Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії

У статті на основі нових архівних і приватних джерел розглядається постать І.П.Крип’якевича як автора підручників і посібників з історії. Висвітлюється розвиток освіти у Східній Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. та участь історика у підготовці методичної літератури для україномовного ш...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2011
Автор:	Клименко, Н.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2011
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105847
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії / Н.П. Клименко // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 191-208. — Бібліогр.: 74 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-105847
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1058472016-09-12T03:02:06Z Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії Клименко, Н.П. Методологія. Історіографія. Джерелознавство У статті на основі нових архівних і приватних джерел розглядається постать І.П.Крип’якевича як автора підручників і посібників з історії. Висвітлюється розвиток освіти у Східній Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. та участь історика у підготовці методичної літератури для україномовного шкільництва. Особлива увага приділяється її загальній характеристиці. Based on the new archive and private sources the article analyzes the figure of I.P.Krypiakevych as the author of historical textbooks and manuals. The education development in the East Halychyna in the last XIX – early XX, the medical literature publishing for pupils that speak Ukrainian are cleared up. Special attention is paid to its general description. 2011 Article Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії / Н.П. Клименко // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 191-208. — Бібліогр.: 74 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105847 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Клименко, Н.П. Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії Український історичний журнал
description	У статті на основі нових архівних і приватних джерел розглядається постать І.П.Крип’якевича як автора підручників і посібників з історії. Висвітлюється розвиток освіти у Східній Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. та участь історика у підготовці методичної літератури для україномовного шкільництва. Особлива увага приділяється її загальній характеристиці.
format	Article
author	Клименко, Н.П.
author_facet	Клименко, Н.П.
author_sort	Клименко, Н.П.
title	Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії
title_short	Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії
title_full	Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії
title_fullStr	Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії
title_full_unstemmed	Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії
title_sort	іван крип’якевич як автор підручників та посібників з історії
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2011
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105847
citation_txt	Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії / Н.П. Клименко // Український історичний журнал. — 2011. — № 6. — С. 191-208. — Бібліогр.: 74 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT klimenkonp ívankripâkevičâkavtorpídručnikívtaposíbnikívzístoríí
first_indexed	2025-07-07T17:32:18Z
last_indexed	2025-07-07T17:32:18Z
_version_	1837010297064259584
fulltext	Укр. іст. журн. – 2011. – №6 Академік Іван Петрович Крип’якевич належить до знакових постатей української науки ХХ ст. як за своїм творчим доробком, так і за діапазоном просвітницької, педагогічної та популяризаторської діяльності. Не випад- ково його творча спадщина є об’єктом найрізноманітніших дослідницьких зацікавлень. І.Крип’якевич залишив значний і багатогранний доробок – підручники, посібники, програми з історії, публікації в періодичній пресі, цінні рукописи. Праці просвітителя і сьогодні мають загальноісторичну, пе- дагогічну та культурну цінність. Про важливість такого аспекту діяльності І.Крип’якевича у процесі дер- жавного будівництва наголошує й історик І.Гирич, який, зокрема, зазначив, що «саме Галичина виявилася найбільш готовою до побудови української держави після Першої світової війни. І не в останню чергу тому, що у 1920– 1930-х рр. зберегла свою школу та історичну освіту. Галицька молодь вчи- лася за підручниками Івана Крип’якевича»1. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. в освітньому процесі Східної Галичини основна увага зверталася на методи та форми навчання, тоді як її зміст переважно внормовувався державними документами про школу, що, безумовно, гальмувало розвиток національного виховання. Водночас твор- чі вчителі, методисти та громадські діячі намагалися вплинути на харак- тер навчального процесу у народній школі шляхом створення авторських підручників і посібників для учнів-українців. Важливою умовою вивчення історії України була наявність відповідних підручників. Проблема навчальних підручників для українських середніх шкіл існувала ще до Першої світової війни, коли широко дискутувалося мовне питання. Мова, якою друкували шкільні підручники у різних регіо- нах України, мала помітні відмінності у семантиці, правописі, син та ксисі. Невиробленість національної мови, звичайно, стримувала розвиток ук раїн- ського шкільництва. Прагнучи створити український підручник, педагоги з Наддніпрянської України зверталися до навчальних книг, які використову- вались у Східній Галичині. Але й недопустимою була неувага українських педагогів і науковців до написання шкільних підручників. 1 Гирич І. Підручник як головний засіб побудови держави // Дзеркало тижня. – 2008. – 24 травня. * Клименко Нінель Павлівна – кандидат історичних наук, викладач кафедри методики суспільно-гуманітарної освіти та виховання Київського університету імені Бориса Грінченка. Н.П.кЛиМеНко* ІВАН кРИп’ЯкЕВИЧ Як АВТОР пІДРУЧНИкІВ ТА пОСІбНИкІВ З ІСТОРІЇ У статті на основі нових архівних і приватних джерел розглядається пос тать І.П.Кри п’якевича як автора підручників і посібників з історії. Висвітлюється розвиток освіти у Східній Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. та участь історика у підготовці методичної літератури для україномовного шкільництва. Особлива увага приділяється її загальній характеристиці. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 192 Н.П.Клименко Про перекладний підручник польської історії В.Левицького та І.Ма тієва2 з болем писав відомий український історик Б.Барвінський: «його не вважали ніколи підручником, відповідним для молодежи руских середних шкіл по тій причині, що […] зображена там […] істория нашого народу становить інтеграль- ну часть істориї Польщі»3. Про «цінність» цього підручника і методику викла- дання рідної історії з обуренням говорив також і А.Крушельницький: «Се просто скандал, аби історії якогось народа вчити із підручника до історії чужого наро- да, як отсе в нас – історії України вчить ся з підручника історії Польщі»4. І дійс- но, мало повчального було для української молоді у цій книзі. Найяскравіші сторінки історії України були безжально спотворені, національні почуття і ге- рої – до краю приниженими. Опис, приміром, козаччини, зайняв у Левицького лише 3 (!) сторінки. А самі козаки поставали зі сторінок цієї «історії» якимось жалюгідним збіговиськом лінивої, люмпенізованої, різношерстої публіки, кот- ра стала на шлях грабіжництва і громадянської непокори. Негативну оцінку Б.Барвінський5 та А.Копистянський6 дали підручнику з історії для першого кла- су середніх шкіл польських учителів Б. та Ґ. Ґебертів7, виходячи з того, як було подано в новому польському підручнику рідної історії українську минувшину. Коли, нарешті, у 1911 р. з’явився новий, національний підручник українсь- кої історії Б.