Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

У статті розглянуто громадсько-політичну лірику Б. Грінченка із урахуванням контекстуальних зв’язків зі слов’янською поезією кінця ХІХ – початку ХХ ст. З’ясовано превалювання громадської тематики в поетичній творчості митця, а також підкреслена спроба автора оновити та поглибити тематичні обрії гром...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Євтушенко, С.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2012
Назва видання:	Русская литература. Исследования
Теми:	Научная рецепция и художественная интерпретация классики
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105461
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст. / С.О. Євтушенко // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2012. — Вип. XVI. — С. 72-84. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-105461
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1054612016-08-14T03:02:14Z Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Євтушенко, С.О. Научная рецепция и художественная интерпретация классики У статті розглянуто громадсько-політичну лірику Б. Грінченка із урахуванням контекстуальних зв’язків зі слов’янською поезією кінця ХІХ – початку ХХ ст. З’ясовано превалювання громадської тематики в поетичній творчості митця, а також підкреслена спроба автора оновити та поглибити тематичні обрії громадянської лірики. Особливий акцент зроблено на наявності типологічних паралелей Грінченківських ліричних творів із поезіями провідних слов’янських митців, зокрема чеських та польських. В статье исследуется общественно-политическая лирика Б. Гринченко с учетом контекстуальных связей со славянской поэзией конца XIX – начала ХХ в. Выяснено превалирование общественной тематики в поэтическом творчестве писателя, а также подчеркнута попытка автора обновить и углубить тематические горизонты гражданской лирики. Особый акцент сделан на наличии типологических параллелей лирических призведений Б. Гринченко с поэзиями ведущих славянских авторов, в частности чешских и польских. The article deals with the social and political lyrics B.Grinchenko taking into account contextual links from Slavonic poetry of the late XIX – early XX century. It is shown the prevalence of social themes in the poetic works of the artist, as well as highlighted by an attempt to update and deepen the thematic horizons of civic poetry. Particular emphasis is placed on the presence of typological parallels lyrical works B.Grinchenko’s with the works of leading Slavic artists, in particular, Czech and Polish. 2012 Article Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст. / С.О. Євтушенко // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2012. — Вип. XVI. — С. 72-84. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2218-7472 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105461 82-1 (477) uk Русская литература. Исследования Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Научная рецепция и художественная интерпретация классики Научная рецепция и художественная интерпретация классики
spellingShingle	Научная рецепция и художественная интерпретация классики Научная рецепция и художественная интерпретация классики Євтушенко, С.О. Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Русская литература. Исследования
description	У статті розглянуто громадсько-політичну лірику Б. Грінченка із урахуванням контекстуальних зв’язків зі слов’янською поезією кінця ХІХ – початку ХХ ст. З’ясовано превалювання громадської тематики в поетичній творчості митця, а також підкреслена спроба автора оновити та поглибити тематичні обрії громадянської лірики. Особливий акцент зроблено на наявності типологічних паралелей Грінченківських ліричних творів із поезіями провідних слов’янських митців, зокрема чеських та польських.
format	Article
author	Євтушенко, С.О.
author_facet	Євтушенко, С.О.
author_sort	Євтушенко, С.О.
title	Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.
title_short	Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.
title_full	Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.
title_fullStr	Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.
title_sort	громадсько-політична лірика б. грінченка в контексті слов’янської поезії кінця хіх – початку хх ст.
