Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності

Національна філософія етносів Придунав'я впродовж тривалого історичного часу відтворювала в їх свідомості різноманітні етнічні процеси, які відбувалися у краї. Етнокультурний простір Придунав'я репродукує в регіоні традиції, визначаючи смисловий простір людської свідомості, представлений...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2005
Автор:	Чебан, О.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2005
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10384
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності / О.М. Чебан // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 68. — С. 82-86. — Бібліогр.: 9 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-10384
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-103842010-08-02T12:06:27Z Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності Чебан, О.М. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Національна філософія етносів Придунав'я впродовж тривалого історичного часу відтворювала в їх свідомості різноманітні етнічні процеси, які відбувалися у краї. Етнокультурний простір Придунав'я репродукує в регіоні традиції, визначаючи смисловий простір людської свідомості, представлений найбільш універсальними знаковими системами: мовою, способом життєдіяльності, нормами поведінки. Народи Придунав'я створили своєрідний модус мислення регіону. Визначальною рисою і незаперечним доказом міжетнічної цілісності Придунав'я є той факт, що майже всі мешканці краю вважають його своєю батьківщиною. Национальная философия этносов Придунавья на протяжении длительного исторического времени воспроизводила в их сознании разнообразные этнические процессы, происходящие в крае. Этнокультурное пространство Придунавья репродуцирует в регионе традиции, определяя смысловое пространство человеческого сознания, представленное наиболее универсальными знаковыми системами: языком, способом жизнедеятельности, нормами поведения. Народы Придунавья создали своеобразный модус мышления региона. Определяющей чертой и неопровержимым доказательством межэтнической целостности Придунавья является тот факт, что почти все жители края считают его своей родиной. The national philosophy of the nations of Danube basin has been reproducing various ethnical process, which took place there, for a very long historical time. Ethno-cultural space of Danube basin reveals the traditions in the region and defines the space of the sense of human awareness, which is represented by the most universal sign systems, such as language, the style of life, norms of behavior. The nations living in Danube basin has created the original modus of thinking in the region. The defining feature and unbreakable proof of inter ethnical integrity of Danube basin is the fact that almost all inhabitants of this region consider it as their Motherland. 2005 Article Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності / О.М. Чебан // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 68. — С. 82-86. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10384 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Чебан, О.М. Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності
description	Національна філософія етносів Придунав'я впродовж тривалого історичного часу відтворювала в їх свідомості різноманітні етнічні процеси, які відбувалися у краї. Етнокультурний простір Придунав'я репродукує в регіоні традиції, визначаючи смисловий простір людської свідомості, представлений найбільш універсальними знаковими системами: мовою, способом життєдіяльності, нормами поведінки. Народи Придунав'я створили своєрідний модус мислення регіону. Визначальною рисою і незаперечним доказом міжетнічної цілісності Придунав'я є той факт, що майже всі мешканці краю вважають його своєю батьківщиною.
format	Article
author	Чебан, О.М.
author_facet	Чебан, О.М.
author_sort	Чебан, О.М.