Барвінського, стало зрозуміло, що його автор зайняв цілком іншу, науково-об’єктивну позицію у трактуванні історичних подій, яка повністю уз- годжувалася з характером, духом та ідеалами українського народу. Цей підруч- ник був пройнятий національним духом, рідним колоритом, кожною сторінкою сприяв формуванню в учнів національної самосвідомості й особистої гідності. І хоча йому не бракувало критиків8 ані серед офіційних рецензентів, призначе- них Крайовою шкільною радою, ані серед фахових учителів, котрі не звикли до поважного, наукового трактування історії рідного краю в першому класі (міні- стерська інструкція вимагала, щоб основою підручника були легенди, перека- зи, думи і т.п. «анекдотичний» матеріал, що вважався доступним і цікавим для дітей), в українських гімназіях Галичини, як зазначав І.Крип’якевич, усе-таки вчили рідну історію саме з підручника Б.Барвінського9. Відомий на той час педагог і громадський діяч Я.Біленький зазначав, що «у таку пору українській школі й українським учителям не вільно бути мовчазними, пасивними глядачами, що переймали б заходів інших націй. […] Нам треба до проблем виховання й навчання молодого покоління піді- йти активно і всебічно, не дожидаючись, що вони на нас самі набіжать»10. 2 Левицький В., Матіїв І. Істория краю родинного. – Л., 1895. – 259 с. 3 Барвінський Б. В справі підручника рідної історії для 1 кляси середніх шкіл. – Л., 1911. – 52 с. 4 Крушельницький А. Українські підручники у середніх школах у Галичині // Наша школа (Львів). – 1909. – №3/4. – С.78–79. 5 Барвінський Б. В справі підручника рідної історії для 1 кляси… 6 Копистянський А. Новий підручник української історії для середніх шкіл (Критичні за- мітки) // Наша школа. – 1912. – №2. – С.20–29. 7 Gebert B., Gebert G. Opowiаdania z dziejów ojczystych dla klasy pierwszej szkół sredniсh. – Lwów, 1910. – 222 s. 8 Копистянський А. Новий підручник української історії... – С.20–29. 9 Крип’якевич І. Новий підручник української історії для середніх шкіл (Критичні замітки) // Наша школа. – 1912. – №1. – С.18–25. 10 Біленький Я. Голод книжки (Найважніша сучасна виховна проблема) // Українська шко- ла (Львів). – 1933. – ч.1/2. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 193Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії І.Крип’якевич уважав, що однією, чи не найважливішою, справою націо нального відродження є питання української книжки. Воно було нас- тільки болючим, що І.Крип’якевич не тільки ставив його на перше місце серед учительських і наукових кіл для розгляду, а й сам активно працю- вав над створенням українського підручника з історії. Серед аспектів педагогічної діяльності І.Крип’якевича поряд із викладацькою роботою, ме- тодичною працею з учителями народних шкіл, теоретичними розробками з питань створення національної школи необхідно виділити окремо підготов- ку підручників та посібників. Створені на національній основі нові підруч- ники були вагомим внеском як у методику навчання, виховання багатьох поколінь галицької молоді, так і в українську історичну науку. Педагог- просвітитель, укладаючи українські підручники, посібники, програми, ке- рувався неабияким досвідом підготовки такої методичної літератури для україномовного навчання. Педагогічна діяльність І.Крип’якевича допомогла йому побачити по- треби тогочасної школи, можливості в опрацюванні історичного матеріа- лу школярами, так і тих, хто прагнув більше дізнатися про історію своєї Батьківщини. У часопису «Письмо з Просвіти» І.Крип’якевич писав: «Історія має не тільки теоретичне значіння як наука для науки, але й дуже вели- ку практичну вартість, коли поставити їй за ціль пояснювати теперішність. У Західній Європі вже давно зрозуміли се завдання історії і пишуть у відпо- відний спосіб підручники»11. Досить вдало історик Я.Дашкевич помітив у великій науковій спадщині вченого «дві лінії творчості – дослідницьку і популяризаторську, які не супе- речили, а навпаки, доповнювали одна одну»12. Одним із напрямів популя- ризаторської роботи І.Крип’якевича стало написання підручників з історії різного рівня, які були розраховані на певні категорії населення. Це й історія для початківців, і для старшокласників, і історія України для самоосвіти, і, врешті, такі фундаментальні підручники, як «Історія України», «Велика історія України», «Всесвітня історія», «Історія українського війська», «Історія української культури» тощо. Підручники та посібники писалися на той час у складних історичних умовах, у період становлення національного руху, гро- мадянської війни, боротьби за владу в Україні різних політичних сил. Саме на 1917 – початок 1920-х рр. припадає період відродження на- ціональної школи у Наддніпрянській Україні. Перший державний орган управління освітою – Генеральний секретаріат освіти – одним із головних завдань уважав створення підручників відповідного змісту. Але за існуван- ня Української Центральної Ради реалізувати ці задуми не вдалося. У пе- ріод Української Держави П.Скоропадського Д.Дорошенко, який входив до складу уряду Ф.Лизогуба, 27 травня 1918 р. писав І.Крип’якевичу, що «ка- бінет у своїй практичній роботі стоїть на ґрунті української державності, 11 Крип’якевич І. Виклади з історії України // Письмо з «Просвіти» (Львів). – 1913. – ч.9. – С.260–262. 12 Дашкевич Я. Іван Крип’якевич – історик України // Крип’якевич І.П. Історія України. – Л., 1990. – С.4–18. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 194 Н.П.Клименко самостійності й розвитку нашої держави на національній основі. […] Сам гетьман щиро хоче побудувати міцну національну державу вкраїнську»13. У період ЗУНР у Галичині особливо актуальними були ідеї німецького пе- дагога Ґ.Кершенштайнера щодо державно-громадянського виховання, який писав, що завданням такого виховання є «через добру організацію шкіл, школярських спілок, трудових метод учити вихованців служити громаді, […] аби конкретну конституційну державу, яку вони творять, чим більше наближати до ідеалу моральної громадянськості»14. Погляди на завдання національної освіти в незалежній державі, які висловлювалися галицькими педагогами, суттєво перегукувалися з ти- ми засадами побудови нової української школи, що їх відстоювали діячі Наддніпрянщини. Принципи побудови нової національної школи з єдиною системою освіти для соборної України лягли в основу розробки ґрунтовного плану реорганізації під назвою «Проект єдиної школи на Вкраїні». Цей план розробляла комісія при Міністерстві народної освіти у Києві у 1919 р. До її складу, крім наддніпрянців, запросили 14 галичан, серед яких були та- кі відомі культурно-освітні діячі та гімназійні педагоги, як А.Алиськевич, Я.Біленький, І.Боберський, А.Крушельницький, В.Пачовський, Д.Пігут15. В обговоренні брали участь поряд з іншими С.Сірополко та І.Огієнко16. У «Проекті єдиної школи на Вкраїні» особлива увага приділялася навчаль- ним планам та підручникам. Пропонувалися програми з 23 дисциплін, у то- му числі й з історії17. Українська інтелігенція з оптимізмом і надією дивилась у майбутнє, ро- зуміючи, що разом із політичними та соціальними перетвореннями важ- ливим чинником державотворення є національна освіта. Саме для Східної України, де десятиріччями заборонялося шкільництво рідною мовою, при- значалася «Коротка історія України для початкових шкіл та 1-ої кляси гім- назії» І.Крип’якевича тиражем у 50 тис. примірників18. У своїх спогадах Іван Петрович писав: «Революція підняла високо культурне життя України – появилося багато нових часописів, журналів, видавництв. Видавництво «Вернигора» (Валентин Отамановський і Ігор Федів) віднеслися до мене на- писати підручник для початкової і середньої школи. В рекорд ному часі, на протязі одного місяця, я склав підручник»19. Тираж мав бути 50 тис. при- мірників. На передреволюційні часи він був дуже високим. Як тільки ви- дання було анонсоване, наступного ж дня надійшло 70 тис. замовлень! Видавництво мало на меті випустити книжку з багатьма ілюстраціями, але київські друкарні не могли це здійснити, і воно вирішило друкувати 13 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.