Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту

Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту

Розглядаються географічні назви, антропоніми та сюжети імовірного скандинавського походження, що зустрічаються в тексті так званого «літопису Іоакима», наведеного В.Н. Татищевим. Вивчення цих скандинавських запозичень відкриває нові можливості щодо оцінки ступеня достовірності документа....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2013
1. Verfasser: Конча, С.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:Український історичний збірник
Schlagworte:
Джерелознавство та історіографія
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101467
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту / С. Конча // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 240-249. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-101467
record_format dspace
spelling irk-123456789-1014672016-06-04T03:02:11Z Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту Конча, С. Джерелознавство та історіографія Розглядаються географічні назви, антропоніми та сюжети імовірного скандинавського походження, що зустрічаються в тексті так званого «літопису Іоакима», наведеного В.Н. Татищевим. Вивчення цих скандинавських запозичень відкриває нові можливості щодо оцінки ступеня достовірності документа. В статье рассматриваются географические названия, антропонимы и сюжеты вероятного скандинавского происхождения, которые встречаются в тексте так называемой «летописи Иоакима», приведенной В.Н. Татищевым. Изучение этих скандинавских заимствований открывает новые возможности в оценке степени достоверности документа. In the paper considered place names, the names of persons and motives of a possible Scandinavian origin, found in the text of the so-called «Chronicle of Joachim», discovered by V.N. Tatischev. The study of these Scandinavian loans opens up new approaches to assess of credibility of the document. 2013 Article Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту / С. Конча // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 240-249. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101467 (093) 81’37=811.113 uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Джерелознавство та історіографія
Джерелознавство та історіографія
spellingShingle Джерелознавство та історіографія
Джерелознавство та історіографія
Конча, С.
Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту
Український історичний збірник
description Розглядаються географічні назви, антропоніми та сюжети імовірного скандинавського походження, що зустрічаються в тексті так званого «літопису Іоакима», наведеного В.Н. Татищевим. Вивчення цих скандинавських запозичень відкриває нові можливості щодо оцінки ступеня достовірності документа.
format Article
author Конча, С.
author_facet Конча, С.
author_sort Конча, С.
title Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту
title_short Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту
title_full Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту
title_fullStr Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту
title_full_unstemmed Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту
title_sort scandinavica іоакимова літопису і проблема достовірності тексту
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2013
topic_facet Джерелознавство та історіографія
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101467
citation_txt Scandinavica Іоакимова літопису і проблема достовірності тексту / С. Конча // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 240-249. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series Український історичний збірник
work_keys_str_mv AT končas scandinavicaíoakimovalítopisuíproblemadostovírnostítekstu
first_indexed 2025-07-07T10:57:55Z
last_indexed 2025-07-07T10:57:55Z
_version_ 1836985483998003200
