Роман виховання та історична проза В. Скотта

У статті йдеться про історичну обумовленість літературного процесу, поняття історії для В.Скотта, традиції роману виховання, його жанроутворюючі ознаки, визначається основна ідея твору «Уеверлі, або Шістдесят років тому» В.Скотта....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Чечуй, Е.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2010
Schriftenreihe:	Русская литература. Исследования
Schlagworte:	Поэтика литературы ХIХ – середины ХХ века
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105402
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Роман виховання та історична проза В. Скотта / Е. Чечуй // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2010. — Вип. XIV. — С. 101-110. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-105402
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1054022016-08-13T03:01:46Z Роман виховання та історична проза В. Скотта Чечуй, Е. Поэтика литературы ХIХ – середины ХХ века У статті йдеться про історичну обумовленість літературного процесу, поняття історії для В.Скотта, традиції роману виховання, його жанроутворюючі ознаки, визначається основна ідея твору «Уеверлі, або Шістдесят років тому» В.Скотта. В статье речь идёт о исторической обусловленности литературного процесса, понятия истории для В.Скотта, традиции романа воспитания, его жанрообразующих признаках, определяется основная идея произведения «Уэверли, или Шестьдесят лет назад» В.Скотта. The article is about historical place of literary process, W.Scott s history understanding, traditions of educational novel, its genre features. The main idea of “Weaverley, or: Sixty years ago” by W.Scott is determined in the article. 2010 Article Роман виховання та історична проза В. Скотта / Е. Чечуй // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2010. — Вип. XIV. — С. 101-110. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2218-7472 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105402 82- 3:821.111 uk Русская литература. Исследования Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Поэтика литературы ХIХ – середины ХХ века Поэтика литературы ХIХ – середины ХХ века
spellingShingle	Поэтика литературы ХIХ – середины ХХ века Поэтика литературы ХIХ – середины ХХ века Чечуй, Е. Роман виховання та історична проза В. Скотта Русская литература. Исследования
description	У статті йдеться про історичну обумовленість літературного процесу, поняття історії для В.Скотта, традиції роману виховання, його жанроутворюючі ознаки, визначається основна ідея твору «Уеверлі, або Шістдесят років тому» В.Скотта.
format	Article
author	Чечуй, Е.
author_facet	Чечуй, Е.
author_sort	Чечуй, Е.
title	Роман виховання та історична проза В. Скотта
title_short	Роман виховання та історична проза В. Скотта
title_full	Роман виховання та історична проза В. Скотта
title_fullStr	Роман виховання та історична проза В. Скотта
title_full_unstemmed	Роман виховання та історична проза В. Скотта
title_sort	роман виховання та історична проза в. скотта
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Поэтика литературы ХIХ – середины ХХ века
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105402
citation_txt	Роман виховання та історична проза В. Скотта / Е. Чечуй // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2010. — Вип. XIV. — С. 101-110. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Русская литература. Исследования
work_keys_str_mv	AT čečuje romanvihovannâtaístoričnaprozavskotta
first_indexed	2025-07-07T16:46:05Z
last_indexed	2025-07-07T16:46:05Z
_version_	1837007388934144000
