Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.

Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.

У статті розглядається зміст ідейно-публіцистичної боротьби представників українофільства та реакційно-шовіністичних кіл Російської імперії навколо проблеми запровадження української мови в початкову освіту українського народу у період 60–80-х рр. XIX ст....

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2014
Автор: Єгоров, В.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2014
Назва видання:Український історичний збірник
Теми:
Проблеми історії XIX–XXI ст.
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101972
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр. / В. Єгоров // Український історичний збірник — 2014. — Вип. 17. — С. 90-100. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-101972
record_format dspace
spelling irk-123456789-1019722016-06-10T03:02:57Z Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр. Єгоров, В. Проблеми історії XIX–XXI ст. У статті розглядається зміст ідейно-публіцистичної боротьби представників українофільства та реакційно-шовіністичних кіл Російської імперії навколо проблеми запровадження української мови в початкову освіту українського народу у період 60–80-х рр. XIX ст. В статье рассматривается содержание идейно-публицистической борьбы представителей украинофильства и реакционно-шовинистических кругов Российской империи по вопросу использования украинского языка в начальном образовании украинского народа в период 60–80-х гг. XIX в. The article considers the publìcistical 1860–80-ies debate of the status, place of the Ukrainian language in the field of education and training of the Ukrainian people. There were two opposing points of view on the meaning of progress in the Russian Empire. in the public domain this discussion reduced to the opposite vision of the opponents of the supporters of the Ukrainian language. Conservatives proclaimed the progress as combining all the mental forces under the leadership of the Russian language, which will give the opportunity to resist the pressure from the outside. On the other side supporters of the Ukrainian language identified the origin of the conservatives progress idea — from European ideas of statehood ethnogenesis. They understood the progress as recognition of state language variety which could spread the elementary knowledge among the people in their native language. 2014 Article Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр. / В. Єгоров // Український історичний збірник — 2014. — Вип. 17. — С. 90-100. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101972 811.161. 2 :373.3 «18» uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Проблеми історії XIX–XXI ст.
Проблеми історії XIX–XXI ст.
spellingShingle Проблеми історії XIX–XXI ст.
Проблеми історії XIX–XXI ст.
Єгоров, В.
Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.
Український історичний збірник
description У статті розглядається зміст ідейно-публіцистичної боротьби представників українофільства та реакційно-шовіністичних кіл Російської імперії навколо проблеми запровадження української мови в початкову освіту українського народу у період 60–80-х рр. XIX ст.
format Article
author Єгоров, В.
author_facet Єгоров, В.
author_sort Єгоров, В.
title Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.
title_short Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.
title_full Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.
title_fullStr Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.
title_full_unstemmed Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.
title_sort проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр.
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2014
topic_facet Проблеми історії XIX–XXI ст.
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/101972
citation_txt Проблема української мови в народній просвіті та питання прогресу в українській та російській публіцистиці 1860–1880-х рр. / В. Єгоров // Український історичний збірник — 2014. — Вип. 17. — С. 90-100. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series Український історичний збірник
work_keys_str_mv AT êgorovv problemaukraínsʹkoímovivnarodníjprosvítítapitannâprogresuvukraínsʹkíjtarosíjsʹkíjpublícisticí18601880hrr
first_indexed 2025-07-07T11:39:38Z
last_indexed 2025-07-07T11:39:38Z
_version_ 1836988111293251584
fulltext 90 Український історичний збірник, Вип. 17, 2014 УДК : 811.161. 2 :373.3 «18» Владислав Єгоров* ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В НАРОДНІЙ ПРОСВІТІ ТА ПИТАННЯ ПРОГРЕСУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ 1860–1880-х рр. У статті розглядається зміст ідейно-публіцистичної боротьби пред- ставників українофільства та реакційно-шовіністичних кіл Російської імперії навколо проблеми запровадження української мови в початкову освіту укра- їнського народу у період 60–80-х рр. XIX ст. Ключові слова: українська мова, «общерусский культурный язык», про- світа, прогрес, українська публіцистика, російська публіцистика, українофіли. Проблема впровадження і використання української мови у сфері освіти на сучасному етапі потребує ґрунтовного аналізу публіцистичної та полемічної спадщини українських вчених підросійської України та їх опонентів у період 1860–1880-х рр. Саме в цей період українська мова робила перші кроки як мова освіти, перш за все початкової. В той же період українофілами та проросійським табором, було сформульовано системи обґрунтування потрібності/непотрібності здійснення початкової освіти для українського простолюду його мовою. Ці дві системи аргументів спиралися на два протилежні погляди на зміст прогресу суспільства Російської імперії. Стан дослідження цієї проблеми в науковій літературі є об’єктом уваги даної статті. Зміст цих аргументацій за освіту укра- їнською мовою найбільш яскраво виявився в численних публіцистичних висту- пах українофілів та консерваторів доби 1860–1880-х рр. та у позиціях пред- ставників урядових кіл Російської імперії. У дослідженнях дореволюційного періоду загальновизнано, що просвітня програма українофілів була складена ще в період Кирило-Мефодієвського това- риства, а і з іншого боку було визнано безрезультатними дії уряду щодо народної просвіти до 1860-х рр.1. Виклад подій пов’язаних з впровадженням на початку 1860-х рр. української мови в сферу початкової освіти був здійснений у розвідці М. Лемке2. У той же час визнавалось, що моральний розвиток народу може бути за- безпечений саме розумовою освітою, а народна свідомість повинна забез- печуватися функціонуванням української мови. Поряд з тим, було висловлено ———————— * Єгоров Владислав — кандидат історичних наук, доцент кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва і архітектури. 1 Грушевський О.С. З настроїв і думок Кирило-мефодіївців // Україна. — 1914. — № 1. — С. 76; Пыпин А.Н. Изучение русской народности // Вестник Европы. — 1882. — Т. 6. — Кн. 12. — С. 776. 2 Лемке М. Эпоха цензурних реформ 1859–1865 годов / М. Лемке. — СПб.: Тип. Герольд, 1904. — С. 4. 91 застереження щодо добрих наслідків для народної освіти поширення текстів Св. Письма народною мовою3. Отже, визнавалось, що народна мова у сфері початкової освіти була здатна забезпечити моральний та розумовий прогрес у розвитку народу, а вивчення народом чужої мови іншого більш розвиненого мало призводити до перейняття чужих звичок, уявлень4. М.П. Драгоманов у своїх розвідках 1870-х рр. підкреслював, що негативна реакція на освітні заходи українофілів поширились у період початку 1860-х рр. з польського середовища, котре вбачало в них бажання до підбурювання селян- ства проти панів. До них приєдналися місцеві клерикали котрі хотіли зберегти свою монополію на народну освіту5. На думку М.П. Драгоманова в цей час в Російській імперії встановлювалась система примусової національності, коли люди дивувалися з того, що не подібне до їхнього. На думку ж вченого, людина повинна отримувати початкову освіту рідною мовою, оскільки це є справа всесвітньої освіти6. Саме література викладена народною мовою несе блага цивілізації та не загрожує сепаратизмом там, де доцентрові рухи не пов’язані з нетерпимістю. А літературна мова має багато порівняно з народною чужих, абстрактних слів7. На переконання вченого усюди де відбувався процес підняття сільського стану, його культури, мови — відбувався процес децентралізації8. Він же в роботі «По вопросу о малорусской литературе» (1876 р.) розбираючи при- чини появи указу 1876 р. підкреслював, що найбільші утиски приходили від малорусів — у 1870-х рр. — М.В. Юзефовича, С.С. Гогоцького, Д.Л. Мордов- цева, котрі навіть не поділяли визнану М.Н. Погодіним інакшість українського народу до татаро-монгольської навали. Указ 1876 р. став можливим оскільки в Росії не було європейського підходу до вирішення мовної проблеми9. ———————— 3 Введенский А. Литературные мечтания и действительность. По поводу литера- турных мнений о народе // Вестник Европы — 1882. — Т. 5. — № 9. — С. 163. Стоюнин В. Заметки о русской школе // Вестник Европы. — 1882. — Т. 1. — № 1. — С. 176. 4 Градовский А. Национальный вопрос в истории и литературе. — СПб.: Тип. и лит. Траншеня, 1873. — С. 204, 208. 5 Драгоманов М.П. Антракт з історії українофільства // Драгоманов М.П. Вибране / Упор. та іст. біогр. нарис Р.С. Міщук; Примітки Р.С. Міщука, В.С. Шандри. — К.: Либідь, 1991. — С. 209, 213; Драгоманов М.П. Переднє слово до громади // Драго- манов М.П. Вибране… — С. 299. 6 Драгоманов М.П. Чудацькі думки про українську національну справу // Драго- манов М.П. Вибране... — С. 477, 505. 7 Драгоманов М.П. Ново-кельтское и провансальское движение во Франции // Вестник Европы. — 1875. — № 9. — С. 188–190. 8 Драгоманов М.П. Ново-кельтское и провансальское движение во Франции // Вестник Европы. — 1875. — № 8. — С. 703–733. 9 Г….ль. Перегляд критичний «По вопросу о малорусской литературе» М. Драго- манова. Вена 1876 // Правда. Письмо літературно-політичне. — Річник X-й 1877. Під ред. Вол. Барвінського. — Львів: Тов. ім. Шевченка під зар. Сарнацького, 1877. — Ч. 4. — С. 167, 169, 170, 256, 261, 377, 379, 380. 92 На думку представника реакційної російської історіографії С. Щеголєва (1912) історія сепаратизму розпочалася у часи Кирило-Мефодієвського това- риства, коли П.О. Куліш проголосив себе літературним сепаратистом, коли вже у виданні збірника «Україна» 1843 р. використовував тенденційні прийоми при надрукуванні малоросійських дум під впливом «Історії Русів»10. Упродовж 1920–1930-х рр. в узагальнюючих працях радянських дослідників давалися оцінки причин звернення уваги діячів Кирило-Мефодієвського това- риства до проблем простого просвіти українського народу11. М.Д. Бернштейном було докладно досліджено дискусію 1860-х років що точилася на сторінках часопису українофілів «Основа» стосовно можливості використання української мови в сфері початкової просвіти народу. У дослід- женні було проаналізовано відомі виступи М.І. Костомарова, П.О. Куліша, П. Житецького. У цій розвідці було виокремлено погляд представників «Осно- ви» котрі підтримували тезу про просвіту рідною мовою як запоруку прогресу12. У роботі Ф. Савченка (1928 р.) було докладно розглянуті українофільський рух у 1870-х рр., причини спротиву діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, його закриття та появи Емського указу 1876 р. У цьому дослідженні було приділено увагу виступам діячів антиукра- їнофільського напрямку з Малоросії, зокрема М.В. Юзефовича, де обґрунто- вувалось шкідливість українофільського руху — М.І. Костомарова, П.О. Куліша. Представники консервативного табору у Москві та Малоросії виправдовували свої дії змістом заповіту Олександра II котрий проголошував боротьбу за збереження єдності Російської імперії13. Історія боротьби українофілів за впровадження української мови в сферу просвіти розглядаються у роботі сучасного російського дослідника О.І. Міллера. Він звернув увагу на те, що ідеї поширення української мови в сфері зустріли спротив наприкінці 1850-х рр. у роботах С.С. Гогоцького, котрий вже оцінив їх як плани поляків асимілювати Південно-Західний край. Отже, саме в Малоросії було дано імпульс антиукраїнським виступам (зокрема у 1863 р.), видано бро- шури проти використання української мови (С.С. Гогоцький і І. Кульжинський). Згодом Міністр внутрішніх справ П.О. Валуєв, знаючи про низький рівень ос- віти в них, захищав своїм знаменитим циркуляром 1863 р. панівне становище церковних шкіл в Малоросії. Причиною цього був реакційний характер освітньої політики Російської імперії, зокрема міністра освіти Д.А. Толстого, котрий знаходився під впливом «Московских ведомостей» М.Н. Каткова14. Розглядаючи ———————— 10 Щеголев С. История украинского сепаратизма. — Москва: Изд. Имперская тра- диция, 2004. — С. 49. 11 Річицький А. Тарас Шевченко у світлі епохи. — Катеринослав, 1925. — С. 100. 12 Бернштейн М.Д. Журнал «Основа» і український літературний процес кін. 50– 60 рр. ΧΙΧ ст. — К.: Видавництво Академії Наук УРСР, 1959. — С. 60,70. 13 Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. До історії громадських рухів в Україні 1860–1870-х рр. / Всеукр. А.Н.: (Передн. Слово Ф. авченко) / Х.–К.: Державне видав- ництво України, 1930. — С. 3, 112–113, 372, 376. 14 Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ΧΙΧ ст.). — СПб.: Алетея, 2000. — С. 93, 105, 118, 144, 150– 93 розвиток українофільського руху 1870-х рр. дослідник велику увагу приділив статтям М.П. Драгоманова, М.І. Костомарова створеним з метою сприяння цен- зурним послабленням стосовно української мови на початку 1880-х рр.15. На думку ж сучасного українського дослідника Я.В. Козачка, М.І. Косто- маров в цих статтях просто звузив сферу використання української мови, шляхи й можливості її подальшого розвитку. Діяльність вченого, на думку Я.В. Ко- зачка, дратувала російських шовіністів (С.С. Гогоцького, М.А. Рігельмана, М.В. Юзефовича)16. Отже проблема просвіти українського народу і прогресу отримала своє висвітлення в наукових розвідках. В них висвітлено економічні та ідеологічні причини антиукраїнської та асиміляторської політики уряду Російської імперії початку 1860-х рр. Водночас в розвідках не отримали особливої уваги система полемічних аргументів українофілів та їх опонентів. Питання просвіти українського народу і прогресу його розвитку було підняте М.І. Костомаровим на сторінках часопису «Основа» у статті «Мысли южнорусса. О преподавании на малорусском языке» (1862 р.) На думку вченого, народні забобони знищуються просвітою, а освіта здатна була припинити во- рожнечу польського світу з «русским», а теза про те що розвиток народних мов сприяє різноманітності котра в свою чергу веде до розриву зв’язку між народами не є вірною оскільки якщо влада буде сприяти розвитку національних мов — то кожна народність буде задоволена17. Якщо урядовці на правобережній Україні з метою боротьби з польським впливом ще розглядали можливість використання української мови в початковій освіті, то офіційна влада Малоросії на початку 1860-х рр. в особі Генерал — губернатора Київського, Подільського і Волинського М.М. Анненкова оціню- вала спроби впровадження української мови та спроби створення особливої малоросійської літератури як ознаку сепаратизму та шкоди народу (через не- знання російської мови). Особливу ж роль у формуванні позицій московського консервативного табору стосовно поширення української мови в освітній сфері 151; Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: власть, шляхта и народ на Право- бережной Украине (1793–1914). — М.: Новое литературное обозрение, 2011. — С. 346. 15 Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении… — С. 153, 162, 216–217. 16 Козачок Я.В.Українська ідея з вузької стежки на широку дорогу (Художня і науково-публіцистична творчість М.І. Костомарова). — К.: НАУ, 2004. — С. 120, 291, 218. 17 Костомаров Н.И. Мысли южнорусса о преподавании на малорусском языке // Костомаров М.І Слов’янська міфологія. Упор., приміт. І.П. Бейко, А.М. Полотай; вступ- на ст. М.Т. Яценка. — К.: Либідь, 1994. — С. 309–313; Костомаров Н.И. Ответ на статью В. Крестовского. Ходатайство Костомарова за Сковороду и Срезневского // Основа. — 1861. — № 7. — С. 7, 11; Возняк М. Листування М.І. Костомарова з О. Кониським // Україна: науковий двохмісячник українознавства. — 1925. — № 3. — С. 72; Листування М.І. Костомарова з Харківськими громадянами про видання народних книжок (підг. Г. Житецький) // Україна. — 1925. — № 3. — С. 65. 94 для простолюду та питань прогресу, на наш погляд відігравали видання М.Н. Каткова, зокрема «Русский вестник»18. Так, вже в рецензії 1862 р. цього видання на Новий Тлумачний словник російської мови В. Даля рецензент часопису зауважував на помилку укладача у назві великоруська мова, котра має бути замінена на положення про «русский язык» — мову освіти та літератури19. Теза про «русский язык» — мову освіти стане центральним поняттям у аргументах проти українофілів і в наступні роки. Такий напрям був статті О. Іванова «О малорусском литературном языке и об обучении на нем». У ній йшлося про універсальну задоволеність «общерусским литературным языком» де наголошувалось на необхідності доведення українофілами потреби в укра- їнській мові, впровадження якої не може забезпечити народне благо. Про- тилежні уніфікації процеси відбувались серед слов’янських народів і вони, на думку авторів «Русского вестника» сприяли зупинці розвитку літератури та народної просвіти20. Згодом М.Н. Катков, тиснучи на міністра П.О. Валуєва жорстко критикував українофілів котрі після простих публікацій українською мовою розпочали переклад Біблії. Часопис «Русский вестник» слід за «Московскими ведомос- тями» виклав своє прихильне ставлення до оголошеної політики уніфікації, засудивши його противників21. Теза про уніфікацію в усіх галузях освіти народу та критику запропо- нованого М.І. Костомаровим розділення в освітній сфері народу у школах так і університетах критикувалась і в наступні роки поряд з критикою позитивної оцінки сприяння Австро-Угорщини поширенню української мови на Галичині22. ———————— 18 Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: власть, шляхта и народ на Пра- вобережной Украине… — С. 352; Шевелів Б. Петиції українських громад до Петер- бурзького комітету грамотності у 1862 р. // За Сто літ. Матеріали з громадського й літературного життя України XIX і початків XX століття. — 1928. — Кн. 3 — С. 16; Савченко Ф. Заборона українства 1876 р.… — С. 191; Марахов Г. Нові сторінки біографії М. Костомарова // Вісник АН УРСР. — 1972. — № 1. — С. 103. 19 Н.И. Новый русский словарь / Рец. на Толковый словарь живого великорусского языка В.И. Даля. — М., 1861, 1862 // Русский вестник. — 1862. — Т. 39. — № 6. — С. 818. 20 Иванов А. О Малорусском Литературном языке и об обучении на нем // Русский вестник. — 1863. — Т. 45. — № 5–6. — С. 267; Л-й. О литературном языке у славян / Рец. на кн. Lipa Narodni Zabavnik. Redactor a vydatel Iosef Victapin. Pest 1862 // Русский вестник. — 1863. — Т. 48. — № 8. — С. 799. 21 Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: власть, шляхта и народ на Право- бережной Украине… — С. 350–351; Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике влас- тей и русском общественном мнении… — С. 122–123; Житомир в 1861 и 1866 годах // Русский вестник. — 1866. — Т. 64. — № 8. — С. 602. 22 Рец. На кн. Педагогическая хроника. Вестник Европы Т. 1. 1866. Учебник все- общей истории в трех концентрических приспособленных к развитию учащихся курсах (опыт приложения педагогики и преподавания истории) Рассмотрен и одобрен коми- тетом народного просвещения. Составил Николай Овсянников. Курсы Т. I и II СпБ., 1866 // Русский вестник. — 1866. — Т. 62. — № 3. — С. 353–354; Т. Курйозы 95 Ідея єднання розумових сил на основі використання єдиного «русского языка» поряд з використанням південно-руської мови для збереження укра- їнських земель під впливом Російської імперії була сформульована ще в листах М.В. Юзефовича до В. Білозерського (від 2.12.1860 р.), П. Куліша до М.В. Юзе- фовича від 1861 р. Плани антипольського виховання українського народу в народних школах та публікаціями журналу «Основа» як «русского право- славного народа» від Дону до Карпат підтримував і Г. Галаган. Ця ідея знайшла свій розвиток у записці М.В. Юзефовича « О так называемом украинофильском движении» (1875) та урядовій політиці23. Водночас С.С. Гогоцький — професор філософії Київського університету Св. Володимира, — ще з 1860-х рр. підтримував ідею про єдиний «общерусский язык» як запоруку прогресу, швидкого обміну розумових сил та єдності нашої руської землі. На його думку, сильний удар по єдності руської землі завдали дії українофілів внаслідок котрих було втрачено Західну Україну24. Тези, подібні позиції С.С. Гогоцького, були викладені і у статті Голови київського відділу «Благодійного слов’янського комітету» М.А. Рігельмана «Современное украинофильство». Він розібрав зміст статті М.П. Драгоманова «Література російська, великоруська, українська і галицька» що вийшла в 1874 р. в галицькій «Правді» та погодився з думкою автора про відсталість української літератури порівняно з російською, побачивши приховані автором цілі у наголошенні у підтримці ідеї розвитку української літератури. На думку автора українофіли пропонували згубні для народу своєю нереальністю ідеї про рівність, багатство, волю25. Тих хто обстоював ідею окремішності української мови та культури ще у статті М.А. Рігельмана було визнано ворогами Росії котрі мали б шукати підтримки у собі подібних26. У цей час навіть у нейтральної сторони — історика літератури, мовознавця О.М. Пипіна викликало обурення постановка в статті вихідця з харківщини иностранной литературы о России. (La Russie et l’Europe, par Henri Martin 1866. Preussen und Oesterreich im Jahr 1866, von Wolfgang Menzel) // Русский вестник. — 1866. — Т. 63. — № 5–6. — С. 360–362. 23 Письма П.А. Кулиша к М.В. Юзефовичу 1843–1861 рр. // Киевская старина. — 1899. — № 3. — С. 306; Центральний державний історичний архів України (м. Київ) — Ф. 873. — Оп. 1. — Спр. 20. — Арк. 5–7; Савченко Ф. Заборона українства 1876 р…. — С. 360, 368–372; Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: власть, шляхта и народ на Правобережной Украине… — С. 349. 24Миллер А.И. «Украинский вопрос» в политике властей и русском общественном мнении… — С. 2, 57; Гогоцкий С. Еще несколько слов об украинофилах // Русский вестник. — 1875. — Т. 117. — № 7. — С. 796; Гогоцкий С. Прибавление к статье «Еще несколько слов об украинофилах» // Русский вестник. — 1875. — Т. 118. — № 7. — С. 415. 25 Z (Ригельман Н.А.) Современное украинофильство // Русский вестник. — 1875. — Т. 115. — № 2. — С. 842, 846–847. 26 Z (Ригельман Н.А.) Современное украинофильство… — С. 847. 96 М.Ф. Де-Пуле формулювання, що відсутність відповіді на його статтю є ви- знанням «лживости самого вопроса» ( про становище української мови)27. Подібна українофобська аргументація збереглася наприкінці XIX ст. у при- хильника цього напрямку професора Київського Університету Т.Д. Флорин- ського, котрий визначав що на території Галичини набули розвитку штучні назви Україна, український, українська література28. На думку ж представника антиукраїнського табору С. Щеголєва, українські сепаратистські дії 1860-х рр. культивували поляки, коли стався замах на південно-руську школу перед повстанням 1863 р. Буквар Т.Г. Шевченка та граматика П.О. Куліша отримала поширення в недільних школах в котрих викладали українофіли вчителі- дилетанти, що боролися своїми підручниками проти сучасної російської куль- тури. У наступні 1870–1880-ті рр. їх справу продовжив М.П. Драгоманов котрий своєю діяльністю вів до федераційного розпаду Росії. Автор наголошував, що чим вдалішою буде українізаторська діяльність на півдні, тим повільніше буде проникати сюди «русская культура», важче буде малоросійському народу у всесвітній боротьбі за існування. С. Щеголєв визнавав, що Акт 1876 р., що походив від Валуєвського циркуляра був планомірним заходом на шляху поступової асиміляції малоросів з «русским государственным языком»29. Наголосимо, що не усі урядовці поділяли ці погляди. Так, Харківський генерал-губернатор О.М. Дундуков-Корсаков у своїй записці до наради (1881 р.) стосовно зміни Указу 1876 р. бачив мету українофілів, але негативно ставився на заборон 1876 р., котрі тільки сприяли перетворенню Галичини на центр роз- повсюдження української літератури30. Відповіді на численні закиди українофобів сформулював М.І. Костомаров. Ще на початку полеміки навколо української мови як мови початкового навчання українофіли обережно наголошували, що думка про загрозу єдності держави від впровадження різних мов поширилась з європейськими ідеями державності і народності31. У статтях «Малорусская литература» (1871 р.), «Еще по поводу малорусского слова», «По вопросу о малорусском слове. Ответ Современным известиям», «Украинофильство» (1881 р.) вчений наголошував на відсутності таємних планів відторгнення Малоросії і підкреслював тези своєї ідеї, що добре вивчення української мови та отримання на ній початкової освіти запорука вивчення і російської мови32. Вчений відкидав звинувачення, що ———————— 27 Пыпин А.Н. К спорам об украинофильстве // Вестник Европы. — 1882. — № 5. — Т. 3. — С. 438. 28 Флоринский Т.Д. Зарубежная Русь и ее горькая доля. — К.: Тип. И.И. Горбунова, 1900. — 25 с. 29 Щеголев С. История украинского сепаратизма.… — С. 64, 67, 69, 276, 301, 424. 30 Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. … — С. 175–177. 31Костомаров Н.И. Мысли южнорусса о преподавании на малорусском языке… — С. 312. 32 Костомаров Н.И. Еще по поводу «Малорусского слова «Московским ведомос- тям» // Вестник Европы. — 1881. — № 4. — Т. 2. — С. 438–442; Костомаров Н.И. По вопросу о Малорусском слове «Современным известиям» // Вестник Европы. — 1881. — № 3. — Т. 2. — С. 360–361; Костомаров Н.И. Украинофильство / Н.И. Костомаров // 97 українофільство-польська інтрига. Ці статті складалися з надією на скасування урядових заборон 1876 р., коли деякі автори «Вестника Европы» викладаючи історію попередніх спроб видати Новий заповіт в Російській імперії на початку 1860-х рр., очікували реакції російської цензури на появу цього видання як ознаку міцності «некоторых новых веяний» (відставка реакційного Міністра освіти Д.А. Толстого 1880 р.)33. М.І. Костомаров погоджувався, що російська мова — мова освіти в усій імперії, але зазначав що вплив російської мови повинен бути добровільним, без примусу34. Водночас ще з періоду 1860-х рр. деякі з українофілів (П. Житець- кий) заперечували претензії російської мови на виключну роль мови освіти35. Один з провідників українського руху В.Б. Антонович також сформулював перелік претензій до українофілів у проектах записок про використання укра- їнської мови. Більшість з них не були опубліковані у час своєї появи. У записці початку 1880-х рр. «Про українофілів та українофільство» вчений розглянув і проблему прогресу (чи можливості його досягнення) як наслідку єдності всіх народів Росії, на чому наголошували українофоби. У відповідь на закиди видавця «Весника Юго-Западной и Западной России» К.А. Говорського котрий називав українців «русским народом» що проживає в Південно-Західній частині Росії, В.Б. Антонович казав, що єдність не повинна ототожнюватись з однаковістю. Цю ж думку поділяв М.І. Костомаров у статті «Еще по поводу Малорусского слова» (1881 .) в котрій вчений наголошував, що це є однією з рис історичної Московщини — нетерпимість до народних особ- ливостей племен, що поєднались, але не злились з нею в єдиній державі36. На думку В.Б. Антоновича така нетерпимість була невизнанням нового, або існуванням грубого інстинкту. Він виявлявся, на думку авторів «Вестника Науково — публіцистичні і полемічні писання М. Костомарова. Зібрані заходом Ака- демічної комісії укр. історіографії / іст. Секція Всеукр. АН; Ред. М. Грушевський. — К.: Державне видавництво України, 1928. — С. 281–289; Неслуховский Ф. Из моих воспо- минаний // Исторический вестник. — 1890. — № 4. — С. 144–145; Корсаков Д. Из воспоминаний о Н.И. Костомарове и С.М. Соловьеве // Вестник Европы. — 1906. — кн. 9. — С. 221–272. 33 В. Рец. на Святе письмо Нового Завіту. Мовою руською. Українською переклали у купі П.О. Куліш и др. Пулюй. Печатано у Львові 1880 / в: Вестник Европы. — 1881. — Т. 1. — кн. 2. — С. 895–898; Дневник государственного секретаря А.А. Половцева в II-х томах. — М.: «Наука», 1966. — Т. II. — С. 189. 34 Костомаров Н.И. Малорусское слово // Костомаров М.І Слов’янська міфологія. Упор., приміт. І.П. Бейко, А.М. Полотай; вступна ст. М.Т. Яценка. — К.: Либідь, 1994. — С. 335; Костомаров Н.И. Украинофильство… — С. 281–289; Костомаров Н.И. По по- воду статьи Г. Де-Пуле / Н.И. Костомаров // Вестник Европы. — 1882. — Т. 3. — № 5. — С. 437. 35 Житецкий П. Русский патриотизм. Ответ «Дню» // Основа. — 1862. — № 3. — С. 21. 36 Бовуа Д. Гордиев узел Российской империи: власть, шляхта и народ на Право- бережной Украине… — С. 632; Костомаров Н.И. Еще по поводу «Малорусского слова «Московским ведомостям»…. — С. 438–442; Барвінський О. Погляд М. Костомарова на задачі української інтелігенції // Записки НТШ. — 1918. — Т. 126–127. — С. 90. 98 Европы» й в проведенні політики «обрусєнія» в Польщі, де провідники цієї політики навіть ставили собі у заслугу отримані відчуття презирства та апатії37. Щодо розвитку прогресу, то на думку В.Б. Антоновича, він був можливий саме у випадку визнання російським суспільством існування української мови, що могло дати змогу розвиватися цим явищам своїм життям38. Водночас, прогрес можливий, як на думку М.І. Костомарова так і В.Б. Антоновича, коли знання моральних настанов надходить з церковною проповіддю рідною мовою39. На думку українофілів, прогрес був неможливий за умов навчання на нерідній мові, коли люди не запам’ятовували отримані навички, затримувались в своєму розвитку40. У зв’язку з цим відкидалася проголошена українофобами теза про мовний сепаратизм на Галичині де здійснювалась освіта українською41. Отже, в публіцистичній дискусії 1860–80-х років про статус, місце укра- їнської мови в сфері освіти та виховання українського народу в Російській імперії виявилися дві протилежні точки зору на зміст прогресу. Формулюючи зміст цих поглядів варто пам’ятати, що вони свідчили про публіцистичний зріз дискусії, адже багато причин ( зокрема економічних про докладно виклав в своїх роботах М.П. Драгоманов) позицій зокрема противників української мови в сфері освіти не було викладено публічно на сторінках періодичних видань або записок до державних установ. Отже, у відкритому доступі (для читачів) ця дискусія звелась до протилежного бачення противниками українофілів того, що є прогресом — об’єднання усіх розумових сил під проводом російської мови, котре дасть можливість протистояти тиску ззовні. Прикладом такого тиску було становище роз’єднаних мовно слов’янських народів та «русских» Галичини. Цю згубну роз’єднаність, на думку консерваторів, пропагували саме українофіли. Таке об’єднання на основі російської мови мало б також сприяти розвитку літератури та просвіти, що не могло б бути в умовах існування мовної окремішності. На думку офіційних кіл, у 1860-х рр. діяльність, спрямована на ———————— 37Антонович В.Б. Погляди українофілів // Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори (Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський). — К.: Либідь, 1995. — С. 150; Антонович В.Б. Записка у справі обмежень української мови // Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори… — С. 158; А.Ф. Письма из провинции // Вестник Европы. — 1882. — Т. 6. — кн. 12. — С. 894–899. 38 Антонович В.Б. Погляди українофілів… — С. 149; Антонович В.Б. К вопросу о Галицко-Русской литературе. (По поводу статьи профессора Т.Д. Флоринского). — К.: Тип. Имп. У-та Св. Владимира. Корчак-Новицкого, 1900. — С. 23. 39 Листування М.І. Костомарова з Харківськими громадянами про видання народних книжок (підг. Г. Житецький) // Україна. — 1925. — № 3. — С. 68; Антонович В.Б. К вопросу о Галицко-Русской литературе… — С. 6. 40 Костомаров Н.И. Малорусское слово / Н.И. Костомаров // Костомаров М.І Сло- в’янська міфологія. Упор., приміт. І.П. Бейко, А.М. Полотай; вступна ст. М.Т. Яценка. — К.: Либідь, 1994. — С. 333; Антонович В.Б.Записка у справі обмежень української мови // Антонович В.Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори… — С. 154. 41 Антонович В.Б. К вопросу о Галицко-Русской литературе… — С. 20; Нау- менко В.П. Решен ли проф. Т.Д. Флоринским Вопрос о книжной малорусской речи? — К., 1900. — С. 5. 99 розвиток окремішності української мови, була прямим свідченням сепаратизму. Патріотично налаштованою пресою така діяльність ставилась в один ряд з полонізмом, нігілізмом та соціалізмом. У відповідях протилежна сторона (українофіли) визначила походження подібного уявлення про прогрес — від європейських ідей державності на- родності. Вони за свідчення прогресу бачили визнання державою мовної багатоманітності (на думку М.П.Драгоманова це мало призвести до федера- лізації) як і поширення серед народу елементарних знань його рідною мовою. Саме у такому вільному розвитку, на їх думку мала б визначитись доля української мови. Символом зіткнення для українофілів та українофобів був «общерусский культурный язык» (С.С. Гогоцький) — провідник освіти та культури (з чим погоджувався і М.І. Костомаров) з одного боку, а з іншої сторони «малорусский язык», як мова просвіти українського народу. ПРОБЛЕМА УКРАИНСКОГО ЯЗЫКА В НАРОДНОМ ПРОСВЕЩЕНИИ И ВОПРОС О ПРОГРЕССЕ В УКРАИНСКОЙ И РУССКОЙ ПУБЛИЦИСТИКЕ 1860–1880-х гг. Егоров Владислав (кандидат исторических наук, доцент кафедры политических наук Киевского национального университета строительства и архитектуры, egorov.1977@email.ua) В статье рассматривается содержание идейно-публицистической борьбы представителей украинофильства и реакционно-шовинистических кругов Рос- сийской империи по вопросу использования украинского языка в начальном образовании украинского народа в период 60–80-х гг. XIX в. Ключевые слова: украинский язык, «общерусский культурный язык», про- свещение, прогресс, украинская публицистика, русская публицистика, укра- инофилы. THE PROBLEM OF THE UKRAINIAN LANGUAGE IN THE PEOPLE'S EDUCATION AND THE MATTER OF PROGRESS IN THE UKRAINIAN AND RUSSIAN JOURNALISM IN THE 1860–1880 's. Egorov Vladislav (the candidate of historical sciences, the docent of the department of the political sciences Kyiv National University of Construction and Architecture (KNUCA), egorov.1977@email.ua) The article considers the publìcistical 1860–80-ies debate of the status, place of the Ukrainian language in the field of education and training of the Ukrainian people. There were two opposing points of view on the meaning of progress in the Russian Empire. in the public domain this discussion reduced to the opposite vision of the opponents of the supporters of the Ukrainian language. Conservatives proclaimed the 100 progress as combining all the mental forces under the leadership of the Russian language, which will give the opportunity to resist the pressure from the outside. On the other side supporters of the Ukrainian language identified the origin of the conservatives progress idea — from European ideas of statehood ethnogenesis. They understood the progress as recognition of state language variety which could spread the elementary knowledge among the people in their native language. Keywords: Ukrainian language, «Russian cultural languge», enlightenment, Ukrainian journalism, Russian journalism, ukrainophiles.

Схожі ресурси