Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки
Визначена необхідність застосування випереджаючого розвитку. Доведено доцільність вдосконалення державної політики і реформування податкової системи з метою фінансування технологічної модернізації економіки....
Збережено в:
| Дата: | 2005 |
|---|---|
| Автори: | , , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2005
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10296 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки / М.В. Іванова, С.Ф. Саннікова, О.В. Білоброва, Н.Б. Мітіна // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 67. — С. 79-81. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-10296 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-102962010-07-30T12:03:17Z Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки Іванова, М.В. Саннікова, С.Ф. Білоброва, О.В. Мітіна, Н.Б. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Визначена необхідність застосування випереджаючого розвитку. Доведено доцільність вдосконалення державної політики і реформування податкової системи з метою фінансування технологічної модернізації економіки. 2005 Article Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки / М.В. Іванова, С.Ф. Саннікова, О.В. Білоброва, Н.Б. Мітіна // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 67. — С. 79-81. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10296 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Іванова, М.В. Саннікова, С.Ф. Білоброва, О.В. Мітіна, Н.Б. Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки |
| description |
Визначена необхідність застосування випереджаючого розвитку. Доведено доцільність вдосконалення державної політики і реформування податкової
системи з метою фінансування технологічної модернізації економіки. |
| format |
Article |
| author |
Іванова, М.В. Саннікова, С.Ф. Білоброва, О.В. Мітіна, Н.Б. |
| author_facet |
Іванова, М.В. Саннікова, С.Ф. Білоброва, О.В. Мітіна, Н.Б. |
| author_sort |
Іванова, М.В. |
| title |
Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки |
| title_short |
Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки |
| title_full |
Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки |
| title_fullStr |
Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки |
| title_full_unstemmed |
Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки |
| title_sort |
технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів україни до системи трансформованої глобальної економіки |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10296 |
| citation_txt |
Технологічна складова інноваційного процесу як основа інтеграції регіонів України до системи трансформованої глобальної економіки / М.В. Іванова, С.Ф. Саннікова, О.В. Білоброва, Н.Б. Мітіна // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 67. — С. 79-81. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT ívanovamv tehnologíčnaskladovaínnovacíjnogoprocesuâkosnovaíntegracííregíonívukraínidosistemitransformovanoíglobalʹnoíekonomíki AT sanníkovasf tehnologíčnaskladovaínnovacíjnogoprocesuâkosnovaíntegracííregíonívukraínidosistemitransformovanoíglobalʹnoíekonomíki AT bílobrovaov tehnologíčnaskladovaínnovacíjnogoprocesuâkosnovaíntegracííregíonívukraínidosistemitransformovanoíglobalʹnoíekonomíki AT mítínanb tehnologíčnaskladovaínnovacíjnogoprocesuâkosnovaíntegracííregíonívukraínidosistemitransformovanoíglobalʹnoíekonomíki |
| first_indexed |
2025-07-02T12:12:06Z |
| last_indexed |
2025-07-02T12:12:06Z |
| _version_ |
1836537166629437440 |
| fulltext |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
79
6. Ивасенко А.Г. Межбанковский кредит: сущность, проблемы и перспективы развития: Учебное изда-
ние. – М.: «Вузовская книга», 1998. – 127 с.
7. Локотцев Ю. Межбанковские кредиты // Бизнес и банки. – 1993. – №52. – С. 2.
8. Пашковская И.В. Актуальные проблемы формирования и использования кредитных ресурсов банками
Российской Федерации: Дис. канд.экон.наук: 08.00.10. – М., 1996. – 119 с.
9. Проценко С., Підручний А. Модель організації міжбанківського ринку кредитних ресурсів // Вісник
НБУ. – 1998. – №8. – С. 47–52
10. Бюллетень Национального банку України. – 2002. – №12 (119). – 164 с.
Іванова М.В., Саннікова С.Ф., Білоброва О.В., Мітіна Н.Б.