fulltext	Выпуск XIV (2010) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 101 гических вопросов человеческого бытия – рационального и иррацио- нального, жизни и смерти. ЛИТЕРАТУРА 1. Беляева Н.В. Трансформации готического хронотопа в русской литературе // Русская литература накануне третьего тысячелетия: Итоги развития и пробле- мы изучения. Русская литература. Исследования. – Вып. III. – К.: Логос, 2002. – С. 309-318. 2. Ботникова А.Б. Э. Т. А. Гофман и русская литература XIX века: К про- блеме русско-немецких литературных связей. – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1977. 3. Вацуро В.Э. Готический роман в России. – М.: Новое литературное обо- зрение, 2002. 4. Виноградов В.В. Поэтика русской литературы. – М.:Наука, 1976. 5. Герчук Ю.Я. Проблемы русской псевдоготики XVIII века // Русский клас- сицизм второй половины XVIII – начала XIX века. – М., 1994. 6. Достоевский Ф.М. Идиот. – Ф.: Кыргызстан, 1978. 7. Кошкин М. Достоевский и «Замок Отранто» Горация Уолпола – http://topos.ru/articles/0207/03_15.shtml УДК 82- 3:821.111 Е. ЧЕЧУЙ (Херсон) РОМАН ВИХОВАННЯ ТА ІСТОРИЧНА ПРОЗА В. СКОТТА Анотація. Чечуй Е. Роман виховання та історична проза В. Скотта. У статті йдеться про історичну обумовленість літературного процесу, понят- тя історії для В.Скотта, традиції роману виховання, його жанроутворюючі озна- ки, визначається основна ідея твору «Уеверлі, або Шістдесят років тому» В.Скотта. Ключові слова: історичний роман, характер, сюжет http://topos.ru/articles/0207/03_15.shtml Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 102 Аннотация. Чечуй Э. Роман воспитание и историческая проза В.Скотта. В статье речь идёт о исторической обусловленности литературного процесса, понятия истории для В.Скотта, традиции романа воспитания, его жанрообра- зующих признаках, определяется основная идея произведения «Уэверли, или Шестьдесят лет назад» В.Скотта. Ключевые слова: исторический роман, характер, сюжет Summary Chechuy E. Coming-of-Age Novel And Historical Prose by Walter Scott. The article is about historical place of literary process, W.Scott s history under- standing, traditions of educational novel, its genre features. The main idea of “Weaver- ley, or: Sixty years ago” by W.Scott is determined in the article. Key words: historical novel, character, plot В. Скотт увійшов в історію світової літератури як творець жанру істо- ричного роману. Головним вчителем для нього був В. Шекспір, чиїм ху- дожнім і філософським відкриттям був Час, що його він розумів як при- чинний зв'язок явищ у їх розвитку [1, с.25]. «Естетика Скотта спирається на уявлення про історичну обумовленість літературного процесу, про відображення у ньому розвитку суспільства й осмислення цього розвитку індивідами, що складають суспільство» [5, с.428]. Найбільш важливим для Скотта є проникнення у звичаї і духовне життя героїв та народу, ро- зуміння їх соціальної сутності. В. Скотт був упевнений в тому, що історія розвивається за своїми осо- бливими законами, що людство не підвладне випадку, одвічному злу. Моральне почуття, почуття справедливості, обов'язку, що властиве кож- ній людині, свідчить, на його думку, про те, що історія людства рухається по шляхах справедливості. Поняття історії для Скотта невід'ємне від по- няття моральності. Як історик, він знає, що після жорстоких боїв суспіль- ство приходить до тимчасового затишку й примирення, щоб потім розпо- чати нову фазу боротьби, яка крізь усі невдачі й перемоги коли-небудь приведе його до більш досконалого морального стану. Головним показ- ником історичного розвитку Скотт вважає вдосконалення моральності [5, с.87]. Выпуск XIV (2010) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 103 Персонажів своїх історичних романів В. Скотт зобразив у співвідно- шенні з історичними силами, які їх породили і сприяли їх формуванню. З 2800 героїв, що населяють сторінки романів Скотта, навряд знайдуться такі, які не були б плоть від плоті свого середовища. «Скотт убачав у сво- їй людині ніби фокус перехресних взаємодій: незалежно від власної волі, її слова, вчинки, упередження вказують на національність, релігію й тра- диції, які зробили її такою, яка вона є» [6, с.7]. В. Скотту вдалося поєднати зображення історичного колориту з пока- зом становлення особистості, яка прагне до розумності й добра, що, в свою чергу, є рушійною силою історичного прогресу. Таким чином, спів- відношення моральних і соціальних факторів у розвитку історії і діяльно- сті її героїв є однією з найважливіших тем романіста. Найкраще ця ідея В. Скотта втілена в романі «Уеверлі, або Шістдесят років тому», який можна розглянути з точки зору впливу на нього роману виховання, розповсюдженого у літературі другої половини XVIII ст. Су- часне літературознавство визначає роман виховання як художню струк- туру, організуючим центром якої є ідея становлення, а важливою особли- вістю – розробка категорії «психологічного часу». Зміна героя у процесі виховання і формування його особистості в дусі позитивної програми у романі цього різновиду набуває сюжетного значення. До жанроутворюю- чих ознак роману виховання можна віднести наступні: внутрішній розви- ток героя, який розкривається в зіткненнях із зовнішнім світом; уроки життя, які герой отримує внаслідок еволюції; зображення становлення характеру головного героя з дитинства до фізичної та духовної зрілості; активна діяльність центрального персонажа, яка спрямована на встанов- лення гармонії та справедливості; прагнення до ідеалу, який гармонійно поєднує фізичну та духовну досконалість; метод інтроспективного зо- браження подій і допустимість ретроспекції; принцип моноцентричної композиції та її стереотипність; рух героя від індивідуалізму та життєвої недосвідченості до суспільства; домінуюча роль оповідача. Контури роману виховання вперше виявляються в просвітницькій лі- тературі і в англійській словесності початку ХІХ ст. набувають худож- ньої виразності в романі В. Скотта «Уеверлі» [3, с.54]. Найбільш відомим романом цього жанру був твір Й. В. Гете «Літа науки Вільгельма Мейс- тера», в центрі уваги якого – проблема особистості та її самовдоскона- Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 104 лення. Головного героя роману Гете включив у процес взаємодії з навко- лишньою дійсністю, поставив у залежність від неї формування його інте- ресів і поглядів, його життєву долю. Гете змальовує становлення особис- тості Вільгельма Мейстера від прагнення героя до індивідуальної гармо- нії й особистого щастя до суспільно корисного існування. В. Скотт був знайомий з Гете, повинен він був також знати роман про Мейстера, і, очевидно, читав його, коли захоплювався німецькою літера- турою. Є відомості, що Скотт створив свого менестреля (у «Пісні остан- нього менестреля») під впливом Арфіста у Гете [4, с.30]. Сам Скотт ка- зав, що його Фенелла («Певеріл Пік») була навіяна Міньоною [2, с.12]. Дуже можливо, що «Вільгельм Мейстер» відіграв певну роль у виник- ненні та розвитку задуму «Уеверлі». Основна ідея твору В. Скотта – становлення особистості головного ге- роя, Едуарда Уеверлі. Маєток, в якому Уеверлі отримав своє перше вихо- вання, цілком звичайний; це провінційна глушина. Його дядько, сер Еве- рард, – наївний старий баронет, закоснілий в своїх торійських забобонах. Батько Уеверлі, брат Еверарда, кар'єрист, який продає свої переконання за гроші й почесті. Тітка, яка обожнює небожа; капелан, який пише релі- гійно-політичні трактати. Звідусіль віє замшілою старовиною. Тупува- тість дядька, плутуватість батька, убозтво оточення відбивається на осо- бистості Уеверлі. Середовище, в якому виховувався Уеверлі, визначило і його