№311. – Листування 1915–1935 рр. Листуван- ня: А–З: Д.Дорошенко (1918, 1924, 1926, 1927 рр.). 14 Кершенштайнер Ґ. Що таке державно-громадянське виховання. – Раштат; К., 1918. – С.36. 15 Проект єдиної школи в Україні. Під 20-ліття створення нової системи українського ви- ховання й навчання. – Л., 1938. – С.18. 16 Зайченко І. «Проект єдиної школи на Вкраїні» // Шлях освіти. – 1998. – №4. – С.39–44. 17 Проект єдиної школи в Україні… – С.23–24. 18 Крип’якевич І. Коротка історія України для початкових шкіл та 1-ої кляси гімназії. – К.; Л.; Відень, 1918. – 87 с. 19 Крип’якевич І. Спогади (Автобіографія) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. – Л., 2001. – С.114. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 195Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії її у Відні. Однак, хоча книжка і вийшла з друку, проте її неможливо бу- ло перевезти до Києва, і тираж залишився за кордоном. «На той час, – пи- сав І.Крип’якевич, – це був не найгірший підручник, мав я намір його ще вдосконалювати»20. У першому своєму підручнику І.Крип’якевич застосував хронологічну схему поділу історії України на п’ять періодів, якої послідовно дотримувався до кінця 1920-х рр., коли його погляди на політичну періодизацію минулого України дещо змінилися. Наведемо ці розділи: I. «Україна за слов’янських часів до 800 р.»; II. «Українська держава за княжих часів 800–1340 рр.»; III. «Україна під Литвою і Польщею 1340–1648 рр.»; IV. «Українська держава за козацьких часів 1648–1784 рр.»; V. «Відродження України 1784–1918 рр.»21. Невеликий за обсягом підручник був поділений на 34 параграфи. Необхідно зазначити, що матеріал було відібрано й скомпоновано таким чином, щоби забезпечувалося міцне засвоєння базових історичних знань. Структурування навчального матеріалу було чітким і послідовним. Заслуговує на увагу й оригінальний методичний апарат, а саме виноски на берегах, які допома- гають орієнтуватися у тексті і можуть слугувати планом уроку, а також на- явність засобів для самоконтролю (перелік дат для повторення). Полегшує сприйняття матеріалу широке використання діалогів, прямої мови та емо- ційність викладу. У виданні згадується багато літописних легенд (про смерть Олега, хрещення Русі, походи князя Святослава тощо). У підруч- нику вміщено 58 ілюстрацій (2 карти, портрети історичних осіб, репродук- ції картин відомих художників, малюнки, хронологічні таблиці), що також полегшує роботу з навчальною книжкою. Текст підручника не переобтяже- ний великою кількістю дат та імен. Усі необхідні для запам’ятовування да- ти вміщено наприкінці книги. Видання мало великий успіх, про що свідчить рецензія Н.Суровцової на сторінках часописів, де зазначалося, що «підруч- ник І.Крип’якевича розвивав в учнів національні і державницькі почуття»22. «Коротка історія України» стала одним із головних й улюблених підруч- ників, які використовувались у школах, гімназіях, історичних та крає- знавчих гуртках. Як справедливо зазначав син Івана Петровича – Роман Крип’якевич, «підручник виявився справді не найгіршим», і об’єктивним підтвердженням цього є випробовування часом, яке він витримав: 20 років ним залюбки користувалися учні згідно із задумом автора, а згодом, після так званого «золотого вересня» 1939 р., разом зі своїми колишніми читачами перейшов у підпілля, щоби забезпечити вже не шкільне навчання, а таємну самоосвіту23. Колишня гімназистка М.Вальо згадувала: «Моє знайомство з окремими працями І.Крип’якевича та його державницькою концеп- цією історії України відбулося ще в час навчання у Дрогобицькій гімназії в 1936–1944 рр. (з перервою на два роки радянської школи). За шкільний 20 Там само. 21 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.№344. – (ІІІ) Історія України – шкільні під- ручники, І, 1920 р. «Історія України для вищих кляс середніх шкіл» (1919 р.). 22 Суровцова Н. [Рец.] Крип’якевич І. Коротка історія України // Книга. – Відень, 1921. – С.15. 23 Крип’якевич Р. Іван Крип’якевич – популяризатор історії України // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві… – С.875. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 196 Н.П.Клименко підручник із цього предмету тоді нам правила «Коротка історія України» І.Крип’якевича, видана кількома випусками в 1941 р. у Кракові»24. червоною ниткою крізь текст підручника проходила ідея національ- ної історії, минулого української державності. Не випадково всі історичні події відбувалися саме в Україні, а не в Русі. «Наш рідний край називаєть- ся Україною», – так починає свій історичний нарис І.Крип’якевич. Українці, Українська держава, українські князі, Українське море (тобто, чорне мо- ре), «Київ буде матір’ю всіх українських городів», «Київ став столицею всієї України» – саме такі визначення автор свідомо вводив у текст підручни- ка, щоби підкреслити автохтонність українського населення та правомір- ність існування української держави. Подібний підхід до історії України, без умовно, не вкладався в концепцію розвитку польської держави, який не залишав байдужим ані українських патріотів, ані їх противників. Так, на шпальтах часопису «Селянин» з’явилася негативна оцінка підручника. Автор статті писав: «Коли хтось сперше взявся до рук таку історію, мусів би думати, що вже тоді, від хрещення Руси і перших руських князів були «українські князі», що Київ – матір руських городів, був матір’ю всіх українських городів, що «Руської правди» не було, а «себто Українське право», як подає І.Крип’якевич. По прочитанні такої історії міг би читач подумати, що вже тоді були зразки ундівської політики». Далі автор статті ставив питання: «Цікаво, кому вона тепер подобається? Ото в одній з українсь- ких газет стрічаємо її критичну оцінку одного отця духовного, який з теля- чим захопленням пише, що вона йому найбільше подобається. Той отець заохочує всіх батьків, щоб купили її своїм дітям до читання. А може, ви, отче, взяли молитовник або підручник з проповідей, а не рекомендували того з чим повинні боротися?»25. Але саме такий відгук і дає підставу для висновків про неабияку популярність першого підручника І.Крип’якевича. У 1937 р., ґрунтуючись на рішенні окружного суду, влада заборонила підруч- ник І.Крип’якевича «Коротка історія України», уважаючи його небезпеч- ним. Так, він з’явився у списку заборонених у II Речіпосполитій українських книжок та друків26. У цьому підручнику І.Крип’якевич довів свою розповідь до найостанні- ших тогочасних подій, які відбувалися на його очах. У стислих рядках від- чувається оптимізм і великі сподівання на кращу долю, гідне майбутнє для України. «Українська держава почала порядкуватися і стає чимраз кріпша і сильніша. Як всі українці з’єднаються до спільної праці, наша земля стане знов така ж могутня, як була за давніх часів», – писав він27. «Коротка історія України» була надзвичайно популярною. Попит на цю книжку засвідчують передруки в Канаді, деякі з яких повторюють дату виходу у світ 1918 р., хоч, як видно із зовнішніх ознак, вони були видані пізніше. Є, зокрема, два різні передруки, здійснені у Саскатуні. 24 Вальо М. Він був нам, як батько…// Там само. – С.624. 25 чого вчиться наша шкільна молодь? // Селянин (Львів). – 1931. – ч.22. – С.4. 26 Магаляс С. Спис сконфіскованих і заборонених українських книжок та друків у Польщі до 30 червня 1937 р.: Порадник для бібліотек. – Л., 1937. – 75 с. 27 Крип’якевич І. Коротка історія України для початкових шкіл… – С.29. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 197Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії Розуміючи величезну потребу в отриманні історичних знань з історії України, І.