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Научная рецепция и художественная интерпретация классики
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105461
citation_txt	Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст. / С.О. Євтушенко // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. — 2012. — Вип. XVI. — С. 72-84. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Русская литература. Исследования
work_keys_str_mv	AT êvtušenkoso gromadsʹkopolítičnalírikabgrínčenkavkontekstíslovânsʹkoípoezííkíncâhíhpočatkuhhst
first_indexed	2025-07-07T16:54:05Z
last_indexed	2025-07-07T16:54:05Z
_version_	1837007892364918784
fulltext	Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 72 8. Новикова Е.Г. В.В. Набоков и Ф.М. Достоевский: дискурс «личного от- чаяния» // Достоевский и ХХ век: В 2 т. / Под ред. Т.А.Касаткиной. – Т.1 – М.: ИМЛИ РАН, 2007. – С. 347-357. 9. Розанов В. На лекции о Достоевском. – Режим доступа: http://www.vehi.net/rozanov/dost3.html 10. Швагрукова Е.В. В.В.Набоков и Ф.М.Достоевский: история противостоя- ния и ее рецепция в набоковедении // Филологические науки. Вопросы теории и практики. – 2012. – №1. – С. 144-148. 11. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. – М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2005. – 608с. 12. Эткинд А. Хлыст (Секты. Литература и революция). – М.: Новое литера- турное обозрение, 1998. – 688 с. УДК: 82-1 (477) С.О. ЄВТУШЕНКО (Київ) ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ЛІРИКА Б. ГРІНЧЕНКА В КОНТЕКСТІ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ. Анотація У статті розглянуто громадсько-політичну лірику Б. Грінченка із урахуван- ням контекстуальних зв’язків зі слов’янською поезією кінця ХІХ – початку ХХ ст. З’ясовано превалювання громадської тематики в поетичній творчості митця, а також підкреслена спроба автора оновити та поглибити тематичні обрії грома- дянської лірики. Особливий акцент зроблено на наявності типологічних парале- лей Грінченківських ліричних творів із поезіями провідних слов’янських митців, зокрема чеських та польських. Ключові слова: громадсько-політична лірика, контекст, чеська поезія. Аннотация В статье исследуется общественно-политическая лирика Б. Гринченко с уче- том контекстуальных связей со славянской поэзией конца XIX – начала ХХ в. Выяснено превалирование общественной тематики в поэтическом творчестве писателя, а также подчеркнута попытка автора обновить и углубить тематиче- ские горизонты гражданской лирики. Особый акцент сделан на наличии типоло- http://www.vehi.net/rozanov/dost3.html Выпуск XV (2011) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 73 гических параллелей лирических призведений Б. Гринченко с поэзиями ведущих славянских авторов, в частности чешских и польских. Ключевые слова: общественно-политическая лирика, контекст, чешская по- эзия. Summary The article deals with the social and political lyrics B.Grinchenko taking into ac- count contextual links from Slavonic poetry of the late XIX – early XX century. It is shown the prevalence of social themes in the poetic works of the artist, as well as high- lighted by an attempt to update and deepen the thematic horizons of civic poetry. Par- ticular emphasis is placed on the presence of typological parallels lyrical works B.Grinchenko’s with the works of leading Slavic artists, in particular, Czech and Pol- ish. Keywords: social and political lyrics, context, Czech poetry. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у слов’янських літературах активно функціонувала громадсько-політична лірика. У польській літературі її репрезентувала М. Конопніцька, в чеській – Ян Неруда, Й. В. Сладек, Я. Врхліцький, Петр Безруч, С. Чех, в українській – М. Старицький, І. Франко, П. Грабовський, Б. Грінченко та ін. Громадсько-політична лі- рика в українській поезії була зорієнтована на «захист і відстоювання на- ціональних прав українського народу, гасел рівності, свободи, заклики до руйнування прогнилих засад антигуманного суспільства» [10, 50]. М. Ткачук справедливо вважає, що ця поезія виконувала свою «благодат- ну функцію – несла «горожанську службу», висловлювала «найвищі зма- гання, сумніви, болі, розчарування і надії цілого віку», надихала і супро- воджувала ціле покоління, формуючи новий світогляд і нові ідеали» [10, 50]. Специфічність поставлених завдань позначилася на художньо- стильових особливостях лірики. «Публіцистичний