Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка
“...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком. — Київ; Нью Йорк, 2004. —520 с. — Упор. С.С. Кіраль
Збережено в:
| Дата: | 2006 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2006
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10167 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка / В. Погребенник // Слово і Час. — 2006. — № 7. — С. 72-74. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-10167 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-101672013-02-13T02:20:20Z Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка Погребенник, В. Рецензії “...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком. — Київ; Нью Йорк, 2004. —520 с. — Упор. С.С. Кіраль 2006 Article Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка / В. Погребенник // Слово і Час. — 2006. — № 7. — С. 72-74. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10167 uk Iнститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Погребенник, В. Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка |
| description |
“...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком. — Київ; Нью Йорк, 2004. —520 с. — Упор. С.С. Кіраль |
| format |
Article |
| author |
Погребенник, В. |
| author_facet |
Погребенник, В. |
| author_sort |
Погребенник, В. |
| title |
Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка |
| title_short |
Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка |
| title_full |
Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка |
| title_fullStr |
Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка |
| title_full_unstemmed |
Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка |
| title_sort |
епістолярний діалог трохима зіньківського і бориса грінченка |
| publisher |
Iнститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10167 |
| citation_txt |
Епістолярний діалог Трохима Зіньківського і Бориса Грінченка / В. Погребенник // Слово і Час. — 2006. — № 7. — С. 72-74. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT pogrebennikv epístolârnijdíalogtrohimazínʹkívsʹkogoíborisagrínčenka |
| first_indexed |
2025-07-02T12:06:46Z |
| last_indexed |
2025-07-02T12:06:46Z |
| _version_ |
1836536831204655104 |
| fulltext |
72 Слово і Час. 2006 • №7
Листування українського письменництва
— невід’ємний компонент “культурного
ландшафту епохи” (В.Дільтей), цінний до0
кумент для характеристики суспільно0істо0
ричних, культурних, мистецьких, побуто0
вих та ін. параметрів тієї чи тієї доби, оз0
начник її наукових інтересів, світосприй0
мання і різнорідних переконань адресанта
й адресата. Звісно, не всі письменницькі
листи однаково цікаві, як листування Лесі
Українки з Франком, проте й у літераторів,
епістолярій яких здебільшого має побуто0
во0діловий характер, як, зокрема, у В.Сте0
фаника, подекуди натрапляємо на глиби0
ну націотворчої думки та образну енергію
слова (дивись публікацію Ф.і В.Погребен0
ників у часописі “Основа”. —1995. — №6).
Визначальними в листовному спілку0
ванні щоразу, певно, слід вважати ва0
гомість кореспонденційного приводу; ду0
ховну близькість учасників листування; ус0
талений епістолярний стиль чи манера ад0
ресанта; міра дружньої спорідненості ко0
респондентів (як0от Кобилянської та П.То0
дорова); загроза цензурної перлюстрації
(до речі, Зіньківський закликав Грінченка
писати до нього “людською” мовою
замість езопової, вірячи: скрипти офіцера
не “ревізують”); навіть стать адресата, ха0
рактер його чуття (листи Коцюбинського
до Аплаксінії), що зумовлює поетичність
листів, зокрема, чоловіків до жінок.
Товариське листування Трохима
Зіньківського й Бориса Грінченка,
обопільно активне від 1885 р. по 1891 р.
(у рецензованій книжці його корпус скла0
дає 106 епістол, більшість друкується впер0
ше) і перерване тільки передчасною смер0
тю Зіньківського, репрезентує тип спілку0
вання щирих приятелів і однодумців. Воно
було ангажоване передусім взаємним на0
маганням задовольнити вкрай складну в
тогочасну добу потребу формування і зро0
стання індивідуальності, здатної не бути
соціальним аутсайдером у чужій, до того
ж тоталітарній, державі, а також усвідо0
мленням потреби спільно і скоординова0
но діяти задля відродження рідних їм куль0
тури, науки, всієї батьківщини.
Ошатна, навіть святково видана книжка,
що побачила світ під “фірмою” УВАН у
США (і за її фінансової підтримки) та Інсти0
туту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН Ук0
раїни — це результат багатолітніх і резуль0
тативних студій її упорядника над набут0
ком усе ще малознаного ширшому загалу
не просто письменника з приазовського
Бердянська, а, без перебільшення, “духов0
ного провідника” молодої народолюбної
генерації свідомих українців, “знакової по0
статі” для кінця 800х — початку 900х
років”, згідно зі словами ґрунтовної перед0
мови “Знаковість Трохима Зіньківського”
фахового пера Анатолія Погрібного.
Читач, який відкриє книжку, спершу вра0
зиться контрастом між молодою одухотво0
реністю облич Трохима Зінківського і Бо0
риса Грінченка зі світлин 1883 р. та
епітафійним сумом від зламання двох куль0
турних сил, що ним дихають як зачинні
відгуки, так і мотто книжки — рядки вічної
пам’яті В.Боровика, Д.Ткаченка,
В.Самійленка. Нестандартна композиція
книжки ще й тим, що після вступного сло0
ва А.Погрібного до видання додано ще дві
вступні статті — джерельно цінну й оціноч0
но виважену С.Кіраля під назвою «Будили
“заснулі серця українців”» і його0таки ар0
хеографічну передмову стосовно поход0
ження і місця збереження листів, їхніх пра0
вописних особливостей тощо.
Самі ж листи, а їх 60 від Зіньківського
Грінченку та 46 від Грінченка до
Зіньківського, цікаві з багатьох поглядів.
Тут маємо, подібно до нещодавно виданих
В.Качканом листів Б. Лепкого, спільне об0
говорення licentia litteraria та письмен0
ницьких планів, свого роду цілий творчий
ЕПІСТОЛЯРНИЙ ДІАЛОГ ТРОХИМА ЗІНЬКІВСЬКОГО
І БОРИСА ГРІНЧЕНКА
“...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського“...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського“...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського“...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського“...Віддати зумієм себе Україні”: Листування Трохима Зіньківського
з Борисом Грінченком. — Київ; Нью7Йорк, 2004. —520 с. —з Борисом Грінченком. — Київ; Нью7Йорк, 2004. —520 с. —з Борисом Грінченком. — Київ; Нью7Йорк, 2004. —520 с. —з Борисом Грінченком. — Київ; Нью7Йорк, 2004. —520 с. —з Борисом Грінченком. — Київ; Нью7Йорк, 2004. —520 с. —
Упор. С.С. Кіраль.Упор. С.С. Кіраль.Упор. С.С. Кіраль.Упор. С.С. Кіраль.Упор. С.С. Кіраль.
Слово і Час. 2006 • №7 73
семінар довкруг їхньої реалізації (лист0
публікація “Весняних сонетів” Грінченка
для критичного “прогляду” прозірливим
Зіньківським), осмислення проблем роз0
витку української літератури, зокрема зна0
чення спадщини І.Котляревського, Т.Шев0
ченка. Так, лист №54 Грінченка
Зіньківському від 17 листопада 1888 р. за
оцінкою діяльності прирівнює великого
полтавця до національного ґенія і проро0
ка, пов’язує із творчим праксисом обох ви0
датних письменників і патріотів навіть саме
існування українців як нації.
Діалог на відстані сердець часто0густо виво0
дить кореспондентів на суспільно вагомі вис0
новки, як0от: про згубність для народу
зросійщення української інтелігенції, потребу
пропагувати українську родину (що зробила
для цього українська держава?). У галузі куль0
тури “мейнстрім” листів, висловлюючись по0
постмодерністському, — це визнання
Зіньківським згубної для нашого культурного
життя “отрутності” принесеної до України з
“візантійської купелі” церковщини (с.192); об0
говорення й досі невдоволеної в деяких по0
зиціях потреби систематизованих “путящих ви0
дань” класиків та їхніх наукових біографій;
ушанування пам’яті митців; турбота про коло
народного читання; зацікавленість “незмірної
ваги” українською періодикою — “Правдою”,
“Зорею”, “Буковиною”, “Дзвінком”, антич0
ним письменством, рукописними фондами
Київської духовної академії; “мученицькі” сто0
сунки Грінченка з видавцями та “общипуван0
ня” творів цензурою.
Показові вияви літературних симпатій і
антипатій кореспондентів. Так,
Т.Зіньківський визнав белетристичний та0
лант Олени Пчілки і назвав прекрасною
ліричну поезію “Конвалія” Лесі Українки,
“правдивим психологічним образком” —
оповідання “Без хліба” Грінченка, цікаво
схарактеризував позитиви, а також і не0
доліки творчості Г.Квітки0Основ’яненка,
В.Самійленка, розкритикував “шкандибаю0
чу” версифікацію ранніх віршів Мусія Ко0
ноненка. А.Грінченко заперечив будь0яку
літературну вартість “Первых лирических
сочинений” Жарка, “Летней красы” Царин0
ного, “Правдивої казки” Г.Кернеренка,
“Малороса0самобитка” Шибитька і “Нової
громади” Кострицького, наголосив на
відносності усталених оцінок письменниць0
ких авторитетів (на матеріалі п’єс І.Карпен0
ка0Карого, навіть “пізнього” Шевченка).
Важливий нерв опублікованих епістол —
це намагання протидіяти в Україні “чужій
зверхності літературній” (с.148); увага до
мовних проблем письменства та кращого
оформлення літературних творів (під цим
кутом зору; Грінченко назвав деякі части0
ни “Енеїди” “нікчемними”, а найбільшим
знавцем мови Зіньківський визнав
Куліша), боротьби з русизмами, що
засмічують українські писання; потреба
протистояння щоразу новими видавничи0
ми проектами урядово0цензурним рогат0
кам. Мовний аспект листування виявляє не
тільки розуміння потреби навчатися мови
в народу, а й показує національну гідність
і міць духовного здоров’я побратимів, уже
хворих на туберкульоз. І сьогодні повчаль0
не нагадування Зіньківського: писати до
“братів0слов’ян” російською мовою
означає визнавати за “старшими братами”
ту роль “всеслав’янську, яку вони собі на0
магаються придбати” (с.150).
Із листів постають не тільки сильветки по0
братимів по праці, яка складає все їхнє життя,
риси вдачі (вимогливість і самовимогливість
побратимів0літераторів, фанатизм “філо0
логічної точності” Зіньківського), а й обстави0
ни життя — сливе острівної самотності
Грінченка в с.Олексіївка, сам образ доби,
вагітної, як це передбачив Зіньківський,
війною. Також сумовитих, а то й незвичайних
(як у поінформуванні про українофільство
нового генерал0губернатора Драгомирова, що
його правдивість підтверджується, наприклад,
спогадами Мусія Кононенка) реалій ук0
раїнського життя “під Росією”. Реакції на них
“дорогих і коханих друзів” (маємо надію, буль0
варна преса не роздмухає останнє з цих озна0
чень0“прилог”, що побутували тоді, у “жовту”
сенсацію щодо сексуальної орієнтації) іноді
увінчуються жартівливим прислів’ям, козаць0
ким дотепом.
Обговорювалися в листах і наукові про0
блеми — філософії (Зіньківський звертає
увагу свого кореспондента на Фіхте як уче0
ного, котрий науково розвинув національ0
ну ідею); історії, як і історизму в літера0
турі, — проблеми, що викликала тоді по0
леміку Костомарова з Крестовським; філо0
74 Слово і Час. 2006 • №7
логії. З поля цієї останньої, крім питань
мови і правопису творів української літе0
ратури, поцінування доробку письменників
ХІХ ст., важливості літературної традиції,
джерел байкових фабул, жанровизна0
чальні нюанси та інше.
Докладно0фактографічні коментарі до
106 листів — понад сто сторінок дрібного
друку! — то ключ до розуміння багатьох
текстових реалій. Тут є що читати (щоправ0
да, деякі псевдоніми з листів залишилися
нерозкритими: Іван Калічка — Манжура,
лист №24; “Настю” Грінченко досить роз0
шифрувати один раз, а Черкаси поясню0
вати взагалі не варт).
Доповненням до листування Зіньківсько0
го і Грінченка виступають “Додатки” — спо0
ряджені примітками 18 листів0побратимів
до інших адресатів (В.Александрова,
Д.Мордовця, В.Лукича, В.Кравченка,
Ом.Огоновського, як і Б.Кутиловського та
дружини Г.Зіньківської), що проливають
додаткове світло на особу і спадок уже по0
мерлого письменника. Знайдемо тут також
опубліковані вперше літературну та мовну
рецензії друзів, укладений Б.Грінченком
список рукописів (286 найменувань) по0
дружжя Грінченків, Зіньківського й ін. ав0
торів, надісланих до столичної цензури,
редакцій чи приватних осіб, а також публ0
ікацій подружжя Грінченків (251 позиція).
До ілюстративної частини книжки ввійшли
фотокопії листів, згаданих у листах титуль0
них сторінок творів Б.Грінченка та інших ав0
торів, періодичних видань, де вони друкува0
лися, світлини Грінченків, Зіньківського та ін.,
листівок із їхніми портретами, фотографії
місць, осіб та акцій — ушанування пам’яті по0
братимів тощо. Фактографічної вартості ви0
данню додала серія анотованих покажчиків:
персоналій, періодичних і неперіодичних ви0
дань, покажчик імен, псевдонімів, назв (зок0
рема, творів і статей) та хронологічний —
листів тощо. За докладністю довідково0ілю0
стративного апарату книжка мало має рівних
собі.
У цілому ж “Віддати зумієм себе Ук0
раїні...” — цінна праця, що дає масу ар0
гументів для гідного пошанування двох мо0
нолітних натур культурних діячів, самозре0
чених у суспільно корисній праці щирих
українських інтелігентів, — це нев’януча
квітка пошани до них, за що й складаємо
дяку її упорядникові.
Володимир Погребенник
НА П’ЄДЕСТАЛІ СТРАЖДАНЬ:
ДУХОВНИЙ ПОРТРЕТ ВАСИЛЯ СТУСА
Стус Д. Василь Стус: життя як творчість.Стус Д. Василь Стус: життя як творчість.Стус Д. Василь Стус: життя як творчість.Стус Д. Василь Стус: життя як творчість.Стус Д. Василь Стус: життя як творчість.
– К.: Факт, 2005. – 368 с.– К.: Факт, 2005. – 368 с.– К.: Факт, 2005. – 368 с.– К.: Факт, 2005. – 368 с.– К.: Факт, 2005. – 368 с.
Прагнучи утверджувати у свідомості
наших сучасників необхідність долати
зневіру у власні сили, добро і красу, наші
критики та літературознавці чомусь
уникають говорити про страждання як
невід’ємну складову світовідчуття,
світосприйняття, світорозуміння,
світовираження і світоутвердження того чи
того письменника. Цьому знаходять одне
пояснення: коли наголошуватимемо на
трагічних і драматичних виявах нашого
національного буття, нас не зрозуміють, а
відтак і не сприймуть у світі, і ми
залишимось на узбіччі загальнолюдського
історичного та духовного поступування. Як
на нашу думку, такі перестороги не мають
жодних підстав. По0перше, світ має
сприймати нас такими, якими ми є, без будь0
яких викривлень і спотворень. Натомість
маємо робити все для того, щоб світ розумів
і відкривав нас, в історії становлення
української духовності брав уроки життя
для себе. По0друге, страдницьке життя
Т.Шевченка, І.Франка, П.Грабовського,
Лесі Українки, О.Довженка, І.Багряного,
М.Осадчого, В.Голобородька й сотень,
|