Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х.

У статті досліджується активізація антипомпеянської опозиції в Римі у період ведення Гнеєм Помпеєм Великим війни на Сході з метою з’ясування передумов політичних невдач Помпея в 62 р. до Р.Х. Здійснюється аналіз вузлових подій в історії Риму 66-63 рр. до Р.Х.: судів над народними трибунами, «єги...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Коваль, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2015
Schriftenreihe:	Український історичний збірник
Schlagworte:	Давня історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103292
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х. / А. Коваль // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 6-16. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-103292
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1032922016-06-16T03:02:16Z Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х. Коваль, А. Давня історія У статті досліджується активізація антипомпеянської опозиції в Римі у період ведення Гнеєм Помпеєм Великим війни на Сході з метою з’ясування передумов політичних невдач Помпея в 62 р. до Р.Х. Здійснюється аналіз вузлових подій в історії Риму 66-63 рр. до Р.Х.: судів над народними трибунами, «єгипетського питання», аграрного законопроекту Сервілія Рулла та ін. Висловлюється припущення, що, користуючись відсутністю Помпея та слабкістю його «партії», антипомпеянська опозиція прагнула максимально ускладнити його політичні позиції перед поверненням до Риму. The article is dedicated to the activity of anti-Pompeian opposition during the period of Pompey’s absence from 66 to 63 B.C. The main purpose is to consider a background of his political failures in the end of 60-s BC. Some key issues of that period are revised: the trials of the tribunes, the issue of annexation of Egypt, agrarian bill of Rullus etc. The author concludes that opposition to Pompey had been used his absence and the weakness of Pompeian party to make Pompey’s political positions more difficult on the eve of his return. 2015 Article Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х. / А. Коваль // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 6-16. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103292 94(37):329.052 “-0066/0063” uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Давня історія Давня історія
spellingShingle	Давня історія Давня історія Коваль, А. Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х. Український історичний збірник
description	У статті досліджується активізація антипомпеянської опозиції в Римі у період ведення Гнеєм Помпеєм Великим війни на Сході з метою з’ясування передумов політичних невдач Помпея в 62 р. до Р.Х. Здійснюється аналіз вузлових подій в історії Риму 66-63 рр. до Р.Х.: судів над народними трибунами, «єгипетського питання», аграрного законопроекту Сервілія Рулла та ін. Висловлюється припущення, що, користуючись відсутністю Помпея та слабкістю його «партії», антипомпеянська опозиція прагнула максимально ускладнити його політичні позиції перед поверненням до Риму.
format	Article
author	Коваль, А.
author_facet	Коваль, А.
author_sort	Коваль, А.
title	Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х.
title_short	Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х.
title_full	Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х.
title_fullStr	Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х.
title_full_unstemmed	Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х.
title_sort	діяльність антипомпеянської опозиції в римі з 66 по 63 рр. до р.х.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Давня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103292
citation_txt	Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х. / А. Коваль // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 6-16. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT kovalʹa díâlʹnístʹantipompeânsʹkoíopozicíívrimíz66po63rrdorh
first_indexed	2025-07-07T13:34:27Z
last_indexed	2025-07-07T13:34:27Z
_version_	1836995332831969280
