Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст.

У статті розкрито зростання значимості людського фактора у сільськогосподарському виробництві та висвітлено роль фахівців-аграрників та їх соціально-професійних рис у піднесенні сільського господарства України в 30-х рр. ХХ ст., його подальшому розвитку та розбудові радянської держави....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Білан, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Український історичний збірник
Теми:	Проблеми історії XIX–XXI ст.
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101473
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст. / С. Білан // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 171-184. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-101473
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1014732016-06-04T03:02:45Z Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст. Білан, С. Проблеми історії XIX–XXI ст. У статті розкрито зростання значимості людського фактора у сільськогосподарському виробництві та висвітлено роль фахівців-аграрників та їх соціально-професійних рис у піднесенні сільського господарства України в 30-х рр. ХХ ст., його подальшому розвитку та розбудові радянської держави. В статье раскрыт рост значимости человеческого фактора в сельскохозяйственном производстве и освещена роль специалистов-аграриев, а также их социально-профессиональных качеств в подъеме сельского хозяйства Украины в 30-х гг. ХХ ст., его дальнейшем развитии и становлении советского государства. In the article the growth of the importance of the human factor in agricultural production and highlights the role of specialists in agrarian and socio-professional figure in the rise of agriculture of Ukraine in the 30-ies of XX century, further development and the becoming of the Soviet state. 2013 Article Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст. / С. Білан // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 171-184. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101473 94:63:378.663(477)»193» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст.
spellingShingle	Проблеми історії XIX–XXI ст. Проблеми історії XIX–XXI ст. Білан, С. Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст. Український історичний збірник
description	У статті розкрито зростання значимості людського фактора у сільськогосподарському виробництві та висвітлено роль фахівців-аграрників та їх соціально-професійних рис у піднесенні сільського господарства України в 30-х рр. ХХ ст., його подальшому розвитку та розбудові радянської держави.
format	Article
author	Білан, С.
author_facet	Білан, С.
author_sort	Білан, С.
title	Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст.
title_short	Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст.
title_full	Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст.
title_fullStr	Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст.
title_full_unstemmed	Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст.
title_sort	трансформації аграрної сфери україни та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Проблеми історії XIX–XXI ст.
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101473
citation_txt	Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст. / С. Білан // Український історичний збірник — 2013. — Вип. 16. — С. 171-184. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT bílans transformacííagrarnoísferiukraínitapošukšlâhívíhíntelektualʹnoprofesíjnogozabezpečennâu30hrrhhst
first_indexed	2025-07-07T10:58:22Z
last_indexed	2025-07-07T10:58:22Z
_version_	1836985512510881792
fulltext	171 Український історичний збірник, Вип. 16, 2013 УДК 94:63:378.663(477)»193» Сергій Білан* ТРАНСФОРМАЦІЇ АГРАРНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ ТА ПОШУК ШЛЯХІВ ЇХ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ у 30-х рр. ХХ ст. В статті розкрито зростання значимості людського фактора у сільсько- господарському виробництві та висвітлено роль фахівців-аграрників та їх соціально-професійних рис у піднесенні сільського господарства України в 30-х рр. ХХ ст., його подальшому розвитку та розбудові радянської держави. Ключові слова: сільське господарство, кадрове забезпечення, фахівці- аграрники, передвоєнна доба. Людський фактор має вирішальне значення для функціонування будь-якого виробництва, оскільки рівень спеціальних знань працівників, їх професійні уміння та навички, а відповідно й психологія обумовлюють виробничий процес та його результати. Безпосередні виробники, які володіють певним виробничим досвідом, становлять головну продуктивну силу суспільства, постійно удоско- налюючи знаряддя та засоби виробництва, і все ширше використовуючи ба- гатства природи, саме вони підвищують продуктивність праці. Сьогодні аграрна галузь, як і Україна в цілому, потребує комплексних реформ та фахівців, здатних втілювати їх у життя. Реалізація стратегічних напрямів аграрної політики, спрямованих на глибоке реформування