Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі

Стаття присвячена аналізу різнопланової літератури про галицьку школу, котра з’явилася протягом останньої четверті століття. Названо головні здобутки та виявлено провідні тенденції схоларної грушевськіани. У висновках окреслено перспективні напрямки вивчення львівського осередку українознавців....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Тельвак, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2016
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Історія історичної науки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104849
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі / В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 49-70. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-104849
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1048492019-09-22T11:04:56Z Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі Тельвак, В. Історія історичної науки Стаття присвячена аналізу різнопланової літератури про галицьку школу, котра з’явилася протягом останньої четверті століття. Названо головні здобутки та виявлено провідні тенденції схоларної грушевськіани. У висновках окреслено перспективні напрямки вивчення львівського осередку українознавців. The article is devoted to the analysis of versatile literature about the Galician School, which apeared during the last quarter of the century. The basic achievements and leading trends of scholar hryshevskyana were highlighted. The conclusions outline the perspective fields of Lviv center of Ukrainian Studies. 2016 Article Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі / В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 49-70. — Бібліогр.: 63 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104849 94 (477.092) : 005 uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія історичної науки Історія історичної науки
spellingShingle	Історія історичної науки Історія історичної науки Тельвак, В. Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі Історіографічні дослідження в Україні
description	Стаття присвячена аналізу різнопланової літератури про галицьку школу, котра з’явилася протягом останньої четверті століття. Названо головні здобутки та виявлено провідні тенденції схоларної грушевськіани. У висновках окреслено перспективні напрямки вивчення львівського осередку українознавців.
format	Article
author	Тельвак, В.
author_facet	Тельвак, В.
author_sort	Тельвак, В.
title	Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі
title_short	Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі
title_full	Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі
title_fullStr	Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі
title_full_unstemmed	Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі
title_sort	львівська школа михайла грушевського в сучасному історіографічному дискурсі
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Історія історичної науки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104849
citation_txt	Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі / В. Тельвак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 49-70. — Бібліогр.: 63 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT telʹvakv lʹvívsʹkaškolamihajlagruševsʹkogovsučasnomuístoríografíčnomudiskursí
first_indexed	2025-07-07T15:57:53Z
last_indexed	2025-07-07T15:57:53Z
_version_	1837004356924211200
fulltext	49 УДК 94 (477.092) : 005 Віталій Тельвак* ЛЬВІВСЬКА ШКОЛА МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО В СУЧАСНОМУ ІСТОРІОГРАФІЧНОМУ ДИСКУРСІ Стаття присвячена аналізу різнопланової літератури про галицьку школу, котра з’явилася протягом останньої четверті століття. Названо головні здобутки та виявлено провідні тен- денції схоларної грушевськіани. У висновках окреслено пер- спективні напрямки вивчення львівського осередку україно- знавців. Ключові слова: М. Грушевський, львівська історична школа, українська історична наука, історіографічний дискурс, грушев- ськознавство. Галицька історична школа Михайла Грушевського як перший в українській науці національний схоларний феномен незмінно привертала увагу дослідників вітчизняної інтелектуальної куль- тури, починаючи від часу її формування. Після здобуття Украї- ною незалежності, грушевськознавство вступило в найбільш динамічну стадію свого розвитку1, позначену стрімким роз- ширенням джерельної бази та появою багатьох теоретичних пропозицій. Це уможливило як значне збагачення популярних у попередні часи історіографічних сюжетів, так і постановку цілком нової проблематики. У підсумку, за останні десятиліття постала різнопланова схоларна грушевськіана, котра внаслідок своєї розлогості потребує узагальнення та систематизації. Це дозволить виявити провідні тенденції в осмисленні феномену ———————— * Тельвак Віталій Васильович – доктор історичних наук, професор кафедри давньої історії України та с.і.д. Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. 50 львівської історичної школи, а також окреслити перспективні напрямки грушевськознавчого пошуку. Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років на шпальтах українських радянських видань розпочалася непроста боротьба з партійними істориками за реабілітацію імені М. Грушевського. Прикметно, що в цій боротьбі важливим аргументом прихиль- ників ученого була виняткова плідність науково-організаційної спадщини М. Грушевського, вершиною якої слушно називалося творення наукових шкіл, передусім, у Львові. Реакцією на ма- сове зацікавлення спадщиною М. Грушевського стала поява численних науково-популярних публікацій2. Їхніми авторами були не тільки історики, а й представники інших галузей знання. Ці матеріали мали популяризаторський, просвітницький, по- части компілятивний характер. Але вони виконували важливу суспільну функцію – зняття комуністичної анафеми з імені М. Грушевського, ознайомлення широкого кола читачів з його життям та діяльністю3. Видання архівної грушевськіани – мемуарів, щоденників, прозових та історіографічних праць, епістолярію, а також пуб- лікація творчої спадщини української інтелігенції кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. (втім і представників львівської школи) – значно поглибили розуміння інтелектуальної атмосфери того часу, сприяли появі нових, опертих значною мірою на незна- ному перед тим джерельному матеріалі, студій над проблемою становлення та функціонування галицької школи