fulltext	5 І. ДАВНЯ ІСТОРІЯ 6 Український історичний збірник, Вип. 18, 2015 УДК 94(37):329.052 “-0066/0063” Андрій Коваль* ДІЯЛЬНІСТЬ АНТИПОМПЕЯНСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ В РИМІ З 66 ПО 63 рр. ДО Р.Х. В статті досліджується активізація антипомпеянської опозиції в Римі у період ведення Гнеєм Помпеєм Великим війни на Сході з метою з’ясування передумов політичних невдач Помпея в 62 р. до Р.Х. Здійснюється аналіз вузлових подій в історії Риму 66-63 рр. до Р.Х.: судів над народними трибунами, «єгипетського питання», аграрного законопроекту Сервілія Рулла та ін. Висловлюється припущення, що, користуючись відсутністю Помпея та слаб- кістю його «партії», антипомпеянська опозиція прагнула максимально усклад- нити його політичні позиції перед поверненням до Риму. Ключові слова: Помпей Великий, помпеянці, суд над Манілієм, проект Рулла, єгипетське питання, Красс, Цицерон, Катул. Римська політика періоду 66–60 рр. була предметом детального розгляду багатьох дослідників. Серед них варто відзначити роботи Е. Груена1, Р. Сігера2,Т. Вайзмана3, Д. Шоттера4, Х. Свейн та М. Дейвіса5 та ін. Окремі аспекти розглядуваної теми розроблялися в публікаціях таких дослідників, як Дж. Ремсі6, А. Уорд7, М. Гріффін8, В.К. Хрустальов9 та ін. ———————— * Андрій Коваль — аспірант кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету иївського національного університету імені Тараса Шевченка. Email: artifex@ukr.net. Науковий керівник: к. і. н., доц. Рудь Микола Олексійович. 1 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic / By E.S. Gruen. — Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1974. — 596 p. 2 Seager R. Pompey the Great: a political biography / Robin Seager. — 2nd [updated] ed. — Oxford: Blackwell Publishing, 2002. — 288 p. 3 Wiseman, T.P. The Senate and the Populares / T.P. Wiseman // Cambridge Ancient History: In 14 Vol. / Ed. by J.A. Croock, Andrew Lintott, Elizabeth Rawson. Vol. 9. The Last Age of the Roman Republic, 146-43 B.C. — Cambridge: Cambridge University Press, 2006. — P. 327–367. 4 Shotter, D. The Fall of the Roman Republic / By David Shotter. — London: Routledge, 1994. — 114 p. 5 Swain, H., Davies, M.E. Aspects of Roman History 82 BC — AD 14. A Source-based Approach / By H. Swaikn and M.E. Davies. — London and New York: Routledge, 2010. — 426 p. 6 Ramsey, John T. The Prosecution of C. Manilius in 66 B.C. and Cicero’s «pro Manilio» / John. T. Ramsey // Phoenix. — 1980. — Vol. 34, No. 4. — P. 323–336. 7 Ward, Allen M. Politics in the Trials of Manilius and Cornelius / Allen M. Ward // Transactions and Proceedings of the American Philological Association. — 1970. — Vol. 101. — P. 545–556. 7 Попри наявність значної історіографічної бази, ряд проблем, що мали місце у вказаний період, залишаються невирішеними. Так, дослідники досі не одно- стайні в інтерпретаціях окремих подій — судового процесу над Манілієм, аграрного законопроекту Сервілія Рулла, діяльності Марка Красса в 60-х рр. до Р.Х. тощо. Мета цієї статті — проаналізувати політичні події в Римі в період 66– 60 рр. до Р.Х. в контексті інтересів Помпея Великого та «партії» помпеянців, здійснити спробу пояснити політичні невдачі Помпея після повернення в Рим. Для досягнення поставленої мети було використано джерельну базу, що складається із творів античних авторів: промови оратора Цицерона («De imperio Cn. Pompei», «De lege agraria contra Rullum»), а також коментарі Асконія Педіана і схоліаста з Боббіо до його втрачених промов; біографії Помпея, Цицерона і Красса з «Порівняльних життєписів» Плутарха; тридцять шоста та тридцять сьома книги з «Римської історії» Діона Кассія; «Про змову Катіліни» Саллюстія; розділ «Божественний Юлій» з праці Светонія «Життя дванадцяти Цезарів». Причини того, що політична ситуація наприкінці 60-х років до Р.Х. складалася не на користь Помпея, полягали в тому, що із 66 р. до Р.Х. в Римі активізувалася антипомпеянська опозиція, дії якої були спрямовані проти нього та його прибічників. Опозиційні Помпеєві діячі скористалися тим, що найви- датніші представники помпеянців брали участь у війні з Мітридатом як легати Помпея10, відтак в Римі їх залишилось небагато. Як зазначив Р. Сігер, в судах вороги Помпея та захисники сулланського порядку прагнули взяти реванш над народними трибунами 67 та 66 рр. до Р.Х.11 Одним із перших помпеянців, кому довелося постраждати від ворожої діяльності, був Гай Манілій12, законопроект якого і забезпечив Помпею командування у війні проти Мітридата. За повідомленнями джерел, імовірно було здійснено кілька спроб притяг- нути Манілія до суду: в грудні 66 р. до Р.Х. — в останні дні преторської каденції Цицерона (Plut. Cic. 9; Dio. 36, 44, 1), та на початку 65 р. до Р.Х.13 Сучасні дослідники схиляються до думки, що позови проти Манілія були різні: перший у сфері repetundae, другий — maiestas14. 8 Griffin, Miriam. The Tribune C. Cornelius / Miriam Griffin // The Journal of Roman Studies. — 1973. — Vol. 63. — P. 196–213. 9 Хрусталёв В.К. Уголовные процессы над народным трибуном Гаем Манилием в 66–65 гг. до н.