сільського господарства на засадах приватної власності на землю та майно, нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, створення умов для віль- ного вибору видів виробничої діяльності значно залежить від рівня підготовки фахівців, зайнятих в агропромисловому виробництві, і обумовлює необхідність нового підходу до кадрового забезпечення села. У зв’язку з цим, особливого інтересу набуває передвоєнне десятиліття (1929–1939 рр.), коли внаслідок колективізації, Голодомору 1932–1933 рр. та політичних репресій у суспільно-політичному, соціально-економічному та куль- турному житті українського села відбулись кардинальні зміни, що найсуттєвіше відбились на формуванні його трудових ресурсів. Історіографія проблеми формування кадрового потенціалу сільськогоспо- дарського виробництва України та шляхів підвищення ефективності його вико- ристання має досить глибоке і давнє коріння, над розв’язанням яких працювала велика кількість дослідників у різних галузях науки. Так, окремі аспекти до- сліджуваної теми знайшли певне відображення у працях таких науковців, як ——————— * Білан Сергій — кандидат історичних наук, доцент Національного університету біоресурсів і природокористування України, bilanso@bigmir.net. 172 Ю. Борісов, О. Бугуцький, І. Груц, Н. Грушинець, Ю. Дячина, К. Іванович, Т. Іщенко, С. Коломієць, О. Лукашевич, К. Левикін, В. Михайлик, І. Нікітін, Н. Падун, М. Стеценко, Н. Талалуєва, В. Уваров та ін. Однак, наявна література не дає достовірного уявлення про рівень зайнятості сільського населення, від- повідності його фізичних та професійно-кваліфікаційних здібностей технічним характеристикам і виконуваним функціям в умовах радянської моделі розвитку сільськогосподарського виробництва. У зв’язку з цим, метою даної статті є аналіз та висвітлення місця і ролі спеціалістів у відбудові сільського господарства, посилення залежності його результатів від якості, мотивації та характеру використання робочої сили в цій галузі України у 30-х рр. ХХ ст. Розробляючи заходи розвитку сільського господарства в другій п’ятирічці, ЦК ВКП(б) висунув гасло підвищення врожайності всіх зернових і технічних культур на 50% порівняно з першою п’ятирічкою1. Головними умовами роз- в’язання цього завдання стали, з одного боку, здійснення подальшої технічної реконструкції сільського господарства та розвиток агротехнічної науки, а з іншого — удосконалення професійних навичок, виробничого досвіду та куль- тури сільських мешканців, що призвело до зростання культурно-технічного рівня колгоспного селянства у передвоєнний період. Зокрема, у вирішенні проблеми підготовки сільськогосподарських фахівців партійно-державне керівництво займало позицію, суть якої полягала в тому, що формувати виробничі кадри необхідно паралельно з організацією колективних господарств. З цього приводу голова ВЦВК і член політбюро ЦК ВКП(б) М. І. Калінін писав: «Ми маємо на меті зробити те саме, що відбулось за часів захвату комуністами влади, у процесі якого було створено Червону армію, яка непогано організована. Виробляючи зерновий хліб швидкими темпами, ми також будемо створювати свою, необхідну для цього армію»2. Практика соціалістичного будівництва виявила три основні шляхи вирі- шення проблеми підготовки кваліфікованих сільськогосподарських працівників: 1) спеціальне навчання через систему різних навчальних закладів (інститути, технікуми, школи, курси тощо); 2) висування передовиків сільського госпо- дарства на провідні посади та проблемні ділянки виробництва; 3) направлення міських працівників на роботу в сільську місцевість. Місце і значення кожного з цих шляхів підготовки кваліфікованих працівників на всіх етапах розвитку сіль- ського господарства було різним, але завжди в цій справі вирішальну роль відігравала «радянська держава», яка здійснювала основні фінансові та органі- заційні заходи на основі чотирьох постулатів кадрової політики досліджуваного періоду — «найкоротші терміни», «найбільша чисельність», «найвища кваліфі- кація», «комуністична ідеологія» підготовки нових фахівців, від яких залежав успіх «соціалістичної реконструкції народного господарства». Так, якщо до початку першої п’ятирічки в сільському господарстві СРСР за даними станом на 1 січня 1928 р. працювало лише 17,8 тис. фахівців, з яких 9,3 тис. мали вищу ——————— 1 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 17. — Арк. 56. 2 ЦДАВО України. — Ф. 806 . — Оп. 1. — Од. зб. 2691. — Арк. 21. 