Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів

Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів

Робота присвячена вивченню далекого минулого одного з населених пунктів східної частини Поділля — Саврані — у XIV–XVI ст. У праці розглядаються нові гіпотези етимології назви «Саврань». З’ясовується, що в розвитку Саврані та його околиць був постійно діючий татарський чинник. Зокрема, існували та...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2015
Автор: Білецька, О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:Український історичний збірник
Теми:
Історія середньовіччя і Нового часу
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103281
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів / О. Білецька // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 28-39. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-103281
record_format dspace
spelling irk-123456789-1032812016-06-16T03:02:17Z Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів Білецька, О. Історія середньовіччя і Нового часу Робота присвячена вивченню далекого минулого одного з населених пунктів східної частини Поділля — Саврані — у XIV–XVI ст. У праці розглядаються нові гіпотези етимології назви «Саврань». З’ясовується, що в розвитку Саврані та його околиць був постійно діючий татарський чинник. Зокрема, існували татарські надписи на гранітних скелях, були татарські могили (кешені). Зроблено висновок про те, що місцева людність визнавала татарську підлеглість (з 90-х років XIV ст.), що виявлялася у сплаті данини татарам. Також встановлено, що перший писемний документ на даний момент, в якому фіксується назва «Саврань», відноситься до доби останнього правителя з династії Коріятовичів. Це є жалувана грамота Федора Коріятовича своєму слузі Пашку Васневичу (1392 р.). В джерелах віднайдено інформацію про те, що за правління великого князя литовського Вітовта Саврань належала місцевому зем’янину Кості Кошиловичу. А в XVI ст. входила до складу маєтків Козарів. Вказані також важливі «транспортні магістралі» — Татарський і Кучманський шляхи, які проходили через Саврань. Відзначено, що на початку 40-х років XVI ст. біля Саврані проходив кордон між Польським королівством та Османською імперією. І, нарешті, проілюстровано, чому саме перша згадка про козаків у польських хроніках пов’язана саме з цією місцевістю. The research deals with the study of one of the Podolian settlements — Savran, dated from 14th and 16th centuries. It was shown the new versions of the etymology of the name "Savran". Also it was found that the Tatar factor has been permanent in the historical development of Savran' and the surrounding areas. In particular, here it is fixed Tartar inscription on the granite stones. There is written information about the existence of the Tatar graves (keshene). The analysis of sources leads to the conclusion that later the local population accepted subordination to Tartar, which was manifested in the payment of tribute. Also the study established the first written fixation of the name Savran'. It was found an interesting information related to the rule of the Grand Duke of Lithuania Vytautas when Savran was owned by the zem'yanin (local land owner) Kostia Koshylovich. It was established Savran holders the 16th century. Therefore, the paper will be interesting scientists who explores the research of prosopografia. It was drawn important "highways". There are Tatar and Kuchman' roads which passed through Savran'. In addition, it is noted that Savran was on the border, on the buffer zone — in the beginning to the 40-ies of the 16 century. It is known that Savran was situated near the border between the Polish Kingdom and the Ottoman Empire. It is made a suggestion why the first Cossacks' mention in the Polish chronicles associated with this region. 2015 Article Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів / О. Білецька // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 28-39. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103281 (477.82)XIV–XVI uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Історія середньовіччя і Нового часу
Історія середньовіччя і Нового часу
spellingShingle Історія середньовіччя і Нового часу
Історія середньовіччя і Нового часу
Білецька, О.
Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів
Український історичний збірник
description Робота присвячена вивченню далекого минулого одного з населених пунктів східної частини Поділля — Саврані — у XIV–XVI ст. У праці розглядаються нові гіпотези етимології назви «Саврань». З’ясовується, що в розвитку Саврані та його околиць був постійно діючий татарський чинник. Зокрема, існували татарські надписи на гранітних скелях, були татарські могили (кешені). Зроблено висновок про те, що місцева людність визнавала татарську підлеглість (з 90-х років XIV ст.), що виявлялася у сплаті данини татарам. Також встановлено, що перший писемний документ на даний момент, в якому фіксується назва «Саврань», відноситься до доби останнього правителя з династії Коріятовичів. Це є жалувана грамота Федора Коріятовича своєму слузі Пашку Васневичу (1392 р.). В джерелах віднайдено інформацію про те, що за правління великого князя литовського Вітовта Саврань належала місцевому зем’янину Кості Кошиловичу. А в XVI ст. входила до складу маєтків Козарів. Вказані також важливі «транспортні магістралі» — Татарський і Кучманський шляхи, які проходили через Саврань. Відзначено, що на початку 40-х років XVI ст. біля Саврані проходив кордон між Польським королівством та Османською імперією. І, нарешті, проілюстровано, чому саме перша згадка про козаків у польських хроніках пов’язана саме з цією місцевістю.
format Article
author Білецька, О.
author_facet Білецька, О.
author_sort Білецька, О.
title Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів
title_short Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів
title_full Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів
title_fullStr Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів
title_full_unstemmed Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів
title_sort саврань у xiv–xvi століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2015
topic_facet Історія середньовіччя і Нового часу
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103281
citation_txt Саврань у XIV–XVI століттях у світлі новознайдених джерел та матеріалів / О. Білецька // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 28-39. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
series Український історичний збірник
work_keys_str_mv AT bílecʹkao savranʹuxivxvistolíttâhusvítlínovoznajdenihdžereltamateríalív
first_indexed 2025-07-07T13:33:34Z
last_indexed 2025-07-07T13:33:34Z
_version_ 1836995277219692544
fulltext 27 ІІ. ІСТОРІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НОВОГО ЧАСУ 28 Український історичний збірник, Вип. 18, 2015 УДК (477.82)XIV–XVI Ольга Білецька* САВРАНЬ У XIV–XVІ СТОЛІТТЯХ У СВІТЛІ НОВОЗНАЙДЕНИХ ДЖЕРЕЛ ТА МАТЕРІАЛІВ Робота присвячена вивченню далекого минулого одного з населених пунктів східної частини Поділля — Саврані — у XIV–XVI ст. У праці розглядаються нові гіпотези етимології назви «Саврань». З’ясовується, що в розвитку Саврані та його околиць був постійно діючий татарський чинник. Зокрема, існували та- тарські надписи на гранітних скелях, були татарські могили (кешені). Зроблено висновок про те, що місцева людність визнавала татарську підлеглість (з 90-х років XIV ст.), що виявлялася у сплаті данини татарам. Також встановлено, що перший писемний документ на даний момент, в якому фіксується назва «Саврань», відноситься до доби останнього правителя з династії Коріятовичів. Це є жалувана грамота Федора Коріятовича своєму слузі Пашку Васневичу (1392 р.). В джерелах віднайдено інформацію про те, що за правління великого князя литовського Вітовта Саврань належала місцевому зем’янину Кості Кошиловичу. А в XVI ст. входила до складу маєтків Козарів. Вказані також важливі «транспортні магістралі» — Татарський і Кучманський шляхи, які проходили через Саврань. Відзначено, що на початку 40-х років XVI ст. біля Саврані проходив кордон між Польським королівством та Османською імпе- рією. І, нарешті, проілюстровано, чому саме перша згадка про козаків у польських хроніках пов’язана саме з цією місцевістю. Ключові слова: Саврань, Поділля, Північне Причорномор’я, історична гео- графія, козаки, татари, кешені, Коріятовичі, Вітовт, Кошиловичі, Козари. Після виходу «Савранщини» минуло вже п’ятнадцять років1. За цей час було зібрано чимало документів, які доповнили наші знання щодо цього регіону2. Тому ми поставили перед собою завдання систематизувати та проаналізувати інформацію джерел, щодо вказаного періоду. Назва «Саврань» давня. Швидше за все, населений пункт отримав її від назви річки — Савранки. Нам вже довелось писати щодо етимології цього гідроніму3. Нагадаємо, Я.Р. Дашкевич ———————— * Ольга Білецька — кандидат історичних наук, вчитель, Осичківська ЗОШ І–ІІІ сту- пенів, Савранський район, Одеська область. podolianka@yandex.ru 1 Білецька О.В. Савранщина. Нарис історії від стародавніх часів до початку ХХ ст. — Одеса, 2000. 2 Висловлюємо слова щирої подяки доктору історичних наук, професору Львів- ського Національного університету М.Г. Крикуну, працівнику апарата Верховної Ради В.П. Гулевичу, кандидату історичних наук К.Ю. Рахно та С.О. Білецькому за надані матеріали та корисні поради. 3 Білецька О.В. Савранщина… — С. 50. Див. також: Косаківський В.А. До історії заселення басейну річки Савранка (з найдавніших часів до сьогодення) // Студії 29 вважав, що назва тюркського походження і означає, як «така, що волочиться»4, тобто мався на увазі, перш за все, хвилястий хід річки. Ми у свій час висунули гіпотезу, що, можливо, слово «савран» є адекватне тюркському слову «сарбан» (тобто погонич верблюдів5). Це не повинно нас дивувати, адже, як відомо з історичних джерел, на території цієї частини Поділля водились верблюди6. Однак, є ще одна версія. У 2004 р. її оприлюднив О.Б. Бубенок. Посилаючись на працю В. Бушакова, він вважає, що назву річки Саврань варто «рассматривать… как производный термин от осетинського словосочетания Sau-ran — «Черное место»7. Разом з тим, ми все ж силяємось до нашої початкової думки щодо назви Саврані. Історія Саврані та Савранщини, як вважають дослідники Поділля, пов’язана з наслідками Синьоводської битви. Мабуть, саме тут — по річці Савранка — проходила північна межа держави Дмитра8. Як писав Я.