Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів
У статті зроблено спробу проаналізувати родинне листування представників п’ятого покоління старшинсько-дворянської родини Ґалаґанів – братів Павла, Петра, сестри Катерини (у заміжжі – Рігельман) між собою та із родичами (племінником Миколою Маркевичем, чоловіком племінниці з роду Скоропадських Пав...
Gespeichert in:
| Datum: | 2016 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2016
|
| Schriftenreihe: | Історіографічні дослідження в Україні |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104854 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 142-160. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-104854 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1048542016-07-24T03:01:55Z Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів Будзар, М. Біоісторіографія У статті зроблено спробу проаналізувати родинне листування представників п’ятого покоління старшинсько-дворянської родини Ґалаґанів – братів Павла, Петра, сестри Катерини (у заміжжі – Рігельман) між собою та із родичами (племінником Миколою Маркевичем, чоловіком племінниці з роду Скоропадських Павлом Граббе), управляючими маєтків. Листування охоплює короткий відрізок історичного часу – кілька років впродовж третього десятиріччя XIX ст. Автор досліджує, як саме епізоди «великої історії» відбилися у свідомості респондентів та з’єдналися із їхньою реакцією на сімейні події. Проаналізовано особливості поєднання деталей повсякденного життя в панських маєтках Лівобережної України із прикметами особистісного усвідомлення авторами листів реалій імперського буття. This article is an attempt to analyze correspondence of the family members of the fifth generation of the petty noble Galagan’s family – brothers Pavlo and Petro, sister Catherine (in marriage – Rihelman) between themselves and with relatives (nephew Nikolay Markevich, Pavlo Grabbe – the husband niece’s the Galagan’s of the Skoropadsky family), who ran the estates. The correspondence describes short historical period – couple of years in 1830s. The author examines the way how the episodes of “big history” reflected in the minds of respondents and united with their family reaction to the family events. The features of the combination of parts of everyday life in the manor estates of the Left Bank Ukraine have been examined with the signs of authors’ personal awareness of imperial realities of life. 2016 Article Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 142-160. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. XXXX-0023 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104854 94 (477.63)“18” uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Біоісторіографія Біоісторіографія |
| spellingShingle |
Біоісторіографія Біоісторіографія Будзар, М. Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів Історіографічні дослідження в Україні |
| description |
У статті зроблено спробу проаналізувати родинне листування представників п’ятого покоління старшинсько-дворянської родини Ґалаґанів – братів Павла, Петра, сестри Катерини (у заміжжі – Рігельман) між собою та із родичами
(племінником Миколою Маркевичем, чоловіком племінниці з роду
Скоропадських Павлом Граббе), управляючими маєтків. Листування охоплює короткий відрізок історичного часу – кілька
років впродовж третього десятиріччя XIX ст. Автор досліджує, як саме епізоди «великої історії» відбилися у свідомості
респондентів та з’єдналися із їхньою реакцією на сімейні події.
Проаналізовано особливості поєднання деталей повсякденного
життя в панських маєтках Лівобережної України із прикметами особистісного усвідомлення авторами листів реалій
імперського буття. |
| format |
Article |
| author |
Будзар, М. |
| author_facet |
Будзар, М. |
| author_sort |
Будзар, М. |
| title |
Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів |
| title_short |
Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів |
| title_full |
Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів |
| title_fullStr |
Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів |
| title_full_unstemmed |
Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів |
| title_sort |
сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті хіх ст. в епістолярії родини галаганів |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Біоісторіографія |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104854 |
| citation_txt |
Сімейні оповіді на тлі «великої історії»: 30-ті ХІХ ст. в епістолярії родини Галаганів / М. Будзар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 142-160. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. |
| series |
Історіографічні дослідження в Україні |
| work_keys_str_mv |
AT budzarm símejníopovídínatlívelikoíístoríí30tíhíhstvepístolâríírodinigalaganív |
| first_indexed |
2025-07-07T15:58:21Z |
| last_indexed |
2025-07-07T15:58:21Z |
| _version_ |
1837004386053652480 |
| fulltext |
141
БІОІСТОРІОГРАФІЯ
142
УДК 94 (477.63)“18”
Марина Будзар*
СІМЕЙНІ ОПОВІДІ НА ТЛІ
«ВЕЛИКОЇ ІСТОРІЇ»: 30!ті ХІХ ст.
В ЕПІСТОЛЯРІЇ РОДИНИ ҐАЛАГАНІВ
У статті зроблено спробу проаналізувати родинне листу-
вання представників п’ятого покоління старшинсько-дворян-
ської родини Ґалаґанів – братів Павла, Петра, сестри Кате-
рини (у заміжжі – Рігельман) між собою та із родичами
(племінником Миколою Маркевичем, чоловіком племінниці з роду
Скоропадських Павлом Граббе), управляючими маєтків. Листу-
вання охоплює короткий відрізок історичного часу – кілька
років впродовж третього десятиріччя XIX ст. Автор дослід-
жує, як саме епізоди «великої історії» відбилися у свідомості
респондентів та з’єдналися із їхньою реакцією на сімейні події.
Проаналізовано особливості поєднання деталей повсякденного
життя в панських маєтках Лівобережної України із прикме-
тами особистісного усвідомлення авторами листів реалій
імперського буття.
Ключові слова: приватне листування, старшинсько-дво-
рянські роди Лівобережної Україна, Галагани, Маркевичи, Ско-
ропадські, Граббе.
В умовах сьогодення, коли остаточно визначилися «антро-
пологічні виміри» історичної науки, актуалізовано дослідження
того корпусу джерел, що за більш-менш визначеною традицією
маркіруються як «документи особистого походження» (останнім
часом досить вживаною є дефініція «Ego-документи», хоча
————————
* Будзар Марина Михайлівна – кандидат історичних наук, доцент,
доцент кафедри історії України Київського університету імені Бориса
Грінченка.