э.: политический аспект / В.К. Хрусталёв // Мнемон. — 2013. — Вып. 13. — С. 239–252; «Египетский вопрос» в римской политике в 60-е гг. до н.э. / В.К. Хрусталёв // Метаморфозы истории. Научный альманах. — 2014. — № 5. — С. 142–153. 10 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — P. 63. 11 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — P. 63. 12 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — P. 261–262. 13 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — P. 64. 14 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — P. 261–262; Seager R. Pompey the Great: a political biography… — P. 64; Ramsey, John T. The Prosecution of C. Manilius… — P. 323–324; Хрусталёв В.К. Уголовные процессы над народным три- буном Гаем Манилием… — С. 242–247. 8 Джерела передають, що трибун просив Цицерона, як голову відповідного суду15 посприяти йому (Dio. 36, 44, 1-2; Plut. Cic. 9) і в результаті той призначив суд на останній день своїх повноважень — 29 грудня. Це викликало незадо- волення народних трибунів, які змусили Цицерона виступити на contio із поясненнями такого вчинку (Plut. Pomp. 9). Як пише Діон Кассій, через народні заворушення суд так і не зібрався (Dio. 36. 44, 2). Невдовзі було поновлено спробу притягти Манілія до суду, яку він зірвав за підтримки озброєних прибічників (Ascon. 60 C). Врешті-решт, тодішні консули Котта і Торкват були вимушені взяти суд під особисту охорону, проте сам Манілій подався у доб- ровільне вигнання (Ascon. 60 C). Частина дослідників схиляється до думки, що судовий процес проти Манілія був способом для сенатської опозиції зашкодити Помпеєві16. Одначе, В.К. Хрус- тальов здійснив спробу довести, що Манілія не варто вважати «слухняним знаряддям в руках могутнього Помпея»17. Він вказує, що на початку свого трибунату Манілій діяв самостійно, пропонуючи закон про право вільновід- пущеників голосувати у всіх трибах18. На думку В.К. Хрустальова, судове переслідування Манілія варто пов’язувати із заворушеннями, влаштованими ним у процесі голосування, а не з його приналежністю до помпеянців19. Манілій же запропонував віддати Помпеєві верховне командування у війні проти Мітридата в обмін на захист від засудження20. Саму ж угоду між народним трибуном і полководцем В.К. Хрустальов називає неміцною і тимчасовою21, оскільки «Помпей не захотів за будь-яку ціну захищати Манілія»22. На нашу думку, певні положення цієї теорії заслуговують на критику. Так, за словами Діона Кассія, Манілій шукав захисту в Помпея не від можливого судового переслідування, а щоб уникнути помсти плебсу, розгніваного прова- лом його першого законопроекту (Dio. 36. 42, 1). Очевидно, що його сподівання виправдалися, оскільки вже Плутарх розповідає, що Манілій «користувався добрим ставленням народу» — «Ð δT ̀ Μανίλιος οØ̃τος εßνοιαν ε„̃χε καˆ σπουδ¾ν ØpÕ τοũ δ»μου» (Plut. Cic. 9). З подальших слів Плутарха випливає, що римський плебс був переконаний в «антипомпеянському» характері суду над Манілієм (Plut. Cic. 9). Це ж саме підтверджується і вчинками Цицерона. Попри його явне неба- жання спочатку допомогти колишньому трибунові (Dio. 36. 44, 1), все ж він виступив на його захист «заради відсутнього тоді Помпея» — «Ð δ´ Øπέστη ———————— 15 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — P. 64. 16 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — P. 261–262; Seager R. Pompey the Great: a political biography… — P. 63; Ward, Allen M. Politics in the Trials of Manilius and Cornelius… — P. 546. 17 Хрусталёв В.К. Уголовные процессы над народным трибуном Гаем Манилием… — С. 251. 18 Там само. 19 Там само. — С. 241. 20 Там само. — С. 242. 21 Там само. — С. 250. 22 Там само. — С. 251. 9 προθύμως, οØχ¼κιστα δι¦ Πομπ»ιον ¢πóντα» (Plut. Cic. 9). Цілком зрозуміло, що Цицерон мотивувався не особистою відданістю Помпеєві, а хотів за його рахунок збільшити свій політичний вплив, щоб претендувати на консулат. Тому він активно підтримував як закон Манілія про призначення Помпея на війну з Мітридатом (Dio. 36. 43, 2), так і самого народного трибуна. На нашу думку, послідовність дій Цицерона пояснюється наступним чином. Як голова questionis repetundarum, він міг вплинути на формування колегії суддів23, і для цього він і призначив розгляд справи на 29 грудня. Вже через день його повноваження претора завершилися б і він зміг би прийняти участь у процесі як захисник Манілія, що він і обіцяв на contione, попередньо призна- чивши дату розгляду справи (Plut. Pomp. 9). Таким чином, він міг бути адво- катом на судовому процесі із вигідними для себе суддями. Якщо не через заворушення плебсу (Dio. 36. 