title	Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності
title_short	Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності
title_full	Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності
title_fullStr	Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності
title_full_unstemmed	Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності
title_sort	особливості українського придунав'я з погляду поліетнічності
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2005
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10384
citation_txt	Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності / О.М. Чебан // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 68. — С. 82-86. — Бібліогр.: 9 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT čebanom osoblivostíukraínsʹkogopridunavâzpoglâdupolíetníčností
first_indexed	2025-07-02T12:15:44Z
last_indexed	2025-07-02T12:15:44Z
_version_	1836537395397263360
fulltext	Савостьянова М.В. ВОЗМОЖНОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ СИНЕРГЕТИЧЕСКОЙ МЕТОДОЛОГИИ К ИЗУЧЕНИЮ ФЕНОМЕНА НАУКИ 82 ция системы, усложнение ее структуры и выход на более высокий уровень, но и ее разрушение. Синергетический подход дает возможность понимания самого механизма самодвижения любой от- крытой системы, в том числе таких сложнейших человекоразмерных систем, как наука и культура. Однако при этом недостаточно просто прибавить синергетику к существующему социально-гуманитарному зна- нию. Роль синергетики скорее заключается в провоцировании внутреннего роста, самоорганизации соци- ально - гуманитарного знания и его методологии. Представляется, что дальнейшее исследование науки как открытой системы с точки зрения синергети- ческих идей и принципов целесообразно было бы вести в направлении поиска ответов на следующие во- просы: - существуют ли технологии воздействия на процессы самоорганизации науки, которые могут определить как дальнейшую судьбу науки, так и судьбу культуры; - какие технологии воздействия не разрушили бы тонкую саморегуляцию внутри открытой сис- темы «наука» и не вели бы ее к деградации. Источники и литература 1. Буданов В.Г. Принципы синергетики и управление кризисом // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – С. 86-98. 2. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. – К.: Лыбидь, 1990. – 147 с. 3. Крымский С.Б. Научное знание и принципы его трансформации. – К.: Наукова думка, 1974. – 208 с. 4. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. М.: Прогресс, 1986, 431 с. 5. Пригожин И., Стенгерс И. От существующего к возникающему. – М.: Наука, 1985. – 327 с. 6. Хакен Г. Синергетика. – М.: Мир. – 1980. – 404 с. 7. Карсавин Л.С. Философия истории. – СПб.: АО Комплект, 1993. – 352с. Чебан О.М. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПРИДУНАВ’Я З ПОГЛЯДУ ПОЛІЕТНІЧНОСТІ Здобуття українським народом незалежності та розбудова власної держави порушили низку проблем у сфері національної свідомості. Ці особливості сучасного життя українського народу виявляються в усіх без винятку галузях діяльності суспільства: науці, релігії, культурі, політиці, філософії. Етнічна революція сьогодення зумовила значний інтерес в середовищі філософів та започаткувала го- стрі дискусії навколо етнічної сфери життя, процесів міжетнічної інтеґрації, їх змісту, сутності і характе- ру. Відкриття соціальною філософією XX століття нового простору – етнокультурного, уможливило нові підходи до проблеми поліетнічних відносин, національного відродження, національного буття людини. Метою даної публікації є визначення рівня взаємодії і взаємовпливу міжетнічних оригінальних куль- тур етнічних груп населення Українського Придунав’я, що є однією з умов національного відродження краю й усвідомлення пройденого етносом історичного шляху, опанування джерел своєї духовності, враху- вання і використання самобутніх особливостей, рис культури етнонаціональної спільноти, які властиві тільки їй, відрізняють її від інших. Процес державного самовизначення української нації, самовизначення інонаціональних груп, відбува- ється суперечливо, а тому й сприймається неоднозначно. Існують об’єктивні національні, етнічні та міжетнічні суперечності, що є й буде неминучим і вічним супутником держави з поліетнічним складом населення. Тому то й необхідно використовувати ці супере- чності на користь державотворення (попередньо вивчаючи й аналізуючи їх). Україна – поліетнічна держава. Поліетнічність – необхідна умова розвитку цивілізації, є об’єктивним фатором співжиття відмінних етнонаціональних спільнот у рамках однієї держави. Значна частина населення нашої країни – національні меншини, причому характер абсолютної біль- шості меншин такий, що вони відрізняються від корінної нації мовою, традиційним способом життя, релі- гією. Перед сучасною Україною постають ті ж самі проблеми, що і перед іншими країнами з багатонаціона- льним населення. Населення України складається з представників більш ніж 130 національностей. Наша країна чи не єдина з колишніх радянських республік, де вдається уникати міжетнічних конфліктів. Отже, в процесі державотворення необхідно зважати на етнічність як один з рушіїв соціального про- гресу та перетворити багатоетнічний склад населення України на “силовий фактор” державності. Україною обраний такий шлях побудови держави, за якого домінує принцип національних інтересів та національних пріоритетів у державному значенні. Поліетнічність (інобуття етнокультури) як загальна вимога сучасності передбачає спокійне, розважли- ве ставлення до неї як явища і розуміння її позитивного впливу. У процесі життєдіяльності народи (етно- си) взаємодіють, впливають один на одного, змінюють довколишнє середовище і пристосовуються до природних умов, витворюють в межах титульного етносу автохтонні зони, регіони, що відзначаються ску- пченням поліетнічного населення. Неоднакова чисельність етнічних спільнот, різноманітність компактно- го чи дисперсного їх розселення, різні строки проживання на тій чи іншій території, нерівномірні темпи соціально-економічного та культурного розвитку – всі ці та багато інших об’єктивних факторів дають змогу говорити про подальшу диференціацію етнічності. Етнічність – не тільки джерело розмежування і конфліктів (Г.Абрамсон). Це також і консолідуючий та стабілізуючий чинник суспільного життя, адже людина, навіть поступово втрачаючи зовнішні ознаки своєї етнічності за походженням (через відірваність від етнічної Батьківщини) може все життя долучатись до Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 83 цілющих джерел етнічної мови, барв і пахощів етнічної природи, смаків етнічної кухні. І кожен з цих ви- явів етнічності є життєво необхідним. Етнічність як процес формування та становлення етнічних ознак особистості відбувається через засво- єння людиною певних етнодиференціюючих якостей, що відображають традиції, звичаї, суспільно- історичний досвід того етносу, до якого належить людина. Усвідомлення своєї приналежності до етносу є етнічним за формою та соціальним за змістом. Адже кожний етнос виступає як прояв соціальної консолідації, в якій індивідам гарантована соціальна захище- ність. Етнос, що не може забезпечити такої захищеності, зникає у фізичному та історичному розумінні. В сучасних умовах Української держави нова форма міжетнічного буття ґрунтується на розумінні вза- ємоцінності етносів, оскільки усвідомлення об’єктивної суспільної потреби у перетворенні особистості на найвищу цінність і кінцеву мету суспільного розвитку досягається лише на рідному етнонаціональному ґрунті. Майбутнє України, зокрема її перехід до відкритого суспільства, збереження національно-державної єдності та входження до світового співтовариства багато в чому залежатиме від того, наскільки вдасться забезпечити вільний рівнодержавний розвиток етнічних спільнот задля загального добробуту. Політика збереження самобутності етнічних меншин України неодмінно наштовхується на проблему багатоманітної нерівності станів, а відтак – певного незбігу (у розглядуваному аспекті) інтересів самих цих етнічних меншин. З цього неодмінно випливає той висновок, що ще однією нагальною передумовою збереження та розвитку самобутності етнічних меншин України є реалізація принципу диференційованого підходу, врахування всебічних особливостей цих меншин з боку держави. Етнічна різноманітність українського суспільства, розмаїття форм світогляду та стереотипів поведінки людей, їх зв’язків з природним і соціокультурним середовищем закріплена в етнокультурах. Етнічне роз- маїття суспільства є одним з виявів надлишковості культури, необхідної для виконання нею функцій адап- тації людства до нових змінюваних умов існування. Різноманітність мов, неповторна своєрідність