143
дискусія щодо паралельного застосування чи то взаємозаміни
формулювань триває)1. Попри знаного суб’єктивізму цієї групи
історичних свідоцтв, їхній значний дослідницький потенціал
обумовлений поєднанням індивідуального та соціального, пара-
лельним експонуванням внутрішнього світу окремої особистості
(«Я») та її соціально обумовлених параметрів («Ми»)2, що
уможливлює перехід від вивчення подій до аналізу ситуацій
(психологічних станів, як особистісних, так і загальносус-
пільних).
Робота із мемуарами, автобіографіями, щоденниками, запис-
никами, листами тощо дозволяє не лише дослідити індивіду-
альні прояви соціальних взаємин, але розглянути ті «біографічні
схеми» (за Т. Лукманом)3, які визначають життя особистості,
зануреної у контекст історичного часу, передусім тому, що
будь-який індивід народжується певної миті у певному місці та
потрапляє до відповідного соціально-історичного контексту,
поступове осмислення якого формує ідентичність (індивіду-
альну, соціальну, національну) особистості4.
Самостійне місце у цій групі джерел посіла епістолярна
спадщина, як, за висловом фахівця, «найбільш поширений засіб
комунікації, особистих контактів людей, що належать до пев-
ного соціуму».5 Вона має значну інформаційну цінність і ваго-
мий соціально та емоційно-психологічний потенціал, завдяки
чому останні десятиріччя використовується не лише як допо-
міжний матеріал для історичних розвідок, але як самостійний
предмет досліджень, передусім у царині історії повсякденності,
соціальної історії, «сімейної історії», історичної біографістики
тощо. Аналіз епістолярію, створеного у межах однієї родини
певного соціального статусу впродовж визначеного історичного
періоду, об’єднує ці напрями, актуалізуючи синтетичний, між-
дисциплінарний ракурс розвідок. В дискурсі сімейної переписки
події «великої» та «приватної» історій поєднуються, що ви-
значає ступінь усвідомлення авторами листів закономірностей
«залучення» їхніх особистісних біографій до історичного кон-
тексту.
Предметом нашої розвідки є досить гарно збережене при-
ватне листування родини з кола українського нобілітету XVIII–
144
XIX ст. – Ґалаґанів, яка до середини XVIII ст. піднеслася до
вищих щаблів у старшинському колі Лівобережної України та
до кінця сторіччя успішно взяла участь у процесі перетворення
козацької старшини на спадковий привілейований стан, впев-
нено увійшовши до імперського аристократичного середовища.
Основний корпус переписки, збереженої у сімейному архіві
Ґалаґанів, утримується натепер у фонді 1475 Центрального
державного історичного архіву України у м. Київ та у фондах
II, III Інституту Рукопису Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського. Можна із впевненістю стверджувати, що
це листування ще не було об’єктом спеціального комплексного
дослідження, левова частка його не оприлюднена. Окрім цього,
у розвідці частково задіяно матеріали особового фонду Василя
Маслова (№ 243 Інституту Рукопису), тому що фондоутворю-
вач, знаний філолог, краєзнавець, музейник і етнограф, збира-
ючи відомості про М. Маркевича, робив копії деяких листів,
передусім з архівних установ Петербургу.
З усього масиву епістолярію нами обрано для аналізу кілька
комплектів листів та поодинокі епістоли, датовані 30-ми роками
XIX ст. Авторами та адресатами листів є представники п’ятого
коліна сімейства Ґалаґанів – брати Павло Григорович (1793–
1834) і Петро Григорович (1792–1855) та сестра Катерина
Григорівна, у шлюбі – Рігельман (1783–1868)6, та їхні рідні.
Серед останніх – небіж Ґалаґанів Микола Андрійович Маркевич
(1804–1860), у недалекому майбутньому – знаний історик і
етнограф, а на тоді – щасливий молодожон, батько первістка
сина Андрія, Павло Христофорович Граббе (1789–1875), кад-
ровий військовий, у першому шлюбі одружений з небогою
Ґалаґанів – Вірою Михайлівною з роду Скоропадських (1801–
1828)7, Олександра Григорівна Гудович (у дівоцтві – Енгель-
гард, дружина Василя Васильовича Гудовича, брата Анастасії
Василівни та Катерини Василівни Гудовичевих, котрі були у
шлюбі відповідно за Андрієм Маркевичем та Павлом Ґалаґа-
ном)8 і управляючі родинними маєтками, зокрема «дідизною» у
селі Сокиринці. Вибірку листів зроблено у такий спосіб, щоб у
центрі уваги опинилися ті особи з сімейства Ґалаґанів та їхнього
родинного оточення, котрі (окрім М. Маркевича) до цього не так
145
часто привертали увагу дослідників, передусім у приватно-
родинному контексті. Також серед епістолярію обрано зразки,
що в них йдеться про значимі події відповідного історичного
періоду, – наслідки російсько-турецької війни 1828–1829 рр.,
поширення холери в Україні впродовж 1830–1831 рр. під час
II пандемії, «Липневу революцію» 1830 р. у Франції, Польське
повстання («Листопадове повстання» 1830–1831 рр.) тощо.
Щодо жанрово-змістової класифікації листів, які аналізу-
ються, то, послуговуючись розподілом, запропонованим одним з
фахівців (листування традиційно-ритуальне, емоційно-інтимне й
інтелектуально-емоційне)9, зазначимо, що розглянуто, перед-
усім, листи першої групи, які містять відомості побутового
змісту (опікування маєтностями, взаємини батьків і дітей, по-
шуки наречених, одруження та смерті у колі родини, приятель-
ські та патерналістські взаємини), хоча, на наш погляд, деякі з
розглянутих зразків сімейного епістолярію мають емоційно-
інтимне та інтелектуально-емоційне забарвлення.
Від початку зазначимо, що переважна більшість листів, роз-
глянутих нами, написана у дідичних маєтках Ґалаганів та їхніх
родичів Рігельманів, Маркевичів, Гудовичів – Сокиринці та Ту-
рівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (зараз – відпо-
відно Чернігівська та Київська області), Андріївка Чернігівсько-
го і Розрите Мглинського повітів Чернігівської губернії (зараз –
відповідно у складі Чернігова та Брянська область Російської
Федерації), чи адресована туди, передусім тому, що на початку
1830-х років ці родини більшу частину року проводили у своїй
«країні» (так називають Лівобережну Україну (Малоросію) ав-
тори листів, зокрема Параскева Рігельман в листі до брата Павла
від 14 грудня 1830 р. (всі дати подано за старим стилем – М.Б.):
«Угрожает нам со всех сторон холера, остается возложить на
бога свое упование, может, … нашей страны не зацепит…»10.