fulltext 240 Український історичний збірник, Вип. 16, 2013 УДК (093) 81’37=811.113 Сергій Конча* SCANDINAVICA ІОАКИМОВА ЛІТОПИСУ І ПРОБЛЕМА ДОСТОВІРНОСТІ ТЕКСТУ Розглядаються географічні назви, антропоніми та сюжети імовірного скандинавського походження, що зустрічаються в тексті так званого «літо- пису Іоакима», наведеного В.Н. Татищевим. Вивчення цих скандинавських запо- зичень відкриває нові можливості щодо оцінки ступеня достовірності доку- мента. Ключові слова: літопис Іоакима, В.Н. Татищев, історія літописання, скан- динавський ономастикон в давньоруських літописах. Цією статтею продовжуємо1 розгляд питання про достовірність так званого «літопису Іоакима» — загадкового тексту літописного характера, що його привів у своїй праці В.Н. Татищев (1688–1750), визначивши при цьому зразком «донесторова літописання»2. Більшість авторів, які торкалися проблеми походження Іоакимова літопису (далі — ІЛ), слідом за авторитетним німецьким дослідником А. Шльоцером3, визначали текст витвором псевдолітописного письменства XVI — початку XVIII ст.4 Проте деякі з цих авторів допускали імовірність того, що текст ІЛ ——————— * Сергій Конча — к.і.н., старший науковий співробітник Київский університет імені Тараса Шевченка, Філософський факультет, Центр українознавства, e-mail: Serg. Kon12@gmail.com. 1 Конча С.В. Сім аргументів на користь достовірності «Іоакимова літопису» // Український історичний збірник. — К., 2009. — Вип. 12. — С. 284–293. 2 Татищев В.Н. История российская. — М.–Л.: Наука, 1962. — Т. 1. — С. 107–114. 3 Шлёцер А. Нестор. Русские летописи на древле-славянском языке. — Ч. I. — СПб., 1809; Див. також: Лавровский П.А. Исследование о летописи Якимовской // Учёные записки второго отделения Императорской Академии наук. — СПб., 1856. — Кн. 2. — Вып. 1. — С. 84–89. 4 Линниченко И.А. Краледворская рукопись и Иоакимовская летопись // Журнал министерства народного просвещения. — 1883. — Октябрь. — С. 252–257; Тихо- миров М.Н. О русских источниках «Истории Российской» // Татищев В.Н. История российская. — Т. 1 — М.–Л.: Наука, 1962. — С. 51–53; Шамбинаго С.К. Иоакимовская летопись // Исторические записки. — 1947. — Т. 21. — С. 254–270; Gorlin M. La Chronique de Joachim // Revue des études slaves. — Paris, 1939. — T. 19. — P. 40–51. 241 може містити окремі унікальні свідчення та уривки з втрачених пізніше до- стовірних джерел давньоруської доби5. Своєрідною може бути названа позиція філолога ХІХ ст. П.А. Лавровського, дослідження якого і до цього дня лишається найповнішим і найдетальнішим аналізом тексту ІЛ6. Автор наголошує на виразному поділі тексту на дві різні за походженням частини, перша з яких заснована на довільній інтерпретації різноманітних джерел, не могла бути створеною раніше за XVI–XVII ст. Однак другу (власне літописну) частину тексту ІЛ, дослідник вважає такою, що не містить суперечностей з відомими історичними даними, деякі її унікальні свідчення можуть бути підтверджені даними іноземних джерел. Отже, на думку П.А. Лавровського, друга частина ІЛ може сягати достовірного давньоруського джерела7. Натомість історик церкви Є.Є. Голубинський категорично заперечив цей висновок. Всупереч А. Шльоцеру, Є.Є. Голубинський також вважав, що текст не міг бути створений в середовищі православних переписників-монахів XVІ– XVIIІ ст. Текст ІЛ мала створити людина добре обізнана як в літописанні, так і в візантійських та західноєвропейських джерелах. На думку Є.Є. Голубинського, тільки В.Н. Татищев з його надзвичайним для XVIIІ ст. історичним кругозором міг створити цей текст8. Порівняно недавно позиція Є.Є. Голубинського отримала розвиток в працях О.П. Толочка9. Автор, зокрема, намагається показати, що інспірування псевдо- джерел є звичайною практикою В.Н. Татищева, який прагнув у такий спосіб заповнити білі плями у переривчастій канві історичних подій а також під- твердити власні ідеї та припущення10. Натомість дослідник новгородського літописання С.