173 освіту і 8,5 тис. техніків з середньою освітою, що становило менше одного фахівця на тисячу господарств, то в результаті першої п’ятирічки сільське господарство отримало до того, що воно вже мало, ще 25 тис. фахівців вищої кваліфікації і 45 тис. середньої кваліфікації. Відтак, за першу п’ятирічку було підготовлено в 3 рази більше фахівців вищої кваліфікації і в 5 разів більше фахівців середньої кваліфікації порівняно з тим, що було до початку першої п’ятирічки. Зі складу фахівців з вищою освітою налічувалося 9,5% робітників, 41,6% селян, 35,3% службовців та 13,6% представників інших соціальних верств, а з середньою освітою відповідно — 13%, 46,7%, 31,3%, 9,0%3. Таблиця 1.1. Розподіл фахівців сільського господарства за статтю, партійністю і освітою (станом на 1 травня 1933 р.)4 В тому числі за (у %) стать партійність освіта Назва спеціальності В сь ог о ф ах ів ці в чо ло ві ки ж ін ки чл ен и В К П (б ) бе зп ар ті йн і ви щ а ос ві та се ре дн я ос ві та бе з о св іт и Агрономи 16678 82,3 17,7 6,4 93,6 49,0 27,4 23,6 Фахівці з сільськогосподар- ського машинобудування та механізації сільського господарства 2475 94,6 5,4 14,8 85,2 40,1 25,5 34,4 Землевпорядники 15774 95,7 4,3 3,4 96,6 17,4 40,1 42,5 Зоотехніки 4487 80,5 19,5 5,7 94,3 50,6 25,0 24,4 Меліоратори 4466 95,7 4,3 3,1 96,9 39,0 35,7 25,3 Організатори сільського господарства 7126 95,3 4,7 12,2 87,8 38,8 32,4 28,8 Ветеринарно-санітарні фахівці 6143 95,1 4,9 3,2 96,8 61,6 6,0 32,6 Організація та характер виробництва в колгоспах і радгоспах України у 1929–1939 рр. зумовили використання як постійних, так і тимчасових праців- ників. Контингент постійних працівників включав керівну ланку (директор (голова колгоспу), його заступники, керівники дільниць або відділень), агро- техперсонал (інженерно-технічні робітники, агрономи), службовців (бухгалтери, рахівники) і кваліфікованих робітників (трактористи, комбайнери, шофери, ——————— 3 Родионов М. Задачи укрепления техническими кадрами колхозов и МТС // На аграрном фронте. — 1933. — № 5. — С. 84. 4 ЦДАВО України. — Ф. 806 . — Оп. 1. — Од. зб. 2691. — Арк. 35. 174 ремонтні робітники). Групу тимчасових працівників складали сезонні робітники, що працювали у господарствах з початку весни до початку зими (причіплювачі, помічники комбайнерів, заправники, водовози та ін.) і поденні працівники, які наймались на період виконання окремих робіт (молотьба, скиртування, ван- тажні, просапочні й транспортні роботи тощо). Штат працівників радгоспів для УСРР був затверджений в 1929 р. і не змінювався протягом всього довоєнного періоду5. Таблиця 1.2. Штат працівників радгоспу Працівники Кількість (осіб) Постійні працівники: - адміністративний персонал 5 - агрономічний персонал 18 - інженерно-технічний персонал 16 - конторський персонал 34 - трактористи та інші кваліфіковані робітники 133 - некваліфіковані робітники 64 Тимчасові працівники 540 Всього 810 Отже, згідно затвердженого штату, виробничий колектив радгоспу на 66% повинен був складатись із тимчасових працівників. Протягом 1929–1933 рр. вони щорічно становили 60–70% загальної кількості працюючих робітників в радгоспах, що пояснювалось низьким рівнем механізації збиральних робіт та нестачею транспортних засобів6. У 1934–1936 рр. у зв’язку з посиленням тех- нічної бази сільського господарства чисельність тимчасових робітників в рад- госпах помітно зменшилась, і переважну більшість вже становили постійні ро- бітники. Так, в 1936 р. в господарствах Наркомату радгоспів частка тимчасових робітників становила лише 27%7. Контингент тимчасових робітників формувався кількома способами, голов- ним із яких було укладання угод з колгоспами та радгоспами. У перші роки господарювання колективних господарств угоди ґрунтувались переважно на вза- ємній зацікавленості обох сторін: радгоспи проводили обробіток частини кол- госпних земель, а колгоспи за це надавали робітників та живу тяглову силу. Згодом, коли почались серйозні труднощі з господарським освоєнням земель, радгоспи стали неспроможні укладати угоди такого характеру, і тому було використано адміністративні методи — за вказівкою ЦК КП(б)У районні та ——————— 5 ЦДАВО України. — Ф. 4860. — Оп. 1. — Од. зб. 4826. — Арк. 12. 6 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 418. — Арк. 18. 7 ЦДАВО України. — Ф. 4860. — Оп. 1. — Од. зб. 4823. — Арк. 38. 175 обласні партійні комітети віддавали накази адміністраціям колгоспів постачати радгоспи робочою силою. Адміністрації радгоспів практикували також вербування робочої сили, яке відбувалось як через обласні відділи Наркомату праці, так і через радгоспних агентів. Здебільшого, вербування здійснювалось в селах тієї області, де роз- ташовувався радгосп, проте інколи вербувальники привозили робочу силу і з віддалених областей України. Досить поширеним способом формування контингенту тимчасових робіт- ників були «мобілізації» працівників міських промислових підприємств, вій- ськовослужбовців, студентів, а в самих радгоспах — домогосподарок та учнів загальноосвітніх шкіл. Слід відзначити, що використання в зерновому вироб- ництві цілої «армії» випадкових людей — тимчасових робітників, виявилось нераціональним. У 1933–1934 рр. питання про виробничі кадри стояло в рад- госпах надзвичайно гостро, оскільки першоосновою такого стану речей був авантюристичний задум уряду формувати кадри в процесі форсованого будів- ництва радгоспів. Внаслідок короткотермінової професійної підготовки в госпо- дарства приходили фахівці з низьким рівнем кваліфікації, який не відповідав складному характеру механізованого виробництва. Ситуація ускладнювалась