Повсякчасно згадуються у листах інші маєтки представників
цих родин, – Васьківці Прилуцького повіту Полтавської губернії
(зараз – Чернігівська область), Полошки Глухівського повіту
Чернігівської губернії (зараз – Сумська область).
До речі, зазначимо, що в багатьох листах, особливо авторства
П. Граббе, вимушеного більшу частину життя проводити у
146
війську, створено образ цих лівобережних маєтків, передусім у
селах Сокиринці Ґалаґанів, Тростянець Скоропадських, як «рай-
ських куточків». У споминах П. Граббе від 22.08.1828 р. зна-
ходимо запис: «Прекрасный утренний воздух, упоение им.
Перечитал письма. Проснувшиеся живые и незабвенные вос-
поминания прекрасного утра в Тростянце и вообще в Мало-
россии. Благословенный край…»11. 30.12.1832 р. він писав
П. Ґалагану: «в воображении нередко дышу кротким воздухом
Малороссии в скромной своей Блотницкой роще и в эпическом
саду Сокиринец…»12.
Хоча насправді листування сповнено побутових подробиць, у
першу чергу, згадок про майнові справи, грошові розрахунки,
спілкування із управителями. Передусім, постійні прохання про
допомогу щодо улаштування маєткових справ, зокрема, купівлі
нових земель, зустрічаються у листах Катерини Рігельман до
братів. Тут йдеться вже не стільки про сприяння у будівництві
споруд, скільки про виплату коштів (брати були зобов’язані
виплачувати сестрі певні грошові суми, зокрема, у листі від
16.03.1831 р. вона дякує Петрові за присилку 19 776 крб. та
чекає на те саме від Павла13, 9.11. того ж року сестра пише
Павлу Галагану про отримання з тієї суми, яка мала їй надійти
від брата, 30 000 крб.)14. 14.12.1830 р. К. Рігельман напряму
просить Павла підтримати їх готівкою для купівлі суміжного з
їхнім маєтку, без чого не можна було починати торгуватися за
землю, щоб діти не жалілися на них у майбутньому за нереа-
лізовану можливість розширити володіння15.
Також листування засвідчує, що на межі 20-30-х років
XIX ст. Павло Ґалаґан, Микола Маркевич, їхній родич Іван
Скоропадський (1805–1887), навіть Павло Граббе, котрий пере-
важно перебував у війську, облаштовували помешкання у влас-
них маєтках. Як-от, П Граббе неодноразово звертався до П. Ґа-
лаґана з проханнями чи то прослідкувати за ходом будівництва
житлового комплексу у межах села Блотниця Прилуцького по-
віту: «Прошу Вас узнать…, готовится ли для меня какая-нибудь
изба в Блотнице, в которой бы я мог преклонить голову после
стольких моих страданий и трудов…» (у листі від 8.03.1829 р.)16,
«Как мне достойно благодарить Вам за заботливость Вашу,
147
любезный мой друг, на счет постройки дома во Блотнице…»
(у листі від 27.01.1831 р.)17, чи то допомогти грошима для
будівництва: «Прошу Вас … приказать Мартюшенко, чтоб при-
готовил, хоть с грехом пополам, флигель. Он просил у меня
присылки тысячи рублей для окончания первых построек. У
меня уже тысячу рублей по почте пропали, … прошу Вас…, в
случае бы ему нужно было некоторое пособие для безоста-
новочной работы, не отказать ему в этом…» (в листі від
1.09.1831 р.)18. Вочевидь, П. Граббе розраховував на допомогу
П. Ґалаґана як старшого друга, як свояка, як людини від-
повідальної та озброєної вдалим досвідом зведення палацово-
паркового комплексу у своїх володіннях. Згадаємо, що на по-
чатку 1830-х рр. у Сокиринцях був завершений новий ансамбль
у класицистичному стилі за проектом архітектора П. Дубров-
ського19, про перебування у ньому влітку 1830 р. разом із
другою дружиною, донькою лікаря на прізвище Ролле з міста
Ясси, П. Граббе споминав у своїх «Записках»: «На чай приехали
в Секирниці П.Г. Галагана, где в новом прекрасном его доме
нашли приятнейший прием и ожидавшие нас покои…»20. Кілька
років поспіль, у грудні 1833 р. П. Граббе отримав від П. Ґалаґана
листа із сповіщенням про те, що І. Скоропадський має намір
оселитися у Тростянці, що, його, за власним свідченням, пора-
дувало21. Тобто, як бачимо, плани про розбудову панської са-
диби у Тростянці та закладання знаного у майбутньому парку,
реалізація яких розпочалася 1834 р., виникли у І. Скоропад-
ського незадовго до цього, те, що він ділився ними з П. Ґа-
лаґаном, знову ж засвідчує авторитет власника Сокиринець у
родинному колі. Ще одним підтвердженням на користь цієї тези
слугують рядки з листа М. Маркевича до тітки О. Гудович від
9.09.1828 р. із Туровки, де він пише про облаштування у
батьківському маєтку: «теперь строюсь на счет батюшкин и уже
благодаря ему окончил флигель, план которого вы знаете, что
дал мне Павел Григорьевич…»22. Цебто захоплення архітек-
турою П. Ґалаґана, нахил до чого він виявив ще в юності, коли,
за свідченням сина, Григорія Ґалаґана, під час навчання у
Петербурзі у Petri-Schule, захоплювався мистецтвом, малював та
ґрунтовно вивчав зодчество,23 збереглося у зрілі роки та
148
застосовувалося не тільки при розбудові власного помешкання,
але й для допомоги близьким.