струмінь», «енергійна дикція», алегоричні образи, образи-символи становили поетикальну ос- нову даного поетичного різновиду. Подібні тенденції характерні не тіль- ки для український поезії, вони є прикметною ознакою громадсько- політичної лірики загалом. Для М. Конопніцької, з її яскраво вираженим суспільно значущим струменем, громадянський пафос, патетична підне- сеність і дошкульна іронія, злива питань, адресованих оточенню, чита- Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 74 чам, самій собі, емоційність є важливими компонентами художньої сис- теми. Мета статті – дослідити місце та значення громадсько-політичної лі- рики Б. Грінченка у взаємодії з ліричними творами слов’янських поетів межі століть. Громадянська поезія Б. Грінченка органічно вписувалася в річище української поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст., виводячи її «за рамки се- лянського світосприйняття і розширюючи її тематичний і стильовий спектр» [10, 50]. Письменник, відтворюючи у своїх поезіях духовні інте- реси сучасного йому інтелігента і розкриваючи особливості його інтелек- туальної праці, «збагачував проблематику української лірики, розвивав поезію думки, розширював межі психологічного аналізу» [4, 38]. У гра- нично-сповідальному вірші «До народу» (1884) митець окреслив боліс- ний шлях – від обожнення до розчарування «меншими братами»/народом – який незрідка доводилося проходити народолюбним інтелігентам. Ідеал народу, який у мріях вималював собі ліричний герой поезії, мав інші зви- чаї і вдачу: «Замість ідеалу я вздрів на селі / Зубожений люд занімілий. / Темнота й незгода у нашій землі, / Здавалося, скрізь панували й жили / І люд той безщасний гнітили». «Народ коханий» відмовився іти вкупі з народолюбцем, а на працю його дивився з презирством, «мов бачив не- щирі заміри». Розчарувавшись у «рожевих мріях», ліричний герой знай- шов у собі сили подивитися на народ іншими очима і, врешті-решт, зро- зуміти, що «здавна хто світло в руках своїх мав – / Не йшов він до тебе світити, / І той тільки в хату до тебе вступав, / Що заздро на працю твою зазіхав / І вмів тебе тільки гнітити». Усвідомлення реалій буття народу, позбавило героя вагань і страху, натомість він «силу новую почув у ру- ках, / Щоб зло і темноту бороти» [5, 60]. М. Ткачук зазначив, що поезію Б. Грінченка «як цілісну систему з усім її комплексом мотивів виразно проймає ідея волелюбства, борні з тирані- єю. З великою експресією поет вигукує: «Нам борців, нам діла треба!», вкладаючи у поняття «діло» боротьбу за щастя народу – господаря, твор- ця історії й майбутнього» [10, 52]. Мотив боротьби за волю є одним з провідних і у творчому доробку багатьох чеських митців порубіжжя сто- літь. Так, у поезії «Підтатранські соколята» А. Гейдук звертається до «братів» із закликом добиватися волі: «Підтатранські соколята, / хто ж бо Выпуск XV (2011) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 75 вас розбудить? / Перестаньте повторяти: / «Хай буде, як буде». // Не хи- ляйтесь вправо, вліво – / острах ваш розтане, / і серденько молодеє / му- жнім стане. // Кров'ю й силою наллється, / птахом замиряє / і пригорне всіх до себе. / хто в ярмі страждає. // А як волі не доб’ється, / браття рідні, милі, / вас, знедолених, чекає / вічний сон в могилі» [1, 117]. Закономірним видається розробка образів борців, «народів вірних си- нів» («Останній борець», «Домовина», «Наша доля», «Своїм братам», «Народним друзям», «Марусі Вітровій», «Людина я… І мушу червоніти», «Приходить час…», «На Голгофі»). Марусю Вітрову, Джордано Бруно, Спартака, Пеліко, Жанну д'Арк, Матильду Аграманте, Тараса Шевченка об’єднує, на думку Б. Грінченка, боротьба «за правду» і саме з ними єд- нає свою душу поет, називаючи себе їхнім «рідним братом». Типологічно споріднені образи «борців за щастя народу» знаходимо у П. Грабов- ського, М. Конопніцької, Я. Врхліцького та ін. У поезіях українського автора («На братній могилі», «До великоруського поета Рамшева», вірші, присвячені пам’яті Надії Сигиди) постає образ борця-сподвижника на- родної справи, героїчної натури, яка спроможна на мужні вчинки і по- двиг. Герой П. Грабовського «не фольклорний богатир, винятково фізич- но здоровий, що переборює будь-які перешкоди на своєму шляху. [...] Його супроводжують великі випробування, самозречення, смерть друзів по боротьбі, коханої, сибірська каторга, душевні болі й рани. Здається, що його переслідують тільки нещастя [...]