«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки

Автор аналізує концепції помаранчевої революції 2004 р. і визначає ступінь їх відповідності історичній правді.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Горак, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2016
Назва видання:	Історіографічні дослідження в Україні
Теми:	Проблемна історіографія
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104870
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки / В. Горак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 439-467. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-104870
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1048702019-09-22T11:21:28Z «Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки Горак, В. Проблемна історіографія Автор аналізує концепції помаранчевої революції 2004 р. і визначає ступінь їх відповідності історичній правді. The author analyses the concepts of the «orange revolution» of 2004 and determines the extent of their correspondence to the truth of history. 2016 Article «Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки / В. Горак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 439-467. — Бібліогр.: 66 назв. — укр. 2415-8003 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104870 930.1+323,272(477) «2004» uk Історіографічні дослідження в Україні Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Горак, В. «Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки Історіографічні дослідження в Україні
description	Автор аналізує концепції помаранчевої революції 2004 р. і визначає ступінь їх відповідності історичній правді.
format	Article
author	Горак, В.
author_facet	Горак, В.
author_sort	Горак, В.
title	«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки
title_short	«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки
title_full	«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки
title_fullStr	«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки
title_full_unstemmed	«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки
title_sort	«помаранчева революція» в україні: концепції, інтерпретації, оцінки
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Проблемна історіографія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104870
citation_txt	«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки / В. Горак // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2016. — Вип. 26. — С. 439-467. — Бібліогр.: 66 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT gorakv pomarančevarevolûcíâvukraíníkoncepcííínterpretacííocínki
first_indexed	2025-07-07T15:59:40Z
last_indexed	2025-07-07T15:59:40Z
_version_	1837004469410201600
fulltext	439 УДК 930.1+323,272(477) «2004» Володимир Горак* «ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ» В УКРАЇНІ: КОНЦЕПЦІЇ, ІНТЕРПРЕТАЦІЇ, ОЦІНКИ Автор аналізує концепції помаранчевої революції 2004 р. і визначає ступінь їх відповідності історичній правді. Ключові слова: «помаранчева революція», буржуазна рево- люція, соціалістична революція, історичні протиріччя. 21 листопада 2004 року монотонне у значній мірі життя народу України було перервано початком того, що пізніше істо- рики, політологи і економісти назвали «помаранчевою рево- люцією». Об’єднавши у своїх лавах сотні тисяч учасників і пройшовши кілька стадій напруженої політичної боротьби, врешті-решт вона здобула перемогу, привівши до влади Віктора Ющенка і його команду. Як і більшість суспільних переворотів світової історії, «пома- ранчева революція» залишила як своїм сучасникам, так і на- ступним поколінням українців чимало непростих запитань. В інтересах яких суспільних верств вона відбулася? Які саме соціальні перетворення були реалізовані в ті революційні часи? Чи дозволяють масштаби цих суспільних трансформацій вва- жати «помаранчеву революцію» справжньою революцією? Яким був рівень підтримки «помаранчевого» політичного процесу з боку громадян України? Яку роль в ньому зіграли різні зов- нішні, закордонні впливи? І чи має «помаранчева революція» вагомі шанси на те, щоб вийти за межі України і повторитися в інших країнах? ———————— * Горак Володимир Сергійович – кандидат історичних наук, стар- ший науковий співробітник відділу української історіографії Інституту історії України НАНУ. 440 За той час, який минув від початку безумовно історичних подій на київському Майдані, свої відповіді на усі ці питання спробували дати історики, політологи, економісти і професійні журналісти різних країн світу. Слід особливо підкреслити одну важливу обставину. Незважаючи на те, що всі вони були і є представниками різних суспільних професій, усіх їх об’єднало те, що вони створили багато саме історичних праць, в яких у тій чи іншій мірі була розкрита одна з досить важливих і яскравих сторінок історії України. Темою цієї статті ми саме і обрали питання про відтворення історії «помаранчевої революції» в історичних працях, напи- саних спеціалістами різного профілю з країн Західної Європи, СНД і Сполучених Штатів Америки. Наша наукова розробка є типово історіографічною, бо вона присвячена не самій «пома- ранчевій революції» як такій, а її відтворенню в працях сус- пільствознавців з різних країн світу. На нашу думку, обрана нами тема є цілком актуальною. Її актуальність визначається трьома важливими обставинами. По- перше, аналіз концепцій і інтерпретацій «помаранчевої револю- ції» дозволяє краще зрозуміти її хід і історичне значення. По- друге, вивчення і викладення цього питання призведе нас до кращого розуміння стану наукової розробки цього кола питань в світовій історіографії. По-третє, актуальність цієї тематики по- силюється ще й тим, що історичні погляди на «помаранчеву революцію» ще не стали об’єктом по-справжньому ґрунтовних наукових досліджень. На нашу думку, головну мету цієї статті ми зможемо досяг- нути у процесі виконання трьох важливих завдань. Їх суть полягає в тому, щоб: 1) дати загальну характеристику історич- них поглядів на історію «помаранчевої революції»; 2) з’ясувати і вичленити найбільш важливі концепції і інтерпретації цього кола питань в світовій літературі; 3) визначити ступінь набли- ження аналізованих поглядів до історичної правди. 441 1. ПРИЧИНИ І ПЕРЕДУМОВИ «ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» В різні часи філософи справедливо стверджували і стверд- жують, що будь-яке явище (соціальне, біологічне, хімічне та ін.) не може виникнути і існувати без конкретної причини (або причин), які його породжують. Не винятком з цього є революції, що відбулися у світі в різні часи, і серед них – українська «помаранчева революція», яка відбулася у кінці 2004 року. Які ж причини покликали цей суспільний переворот до жит- тя? Треба зазначити, що чимало істориків, політологів, еконо- містів та журналістів з різних країн дали конкретні відповіді на це питання. Зокрема, частина з них виводили причини «пома- ранчевих» подій в Україні із системи моральних цінностей людини. Наприклад, російський політолог Станіслав Бєлков- ський, до речі – один з самих великих і щирих симпатиків нашої революції за кордоном, стверджує у своїй інтернет-статті з ха- рактерною назвою «Помаранчевая революция. Все достижения закреплены, отката назад нет», що у листопаді 2004 року народ України піднявся на боротьбу, бажаючи реалізувати ідеали національного відродження, справедливості і свободи1. Подіб- ним чином, хоча і більш конкретно, висловився свого часу колишній президент України В.