Проблема створення житлових комплексів у власних маєтках
нагально постала у сімействах, споріднених з Галаганами, на
початку 1830-х рр., можливо, тому, що на цей час припали
шлюби молодших представників родини. Тоді як Павло Ґалаґан
та Катерина Рігельман вже мали по двоє дітей (Петро Ґалаґан
залишався бездітним), Микола Маркевич, Павло Граббе та Іван
Скоропадський взяли шлюби майже водночас, у 1830–1831 рр.,
їхні діти (первістки у М. Маркевича (син Андрій) та І. Скоро-
падського (дочка Єлизавета), дочка від другого шлюбу у
П. Граббе) народилися у цей же часовий проміжок.
У листування вміщено повідомлення про укладання шлюбів і
народження дітей. П. Граббе у листах до П. Ґалаґана інформує
про ці події досить стримано. Наприклад, про народження сина
Миколи (названого, напевно, на честь Миколи I, тому що у
«Записках» згадано про висловлене імператором бажання бути
хресним батьком немовляти)24 він повідомляє адресата після
опису військового огляду Миколою I дивізії під його коман-
дуванням. П. Граббе із захватом пише про високу оцінку,
надану російським можновладцем результатам підготовки його
дивізії (2-ї Гвардійської) (це було розцінене ним та усіма як
помилування, П. Граббе мав «гріхи молодості» – брав участь у
декабристському русі, за що 4 місяці у 1826 р. утримувався у
фортеці Дюнамюнде)25, а про народження сина згадує нижче,
відмічаючи, правда, що пологи, хоча й правильні, були боліс-
ними для породілля, тому що новонароджений був великим26.
У той самий час Микола Маркевич залишив досить детальні
оповіді як про заручини із Уляною Олександрівною Ракович
(1804–1860) з роду, відомого на Прилуччині з XVII ст., Семен
Ракович, одружений із донькою прилуцького полковника Лазаря
Горленка, був писарем Прилуцького полку27, так і про народ-
ження свого первістка Андрія, названого на честь батька, Андрія
Івановича Маркевича. У листі до «янгола, тітоньки» Олександри
Гудович від 8.10.1829 р. він детально розповів про те, як в
Дігтярах, маєтку Петра Ґалаґана Прилуцького повіту, на імени-
нах дружини старшого з братів Софії Олександрівни (1804–
149
1864, у дівоцтві – Казадаєвої), була отримана попередня згода
щодо майбутнього шлюбу, хоча остаточні перемови відбулися
під час балу у Качанівці Григорія Тарновського, що тривав три
доби – з 15 до 17 вересня того ж року. Цей лист М. Маркевича,
як і деякі інші, адресовані людям, котрим він вочевидь довіряв,
відтворює у подробицях і сам зговір, і зовнішність та характер
нареченої: «… перед ужином нас обоих привели в гостиную, я
отвесил пренизкий поклон перед образом, поцеловал его, потом
подошла к нему Ульяна Александровна, приложилась, сняла с
руки перстень и мне отдала, … в ее глазах соединились вся
томность голубых и весь огонь черных. Над этими глазами пара
таких ресниц, что как увидишь их, так не опомнишься, а
повыше пара бровей, как соболи … Ее настроение соответствует
ее красоте, всегда ровна, всегда спокойна, всегда весела…»28.
Цей лист містить виразні деталі маєткового побуту українського
панства у другої чверті XIX ст.: важливе для спорідненого кола
родин матримоніальне рішення приймається під час пишного
балу та святкування іменин однієї з родичок, «між двома ко-
тильйонами», наречений, згадуючи про попередню невдалу
спробу залицянь чотирьохрічної давнини, вживає вислів з роз-
мовної «селянської» мови («получил гарбуз», пише він).
Не менш красномовним є лист до О. Гудович від 15.11.1830 р.
з описанням народження Андрія Миколайовича Маркевича
(1830–1907)29, майбутнього сенатора Російської імперії, котрий з
1888 р. повернув собі та нащадкам прізвище «Маркович»: «Он
родился 9 числа, худ, бедняжка, но длинен, и с таким же огром-
ным носом, как я; вероятно, что следуя по стопам батюшки
своего, он будет такой же уничтожитель табаку, как и моя
милость…»30. З цього ж листа дізнаємося, що пологами керувала
повивальна бабка з Прилук, на 18 листопада призначили обряд
хрестин, а хрещеними обрали А. Маркевича та тітоньку Кате-
рину Ґалаґан, сестру покійної матері М. Маркевича.
Як бачимо, зміст і емоційне забарвлення повідомлень про
народження первістків-синів у П. Граббе та М. Маркевича до-
сить сильно різняться, можливо, це пояснюється ступенем спо-
рідненості респондентів, характерами авторів, умовами напи-
сання листів (П. Граббе писав їх нерідко на біваках, коли
150
випадала хвилина, М. Маркевич мав досить вільного часу для
листування, зокрема довгими осінньо-зимовими вечорами).
Водночас зазначимо, що усі без виключення листи початку
1830-х рр., розглянуті нами, містять тривожні відомості про
епідемію холери, яка охопила Україну, вочевидь, внаслідок
повернення військових з театру воєнних дій чергової російсько-
турецької кампанії. У листі М. Маркевича до О. Гудович від
17.10.1830 р. в одній короткій фразі змальовано повсякденне
буття у маєтку в українській глибинці та відтворено почуття
тривоги від чуток про епідемію: «Холода и ветер наступили,
нет средства выйти из комнат, о холере час от часу говорят
больше…»31. П. Граббе, котрий в той самий період перебував з
корпусом на квартирах в Умані, у листах до П. Ґалаґана свідчив
про розміри епідемії (військо мало виступити до Єлизаветграду,
але місто взяли в оточення задля запобігання поширення хво-
роби й марш не відбувся) та намагався робити висновки щодо
причини її розповсюдження: «Болезнь в разных местах губернии
и поблизости свирепствует. Она в этот неурожайный год опасна…,
она решительно нападает на бедность и неопрятность…»32.
Нерідко страх перед холерою набував трагікомічного забарв-
лення, як у листі К. Рігельман до брата Павла від 12.01.1831 р.
