М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі
Рецензія на книгу: Котляр М.Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. – К.: Наш час, 2010. – 280 с.
Gespeichert in:
| Datum: | 2011 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105620 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі / О.Д. Огуй, А.В. Федорук // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 223-227. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-105620 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1056202016-08-25T03:02:24Z М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі Огуй, О.Д. Федорук, А.В. Рецензії Рецензія на книгу: Котляр М.Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. – К.: Наш час, 2010. – 280 с. 2011 М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі / О.Д. Огуй, А.В. Федорук // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 223-227. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105620 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Огуй, О.Д. Федорук, А.В. М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Котляр М.Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. – К.: Наш час,
2010. – 280 с. |
| author |
Огуй, О.Д. Федорук, А.В. |
| author_facet |
Огуй, О.Д. Федорук, А.В. |
| author_sort |
Огуй, О.Д. |
| title |
М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі |
| title_short |
М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі |
| title_full |
М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі |
| title_fullStr |
М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі |
| title_full_unstemmed |
М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі |
| title_sort |
м.ф.котляр. нариси воєнного мистецтва давньої русі |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105620 |
| citation_txt |
М.Ф.Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі / О.Д. Огуй, А.В. Федорук // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. — С. 223-227. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT ogujod mfkotlârnarisivoênnogomistectvadavnʹoírusí AT fedorukav mfkotlârnarisivoênnogomistectvadavnʹoírusí |
| first_indexed |
2025-07-07T17:06:40Z |
| last_indexed |
2025-07-07T17:06:40Z |
| _version_ |
1837008684161433600 |
| fulltext |
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
ЕцЕНЗІЇ
Котляр М.Ф.
Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. – К.: Наш час,
2010. – 280 с.
Війни та військова справа відігравали в житті середньовічних соціумів
винятково важливу роль, котра не обмежувалася простою потребою в само-
захисті чи, навпаки, завоюванні інших. Достатньо нагадати, що належність
до панівних військових верств на той час визначалася саме за родом занять,
із-поміж яких ратне визнавалося за найбільш елітарне й престижне. Воно
гарантувало значні права та привілеї практично в усіх галузях громадсько-
го побуту, одночасно вимагаючи слідування певному способу життя, соціо-
культурним установкам, що відбивали наріжні цінності й засади властиві
представникам військової культури.
Саме військовому аспекту життя східнослов’янського середньовічного
суспільства присвячена нова книга «Нариси воєнного мистецтва Давньої
Русі», яка побачила нещодавно світ у київському видавництві «Наш час» в
серії «Українська мілітарна історія», котра була заснована у 2009 р. Її ав-
тор – видатний вітчизняний фахівець із давньоруської історії, доктор істо-
ричних наук, член-кореспондент НАН України, лауреат державної премії
за 2001 р., Микола Федорович Котляр.
Звертаючись у «Вступі» до читачів, дослідник зазначає, що «завдан-
ня книжки – показати, як уявляли військову справу і мистецтво ведення
війни давньоруські літописці й літератори часів удільної роздробленос-
ті. Крізь призму бачення давніми книжниками картина давньоруського
воєнного мистецтва далеко не у всіх випадках (гадаємо, у переважній їх
більшості) відповідала реальній». Ось чому в книжці начебто не так багато
уваги «приділено реаліям тогочасної війни: зброї й захисному споряджен-
ню, фортифікаціям міст і замків, технічним засобам, що їх застосовували
під час штурму і оборони» (с.14). Власне, у такій формі М.Ф.Котляр заде-
кларував головну наукову мету свого видання, якій неможливо відмовити
в оригінальності. Адже спробувати відтворити складні військові процеси
доби середньовіччя крізь рецепцію їх сучасників і навіть менталітет учас-
ників є надзвичайно складною справою. Тому для його досягнення автор
використовував переважно повідомлення з наявних писемних джерел –
давньоруських літописів та західноєвропейських хронік. Саме літописи
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
224 Рецензії
(Київський та Галицько-Волинський, уточнений особисто автором, книги
в гарному українському виданні 2002 р. (рос. 2005 р.), доповнені багати-
ми мініатюрами Радзивіллівського літопису та Симонівсько-Худівського
рукопису 1270-х рр.), як зауважує сам дослідник, «найбільш близькі йому
за характером наукових занять» (с.14). Тепер залишається лише просте-
жити, наскільки автору вдалося послідовно реалізувати поставлене перед
собою завдання.