. Що ж веде в житті цього ге- роя? «Діло святе» – віра в майбутнє України й народу, «будуче славетне, будуче прекрасне» («Щоб настав час жданий людського єднання»)» [10, 32]. Для творчості слов’янських поетів загалом було характерним звертання до подібних історичних постатей. Польська поетеса М. Конопніцька в поезії «Ян Гус» (цикл «Фрески») вимальовує образ бо- рця, який помирає заради свободи свого народу і своєї батьківщини. У «Баладі про смерть Яна Козіни» Я. Врхліцький не лише описує героїч- ну смерть чеського патріота, а висловлює віру в неминуче відновлення справедливості: «Терпітиме недовго люд, / це не мине панам: / їх пове- дуть на грізний суд, – / і в тому втіха нам» [1, 173]. Образ борця поєднується з мотивом уславлення незламності духу, який розглядається дослідниками як один із визначальних мотивів у тво- рчості Б. Грінченка. І. Пільгук називав художню систему митця «поети- Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 76 кою прометеїзму». Показовою є поезії «Я – раб» (1899), у якій автор зма- льовував образ раба-повстанця, якому «дається рабське убрання, / Щоб швидше рабство розвалять, / Одняти в ката панування». Б. Грінченко на- дав образу раба нових семантичних відтінків: він з тих рабів, «що в їх / Повік нема ладу з панами», «що єсть у їх / Жадання пута розбивати / І ті будівлі руйнувать, / Що в їх стирчать залізні ґрати» [5, 136]. Образ «мо- гутнього раба посталого» знаходимо у Й. В. Сладека в поезії / інтерпре- тації античного сюжету «Циклоп»: «Ні! Радість лиш одна освітлює тита- на: / настане день, коли побліднуть наче сніг / всі небожителі від вибуху вулкана! – // І в сяйві вийде він навпроти тронів їх / з чолом, що глибоко страждання поорали, / із молотом в руках, – могутній раб повсталий» [1, 158]. Чеський поет С. Чех реалізує мотив незламності духу в поезії «Не мало нас»: «Малі ми, кволі, – це слова невтішні. / Самий лиш відчай – батько цих думок. / Такі ж були Еллада й Рим колишні, / аж поки тім'ям досягли зірок. // Ціпами бились у гуситські роки, / та гнів народний роз- котивсь, як грім, / і всіх подужав вождь наш одноокий, / і перед Табором схилився Рим. // В серцях плекайте мужність і наснагу, / хай сила ваша все зроста й зроста. / Слабий лиш той, хто загубив відвагу, / малий – кого веде мала мета» [1, 130]. Окрему групу становлять поезії сатиричного спрямування («Землякам, що збираються раз на рік на Шевченкові роковини співати гімн «Ще не вмерла Україна», «Українець», «Мій досвід», «Переляканий», «Російська гармонія», «Російським лібералам», «Людський вік»). Вони продовжують традицію, започатковану Т. Шевченком та поетами пошевченківського періоду (С. Руданський «Полюби мене», А. Свидницький «Паняночка», «Паничі», В. Масляк «Намолилась», «Реальна», «Свята», «Злуда», «Но- вий закон», «Мудрий цар» та ін.). Вдале поєднання традиційних та нова- торських рис, влучність і дотепність спостережень, гостросатирична та публіцистична насиченість вигідно вирізняють поезії цієї групи з-поміж інших. «Російським лібералам», «Людський вік» та «Гармонія» («Російська гармонія») належать до сатиричних поезій антисамодержавного спряму- вання. У посланні «Російським лібералам» (1897) Б. Грінченко змоделю- вав яскраво-сатиричний образ вірнопідданих прислужників російського царату. «Вбогодухії сини / Рабської країни» попри постійне ляскання ба- Выпуск XV (2011) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 77 тога не втомлюються гнути покірно спини та бити поклони без ліку, бо від бога мають ласку: він їм «шкуру дав товсту, / І батіг даремне ляска». Рефрен «тричі ляскає батіг» загострив сатиричний струмінь даного по- слання [5, 133]. У поезії «Людський вік» (1905) Б. Грінченко викрив зло- чинні справи «земного царя», котрий переробляючи порядки, запрова- джені «царем небесним», постійно втинає людський вік «І війною, і тюр- мою, / І знущаннями без ліку» [5, 144]. «Гармонія» («Російська гармо- нія», 1893) затаврувала ганебне об’єднання «попа»/церкви та «поліціян- та»/поліцейської держави. У результаті їх порядкування задурений народ «не розбира, де хрест, де пуга – / І хрест цілує, і канчук» [5, 132]. Вико- ристання звукових образів – «святії співи», «рука ляска, б'є когось», «на споді стогін», «в одну гармонію злилось» – додало особливої гостроти в сатиричну картину володарювання синків «Івана Лютого». У деяких поезіях «відбилася тривога автора, що велика справа визво- лення випадає на долю непідготовленого, кволого