Процитуємо уривок повністю: «Сколько на сих днях нам на-
делала беспокойства холера или, лучше сказать, слухи об оной.
Солдат в Чернигове гарнизонной, покушавши порядочно кути,
занемог известной болезнью. На другой день, дабы остановить
последствия от несварения желудка, выпил пороху с горелкой,
отчего ему сделалось лучше, полагаясь на это, закусил добрым
куском сала, после чего ему сделалось очень худо, взяли его в
больницу, где медик принял за холеру и пустил ему кровь,
отчего он вскорости и выздоровел, по подозрению взяли и
хозяина, у которого он стоял на квартире, и точно нашли его
больным, но не холерою, а перепившагося после праздников и
давно болящего чахоткою, в испуге с оным бедным поступили
так же, как с солдатом. Отчего он, бедной, через два часа и умер.
Анатомировали и нашли, что у него чахотка. Губернатор33,
говорят, хочет отдать его (лікаря – М.Б.) под суд, чем кончится,
не знаю…»34. Містяни, котрі на свята без обмежень їдять й
151
вживають алкоголь, лікарі, не досить обізнані у своїй справі,
налякані наближенням епідемії, влада, ладна карати без визна-
чення винних і невинних, – у цій невигадливій оповіді, як у
краплі води, віддзеркалилася повсякденність губернського міста
початку XIX ст.
Відомості про поширення холери у листуванні осіб з родин-
ного кола Ґалаґанів початку 1830-х рр. перемежаються звістками
про «Листопадове повстання», причому продемонстровано не-
погану для мешканців сільської глибинки обізнаність у ситуації,
хоча й з запізненням майже на місяць від початку подій.
«Холера в Переяславле, в Кременчуге есть, и в лубенской аптеке
большое требование на лекарство, – пише П. Рігельман брату
Павлу 14 грудня 1830 р., – … я думаю, вам уже известно, что в
Варшаве бунт, и многих хороших генералов убили, русских и
поляков … Цесаревича не захватили, разграбили весь арсе-
нал…»35. Особистісне ставлення авторки листа до протистояння
імперії та польських повстанців повністю збігається із офіцій-
ною думкою, вона висловлює сподівання у тому, що Бог дарую
сили «монарху нашому» витримати ці випробування.
Інформацію про перебіг подій повстання Ґалаґани отриму-
вали також від безпосереднього учасника придушення його уря-
довими військами під головуванням І.Ф. Паскевича – П. Граббе,
тоді генерал-майора, начальника штабу 1-го піхотного корпусу.
Досить детально епізоди штурму Варшави відтворені ним у
листі до Павла Ґалаґана від 1.10.1831 р., причому цікаво по-
рівняти рядки з приватного листування, що розраховано, бе-
зумовно, на реакцію респондента, але зберігає інтонацію осо-
бистісного спілкування, із рядками «Записок» П. Граббе, де ці
події презентовано вже для широкого загалу. Загальне тлу-
мачення ситуації у листі та спогадах майже ідентичне – це
бадьорий тон кадрового військового, котрий радіє «громовому
удару» імперських військ та переконаний, що за все своє воєнне
життя не бачив нічого більш приголомшливого, ніж штурм
Варшави36, що підступи до варшавських укріплень – перша
військова подія, яка повернула війні цікавість, виснажену Напо-
леоном37. У «Записках» П. Граббе детально, на двох сторінках,
описує підготовку до штурму та наголошує на доцільності
152
власної ініціативи щодо переміщення «по фронту» сил 1-го
корпусу. У листі до П. Ґалаґана він не тільки змальовує штурм
укріплень Варшави, коли військові, після двох приступів до
міста, здатні були й на третій, під картеччю, гранатами та
пулями, якщо б його оборонці не капітулювали, але говорить й
про великі втрати з боку армійців, про платню за успіх
«російської зброї» в Європі («Мы заплатили за свой успех и за
несомненное первенство между европейскими армиями, оным
приобретенное, потерею значительною, около 10 тысяч чело-
век…»)38. Також він повідомляє адресата про важке поранення
другого брата його родички з боку дружини, О. Гудович, Ми-
коли Григоровича Енгельгардта, котрому внаслідок важкого
поранення було відтято ногу нижче коліна (ще один брат «Гудо-
вичевої» загинув на очах того ж самого П. Граббе під час
російсько-турецької кампанії у бою в Малій Валахії за містечко
Рахово)39. Як бачимо, офіціозне відчуття задоволення від «вій-
ськової першості» в Європі та впевненість у правомірності
імперської політики не повністю «затьмарило» у свідомості
П. Граббе розуміння жертовності військових дій.
Ще однією темою, яка обговорювалася у листуванні осіб з
роду Ґалаґанів на початку 1830-х рр., є події «Липневої рево-
люції» у Франції та їхні наслідки для маєтків цих крупних
землевласників Лівобережної України. За свідченням управля-
ючих маєтків Ґалаґанів, зокрема, М. Аневіна, висловленого у
листі до Петра Ґалаґана від 5.11.1832 р., «дух обурення від
Парижу та інших департаментів Франції» досяг українського
села. Проявом цієї «смути» стали кілька епізодів непокори селян
у володіннях Ґалаґанів, зокрема, управляючий звітував П. Га-
лагану про розслідування підпалу току й молотарки в одному із
сіл. Не засуджуючи самого факту революційних подій у Фран-
ції, автор протиставляє дії французької громадськості вчинкам
українських селян: бунтівний дух «там» і «тут» має, на його
погляд, різні причини: «… там от желания новых правил, тут от
нежелания новых заведений, там от ума, тут от глупости, неве-
жества, там от беспрерывной деятельности, тут от закоснелой
лени»40. Змальовуючи перебіг подій під час «розыску касательно
гуменника, сторожей и молотильников», дописувач завважує,
153
що не зміг впоратися із селянами навіть за допомогою батюшки:
«они собрались толпою и уже не слушая моих внушений, с
одержимостью кричали, что молотильня запалила гумно…»41.