Ф. Янукович. На його думку, головною причиною «помаранчевої революції» стала дуже велика кількість несправедливостей, які накопичилися в сус- пільному житті України на кінець 2004 року. За В. Януковичем, вони, ці несправедливості, увійшли у велике протиріччя з реаль- ними бажаннями людей, які завжди мріяли про краще життя і свободу. Щоправда, при цьому колишній президент України далеко не без підстав зауважив, що виразниками цих цілком природних бажань стала не тільки очолювана Віктором Ющен- ком «помаранчева революція», а й теж досить масовий «біло- блакитний» рух, на чолі якого свого часу стояв він сам2. На відміну від В. Януковича, С. Бєлковського та інших дер- жавних діячів і політологів, які мислили причини вищезгаданого суспільно-політичного явища більш чи менш абстрактно, чи- мало інших авторів вказали на цілком конкретну причину 442 народного вибуху, який відбувся в Україні в той час. На їхню думку, цією причиною (вона, до речі, іноді тлумачиться як взагалі єдина) стала груба і відверта фальсифікація виборів, яку здійснила тоді адміністрація президента Леоніда Кучми. Так вважають американський політолог А. Лівен, американський політичний оглядач Джордж Мелоун, британські політологи Ти- моті Ешта, Тимоті Снайдер і багато інших3. Інші історики і політологи схильні виводити причини цього перевороту з характеру того суспільного ладу, який сформу- вався в Україні за роки правління Л.Д. Кучми. На думку віт- чизняного політолога з Луганська М. Пісоцького, яку він висло- вив у своїй статті «Об украинской «помаранчевой революции» и ее возможных «оранжевых» перспективах», цей лад уявляв собою особисту антинародну диктутуру Леоніда Кучми, харак- терними рисами якої була фактично діюча стара командно- адміністративна система, відверте презирство влади до власного народу і повне ігнорування його нагальних потреб4. Крім ін- шого, політолог проводить думку про те, що приєднатися до «помаранчевого» табору були готові близькі до В. Ющенка і Ю. Тимошенко великі підприємці-капіталісти, для яких пере- мога урядового кандидата на президентську посаду Віктора Януковича реально загрожувала втратою власного бізнесу5. При цьому автор статті цілком справедливо застосовує до україн- ської ситуації відому ленінську ознаку революційної ситуації в суспільстві, відповідно до якої «верхи» вже не могли, а «низи» вже не хотіли жити по-старому6. Один з учасників «помаранчевої» революції, який виклав свої спомини в інтернеті, підкреслив, що «диктатор Кучма» спричинив цей масовий народний виступ тим, що завжди (і особливо – в останні часи) «системно придушував» свій народ. Конкретизує таку причину український історик і політолог А. Ручка, який зазначив, що така внутрішня політика Л. Кучми обернулася для мільйонів українців злиднями і жебрацтвом7. Доповнює такі погляди відомий український комуніст Леонід Грач, який підкреслив в одному із своїх інтерв’ю, що у той час існувала об’єктивна і нагальна необхідність боротьби абсолют- ної більшості українського народу з безладдям, бюрократією та 443 корупцією, які стали «візитною карткою» режиму Л. Кучми8. Відомий російський опозиційний політик Борис Нємцов також вважав, що головними причинами «помаранчевого» вибуху в Україні стали ненависть більшості українського народу до існу- ючого режиму і фальсифікація владою президентських виборів9. В деяких випадках думка про необхідність боротьби мешкан- ців України проти «кучмівського режиму» може подаватися більш теоретично і більш абстрактно – як необхідність вирі- шення в Україні історичних протирічь між двома протилежними суспільними тенденціями – демократією і авторитаризмом. Відомо, однак, що для перемоги тієї чи іншої соціальної революції, як правило, недостатньо тільки причин, які її по- роджують. Крім них, існувала також низка необхідних об’єк- тивних і суб’єктивних передумов і для перемоги «помаранчевої» революції. Досить детально це питання висвітлив у своїх пуб- лікаціях М. Пісоцький. Зокрема, він підкреслює, що ще до листопадових подій 2004 року в Україні прибічники Ющенка провели досить велику ідеологічну роботу серед населення, внаслідок якого значна його кількість засвоїла далеко не без- спірне за своїм змістом, але разом з тим перспективне і вигідне для опозиції політичне гасло – невдача цього претендента за посаду президента може відбутися тільки внаслідок фальси- фікації президентських виборів10. Крім того, були (у чисто військовому порядку) призначені на свої посади «польові» командири різного рівня, які мали розгорнути активну діяль- ність у випадку початку народної революції11. За М. Пісоцьким, важливими передумовами перемоги «помаранчевого» Майдану стала праця частини співробітників СБУ на команду В. Ющен- ка, а також та обставина, що до впертої і рішучої боротьби за владу команда В. Януковича була підготовлена набагато слаб- кіше, ніж її «помаранчеві» противники12. На нашу думку, вищезгадані політичні діячі, історики та політологи зуміли цілком задовільно розкрити питання про при- чини і передумови «помаранчевої революції» в Україні, жоден з визначених ними чинників не є надуманим і історично не- адекватним. Разом з тим ми вважаємо, що більш глибоким є думки тих з них, які розглядають охарактеризовані вище 444 чинники як наслідок характерних негативних рис, притаманних правлінню Л. Кучми. Крім того, не слід розуміти фальсифікацію президентських виборів 2004 року як якусь окрему причину «помаранчевої революції» (вона, на наш погляд, була, крім іншого, не тільки причиною, а й безпосереднім приводом для «помаранчевих» подій). Вона, ця фальсифікація, була такою ж притаманною існуючому режиму ознакою, як і його командно- адміністративні методи управління та корупція. 2. РУШІЙНІ СИЛИ, СОЦІАЛЬНА БАЗА І ХАРАКТЕР «ПОМАРАНЧЕВОГО» РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ Суть та характер революцій, які вже як відбулися, так і відбу- ваються у сучасному світі, мають, як правило, яскраво вира- жений дискусійний характер. Різні історичні праці демонст- рують неспівпадіння поглядів їхніх авторів на питання про те, хто був зацікавлений в здійсненні тих чи інших переворотів, на їхню соціальну базу, на їх суспільні наслідки і результати, і т.д. Зокрема, чимало дискусій відбувається з приводу того, як пра- вильно розуміти ту чи іншу революцію – як власне революцію, яка кардинально змінила життя суспільства, чи просто як дер- жавний переворот, який привів до влади нову групу людей без будь-яких важливих суспільних змін. Як свідчить наше вив- чення різних політологічних і історичних праць, не оминула така доля і «помаранчеву» революцію. Вже згаданий нами політолог М. Пісоцький інтерпретує її як типово буржуазну революцію, підкреслюючи, однак, що при цьому вона не призвела до утворення нового суспільного ладу в Україні, здійснивши лише певну трансформацію існуючого ре- жиму, яка привела лише до зміни владної еліти13. Політолог вважає, що ніхто з «помаранчевих» лідерів серйозно не збирався змінювати «правила гри», які були встановлені в українській державі президентом Л. Кучмою14. Подібним чином оцінюють «помаранчеву» революцію пере- важна більшість інших політологів та істориків. На думку полі- толога із США Андреаса Аслунда, то була «класична ліберальна революція», яка ґрунтувалася на широкому народному виступі 445 проти корупції, за свободу і демократію15. Думку про буржу- азний характер «помаранчевого» революційного процесу поді- ляє український політолог М. Колодяжний, автор статті «Чи була «помаранчева революція» революцією?», який обґрунтовує це тим, що він був спрямований на ліквідацію в українському суспільстві різних пережитків і залишків, які заважали нормаль- ному розвитку капіталістичної ринкової економіки16. За у ціло- му аналогічним