С. 50–51. 23 Грушевський М.С. Історія України-Руси. — Т. 1. — С. 604. 289 отрицательно и сократительно на древнее бытие Руси и особенно Новагорода, умаляя до возможной степени пределы онаго известные исторически; напротив система Венелина стремиться расширить древнее бытие Руси за исторически- обмеренные пределы онаго и во времени, и в пространстве»24. Характеризуючи Байєро-Шльоцерівську школу, Максимович відзначає «крайнюю односторонность ее положительного учения». Разом з тим він вказує і на «на поворот положительного учения сей школы к Ломоносовской (с ее северо-западной стороны), здійснений М.М. Карамзіним: «Незабвенный историк наш хотя и принимал скандинавское происхождение Варяго-Руссов, однако чув- ствувал Словенизм их, созерцая без систематического предубеждения древние события Руси. Потому, хотя он уступил систематику-Шлецеру и признал осно- вательным то мнение, что Варяги-Русь были родом из шведського Рослагена, однако не отверг и пребывание их на северо-западе, почитал вероятным пере- селение их из-за моря сначала в Пруссию, где, обитав долго между латышами, они могли уразуметь язык словенський еще до пришествия к словенам Нов- городским и тем удобнее примениться к их обычаям»25. Тим самим Максимович намітив шляхи його розв’язання та пробудив інте- рес широких науково-освітніх кіл до цієї проблематики. Інтерес до порушених М.О. Максимовичем тем не згасав у російській істо- ричній науці другої половини ХІХ ст. «Варязьке питання» знову актуалізувалося в епоху правління Олександра ІІ. В умовах підготовки реформ, коли розпочалася лібералізація суспільно-політичного життя, тема історичних витоків Росії вийш- ла за межі академічних кіл і стала надбанням публічних дискусій. У березні 1860 р. у Петербурзькому університеті відбувся публічний диспут про поход- ження Русі між М.П. Погодіним та М.І. Костомаровим. Приводом для полеміки стала стаття останнього «Начало Руси», опублікована ним у популярному жур- налі «Современник» 1860 р.26 Вчений доводив литовське походження Русі. Полемізуючи з М.П. Погодіним він вмотивовував, що «слово Русь само по себе — будь это на берегу Немана, или где бы то ни было — для меня, как и для вас, это не доказательство. Вы нападаете на тех, которые искали отечества князей наших только в сходстве географического названия — Русь. А я отправляюсь в литовскую Русь вовсе не потому, что она на варяжском побережье Вы ставите мое мнение на одну доску с мнением о происхождении Руси с берегов Черного моря. Это несправедливо: разница между мною и теми. Которые ее там искали, та, что они поступали вопреки нашей летописи. А я ищу своей Руси, руко- водствуясь единственным источником, сохранившим известие о призвании кня- зей и дающим нам повод искать этой Руси, где бы то ни было»27. ——————— 24 Максимович М. Откуда идет Русская земля // Максимович М.А. Собрание сочи- нений. — Т. 1: Отдел исторический. — К., 1876. — С. 44–45. 25 Максимович М. Откуда идет Русская земля. — С. 45. 26 Костомаров Н. Начало Руси // Современник, 1860. — Т. 79. — № 1. — Отд. 1. — С. 5–32. 27 Публичный диспут 19 марта 1860 года о начале Руси между гг. Погодиным и Костомаровым // Современник: Журнал литературный и политический, СПб., 1860. — Т. 80. — Кн. 3 (март). — С. 273–274. 290 М.П. Погодін слушно вказував на неправомірність гіпотетичних побудов, «основываясь на географических созвучиях. Я представлю вам еще Пургасову Русь в недрах заволжских степей, и еще сотню русей из какой угодно Евро- пейской страны; например, Русславон в южной Франции, графство Росс в Шотландии, город росс в Англии. Росс-ауланд, Россимор с пристанью и река Росс в Ирландии, Иль-русс на острове Корсике, залив Рос в Испании, слобода Руссо в Италии и прочее. …Географических созвучий с Русью рассыпано не только по берегам Балтийского и Немецкого морей, но и по всей Европе множество. Чтоб доказать происхождение нашей Руси откуда бы то ни было, надо представить ея связь. Связь историческую, по документам, с тем местом, где предполагается ея родина. А этой связи представить вы не можете и не представляете. Точно как не представляют ее приводящие Русь из Рослагена, Риустри, Рюгена»28. Ця дискусія широко висвітлювалась у тогочасній пресі29, її відлуння охопило всю Росію. У зв’язку з цим знову пожвавився інтерес до творчої спадщини М.