величезною плинністю тимчасових працівників, яка щороку в деяких госпо- дарствах сягала 60–70% загальної кількості працівників. Поступово з розширенням діяльності радгоспів комплектація керівних кадрів і фахівців відбувалась шляхом курсової підготовки, контрактації та віль- ного найму. Так, більшість директорів українських радгоспів були призначені на посади після закінчення короткотермінових курсів при ЦК ВКП(б). Посади заступників директорів з технічної частини були укомплектовані фахівцями, взятими із цукрової промисловості. Зокрема, для підготовки фахівців керівної ланки радгоспів в 1933 р. в м. Харків були відкриті Вищі агроіндустріальні курси, термін навчання на яких становив один рік8. Велика увага підготовці та перепідготовці колгоспних бригадирів була приділена в період другої п’ятирічки. Так, у 1936 р. на Україні перепідготовку пройшли 15 тис. бригадирів-рільників, майже 8,5 тис. бригадирів-тваринників і 5,6 тис. бригадирів садово-городніх бригад9. У другій половині 30-х років ХХ ст. підготовку керівних кадрів і фахівців для радгоспів і колгоспів було організовано через мережу вищих навчальних закладів та технікумів. Зокрема, цим займались Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства, ряд вищих навчальних закладів м. Харків (Інститут зернових культур, сільськогосподарський, інженерно-еконо- мічний та автодорожній інститути), Одеський інститут зернових культур, Хер- сонський сільськогосподарський інститут та багато інших. При Київському політехнічному інституті було відкрито курси інженерів-механіків, термін на- вчання на яких спочатку був встановлений 4,5 місяці, а згодом в 1935 р. ——————— 8 ДАРФ. — Ф. 5446 (). — Оп. 14 (1933 р.). — Од. зб. 2439. — Арк. 46. 9 ЦДАГО України . — Ф. 1. — Оп. 20. — Од. зб. 6916. — Арк. 23. 176 збільшений до 8 місяців10. При деяких радгоспах працювали вечірні робітфаки, які здійснювали підготовку слухачів до вступу у сільськогосподарські вищі навчальні заклади та технікуми з числа їх працівників. Наприклад, робітфак в радгоспі ім. С.В. Косіора Миколаївської області здійснював підготовку слухачів до вступу в Херсонський сільськогосподарський інститут11. Інженерно-технічний та агрономічний персонал був сформований за допо- могою контрактації студентства та системи найму. Працівники Зернотресту не зустрічали перешкод з боку керівництва вищих навчальних закладів щодо залучення студентства до польових робіт12, навпаки їм допомагали партійні та профспілкові організації. Студенти вищих навчальних закладів та учні техні- кумів, закріплені за Зернотрестом, проходили виробничу практику в зернорад- госпах13, адміністрації яких, використовували практикантів у виробничому процесі, як правило, заповнюючи ними нестачу механізаторів, особливо під час жнив. Характерно, що підбір студентів-випускників відбувався не за рівнем ква- ліфікації майбутніх фахівців, а за соціальним походженням й партійною прина- лежністю, а відтак, у професійному відношенні підбирались не найкращі кадри. В 1933–1934 рр. у зв’язку з «деякими труднощами в сільському господарстві» в УСРР у вищих навчальних закладах було проведено дострокові випуски сту- дентів, яких шляхом контрактації зараховували на посади інженерів, інструк- торів-механіків, техніків, помічників завідуючих дільницями14. Фахівців агрономічної і бухгалтерської груп здебільшого наймали на ро- боту, що пояснювалось їх невеликою чисельністю порівняно з інженерно- технічними робітниками в сільському господарстві досліджуваного періоду. Незважаючи на гігантські розміри земельних площ, радгоспи мали в своєму розпорядженні лише по 1–3 агрономів, які нерідко мали низьку кваліфікацію. Наприклад, у Дніпропетровській області в 1933 р. на 600 виробничих ділянок було 150 дільничних агрономів15, які мали спеціальну агрономічну освіту, а решта були рільниками з колгоспів — людьми, які не володіли навіть еле- ментарними основами агрономії. Недостатню укомплектованість фахівцями, особливо брак дільничного пер- соналу (дільничних агрономів, механіків, які безпосередньо здійснювали тех- нічний інструктаж та ін.) наочно демонструють дані таблиці 1.316. ——————— 10 ЦДАВО України. — Ф. 318. — Оп. 1. — Од. зб. 1187. — Арк. 14. 11 ЦДАВО України. — Ф. 318. — Оп. 1. — Од. зб. 1271. — Арк. 317. 12 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 551. — Арк. 9. 13 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 11. — Од. зб. 1650. — Арк. 25, 27, 42. 14 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 13. — Од. зб. 88. — Арк. 53. 15 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Од. зб. 6270. — Арк. 37. 16 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Од. зб. 6270. — Арк. 78. 