Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії)

Рецензія на книгу: Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна ко- мунікація на Півдні Російської імперії) / За ред. О.М.Доніка. – К.; Донецьк: ВД «Кальміус», 2009. – 504 с....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Константінова, В.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Рецензії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105684
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) / В.М. Константінова // Український історичний журнал. — 2011. — № 5. — С. 205-210. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-105684
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1056842016-09-02T03:02:25Z Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) Константінова, В.М. Рецензії Рецензія на книгу: Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна ко- мунікація на Півдні Російської імперії) / За ред. О.М.Доніка. – К.; Донецьк: ВД «Кальміус», 2009. – 504 с. 2011 Article Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) / В.М. Константінова // Український історичний журнал. — 2011. — № 5. — С. 205-210. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105684 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії Рецензії
spellingShingle	Рецензії Рецензії Константінова, В.М. Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна ко- мунікація на Півдні Російської імперії) / За ред. О.М.Доніка. – К.; Донецьк: ВД «Кальміус», 2009. – 504 с.
format	Article
author	Константінова, В.М.
author_facet	Константінова, В.М.
author_sort	Константінова, В.М.
title	Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії)
title_short	Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії)
title_full	Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії)
title_fullStr	Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії)
title_full_unstemmed	Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії)
title_sort	райнер лінднер. підприємці і місто в україні: 1860–1914 рр. (індустріалізація й соціальна комунікація на півдні російської імперії)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Рецензії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105684
citation_txt	Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії) / В.М. Константінова // Український історичний журнал. — 2011. — № 5. — С. 205-210. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT konstantínovavm rajnerlíndnerpídpriêmcíímístovukraíní18601914rríndustríalízacíâjsocíalʹnakomuníkacíânapívdnírosíjsʹkoíímperíí
first_indexed	2025-07-07T17:15:16Z
last_indexed	2025-07-07T17:15:16Z
_version_	1837009225398616064
fulltext	Укр. іст. журн. – 2011. – №5 Райнер Линднер Предприниматели и город в Украине: 1860–1914 гг. (Ин ду с триализация и социальная коммуникация на Юге Рос сий ской империи) / Под ред. А.Н.Доника. – к.; Донецк: ИД «кальмиус», 2009. – 504 с. Райнер Лінднер Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна ко- мунікація на Півдні Російської імперії) / За ред. О.М.Доніка. – к.; Донецьк: ВД «кальміус», 2009. – 504 с. Однією з визначальних характеристик сучасного світу, в якій немов у дзеркалі відображаються усі проблеми, прорахунки, але в той же час і досягнення суспільства, є урбанізованість. Урбанізаційний перехід, який відбувся на українських землях за часів радянської влади, став логічним результатом попередніх етапів урбанізаційного процесу, і в той же час зна- менував початок якісно нового етапу міської історії, коли домінування міст у політичній, адміністративній, культурній та інших сферах буття доповни- лось і в той же час закріпилося чисельним переважанням городян над меш- канцями сільської місцевості. І хоча з моменту урбанізаційного переходу Україна багато в чому зазнала кардинальних змін, урбанізація залишила- ся однією з домінант її розвитку. За таких умов неабиякої актуальності на- буває звернення до минулих етапів урбанізаційного процесу, під час яких формувалися витоки тієї ролі, яку відіграють міста і міський образ життя в сучасній державі. З іншого боку, не менш актуальним є детальне вивчення історії окремих страт городян України, і перш за все тих, які залишалися доволі однобоко висвітленими в радянській історіографії. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує фундаментальне моно- графічне дослідження німецького історика Райнера Лінднера, присвячене історії підприємців як окремої страти міських спільнот українських губер- ній Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. В основу книги, що побачила світ німецькою мовою у 2006 р., українською – 2008 р. і росій- ською – 2009 р., покладено дисертацію, прийняту в 2005 р. до захисту відді- ленням гуманітарних наук університету міста Констанц (Німеччина). Ставши результатом тривалої евристичної роботи в Україні та Росії, монографія ґрунтується на вельми широкій джерельній базі, що вклю- чає, зокрема, матеріали фондів Державного архіву Російської Федерації, Російського державного історичного архіву, Російського державного ар- хіву давніх актів, центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Державного архіву м. Києва, Наукового архіву Національного му- зею Т.Г.Шевченка, держархівів Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Житомирської областей, архіву Дніпропетровського історичного музею іме- ні Д.І.Яворницького. Німецький історик використовує широкий спектр методологічних під- ходів, що зумовлюється, між іншим, міждисциплінарністю самої історичної Укр. іст. журн. – 2011. – №5 206 Рецензії урбаністики. Райнер Лінднер не ігнорує методологічний арсенал культуро- логії та соціології. За формулюванням самого автора монографії, «методика та пізнавальні цілі класичної історії міст і підприємств трансформувались у культурну історію соціального укладу» (с.8), чи то в «історію культури со- ціального укладу» (с.10). Розвиток міст і становлення підприємництва Райнер Лінднер розгля- дає, зокрема, у ключі модернізаційної теорії. Одним із лейтмотивів ре- цензованої монографії є твердження про те, що модернізація в Російській імперії в цілому та її українській складовій зокрема не була ані лінійним, ані тотальним процесом. Варто згадати твердження щодо обмеженостей те- орії модернізації, висловлені П.Ґетреллом, Д.Мейсі та Ґ.Фрізом, коли вони критикували книгу б.М.Миронова «Соціальна історія Росії періоду імперії (XVIII – початок ХХ ст.)». ці західні «гранди» соціальної історії, визнаючи, що модернізація як модель сприяє приверненню уваги до ключових аспек- тів розвитку, зазначили, що як схематична форма подання минулого вона «не залишає місця для тих форм соціальної поведінки та організації людей, які не перетинаються з даною схемою і є за визначенням відсталими», а тому книга б.М.Миронова має тенденцію мінімізувати своєрідність дорево- люційної Росії1. Утім, монографія Р.Лінднера є чудовим прикладом того, що звернення до теорії модернізації зовсім не обов’язково має апріорно перед- бачати наявність у роботі зазначеної «однобокості» і мінімізації звернення до своєрідності (специфіки). До того ж рецензовану монографію можна роз- цінювати і як своєрідний варіант відповіді на виклик, сформульований все тими ж П.Ґетреллом, Д.Мейсі та Ґ.Фрізом: «було б [...] цікаво знати, як буде виглядати російська модернізація, якщо її вивчати з точки зору неросій- ських меншин – від периферії, а не від центру»2. Зважаючи на роль держави в ініціюванні змін, що мали місце в «пост- емансіпаційний» період, неабияке значення для розуміння і модернізацій- них процесів у цілому, і урбанізаційних процесів зокрема має врахування трансформацій у системі координат «великі реформи – контрреформи». У цьому контексті заслуговує на увагу теза Р.Лінднера про недоречність традиційного для історіографії протиставлення реформ і контрреформ дру- гої половини ХІХ ст. Особливо виопуклюється ця недоречність при аналі- зі економічної політики, адже 1880-ті рр., які в радянській історіографії розглядались як період реакції, були роками економічного буму, митної політики, орієнтованої на потреби внутрішнього ринку, і кульмінації бу- дівництва залізниць. Ключовою і для першого розділу монографії («Міський ландшафт та індустріалізація»), і для роботи в цілому, на наш погляд, є запропонована Р.