Крип’якевич уважав за потрібне видати такий підручник з української історії, який би у цілому систематичному викладі міг опанува- ти пересічний українець. У наступному, 1919 р., видавництво «Вернигора» опублікувало «Огляд історії України – репетиторій для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів»28. Маючи неабиякий педагогічний досвід і хист блискучого методиста, Іван Петрович передбачив дидактично продуману структуру підручника. Фактичний матеріал, відомості про найважливіші події, стислі інформації про деякі персоналії, культурні досягнення наро- ду було скомпоновано у 237 легких для засвоєння, побудованих за взірцем коротких енциклопедичних довідок невеличких параграфах. Як зазначив Ю.Алексєєв у своїй передмові у перевиданому посібнику: «І.Крип’якевич в інтересах читача не переобтяжував текст зайвими подробицями, другоряд- ними відомостями. Він залишив лише сутнісні характеристики епох, імена видатних історичних діячів тощо»29. Для полегшення роботи з навчальною книгою автор увів у додаток до книги хронологію головних подій (хроно- логічні таблиці) з історії України, генеалогічні дослідження князівських родів, правління гетьманів. На його думку, це мало б допомогти читачеві систематизувати свої знання, побачити історичну перспективу, зрозуміти місце історичних діячів у загальноісторичному процесі. Іван Петрович, як досвідчений педагог, добре розумів, що для того, аби як слід вивчити історію, мало зазубрити напам’ять основні дати, послідов- ність князів і гетьманів, особливості їх правління та важливі факти боротьби з численними загарбниками, – необхідно весь цей багатий фактографічний матеріал доповнювати ледве чи не белетристичними оповіданнями історич- ного змісту. І.Крип’якевич, маючи письменницький хист, у напівбелетризо- ваному плані склав дві збірки нарисів для шкільної дітвори. Так виникли книжки «Шляхами слави українських князів»30 та «Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл. Перша частина: княжа доба»31. Мала вийти у світ і друга частина «Оповідань…», але цьому перешкодила польсько-українська війна 1918–1919 рр. Книжка І.Крип’якевича «Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл. Перша частина: княжа доба» складалася з п’яти розділів, поділених на 23 параграфи: І. «Слов’янські часи»; ІІ. «Перші київські князі»; ІІІ. «Володимир Великий і Ярослав Мудрий»; IV. «Поділ і занепад України»; V. «Галицькі князі». Автор у доступній формі подав учням основні події з життя українського народу від слов’янських племен до закінчення княжого періоду (1340 р.). Кожен параграф він поділив на окремі пункти, які допо- магали краще зрозуміти пропонований зміст. Наприклад, пункт 4 «Устрій 28 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.346. – (V) Історія України – нариси, лекції, І, 1919–1930 рр. 29 Алексєєв Ю. Іван Крип’якевич і його «Огляд історії України» // Крип’якевич І. Огляд іс- торії України. – К., 1995. – С.5–6. 30 Крип’якевич І. Шляхами слави українських князів. – Л.; К., 1918. – 67 с. 31 Крип’якевич І. Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл. Перша час- тина: княжа доба. – Л.; К., 1918. – 67 с. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 198 Н.П.Клименко і способи оборони слов’ян» поділено на п’ять підпунктів: «Рід», «Слов’янські племена», «Князь і віче», «Городи», «Зброя». Наприкінці кожного розділу в 5–8 реченнях подавалося коротке резюме із зазначенням характеристики періоду, основних подій і дат. А винесення ще й окремо дат сприяло їх міц- ному запам’ятовуванню. Слід згадати про таку рубрику у книжці, як слов- ничок малозрозумілих слів, який був після кожного параграфа (наприклад, пояснення слів «віщуни», «гроші», «варяги», «українське право» та ін.). У тек- стах для зацікавлення дітей молодшого віку історією свого краю присутні елементи легенд, переказів (про Олега, Святослава). Багато уваги приділив І.Крип’якевич формуванню українського права за часів Ярослава Мудрого, вказуючи, що цей князь підготував «Руську правду», щоб «усунути різні над- ужиття над людьми і щоб всі знали, які мають бути засуди і кари»32. Книжка «Шляхами слави українських князів» складалася з 7 на- рисів: І. Великий князь Володимир Великий; ІІ. Військо княжих часів; ІІІ. Українське лицарство; IV. Престольний Галич; V. Город князя Льва; VI. За австрійський стіл; VIІ. Український герб33. У навчально-методичному апараті слід відзначити ілюстративний матеріал, який також може слугу- вати самостійним джерелом інформації (плани стародавніх міст, бібліогра- фія). Крім того, у тексті присутні такі елементи пояснення, як роздуми щодо походження українського герба, спроба осмислити причини занепаду дер- жавності у ХІІ–XIII ст. тощо. Така книга була, безперечно, основою само- стійних пошуків та творчої праці, де учитель не нав’язував своїх думок і волі, а керував працею учнів, даючи матеріал, який вони творчо опрацьо- вують. Я.Біленький писав: «Такою лабораторною працею учень повинен са- мостійно й діяльно добувати знання, будувати свій світогляд, привчатися змалечку бути активним громадянином»34. Отже, ці згадані чотири книжки І.Крип’якевича 1918–1919 рр. – ду- же оперативний відгук на вимоги часу і потреби тогочасного шкільниц- тва. Слід зазначити, що цей період, а також наступні роки (початок 1920-х рр.) узагалі був дуже врожайним на науково-популярну літерату- ру з історії України багатьох авторів, однак лише книжки І.Крип’якевича лягали послідовно у певну дидактично продуману ідею. Вона обумовлю- валася необхідністю дати учневі середньої школи, гімназії, кандидатам на вчителів, кожному, хто прагнув до самоосвіти, фундамент найважливі- ших знань з історії України. Як досвідчений педагог, І.Крип’якевич за- стосував доцільну методику – він ділив текст на окремі розділи та короткі параграфи, давав написи на берегах для орієнтації, щоб у такий спосіб фіксувати увагу читача, завершував розділи чи параграфи короткими ви- сновками і переліком дат для повторення, додавав словничок малозрозу- мілих слів, хронологічні таблиці, списки князів і гетьманів, генеалогічні 32 Крип’якевич І. Оповідання з історії України для нижчих кляс середніх шкіл. Перша час- тина: княжа доба. – С.43. 33 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.№345. – (ІІІ) Історія України – шкільні під- ручники, ІІ, 1920 р. 34 Біленький Я. Голод книжки (Найважніша сучасна виховна проблема) // Українська шко- ла. – 1933. – ч.1/2. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 199Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії таблиці, бібліографію. Крім того, зміст підручників був придатним для організації самоосвіти, розвитку творчого мислення, формування загаль- нонавчальних і спеціальних навичок та умінь. Таким чином, у 1918– 1919 рр. І.Крип’якевич підготував навчальні видання, які не лише могли задовольнити першочергові потреби українського шкільництва, але й стати підставою для самоосвіти. У 1920 р. стало зрозуміло, що створення української школи, яка могла б розвиватися за власними потребами, виконуючи передусім завдання націо- нальної освіти, неможливе. У 1921 р. Львівська шкільна кураторія запро- вадила нові програми та навчальні плани для всіх типів освітніх закладів. Відтоді у школах Східної Галичини навчання відбувалося згідно з варшавсь- кими планами й попередньо визначеними лише для шкіл із польською мо- вою навчання. На шпальтах періодичних видань (особливо українських) постійно обговорювалися проблеми викладання історії у школах35. Наукове товариство імені Шевченка, товариства «Рідна школа», «Просвіта» пропону- вали свої проекти програм та підручників для українських шкіл, але вони не були прийняті ані міністерством освіти і віросповідань II Речіпосполитої, ані Львівською шкільною кураторією36. Таким чином, історія України не мог ла ввійти як окремий предмет у програми для початкових шкіл та гім- назій. Відтак основний наголос було зроблено на самоосвіту. За таких склад- них умов гасло популяризувати правдиву історію українського народу і його державності набуло нового звучання. У 1921 р. видавництво «Історичні листки» опублікувало дуже стислу «Малу історію України» І.