звичаїв, традицій, соціальних інститутів, ідей, цінностей є необхідною передумовою гармонійного розвитку демо- кратичного суспільства; така складна соціальна система, як людство, тим стабільніша, чим більше відмін- ностей між окремими її елементами (складниками). Етнічна різноманітність створює певні бар’єри між людьми (найперше це пов’язано з процесом само- ідентифікації – за принципом “ми – вони”) і, на перший погляд, є зайвою. Через що політика, спрямована на усунення етнічних відмінностей (асиміляція) і злиття етносів (консолідація), має певну логіку, особли- во в тоталітарних державах. Однак вона приречена на поразку, тому що діє всупереч універсальним зако- нам природи: розвиток – це виникнення й ускладнення структур. Роль механізму закріплення й подальшої еволюції системоутворення в біосфері відіграє генетичний код, а в ноосфері виступає культура. Підтримка локальної специфіки культури настільки ж важлива для розвитку людства, як і підтримка генетичних ко- дів організмів. Розуміння культури як якісно особливого, специфічно людського виду адаптивних проце- сів обумовлює необхідність збереження етнічної гетерочинності культури, багатоманітності форм життє- діяльності етносу, як важливої умови розкриття потенціалу соціокультурного розвитку людства. Важливе значення має й унікальний досвід життя етносу в злагоді з автохтонним природним середо- вищем, що знову ж таки вказує на необхідність збереження етносів задля виникнення людства. У суспільствознавстві виробився цілком природний підхід, коли увага акцентується на поліетнічності, полікультурності соціуму, в якому національне, етнічне расове та культурне різноманіття стає характер- ною його ознакою. Зближення народів і культур в сучасному індустріальному і постіндустріальному суспільстві – це світ, що характеризується все більшою гуманністю і культурним різноманіттям, непорозуміннями, конфлікта- ми в процесі пристосування до плюралізму думок, ідей, позицій і поваги до людської особи, розуміння то- го, що культурна основа (етнокультура) є головним складником формування особистості, в той час, як права людини стають більш гнучкими та достатніми для забезпечення поваги і захисту культурного різ- номаніття і самобутності людства [Дайана Ейтон-Шенкер]. Феномен етнокультури, власне етнічності як суттєвої характеристики людини не вичерпав себе на шляху до розуміння природи людства. Культурний плюралізм з такої точки зору і є своєрідною відповід- дю етносів на виклик часу шляхом підкреслення глибинного взаємозв’язку єдності та різноманіття людст- ва. Етнічності властивий поглиблений інтерес до себе, захищаючись, етнос намагається відмежуватися від інокультурних впливів, віддаючи перевагу, відокремленості перед двохсторонньою взаємодією, нама- гаючись не поступатися в тісних і різноманітних формах свого розвитку тим культурам, які взаємодіють з нею. Зрештою, етнічній культурі властиво стверджувати себе через контакти з іншими культурами, через своє перебування в інших культурах. Процес етнічного відродження України охопив не тільки українців, він охопив й інші етнічні групи. Держава повинна піклуватись про розвиток і етнічних меншин і етнічної більшості. Вважати їх нерівно- цінними неможливо. Тим більше в умовах України. Особливо негативні наслідки матиме спроба якось за- гальмувати етнічне відродження корінної нації, оскільки це призведе до того, що саме більшість і надалі відчуватиме себе несправедливо обмеженою у своєму розвитку. Модель, за якою одні етнічні групи сти- мулюються, а інші обмежуються, не може бути гармонійною та стійкою. Крім того, без стимулювання розвитку українського етносу навряд чи буде сконсолідована і більшість населення. До процесу відродження української нації має залучатися і та її частина, яка тривалий час була віді- рвана від України – діаспора. Звичайно, стимулювання етнічності – процес небезпечний, бо етнічність має подвійну функцію в будь-якому суспільстві. Вона допомагає згуртувати населення, причому дуже часто саме етнічність є для консолідації стимулятором значно кращим, ніж спільні економічні, політичні інтере- си і т.д.; вона апелює до цінностей дуже часто ірраціональних, романтичних, ідеалістичних, за допомогою яких лише можна викликати почуття солідарності в кризові моменти історії. З боку влади треба всіляко, Чебан О.М. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПРИДУНАВ’Я З ПОГЛЯДУ ПОЛІЕТНІЧНОСТІ 84 якщо не спеціально, заохочувати, то ні в якому разі не чинити перешкоду для етнічного та етнополітично- го відродження неукраїнських етнічних груп. Етнічне відродження викликає ланцюгову реакцію в суспільстві – розпочавшись в якомусь етнорегіо- ні, воно охоплює всю країну, виходить за її межі і поширюється в світі, спричинивши великий “броунівсь- кий” рух народів, їх наближення до етнічних джерел, етнізацію людства. Тільки в межах Одеської області за останні роки було створено більш як 50 національно-культурних товариств, що займаються національним та культурним відродженням. Більшість цих об’єднань входять до складу загальнодержавних національних асоціацій та рад. На рівні Одещини діє Асоціація національно- культурних та культурно-просвітних об’єднань. Зацікавленість держави всебічним розвитком її народу виявляється перш за все на регіональному рів- ні. Саме надання можливості кожному етносу самореалізуватись, показати усім свої особливості, унікаль- ність попереджує процеси самоізоляції та концентрації етносу лише на вирішенні своїх проблем. Україна складається з багатьох історико-географічних та етнографічних регіонів, що створились у різ- ні часи і покликані виконувати неоднакові функції у житті етносу. Найбільш високим ступенем поліетнічного складу населення в Україні визначається південний регіон. Тут імовірність міжетнічних контактів (індекс Еккеля) є найвищою [9, с. 236]. Населення півдня України з самого початку формувалось як багатонаціональне, що значно збільшува- ло можливості спілкування людей різних національностей та верств населення. Згодом це стало однією з традиційних особливостей регіону, наклавши певний відбиток і на психологічний склад характеру насе- лення. Українське Придунав’я, що займає південно-західну частину України, і донині залишається регіоном із досить строкатим етнічним складом. Упродовж XVII-поч. XX ст. ця територія не мала свого політично- го статусу і входила до складу Російської та Румунської держав за назвою Бессарабія. Район Придунав’я з давніх-давен був ареною боротьби різних народів за право володіння річковим шляхом та степами Бессарабії. Заселення цього регіону упродовж останніх трьох століть представниками різних національних куль- тур дає можливість спостерігати рівень збереження алохтонною культурою національної діаспори типо- вих головних ознак рідної етнокультури та відзначити елементи автохтонної культури, що піддаються вза- ємодії та впливу іноетнічних культур. Цікавим і специфічним аспектом Придунав’я є те, що існування ав- тохтонної української культури відбувається поруч з етнокультурою молдавського народу – автохтона (у даному разі спрацьовує диференціація за ознакою титульний етнос – власне етнос); крім цього, більшість представників етнокультур регіону заселяли край майже одночасно (мається на увазі новітній період істо- рії краю). Саме тому Придунайський край разом з іншими, строкатими в етнічному складі, регіонами дає мож- ливість спостерігати рівень етнокультурної адаптації національних меншин в автохтонному середовищі. Представники різних народів, освоюючи ці землі та потрапляючи в нові умови життя (соціальні, еко- номічні, правові), на основі попереднього досвіду створювали нові ареальні типи етнічних культур, в кон- кретних формах яких простежуються різноманітні рівні етнічної виразності і збереження загальноетнічних і субетнічних характерних елементів і структур у переплетінні з своєрідними місцевими варіантами. Етнічний ренесанс сьогодення не залишає жодних підстав для сумнівів щодо важливості для людства якнайповнішого збереження всієї його етнічної спадщини. Адже нашу добу називають також і добою на- ціоналізму, тобто добою активного націотворення. Отже знову нагадує про себе проблема етнічних мен- шин. Варто відзначити таку особливість функціонування етнічних меншин, як усезагальність прояву. У сучасному світі вельми поширеною є ситуація, коли на території держав мешкають різні народи. Очевидно, що чим більше відкритим ставатиме людське суспільство в усіх його чинниках, тим біль- шими ставатимуть людські маси, втягнені у такі процеси. А це неминуче призводитиме до дедалі більшої поліетнічності держав. Поліетнічність певного національного цілого дає ту перевагу, що створює не спо- радичні і вибіркові, а повсякденні й широкосяжні умови