При цьому слід відразу вказати, що за структурою рецензована книга
складається з окремих нарисів, які охоплюють основні питання означе-
ної в її заголовку проблеми. Така форма викладу матеріалу мотивується
нерівномірністю джерельних повідомлень, які в деяких випадках містять
інформацію по одному з аспектів досліджуваного питання. Крім того, і сам
автор відверто говорить про присутність у цьому виданні власних науко-
вих уподобань, внаслідок чого він віддавав «переваги одним проблемам
перед іншими» (с.14).
У першій частині книги, яка називається «Війна» (с.16–42), міститься
три розділи, в котрих на значному літописному матеріалі розглядаються
моменти, пов’язані з «битвою», «воїнською звитягою і славою» та фактами
«проведення дипломатії під воєнним тиском» однієї з ворогуючих сторін.
чимало уваги М.Ф.Котляр відводить розгляду такої складової давньорусь-
кої війни, як битва. За його характеристикою, остання «була граничним
і основним втіленням війни – її самою сутністю, концентрацією й вищою
точкою, коли напруження сил сторін досягало межі. Так описують битви
давньоруські джерела. якщо виходити з їхніх свідчень, для вітчизняних
книжників не мала принципового значення та обставина, ким був проти-
вник, – руський князь чи іноземний государ» (с.15). При аналізі суті битви
автор звертає увагу на такі її структурні складові: похід руських військ;
розташування військових частин і підрозділів на бойовищі у таборах або
станах; умови ведення бою (у місті чи лісовій місцевості); перебіг битви;
застосування протиборчими сторонами в ході бойових дій різних «воєнних
хитрощів»; завдання втрат противнику і примушення його до втечі з поля
бою; захоплення ворожих воїнів у полон; коротка загальна оцінка битви у
наявних писемних джерелах.
«Описуючи, звичайно барвисто й емоційно, воєнні дії, – як відзначає
далі автор, – літописи та інші пам’ятки давньоруського письменства за-
хоплюються мужністю і звитягою руських дружинників і воїнів, їхніх воє-
начальників, головним чином, князів, проголошуючи їм славу. Книжники
віддають належне також доблесті та стійкості ворогів. Основна увага пись-
менників зосереджена на звитязі й воїнському вмінні князів, що очолюва-
ли дружини і військо» (с.29). Зокрема, дослідник описує воїнську звитягу і
славу руських князів (наводяться цікаві приклади, пов’язані з Ізяславом
Мстиславичем, Романом Мстиславичем та Данилом Романовичем) та хоро-
брість ратників (героїчна смерть синів тисяцького Андрія та Лаврентія), що
досягають «слави» як суспільного визнання.
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
225Рецензії
Водночас М.Ф.Котляр слушно наголошує, що «війна або загроза війни
були дійовим засобом проведення зовнішньої і внутрішньої політики на
Русі доби удільної роздробленості. Літописи сповнені свідоцтв того, як вста-
новлювалися мирні відносини і укладалися угоди внаслідок воєнних дій.
Та найчастіше, як показує автор, «мирні договори підписувалися під воєн-
ним тиском однієї зі сторін – чи то завдяки її перемозі, чи то через небезпеку
її вторгнення. Угоди укладалися внаслідок битви, нападу однієї зі сторін на
іншу або при небезпеці такого нападу» (с.40). Угода визначала подальшу
можливість існування миру.
Друга частина дослідження має назву «Військо» (с.43–102) і складається
з чотирьох розділів. У першому з них автор особливо акцентує увагу на тому,
що «далеко не завжди князь перебував на чолі свого війська або дружини.
часто, особливо з настанням ХІІІ ст., військом керували воєводи. До того ж
деякі князі (наприклад, ярослав Володимирович у другій половині ХІІ ст.
або Володимир Василькович в останній третині ХІІІ ст.) воліли залишатися
вдома, посилаючи з військом вірних і досвідчених воєвод» (с.43). Поряд із
тим М.Ф.Котляр знаходить і наочні приклади, коли князі самі вирушали у
далекі походи на чолі власного війська. Так, серед них називаються Данило
Романович та його старший син Лев Данилович.
У наступних трьох розділах дослідник говорить про те, що давньоруське
військо було неоднорідним за складом. Для участі у великих походах і бит-
вах об’єднувалися всі наявні у князів військові сили: власні дружинники,
загони бояр, міське і сільське ополчення. Тоді у бойових зіткненнях між
князями або для боротьби проти степових кочівників використовувалися
підрозділи лише дружини. «У ХІ–ХІІІ ст. київські князі, – вказує автор, – по-
стійно залучають до своїх походів і битв степових союзників – чорних клобу-
ків. Вони також використовували найманців: спочатку варягів і печенігів, а
в описуваний у моїй книжці час (ХІІ–ХІІІ ст.) – половців, угрів, поляків та ін.
У ролі найманців із кінця ХІ ст. особливо часто виступали степові вороги
Русі – половці» (с.54). Однак руські князі використовували як найманців у
другій половині ХІІ–ХІІІ ст. не лише половців. Серед останніх згадуються
і власні контингенти, що формувалися, «насамперед дунайська вольниця,
що її називали бродниками і берладниками» (с.74). Виходячи з організацій-
ної структури війська Давньої Русі, дослідник аналітично розглядає бойові
та похідні порядки галицького і волинського війська в XII–XIII ст., подає
структурний поділ руського війська, розкриває динаміку розвитку руського
бойового порядку, ешелонований та похідний порядок військових підрозді-
лів, принципи комбінування «стрільців» і «оружників», а також шикування
руських полків на полі бою.
У третій частині, «Озброєння» (с.103–128), на основі численних літопис-
них згадок детально описується й наочно (за допомоги численних експо-
натів та відповідних реконструкцій) демонструється характерне озброєння
тих часів. У першому розділі головна увага звертається на види зброї ближ-
нього і дальнього бою: мечі, шаблі, сокири, списи, сулиці, самостріли-арба-
лети, стріли. Не менш наочно у другому розділі репрезентоване й захисне
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
226 Рецензії
спорядження руських воїнів: шоломи, щити, захисні обладунки тощо. Сам
автор говорить, що «давньоруські писемні джерела (майже виключно літо-
писи) дають змогу скласти уявлення про увесь набір давньоруської зброї
й захисних засобів, що належать воїнам різного суспільного стану: князів,
бояр, дружинників, важкої і легкої кінноти, регулярної піхоти й народного
ополчення. Матеріальні джерела (що здебільшого містять оригінальні відо-
мості про зброю і захисні обладунки) підкріплюють і поглиблюють свідчен-
ня писемних пам’яток. Усі вони малюють, здається, картину, максимально
можливої для свого часу повноти» (с.103).
У трьох розділах четвертої частини «Стратегія оборони галицькими і
волинськими князями державних рубежів в ХІІ–ХІІІ ст.» (с.129–171) дослід-
ник проаналізував на багатій джерельній базі стратегію оборони окремих
руських земель. Для цього М.Ф.Котляру, ґрунтуючись на відповідних лі-
тописних повідомленнях, вдалося чітко визначити кордони Галицького і
Волинського князівств, а саме: Південно-Західний рубіж, кордон Галицької
землі з Київською та Волинською у другій половині XII ст.; рубежі Волині.
Відомо, що на усіх цих оборонних рубежах згодом постали системи укріп-
лень Галицько-Волинської Русі в XIII ст., розвиток та удосконалення яких
детально аналізується в книзі. Крім того, у книзі подається типологічна гра-
дація конкретних міських і фортечних укріплень: град, брама, вали, мос-
ти, дитинець, острог, гострокіл, стіни і заборола, башти тощо. Такий підхід
дозволив досліднику синтетично охарактеризувати принципи будівництва
давньоруських оборонних укріплень.