Крип’якевича. Брошура кишенькового форма- ту була призначена для якнайширших кіл населення. Вона складалася з п’яти розділів: І. «Українська держава за княжих часів (800–1340 рр.)»; ІІ. «Україна під Литвою і Польщею (1340–1648 рр.)»; ІІІ. «Українська держа- ва за козацьких часів (1648–1782 рр.)»; IV. «Україна під Австрією та Росією (1782–1917 рр.)»; V. «Самостійна Україна (від 1917 р.)». На початку «Малої історії України» стверджувалося: «Кожний українець повинен знати історію свого народу. Кожен повинен знати, як жили наші діди й прадіди, за що во- ни боролися, як добували собі ліпшу долю»37. «Мала історія України» ста- ла найвідомішою серед науково-популярних праць ученого. Як зазначив історик Я.Ісаєвич, крім авторизованих другого і третього видань (Львів, 1924 і 1941 рр.), було ще принаймні десять без дозволу автора передруків початку 1940-х рр., випущених у друкарнях західно- (Сокаль, Станіслав, Проскурів) та східноукраїнських (Фастів, Кривий Ріг, Нікополь, Хмельове, Новоукраїнка, Вознесенськ, Лепетиха) переважно районних міст і місте- чок38. Цілком можливо, що цей стислий нарис історії України передрукову- вали також і в інших місцевостях. 35 П-ова. Дещо про нову програму науки // Учительське слово. – 1922. – ч.5. – С.9. 36 Центральний державний історичний архів України, м.Львів (далі – ЦДІАЛ України). – Ф.309. – Оп.1. – Спр.189. – Арк.8. 37 Мала історія України. – Л., 1921. – ч.9. – С.2 (підпис: «І.К.»). 38 Ісаєвич Я. Іван Крип’якевич – історик і організатор наукового життя // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві… – С.9. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 200 Н.П.Клименко Про популярність цього видання свідчать і негативні оцінки діяльності І.Крип’якевича і його «Малої історії України» вищими структурами ВКП(б). Наведемо напрочуд характерну цитату (мовою оригіналу): «Отъявленные националисты, выступающие во время немецкой оккупации с программны- ми фашистскими брошюрами, Крипякевич, Кордуба, Терлецкий и другие имеют возможность и сейчас с кафедр институтов проводить свои вредные теории. Проф. Крипякевич, книжонка которого “Малая история Украины” и сейчас продолжает распространяться украинско-немецкими националиста- ми в западных областях, назначен заведующим кафедры истории Украины во Львовском университете»39. Не втратила актуальності та популярності «Мала історія України» і сьо годні, яка у серії «Історична бібліотека “Поступу”» побачила світ у Львові 1990 р. Історик Я.Грицак, який готував до друку цю книжку, зазна- чав, що «для багатьох читачів знайомство з працею І.Крип’якевича ста- не повтором для осмислення новітньої історії без білих плям, вирізаних сторінок, чи заборонених імен, а більш обізнанням в цій царині. «Мала історія України» дасть змогу впорядкувати і систематизувати свої знання з української історії»40. Дійсно, згадана книжка, даючи необхідний мінімум знань з історії рід- ного краю людям, які не мали змоги пізнати минуле з більш фундаменталь- них джерел, набула надзвичайної популярності. Р.Крип’якевич писав, що «видання, безперечно, відіграло роль певного стимулу для більш глибокого вивчення історії України у минулому»41. Зрештою, і сьогодні ця невеличка книжечка знайшла свого масового читача. У 1920-х роках як державна, так і шкільна влада II Речіпосполитої не тільки забороняли проведення лекторіїв для народу, але й спрямовували зу- силля на їх виявлення42. Відтак особливого значення набуло видання попу- лярних книжок. Не випадково товариство «Просвіта» закликало українське громадянство, усіх українських науковців до співпраці над навчанням на- роду, проголосивши гасло: «Книжку до рук!»43. І.Крип’якевич, як просвітній діяч і педагог, розумів, що український народ чекає нової літератури за змі- стом і формою, тому видав такі підручникові історичні нариси, як «Історія козаччини для народа і молоді» (1922 р.) та «Історія України для народа» (1929 р.). Невелика за обсягом «Історія козаччини для народа і молоді» скла- далася з таких розділів: І. «Початки козаччини»; ІІ. «Життя козаків та їх звичаї»; ІІІ. «Боротьба з татарами і турками»; IV. «Боротьба з Польщею»; V. «Повстання Богдана Хмельницького»; VI. «Війни за українську держа- ву»; VII. «Нові війни і союз із Московщиною»; VIII. «Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко»; IX. «Іван Брюховецький, Дем’ян Мно- гогрішний, Іван Самойлович»; X. «Іван Мазепа»; XI. «Наступники Мазепи»; 39 Цит. за: Науменко К. І.Крип’якевич в оцінці вищих структур ВКП(б). За документами Російського державного архіву соціально-політичної історії // Там само. – С.907. 40 Грицак Я. Передмова // Крип’якевич І.П. Мала історія України. – Л., 1990. – ч.1. – С.2. 41 Крип’якевич Р. Передмова // Мала історія України. – Л., 1921. – ч.9. – С.3. 42 ЦДІАЛ України. – Ф.348. – Оп.1. – Спр.243. – Арк.3. 43 Вісті з «Просвіти». Краєва освітня анкета // Життя і знання. – 1932. – ч.15. – С.461. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 201Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії XII. «Кінець козаччини». Центральним був шостий розділ. Книжка місти- ла такі додатки: «Головні роки з історії козаччини, спис образків», 3 ма- пи («Українські землі в першій половині XVIII ст.», «Українські землі за Хмельниччини», «Українські землі у другій половині XVIII ст.»). Схвальний відгук на вихід у світ цієї книжки дав В.Дорошенко на шпальтах часопису «Трибуна України»: «Цю книжечку галицького вченого треба щиро привітати: йому вдалося написати справді популярну історію ко- заччини. У дванадцяти невеличких розділах проходить перед читачем уся козаччина від її початку аж до кінця. Написана книжка доброю мовою»44. А О.Мочульська у своїй хроніці товариства «Просвіта» виділила серед ви- дань «Народної бібліотеки» саме книжку І.Крип’якевича «Історія козаччи- ни для народа і молоді». Аналізуючи видання, вона писала: «Автор оповів у тій книжечці дуже приступно, з белетристичним забарвленням цілу історію козаччини, з’ясовуючи причини її повстання, її розвиток, її перетворення в окрему соціальну верству, її боротьбу з татарами, поляками і Москвою аж до зруйнування Січі 1775»45. Зважаючи на величезний попит «Історії козаччини для народа і молоді», 1934 р. її було перевидано коштом фонду «Учітеся, брати мої». У передмо- ві зазначалося: «Перше видання «Історії козаччини» з 1922 р. дуже швидко розійшлося, – і вже від яких п’ятьох років стало бібліографічною рідкістю. Видаючи її другим виданням, ми маємо повну надію, що вона так швидко найде своїх читачів, як видання з 1922 р. Серед теперішніх обставин це єди- ний короткий огляд історії української державності за козаччини»46. Попит на це видання став стимулом опублікувати 1929 р. у тому ж ви- давництві «Історію України для народа». Структура книжки, згідно з пере- віреним видавничим досвідом, мала два великі розділи: І. «Княжі часи»; ІІ. «Козацькі і нові часи», які поділялися на 12 підрозділів, у межах кожного з них – параграфи. Тут наводилися основні факти, їх стисла характеристи- ка і значення минулого для народу та його державності. На вкладних ар- кушах було розміщено 35 ілюстрацій, карту, а наприкінці – найважливіші дати з історії України. Під кінець 1920-х рр. І.Крип’якевич став визнаним авторитетом у справі написання загальнодоступних курсів з історії України, хоча шлях до визнання не був легким. Наприкінці 1910-х – на початку 1920-х рр. у світ вийшли фундаментальні й науково-популярні історичні праці М.Грушевського, Д.Дорошенко, О.Терлецького, С.Томашівського та інших авторів. Бібліографічний огляд даного періоду47 дає підстави погодитись з Я.