долю, і його смаки, і його ж кумедну й наївну обмеженість, яка по- тім перетворилася на тверезість людини глибоко порядної, реально мис- лячої, що пізнала ціну речей. «Скотт вважав, що неправдоподібна фабула погано впливає на чита- чів, дезорентуючи їх і роззброюючи їх перед лицем дійсності. Вони зви- кають вірити у нездійсненне, не сумніваються в благополучному завер- шенні будь-яких справ і закономірності фантастичного роману вважають закономірностями реального життя. Тому вони роблять помилки, які ма- ють не тільки особисте значення» [7, с.377]. Свого звичайного героя В. Скотт наділив цією «романтичною» і водночас реальною хворобою. Спочатку Уеверлі захоплюється «романтичною» літературою: Пульчі, Аріосто, Тассо, Спенсером, Дрейтоном, Шекспіром, Мільтоном, Фруас- саром, потім іспанською літературою, і, нарешті, – «північною» літерату- рою, – це коло читання більш характерне для початку XIX століття, ніж Выпуск XIV (2010) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 105 для початку XVIII. Уеверлі навчався легко: «його здатність схоплювати усе на льоту була така велика, що майже ставала інтуїцією... і тут вчите- леві доводилося боротися ще з іншою схильністю, яка дуже часто супро- воджує блиск фантазії і жвавість розуму, а саме –– з певними лінощами думки...» [8, с.57]. Він не звик до систематичної праці, до тривалих розу- мових зусиль, які вимагають концентрації волі й уваги: «нашому героєві, якому дозволяли черпати знання, зважаючи тільки на власні уподобання, і який тому черпав їх, доки вони діставляли йому насолоду, поблажли- вість наставників принесла йому тільки шкоду, яка довго відбивалася на його характері, долі й суспільному становищі» [8, с.58]. На виховання Уеверлі – юного мрійника – могло б вплинути суспільс- тво та приклад інших людей, тому що він більше, ніж інші стимули, зда- тні оволодіти і керувати природним розвитком. Але він відчував свою неповноцінність у суспільстві. І це було викликано не відсутністю знань, а нездатністю упорядкувати та використати ті знання, які він засвоїв. «І все ж таки, знаючи про багато речей, відомих лише невеликому колу, Едуард міг справедливо вважатися недоуком, тому що пройшов повз знання, які надають людині гідності, наділяють якостями, котрі необхідні для високого становища у суспільстві, прикрашенням якого він мав слу- жити» [8, с.60]. Більше того, «його неприязнь до суспільства посилювала глибока і зростаюча вразливість. ...Уеверлі вважав, що він не любить су- спільства і непридатний для нього тільки через те, що він не набув іще вміння жити в ньому вільно й широко...» [8, с.62]. Відірваний від практи- чної діяльності, від справжнього життя, приречений на самотність, юнак стає одним із тих наївних й сором'язливих мрійників, які у серйозних об- ставинах можуть виявитися небезпечними. Сімейні легенди про подвиги предків Уеверлі, які захищали корону, заповнювали голову юнака «блискучими, непотрібними образами». Не- потрібними ці образи були тому, що героїзм був спрямований на марну мету і викликав якобітські симпатії, які могли тільки нашкодити юнаку. «Під впливом таких легенд наш герой намагався піти куди-небудь якнай- далі, щоб поринути у світ фантазій, які вони викликали...» [8, с.63]. Чим більше Уеверлі занурювався у цей світ, тим більше його дратували всякі перешкоди. Він навіть мав своє улюблене місце, де полюбляв «пережо- вувати гумку солодко-гірких мрій і, як дитя серед своїх іграшок, вибирав Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 106 і будував з-поміж блискучих, але непотрібних образів та емблем, якими було заселена його уява, видіння такі ж блискучі і недовговічні, як барви вечірнього неба» [8, с.65]. Уеверлі був далекий від того, щоб чекати на загальне співчуття особи- стим переживанням, або вважати, що сучасне оточення спроможне дове- сти реальність тих видінь, у які він любив поринати. Більше того, він бо- явся виказати почуття, що їх викликали у ньому власні мрії. У нього не було друзів і він «чудово розумів, якими смішними можуть здаватися його почуття іншим, і якби перед ним стояв вибір – чи дати холодний і зв'язний звіт про ідеальний світ, в якому він проводив більшу частину свого життя, чи зазнати будь-якого неганебного покарання,...він без ва- гань обрав би останнє» [8, с.66]. Все це, звичайно, мало величезний вплив на Уеверлі. Виховання у та- кому тривіальному середовищі могло лише прищепити юнакові роман- тичні, а також банальні уявлення про життя. Чи схожий Уеверлі зі своїми мріями на це середовище? Мабуть, ні, якщо мати на увазі зовнішні озна- ки. І так, якщо брати до уваги природний та необхідний зв'язок між при- чиною та наслідком. Ідеальні герої «несправжніх» сентиментальних та патетичних романів були позбавлені будь-якої еволюції. Ці герої, які на перший погляд спа- лахували непереможною пристрастю, завжди були схожі самі на себе, ніколи, незважаючи на молодість, не помилялися і не змінювали своїх переконань. У В. Скотта все по-іншому. Три дівчини хвилюють серце Уеверлі. Спочатку серйозною небезпекою для нього була міс Стаббс. Саме інтерес Уеверлі до дочки сквайра стає головною причиною його від'їзду на військову службу (його тітка вирішила таким чином позбавити племінника від загрози «небажаного кохання»). Потім його приваблює Роза Бредуордін, і, нарешті, він закохується в Флору Мак-Івор. Історія любовних переживань – це не тільки прихована полеміка з се- нтиментальною школою або утвердження більш вірного, як здавалося В. Скотту, погляду на духовне життя (романіст підкреслює хибність сенти- ментальних канонів кохання: «Вогонь гасне, якщо в нього не підкидати палива» [8, с.186]). Насамперед, це процес розвитку молодої людини, зві- льнення від ілюзій юності, пошуки самого себе. «Романтичний закоханий – це дивний ідолопоклонник, якому іноді байдуже, з якої колоди він Выпуск XIV (2010) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 107 створює предмет свого обожнювання» [8, с.66]. Це стосується цілком ні- кчемної міс Сессілії Стаббс. Зовсім по-іншому почувається Уеверлі з Ро- зою Бредуордін та Флорою Мак-Івор. Зустрівшись з Розою, Уеверлі залишається майже байдужим. «Роза Бредуордін при всій своїй миловидності і чарівності не мала тієї краси або чеснот, котрі зачаровують романтичну уяву. Вона була надто відвер- та, надто довірлива, надто добра: якості, безперечно, приємні, але вони руйнують той ореол чудесного, яким наділений уявою юнак схильний наділяти царицю своєї мрії» [8, с.128]. І В. Скотт чітко пояснює, чому Уеверлі не побачив те, що згодом мало скласти його щастя: «вічне ко- хання» у такому віці неможливе: «усі ці дрібниці не позбавлені свого очарування у певну пору, але не тоді, коли юнак тільки вступає в життя і шукає ідеал, здатний піднести його у власних очах, а не створіння, для якого він є безперечним авторитетом» [8, с.128]. Флора Мак-Івор викликає в Уеверлі палкі почуття, але водночас його душу охоплює збентеження: «Ні за які блага в світі він не поступився би своїм місцем поруч із нею, а тим часом він майже жадав самотності, щоб розібратись у своїх почуттях» [8, с.180]. Уеверлі, опинившись на службі в армії, вступив у новий, не відомий раніше для нього світ, де все якийсь час було прекрасним, тому, що було новим. Поступово Уеверлі отримує військове виховання, але його успіхи у цій справі були далеко не такі, яких він прагнув і чекав. «На нашого героя находили напади неуважливості, і помилки його викликали певну веселість, а то й догани. Від цього він болісно усвідомлював свою непов- ноцінність у тих якостях, котрі, як йому здавалося, були найбільш необ- хідними і цінувалися понад усе в його новій професії» [8, с.82]. Причина цього – виховання Уеверлі: «...