М. Грушев- ського. Й хоча ця проблема як спеціальне дослідницьке зав- дання ставилася нечасто, проте мало яке ґрунтовне грушевсько- знавче дослідження не торкалося її окремих аспектів. Імпульсом до всебічного аналізу творчої спадщини видат- ного вченого в контексті тієї доби стало широке відзначення 125-ої річниці з дня його народження в 1991 р., який за іні- ціативи Українського історичного товариства був проголошений «Міжнародним ювілейним роком М. Грушевського». Святку- вання ювілею вченого об’єднало під час роботи кількох наукових форумів істориків з діаспори та України у визначенні актуальних проблем грушевськознавчого пошуку та осмисленні шляхів їх вирішення. Серед таких пріоритетних проблем у 51 концептуальній статті з нагоди ювілейних святкувань фундатор грушевськознавства Л. Винар визначив також вивчення нау- ково-педагогічної діяльності М. Грушевського. При цьому вче- ний наголосив: «Вийнятково важливе значення для розвитку української історичної науки має заснування і діяльність львів- ської історичної школи М. Грушевського, яка відіграла пере- ломову ролю в розвитку національної історіографії на всіх українських землях і поза ними»4. У наступних своїх статтях, зазвичай приурочених до чер- гових річниць М. Грушевського та присвячених проблемам подальшого дисциплінарного становлення грушевськознавства, Л. Винар чітко сформулював та обґрунтував як важливе дослід- ницьке завдання вивчення схоларних практик видатного вче- ного. Зокрема, американський дослідник наголосив, що «орга- нізаційні схеми-моделі треба опрацювати для його львівської і київської історичної школи, що могли б графічно пов’язати організаційну структуру школи з головними історіографічними концепціями і методологією досліду, що характеризували твор- ця першої історичної школи української національної історіо- графії»5. На актуальності цієї проблеми наголошували у того- часних працях й вітчизняні грушевськознавці6. Загалом, у часи незалежності грушевськознавчі студії стали одним з найбільш популярних та респектабельних напрямків наукового пошуку, свідченням цього є низка захищених дисер- тацій, поява ґрунтовних монографічних досліджень і джерель- них публікацій, врешті – численні перевидання творів видатного вченого, включаючи академічне у п’ятдесяти томах. 1990-ті рр. були позначені також численними перевиданнями творів молодших представників львівської школи – І. Крип’якевича, С. Томашівського, М. Кордуби та ін. Серед цих видань були й такі праці галицьких учнів М. Грушевського, котрі вважалися втраченими (наприклад, «Матеріали до історії козаччини XVII віку» В. Гарасимчука). Стосовно періоду 1990-х – першої половини 2000-х рр. можемо також говорити про справжній конференційний бум, коли грушевськознавчій проблематиці присвячувалися численні наукові форуми всеукраїнського чи міжнародного рівня. Одна з 52 таких зустрічей науковців, затитулована як «Михайло Грушев- ський і львівська історична школа», відбулася у Львівському університеті 24-25 жовтня 1994 р. і була присвячена століттю приїзду М. Грушевського до галицької столиці. Власне під час роботи цього наукового форуму й була висловлена важлива для подальшого грушевськознавчого пошуку пропозиція: «[…] Замість питання «Чи була школа Грушевського?» доцільніше ставити питання «Чим була школа Грушевського»?»7. На підставі нововідкритих джерел, доволі докладно на сьо- годні висвітлені обставини заснування кафедри української історії у Львівському університеті, що її посів видатний істо- рик8. Дослідники наголошують, що відкриття першої кафедри для української історії стало чи не найбільш важливим на- слідком польсько-українського порозуміння, відомого як «нова ера». При цьому слушно зауважується, що хоча галицькі укра- їнці й були розчаровані, що не вдалося заснувати національно- історичну українську кафедру, все ж на перспективу цей недолік у короткому часі перетворився на перевагу, адже кафедра історії Східної Європи давала змогу розглядати українські теми в широкому історичному контексті. «Те, що спершу сприймалося як утиск, із часом виявило себе як справжній шанс для укра- їнської історичної науки», – вказує Святослав Пахолків9. Відтворені на сьогодні й нюанси педагогічної праці ново- призначеного професора. В цьому контексті науковці слушно вказують, що посівши кафедру, М. Грушевський першочергово спрямував свої зусилля на виховання нової генерації україн- ських істориків. Про це пишуть К. Кондратюк10, С. Григанська11, М. Алексієвець12 та ін. Дослідники наголошують, що лекції знаного історика стали вагомим націоналізуючим фактором для української студіюючої молоді у стінах університету, мали значний вплив на формування її самосвідомості13. Поширеним став також погляд на головні риси стилю Грушевського-педа- гога. Серед них найчастіше називають демократичність, корект- ність, відкритість і щирість у спілкуванні тощо14. У фокусі вищезазначеної проблеми зрозуміло перебуває питання шляхів формування львівської наукової школи. Сучасна історіографія вповні виправдано акцептувала висновки своїх 53 попередників про двоступеневий характер галицької школи автора «Історії України-Руси». Дослідники уперше звернулися до осмислення феномену наукового семінару М. Грушевського як інституційної підвалини школи, зауважуючи, що «цілком зрозумілим є значення у цій справі [виховання наукової зміни] університетської кафедри, завдяки якій він мав зв’язок зі сту- дентами. Без неї процес формування наукової школи був би неможливим»15. Попри таке важливе для реконструкції схолар- них планів вченого спостереження, даний сюжет, на жаль, поза одинокою спробою Василя Педича16 так і не отримав скільки- небудь цілісного опрацювання. В згаданому аспекті сучасна українська історіографія вияви- лася цілком залежною від попередньої традиції з її акцентом на вагомість структур і видань НТШ для фахового вишколу молоді. Можемо навіть відзначити поглиблення згаданого стереотип- ного підходу, котрий вилився, наприклад, у твердженні, що «семінарські заняття з студентами [М. Грушевському] доводи- лося переносити на засідання секцій НТШ (саме там він фор- мував майбутніх істориків України)»17. Попри цілковиту невід- повідність такого висновку тогочасним освітнім реаліям, саме згадані підходи наразі домінують у грушевськознавстві. Натомість, надзвичайно ґрунтовно сучасні дослідники опра- цювали проблему «М. Грушевський і НТШ», поглиблюючи і збагачуючи новими сюжетами висновки дослідників з україн- ської діаспори. Тож на сьогодні всебічно показано впливи створених видатним ученим секцій, комісій і видань НТШ для фахового вишколу галицьких істориків18. Також на багатьох прикладах відтворено шляхи залучення молоді спочатку до роботи у «Записках НТШ», а згодом у секціях та комісіях Товариства. При цьому цілком виправдано акцентовано особ- ливу значущість заснованої М. Грушевським Археографічної комісії НТШ як головної наукової лабораторії львівської школи19. Відзначено також педагогічний хист видатного вче- ного, котрий за ненав’язливого керування спрямовував своїх учнів спочатку на реалізацію простіших завдань реферативного характеру, згодом постійно ускладнюючи їх – аж до пропозицій написання самостійних розвідок20. 