Дашкевичем, який зазначав, що «читач 20-х рр. ХХ ст., навіть звичай- ний, середній, мав з чого вибирати, і що історія України в цілому не була 44 Дорошенко В. [Рец.] Крип’якевич І. Історія козаччини для народа і молоді. Львів, 1922, 92 с. // Трибуна України. – 1923. – №2/4. – С.86. 45 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського. – №17782–17783 (Ольга Волковська-Мочульська. Товариство «Просвіта» (Хроніка) 1928 р.). – Арк.5. 46 Історія козаччини для народа і молоді. – С.4. 47 Калинович І. Бібліографія украйнознавства за 1914–1923 рр. – Вип.І: Історія України: Публікації в українській мові. – Л., 1924. – 59 с. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 202 Н.П.Клименко присипаною пилом забуття дисципліною. Якраз навпаки. А для того, щоб зберегти власне авторське обличчя, треба було не лише прикласти чимало зусиль, але й опрацювати питомо свій, відмінний від інших науковий підхід і науково-популярний стиль. Крип’якевич цього добився»48. Цікава історія виходу книжки «Історія України для народа». Аналіз лис- тування автора з Українським педагогічним товариством та документів до- машнього архіву І.Крип’якевича приводить до висновку, що Іван Петрович підготував її на замовлення саме цього товариства49. Отже, у 1922 р. Українське педагогічне товариство звернулося до нього з проханням переробити «Історію України для початкової школи», яка була видана ще в 1918 р. для народної школи та початкових класів гімназії, для «широких кіл народу». У зверненні УПТ зазначалося, що «переглядали її учителі народних шкіл і висловлювали- ся дуже прихильно; але через те, що українська історія зникла взагалі з гали- цьких шкіл, уже важко було знайти наладчика»50. В архіві І.Крип’якевича є правлений примірник «Історії України для початкової школи», де автор твор- чо перероблював матеріал, спрощував, адаптував для маленького читача. У листі до УПТ він писав: «Передаю до перегляду І частину (княжі часи) – друга буде такого самого об’єму, міг би її викінчити протягом вакацій»51. Дійсно, написати популярну історію для широких мас читачів – спра- ва не з легких, оскільки світогляд та думки простих людей змінилися, особ- ливо після 1917 р. Популярна історія повинна, як зазначав О.Терлецький, «розумітися у відповідності до нового світогляду, і тому вона мусить інакше виглядати, чим давніші популярні історії, видані у нас по війні»52. Водночас у своїй рецензії на книжку І.Крип’якевича О.Терлецький зазначав: «Історія України для народу д-ра І.Крип’якевича рахується з тим світоглядом, оскільки держава поставлена тут на першому плані. Це одна прикмета цієї праці. Друга – це те, що оповідання пристрасне, зрозуміле й живе. Багато є місць, які дійсно можуть притягти читача до цієї літератури. Особливо в першій частині, де йде мова про історію княжої доби. Про те, що книжка на- писана в патріотичному дусі прикмет можна знайти більше, але вже ці го- ловні вказують на те, що праця заслуговує, щоби її надрукувати»53. Другий напрямок популяризаторської діяльності І.Крип’якевича – це белетристика, художня література, яка діє на читача емоційно. Він розу- мів, що діти – це майбутнє нації, які з раннього віку повинні себе націо- нально ідентифікувати. Найефективнішим засобом впливу на їх свідомість служить дитяча література. На той час великою популярністю користува- лися оповідання А.чайківського. Однак І.Крип’якевич уважав, що дітям потрібна ширша література, яка б на зразках української героїки могла ви- ховати майбутнього громадянина незалежної України. Тому так завзято і з такою любов’ю він пише історичні повісті, знайомить дітвору з українською 48 Дашкевич Я. Іван Крип’якевич – історик України. – С.20. 49 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.№359. – Історія України. 50 Там само. 51 Там само. 52 Там само. – П.№224. – Рецензії на роботи І.К. 53 Там само. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 203Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії історією через художнє слово, виховуючи патріотизм, любов до національно- го через український героїзм. Іван Петрович, як досвідчений педагог, добре розумів, що історія ли- ше тоді стає для учня близькою і зрозумілою, коли поряд із традиційними історичними фактами буде матеріал, що емоційно захопить дитину, під- штовхне її до самостійного здобуття нових знань. Це пояснюється психоло- гічними особливостями учнів, які мислять образами і мають ще незначні здібності до абстрактного мислення. Тому одним із конкретних шляхів вирі- шення завдання активізації пізнавальної діяльності дитини І.Крип’якевич убачав у всебічному використанні художньої літератури. Р.Крип’якевич згадував, що батько боляче сприймав той факт, що українці в порівнянні із сусідніми народами не мають достатньої кількості популярної історичної літератури. Свої міркування з приводу її необхідно- сті І.Крип’якевич не раз висловлював у родинному колі та серед знайомих. Він добре знав, що саме в наймолодшому віці дитину треба зацікавити історією рідного краю, прищепити їй почуття національної гордості, адже без цього неможливе становлення майбутнього громадянина. Як методист, І.Крип’якевич розумів необхідність звернення до цього аспекту викладання історії, оскільки яскраві художні образи повинні допо- могти дитині зрозуміти досить складну, тривалу історію, її головних героїв, основні події, явища, сформувати чіткі уявлення про неї. Художня літерату- ра допомагає захопити дитину історією, що своєю чергою сприяє мотивації до навчання, розвиває пізнавальну активність школяра. Яскраві белетри- стичні образи дають можливість зосередити значну увагу на повсякденному житті народу, психології суспільства. Популяризуючи історію рідного краю, І.Крип’якевич добре розумів – до- питлива душа підлітка прагне не стільки систематизованих, повних знань, скільки емоційного очарування, що дітей більше захоплюють гостросюжетні твори, в яких звеличено подвиги людей сміливих. чи не тому І.Крип’якевич уже в гімназійному віці, поряд зі студіюванням історії займався белетри- стикою. Перші школярські та студентські спроби він приховував, пізніше з’явилися його невеличкі оповідання і п’єси в дитячому журналі «Дзвінок» (1905–1906 рр.) без підпису або під криптонімом54. Іноді Іван Петрович да- вав свої твори друзям для ознайомлення. Про це свідчить запис у «Книзі адресовій» Академічної громади такого змісту: «Церкевич! Лишаю тобі пер- ші свої сочіненія у Миколаєвої “Полуботка”»55. Спочатку І.Крип’якевич намагався видати для підлітків веселу пригодни- цьку літературу українською мовою, хай і не на українські теми. Тому в 1912 р. вийшли у світ підготовлені ним переробки з англійської та італійської – «Записки недоброго хлопця» та «На вакаціях», надруковані у видавництві «Руське то- вариство педагогічне» без зазначення автора. У тому ж році це ж товариство опублікувало оповідання І.Крип’якевича уже на українську тематику – «Малі 54 Там само. – П.№310. – А) Листування 1904–1914 рр. 55 Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. – Ф.9. – Фонд окремих надходжень №10/11. – Арк.206. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 204 Н.П.Клименко козаки». Слід зауважити, що Іван Петрович до своєї белетристичної діяльності ставився скептично, ніколи не підписувався своїм іменем, а тільки псевдоніма- ми («Іван Петренко», «Іван Горішивський»), або й узагалі без підпису56. Оповідання «Малі козаки» було зустрінуте сучасниками із захопленням, про що свідчить рецензія в часопису «Неділя», автор якої писав, що історичне оповідання написане відповідно до вимог дитячої літератури, гарно ілюстро- ване (в повісті 7 малюнків), детально представлено подробиці з козацької ор- ганізації. Далі рецензент підкреслював, що «оповідання стане, без сумніву, улюбленою лектурою українських дітей і наших читальників. Треба надіяти- ся, що пан автор, який науково досліджує козаччину та знає її докладно з ар- хівних і документальних дослідів, не покине й поля історичного оповідання і повісті так важного літературного відділу для скріплення нашої національної свідомості та дасть іще не одне талановите історичне оповідання»57. Популярність такого роду літератури, неабиякий попит на неї спонука- ли І.