Цікавим є самий тон цієї оповіді, іронічно-зверхній по відно-
шенню до тих, про кого повідомлялось, й, напевно, ця інтонація
була прийнятною для адресата. Тобто, на думку автора листа та,
ймовірно, Петра Ґалаґана та його оточення, поширення лібе-
ральних ідей, припустимих у «цивілізованому суспільстві», є
згубним і недозволеним для сільської спільноти, для «дурнів,
невігласів і нероб».
Листування Ґалаґанів засвідчує, що покій мешканців дідич-
них володінь збурювали не тільки явища «великого світу»,
звістки про які хвилями доходили до «благословенної Мало-
росії», як називав цей край у своїх листах П. Граббе. До сере-
дини 1830-х р. сталися дві події, що болісно відбилися у сві-
домості авторів листів, – це смерті Андрія Маркевича (у грудні
1831) та Павла Ґалаґана (у жовтні 1834). Відомості про них
родинному епістолярії пов’язані передусім з особою Миколи
Маркевича. Саме він у січні 1832 р. написав детального (на
10 аркушах, списаних з обох сторін) листа до дядька, Павла
Ґалаґана, с промовистим описом останніх місяців життя та об-
ставин смерті батька. Хоча наприкінці листа автор, звертаючись
до адресата, зазначив, що одна лише любов до дядечки змусила
його написати цього гіркого для серця листа42, але дар оповідача
його не зрадив. Епістола сприймається як новела, діючими
особами якої є чада та домочадці родини Маркевичів, передусім
сам Андрій Іванович та його сестра Пульхерія Іванівна, мати
Івана Скоропадського.
М. Маркевич переповідає події з серпня до грудня 1831 р.,
ареною яких стали маєтки у Турівці та Васьківцях і повітове
місто Прилуки, описує взаємини між братом і сестрою, коли
спочатку П. Скоропадська прагнула всіляко запобігти тому, щоб
брат склав заповіт («Батюшка … не мог отбиться от Пульхерии
Ивановны, которой ужас как не хотелось видеть этот акт
совершенным...»)43, а пізніше, захворівши на «розлиття жовчі»,
примушувала його проводити поряд із собою, спочатку у Вась-
ківцях, потім у Прилуках, ночі та дні майже повсякчас, причому,
154
за свідченням небожа, «коль скоро болезнь утихала, позволяя ей
говорить что-нибудь, то она или ругала всех, кого любил ба-
тюшка, или представляла безумие, помешательство, желая пу-
гать и тревожить его…»44. Вочевидь, М. Маркевич не в захваті
від власної тітки, котра постає в листі скаредною, егоїстичною,
вередливою особою. Його можна б було запідозрити в уперед-
женості, хоча до певної міри така характеристика посвідчується
П. Граббе, який пише в «Записках» про зустріч з колишньою
тещею у Полошках влітку 1830 р., коли рухнула його слабка
надія на раніше нею запропонований, письмово та усно через
посередництво А. Маркевича і П. Ґалаґана, доволі значний спа-
док: «Первые минуты разговора с нею убедили меня в невоз-
можности принять от подобной женщины какое бы то ни было
благодеяние…»45.
Син детально змальовує погіршення фізичного стану батька
(оніміння лівої сторони тіла, нестерпний головний біль, роз-
ширення/звуження зіниць тощо), що врешті-решт призвело до
смерті внаслідок різкого погіршення мозкового кровообігу, та
безпомічність лікарів, котрим Пульхерія Іванівна з різних при-
чин забороняла пускати брату кров, прагнучи лікувати його
самостійно, зокрема, за допомогою обливання голови хворого
м’ятним маслом. Даремно лікар «удерживал ее от этого, она
отвечала, что не в силах удержаться, чтобы не лечить своим
лекарством…»46.
Лист сповнений побутових подробиць, що переконливо зма-
льовують життя панської родини, повсякдення якої є досить
скромним. Як-то, живучі кілька осінніх місяців в Прилуках,
А. Маркевич вимушений був квартирувати «в гнусном, поутру
теплом, к ночи холодном домике…»47 (власного приміщення в
місті родина тоді не мала). Чи коли врешті-решт, на вимогу
рідних, А. Маркевич і П. Скоропадська наприкінці листопада
1831 р. повернулися до Турівки, то тітоньку розмістили у
спальні брата, а йому віддали гостьову кімнату – ту, де «підлога
оббита зеленим сукном»48. Вочевидь, у будинку не було зайвих
спалень. Також з листа дізнаємося дечого про вдачу старшого
Маркевича. Так, син пише, що незадовго перед смертю він
нерідко ходив увесь день в «колпаке маменькином и повязан-
155
ный тем платком, в котором она скончалась…»49. Миколі це не
подобалося, коли він сказав про то батькові, той відповів: «Да, я
стал теперь старым инвалидом…»50. Важко повірити, що йдеть-
ся про чоловіка, котрому тільки-но минуло 50 років, високо-
освіченого, колись – успішного дипломата.
Деякі подробиці, пов’язані із передчасною кончиною 1834 р.
та обставинами поховання самого Павла Ґалаґана, адресата
вищезгаданого листа, відобразилися у переписці М. Маркевича
із тіткою Катериною Ґалаґан у такий спосіб, що досить крас-
номовно характеризує самого автора, передусім, засвідчує його
ставлення до спадкових маєткових володінь, до «дідизни».
М. Маркевич переконує вдову П. Ґалаґана перепоховати тіло
чоловіка у Сокиринському маєтку та продовжити його справу
щодо опікування палацово-парковим ансамблем, ним створе-
ним, причому аргументує це значимістю таких дій для сина
подружжя, Григорія, та власними вчинками у такій самій си-
туації: «Я сам, лишившись отца, … был бы весьма огорчен, видя
труды отца моего запущенными … Я бы просил Вас все под-
держать, что дядинька начал, и неоконченное довершить, как
Гриша вырастет, ему это будет утешительно…»51. Очевидно, що
для М. Маркевича дідичні володіння – це те місце, де покоїться
прах предків, що має бути безумовно важливим для нащадків:
«… Мне кажется, что приличнее всего и для света и еще более
для сына, дядинька должен бы покоиться возле родителей своих
в Секиренцах. Остатки его вполне принадлежат Секиренцам,
столько ему обязанным своею красотою…»52.
