Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні?
На підставі аналізу документів слідчої справи з приводу доносу ґенерального судді В.Л.Кочубея на гетьмана І.С.Мазепу та порівняння їх з іншими джерелами ставиться під сумнів автентичність відомих у літературі інтимних послань Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни....
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104917 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? / О.М. Дзюба // Український історичний журнал. — 2009. — № 6. — С. 16-24. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-104917 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1049172016-07-31T03:02:28Z Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? Дзюба, О.М. Студії На підставі аналізу документів слідчої справи з приводу доносу ґенерального судді В.Л.Кочубея на гетьмана І.С.Мазепу та порівняння їх з іншими джерелами ставиться під сумнів автентичність відомих у літературі інтимних послань Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни. On the base of analyzed documents of evidence affair on the occasion of delation of the general judge V.L.Kochubei on hetman I.S.Mazepa in comparison their with other sources, it’s throw doubts on authenticity of the well-known in literature intimate letters of Ivan Mazepa to Motria Kochubei. 2009 Article Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? / О.М. Дзюба // Український історичний журнал. — 2009. — № 6. — С. 16-24. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104917 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Студії Студії |
| spellingShingle |
Студії Студії Дзюба, О.М. Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? Український історичний журнал |
| description |
На підставі аналізу документів слідчої справи з приводу доносу ґенерального
судді В.Л.Кочубея на гетьмана І.С.Мазепу та порівняння їх з іншими джерелами
ставиться під сумнів автентичність відомих у літературі інтимних послань
Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни. |
| format |
Article |
| author |
Дзюба, О.М. |
| author_facet |
Дзюба, О.М. |
| author_sort |
Дзюба, О.М. |
| title |
Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? |
| title_short |
Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? |
| title_full |
Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? |
| title_fullStr |
Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? |
| title_full_unstemmed |
Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? |
| title_sort |
чи писав гетьман іван мазепа листи мотрі кочубеївні? |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/104917 |
| citation_txt |
Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні? / О.М. Дзюба // Український історичний журнал. — 2009. — № 6. — С. 16-24. — Бібліогр.: 49 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT dzûbaom čipisavgetʹmanívanmazepalistimotríkočubeívní |
| first_indexed |
2025-07-07T16:03:24Z |
| last_indexed |
2025-07-07T16:03:24Z |
| _version_ |
1837004703975604224 |
| fulltext |
16 О.М.Дзюба
47 Новгородская первая летопись … – С.109.
48 Мельникова Е.А. Сюжет смерти героя «от коня» в древнерусской и древнескандинав-
ской традициях // От Древней Руси к новой России: Юбилейный сборник, посв. Я.Н.Щапо-
ву. – Москва, 2005. – С.95.
49 Повесть временных лет. – С.20.
50 Там же.
51 Халанский М.К. Указ. соч.; Лященко А.И. Летописные сказания о смерти Олега
Вещего // Известия Отделения русского языка и словесности Российской академии наук. –
1925. – Т.29.
52 Orvar-Odds saga / Ed. R.C.Boer. – Leiden, 1888. Див.: Мельникова Е.А. Сюжет смерти
героя от коня. – С.95–96.
53 Рыдзевская Е.А. Древняя Русь и Скандинавия в IХ–ХIV вв. – Москва, 1978. – С.185–
193.
54 Гиляров Ф. Указ. соч. – С.174, 179.
55 Мельникова Е.А. Сюжет смерти героя «от коня». – С.95–108.
56 Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. – Санкт-
Петербург, 1908. – С.110–114.
57 Мельникова Е.А. Сюжет смерти героя «от коня». – С.108.
58 Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. – Москва, 1963. –
С.179.
The research of the mysterious figure of the Rus’ prince Oleh, whose image was
interlaced in chronicles from talks and legends. By all his legendary Oleh was the
historical person, the first recognized Rus’ prince.
О.М.Дзюба*
ЧИ ПИСАВ ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА ЛИСТИ МОТРІ КОЧУБЕЇВНІ?
На підставі аналізу документів слідчої справи з приводу доносу ґенерального
судді В.Л.Кочубея на гетьмана І.С.Мазепу та порівняння їх з іншими джерелами
ставиться під сумнів автентичність відомих у літературі інтимних пос лань
Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни.
Постать гетьмана Івана Степановича Мазепи оповита леґендами та міфами,
які супроводжували його протягом цілого життя. Уже це свідчить про непересіч-
ність та особливу харизму, властиву цій людині. Сучасники відзначали тонкий
розум, високу освіченість, гарні манери, шарм, який забезпечував І.Мазепі успіх
у жінок. Французький дипломат у Варшаві Франціс Бонак у 1707 р. писав: «Як я
чув від пані воєводини (Сенявської – О.Д.), гетьман Мазепа, поза іншими своїми
прикметами, приваблює легко до себе своїми чарами жінок, як хоче цього»1.