Крип’якевича в наступні роки видати низку оповідань на історичну те- матику: «Під прапори Хмельницького» (псевдонім «Горішивський», Львів, видавництво Івана Тиктора, 1933 р.), «Пригоди Юрка Козака» (псевдонім «Іван Петренко», Львів, «Рідна школа», 1934 р.), «Спільними силами, або ж Плян майстра Дмитра» (псевдонім «І.Горішивський», Львів, «Рідна школа», 1934 р.), а також «Бурсаки (псевдонім «Іван Петренко», Львів, «Рідна шко- ла», 1936 р.). У цих творах автор прагнув навчити юного читача мислити по- державному, ставити добробут Вітчизни вище особистої користі та амбіцій, закликав «сталити» розум, характер і тіло, здобувати знання, виховувати у собі громадянина. У 1994 р. видавництво «Веселка» видало збірку «Було ко- лись в Україні», куди ввійшли й названі історичні твори І.Крип’якевича58. Таким чином, Іван Петрович зажив авторитету й у царині написання беле- тризованих історичних оповідань. Тож не дивно, що до нього звернувся відомий на той час педагог, автор підручників Я.Біленький із проханням узяти участь у створенні нових читанок для української школи. Не одержавши позитивної відповіді, Я.Біленький 25 травня 1933 р. знову звертається до І.Крип’якевича: «Не вважаючи на дану категоричну відмову, звертаюсь до Вас ще раз із про- ханням не відказувати від участі в праці над читанкою, і коли не більше, то бодай одну новельку написати». Далі Я.Біленький пропонував декілька мож- ливих тем, наприклад, історія Карпат III–V ст. з урахуванням елементів геог- рафії всієї України і давньої етнографії, пояснюючи це тим, що «тепер географії України не вчать, одна б нагода поговорити з учнями на цю тему»59. Однак на цьому активна діяльність І.Крип’якевича у царині художньої літератури припиняється, оскільки його повністю захопила підготовка чо- тирьох фундаментальних книжок серії «Історична бібліотека» («Велика історія України», «Історія українського війська», «Історія української куль- тури», «Всесвітня історія»), не залишаючи ані хвилини на белетристику. 56 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.№304. – Дитяча література (брошури). 57 О.К. Критичні замітки // Неділя. – 1912. – Ч.78. – С.8. 58 Крип’якевич І. Було колись в Україні: Твори для серед. та ст. шк. віку. – К., 1994. – С.214. 59 ЦДІАЛ України. – Ф.357. – Спр.17. – Арк.2. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 205Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії І.Крип’якевич був одним з ініціаторів і натхненників цієї серії капітальних видань, здійснював їх загальне редагування і був автором значної части- ни обсягу кожного. Книги «Історичної бібліотеки» виходили у світ зошита- ми по 48 сторінок. Видання згаданої серії послужило свого роду підсумком і узагальненням довгого періоду наукової творчості І.Крип’якевича, і було спрямоване насамперед на забезпечення українців такими популярними і водночас фундаментальними історичними книгами. Про роботу над написанням підручників свідчить листування між дав- німи друзями – І.Кревецьким та І.Крип’якевичем. В одному з листів Іван Петрович повідомляв свого адресата про видання підручників М.Гру шев- сь кого, Д.Дорошенка й одночасно зазначав: «Я теж пішов на підручники: пишу Історію української культури, Історію війська, Історію держави XVII– XVIII в.»60. У своїх спогадах І.Крип’якевич писав: «Рішився я дати синтетич- ні огляди матеріалів, які призбирано давнішими часами. Назустріч пішов мені видавець Ів.Тиктор, який при Новому часі зорганізував «Історичну бі- бліотеку». Спершу вийшла там Велика історія України М.Голубця – я кон- сультував автора. Пізніше я сам піднявся редагувати випуски і дав більшу частину матеріалу: 1936 – Історію укр[аїнського] війська (княжі і козацькі часи), 1937 – Іст[орію] української культури, ч.1. Побут; в 1938–39 – в ціло- сті Всесвітню історію. Це був немалий рекорд – щомісяця давати три аркуші друку, і до того підготовити ілюстрації, але я з цим справлявся»61. Перший зошит (зшиток) «Великої історії України» побачив світ у січні 1934 р. Так було започатковано відому тикторівську серію «Історична бібліо- тека». Уже у червні 1935 р. читачі отримали останній, 18-й, зошит видання, після чого частина накладу була передана до палітурні, оправлена у тверду обкладинку, яку спроектував художник Е.Козак. До окремого тому «Великої історії України» видавець додав таку посвяту: «В пам’ять 10-ліття «Нового часу» (1923–1933). Батькам на славу, синам на науку посвячує цю книгу на- ціонального самопізнання видавець Іван Тиктор. Львів, у червні 1935»62. Цензурні органи пильно спостерігали за здійсненням проекту «Великої історії України», тож перший січневий зошит вийшов із білими плямами на 2 і 5 сторінках. Влада не могла погодитися з тим, що І.Крип’якевич у передмо- ві підкріпив свої висновки розлогою цитатою зі слів німецького мандрівника Ґ.Коля, який по відвідинах України залишив записки, що, як виявилося зго- дом, мали пророче значення для українців. У другому, вінніпезькому виданні «Великої історії України» (1948 р.) редакція намагалася відновити вилучені місця, і вона зробила це досить вдало, хоча й не мала автентичного тексту та, звичайно, на повну відповідність з оригіналом навіть не розраховувала. У домашньому архіві І.Крип’якевича є унікальний примірник пер- шого зошита з текстом цензурної правки. Ось що вилучила польська цен- зура: «Коли б так можна усі ті частини [України] політично об’єднати, то 60 Там само. – Ф.309. – Спр.995. – Арк.23–24. 61 Крип’якевич І. Спогади (Автобіографія) // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві… – С.125. 62 Велика історія України: У 2 т. – К., 1993. – С.8. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 206 Н.П.Клименко українське плем’я стануло проти московського, коли б вже не як рівне, то політично сильне. Каміння для тієї будівлі все ще лежить готове. Може з часом найдеться будівничий – герой, що складе його докупи». А далі вже слова І.Крип’якевича: «І він його діждеться. Мусить тільки берегти того “ка- міння”, одідиченого по батьках, і безупинно помножувати припаси буді- вельного матеріалу, без якого не обійдеться майбутній герой-будівничий. За тисячу літ життя українського народу нагромадилося того “каміння” ба- гато-багато. Різної величини й форми, різної тривкості та якості. Майбутній будівничий матиме з чого вибирати, сягаючи в скарбницю будівельного ма- теріалу, що нею є – історія України»63. Цензору також не сподобався ури- вок, де І.Крип’якевич цитував козацького літописця С.Величка. Єдине, чим відрізнялася цензура II Речіпосполитої від радянської, так це тим, що бодай із білими плямами, а таки дозволяла випускати подібні книжки. Перший розділ «Великої історії України» під назвою «Наш край і народ» починався так: «“Україна”, “український” – це остаточно усталена й загаль- ноприйнята назва нашого краю й народу. Вживають цієї назви всі свідомі українці й усі безсторонні чужинці»64. Основна увага у виданні приділялася збереженню національної окремішності та розвитку, прагненню до організо- ваного державного життя. На прикладах з історії минулого молодь мала усві- домити, що жоден народ у світі не досягне поза державою найвищого розквіту, не виконає своїх остаточних завдань. Такий підхід відповідав загальноєвро- пейській тенденції ставити в основу виховання культ нації і Батьківщини й об’єктивно випливав зі становища українців та їх національного характеру. Свою передмову до видання І.Крип’якевич закінчив такими словами: «Коли б у коротких словах хотіли ми означити осяги нашого історичного життя, то ба- чимо, що український народ дійшов до повної національної свідомості і витво- рив свою культуру […], що українці зрозуміли ціну власної держави, і ідеал державності поставили на першому місці у своїх змаганнях»65. Колишній гімназист В.Горинь, який навчався за підручниками І.Крип’якевича, згадував, що «Велика історія України» була посібником з історії не тільки йому одному. Мандрувала книжка селом із рук у руки, ви- конуючи функції таємної самоосвіти, національного самопізнання і само- усвідомлення. В.Горинь писав: «часто пригадував висновки І.Крип’якевича про одвічне прагнення українського народу за самостійність і незалежність. Знав, як й інші хлопці і дівчата мого покоління, із ким і ким хотів бути навіки український народ, хто його гнобив і нищив, яких впливів зазнала наша література, узагалі національна культура і яке місце серед культур інших народів світу. І першими історичними настановами були для мене ті, які дала “коломийська” Велика історія України Івана Крип’якевича і Миколи Голубця, видавництва Івана Тиктора»66. 63 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.№344. – (ІІІ) Історія України – шкільні під- ручники, І, 1920 р. 64 Велика історія України. – С.11. 65 Там само. – С.7. 66 Горинь В. «Коломийська» Велика історія України // Іван Крип’якевич у родинній тради- ції, науці, суспільстві… – С.647. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 207Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії У жовтні 1935 р. розпочався друк «Історії українського війська», яку було закінчено наступного року (вийшло 12 зошитів). Популярна праця складала- ся з трьох частин: 1. «Військо княжих часів»; 2. «Запорозьке військо» (першу та другу частини підготував І.Крип’якевич); 3. «Збройні сили сучасної доби» (автор – Б.Гнатевич). Текст супроводжувало 383 ілюстрації. О.Терлецький у своїй рецензії дав схвальну характеристику «Історії українського війська». Водночас він зазначав, що «незважаючи на те, що вона опрацьована кілько- ма авторами, вона зберігає в собі одноцільність. Багато ілюстрацій, світлин, ситуаційних карт. Мова прекрасна, читається приємно і легко»67, а генерал М.Капустянський ще й підкреслював, що це одна із тих книг «підставового історичного значення, з якою повинен бути ознайомлений кожен свідомий і культурний українець». Далі він наголосив на важливості виходу її у світ, оскільки «наше минуле надзвичайно багате на воєнні події, а джерельних матеріалів та фахової літератури незначна кількість»68. «чи була коли-небудь українська культура? чи маємо ми тепер власну культуру? чи наша культура має будучність?», – такими питаннями 1913 р. розпочав свою статтю «Про українську культуру» ще молодий тоді дослідник І.Крип’якевич, і тут же відповів: «Нині кожний з нас, не задумуючи ся, скаже: Так»69. Складовими культури І.Крип’якевич уважав українську науку, прос- вітні організації, пресу. Особливий акцент він робив на шкільництві, про яке писав: «Наше шкільництво не здобуло повної самостійності, але сама боротьба за нього, се вже культурне явище; але на сім полі зроблено багато позитивного, згадати хоч би видання нових підручників»70. Саме на цім полі прислужився І.Крип’якевич українському народу, видаючи українські підручники, і таким чином, закладаючи ще одну цеглину у фундамент української культури. Посібник «Історія української культури» (за загальною редакцією І.Кри- п’я кевича) складався з п’яти частин: І. «Побут» (автор – І.Крип’якевич); ІІ. «Письменство» (Володимир Радзикевич); ІІІ. «Мистецтво» (Микола Го лу- бець); IV. «Театр» (Степан чернецький); V. «Музика» (Василь Барвінський). Книж ка мала 519 ілюстрацій. Перша частина поділялася на три розділи: «Княжа доба»; «Доба перемін»; «На світанку нових часів». Це дійсно була пер ша праця з історії української культури, яку отримали українці. Вона стала, за висловом І.Крип’якевича, «провідником у пізнанні рідної культу- ри, що теперішній час витримує наступ ворожих сил»71. У січні 1938 р. І.Тиктор розпочав публікацію зшитками «Всесвітньої історії», автором якої був І.Крип’якевич. Уперше подаючи українською мовою таке видання, Іван Петрович засвідчив високий рівень української науки. «Вибито вікно у світ» – це був клич, з яким видавництво І.Тиктора виріши- ло присвятити черговий том «Історичної бібліотеки» (після «Історії України», «Історії українського війська», «Історії української культури») всесвітній історії. У передмові до видання І.Крип’якевич зазначав, що «різні сторінки 67 Приватний Архів Івана Крип’якевича. – П.№224. – Рецензії на роботи І.К. 68 Там само. 69 Крип’якевич І. Про українську культуру // Ілюстрована Україна. – Л., 1913. – ч.1. – С.2. 70 Там само. 71 Крип’якевич І. Історія української культури. – Л., 1937. – С.3. Укр. іст. журн. – 2011. – №6 208 Н.П.Клименко [праці] знайдуть читачів і серед інтелігентів – любителів минулого, і серед самоосвітників, і між молоддю середніх шкіл, що дотепер не мала ніякої лек- тури в українській мові з цього обсягу»72. Дійсно, світові події і давнє минуле викликали загальний інтерес і зацікавлення, проте підручників зі всесвітньої історії було небагато. Це – шкільний підручник історії Закшевського, пере- кладений О.Барвінським, підручники А.чайківського та М.Грушевського. Слід зазначити, що у своїй «Всесвітній історії» І.Крип’якевич не тільки рів- номірно охопив історію країн світу, а й приділив значну увагу місцю історії України у контексті всесвітніх подій, таким чином давши можливість чита- чам порівнювати події у світі з явищами вітчизняної історії. На початку 1940-х рр., у період Другої світової війни, побачило світ ще два видання І.Крип’якевича – «Історія України від найдавніших до теперішніх часів» (Краків, «Українське видавництво», 1941 р.; серія «Минуле і сучасне», вип.4; книжку друкували трьома частинами, а під псевдонімом «І.Петренко», якою вона підписана, приховано, по суті, двох авторів – І.Крип’якевича та О.Терлецького) й «Історія України» (Львів, «Українське видавництво», 1941 р.)73. «Високо» оцінила ці публікації радянська влада. В архівах збере- глися такі свідчення (мовою оригіналу): «Сотрудники Львовского отделения института истории Украины (заведующий отделом проф. Крипякевич, доц. Терлецкий и др.) после оккупации Западной Украины немецко-фашистскими захватчиками сразу же выступили с целой серией книг и брошюр погромно- го фашистского характера. Профессор Крипякевич уже в июле 1941 г. сдал в печать книгу “история Украины” (3,5 печ. лл.), в которой прославляет непри- миримых врагов советской власти С.Петлюру, Е.Коновальца и др., называ- ет СССР “тюрьмой народов”, высказывает идеи про “Самостыйну Украину”»74. Навчаючи рідній історії, як визначному надбанню українського наро- ду, І.Крип’якевич реально впливав на формування індивіда, а його підруч- ники виступали дійовим чинником у процесі засвоєння історичного досвіду. Підручники і посібники Івана Петровича Крип’якевича стали не лише ди- дактичним явищем, а й сприяли формуванню цілого покоління українців- патріотів, становленню особистості – носія власне української культури і гідного члена українського суспільства. 72 Крип’якевич І. Всесвітня історія: У 3 кн. – Кн.3: Найновіші часи. – К., 1995. – С.284. 73 Приватний архів Івана Крип’якевича. – П.347. – (VІ) Історія України – нариси, лекції, ІІ, 1931–1942 рр. 74 Науменко К. І.Крип’якевич в оцінці вищих структур ВКП(б)… – С.907. Based on the new archive and private sources the article analyzes the figure of I.P.Krypiakevych as the author of historical textbooks and manuals. The education development in the East Halychyna in the last XIX – early XX, the medical litera- ture publishing for pupils that speak Ukrainian are cleared up. Special attention is paid to its general description.

Іван Крип’якевич як автор підручників та посібників з історії

Репозитарії

Схожі ресурси