44, 2), то саме через подібний задум Цицерона перша справа проти Манілія зазнала провалу — позивачі відмовилися від обвинувачення. У такому випадку, його противники були вимушені змінити тактику, дочекавшись вступу на посаду нових преторів та сформулювавши новий позов, цього разу в quaestionem de maiestate24. В історіографії прийнято вважати, що нове обвинувачення пов’язане із заворушеннями, що стали на заваді першому судові над Манілієм25. Однак, якщо відштовхуватись від припущення, що позивачі відкликали позов через втру- чання Цицерона, виникає необхідність нового пояснення. На нашу думку, друге обвинувачення стосувалося порушень під час голосування за його перший законопроект — lex Manilia de libertinorum suffragiis. На таке припущення наштовхують слова Діона Кассія про порівняння Росція, якого хвалили за закон про місця в театрі для вершників, із Манілієм, який за свій закон ледве не потрапив під суд: «’Еσ»νεγκε μεν οÙ̃ν καιˆ Ð `Рèσκιος νóμον, ™σ»νεγκε δε καˆ Ð Γάιος Ð Μάλλιος, Ôτε ™δημάρχησεν· ¢λλ' ™κει̃νος μšν τ¦ς γ¦ρ τwν „ππšων τ¦ς ™ν τοις θεάτροις œδρας ¢κριβwς ¢πò τwν ¥λλων ¢φèρισε καˆ œπαινον ™π' αÙτù œλαβεν· Ð δè δ¾ Μάλλιος, καˆ δ…κην Ñλ…γου Øπšσχε» (Dio. 36. 42, 1). Оскільки встановлено, що перший суд був de repetundae, то випливає, що саме другий суд — de maiestate — мав розслідувати вину Манілія за заколот під час голосування за його перший законопроект. Додатковим аргументом на користь цього припущення є активна участь в другому процесі Луція Доміція Агенобарба26, який протистояв Манілію під час того голосування (Ascon. 45 C). На суді ж Доміцій підтримував обви- нувача і, очевидно, міг виступати свідком обвинувачення. ———————— 23 Long, George. Repetundae/ George Long // William Smith, D.C.L., L.L.D. A Dic- tionary of Greek and Roman Antiquities. — London: John Murray, 1875. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/secondary/ SMIGRA*/Repetundae.html 24 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 64. 25 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — Р. 262; Хрусталёв В.К. Уголовные процессы над народным трибуном Гаем Манилием… — С. 247. 26 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 64; Хрусталёв В.К. Уголовные процессы над народным трибуном Гаем Манилием… — С. 248. 10 Підсумовуючи вищенаведені аргументи, ми припускаємо, що весь процес над Манілієм відбувався наступним чином. Недоброзичливці Помпея вперше притягли Манілія до суду наприкінці 66 р. до Р.Х. Оскільки завдяки йому Помпей отримав надзвичайні повноваження для ведення війни з Мітридатом, успішне засудження колишнього трибуна було б значним ударом як по авторитетові Помпея, так і по тих помпеянцях, що перебували в Римі. Однак, бажаючи зробити послугу Помпеєві та перебуваючи під тиском народних трибунів, у хід процесу втрутився Цицерон, чим змусив обвинувачів скасувати позов. Вони були вимушені змінити тактику: звинуватити Манілія в іншому злочині — de maiestate, оскільки при повторній спробі засудити його за repe- tundarum існувала небезпека знову наштовхнутися на дружнього йому претора27. Очевидно, Цицерон і цього разу мав його захищати (Plut. Cic. 9; Ascon. 60 C), однак, прогнозуючи для себе неуспішне завершення цього суду, Манілій взявся вирішувати проблему силовим методом — за допомогою ватажків озброєних банд (Ascon. 60 C), в чому йому, імовірно, надали підтримку Луцій Сергій Катіліна та Гней Пізон (Ascon. 66 C). Очевидно, він більше не вірив у те, що Цицерон та помпеянці зможуть захистити його від могутніх обвинувачів28. Тим самим Манілій лише створив стовідсоткову основу для свого засудження і був вимушений піти у добровільне вигнання. Стосовно ж того, що Помпей не захотів захищати Манілія за всяку ціну, як пише В.К. Хрустальов [9, с. 251], то необхідно зазначити, що своїми діями для запобігання суду він надто ском- прометував себе і його захист міг коштувати помпеянцям більше, ніж та користь, яку міг принести Манілій в їх лавах. Наступною ціллю антипомпеянської опозиції став трибун 67 р. до Р.Х. Гай Корнелій, який раніше був квестором Помпея (Ascon. 61 C). Він теж кілька разів підпадав під судове переслідування, в обох випадках основою обвинувачення був maiestatem. Вперше це було в 66 р. до Р.Х., коли позов проти нього подали брати Комінії, однак тоді на заваді стали вже згадані Манілієві ватажки банд — «operarum duces» (Ascon. 59 C). Повторну спробу засудити Корнелія було здійснено в середині 65 р. до Р.