О. Максимовича, праці якого наснажували нове покоління дослід- ників «варязького питання». Положення і висновки, яких дійшов Максимович були доповнені і розвинуті І.Є. Забеліним у праці «История русской жизни с древнейших времен»30, збірнику статей Д.І. Іловайського «Разыскания о начале Руси»31 та узагальнюючої праці директора Імператорського Ермітажу С.А. Ге- деонова «Варяги і Русь»32, основу якої складали його статті-дослідження, під- готовлені на початку 60-х рр. ХІХ ст. І.Є. Забелін, як вже зазначалося, повністю підтримав концепцію Макси- мовича про південнобалтійське походження Русі. У візії Д. Іловайського Русь — це слов’янський народ Роксолани («южнорусский, а не северноевропейский»). Заперечуючи готську і скандинавську теорію походження Русі дійшов висновку: «Русь, основавшая Русское государство, была не только племя туземное, но и Славянское; а Варяги были иноземцы — Норманны… Русь была не дружина только, а целый народ; ветви которого простирались до Черного моря и Дона. Несомненное тяготение нашей первоначальной истории и имени Русь к югу, а не к северу»33. Самим сильним і небезпечним для норманістів противником був С.А. Гедео- нов. М.П. Погодін визнавав, що дослідження Гедеонова, «служат не только ——————— 28 Публичный диспут 19 марта 1860 года о начале Руси между гг. Погодиным и Костомаровым // Современник: Журнал литературный и политический, СПб., 1860. — Т. 80. — Кн. 3 (март). — С. 260, 263. 29 Клейн Л.С. Спор о варягах. История противостояния и аргументы сторон. — СПб., 2009. — С. 25–33. 30 Забелин И.Е. История русской жизни с древнейших времен. — К., 1876. — Ч. 1. — С. 135–200. 31 Иловайский Д. Разыскания о начале Руси. Вместо введения в русскую историю. — М., 1882., Изд. 2-е, исправленное и дополненное. 32 Гедеонов С.А. Варяги и Русь. — СПб., 1876. 33 Иловайский Д. Разыскания о начале Руси. Вместо введения в русскую историю. — М., 1882, изд. 2-е, исправленное и дополненное. — С. 80. 291 достойным дополнением, но и отличным украшением нашей историко-кри- тической богатой литературы по вопросу о происхождении Варягов и Руси. Он осмотрел вопрос со всех сторон, переслушал всех свидетелей, сравнил и про- верил все показания, много думал о своих заключениях. Приятно следить за его экскурсиями, подмечать его уклонения, ловить с поличным, припирать к стене; приятно даже уступать ему, потому что он действительно ослабляет силу неко- торых наших доказательств, исправляет несколько данных, указывает пропуски, представляет дельные замечания и дополнения»34. С.А. Гедеонов крім історич- ної мав добру лінгвістичну підготовку, через що його критичні зауваження змусила норманістів засумніватися в деяких скандинавських етимологіях. Погляди М.О. Максимовича на «варязьке питання» були підтримані і роз- винуті у працях українських істориків другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Так, П. Куліш, обґрунтовуючи середньодніпровське походження Русі вважав, що варяги з’явилися в Києві пізніше: «К победоносной киеводнепровской Руси присоединились для добычного промысла заморские пираты, известные под именем варягов, тоесть ратников, и состоявшие из поморських славян, сме- шанных под общим нарицательным именем с добычниками иноплеменными»35. У підготовленому В.Б. Антоновичем університетському лекційному курсі (1879–1880) «История Руси до монголов» також заперечувалося скандинавське походження Русі: «Что касается самого имени «Русь» то его напрасно выводят из Скандинавии. Если бы название Руси происходило от Варягов, то оно могло принадлежать только тем племенам к которым проникли Варяги; а между тем еще до призвания арабы знали Русь Поморскую. Закарпатская Русь сохранила название Руси, а между тем никогда не принадлежала к государству, подчи- ненному киевским князьям. Спрашивается, каким образом закарпатские славяне могли называться Русью, если это не было славянское имя?»36. Слідом за Максимовичем учений зауважував ту обставину, що у літописних джерелах слово «Русь» вживається у широкому значенні стосовно усієї території Старо- руської держави і у вузькому — території безпосередньо прилеглої до Києва. Формування Давньоруської держави, на його думку, відбувалось одночасно у двох центрах — Києві і Новгороді. Тривале їх суперництво завершилося пере- могою Києва. Початки Київської державності пов’язував з іменем князя Діра, що правив у Києві наприкінці ІХ ст. М.С. Грушевський, подавши розлогий історіографічний огляд норманської дискусії у першому томі своєї «Історії України-Руси» стверджував, що Київська земля була відома як Русь ще задовго до народження Рюрика: «Шведи самі себе ——————— 34 Погодин М. Г. Гедеонов и его система о происхождении Варягов и Руси // Приложение к VI-му тому Записок Императорской Академии наук. — № 2. — СПб., 1864. — С. 1. 35 Кулиш П. Судьбы Киевского великого княжества и удельных княжеств Киево- Днепровской Руси до татарского погрома // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. — Ф. І. — Справа № 28454. — Арк. 7 зв. 36 Антонович В.Б. История Руси до монголов. Курс лекций. Литография [SL, SA] // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. — Ф. І. — Справа № 1159. — С. 48–49. 292 не звали Руссю, а звали так їх в східній Європі Фіни і Слов’яни. Одначе прийшовши на Русь, Шведи залишають своє питоменне ім’я і вже в першій половині ІХ ст. приймають се чуже фінське ім’я — звуть себе Руссю в посольстві 839 р., як потім в умові з Греками: «мы от рода Рускаго» (911). Се вже одно не дуже правдободібне. Ще дивніше, що Словяни прийняли для Шведів ім’я Руси, коли було для них власне ім’я — Свеї, а для тих прихожих ніби Шведів, властиво — взагалі скандинавів, ще й інше ім’я — Варяги, що уживалося в етнографічному значенні, і одначе прийнялося для тих приходнів чуже і Словянам і тим приходням фінське імя Руси. При тім в Х ст. не тільки в Києві, а очевидно — і в Новгороді (бо сама літопись свідчить про тісні культурні взаємини між сими двома стаціями на пути з варяг в Греки) не підозрювали, що Русь — то Шведи, і прийнявши два століття перед тим від фінінів се ім’я, яке Фіни й досі уживають для Шведів, нічого не знали про шведську Русь на противнім боці Варязького моря, звідки ще й тоді лазили по Руси Варяги: через те автор Повисти і вивів усю Русь з Скандинавії без останку, аби там її не шукати. Новгородці, що перед усім з поміж словянських племен мусіли пере- йняти від Фінів руську назву Скандинавів, теж уживали її тільки в приложенню до варязьких дружинників і династів осілих на Україні, а в своїх традиціях знали тільки Варягів»37. З подальшим розвитком науки поділ дослідників на норманістів та антинор- маністів набував дедалі більш умовного характеру. Ці терміни, зауважував на початку 30-х рр. ХХ ст. відомий російський історик-емігрант Володимир Мо- шин, «понятные при Миллере и Тредьяковском, весьма неудобны для охарак- теризования большинства теперишних исследователей. Ттак, ультранорманизм шлецеровского типа давно уже сделался одним из прошлых моментов истории вопроса, с тех пор, как вопрос о начале русского государства стал изучаться в связи с историей русской территории и с историей русской культуры. Совер- шенно также немыслим теперь и чистый антинорманизм, безусловно отрица- ющий всякое участие норманнов в образовании русского государства. И чем дольше, тем все более и более стушевываются резкие границы между отдель- ными гипотезами и направлениями, все ярче обрисовываются связующие нити между удаленнейшими друг от друга теориями, все труднее становится подыс- кивать для новых исследований подходящие ярлычки с точной нормировкой класса, рода, семейства и вида»38. Однак, із запануванням від другої половини 30-х рр. ХХ ст. антинорманізму у радянській історіографії «варязьке питання» стало одним із важливих напрямів наступу на «антинаукову буржуазну історіографію». Намагаючись показати неспроможність норманізму, радянські історики зверталися не тільки до марк- систської методології, але і до фактичного матеріалу, задіюючи і розвиваючи доказовий потенціал, накопичений вітчизняними антинорманістами XVIII — початку ХХ ст. Через що, погляди Максимовича підносилося як найвищий вияв історичної думки. Так, П.Г. Марков в одній із свої праць писав: «Советские ——————— 37 Грушевський М.С. Історія України-Руси. — Т. 1. — С. 623–624. 38 Мошин В.А. Варяго-русский вопрос // Slavia. — Praha, 1931. — Т. 10. — S. 110–111. 293 ученые, глубоко проанализировав социально-классовые и гносеологические корни норманизма, высоко оценили заслуги многих исследователей — анти- норманистов дооктябрьского периода. Критика последними норманнской тео- рии, несмотря на идеалистическую методологию, носила прогрессивный харак- тер». На думку дослідника, М.О. Максимович, як прогресивний учений-патріот ясно розумів шкоду норманізму для науки. Він, стверджує Марков, «не только разобрался в авантюристическом характере концепции норманистов, но и уви- дел относительную слабость позиции антинорманистов — недостаточность накопленных знаний и отсутствие в их критическом арсенале достаточно обоб- щенного материала»39. При цьому, аргументи, до яких вдавався Максимович ним належним чином не проаналізовано. Останнім часом суттєвої трансформації зазнали наукові уявлення про роль варягів в утворенні Київської держави. Після повного заперечення радянською історіографією їхньої участі у державотворчих процесах на сході Європи, нині спостерігається цілковита реабілітація ідей норманізму. Дослідження останнього часу демонструють наявність потужного прошарку варягів у Східній Європі. З другої половини IX ст. археологія фіксує виникнення в цілому ряді ключових пунктів річкової мережі півночі Східної Європи торгово-ремісничих поселень, що різко відрізняються від поселень місцевих слов’янських чи фінських племен. Найбільш відомі серед них — Рюрикове городище на Волхові, Тімерево (поблизу сучасного Ярославля) і Сарське городище (поблизу Ростова) на Верхній Волзі, Гньоздове (поблизу Смоленська) на Верхньому Дніпрі; до дещо більш раннього часу відноситься зародження поселення в Ладозі (при впадінні Волхова в Ладозьке озеро). Всі вони характеризуються етнічно змішаним насе- ленням, в якому чітко представлений скандинавський компонент, з яскраво вираженим ухилом у міжнародну торгівлю, що проявлялося у великій кількості візантійських, західноєвропейських, східних імпортів (особливо арабського монетного срібла). Археологічні знахідки на цих поселеннях, а також на приналежних до них великих курганних могильниках малюють неповторний культурний вигляд їхніх мешканців. З одного боку, це предмети озброєння — шоломи, мечі з каролінг- ської Європи і т.д. З іншого — атрибути торгівельної діяльності, перш за все — вагові гирьки і ваги для тонкого зважування дорогоцінних металів, так само як і самі ці метали у вигляді монетного срібла або золотих або срібних ювелірних прикрас. Крім того, у наявності досить дорогі імпортні предмети побуту — кістяні гребені з металевими накладними рукоятками, скандинавські фібули (застібки для плаща), скляні вироби і інше. Ці старожитності залишені, без- сумнівно, військово-торговими дружинами, головним заняттям яких була далека торгівля. З цією метою вони оселялися в зручних місцях річкової системи, що дозволяло їм добиратися до ринків Візантії і Арабського халіфату по Волзі і знаменитому «шляху з варяг у греки». Перед нами археологічні сліди тієї самої Русі IX ст., яка саме в цей час і навіть дещо раніше з’являється на сторінках ——————— 39 Марков П.Г. Общественно-политические и исторические взгляды М.А. Макси- мовича. — К., 1986. — С. 162, 164. 294 письмових джерел — грецьких, латинських, арабських — то в якості військових ватаг, що припливають на кораблях і грабують узбережжя, то як добропорядних торговців. Процес проникнення військово-торговельних дружин скандинавів в Східну Європу почався ще наприкінці VIII ст., але до другої половини IX ст. прийняв вже досить розвинені організаційні форми, знаходячи відображення в матеріалах археології40. Коли на рубежі IX–X ст. Київ опинився в руках князя Олега, який прийшов з півночі, старожитності такого роду з’являються і в Середньому Подніпров’ї. Найбільш виразні вони на поселенні Шестовиця під Черніговом і власне в Чернігові, у великих курганних похованнях Чорна могила (висотою бл. 40 м) і Гульбищі. Тут знайдені залишки мечів, шоломи, вагові гирьки і т. д. Особливо чудові парадні питні роги із залишками багатого срібного та позолоченого окуття. Питання про походження Русі та ім’я її носіїв залишається дискусійним, а позиції сторін не втратили чіткої виразності давніх наукових шкіл. Концепцію Максимовича, згідно якої прабатьківщина Русі локалізується на острові Рюген, залюдненого південно-балтійськими слов’янами успадкувала і пізніша історіо- графія. Ця Балтійська Русь, на думку багатьох істориків не тільки далекого минулого, але й почасти сьогодення41, поклала початок Русі на Дніпрі. Попри те, що сучасна наука загалом заперечує балтійсько-словянське походження варягів, заслугою Максимовича стало упорядкування й систематизація ним поглядів на це питання. Його публікації, спричинили полемічні дискусії у науковій літе- ратурі 40–60-х рр. ХІХ ст., що дало потужний поштовх до подальшого вивчення цієї проблематики. ВАРЯГИ И НАЧАЛА РУСИ В НАУЧНЫХ ИЗЫСКАНИЯХ М.А. МАКСИМОВИЧА Наталья Шевченко (аспирантка кафедры истории Украины и политологии Нежинского государственного университета имени Николая Гоголя (2008–2012). В данное время педагог Обособленного подразделения Национального университета биоресурсов и природоиспользования Украины «Нежинский агротехнический институт», sno13@ukr.net) В статье рассматриваются научные изыскания М.А. Максимовича (1804– 1873), посвященные проблемам происхождения и ранней истории Киевской Руси. Анализируется предложенный им способ решения «варяжского вопроса», прослеживается его историографическая судьба в научных трудах русских и украинских исследователей второй половины ХІХ–ХХ вв. ——————— 40 Duczko Wladyslaw. Rus Wikingow. Historia obecnosci Skandynawow we wczesnosred- niowiecznej Europie Wschodniej. — Warszawa, 2007. 41 Фомин В.В. Варяги и варяжская Русь: к итогам дискуссии по варяжскому вопросу. — М., 2005. — С. 439–473. 295 Ключевые слова: Михаил Максимович, Киевская Русь, варяги, «варяжская дегенда», летописи, норманизм. VARYAGS AND BEGINNING OF RUS’ IN SCIENTIFIC RESEARCHES M.O. MAKSYMOVYCH Natalia Shevchenko (PHD student of Department of History of Ukraine and Political Sciences of Nizhyn State Mykola Gogol University (2008–2012). Nowadays she is an employee of a separate division of the National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine «Agro-Technical Institute of Nizhyn», sno13@ukr.net) The article reviews studies of M.O. Maksymovych (1804–1873) on the origin and early history of Kievan Rus. Is analyzed the way he offered to solve a «Varangian problem», is studied his historiographical destiny in scientific studies of Ukrainian and Russian scientists of the late nineteenth and twentieth centuries. Keywords: Mykhailo Maksymovych, Kievan Rus, varangians, Varangian legend, annals, normanism.

Варяги і початки Русі у наукових студіях М.О. Максимовича

Репозитарії

Схожі ресурси