покоління, не одно- стайного у здійсненні високої мети» [8, 212]. Провідну думку поезій «Зе- млякам», «Патріот», «Українець», «Мій досвід», «Переляканий» ілюст- рує висловлювання Б. Грінченка: «Се сміття, се ганьба наша, наш сором перед усім світом мати таких гидких і підлих панів, як наші». Поезія «Землякам» (1898) найповніше сконденсувала в собі пафос поетичних і публіцистичних творів письменника: це «гнівна анафема» на адресу тих, чия любов до України вимірювалася фальшивістю та лицемірством. Поет дав убивчі характеристики «українським патріотам» («ледачі», зрадники, «раби», «покірні слуги / Ледарства гидкого», «Трупи / Без життя і сили»), розвінчавши таким чином їх зрадницьку, рабську сутність. Він виносить присуд цим мерцям: «Ваше місце – кладовище, / Ями та могили», – за- кликаючи живих відсахнутися від них, взятися до діяльної роботи, – ін- акше, за таких проводирів, Україна й справді може загинути («Як живі покинуть мертвих, / Прийде та година, / Що ділами, не словами / Оживе Вкраїна»). Від імені українського «патріота» написана поезія «Патріот» (1892) (перегукується з оповіданням «З заздрощів»). Двадцять років герой мав прихильність до Вкраїни і вважав себе її щирим патріотом. Перейняв- шись проблемами української літератури, вирішив їй пособити, бо скрут- ний час настав: цензори їй бідній дихнути не дають, а Старицькі і Леви- Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 78 цькі мову псують. «Зліпив» книжечку, яка складалася з перекладів Кри- лова, Гоголя і власної творчості («Про Хому та хвили-миги / Та про коза- ків»). Віддав її у книгарню, але вона не пішла, ще й до того «письмак якийсь в газеті [...] написав про неї: книжка / Просто з смітника». Ось так земляки віддячили за ласку патріоту. «Хай же зслизнете усі ви / Й ваші всі книжки!» [5, 129]. У поезії «Українець» (1892) Б. Грінченко створив гостросатиричний образ псевдопатріота, який «хвалить сало й галушки», «вишиванії дома / Бере він на ніч сорочки», кричить про свою любов до народу і в «каліках-віршах» проливає за народ «дрібних з ложку сліз». Оскільки темне мужицтво його віршів не оцінило, горе-патріот покинув цю справу і знайшов собі «місце тепле» і тепер пише накази, «щоб в шо- ри брали мужиків». Проте звичка повторювати про свою любов до Укра- їни залишилася незмінною: він хвалить галушки, читає «Кобзаря», «І на- підпитку починає / Слова вкраїнськії вживать…» [5, 131]. У сатиричній поезії «Боязким» (1899) поет «ганьбить міщанський дух покори, праг- нення заховатися від бур життя в затишку теплої хати» (Л. Голомб). Він змалював образ боягуза, якому «страшно бороться вставати / Проти на- сильства гидкого», шкода їм «теплої хати», «життя затишного», розлуча- тися з матір’ю, сином, з коханням; вони живуть лише сподіваннями: «Прийде й без того свобода?». Ліричний герой переконаний, що свобода сама по собі не прийде: «Ні, хто розбити кайдани / Вміє своєю рукою, – / Той тільки вільним і стане: / Воля живе боротьбою!». За інших умов: «Хто ж сього серцем не чує, / В кого нема на це сили, – / Той у неволі звікує, / Буде рабом до могили!» [5, 137]. Гостросатиричні поезії, спрямовані проти псевдопартіотів і зрадників рідної країни, знаходимо у творчості чеських поетів. Й. В. Сладек у поезії «Той проти нас, хто не працює з нами…» критикує земляків, які служать «чужим богам»: «Той проти нас, хто не працює з нами, / хто хоч колись служив чужим богам, / хто збагатив чужі, не наші храми, – / той вже не наш, чужий по крові нам. // Лиш цілу визнаємо ми людину, / міцну. Упе- рту в горі та в боях, / що в серці має тільки батьківщину, / гордує працею в чужих полях. // Ми потребуємо людей, щоб вміли / в смертельний час не втрачувать лиця, / щоб пронесли ненависть до могили / і щоб любити вміли до кінця» [1, 156]. П. Безруч у поезіях «Praga caput regni», «День Палацького» спрямовує вістря своєї сатири проти показного патріотизму, Выпуск XV (2011) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 79 зворотною стороною якого була повна байдужість до національної долі чеського народу. В образі Бернарда Жара з однойменної поезії митець затаврував ганебну зраду рідному народу. Герой не лише відмовляється від свого народу, від свого імені (заміняючи народне його звучання Жор на «панське» Жар), від рідної мови, мови своєї матері, але і від самої ма- тері. Ліричний герой Б. Грінченка – «людина діла, сувора, цілеспрямована, зосереджена на виконанні обов’язку» (А. Погрібний), яка свідомо