визначенням американського політолога україн- ського походження Тараса Кузьо, ця революція була націо- нальною, демократичною і антикорупційною17. Помітно дисонує з такою концепцією даного суспільно- політичного явища думка вже згаданого російського політолога С. Бєлковського, який вважає її націоналістичною революцією, але не буржуазного, а революцією саме «лівого» спрямування. За С. Бєлковським, їй вдалося вийти за «буржуазні» межі зав- дяки тим цілям, які вона переслідувала – зокрема, національ- ному відродженню і свободі18. Крім вищезгаданих, у світовій історичній та політологічній літературі зустрічаються також і інші інтерпретації «революції на Майдані», автори яких воліли чітко визначити її зовнішньо- політичну орієнтацію, а також її місце в загальноукраїнському революційному процесі. Політолог з України Олександр Сушко зазначає, що то була революція західної орієнтації, в якій, на його думку, знайшло свій вираз бажання переважної більшості українців стати складовою частиною західної цивілізації19. Французька журналісткка Марі Жего вважає, що «помаранчева революція» уявляла собою другий етап відходу України від ра- дянського режиму (перший, на її погляд, відбувся у 1991 році, під час ліквідації Радянського Союзу)20. Оригінальне визначення характеру «помаранчевої революції» дав український політолог Юрій Саєнко. На його думку, то була лише революція у свідомості і аж ніяк не в економіці і не в соціально-політичній сфері21. Варто зазначити, що не всі політичні діячі і представники суспільних наук світу вважають, що сам термін «помаранчева революція» і «революція» взагалі може бути застосований до політичних подій в Україні кінця 2004 року. Наприклад, в 446 цілому нерідко висловлюється думка, що то була не політична революція, а досить вдала спроба невеликої групи людей захо- пити державну владу22. Такий погляд поділяє, зокрема, іспан- ський професор політології Карлос Таїбо, який інтерпретує зга- дані події як прояв боротьби двох мафіозних кланів України, які були «у певній мірі ворожі один одному»23. Ще більш кате- горично висловився з цього приводу відомий український істо- рик і політолог Володимир Малінкович, який стверджує у своїй досить ґрунтовній статті «О причинах «оранжевой революции» в Украине», що справжня мета «помаранчевої революції» поля- гала не у здійсненні глибоких суспільних перетворень, а лише у зміні політичної еліти України при незмінності суспільного ладу, який існував до неї24. Як правило, аналогічно тлумачили «помаранчеву революцію» її противники «зліва» – і перш за все українські комуністи. Слід додати, що деякі інші автори публікацій також відки- дають термін «помаранчева революція», проте – з інших при- чин. Вони вважають, що Майдан 2004 року був не революцією, а лише спробою багатьох українців захистити своє законне право на чесні вибори, якого їх влада фактично позбавила. Так, зокрема, вважає відомий білоруський тележурналіст Павло Шеремет25. Нам уявляється цілком резонною думка про те, що полі- тичний процес, історіографії якого присвячена наша стаття, був за своїм змістом саме буржуазним – тобто таким, який за своїм змістом не вийшов за межі капіталістичного суспільства. Через це ми вважаємо помилковою думку С. Бєлковського про те, що то була не буржуазна революція, а революція «лівого» спряму- вання. Автор цієї ідеї явно натякає у своїй статті на соціаліс- тичний характер «помаранчевої революції», однак його спроба обґрунтувати це тим, що її прибічники боролися за українське національне відродження і за свободу, є явно невдалою. Справа в тому, що такі вимоги і такі цілі – класичні характерні риси саме буржуазних або буржуазно-демократичних, але аж ніяк не соціалістичних революцій. Щодо різних соціалістичних гасел (таких, наприклад, як передача усіх галузей промисловості у власність всього народу України), то «помаранчева революція» не висунула жодного з них. 447 Разом з тим ми, як і деякі політологи, теж вважаємо, що події, які відбулися в нашій країні наприкінці 2004 року, не можна вважати справжньою революцією. За класичним визна- ченням (а з ним згодні практично усі гуманітарії), справжня революція – це радикальні, кардинальні зміни в усіх сферах життя суспільства (в його економіці, політичній системі, куль- турі, і т. д.). Конкретний же досвід так званої «помаранчевої революції» свідчить, що під час її саме такі зміни і не відбулися. Звідси можна зробити висновок, що політолог М. Пісоцький суперечить сам собі, з одного боку, вважаючи відомі нам події кінця 2004 року революцією, а, з іншого, по суті стверджуючи, що кардинальних змін у життя мешканців України вона не принесла. На нашу думку, набагато правильніше було б тлумачити «помаранчеві» події тільки як політичний або державний пере- ворот, який привів до владу нову групу людей (конкретніше – членів команди Віктора Ющенка). Разом з тим нам уявляється неправомірною спроба відкинути термін «помаранчева револю- ція» лише на тій підставі, що під час її люди боролися тільки за повернення своїх реальних виборчих прав. Справа в тому, що, думаючи так, політологи значно звужують сам її характер. Її учасники фактично виступали за докорінні суспільні перетво- рення в Україні, які, на превеликий жаль, тоді не відбулися (це питання буде нами детально розкрито у наступному розділі). Крім вже згаданих нами «вимірів» «помаранчевої» револю- ції, дослідники висловлюють свої думки і з приводу способу її організації. Низка політологів (і серед них – британський до- слідник політичних процесів Даніел Вульф) стверджує, що вона уявляла собою цілком стихійний народний процес. Але у такої думки є і чимало опонентів. Вони цілком справедливо наводять чимало реальних фактів, які незаперечно свідчать про досить високий організаційний рівень «помаранчевої» революції в Києві та інших містах, що, зокрема, знайшло свій вираз у пре- красній організації побуту її учасників, хорошому функціону- ванні транспорту, чіткому виконанні різних розпоряджень її керівників, а також наявності серед них таємної мілітаризованої групи, яка мала почати активні воєнні дії – у тому випадку, 448 якщо б влада віддала перевагу силовому варіанту розв’язання суспільного конфлікту26. Як і всі інші революції світу, «помаранчева революція» теж мала свою соціальну базу і свої рушійні сили. Її прибічники, як правило, подають соціальну базу цього виступу як найширшу. Саме так інтерпретує її політолог із США У. Сафайєр, який вважає її втіленням волі всього українського народу27. Таку інтерпретацію повністю поділяє і його французький колега Ів Бурійон, на думку якого «революційний Майдан» об’єднав людей усіх вікових категорій і будь-якого соціального стано- вища28. Для підкріплення цієї точки зору нерідко наводиться чисельність учасників виступу, яка склала не менше півмільйона чоловік. Разом з тим не всі тлумачать рівень суспільної підтримки «помаранчевих» подібним чином. Дехто з авторів праць про цю «революцію» підкреслює її територіальну обмеженість (вони вважають, що її підтримували переважно мешканці західних і цетральний областей України, в той час як український Схід і Південь у своїй масі надали свою підтримку Віктору Януков- ичу)29. Ще більш вузькою вважає соціальну базу «помаранчевої революції» один з її політичних противників – політик і кому- ніст Юрій Соломатін, автор статті «Движущая сила «оранжевой революции» в Украине». На його думку, вона спиралася тільки на український «середній клас» (Ю. Соломатін іноді називає його також «базарним класом» і зараховує до нього дрібних і середніх підприємців), а також на особи, які перебували на фінансовому утриманні західних країн – тобто на агентів впливу Заходу30. У статті «Под прицелом – «оранжевая революция» в Укра- ине» російський політолог Валентин Танасов також висловив свій погляд на те, які саме суспільні верстви підтримували суспільний рух на чолі з В. Ющенком. На думку В. Танасова, майбутній український президент спирався на підтримку кіль- кох різних суспільних сил: «стовідсоткових» кучмістів, які лише в силу певних обставин приєдналися до «помаранчевих», націо- нал-демократичнх «гуманітаріїв» (тобто – представників україн- ської національної інтелігенції), націонал-лібералів (політичних 449 партій, подібних до Народного Руху України) і, нарешті, «справж- ніх» антикучмістів, які становили найбільш «ліву» частину «помаранчевого» табору. Останні, як стверджує політолог, праг- нули до здійснення повного демонтажу усієї системи «куч- мізму», відкидали концепцію безмежного, нічим і ніким не контрольованого ринку і відповідно визнавали право держави на суттєве втручання в економіку31. Зазначимо, що принаймні частина з наведених вище поглядів вимагає суттєвого коректування. З одного боку, помилкою є спроба надати «помаранчевій» революції загальноукраїнський та загальнонародний характер – хоча б через те, що вона дійсно виявилася територіально обмеженою. Але, з іншого боку, не менш помилковою є думка Юрія Соломатіна про те, що при- бічники Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко спиралися лише на «середній клас» і на найманців країн Заходу. До речі, суть цієї соломатинської тези стає більш зрозумілою, якщо враху- вати, що на кінець 2004 року так званий український «середній клас» уявляв собою досить незначну за своєю чисельністю суспільну групу. Інакше кажучи, політичний діяч і комуніст Юрій Соломатін фактично стверджував, що «помаранчева рево- люція» спиралася на переважну меншість населення України. Насправді ж «помаранчеві» елементи отримали дуже значну підтримку і від дуже чисельних незаможних елементів, а також – і від певної кількості великих підприємців-капіталістів, які за вже вказаних причин теж зв’язали свою долю з «помаранчевою» революцією. Таким чином, її цілком справедливо можна харак- теризувати як масовий народний виступ, який відбувся у за- хідних та центральних областях України. Варто додати, що саме масовість була характерною ознакою практично всіх буржуаз- них революцій, які відбулися раніше. 3. РЕЗУЛЬТАТИ І ПІДСУМКИ «ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» Чи не головним питанням історії так званої «помаранчевої» революції» є питання про її конкретні результати і наслідки. І будучи у будь-якому випадку дуже важливим і до того ж 450 складним аспектом її історії, воно теж ставало і зараз часто стає об’єктом досить гострих історичних і політичних дискусій. Її чисельні прибічники, і особливо – ті з них, яким випало бути її безпосередніми учасниками, завжди висловлювались і вислов- люються про неї досить схвально, підкреслюючи, що вона якщо і не зовсім повністю, то принаймні у значній мірі виконала, з одного боку, ті суспільно-політичні завдання, які її керівники ставили перед нею, а, з іншого боку, здебільшого виправдала надії, які покладало населення України на неї. Так, один з «помаранчевих» керівників, Микола Томенко висловив досить типовий для них погляд, неодноразово підкресливши, що ті революційні події «принципово змінили Україну32. Як доказ цього, відомий український політик навів такий факт: колись, ще до «помаранчевої революції», своєю батьківщиною пиша- лися 49% українців, а після неї – вже 67%. Аналогічну пози- тивну оцінку дає їй український священик Олександр Дзюба, який вважає, що «помаранчева революція» зробила в житті українського суспільства «великий крок вперед»33. Додамо, що і зараз чимало українських демократів оцінюють «помаранчеві» події цілком позитивно – на тій підставі, що завдяки ним Україна безповоротно перейшла від епохи авторитаризму до епохи демократії. Зазначимо, що не менш схвально інтерпретують значення «помаранчевої революції» представники демократичних і опо- зиційно налаштованих щодо президента Путіна кіл Росії. Зокре- ма, політолог Станіслав Бєлковський склав справжній панегірик українській «помаранчевій революції», стверджуючи, що вона досягла своїх досить великих цілей і що її основні результати вже є повністю незворотними34. Інший російський історик і по- літолог – Віктор Мироненко, автор статті «Открытие Украины. Анатомия «оранжевой революции», який теж є її переконаним симпатиком, вбачає її дуже велике значення для суспільного життя України. яке полягає в тому, що вона досить швидко сформувала в Україні справжнє громадянське суспільство, яке було відсутнє в нашій країні раніше35. Аналогічним чином оці- нював і інтерпретував ситуацію Борис Нємцов, який бачив вели- кі заслуги революційної боротьби українців в тому, що вона 451 створила свободу друку, незалежний суд і поставила при владі досить професійний уряд на чолі з Юрієм Єхануровим36. Дуже важливим результатом «помаранчевого» політичного процесу П. Шеремет вбачає в тому, що в суспільному житті України з’явилися «прогресивні західні політичні механізми»37. Слід підкреслити, що в країнах Заходу (США, Великій Бри- танії, Франції, Іспанії та інших) теж є багато щирих при- хильників «помаранчевої революції», які оцінюють її так само позитивно. На думку британського політолога Андреаса Умлан- да, з під пера якого вийшла стаття «Помаранчева революція: версія Кремля», ця революція стала справжнім «переломним моментом» не тільки в історії України, а й в історії інших країн СНД»38. На аналогічну думку британських політологів Тимоті Еша і Тимоті Снайдера, ті події означали великий крок України в бік демократії і ринкової економіки39. В такому ж ключі написали про «помаранчевий» рух автори одної політологічної статті, яка з’явилася в американській газеті «Чікаго Трибьюн» 7 квітня 2005 року. Як її дуже важливий результат в статті подається факт обрання справді народного і національно-свідо- мого президента40. Щоправда, автор цієї статті побіжно зачіпає питання про ті економічні труднощі, що їх зустріли «помаран- чеві» керівники на своєму шляху, однак при цьому відразу ж робить застереження про те, що ці проблеми аж ніяк не слід вважати результатом непрофесійних дій уряду на чолі з пре- зидентом Віктором Ющенком. То, на його думку, була лише важка спадщина режиму Леоніда Кучми41. Великі позитивні зміни в українському житті німецький політолог Р. Ліндер вба- чає в тому, що вже у революційні дні сформувалася гро- мадянська воля українців, якої раніше не було, а також в тому, що тоді в нашій країні виникла нова, набагато більш висока політична культура42. Зазначимо як досить характерну тенденцію те, що більшість переконаних симпатиків цього широкого народного виступу говорить переважно про ті позитиви і досягнення, які були зроблені його керівниками і учасниками саме в суспільно- політичній сфері. Разом з тим в роботах деяких з них зустрі- чаються також і відомості про певні позитивні зрушення в 452 економіці, які відбулися під час перебування «помаранчевих» при владі. Наприклад, в статті, що її надрукувала відома бри- танська газета «Економіст» 17 червня 2005 року, зазначався як позитивний факт економічного життя виведення з тіні великої кількості промислових підприємств, що досить швидко пози- тивно позначилося на стані податкової бази держави43. Однак значна кількість істориків, політологів та економістів відверто не поділили і не поділяють таких позитивних оцінок суспільного життя України у післяреволюційний період. Їх кри- тичні і нерідко – песимістичні погляди