Протягом століть леґенди про любовні пригоди гетьмана надихали багатьох
поетів, композиторів, художників, у тому числі Байрона, Пушкіна, Чайковсь-
кого, Ліста та ін. Останньою його романтичною пригодою, чи то палким кохан-
ням, як це відклалося в літературі, було почуття до власної хрещениці Мотрі,
дочки ґенерального писаря, а потім судді, який був поряд із І.Мазепою протягом
багатьох років, Василя Леонтієвича Кочубея. Про цей роман стало відомо з доносу
В.Кочубея на І.Мазепу 1708 р., де поряд зі свідченнями про зносини гетьмана з
польським королем та його наміри вийти з-під протекції московського царя
Петра І, були надані й листи чи любовні записки до молодої Мотрі, що могли б
компрометувати українського володаря, представляючи його як людину, для якої
* Дзюба Олена Миколаївна – канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту історії
України НАНУ.
17Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні?
не існує усталених моральних норм, а, відтак, здатну на будь-які непривабливі
вчинки, у тому числі й зраду.
В.Кочубей повідомляв цареві, що гетьман звабив його доньку, яка втекла до
нього з дому своїх батьків. Події, як видно з матеріалів справи, мали місце у груд-
ні 1704 р. Донощик писав, що «в день св. Савы прислалъ его М. з Бахмача рибъ
свhжихъ чрезъ Демянка, а за тоею оказіею тотъ Демянко говорилъ Мотронh на
самотh, же усильно Панъ жадаетъ, абы для узреняся къ нему прибыла, а обhцуетъ
3000 червонныхъ золотихъ». Того ж дня, зазначав далі В.Кочубей, гетьман знову
прислав Дем’янка, наказавши йому підмовляти Мотрону за 10 тис. червоних золо-
тих, але вона відмовилася. Тоді «тотъ хлопецъ словомъ Пана своего [просив],
щобъ часть волосовъ своихъ урhзала и послала Пану на жаданье его»2. За свідчен-
ням В.Кочубея, на день св. Миколая гетьман знову прислав того ж таки Дем’янка,
наказавши, щоб його дочка зустрілася з ним там, де «дирка в огородh межи
частоколомъ, противъ двора полковницкого, есть проломана, до которой дирки
абы конечне вечеромъ пришла для якогось розговору»3.
В.Кочубей зазначав також що І.Мазепа зваблював його дочку «рукоко писан-
ными грамотками ... посылая ей дары различныя, яко единой отъ наложницъ»,
але Мотря не відповідала взаємністю. Тоді він, як пише В.Кочубей, «преклонися
ко обаянію и чародhянію и сотвори дhйствомъ и обаяніемь, еже дщери моей
возбhситися и бhгати, на отца и матерь плевати»4. Імовірно для цього гетьман
«бравъ сорочку еи з тhла з потомъ килко разъ до себе. Бравъ и намисто з шіи
килко разъ, а для чого, тое его праведная совисть знаетъ»5. Отже, почуття своєї
молодої дочки до набагато старшого І.Мазепи, якому на той час було близько
65 років, до того ж, її хрещеного батька, В.Кочубей намагався представити як
зваблення за допомогою чар (за народними повір’ями, для цього використовували-
ся волосся та речі, які носить людина), а також різних подарунків. Якщо все це
насправді мало місце, то подібний фетишизм був свідченням глибокого інтимного
потягу немолодого гетьмана до юної Кочубеївни. Ґенеральний суддя у своєму
доносі наголошував, що гетьман домагався у подружжя Кочубеїв віддати за нього
Мотрю, «прельщая, устрашая, смертію прещаше», але дати свою згоду вони не
могли, оскільки, як писав В.Кочубей, тоді він постав би як «законопреступный
отецъ и маловhрный христіанинъ».
Події, імовірно, розвивалися бурхливо. Мотря таки втекла з батьківського
дому до гетьмана, як це видно з доносу В.Кочубея, який розпачливо подавав цю
подію як таємне викрадення: «…в колоколъ ударяя, да всякъ видит бhдство мое.
Лутче было бы ему смерти мя предати, нежели славу мою въ студъ несказанъ
претворити!»6. Можливо, гетьман таки мав намір одружитися з набагато молод-
шою Мотрею, але на заваді стала церковна норма, за якою хрещений батько не міг
одружитися зі своєю хрещеницею. У «Требнику» Петра Могили ця заборона трак-
тується так: «Болшее есть духовное, нежели плотское съродство, сего ради никто-
же может пояти себh в жену сію юже от святаго крещенїя въспрїять, ниже матеръ
ея или дщеръ, ниже синъ его»7. І переступити через цю заборону Кочубеї не могли,
щоб не «прославитися», ніби вони свою доньку, як писав батько, продали. Сам же
гетьман, на думку дослідників, шукав можливості подолати цю перешкоду, і мав
намір просити в архієреїв та грецьких патріархів дозволу на одруження8. Імовір-
но, гетьман пережив глибокий конфлікт між почуттям і честю, та, обравши честь,
таки відправив Мотрю назад до батьків.
Любовні послання гетьмана до своєї коханої («листи») знаходилися у слідчій
справі В.Кочубея та І.Іскри, що зберігалася в архіві Колеґії іноземних справ.