взаємозабезпечення етносів досвідом освоєння природи, розгортання культурного простору та інш. Кожне відгалуження етносу, що з різних причин потрапляє в інонаціональне, як правило, поліетнічне середовище набуває своїх певних особливостей. Ці культурні особливості виявляються в специфіці буття частини народу, що не пориває з національною культурою. Етнічні спільноти, які опинились у відриві від основного етнічного ядра в Придунав’ї розуміють, що одним із засобів збереження етнічної цілісності є долучення до народної культури, котра виконує сигніфі- кативну функцію і є однією із провідних сфер реалізації етнічної самосвідомості [2, с. 62]. Національна свідомість етносів регіону є результатом рефлексії, об’єктивованої інтересами етнічної спільноти сьогодення, адже вона формується як своєрідний погляд сучасного в минуле, в котрому актуалі- зуються-осучаснюються лише ті смисли минулого, що виправдовують етнічні інтереси сучасного буття. Етнічне відродження краю призводить, з одного боку, до розмивання просторових кордонів між наці- ональними спільнотами, з іншого – до усвідомлення вагомості етнічного життя. Останнє – не лише сукуп- ність певних значень, понять, норм, традицій, ідей, поглядів, стереотипів, а й символічне буття. Однією з передумов збереження та розвитку самобутності певної етнічної меншини постає, на наш погляд, рівень компактності проживання, а також той факт, що меншини не тільки мають свою етнічну батьківщину поза меж України, а й є частинами державних етносів. “Регіональний фактор виступає специфічним засобом накопичення, збереження і передачі соціальної інформації у вигляді традицій, звичаїв, норм, цінностей, відповідно, він може бути представлений як соці- альний досвід, а значить, виконує його функції акумуляції, консервації, трансляції. У зв’язку з цим можна виокремити ще одну його функцію – соціалізацію особистості” [3, с. 103]. Соціокультурний простір в етнорегіоні – це сфера дії культури народу та процесу інкультурації в ці- лому, що відбиває аспект входження індивіда в дану культуру, процес засвоєння характерних для культу- Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 85 ри норм, мови, способів мислення і дії, етикету, що відособлюють дану культуру від інших. Разом з тим етнорегіон відбиває і процес деетнізації та маргіналізації, що виражаються в демографіч- ній і культурній експансії пануючого етносу. Тому для характеристики світоглядних особливостей мешканців Українського Придунав’я досить ва- жливим є питання почуття Батьківщини та його місце в самосвідомості особистості. Регіон мешкання – важливий фактор, що переважно визначає спосіб мислення, рівень емоційності, повсякденні вербальні та реальні реакції індивідів і який здатний значно стимулювати чи нейтралізувати вплив інших факторів. Образ картини світу, менталітет, латентно існуючий у свідомості кожного індивіда, фіксує в собі зна- чення таких понять як “народ”, “нація”, “рідний край” диференціюється не стільки залежно від національ- ності й освіти, скільки від регіональної належності індивідів. Менталітет займає важливе місце в дослідженні етнорегіону, не з точки зору соціально-економічних взаємин, а в світлі структури духовного життя соціуму, зокрема, ціннісних орієнтирів його свідомості [М.Блок, Л.Февр, С.Барт та ін.]. На рівень трансформації, народної культури етнічних спільнот Придунав’я впливає екстравертність та інтравертність етнокультури кожного етносу, що пов’язується з його походженням, мовною близкістю з сусідами, тематичною схожістю способу життя. У росіян Придунав’я і сьогодні зберігаються основні диференціюючі ознаки етнічної культури Батькі- вщини, хоча наявний високий рівень запозичень, що засвідчує поступовий постійний процес асиміляції- акультурації. Поселення росіян-старообрядників, що, незважаючи на всі перипетії XX ст., зуміли зберегти історич- ну пам’ять; традиції, уявлення, погляди старовірів коріннями сягають глибин історії. Старовіри в Придунав’ї становлять компактні поселення. Вони оселялися, як правило, ізольовано чи поряд з українцями, зберігаючи при цьому свої традиції і культуру. Компактне етнокультурне середовище дозволило росіянам-старообрядникам зберегти унікальні елементи народної культури, частина яких майже не функціонує в метрономії. Характеризує росіян-старовірів чітке усвідомлення власних національних коренів, визначаючи