ТЕХНОЛОГІЧНА СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ОСНОВА ІНТЕГРАЦІЇ
РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ДО СИСТЕМИ ТРАНСФОРМОВАНОЇ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
I. Вступ. Ера глобалізації вносить значні особливості в розвиток країн. Перехід розвинутих країн на
постіндустріальну стадію цивілізаційного процесу характеризується пануванням нематеріального вироб-
ництва на відміну від панування матеріального на індустріальній стадії розвитку, зменшенням проценту
зайнятих в матеріальному виробництві завдяки НТР і збільшенням у сферах науки, освіти, культури. У
новому суспільстві на перше місце виходить якісно новий виробничий ресурс – інформація і знання [1].
Погляди авторів [2] на постіндустріальну стадію полягають в тому, що це стадія інтелектуально-
інформаційної економіки, коли визначальну роль відіграють нові знання, які створюються в сфері не ін-
формації, а фундаментальної і прикладної науки і є безпосереднім втіленням інтелекту тих, хто здійснює
наукові дослідження, а для цього володіє найновішою інформацією.
Однак, процес глобалізації неоднозначно впливає на країни з перехідною економікою, розширюючи
можливості цих країн у використанні досягнень світової науки і техніки, та загострюючи труднощі пере-
хідного періоду , так як економічно і технологічно розвинуті країни здатні генерелізувати повний цикл
етапів інноваційного процесу (наука-технологія-виробництво-споживання), а інші країни входять в цей
цикл лише на окремих етапах. Кожна країна шукає механізми адаптації національної економіки до сучас-
них процесів глобалізації і виробляє таку стратегію, яка б об’єднувала нові можливості глобалізації і , в
той же час, протидіяла зовнішньому негативному її впливу [2,3].
Відмічається, що на даний час єдиною можливістю швидкого просування країн з перехідною економі-
кою на шляху до постіндустріальної стадії розвитку є не копіювання, не наздоганяння розвинутих країн,
що неефективно, а випереджаючий розвиток, і лише інтелектуальний потенціал, механізми його перетво-
рення в інтелектуальний капітал та ефективного його використання забезпечують втілення цього єдиного
виправданого курсу [4].
Глобалізація веде до посилення конкурентної боротьби на світовому ринку. В цих умовах вирішаль-
ною перевагою стає „технологічний відрив” від конкурентів, тобто здатність створювати все нові і нові
технології та відповідно продукти. Світовий досвід вказує на те, що в житті будь –якої країни першочер-
гове значення має технологічний прогрес [5].
II. Постановка завдання. Необхідно зазначити, що Україна має певні конкурентні переваги у світо-
господарській системі і за певних умов може брати активну участь у глобальних економічних процесах
завдяки унікальному природно-ресурсному, виробничому, людському, науково-технічному потенціалам.
У нинішній ситуації є необхідним входження України до певних економічних блоків, оскільки це дозволяє
на базі об’єднання сил і координації діяльності забезпечити власний розвиток. Однак ефективність міжна-
родного економічного співробітництва України значною мірою залежить від своєчасного визначення міс-
ця і ролі її конкретних господарських комплексів у світовій технологічній революції [6]. Особливої актуа-
льності набувають питання, пов’язані із визначенням стратегії розвитку регіонів України в умовах нарос-
тання процесів глобалізації.
Хоч і існують наукові школи, але недостатньо умов для перетворення вже існуючих науково-
технічних досягнень в об’єкти економічних відносин. Тому об’єднання ланок “наука” і „виробництво” –
головне завдання інноваційної діяльності. В Україні все ще низький рівень технологічного розвитку, але
певні досягнення на цьому шляху вже є.
В більшості розвинутих країн світу технопарки – це основні елементи інфраструктури, що забезпечу-
ють функціонування інноваційної моделі національної економіки, щодо яких органи державної влади за-
безпечують особливу економічну політику, яка включає надання податкових та кредитних пільг, цільове
фінансування окремих інноваційних розробок, державне замовлення на інноваційну продукцію. Одним із
засобів державної підтримки інноваційної діяльності в Україні стало створення в останні роки системи
технологічних парків. У 2003р. обсяг випуску інноваційної продукції підприємствами, які входять до
складу 8 зареєстрованих технопарків, перевищив 2,6 млн.грн, що майже у 4,5 раза більше, ніж у 2002р. Ді-
яльність технопарків спрямована на збереження науково-технічного потенціалу України, залучення зов-
нішніх і внутрішніх інвестицій у науково-технічну сферу [7,8].