Найбільша за обсягом (6 розділів!) п’ята частина книги, яку автор на-
звав «Противник» (с.172–256), присвячена характеристиці ворогів Давньої
Русі: половців, угрів, поляків, ятвягів і литовців, монголо-татар тощо.
У книзі (на широкій джерельній базі) розглядаються причини появи по-
ловців у Причорномор’ї, характеризується їх суспільний устрій, описується
боротьба руських князів проти кочівників у другій половині XI – початку
XIII cт.; характеризуються половці як союзники руських князів, детально
аналізується укладення союзу руських князів із половцями перед битвою
на Калці в 1223 р., висвітлюється вигнання половців монголо-татарами з
Причорноморських степів. Іншим ворогом були угри, які вели затяту бо-
ротьбу за землі Галичини та Волині у кінці XI – першій половині XIII ст.
Дослідник об’єктивно розглянув угорську політику князів Мстислава Удат-
ного та Данила Романовича у 1220–1240-х рр.
Багато уваги автор приділив русько-польським війнам ХІ–ХІІІ ст.
Особ ливо докладно він охарактеризував це протистояння в часи боротьби
Данила і Василька Романовичів за галицьку «отчину» (1230–1240-ві рр.).
Поза увагою дослідника не залишилися й Литовське князівство та племена
ятвягів, з якими руські князі вели боротьбу на північних кордонах своїх зе-
мель. Наприкінці цієї частини видання подається розповідь про появу мон-
голо-татар на історичній сцені та ключові епізоди їх збройного протистоян-
ня з князівствами Південної та Південно-Західної Русі: битва на Калці,
«Батиїв погром», розгром Північно-Східної Русі, штурм Києва, вторгнення
Укр. іст. журн. – 2011. – №2
227Рецензії
монголів у землі Галицько-Волинської Русі. Характеризуючи спробу остан-
ньої звільнитися з-під влади Золотої Орди, М.Ф.Котляр наочно подає опис
війни Данила і Василька з темником Куремсою, розкриває причини і на-
слідки приходу війська Бурундая та русько-монгольські стосунки після
смерті старшого з Романовичів.
У шостій частині, «Облога і захист міст і фортець на Русі» (с.257–276),
яка складається з двох розділів, автор подає коротеньку передісторію вжи-
вання знарядь облоги і оборони міст та фортець на землях Давньої Русі.
Згодом для здобуття і захисту оборонних укріплень руські війська почали
використовувати метальні машини – «пороки», великі коловоротні самострі-
ли і штурмові драбини тощо. Всі вони сприяли захопленню міст і замків
шляхом «облежання». Серед інших видів захоплення оборонних укріплень
автор висвітлює «із’єзд», «взяття на щит» та прямий їх штурм.
Наприкінці видання дослідник, подаючи узагальнюючий висновок,
пише, що «спробував створити емоційну і, у міру сил, захопливу картину
війн, походів, битв та ін.». як було сказано на початку книжки, автор нама-
гався виходити з бачення проблеми давньоруськими книжниками. Звідси і
гадані суперечності в тексті: книжники оспівують своїх героїв, захоплюють-
ся ними, а автору «доводиться прагнути об’єктивності, якої непросто було
додержуватися, особливо при обраній мною манері щедрого цитування
джерел» (с.278).
Загалом потрібно сказати, що книга написана живою популярною мо-
вою, містить багато цікавих ілюстрацій, які, безумовно, зацікавлять чита-
чів. Книга розрахована у першу чергу на істориків та археологів, а також на
студентів і всіх тих, хто цікавиться середньовічною воєнною історією східних
слов’ян. ця книга, що є новим доробком в історії військового мистецтва, оче-
видно, прислужиться для гартування нових поколінь дослідників та різно-
бічних спеціалістів.
О.Д.Огуй (Чернівці), А.В.Федорук (Чернівці)
|