З листування управителя маєтком у Сокиринцях Луком-
ського з К. Ґалаґан впродовж осені 1835 – зими 1836 рр.
дізнаємося про подробиці перепоховання колишнього власника
Сокиринець. Для перевезення тіла П. Ґалаґана, за свідченням
Лукомського, було заздалегідь приготовлено «пристойний та
спокійний екіпаж» – зимову карету, де легко розмістилася тру-
на53. Для поховання було створено склеп, розрахований на дві
особи, що складався з двох приміщень (одне на одному), в
інтер’єрі мав ширину чотири аршини, висоту – два аршини
десять вершків, в нижній частині його було зроблено отвори для
повітря. За словами управителя, «в самом склепе, хоть бы он
оставался и 200 лет запертым, воздух будет всегда чист, в дни
156
же поминовений в склепу может совершаться панихида и гореть
пред иконою лампада…»54. З листа Лукомського від 10.02.1836 р.
дізнаємося деталі церемонії поховання. Труну з тілом покійного
6.02.1836 р. було виставлено у «великій» церкві (можливо, не в
маєтковій церкві, Варваринській, а в церкві села Сокиринці,
побудованій у другій половині XVIII ст. прадідом померлого,
прилуцьким полковником Григорієм Ґалаґаном) на заздалегідь
підготованім катафалку. Лукомський писав господині: «… в
головах и ногах стоят в траурных подсвечниках присланные
Вами свечи, а по сторона по 4 свечи, сделанные нами на манер
присланных»55. До моменту поховання цілодобово йшли літур-
гія та панахида.
Саме поховання, призначене на 13.02.1836 р., не обійшлося
без драматичних подробиць. По-перше, воно відбулося раніше,
ніж планувалося, за словами управителя, із-за реакції близьких
(брата та його дружини, самої К. Ґалаґан на церемонії поховання
не було), тому що «… Петр Григорьевич от горести и сокру-
шения духа не мог выдержать до того времени видеть перед
глазами гроб брата, которого он столько любил и уважал, а
Софья Александровна от слез даже заболела»56. По-друге, на
похованні не був присутній М. Маркевич, улюблений небіж по-
кійного, син його родича і друга, що, вочевидь, викликало де-
котре напруження між родинами. Принаймні у листі до К. Ґа-
лаґан від 12.03.1836 р. він виправдовується у тому, що не був на
церемонії, хоча й на нього чекали до трьох годин пополудні:
«Петр Григорьевич опоздал с известием. Я был в то время в
Нежине…, то есть накануне погребения дядиньки, я получил
известительное письмо, но, несмотря на желание мое, томлен-
ные лошади и семьдесят верст разстояния мне не позволили
успеть…»57. Можемо тільки гадати, якими були справжні при-
чини відсутності М. Маркевича на похоронах дядька – чи то
боязнь бачити його мертвим (у свідомості, напевно, ще не згас-
ли картини смерті батька), чи то напружені стосунки із братом
покійного, Петром Ґалаґаном, котрого рік до цього у листі до
тієї ж К. Ґалаґан він визначив як «только славного 4000 душами
в Прилуцком и Лохвицком поветах…»58. Але значущим зали-
шається сам факт, досить неординарний для повсякденності
того часу.
157
Таким чином, розгляд певного комплекту листів (далеко не
всіх) з чималого родинного епістолярію Ґалаґанів та їхніх
родичів, створеного за короткий проміжок часу – у першій
половині 30-х років – формує уявлення як про певні події,
значущі для життєдіяльності кола споріднених сімей (майново-
грошові проблеми, весілля/народження/смерті), так і про став-
лення респондентів до суспільно-політичної ситуації поза ме-
жами їхнього повсякдення, причому бачимо, що, попри пере-
бування у родових маєтках, автори та адресати листів мають
уявлення про сутність того, що відбувається у великому світі,
причому не тільки через пресу чи повідомлення з великих міст,
але від рідних – безпосередніх учасників подій. Також листу-
вання надає значущий матеріал для характеристики особли-
востей родинного побуту, відтворення деталей повсякденності,
розуміння психологічної підоснови стосунків людей у межах
сім’ї чи свояцтво-сусідського оточення. Епістолярій, окрім ін-
шого, презентує той фактаж, без якого неможливо відтворити
історію окремої родини у контексті соціальної історії, який
дозволяє реконструювати психологічні портрети респондентів
на тлі певних історичних реалій.
Аналіз лише вибіркових зразків з родинного листування пев-
ного відрізку часу уможливлює вирішення кількох дослідниць-
ких завдань: реконструювати родинно-мережеві взаємин пред-
ставників однієї соціальною групи, у нашому випадку – укра-
їнського дворянства козацько-старшинського походження, із
визначенням сімейно-вікових та особистісно-психологічних
контактів; дослідити індивідуальні реакції людей на значні події
соціально-політичного життя, незалежно від того, наскільки ак-
тивно вони персонально беруть участь у зазначених подіях;
розглянути деталі маєткового побуту Лівобережної України
задля узагальнення особливостей культури повсякдення україн-
ського панства у відповідний історичний період.
————————
1 Острянко А. «Джерела особового походження»: семантика по-
няття // Ейдос: альманах теорії та історії історичної науки / гол. ред.
В. Смолій; відп. ред. І. Колесник. – Вип. 5. – К. : Інститут історії
України, 2010/2011. – С. 241.
158
2 Суржикова Н.В. Эго-документы: интеллектуальная мода или
осознанная необходимость? (Вместо предисловия) // История в эго-
документах: исследования и источники. – Екатеринбург : Издательство
«АсПУр», 2014. – С. 11.
3 Luckman Th. Remarks on Personal Identity : Inner, Social and Histo-
rical Time // Identity: Personal and Socio-Cultural. – Uppsala : Acta Uni-
versity Ups., 1983. – P. 83.
4 Козлова Н. Н. Методология анализа человеческих документов //
Социологические исследования. – 2004. – № 1. – С. 17.
5 Дзюба О.М. Приватне життя козацької старшини XVIII ст. (на
матеріалах епістолярної спадщини); від. ред. В.А. Смолій. – К. : Інс-
титут історії НАНУ, 2012. – С. 42.
6 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К. : Тип. това-
рищества Фронцкевича Г.Л. и К., 1908. – Т. 1 : А–Д. – Галаганы: указ:
с. 221–225.
7 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К. : Тип-
Литографія «С.В. Кульженко», 1914. – Т. 4 : П–С. – Скоропадські,
с. 672, Якушкін І. – лист до П. Чаадаева від березня 1825 р. // Записки,
статьи, письма декабриста И.Д. Якушкина / отв. ред. М.В. Нечкина. –
М. : Изд-во АН СССР, 1951: «Граббе … женился на Скоропадской,
дочери богатой помещицы в Хохландии; свадьба, как говорят, стоила
50 тысяч», с. 242.
8 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К. : Тип. това-
рищества Фронцкевича Г.Л. и К., 1908. – Т. 1 : А–Д. – Гудовичи. –
С. 360.
9 Марасинова Е.Н. Психология элиты российского дворянства по-
следней трети XVIII века : по материалам переписки. – Москва:
РОССПЭН, 1999 – С. 42.
10 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі –
ЦДІАК України), ф. 1475, оп. 1, спр. 106, арк. 7 зв.
11 Записная книжка Павла Христофоровича Граббе. 1828-й год. Ту-
рецкая война // Русский архив 1888, Кн. 2, № 4. – Приложение. – С. 34.
12 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 74, арк. 29 зв.
13 Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вер-
надського (далі – ІР НБУ ім. В.І. Вернадського), ф. II, оп. 1, спр. 26271,
арк. 1.
14 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 106, арк. 12.
15 Там само, арк. 8.
16 Там само, спр. 74, арк. 7.
159
17 Там само, арк. 17 зв.
18Там само, арк. 20.
19 Новаковська Н.П. Архітектор П.А. Дубровський на Україні //
Питання історії архітектури та будівельної техніки на Україні. – К.,
1959. – С. 231–263
20 Из дневника и записной книжки графа П.Х. Граббе. 1829–1835 //
Русский архив. – 1888. – Кн. 2, № 5. – Приложение. – С. 84.
21 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 74, арк. 30.
22 ІР НБУ ім. В.І. Вернадського, ф. 243, оп. 1, спр 550, арк. 328.
23 125-летие Коллегии Павла Галагана в Киеве / под ред. А.И. Сте-
повича. – Киев : Тип. И.И. Чоколова, 1896. – С. 14.
24 Из дневника и записной книжки графа П.Х. Граббе. 1829–1835,
с. 99.
25 Чикиш А.М. Павел Христофорович Граббе // Вопросы истории. –
2006. – № 1. – С. 154.
26 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 74, арк. 22.
27 Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник. – К. : Тип-
Литографія «С.В. Кульженко», 1914. – Т. 3 : Л–О. – Маркевичи. –
С. 236, 241.
28 ІР НБУ ім. В.І. Вернадського, ф. 243, оп. 1, спр. 550, с. 322.
29 Модзалевський В.Л. Маркевичи, с. 421.
30 ІР НБУ ім. В.І. Вернадського, ф. 243, оп. 1, спр 550, арк. 312.
31 Там само, с. 317.
32 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 74, арк. 13.
33 Губернатор Чернігова з 01.09.1828 до 28.01.1839 рр. – дійсний
статський радник Микола Іванович Жуков.
34 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 106, арк. 9 зв.–10.
35 Там само, арк. 8.
36 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 74, арк. 19.
37 Из дневника и записной книжки графа П.Х. Граббе. 1829–1835,
с. 93.
38 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 74, арк. 19 зв.
39 Лукьянович Н.А. Описание Турецкой войны 1828 и 1829 годов, в
4-х тт. – Санкт-Петербург : тип. Э. Праца, 1844–1847. – Ч. 3 : [Кам-
пания 1829 года]. – 1847. – 239 с.
40 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 24, арк. 1.
41 Там само, арк. 1 зв.
160
42 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 2026, арк. 10 зв.
43 Там само, арк. 3.
44 Там само, арк. 4.
45 Из дневника и записной книжки графа П.Х. Граббе. 1829–1835,
с. 84.
46 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 2026, арк. 6.
47 Там само, арк. 3 зв.
48 Там само, арк. 5.
49 Там само, арк. 6 зв.; за свідченням родини, А. Маркевич дуже
кохав свою дружину Анастасію, уроджену Гудович, котра передчасно
померла 1818 р.
50 Там само, арк. 7.
51 ІР НБУ ім. В.І. Вернадського, ф. 243, оп. 1, спр 550, арк. 393.
52 Там само.
53 ЦДІАК України, ф. 1475, оп. 1, спр. 620, арк. 7.
54 Там само, арк. 8.
55 Там само, арк. 9
56 Там само, арк. 9 зв.
57 ІР НБУ ім. В.І. Вернадського, ф. 243, оп. 1, спр 550, арк. 398.
58 Там само, арк. 397.
This article is an attempt to analyze correspondence of the family
members of the fifth generation of the petty noble Galagan’s family –
brothers Pavlo and Petro, sister Catherine (in marriage – Rihelman)
between themselves and with relatives (nephew Nikolay Markevich, Pavlo
Grabbe – the husband niece’s the Galagan’s of the Skoropadsky family),
who ran the estates. The correspondence describes short historical period –
couple of years in 1830s. The author examines the way how the episodes of
“big history” reflected in the minds of respondents and united with their
family reaction to the family events. The features of the combination of
parts of everyday life in the manor estates of the Left Bank Ukraine have
been examined with the signs of authors’ personal awareness of imperial
realities of life.
Keywords: private correspondence, petty noble families of Left Bank
Ukraine, the Galagans, the Markevich family, the Skoropadskiy family, the
Grabbes.
|