Р. Дашкевич, основну територію володінь Дмитра можна визначити за назвами річок та населених пунктів. Це і річка Дмитрів Кільш (назва зафіксована на карті 1690 р.), а тепер р. Гнилий Тікич. І село Дмитрашківка («Дмитрашкобо»), яке згадується у спогадах Павла Халебського під час подорожі патріарха Макарія III у 1654 р., також є відлунням часів бея Дмитра. Це село як Dmitraszowka значиться також у спискові маєтків Станіслава Конєцпольського, складеного протягом 1676–679 років, та зафіксоване на карті Г. Левассер де Боплана9. Нині — це с. Дмит- Кам’янець-Подільського Центру дослідження історії Поділля. — Кам’янець-Поділь- ський, 2005. — Т. 1. — С. 200–217. 4 Дашкевич Я. Східне Поділля на картах ХVІ ст. Флора, анотації та іконографія (джерелознавче значення) // Історико-географічне дослідження на Україні. — К., 1992. — С. 16. 5 Радлов В.В. Опыт словаря тюркских наречий. — Т. 4 (Ч. 2). — СПб., 1911. — Стб. 431, 342. 6 Як повідомляє Мацей Стрийковський, в цих краях водилися верблюди: «stad konśkich kilkodziesiąt i wierblądów, i kociska albo obozyska ich (татар. — О.Б.) … Liwa z Rusakami… zabrali». — Stryjkowski M. Kronika Polska, Litewska, Żmόdzka i Wszystkiej Rusi. — Warszawa, 1846. — T. 2 — S. 7 7 Як вказує О. Бубенок, аналогічна назва р. Сауран зафіксована на території Балка- рії. Дослідник пише, що саме там «… во времена средневековья существовал значи- тельный масив ираноязычного аланского населения. Дж.Н. Коков и С.О. Шахмурзаев название Сауран также переводят с осетинского как “Черное (темное) место”… Следовательно, названия рек Сауран на Северном Кавказе и Саврань на правобережной степной Украине имеют одно происхожение». — Бубенок О.Б. Аланы — асы в Золотой Орде (ХІІІ–ХV вв.). — К., 2004. — С. 173. 8 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі та Західному Причорномор’ї як проблема історії України XIV ст. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — Вип. 10. — 2006. — С. 115, 117; Пилипчук Я.В. Эмир Дмитрий. Улус Джучи и Цент- рально-Восточная Европа в XIV в. // Золоордынская цививлзация = Golden Horde Civalization. — Казань, 2014. — № 7. — С. 294–307. 9 Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях. — Львів, 2008. — С. 221. 30 рашівка Піщанського району Вінницької області. Отже, перебування татарської людності відобразилось у топоніміці10. Щодо середньовічного життя Саврані, то відомо, що неподалік від нього були (та є й до нині) гранітні скелі. Відомий дослідник подільської минувшини Вавжинець Марчинський (1779–1845) у третьому томі «Статистичного, топогра- фічного та історичного опису Подільської губернії», навів цікаві факти. Він вказав, що: «Przy Kazawczynie są rozmąite napisy tatarskie na skałach granitowych, białego, śniadego i niebieskiego koloru. Znaydnią się i groby tatarskie z napisem 1377 r. przy tychże skałach»11 «При Казавчині є різноманітні татарські написи на гранітних ске- лях, білого, оливково-бронзового та блакитного кольору. Знаходяться тут і татарські могили надписом 1377 р. при тих же скелях». Казавчин знаходиться неподалік від Саврані і, як наш погляд, теж має тюркське походження. Таким чином, відповідно до відомостей Марчинського, неподалік від Саврані були татарські поховання, які називались кишені (інакше кешені)12. Окрім того, на одній зі скель (на так званій «скелі Ржевуського», оскільки він на ній часто присідав) був напис 1326 р.13 Я.Р. Дашкевич вважав, що розв’язку рокам дав Вацлав Ржевуський, який добре знав арабську мову, письмо і календар, а тому їм можна вірити14. У світлі новознайдених матеріалів, необхідно відзначити, що цей Вацлав Ржевуський (1785–1831) побував на Близькому Сході і отримав там титул еміра. Мав велику пристрасть до ———————— 10 Білецька О.В. Татарська минувшина Саврані (матеріали до вивчення історичної географії Поділля XIV–XVІ ст.) // XIX Сходознавчі читання А.Кримського, присвячені до 120-річчя від дня народження Андрія Ковалівського. — Київ, 2015. — У друці. А також див: Білецька О.В. Качибей у XV–XVI ст. (до вивчення історичної географії Поділля) // Записки історичного факультету. — Одеса, 2015. — Т. 26. — У друці. 11 Marczyński X.W. Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie gubernii Podols- kiey. — Wilno, 1823. — T. 3. — S. 236. 12 Петрунь Ф. Нове про Дністрянську старовину… — С. 159–160; Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі… — С. 118; Konopacki A. Życie religijne Tatarów na zemiach Wielkiego Księstwa Litewskiego w XVI–XIX wieku. — Warszawa, 2010. Про кешені див. також: Руссев Н.Д. Молдавия в темные века: материалы к осмыслению культурно- исторических процессов // Stratum Plus. — СПб.–Кишинев, 1999. — № 5: Неславянское в славянском мире. — С. 379–407. Зараз, на початку ХХІ ст. с. Казавчин Гайворонського району Кіровоградської області та смт Саврань Одеської області входять до різних адміністративно-територіальних одиниць. Проте колись, принаймні в 70-х роках ХІХ ст., вони становили один благочинний округ. Зокрема до 5-го благочинного округу входили: два містечка Саврань та Пісчана, а також 18 сіл, такі як Ракулове, Камєновате, Казавчин, Бондурова, Шляхова, Кричинова, Кринички, Юзефовка, Гетмановка, Бакша, Капустянка, Неделкова, Полянецьке, Ольшанка, Осички, Концеба, Байбузовка, Пужайкове, Дуби- нове. 13 M[aryański] T. Sawrań… — S. 350. 14 Дашкевич Я. Степові держави на Поділлі … — С. 117. 31 арабських коней і потім, коли оселився в Саврані, розводив тут породистих скакунів, замальовки яких він помістив у своїй книзі15. Міхал Балинський та Тімотеуш Липинський у книзі «Давня Польща з історичної, географічної та статистичної точки зору описана»: «Саврань… знаходиться на самому Татарському шляху, що з’єднується далі з головним Кучманським шляхом… На савранських полях землероби часто знаходять… уламки зброї і спорядження воїнів, а у селі Казавчині знаходяться прадавні могили і татарські надписи, зроблені на гранітних скелях»16. Щодо намогильних надписів, то даремно їх шукати зараз, оскільки ще наприкінці ХІХ ст. T. Мар’янський написав: «тепер однак нема їх ані сліду» («dziś jednak nie ma ich ani śładu»)17 і також вазав, що «давно в Саврані та його околицях мешкали татари, як свідчать написи на прилеглих скелях»18. Перебування тут татар збереглось також у свідомості місцевого населення, зокрема, у мікротопонімії. Так, як відголосок тих давніх часів, в сучасному селі Кам’яне (Савранського р-ну Одеської області) ще у XIX ст. одне з урочищ називалось «Татаринова Криниця»19. А в самій Саврані, неподалік колишнього маслозаводу, є «татарська» бійниця20, яку не змогли зруйнувати найміцніші бульдозери району. Так, вона до сих пір стоїть обабіч дороги. Згодом місцева людність Саврані стала визнавати татарську підлеглість. Такий висновок напрошується з нещодавно (у 2014 р.) знайденого та опублі- кованого невідомого широкому загалу істориків документу, в якому згадується Саврань21. Мається на увазі жалувана грамота Федора Коріятовича, яка була дана слузі Пашку Васневичу на села Шандирів, Новоселицю, Костянтинів, ———————— 15 Ця книга мала цікаве продовження. Після польського повстання 1830 р. маєток Вацлава Ржевуського було конфісковано. Однак книга, написана французькою мовою, вціліла і в рукописному варіанті опинилась в одній з бібліотек Парижу. Під час Другої світової війни, її було віддано до палітурника, а бомба, яка влучила у книгосховище, знищила цілу колекцію рукописів. Спочатку її було видано у Парижі, а потім (у 2004 р.) у Варшаві в опрацюванні Тадеуша Майди. — Rzewuski W.S. Impressions d’orient et d’Arabie: un cavalier polonaise ches lez Bédouins, 1817–1819. — Paris, 2002; Rzewuski W.S. Podróż do Arabii: o koniach kohejlanch, beduinach i przygodach w Arabii/ Oprac. Tadeusz Majda. — Warszawa, 2004. Однак, варто зазначити, шо Ю. Сіцінський, який на початку XX ст. склав археологічну карту Подільської губернії, про надписи на скелях нічого не повідомив. — Сіцінський Ю.Й. Археологічна карта Подільської губернії. — К.-П., 2004. 16 Baliński M., Lipiński Т. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawa, 1846. — T. 2. — S. 1351–1352. 17 M[aryański] T. Sawrań… — S. 350. 18 «Dawniej w S[awrani] i jego okolicach mieszkali Tatarzy, jak świadczą napisy tatarskie na przyległych skałach» // M[aryański] T. Sawrań// Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.. — Warszawa, 1889. — T. 0. — S. 350. 19 ЦДІА у м. Київ. — Ф. 515. — Оп. 1. — Спр. 101. — Арк. 265 (зв.); Білецька О.В. Савранщина. Нарис історії від стародавніх часів до початку ХХ ст. — Одеса, 2000. — С. 101–104. 20 Див. фото: Білецька О.В. Савранщина... — С. 194. 21 Новая грамота князя Федора Кориатовича 1392 г. // Беларуская даўніна, під ред. Ю.М. Микульского. — Минск, 2014. — С. 149–150. 32 Куниче, Гаврилівці, Яголківці, Баксанівці в Брацлавській волості22. У результаті аналізу джерела публікатор джерела прийшов до висновку, що грамота була написана, швидше за все, 9 серпня 1392 р. у Кам’янці-Подільському. А збе- реглась в копії XVI ст. Про Саарвнь сказано так: «Пашко мает… ловити куницы, и искати в Саврани и Сарадчыне, и Боброве». В ній же писар вказав: «…коли мают вси земѧне дань давати в татары, тое мают дати Пашковы люди…»23. На відміну від Т. Гедзь, яка вважає, що тут згадується не саме поселення, а річка (сучасна Савранка)24, ми ж вбачаємо тут саме вказівку на поселення, оскільки в документі використано прийменник «в». Якби було «на» Саврані, то, звичайно мова йшла про річку. Спробуємо також ідентифікувати «Сарадчыне, и Боброве». На нашу думку, перший топонім можна ідентифікувати з с. Сара- жинка Балтського району Одеської області. А «Бобров» , це як правильно від- значила Т. Гедзь, Бобрик Периший і Бобрик Другий (на р. Кодима) Любашів- ського району Одеської області. Наприкінці XIV ст. Савранські землі попадають в орбіту правління великого князя литовського Вітовта. Історики XIX ст. (О. Яблоновський, М. Владимир- ський-Буданов) в своїх працях стверджували, що Саврань вперше вказується в історичних джерелах у зв’язку з даруванням її великого князя литовського Вітовта панам Кошиловичам25. Але, як бачимо, у світлі новознайдених доку- ментів, Саврань фіксується у джерелах за доби Коріятовичів, хоча існувала, напевно, під такою назвою ще раніше. Як вказує Януш Куртика, це надання Вітовт міг здійснити в проміжку між 1411 до 1430 р.26 На відміну від Західного Поділля, Східне Поділля ще немає такого ґрунтовного дослідження, де б ана- лізувалися пожалування Вітовта, які безумовно були27. Отож, самого пожалу- вання (привілея) нам не вдалось віднайти, бо його вже немає. З документу 3 ———————— 22 Archiwum Narodowe w Krakowie. Archiwum Dzikowskie Tarnowskich. Papiery Piaeczyńskich. — S. 28–29; Новая грамота князя Фёдора Кориатовича 1392 г. // Бела- руская даўніна / Ред. Ю.М. Микульский. — Минск, 2014. — С. 147–150. У збірнику не вказано, хто знайшов та підготував документ до друку. Про джерело див. також: Ґедзь Т. Брацлавська волость у 1392 р. // http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Sci/AuxHistSci/ HistGeography/Braclav1392.html Lbd. Див. додаток 1. 23 Там саме. — С. 149. 24 Ґедзь Т. Брацлавська волость у 1392 р. // http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/ Sci/AuxHistSci/HistGeography/Braclav1392.html 25 Jabłonowski A. Starostwa Ukrainne w pierwszej połowie XVII wieku // Zródła dziejowe Polska XVI wieku. — Warszawa, 1877. — T. 5. — S. 168, 578; Владимирский- Буданов М.Ф. Население юго-западной России от второй половины ХV до Люблинской унии (1569) // АЮЗР. — К., 1886. — Т. 1. — Ч. 7. — С. 65. 26 Kurtyka J. Repertorium podolskie. Dokumenty do 1430 r. // Rocznik Przemyski. — 2004. — T. XL. — Z. 4. Historia. — № 93. — S. 190–191. 27 Михайловський В. Західне Поділля під володінням Вітовта у 1411–1430 роках: надавча політика у світлі документів // До джерел. Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. — Київ–Львів, 2004. — Т. 2. — С. 110–128. Див. перелік надавчих документів Вітовта для тримачів Східного Поділля в: Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV — 70-х роках XVI століття. — Київ, 2012. — С. 102 (примітка 1). 33 лютого 1581 р., який був опублікований М.Г. Крикуном та О. Піддубняком, стає відомо, що на сеймі у Варшаві було заслухано оповідання Богдана Козара, який приїхав за дорученням свого батька — брацлавського ґродського судді Кіндрата Козара28. Богдан повідомив королю Стефану і коронній канцелярії про пожежу Вінницького замку 8 жовтня 1580 р., під час якої згоріли документи, що зберігались там у зв’язку з частими нападами татар: «далъ ωн (приятель Кіндрата Козара — Семен Ободенський. — О.Б.) былъ до замку Веницкого, яко до бεзпεчного схованья ωт неприятеля татар». Але «с пригоды за припадкомъ нещаснымъ замок нашъ Вεницкии на корεнь згорεлъ, гдε жъ, дεи, в томъ замку Вεницкомъ вси листы и привилья, права вεчныε ωm продковъ нашихъ…»29. Серед тих документів був листи і привілеї великого князя литовського Вітовта і короля Яна Альбрехта його предкові Кості Кошиловичу: «…ωт великого кнзя Витовта и короля εго милости ωлбрахта, продку εго Кости Кошиловичу» на селища «сεелища … ωблич, Пашковцы, Саврань, Бεсεдки, Карачовцы, Дεрεвковцы, Кошиловцы, ωлешковцы, Уръвиживотъ и Харпаки», що належали до Брацлавського повіту («в повεтε Браславском лεжачиε»)30. Отже, у XVI ст. Саврань входила вже до маєтку Козарів, спочатку Кіндрата, потім його сина — Богдана. Під час ревізії Брацлавського замку 1545 року люстратор записав: «Саврань [(Sabran (sic!))], селище, было замъковоε, а тепер держитъ Козар»31. Далі в документі записано, що зем’яни не тримають своїх документів при собі, у зв’язку з постійними набігами татар: «И мы, деи, будучи украиныи слуги гсдрьскии, тыхъ привильевъ и листов нашихъ, которыи в себе на то маεмъ, на тот час покладати ихъ не хочемъ; а наиболеи, иж ихъ при собе не маемъ, а держимъ ихъ в Каменцу Подольскомъ, ув Острозе и на иншихъ сторонахъ у приятелеи нашихъ»32. ———————— 28 Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років / Упорядники М. Крикун, О. Піддубняк. — Львів, 2008. — № 92. — С. 276–277. Як вказують упорядники, доку- мент зберігається в: Российском государственном архиве древних актов (РГАДА). — Ф. 389. — Оп. 1. — Д. 195. — Л. 333 об.–334. Оригінал. Див. додаток 2. 29 Там саме. Пожежі були частим явищем порубіжного життя. Про це див.: Nykiel B. Wpływ czynnika tatarskiego na życie Bracłaszczyzny (XIV–XVII wiek). Kilka uwag w świetle źródeł // Поляки на півдні України — Polacy na Południowej Ukrainie. — Одеса–Ополє– Ольштин, 2006. — S. 28–36. 30 Там саме. Принагідно зазначимо, що М. Владимирський-Буданов у своєму вступ- ному слові до «Актів про заселення Південно-Західної Росії» навів цікавий факт, а саме, що у 1580 р. у ґродський суд м. Брацлав було подано явку про те, що документи, віддані на збереження до Вінниці приватній особі, згоріли під час нападу на замок кримського хана. Серед них були привілеї великого князя литовського і короля Яна Альбрехта Кості Кошиловичу на селища в Брацлавськом воєводстві: Ублин, Пашковці, Совран, Бєсєдки, Киросовці, Деренковці, Кошиловці, Олешковці, Урви Живот і Храпаки. — Влади- мирский-Буданов М.Ф. Население юго-западной России от второй половины ХV до Люблинской унии (1569) // АЮЗР. — К., 1886. — Т. 1. — Ч. 7. — С. 65. 31 Литовська Метрика. Книга 561. Ревізії українських замків 1545 р. / Підготував В. Кравченко. — К., 2005. — С. 231 [110 зв]. 32 Литовська Метрика... — С. 232 [РВІ/124/111]. 34 Дещо порушуючи хронологію викладу, нагадаємо, що взимку 1489 р. на річці Савранка та на прилеглих яланецьких болотах33 відбулась відома битва між татарськими військами та військами польського королевича Яна Альбрехта. Про битву, яка завершилась перемогою війська королевича, писали польські хро- ністи М. Кромер, М. Стрийковський та Бєльські34. Ця битва була зафіксовна і в листі Струся до короля. Як вказує В. Михайловський, у листі від 21 вересня 1499 р. він повідомляв «про брак грошей, хворобу коней, про татар, яких бачили за 12 миль від Хмільника, і битву з ними під Савранню (окреслювану як далеку за Брацлавом)»35. Оскільки мова зайшла про битву 1489 р., то вкажемо, що історики її переважно знають у зв’язку з першою згадкою місцевих козаків, які вказували дорогу польському королевичу і українське козацтво36. А з’явились тут козаки невипадково. Пізніше італієць Олександр Гваньїні писав: «татари часто нападають на подільські і руські землі… беруть з цих країн велику здобич. А це чинять тому, що польський король затримував сплату данини»37. Ось козаки і взяли на себе таку не легку місію, як боронити свій край від набігів татар38. Опис Вінницького замку, що зберігся від 1545 р., свідчить, що стан його бажав кращого: «Нε только людεмъ в часъ пригоды ωт навального нεприятеля негде запεрεтися и ωбороны ωтколь вчинити, алε и быдла страшно запεрεти. Бо яко-м живъ, — такового простого а слабого замъку украиного нε видεл»39. Про Козар згадував також Ф.Є. Петрунь, коли писав, що «… крайній на південь Савранський лісовий масив в роки мандрівки Бронєвського (у 1578 р. — О.Б.) ще був в руках Козар»40. До цих слів вченого хотілося б додати, що ліс, як ми бачили з вище цитованого документу, в часи проїзду польського дипломату, посланця короля Стефана Баторія до кримського хана Мухаммеда Гірея дійсно таки був. Але сам М. Бронєвський про нього не згадував. Він вказав лише на ———————— 33 Річка Яланець впадає в р.Савранка на території с. Осички Савранського району Одеської області. 34 Більш детально про це див.: Білецька О. Савранщина… — С. 52. 35 Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта… — С. 230. Див. також: Listy i akta Piotra Myszkowskiego generalnego starosty ziem ruskich króla Jana Olbrachta, zebrane przez sp. Adolfa Pawińskiego / Wydał Anatol Lewicki // Archiw histo- rycznej komisij Krakowskej Akadeij. — Kraków, 1898. — T. 8. — № 53. — S. 55–56. 36 Бачинський А.Д. Хаджибей-Одеса і українське козацтво // Одесі — 200. Тези до- повідей міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 200-річчю міста. — Одеса, 1994. — Ч. 1. — С. 49; Білецька О.В. Савранщина. — С. 52; Plewczyński M. Wojny Jagiellonów z wschodnimi i południowymi sąsiadami Królestwa Polskiego w XV wieku. — Siedlce, 2005. — S. 90–97. 37 Гваньїні О. Хроніка європейської Сарматії/ Упорядк. та пер. з польської о. Юрія Мицика. — К., 2007. — С. 725. 38 Nykiel B. Wpływ czynnika tatarskiego na życie Bracłaszczyzny (XIV–XVII wiek). Kilka uwag w świetle źródeł // Поляки на півдні України — Polacy na Południowej Ukrainie. — Одеса–Ополє–Ольштин, 2006. — S. 28–36. 39 Литовська Метрика... — С. 215 [РА/113/100]. 40 Див. окрему відбитку: Петрунь Ф. Степове Побужжя в господарському та вій- ськовому укладі Українського пограниччя // Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. — 1926. — Т. 2. — № 2. — С. 6. 35 р. Савранку та Савранські степи: «Річкою Бугом чи Гіпанісом дійдемо до самого Очакова; потім річками Трестенетом, Берсадою, Ольшанкою і Савранню (звідки степи Савранські отримали назву) до пасіки самого Онисія, незнатного руського, де ростуть дуже високу дуби»)41. Пасічництво було дуже поширеним заняттям подолян. Самі ж пасіки були настільки важливими, що люстратор на Брацлавщині у 1545 р. зазначив: «pasek meszczanskich ne potrzeba menszy seliszcz ważyti: sut inszyi paseki, iż y try seliszcza za odnu paseku ne stoiat»42. І якщо в 30–40-х роках XV ст. південна межа Поділля сягала узбережжя Чорного моря43, то в XVI ст. вона була піднята до рівня р. Савранка, ка стала природнім кордоном між двома державами — Великим князівством Литовським та Османською імперією. На це й факт Ф. Петрунь вказав так: «Нагадаєм, що мапи XVI століття звичайно відмічають на півдні натуральну межу Поділля — річку Саврань»44. Нагадаємо, що перша відома історикам спроба відмежувати територію Брацлавщини від володінь Османської імперії була здійснена у 1542 р. І ця спроба виявилась, як на погляд М.Г. Крикуна, невдалою, оскільки обидві сто- рони не змогли домовитись: турки наполягали на тому, що кордон має про- лягати по правій притоці Богу Саврані (нині — Савранка), а поляки, — що на південь від неї — по правій же притоці Богу Кодимі45. Разом з тим, варто відзначити, що Я.Р. Дашкевич віднайшов документи, в яких йшлося про дип- ломатичні переговори між цими державами у 40-х роках XVI ст.46 Відомо також, що неподалік від Саврані над Бугом колись був обтесаний стовп із написом ———————— 41 «Bogo vel Hipani fluvio, penes Oczacoviam usqe; itur: proinde ad Trestenetium, Bersadum, Olsaneam, Sauranam, (unde campi Sauranenses dicuntur), rivulos, Onissionis cujusdam ignobilis Rusci alvearium, in quo altissimae quercinae arbores apparent». — Bronovius M. Tartariae descriptio. Russia seu Moscowia itemque Tartaria. Commentario topografico atque politico illusratae. — Lugdunum Batavorum: Ex officina Elzeriana, 1630. — P. 255; Броневский М. Описание Крыма // Записки Одесского общества истории и древностей. — Одесса, 1865. — Т. 6. — С. 333. 42 Źródła dziejowe. — T. VI. — S. 127. Див. також: Петрунь Ф. Степове Побужжя… — С. 6. 43 Білецька О.В. Теодорик з Бучача — тримач середньовічного Качибея // Древнее Причерноморье. Материалы международной конференции VІІІ-е чтения памяти профес- сора Петра Осиповича Карышковского (Одесса, 11–12 марта 2008 года). — Одесса, 2008. — С. 40–46. 44 Тут Ф.Є. Петрунь посилається на карту С. Мюнстера 1540 р., опубліковану в праці Кордта. — Див.: Петрунь Ф. Степове Побужжя… — С. 6. 45 Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях. — Львів, 2008. — С. 306. 46 Дашкевич Я.Р. Турецьке дипломатичне листування українською мовою в 40-х рр. XVI ст. // Дашкевич Я. Майстерня історика. Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. — Львів, 2011. — С. 165–170. Див. також: Katalog rękopisów tureckich / Opr. Abrahamovicz. — Warszawa, 1970. — Cz. I. Documenty do dziejów polskich i krajów ościennych w latach 1455–1672. — Warszawa, 1959. — S. 73, 75–78. 36 «Koniec Polski»47. Хоча повинні зазначити, що в місцевій традиції збереглось на порубіжній території встановлювати хрест з іконою та рушником та обносити невисоким частоколом. Отож, М.Г. Крикун, провівши ціле розслідування щодо з’ясування кордонів між Великим князівством Литовським, Польським королів- ством та Османською імперією, прийшов до висновку, що «за різними дже- релами, наприкінці 60-х років XVI ст. кордон воєводства на півдні проходив по правій притоці Богу (Південного Бугу) — Саврані, на південному сході — по лівій притоці Богу — Синюсі»48. Таким чином, Саврань стала пограничним поселенням. І нарешті останнє питання, яке нам хотілося б розглянути — коли Саврань стала містечком? А.Д. Бачинський вважав, що містечком Сарань вже була наприкінці XIV ст.49. Як на наш погляд, це сталось значно пізніще. Швидше за все, після того як французьким інженером Гійомом Бопланом була побудована фортеця Усть-Саврань в 1634 р.50 Отже, у світлі новознайдених матеріалів та джерел історія Саврані ви- мальовується дещо іншою, ніж традиційна. Першою писемною згадкою «Саврань» є 1392 р. Окрім того, починаючи з XIV ст., бачимо постійно діючий татарський чинник, який мав вплив на історичний розвиток краю. На початку XIV ст. тут проживали татарське населення, від яких досить довго зберігались надписи та поховання, так звані кешені. Згодом місцеве населення змушене було платити данину татарам. З кінця XIV ст. землі Саврані та Савранщини тримали, швидше за все, місцеві феодали, яких можна віднести до страти зем’ян. За Коріятовичів це був Пашко Васневич (мав князівський дозвіл ловити куниць у Саврані), за доби Вітовта — Костя Кошилович, а в 1545–1581 р. у джерелах фіксується Кіндрат та Богдан Козари. Саранщина відома також завдяки битві між польським військом, очолюване королевичем Яном Альбрехтом, і татарами (у 1489 р.). Тут же пролягали Татарський і Кучманський шляхи та проходила межа між Польським королівством та Османською імперією у 1542 р. Тобто, досліджувана земля була буферною, порубіжною зоною. Тому не дивно, що слово «козак» вперше у польських хроніках було зафіксоване саме тоді, коли мова йшла відносно земель Савранщини. ———————— 47 Baliński M., Lipiński Т. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawa, 1846. — T. 2. — S. 1351–1352; Білецька О. Савран- щина. — С. 144–145. 48 Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI–XVIII століттях. — Львів, 2008. — С. 32. Див. також: Krykun M. Rozgraniczenie ziem Rzeczypospolitej i imperium Otto- mańskiego w 1633 roku// Żydzi wśród chrześcijan w dobie szlacheckiej Rzeczypospolitej: Studia historyczne ofiarowane Zenonowi Guldonowi w sześćdziesiątą rocznicę urodzin / Pod red. W. Kowalskiego i J. Muszyńskiej. — Kielce, 1966. — S. 145–157; Крикун М. Розме- жування володінь Речі Посполитої та Османської імперії у 1633 році // Ottoman-Polish Diplomatic Relations (15th–18th century): An Annotated Edition of ’Ahdnames and Other Documents / by D. Kołodziejczyk. — Leiden–Boston–Köln, 2000. — P. 432–435. 49 Бачинский А.Д., Добролюбский А.О., Новицкий Е.Ю. Книга для чтения по истории Одесщины. — Одесса, 1992. — Вып. 1. — С. 51. 50 Білецька О. Савранщина... — С. 54–55. 37 Додаток 1. Жалувана грамота подільського князя Федора Коріятовича своєму слузі Пашку Васневичу на села в Брацлавській волості [1392]. Опубліковано в: Беларуская даўніна, під ред. Ю.М. Микульского. — Минск, 2014. — С. 149–150. 38 Додаток 2. Оповідання Богдана Козара 1581 р. Опублковано в: Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років / Упорядники М. Крикун, О. Під- дубняк. — Львів, 2008. — № 92. — С. 276–277. 39 SAVRAN' IN 14th–16th CENTURIES IN THE LIGHT OF THE NEWFOUND SOURCES AND MATERIALS Olga Biletska (Ph.D, teacher, school of Osychky, Savran' district, Odessa region, podolianka@yandex.ru) The research deals with the study of one of the Podolian settlements — Savran, dated from 14th and 16th centuries. It was shown the new versions of the etymology of the name "Savran". Also it was found that the Tatar factor has been permanent in the historical development of Savran' and the surrounding areas. In particular, here it is fixed Tartar inscription on the granite stones. There is written information about the existence of the Tatar graves (keshene). The analysis of sources leads to the conclusion that later the local population accepted subordination to Tartar, which was manifested in the payment of tribute. Also the study established the first written fixation of the name Savran'. It was found an interesting information related to the rule of the Grand Duke of Lithuania Vytautas when Savran was owned by the zem'yanin (local land owner) Kostia Koshylovich. It was established Savran holders the 16th century. Therefore, the paper will be interesting scientists who explores the research of prosopografia. It was drawn important "highways". There are Tatar and Kuchman' roads which passed through Savran'. In addition, it is noted that Savran was on the border, on the buffer zone — in the beginning to the 40-ies of the 16 century. It is known that Savran was situated near the border between the Polish Kingdom and the Ottoman Empire. It is made a suggestion why the first Cossacks' mention in the Polish chronicles associated with this region. Keywords: Savran, Podolia, the Northern Black Sea Region, historical geo- graphy, Cossacks, Tatars, keshene, Koriatovichi, Vytautas, Koshilovichi, Kozar.

Схожі ресурси