Н. Азбєлєв поділяє по- гляд щодо сягання тексту ІЛ прототипу давньоруської доби11. С.Н. Азбєлєв розцінює вірогідний прототип ІЛ як своєрідний прояв традиції раннього нов- ——————— 5 Линниченко И.А. Указ. соч. — С. 255; Соловьёв С.М. История России с древ- нейших времён. — М., 1959. — Т. 1. — С. 175 и сл.; Янин В.Л. Летописные рассказы о крещении новгородцев (о возможном источнике Иоакимовской летописи) // Русский город. Исследования и материалы. — М., 1984. — Вып. 7. — C. 56. 6 Лавровский П.А. Исследование о летописи Якимовской... — С. 77–160. 7 Лавровский П.А. Указ. соч. — С. 157. 8 Голубинский Е.Е. О так называемой Иоакимовской летописи Татищева // Творения святых отцов в русском переводе. — М., 1881. — Кн. 4. — С. 602–640. Критику висновків Є.Є. Голубинського див. Линниченко И.А. Указ. соч. — С. 250–257. 9 Толочко А. К старым спорам о Татищеве // А се его сребро: Збірник праць на пошану М.Ф. Котляра. — К., 2002. — С. 245–248; Толочко А. «История Российская» Василия Татищева: источники и известия. — М.: Новое литературное обозрение; К.: Критика, 2005. — С. 196–245. 10 Щодо аргументації О.П. Толочка: Конча С.В. Чи існує Іоакимів літопис? // Укра- їнський історичний журнал. — 2007. — № 2. — С. 171–184. 11 Азбелев С.Н. К изучению Иоакимовской летописи // Новгородский исторический сборник. — СПб., 2003. — Вып. 9. — С. 5–27; Азбелев С.Н. Устная история в памят- никах Новгорода и новгородской земли. — СПб.: Дмитрий Буланин, 2007. — С. 6–24. 242 городського літописання та, слідом за В. Татищевим, пов’язує його створення з діяльністю першого новгородського єпископа Іоакима. В контексті суперечки між прибічниками і супротивниками достовірності «Іоакимова літопису», або, точніше сказати, — наявності в цьому тексті до- стовірної унікальної інформації про Давню Русь, неодноразово ставали згадані в тексті назви скандинавського походження12. В початковій частині «літопису» знаходимо терміни Гордорик, Гунигар, Бярмия, Колмогард, що явно відпові- дають таким, відомим з середньовічних саг, хронік і географічних творів, топонімам: Garđarikki, (= Русь), Kaenugarđr (Київ) або Chunigard («країна гунів» у переносному значенні теж Русь), Bjarmaland (припускається тотожність з топонімом Пермь), Holmgarđr (= Новгород). Ці топоніми ніколи не зустрі- чаються в давньоруському літописанні, а тому їхнє фігурування в ІЛ робить вкрай сумнівною імовірність створення цього тексту монахами-компіляторами. Звичайно ці назви були добре знайомі В.Н. Татищеву13, що можна було би розцінювати як аргумент на користь його авторства14. Але, якщо вже виходити з того, що знавець літописання В.Н. Татищев прагнув видати ІЛ за оригінальний витвір доби Давньої Русі, навряд чи він міг бути необачним настільки, щоб вставити до тексту скандинавські терміни, яких не знає жодне літописне джерело. Як відмічають усі дослідники ІЛ, початкова (легендарно-фантастична) час- тина тексту виглядає сумішшю середньовічних новгородських легенд (Госто- мисл, град Славенск тощо), назв узятих з античної географії (скіфи, бастарни, амазони), та з середньовічних скандинавських джерел15. Останні укладач ІЛ міг узяти з праць сучасних йому авторів, які торкалися «руської теми» в сагах. Такими авторами могли бути, зокрема, Г. Байер, праця якого послугувала для В.Н. Татищева основним джерелом уявлень про світ саг16, та шведський історик Ерік Бйорнер, що одним з перших (зокрема у праці 1743 р.) спробував віднайти аналогії між інформацією саг та літописними даними про найдавніший період давньоруської історії17. Кілька унікальних свідчень, так чи інакше пов’язаних зі Скандинавією, містить також і друга (достовірна за П. Лавровським) частина ІЛ. Зокрема, тільки тут згадується дружина Рюрика і мати Ігоря норвезька князівна («дочерь князя урманского») Ефанда, тільки тут знаходимо вказівку на те, що вихователь Ігоря Олег доводився Рюрику шурином (братом дружини, очевидно, тієї ж ——————— 12 Азбелев С.