У літературі побутує усталений погляд щодо автентичності цих любовних запи-
сок. Уперше їх у примітках до своєї праці опублікував Д.Бантиш-Каменський9,
пізніше – О.Бодянський10 у складі слідчої справи, пов’язаної з доносом В.Кочу-
бея. У публікації Д.Бантиша-Каменського наведено приписку графа Ґоловкіна на
18 О.М.Дзюба
слідчій справі: «Разбирая взятые у Кочубея письма, нашли мы между прочими
нhкоторыя письма и цидулы вашего ль сіятельства (мається на увазі І.Мазепа –
О.Д.) рукою, или чьею иною писанные к дочери его Кочубеевой (підкреслення –
О.Д.), которыя подлинныя, не переписывая и никому оных не показывая к ваше-
му сіятельству, за печатью при сем посылаемъ»11. Як бачимо, граф Ґоловкін
зазначав, що не знає, писані ці листи Мазепою, чи чиєю іншою рукою, і запевняв,
що вони не переписувалися й нікому не показувалися, тоді звідки взялися копії,
які фіґурують в опублікованій слідчій справі? Ледве чи допоможе тут арґумент
відомого письменника й дослідника В.Шевчука, який вважає, що в даному разі
граф просто злукавив, а листи є автентичними пам’ятками12. У контексті даної
приписки слово «подлинныя» не означає автентичні, а ті, що були у слідчій
справі.
Листи чи записки, адресовані Мотрі, можна розглядати як пам’ятки інтимно-
го епістолярного жанру, аналогів яким немає у відповідній спадщині XVIII ст., що
збереглася й відома на сьогодні, тобто типологічно їх порівняти ні з чим. Обстави-
ни оприлюднення, зміст і структура, а також майже повна відсутність власне при-
ватного листування гетьмана Івана Мазепи можуть викликати деякий сумнів в їх
автентичності. Збереглося подружнє листування, коли листи написані за устале-
ною формою звернення та підпису, вони передають почуття щирості, вдячності,
вірності «найлюбезнейших сожителей и преданнhйших друзей», як часто підпи-
сували чоловіки та жінки свої послання. Подібно зверталися й члени подружжя
один до одного, або ж, як, наприклад, відомий діяч Григорій Полетика розпочинав
свої листи до дружини: «Матушка, душа моя Елена Ивановна». Із відомого на сьо-
годні подружнього листування лише молода дружина Петра Савича Анастасія
Ханенко (дочка ґенерального хорунжого М.Ханенка) звернулася в листі до свого
чоловіка (1753 р.) не за усталеною, а узвичаєною в побуті народною формою:
«Петрусенку, серце»13.
Безперечно, приватні листи не призначалися для чужого ока, та все ж, імовір-
но, виявляти свої інтимні почуття в листах не було прийнято, тим більше, що
писалися вони не завжди власноруч, особливо від жінок. Досить часто від імені
адресанта листи писали домашні писарі, управителі або ж діти. Лише наприкінці
XVIII ст. глибоко інтимні почуття простежуються, наприклад, у листах В.Кап-
ніста або І.Лашкевича до власних дружин. Зокрема, останній лист до своєї
Анастасії розпочав словами: «Любезнhйшій и вhрнhйшій другъ мой, душа жизни
моей Настенька!», а завершив так: «Прощай, ангелъ мой, цhлую тебя поминутно,
мысленно, твой навhк вhрнhйшій мужъ и преданнhйшій другъ»14.
Із 12 любовних послань до Мотрі, які перебували у слідчій справі, лише двічі
має місце звернення до коханої на ім’я: «Моя сердечне коханая, наймилhшая,
найлюбезнhйшая Мотроненько», «Моя сердечне коханая Мотренько». Решта лис-
тів розпочинаються зверненнями «Мое серденко», «Мое сердечне коханая», «Мое
серце коханое», зміст деяких із них можна трактувати як безособовий. Наприк-
лад, перший лист: «Мое серденко, мой квhте рожаной! Сердечне на тое болhю, що
надалеко одъ мене hдешъ, а я не могу очицъ твоихъ и личка бhленкого видhти;
черезъ сее писмечко кланяюся и всь члонки цhлую любезно»15.
Тобто, вони не передають жодних особистісних рис ані автора, ані адресата.
У кількох із них трактуються дії гетьмана та Мотрі, які, судячи за матеріалами
доносу, мали місце. Так, учинок гетьмана, коли він відіслав Мотрю до батьків,
пояснюється тим, що якби він її залишив у себе, то «твои родичи по всhмъ свhтh
розголосили, же взявъ у нас дочку у ночh кгвалтомъ и держить у себе мhсто под-
ложницh. Другая причина, же державши В.М.* у себе, я бымь не моглъ жадною
* В.М. – очевидно, «ваша милість» чи «ваша мосць» (див.: Геращенко О. Любовні
листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни. До вивчення епістолярної стилістики початку
19Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні?