націо- нальну приналежність, вони з гордістю підкреслюють, що є частиною “великої Росії”, зберігають істинно християнську віру. Традиційний світогляд старовірів регіону продовжує функціонувати і виявлятись в релігійній паради- гмі. Саме релігія сьогодні є тією ідентифікуючою силою спільноти, що стоїть на перешкоді асиміляційних, нівелюючих процесів. Народна культура старовірів тісно пов’язана з їхньою релігійною свідомістю, бо традиційний побут, спосіб життя, переплітаючись зі стародавніми релігійними канонами, визначають сьогодні буття людей, формують їх досить своєрідне світобачення [2, с. 14–15]. Етнокультура титульного етносу в регіоні характеризується високим рівнем збереження власне етніч- ної культури, що в результаті призводить до існування у ній специфічних регіональних ознак, які відчутні в місці розташування ядра українського етносу. Етнокультурний масив українців, справіку набуті риси характеру козацько-вольового типу стали ос- новою опору іноетнічному поглинанню в нових умовах Придунав’я. Усвідомлена належність до історич- ного народу, який витворив свої культурні цінності, органічно сприйнявши їх як частку свого духовного єства, не дозволила українцю безслідно розчинитися. Достатньо високий культурний рівень додав сил, щоб контролювати ситуацію, і вольова зосередженість і наполегливість, характерна високоорганізованим людським колективам, допомогли досягти бажаного результату – адаптуватися в будь-якому географічно- му і соціальному середовищі [6, с. 109]. Праця споконвіку хліборобського українського народу завжди була переплетена з духовністю, космо- сом. Численні обряди і звичаї свідчать про глибоке світосприйняття і світорозуміння. Народно-традиційна культура в поєднанні з духовно-християнським розумінням світобудови зреалізувались у національній стійкості, складають основи українського характеру. Феноменально багата українська обрядовість в основній своїй масі збережена українцями Придунав’я, стала активною компонентою життєдіяльності етносу. Виникнувши як зв’язок, синтез духовного і матері- ального в процесі буття, вона нарощувала національне кліше, набула значення капіляра світоглядного й духовного живлення національного організму, крізьвікових контактів, відображаючись і закріплюючись у свідомості людей. Духовна культура бессарабських молдаван охоплює всі ділянки громадського, родинного та суспіль- ного життя. Духовний процес бессарабських молдаван є системою міркувань окремих індивідів етносу, їхніх ціннісних орієнтацій та ідеалів. Найбільш стійкими трансляторами, що утримують у собі етнокуль- турні ознаки, є народні звичаї та свята. Багато спільного у проведенні Різдвяних та Новорічних свят мол- даван мають з іншими етнічними спільнотами південної Бессарабії: українцями, болгарами, росіянами. Українське Придунав’я – особливий етнорегіон, який освоювали представники різних народів, що по- трапляючи в нові умови життя – соціальні, економічні, правові, на основі попереднього досвіду створили нові ареальні типи етнічних культур, у конкретних формах яких простежуються різноманітні рівні етніч- ної виразності і збереження загальноетнічних і субетнічних характерних елементів і структур у перепле- тенні з своєрідними місцевими варіантами. Етнокультурна свідомість народів Придунав’я формувалась саме на підґрунті поліетнічного середо- вища, яке створювало можливість неадекватного реагування кожного етносу на ті політично-ідеологічні чинники, які набували тут все більш тенденційного змісту впродовж XIX-XX століть. Особливо це помітно при вивченні традиційної звичаєвої народної культури етносів регіону, адже ко- жний з етносів виявив різні можливості збереження етнокультури, що позначилось на її відображенні у свідомості людей. В регіоні відзначається чітко простежувана тенденція закріплення архетипних етнодиференційованих Чебан О.М. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПРИДУНАВ’Я З ПОГЛЯДУ ПОЛІЕТНІЧНОСТІ 86 ознак кожного етносу, яка пов'язана з тим, що активні спроби знищити традиційне середовище етнічних спільнот Придунав’я шляхом уніфікації і вкорінення у свідомість етнофора хоча і спорідненого, але етніч- но нетотожного російського народу нових стереотипів буття і поведінки, виявили зовсім протилежні тен- денції, які можна розглядати як захисні засади етнобуття народів регіону. Наявність поліетнічного середовища створює у Придунав’ї передумови невідчуження іноетнічної культури – алохтона, а сприйняття її як своєї другої культури, що є виявом толерантного ставлення до ін- шого. Етнічна толерантність як важлива складова етнорегіональної специфіки базується на відсутності не- гативного ставлення до іншої етнічної культури, наявність у свідомості носія певної етнокультури позити- вного образу іншої етнокультури при збереженні позитивного сприйняття власної. Толерантність не є нас- лідком асиміляції як відмови від своєї народної культури, а стає характеристикою міжетнічної інтеґрації, для котрої властиве “прийняття” або позитивне ставлення як до власної етнокультури, так і до культур ін- ших етнічних спільнот. Толерантність як властивість особистості розвивається упродовж багатьох років, формується під впливом найближчого оточення, соціальних умов, традицій та соціальної ситуації розвит- ку особи. Етнічна свідомість людей, які прибували в Бессарабію з різних регіонів України, Росії, Болгарії, Вала- хії (Молдови) та інших країн, унаслідувала і ті етнічні архетипи буття, які були властиві цим народам – автохтонам, адже вона відтворювала й зберігала в народній уяві і творчості особливі стереотипи мислен- ня, формувала національну уяву щодо природи і всесвіту в цілому. Отже, національна філософія етносів Придунав’я впродовж тривалого історичного часу відтворювала в їх свідомості не лише ті соціальні зміни, що розгортаються тут, але й різноманітні етнічні процеси, які відбувалися у краї з більш-меншою повно- тою. Етнокультурний простір Придунав’я репродукує в регіоні традиції, визначає смисловий простір люд- ської свідомості, представлений найбільш універсальними знаковими системами: мовою, способом життє- діяльності, нормами поведінки. Народи Придунав’я, особливо найбільш чисельні етнічні меншини болгар, гагаузів, молдаван, росіян створили упродовж багатьох років своєрідний модус мислення регіону, головною засадою якого було створення “замкнутого середовища”, тобто відтворення класичного автохтонного життя своїх народів у дисперсних розселеннях. Збереження етнокультурного розмаїття народів в поліетнічному середовищі сприяє взаємозбагаченню народних культур і розквіту національної культури. Визначальною рисою і незаперечним доказом міжетнічної цілісності Придунав’я є той факт, що май- же всі мешканці краю вважають його своєю батьківщиною. Саме почуття солідарності й єдності між усіма мешканцями української землі, незалежно від їхнього етнічного походження, соціально-класової належно- сті, віросповідання, повинне об’єднати громадян на основі територіального патріотизму, оскільки останній стане на перешкоді міжнаціональній ворожнечі. Український етнос, його мова та культура мають стати основою формування української поліетнічної нації, загальнодержавного мовно-культурного простору. Саме тому український етнос має відігравати роль конструктивно-інтегруючого чинника в процесі державотворення. Саме український етнос, його мова та культура мають стати основою формування укра- їнської поліетнічної нації, загальнодержавного мовно-культурного простору. Джерела та література 1. Ануфрієв О.М. Етнорегіональне буття етносів як умова співіснування народів в поліетнічному сере- довищі // Наукові записки: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Вип. 2. – К.: Знання, 1999. – 75 с. 2. Ануфрієв О.М. – Слов’янський фольклор Придунав’я /Сучасні особливості його функціонування в ре- гіоні. – К., 1995. – 92 с. 3. Болдецкая О.Л. Этническое самосознание в украинско-русском пограничье //Дис. канд. социолог. на- ук. – Харьков, 1996. – 220 с. 4. Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій. – К.: Тандем, 1977. – 368 с. 5. Основи етнодержавства. – К.: Либідь, 1997. 6. Павлюк С. Хто він, зарубіжний українець? //Віче. – 1993. – № 4. – С. 109-116. 7. Пономарьов А.П. Українська етнографія: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994. – 184 с. 8. Римаренко С.Ю. Чи можлива етнополітична стабільність в Україні: Про деякі актуальні питання між- національних відносин та шляхи її розв’язання // Відродження. – 1995. – № 3. – С. 3-6. 9. Рудницька Т.М. Соціальна динаміка етнічних спільнот України: загальнонаціональні тенденції і регі- ональні особливості //Дис. д-ра соціолог. наук. – К., 1996.

Особливості українського Придунав'я з погляду поліетнічності

Репозитарії

Схожі ресурси