54 За виробленою у попередні часи традицією надалі конст- руюється й персональний вимір львівської школи. Некритично сприймаючи свідчення сучасників М. Грушевського та пред- ставників діаспорної грушевськіани, дослідники нашого часу, не звертаючись до методологічного виміру цієї важливої проблеми, подекуди внесли ще більше плутанини в її розуміння. Так, у своїх реконструкціях персонального складу школи деякі дослід- ники виходять навіть за межі кола учнів-студентів М. Грушев- ського (що було властиве попередній історіографічній традиції), і до представників школи без жодних пояснень зараховують мало не всіх українських гуманітаріїв, котрим «пощастило» бути сучасниками автора «Історії України-Руси» та зазнати впливу його історіографічних ідей. Наслідком стали абсурдні, як з погляду логіки постання та функціонування схоларних практик, так і з урахуванням історіо- графічних реалій кінця ХІХ – початку ХХ ст. конструкції, в яких представниками львівської школи називаються В. Липинський, М. Василенко, Н. Полонська-Василенко21 чи навіть В. Гнатюк, Ф. Колесса, М. Возняк або й К. Студинський (?!)22. Звісно, згадані вчені, як і загалом українські гуманітарії кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. перебували під більшим чи меншим впливом історіографічних пропозицій М. Грушевського, але це жодним чином не узасаднює їх перетворення на представників львівської історичної школи. Інакше сама школа налічувала б не одну сотню осіб, більшість з яких навіть не були особисто знайомі з автором «Історії України-Руси». Таких шкіл дидак- тичного типу, звісно, не буває. Втім, і надалі сучасні історіографи, котрі спеціалізуються на українській науці доби М. Грушевського, схильні до суттєвого розширення кола представників галицької школи за рахунок його студентів Львівського університету. Таким чином, найчас- тіше до складу львівської школи за історіографічною інерцією надалі потрапляють Євген Барвінський23, Микола Чубатий24, Омелян Калитовський25, Іван Карпинець26 та інші випускники львівської альма-матер. Вкотре відзначимо, що згаданих гума- нітаріїв, як і багатьох інших студентів М. Грушевського, пов’я- зувало з ученим лише відвідування його лекційних курсів і наукового семінару. 55 Відсутній у наш час і дослідницький консенсус з приводу проблеми психологічного клімату львівської історичної школи. Мимохідь зачіпаючи питання комунікативних особливостей школи, дослідники найчастіше висловлюють протилежні думки. З одного боку, твердять лише про «демократизм у ставленні до молодших колег та діалогічний стиль спілкування»27, з іншого, не менш категорично, пишуть, що «стиль керівництва Грушев- ського – типово авторитарний, на відміну від «батьківського» його вчителя Антоновича»28. При цьому ні перші, ні другі не розглядають проблему в ґенезі, адже школа в активній фазі функціонувала протягом майже двадцяти років, тож природно було б очікувати й еволюцію моделей міжособистісних кому- нікацій. Врешті, очевидним виглядає те, що стиль спілкування молодого 28-річного професора з ненабагато молодшими від себе студентами мав би відрізнятися від тієї моделі комунікації, котру практикував стосовно учнів напередодні Першої світової війни тоді вже визнаний патріарх української науки. На жаль, і в цьому аспекті вивчення комунікативних практик львівської історичної школи наші сучасники подекуди вносять ще більше плутанини, аніж це було у випадку їхніх попе- редників, тим самим створюючи нові міфи. Для прикладу наведемо таке просто скандальне спостереження: «В українській академічній повсякденності об’єктом звинувачень у хабарництві став М. Грушевський з боку учнів, представників його наукової школи у Львові» (?!)29. При цьому, звісно, київська дослідниця не наводить жодних свідчень, які б доводили її слова – бо їх просто не існує. Швидше за все, йдеться про викривлену інтер- претацію (на яку вочевидь наклалися сумні реалії сучасного українського суспільства) іншого, озвученого в анонімній бро- шурі звинувачення на адресу М. Грушевського – у нераціо- нальності ведення фінансового діловодства НТШ, яке, зрештою, було оперативно спростоване сучасниками українського істо- рика. Але навіть елементарне ознайомлення з грушевськознав- чою літературою дозволило б зрозуміти, що молодим пред- ставникам львівської школи було не до роздачі хабарів – вони були настільки злиденними, що постійно боргували – най- частіше перед Товариством, а нерідко й самим учителем. Та й 56 хоч трішки знаючи реалії українського академічного середо- вища у тогочасному Львові, ніяк не втямиш, а за що взагалі можна було давати/вимагати хабарі?! Бо ж низькооплачуваної роботи в Товаристві та його «Записках» було вдосталь, але небагато охочих зголошувалося працювати за такі кошти. Натомість, доволі повно в сучасній історіографічній літера- турі висвітлено проблему взаємин М. Грушевського з його най- більш успішними у плані наукової самореалізації галицькими учнями: С. Томашівським30, М. Кордубою31, І. Крип’якевичем32, І. Джиджорою33, І. Кревецьким34, В. Гарасимчуком35 та ін. При цьому дослідники зосереджуються не тільки на зрозумілих впливах видатного історика на своїх молодших колег, але й, що не менш важливо, реконструюють зворотній процес посильної допомоги галицьких істориків своєму наставнику в його чис- ленних наукових та громадських починаннях, наголошують на солідарній праці представників львівської школи по розбудові всіх сегментів українського руху, взаємодопомозі у вирішенні різнопланових питань. Також достатньо всебічно у наш час вивчено проблему ставлення молодих представників львівської школи до творчої спадщини свого вчителя, показано їх внесок у становлення грушевськознавчого дискурсу протягом першої третини ХХ ст.36. Заторкується в сучасній науці і важлива проблема конфліктів у середовищі представників львівської історичної школи. При цьому увага дослідників фактично зосереджена лише на вив- ченні конфліктів в НТШ, а серед них – сфокусована на найбільш руйнівне у своїх наслідках протистояння симпатиків і опонентів М. Грушевського в 1913 р. На підставі нововіднайдених мате- ріалів, у наш час було однозначно доведено роль С. Тома- шівського та І. Кревецького у появі компрометуючих голову НТШ брутальних брошур37. Також дослідники виявили, що підписана симпатиками М. Грушевського, а в тім і деякими його учнями, брошура на захист ученого, фактично готувалася ним самим38. Найвагоміший внесок сучасна історіографія зробила у справу вивчення життя та діяльності представників львівської істо- ричної школи, що уможливив доступ до раніше закритих 57 архівних колекцій, а також публікація листування між видатним ученим та його галицькими вихованцями. Зрозуміло, що при цьому більше уваги присвячено знаковим учням М. Грушев- ського, котрі залишили помітний слід в українській культурі. Найбільш популярними для наших дослідників виявилися постаті М. Кордуби39, І. Крип’якевича40 та С. Томашівського41. Їм, а також О. Терлецькому, присвячено дисертаційні дослід- ження, в яких розглянуто малознані аспекти життєвого та творчого шляху42. Втім, лише постаті М. Кордуби43 та О. Тер- лецького44 на сьогодні дочекалися опрацювання на рівні книж- кових видань. Важливо, що сторінки біографії згаданих учених, відведені проблемі їхнього фахового та світоглядного ста- новлення, неодмінно містять згадки про винятковість впливу особи М. Грушевського. Також доволі багато наші сучасники пишуть про тих львів- ських учнів М. Грушевського, котрі після короткої співпраці з ним змінили вектор наукових зацікавлень. Важливо, що в присвячених Степану Рудницькому та Зенону Кузелі роботах завжди наводяться факти їхнього фахового зростання під керів- ництвом українського професора, наголошується, що смак до наукової роботи був прищеплений саме у спілкуванні з ним45. Торкаються сучасні дослідники й складної проблеми еволюції взаємин між згаданими ученими та їхнім учителем46. Практично уперше на значно оновленій джерельній базі наші сучасники звернулися до постатей тих представників львівської школи, про яких попередня історіографія мала дуже обмежену інформацію. Завдяки пошуковим зусиллям дослідників, вдалося реконструювати біографії Василя Гарасимчука47, Івана Джи- джори48, Богдана Барвінського49, Івана Кревецького50, Олек- сандра Сушка51, Івана Шпитковського52, Дениса Коренця53 та ін. Цікаво, що подекуди саме біографи галицьких інтелектуалів кінця ХІХ – початку ХХ ст., а не дослідники західноукраїнської історіографії, своїми працями дозволяють «віднайти» «загуб- лених» представників львівської історичної школи, як це мо- жемо сказати, наприклад, у випадку з Меланією Бордун54. Як про це вже згадувалося стосовно знакових постатей шко- ли, так і у випадку їх менш успішних у науці колег, історіо- 58 графічною модою стало пов’язувати фахове зростання молодих українських інтелектуалів кінця ХІХ – початку ХХ ст. з впливом М. Грушевського як керівника львівського історичного осе- редку. Важливим також для нас стало з’ясування сучасними дослідниками внеску того чи іншого представника львівської історичної школи у розробку багатьох аспектів української істо- ричної проблематики. Важливу та перед тим не зауважену проблему взаємин пред- ставників львівської та київської наукових шкіл М. Грушев- ського уперше підняли в своїх працях Феодосій Стеблій55, Олександр Рубльов56 та Оксана Юркова. Наприклад, київська дослідниця науково-організаційного праці видатного вченого у радянське десятиліття звернулася до взаємин І. Крип’якевича та М. Ткаченка57. Ця тема, безперечно, заслуговує на подальше всебічне опрацювання, адже добре задокументованими, напри- клад, є контакти представників двох шкіл М. Грушевського у справі реалізації низки археографічних і видавничих проектів. Зі згаданою проблемою тісно пов’язаний практично занедбаний на сьогодні сюжет складної еволюції взаємин М. Грушевського та його львівських учнів в роки війни та міжвоєнний час. Підсумовуючи аналіз літератури, присвяченої представникам львівської школи, слід вказати на існуючу диспропорцію у вивченні її персонального складу, що полягає у зрозумілому домінуванні дослідницького інтересу до чолових постатей шко- ли і нечисленності опрацювань її представників «другого плану». А деякі з львівських учнів М. Грушевського (наприклад, М. Стадник) взагалі виявилися викресленими з української істо- ріографії. Це, поза сумнівом, важливий перспективний напрямок схоларної грушевськіани. Цілковите порозуміння між сучасними грушевськознавцями можемо спостерігати стосовно проблеми термінологічного ок- реслення школи М. Грушевського. Вповні виправданим нам видається вживання як синонімічних понять «львівська істо- рична школа М. Грушевського», «школа М. Грушевського у Львові» чи «галицька історична школа М. Грушевського». Тут ідеться про те, щоб пов’язати місце зародження та функціо- нування школи з особою її засновника та керівника. 59 Поряд із розробкою поодиноких аспектів проблеми реалізації М. Грушевським його схоларних планів у галицьке двадцяти- ліття, маємо також єдину на сьогодні спробу її цілісного опра- цювання на монографічному рівні. Йдеться про книгу Василя Педича «Історична школа Михайла Грушевського у Львові», в основу якої лягла захищена ним кандидатська дисертація. Написана в середині 1990-х рр., праця стала ґрунтовним уза- гальненням попередньої літератури та уперше віднайденого автором і введеного ним до наукового вжитку розлогого кор- пусу архівних матеріалів. Івано-франківський дослідник розуміє під науковою школою, у першу чергу, співтовариство вчених, котре сформувалося довкола визнаного наукового авторитету. На його переконання, львівський науковий осередок україн- ських істориків відповідає всім критеріям наукової історіо- графічної школи, котра характеризується яскраво вираженою педагогічною складовою – системою взаємин «учитель-учні», самоідентифікацією її представників як членів школи, спри- йняттям та реалізацією учнями наукової програми вчителя. Втім, як і все тогочасне грушевськознавство, й ця книга зазнала домінуючих впливів історіографічної спадщини діаспорного українознавства, що зумовило як її оригінальні сюжети (напри- клад, щодо важливої ролі наукового семінару у процесі станов- лення