У 2000-2003рр. спостерігалося підвищення інноваційної активності в промисловості. Кількість під-
приємств, що впроваджували інновації у 2003р. становила 1120. Протягом 2000-2003рр. промислові під-
приємства України освоїли майже 5,4 тис. нових технологічних процесів. Створено та поставлено на ри-
нок 7,4 тис. найменувань нових видів промислової продукції. Загальний обсяг виробленої інноваційної
продукції становив 11,2 млрд. грн.
Але не можливо забезпечити постіндустріальну трансформацію української економіки вже на ниніш-
ньому етапі розвитку. У дійсності повинно йтися про структурну відповідність затверджуваної інвести-
Іванова М.В., Саннікова С.Ф., Білоброва О.В., Мітіна Н.Б.
ТЕХНОЛОГІЧНА СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ОСНОВА ІНТЕГРАЦІЇ
РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ДО СИСТЕМИ ТРАНСФОРМОВАНОЇ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
80
ційної моделі завданням реіндустріалізації виробничого потенціалу держави, перед здійсненням якої зу-
пинилася радянська економіка. До того ж постіндустріальний етап розвитку вимагає, як мінімум, у 2-3 ра-
зи вищих параметрів ВВП на душу населення. Цей етап перескочити неможливо. Наша економічна полі-
тика має будуватися на подвійній основі – на підтримці індустріальної модернізації плюс на активному
державному стимулюванні високотехнологічного потенціалу. Проблема утвердження постіндустріальних
основ економічного процесу – це для України завдання на більш віддалену перспективу. Ми маємо завер-
шити індустріальний цикл і водночас працювати на випередження [4].
III. Результати. Щоб період високих темпів зростання не виявився для України нетривалим необхід-
на адекватна політика уряду стосовно того, що країна, щоб подолати своє відставання, має працювати на
випередження. Забезпечення випереджаючого розвитку може бути впроваджено лише на основі комплек-
су застосування новітніх технологій з інноваційним оновленням матеріального виробництва. Це означає -
науково-технічна політика держави має спрямовуватися на розробку нових технологій. Широка розробка і
використання високоефективних інформаційно-інтелектуальних технологій, запровадження новітніх форм
організації виробництва і управління є головною умовою перебудови економіки, її прискоренного, випе-
реджаючого розвитку.
Привертає увагу, що в високо розвинутих країнах значно нижчий, ніж у нас, рівень державного спо-
живання тому, щоб працювати на випередження ці нагромаджені ресурси треба не проїдати, а інвестувати
в економіку. В країнах з розвинутою економікою державні інвестиції складають до 3%ВВП, а у нас менш
як 1%ВВП. Навіть одержані від приватизації фінансові ресурси йдуть на розширення фонду споживан-
ня [9,10]. Ці позиції говорять про неадекватність здійснюваної нині економічної політики цілям закрі-
плення в Україні інвестиційної моделі розвитку. Сьогодні завдання полягає в тому, щоб пролонгувати оде-
ржані за чотирирічний період результати на віддалену перспективу. Таке зростання цілком реальне, але
воно можливе лише на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, інтенсивного тех-
нічного та технологічного оновлення виробництва. Незадіяний ресурсний, інтелектуальний та науково-
технічний потенціал економіки регіонів країни в разі їх ефективного використання будуть достатніми для
реалізації зазначених завдань.
В Україні склалися унікальні металургійний, машинобудівний, хімічний виробничі комплекси. Поєд-
нання на незначній відстані комплексу енергетичних, рудних, нерудних та інших природних ресурсів
створює необхідні умови для розвитку на найпередовішій технологічній базі металургійно-
машинобудівного і хімічного комплексів світового значення.
На ближчий час існує проблема формування прогресивних інноваційних структур – це створення сис-
тем раціональних центрів науково-технологічного та інноваційного розвитку, формування джерел фінан-
сування наукових досліджень і розробок та інноваційної діяльності, створення регіональних центрів
трансферту високих технологій. Головний фінансовий інструмент науково-технічної політики – це вико-
ристання державного бюджету, тому, необхідна активізація державної інноваційної політики з метою роз-
витку всіх видів виробництва на створення і широке використання високопродуктивних технологій, ма-
шин, матеріалів. На сьогодні для України вкрай необхідна розробка правової бази для концентрації держа-
вних ресурсів на провідних напрямках науково-технічного оновлення виробництва та виготовлення кон-
курентноздатної наукоємкої продукції. Оподаткування підприємств, що втілюють нові технології повинно
мати сприятливий характер. Кредитна політика держави і банківських структур щодо таких підприємств
повинна мати пільговий характер відносно умов і строків кредитування.
Можливість інтеграції будь-якої країни до світового співтовариства зумовлюють посилення впливу
інноваційного фактора на темпи економічного зростання. Для цього потрібно формування і розвиток від-
повідної інноваційної інфраструктури у кожній країні. Треба приділяти особливу увагу створенню техно-
парків і технополісів, як комплексної форми зон високих технологій з найбільшою ефективністю викорис-
тання сукупного науково-дослідного та інноваційного потенціалу, ціль яких перетворення відкриттів у
технології та перетворення технологій у комерційний продукт.
На державному рівні необхідно визначити „проривні” напрями, на яких вітчизняні вчені і виробники
мають наукові розробки й резерви; фінансування цільових програм за участю держави; надання пільгових
кредитів, державних закупівель; забезпечити пріоритетність фінансування фундаментальних досліджень;
знайти додаткові джерела для фінансування технологічної модернізації економіки. Одним з реальних
шляхів для цього є реформування податкової системи в напрямку перерозподілу рентних доходів з метою
використання таких доходів від експлуатації природних ресурсів на цілі фінансування технологічної мо-
дернізації економіки.
IV. Висновки. На нашу думку для успішної інтеграції України до системи трансформованої глобаль-
ної економіки необхідне визначення в кожному з регіонів країни тих галузей, для пріоритетного розвитку
яких є сприятливі умови. В цих галузях першочерговим завданням повинна бути відмова від наздоганяю-
чого високорозвинуті країни типу розвитку. Стимулювання впровадження нових технологій є головною
умовою пошуку та визначення шляху власного розвитку країни. Пошук власного місця в системі світового
господарства одночасно повинен супроводжуватися аналізом кон’юнктури світових ринків, тенденцій су-
часних науково-технічних досягнень, власних резервів щодо випуску конкурентноздатної продукції. Без
залучення масштабних інвестицій перехід до постіндустріальної стадії розвитку і нового сучасного техно-
логічного способу виробництва не можливі. Базовим фундаментом цього переходу ми вбачаємо техноло-
гічну складову інноваційного процесу.
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
81
Джерела та література
1. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасному етапі //
Економіка України. – 2004. – №4. – С.15–23.
2. Богиня Д., Волинський Г. Структурна перебудова економіки в умовах глобалізації та інформатизації //
Економіка України. – 2003. – №7. – С.19–28.
3. Циба Г.Є. Коригування розвитку національної економіки до сучасних умов глобалізації // Акту-
альні проблеми економіки. – 2004. – №4. – С. 30–38.
4. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України // Економіка
України. – 2001. – №12. – С.49–54.
5. Дорогунцев С., Чижова В. Методологічні проблеми відтворення основного капіталу в трансформацій-
ний період // Економіка України. – 2002. – №12. – С. 29–35.
6. Фащевський М., Чернюк Л. Геоекономічний потенціал розвитку продуктивних сил України //
Економіка України. – 2002. – №7. – С. 32–36.
7. Семиноженко В. Технологічні парки України: перший досвід фор-мування інноваційної економіки. //
Економіка України. – 2004. – №1. – С.16–21.
8. Гальчинський А., Льовочкін С. Становлення інвестеційної моделі економічного зростання України. //
Економіка України. – 2004. – №6. – С.4–11.
9. Нгуен Тхі Хань. Зони високих технологій: світовий досвід та його використання у В’єтнамі. // Еконо-
міка України. – 2004. –№ 1. – С.73–79.
10. Данилишин Б.,Чижова В. Науково-іноваційне забезпечення сталого економічного розвитку України. //
Економіка України. – 2004. – №3. – С.4–11.
Іванова М.І.
ПЕРЕВАГИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕГРОВАНОГО ПОКАЗНИКА ЕФЕКТИВНОСТІ
ВИКОРИСТАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ „ДНІПРОШИНА”)
Постановка проблеми. У перехідний ринковий період більшість виробничих підприємств, у т. ч. хімі-
чної промисловості, переживають гостру нестачу необхідного обсягу оборотних коштів, що істотно по-
значається на ефективності їх господарювання. Актуальність проблеми підтверджується і тим, що струк-
тура та наявність оборотних коштів зумовлюють стійке фінансове становище, кредитоспроможність, діло-
ву активність та інвестиційну привабливість господарюючого суб’єкта. Своєчасне проведення внутріш-
нього аудиту ефективності використання оборотних коштів дозволяє виявити слабкі та сильні сторони
підприємства, підвищити його конкурентноздатність, ухвалити рішення щодо поліпшення результатів фі-
нансово-господарської діяльності. Підвищення ефективності управління оборотними коштами має пози-
тивне значення як для окремих суб’єктів господарювання, так і для забезпечення налагодженої та стабіль-
ної виробничої діяльності промисловості в цілому.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Найрозповсюдженим напрямком ефективності використан-
ня оборотних коштів є традиційний аналіз абсолютних і відносних показників, до яких відносяться швид-
кість обертання, коефіцієнт обертання, коефіцієнт завантаження, прибутковість або рентабельність [9,
с.181–187], [2, с.148–153], [7, с.56–58], [10, с.36–39], [5, с.87–89]. Окрім авторів підручників, до цих показ-
ників удаються як вітчизняні, так і закордонні сучасні вчені-економісти: Абдукарімов І. [1, с.59–60], Єфі-
мова О.В. [4, с. 35], Пан Л.В. [6, с. 97] та інші. Недоліком усіх цих показників є недостатня інформацій-
ність, що стосується абсолютних показників. Тобто проводити зрівняльний аналіз між підприємствами рі-
зних галузей, з різним рівнем поточних активів та обсягом виробничої діяльності інколи просто неможли-
во.
На цьому фоні суттєво відрізняється робота Драгун Л.М, Шевченко В.Ф та Бондаренко О.Л [3, с.12–
20], які пропонують використання якісного, кількісного, факторного аналізу й оцінки ефективності вико-
ристання оборотних коштів на основі критерію ефективності виробництва. За думкою авторів, таке вирі-
шення проблеми забезпечить систематизацію різноманітних підходів, дасть відповідь на запитання, як і
наскільки ефективно використовувалися оборотні кошти, які фактори вплинули на цю ефективність, хто
винен і що робити. Однак, впровадження цієї моделі потребує використання багатьох показників, біль-
шість з яких немає відображення у звітності підприємства та наявність попереднього підготовчого проце-
су, що спрямований обчислити коефіцієнти і індекси, якими оперує дана методика. Таким чином прове-
дення зовнішнього аналізу для зрівняння з іншими підприємствами неможливе.
Невирішені питання. Тобто існує актуальна необхідність розробки та впровадження інтегрованого по-
казника ефективності використання оборотних коштів, який би враховував залежність від розміщення
оборотних коштів та ризик їх використання; особливості операційного, виробничого та фінансового цик-
лів; давав змогу робити зрівняння з іншими підприємствами; оцінював діяльність підприємства в динамі-
ці.
Постановка задачі. Автор статті спробує розробити такий інтегрований показник та продемонструвати
його життєздатність на прикладі аналізу оборотних коштів ВАТ „Дніпрошина”.
Виклад основного матеріалу. Пропонується визначення інтегрованого показника ефективності вико-
ристання оборотних коштів на підставі розрахунків коефіцієнтів ліквідності, ділової активності, фінансо-
вої незалежності та рентабельності (табл. 1). Інтегрований показник ефективності використання оборот-
них коштів може приймати значення від 0 до 10 (табл. 2). Розмір цього інтегрованого показника може ви-
користовуватися постачальниками, або позичальниками при визначенні рейтингу підприємства та належ-
ності до певної категорії ризику повернення боргу, що буде позначатися на умовах його кредитування.
Окрім кредиторів, запропонований показник може використовуватися підприємствами для внутрішнього
аудиту, з метою виявлення слабких та сильних позицій підприємства.
|