обирає працю для народу і в цьому знаходить щастя («Не гордуй ти життям мо- лодим», «До праці», «Наша доля», «У лісі», «Друзям», «Борцеві»). М. Комар, сучасник поета, зазначив цю особливість ліричної творчості в рецензії на «Пісні Василя Чайченка»: «Тільки праця на користь громади і боротьба за добро громадське можуть справдити надію на кращу народну долю. Тож то поет і закликає земляків до праці і борні. Нічого бідкатись та марні сльози лити – сльозами ділу не поможеш» [6, 14]. Праця, копітка щоденна робота, на користь громади є формою національної боротьби, а також виявом патріотичних почуттів, національної самосвідомості суб’єкта вислову. За спостереженнями О. Камінчук, поняття праця в по- етикальній системі Б. Грінченка «найчастіше набуває семантичного ак- центу просвітницької діяльності, спрямованої на духовне відродження суспільства» [6, 47]. Дослідниця зазначає, що широкий структурно- семантичний спектр інтерпретації світоглядної категорії праці зумовле- ний просвітницьким типом мислення. «Поезія Грінченка продемонстру- вала розгортання і семантичне збагачення цієї художньо-світоглядної категорії, означеної в творчості М. Старицького і П. Куліша. Багатоаспе- ктне розкриття поняття праці як культуротворчого феномену в поезії Грінченка має глибоке онтологічне підґрунтя і значно розширює межі його просвітницького бачення» [7, 47]. На думку Л. Голомб, життєве кредо ліричного героя-трудівника / alter ego автора чітко окреслене в поезії «Хлібороб» (1884), сюжетна канва якої відтворює реалії побутування селянина-трудівника. У пластично, предметно виписаному малюнку міцної української родини, що зберігає шану до батьків, простежується зв’язок із символікою українського по- етичного мислення (образи ниви, хліборобської праці, щедрого ужинку) та традиціями лірики Т. Шевченка, С. Руданського, Ю. Федьковича, Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 80 М. Старицького, П. Грабовського. Посилення символічного звучання твору (образ праці «як символу самого життя, гідно пройденого шляху, виконаної до кінця «повинності» (Л. Голомб)) розширює художньо- виражальні можливості української поезії: «Що робив, те робив я до краю, / І всю силу, що мав я і маю, / На роботу невпинную клав» [5, 31]. За спостереженнями сучасних дослідників (О. Камінчук), символіка хлі- боробської праці (нива, зерно, сіячі тощо) «представлена не стільки в традиційному для так званої народницької поезії варіанті біблійних асо- ціацій, скільки розширенням денотативної семантики образів як атрибу- тів праці селянина. Шляхом дешифрування біблійної символіки, набли- ження образу до його конкретного безпосереднього значення у поезіях «По весні», «Хлібороб», «Весняні сонети» відбувається оновлення про- світницького дискурсу» [7, 47]. Тема народу була в центрі уваги багатьох слов’янських поетів (І. Вазов, П. Яворов, Я. Врхліцький, Л. Запотоцький, Й. Б. Педка, П. Безруч, Ян Каспрович, М. Конопніцька). М. Конопніцька створила га- лерею реалістичних образів з народу: 1) вигнаний багатієм із хати «віль- ний наймит», що іде світ за очі, несучи в душі страшну розпуку, бо він «вільний» тільки вмерти («Вільний наймит»); 2) малий хлопчина Ясь, що помирає з голоду й холоду, так і не дочекавшись весняного сонця («Ясь не діждався»); 3) хвора дитина з підвалу, яка мріє про світле степове по- вітря й зелень трав як про найбільше щастя («У підвалі»); 4) сирітка пе- ред судом за дрібну крадіжку («Перед судом»); 5) батрак, який не може одружитися з коханою дівчиною («Як мені тебе узяти»); 6) голодні се- лянські діти, що на морозі босі колядують під вікнами панського дому («З вертепом»)» [3, 147]. В українській поезії останньої третини ХІХ ст. тема народу займала домінантні позиції у творчості багатьох митців (М. Кононенко, В. Масляк, Дніпрова Чайка, І. Манжура, І. Франко та ін.). На думку М. Ткачука, «розглядаючи народ як деміурга, рушійну силу історії і по- ставивши його долю та історичну творчість у центр своєї уваги, україн- ські майстри поетичного слова надзвичайно демократизували лірику» [10, 46]. Попри різні підходи митців до зображення народу, їх об’єднує глибоке співчуття до скривдженої пригнобленої людини. Один із центра- льних у ліриці Б. Грінченка є «монументальний образ народу», навколо Выпуск XV (2011) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 81 якого «обертається ідейно-художня концепція поета». Митець не тільки бачить «убогії ниви, убогії села, убогий, обшарпаний