177 Таблиця 1.3. Укомплектованість дільничним персоналом колгоспів УСРР станом на 1 червня 1933 р. Старші агрономи Дільничні агрономи Старші механіки Дільничні роз’їзні механіки Область по тр іб но на яв ні ві дс от ок за бе зп еч ен ос ті по тр іб но на яв ні ві дс от ок за бе зп еч ен ос ті по тр іб но на яв ні ві дс от ок за бе зп еч ен ос ті по тр іб но на яв ні ві дс от ок за бе зп еч ен ос ті Київська 72 72 100,0 271 226 83,4 72 72 100,0 396 193 48,3 Вінницька 91 91 100,0 546 199 36,4 91 91 100,0 440 152 34,5 Харківська 48 49 102,0 288 100 34,5 48 48 100,0 288 107 37,1 Чернігівська 14 14 100,0 84 10 11,9 14 14 100 0 84 15 17,8 Переважна більшість виробничих дільниць працювали взагалі без агро- персоналу, а функції їх завідувачів виконували «вчорашні трактористи або комбайнери». Наявний агрономічний персонал був просто неспроможний керувати дільницями, площі яких займали від 8 до 12 тис. га, оскільки агрономи були недостатньо ознайомлені з технікою сільського господарства, яка над- ходила в колгоспи і радгоспи — машинами, комбайнами, тракторами, що стало серйозною перешкодою для того, щоб вони могли виконувати функції дійсних керівників великого механізованого господарства. Переважна більшість механі- ків були практиками без теоретичної підготовки, які не знали елементарних вимог агротехніки, причин, що породжують забур’яненість полів, наслідків дріб- ної оранки тощо, що також не могло не відбиватись на правильному вико- ристанні машинно-тракторного парку, раціональному поєднанні механізації з агротехнікою, більш ефективному використанні всієї технічної потужності кол- госпно-радгоспного виробництва. Проте, поява нових засобів праці, машин (тракторів, комбайнів, автомашин тощо) та створення машинно-тракторних станцій загострили проблему механі- заторських кадрів в сільському господарстві УСРР, оскільки у найкоротший термін вимагали масової підготовки з ще неписьменних і малограмотних селян фахівців невідомих раніше механізаторських професій. Підготувати самостійно понад чверть мільйона механізаторів на рік українське село не могло, колгоспи не мали для цього фінансових можливостей, матеріальних засобів, викладацьких ресурсів та досвіду, тому у формуванні виробничих кадрів радгоспів і колгоспів брали участь й великі промислові підприємства. Так, на заводах Києва та Харкова було відкрито курси для підготовки інструкторів-механіків з числа кваліфікованих робітників (токарів, слюсарів, механіків та ін.), після закінчення яких вони виїздили на постійну роботу в радгоспи та колгоспи. Промислові робітники, які прийшли в МТС принесли з собою своєрідну культуру індустріальної праці, що наклало відбиток на характер і рівень під- 178 готовки перших механізаторів з селян, які навчалися не тільки на спеціальних курсах, але і безпосередньо в МТС, запозичуючи досвід і знання у посланців заводів і фабрик. Щорічно таким чином навчалося до 10% всіх працівників тракторних бригад. У досліджуваний період значного поширення набуло й індивідуальне учнівство, зокрема у 1933 р. цим способом навчання в МТС і МТМ було охоплено близько 17 тис. осіб17. Механізатори, які прийшли в МТС з міста, були в основному ремонтними робітниками. Формування масових механізаторських кадрів, включаючи підго- товку (трактористів, машиністів, а потім і комбайнерів) практично повністю здійснювали за рахунок селян, що пояснювалося насамперед масовістю цих професій і порівняною легкістю оволодіння ними, а до допомоги міста вда- валися лише в окремих випадках. Зокрема, у 1933 р. ЦК ВЛКСМ через Наркомзем УСРР направив в МТС понад 1,5 тис. комсомольців — слюсарів, токарів, ковалів, які мали кваліфікацію не нижче 4-го розряду18. На виконання рішення ЦК ВКП(б) від 24 травня 1933 р. для масової підготовки кадрів сільського господарства до збиральної кампанії поточного року Наркомземом СРСР був спущений на місця план їх підготовки в кількості 636886 чол., а вже на 10 липня за такими профілями, як комбайнери, план був виконаний на 125,6%, робітники льнотеребильних машин — 88,0%, машиністи на молотарках — 88,2%19, 20. Загалом в УСРР протягом 1933–1935 рр. перед- бачалося підготувати понад три тисячі інженерів-механіків аграрного профілю. В другій п’ятирічці (1933–1937 рр.) відбулась докорінна перебудова системи підготовки кадрів масових професій (трактористів, комбайнерів, шоферів, ре- монтних робітників та ін.). Зокрема, були збільшені терміни їх курсової під- готовки до 5–6 місяців, школи радгоспного учнівства («радгоспучі») реорга- нізовані та об’єднані у мережу постійних шкіл, у тому числі шкіл майстрів сільського господарства. Радгоспучі, організовані за прикладом фабзавучів в промисловості, повинні були стати основною формою підготовки кваліфікованої робочої сили для радгоспів. Передбачалось організувати два типи радгоспучів: 1) початковий — для підготовки робітників вузької і початкової кваліфікації (трактористи-ру- льові, комбайнери) з терміном навчання 2 роки; 2) підвищений — для підго- товки робітників вищої і середньої кваліфікації (бригадири, трактористи І–ІІ категорій) з терміном навчання 3 роки. Однак, навчальні програми радгоспучів були перенасичені загальноосвітніми предметами, тому незважаючи на трива- лий термін навчання у 2–3 роки, їх випускники не здатні були відразу пра- цювати бригадирами тракторних бригад, а механіки до 1933 р. взагалі ніде не готувались і призначались з кращих механізаторів. Перші школи для підготовки механіків і бригадирів тракторних бригад, термін навчання яких становив 8–12 місяців, були відкриті лише у 1933 р. На ——————— 17 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Од. зб. 6286. — Арк. 165. 