на стан справ у «пома- ранчевій» державі у значній мірі ґрунтуються на негативних і навіть – загрожуючих реаліях в українській економіці, які виявили себе саме в цей період. Політолог із США Анатоль Лівен зазначав, що правлячі кола Америки і інших країн спо- чатку цілком оптимістично сприймали життя в Україні за «по- маранчевої» влади, щиро сподіваючись, що наша країна твердо стала на західний, ринково-демократичний шлях розвитку44. Проте через деякий час вони почали сприймати українські реалії помітно песимістичніше, причиною чого стала яскраво вира- жена стагнація в українській економіці, а, крім того, зупинка в реалізації запланованих суспільних реформ і швидкий розкол правлячої владної коаліції45. Інший американський політолог – Андреас Аслунд – теж визначив характерні негаразди економіки України того часу, і перш за все – падіння темпів економічного розвитку до 5%, а, крім нього, швидке зростання темпів інф- ляції, яка в середньому становила 15% на рік, що він пояснював не «провалами» попереднього уряду – уряду Леоніда Кучми, а саме «соціалістичним» та «популістським курсом уряду Юлії Тимошенко46. Ще більш песимістичну оцінку висловив в одній із своїх публікацій британський журналіст Джон Дізерт. На його думку, за влади президента Віктора Ющенка і прем’єр-міністра Юлії Тимошенко Україна почала швидко крокувати до цілком реальної стагнації, яка реально загрожувала перетворитися на «суцільний занепад»47. Німецький політолог Томас Розер вва- жав, що саме завдяки цим негативним тенденціям в економіч- ному житті України західні держави почали сприймати пере- можну «помаранчеву революцію» цілком негативно48. 453 Варто додати, що в світовій літературі є праці, в яких набагато більш ґрунтовно доводиться далеко не блискучий стан справ в українській економіці у ті часи. У цьому зв’язку ми хотіли би згадати дипломну роботу студента Московського дер- жавного університету І. Максимова «Соціально-політичні на- слідки «кольорових» революцій», який, судячи з досить гли- бокого і ретельного змісту роботи, є вже не по роках ква- ліфікованим професіоналом. Виходячи із цілком правильного методологічного положення про те, що будь-яка справжня ре- волюція означає кардинальні позитивні зміни в тій чи іншій сфері суспільного життя, автор дипломної роботи зумів ґрун- товно відповісти на питання – чи дійсно принесла «помаранчева революція» революційні зміни в економіку України. Аналіз, зроблений І. Максимовим у таких сферах, як інфляція, заробітна плата і пенсія, заборгованість країни, демографічна ситуація, злочинність та деяких інших, привели його до цілком правиль- ного висновку про те, що стан справ в них не тільки не по- кращився, а й, навпаки, помітно погіршився і що, відповідно, «помаранчева революція» не виправдала сподівань української нації і, відповідно, справжньою революцією вважатись не може49. Взагалі чимало спеціалістів, що представляють різні галузі світової науки, незадоволені не тільки рівнем економічного роз- витку України, а й тим, що відбувалося тоді в інших її сферах, і перш за все – у сфері соціально-політичній. Вони не приховують свого скептичного та негативного ставлення до цілком пози- тивних оцінок, що їх дали «помаранчевій революції» її палкі прихильники. Типовою у цьому плані є думка німецької журна- лістки Моніки Юнг-Моуніб, яка писала про те, що нова влада – влада Віктора Ющенка – практично ніяк не відрізняється від попередньої влади Леоніда Кучми. Викладений вище матеріал дозволяє зробити висновок, що в світовій історіографії «помаранчевої революції» сформувалися дві різні і за великим рахунком – протилежні концепції. Без- умовно важливим питанням є питання про те, яка з них від- повідає історичній правді, а яка – ні. На нашу думку, у кожній з цих двох концептуальних побудов є як свої сильні, так і свої слабкі сторони, і, відповідно, жодна з них не може претендувати 454 на стовідсотково адекватне відтворення історичної правди, по- в’язаної з «помаранчевими» подіями. Зокрема, сильною сторо- ною концепції «помаранчевої революції», створеної її симпа- тиками, є досить чітке визначення ними її різних «позитивів» у соціально-політичній сфері (зокрема, прискорене формування громадянського суспільства, досягнення вищого рівня свободи слова і т.п.), слабкою – значне перебільшення соціальної бази антикучмівського руху, а також – досить відверте уникання будь-яких згадок про значні економічні негаразди, з якими пред- метно зіткнулася «помаранчева» адміністрація. Навпаки, різні опоненти і критики «помаранчевої революції» цілком правильно відтворюють економічні труднощі нової влади, але разом з тим відверто замовчують її реальні зрушення у соціально-політичній сфері і не так вже рідко применшують рівень суспільної під- тримки руху на чолі з В. Ющенком. Цікаво зазначити, що свого часу дві аналогічні концепції були також створені прибічниками і противниками української національної революції 1917–1921 років. При цьому ті, хто був прибічниками відроджених українських національних держав, очолених Центральної Радою та Директорією, теж були схильні вести мову лише про їхні досягнення у національно-державній сфері (створення українських урядів, запровадження національ- ного судочинства і національної валюти, надання українській мові статусу державної і т.д.), відверто замовчуючи при цьому досить слабке просунення цих українських адміністрацій у справі здійснення радикальних реформ в економіці (і перш за все – аграрної реформи, на яку вже давно чекали мільйони українських селян). Навпаки, ті чи інші її противники (біль- шовики, ліві есери, анархісти та інші), як правило, жодного слова не сказали про вищезгадані безумовні успіхи урядів УНР, але при цьому не втрачали будь-якої можливості підкреслити очевидне «провисання» економічних перетворень, в якому вони далеко не без підстав бачили одну з головних причин неодно- разового краху української державності у період громадянської війни 1917–1921 років. Разом з тим виникає інше і при цьому – далеко не штучне питання: яка ж з цих двох концепцій більш правильно відтворює 455 згадані події? На нашу думку, такими є саме погляди чисельних критиків і противників «помаранчевої революції», які, як відо- мо, вважають, що справжньою революцією вона насправді не була. Зробити саме такий висновок нам дозволили дві важливі обставини. По-перше, слід врахувати, що саме економічне жит- тя є найбільш важливою стороною буття переважної більшості людей на землі, в тому числі – і українців, і про те, чи відбулася насправді та чи інша революція або ні, люди судять перш за все по тому, як вона конкретно покращила рівень їхнього матеріаль- ного добробуту. А рішучого покращення у цій сфері, як відомо, не відбулося. По-друге, варто підкреслити, що при всій важ- ливості розвитку громадянського суспільства, забезпечені справж- ньої свободи слова і т.д. ці безумовно позитивні риси «пома- ранчевої революції» аж ніяк не слід перебільшувати. З мірку- вань «помаранчевих революціонерів» і їхніх симпатиків може скластися враження, що за правління Л. Кучми ніяких атрибутів громадянського суспільства взагалі не було і що команда В. Ющенка створила його, так би мовити, з нуля. Насправді ж конкретні факти свідчать, що громадянське суспільство з різ- ними вільними волевиявленнями народу існувавало вже тоді, хоча, звичайно, і не в такій мірі, як пізніше. Вищесказане, отже, означає, що «помаранчева революція» не привнесли в суспільне життя України будь-яких кардинальних змін, а, отже, і справжньою революцією її вважати не можна. 