Х.29, причому його було звинувачено у пору- шенні вето його колеги Сервілія Глобула. Характерним є те, що сам Глобул відмовився визнати факт порушення свого вето і виступав на захист Корнелія30. На боці обвинувачення виступила група впливових консулярів: Квінт Гор- тензій Гортал, Квінт Лутацій Катул, Квінт Цецилій Метелл Пій, Марк Теренцій Лукулл (брат Луція Ліцинія Лукулла) та Мамерк Емілій Лепід31 і всі були відвертими противниками Гнея Помпея32. Катул та Гортензій, наприклад, ———————— 27 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 64. 28 Ward, Allen M. Politics in the Trials of Manilius and Cornelius… — Р. 551. 29 Griffin, Miriam. The Tribune C. Cornelius… — Р. 211. 30 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — Р. 265; Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 65; Щеголев А.В. Судебный процесс об оскорблении величия по комментарию Аскония к речи Цицерона «Pro Cornelio» / А.В. Щеголев // IVS ANTIQVVM. Древнее право. — 2000. — № 1 (6). — С. 161. 31 Ward, Allen M. Politics in the Trials of Manilius and Cornelius… — Р. 554–555. 32 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — Р. 265. 11 активно боролися ще проти прийняття legem Gabinia, вбачаючи у Помпеєві узурпатора (Dio. 36, 36; Cic. De imp. Pomp. 51, 56-60; Plut. Pomp. 25); Теренцій Лукулл захищав як інтереси свого брата, якого Помпей посунув з посту ко- мандувача у війні проти Мітридата, так і свої власні, оскільки інший набли- жений до Помпея трибун — Гай Меммій — роком раніше намагався притягти його до суду (Plut. Luc. 37); Метелл Пій явно міг вважати, що Помпей вкрав у нього лаври переможця над Серторієм; Лепід, найімовірніше, підтримував Пія, оскільки міг мати з ним давні зв’язки з періоду Союзницької війни. Їхня кінцева мета передбачала, як мінімум, витіснення з Риму трибуна- помпеянця, який встиг за період своєї діяльності зробити собі ім’я. Максималь- ний же результат для них означав дискредитацію самого інституту народного трибунату у тому виді, в якому Помпей відновив його в 70 р. до Р.Х.33 Цілком очевидно, що трибунат став ефективним знаряддям в політиці Гнея Помпея: саме народні трибуни забезпечили йому виняткові повноваження в кампаніях проти піратів та Мітридата34, а сам Помпей не забував їм віддячувати. За словами Діона Кассія, Манілій звернувся до Помпея, оскільки бачив, що завдяки йому Габіній добився найбільшого впливу — «τÕν Πομπ»ιον καˆ ¢πÒντα ™kolάkeusen, ¨λλως τε καˆ Õτι τÕν Γαβ…νιον πλεiστον παρ' αÙτù δυνάμενον Æ̃σθετο» (Dio. 36. 42, 4). Тож, відповідно, противники Помпея прагнули позбавити його такого потужного політичного знаряддя, як трибунат. Цього разу, завдяки вдало побудованій риториці, Цицерон зміг повністю виправдати Корнелія, чим заро- бив собі підтримку помпеянців на майбутніх консульських виборах35. В тому ж 65 р. до Р.Х. на політичній арені Риму знову з’являється Марк Ліциній Красс. Про його життя та діяльність після консульства 70 р. до Р.Х. практично нічого не відомо, окрім випадку із Манілієм36, який намагався приписати йому авторство свого провального законопроекту про голосування вільновідпущеників (Dio. 36. 42, 3-4). Колегою Красса по цензурі був Квінт Лутацій Катул (Plut. Crass. 13), вже згаданий в контексті постійної протидії помпеянським трибунам. Обидва були противниками Помпея — Красс ним був ще з часів їхнього спільного консульства37. Від них можна було сподіватися спільного виступу проти помпеянців, однак на ділі їхня цензура виявилася безрезультатною (Plut. Crass. 13), оскільки Катул накладав вето на будь-яку ініціативу Красса (Dio. 37. 9, 3-4). Однак все, що намагався втілити Красс у цей період, було спрямовано на підрив позицій Помпея з метою зробити його становище якомога менш вигідним38. ———————— 33 Wiseman, T.P. The Senate and the Populares, 69-60 B.C… — Р. 343; Griffin, Miriam. The Tribune C. Cornelius… — Р. 212. 34 Swain, H., Davies, M.E. Aspects of Roman History 82 BC — AD 14… — Р. 63. 35 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — Р. 64; Ward, Allen M. Politics in the Trials of Manilius and Cornelius… — Р. 556. 36 Marshall, B.A. Crassus: a Political Biography / B.A. Marshall. — Amcterdam: Adolf M. Hakkert Publisher, 1976. — Р. 64. 37 Любимова О.В. Конфликт Красса и Помпея в 70 г. до н.э.: его зарождение и причины / О.В. Любимова // Studia Historica. — 2013. — Вып. 13. — С. 156–157. 38 Swain, H., Davies, M.E. Aspects of Roman History 82 BC — AD 14… — Р. 75. 