Н. Устная история... — С. 15–20; Лавровский П.А. Указ. соч. — С. 112– 114; Толочко А. Указ. соч. — С. 221–224, 229, прим 88; Gorlin M. Op. cit. — P. 46–47. 13 Татищев В.Н. История российская... — Т. 1. — С. 283–286. 14 Пор.: Gorlin M. Op. cit. — P. 47; Толочко А. Указ. соч. — С. 222. 15 Пор. Лавровский П. А. Указ. соч. — С. 116–118; Алексеев В. Фольклорный перво- источник Новгородской традиции XVII века // Проблемы источниковедения и поли- тической истории. — М., 1995. — С. 3–33. 16 Татищев В.Н. Указ. соч. — С. 213–223. 17 Bjoerner E.J. Schediasma historico–geographicum de Varegis, heroibus Scandianis et primis Russiae Dynastis. — Stokcholm, 1743. — Р. 19–35, 57–60; Тиандер К. Поездки скан- динавов в Белое море. — СПб.: Типография И.Н. Скороходова, 1906. — С. 107. 243 Ефанди). На відміну від інших літописних творів, першою дружиною Воло- димира псевдо-Іоаким називає варяжку Олову, вважаючи її матір’ю його стар- шого сина Вишеслава, призначеного князем Новгорода18. Найбільш детально скандинавізмів ІЛ торкнувся норвезький історик Борис Клейбер19. Визнаючи неодноразову переробку тексту ІЛ упродовж XVI– XVII ст., він так само не сумнівається у сяганні його давньоруського протографу ХІ ст. Проте, автор не заглиблюється до питань, пов’язаних з ґенезою ІЛ, обравши своєю задачею встановлення прототипів для тих назв, імен та сюжет- них мотивів, що мають, на його думку, скандинавські витоки. Розсіяні по всьому тексту ІЛ скандинавські включення сягають, як вважає Б. Клейбер, вже пер- винної (давньоруської) основи цієї пам’ятки. Таким чином, автор знаходить підстави для твердження: «або сам автор найдавнішої частини Іоакимівського літопису був скандинавського походження або в нього були скандинавські помічники»20. С.Н. Азбєлєв, в цілому критично поставившись до розвідок Б. Клейбера, все ж погоджується з тим, що текст несе на собі відбиток скандинавського впливу і відносить його на рахунок тих норманів, що постійно проживали у Новгороді: «...может быть не сам епископ Иоаким, а кто-то из его окружения, [...] собирая материал, общался не только со славянским населением Новгорода, но и с жившими там скандинавами»21. На жаль, ані Б. Клейбер, ані С. Азбєлєв не намагаються використати наяв- ність скандинавських включень в ІЛ для висвітлення питання про його генезу. Переконання в давньоруській основі тексту є для обох авторів майже апріорним і випливає, насамперед, з довіри до слів В.Н. Татищева й упевненості в тому, що у XVIIІ ст. подібний текст створений бути не міг. Як видно з вищесказаного, фігурування скандинавського ономастикону в «літописі Іоакима» може бути надзвичайно показовим для з’ясування обставин і часу створення цього загадкового тексту. На жаль, значення та природа появи скандинавських включень в ІЛ досі не оцінені фахівцями. Поза сумнівом, вирі- шення відповідних питань вимагає залучення філологів-скандинавістів, а отже оцінка ситуації з погляду історика, що пропонується нижче, може мати лише попередній характер. Раніше вже був розглянутий випадок з іменем дружини Володимира Олови22, що її, як правило зіставляють з Аллогією (вар. Аурлогія), дружиною Володимира за «Сагою про Олава Трюггвасона»23. Оскільки В.Н. Татищев був знайомий з цим джерелом, зазвичай, вважається, що невідоме з ПМЛ та інших ——————— 18 Татищев В.Н. История российская... — Т. 1. — С. 110, 113. 19 Kleiber B. Nordiske spor i en gammel russiske kronike // Maal og Minne. — Oslo, 1960. — Heft. 1–2. — S. 56–70. 20 Op. cit. — S. 70. 21 Азбелев С.Н. Указ. соч. — С. 19. 22 Конча С.В. Сім аргументів... — С. 287–288. 23 Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе. — М., 1993. — С. 133–136 и далее. 244 джерел ім’я матері Вишеслава, він запозичів звідти24. Проте, постає питання: чи міг бути В.