люд», а й натхнен- ні, хоча й важкі картини праці хлібороба. У його поезіях функціонує тра- диційний для української поезії образ хлібороба з властивими йому атри- бутами: він утілює трудолюбство, силу й розум народу. Суворий і незво- рушний, він «гострить свій леміш, чресало», і ніщо не може похитнути його у вірі про вагомість життя. Традиційна семантика образу хлібороба у творчій рецепції Б. Грінченка поглиблюється шляхом інтерпретаційно- го розширення образу: хлібороб набуває ознак народу-сіяча. Типологічно споріднений образ народу/хлібороба знаходимо у Петра Безруча: «Йде він осмаглий в себе на полі, / платить за жито з довгих цих смуг, / скиби важучі верне поволі, / твердо рукою тисне на плуг. // Піт по щоках йому щедро стікає, / коси зажнивні лоскочуть слух, / йде за конем він, вільно ступає, / твердо рукою тисне на плуг» («Плуг») [2, 92]. Ознаки монумен- тальності в зображенні народу простежується у багатьох чеських поетів, зокрема у творах А. Гейдука: «Зачекайте-но, панове, / розпростається бі- дак: / не самі лише флояри – / вміє все робить словак. // Не лише цимбали й скрипки, / може й списа, і меча, / а коли не буде криці, / вдарить довб- нею з плеча» («Вміє все робить словак…») [1, 118]. Письменники межі століть (І. Франко, М. Старицький, П. Грабов- ський, Б. Грінченко та ін.) відмовляються від традиційного для пошевче- нківської епохи змалювання ідеального образу народу в німбі святості та з печаттю страждання на чолі, проливаючи над його долею гіркі сльози. Вони поетизують і підносять моральну сутність українського народу, але одночасно вказують на негативні риси, які сформувалися внаслідок не- сприятливого впливу неволі, що відбилася на ментальності народу: раб- ську терпеливість і пасивність, неспроможність самому бути господарем у своїй країні. Подібні думки артикулюються в поезії Б. Грінченка «До народу» (1884): «Забув навіть власне своє ти ім’я, / Забув, що існує з на- родів сім’я, / Що рівний ти в їй із братами», «пригнічений вниз до землі», «недавній ще раб в своїй хаті», «наймит часами на власній ріллі» [5, 60]. Суголосні думки висловлювали І. Франко (пролог «Мойсея») та М. Ста- рицький («До України», «Учта», «За лихими владарями»). В поезії «До України» (1881) М. Старицького читаємо: «Народе мій, убожеством при- Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 82 битий, / Знеможений і темністю сповитий, / Що вже забув і поважать се- бе, / Потративши свої колишні сили» [9, 69]. В європейській літературі зразки «персонажної» лірики зустрічаємо у творчості французького поета Ж. Б. Клемана. Значна частина його «пі- сень» побудована на окремому типовому образі трударів з народу («Ко- валь», «Катерина», «Годувальниця П’єро») або на сатиричних образах селянських багатіїв, рантьє і буржуа («Фермер Жан», «Наш пан»). У збі- рці Ж. Б. Клемана «Сто нових пісень» (1899) проходить низка чоловічих образів – робітників, надірваних важкою працею, та безробітних, змуче- них думкою про голодну родину («Хліба не вистачає», «Безробіття», «Бі- ля дверей бідняків», «Прийшла зима», «Кульгавий старий», «Самовбив- ця»), жіночих образів (колись рум’яних, квітучих дівчат, а нині зморених роботою за дріб’язкову плату («Стара у косинці», «Бідняжка», «Втомила- ся жити», «Неділя робітниці», «Доволі з нас дітей»), образи безпритуль- них дітей, завжди голодних, які шукають собі їжу в помийних ямах («Ди- тина-жебрак», «Святвечір», «Що ти тут робиш, малий?»). У чеській по- езії «персонажна» лірика представлена доволі широко. Її героями, зазви- чай, виступають шахтарі, робітники, селяни та ін. Написані від першої особи, ці поезії дозволяли авторові створити узагальнений портрет пред- ставника того чи іншого соціального прошарку. У поезії «Гірник» Петра Безруча узагальненість образу гірника підкреслюється розмаїтими худо- жніми засобами: деталями портрету («на чоло мені впало / волосся, за- кошлане, заліплене потом, / оцтом і жовчю залиті очі, / жили на тім'ї моїм нап'ялися, / ллється з-під нігтів червона кров»), акцентом на відчутті без- кінечності каторжної праці («Згаса каганець, [...] копаю, в землю я ко- паю»), повторенням слів «я копаю», перерахуванням чисельних назв шахт («в Домброві копаю, в Орлові копаю, / під Лазами і на Порембі ко- паю»), розповіддю про становище родини («Жінка моя вдома мерзне, зі- тхає, / голодних дітей на колінах тримає, / копаю, в землі я копаю») [2, 131]. «Персонажна» лірика / вірш-портрет (рідше