12 За період цензури Красс пропонував до реалізації два проекти. Перший пов’язаний із наданням громадянства жителям Цизальпійської Галлії, що меш- кали за долиною ріки По39. В історіографії переважає загальна думка, що таким чином Красс намагався розширити свою клієнтелу за рахунок позицій Помпея, який мав у цьому регіоні широку клієнтелу, успадковану ще від батька40. В контексті цього ж він забезпечив призначення пропретором в Іспанію Гнея Пізона41, відомого як «зловорожий противник Помпея» — «infestum inimicum Cn. Pompeio» (Sall. Cat. 19, 1), однак невдовзі його було вбито, імовірно, пом- пеєвими клієнтами (Sall. Cat. 19, 4-5). Також Красс намагався ініціювати процес перетворення Єгипту на римську провінцію (Plut. Crass. 13), в чому його активно підтримував Юлій Цезар (Suet. Iul. 11). Т. Вайзман припускав, що таким чином могло бути організоване нове командування для Гнея Помпея42, в той час як А. Уорд вважав, що таким чином Красс і Цезар хотіли здобути для себе інструмент, що міг забезпечити їм прихильність Помпея, оскільки кожен із них вбачав у Єгипті широкий потенціал для економічної, політичної та військової могутності43. Р. Сігер, Д. Шоттер, Г. Суейн, Б. Маршалл та Г. Скуллард притримуються думки, що Красс розглядав Єгипет виключно як поле для комерційних можливостей та розширення клієн- тели для себе та підприємницької частини вершників (публіканів) і заперечують, що таким чином мала бути створена військова основа для протистояння Пом- пея44. Подібної думки дотримується і В.К. Хрустальов, вважаючи правдопо- дібними слова Цицерона про жадобу і користолюбство, які рухали Крассом45. Реконструювати цей епізод діяльності Красса надзвичайно складно, оскіль- ки основне джерело — промова Цицерона «De rege Alexandrino» — збереглося виключно у фрагментах коментатора схоліаста з Боббіо (Schol. Bob. 92-93 Stangl). Окрім цього, є тільки короткі свідчення Светонія (Suet. Iul. 11) та Плутарха (Plut. Crass. 13). Однак, на нашу думку, інформації все ж достатньо, щоб переглянути загальноприйняту в історіографії теорію. ———————— 39 Wiseman, T.P. The Senate and the Populares, 69-60 B.C. — Р. 345. 40 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — Р. 69; Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 66; Shotter, D. The Fall of the Roman Republic… — Р. 53; Wain, H., Davies, M.E. Aspects of Roman History 82 BC — AD… — Р. 75–76; Ward, Allen M. Cicero’s Fight against Crassus and Caesar in 65-63 B.C. / Allen M. Ward // Historia: Zeitschrift für Alte Geschichte. — 1972. — Bd. 21, H. 2. — P. 245–246. 41 Gruen, Erich S. Pompey and the Pisones / Erich S. Gruen // California Studies in Classical Antiquity. — 1968. — Vol. 1. — P. 159–160. 42 Wiseman, T.P. The Senate and the Populares, 69-60 B.C… — Р. 345–346. 43 Ward, Allen M. Cicero’s Fight against Crassus and Caesar… — Р. 249. 44 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 66; Shotter, D. The Fall of the Roman Republic… — Р. 53; Swain, H., Davies, M.E. Aspects of Roman History 82 BC — AD 14… — Р. 76; Marshall, B.A. Crassus: a Political Biography… — Р. 66; Scullard, H.H. From the Gracchi to Nero. A History of Rome from 133 B.C. to A.D. 68 / H.H. Scullard. — 6th ed. — London and New York: Routledge, 2011. — Р. 91. 45 Хрусталёв В.К. «Египетский вопрос» в римской политике… — С. 148. 13 По-перше, не зовсім ясно, чому дослідники відкидали військовий характер імовірної анексії Єгипту, адже зі свідчень Светонія випливає цілком проти- лежне. Зрозуміло, як справедливо зауважив В.К. Хрустальов, Цезар, будучи в 65 р. курульним едилом, ніяк не міг розраховувати на головнокомандування46. Однак, описуючи законопроект, який Цезар намагався проштовхнути за допо- могою народних трибунів, Светоній говорить наступне: «Conciliato populi favore temptavit per partem tribunorum, ut sibi Aegyptus provincia plebiscito daretur, nanctus extraordinarii imperii occasionem…» (Suet. Iul. 11). Необхідно звернути увагу на заключні слова фрази — «nanctus extraordinarii imperii occasionem». В даному випадку «occasionem» (occasio, -onis) можна трактувати двояко: як «випадок» і як «військова сутичка, напад». На нашу думку, тут придатніший до використання другий варіант, оскільки в цій частині фрази йде мова про надання екстраординарного імперія, тобто військового командування. Таким чином, вся фраза перекладатиметься так: «Привернувши прихильність народу, [Цезар] спробував плебісцитом через частину трибунів передати собі провінцією Єгипет, отримавши екстраординарний імперій для нападу». Отже, в даному випадку мова йде про перетворення Єгипту на провінцію шляхом військової операції. По-друге, ми припускаємо, що Цезар також міг розраховувати на участь в цій військовій кампанії. Навряд чи йому визначалася ключова роль — оскільки мова йде про екстраординарний імперій, то на нього мав претендувати вмілий полководець, яким він в 65 р. до Р.