Н. Татищев настільки обізнаним у середньовічному скандинавському антропоніміконі, щоб так слушно і вдало замінити невідоме скандинавам «Алло- гія» на «Олова», яке явно відповідає доволі поширеному у ІХ–ХІ ст. жіночому імені «Алов» (Alöf)? Крім того, В.Н. Татищев пов’язує образ Аллогії саги з постаттю княгині Ольги, жодного разу не обмовившись, що таємнича Аллогія могла б розгля- датись як матір Вишеслава25. Отже, якщо визнавати В.Н. Татищева автором ІЛ, довелося б приписати йому якусь заплутану гру з читачем: підштовхуючи останнього до висновку про наявність історичної основи в ІЛ, він у той же час демонструє свою особисту незацікавленість його інформацією і розбіжність з ІЛ у трактовці подій. Відтак, про підтвердження псевдо-Іоакимом гіпотез В.Н. Та- тищева в даному разі не може бути мови. Б. Клейбер припускає, що обидва імені — Аллогія і Олова — сягають спільного прототипу, яким, на його думку могло бути (чоловіче) ім’я Аслауг, видозмінене на слов’янському грунті: Aslaug > Allaug > Olaug26. Припущення виглядає з усіх боків сумнівним. Більш імовірним здається, що образ Аллогії постав унаслідок контамінації на скандинавському грунті інформації про Ольгу («наймудрішу з жінок») та про дружину Володимира тих часів, коли він був князем у Новгороді (бл. 970–980 рр.)27. Ймовірно нею й мала бути згадана в ІЛ Олова-Алов, співзвучність імені якої з «Ольга» могла послугувати однією з причин контамінації. Ще одне дуже цікаве повідомлення ІЛ, хоч і не пов’язане прямо з відомими нам скандинавськими джерелами, але безпосередньо стосується скандинавських конотацій «літопису». Слідом за розповіддю про покликання Рюрика, його прибуття «з варяг» та вокняжіння його на (майбутніх) руських землях зазначено: «По смерти же отца своего (Рюрик) облада варягами, емля дань от них». Повідомлення не має навіть віддалених паралелей ані у «Повісті минулих літ», ані в пізніх літописних зведеннях та компілятивних творах. Натомість в науковій літературі доволі широкого визнання набула висунута Фр. Крузе і відновлена згодом Н.Т. Бєляєвим гіпотеза про тотожність літописного Рюрика до політичного діяча та вікінгського ватажка середини ІХ ст. Рорика Ютланд- ського28. Згідно з даними франкських хронік, Рорик належав до данського королівського роду; народитись він мав не пізніше 820 року, а помер між 873 і 882 рр., що цілком узгоджується з літописними даними, за якими Рюрик помер ——————— 24 Джаксон Т.Н. Указ. соч. — С. 187. 25 Татищев В.Н. История... — Т. 1. — С. 306, і пор. Т. 2. — С. 225–226. 26 Kleiber B. Op. cit. — S. 70. 27 Аллогія згадується, насамперед, у подіях, які мали відбуватися близько 977– 978 рр. 28 Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква: Видавець Олек- сандр Пшонківський, 2006. — С. 200–203; Касиков Х., Касиков А. Ещё раз о Рюрике Новгородском // Скандинавский сборник. — Т. ХХХІІІ. — Таллин, 1990. — С. 98–104; Пчёлов Е.В. Происхождение династии Рюриковичей // Труды историко-архивного инсти- тута. — Т. 34. — М., 2000. — С. 155–161. 245 879 року у похилому віці. Про зв’язок Рорика зі слов’янським світом західні джерела не знають, але між повідомленнями про його діяльність на заході проглядаються хронологічні лакуни, які непогано узгоджуються з імовірним часом появи Рюрика на (майбутніх) Новгородських землях. У 855 році, після смерті данського короля Хорика І, Рорик бере участь у боротьбі за володіння на теренах Данії, що на них він мав спадкові права. 857 року він домігся від нового короля Хорика ІІ згоди на володіння областю на півдні Ютландії29. Вочевидь, цю подію можемо поставити у зв’язок з пові- домленням ІЛ: «облада варягами, емля дань». В даному разі маємо підстави говорити про взаємопідтвердження свідчень хронік та свідчення «Літопису Іоакима», а значить про достовірність певної частини інформації останнього. Звичайно, можна сказати, що укладач тексту ІЛ, ким би він не був, суто інтуітивно вставив фразу про дань з варягів, нама- гаючись не стільки доповнити історію, скільки надати викладу враження «доку- ментальності». Але маємо визнати напрочуд дивною прозорливість укладача ІЛ, яка постійно (пор. випадок з Оловою) веде його до вірних рішень. Оскільки набирається вже ціла низка таких «прозорливих здогадок»30, усе сумнівнішою стає імовірність їх пояснення результатом випадкових збігів. На увагу заслуговує також наступне унікальне свідчення ІЛ, якому неод- норазово приділялась увага у контексті досліджень літописної постаті Віщого Олега: «Рюрик... бе вельми боля... предаде княжение и сына своего шурину своему Ольгу, князю урманскому». О.П. Толочко в даному разі справедливо вказує на підозрілу співзвучність вказівки про родинні стосунки Рюрика й Олега аналогічним припущенням В.Н. Татищева, в яких так само звучить невідоме з літописів слово «шурин»31. Проте, в пізніх літописних компіляціях зустрічаємо вказівку на те, що Олег був дядьком («уєм») Ігорю, отже братом дружини (= шурином) Рюрика. Історична імовірність означених відносин між Рюриком та Олегом, Олегом та Ігорем була показана вже П.А. Лавровським32. В приведеному фрагменті особливо цікавим є називання Олега «князем урманським». Під назвою «урмани» або «мурмани» в літописах а також в північно-російських говірках виступають мешканці Норвегії (слово походить від «нормани»). «Урманська» прив’язка Олега, за іншими літописами невідома, нагадує про Орвар-Одда (Одда Стрілу), героя однієї з «вікінгських саг», з яким чимало авторів зіставляли Олега, оскільки сага приписує Одду правління в ——————— 29 Касиков Х., Касиков А. Указ. соч. — С. 103. 30 Янин В.Л. Летописные рассказы... — С. 53–56; Касиков Х. Касиков А. Указ. соч. — С. 104; Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ–ХІІІ веков. — М.: Языки русской культуры, 2001. — С. 345; Войтович Л. Княжа доба на Русі... — С. 199–200; Конча С.В. Сім аргументів... — С. 286–291. 31 Толочко А. Указ. соч. — С. 227. 32 Лавровский П.А. Исследование о летописи Якимовской... — С. 127. 246 Гардарики (на Русі) та смерть від змії у черепі коня, що стається у відповідності до наданого пророцтва33. Більшість дослідників не мають сумніву у наявності тісного зв’язку між двома персонажами. Як правило вважається, що перекази про Олега через норманів-варягів, які відвідували Русь, потрапили до Скандинавії й там конта- мінувалися з місцевими легендами та піснями про Одда34, що його усі варіанти саги вважають норвежцем. У світлі сказаного, визначення Олега урманином виглядає не випадковим. Виходить творці (укладачі) Іоакимівського літопису знали про ототожнення Олега з Оддом. Уперше ототожнення київського князя Олега з героєм саги Оддом було запропоноване шведським дослідником Еріком Бйорнером, який оприлюднив свою гіпотезу, наскільки відомо, 1743 року35. Але не можна виключати, звичайно, що відповідного висновку Е. Бйорнер дійшов і раніше, можливо вже тоді, коли зустрічався 1725 року з В.Н. Татищевим, під час перебування того у Швеції36. Отже, визначення Олега норвежцем, начебто, знов повертає нас до версії про авторство В.Н. Татищева. Проте, виглядає дещо дивним, що володіючи певними знаннями про Орвар-Одда, В.Н. Татищев жодним чином не використав відповідної інформації у своїй власній «Історії російській». Відповідно, псевдо- Іоаким і в цьому разі не робить для В.Н. Татищева жодних послуг (як воно мало би бути за концепцією О.П. Толочка). Звернення до тексту «Саги про Орвар-Одда»37, дозволяє висунути припу- щення, що між нею та Іоакимівським літописом є інші паралелі. Головним негативним героєм саги є напівлюдина-напівдемон на ім’я Ог- мунд Ейтйовсбані (Огмунд Флокі), який є сином конунга Б’ярмаланда (басейн Північної Двіни). Оскільки його батьківщина опиняється під владою норманів, що приходять з-за моря, він присвячує своє життя боротьбі з ними. Огмунду вдається звільнити Б’ярмаланд від данини й знищити частину іноземних заво- йовників. Сага неодноразово згадує про напади вікінгів (у т. ч. Орвар-Одда) на ——————— 33 Карамзин Н.М. История государства Российского. — М.: Наука, 1989. — Т. 1. — С. 262–263; Лященко А.И. Летописные сказания о смерти Вещего Олега // Известия ІІ Отделения Российской Академии наук. — 1924. — Т. ХХІХ. — С. 262–288; Мельни- кова Е.А. Сюжет смерти героя «от коня» в древнерусской и древнескандинавской традициях // От Древней Руси к новой России. Юбилейный сборник, посвящённый чл.- кор. РАН Я.Н. Щапову. — М., 2005. — С. 95–108; Тиандер К. Указ. соч. — С. 230–245. 34 Древняя Русь в свете зарубежных источников. Под ред. Е.А. Мельниковой. — М: Логос, 1999. — С. 492; Мельникова Е.А. Сюжет смерти... — С. 107–108; Тиандер К. Указ. соч. — С. 243–245. 35 Bjoerner E.J. Schediasma historico–geographicum… — Р. 58. 36 Пекарский П. Новые известия о В.Н. Татищеве. — СПб., 1864. — С. 15–29; Андреев А.И. Труды В.Н. Татищева по истории России // Татищев В.Н. История рос- сийская… — Т. І. — С. 9. 37 Örvar-Odds saga. Herausgegeben von R.C. Boer. — Leiden: E.J. Brill, 1888; Arrow- Odd: A Medieval Novel. Translated with an introduction by P. Edwards and H. Palsson. — New York–London: University Press, 1970. 247 володіння Ейтйовсбані, але тому всякий раз вдається врятувати своє життя (з огляду на специфіку акцентів вікінгських саг це може означати перемогу Огмунда). Одного разу Огмунд на чолі військових кораблів навіть з’явився біля скандинавських узбереж (у протоках між Данією та Швецією) і наніс дош- кульного удару флотилії Одда. Через певний час Огмунд став конунгом у Хольмгарді (Новгороді ?) і його владі підкорилися дрібні правителі (конунги) Аустрвега (Прибалтики) та Гардарики (Русі). Він продовжує відбивати наїзди заморських нападників і зрештою укладає мирну угоду з Орвар-Оддом38. Зіставимо історію цього героя з розповіддю ІЛ про Гостомисла сина Бури- воя, князя слов’ян (тобто новгородських словен), русі і чуді. До складу володінь Буривоя входить Бярмія (= Б’ярмаланд скандинавських джерел), де Буривой певний час перебуває, зазнавши важкої поразки від находників варягів. Саме з Бярмії слов’яни русь і чудь, які «терпяху тугу велику от варяг» запрошують Гостомисла до себе на княжіння (очевидно вбачаючи в ньому потенційного рятівника). Останній «варяги бывшия овы изби, овы изгна, и дань варягом отрече и шед на ня, победи». Гостомисл стає правителем града Славенска, що виступає в ІЛ попередником Новгорода в якості столиці ільменських словен і суміжних племен, під його владою перебувають і віддаленіші землі: «созва вся старейшины земли от славян, руси, чуди, веси, мери, кривич и дрягович». З’являється в розповіді про Гостомисла і Хольмгард (що, очевидно, криється під формою «Колмогард»), але не як столиця північноруських земель, а як місце, де приносяться жертви і моляться богам. Подібно до Огмунда, Гостомисл укладає мир з варягами: «учини с варяги мир и бысть тишина по всей земли». Отже, обидва персонажі походять з Бярмії-Б’ярмаланда, обидва переможно борються проти норманів (вікінгів, варягів), на певному етапі звільняючи свою землю від данини та здійснюючи зовнішні походи. Обидва стають правителями в північноруських землях, маючи резиденцією у Хольмгарді (Огмунд) або Славенську (Гостомисл). Перелік паралелей можна продовжити, але сказаного достатньо для при- пущення про зв’язок між двома сюжетами, вірогідність якого посилюється фактом запозичення в ІЛ скандинавських назв Бярмія, Колмогард, Гардорик (що фігурують, зокрема, в «Сазі про Орвар-Одда»). Перед нами дві можливості: або ми маємо справу з незалежним проявом в тексті саги й тексті ІЛ усної скандинавської традиції про події середини ІХ ст. на (майбутніх) Новгородських землях, або укладач тексту ІЛ скористався мотивами «Орвар-Одд-саги» для створення образу Гостомисла і розцвічення стислої літо- писної розповіді про боротьбу північних слов’ян і фінів з варягами, яка пере- дувала запрошенню Рюрика. Допускаючи останню можливість, слід узяти до уваги, що укладач Іоаки- мівського літопису повинен був достеменно вивчити текст «Орвар-Одд-саги» ——————— 38 Örvar-Odds saga. — Leiden, 1888. — S. 88–95, 126–134, 186–188; Arrow-Odd: A Medieval Novel... — P. 34–39, 63–73, 103–105. Пор. також Пріцак О. Походження Русі. — Т. ІІ. — Київ: Обереги, 2003. — С. 340–343. 