Лінднером, за його ж формулюванням, «нова для російських міст ХІХ ст.» типологія, згідно з якою виділені три групи: 1) історичні міста, які виникли 1 Гетрелл П., Мэйси Д., Фриз Г. Социальная история как метаистория // Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (XVIII – начало ХХ в.): В 2 т. – 3-е изд., испр., доп. – Т.І. – Санкт-Петербург, 2003. – С.V–VI. 2 Там же. – С.VI. Укр. іст. журн. – 2011. – №5 207Рецензії в епоху середньовіччя (Київ і Житомир); 2) імперські міста, засновані у XVII і XVIII ст.; 3) промислові поселення (с.19, 38–80). Тут спостерігаємо певну неузгодженість, адже Р.Лінднер логічно відносить Харків і Катеринослав до другої, а юзівку – до третьої групи (с.19), але в той же час підкреслює, що Катеринослав і юзівка засновані «у процесі імперського поглинання тери- торій і економічної експансії» значно пізніше Харкова, що виник у XVІІ ст. (с.41), (тобто ще в доімперський період), тим самим ніби намацуючи ґрунт для іншої типології. На перший погляд, тут наявна і певна плутанина з критеріями, що кладуться в основу наведеної вище типології (тоді як перші дві групи виділяються за хронологічною ознакою, то третя – за статусом на- селеного пункту). Утім, на наш погляд, ключова ідея полягає саме в тому, що до третьої групи можуть бути віднесені ті міські поселення, які в дослід- жуваний Р.Лінднером період ще не встигли одержати статусу міста, хоча і за рівнем економічного розвитку, і за чисельністю населення часто значно перевищували багато з офіційних міст. Адже офіційна типологія населених пунктів, їх поділ на «міські» і «неміські», що застосовувався в Російській ім- перії, були далекими від ідеальних і багато в чому не враховували реально- го стану розвитку того чи іншого конкретного поселення. Консервативність влади, складність процедури зміни статусу населеного пункту та ціла низка інших чинників стали причиною того, що кількість офіційних міст змінюва- лася доволі повільно, що не відображало реальних темпів урбанізації. Принципово важливо, що німецький історик концентрується на вивчен- ні саме перелічених вище п’яти українських населених пунктів, зізнаючись, що інформація про інші міста, у тому числі – про Одесу, використовувалась у його роботі лише епізодично (с.80). У другому розділі («Підприємці Півдня Російської імперії») аналізують- ся сам термін «підприємець», правовий статус і соціальна стратифікація цієї групи населення, її етнічна диференціація (з приділенням окремої уваги підприємцям-українцям, росіянам, євреям та іноземцям), біографії та світ символів окремих підприємців (Іван та Павло Харитоненки, Олександр Поль, Лазар і Лев бродські, Джон юз). У фокусі третього розділу («Підприємці між державою і світом найманої праці») знаходяться форми вертикальної комунікації в адміністративній ієрар- хії Російської імперії включно до фігури імператора, у межах міського соціуму і між підприємцями та робітниками. Р.Лінднер пише, що засобом соціальної інтеграції могла стати перш за все активна участь підприємців у громадсько- му житті, а засобом інтеграції політичної – участь в об’єднаннях і союзах, що представляли корпоративні інтереси; у той же час соціальна інтеграція могла зазнати поразки, якщо гору брали соціальні та етнічні суперечки. Вельми співзвучною з назвою всієї монографії є назва четвертого роз- ділу («Підприємці та місто»). Тут німецький дослідник розглядає, зокре- ма, участь цікавої йому страти в органах міського самоврядування. При цьому цілком логічно, що проблематика міського самоврядування згаду- ється Р.Лінднером і в попередніх розділах. Ми принципово не згодні з ав- тором, коли він, посилаючись на й.баберовського, пише про Донбас, що «з Укр. іст. журн. – 2011. – №5 208 Рецензії огляду на відсутність тут традицій місцевого самоврядування мирові судді не обиралися, а призначалися міністром юстиції» (с.79). І справа не лише в тому, що в Донбасі мирові судді таки обирались органами місцевого са- моврядування, що докладно описано С.й.Татариновим і Н.О.