Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки

Огляд книг: Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902—1929 роки / Упор. та вступ. ст. Н.Миронець. — К.: Темпора, 2010. — 448 с.; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903— 1928 роки / Упор. та вступ. ст. І.Старовойтенко. — К.: Темпора, 2010. — 384 с.; Євген Чикаленко, Андрій...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Музичко, О.Є.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105600
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки / О.Є. Музичко // Український історичний журнал. — 2011. — № 1. — С. 216-221. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-105600
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1056002016-08-23T03:02:20Z Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки Музичко, О.Є. Огляди Огляд книг: Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902—1929 роки / Упор. та вступ. ст. Н.Миронець. — К.: Темпора, 2010. — 448 с.; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903— 1928 роки / Упор. та вступ. ст. І.Старовойтенко. — К.: Темпора, 2010. — 384 с.; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908—1921 роки / Упор. Н.Миронець, Ю.Середенко, І.Старовойтенко; вступ. ст. Ю.Середенко, І.Старовойтенко. — К.: Темпора, 2010. — 448 с. 2011 Article Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки / О.Є. Музичко // Український історичний журнал. — 2011. — № 1. — С. 216-221. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105600 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Огляди Огляди
spellingShingle	Огляди Огляди Музичко, О.Є. Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки Український історичний журнал
description	Огляд книг: Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902—1929 роки / Упор. та вступ. ст. Н.Миронець. — К.: Темпора, 2010. — 448 с.; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903— 1928 роки / Упор. та вступ. ст. І.Старовойтенко. — К.: Темпора, 2010. — 384 с.; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908—1921 роки / Упор. Н.Миронець, Ю.Середенко, І.Старовойтенко; вступ. ст. Ю.Середенко, І.Старовойтенко. — К.: Темпора, 2010. — 448 с.
format	Article
author	Музичко, О.Є.
author_facet	Музичко, О.Є.
author_sort	Музичко, О.Є.
title	Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки
title_short	Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки
title_full	Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки
title_fullStr	Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки
title_full_unstemmed	Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки
title_sort	євген чикаленко, володимир винниченко. листування. 1902–1929 роки; євген чикаленко, сергій єфремов. листування. 1903–1928 роки; євген чикаленко, андрій ніковський. листування. 1908–1921 роки
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105600
citation_txt	Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902–1929 роки; Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903–1928 роки; Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908–1921 роки / О.Є. Музичко // Український історичний журнал. — 2011. — № 1. — С. 216-221. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT muzičkooê êvgenčikalenkovolodimirvinničenkolistuvannâ19021929rokiêvgenčikalenkosergíjêfremovlistuvannâ19031928rokiêvgenčikalenkoandríjníkovsʹkijlistuvannâ19081921roki
first_indexed	2025-07-07T17:05:03Z
last_indexed	2025-07-07T17:05:03Z
_version_	1837008582617333760
fulltext	Укр. іст. журн. – 2011. – №1 ОГЛЯДИ Євген Чикаленко, Володимир Винниченко. Листування. 1902—1929 роки / Упор. та вступ. ст. Н.Миронець. — К.: Темпора, 2010. — 448 с. Євген Чикаленко, Сергій Єфремов. Листування. 1903— 1928 роки / Упор. та вступ. ст. І.Старовойтенко. — К.: Темпора, 2010. — 384 с. Євген Чикаленко, Андрій Ніковський. Листування. 1908—1921 роки / Упор. Н.Миронець, Ю.Середенко, І.Старовойтенко; вступ. ст. Ю.Середенко, І.Старовойтенко. — К.: Темпора, 2010. — 448 с. Історична наука у сучасній Україні переживає кризу, про що, зокрема, свідчить пожвавлення дискусій щодо доцільності застосування модерних чи постмодерних підходів, запозичених здебільшого з центрально-, західноєв- ропейських та американських дослідницьких практик. Критики цих підхо- дів переважно не заперечують необхідності оновлення методологічної бази науки, але зауважують, що при цьому напрацювання класичної, скажімо, позитивістської науки не мають бути рішучо та швидко відкинуті. Далеко не завжди попередні підходи слід ототожнювати лише зі спадщиною марк- сизму, догматичністю, стаґнацією. Висувається й більш конкретне заува- ження – модерністи та постмодерністи дуже часто задля «красного слова» (адже історіографія та літературознавство в їх уявленні уподібнюються мис- тецтву) нехтують головним дослідницьким правилом, актуальним для всіх методик – комплексністю опрацювання джерельної бази. Тисячі історичних документів ще й досі не оприлюднено й, відповідно, дуже багато постатей, подій, явищ перебувають на марґінесі історичних досліджень та історичної пам’яті. За таких умов класичні джерелознавство та археографія, які були живільним струменем для історичних досліджень ХІХ–ХХ ст., залишаються надзвичайно актуальними спеціальними дисциплінами історичної науки та навіть більше – основними царинами ремесла історика. На щастя, у сучасній українській історіографії досить багато подвиж- ників цих поважних дисциплін. Саме подвижників, адже опрацювання та видання історичних джерел, розпорошених у багатьох архівах, часто важких для прочитання потребує неабиякої віддачі. До того ж, взірцеві Укр. іст. журн. – 2011. – №1 217Огляди археографічні видання мають містити широкий допоміжний апарат – ко- ментарі, покажчики тощо. Останніми роками київське видавництво «Темпора» об’єднало навко- ло себе групу однодумців, переважно співробітників Інституту рукопису Націо нальної бібліотеки України ім. В.Вернадського й Інституту україн- ської архео графії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАНУ, зусилля- ми яких уже видано великий та цінний корпус історичних джерел другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. Здебільшого увагу археографів привернули джерела особистого характеру – спогади, щоденники, епісто- лярії. Справжнім «клондайком» стала обширна мемуарна та епістолярна спадщина видатного українського мецената та громадського діяча євгена Харлампійовича Чикаленка. Чи не вперше в новітній українській історіо- графії на такому високому видавничому рівні започатковано вдалий підхід – видання листів є.Чикаленка та його товарищів не окремими книжками, а у вигляді зібраного під однією палітуркою листування між є.Чикаленком та іншою особою з його оточення1. листи впорядковано за хронологією таким чином, аби надати читачеві уявлення про етапи взаємин між кореспонден- тами. Їх видання відповідає найкращим стандартам археографії. У бездоганних за поліграфічним виконанням книжках зібрано як уже колись опубліковані у журнальному варіанті листи, так і новітні археогра- фічні знахідки не лише з українських, але і російських та північноамери- канських архівів. безумовну дослідницьку цінність має не лише листу- вання, але й видання у додатках фотографічних копій рідкісних брошур, актових документів, фотографій. Зокрема, у рецензованих томах перевида- но брошуру А.Ніковського «буржуазна Рада», невідомі документи з його осо- бової справи із Санкт-Петербурзької філії Архіву РАН, статтю є.Чикаленка «З мого господарювання на Україні» (1927 р., Подебради), автограф опо- відання В.Винниченка «Матвій безодня». Слід визнати доцільним публі- кацію у додатках, так би мовити, «перехресних» листів П.Чикаленка та Г.Чикаленко-Келлер до В.Винниченка. Окрему дослідницьку цінність мають ґрунтовні коментарі до кожно- го з листів, складені на основі широкого кола літератури та джерел. Вони дають додаткове уявлення про добу написання листів. Деякі додатко- ві факти наведено також в анотованому покажчику імен та назв. У ґрун- товних вступах до публікацій висвітлено основні етапи та специфіку вза- ємин між є.Чикаленком та кожним із його кореспондентів: С.єфремовим, В.Винниченком, А.Ніковським. Головним чином ці аспекти розкрито на основі опублікованих у виданні листів, тобто продовжено традицію знаме- нитих вступів В.Антоновича, М.Владимирського-буданова до «Архива юго- Западной России». листування є.Чикаленка з іншими видатними постатями є передусім унікальним джерелом для вивчення життєвого шляху та поглядів цих діячів і їх оточення, взаємин між ними. Наприклад, у листуванні В.Винниченка 1 євген Чикаленко і Петро Стебницький. листування. 1901–1922 роки / Упор. Н.Миро- нець, І.Старовойтен ко, О.Степ чен ко. – К., 2008. – 628 с. Укр. іст. журн. – 2011. – №1 218 Огляди та є.Чикаленка міститься матеріал для дослідження такого маловідомо- го аспекту, як історичні погляди цих діячів. Так, реагуючи на ініціативу В.Винниченка написати історичну белетристику та прохання надіслати йо- му до Парижу книжки з історії України, є.Чикаленко зауважив, що «історія наша, се сплошна боротьба за національне існування і вона має масу цікавих моментів» (с.112 – листування з В.Винниченком). Таким чином, бачимо ге- незу зацікавлень В.Винниченка історією України, які зрештою підштовхну- ли його до висновку про «нашу нещасну історію», яку, мовляв, не можна чи- тати «без брому». З іншого боку, дізнаємося і про протилежний підхід іншого видатного українського діяча. У листуванні є.Чикаленка та А.Ніковського міститься важливий матеріал для дослідження українсько-єврейських від носин в Одесі на початку ХХ ст. (зокрема, зауваження щодо сприяння А.Ніковському з боку В.Жаботинського, за визнанням А.Ніковського, йо- го «батька та вчителя» М.Еліка та ін.). У листуванні містяться додаткові риси для характеристики вже відомих, видатних діячів українського руху (М.Грушевський, С.Петлюра та ін.). Водночас листи надають важливий ма- теріал для повернення з історіографічного небуття зовсім маловідомих ді- ячів, наприклад, одеситів В.буряченка, І.бондаренка, М.Гордієвського та К.литвиненка. Зокрема, листування є.Чикаленка та А.Ніковського вже на- дало потужний імпульс для дослідження біографії К.литвиненка2. як і багато інших джерел (наприклад, щоденники О.Кістяківського, С.єфремова), рецензовані видання яскраво ілюструють, на жаль, одну з про- відних тенденцій взаємин у середовищі української еліти початку ХХ ст. – відсутність єдності, взаєморозуміння задля загальної мети. Недаремно у лис- тах презентовано досить непривабливі постаті М.Слабченка, С.Шелухина та деяких інших поважних українських діячів. Тому, як і завжди в істо- ричному дослідженні, попри безумовну цінність оприлюднені листи можуть адекватно відобразити історичні події лише у поєднанні з рештою джерел. З іншого боку, така додаткова пошукова робота може суттєво скоригувати та доповнити саме археографічне видання, зокрема, дешифровку деяких пріз- вищ, датування, зміст антотацій тощо. ще один важливий урок, який можна отримати з листів, полягає у тому, що всі основні фіґуранти епістолярію тією чи іншою мірою поділяли утопіч- ний погляд на майбутнє України у складі демократичної Росії та, відпо- відно, ненавиділи незалежників і західників М.Міхновського, Д.Донцова – українців-провидців, які цілком вірно аж до сьогодні намітили загрози для України від такого союзу. На жаль, видатним українцям є.Чикаленку, А.Ніковському, В.Винниченку та С.єфремову забракло відповідних здібнос- тей, або в їх душі перемогли старі комплекси, набуті ними ще у молоді роки під час виховання в російсько-імперській системі освіти. Саме ця обставина заклала основи поразки українського національного руху у 1920 р. 2 Музичко О.Є., Петровський Е.П. «любити Україну до глибини власної кишені»: репре- сований український комерсант Костянтин Трохимович литвиненко (у друці). Популярний варіант див.: Музичко О.Є. К.литвиненко // Чорноморські новини. – 2010. – 25 листопада (http://www.chornomorka.com/node/2912). Укр. іст. журн. – 2011. – №1 219Огляди листування відбило важливі події культурного та громадського про- цесу в широких географічних і хронологічних межах. Географічно листи охоплюють події у Російській та Австро-Угорській імперії, власне їх ет- нічно російських та українських землях, СРСР, зокрема РСФРР та УСРР, Чехословаччині. Відображено життя як міських центрів (Одеси, Києва, Москви, Санкт-Петербурґа, Подебрадів), так і сільських районів, зокрема сучасної Одещини (Ананьївщина). Хронологічно листи відбили такі пере- ламні епохи, як доба політизації українського національного руху початку ХХ ст., Українська національна революція 1917–1920 рр., міжвоєнна доба в європі (українська еміґрація, неп в УСРР). У цьому плані листування надає додаткову можливість для дослідження таких аспектів, як зв’язки між укра- їнськими діячами Півдня та Центру України, Галичини, Наддніпрянщини й Причорномор’я, міжвоєнної української еміґрації та вітчизняної інтеліґен- ції в УСРР. Корпуси листів мають зацікавити істориків та літературознав- ців, зокрема дослідників історії української журналістики. Зауваження до загалом бездоганного археографічного видання сто- суються лише коментарів та анотацій. Власне, тут на археографа завжди очікують найгостріші підводні камені, пов’язані з ромаїттям та маловідо- містю багатьох зі згаданих персонажів. як у спеціаліста з історії Південної України, найбільше доповнень і зауважень викликали в мене коментарі та анотації до листування є.Чикаленка та А.Ніковського. Нерозшифроване видавцями повідомлення А.Ніковського про роботу над своєю «статтею про спогади І.линниченка» (с.249–250) є згадкою про пу- блікацію «Яринович А. До психології українофільства» (Основа, 1915, кн.2, с.130–137), що була рецензію на збірку спогадів професора Новоросійського університету І.линниченка «Речи и поминки» (Одеса, 1914 р.). У цій публі- кації А.Ніковський виступив із жорсткими інвективами проти свого колиш- нього університетського викладача. На думку А.Ніковського, І.линниченко уподібнювався до класичного епігона українофільства, який «про саме важ- не в життю українця не думає, слова «родная Малороссия» – се так собі, гар- ні слова, за якими він не почуває поважного великого змісту». У підсумку автор робив однозначний висновок – І.линниченко завершує своє жит- тя «без жадного набутку для своєї України»3. Попри різкий тон рецен зії, А.Ніковський фактично визнав причетність І.линниченка до українського руху, хай і в українофільській формі. Головна ж претензія автора до відо- мого професора полягала у застарілості його поглядів. щодо постаті І.бондаренка зауважимо, що він ніколи не був професо- ром Одеських вищих жіночих курсів, а лише «стороннім викладачем». З ін- шого боку, йому так і не вдалося влаштуватися на посаду приват-доцента Новоросійського університету4. Міський голова Одеси М.брайкевич помер у 1940 р. у лондоні. Він не був останнім міським головою «південної Пальміри», 3 Музичко О. Національний світогляд професора І.А.линниченка (1857–1926): між укра- їнським та російським образом світу // Українознавчий альманах. – Вип.1: Український образ світу: особливість у світовому контексті. – К., 2009. – С.66–70. 4 Див.: Музичко О.Є. Іван бондаренко: біоісторіографічний нарис // Історіографічні дослі- дження в Україні. – Вип.20. – К., 2010. – С.100–122. Укр. іст. журн. – 2011. – №1 220 Огляди адже у 1918–1920 рр. ці обов’язки виконувала ще низка осіб. В.боровик на- родився у 1864 або 1865 рр., а не у 1861 р., як вказано у рецензованому виданні (с.351). Нещодавно розсекречена судово-слідча справа В.боровика вказує точну дату його смерті, точніше розстрілу: 29 грудня 1937 р. В.буряченко у роки Української революції 1917–1920 рр. діяв не ли- ше у Херсоні. У 1918 р. він очолював довідковий відділ у головному кра- йовому комісаріаті Херсонської, Катеринославської й Таврійської ґуберній, що розташовувався в Одесі, активно публікувався в місцевій газеті «Вільне життя». Він не був засуджений по справі СВУ (с.352). Восени 1930 р. йо- го заарештували у справі «контрреволюційної організації» «Книгоспілка» за звинуваченням у відповідній діяльності (ст.54-11 КК УСРР). 16 березня 1930 р. він помер, за офіційною версією від висипного тифу, у 1-й Одеській раднарлікарні, так і не дочекавшись вироку. Ті ж судово-слідчі справи дозволяють досить конкретно встановити тра- гічний фінал життя ще одного одеського українського сучас ника А.Ні ков- ського та є.Чикаленка – М.Гордієвського. У березні 1938 р. він був заарешто- ваний як член есерівської організації та «шпигун». 11 жовтня 1938 р. виїзна сесія Військової колеґії Верховного суду СРСР в Одесі винесла вирок про розстріл із конфіскацією майна, який було виконано того ж дня5. На с.366 листування є.Чикаленка та А.Ніковського праця П.Кле пат- ського «Очерки по истории Киевской земли. литовский период» (Одеса, 1912 р.) наведена як два різні видання – «Очерки по истории Киевской зем- ли» та «литовский период». Уже з’ясовано дати життя л.Ковальчука – одеського педагога та теа- трала, директора однієї з одеських гімназій із декількома україномовними предметами навчання (с.171, 367). Він народився 21 лютого 1875 р., а роз- стріляли його 14 червня 1938 р. в Одесі. Одеський український комерсант Кость Трохимович литвиненко (с.19, 53–55, 77, 373) народився у 1875 р. Розстріляний у 1920 р. в Одесі. Він був не лише комерсантом, але й бандуристом, членом одеської «Просвіти» та «Українського клубу», фінансував український національний рух у цьому південному місті 1917–1918 рр. На його магазині були україномовні вивіс- ки, а з відвідувачами власник розмовляв лише українською мовою. Згадуючи у листі до є.Чикаленка про «А.І.Маркевича» (с.249), А.Ніков сь- кий мав на увазі професора Новоросійського університету Олексія Івановича Маркевича, українофіла, а не кримознавця Арсенія Івановича Маркевича, як це вказано в анотації (зазначимо, що у зв’язку з однаковим написанням російською мовою ініціалів, плутанина цих двох Маркевичів супроводжує постійно – в історіографії, архівістиці та бібліотекознавстві). До того ж, ім’я Арсеній наведено, на наш погляд, некоректно – як Арсен (с.375). Важливо, як нам здається, доповнити інформацію про В.Піснячевського (с.382) тим фактом, що він не лише був співробітником російських газет 5 Левченко В., Петровський Е. «Арештувати як українського есера…» (до біографії професора філософії та педагогіки Одеського державного університету Михайла Гордієвського) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГб. – 2008. – №1/2. – С.430–432. Укр. іст. журн. – 2011. – №1 221Огляди Одеси у 1917–1918 рр., але й засновником одеської російськомовної, але української за духом та змістом преси («Молодая Украйна», «Одесская мысль»). Вулиця, на якій знаходилася одеська «Просвіта» у 1905–1909 рр., нази- валася не Софійською, а Софіївською (с.384). Головою цього товариства був М.Комаров, а не лише І.луценко, як зазначено в анотованому покажчику. У листі до є.Чикаленка А.Ніковський мав на увазі не археолога та про- фесора Е. фон Штерна (с.193), як зазначено в анотації (с.402), а редактора газети «Одесский листок» кадета Сергія Федоровича Штерна. Газета «Одесские новости» видавалася в Одесі не з 1901 р. (с.406 листу- вання А.Ніковського, с.369 листування С.єфремова), а з 1897 р. Так само, журнал «Русская мысль» видавався з 1880 по 1918 рр., а не з 1901 р. (с.406). Не досить вдалим виглядає характеристика газети «Русские ведомости» як органу «ліберальних російських поміщиків та буржуазії» (с.406). Коректніше було б назвати її газетою ліберального напрямку. Насамкінець ще раз зазначимо, що всі три томи листування є.Чикаленка мають рівнозначну високу цінність для подальшого розвитку української гу- манітаристики. Побажаємо видавцям та українським археографам наснаги, аби у складних умовах сьогодення й далі продовжувати роботу над оприлюд- ненням епістолярної спадщини євгена Чикаленка та його сучасників. О.Є.Музичко (Одеса)

Репозитарії

Схожі ресурси