248 (розширеної версії)* в оригіналі (ісландською мовою), адже про усі згадані тут (і незгадані за браком місця) деталі він навряд чи міг дізнатися з тогочасної дослідницької літератури. Таким чином, доходимо висновку, що серед авторів тексту «Іоакимова літопису» були ті, хто добре володів скандинавським ономастиконом (Гордорик, Колмогард / Хольмгард, Бярмія, Олова тощо) та був у деталях знайомий з сюжетикою окремих героїчних саг. Якщо визнати, що укладачем тексту був В.Н. Татищев, доведеться також прийняти, що російський історик ретельно приховував свою обізнаність з матеріалами скандинавських джерел, послідовно демонструючи поверховість своїх уявлень і вторинність своєї інформації39. Припущення про причетність до створення ІЛ когось іншого із пізніх російських літописців або ранніх істориків першої половини XVIII ст., з огляду на вище- означені обставини, практично відпадає само собою40. Допустивши, що до укладення тексту ІЛ були дотичні якісь західні історики, які на найвищому для того часу рівні були обізнані зі скандинавськими джерелами, довелося би також допускати, що вони мали глибоко знати також літописання (при тому, наприклад, що навіть така обізнана людина як Ерік Бйорнер фактично не знає його41) та могли стилізуватися під новгородську говірку XVI–XVII ст. Не вдаючись поки що до остаточних висновків щодо природи походження Іоакимівського літопису, маємо підстави констатувати, що ближчою до істини опиняється позиція тих дослідників (Б. Клейбер, В.Л. Янін, С.Н. Азбєлєв та ін.), які передбачали довгу еволюцію тексту ІЛ упродовж ХІІІ–XVII ст. та вбачали наявність у його складі аутентичного прототипу ХІ ст. SCANDINAVICA ИОАКИМОВСКОЙ ЛЕТОПИСИ И ПРОБЛЕМА ДОСТОВЕРНОСТИ ТЕКСТА Сергей Конча (кандидат исторических наук, старший научный сотрудник Центра украиноведения философского факультета Киевского университета им. Тараса Шевченко, e-mail: Serg.Kon12@gmail.com) В статье рассматриваются географические названия, антропонимы и сюжеты вероятного скандинавского происхождения, которые встречаются в тексте так называемой «летописи Иоакима», приведенной В.Н. Татищевым. Изучение этих скандинавских заимствований открывает новые возможности в оценке степени достоверности документа. ——————— * «Орвар-Одд-сага» збереглася у двох стислих версіях (умовно S та M) та роз- ширеній, що розпадається на кілька редакцій (A, B, E). До 1750 р. (року смерті В.Н. Татищева) в латинському перекладі видавалась версія S, але згадані вище под- робиці з «біографії» Огмунда Ейтйовсбані містяться лише в розширеній версії. 39 Татищев В.Н. История российская... — Т. 1. — С. 213–223 і далі. 40 Пор. Толочко А. Указ. соч. — С. 237 і вище. 41 Bjoerner E.J. Schediasma historico-geographicum de Varegis... 249 Ключевые слова: летопись Иоакима, В.Н. Татищев, история летописания, скандинавский ономастикон древнерусских летописей. SCANDINAVICA OF «IOACHIM CHRONICLE» AND THE PROBLEM OF AUTHENTICITY OF TEXT Sergij Koncha (Ph.D. in History, Senior researcher, Center of Ukrainian Studies, Faculty of Philosophy, Taras Shevchenko National University of Kyiv) In the paper considered place names, the names of persons and motives of a possible Scandinavian origin, found in the text of the so-called «Chronicle of Joachim», discovered by V.N. Tatischev. The study of these Scandinavian loans opens up new approaches to assess of credibility of the document. Keywords: Chronicle of Joachim, V.N. Tatischev, History of Russian chronicles, Scandinavian onomasticon in ancient Russian annals.

Ähnliche Einträge