4. «ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ» І РОЛЬ В НІЙ ЗОВНІШНІХ ВПЛИВІВ Історична практика свідчить, що практично будь-яка рево- люція не обходилася без впливу зовнішніх впливів на неї, які і грали більшу чи меншу роль в її історії. Скажімо, більшовицька революція, що відбувалася у жовтні 1917 року в Росії, зазнавала як позитивного для себе впливу (суттєва допомога різних ма- сонських організацій), так і негативного (з боку тих міжнарод- них контрреволюційних кіл, які робили все для того, щоб придушити її в зародку). Аналогічно на початку нинішнього століття «помаранчева революція» теж відбувалася під суттєвим 456 впливом різних світових «гравців» – і в першу чергу країн Заходу і Росії. Зазначимо, що симпатики цієї «революції» (наприклад, вже згаданий нами політолог Даніел Вульф), як правило, ніяк не згадують будь-які зовнішні впливи на неї, даючи зрозуміти своїм читачам, що «помаранчевий» політичний процес визрів і відбувся тільки завдяки різним важливим факторам внутріш- нього життя України50. В цьому вони, безперечно, вбачають вагомий доказ її життєвості і самодостатності. Навпаки, її різні противники вже зробили чимало для того, щоб довести її неса- мостійний характер, похідний від міжнародної стратегії різних закордонних політичних центрів. Практично всі опоненти «помаранчевої революції» переко- нані в тому, що вона була здійснена кровно зацікавленими в цьому силами Сполучених Штатів Америки. Типову думку висловлює, зокрема, російський політолог Володимир Фролов. У своїй статті «Демократия: дистанционное управление» він стверджує, що насправді цією «революцією» керували із США, а безпосередньо здійснювали її в Україні «українські маріо- нетки» цієї країни51. Аналогічно тлумачить ті події стаття, опуб- лікована в британській газеті «Гардіан» 26 листопада 2004 року. В ній стверджується, що у «каштанової революції» (так частина політологів називала відомі політичні події на самому їхньому початку) ясно бачиться «рука Вашингтона». Дію цієї «руки» автор статті вбачав перш за все в активно діючих групах мо- лодих людей (маються на увазі активісти громадського об’єд- нання «Пора») та у самій кампанії «революції», організованої, на його думку, «блискучим розумом» американських політтех- нологів, дипломатів і інших консультантів52. Російські історики радянської орієнтації – С. Кара-Мурза, А. Александров, А. Мурашкін, С. Телегін, які спільними зусил- лями написали монографію «На пороге «оранжевой револю- ции», зазначають, що саму українську революцію було б по- милково розглядати як якесь окреме явище, ніяк не зв’язане з тими політичними процесами, які активно відбуваються в світі, ще починаючи з 1989 року. Автори книги тлумачать її виключно як одну з багатьох так званих «кольорових» революцій, які 457 організовувались і організуються вищими державними колами Сполучених Штатів Америки і справжня мета яких – аж ніяк не покращення життя населення країн, в яких ці революції від- буваються, а їх поступове перетворення на повністю залежні від США колонії. При цьому, на їхню думку, «український проект» був найдорожчим проектом «американської імперії»53. Голов- ним фінансовим спонсором цього політичного проекту назива- ється відомий фінансист-біржовик Джордж Сорос, а струк- турою, яка прийняла найактивнішу участь в його реалізації – так званий «Будинок свободи». Взагалі в усьому, що стосувалося «помаранчевої революції» (організації побуту їх учасників в Києві, дії польових командирів і т.д.) С. Кара-Мурза разом з іншими авторами цієї книги бачить саме руку американської адміністрації і її політтехнологію в дії54. При цьому вони фак- тично відмовляють лідерам «помаранчевої революції» в будь- якій її організації і навіть натякають на те, що справжня со- ціальна база була у неї повністю відсутня (на думку авторів книги, американські організатори перемоги «помаранчевих» здійснили лише «тимчасову мобілізацію» її учасників). Слід додати, що думка про «помаранчеву революцію» як про одну з проамериканських «кольорових» революцій висловлюється ба- гатьма авторами – зокрема, російським істориком і політологом Г. Почєпцовим55. Ще більш конкретно і детально описує організацію нашої «революції з Вашингтону» В. Малінкович, який зазначає, що у перемозі Віктора Ющенка як прозахідного політика на прези- дентських виборах були зацікавлені не тільки Сполучені Штати, а й чимало країн Західної Європи56. Частково його опис збі- гається з відтворенням тих подій у вже згаданій книзі С. Кара- Мурзи і інших сучасних російських істориків. Він, зокрема, також згадує про роль у тому процесі американського «Дому Свободи» і прекрасну організацію відомої акції на Майдані. Але разом з тим В. Малінкович ясно дає зрозуміти, що допомога Америки «помаранчевій революції» була насправді набагато більш вагомою. Політолог, зокрема, детально описує і інші форми допомоги, яка надходила за-кордону. Саме США, за В. Малінковичем, були справжнім організатором так званої 458 «справи Гонгадзе», головною метою якої була повна дискре- дитація діючого президента Леоніда Кучми, досить вигідна В. Ющенку і його найближчому оточенню в їхній боротьбі за державну владу. Крім того, США застосовували на користь В. Ющенка методи ідейної пропаганди і агітації, які навряд чи можна було б назвати повністю чесними. Наприклад, вони зви- нувачували Леоніда Кучму і його міністрів в корупції, нічого не згадуючи про те, що і в найближчому оточенні «помаранчевого» кандидата в президенти теж було чимало відомих корупціо- нерів. До того ж на словах США декларували своєю підтримку усій антикучмівській опозиції, але реально надавали її лише «помаранчевій» частині опозиціонерів, ніяк не допомагаючи «лівим» противникам існуючого режиму – членам соціаліс- тичної партії Олександра Мороза і Комуністичної партії Петра Симоненка57. На думку політологів, помітно меншим, але все ж таки ціл- ком реальним був інший вплив на «помаранчеву революцію» – з боку Росії, адміністрація якої зробила тоді відверту ставку на проросійського кандидата в президенти Віктора Януковича. І хоча «російський» фактор за масштабами своєї дії аж ніяк не міг зрівнятися з «американським» фактором, в працях, присвя- чених «помаранчевій революції», наводиться низка фактів, які свідчать про те, що роль адміністрації Володимира Путіна у цьому процесі також була досить активною. Наприклад, пре- зидент Російської Федерації відмовився на користь України від податків від імпорту російською продукції в нашу країну (ці досить великі гроші цілком вірогідно були використані В. Яну- ковичем на власну президентську кампанію), а також напе- редодні вирішальної фази боротьби прибув до України і висту- пив по її центральному телебаченню, зігравши тим самим важ- ливу пропагандистсько-агітаційну роль на користь проросій- ського кандидата58. На думку автора цієї роботи, історики і політологи в цілому вірно описують роль зовнішніх факторів в підготовці і прове- денні «помаранчевої революції». Зокрема, Сполучені Штати Америки дійсно мають мету економічного підкорення різних країн заради посилення своєї власної економіки і з цією метою 459 дійсно роблять енергійні спроби спрямувати політичні процеси в тих чи інших державах на власну користь. Але при цьому, по- перше, в розробці цього кола питань не варто перебільшувати і тим більше – абсолютизувати вплив «американського» чинника і фактично зображувати справу так, ніби для «помаранчевої» революції не існували ніяких внутрішніх причин. По-друге, думка про «руку Вашингтона» у відомих подіях має бути дове- дена більш ґрунтовно, із залученням набагато більшої кількості фактів і посиланнями на серйозні історичні джерела. В іншому випадку вашингтонські діячі, які вже набули непоганий досвід у веденні політичних дискусій, зможуть серйозно заявити, що думка про їхню активну роль в «помаранчевих» подіях України – не біль ніж звичайна вигадка. 5. ВПЛИВ «ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ» НА ПЕРЕБІГ СВІТОВИХ ПОДІЙ. ЧИ МОЖЛИВА ПОДІБНА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ? Історичне значення тієї чи іншої революції ніколи не обме- жується їхньою конкретною економічною, політичною, культур- ною, релігійною та іншою роллю в житті держави, в якій вона відбувається. Свого часу історики висловили чимало справед- ливих думок з приводу міжнародного впливу нідерландської, французької, російської та інших буржуазних і соціалістичних революцій. Не обмежилась своїм власним значенням і «пома- ранчева революція», яка відбулася в Україні. Вона надихаюче подіяла на усі опозиційні сили в Білорусії, Росії, Молдавії та деяких інших країнах, а в Киргізії місцеві опозиціонери навіть реально спробували під явним впливом українських подій здійс- нити свій «помаранчевий» переворот. Та чи інша оцінка шансів «помаранчевої революції» на пов- торення (і, навіть більше того, на повторення неодноразове) у значній мірі залежить від того, до якого політичного табору – прихильників «помаранчевої революції» чи її противників – належать ті, хто цю оцінку робить. Серед тих, хто вважає цю «революцію» суто перспективною, є український політолог Олександр Сушко, який написав статтю «Влияние Помаран- 460 чевой революции на международные отношения». Свій явно оптимістичний прогноз з цього приводу він обґрунтовує двома важливими факторами – з одного боку, могутнім демократи- зуючим впливом «помаранчевої революції» на життя західно- європейських країн, а, з іншого, серйозною кризою режиму президента РФ Володимира Путіна, викликаною відомими укра- їнськими реаліями59. Російський політолог В. Лєбєдєв у своїй публікації «Будет ли небо над Россией оранжевым?» висловлює свою повну впевненість у тому, що рано чи пізно в Росії теж від- будеться «помаранчева революція» – така чи майже така, яка свого часу відбулася в Україні. І вона, на глибоке переконання В. Лєбєдєва, назавжди покладе край путінському режиму, який, на думку політолога, вже давно не є виразником інтересів переважної більшості росіян. Він обґрунтовує таку перспективу наявністю в Російській Федерації досить чисельних маргіналь- них верств (студентів, лібералів та інших), які, на його думку, і складуть соціальну базу майбутньої переможної демократичної революції в Росії60. Навпаки, противники «помаранчевого» сценарію в Російській Федерації не менше, а у цілому ряді випадків – більш ґрунтовно доводять абсолютну неможливість такого перебігу подій в Росії. Російський президент В. Путін і нинішній голова Державної Думи РФ С. Наришкін вважають, що більшість росіян мають «стійкий імунітет» проти рецидиву українських подій в Росії61. Російський політолог Олексій Осипов наводить на користь думки про їх неможливість два важливі економічні чинники – по-перше, вчасну і стовідсоткову виплату пенсіонерам пенсій урядом Російської Федерації, і, по-друге, повернення ним різних пільг тим громадянам РФ, які мають законне право на їх отримання62. Повністю поділяючи такі прогнози, Микола Пісоцький зазна- чає, що російський президент Володимир Путін може дуже легко запобігти «помаранчевій» небезпеці в своїй країні. Для цього, на думку М. Пісоцького, йому треба послідовно робити два дуже важливі економічні заходи – не допускати незаконних брутальних дій по відношенню до різних бізнес-структур та своєчасно вирішувати усі матеріальні проблеми російської армії і силових структур63. 461 В одній із статей, вміщених в інтернеті, неможливість «пома- ранчевої революції» в Росії обґрунтовується також тим, що уряд Російської Федерації і особисто – Володимир Путін тримають під своїм повним контролем усі російські засоби масової ін- формації, від яких у значній мірі залежить стан політичної сві- домості кожного росіянина64. В іншій подібній публікації визна- ється, що як російський президент В. Путін далеко не ідеал, він – «відвертий» ставленник олігархічних кіл, але все ж таки він помітно кращий, ніж була б нова, «помаранчева» адміністрація Росії. А тому, за логікою автора цієї статті, мешканці Росії ніколи не замінять В. Путіна на нового, демократично-«пома- ранчевого» президента65. Варто додати, що навіть не всі щирі симпатики «пома- ранчевих» подій впевнені, що вона «гарантовано» відбудеться в Росії. Навіть Борис Нємцов, для якого перемога подібної рево- люції в РФ була б дуже бажаною, песимістично дивився на таку перспективу кілька років тому, – на тій підставі, що росіяни «люблять Путіна»66. Безумовно, у міркуваннях про «помаранчеві» перспективи Росії і світу як їх прибічників, так і їх противників є певна рація. Але разом з тим нам уявляється надто вже категоричними і тенденційними їхні конкретні відповіді (як стверджувальна, так і заперечна) відносно перемоги «помаранчевих» сил в Росії та в інших країнах. Адже чи відбудеться така перемога, чи ні, зале- жить від досить великої кількості різних суспільних факторів, і далеко – не тільки тих, які згадували вищезгадані та інші автори. Скажімо, для подібного перевороту в Російській Федерації можуть визріти усі необхідні об’єктивні умови, але при цьому може бути відсутній важливий суб’єктивний фактор – реальна готовність росіян піти на вирішення важливих суспільних проб- лем революційним шляхом. Проте не можна не виключати і зовсім іншого ходу подій – що під впливом сучасного різкого погіршення економічної ситуації в Росії антипутінський рух може стати настільки масовим, що будь-які фактори не зможуть стати на його шляху серйозною перепоною. Взагалі ж та чи інша перспектива нової демократичної революції в Росії у значній мірі залежить від того, чи вдасться адміністрації Путіна задо- 462 вільно вирішити найважливіші економічні проблеми суспільства ( і найголовніше – проблему бідності значної кількості росіян). Якщо російський президент і його міністри зуміють їх задо- вільно вирішити, то можливість «помаранчевих» росіян прийти до влади буде виключена. У іншому випадку кризові явища в економіці РФ будуть невпинно посилюватися, що зробить нову «помаранчеву революцію» в цій країні неминучою. ВИСНОВКИ Зміст, викладений у цій статті, дає нам можливість зробити необхідні висновки. Темі «помаранчевої революції» в Україні і її впливу на стан справ у сучасному світі прямо чи посередньо присвячено досить багато різних праць – наукових монографій, науково-популяр- них книжок, статей і нарисів, значна частина яких повністю викладена в інтернеті. І це свідчить про безумовно великий пізнавальний інтерес до цього суспільно-політичного явища. У присвяченій «помаранчевій революції» великій суспіль- ствознавчій літературі поступово сформувалися дві у значній мірі різні за своїм змістом концепції. Перша концепція, створена різними прихильниками і симпатиками «помаранчевої револю- ції», ґрунтується на таких головних поглядах: 1) найбільш важ- ливою причиною визрівання «помаранчевої революції» в укра- їнському суспільстві стала яскраво виражена невідповідність режиму Леоніда Кучми нагальним потребам і інтересам пере- важної більшості населення України; 2) соціальну базу пере- можної «помаранчевої революції» склала абсолютна більшість мешканців України з усіма її верствами – незаможними грома- дянами, представниками так званого «середнього класу» і навіть частиною великих підприємців-капіталістів; 3) «помаранчева революція» уявляла собою справжню соціальну революцію прак- тично в усіх сферах українського життя від економіки до культури, зміни, привнесені нею в українське суспільство, мали незворотний характер; 4) цю революцію організували і здійс- нили здебільшого самі мешканці української держави, а роль інших, закордонних сил була в ній у цілому дуже незначною; 463 5) завдяки справжньому народному та демократичному харак- теру «помаранчевої революції» вона має вагомі шанси на пов- торення в інших країнах світу, в тому числі – і в Російській Федерації. Другу концепцію склали здебільшого політичні противники «помаранчевої революції» та її послідовні критики. Вона базу- ється у значній мірі – інших положеннях: 1) соціальна база «помаранчевої революції» не мала всенародного характеру, будучи географічно та суспільно обмеженою (в географічному плані – Західною і Центральною Україною, а в соціальному плані – «середнім класом» та корумпованими Заходом особами); 3) так звана «помаранчева революція» насправді не була соці- альною революцією з огляду на те, що вона не принесла жодних кардинальних змін в суспільне життя України; в результаті її перемоги в Україні не був створений новий суспільний лад, а сама вона означала лише зміну правлячої політичної еліти; 4) справжніми керівниками «помаранчевої революції» були не відомі українські опозиційні лідери, а впливові державні струк- тури США, зацікавленні в поступовому перетворенні України на повністю залежну від них країну чи колонію; 5) будучи полі- тичним процесом, у значній мірі інспірованим ззовні, і несучи в собі не прогресивний, а, навпаки, історично ретроградний смисл, «помаранчева революція» не має реальних шансів на перемогу у сильних і демократичних країнах, включаючи також і Російську Федерацію. Характерною рисою охарактеризованих вище концепцій є їх помітна тенденційність, обумовлена перш за все належністю їхніх авторів до двох різних політичних таборів – прозахідного і проросійського. Зокрема, творці першої концепції значно пере- більшують як соціальну базу «помаранчевого» процесу, так і його революційне значення для України, відверто применшу- ючи або навіть замовчуючи при цьому роль «американського фактору в її здійсненні. А їх опоненти значно недооцінюють весь цілком реальний позитив «помаранчевої революції» і пере- більшують значення «руки Вашингтону» в приході її прибіч- ників до державної влади. Разом з тим, на наш погляд, тенденційність першої концепції, яку можна без перебільшення вважати апологетичною, набагато 464 переважає тенденційність другої концепції, яка стосовно «пома- ранчевої революції» має яскраво виражений критичний і навіть (у значній мірі) – викривальний характер. Відповідно і до істо- ричної правди ближче саме друга концепція з її висновком про те, що така звана «помаранчева революція не стала справжньою революцією, який практично неможливо заперечити. Незважаючи на досить велику кількість робіт з даної тема- тики, серед них не так вже багато справді ґрунтовних наукових праць. І це означає, що в майбутньому мають бути створені нові і до того ж – більш ґрунтовні праці з цього кола питань. ———————— 1 Белковский С. Помаранчевая революция. Все достижения закреп- лены, отката назад нет [Електронний ресурс]: www.viperson.ru/ wind.Php Раздави оранжизм [Електронний ресурс]: www.ru3u4eagfns. net/ideology/usa/eresh 2 Смешные новости. – 12 апреля 2005 года; Wall Street Journal. – November, 2004. 3 Эш Т., Снайдер Т. Оранжевая революция // Россия в глобальной политике. – 2005. – № 4 [Електронний ресурс]: global affairs/ru./ number/in/5466 4 Песоцкий Н. Об украинской «помаранчевой революции» и ее возможных «оранжевых» перспективах [Електронний ресурс]: www.pesotsky.com.ua/govor/161-1html 5 Там само. 6 Там само. 7 Оранжевая революция: что это было? [Електронний ресурс]: www.vlasti.net/news/29329 8 Возможна ли «оранжевая революция» в России – Говорят участ- ники украинских событий 2004 года [Електронний ресурс]: radonezh/ ru/10666 9 Немцов Б. Интервью газете «Газета» 20 ноября 2005 года. [Елект- ронний ресурс]: www.gazeta.com/news/Ukraine/1425153515 10 Песоцкий Н. Вказана праця. 11 Там само. 12 Там само. 13 Там само. 14 Там само. 465 15 Washington Post – May, 18, 2005. 16 Колодяжний М. Чи була «помаранчева революція» революцією? [Електронний ресурс]: www.yandex.ua/clk/is 17 Див: Мациевский Ю. «Оранжевая революция» в Украине. Тран- зитологическая интерпретация [Електронний ресурс]: www.dokus.me/ d/1061193 18 Белковский С. Вказана праця. 19 Сушко А. Влияние Помаранчевой революции на международные отношения. [Електронний ресурс]: www.vlada/net/vneshnyaya politika 20 Моnd. – Februar, 15, 2005. 21 Мациевский Ю. Вказана праця. 22 Оранжевая революция: что это было? Там само. 23 Ribellion – November, 30, 2004. 24 Малинкович В. О причинах «оранжевой революции» в Украине // Оранжевая революция. Украинская версия. [Електронний ресурс]: books/ru 25 Шеремет П. Белоруссии нужна революція, а Росии – «оранжевая эволюция» [Електронний ресурс]: www.idelo.ru/413/15html 26 Кара-Мурза С., Александров А, Марашкин А., Телегин С. На по- роге «оранжевой революции» [Електронний ресурс]: www.e-reading. club/bookbyauthor.php 27 New York Times. – December, 7, 2004. 28 Эко. – 23 декабря 2004. 29 Песоцкий Н. Вказана праця. 30 Соломатин Ю. Движущая сила «оранжевой» революции в Ук- раине [Електронний ресурс]: www.situation.ru/app/I–art-722 31 Танасов В. Под прицелом «оранжевая» революция в Украине [Електронний ресурс]: www.melot.h16/ru/H-Ximera/Red-2/html 32 Полевые командиры Майдана в головщину «оранжевой рево- люции» [Електронний ресурс]: www.kartina-ua.Info/index.html 33 Дзюба А. Украинская миссия – предвестник революции [Елект- ронний ресурс]: www.K/- istine/ru/sects/ 34 Белковский С. Вказана праця. 35 Мироненко В. Открытие Украины. Политическая анатомия «оран- жевой революции» [Електронний ресурс]: www.books-info/pl 36 Немцов Б. Вказане інтерв’ю. 37 Шеремет П. Вказана праця. 38 Умланд А. «Оранжевая революция»: версия Кремля [Електронний ресурс]: www.books.ru 466 39 Эш Т., Снайдер Т. Вказана праця. 40 Чикаго трибьюн. – 7 апреля, 2005. 41 Там само. 42 Немецкая волна. – 27 декабря, 2004 43 Economist. – June, 14, 2005. 44 Financial Times – July, 26, 2006. 45 Там само. 46 Wahington Post. – May, 18, 2005. 47 Financial Times. – June, 16, 2005. 48 Frankfurter Rundshau. – June, 12, 2005. 49 Максимов И.В. Социально-политические последствия «цветных революций» [Електронний ресурс]: www.voluntary.ru/dictionary/1106/ World social/rev 50 Guardian. – May, 27, 2005. 51 Фролов В. Демократия: дистанционное управление [Електронний ресурс]: www.globalaffairs.ru/ number/in-5467 52 Guardian. – November, 26, 2004. 53 Кара-Мурза С., Александров А., Марашкин М., Телегин С. Вказана праця. 54 Там само. 55 Там само. 56 Малинкович В. Вказана праця. 57 Там само. 58 Там само. 59 Сушко А. Вказана праця. 60 Лебедев В. Будет ли небо над Россией оранжевым [Електронний ресурс]: www.radonezh.ru 61 Россияне не бояться «оранжевой революции» [Електронний ре- сурс]: www.russia.on/ru /17776 62 Тайга.инфо. – 13 января 2012 года. 63 Песоцкий Н. Вказана праця. 64 Оранжевая революция: что это было. – Там само. 65«Оранжевая революция»: в России это невозможео! [Електронний ресурс]: www.jablor.ru/blogs/2310006 66 Немцов Б. Вказане інтерв’ю. 467 The author analyses the concepts of the «orange revolution» of 2004 and determines the extent of their correspondence to the truth of history. Keywords: «orange revolution», bourgeois revolution, socialist revolu- tion, historical contradictions.

«Помаранчева революція» в Україні: концепції, інтерпретації, оцінки

Репозитарії

Схожі ресурси