Х. ще не був. Але таким був Красс — один із полководців Сулли, який заслужив ovationem (піший тріумф) за перемогу над Спартаком. Для Цезаря ж в законопроекті могло бути прописане місце легата із широкими повноваженнями, яким був Авл Габіній у війську Помпея (Cic. De imp. Pomp. 19, 57). І по-третє, Єгипет навряд чи можна було вважати легкою здобиччю, про що вже говорить порівняння Крассом потенційної війни із Югуртинською [Schol. Bob. 92 Stangl]. Така військова кампанія потребувала б одночасного залучення флоту і наземних військ під єдиним командуванням, для чого й передбачалося надання екстраординарного імперія, імовірно — подібного до такого, який отримав Помпей за законами Габінія та Манілія. Отже, військовий характер перетворення Єгипту на римську провінцію передбачав фактичну появу іще одного полководця зі значними військами і широкими повноваженнями. Імовірно, що цим полководцем мав бути сам Красс. А тому, на нашу думку, не варто відкидати антипомпеянську спрямованість пропозиції Красса анексувати Єгипет. Цілком зрозуміло, що Катул та його оточення не могли дозволити подібного (Plut. Crass. 13), оскільки двох пол- ководців із надзвичайними повноваженнями Республіка в той час не могла пережити. Зазнавши невдач під час цензури, Красс все ж не полишив спроб «підготуватися» до повернення Помпея. Мається на увазі аграрний законопроект ———————— 46 Там само. — С. 147–148. 14 Сервілія Рулла, який розглядався наприкінці 64 та на початку 63 рр. до Р.Х. і якому Цицерон присвятив свою першу консульську промову. Цей законопроект передбачав здійснення широкомасштабного перероз- поділу земель в Італії (Cic. Leg. agr. 24, 63; 28, 75) на користь безземельного міського плебсу. Здійснюватися це мало за рахунок великого розпродажу державних земель та іншого майна в провінціях (Cic. Leg. agr. 15, 38-40; 16, 40- 41), використання податків з провінцій та трофеїв, отримуваних у війнах (Cic. Leg. agr. 22, 59). За рахунок вказаних прибутків спеціальна комісія децемвірів (Cic. Leg. agr. 10, 26; 11, 27-29) повинна була викуповувати у власників та перерозподіляти державні землі в Італії, зокрема ager Campanus. Децемвірам, що мали працювати протягом п’яти років (Cic. Leg. agr. 13, 32), передбачалося надати надзвичайно широкі повноваження: imperium pro praetore cum auspiciae (Cic. Leg. agr. 11, 29; 12, 31; 13, 32-34; 17, 45), право на судову владу у всіх провінціях та по всій Італії (Cic. Leg. agr. 13, 33; 14, 36); право на свій розсуд відчужувати податки з провінцій (Cic. Leg. agr. 13, 33; 24, 64); право на виведення колоній; право на командування військами у всіх провінціях з підпорядкуванням їм чинного промагістрата (Cic. Leg. agr. 20, 53-54); право на вилучення всієї військової здобичі на користь аграрної реформи (Cic. Leg. agr. 2, 59) та ін. Законопроект Рулла так і не був прийнятий через потужний опір Цицерона, який наполягав на тому, що цей він має антипомпеянський характер (Cic. Leg. agr. 9, 23-24; 18, 49-50). Стосовно цієї проблеми в історіографії існує два цілком протилежні під- ходи. Прихильники першого погоджуються зі словами Цицерона, що цей аграрний законопроект був у першу чергу спрямований проти Помпея — таким чином Красс та Цезар намагалися підготувати базу для протистояння із ним. Цю точку зору підтримували такі дослідники, як Т. Моммзен47, К. Сондерс48, Р. Сміт49, Д. Стоктон50, Г. Скуллард51. Ключові позиції другого підходу полягають в наступному: законопроект готувався в інтересах Помпея, оскільки за допомогою цього він міг одночасно реалізувати свої розпорядження на Сході і нагородити землею ветеранів; проект підтримувався Цезарем, так як він намагався заслужити прихильність Помпея; «антипомпеянський характер» проекту є майстерною вигадкою Цицерона та ін. Цю теорію розробляли у своїх працях П. Гурвіч52, Г. Самнер53, Е. Груен54, Р. Сігер55, Т. Вайзман56, Д. Шоттер57. ———————— 47 Моммзен Т. История Рима. Т. 3: От смерти Суллы до битвы при Тапсе / Теодор Моммзен. — Москва: ОГИЗ ГОСПОЛИТИЗДАТ, 1941. — С. 145–148. 48 Saunders, Catharine. The Consular Speeches of Cicero / Catharine Sanders. — The Classical Weekly. — 1917. — Vol. 10, No. 20. — P. 153–154. 49 Smith, R.E. Cicero the Statesman / R.E. Smith. — Cambridge: Cambridge University Press, 1966. — 269 p. — Р. 99. 50 Stockton, David. Cicero: a Political Biography / David Stockton. — London: Oxford University Press, 1971. — Р. 88–90. 51 Scullard, H.H. From the Gracchi to Nero… — Р. 92. 52 Гурвич П.