18 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Од. зб. 6418. — Арк. 39. 19 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Од. зб. 6285. — Арк. 117. 20 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 633. — Арк. 21, 24. 179 відміну від радгоспучів до цих шкіл зараховували висококваліфікованих меха- нізаторів зі стажем роботи не менше 2 років і в 1935 р. лише в Херсонському зернотресті було відкрито вже 4 такі школи21. В 1936 р. в радгоспах були відкриті школи майстрів сільського господар- ства, які почали готувати кваліфікованих механізаторів, де навчались найкращі з них з загальною освітою не менше 4 класів. Випускники одержували семикласну загальну освіту, спеціальність техніка і звання майстра сільського госпо- дарства22. У 1933–1934 рр. 92% середнього технічного персоналу становили особи без спеціальної освіти — колишні трактористи. Так, у підсумках комісії Наркомзему за 1934 р. відзначалось, що вищі й середні технічні кадри радгоспів за цензом освіти й обсягом знань не відповідають займаним посадам23. Найбільший брак технічних кадрів у досліджуваний період відчувався в тваринництві. В апараті центральних установ були абсолютно відсутні відомості про кількість фахівців, що працювали безпосередньо на тваринницьких фермах, оскільки їх було навіть менше, ніж самих ферм. З цієї причини наявні фахівці, які об’їжджали і обслуговували цілі групи ферм, об’єднувались в районні ланки і закріплювались не за фермами, а за районами, а інколи й областями. За даними станом на 1 липня 1934 р. м’ясо-молочні ферми СРСР обслуговували 2395 фа- хівців вищої кваліфікації, що складало лише 17% їх потреби та 4625 фахівців середньої кваліфікації, тобто 14,6% потреби. На одного фахівця вищої та серед- ньої кваліфікації припадало 6,9 ферми з 875 голів великої рогатої худоби, оскільки кожна ферма нараховувала в середньому 125 голів. На свинарських фермах працювало лише 993 фахівці, з яких всього 6% мали вищу та середню сільськогосподарську освіту. На одного фахівця припадало 25,5 ферм з 2550 гол. Вівчарські ферми обслуговував 171 спеціаліст, що становило 13,3% їх потреби. На кожного фахівця припадало 32,8 ферми з поголів’ям в 27 100 овець. На птахівницьких фермах нараховувалось 1727 фахівців, або 9,8% їх потреби. На одного фахівця припадало 6,2 ферми24. Незважаючи на потужну систему підго- товки фахівців в Україні в 1938 р. одному зоотехніку та техніку-твариннику доводилось обслуговувати дві ферми, які були забезпечені технічними праців- никами фахівцями з вищою та середньою освітою на 15%25. Упровадження нових принципів організації праці вимагало також оволо- діння колгоспниками і працівниками машинно-тракторних станцій новими ви- робничими технологіями та методами господарювання. З цією метою була організована широка мережа курсів і шкіл щодо підготовки масових кадрів механізаторів. На кінець 1937 р. на машинно-тракторних станціях України працювало 158 тис. трактористів і бригадирів тракторних бригад, 18 600 комбай- ——————— 21 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 462. — Арк. 119, 123. 22 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 784. — Арк. 87. 23 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 542. — Арк. 44. 24 Арзуманян А. Животноводство на переломе // На аграрном фронте. — 1935. — № 1. — С. 89. 25 ДАРФ. — Ф. 5446. — Оп. 23. — Од. зб. 2838. — Арк. 28. 180 нерів, 18 400 шоферів, 5700 механіків, 8500 машиністів молотарок та багато інших спеціалістів26. Фактично з середини 30-х років ХХ ст. в Україні було налагоджено систему підготовки та перепідготовки фахівців для сільського господарства. З метою підготовки керівних колгоспних кадрів (голів колгоспів, бригадирів, рахівників, техніків-рільників, зоотехніків, завідуючих фермами та інших фахівців) була сформована розгалужена мережа стаціонарних районних і міжрайонних шкіл. Перепідготовку колгоспні керівники проходили на різноманітних курсах, що діяли при вищих навчальних закладах та технікумах. Механізаторські кадри готували МТС, де поширеними були школи і курси бригадирів тракторних бригад, трактористів, механіків, комбайнерів, шоферів. Кадри масових професій колгоспного виробництва проходили підготовку в гуртках масового агротех- навчання, на курсах технікумів, в школах колгоспного активу та семінарах з відривом і без відриву від виробництва. Так, за масовими сільськогосподар- ськими спеціальностями лише за 1935–1936 рр. було підготовлено 350 тис. працівників для колгоспів, 274 тис. — для МТС, 26 тис. — для радгоспів27. На кінець 1937 р. у сільському господарстві України працювало 14,8 тис. агрономів, 12,5 тис. зоотехніків, понад 3 тис. ветеринарів, які мали спеціальну сільськогос- подарську освіту28. Однак, незважаючи