автопортрет) в українсь- кій літературі почала функціонувати в пошевченківську добу («Ратай», «Сирота», «Каліка» О. Кониського; «Захожий косар», «Нетяга» В. Кулика; «Безталанний», «Ткач», «Бурлаки», «Косарі» Я. Щоголева, «Стара ненька» С. Воробкевича, «Убогий» О. Духновича, «Проходан» Выпуск XV (2011) ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 83 Ю. Федьковича, «Старець Микита» І. Подушки та ін.). У цей період сфо- рмувалися домінантні жанрові ознаки даного різновиду лірики: 1) персо- наж виступає не стільки приводом для медитації, скільки є самодостатнім об’єктом; 2) персонажеві дається всебічна – соціально-побутова, зовніш- ньописова, психологічна – характеристика, дії його не розвинуті; 3) вірш відзначається стислістю, «тезисністю» викладу попередньої життєвої іс- торії героя (М. Бондар). У поезіях 1870 – 1890-х років ХІХ ст. «персона- жна» лірика набула статусу окремого жанрового різновиду, суб’єктом ліричного висловлювання, в якому виступав сам персонаж – бурлака, наймит, заробітчанин, косар, робітник (Я. Щоголів («Бурлаки», «Ткач», «Степ», «Новобранець», «Кравець»), І. Манжура («Старець», «Старий музика», «Обжинки», «На степу», «У хаті», «Билиця», «Щира молитва»), М. Старицький («За лихими владарями», «Бажання», «Весна іде», «Сніги чорніють»), В. Мова-Лиманський (поеми «Ткачиха», «На степи»), П. Грабовський («Робітникові», «Швачка», «Сироти», «З життя») та ін. «Персонажна» лірика Б. Грінченка (так само, як і поезії І. Франка, М. Старицького, П. Грабовського, І. Манжури та ін.) тяжіє до відтворен- ня внутрішнього світу героя з народу, тим самим розширюючи ідейно- тематичні та стильові рамки української поезії межі століть. «Хлібороб» та інші твори цього жанрового різновиду позначені демократизмом, оскі- льки вони наповнені «живими почуттями болю і туги» простої людини й містять співчуття автора до її нещасливої долі. Змістоутворювальна складова «персонажної» лірики підкріплюється викладовою формою від імені дійової особи / форма lch Erahlng (парубок, дівчина, селянин, най- мит, бурлака, косар, орач), латентною присутністю автора, драматизова- ною діалогічно-монологічною структурою з превалюванням монологіч- ної (монолог-розповідь, монолог-тужіння, монолог-сповідь, монолог- зізнання, монолог-каяття) та характерними мовленнєвими засобами (мо- вні звороти, лексеми). У поезії Б. Грінченка «Хлібороб» дистанціювання автора від свого персонажа досягається завдяки розповіді від імені ріль- ника, який зворушливо і щиро оповідає про свою тяжку працю на ниві. Образ хлібороба подано в стилізовано-довірливому, інтимному виражен- ні, але форма народного мовлення, спосіб мислення рільника, реалії об- разного світу, поняття й уявлення повнокровно моделюють образ селя- нина. Русская литература. Исследования ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––– 84 Таким чином, дослідження громадсько-політичної лірики Б. Грінченка в контексті слов’янської літератури межі століть дає підстави говорити про домінування у творчості українського митця традиційних для вітчиз- няної літератури моделей громадської поезії. Проте, наявність у творах типологічних паралелей із поезіями провідних чеських та польських ав- торів увиразнюють актуальність вищезазначеної тематики в слов’янських літературах ХІХ – ХХ ст. ЛІТЕРАТУРА 1. Антологія чеської поезії. – К.: Худож. літ, 1964. – 587 с. 2. Безруч П. Сілезькі пісні. Поезії. – К.: Дніпро, 1970. – 175 с. 3. Вервес Г.Д. Владислав Оркан і українська література. – К.: НАН України, 1962. – 186 с. 4. Голомб Л. Особа і суспільство в українській ліриці ХІХ – початку ХХ ст.. – Львів: Вища шк., 1988. – 146 с. 5. Грінченко Б.Д. Твори: В 2 т. – К.: АН УРСР, 1963. – Т.1. – 1963. – 603 с. 6. Грінченко Б. Кілька слів про нашу літературну мову // Зоря. – 1892. – № 1 (13). – С. 297. 7. Камінчук О. Художній дискурс української поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Пед. преса, 2009. – 352 с. 8. Погрібний А. Г. Борис Грінченко в літературному русі кінця XIX – початку XX ст. Питання ідейно – естетичної еволюції. – К.: Либідь, 1990. – 232 с. 9. Старицький М. П. Поетичні твори. Драматичні твори. – К.: Наук. думка, 1987. – 576 с. 10. Ткачук М.П. Українська поезія останньої третини ХIХ століття: основні тенденції розвитку й естетична стратегія. – Тернопіль: ГДПУ, 1998. – 80 с.

Громадсько-політична лірика Б. Грінченка в контексті слов’янської поезії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси