Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень

У статті проаналізовано сучасну вітчизняну та зарубіжну історіографію щодо проблематики перебування, репатріації, взаємодії іноземних біженців Першої світової війни з владами більшовицької Росії та новостворених держав на теренах колишньої Російської імперії. Авторка статті дійшла висновку, що...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Жванко, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2016
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104867
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень / Л. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 381-398. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-104867
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1048672019-09-22T11:19:43Z Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень Жванко, Л. Проблемна історіографія У статті проаналізовано сучасну вітчизняну та зарубіжну історіографію щодо проблематики перебування, репатріації, взаємодії іноземних біженців Першої світової війни з владами більшовицької Росії та новостворених держав на теренах колишньої Російської імперії. Авторка статті дійшла висновку, що тема залишається відкритою для дослідників. Відтак, її актуальність спонукає вчених до нових пошуків. The article analyzes the domestic and foreign historiography on issues relating to the residence, repatriation and interaction of foreign refugees of World War I with Bolshevik Russia authorities and the newly formed states in the former Russian empire. The author of the article concluds that the issue remains open to researchers. Therefore, its relevance encourages scientists to new research. 2016 Article Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень / Л. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 381-398. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104867 303.446.4-054.75»1918/1925» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Жванко, Л. Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень Історіографічні дослідження в Україні
description	У статті проаналізовано сучасну вітчизняну та зарубіжну історіографію щодо проблематики перебування, репатріації, взаємодії іноземних біженців Першої світової війни з владами більшовицької Росії та новостворених держав на теренах колишньої Російської імперії. Авторка статті дійшла висновку, що тема залишається відкритою для дослідників. Відтак, її актуальність спонукає вчених до нових пошуків.
format	Article
author	Жванко, Л.
author_facet	Жванко, Л.
author_sort	Жванко, Л.
title	Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень
title_short	Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень
title_full	Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень
title_fullStr	Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень
title_full_unstemmed	Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень
title_sort	біженці першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104867
citation_txt	Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень / Л. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 381-398. — Бібліогр.: 62 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT žvankol bížencíperšoísvítovoívíjninapostímpersʹkomuprostorí19181925rrístoríografíčnípunktirisučasnihnaukovihdoslídženʹ
first_indexed	2025-07-07T15:59:23Z
last_indexed	2025-07-07T15:59:23Z
_version_	1837004451045441536
fulltext	381 УДК 303.446.4-054.75»1918/1925» Любов Жванко* БІЖЕНЦІ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ПОСТІМПЕРСЬКОМУ ПРОСТОРІ (1918–1925 рр.): ІСТОРІОГРАФІЧНІ ПУНКТИРИ СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У статті проаналізовано сучасну вітчизняну та зарубіжну історіографію щодо проблематики перебування, репатріації, взаємодії іноземних біженців Першої світової війни з владами більшовицької Росії та новостворених держав на теренах колишньої Російської імперії. Авторка статті дійшла висновку, що тема залишається відкритою для дослідників. Відтак, її актуальність спонукає вчених до нових пошуків. Ключові слова: Біженці, репатріація, більшовицький режим, історіографія, Перша світова війна. Світовий конфлікт 1914–1918 рр., невіданий у своїх масшта- бах конфлікт інженерних систем, винаходів, високих техно- логій, направлених на знищення пересічної людини, спричинив, крім всього іншого, такі гуманітарні виклики, розв’язання яких зайняло кілька повоєнних років. Серед них: перебування по різні боки фронтів мільйонів, так званих, «переміщених осіб» – біженців, військовополонених, депортованих. Доленосний для Європи 1918 рік, ознаменовий закінченням Першої світової війни та появою на її мапі нових незалежних держав, лише загострив проблеми цих людей. Він, образно кажучи, завершив ———————— * Жванко Любов Миколаївна – доктор історичних наук, професор, професор кафедри історії і культурології Харківського національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова. 382 першу дію трагедії під назвою «Біженство»1, другу ставили вже інші режисери, на інших підмостках, за участі мовчазних гля- дачів та безправних акторів… Упродовж 1918 р. на руїнах Російської імперії виникли Українська Народна Республіка, а згодом – Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського, Польща, Фінляндія, Латвія, Литва. Осторонь постала більшовицька Росія, яка, воюючи з усіма, була джерелом нестабільності у цьому регіоні. На теренах останньої якраз і перебувала основна маса етнічних біженців. У середині 1915 р., вони, як цікаво підмітив британський історик П. Гетрелл, покинули свої рідні місця селянами, ремісниками, священниками, дворянами, а поверталися назад латишами, поляками чи вірменами2. Іншими словами, переміщені особи евакуювалися із прибалтійських, польських, південно-західних губерній Російської імперії у статусі підданих Миколи ІІ в межах одного поліетнічного державного утворення, не перети- наючи до того ж міжнародних кордонів, а по закінченню війни мали стати громадянами своїх новостворених національних держав. Для України кінець 1918 р. був надзвичайно трагічним. Директорія УНР виявилася неспроможною сконсолідувати політичні сили українського суспільства і покінчити з анархією, породженою відсутністю адміністрації на місцях. Це призвело до поступової втрати контролю над країною, яка дедалі більше занурювалася у вир революційного хаосу. Становище України ще більше ускладнилося, коли відкриту агресію проти неї розгорнула більшовицька Росія3. Наступ білих армій, висадка на Півдні України військових формувань Антанти – все це ставило на порядок денний єдине трагічне питання – можливість самого існування України як державного організму. Основні гравці європейської дипломатії – Франція та Британія – фактично віддали Україну в жертву Радянської Росії, яка трансфор- мувалася в тоталітарну державу4. Відтак більшовицький режим розпочав стрімке поглинання України, формування за своїм зразком системи органів влади, серед іншого і організації ре- патріації етнічних біженців. Таким чином, метою запропонованої публікації є аналіз доступної на сьогодні авторці європейської та української літе- 383 ратури, у якій висвітлюються питання долі етнічних біженців, які перебували на теренах колишньої Російської імперії уже по закінченні Першої світової війни. Важливим є виокремлення кола дослідницьких питань, над якими працюють вітчизняні та зарубіжні історики, визначення пріоритетів подальшого висвіт- лення тематики. Перш за все, слід наголосити на складнощах доступу до історичних праць, оскільки їх пошук передбачає роботу в закордонних книгозбірнях, оскільки у вітчизняних бібліотеках вони просто відсутні. Окремі матеріали віднайдено у бібліотеках Польщі (бібліотека Польської Академії Наук, м. Варшава, біб- ліотека Яґеллонського університету, м. Краків) та бібліотеках Російської Федерації (Державна публічна історична бібліотека, м. Москва, Національна бібліотека, м. Санкт-Петербург). Іншу групу склали доступні статті зі світової мережі Інтернет та пре- зентовані колегами примірники своїх наукових видань5. Цікавим прикладом європейського історіописання є колек- тивні монографії, об’єднані однією тематикою, широкою геогра- фію дослідження та спільністю поглядів на обрану пробле- матику. Таким прикладом став міжнародний науково-дослідний проект «Батьківщина: війна, населення та державність у Східній Європі та Росії, 1918–1924 рр.», співредакторами якого висту- пили британські історики П. Гетрелл, один із провідних євро- пейських дослідників історії переміщених осіб ХХ століття та Н. Барон6. Його результатом стала однойменна книга, яка по- бачила світ у 2004 р.7. Автори зосередили свою увагу на проблемах повоєнного життя переміщеного у Першу світову війну цивільного населення на території колишньої Російської імперії, ставленні урядів нових держав до своїх земляків, які майже десятиліття перебували в евакуації, показали шлях ре- патріантів додому, їх новий досвід, взаємовпливи репатріантів та місцевих громад, куди ті поверталися. Важливими для розу- міння окресленої у статті тематики є глави, які присвячені долі колишніх біженців з Польщі8, Латвії9, Литви10, а також репат- ріації поляків з радянської України11. Зазначена колективна праця, безперечно, є одним із перших у європейській історіо- графії комплексних досліджень подібного спрямування. 384 Проблемі визначення місця біженців Першої світової війни у системі політичних координат новостворених держав на сході Європи присвятив свою узагальнюючу статтю П. Гетрелл12. Він наголосив: «Національні держави, що з’явилися, не завжди надавали підтримку біженцям, які поверталися»13. Далі історик констатує, що біженці не потрапили до офіційної історії цих країн. У Росії більшовики витіснили «імперіалістичну війну» та її біженців із суспільної свідомості населення, яке мало спри- ймати лише Жовтневу революцію. Проте, і в Латвії, і в Литві, де досвід біженства мав стати частиною історії національного звільнення, політики, перш за все, займалися розбудовою нової держави і намагалися не привертати уваги до хаосу воєнного часу. Вони просто боялися, що біженці почнуть вимагати гро- шової компенсації. Підбиваючи підсумки, П. Гетрелл висловив пораду «соціальним історикам», які вивчають класи і сус- пільство в більшовицькій Росії, не забувати про величезну групу біженців. «Той, хто став біженцем втрачав не лише отчий дім, але і свою ідентичність. І йому належало знайти не лише своє нове місце для життя, але і нове місце в новоствореному суспільстві»14. Сучасна польська історіографія, яка має має значні здобутки у вивченні тематики біженства Першої світової війни, певним чином висвітлює питання долі біженців й по закінченню цього світового конфлікту. Одним із найважливіших аспектів цієї проблеми є процес репатріації цивільного польського населення. Він отримав юридичне тлумачення у статтях Ризького договору укладного у березні 1921 р. між Польщею та Росією. Про це наголошено у спільному польсько-російському виданні «Biały plamy – czarne plamy. Sprawy trudne w polsko-rosyjskich stosun- kach. 1918–2008»15. У колективній монографії М. Коженьовського, М. Мандзика та Д. Тарасюка, дослідників з університету імені Марії Кюрі- Склодовської в Любліні, присвяченій перебуванню польських біженців у Російській імперії у роки Першої світової війни розглядається початок реевакуації поляків на батьківщину в 1918 р.16. Польща після проголошення 11 листопада 1918 р. своєї незалежності розірвала дипломатичні стосунки з Радян- 385 ською Росією, а відтак опіку польськими біженцями взяла на себе дацька місія Червоного Хреста. Додатковим негативним фактором, як встановили історики, стала польсько-більшо- вицька війна 1920 р., яка ще більше ускладнила повернення з «російської глибинки» додому тисяч поляків. При цьому багато хто з них вже приготувався до від’їзду – продали своє майно, яке не можна було брати в дорогу, звільнилися з роботи, зоставшись без засобів для існування17. Автори книги наго- лосили й на факті морального приниження, з яким при перетині кордону стикалися біженці, як то було, наприклад, в районі Орші. Польські історики зазначають: «Тим, кому вдалося отри- мати дозвіл на перетин лінії фронту повинні були врахувати і грабіж, що його робили більшовики на прикордонних пунктах. Золото, срібло, а також нове взуття та мило конфісковували»18. Більше того, дослідники висловили цікаву сентенцію, що Поль- ща з великою неохотою приймала поляків із Росії, боячись того, що останні можуть бути прихильниками соціалістичних ідей19. На сторінках іншої колективної праці, присвяченої долі по- ляків на теренах Східної України М. Коженьовський, М. Манд- зик, Д. Тарасюк та К. Лятавець звернули увагу на становище польських полонених та умови повернення додому колишніх біженців Першої світової війни до Польші уже за нового режиму20. При цьому автори, визначаючи причини репатріації, ставлять риторичне запитання щодо визначення кількості поль- ської людності, якій вдалося повернутися на батьківщину. «Додому поверталися поляки з примусової воєнної еміграції, чи зі старої, передвоєнної глибоко укоріненої в російських реаліях. До виїзду їх схиляло погіршення умов перебування, страх зумовлений жахіттями громадянської війни і не сприйняття нової більшовицької влади. Питання, на яке не можна одно- значно відповісти, пов’язане із визначенням кількості рееміг- рантів, які в 1918–1921 рр і після Ризького миру повернулися до незалежної Речі Посполитої»21. Фрагменти повернення поляків додому з Києва вже за більшовицької влади подав у книзі М. Коженьовський22. Історик встановив, що польські структури, які займалися організацію повернення поляків додому, і зокрема Центральний обива- 386 тельський комітет, встановили три категорії репатріантів. До першої – «групи А» належали біженці-поляки, евакуйовані російською владою на початку війни, до другої – «групи Б» – належали особи, яких брали під сумнів щодо їх проживання на теренах Польщі до 1914 р. І нарешті третю групу склали особи, які ніколи не проживали в Польщі, але хотіли туди переїхати23. Зі своїми колегами погоджується й інший дослідник з Любліна К. Зелінський. Він зазначив, що нова польська влада, приймаючи біженців зі сходу, робила ставку на власне поляків, а не на колишніх царських чиновників чи холмських селян, евакуйованих в 1915 р. з губерній Королівства Польського24. Професор К. Зелінський у своїй монографії, присвяченій діяль- ності польських комуністів у Радянській Росії протягом 1918– 1922 рр., проаналізував їх ставлення та участь у вирішенні проблеми репатріації колишніх польських біженців Першої світової війни25. Автор наголосив, що поштовхом до повернення додому поляків став Ризький мир, підписаний між Польщею та Росією 18 березня 1921 р. Він ґрунтовно відтворив механізм формування транспорту з біженцями, встановивши, що до кож- ного залізничного ешалону прикріплявся політпрацівник, який слідкував за настроями репатріантів26. Історик навів цікавий факт того, що нова більшовицька влада Росії не бажала повер- тати Польщі малолітніх біженців, оскільки діти, «як делікатний воск, дуже піддатливий на великі впливи, і які повинні стати добрими комуністами»27. Загалом, К. Зелінський наголосив на складнощах, з якими зіткнулися поляки при отриманні дозволів на повернення до- дому. На заваді цьому постала нова більшовицька бюрократія, активна комуністична пропаганда, якій піддавалися колишні польські біженці28, і навіть факти корупції, які мали місце у таборах тимчасового перебування поляків та на збірних пунктах29. Інший польський історик Р. Вишинський у статті, присвя- ченій процесам переселення поляків з Радянського Союзу про- тягом 1920–1960 рр., розглядає проблему формування спеціаль- ної урядової інституції, яким стало управління у справах по- вернення військовополонених, біженців та працівників. Вона 387 діяла під керівництвом Владислава Грабського, відомого поль- ського громадського діяча. Автор показав її склад (різні змішані комісії), визначив напрямки діяльності. Зазначена структура постала як результат підписання Ризького договору – відправ- ного моменту в організації повернення поляків на батьків- щину30. Дослідник стверджує, що «репараційна акція» тривала протягом квітня 1921 р. – квітня 1924 р., в результаті, якої згідно різних джерел повернулося від 900 тис. до 1,1 млн. осіб. Натомість він зазначив, що на теренах СРСР ще й далі зали- шалося від 900 тис. дo 1,5 млн. поляків, головним чином у Білоруській РСР та Українській РСР31. Проте, на нашу думку, Р. Вишинський у цю кількість вкладає усіх етнічних поляків, які проживали на цих теренах, тобто всю польську діаспору і аж ніяк ці цифри не могли стосуватися польських біженців Першої світової війни. Про інші цифри стосовно репатрійованих пише у своїй статті Г. Стронський32. Дослідник, розглядаючи проблеми польських репатріантів у контексті діяльності дипломатичних місій Речі Посполитої в Радянській Україні, вказує на близько 200 тис. осіб, які у першій половині 20-х рр. минулого століття змогло повернутися на батьківщину33. Однією з перших у сучасній латвійській історіографії, при- свяченій долі латвійських біженців по закінченню Першої сві- тової війни, можна назвати статтю Т. Бартеле та В. Шалда34. Вона висвітлює співвітчизників-біженців в період громадянської війни в Росії. Історики, наштовхують читача на думку, що латиські біженці перебували у «подвійних лещатах»: з одного боку жах бути вбитим у горнилі «війни без правил», загинути в умовах червоного терору, а з іншого – неможливість повер- нутися додому, оскільки проросійський режим, який утвердився у той час в Латвії не бажав їх приймати. Більшовицьке керів- ництво Радянської Латвії в умовах поглиблення громадянської війни та дефіциту продовольства прагнуло, у першу чергу, повернути евакуйовані в 1915 р. підприємства з їх робітни- ками35. Натомість Радянська Росія, як вони встановили, всіляко перешкоджала реевакуації стратегічно важливих для неї об’єк- тів, які свого часу було вивезено з економічно розвинених 388 Польських та Прибалтійських володінь. До того ж, у радян- ському уряді розуміли, що «… біженці… не повинні залишати Росію з прокляттями радянській владі. Біженець, скривджений Росією, це ворог Радянської влади, який і на старій своїй батьківщині погано підтримає Соціалістичну Революцію, що народжується у всьому світі»36. Не кращим, на думку Т. Бартеле та В. Шалди була позиція й нового політичного керівництва Латвії, яке прийшло до влади у 1920 р. Латиські дипломати, акредитовані в Москві, по закін- ченні громадянської війни і припинення військових дій з Радянською Росією, прагнули «запобігти напливу до Латвії великих мас безземельних, щоб не розширювати соціальну базу комуністів»37. Репатріантам роз’яснювалося, що «… наша Лат- вія дуже мала і дуже розорена, щоб найближчим часом при- йняти велику кількість незаможних громадян»38. При цьому сучасні латиські та польські історики одностайно оцінюють перебування іноземних біженців в Радянській Росії, як жахливе, а також визнають наявність «адміністративних перепон»39 з боку радянської влади у справі повернення їх додому. Причи- ною того стала політична складова, складність та зволікання в оформленні виїздних документів. У іншій статті присвяченій перебуванню латиських біженців у Петрограді протягом 1915–1920 рр. Т. Бартеле та В. Шалда звернули увагу на таємний договір про перемир’я між Радян- ською Росією і Латвійською республікою від 30 січня 1920 р. У ньому йшла мова про пропуск біженців на місця їх попе- реднього проживання. Проте не всі латиші могли повернутися, оскільки частина чоловіків була охоплена мобілізацію до Чер- воної армії. Автори також прослідкували ставлення латиських комуністів, які перебували в Росії, до своїх земляків-біженців. Виявилося, що частина більшовиків-латишів була проти репат- ріації останніх до «білої Латвії». Інші вважали за необхідне повернути до Латвії лише біженців-робітників, щоб ті скинули владу буржуазії40. Важливим моментом у справі повернення латиських біженців додому стали переговори у Брест-Литовську. Відтак В. Шалда наголосив: «До того часу, поки між Росією та Німеччиною не 389 був підписаний мир, біженці утримували від спроб повернутися на свої місця постійного проживання. Після підписання Берес- тейського миру ситуація змінилася. Під егідою консульства Німеччини в Петрограді уже у кінці березня 1918 р. почав діяти так званий «Балтійський комітет», який реєстрував бажаючих виїхати додому біженців. І уже у квітні через Нарву і Псков пішли перші потяги з біженцями»41. Проте і латиські історики, як і їх польські колеги, зауважують на неузгодженості та зволіканнях у роботі відповідних радянських установ. Про складні умови репатріації латишів з України наголошує у своїй статті професор Латвійського університету Е. Єкабсонс. Він зазначив: «Після заняття території України Червоною ар- мією влітку 1920 р. латвійська влада серйозно занепокоїлася питанням повернення звідти латвійських біженців. У дуже скрутних обставинах в Україні перебували тисячі латишів, які не мали можливості повернутися на Батьківщину, адже радян- ські власті постлалися на відсутність домовленостей між Лат- вією та радянською Україною. Ті, хто мали змогу, їхали до Москви й там залагоджували формальності, пов’язані з повер- ненням, проте більшості це було недоступно»42. У ґрунтовному дослідженні литовського історика Т. Балке- ліса з університету Стенфорда проблему репатріації литовських біженців подано крізь призму національно-державного будів- ництва в Литві упродовж 1918–1924 рр.43. Автор окреслює просторове поняття «батьківщина» для понад 500 тис. литовців, які у роки Першої світової війни опинилися у статусі біженців. Вона – батьківщина – у ході прикордонних воєн з Польщею, більшовицькою Росією лише формувалася як державний орга- нізм. Важливим моментом у роботі є визначення концепту- альних понять, які пояснюють статус литовського біженця, який перебував до того у «вигнанні», і який певною мірою був «небажаним елементом» у новій батьківщині. Автор проаналі- зував хронологію репатріації біженців і прийшов до висновку, що найінтенсивнішим рух був у 1918 р. та 1920–1921 рр. У 1919 р. він був перерваний активними бойовими діями «між новоство- реною литовською армією, німецькими військами та силими більшовиків, які зайняли більшу частину східної Литви»44. 390 Проблема біженства Першої світової війни перебуває у полі зору й білоруських істориків, результатом пошуків яких стали перші узагальнюючі статті та монографії45. Проте вивчення доля білоруських біженців по закінченні війни чекає на своїх дослідників. Однією з перших робіт у цьому напрямі є стаття Т. Іванової. Вона присвячена висвітленню діяльності місцевих органів влади Вітебської губернії протягом 1917–1924 рр. у справі опіки біженцями46. Авторка, спираючись на матеріали місцевого обласного архіву, прийшла до висновку, що саме місцеві органи влади Вітебщини, виконуючи накази Центру, відіграли ключову роль у безпосередньому вирішенні соціаль- них питань, пов’язаних із перебуванням біженців на ввіреній їм території. Крім того, що досить цікаво, «… відповідно до вимог Центру місцева влада здійснювала механізм не лише соціаль- ного, але і політичного контролю над групами біженців»47. У 2014–2015 рр. українська історична наука здійснила про- рив у дослідженні різних аспектів Першої світової війни. Завдяки роботі вітчизняних дослідників світ побачило двотомне фундаментальне видання «Велика війна 1914–1918 рр. і Украї- на». Читачеві подано широку палітру міжнародних відносин, політичної діяльності українства у роки війни та актуалізацію «українського питання», бойові дії на українських теренах, соціально-економічні, духовні та повсякденні проблеми тогочас- ного суспільства48. Другий том – документальні свідчення пере- бігу війни на українських теренах49. На сторінках першого тому професор О. Реєнт та Б. Янишин подали розгорнутий аналіз проблеми вивчення Першої світової війни в українській історіо- графії50. У контексті стану дослідження проблеми біженців Великої війни автори наголосили на формування саме у Харкові «… певного осередку вивчення проблем біженства періоду вій- ни і революції»51. Такий висновок вони зробили на підставі аналізу робіт харківських дослідниць – Л. Жванко52 та Т. Лиха- чової53. У 2013–2014 рр. Л. Жванко опублікувала кілька узгаль- нюючих статей, присвячених висвітленню різних складових історіографії біженства Першої світової війни54. Окремі її пуб- лікації стосуються проблематики перебування біженців-інозем- ців на українських теренах уже по закінченню Першої світової війни55. 391 Проте можна говорити лише про перші кроки українських науковців в розробці тематики репатріації біженців Першої світової війни на початку 20-х рр. минулого століття. Так О. Даниленко, розглядаючи «дипломатичний спосіб» вирішення соціально-гуманітарних питань Першої світової війни, який по її закінченню обрали «недавно ворожі військові сили»56, зробив певні акценти й на розв’язанні проблеми репатріації колишніх біженців. Автор коротко проаналізував процес формування сис- теми радянських органів допомоги цій категорії населення: Українська комісія у справах військовополонених і біженців (Укрплєнбеж), губернські комісаріати (губплєнбеж), Київський окружний плєнбеж, терміни створення, повноваження та на- прямки роботи57. Конструктивом у розв’язанні проблеми репат- ріації колишніх біженців О. Даниленко назвав низку між- державних договорів радянської України з Литвою та Польщею, укладених протягом 1921 р.. У них було закріплено категорії репатріантів, склад спеціальних Мішаних комісій, які мали займатися оформленням виїздних документів тощо58. При цьому автор визнав їх роботу «напруженою», «благочинною», «що дало можливість зменшити кількість людських утрат». Важли- вим, на наш погляд, є висновок щодо самостійної діяльності дипломатичних представництв УСРР, які діяли самостійно або спільно із місіями РСФРР, тобто були суб’єктом міжнародних відносин до літа 1923 р., відколи почали діяти міжнародні інституції СРСР59. В. Шарпатий у роботах, присвячених дослідженню станов- лення радянської системи соціального захисту в Українській СРР певним чином торкається проблеми колишніх біженців Першої світової війни. Він зазначив, що у 1918–1919 рр., коли більшовицький режим боровся за своє існування, біженецька справа заледве вписувалася в його систему політичних коор- динат. Радянська держава, декларуючи принципи соціальної рівності та пролетарської солідарності засвідчила неспромож- ність системи соціального забезпечення надати повноцінну допомогу різним категоріям населення одночасно та врегулю- вання справи біженців зокрема60. Тим самим В. Шарпатий наголосив, що проблема соціального захисту біженців, зокрема 392 й у Радянській Україні, «… набула ознак гуманітарної катаст- рофи, тому що дати раду і допомогу у перелюднених місцях було справою непростою»61. У статті В. Окіпнюк присвяченій місії Польського Това- риства Червоного Хреста в Україні зроблено спробу відтворити діяльність цієї структури, серед іншого і у справі допомоги колишнім біженцям Першої світової війни62. Таким чином, аналіз наявної літератури засвідчує відкритість теми для подальших досліджень. Вітчизняні та зарубіжні істо- рики лише визначили акценти вивчення долі репатріантів, як одного із соціо-гуманітарних наслідків Першої світової війни. Відтак на порядку денному вивчення, на підставі залучення широкого кола джерел, проблеми репатріації іноземних біжен- ців з території радянської України, відтворення механізмів її регулювання з боку більшовицької влади, ставлення до свого нового статусу самих біженців-репатріантів, міждержавні взає- мини регулювання проблеми тощо. ———————— 1 Жванко Л. Біженці Першої світової війни: український вимір (1914–1918 рр.): монографія / Л.М. Жванко. – Х.: Віровець А.П. «Апостроф», 2012. – 568 с. 2 Гетрелл П. Война, бегство и рождение нации. Драма беженцев в царской России и ее последствия, 1914–1920. Режим доступа: http://urokiistorii.ru/node/52181 Источник: Gatrell P. Der Krieg, die Flucht und die Nation. Das Flüchtlingsdrama im Zarenreich und die Folgen, 1914–1920 // Osteropa. – 2014. – Bd. 64. – H. 2-4. – S. 185–196. 3 Ковальчук М. Невідома війна 1919 р.: українсько-білогвардійське збройне протистояння: наукова монографія / М. Ковальчук. – К.: Темпора, 2006. – С. 8. 4 Жванко Л. 1918 рік та Україна: врегулювання проблеми біженців // ROK 1918 w Europie Środkwo-Wschodniej / Л.М. Жванко. – Białystok: Wydawnictwo Uniwersytetu w Białystoku, 2010. – S. 601. 5 Авторка складає подяку професорам П. Гетреллу, М. Коженьов- ському, К. Зелінському, доктору історії Т. Балкелісу за люб’язно пре- зентовані матеріали, якій й сприяли появі цієї статті. 6 Takiguchi Junya. Nick Baron and Peter Gatrell, eds., Homelands: War, Population and Statehood in Eastern Europe and Russia, 1918–1924, 393 Anthem Press: London: 2004, XIII, 267 p., ISBN 1843311208 (cloth) and Peter Gatrell and Nick Baron, eds., Warlands: Population Resettlement and State Reconstruction in the Soviet-East European Borderlands, 1945–50, Basingstoke: Palgrave Macmillan: 2009, XV, 276 p., ISBN: 023057601X (hbk.) / Junya Takiguchi // Eurasia Border Review. 2005. – P. 93–96. Режим доступу: http://src-h.slav.hokudai.ac.jp/publictn/eurasia_border_ review /ebr 2/8_taki guchi.pdf 7 Homelands: War, Population and Statehood in Eastern Europe and Russia, 1918–1924 / Nick Baron and Peter Gatrell, eds. – London: Anthem Press, 2004, XIII. – 267 p. 8 Zieliński K. Population Displacement and Citizenship in Poland, 1918– 1924 / K. Zieliński // Ibidem. – P. 98–118. 9 Priedite A. Latvian Refugees and the Latvian Nation State during and after World War / A. Priedite // Ibidem. – P. 35–52. 10 Balkelis T. The Return of World War One Refugees to Lithuania / T. Balkelis // Ibidem. – P. 74–97. 11 Stadnik K. The Reparation of Polish Citizens from Soviet Ukraine to Poland in 1920–1922 / K. Stadnik // Ibidem. – P. 120–133, 245–246. 12 Гетрелл П. Война, бегство и рождение нации. Драма беженцев в царской России и ее последствия, 1914–1920. Режим доступа: http://urokiistorii.ru/node/52181 Источник: Gatrell P. Der Krieg, die Flucht und die Nation. Das Flüchtlingsdrama im Zarenreich und die Folgen, 1914–1920 // Osteropa. – 2014. – Bd. 64. – H. 2-4. – S. 185–196. 13 Там же. 14 Там же. 15 Biały plamy – czarne plamy. Sprawy trudne w polsko-rosyjskich stosunkach. 1918–2008 / Pod red. Adama Daniela Rotfefda i Anatolija W. Torkunawa. – Warszawa: PISM, 2010. – S. 40. 16 Korzeniowski M. Tułaczy los. Uchodźcy polscy w imperium rosyjs- kim w latach pierwszej wojny światowej / M. Korzeniowski, M. Mądzik, D. Tarasiuk. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2007. – S. 221–227. 17 Ibidem. – S. 227. 18 Ibidem. – S. 226–227. 19 Ibidem. – S. 227. 20 Mądzik M. Polacy na wschodniej Ukrainie w latach 1832–1921 / M. Mądzik, M. Korzeniowski, K. Latawiec, D. Tarasiuk. – Lublin: Wydaw- nictwo OLECH, 2012. – 230 s. Коротка рецензія на цю книгу подана авторкою статті: Marek Mądzik, Mariusz Korzeniowski, Kryzsztof 394 Latawiec, Dariusz Tarasiuk. Polacy na wschodniej Ukrainie w latach 1832– 1921. – Lublin: Wydawnictwo OLECH, 2012. – 230 s. // http://www.historians.in.ua/index.php/novi-knizhki/859-marek-mdzik- mariusz-korzeniowski-kryzsztof-latawiec-dariusz-tarasiuk-polacy-na- wschodniej-ukrainie-w-latach-1832-1921-lublin-2012-230-s 21 Ibidem. – S. 212. 22 Korzeniowski М. Za Złotą Bramą. Dzialalność spoleczno-kulturalna Polaków w Kijowie w latach 1905–1920 / M. Korzeniowski. – Lublin: Wydawnictwo UMCS, 2009. – S. 582–583. У 2015 р. книгу перекладено українською мовою. Коженьовський М. За Золотими ворітьми. Суспільно-політична діяльність поляків у Киві в 1905–1920 рр. / М. Коженьовський. – К. : Дух і літера, 2015. 23 Ibidem. – S. 584. 24 Zieliński K. Kwestia obywatelstwa polskiego dla repartiantów, reemigrantów i uchodzów z Rosji w łatach 1918–1922 / K. Zieliński // Dzieje Najnowsze. – 2001. – № 4. – S. 28. 25 Zieliński K. O Polską Respublikę Rad. Działalność polskich komu- nistóww Rosji Radzieckiej 1918–1922 / K. Zieliński. – Lublin: Wydaw- nictwo UMCS, 2013. – S. 198–232. 26 Ibidem. – S. 206–207. 27 Ibidem. – S. 225. 28 Ibidem. – S. 216. 29 Ibidem. – S. 219. 30 Wyszyński R. Przesiedlenia ludności polskiej z ZSRR w latach 1920– 1960 / R. Wyszyński // Studia BAS. – 2013. – № 2 (34). – S. 110. 31 Ibidem. – S. 111. 32 Stroński H. Losy ludności polskiej na Ukrainie Sowieckiej a dyplomacja II RP w latach 1921–1939 / H. Stroński // Polska dyplomacja na Wschodzie w XX – początkach XXI wieku. Praca zbiorowa pod redakcją H. Strońskiego i G. Seroczyńskiego. – Olsztyn – Charków, 2010. – S. 248– 273. 33 Ibidem. – S. 249. 34 Бартеле Т., Шалда В. Латышские беженцы в России в годы граж- данской войны / Т. Бартеле, В. Шалда // Отечественная история. – 2000. – № 1. – С. 18–31. 35 Бартеле Т., Шалда В. Латышские беженцы в России в годы гражданской войны / Т. Бартеле, В. Шалда // Отечественная история. – 2000. – № 1. – С. 23. 36 Там же. – С. 24. 395 37 Там же. – С. 25. 38 Там само. – С. 28. 39 Там само. – С. 27. 40 Бартеле Т., Шалда В. Латышские беженцы в Петрограде. 1915– 1920. Режим доступу: www.ut.ee/FLVE/ruslit/.../Bartele_Shalda.doc 41 Шалда В. Латышские беженцы в России и революции 1915– 1921 гг. / В. Шалда // Россия и Балтия: эпоха перемен (1914–1924). – М., 2002. – С. 60–84. Режим доступу: www.ut.ee/FLVE/ruslit/.../ estica/.../Shalda.docwww.ut.ee/FLVE/ruslit/.../estica/.../Shalda.doc 42 Єкабсонс Е. Латвійсько-українські зв’язки за доби УНР / Е. Єкабсонс // Український історичний журнал. – 2006. – № 2. – С. 70. 43 Balkelis T. Nation-building and world war I refugees in Lithuania, 1918–1924 / T. Balkelis // Journal of Baltic Studies. – 2003. – № 34 (4) – P. 432–456. Режим доступу: http://www.informaworld.com/terms-and- conditions-of-access.pdf 44 Ibidem. – Р. 434. Режим доступу: http://www.informaworld.com/ terms-and-conditions-of-access.pdf 45 Жванко Л.М. Біженство Першої світової війни часів Російської імперії: головні напрямки зарубіжної історіографії / Л.М. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні / Ред. кол.: В.А. Смолій (голова). НАН України. Інститут історії України. – Вип. 24. – К.: Інститут історії України НАН України, 2014. – С. 387. 46 Иванова Т. Проблема беженцев в деятельности местных органов власти Витебской губернии в 1917–1924 гг. / Т. Иванова // Журнал международного права и международных отношений. – 2012. – № 3. Режим доступу: http://www.evolutio.info/content/view/1976/5/ 47 Там же. 48 Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. У 2-х кн. – Кн. 1: Історичні нариси / Упоряд. О.П. Реєнт. Ред. кол. В.А. Смолій (голова), НАН України, Інститут історії України. – К.: ТОВ Видавництво «Кліо», 784 с.; Перша світова війна 1914–1918 рр. і Україна: мовою документів і свідчень / Упорядн. В. Шевченко. НАН України. Інститут історії України. – К.: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2015. – 800 с. 49 Перша світова війна 1914–1918 рр. і Україна: мовою документів і свідчень / Упорядн. В. Шевченко. НАН України. Інститут історії України. – К.: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2015. – 800 с. 50 Реєнт О.П., Янишин Б.М. Перша світова війна в українській історіографії / О.П. Реєнт, Б.М. Янишин // Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. – С. 18–60. 396 51 Там само. – С. 50. 52 Жванко Л.М. Соціальні виміри Української Держави (квітень– грудень 1918 р.): монографія / Л.М. Жванко. – Х.: Прапор, 2007. – 224 с.; Її ж: Біженство Першої світової війни в Україні. Документи і матеріали: монографія / Л.М. Жванко. – Х.: ХНАМГ, 2009. – 360 с.; Її ж: Біженці Першої світової війни: український вимір (1914–1918 рр.): монографія / Л.М. Жванко. – Х. : Віровець А.П. «Апостроф», 2012. – 568 с.; Її ж: Перша світова війна: біженці в Україні (1914–1918 рр.): дис. … докт. іст. наук. – Полтава, 2012. – 704 с.; Її ж: Політика українських національних урядів щодо біженців // Велика війна 1914– 1918 рр. і Україна. У 2-х кн. – Кн. 1: Історичні нариси / Упоряд. О.П. Реєнт. Ред.кол. В.А. Смолій (голова), НАН України, Інститут історії України. – К.: ТОВ Видавництво «Кліо». – С. 511–534; Її ж: Підбірка документів до Глави 6 «Соціально-економічні аспекти війни» (док. № 265-289) // Перша світова війна 1914–1918 рр. і Україна: мовою документів і свідчень. / Упорядн. В. Шевченко. НАН України. Інститут історії України. – К.: ТОВ «Видавництво “КЛІО”», 2015. – С. 417–450; Її ж: Біженство Першої світової війни: українські акценти // Перша та друга світові війни в історії людства (до 100-річчя початку Першої і 75-річчя початку Другої світових воєн): Монографія / Наук. ред. проф. С.С. Трояна. – К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2014. – С. 190– 206. Загалом дослідниця має понад 100 наукових публікацій з тема- тики біженства Першої світової війни, з яких – 30 уміщено у виданнях Республіки Білорусь, Латвії, Литви, Німеччини, Польщі, Росії, Японії. Нині вона є співавторкою ідеї міжнародного проекту «Уся Європа в русі: Велика війна і біженці 1914–1918» («Europe on the Move: the Great War and its Refugees, 1914–1918») та співредакторкою (інший співредактор – професор П. Гетрелл) майбутньої однойменної колек- тивної монографії, яка має побачити світ у видавництві універси- тету Манчестера (Велика Британія). Жванко Любов. Друге засідання учасників міжнародного проекту «Europe on the move: the Great War and its refugees, 1914–1918» («Європа в русі: Велика війна та її біженці. 1914–1918 рр.») Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php/en/ institutsiji-istorichnoji-nauki-v-ukrajini/1693-liubov-zhvanko-druhe- zasidannya-uchasnykiv-mizhnarodnoho-proektu-europe-on-the-move-the- great-war-and-its-refugees-1914-1918-yevropa-v-rusi-velyka-viyna-ta-yiyi- bizhentsi-1914-1918-rr 53 Лихачова Т.М. Культурно-просвітницька робота серед біженців- поляків з Королівства Польського в роки Першої світової війни / Т.М. Лихачова // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії: 397 зб. наук. пр. – Х., 2007. – Вип. 10. – С. 86–94; Її ж: Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. – листопад 1917 р.): дис. … канд. іст. наук. – Х., 2010. – 220 с.; Її ж: Польські організації допомоги жертвам війни в системі державної та суспільної опіки над біженцями на Сході (1914– 1921 рр.) / Т. Лихачова // Polska dyplomacja na Wschodzie w XX – początkach XXI wieku. Praca zbiorowa pod redakcją H. Strońskiego i G. Seroczyńskiego. – Olsztyn – Charków, 2010. – S. 33–51. 54 Жванко Л.М. Біженство Першої світової війни часів Російської імперії: головні напрямки зарубіжної історіографії / Л.М. Жванко // Історіографічні дослідження в Україні / Ред. кол.: В.А. Смолій (голова). НАН України. Ін-т історії України. – Вип. 24. – К.: Ін-т історії України НАН України 2014. – С. 373–394; Її ж: Первая мировая война и беженцы на Восточном фронте: новые исследования (конец ХХ – началo XXI века) (Аналитический обзор) / Л.Н. Жванко // Первая мировая война. Современная историография. Сборник обзоров и рефе- ратов. М.: ИНИОН РАН, 2014. – С. 193–214; Її ж: Жванко Л.Н. Беженство Первой мировой войны в исследованиях российских исто- риков / Л.Н.Жванко // Первая мировая война в истории и культуре России и Европы: сб. статей/ под ред. проф. Г.В. Кретинина. – Кали- нинград: «Живём», 2013. – С. 207–214. 55 Жванко Л.М. До проблеми репатріації іноземних біженців з територій колишньої Російської імперії (1918–1925 рр.) / Л.М. Жванко // Київська старовина. – 2011. – № 2. – С. 83–97; Жванко Любов. Влада і біженці Першої світової війни: еволюція стосунків на теренах Східної Європи (1914–1925) / Любов Жванко // Człowiek w Europie. Człowiek wobiec problemów XIX i XX wieku. Redakcja naukowa Macej Franz; Mariusy Kardas. – Toruń: Wyd-wo Adam Marszałek, 2011. – S. 115–133. Жванко Л.М. До проблеми формування системи соціального захисту біженців Першої світової війни в радянській Україні: мовою доку- ментів (1919 р.) / Л. М. Жванко // Гуржіївські історичні читання: Збірник наукових праць / Ред. кол. В.А. Смолій, О.І. Гуржій, А.Г. Мо- розов та ін. – Черкаси: Вид. Чабаненко Ю.А., 2015. – Вип 10. – С. 53– 55. 56 Даниленко О. Військовополонені, інтерновані й біженці на території європейських країн як об’єкт дипломатичних відносин (1919–1923 рр.) / О. Даниленко // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. Вип. 20: Міжвід. зб. наук. пр. на пошану д.і.н., проф. Віднянського Степана Васильовича // Ін-т історії України; в. о. відп. ред. А.Ю. Мартинов. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2011. – С. 196. 398 57 Там само. – С. 197–199. 58 Там само. – С. 207–208. 59 Там само. – С. 210. 60 Шарпатий В.Г. Становлення та функціонування системи соці- ального забезпечення в Українській РСР в 1920–30-х рр.: історичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / В.Г. Шарпатий. – Чернівці, 2007. – С. 18. 61 Шарпатий В. Соціальне забезпечення сімей червоноармійців, «жертв контрреволюції» та біженців в Україні (1919–1922 рр.): істо- ричний аспект / В. Шарпатий // Питання історії України. Чернівці: Б. в., 2004. – Том 7. – С. 52. 62 Окіпнюк В. Діяльність місії Польського Товариства Червоного Хреста в Україні у листопаді 1919 р. – квітні 1920 р. / В. Окіпнюк // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип. 20: Міжвід. зб. наук. пр. на пошану д.і.н., проф. Віднянського Степана Васильовича // Ін-т історії України; в.о. відп. редактора А.Ю. Мар- тинов. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2011. – С. 183–195. The article analyzes the domestic and foreign historiography on issues relating to the residence, repatriation and interaction of foreign refugees of World War I with Bolshevik Russia authorities and the newly formed states in the former Russian empire. The author of the article concluds that the issue remains open to researchers. Therefore, its relevance encourages scientists to new research. Keywords: Refugees, historiography, repatriation, Bolshevik regime, historiography, World War I.

Біженці Першої світової війни на постімперському просторі (1918–1925 рр.): Історіографічні пунктири сучасних наукових досліджень

Репозитарії

Схожі ресурси