на досить потужну і розгалужену систему підготовки фахівців для сільського господарства України, стан забез- печення потреб колгоспного виробництва працівниками за освітою, національ- ним складом і стажем роботи залишався незадовільним. У 1937 р. в Україні нараховувалось 27 347 колгоспів, в 254 з яких на момент складання річних звітів не було голів, а в 1938 р. — 1040 не мали керівників, що було пов’язано з їх частими переміщеннями. У 1938 р., за неповними даними, заступників голови не мали 9464 колгоспи, в 1939 р. — 8707 колгоспів. Таким чином, забезпеченість колгоспів цією категорією працівників була задовільною, враховуючи, що багато колгоспів без заступників голів були переважно неве- ликими господарствами. За Статутом сільськогосподарської артілі, в кожному колгоспі створювалася ревізійна комісія на чолі з головою. У 1937 р., за відо- мостями 21743 колгоспів, у 2438 колективних господарств не було голів реві- зійних комісій, в 1938 р., за відомостями 23568 колгоспів, голів ревізійних комісій не було тільки у 2147 колгоспів, що свідчить про покращення стану цих справ29. В 1938 р. в сільгоспартілях України нараховувалось 50 336 ферм продук- тивної худоби, проте наявний склад завідуючих фермами забезпечував при- близно лише половину потреби. У 1939 р. в середньому на колгосп припадав один працівник цієї кваліфікації, що як правило відповідало числу тварин- ницьких бригад. ——————— 26 ЦДАВО України. — Ф. 318. — Оп. 1. — Од. зб. 926. — Арк. 19. 27 Цифры и факты побед социализма (по УССР). — К.: Политиздат., 1939. — С. 78. 28 Цифры и факты побед социализма (по УССР). — К.: Политиздат., 1939. — С. 81. 29 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 14. — Од. зб. 403. — Арк. 33–34, 36. 181 Незадовільним було становище з зоотехнічними та агрономічними кадрами. У 1935 р. на кожні 100 колгоспів УСРР припадало в середньому 7 зоотехніків, ветеринарний фельдшер і агроном, у 1936 р. — відповідно 22 зоотехніка, ветеринарний фельдшер і 7 агрономів. 1 січня 1936 р. на засіданні ЦК КП(б)У було відзначено, що «… незважаючи на значне збільшення кількості фахівців сільського господарства і на ту колосальну роль, яку повинні зіграти в справі його підйому агроном, зоотехнік, ветеринарний лікар і т. д., до цього часу, внаслідок поганого використання фахівців, у ряді областей та районів респуб- ліки вони не зайняли належного їм місця, а тому й не стали дійсними орга- нізаторами великого соціалістичного господарства»30. Про рівень забезпеченості колгоспів механізаторами, трактористами і ком- байнерами дає уявлення табл. 1.431. Таблица 1.4. Чисельність фахівців-механізаторів у колгоспах СРСР (1935–1939 рр.) 1935 р. 1937 р. 1939 р. Кількість тракторів 123200 254700 365800 Чисельність трактористів 234987 496500 685016 Чисельність трактористів на трактор 1,91 1,95 1,87 Кількість комбайнів 10440 – 104864 Чисельність комбайнерів 10511 29887 82413 Чисельність комбайнерів на комбайн 1,01 – 0,73 З даних, наведених у таблиці 1.4 видно, що потреба колгоспів у трак- тористах була відносно задоволена, а комбайнерів за темпом технічного зрос- тання колгоспів держава не встигала готувати, оскільки з 1933 р. до 1939 р. парк комбайнів збільшився майже в 10 разів. Аналізуючи дані про рівень забезпеченості потреб колгоспного виробництва кваліфікованими спеціально підготовленими фахівцями, варто зауважити, що у досліджуваний період відбувалось активне та значне чисельне зростання всіх категорій колгоспних працівників, однак аналіз річних звітів колгоспів показує, що з якісної сторони стан колгоспних кадрів був незадовільним. Так, за даними на кінець 1938 р. з 23528 голів колгоспів 7,5% закінчили районні колгоспні школи, 22,8% — курси і 69,7% не мали сільськогосподарської освіти і не пройшли спеціальної підготовки. З 24390 колгоспних бухгалтерів і рахівників 2,9% пройшли підготовку в районних колгоспних школах, 26,9% — на курсах, 43% були без спеціальної підготовки. В 1939 р. в УРСР без спеціальної під- готовки та освіти працювали 75,5% бригадирів рільничих бригад, 62% заві- ——————— 30 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 12. — Од. зб. 16. — Арк. 401. 31 Арутюнян Ю.В. Формирование механизаторских кадров в 1900–1940 гг. // Исто- рические записки. — М., 1958. — Т. 63. — С. 328. 