мhрою витримати, да и В.М. такъ же: мусhли бисмо изъ собою жити такъ, якъ
малженство кажетъ, а потомъ пришло бы неблагословеніе од церкви и клятва,
жебы нам съ собою не жити»16. В іншому листі міститься запевнення, що «еще
нhкого на свhтh не любивъ такъ. Мое бъ тое щастhе и радость, щобъ нехай hхала,
да жила у мене; тилко жъ я уваживъ, якій конецъ с того можетъ бути, а звлаща
при такой злости и заедлости твоихъ родичовъ»17.
Судячи з цих любовних записок Мотрю вдома батьки сварили, особливо мати,
яка її навіть била, забороняючи і думати про гетьмана. «Чи вже перестали В.М.
мучити и катовати», – ідеться в одному посланні. Або в іншому: «Коли они, про-
клятіи твои, тебе цураются, иди въ монастиръ, а я знатиму, що на той час з В.М.
чиныти»18. В листах є клятва своїй обраниці, що «поки живъ буду, тебе сердечне
любити и зичиты всего добра не перестану, и повторе пишу, не перестану, на
злость моимъ и твоимъ ворогамъ».
Ідучи за змістом послань можна побачити, що почуття Мотрі швидко минули:
«Вижу, же В.М. во всемъ одмhнилася своею любовію прежнію ку минh. Якь собh
знаешъ, воля твоя, чини, що хочешь! Будешъ на потумъ того жаловати»19. На -
водилися слова Мотрі, що коли вона виходила «з покою мурованого од мене, коли
далемъ тобh перстень діяментовій, над которій найлhпшого, найдорогшаго у себе не
маю», то запевняла його, же «хочь сякъ, хочь такъ будеть, а любовъ межи нами не
одмhнится»20. В іншому листі нагадувалася обіцянка дівчини: «Спомни тилко на
свои слова, спомни на свою присягу, спомни на свои рученки, которіе минh не поед-
нократъ давала, же мене, хочь будешь за мною, хочь не будешъ, до смерти любити
обhцала»21. Такий перебіг подій був вигідний для Кочубеїв, адже пояснював захоп-
лення їхньої дочки старим гетьманом лише під впливом чар. З останнім листом для
Мотрі надсилався гостинець: «Книжечку й обручик діяментовій, прошу тое завдяч-
не приняти, а мене в любовh своей неотмhнно ховати»22.
Ці записки чи листи написані з використанням образів, що мають місце у
народній пісенній творчості. Як зазначає О.Геращенко, «Мазепою вживаються
класичні для народних пісень епітети:» личка бhленкого..., рученку белен-
кую..., крас нимь личкомъ...»; зменшено-пестливі форми: очицъ..., Мотро-
ненько..., Мот ренько...; повтори синонімів: «любити й сердечне кохати;
метафори»23. Наприк лад, образ «і взяв дівоньку за білую ручку»24 присутній в
одній з найдавніших пісень, що дійшла до нашого часу «Дунаю, Дунаю, чему
смутен течеш». У записках до Мотрі ці образи повторюються, переходять з одно-
го послання в інше, тобто автор користується певним кліше, запозиченим з
народної пісенної творчості.
Досліджуючи стиль цих листів, О.Геращенко зазначає, що в них поєднуються
елементи книжної та народно-розмовної мов, відчутний також вплив польської:
«Усе це наявне і в інших епістолярних пам’ятках першої половини XVIII ст., але
в Мазепиних листах відчувається ще й аромат українських пісень про кохання,
що наближає їх до жанру авторської любовної лірики XVI–XVIII ст.»25. Дослідни-
ця, зіставляючи зразки польського інтимного епістолярного жанру, зокрема
листи короля Яна ІІІ Собеського до дружини Марії-Казимири, пояснює наявність
у листах до Мотрі Кочубеївни характерних польських запозичень «швидше схо-
жістю образно-поетичних систем фольклору поляків та українців, ніж безпосеред-
нім впливом польської епістолярної стилістики»26.
Про польські впливи, зокрема мовні, ідеться і в дослідженні В.Московича,
який також відзначає, що листи написано з використанням українського фоль-
клору, а також образів, характерних для польської епістолярної спадщини, з
якою І.Мазепа міг ознайомитися, перебуваючи при дворі польського короля.
XVIII ст. // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. – Т.3. –
Х., 1994. – С.129).
20 О.М.Дзюба
Дослідник уважає листи автентичною пам’яткою, особливий стиль яких не можна
імітувати27.
В.Шевчук розклав їх на віршові рядки й стверджує, що дані листи – це «кла-
сично витриманий так званий архаїчний вірш, культивований ще в найдавнішому
українському епосі (про Котигорошка, наприклад) та в тих билинних текстах, що
збереглися в українській традиції»28. Відтак ці листи, поряд з іншими, є пам’ят-
кою літературної творчості гетьмана І.Мазепи, якого також традиційно вважають
автором дум «Горе тій чаєчці» і «Всh покою щиро пригнуть», де бринить мотив
єднання й спільної протидії ворогам, боротьби за «вольності». Остання представ-
лена В.Кочубеєм як свідчення намірів Мазепи вийти з-під протекції московського
царя й фіґурує у слідчій справі. Іван Мазепа вважається й автором нещодавно опу-
блікованого вірша «Старик с телом беседует». На рукописі зазначено, що це «ско-
ропись XVIII в. Переписана в 1710 г. при разборе бумаг Батуринского архива и
переведена на русский язык с польского в Посольськом приказе М.Белецким»29.
Вірш написано з використанням барочних антитез, протиставлення душі тілу,
прагнення тіла бути молодим тоді, коли вже пора думати про душу. Як уважає
відома дослідниця Т.Таїрова-Яковлева, цей вірш «дає уявлення про ті почуття, що
їх він переживав через роман із Мотрею»30.
Усі ці твори, що так чи інакше можуть бути пов’язані з іменем І.Мазепи, різ-
няться як за жанром, стилістикою, так і за мовними особливостями. Листи чи
послання до Мотрі займають серед них окреме місце та найбільш відповідають
усталеному у художній літературі образові гетьмана як палкого коханця. Та все ж
наявні джерела однозначно не підтверджують авторство І.Мазепи. По-перше, від-
сутні ориґінали (якщо вони насправді були). По-друге, обставини оприлюднення
також викликають сумніви щодо автентичності цих пам’яток. Роман між гетьма-
ном і Мотрею мав місце взимку 1704–1705 рр., і виходить, що листи, які компро-
метували їхню дочку, Кочубеї продовжували зберігати до 1708 р., навіть після
того, як віддали її у 1707 р. заміж за сина Василя Чуйкевича – Семена. В.Кочубей
писав у своєму доносі, що 17 травня 1707 р. він звернувся до гетьмана з проханням
дозволити сватання, «зобрать людей на хлhбъ и на солъ», але гетьман не радив
йому віддавати дочку заміж, казав, що «якъ будемъ зъ ляхами въ едности, тогда
знайдется твоей дочкh женихъ з тоей стороны лядское знатній якій шляхтичъ,
который твоей фортунh доброю будетъ подпорою»31. Почувши «тіи страшніи
слова, обнятый зосталъ великимъ ужасомъ ... и обявилемъ тихо той ужасъ и
скорбь мою женh», – писав В.Кочубей. Вони вирішили на наступний день, у неді-
лю 18 травня 1707 р., «зібравши приятелей і людей сусідських» учинити сватання
й тут же обвінчати дочку з Семеном Чуйкевичем.
Т.Таїрова-Яковлева висловлює припущення, що ще влітку 1707 р. Мотря не
була одружена, оскільки ієромонах Варлаам у листі від 27 липня того року з Києва
до В.Кочубея свою приписку адресує «благословенной девице, панне Мотроне»32.
Тут варто згадати, що в Україні траплялися випадки вінчання до весілля. Так,
судячи з листа Юліани Апостол до Григорія Скорупи із запрошенням прибути на
весілля її небоги Юліани Максимівни зі стародубським полковим писарем Гри-
горієм Юркевичем, яке мало відбутися 22 квітня 1733 р., вінчалися молоді раніше
весілля – 26 січня, тоді шлюб був «по церковному чиноположенію обрученіемъ и
вhнчаніемъ утвердженъ»33. Але за усталеною традицією лише ве сілля узаконюва-
ло подружнє життя. Можливо, на цей час воно ще не відбулося.
Т.Таїрова-Яковлева також вважає, що про сватання Мотрі йшлося в листі
миргородського полковника Д.Апостола до В.Кочубея (5 грудня 1707 р.), де пер-
ший звертається до другого «мне велце мосце пане любительний сват и благоде-
тель» і повідомляє, що писав до ґенерального осавула І.Ломиковського, також
«моего мосце пана свата, брата и благодетеля», із проханням одержати дозвіл від
гетьмана, щоб «перед сватами побывати в Батурине», де «о потребном между нами
21Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні?
деле устную з его милостью моим паном розмову буду мети»34. Д.Апостол був сва-
том В.Кочубея, оскільки його син Василь Васильович одружився із дочкою
Апостола – Анастасією. Інша дочка миргородського полковника – Тетяна – була
дружиною сина ґенерального осавула І.Ломиковського, отже вони обидва були
сватами для Д.Апостола, так він до них і звертався. А мали вести якусь іншу роз-
мову, саме наодинці, як це видно з листа. І якщо під тортурами В.Кочубей заяв-
ляв, що вони з Д.Апостолом «съзжалися и говорили о сватанью», то в даному разі
йшлося, імовірно, про сватання сина Федора, який одружився з дочкою
В.Ско ропадського∗. Та й сам В.Кочубей, свідчачи на допитах про своє майно, вка-
зував, що «килько тысячь пошло на двои веселhя, перше дочцh, а потомъ сыну,
недавно отправленыхъ, купуючи вина, и меду, и матеріи и инные рhчи на
подарки»35. Співучасник доносу піп Іван Святайло також засвідчив, що зустрічав-
ся з В.Кочубеєм на весіллі в його маєтності Диканьці взимку 1708 р. Імовірно,
ішлося про весілля сина Федора.
Як видно з доносу, стосунки між гетьманом І.Мазепою і родиною Кочубеїв,
незважаючи на конфлікт, не були повністю розірвані. Кочубеї приймали гетьмана
(хай навіть з обов’язку), з їх дочкою він мав розмови, про що писав В.Кочубей.
Існує чимало леґенд про подальшу долю Мотрі, зокрема, що вона збожеволіла,
утопилася в ставку в Батурині, пішла в монастир36 тощо. Але більшість дослідни-
ків схиляються до думки, що вона таки вийшла заміж за Семена Чуйкевича. Щодо
ідентифікації ігумені Ніжинського жіночого монастиря в 1733–1736 рр. Меланії
Чуйкевичівни з Мотрею Кочубей37, то, можливо, у даному випадку йдеться про
дружину ґенерального судді В.Чуйкевича, якого в 1710 р. за підтримку І.Мазепи
заслали у Сибір, де він і помер, а дружина, як писав Д.Бантиш-Каменський, «уда-
лилась в монастырь в Малороссии»38.
Принагідно можна сказати, що в родині Кочубеїв жінки були емоційними та
пристрасними. Так, пізніше онука Василя Леонтієвича, дочка його сина полтавсь-
кого полковника Василя – Ганна втекла з дому й без батьківського благословення
вийшла заміж за Степана Томару. За що батьком і матір’ю (дочкою Д.Апостола)
була позбавлена спадщини й «виключена з числа дітей своїх». Пізніше (12 серпня
1743 р.) у своєму заповіті він писав, що «при моей кончинh, понеже отхожу ко
отцу своему и богу моему с желаніємъ моихъ грехов прощение реченную Анну
жену Томарову за нанесенную мнh и женh моей найтягжчую печаль прощаю»39,
повернувши її до числа своїх дітей, хоча й «без всякого наслhдія». Подібно вчини-
ла і правнука В.Л.Кочубея, дочка його внука ґенерального обозного Семена
Васильовича – Надія, яка в 1765 р. виїхала з дому з капітаном П.Потьомкіним (із
роду відомого катерининського фаворита Ґ.Потьомкіна) й обвінчалася з ним в
Есмані40.
В.Кочубей у своєму доносі, як уже зазначалося, вказував на «грамотки руко-
кописні», тобто написані гетьманом до його дочки записки. Але цікаво, що сам
І.Мазепа у листі до О.Меншикова (1708 р.), виправдовуючись від звинувачень
В.Кочубея, писав, що той, «будучи писарем енеральным, имhючи у себе печать
войсковую и подписуючи руку мою часто, понеже я, для хирокгричной болhзни не
всегда могу подписовати листов и универсалов, повидавал был лживые нhкото-
рые, под именем моим рукою его подписанные и под печатью войсковою пись-
ма»41. Можливо, це визнання гетьмана про тяжку хворобу (подагра рук)42, було
перебільшенням з огляду на небезпеку, яка йому загрожувала. Але ще у жовтні
1704 р., незадовго до бурхливих подій, перебуваючи в поході під Замостям
* О.Лазаревський вважав, що на час загибелі В.Кочубея його син Федір ще не був одру-
жений (див.: Лазаревский А. Очерки малороссийских фамилий. Материалы для истории
общества в XVII и XVIII ст. // Русский архив. – 1876. – №12. – С.451). Він одружився з
небогою гетьмана І.Скоропадського Анастасією Василівною Скоропадською (див.:
Модзалевский В. Малороссийский родословник. – Т.4. – К., 1914. – С.665).
22 О.М.Дзюба
І.Мазепа в листі до О.Меншикова просив посприяти у справі одержання дозволу
Петра І на повернення його з військом додому, зазначаючи, що «под голим небом
стоячи в обозах, признаюсь вашой вельможности, велми педокгричная и херокг-
ричная болезнь от холодов и уставичних непогод докучает»43. Проте один із при-
хильників гетьмана, а пізніше не менш завзятий адепт Петра І Феофан Прокопо-
вич писав, що Іван Мазепа «немощь себh и всего тhла дряхлость притворялъ, не
былъ бо воистинну такъ безсиленъ, какова являлъ себя, аки бы и стояти и сидhти
долго не могъ»44. Але, зважаючи на вірне служіння Ф.Прокоповича Петру І, неві-
домо, скільки у цих словах правди.
І все ж виникає питання, чи міг гетьман власноруч писати листи Мотрі, коли
навіть підписувати свої універсали та офіційні листи йому було дуже важко.
Цілком можливо, що любовні послання були написані кимось іншим на замовлен-
ня Кочубеїв, а про деякі деталі стосунків Мотрі з гетьманом вони могли дізнатися
з її слів. Тим більше, що листи до Мотрі в контексті інших матеріалів слідчої спра-
ви справляють таке враження, нібито вони взяті з одного джерела. Читаючи спра-
ву доносу В.Кочубея на І.Мазепу, можна помітити наявність подібних сюжетів,
повтори певних словосполучень, відмінності у мові та стилі окремих документів,
зокрема тих, що безпосередньо були звернені до Петра І. Так, повторюється одна
фраза, яка зустрічається в доносі Кочубея, коли він розповідає про зустріч І.Ма -
зепи з ректором Вінницького єзуїтського колеґіуму Зеленським, яка відбувалася
в Києво-Печер ському монастирі – «в столовой и в мурованой избh»45. У листах до
Мотрі також зустрічаємо – «в моем мурованом покое». Можливо, це усталене сло-
восполучення, яке досить часто вживалося, або ж було використане однією й тією
ж особою.
Документи, що їх представляв В.Кочубей, були написані як ним, так і інши-
ми, про що свідчили два писарі – П.Колчицький та Григорій Глуховець, які суп-
роводжували його в поїздці до Смоленська. Вони служили у В.Кочубея й були його
довіреними особами. На допиті Колчицький засвідчив, що в дорозі В.Кочубей
давав йому «писать съ своей и съ иныхъ рукъ»46, переправляв написане і змушу-
вав його переписувати. Григорій Глуховець також твердив, що В.Кочубей «застав-
ливалъ его писать съ своей руки письма в доношеніе, приказывая ему, чтобъ у
нихъ было то тайно, и ни кому бъ не сказывали»47. Можливо, вони переписували
також і написані чиєюсь рукою любовні листи.
Відповісти на це питання однозначно неможливо. Відсутність ориґіналів, про-
читання листів у контексті справи, де вони фіґурують як докази аморальності
гетьмана, а також використання в них певних кліше, запозичених із народної
пісенної творчості наштовхує на думку, що, можливо, вони таки не належали
І.Мазепі. Безперечно, зміст листів несе інформацію про події, які мали місце в
Батурині взимку 1704–1705 рр. Водночас вони передають глибоку неприязнь
гетьмана до Кочубеїв, особливо до дружини Василя – Любові. Ця неприязнь
яскраво виражена і в листі І.Мазепи до В.Кочубея, який також фіґурує у справі.
Гетьман радить тому приборкати свою «гордую, велерhчивую жену», закидає
йому, що протягом шістнадцяти років «прощалося и пробачалося великимъ и
многимъ вашим смерти годнымъ проступкам»48. Він відкидає всі звинувачення «о
якомось блудh, того я не знаю и не розумhю, хиба сам блудишь, коли жонки
слухаєш»49. І таке ставлення могло б спонукати Кочубеїв помститися гетьману
також і любовними записками. Якщо йти за припискою графа Ґоловкіна, то листи
нікому не показувалися і не переписувалися. Можливо й справді граф «злука-
вив», і ці листи були переписані й залишилися у слідчій справі. Коли ж із них
таки були зроблені копії, то чи з ориґіналу послань І.Мазепи? Адже Ґоловкін
зазначав, що не знає, рукою гетьмана чи когось іншого вони написані. Тим біль-
ше, що з приписки графа не проглядається їх зміст. Але все це лише припущення,
які можуть наштовхнути на подальші дослідження. Проте, згадані любовні запис-
23Чи писав гетьман Іван Мазепа листи Мотрі Кочубеївні?
ки, – належали вони гетьману, чи ні, – можуть свідчити про тонкі нюанси інтим-
них почуттів освіченої людини початку XVIII ст.
Таким чином, при відсутності ориґіналів листів та враховуючи обставини їх
оприлюднення, а також відомі факти приватного життя гетьмана Івана Мазепи
можна поставити під сумнів його авторство. У деяких з них ідеться про конкретні
події, інші ж є певним кліше, в якому використано образи, властиві українській і,
до певної міри, польській народній пісенній творчості.
1 Цит. за.: Мацьків Т. Гетьман Іван Мазепа в західноєвропейських джерелах 1687–
1709. – К.; Полтава, 1995. – С.12.
2 Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском
университете. – Кн.1, отд.2. – Москва, 1859. – С.130.
3 Там же.
4 Там же. – С.126.
5 Там же.
6 Там же. – С.125.
7 Требник митрополита Петра Могили. – К., 1996 (репринтне перевид.: К., 1646). –
Т.1. – С.386.
8 Павленко С. Міф про Мазепу. – Чернігів, 1998. – С.173
9 Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – Ч.3: От избрания Мазепы до унич-
тожения гетьманства. – Москва, 1830.
10 Источники малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантышем-Каменским и из -
данные О.Бодянским. – Ч.ІІ: 1691–1722 // Чтения в императорском обществе истории и
древностей российских при Московском университете. – Кн.1. – Москва, 1859.
11 Бантыш-Каменский Д. Указ. соч. – С.35.
12 Шевчук В. Просвічений володар. – К., 2006. – С.344.
13 Приватні листи ХVIII ст. – К., 1987. – С.123.
14 Киевская старина. – 1896. – Т.53. – С.148–149.
15 Чтения... – С.127.
16 Там же.
17 Там же. – С.128.
18 Там же.
19 Там же. – С.129.
20 Там же.
21 Там же.
22 Там же. – С.130.
23 Геращенко О. Любовні листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни. До вивчення епісто-
лярної стилістики початку XVIII ст. // Збірник Харківського історико-філологічного това-
риства. Нова серія. – Т.3. – Х., 1994. – С.128.
24 Хрестоматія давньої української літератури до кінця XVIII ст. – К., 1967. – С.179.
25 Геращенко О. Указ. праця. – С.134.
26 Там само. – С.135.
27 Moskovich W. Hetman Ivan Mazepa’s Love Letters // Mazepa e il suo tempo. Storia,
cultura, società. – Alessandria, 2004. – P.566.
28 Шевчук В. Указ. праця. – С.345.
29 Таирова-Яковлева Т.Г. Мотря Кочубей и её роман с гетманом Иваном Мазепою //
Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. – №1/2. – Санкт-Петербург, 2007. – С.104.
30 Там же. – С.103.
31 Чтения… – С.101.
32 Таїрова-Яковлева Т.Ґ. До питання про повсякденне життя представниць козацько-
старшинських родин початку ХVIII ст. // Укр. іст. журн. – 2008. – №3. – С.204.
33 Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей. ХVII–
ХVIII вв. – К., 1884. – С.208.
34 Таїрова-Яковлева Т.Ґ. Указ. праця. – С.205.
35 Чтения... – С.142.
36 Див.: Кішик В. До проблеми ідентифікації поховання Мотрі Кочубей // Історія
України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. – Вип.12. – К., 2001. – С.383.
24 І.О.Гуржій
37 Павленко С. Указ. праця. – С.177.
38 Бантыш-Каменский Д. Указ. соч. – С.52.
39 Российский государственний архив древних актов. – Ф.1445. – Оп.1. – Д.2. – Л.5.
40 Дневные записки малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича. –
Ч.ІІ. – Москва, 1859. – С.400.
41 Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – Нью-Йорк; Париж; Торонто, 1960. – С.293.
42 Див.: Рот О. Клиническая терминология. В переработке и с дополнениями д-ра мед.
Я.Б.Эйгера. – Москва; Ленинград, 1930. – С.559.
43 Гетман Иван Мазепа. Документы из архивных собраний Санкт-Петербурга. – Вып.І:
1687–1705 гг. – Санкт-Петербург, 2007. – С.154.
44 История императора Петра Великого от рождения его до Полтавской баталии. –
Санкт-Петербург, 1773. – С.157.
45 Чтения... – С.102.
46 Там же. – С.121.
47 Там же.
48 Чтения... – С.131.
49 Там же. – С.132.
On the base of analyzed documents of evidence affair on the occasion of delation
of the general judge V.L.Kochubei on hetman I.S.Mazepa in comparison their with
other sources, it’s throw doubts on authenticity of the well-known in literature intimate
letters of Ivan Mazepa to Motria Kochubei.
І.О.Гуржій*
ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ КИЇВСЬКИХ КУПЦІВ ХІХ ст.
У статті на тлі суспільно-політичного й економічного розвитку міста
Києва досліджено основні аспекти повсякденного життя купців у XIX ст.
Проаналізовано соціокультурні явища, які впливали на їх побут і звичаї. Пока-
зано впливи національних та іноетнічних факторів на формування самосвідо-
мості, способів проведення дозвілля, моду тощо.
Повсякденна історія купців, з їх малими та великими життєвими проблемами,
найтіснішим чином була пов’язана з розвитком міста: суспільно-політичними й
економічними зрушеннями в ньому, загальними здобутками у сферах культури та
науки, а також різними матеріальними негараздами, стихійними лихами, епідемі-
ями тощо. Власне «обличчя» Києва на межі XVIII і XIX ст. визначала наявність у
ньому Києво-Печерської лаври, 26 кам’яних і 20 дерев’яних церков, 29 монастирів
і прибудов навколо них, 18 публічних установ, 12 цегляних і 3672 приватних
дерев’яних будинки (із них на Подолі – 2068, на Печерську – 1098, у Старому місті
506 (1797 р.)). Кількість мешканців періодично помітно змінювалася, що залежало
від проведення ярмарків, масових захворювань і смертності людей, паводків,
пожеж та ін. Так, протягом 1796–1800 рр. у трьох частинах Києва чисельність горо-
дян становила від 19 до 30 тис. осіб. Великий приріст населення спричинило пере-
несення сюди з м. Дубно Хрещенського ярмарку (1797 р.), на який щорічно почали
з’їжджатися до 5 тис. дворян, купців, міщан та ін., що укладали у так званому
Контрактовому будинку торгові угоди на досить значні суми1.
Проте, навіть певне економічне «пожвавлення» в кінці XVIII – на початку
XIX ст. мало чим змінило умови існування основної маси городян. «Немає будин-
* Гуржій Іванна Олександрівна – аспірантка кафедри історії України Інституту
історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова
(Київ).
|