Б. Цицерон и lex Servilia agrarian / П.Б. Гурвич // ВДИ. — 1949. — № 2. — С. 249. 15 Детальний розбір обох підходів та їх аргументацій потребує окремого дослідження, тут же будуть висловлені лише деякі припущення на користь того, що Гней Помпей не міг підтримувати цей проект. Наприклад, ним передба- чалася особиста присутність кандидатів у децемвіри, а є сумнівним те, що в Римі знайшлося б стільки довірених людей Помпея, враховуючи, що його найвід- даніші соратники були легатами в його війську на Сході, а помпеянці в самому Римі були деморалізовані судовими справами. Також, на той час, коли Сервілій Рулл розробляв свій проект — а це кінець 64 р. до Р.Х. — Мітридат був ще живий, відступав до Боспорського царства і розробляв плани подальшого про- тистояння із Римом, тож навряд чи Помпей міг вже тоді сподіватися на швидке закінчення війни і готуватись до затвердження в Римі своїх наказів із влаш- тування східних провінцій (особливо враховуючи те, що ці накази ще не були віддані). Таким чином, на нашу думку, теорію про помпеянський характер варто вважати такою, що не заслуговує довіри. Як передають джерела, Помпей дійсно робив спроби підготувати ґрунт для свого повернення. Так, в другій половині 63 р. до Р.Х. він відправив до Риму свого легата Метелла Непота із завданням зайняти посаду народного трибуна і посприяти своєму патронові (Plut. Cato. 20). Непот, ставши трибуном на 62 р. до Р.Х., практично одразу ж висунув дві пропозиції: негайно повернути до Риму Помпея з усім його військом, щоб придушити заколот Катіліни, який саме тоді був у розпалі (Plut. Cato. 26; Dio. 37. 43. 1) і дозволити йому заочно висуватися в консули58. Однак Марк Порцій Катон звів старання Непота нанівець (Plut. Cato. 26). Також, вже наближаючись до Риму, Помпей просив відкласти консульські вибори, щоб посприяти іншому своєму легатові — Пупію Пізонові — стати консулом. Але і цього разу Катон виступив проти (Plut. Pomp. 44). Отже, як ми бачимо, впродовж періоду 66-63 рр. до Р.Х. у Римі діяла антипомпеянська опозиція, представлена двома групами римських політиків. Перша група — представники сенатських кіл, які не могли миритися із тим, що Гней Помпей заволодів надзвичайними повноваженнями і мав безпрецедентні сили для війни з Мітридатом. Цю групу очолювали Катул, Гортензій і Метелл Пій; за допомогою свого брата підтримку їм надавав і Лукулл, який згодом, разом із Катоном, стане центральною фігурою антипомпеянської сенатської опозиції вже після повернення Помпея. З іншого боку, проти Помпея розгорнув діяльність Красс, який намагався здобути для себе не менших повноважень та військової сили, які мав Помпей, щоб успішно конкурувати із ним. Оскільки в той час найвидатніші прибічники Помпея перебували при його війську на Сході, в Римі помпеянці не могли утримати позицій. Таким чином, на час повернення Гнея Помпея в 62 р. до Р.Х. його прихильники були практично усунуті з 53 Sumner, G.V. Cicero, Pompeius and Rullus / G.V. Sumner // Transactions and Pro- ceedings of the American Philological Association. — 1966. — Vol. 97. — P. 582. 54 Gruen, E.S. The Last Generation of the Roman Republic… — Р. 338–393. 55 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 69. 56 Wiseman, T.P. The Senate and the Populares, 69-60 B.C… — Р. 349–350. 57 Shotter, D. The Fall of the Roman Republic… — Р. 55. 58 Seager R. Pompey the Great: a political biography… — Р. 72–73. 16 римської політичної сфери, а всі їхні спроби заздалегідь підготувати платформу для успішного повернення Помпея не мали успіху. Через це згодом, як відомо, він зазнав невдачі при спробах нагородити землею своїх ветеранів та затвердити в сенаті свої розпорядження на Сході, що й підштовхнуло його до союзу із Крассом та Цезарем. Andrii Koval ANTI-POMPEIAN OPPOSITION IN ROME DURING 66–63 B.C. The article is dedicated to the activity of anti-Pompeian opposition during the period of Pompey’s absence from 66 to 63 B.C. The main purpose is to consider a background of his political failures in the end of 60-s BC. Some key issues of that period are revised: the trials of the tribunes, the issue of annexation of Egypt, agrarian bill of Rullus etc. The author concludes that opposition to Pompey had been used his absence and the weakness of Pompeian party to make Pompey’s political positions more difficult on the eve of his return. Keywords: Pompey the Great, Pompeians, trial of Manilius, agrarian bill of Rullus, Egyptian question, Crassus, Cicero, Cato.

Діяльність антипомпеянської опозиції в Римі з 66 по 63 рр. до Р.Х.

Institution

Ähnliche Einträge