182 дувачів товарними фермами, 72,3% бригадирів тваринницьких бригад, 87,4% доярок, і, навіть, 10,2% ветеринарних фельдшерів32. Таким чином, більшість кадрів, особливо вищої кваліфікації, осідали в різного роду партійних установах, не потрапляючи в колгоспи, а частина з них, хоча й були направлені на роботу в сільську місцевість, з різних причин довго там не затримувались, оскільки такі працівники зазвичай замінялися практиками без спеціальної підготовки та вищої і середньої освіти. На фоні загальної нестачі освічених фахівців у галузі землеробства та тваринництва, варто відзначити їх неправильний розподіл між центральними, обласними та районними установами в системі Наркомзему і безпосередніми виробничими одиницями. Як зазначив керівник Донецької області на одній із виробничих нарад, «ситуація полягає в тому, що чим ближче до колгоспу і радгоспу, тим менше кваліфікованих працівників технічного, агрономічного і зоотехнічного персоналу»33. Таблиця 1.5. Склад старших агрономів МТС станом на 1 квітня 1938 р. Освіта Вища Середня Нижча Область Всього К-сть % К-сть % К-сть % Вінницька 91 50 55,0 26 28,6 15 16,4 Київська 72 32 44,5 18 25,0 22 30,5 Харківська 48 13 29,0 20 46,6 15 30,4 Чернігівська 15 6 39,0 4 27,5 5 33,5 Всього 226 101 42,0 66 30,3 57 27,7 Серед старших агрономів бурякових МТС більша половина (58%) мали середню і нижчу освіту і тільки 42% працювали з вищою освітою. Науково підготовлені і висококваліфіковані сільськогосподарські праців- ники, без яких неможливе було підвищення продуктивності праці в сільському господарстві, відігравали важливу роль у розвитку сільського господарства України в передвоєнні роки. В 1939 р. у колгоспах республіки працювало 1063 агрономи, 5222 агротехніки, 3490 зоотехніків, 11856 ветеринарних фельдшерів34. Крім того в радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприєм- ствах у 1939 р. було 2558 агрономів, 989 агротехніків, 1664 зоотехніки, 619 тех- ніків тваринництва, 503 ветеринарних лікаря, 1318 фельдшерів і т.д. У 1940 р. у ——————— 32 ЦДАВО України. — Ф. Р-27. — Оп. 12. — Од. зб. 16. — Арк. 404. 33 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Од. зб. 6492. — Арк. 52. 34 Народне господарство УРСР: Статистичний довідник. — К.: Народне господар- ство та облік, 1940. — С. 105. 183 МТС працювало 8030 агрономів35. Однак така кількість фахівців сільського господарства, хоч і була відносно великою, далеко ще не задовольняла потреб колгоспно-радгоспного виробництва. Так, наприкінці досліджуваного періоду ще не кожний колгосп мав агронома, навіть разом з агрономами МТС їх було майже в 2 рази менше, ніж самих колгоспів. На середину 1939 р. в МТС, радгоспах та інших державних сільськогос- подарських підприємствах республіки працювало 160 тис. трактористів, понад 30 тис. комбайнерів і 9,2 тис. шоферів. Керівні кадри колгоспного виробництва в Україні напередодні Великої Вітчизняної війни складали: понад 27 тис. — голів колгоспів, 33,6 тис. — бухгалтерів і рахівників, майже 97 тис. — бригадирів рільничих і тваринницьких бригад, 24 тис. — завідуючих фермами36. Отже, формування виробничих кадрів сільськогосподарського виробництва здійснювалось у процесі організації господарств шляхом прискореної підго- товки фахівців, що зумовило їх низький професійний рівень і неспроможність належним чином обслуговувати сільське господарство. Поступове впровад- ження бригадної організації праці та піднесення виробничо-технічного рівня селянства, покращили процес використання трудових ресурсів сільського гос- подарства та підняли продуктивність їх праці. Крім того, у другій п’ятирічці була проведена реорганізація системи підготовки фахівців, головним напрямом якої було закріплення за господарствами ряду вищих та середніх навчальних закладів, а також збільшення термінів курсової підготовки фахівців масових професій. Здійснення цих заходів дозволило підняти рівень кваліфікації пра- цівників сільського господарства, що позитивно вплинуло на його організацію. ТРАНСФОРМАЦИИ АГРАРНОЙ СФЕРЫ УКРАИНЫ И ПОИСК ПУТЕЙ ИХ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНО-ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЕ в 30-х гг. ХХ ст. Билан Сергей (кандидат исторических наук, доцент Национального университета биоресурсов и природопользования Украины, bilanso@bigmir.net) В статье раскрыт рост значимости человеческого фактора в сельско- хозяйственном производстве и освещена роль специалистов-аграриев, а также их социально-профессиональных качеств в подъеме сельского хозяйства Украины в 30-х гг. ХХ ст., его дальнейшем развитии и становлении советского государства. Ключевые слова: сельское хозяйство, кадровое обеспечение, специалисты- аграрии, предвоенный период. ——————— 35 Основні показники виконання народногосподарського плану УРСР за 1940. — К: Політвидав, 1941. — С. 77. 36 Основні показники виконання народногосподарського плану УРСР за 1940. — К: Політвидав, 1941. — С. 61. 184 TRANSFORMATION OF AGRICULTURAL AREAS UKRAINE AND SEARCH FOR THEIR INTELLECTUAL AND PROFESSIONAL PROVISION IN THE 30-ies TWENTIETH CENTURY Bilan Sergey (candidate of historical sciences, associate professor of the National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, bilanso@bigmir.net) In the article the growth of the importance of the human factor in agricultural production and highlights the role of specialists in agrarian and socio-professional figure in the rise of agriculture of Ukraine in the 30-ies of XX century, further development and the becoming of the Soviet state. Keywords: agriculture, staffing, expert-agrarian, pre-war era.

Трансформації аграрної сфери України та пошук шляхів їх інтелектуально-професійного забезпечення у 30-х рр. ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси