Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)

Це дослідження присвячено найбільш актуальним питанням башкирсько-мадьярської проблеми. Велика Угорщина не тотожна Башкирії. З башкирських етнонімів ледь два-три є спільними з угорцями. Угорський компонент брав участь у етногенезі башкир, проте до власне угорців вони мали опосередковане відношенн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2015
Автор:	Пилипчук, Я.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2015
Назва видання:	Український історичний збірник
Теми:	Джерелознавство та історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103311
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії) / Я. Пилипчук // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 288-300. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-103311
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1033112016-06-16T03:02:43Z Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії) Пилипчук, Я. Джерелознавство та історіографія Це дослідження присвячено найбільш актуальним питанням башкирсько-мадьярської проблеми. Велика Угорщина не тотожна Башкирії. З башкирських етнонімів ледь два-три є спільними з угорцями. Угорський компонент брав участь у етногенезі башкир, проте до власне угорців вони мали опосередковане відношення. Башгірди та баджгурд східних джерел це угорці. Cвідчення ал-Масуді про баджгурдів та нукарда відносяться до угорців та болгарам. This study is dedicated to the most pressing questions of The Bashkir-Magyar problem. Ungaria Maior is not identical Bashkiria. Only two of Bashkir ethnonyms are connected to the Proto-Hungarians. Ugric component participated in the ethnogenesis of the Bashkirs, but to actually Hungarians they had little to do. Bashgird (badjgurd) of eastern sources is Hungarians. Information of al-Masoudi about of Bagjurd and Nukarda was information about Hungarians and Bulgarians. 2015 Article Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії) / Я. Пилипчук // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 288-300. — Бібліогр.: 43 назв. — укр. 2307-5848 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103311 94 (4): 95 (4) uk Український історичний збірник Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Джерелознавство та історіографія Джерелознавство та історіографія
spellingShingle	Джерелознавство та історіографія Джерелознавство та історіографія Пилипчук, Я. Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії) Український історичний збірник
description	Це дослідження присвячено найбільш актуальним питанням башкирсько-мадьярської проблеми. Велика Угорщина не тотожна Башкирії. З башкирських етнонімів ледь два-три є спільними з угорцями. Угорський компонент брав участь у етногенезі башкир, проте до власне угорців вони мали опосередковане відношення. Башгірди та баджгурд східних джерел це угорці. Cвідчення ал-Масуді про баджгурдів та нукарда відносяться до угорців та болгарам.
format	Article
author	Пилипчук, Я.
author_facet	Пилипчук, Я.
author_sort	Пилипчук, Я.
title	Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)
title_short	Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)
title_full	Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)
title_fullStr	Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)
title_full_unstemmed	Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)
title_sort	башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2015
topic_facet	Джерелознавство та історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/103311
citation_txt	Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії) / Я. Пилипчук // Український історичний збірник — 2015. — Вип. 18. — С. 288-300. — Бібліогр.: 43 назв. — укр.
series	Український історичний збірник
work_keys_str_mv	AT pilipčukâ baškirsʹkougorsʹkaproblemadiskursdžereltastereotipiístoríografíí
first_indexed	2025-07-07T13:35:59Z
last_indexed	2025-07-07T13:35:59Z
_version_	1836995429531648000
fulltext	288 Український історичний збірник, Вип. 18, 2015 УДК 94 (4): 95 (4) Ярослав Пилипчук∗ БАШКИРСЬКО-УГОРСЬКА ПРОБЛЕМА (ДИСКУРС ДЖЕРЕЛ ТА СТЕРЕОТИПИ ІСТОРІОГРАФІЇ) Це дослідження присвячено найбільш актуальним питанням башкирсько- мадьярської проблеми. Велика Угорщина не тотожна Башкирії. З башкирських етнонімів ледь два-три є спільними з угорцями. Угорський компонент брав участь у етногенезі башкир, проте до власне угорців вони мали опосередковане відношення. Башгірди та баджгурд східних джерел це угорці. Cвідчення ал- Масуді про баджгурдів та нукарда відносяться до угорців та болгарам. Ключові слова: башкирсько-угорська проблема, угорці, башкири, Велика Угорщина, східні угорці, етноніми. Одним з найбільш цікавих питань історії Волго-Уральского регіону є башкирсько-угорська проблема. Питанню прабатьківщини угорців у Волзько- Уральському регіоні присвячена величезний масив угорських та російських наукових досліджень. Предметом нашого дослідження є свідчення середньо- вічних писемних джерел щодо ранньої етнічної історії угорців. Метою нашого дослідження є аналіз основних точок зору у історіографії стосовно можливості локалізації прабатьківщини угорців у Башкирії. Необхідно відзначити, які свідчення писемних джерел стосуються башкирів і чи можна ототожнити угор- ців Великої Угорщини з башкирами. Перед тем як безпосередньо перейти до дослідження проблеми необхідно з’ясувати під якими етнонімами угорці були відомі сусідам. Давні угорці були відомі сучасникам під багатьма іменами. Лев Мудрий, Продовжувач Феофана та Костянтин Багрянородний називали угорців турками. Угорці сприймались візан- тійцями як чергове кочове плем’я. Вони навіть не робили спроби їх якось вирізнити. Лев Мудрий, переповідаючи трактат Маврикія, фактично поставив знаки рівності між тюркютами Маврикія та сучасними собі угорцями. У Житії Костнянтина Філософа турками було названо хозарів, які перебували недалеко від Херсона. Лев Диякон називав угорців гунами. Продовжувач Георгія Амар- тола називав угорців унгрі, гуннами та турками. Унграми також названі угорці в «Житії Василия Нового» та «Дивах святого Георгія». У Георгія Амартола угорці названі унграми1. ———————— ∗ Ярослав Пилипчук — кандидат історичних наук, молодший науковий співробіт- ник, відділ Євразійського степу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України. 1 Шушарин В.П. Ранний этап этнической истории венгров. — М., 1997. — С. 113– 114, 122–129, 131–133; Rona-Tas A. Hungarians and Europe in Early Middle Ages. — Budapest, 1999. — P. 275–282, 284; Spinei V. The Great Migrations in the East and South East of Europe from the Ninth to the Thirteenth Century–Cluj-Napoca, 2003. — Р. 14, 16 289 Вплив візантійської традиції на слов’ян був помітним, оскільки при пере- кладі на слов’янські мови етнонім турк автоматично перекладали як угри. З цим і повязані згадки про війну Іраклія у союзі з уграми та переселенням білих угрів (насправді оногурів Аспаруха). При переселені до Паннонії угорців Нестор назвав угорців Чорними Уграми. Етнонім Угри для позначення угорців вико- ристовувався у ХІ–ХІІ ст. для позначення Угорського Королівства. У «Повісті про Латинянах» та «Житії Наума» угрів також було названо пеонами. Наслідуючи візантійську традицію найменування сучасних племен архаїчними етніконами слов’яни так називали угорців2. У єврейській книзі «Йосиппон» угорців было названо угр, очевидно орієн- туючись на слов’янські джерела. Йосіф бен Горіон називав угорців Унгарі орієнтуючись на етнікон, котрий використовувався у Західній Європі для позначення угорців. У єврейсько-хозарській переписці каган Йосиф називав угорців х-г-рім. Назви Ungari та Hungari використовувались у багатьох лати- номовних хроніках. Фактично євреї знали про угорців завдяки посередникам з Європи та від слов’ян3. У частині арабських та перських джерел угорців називали ал-маджгарійа. Так угорців називали Ібн Русте, автор «Худуд ал-Алам», Гардізі та Тахір ал- Марвазі. Плутанина з позначенням башкирів та угорців породжена свідченнями частини арабо-перських істориків та географів. Ал-Гарнаті у нотатках до опису своїх подорожей згадував про башгірдів у країні ал-Ункарійа. Ібрагим б. Йакуб називав угорців ал-Ункалі. Ал-Ідрісі називав башкир та угорців зовнішними та внутрішніми басджіртами. Йакут у своєму географічному словнику поєднав свідчення Ібн Фадлана про подорож до Середнього Поволжя та дані про Угор- ———————— 2 Шушарин В.П. Ранний этап этнической истории венгров. — С. 116–119, 172; Rona- Tas A. Hungarians and Europe in Early Middle Ages. — P. 282–283; Spinei V. The Great Migrations in the East and South East of Europe from the Ninth to the Thirteenth Century. — Р. 13–18. 3 Коковцев П.К. Еврейско-хазарская переписка в Х веке. — Л., 1932. Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/ Texts/Dokumenty/Russ/X/Kokovcov/frametext3.htm http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Russ/X/Kokovcov/frametext4.htm Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу; Гаркавия А.Я. Сказания еврейских писателей о хазарах и хазарском царстве. — СПб., 1874. Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/ Dokumenty/Russ/X/Garkavi1/frametext2.htm Веб-сайт «Восточная литература». [Елект- ронний ресурс]. Режим доступу; Петрухин Я.В., Эйденкинд Я.Д. Книга Иосипион // Славяне и Русь в Иосипионе и Повести Временных лет. К вопросу о источниках рус- ского летописания // Славяне и их соседи. — Вып. 5. — М., Наука, 1994. Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/ Texts/Dokumenty/Russ/X/Kniga_Iossipon/text.htm — Назва з екрану; Rona-Tas A. Hun- garians and Europe in Early Middle Ages. — P. 282–287; Spinei V. The Great Migrations in the East and South East of Europe from the Ninth to the Thirteenth Century. — Р. 14–15. 290 щину, коли оповідав про башгірдів воюючих з румійцями та мусульманську громаду Халеба4. Необхідно зауважити, що про башкирів тривалий час у мусульманському світі не знали. Фактично першим повідомленням про башкирів був звіт Ібн Фадлана про подорож др Волзької Булгарії. Башкири у ньому описані мис- ливцями за головами. Їх мандрівники побоювались. Повідомлялось, що вони кочівники та є язичниками. Арабський посол знайшов у них анімізма5. Ал-Балхі повідомляв, що басджиртів (башкир) 2 тис. та вони добре захищені своими лісами. Це повідомлення скопіювали ал-Істахрі та ал-Ідрісі. Ал-Біруні згадував, що башкири мешкають у лісах та горах. Гардізі повідомляв, що Басджірт мешкав між володіннями кімаків та хозар. Він очолював військо з 2 тис. Хозар направив Басджірта проти огузів та саклабів. Ал-Істахрі порядом з башкирами згадував печенігів. Стосовно басджіртів, то він вказував, що їх два види. Перший мешкає поряд з огузами та Волзькою Булгарією. Інший мешкає поряд з печенігами у Європі та вказано, що він також межує з Румом (Візантією). Д. Анікєєв притримується думки, що мешкаючі поряд с печенігами басджірти це угорці. У Ібн Хаукаля також є свідчення про басджіртів, котрі разом з баджанаками межують з Румом (Византией). Необхідно зауважити, що представники Балхської географічної школи (традиція Джахайні) не називали угорців та башкирів різними етнонімами6. Нам необхідно також більш детально зупинитися на свідченнях деяких арабських та перських істориків та географів. Ал-Масуді повідомляв про кон- федерацію чотирьох племен — баджанак, баджна, баджгурд та нукерде, котра воювала против кімаків, огузів, карлуків. Арабський історик відзначав, що друга ———————— 4 Rona-Tas A. Hungarians and Europe in Early Middle Ages. — P. 289–297; Шушарин В.П. Ранний этап этнической истории венгров. — С. 105–106; Spinei V. The Great Migrations in the East and South East of Europe from the Ninth to the Thirteenth Century. — Р. 14. 5 Путешествие Ибн-Фадлана на Волгу / [Перевод и комментарии А.П. Кова- левского.] Под редакцией И.Ю. Крачковского. — М.–Л., 1939. Веб-сайт «Исторический факультет МГУ». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/ Etext/fadlan.htm — Назва з екрану. 6 Путешествие Ибн-Фадлана на Волгу Веб-сайт «Исторический факультет МГУ». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/fadlan.htm- Назва з екрану; Гардизи... — Извлечение из сочинения Гардизи «Зайн ал-ахбар». Приложение к «Отчету о поездке в Среднюю Азию с научной целью. 1893–1894 гг.» // Академик В.В. Бартольд. Сочинения. Том VIII. Работы по источниковедению. — М., 1973. — Веб- сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit. info/Texts/rus7/Gardizi/frametext_1.htm — Назва з екрану; Гаркави А.Я. Сказания мусуль- манских писателей о славянах и русских (с половины VII века до конца Х века). — СПб., 1870. — VIII, 308 с. // Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Russ/X/Garkavi_mus_pis/13.htm — Назва з екрану; Анікєєв Д.О. Міграція і розселення печенігів за повідомленнями вченних Арабського халіфату ІХ–Х ст. // Сходознавство — № 48. — К., 2009. — C. 8–9; Антонов И. Средневековая Башкирия. — Уфа: УП Галиуллин Д.А., 2012. — С. 44–45. 291 коаліція племен перемогла і наслідком цього стало переселення печенігів до Європи. У іншому своєму доробку був опис війни чотирьох племен проти ромеїв, котру хроніст датував 932–933 рр. У джерелі вказано, що племена баджанак, баджна, баджгурд, наукерде напали на місто W.l.nd.r. Це місто знаходилось у візантійському прикордонні. На думку Д. Анікєєва та І. Коновалової, під най- менуванням В.л.нд.р. згадано поселення Дебелт поблизу Бургаса. Було вказано, що племена тюрків баджанак, баджна, баджгурд та нукерде походять від єди- ного предка та нападають на країни аж до ал-Андалуса та на Рум. Чотири племені здобули Валандар, перемогли військо румійців, а після цієї кампанії робили набіги на країни сакаліба та Рум, а також доходили до ал-Андалуса, Іфранджі (Європи), Джалалікі (Галісії). Масуді вказував, що тоді у румійців правив Арман (Роман Лакапін). У цих свідченнях були комбіновані свідчення про печенігів та угорців. Угорці дійсно у своїх походах досягали Аквітанії, Саксонії, Калабрії, але печеніги на заході не йшли далі Угорщини, Болгарії, Візантії. Серед інших племен було назване плем’я нукарда7. Стосовно ототожнень цього етнікона з відомими етнонімами, то С. Толстов співставляв його з Янгикентом. К. Маккартні вважав, що ал-нукарда це угорці. Д. Паулер притримувався схожої думки. П. Голден ототожнює нукарда з пле- менем оногурів, точніше з його зіпсованою формою Onogurda. В. Бейліс та Й. Маркварт запропонували замість Нукарда читати етнонім як ункарда. І. Коно- валова вважає, що нукарда це новгородці. Д. Анікєєв ж вважає, що нукарда це угорці, а баджгурд це башкіри. Н. Каплун зробила припущення, что баджгурд це башкіри, а нукарда це кангари. Українська дослідниця підтримала думку О. Прі- цака про те, що причиною війни між племенами двух коаліцій була боротьба за контроль над торговими шляхами. Контроль печенігів над частиною Великого Шовкового шляху протирічив інтересам хозар, котрі організували антипече- нізьку коаліцію племен. Частина печенігів відступила на караваний шлях між Волзькою Булгарією та Хорезмом, котрий описав Ібн Фадлан. Т. Левицький та І. Коновалова виправдано вважали, що баджгурд це угорці. На нашу думку, баджна та баджанак це печеніги, а баджгурд це угорці. Д. Анікєєв припускає, що печеніги воювали проти Візантії у 935 р. І. Коновалова датувала конфлікт 934 р., тобто час набігу угорців на володіння ромеїв. П. Голден вважає, що альянсу з кімаків, хозар та карлуків протистояли оногури, угорці та печеніги. Повідом- лення арабського хроніста про війни двух коалицій племен не відносилась к визначеному часу, а відобразила ситуацію прибуття нових етнічних групп до Центральної Європи. Кімаки, карлуки та огузи витіснили печенігів з централь- ноазійських степів8. ———————— 7 Коновалова И.Г., Перхавко В.Б. Древняя Русь и Нижнее Подунавье. — М., 2000. — C. 147–156. 8 Golden P.B. The migrations of the Oghuz // Archivum Ottomanicorum. — Vol. 4. — Wiesbaden, 1972 — Р. 58–59, 62–68; Гаркави А.Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских (с половины VII века до конца Х века). Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/ Dokumenty/Russ/X/Garkavi_mus_pis/13.htm — Назва з екрану; Каплун Н.М. Про печенігів 292 Традиція називати угорців башгірдами була і у перських хроніках. Необхідно вказати, що для позначення угорців використовувався ще й етнонім Керел, котрий був запозичений Джувейні та Рашид ад-Діном з «Таємної Історії монголів» де окрім цього етноніма згадувались ще етноніми баджигіт та мачжарат. Свідчення Рашид ад-Дина про те, що Шибан брав участь у поході на Волзьку Булгарію та Башкирію, необхідно сприймати більш ніж критично. Персидський хроніст вказував, що булари та башгірди християни та межують з франками. Опис битви з келаром буларів був запозичений з хроніки Джувейні9. Невдала вставка Рашид ад-Діном опису битву перед походом на Русь обумовила плутанину при описі подій «Великого Західного походу». Місце келарів Джу- вейні у «Збірнику Літописів» зайняли булари10. Розповідь про битву монголів з келарами та башгірдами скопіювали Вассаф та Шереф ад-Дін Йазді11. Битва з келарами та башгірдами це битва з правителем угорців Белою IV та принцем Коломаном. Буларів Рашид ад-Дін вважав окремим народом. Він повідомляв, що булари та башгірди, досі не зовсім підкорені монголами, що зрозуміло не мало відношення до Волзької Булгарії та Башкирії. Стосовно сусідства з франками, то Угорщина та Польща якраз були сусідами Священної Римскої Імперії. Стосовного башгірдів, то Йакут повідомляв, що вони притримувались хані- фітського мазхаба ісламу. Серед населення Халеба була община ал-Баджгардійа. Їх Йакут охарактеризував як світловолосих людей. Вони вважали своєю бать- ківщиною країну ал-Хункар та були підданими її правителя, а свій язик спів- ставляли з мовою франків12. Ал-Гарнаті називав угорського короля правителем башгірдів та згадував, що у його війську служили мусульмани, котрі воювали проти румійців (візантийців)13. Загадкові угорські мусульмани не були світлово- лосими, оскільки були булгарами, хорезмійцями та печенігами14. багатих та бідних: доля двух гілок одного народу наприкінці ІХ — на початку ХІ ст. // Сходознавство. — № 17–18. — К., 2002. — С. 83–89; Коновалова И.Г., Перхавко В.Б. Древняя Русь и Нижнее Подунавье. — C. 147–156; Ал-Бекри. Известия ал-Бекри и других авторов о Руси и славянах. Часть 1 // Записки Императорской академии наук. — Т. 32. — СПб., 1878. Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Russ/X/Bekri/frametext.htm — Назва з екрану. 9 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. — Т. ІI: Извлечения из персидских сочинений, собранных В.Г. Тизенгаузеном и обработ. А.А. Ромаскевичем и С.Л. Волиным. — М.–Л., 1941. — C. 23; Арсланова А.А. Остались книги от времён былых… — Казань, 2002. — C. 164–165. 10 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. — Т. ІI. — С. 23, 35. 11 Антонов И. Средневековая Башкирия. — Уфа, 2012. — С. 60–61. 12 Йакут ал-Хамави. Алфавитный перечень стран // История татар. — Т. 2: Волж- ская Булгария и Великая Степь. — Казань, 2006. — С. 806. 13 Путешествие Абу Хамида ал-Гарнати в Восточную и Центральную Европу (1131– 1153 гг.) / Публикация О.Г. Большакова и А.Л. Монгайта. — М., 1971. — 135 c. Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/ Texts/rus4/Garnati/frametext1.htm http://www.vostlit.info/Texts/rus4/Garnati/frametext2.htm 293 Зазвичай свідченням зв’язків угорців з башкирами вважають угорську етнонімію. Костянтин Багрянородний вказував, що у угорців сім племен — Некі, Мегері, Куртугермат, Таріана, Генах, Карі, Касі. Ці племена угорською мовою називались Ньєк, Медьєр, Курт та Дьярмат, Тарьян, Еньо, Кер, Кесі. А. Ново- сельцев та Г. Літаврін вважали, що етнонім дьярмат можна співставити з баш- кирським юрмати, а також відзначали, що тільки два етноніма — Медьєр та Ньєк — є фінно-угорськими, а усі інші тюркські. Цієї ж думки притримувався й В. Шушарін. В. Спіней вважає, що усі етноніми окрім Медьєр відносяться до тюркських етнонімів. Два етноніма Еньо та Дьярмат мають параллелі у баш- кирській етнонімії. Д. Немет вважав, що ньєк можна співставити з башкирським племенем нагман, кесе з кесе-табин, еньо з еней. Гіпотеза угорського дослідника отримала широку підтримку у башкирській та російській історіографіях. Р. Ку- зєєв та Т. Гаріпов некритично сприйняли статтю Д. Немета. Окрім того, цей угорський вченний ототожнював Дьюла та Юламан, проте племені з такою назвою у угорців не було. П. Голден вважав, що тюркськими були племена Курт-Дьярмат, Тарьян, Ене, Кер, Кесі. Серед кланів угорців був Zuard, котрий П. Голден співставляв з саварт-асфалами. Ще Д. Паулер ототожнив дьярмат та юрмати, еньо та еней. Проте тільки перша пара етнонімів вважалась прийнятною Л. Лігетті. Побудови Д. Немета у свій час були розкритиковані І. Мандокі- Конгуром. Також дослідник вказував, що етноніми еньо та еней не можуть бути співставлені, як і інші ототожнення, окрім куртдьярмат та юрмати. Серед скеп- тиків щодо башкиро-угорських ототожнень був і З. Гомбоц. І. Зімоні зазначав, що навіть ототожнення дьярмат та юрмати викликає багато складнощів. Багато тюркських запозичень пов’язані з булгарською мовою огурської группи. Про це свідчать чисельні тюркізми угорської мови. В. Шушарін вважав, що найме- нування Тарьян серед угорських племен походило від тюрків, плем’я ене відповідало башкирському Еней, дьярмат — башкирському юрмати, кюрт також тюркське найменування. Угорськими російський вченний вважав медьєр та ньєк. При висвітлені контроверсійних питань він відзначав, що І. Мандокі- Конгур критикував співставлення ньєк з нагман та кесі з кесі табин. Назва ж племені кер має як тюркську, так і угорську етимологію, при цьому він вважав більш переконливою другу. Назва одного з угорських племен (медьєр) стало самоназвою цілого народа. А. Рона-Таш зазначав, що ототожнення Дьярмат та Юрматы складне з точки зору лінгвістики. Ототожнення Ене та Еней не ви- кликало у дослідника питань, як і можливість перехода медьер у мішер. Дослідник також висловив припушення про похождення етнікона угри (слов’ян- ский етнікон для позначення угорців) від оногурів та Югри. Проте отожнення Ньєк та Нагман дослідник вважає неймовірним, так само неймовірне ототож- нення Кесе та Кесі15. http://www.vostlit.info/Texts/rus4/Garnati/frameposl.htm — Назва з екрану. 14 Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне? // Finno-Ugrica. 2000. — № 1 (4). — С. 26–27. 15 Константин Багрянородный. Об управлении империей / Пер. под. ред. Г.Г. Ли- таврина, А.П. Новосельцева. — М., 1991. — Глава 40 Веб-сайт «Восточная литература». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Konst_Bagr_2/ 294 Ті давньомадярські племена, котрі не переселились на початку ІХ ст., залишились у волзько-уральському регіоні. Частина з них під тиском печенігів перекочувала у район бассейнів Ками та Заї. Кушнарьонківці та караякупівці, котрі залишались жити на территорії Башкортостану, стали сусідами башкирів та поступово тюркизувались, як і більш пізні чіялікці16. Носії чіялікської куль- тури за припущенням Є. Казакова прийшли до Башкортостану та Прикам’я з Зауралля17. В. Іванов вважає, що у ХІІ–XIV ст. володіння чіяликців знаходились у басейнах Ками та Білої18. Угорські домініканці писали, що здійснити мандрівки їх спонукали свід- чення давніх про прабатьківщину мадяр. Вони не запозичували інформацию у угорського Аноніма. У більш пізніх, ніж звіти Ріхарда та Юліана, хроніках Магістра Акоша та Шимона Кезаї відбились дещо інші дані, ніж у угорського Аноніма. За свідченнями цих хроністів, гігант Менрот увійшов у землю Евліат та одружився з Енет. Від неї народились Хунор та Магор. Їх нащадки населяли область Персії, а тілом та кольором вони буои схожі на гуннів, а мовою відрізнялись як саксонці та тюринги. Хунор та Магор полювали та, переслі- дуючи оленя, прийшли у болота Меотиди, де пробули кілька років. На шостий рік вони наштовхнулись на дітей та синів Белара та увели їх з собою у болота Меотиди. У числі полонених було дві дочки аланського князя Дули. Від щлюба цих жінок з Хунором та Магором за версією Магістра Акоша та Шимона Кезаї і походили угорці19. Візантійський імператор та історик Костянтин Багрянородний вказував, що у угорців було кілька батьківщин і називав їх турками. Перша прабатьківщина ним була локалізована в загадковій країні, де вони жили поряд з хозарами, а друга прабатькіщина в Етелькьозі між Дніпром, Дунаєм та Прутом. Родичами text40. phtml?id=6399 — Назва з екрану; Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне? С. 5–41; Nemet Gy. Ungarische Stammesnamen bei den Baschkiren // Acta Linguistica. — T. 16 (1-2). — Budapest, 1966. Лайв-джорнал «Сураман». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://soraman.livejournal.com/5576.html- Назва з екрану; Шушарин В.П. Ранний этап этнической истории венгров. — С. 173–176; Spinei V. The Great Migrations in the East and South East of Europe from the Ninth to the Thirteenth Century. — P. 30–32; Golden P.B. The Origins and Development of the Hungarians // The Cambridge History of Early Inner Asia. — Cambridge, 1990. — P. 246–247; Rona-Tas A. Hungarians and Europe in Early Middle Ages. — P. 430–435. 16 Казаков Е.П. Волжские болгары, угры и финны в IX–XIV вв.: проблемы взаимо- действия. — Казань: Институт истории АН РТ, 2007. — С. 93. 17 Казаков Е.П. Волжские болгары, угры и финны… — С. 105; Казаков Е.П. Угры Восточного Закамья в составе Улуса Джучи // История татар. — Т. 3. Улус Джучи (Золотая Орда). XIII — середина XV в. — Казань, 2009. — С. 484–485. 18 Иванов В.А. Угорские племена в Восточном Закамье и Приуралье // История татар. — Т. 2. Волжская Булгария и Великая Степь. — Казань, 2006. — С. 414–415. 19 Шушарин В.П. Ранний этап этнической истории венгров. — С. 198–199; Rady M. The Gesta Hungarorum of Anonymus, the Anonymous Notary of King Béla: A Translation. // Slavonic and East European Review. — 2009 — Vol. 87 (4). Веб-сайт «Лондонський Глобальний Університет». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://discovery.ucl.ac. uk/18975/1/18975.pdf — Назва з екрану. 295 угорців були названі саварти-асфали (савіри у прикаспійських степах Дагес- тану). Очевидно, візантійський історик розглядав угорців як частину степового світу. Він вказував, що угорці деякий час мешкали поряд з хозарами. Етелькьоз був землею у яку вони разом з каварами відкочували після громадянської війни у Хозарському каганаті20. Концепт Ungaria Maior був винаходом самих угорських домініканців. Він повинен був пояснити питання з прабатьківщиною угорців та з метою міссії домініканців. Так само концепт Magna Humgaria у францисканців був покли- каний пояснити походження угорців і пояснити позначення їх прабатьківщини. Францисканці адаптували Ungaria Maior під своє розуміння. Оскільки доміні- канці згадували Ungaria Maior, то францисканці автоматично перенесли назву Magna Hungaria на країну Паскатір. Францисканці, котрі мандрували пізніше доминиканців та самі не були в Волзькій Булгарії та знали тільки про те, що десь на сході існує країна Паскатір21. Інформація про те, що Ungaria Maior знахо- дилась на схід від Волзької Булгарії, деякий час слугувала причиною ототож- нення її з Башкирією22. За даними Шимона Кезаї та магістра Акоша, прабатьківщина угорців Ски- фія поділялась на Башкирію, Денцію (Децію) та Магорію (землю угорців)23. Йоганка охарактеризував баскардів як мусульман, а папа Іоанн ХХІІ згадував про християнського вождя східних угорців Jeretanny24. Ріхард повідомляв, що угорці-язичники мешкали неподалік від Булгара. Було вказано, що Ріхард зна- йшов східних угорців за дві дньовки від країни волзьких булгар. Країна цих угорців була знайдена угорськими домініканцями завдяки жінці з східних угор- ців, котра вийшла заміж за булгарина і мешкала на батьківщині чоловіка. Зустрівши проповідників, вона вказала їм шлях. С. Аннінський по помилці повідомляв, що ця країна знаходилась на Ак-Іделі. Проте свідчення латинського ———————— 20 Константин Багрянородный. Об управлении империей / Пер. под. ред. Г.Г. Ли- таврина, А.П. Новосельцева. — М., 1991. — Глава 38 — Веб-сайт «Восточная литера- тура». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Konst_ Bagr_2/text38.phtml?id=6397 — Назва з екрану, Комментарии; Христианский мир и Великая Монгольская империя. Материалы францисканской миссии 1245 года. Мате- риалы франискаской миссии. — СПб., 2002. — С. 249. 21 Джиованни де Плано Карпини. История монгалов. Вильгельм де Рубрук. Путешествие в Восточные страны / Пер. с лат. А.И. Малеина. Ред., вступит. ст. и примеч Н.П. Шастиной. — М., 1957. — С. 48, 123. 22 Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне? — С. 21. 23 Simonis de Keza. Gesta Hungarorum // Historiae Hungaricae fontes domestici. Pars prima. Scriptores; 2. — Lipsiae, 1883. — S. 57; Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне. — С. 20. 24 Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров XIII и XIV вв. о татарах и Восточной Европе // Исторический архив.– 1940. — Т. ІІІ — С. 91–94; Vasary I. Cumans and Tatars. Oriental Military in the Pre-Ottoman Balkans, 1185–1365. — Cambridge: Canbrige University Press, 2005. — Р. 35–36. 296 оригінала хроніки у рукопису, котру використав Г. Доррі є дещо іншими. Річку згадану Ріхардом можна ототожнити з Волгою25. Юліан вказував, що монголи завоювали «Велику Угорщину». При цьому частина язичників угорців відкочувала на правий берег Волги. Було вказано, що Юліана випередили чотири ченця-доминиканці. Східні угорці втікали від мон- голів і були ладні прийняти католицтво аби дістатися Угорщини. Суздальський князь заборонив домініканцям проповідувати католицтво серед цих угорців- язичників. Католицькі ченці були ним вигнані. Вказано, що потім вони підійшли до міста Рецесуе і потрапили у країну мордуканів, де один из князів тої землі підкорився татарам. На цій ділянці шляху до них приєднався Юліан. Двоє ченців через країну мордуканів намагалися дістатися землі татар, проте подальша їх доля була невідома. Два інших ченця та Юліан попереду себе відправили пере- кладача, але він був вбитий мордуканами. Князем мордуканів, котрий підко- рився монголам, був каназор мокшан і ймовірно саме мокшани вбили перекла- дача26. Угорські дослідники стверджують, що угорці-язичники це не башкири27. Ріхард повідомляв, що Ungaria Maior знаходилась поблизу від Magna Bulgaria (це звичайно не Велика Булгарія Кубрата, а Волзька Булгарія28). Ріхард вказував, що земля язичників-угорців починалась від річки Ітіль29. Ріхард та Юліан під час візитів до Східної Європи не ототожнювали Ungaria Maior з якоюсь іншою країною. В. Напольських відзначав, що Юліан не співставляв Велику Угорщину з башкірами. Він зазначав, що присутність східдних угорців у Середньому Поволжі та згадка там етнонімів мочари, можари/мішер може свідчити якщо не про перебування на территорії Мещери нащадків східних угорців, то людей принаймні збергіших етнонім мадяр. Мачжарат «Таємної історії монголів» вирогідно були східними угорцями Волзько-Уральського регіону. Угорський францисканець Йоганка перебуваючи у Баскардії не згадував про те, що угорці-язичники були тотожні населення цієї країни30. ———————— 25 Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров XIII и XIV вв. о татарах и Восточной Европе — С. 81; Dörrie H. Drei Texte zur Geschichte der Ungarn und Mongolen: Die Missionreisen des fr. Julianus O.P. ins Uralgebeit (1234/1235) und nach Rußland (1237) und der Bericht des Erzbischofs Peter über Tataren // Nachrichten der Akademie der Wis- senschaften in Göttingen. — I. Philologisch-historische klasse. № 6. — Göttingen, 1956. — S. 157. 26 Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров XIII и XIV вв. о татарах и Восточной Европе. — С. 89. 27 Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне? — С. 5–41. 28 Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров XIII и XIV вв. о татарах и Вос- точной Европе — С. 80–81; Dörrie H. Drei Texte zur Geschichte der Ungarn und Mongolen: Die Missionreisen des fr. Julianus O.P. ins Uralgebeit (1234/1235) und nach Rußland (1237) und der Bericht des Erzbischofs Peter über Tataren — S. 156. 29 Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров XIII и XIV вв. о татарах и Восточной Европе — С. 81. 30 Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров XIII и XIV вв. о татарах и Восточной Европе. — С. 92–94; Христианский мир и Великая Монгольская империя. Материалы францисканской миссии 1245 года. Материалы франискаской миссии. — СПб.: Евразия, 2002 — С. 244–249. 297 Юліан повідомляв про переселення угорців-язичників з-під Волзької Бул- гарії до кордонів Русі. Опис мандрівки Юліана та Ріхарда не залишають сумнівів про те, що домініканці були у Булгарі. Східні угорців, які, на думку Ріхарда та Юліана, розмовляли мовою близькою угорській мові, не залишились жити на попередній территорії. Вони мігрували на правий берег Волги. Оскільки знання європейців з географії Східної Європи були відносними, то італійці цілком могли зазначати, що нехрещені угорці мешкають поблизу Дона. Ймовірно, інформація італійских гуманістів була запозичена зі звітів угорських доміні- канців XIII ст. Угорці адресували свої листи італійським клірикам, а Еней Сільвіо Пікколоміні, відомий ще як Папа Римський Пій II, мав можливість користуватися цими документами. Антоніо Бонфіні можливо також мав доступ до цих докуменів31. Історіографія проблеми Magna Hungaria є розлогою. У цій статті ми роз- глянемо тільки деякі точки зору на цю проблему. Традиційно Башкирія роз- глядалась як одна з прабатьківщин угорців. На її территорії знаходились кара- якупівська та кушнарьонківска культура, котра може бути ототожнена з уграми. А. Рона-Таш вважає, що угорці прийшли у Волзько-Камський регіон разом з волзькими булгарами. Регіоном, з якого угорці мігрували до Етелькьоза, дослід- ник вважає Донско-Кубанське межиріччя32. Схожі гіпотези запропонували Л. Бендефі та І. Боба. Так, Л. Бендефі вважав можливим припустити, що землею угорців до переселення у Етелькьоз були степи Північного Кавказу і пов’язував з ними Маджар на Кумі. Проте це малоймовірно, а місто Маджар існувало тільки у мусульманській Золотій Орді. Неохідно зазначити, що згадка аланів поряд з християнами з східних угорців у буллі папи Іоанна ХХІІ ще не свідчить на користь північнокавказької пра- батьківщини угорців. Алани у якості населення Улусу Джучі згадувались у різних регіонах33. Стосовно ж гіпотези І. Боба, то перебування угорців на північ від Кавказу дослідник пов’язував з оногурами, котрі на його думку, були час- тиною угорсько-булгарської конфедерації племен. Булгарська частина конфе- дерації називалась уграми, а угорська — мадярами. Вихідною точкою міграції угорців у надчорноморські степи І. Боба вважав территорію Мещери на правому березі Волги34. У російській історичній науці також спостерігається цікавість до прабать- ківщині угорців. М. Карамзін вважав, що прабатьківщиною угорців було Наду- ралля. К. Грот висловив припущення, що прарбатьківщина угорців знаходилась ———————— 31 Шушарин В.П. Ранний этап этнической истории венгров. — С. 162–163; Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров XIII и XIV вв. о татарах и Восточной Европе. — С. 77–91; Фодор И. Еще раз о путешествии Юлиана на Среднюю Волгу // Уфимский археологический вестник. — 2010. — Вып. 10. — C. 138–139. 32 Рона-Таш А. Хазары и мадьяры // Хазары. М.–Иерусалим, 2005. — C. 116–117, 122, ссылка 24. 33 Bendefy L. A magyarság kaukázusi őshazája. — Budapest, 1999. — 300 Old. // Веб- сайт «Інститут угорських студій». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. magtudin.org/Bendefy_Laszlo_A_magyarsag_kaukazusi_oshazaja.pdf — Назва з екрану. 34 Boba I. Nomads, Northmens and Slavs. — The-Hague-Wiesbaden, 1967. — P. 79–94. 298 по обидві сторони Уралу у Волзько-Уральському регіоні та у Західному Сибіру. М. Данилевський вважав прабатьківщиною угорців Прикамсько-Уральський регіон. У другій половині ХХ ст. до писемних джерел додалась інформація археологічних досліджень. Археологічні експедиції знайшли пам’ятники кара- якупівської та кушнарьонківської культур. Найбільш гучним відкриттям були роботи на Велико-Тіганському могильнику. Є. Халікова вважала, що прабать- ківщин угорців було кілька. Спочатку мадяри переселились з Сибіру на тер- риторію Башкортостана. Magna Hungaria, на її думку, охоплювала регіон від Нижньою Ками до східних схилів Південного Урала. А. Халіков дещо по- іншому окреслив кордони. На його думку, вони проходили на півночі у нижній течії річки Кама, на заході по лівому берегу Волги, а на півдні волзько- уральськими степами. А. Халіков вважав, що після переселення угорців до Етелькьоза місцеве угорське населення відчуло вплив з боку племен поломської та чепецької археологічних культур. Дослідник пов’язував з угорцями кушна- рьонківську та караякупівську культури і був згодний з припущеннями, що Magna Hungaria локалізовувалась у Башкортостані. Р. Кузєєв, вважав территорію розселення угорців частину Волзько-Уральського регіону, котра простягалась від Волги до Бугульминської височини. І. Антонов вважає, що населення Magna Hungaria були предками башкир, вказуючи на угорський компонент у етногенезі башкир. В. Іванов також вважає Magna Hungaria Башкортостаном, річку Етіль Ак-Іделлю, а східних угорців місцевими уграми35. У останній час переглядають ставшими традиційними постулати. Місце зустрічі угорських домініканців з угорцясм-язичниками Є. Казаков локалізує на річці Зая поблизу від Нижньокамська.Він вважає, що угорцями Юліана було населення чіялікської культури. Країну угорців Юліана він локалізував у країні Паскатір на півдні Татарстану та півночі Башкортостану36. Ріхард та Юліан повідомляли, що розуміли угорців-язичників без перекладача37. В. Напольских та В. Чураков вважають, що східні угорці Юліана розмовляли на мові, яка була близька угорській та мешкали у Волго-Камському межиріччі38. Схожої точки зору притримується угорський дослідник І. Зімоні39. Теорія про спільність ———————— 35 Иванов В.А. Древние угры-мадьяры в Восточной Европе. — Уфа, 1999. — С. 7–9, 12–18, 39–84; Кузеев Р.Г. Происхождение башкирского народа. — М., 1974. — С. 384– 388, 400–413; Антонов И.В. Страна башкир и ее соотношение с Великой Венгрией // Вестник Челябинского государственного Университета. — 2011. — № 1 (216). История. Вып. 43. — С. 17–20; Антонов И. Средневековая Башкирия. — С. 31–64. 36 Казаков Е.П. Волжские болгары, угры и финны в IX–XIV вв.: проблемы вза- имодействия. — С. 104. 37 Аннинский С.А. Известия венгерских миссионеров… — С. 81–83, 89. 38 Напольских В., Чураков В. Финно-угорские народы Среднего Поволжья и Пред- уралья к началу XIII в. // История татар. — Т. 3. Улус Джучи (Золотая Орда). XIII — середина XV в. — Казань, 2009. — C. 472. 39 Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне? — С. 5–41. 299 етнічних найменувань угорців та башкир, автором якої був Д. Немет, була розкритикована І. Мандокі-Конгуром та І. Зімоні40. Питання про прабатьківщину угорців цікавило угорських та європейських дослідників. Е. Моор вважав, що Ungaria Maior Юліана знаходилась на берегах Волги. К. Маккартні вважав, що предки угорців жили у Приураллі та були відомі як башкорти. Саме ж поняття Magna Hungaria він вважав пізнім та короткочасним41. У угорській історіографії окрім вищезгаданої думки А. Рона- Таша існують багаточислені гіпотези. І. Ерделі, Е. Мольнар та І. Фодор вважали, що Magna Hungaria це і є Башкирія. І. Боба вважав, що Мещера це частина мадяр з правого берега Волги, котра потім переселилась до Центральної Європи. Й. Переньї вважав, що угорці Юліана мешкали на правому березі Волги. Популярним у угорській історичній науці було ототожнення угорців з мещерою руських літописів. Д. Немет, Г. Кун, Д. Мешарос ототожнювали мадяр з пред- ками мішарів. З етнонімами мішер та можар ототожнювали угорців І. Ерделі та Л. Лігетті. На думку І. Вашарі, мішарі були нащадками татарських служивих у Мещері, руський субетнос мещеряків він вважав нащадками ассимільованого слов’янами народа мещера. М. Жіраї та З. Гомбоц вважали, що етнонім Угры для позначення угорців етнонім угри міг з’явитися після контактів слов’ян з булгарами. П. Голден, посилаючись на І. Боба, вважає, що уграми угорців стали називати після того, як вони злились у східноєвропейських степах з оногурами42. І. Зімоні локалізує прабатьківщину угорців у Волзько-Камському межиріччі43. Велика Угорщина не тотожна Башкирії, а більшість свідчень мусульман- ських хроністів стосуються швидше угорців, ніж башкирів. Розуміння того, що башкіри з угорцями це не є споріднені народи прийшло до мусульманських вченних тільки у XIV–XV ст. У угорській історичній традиції угорці та башкіри не ототожнюються, а протиставляються. Більшість угорсько-башкирських па- раллелей невиправдані. ———————— 40 Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне? — С. 5–41; Nemet Gy. Ungarische Stammesnamen bei den Baschkiren. Лайв-джорнал «Сураман». [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://soraman.livejournal.com/5576.html — Назва з екрану; Mándoky- Kongur I. Kunok és magyarok. — Budapest, 2012. — Old. 233–234. 41 Иванов В.А. Древние угры-мадьяры в Восточной Европе. — С. 10–12; Mackart- ney C.A. Hungary: A short story. — Edinburgh, 1962. Веб-сайт Угорська електронна бібліотека [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://mek.niif.hu/02000/02086/02086. htm#2 — Назва з екрану. 42 Nemet Gy. Ungarische Stammesnamen bei den Baschkiren. Лайв-джорнал «Сураман». [Електронний ресурс]. Режим доступу.http://soraman.livejournal.com/5576.html — Назва з екрану; Фодор И. Еще раз о путешествии Юлиана на Среднюю Волгу — C. 138–139; Vasary I. The Hungarians or Možars and Meščers/Mišers of the Middle Volga Region // Archiwum Eurasii Medii Aevi. — Vol. 1. — Lisse, 1976. — P. 237–240, 256–259, 263–274; Vasary I. The Yugria Problem // Chuvash Studies. — Budapest, 1982. — P. 254–257; Golden P.B. The people Nwkrdä // Archiwum Eurasii Medii Aevi.– Vol. 1. — Lisse, 1976. — P. 33; Boba I. Nomads, Northmens and Slavs. — P. 92–95. 43 Зимони И. Венгры в Волжско-Камском Басейне? — С. 5–41; Boba I. Nomads, Northmens and Slavs. — P. 83–88. 300 THE BASHKIR-HUNGARIAN PROBLEM (DISCOURSE OF SOURCES AND STEREOTYPES OF HISTORIOGRAPHY) Pylypchuk Ya.V., PhD OF History, (junior researcher in Dept. of Eurasian Steppe, Institute of Oriental studies n.a. A. Krymsky of NAS of Ukraine) This study is dedicated to the most pressing questions of The Bashkir-Magyar problem. Ungaria Maior is not identical Bashkiria. Only two of Bashkir ethnonyms are connected to the Proto-Hungarians. Ugric component participated in the ethnogenesis of the Bashkirs, but to actually Hungarians they had little to do. Bashgird (badjgurd) of eastern sources is Hungarians. Information of al-Masoudi about of Bagjurd and Nukarda was information about Hungarians and Bulgarians. Кeywords: The Bashkir-Hungarian problem, Hungarians, Bashkirians, Great Hungary, eastern hungarians, etnonims.

Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)

Репозитарії

Схожі ресурси