Тутовою3. Ще важливішим є те, що всупереч наведеному твердженню, регіон мав давні традиції самоврядування. Достатньо згадати про відповідний аспект історії Вольностей Війська Запорозького, у межі якого входила частина того самого Донбасу. Інша справа, що ці традиції не вписувалися в імперський дискурс, а тому після 1775 р. державою було зроблено чимало, аби вони були забуті. Для цього, зокрема, на Півдні активно впроваджувалися моделі самовря- дування, прийняті в інших регіонах Російської імперії. Тож у цьому пла- ні традиція (але традиція імперська) місцевого самоврядування насправді глибокого коріння на Півдні не мала. Між іншим, у цьому контексті заслу- говує на увагу висновок, зроблений Т.М.Плаксій у результаті дослідження міського самоврядування Середньої Наддніпрянщини у другій половині XIX – на початку XX ст.: запровадження розпорядчих (дум) і виконавчих (управ) органів самоврядування у містах Середньої Наддніпрянщини у від- повідності з Міським положенням 1870 р. стало одним із чинників, який обумовив ліквідацію національних особливостей розвитку системи місце- вого громадського самоврядування і сприяв уніфікації системи державного управління та її підпорядкування Російській імперії4. Важливими аспектами участі підприємців у міському житті стали роз- виток комунікаційних мереж та інфраструктури, засобів масової інформа- ції, театру, професійних, благодійних об’єднань та асоціацій неформального спілкування й дозвілля. Кожному з цих аспектів Р.Лінднер приділяє при- скіпливу увагу. Зокрема, він робить висновок про те, що будівництво залізниць і мостів не було інструментом імперських територіальних амбіцій, який насаджу- вався «згори» (с.307). Між іншим, це твердження фактично є заперечен- ням того, що пише І.В.Довжук у монографії, присвяченій індустріальному Донбасу того самого періоду, що вивчає Р.Лінднер: конфігурація залізниць в Україні визначалася, передусім, військово-стратегічними міркуваннями імперського уряду, який не цікавили потреби місцевого економічного жит- тя5. Дослідження нами урбанізаційних процесів на Півдні України другої половини ХІХ – початку ХХ ст. дає підстави підтримати погляд німецько- го історика. Звернемо увагу на два аспекти. По-перше, сама практика вла- штування залізничних гілок на Півдні демонструвала всезростаючу роль економічного, а не військово-стратегічного чинника в цьому процесі, і про- кладання залізниць до промислових поселень Донбасу – яскравий тому 3 Татаринов С.И. бахмут: Очерки истории. 1783–1917. – Артёмовск, 2001. – С.26–27; Татаринов С.Й., Тутова Н.О. Нариси історії самоврядування в бахмуті і повіті у ХVІІІ– ХХ ст. – Артемівськ, 2008. – С.190–191. 4 Плаксій Т.М. Міське самоврядування Середньої Наддніпрянщини у другій половині XIX – на початку XX століть: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2001. – С.14. 5 Довжук І.В. Індустріальний Донбас в історії розвитку економіки Наддніпрянської України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). – Луганськ, 2009. – С.4. Укр. іст. журн. – 2011. – №5 209Рецензії приклад (при цьому ми аж ніяк не заперечуємо зв’язок економічних і вій- ськово-стратегічних інтересів мілітаризованої Російської імперії). По-друге, міські громади не залишались осторонь обговорення питання про напря- мок прокладення залізниць. більше того, як свідчать і матеріали місцевої та регіональної преси, і документи органів міського самоврядування чи не більшості міст Півдня, сама міська історія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. певною мірою може розглядатися саме як історія боротьби навколо відповідного питання. Зокрема досить показовим зразком тієї полеміки, що іноді доходила до справжньої «інформативної війни», яка супроводжувала, а точніше, передувала прокладенню тієї чи іншої залізничної гілки терито- рією Південної України, слугують систематизовані і видані нами публікації «Одеського Вісника» щодо бердянська 1861–1893 рр.6 Не зовсім коректним вважаємо формулювання Р.Лінднера, коли, по- силаючись на Л.Вілларі і пишучи, що провінційна преса особливо сильно потерпала від цензури, він зазначає: «Тоді як у столичних містах ще можна було зустріти нові засоби розповсюдження інформації підривного характеру (нелегальні газети або листівки), то на периферії місцева влада ретельно пильнувала за всіма публікаціями у ЗМІ» (с.333–334). Адже поява листівок і пильнування влади за публікаціями в пресі аж ніяк не були взаємовиклю- чаючими чинниками життя і центральних, і «периферійних» міст. У архівах і музеях зберігається велика кількість документальних свідчень того, що в містах південноукраїнського регіону в період до революції 1905 р. діяли нелегальні типографії, поширювалася нелегальна література та листівки7. Органічною складовою рецензованої монографії є п’ятий розділ («Промислові виставки – новий комунікативний вимір»). Адже, за влучним формулюванням Р.Лінднера, промислові виставки були однією з небага- тьох форм репрезентації спільних інтересів підприємців, держави і міста, утіленням прагнення місцевих громад і держави до модернізації суспіль- ного життя; підготовка, проведення і символіка цих виставок стали точкою перетинання вертикального та горизонтального векторів комунікації. Квінтесенція дослідження міститься у розлогих «Висновках», які згру- повані в чотири тематичні блоки: «Імперія і периферія», «Норми і символи підприємців», «Інтеграція і конфлікт», «Відсталість і сучасний стиль життя». Загалом маємо констатувати, що монографія Р.Лінднера, в якій історія міст, соціуму та економіки в рамках соціального напрямку історії культури 6 «Кращий порт Азовського моря». Літопис історії бердянська очима кореспондентів «Одеського Вісника» (1861–1875 рр.) / Упор. І.І.Лиман, В.М.Константінова. – бердянськ; Таганрог, 2007. – 360 с.; «Повітова столиця». Літопис історії бердянська очима кореспондентів «Одеського Вісника» (1876–1893 рр.) / Упор. І.І.Лиман, В.М.Константінова. – бердянськ; Невинномиськ, 2007. – 339 с. 7 Государственный архив Российской Федерации. – Ф.94. – Оп.1. – Д.9. – 7+1 л.; центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – цДІАК України). – Ф.354. – Оп.1. – Спр.3. – 186 арк.; Ф.386. – Оп.1. – Спр.5. – 141 арк.; Спр.37. – 8 арк.; Спр.57. – 209 арк.; Спр.58. – 267 арк.; Спр.59. – 131 арк.; Спр.86. – 9 арк.; Спр.91. – 18 арк.; Миколаївський обласний краєзнавчий музей. – Спр.365. – 1 арк.; Спр.366. – 1 арк.; Кіровоградський обласний краєзнавчий музей. – 13337/Аи 5179; Донецький обласний краєзнавчий музей. – Спр.4 / КП 1423. – 1 арк.; Спр.5/КП 1424. – 1 арк.; Спр.39/КП 1458. – 1 арк.; Спр.120/КП 11542. – 1 арк.; Спр.127/КП 11549. – 1 арк.; Спр.350/ КП 67331. – 1 арк. Укр. іст. журн. – 2011. – №5 210 Рецензії насправді зливаються в єдине ціле, беззаперечно є вагомим внеском у до- слідження минулого України. Ті ж дискусійні моменти, на які ми звернули увагу, як і зосередження німецького вченого на історії лише п’яти населе- них пунктів, лише служать підтвердженням того, що до сучасної історіо- графії міської історії України може бути прикладена характеристика, свого часу зроблена нами стосовно південноукраїнського регіону другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: ми все ще маємо мозаїку з досліджених (із вельми не- рівним ступенем професійності і глибини) фрагментів міського буття (при- чому фрагментів у сенсі і проблематики, і територіальних та хронологічних рамок), створених із різних ідеологічних і методологічних позицій. До того ж, що вельми важливо, ця мозаїка містить у собі чисельні лакуни. цілісної ж картини міського життя, а тим більше – урбанізаційних процесів у пів- денноукраїнському регіоні, так і не створено: за доволі високого ступеня фактографічності, дослідження з різних аспектів міської історії на Півдні не піднялися до такого рівня узагальнення. Водночас саме Райнеру Лінднеру вдалося поставити перед майбутніми дослідниками міської історії України вельми високу планку. Адже рецен- зована монографія відзначається тією широтою методологічних підходів і міждисциплінарністю, якої часто бракує вітчизняним працям, дотичним до історичної урбаністики, що писалися в умовах розірваності історіографічно- го процесу. В.М.Константінова (Бердянськ)

Райнер Лінднер. Підприємці і місто в Україні: 1860–1914 рр. (Індустріалізація й соціальна комунікація на Півдні Російської імперії)

Репозитарії

Схожі ресурси