безсистемне і безладне читання вплинуло на його замкнений і мрійливий від природи характер і надало його розу- му нерішучості й непостійності, котрим особливо перешкоджають напо- леглива праця та зосереджена увага» [8, с.82]. Далі Уеверлі змінюється у читача на очах. Із нічого не розуміючого, замкненого юнака, сповненого романтичних мрій, яким він був в Уевер- лі-Онорі, він перетворюється на допитливого спостерігача у Туллі- Веолані і мандрівника, що набуває досвід у печері розбійника. Зустрічі Едуарда з Фергюсом Мак-Івором «...судилося упродовж тривалого часу Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 108 здійснити дуже глибокий вплив на моральний склад, дії та прагнення нашого героя» [8, с.159]. Він обмірковує політичні питання в Гленнаку- ойсі і приймає легковажне рішення в Единбурзі. В обстановці походів та битв Уеверлі стає серйознішим. Він зміню- ється фізично: «...за витривалістю він міг тепер змагатися з будь-яким горянином і почав потроху засвоювати їх мову...», «...засмаг, зміцнів й загартувався...» [8, с.382, 469]. В. Скотт неодноразово повторює це, ніби намагається підкреслити і моральну змужнілість героя. Його колись при- ваблювала романтика – зараз він зіткнувся з нею у вигляді суворої реаль- ності. Битвами він «ситий по горло». «Пір'я на шоломах і великі битви захоплювали мене у поезії, але нічні переходи, ночівлі під зимовим не- бом – усі ці принади військового ремесла мені зовсім не до вподоби» [8, с.319], – каже Уеверлі, коли спробував усе це сам. Причини, які спонукали його стати на сторону претендента, були чис- то сентиментального характеру. Умовляння його нових друзів, бажання стати героєм в очах коханої дівчини, згадки про давні фамільні традиції, дворянське розуміння честі, яке полягало у тому, щоб служити «закон- ному» королю, милостивий прийом принца, несправедливе, як йому зда- валося, ставлення до нього начальства – усього цього було достатньо для того, щоб порушити присягу і стати державним зрадником. Адже «хао- тичний характер його навчання не дав йому можливості виробити будь- які тверді політичні погляди...» [8, с.201]. Великий вплив на становлення Уеверлі мав полковник Толбот. У роз- мовах з Толботом розум та істина були на боці останнього. Вже після першої суперечки «...Едуард стояв пригнічений, присоромлемлений, уби- тий перед полоненим, який декілька годин тому був зобов'язаний йому порятунком» [8, с.345]. Уеверлі раптово усвідомлює, що він наразив на небезпеку свою батьківщину і залишив напризволяще долі англійських новобранців, про які мав піклуватися. Він сприяв нещастям, у які вверг- нула країну авантюра Карла Едуарда. Уеверлі починає міркувати. Сенти- ментальні мотиви втрачають для нього свою чарівність, реальність з усіх боків втручається у його свідомість і все перебудовує у ньому. Після припустимої загибелі Фергюса, Уеверлі на самоті часто згаду- вав суперечки з полковником Толботом, а останній погляд і жест вмира- ючого полковника Гардінера неодноразово переслідував його уві сні. І Выпуск XIV (2010) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 109 тоді він бажав лише одного: «...ніколи більше не оголювати свого меча в міжусобній війні» [8, с.363]. Власний досвід уроків життя, а також природні нахили («Уеверлі... за своїм характером, незважаючи на мрії про табірне життя і військову сла- ву, здавався схильним виключно до сімейних радощів. Він не прагнув брати участь у кипучій діяльності оточуючих людей і не цікавився нею; його не захоплювало, а швидше обтяжувало нескінченне обговорення порівняльних прав, претензій та інтересів вождів, котрі суперничали один з одним» [8, с.362]) зробили свою справу. Уеверлі духовно зростає. «...Він набагато краще, ніж раніше, навчився володіти своїм духом, упокореним випробуваннями, і відчував за собою право сказати з твердістю, хоч і не без зітхання жалю, що романтичний період його життя скінчився і тепер для нього починається його справж- ня історія» [8, с. 407]. Згадаймо Уеверлі, коли він уперше в'їжджав у Туллі-Веолан. Тоді життя було для нього настільки новим, що найбільшим нещастям, яке він міг собі уявити, був сумно або неприємно проведений день. Тоді йому здавалося, що увесь свій час він має присвяти витонченим і цікавим предметам, перемішуючи більш серйозні заняття з перебуванням у весе- лому товаристві і юнацькими забавами. Які несхожі були його теперішні почуття з тими, коли він вперше від- відав Туллі-Веолан. «Наскільки серйознішим і розумнішим став він за ці кілька місяців! Небезпека й злигодні дають сувору, але швидку виучку, але «ставши скорботнішим і мудрішим», він знаходив відшкодування за веселі мрії своєї юності, так швидко розвіяні досвідом, у зрослій упевне- ності в своїх внутрішніх силах і моральній гідності» [8, с. 424]. Свого героя В. Скотт порівнює з Дон Кіхотом: Уеверлі начитався книг про британське лицарство і сповнений ще середньовічних ідеалів про дворянську доблесть. Цей моральний кодекс підлягає випробуванню, ко- ли Уеверлі вирушає на військову службу до Шотландії, де він стикається з іншим світом національних і суспільних уявлень. Це лише початок мо- рального перетворення героя. Таким чином, у романі В. Скотта «Уеверлі» зображений шлях станов- лення особистості людини від наївного, далекого від повсякденного бут- тя юнака, який сповнений романтичних мрій, до змужнілого, досвідчено- Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 110 го чоловіка, який розуміє, що йому потрібно від життя. Цей процес ста- новлення носить досить складний характер: кохання керує розвитком Уе- верлі, допомагає йому позбавитись ілюзій молодості; знайомство з Фер- гусом Мак-Івором, полковником Толботом та іншими має великий вплив на моральне становлення, дії та прагнення юнака. Шлях, яким іде Уеверлі, не завжди зрозумілий для нього – ось чому іноді він приймає хибні рішення, про які потім жалкує. Мабуть, саме то- му В. Скотт дав своєму герою таке прізвище – Weaverley, що в перекладі з англійської означає «хиткий, той, що вагається». Але, що б не робив Уеверлі, всі його дії скеровані прагненням до справедливості і добра. І немає нічого поганого в тому, що Уеверлі знайшов своє щастя, пройшо- вши сувору школу життя, поряд з Розою Бредуордін «найпокірливішою у світі істотою» [8, с.136], а не на полі битви, захищаючи свої політичні переконання на боці того чи іншого короля. ЛІТЕРАТУРА 1. Бельский А. Вальтер Скотт. Очерк творчества. – М.: Знание, 1958. – 40 с. 2. Білецький О. Вальтер Скот і його роман «Квентін Дорвард» // Скотт В. Квентін Дорвард. – К.: Молодь, 1956. – С. 5-26. 3. Влодавская И. Поэтика английского романа воспитания начала ХХ в.: Ти- пология жанра. – К.: Вища школа, 1983. – 187 с. 4. Лазарева Т. Менестрель – бард – пророк: Историко-культурный контекст образа поэта в балладах В. Скотта // Вестник Московского ун-та. – Сер.9. Фило- логия. – 2003. – №3. – С.29-41. 5. Орлов С.А. Исторический роман В. Скотта. – Горький: Изд-во Горьков- ского пед. ин-та, 1960. – 301 с. 6. Пинский Л. Исторический роман В. Скотта // Скотт В. Пертская красави- ца. – М.: Детгиз, 1958. – С.3-24. 7. Реизов Б. Творчество В. Скотта. – М.-Л.: Гослитиздат, 1965. – 498 с. 8. Скотт В. Уэверли, или Шестьдесят лет назад // Скотт В. Собр. соч.: В 8 т. – М.: Правда, 1990. – Т.1. – 508 с.

Роман виховання та історична проза В. Скотта

Institution

Ähnliche Einträge