школи чи всебічно опрацьована проблема внеску львів- ських учнів у козакознавчі студії), так і недостатньо обґрун- товані висновки (приміром, визначення персонального складу школи). Врешті, на ці та деякі інші моменти обговорюваної книги вже звертала увагу тогочасна наукова критика, тож немає потреби повторюватися58. Ознакою сучасного історіографічного періоду є те, що фен- оменом історичної школи М. Грушевського зацікавилися також наші західні сусіди, в історичній літературі яких в останні два десятиліття надзвичайно популярною є леополітана. При цьому деякі польські дослідники взагалі відкидають факт існування у Львові наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. української історичної школи. Наприклад, на початку 1990-х рр. Уршула Якубовська у своїй книзі «Львів на зламі ХІХ і ХХ ст.», незважаючи на солідну історіографію львівської школи, втім і 60 польську, категорично твердить: «[М. Грушевський] був видат- ним представником українського національного руху, визнач- ною особистістю, але не зміг організувати ані наукового семі- нару, ані дослідницької школи. Може це дивувати, тим більше, що протягом 20 років керував Науковим Товариством ім. Шев- ченка у Львові та редагував його видавництва»59. Втім, подібні тези можемо спостерігати і на початку нашого століття. Так, у збірці наукових праць, котрими краківська Академія знань відгукнулася на ювілей Львівського універ- ситету, опубліковано розлогу статтю Кшиштофа Стопки, при- свячену розвитку історичних наук у стінах львівської альма- матер. У своєму нарисі краківський дослідник, зупиняючись на проблемі утворення до початку Першої світової війни історич- них шкіл в університеті, назвав лише дослідницькі осередки польських професорів60. Вказавши, що «з його [М. Грушев- ського] семінару, а також приватних консультацій виводиться ціла генерація українсько-галицьких істориків», різнобічну діяльність самого вченого К. Стопка охарактеризував вкрай негативно – цілковито у дусі польської публіцистики початку ХХ ст.61. Згаданим вище виразно тенденційним тезам польських уче- них опонують їхні колеги, котрі працювали у складі міжна- родних (в своїй засаді, польсько-українських) дослідницьких колективів «Багатокультурне історичне середовище Львова в ХІХ і ХХ століттях» та «Історія-ментальність-ідентичність. Місце і роль історії та істориків в житті українського і поль- ського народів в ХІХ і ХХ століттях». І хоча українську історіографічну проблематику в цьому проекті найчастіше опра- цьовували українські дослідники, втім, їхні польські колеги цілком поділяли висловлені на конференційних зустрічах оцінки щодо науково-організаційної діяльності М. Грушевського в Галичині. Підсумковою на сьогодні працею польської грушевськіани є талановито написана біографія Великого Українця авторства варшавського дослідника Лукаша Адамського62. Зосередившись на польських сюжетах у житті та творчості М. Грушевського, польський дослідник у своїй книзі торкається також проблеми реалізації львівським професором його схоларних планів. Не 61 вживаючи стосовно вихованців М. Грушевського визначення «школа», Л. Адамський разом із тим, цілком у дусі української історіографії пише про значущість науково-організаційної праці видатного вченого. «Заслуги вченого для української історіо- графії є тут [у справі підготовки наукових кадрів] неоціненними, – твердить варшавський історик, – бо в Галичині ніхто раніше професійно не готував істориків […]. Тимчасом з грона семі- наристів Грушевського вийшло кілька знаних дослідників історії»63. Підсумовуючи стислий огляд сучасної грушевськіани, відзна- чимо стрімке збільшення сюжетних ліній, які опрацьовують наші сучасники, вивчаючи науково-організаційний доробок М. Грушевського у галицьке двадцятиліття. Разом із тим, досі відсутні опрацювання львівської історичної школи як науко- знавчого феномену. Йдеться, у першу чергу, про чітке визна- чення структури львівської школи, де своє належне місце повинна зайняти педагогічна праця М. Грушевського у Львів- ському університеті, зокрема, його науковий семінар. Також важливими видаються й студії над комунікативними практи- ками та психологічним кліматом школи, адже від цього без- посередньо залежала ефективність праці її представників. Слід урешті визначити й чіткі критерії персонального представ- ництва школи і спробувати окреслити коло учнів М. Грушев- ського. Не менш значущою є й потреба з’ясування різно- планового творчого доробку представників львівської школи, адже попередня традиція була залюбована майже виключно у козакознавстві учнів видатного вченого. Ці та деякі інші сюжети й повинні, на наше переконання, потрапити у поле зору до- слідників науково-організаційної праці М. Грушевського львів- ської доби. ———————— 1 Див. напр.: Винар Л. Вступ до науки грушевськознавство // УІ. – 1996. – № 1-4. – С. 27. 2 Див. напр. бібліографію за 1988–1992 рр., зібрану Р. Пирогом в: Пиріг Р.Я. Життя Михайла Грушевського. Останнє десятиліття (1924– 1934). – К., 1993. – С. 193–198. 62 3 Див. докл.: Пиріг Р.Я. Грушевськознавство: стан та перспективи розвитку // УІЖ. – 1996. – № 5. – С. 71–83. Див. також: Тельвак В.В. Історико-теоретичні дослідження в грушевськознавстві (90-ті рр. 20 ст.) // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобиць- кого державного педагогічного університету ім. І. Франка. – Дрогобич, 2000. – Випуск п’ятий. – С. 163–174. 4 Винар Л. Михайло Грушевський в українській і всесвітній історії // УІ. – 1991–1992. – № 3-4/1-4. – С. 35. 5 Див. напр.: Винар Л. Вступ до науки грушевськознавства. – С. 47. 6 Див. напр.: Грабовецький В. Михайло Грушевський – видатний історик України, громадсько-політичний і державний діяч. – Івано- Франківськ: Галичина, 1991. – С. 29–34; Пиріг Р.Я. Актуальні проб- леми сучасного вітчизняного грушевськознавства // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи. Матеріали Всеукраїн- ської наукової конференції. – Харків, 1995. – С. 331–335. 7 Грицак Я. Чи була школа Грушевського? // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали конференції. Львів, 24-25 жовтня 1994 р. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 147. 8 Онопрієнко В. Перша кафедра української історії // Київська ста- ровина. – 1994. – № 4. – С. 76–81; Батенко Т. До питання про за- снування кафедри історії Східної Європи у Львівському університеті // Михайло Грушевський і Західна Україна. Доповіді й повідомлення наукової конференції. – Львів, 1995. – С. 23–25; Шкварець Г.П. Австрійські урядові документи про призначення Михайла Грушев- ського професором Львівського університету // М.С. Грушевський – визначний український історик, літературознавець, вчений-правозна- вець, академік АН УРСР та АН СРСР, громадський діяч, Голова Цент- ральної Ради в 1917–1918 рр. матеріали науково-практичної конфе- ренції 30 вересня 2006 року, присвяченої 140-й річниці від дня народження М.С. Грушевського. – Миколаїв, 2006. – С. 79–93; Пахолків С. Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації. – Львів: ЛА «Піраміда», 20114. – С. 271– 279. 9 Пахолків С. Українська інтелігенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації. – С. 279. 10 Кондратюк К. науково-педагогічна діяльність Михайла Грушев- ського у Львові (1894–1914 рр.) // Багатокультурне історичне сере- довище Львова в ХІХ і ХХ століттях / За ред. Леоніда Зашкільняка і Єжи Матерніцького. – Львів–Жешув, 2006. – Том. IV. – С. 199–208. 63 11 Григанська С.В. М.С. Грушевський і студентська молодь // Михайло Грушевський і сучасність: матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 130-річчю від дня народження М.С. Грушев- ського. – К., 1998. – С. 63–64. 12 Алексієвець М.М., Алексієвець Л.М., Трум О.П. Роль М. Грушев- ського у піднесенні національної самосвідомості українського народу (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.). – Тернопіль: Літопис, 2002. – С. 12–17. 13 Зайцева З.І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): Монографія. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 264–276. 14 Одарченко П. Михайло Грушевський і українська молодь // Український історик. – 1991. – № 3-4/1-4. – С. 105–106; Серкіз Я. Науково-педагогічні засади Михайла Грушевського (за листами до Мирона Кордуби) // Михайло Грушевський і Західна Україна. Доповіді й повідомлення наукової конференції. – Львів, 1995. – С. 73–74. 15 Зайцева З.І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): Монографія. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 271. 16 Педич В. Роль історичного семінару М. Грушевського у фор- муванні Львівської історичної школи // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали конференції. – Нью-Йорк– Львів, 1995. – С. 49–51. 17 Дашкевич Я. Михайло Грушевський – організатор української національної науки // Бібліографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1909–1939): напрями діяльності та постаті : збірник наукових праць. – Львів, 2010. – С. 13. 18 Див. напр.: Зайцева З.І. Український науковий рух: інституціо- нальні аспекти розвитку (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): Монографія. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 104–180. 19 Див. напр.: Гирич І. Деякі питання організації М.С. Грушевським археографічної роботи у Львівський період життя (1894–1914) // Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ, Седнів, 18-21 жовтня 1993 р.). – К., 1997. – С. 266–294; Капраль М. Археографічна діяльність Михайла Грушев- ського у львівський період життя (1894–1914) // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали конференції. Львів, 24-25 жовтня 1994 р. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 166–173; Капраль М. Археографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. (Нарис історії діяльності) // Український археографічний щорічник. – Випуск 3-4. – К., 1999. – С. 56–76. 64 20 Див напр.: Герасименко С. Науково-педагогічна та просвітницька діяльність Михайла Грушевського (1894–1917 рр.): монографія. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2013. – С. 58–67. 21 Мерніков Г.І. Школи в українській історичній науці другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: проблеми теорії та історіографії [Текст] : дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Мерніков Геннадій Іванович; Дніпропетровський держ. ун-т. – Д., 1997. – Л. 201-205. 22 Див напр.: Колесник И.И. Научная школа: сетевая модель в украинском контексте // Мир историка: историографический сборник / под ред. В.П. Корзун, С.П. Бычкова. – Вып. 7. – Омск: Изд-во Ом. гос. ун-та, 2011. – С. 262. 23 Див напр.: Грицак Я. Чи була школа Грушевського? // Михайло Грушевський і львівська історична школа. Матеріали конференції. Львів, 24-25 жовтня 1994 р. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 147. 24 Див напр.: Винар Л. Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866–1934) // Винар Л. Силуети епох. – Дрогобич: Відродження, 1992. – С. 120; Грицак Я. Чи була школа Грушевського? // Михайло Грушевський і львівська історична школа. Матеріали конфе- ренції. Львів, 24-25 жовтня 1994 р. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 147; Колесник І. Мережива модель науки (новий проект української істо- ріографії?) // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. К., 2009. – Випуск 4. – С. 83. 25 Див напр.: Герасименко С. Науково-педагогічна та просвітницька діяльність Михайла Грушевського (1894–1917 рр.): монографія. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2013. – С. 207. 26 Труба Р. Омелян Терлецький. – Львів, 2013. – С. 7. 27 Див напр.: Герасименко С. Науково-педагогічна та просвітницька діяльність Михайла Грушевського (1894–1917 рр.): монографія. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2013. – С. 58. 28 Див напр.: Колесник І. Мережива модель науки (новий проект української історіографії?) // Ейдос. Альманах теорії та історії історич- ної науки. К., 2009. – Випуск 4. – С. 83; Колесник И.И. Научная школа: сетевая модель в украинском контексте // Мир историка: историогра- фический сборник / под ред. В.П. Корзун, С.П. Бычкова. – Вып. 7. – Омск: Изд-во Ом. гос. ун-та, 2011. – С. 262. 29 Колесник І. Мережива модель науки (новий проект української історіографії?) // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. – К., 2009. – Випуск 4. – С. 70. 65 30 Див напр.: Бортняк М. С. Томашівський: до відносин із Михай- лом Грушевським // М. Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали конференції. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 187–196. 31 Див напр.: Купчинський О. Листи Мирона Кордуби до Михайла Грушевського: питання творчих взаємин і співпраця учня і вчителя // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали кон- ференції. Львів, 24-25 жовтня 1994 р. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 174–186; Тельвак В. Грушевськіана Мирона Кордуби // УІ. – Т. XLІХ. – Ч. 1–4 (193–196). – Нью-Йорк; Київ, 2012. 32 Крип’якевич Р. М. Грушевський та Ів. Крип’якевич // М. Гру- шевський. Збірник наукових праць... – Львів, 1994. – С. 324–330; Заболотна І. Початок співпраці І.П. Крип’якевича з М.С. Грушевським // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Київ–Нью-Йорк, 2004. – Випуск 8/9. – Том 11/12. – С. 629–632; Тельвак В. Михайло Грушевський в історіографічній рефлексії Івана Крип’якевича (до 1939 року) // Spheres of culture. Journal of Philological, Historical, Social and Media Communication, Political Science and Cultural Studies. – Lublin, 2014. – Volume VІI. – S. 448–458. 33 Пришляк В. Михайло Грушевський та Іван Джиджора: учитель і учень у світлі взаємного листування // Листування Михайла Грушев- ського. Т. 4: Листування Михайла Грушевського та Івана Джиджори / Упоряд.: С. Панькова, В. Пришляк; ред. Л. Винар, П. Сохань, І. Гирич. – Київ–Нью-Йорк: УІТ, ВД «Простір», 2008. – С. 11–47. 34 Качкан В.А. «Реальні образи сумної правди» (Іван Кревецький – історик, критик, бібліограф, пресо- і книгознавець) // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 1996. – Вип. 6. – С. 398–414. 35 Федорук Я. Василь Гарасимчук: його життя і відносини з Ми- хайлом Грушевським // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали конференції. Львів, 24-25 жовтня 1994 р. – Нью- Йорк–Львів, 1995. – С. 225–232. 36 Тельвак В. Михайло Грушевський в оцінках своїх учнів (перша третина ХХ ст.) // Історіографічні дослідження в Україні. – Вип. 23. – К.: Інститут історії України, 2013. – С. 160–197. 37 Див. напр.: Грицак Я. Конфлікт 1913 року в НТШ: причини і причинки // УІ. – 1991–1992. – № 3-4. – С. 319–332; Пшеничний Є. «… Щадіть цензорського олівця»: до історії появи статті С. Томашів- ського «Наша політика» // УІ. – 1991–1992. – № 3-4. – С. 352–361; Горинь В. Михайло Грушевський і конфлікти в Науковому Товаристві 66 ім. Т. Шевченка // Україна: культурна спадщина, національна свідо- мість, державність. Збірник наукових праць. – Львів, 1995. – Випуск 2. – С. 143–156. 38 Панькова С.М. Хто був автором брошури “В обороні правди”? // УІ. — 2006—2007. —Ч. 4; 1–2. — С. 267–274. 39 Див. напр.: Pedycz W. Myron Korduba (1876–1947) / Wasyl Pedycz // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku. Pod redakcją Jerzego Maternickiego przy współpracy Leonida Zaszkilniaka. – Rzeszów : Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2007. – S. 453–466; Піх О. Науково-освітня діяльність Мирона Кордуби у Варшаві (1928–1940) // Україна-Польща : історична спадщина і суспільна свідомість / [відп. ред. Микола Литвин]; Національна Академія наук України, Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2012. – Вип. 5 : Юві- лейний збірник на пошану Олександра Колянчука. – С. 184–191; Серкіз Я. Мирон Кордуба в оцінці сучасників / Ярослав Серкіз // Україна-Польща : історична спадщина і суспільна свідомість / [відп. ред. Микола Литвин]; Національна Академія наук України, Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 2012. – Вип. 5 : Юві- лейний збірник на пошану Олександра Колянчука. – С. 179–183. 40 Див. напр.: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, сус- пільстві / Відп. ред.: Ярослав Ісаєвич, упорядник Феодосій Стеблій. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць, 8. – Львів, 2001. – 960 с. 41 Див. напр.: Бортняк Н. Степан Томашівський: початки наукової та громадсько-політичної праці до 1911 р. // Україна в минулому. – К.; Львів, 1992. – Вип. 2. – С. 93–116; Халак Н. громадсько-політична та наукова діяльність С. Томашівського в роки Першої світової війни // Матеріали засідань Історичної та Археографічної комісій НТШ в Україні. – Львів, 1999. – Вип. 2: 1995–1997. – С. 459–471; Швагуляк М. Степан Томашівський про досвід визвольних державницьких змагань українців // Вісник Львівського університету. Серія історія. – Львів, 2009. – Вип. 44. – С. 417-439; Тельвак В. Краківська доба життя та діяльності Степана Томашівського у світлі документів Архіву Яґел- лонського університету // Архіви України. – 2009. – Випуск 1-2 (263): січень–квітень. – С. 138–149; Telwak W., Pedycz W. Życie i działalność Stepana Tomasziwskiego // Rocznik Biblioteki Naukowej PAU i PAN w Krakowie. – Rok LV. – Kraków, 2010. – S. 319–357. 42 Див. напр.: Халак Н. Наукова спадщина і громадсько-політична діяльність Степана Томашівського: Автореф. дис. … канд. іст. наук: спец.) 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні істо- 67 ричні дисципліни». – К., 1999. – 20 с.; Федорів І.О. Наукова і гро- мадсько-політична діяльність Мирона Кордуби (1876–1947 рр.) [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01; Прикарпатський ун-т ім. Ва- силя Стефаника. – Івано-Франківськ, 2004. – 20 с.; Заболотна І.М. Археографічна діяльність та джерелознавчі студії І.П. Крип’якевича [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06; Київський націо- нальний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2005. – 19 с.; Піх О.М. Науково-бібліографічна діяльність Мирона Кордуби [Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01; НАН України, Інститут україно- знавства ім. І.Крип’якевича. Інститут народознавства. – Л., 2007. – 20 с.; Федорищак Р.Л. Педагогічна та культурно-просвітницька діяль- ність Мирона Кордуби (1876–1947 рр.) [Текст] : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01; Дрогоб. держ. пед. ун-т ім. Івана Франка. – Дрогобич, 2014. – 21 с.; Труба Р.І. Громадсько-політична та наукова діяльність Омеляна Терлецького (1873–1958) Текст] : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01; НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича. Інститут народознавства. – Л., 2015. – 19 с. 43 Федорів І.О. Мирон Кордуба в історії України (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.). – Тернопіль : Тернопіль Онлайн, 2001. – 127 с.; Піх О. Мирон Кордуба (1876–1947). – Львів, 2012. – 72 с. 44 Труба Р. Омелян Терлецький (1873–1958). – Львів, 2013. – 84 с. 45 Див. напр.: Ровенчак І. Михайло Грушевський та Степан Руд- ницький: паралелі життя, наукової та суспільно-політичної діяльності // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали кон- ференції. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 58–59; Штойко П. Степан Рудницький (1877–1927). – Львів, 1997. – С. 9; Іщук С., Олійник Я. Академік Степан Рудницький – основоположник національної геогра- фічної науки // Україна просторова в концепційному окресленні Сте- пана Рудницького. Монографія. – К.: Українська Видавнича Спілка, 2003. – С. 19; Пацай Т. Зенон Кузеля: життя і народознавча діяльність. – Л.: ПП «Видавництво «БОНА», 2013. – С. 40, 42–43. 46 Див. напр.: Мушинка М. Взаємини Степана Рудницького з Ми- хайлом Грушевським // Михайло Грушевський. Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної ювілейної конференції присвяченої 125-й річниці від дня народження Михайла Грушевського. – Львів, 1994. – С. 296–305. 47 Див. напр.: Книш Я. Родовід Василя Гарасимчука // Василь Гарасимчук. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Василь Га- расимчук: життя і творчість. – Львів, 1994. – С. 7–11; Федорук Я. Василь Гарасимчук та його невидані «Матеріали до історії козаччини 68 XVII в.» // Василь Гарасимчук. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Василь Гарасимчук: життя і творчість. – Львів, 1994. – С. 12–47; Pedycz W. Wasyl Herasymczuk // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku. Pod redakcją naukową Jerzego Maternickiego Pawła Sierżęgi, Leonida Zaszkilniaka. – Tom II. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2014. – S. 329–342. 48 Див. напр.: Пришляк В. Мирон Кордуба та Іван Джиджора: рецензент і автор // До джерел: Збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя. – Київ; Львів, 2004. – С. ; Панькова С.М. Із плеяди публіцистичної школи Михайла Грушев- ського: Іван Джиджора. Журналістський вишкіл в газеті “Рада” // Київ і кияни: Матеріали щорічної науково-практичної конференції (Музей історії Києва). — К., 2009. — С. 293–301; Telwak W. Iwan Dżydżora (1880–1919) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku. Pod redakcją naukową Jerzego Maternickiego Pawła Sierżęgi, Leonida Zasz- kilniaka. – Tom II. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszows- kiego, 2014. – S. 313–328. 49 Див. напр.: Чорновол І. Син «руського станьчика»: Богдан Бар- вінський // Багатокультурне історичне середовище Львова в ХІХ і ХХ століттях / За ред. Леоніда Зашкільняка і Єжи Матерніцького. – Львів– Жешув, 2006. – Том. IV. – С. 421–434. 50 Див. напр.: Стеблій Ф. Іван Кревецький – історик // Михайло Грушевський і Львівська історична школа. Матеріали конференції. Львів, 24-25 жовтня 1994 р. – Нью-Йорк–Львів, 1995. – С. 206–225; Стеблій Ф. Іван Кревецький – історик-державник. – Львів: Інститут українознавства ім. В. Крип’якевича НАН України, 2003. – 40 с.; Іван Кревецький: Біобібліографічний покажчик (1901–1943 рр.) / уклад. У. Яворська; авт. вступ. ст.. – Львів, 2008. – 78 с. 51 Див. напр.: Педич В.П., Тельвак В.В., Тельвак В.В. «Предтеча унії» – історико-церковне дослідження Олександра Сушка // Історія релігій в Україні: науковий щорічник 2015 рік. – Л.: Логос, 2015. – Книга І. – С. 49–58. 52 Див. напр.: Дзьобан О. Шпитковський Іван-Юліян Володисла- вович // Українська журналістика в іменах. – Львів, 1998. – Вип. 5. – С. 339–343; Купчинський О. Іван-Юліян Шпитковський // Вісник НТШ. – Львів, 2001. – Зима. – Ч. 26. – С. 30–33; Блавацька О. Родовід родини Івана-Юліана Шпитковського // Матеріали четвертої міжобласної гене- алогічної конференції «Український родовід». (Львів, 27-28 березня 2004 р.). – Львів, 2005. – С. 356–362. 53 Див. напр.: Ковальчук О.Б. Освітня діяльність і педагогічні по- гляди Дениса Коренця в контексті розвитку українського коопера- 69 тивного шкільництва у Галичині (кін. XIX – перша пол. XX ст.) [Текст] : дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2000. – 268 арк. 54 Макевич І. Меланія Бордун – дослідниця українського духовен- ства XVIII століття // Історія релігій в Україні: науковий щорічник. – Л.: Логос, 2013. – Книга І. Частина І: Історія. – С. 788–798. 55 Стеблій Ф. Збірник Західна Україна – нездійснений проект М. Грушевського й І. Крип’якевича // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 8: Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. — Львів, 2001. — С. 123–160. 56 Рубльов О.С. З історії наукових контактів Галичини і Наддніп- рянщини 1920-х років: відвідини УСРР львівськими істориками М. Кордубою та І. Крип’якевичем // Історія України: Маловідомі ім- ена, події, факти: Зб. ст. / Редкол.: П.Т. Тронько (відп. ред.) та ін. – К., 2001. – Вип. 14. – С. 312–346; Рубльов О.С. Сторінка з історії київ- ського «галичознавства» 1920-х рр.: аспіранти М.С. Грушевського О. Павлик і В. Костащук // Укр. іст. журн. – 2003. – № 2. – С. 89–113. 57 Юркова О., Федірко О. Причинок до листування двох учнів Михайла Грушевського. Листи І.П. Крип’якевича до М.М. Ткаченка (1955–1964) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / Відп. ред.: Ярослав Ісаєвич, упорядник Феодосій Стеблій. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць, 8. – Львів, 2001. – С. 548-554. 58 Тельвак В.: Педич В. Історична школа М.Грушевського у Львові (1894–1914 рр.) – Івано-Франківськ, 1997. – 208 с. // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.V. – Дрогобич, 2001. – С. 390–398. 59 Jakubowska Urszula. Lwów na przełomie XIX i XX wieku. Przegląd środowisk prasotwórczych. – Warszawa, 1991. – S. 100. 60 Stopka Krzysztof. Nauki historyczne na Uniwersytecie Lwowskim // Uniwersytetowi Lwowskiemu dla upamiętnienia trzysta pięćdziesiątej rocznicy jego fundacji. Materiały sesji zorganizowanej w dniach 14-15 stycznia 2011 w Krakowie. – Kraków: Polska Akademia Umiejętności, 2011. – S. 229. 61 Ibidem. – S. 245–246. 62 Див. докл.: Тельвак В.: Adamski Łukasz. Nacjonalista postępowy. Mychajło Hruszewski i jego poglądy na Polskę i Polaków. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2011. – 369 s. // Український археогра- фічний щорічник. Нова серія. – К.: Український письменник, 2012. – Випуск 16/17. – С. 637–649; Stryjek T. Hruszewski zdemaskowany // Nowa Europa Wschodnia. – 2012. – Numer 3/4. – S. 110–119. 70 63 Adamski Łukasz. Nacjonalista postępowy. Mychajło Hruszewski i jego poglądy na Polskę i Polaków. – Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2011. – S. 82–83. The article is devoted to the analysis of versatile literature about the Galician School, which apeared during the last quarter of the century. The basic achievements and leading trends of scholar hryshevskyana were highlighted. The conclusions outline the perspective fields of Lviv center of Ukrainian Studies. Keywords: M. Hrushevsky, Lviv Historical School, Ukrainian historical science, historiography discourse, Hrushevsky studies.

Львівська школа Михайла Грушевського в сучасному історіографічному дискурсі

Репозитарії

Схожі ресурси