Лірична драма як антисуїцидальний засіб
Рецензія на книгу: Тихолоз Б. Ерос versus Танатос (філософський код “Зів’ялого листя”) / Передм. Л. Сеника. — Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2004. — 89 с. (Серія: “Дрібненька бібліотека”. — Ч. 11)....
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10239 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Лірична драма як антисуїцидальний засіб / І. Котик // Слово і Час. — 2006. — № 8. — С. 82-84. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-10239 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-102392013-02-13T02:02:07Z Лірична драма як антисуїцидальний засіб Котик, І. Рецензії Рецензія на книгу: Тихолоз Б. Ерос versus Танатос (філософський код “Зів’ялого листя”) / Передм. Л. Сеника. — Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2004. — 89 с. (Серія: “Дрібненька бібліотека”. — Ч. 11). 2006 Article Лірична драма як антисуїцидальний засіб / І. Котик // Слово і Час. — 2006. — № 8. — С. 82-84. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10239 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Котик, І. Лірична драма як антисуїцидальний засіб |
| description |
Рецензія на книгу: Тихолоз Б. Ерос versus Танатос (філософський код “Зів’ялого листя”) / Передм. Л. Сеника. — Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2004. — 89 с. (Серія: “Дрібненька бібліотека”. — Ч. 11). |
| format |
Article |
| author |
Котик, І. |
| author_facet |
Котик, І. |
| author_sort |
Котик, І. |
| title |
Лірична драма як антисуїцидальний засіб |
| title_short |
Лірична драма як антисуїцидальний засіб |
| title_full |
Лірична драма як антисуїцидальний засіб |
| title_fullStr |
Лірична драма як антисуїцидальний засіб |
| title_full_unstemmed |
Лірична драма як антисуїцидальний засіб |
| title_sort |
лірична драма як антисуїцидальний засіб |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10239 |
| citation_txt |
Лірична драма як антисуїцидальний засіб / І. Котик // Слово і Час. — 2006. — № 8. — С. 82-84. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT kotikí líričnadramaâkantisuícidalʹnijzasíb |
| first_indexed |
2025-07-02T12:09:50Z |
| last_indexed |
2025-07-02T12:09:50Z |
| _version_ |
1836537024300974080 |
| fulltext |
8 2 Слово і Час. 2006 • №8
В українській поезії ніби й не бракує
експлуататорів теми кохання. Не
перечепитися об цю близьку практично
кожній людині тему вдавалося небагатьом
із наших ліриків. Зазвичай спокушеного
поета вистачає на менше, ніж, здавалося
б, мала дозволяти напруга почуттів:
якихось три*п’ять строф — і тему
вичерпано. Згодом, може, буде ще і ще
(спокуса ж бо!), але це вже іншим разом, і
навряд чи поета вистачить на більше.
Тому*то й не дивно, що один із
нечисленних в українській літературі
зразків циклу любовної лірики — “Зів’яле
листя” Івана Франка — знову й знову
привертає увагу дослідників. От і молодий,
та вже знаний франкознавець Богдан
Тихолоз видрукував у серії “Дрібненька
бібліотека”, що її видає Наукова
бібліотека Львівського національного
університету ім. І.Франка, розвідку під
заголовком “Ерос versus Танатос
(філософський код “Зів’ялого листя”)”. Не
скажу, що це праця неабиякого
новаторського прориву — не вражає вона
ані модним методологічним
інструментарієм (це екзистенційна
філософія, зокрема філософія
С.К’єркеґора, та психоаналіз), ані,
скажімо, полемічною яскравістю викладу
(хоча й без полемічних моментів не
обійшлося). Не претендуючи на сумнівної
вартості “гіперноваторство”, на яке
“хворіє” сучасне українське
літературознавство, особливо ж
“молоде”, автор, керуючись перевіреними
Ігор Котик
ЛІРИЧНА ДРАМА ЯК АНТИСУЇЦИДАЛЬНИЙ ЗАСІБ
Тихолоз Б. Ерос versus Танатос (філософський код “Зів’ялого листя”) / Передм.
Л. Сеника. — Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2004. —
89 с. (Серія: “Дрібненька бібліотека”. — Ч. 11).
принципами тверезого академізму,
сумлінно “перетравив” усе напрацьоване
попередниками й доречно застосував це у
власній праці, критично переосмисливши
й подекуди модернізувавши. Проте це аж
ніяк не компіляція (хоч у наш
постмодерністський час і компіляція може
сприйматися за цілком притомний жанр),
не чергова “вільна” (довільна?)
надінтерпретація, а чітко підпорядкована
авторській меті, авторському баченню
дослідника Франкової “ліричної драми”
синтетична студія високого рівня
узагальнення. Хоч невелика за обсягом,
та, як на мене, вичерпна.
Виходячи з поставленої мети,
Б. Тихолоз не надто переймається
аналізом окремих поезій, адже, на його
переконання, філософський сенс (чи
“код”, як зазначено в підзаголовку) циклу
(точніше, “ліричної драми”, як визначав
жанр твору сам класик) “більший за зміст
окремих текстів і прочитується тільки на
рівні всієї збірки” (с. 18). І справді: було б
зовсім “не по*філософськи” виловлювати
в поетичній тканині “філософські” “тези”
й убачати в кожній Франкову велич. А
саме така “методика”
псевдофілософського тлумачення
художніх творів без урахування їхньої
естетичної природи домінувала в
соціологічно зорієнтованому
франкознавстві (і не тільки
франкознавстві...), особливо 1950 –
1970*х рр. Тож вдумлива праця
Б. Тихолоза вигідно відрізняється од
Слово і Час. 2006 • №8 8 3
численних тенденційних кривотлумачень
пера деяких його попередників, які,
виконуючи, вочевидь, політичне
замовлення, намагалися “висмоктати” з
“Каменяревих” текстів, у тім числі навіть
із “аполітичного” “Зів’ялого листя”,
“войовничо*атеїстичні”, “матеріалістичні”
чи “соціалістичні” твердження, часом
удаючись до надто сміливого
ретушування, а іноді й до одвертих
“натяжок”.
У своїй студії Б. Тихолоз слушно
зазначає нерівномірність філософічності
“жмутків” збірки, різні способи вияву
філософської проблематики — у перших
двох “жмутках” її сконцентровано в
підтексті, у багатозначній символіці, тоді
як у третьому літературознавець
спостерігає подекуди й “прямі логізовані
формулювання” (“прямі”, щоправда, не
настільки, щоб не сприймати їх у контексті
рольової лірики). Філософічність, отже,
зростає в міру вгамування пристрастей та
поглиблення зневіри й виходить на перший
план тільки в самому кінці “драми”.
Філософічність ця зростає на дуже
родючому ґрунті — темі смерті,
трансформації еросу в танатос через
парадигматичні останньому образи диму,
привида, змії, падіння, забуття, згасання
тощо. Така еволюція ліричного героя, на
обґрунтовану думку Б. Тихолоза, цілком
вкладається у схему, накреслену
С.К’єркеґором для людини, що, за
данським мислителем, перебуває на
естетичній стадії існування. Ідеться не про
перманентну визначеність особи, а про
одну з типових стадій існування, на котрій
людина через певні обставини може
опинитися будь*якої хвилини й так само
несподівано чи сподівано, свідомо чи
несвідомо перейти на іншу стадію
існування (за К’єркеґором, етичну чи
релігійну). Дехто, правда, проживає на цій
стадії мало не весь свій час. Підвищена
чуттєвість естетика, як доводив К’єркеґор,
рано чи пізно призводить його до відчаю.
Саме так і сталося з протагоністом
“Зів’ялого листя”, що знайшов “лік” для
себе тільки в одному: “кулька в лоб”. Для
більшості на цьому зміст книжки,
здається, вичерпується: невдале кохання,
що веде до самогубства. Свято еросу
завершується танатосом. Франко, отже,
таки “декадент” (за надто сміливою для
свого часу гіпотезою В. Щурата
понадстолітньої давності)?
Утім, тепер, після відомих есеїв А. Камю
та М. Бланшо, добре знаємо, що суїцид —
справа сильних, ті ж, що лише
наміряються на такий учинок, дуже рідко
його здійснюють (окрім, звичайно,
самурайськи вимуштруваних японців). А
коли й здійснюють, то навряд чи згідно з
планом, радше стихійно, імпульсивно. Так
і ліричний суб’єкт Франкової “драми”:
“хитка не піднімається рука”. У цьому разі
це не страх гріха, це страх плоті, яка взяла
гору над “я”. Брак мужності, перемога
плоті над духом штовхає Франкового
естетика на звернення до нечистої сили.
Однак навіть чортові купувати цей крам
нема зиску — таку душу він, каже, візьме
задарма. Дослідник називає розмову
героя із чортом “поворотним епізодом”
твору. На його думку, тут маємо справу з
осмисленням “амбівалентної,
суперечливої природи людської душі,
розчахнутої між Богом і дияволом,
рівноспроможної до добра і зла, а
водночас — і в перетлумаченні етичної
категорії гріха […], і в іронічному
насвітленні філософської обмеженості й
недалекоглядності раціоналізму та
атеїзму”. Отже, чорт є не чим іншим, як
“символічною проекцією “тіні”, “темного
двійника” особистості, “гіпостазуванням
голосу спокуси й сумніву в душі героя”
(с.51). Із таким психоаналітичним
тлумаченням образу нечистого важко не
погодитись.
Коли й із чортом у протагоніста
“Зів’ялого листя” не склалося, йому
нічого не лишилося, як співати осанну
Будді, “проповідникові забуття”.
Б. Тихолоз визнає, що лише з останнім
героєві вдалося знайти порозуміння, але
при цьому слушно застерігає від
перебільшення ваги буддійських мотивів
у збірці: моральний ідеал буддиста не
узгоджується з екстравертним, соціально
заангажованим франківським “цілим
чоловіком”. Пишучи про рівень
буддійського у “Зів’ялому листі”,
8 4 Слово і Час. 2006 • №8
дослідникові доводиться обережно
“віддирати” маску “ліричного героя” від
авторського творчого обличчя, в тому
числі й маску “атеїста”. Це було б
неможливим без цілісного прочитання
твору, яке дає змогу обґрунтовано
верифікувати й за потреби спростовувати
рецептивні стереотипи, що ними
“обросла” хрестоматійна збірка, особливо
за радянських часів. Авторитет Будди, як
й авторитет Христа, на котрого спирається
протагоніст “Зів’ялого листя” у вірші
“Самовбійство — се трусість…”, — не
більше, ніж судомні спроби логічного
опертя для зневіреного естетика,
сповненого єдиним відтепер прагненням
— позбутися власного “я”.
Погоджуючись із Т. Гундоровою та
М. Ільницьким, що ця “лірична драма” —
діагностика світовідчування доби
декадансу, Б. Тихолоз наприкінці праці
справедливо наголошує, що для самого
Франка “Зів’яле листя” було не “об’явом
декадентизму”, а його подоланням. І
навіть коли прийняти, що письменник
розглядав самогубство як вихід з
особистої кризи, то, за словами
дослідника, “він однозначно відкинув цей
варіант екзистенційного фіналу,
витіснивши його, проте не в підсвідомість,
а в літературу — в площину текстуальної
реальності” (с. 77). Саме завдяки цьому
Монографію “Казкотворчість Івана
Франка (генологічні аспекти)” Наталя
Тихолоз присвятила конкретній проблемі.
Однак, аналізуючи жанрову специфіку
літературних казок українського
письменника, вона насамперед подала
загальну типологічну характеристику
жанру казки. У праці чітко простежується
думка, що жанр — це художні принципи
психологічному механізмові витіснення
біографічного негативу в текст і виникла
“лірична драма”, над таємницями якої
розмірковує вже не одне покоління
франкознавців.
Ретельне й фахове перепрочитання
Франкового шедевру “свіжими очима” —
як цілісного “метатексту” із захопливим
філософським “сюжетом” — призводить
Б. Тихолоза до цікавих, небанальних
висновків про “ліричну драму” як
психодраму, розіграну на кону поетової
душі, на сцені художнього світу*“театру”,
sui generi автопсихотерапію, де основним
антисуїцидальним засобом стає сама
поезія. Мініатюрне за форматом,
лаконічне у викладі, дослідження
Б. Тихолоза багате на оригінальні думки і
влучні спостереження, а відтак цілком
заслуговує на жанровий маркер
монографії не тільки з огляду на
монотематичність, а й у сенсі системного,
комплексного, ґрунтовного висвітлення
досліджуваного предмету. Кваліфіковане
виконання концептуально продуманого
задуму збагатило франкознавство ще
однією вартісною студією, яка
прислужиться не лише науковцям, а й
педагогам, студентам, та й просто
допитливим читачам Франкової поезії.
Галина Сабат
ЛАБІРИНТИ ЖАНРОВИХ МОДИФІКАЦІЙ У КАЗКОТВОРЧОСТІ
ІВАНА ФРАНКА
Тихолоз Н.Б. Казкотворчість Івана Франка (генологічні аспекти) / Відп. ред.
С.К.Нахлік. — Львів, 2005. — 316 с. (Львівське відділення Інституту літератури
ім.Т.Г.Шевченка НАН України. “Франкознавча серія”. Вип. 6.).
пізнання мистецтвом людини, суспільства
та їх взаємозв’язку. Жанр завжди виявляє
себе через певні сталі формальні й
змістові властивості. І хоча казка як жанр
також репрезентує систему стабільних і
тривких жанрових чинників, проте аж до
ХІХ ст. вона не здобула теоретичного
обґрунтування.
За час свого існування казка пройшла
|