Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал

Обґрунтовано сутність інтелектуалізації соціально-економічних процесів як сучасної економічної закономірності. Висунуто припущення, що конфліктогеном економічного циклу розвитку на мезорівні є принципово новий вид економічної закономірності - інтелектуальний капітал. Доведено, що наслідком наведеної...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автори:	Войт, С.М., Холод, С.Б.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2016
Назва видання:	Вісник економічної науки України
Теми:	Наукові статті
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105891
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал / С.М. Войт, С.Б. Холод // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 22–29. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-105891
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1058912016-09-13T03:02:38Z Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал Войт, С.М. Холод, С.Б. Наукові статті Обґрунтовано сутність інтелектуалізації соціально-економічних процесів як сучасної економічної закономірності. Висунуто припущення, що конфліктогеном економічного циклу розвитку на мезорівні є принципово новий вид економічної закономірності - інтелектуальний капітал. Доведено, що наслідком наведеної тенденції є проблематика визначення економічної сутності інтелектуального капіталу, дослідження механізму його формування та практичної значимості й місця у складі трудового потенціалу. Обоснована сущность интеллектуализации социально-экономических процессов как современной экономической закономерности. Выдвинуто предположение, что конфликтогеном экономического цикла развития на мезоуровне есть принципиально новый вид экономической закономерности - интеллектуальный капитал. Доказано, что следствием приведенной тенденции является проблематика определения экономической сущности интеллектуального капитала, исследование механизма его формирования и практической значимости и места в составе трудового потенциала. The essence of intellectualization of social and economic processes as the current economic regularity is substantiated. It was suggested that a completely new type of economic regularity, namely, intellectual capital appears tobe conflictogen of economic cycle development at mesolevel. It is proved that the consequence of the mentioned tendency is the range of problems for determining the nature of intellectual capital, investigating the mechanism of its formation, practical significance and its place as a part of labor potential. 2016 Article Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал / С.М. Войт, С.Б. Холод // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 22–29. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105891 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наукові статті Наукові статті
spellingShingle	Наукові статті Наукові статті Войт, С.М. Холод, С.Б. Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал Вісник економічної науки України
description	Обґрунтовано сутність інтелектуалізації соціально-економічних процесів як сучасної економічної закономірності. Висунуто припущення, що конфліктогеном економічного циклу розвитку на мезорівні є принципово новий вид економічної закономірності - інтелектуальний капітал. Доведено, що наслідком наведеної тенденції є проблематика визначення економічної сутності інтелектуального капіталу, дослідження механізму його формування та практичної значимості й місця у складі трудового потенціалу.
format	Article
author	Войт, С.М. Холод, С.Б.
author_facet	Войт, С.М. Холод, С.Б.
author_sort	Войт, С.М.
title	Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал
title_short	Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал
title_full	Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал
title_fullStr	Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал
title_full_unstemmed	Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал
title_sort	активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Наукові статті
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/105891
citation_txt	Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал / С.М. Войт, С.Б. Холод // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 22–29. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Вісник економічної науки України
work_keys_str_mv	AT vojtsm aktivízacíâtrudovogotvorčogopotencíalučerezíntelektualʹnijkapítal AT holodsb aktivízacíâtrudovogotvorčogopotencíalučerezíntelektualʹnijkapítal
first_indexed	2025-07-07T17:35:59Z
last_indexed	2025-07-07T17:35:59Z
_version_	1837010529055408128
fulltext	ВОЙТ С. М., ХОЛОД С. Б. 22 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Ст. 1546. — Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/ laws/show/751-2007-%D0%BF. 10. Про державне стратегічне планування (Проект Закону України) [Електронний ресурс]: Внесено Кабі- нетом Міністрів України до другого читання 19.12.2011 р. — Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=41685. 11. Про засади державної регіональної політики: Закон Верховної Ради України від 05.02.2015 р. 156- VIII [Електронний ресурс] // Офіційний вісник Укра- їни. — 2015. — №18. — Ст. 470. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/156-19. 12. Про затвердження Порядку здійснення моні- торингу соціально-економічних показників розвитку регіонів, районів та міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення для визнання територій депресивними: Постанова Кабінету Мініст- рів України від 02.03.2010 р. № 235 // Офіційний віс- ник України. — 2010. — № 16. — Ст. 754. 13. Дацюк С. Проблеми людського потенціалу України [Електронний ресурс] / С. Дацюк //Україна Майбутнього. Людський Капітал. — Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=y5fzVlzSyqs. 14. Підоричева І. Ю. Фінансове забезпечення та організаційно-економічне супроводження інновацій- них процесів в економіці України / І.Ю. Підоричева // Економічний вісник Донбасу. — 2014. — №3. — С. 154-170. 15. Ляшенко В.І. Україна ХХІ: неоіндустріальна держава або «крах проекту» ?: моногр. / В.І. Ляше- нко, Є.В.Котов / НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти. — Полтава, 2015. — 196 с.(с.26) 16. Schwab K. The Fourth Industrial Revolution What It Means and How to Respond [Electronic resource] / K. Schwab // Foreign affairs. December 12, 2015. — Mode of access: https://agenda.weforum.org/2015/12/the- fourth-industrial-revolution-what-it-means-and-how-to- respond/. 17. Проект Закону про внесення змін до Консти- туції України (щодо децентралізації влади) [Електрон- ний ресурс]: Внесено Президентом України. Номер реєстрації 2217а від 01.07.2015 р. — Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511= 55812. С. М. Войт д-р екон. наук, С. Б. Холод канд. техн. наук Дніпропетровський університет ім. Альфреда Нобеля АКТИВІЗАЦІЯ ТРУДОВОГО ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЧЕРЕЗ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ Постановка проблеми у загальному вигляді. Проблема ролі і масштабів державного регулю- вання економічних процесів на регіональному рівні являється спірною і визиває дискусію у середовищі вчених різних наукових шкіл і напрямків. Аналіз на- укових робіт щодо поставленої проблеми показує, що деякі методологічні і теоретичні аспекти регіонального розвитку залишаються недостатньо розробленими, а деякі положення потребують уточнення щодо кон- кретних соціально-економічних умов і віддзеркалення їх трансформації. На наш погляд найбільш слабким ланцюгом у економічних дослідженнях являється не- достатність уваги науковців до проблеми проекту- вання цільової функції економічної політики, до фак- торів, що впливають на її формування, відповідності результатів проведення економічної політики постав- леним цілям. Важливою особливістю сучасних економічних за- кономірностей, на наш погляд, являється інтелекту- алізація соціально-економічних процесів. І, як наслі- док, у сьогоденні постало ряд проблем, які раніш не виникали перед економічною наукою. Перш за все, це процеси, що обумовлюють створення і розвиток нових інститутів. При цьому змінюється пріоритетність: уні- верситети, академії, інститути, дослідницькі організа- ції, що проводять пошук, виконують аналіз і система- тизацію теоретичних знань, стають новими суб’єктами складних саморегулюючих соціально-економічних систем макро- і мезорівнів. Більш того, відбувається модифікація і, свого роду, трансформація устоїв сус- пільних сил, що мотивує якісні зміни економічної системи в цілому. Так, якщо в індустріальній економіці цей розклад визначається власністю на матеріальні і фінансові фактори виробництва, то новий ступінь розвитку у сьогоденні вимагає включити у відомий перелік капі- талів у різних його проявах ще й принципово новий вид — «інтелектуальний капітал» у різних його про- явах, який і являється джерелом «додаткового про- дукту» і віднині становиться основним фактором еко- номічного зростання. Отже, наслідком наведеної тенденції являється актуальність сьогодення — проблематика визначення економічної сутності інтелектуального капіталу; дослі- дження механізму його формування, оцінки і ефек- тивності використання, а також дослідження його практичної значимості і місця у складі трудового по- тенціалу, його накопичення і управління використан- ням. Методологічною основою досліджень економіч- ного аспекту інтелектуального капіталу являється тео- ретично-концептуальні засади Л. Едвінсона, М. Ме- лоуна [13], окремі проблеми розкриті В. Іноземцевим ВОЙТ С. М., ХОЛОД С. Б. 2016/№1 23 [15] та вітчизняними вченими В. Ткаченко, А. Чухно [7, 8, 11]. На наш погляд визначення економічної сутності змісту категорії «інтелектуальний капітал», його спе- цифіки і особливостей слід розпочинати з загальної економічної теорії щодо капіталу, яка дозволяє глибше усвідомити соціально-економічну сутність інтелектуа- льного капіталу та механізм його функціонування. Капітал на кожному етапі розвитку розглядається в якості основного фактору суспільного стану і являє собою фундаментальну категорію економічної теорії. У широкому розумінні під капіталом (від лат. capita- lis — головний) розуміють «все те, що здатне прино- сити доход, або ресурси, що створені людьми для ви- робництва товарів і послуг» [5]. Сучасні дослідження визначають «капітал як любий ресурс, створений у ці- лях більшої кількості економічних достатків». В еко- номічній енциклопедії капіталом називається «те, що здатне приносити дохід і ресурси, створені для вироб- ництва і послуг…» [1]. По відношенню до загального визначення по- няття «капітал» інтелектуальний капітал розглядається як «накопичення наукових, теоретичних і практичних знань людей, суспільства у відповідних проблемах, процесах, діяльності. Це категоріальна структура мис- лення, яка формується на базі удосконалення і пошуку нового на основі універсальних форм мислення і пізнання невідомого [12]. В. Ткаченко розвиває цю думку, наділяючи її біоенергетичною складовою. Він говорить, що кожна людина при народженні отримує свій програмний комплекс, який їй дозволяє чи не дозволяє пізнавати невідоме, усвідомлювати необхідне і науково обґрунтовувати усвідомлене, тим самим створює нові знання і підвищує свій рівень інтелекту- ального капіталу [10]. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Термін «інтелектуальний капітал» запропонував у 1990 році Стейер. І незважаючи на те, що термін ви- ник не так давно, тим не менш, як відзначають багато вчених, теорія інтелектуального капіталу вже давно іс- нує у формі «здорового глузду» — тобто, очевидною для любого управлінця істиною, — але теоретично об- ґрунтовуватися розпочався тільки в останнє десяти- річчя ХХ століття. Саме цим економічна теорія має завбачати Л. Едвінсону і М. Мелоуну, завдяки яким поняття «інтелектуальний капітал» приймає науково- теоретичний статус [13]. Як і будь-який інший нематеріальний об’єкт до- сліджень, інтелектуальний капітал неоднозначно під- дається визначенню, що і призводить до різного його трактування. І як наслідок, у науковій літературі не сформовано чітке однозначне визначення категорії ін- телектуального капіталу, що і обумовлює різні підходи щодо його аналізу. Обґрунтовується це тим, що деякі науковці підходять до нього з тим, що дозволяє аналі- зувати сукупність інтелектуальних складових на рівні компанії, інші на мезорівні (регіоні), а ще інші базу- ють свій підхід на загальнодержавному рівні — макро- рівні, коли використовується інтелектуальний потен- ціал нації. Але, як економічну категорію інтелектуальний капітал можливо розглядати з підстав інтелектуальної власності, яка в процесі використання приносить при- буток за рахунок додаткової вартості [3]. Що стосується філософії, то інтелектуальний ка- пітал, як категорія, розглядається як здібність людини щодо здатності мислити, пізнавати невідоме, усвідом- лювати його і обґрунтовувати усвідомлене, особливо на високому теоретичному рівні, як наслідку власного інтелекту [10]. Таким чином, виходячи із економічної і філософ- ської субстанції поняття природи інтелектуального ка- піталу, його можна досліджувати як рівень знань, творчих здібностей, що формуються на системному характері природного мислення в цілях вибіркового підходу суб’єкта у діалектиці взаємопов’язаних проти- річ, що віддзеркалюються один в одному, узагальню- ються, стверджуються і локалізуються в нових знаннях (визначення авторів). Л. Едвінсон і М. Мелоун дають більш широке ро- зуміння інтелектуального капіталу, як природного не- однорідного явища. За їх думкою одна частина інтеле- ктуального капіталу включає в себе знання, як не- від’ємної частини суб’єкта, інша частина цього капі- талу «відтворює свого роду об’єктивні умови викорис- тання цих знань для підвищення ефективності і кон- курентоздатності фірми». Але ж це не інституціона- льна теорія, хоч такий підхід найбільш повно відобра- жає соціально-економічну його сутність [13]. В деяких випадках під інтелектуальним капіталом розуміється, специфічна по своїй формі і природі участь у виробничому процесі, субстанція знань у по- єднанні з інформацією щодо стану. І. Комаров так ви- значає: «Інтелектуальний капітал — це знання, які є в наявності у організації і можуть використовуватися, щоб отримати різного роду переваги перед конкурен- тами» [6]. Тобто, з цієї точки зору до інтелектуального капіталу відносяться продукт розумової діяльності і творчі зусилля індивідуумів. В. Іноземцев відзначає, що «інтелектуальний ка- пітал являє собою дещо від «колективного мозку», який акумулює наукові і загальні знання працюючих, інтелектуальну їх власність і накопичений досвід, ви- робничі відносини і організаційну структуру та інфор- маційну мережу» [5]. На початку ХХІ століття у нашій країні відбулися намагання розкрити економічну сутність поняття «ін- телектуального капіталу». А. Чухно звертає увагу на те, що «виникнення поняття інтелектуального капіталу — це закономірний результат розвитку науки і техніки, глибокого проникнення їх в процес виробництва, під- вищення ролі і значення науки, людського розуму, ін- формації і знань в розвитку економіки і суспільства в цілому» [11]. В. Ткаченком створено науково-концептуальний альманах у 7 томах «Технологічний імператив розвитку інтелектуального потенціалу України», у якому він об- ґрунтовує найважливішу подію початку ХХІ століття у розвитку суспільства землян — «світова цивілізація пе- рейшла до третього історичного циклу розвитку, хара- ктерною ознакою якого є процеси перевтілення фун- даментальної науки і інноваційних технологій інте- лектуального потенціалу у вирішальний фактор ево- люції» [7]. То ж, за його думкою, інтелектуальний капітал — «це той логічний початок, логос життя, що відтворю- ється з того конкретного і неподільного цілого, яке ми називаємо «знання», в якому сам початок є логічно непроникнене, чуже, трансцендентне думці, алогічне неподільне і незмиване з початком логічним — те, що породжує процес мислення, думку, думає і має свою самосвідомість, рефлектує та розвиває само себе, має ВОЙТ С. М., ХОЛОД С. Б. 24 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ свої рямця, з яких воно не може виходити, але в цих межах, воно нероздільно панує» [8]. Професор В. Ткаченко обґрунтовує, що «Інтелект — це програма життєдіяльності кожної людини, його душа, що приходить в лоно матері разом з ембріоном життя. Він піддається впливу середовища, але він не залежить від цього впливу, отже і середовища, в якому розвивається. Синергетичний погляд на історичний хід його розвитку означає, що майбутнє багатовимі- рне, але не зумовлюване. Незаперечного фатуму або нагальної необхідності однозначного еволюційного вектору не існує, а вибір вектору нашої долі, тобто, оптимального варіанту розвитку, залежить від нас са- мих, від нашого розуму — від накопиченого знання, досвіду, від нашого відчуття відповідальності перед майбутнім, від нашого духовного стану, віри і волі — усіх тих складових, які акумулює в собі наша інтелек- туальна програма (інтелект і його потенціал, що і скла- дають інтелектуальний капітал)» [9]. Саме такий підхід дозволяє нам обумовити нову наукову парадигму технологічного способу розвитку. Саме він обумовлює динамічну систему технологічних відносин. І саме це, в свою чергу, визначає характер технологічного розвитку великих соціально-економіч- них систем як суспільних формацій, що самоорганізу- ються, які ідуть шляхом послідовних змін технологіч- ного способу виробництва, в результаті чого одна си- стема технологічних відносин діалектично переходить в іншу, більш високого рівня розвитку. Міжнародні організації, такі як ЮНЕСКО, спе- ціалізовані інститути ООН, Загальносвітова організа- ція інтелектуальної власності, підводять до висновку, що «матеріальною сутністю інтелектуального капіталу виступає не уречевлене, але реальне творче досяг- нення окремої людини, колективу, як суб’єкта вироб- ництва, і всієї суспільної формації». Мета роботи. Дати чітке і універсальне визна- чення поняттю «інтелектуальний капітал» надзви- чайно складно, оскільки зміст цього поняття зміню- ється по мірі розвитку суспільної формації, законодав- ства, її обустрою та міжособових і виробничих відно- син. То ж, мабуть, більш правильно слід говорити про інтелектуальний капітал не як про суспільно-визна- чене поняття, а як складний саморегулюючий інсти- тут, що динамічно розвивається. Тобто, як про пос- тійно регулюєму складну соціально-економічну сис- тему норм і правил взаємовідносин. При цьому слід пам’ятати, що кожна спроба дати загальне і вичерпне його визначення являється лишень епізодом у розви- тку цього інституту. Викладання основного матеріалу. Початок ХХІ століття характеризується соці- ально-культурними трансформаціями, які визначають параметри глобального суспільного порядку сучасного світу. Вони обумовлені новітніми технологічними зсу- вами, які з’являються з кожним новим кільцем на- уково-технічної революції і які настійно потребують їх усвідомлення, понятійного визначення і наукового об- ґрунтування. Технологічні відносини на цьому етапі розвитку любого суспільства мають розглядатися не тільки як деяка взаємодія процесів в суспільстві і при- родному довкіллі, але і як міжособистісні взаємодії се- ред людей, індивідів. З їх інтелектуальним потенціа- лом і механізмами (технологіями) його використання. До речі, зацікавленість технологічними новаці- ями, науковими розробками і результатами досліджень виникла десь близько в 400 році до нашої ери, коли старогрецький філософ Демокріт запропонував ввести поняття «атом» як неподілену частку корпускулярно- молекулярної матерії. З тих пір особливу увагу дослід- ників привертали проблеми технології, технологічного прориву, науково-технічного прогресу. Але повернемося до більш помітного для нас часу. Якщо, десь близько середини ХХ століття проб- леми науково-технічного прогресу розглядалися го- ловним чином на макрорівні, як заходи, що сприяли загальному розвитку, то вже в останній чверті його проблеми технологічного розвитку стали незапереч- ним атрибутом програмного планування на всіх рівнях розвитку. Здивувань це не визиває. Бо науково-тех- нічний прогрес стає одною з найбільш впливових функцій розвитку суспільства. Технології, їх розвиток стають головним підґрунтям стабілізації суспільної формації. Такий підхід не тільки суттєво важливий, він природно необхідний, оскільки одне без одного про- сто не можливі, як не може функціонувати організм людини без мозку, хіба що коли він знаходиться «в комі». Але і тоді мозок залишається живим. Суспільс- тво без належної технологічної бази —не суспільство, у повному його сенсі. Безумовно, звичайна людина тільки віртуально може бути зацікавлена в успішному розвитку науки та на її основі технологічного базису свого існування. Бо кожен із нас бажає жити як можна довше, бажає жити краще, комфортно і безпечно, але без загальних ви- трат. Кожен із нас бажає технологій корекції нашого життя, але без нашої участі, чистого повітря, чистої джерельної води, екологічно чистої їжі, але щоб без будь-яких енергетичних потрясінь. Сьогодні у кожного: від учнів старших класів до провідних спеціалістів різних галузей і вчених, і на устах і в думках, в різних варіантах розглядається нова концепція технологічної парадигми на основі нано- технологій, наноматеріалів, нанотехніки. Вчені про- відних країн пов’язують розвиток науково-технічного прогресу у всіх високотехнологічних сферах діяльності людини з нанотехнологіями. Але, на наш погляд, люд- ство знову і знову заблукало в хащах технологічного розвитку. Справа в тому, що ще з часів усвідомлення так званої «дамаської сталі» людство розвивалося і розвивається на основі нанотехнологій. Просто ми це не усвідомлювали. А десь за декілька років у світову свідомість блискавкою увірвалося коротке, але з вели- ким потенціалом, слово «нано-». Воно збуджує уяв- лення про великі зрушення у всіх напрямках науки і техніки, з великими надіями для економіки, з надіями на краще життя. Багато людей вбачають в нанотехно- логіях «панацею від усіх бід», багато вірять в новий стан протистоянь різних країн, не залежно від їх су- часного рівня розвитку, дехто вбачає створення нового типу біоенергоінформаційних систем. Таке звеличення та піднесення до рангу пріори- тетних національних напрямків нанотехнологій, зі сподіваннями, що вони забезпечать у майбутньому якісний приріст технологічних характеристик соціа- льно-економічних систем, що надасть їм якісно інших властивостей, надає важливого значення у всіх висо- корозвинених у технологічному і соціокультурному ві- дношеннях країнах. Всі вони мають у дії Національні програми критичних технологій до 2020, а той 2025 років. В кожній із цих країн визначені і законодавчо ВОЙТ С. М., ХОЛОД С. Б. 2016/№1 25 стверджені Національні проблеми розвитку і регулю- вання державної політики в напрямку технологічного забезпечення всіх галузей соціального розвитку. Ви- значене бюджетне фінансування. Виходячи зі сказаного, можна зробити висновок, що інтелектуальний капітал, на відміну від інших видів капіталу, має як загальні риси усіх видів капіталу, так і відображає характерні лиш йому особливості. При цьому багато дослідників цієї проблеми вва- жають, що саме інтелектуальний капітал в сучасних умовах являється ключовим фактором економічного зростання і головною цінністю суспільства. Вони обу- мовлюють це наступними факторами: по-перше, саме основною частиною інтелекту- ального капіталу є інтелектуальний потенціал суспіль- ства, який відтворює трудовий ресурс — «людський ка- пітал», його рівень і ефективність, що «відтворює ма- теріальний (речовий) капітал, зберігає і відтворює вартість використовуємого фізичного капіталу в то- варі, створює нову вартість, яка визначає вартість ро- бочої сили і приносить прибуток у загальному плані» [12]; по-друге, на відміну у часі, коли превалював «фі- зичний труд» робітників, у сьогоденні ключову роль відіграє середовище «розумової праці» — інтелектуаль- ний потенціал суспільства [7]; по-третє, саме інтелектуальному капіталу, як су- купному інтелектуальному потенціалу суспільства, притаманна здатність створювати нову вартість, ви- значену у нових знаннях і втілену в матеріальних еле- ментах капіталу [9]; по-четверте, перевтілення інтелектуального фак- тора у «провідну виробничу силу» по відношенню до уречевлених факторів у сьогоденні відбувається ще й тому, що зменшився часовий термін оновлення техно- логій [10]; по-п’яте, деякі дослідники вважають, що, так як інвестиції щодо інтелектуального капіталу — його складової «людський капітал» переважають інвестиції в уречевлений капітал, то як джерело прибутку інте- лектуальний потенціал, як основа інтелектуального капіталу, виходить на перший план [12]. Таким чином, на наш погляд, виникнення інте- лектуального капіталу — це закономірний результат підвищення ролі і значення «людського фактору», що являє собою у сукупності інтелектуальний потенціал суспільства, регіону, фірми чи підприємства, як суку- пний творчий фактор здібностей, інтелекту у розвитку економіки на макро-, мезо- і макрорівнях. Що стосується узагальнення економічної сутності інтелектуального капіталу, як основи динамічного розвитку, то він (його сутність) притаманний усім за- гальним термінам інституціональної економічної тео- рії. А це визначає, що слід більш цілеспрямовано до- тримуватися її структурних елементів. Більш того, оскільки інтелектуальний капітал не має своєї одно- рідної структури, то більшість науковців щодо цієї ка- тегорії приходять до висновку, що він є складовою трьох факторних формацій: «людський фактор», «структурний потенціал» і «споживчого фактору». На наш погляд такий підхід не дозволяє розкрити при- родну сутність поняття «інтелектуальний капітал». Тобто, як і при визначенні самого поняття «інтелекту- ального капіталу» не має єдиного підходу, так і при розкритті суті його існують різні точки зору. Ряд дослідників цього питання, наприклад Л. Ед- вінсон, вважають, що споживчі фактори являються складовою «структурного капіталу». А.Г. Стюарт роз- глядає споживчі фактори автономно від структурного капіталу. В той же час А. Чухно вважає, що основну складову інтелектуального капіталу більш вірно від- ображає назва «технологічний капітал», оскільки саме технологія відіграє вирішальну роль визначення кри- терію цивілізаційного прогресу. В. Ткаченко взагалі вважає, що у визначенні поняття «інтелектуальний ка- пітал» не другорядну роль визначає взагалі «організа- ційно-технологічний потенціал», де під словом «орга- нізація» він має на увазі економічний механізм. Так як знання і інформація, як головні ресурси інтелектуаль- ного капіталу, втілюються в людині та проявляються в нових технологіях, що отримує відображення у зрос- танні технологічного потенціалу. Зрозуміло, поняття «людський фактор», як капі- тал, використовується інституціональною теорією еко- номіки і у практиці для оцінки інтелектуального капі- талу як здібностей (інтелекту) працюючих. При цьому на сучасному етапі розвитку саме людський фактор стає «найпершим і основним джерелом конкуренто- здатності, оскільки його конкурентні складові не скла- дають основної трудності для ефективного менедж- менту. За даними Всесвітнього банку розвитку у сьо- годенні близько 64% світового багатства втілено саме у людському факторі, більшу частку якого складають знання, інтелект і творчий професіоналізм [11]. Таким чином, виходячи з вищевикладеного і зро- бивши узагальнення, ми подаємо своє бачення приро- дного змісту поняття «інтелектуальний капітал», що представлено на рис. 1. Як видно із рис. 1, інтелектуальний капітал зале- жить від інтелектуального потенціалу і організаційно- технологічних інституцій, широко охоплює різні сто- рони суспільного буття, що надає нам право стверджу- вати: саме він узагальнено визначає специфіку розви- тку суспільної формації, окремих суб’єктів економіч- ної діяльності на макро-, мезо- та макрорівнях, віддзе- ркалює загальні тенденції розвитку та стабілізації життя. Ми вже відзначили, що в країнах технологічного сектору світової економіки, помітно відмічається по- ниження ролі таких, здавалось би основоположних ін- ститутів, як приватний власник, основні фонди і, на- віть, витрати виробництва. Вони відсуваються на пе- риферію економіки, а продуктивною силою стає на- ука, володіння науковими знаннями, творчість. У різ- них країнах розвиваються процеси перевтілення вина- ходів і результатів наукових досліджень в успішний те- хнологічний бізнес. За деякими оцінками, річний об’єм наукоємної продукції на світовому ринку сього- дні досяг 2,7 трлн долл. Об’єм експортної наукоємної продукції США забезпечує понад 700 млрд долл. на рік і надає понад 15 млн робочих місць. На відміну від розвинених країн, які до 85-90% приросту ВВП забезпечують завдяки організації ви- робництва наукоємної продукції, Україна, яка займає за численністю наукових співробітників одне із пер- ших місць у світі, поки що зубожіє без суттєвого ви- користання результатів науки, без наукового обґрун- тування. Українська наукоємна продукція на світо- вому ринку складає десь близько 0,1%. ВОЙТ С. М., ХОЛОД С. Б. 26 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ На нашу думку, для того, щоб загальний процес економічного розвитку регіонів України рухався у на- прямку використання інтелектуального потенціалу, який би перевтілювався в інтелектуальний капітал прискорено, необхідно досягти чіткого розуміння його практичної цінності і постійно зростаючої ролі. Враховуючи веління часу, на нашу думку, полі- тика влади, якщо вона націлена на структурні інсти- туціональні економічні реформування, повинна базу- ватися на формуванні наукового потенціалу і розвитку інтелектуального капіталу, створюючи інституціона- льні переваги для його ефективного функціонування. При цьому рішення поставленої задачі доречно втілю- вати на онові інтегрованого підходу щодо науки і ви- робництва. Рис. 1. Структура інтелектуального капіталу В цілях принципових змін науки в суспільстві слід було б мотивувати внутрішню платоспроможність щодо наукових розробок, знаходити можливості вико- ристання знань, перевтілюючи їх в ефективний попит на ринку в товарах та послугах, забезпечити тісний зв’язок поміж науковими центрами і виробничою сфе- рою. Формування інтелектуального потенціалу в умо- вах трансформації економіки перед усім передбачає створення на всіх рівнях: макро-, мезо-, мікрокоорди- наційного механізму, здібного адекватно віддзеркалю- вати процеси трансформації складних саморегулю- ючих соціально-економічних систем конкретного рів- ня. Таким чином, проблема інтелектуального капі- талу в умовах невизначеності трансформаційної еко- номіки — це проблема розвитку не тільки інтелекту- ального чи виробничого потенціалу, це перш за все створення нових форм організації економічної сис- теми, як підґрунтя розвитку соціальної формації. Як бачимо, огляд наукових підходів щодо визна- ченої теми показує, що деякі методологічні і теорети- чні питання інституціональної економіки залиша- ються недостатньо розкритими, більшість із них пот- ребує доопрацювання з урахуванням сучасних кон- Інтелект Морально-етичний фактор Професіоналізм Інтелектуальний потенціал Людський фактор знання, освітній центр, вміння, досвід, професіона- лізм, опосередкований квалі- фікаційний рівень, рівень творчих здібностей, здібності створювати інновації, рівень відповідальності місії, цілям і стратегії Корпоративна інформаційна мережа, програмне забезпе- чення, бази даних, патенти, ліцензії, сертифікати, органі- заційні механізми, система управління, технології, сис- тема логістики, інша інтелек- туальна власність Бренди, товарні знаки, клієн- тура, канал реалізації, парт- нери, система ділових зв’язків, опціонні домовленості, система відносин з клієнтами, внут- рішньо ділові відносини, сис- тема соціальних проблем Структурний потенціал Матеріалізовані фактори Організаційно-технологічний потенціал Уречевлений Стратегічний Віртуальний Інтелектуальний капітал ВОЙТ С. М., ХОЛОД С. Б. 2016/№1 27 кретно-історичних і духовно-ментальних умов. Необ- хідність цього в Україні, перш за все, обумовлена: по-перше, розширенням за останні роки функцій державного регулювання, посиленням його впливу як на макро-, так і на мезорівнях; по-друге, проблемами невизначеності процесів трансформації економічних систем різних рівнів. За думкою українських вчених Д. Богині і Г. Во- линського, в умовах невизначеності і нестабільності економічних процесів державне втручання в їх дина- міку допустиме лиш з деякими рамцями: якщо ж воно вийде за них, то може відбутися загальна зміна усієї економічної моделі [1]. Також історичний досвід інших країн показує, що держава може виконувати як позитивну керуючу функцію, так і негативну [2], тому, що і на роль дер- жави в процесі керування можуть впливати множин- ність різних факторів: як позитивних, так і негатив- них. І саме ці фактори впливають більш за все і саме вони визначають державну економічну політику. До- слідження дозволяють виокремити основні фактори, що відіграють найважливішу роль впливу [10]: - ментальність населення, яка визначається спа- дковістю культури чи релігії; - рівень економічного розвитку держави в цілому, що залежно від рівня розвитку ринкових відносин і приватного сектору визначає потреби у більшому чи меншому втручанні держави; - ступінь відкритості державної економічної сис- теми; - рівень технологічного розвитку, який визначає наявність чи відсутність класичних монополій, а також необхідність у регулюванні деяких нових видів діяль- ності; - якість державного апарату управління та ефек- тивність втручання його в економічні процеси; - загальний інтелектуальний потенціал на мак- ро-, мезо- та макрорівнях; - рівень використання наукових досягнень, що зменшує епістемологічний скептицизм економічної політики на усіх рівнях. Поширення функцій державного управління за роки трансформації економічної системи у напрямку створення ринкових відносин дещо привів до деяких позитивних зрушень. Але у процесі розширення функцій державного управління є і недостатньо ефек- тивні сфери діяльності — державне регулювання у сьогоденні досить часто не справляється з потребами суспільства і самої економічної системи [9]: - нечіткість і неадекватність, а часом і помилко- вість цільових визначень економічної політики; - неоперативність і неадекватність інституціона- льного управління економічними реаліями; - недостатність функціонального управління і його обмеженість на регіональному рівні; - недовіра основної маси населення як щодо про- водимих реформ, так і до інститутів управління; - безпідставна обмеженість наукового управління. Дослідження доводять, що досвід країн з транзи- тивною економікою показує, що ігнорування вказаних позицій призводить до того, що державні інститути в якості цілей регулювання вибирають пріоритети, не сумісні з загальною інституційною системою. Воно проявляється у тому, що: - визначені цілі являються неконкурентними, розмитими і необґрунтованими; - цільові установки являються взаємно невигід- ними або неефективними; - поставлені цілі природно не можуть бути реалі- зованими в силу відсутності достатнього інструмента- рію проведення економічної політики; - недостатній інституціональний менеджмент; - невідповідність системи управління. На наш погляд, дослідження доказує, що визна- чення цілеспрямованої економічної політики слід ро- бити за допомогою наступних кроків при формуванні цільової функції (рис. 2): Рис. 2. Цільовий підхід щодо визначення цільової функції - вибір сегменту економіки для регулювання; - концептуальний погляд щодо характеристики сегмента ринкових відносин; - цілеспрямованість напрямку розвитку; - обґрунтування необхідності державного чи регі- онального регулювання; - визначення наявності необхідних ресурсів; - алгоритм використання наявних ресурсів; - інституціональний менеджмент; Вибір сегменту економіки Концептуальний погляд щодо характеристики вибраного сегменту Цілеспрямованість напрямку розвитку вибраного сегменту Обґрунтування необхідності регулювання Визначення наявності необхідних ресурсів Інституціональний менеджмент Алгоритм використання наявних ресурсів Концептуальний погляд на цільову функцію Проектування технології реалізації цільової функції ВОЙТ С. М., ХОЛОД С. Б. 28 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ - проектування технології реалізації цільової функції; - концептуальний погляд на цільову функцію. Практика показує, що проектування цільової функції достатньо важливий постулат еволюції інсти- туціональної теорії управління. Мається на увазі си- нергетичний ефект, який означає, що в силу дії ви- падковостей те чи інше явище може розпочати свій розвиток не за оптимальним варіантом, причому, чим довше такий розвиток, тим складніше його уникнути. Важливе значення щодо реалізації цільової функції розвитку має ефективність механізму управ- ління. Дослідження показують, що механізми регулю- вання у більшості випадків, у тому числі і в Україні, перевтілюються у надзвичайно громіздкі і залежні від окремих осіб з не завжди зрозумілими цілями і низь- кою ефективністю функціонування. Головними при- чинами такого є: - бюрократизація процедур регулювання; - схильність регулюючих інститутів різним напря- мам зовнішнього впливу; - необґрунтований перерозподіл повноважень від традиційних інститутів влади до знову створених регу- люючих структур; - зростання витрат щодо створення і підтримки існуючих інститутів регулювання; - неадекватність економічної політики щодо під- готовки необхідного апарату регулювання; - корумпованість апарату структур регулювання; - низький інтелектуальний потенціал інституціо- нального менеджменту. Актуальність цієї проблеми для України усклад- нюється ще й: - наявністю необґрунтованого зростаючого апа- рату державного управління; - обмеженістю функцій регіонального управ- ління; - низьким професійним рівнем апарату управ- ління на макро-, мезо- і мікрорівнях; - неуправляємістю чисельно зростаючого персо- налу інститутів економічного управління; - низьким рівнем інтелектуального потенціалу управлінців; - неефективністю формальних і неформальних норм; - неадекватністю механізмів функціонування; - загальною недієздатністю інституціонального підґрунтя щодо культури і ідеології. Отже, в період трансформації соціально-економі- чної системи суспільства пріоритетне значення набу- вають загальні економічні закономірності інституціо- нальної теорії. Держава (регіон) за короткий термін повинна створити мережу ринкової економіки з бага- точисельними інститутами управління, які не існували до цього часу. До цих інститутів на макро-, мезо- і мікрорівнях відносяться структури, що спроможні забезпечити: ві- льний вхід на ринок і вільний вихід з ринку; правову регламентацію функціонування; умови для здорової конкурентної спроможності; регулювання економіч- них процесів і забезпечення стійкого розвитку; соціа- льну стабільність і реалізацію принципів соціальної справедливості. Слід відзначити, що у наукових колах у сього- денні відмічається рідкісне явище: майже всі науковці приходять до адекватної думки щодо проблеми визна- чення пріоритетного вектору суспільних реформувань у трансформаційних економіках. У сконцентрованому вигляді цей підхід висловив корифей сучасного інсти- туціоналізму Д. Норт: «Тільки тепер у соціалістичних країнах стали розуміти, що саме базова інституціона- льна система цих країн являється перешкодою незадо- вільного функціонування економіки, і через це нама- гається взятись за розв’язання задачі реорганізації ін- ституціональної системи в цілях створення нових мо- тивацій, які, у свою чергу, повинні примушувати ор- ганізації стати на шлях зростання розвитку» [9]. Очевидні необґрунтовані негаразди, пробуксовка ринкових реформ в котрий раз реформатори реаніму- ють готові стереотипи оправдань щодо унікальності, неповторності нашої країни, тобто, ведуть до посилань на національні особливості, ігноруючи загальні еконо- мічні закономірності інституціональної теорії. Але ж історичний досвід інституціонального бу- дівництва дозволяє виокремити першочергові, на наш погляд, інституціональні зміни (інститути), створення яких являється головним для будь-якого суспільства, що трансформується: правове забезпечення відносин власності (кодекси, закони, механізми та їх проекту- вання); контрактне право; ринкове трудове законодав- ство (закони про страйки, про відношення між найма- ними працівниками і роботодавцями, про соціальні гарантії); законодавство про захист конкурентного се- редовища; антимонопольне законодавство. Таким чином, тільки створивши базові умови і правові гарантії безперешкодного розвитку ринкових відносин (правил гри), тобто, базового підґрунтя ефективної мотивованої праці і здорового конкурент- ного середовища, можна вийти на шлях розвитку і піднімати проблему вибору найбільш перспективної його національної моделі. Саме за такого підходу тео- ретичне обґрунтування розбудови інституціональних систем на макро-, мезо- і мікрорівнях являється од- ним з найбільш актуальних і перспективних напрямів соціально-економічних досліджень. До розглянутих методологічних підходів щодо уп- равління соціально-економічним розвитком регіонів слід ще розглянути і інноваційну активність суб’єктів господарської діяльності. Цей напрямок наукових під- ходів вітчизняними науковцями розглядається лишень на рівні підприємницької діяльності. Що ж стосується мезорівня, а ще більше макро-, то наукових дослі- джень майже недостатньо. Але ж, економічний меха- нізм інноваційної активності суб’єктів регіону, як го- ловної складової економічної системи держави, є од- ним із методів формування інституціональної ринко- вої економіки. Необхідність проектування механізмів управ- ління інноваційною активністю являється одною із пріоритетних, визначаючих можливості виходу Укра- їни із кризового стану і переходу до транзитивної ди- намічної економіки. Такий механізм управління роз- витком на мезорівні, на наш погляд, буде ефективно функціонувати лишень як цілісна складна саморегу- лююча соціально-економічна система, створена за до- помогою соціальних, економічних, політичних і орга- нізаційних підходів, форм і методів. Висновки. У рямцях цих принципів, які віддзеркалюють внутрішню природу, інституціонального управління ГРИЦЕНКО С. І. 2016/№1 29 можлива значна модифікація конкретних організацій- них соціально-економічних структур, використовува- них економічних важелів і їх елементів. Загалом усього того, що і створює специфіку організаційно-еконо- мічного механізму інституціонального управління. На думку багатьох вітчизняних вчених, Україна сьогодення об’єктивно не готова до інноваційного розвитку тому, що не володіє класичними складовими своєї інфраструктури: - наявність сучасних інституціональних систем- них ідей інтелектуального розвитку; - достатнього рівня новітніх технологій і об’єктів їх втілення; - структури економіки ХХІ століття; - необхідного інтелектуального потенціалу, а звідси і інтелектуального капіталу; - професіоналів і теорії інституціонального уп- равління. Список використаних джерел 1. Амоша А.И. Экономические методы улучше- ния условий и охраны труда / А.И. Амоша; НАН Укра- ины, Ин-т экономики пром-сти. — Донецк: [б.и.], 1996.— 391 с. 2. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф.— СПб.: Питер, 1999.— 416 с. 4. Инновационный менеджмент / Под ред. В.М. Аныпина., А.А. Дагаева. — М.: Дело, 2003. — 528 с. 5. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриаль- ное общество: природа, противоречия, перспективы / В.Л. Иноземцев. — М.: Логос. — 2000. — 147 с. 6. Комаров И. Интеллектуальный капитализм / И. Комаров // Персонал. — 2000. — № 5. — С. 54-60. 7. Технологічний імператив розвитку інтелектуа- льного потенціалу України: наук.-концепт. альм.: у 7- ми кн. — Д.: Монолит, 2010. — Кн. 4: Ініціативна інте- лектуальна творча діяльність в основі розвитку / В.А. Ткаченко, Б.І. Холод, М.Є. Рогоза та ін.; за наук. ред. д.е.н., проф. В.А. Ткаченка.— 359 с. 8. Ткаченко В.A. Интеллектуальный потенциал в основе сенсационных стратегий / В. А. Ткаченко // Економічний вісник Донбасу. — 2007. — № 2 (8). — С. 107-116. 9. Ткаченко В.А. Епістемологічний скептицизм в основі економічної політики в Україні: монографія / В.А. Ткаченко. — Д.: Монолит, 2014. — 264 с. 10. Ткаченко В.А. Інтелектуальний потенціал в основі розвитку виробничих сил і виробничих відно- син / В.А. Ткаченко. — Д.: ДУЕП, Монолит, 2008. — 274 с. 11. Чухно А. Интеллектуальный капитал: сущ- ность, формы и закономерности развития / А. Чухно // Экономика Украины. — 2002. — № 11. — С. 48-55. 12. Щетинин В. Человеческий капитал и неодно- значность его трактовки // Мировая экономика и международные отношения. — 2003. — №8. — С. 55-61. 13. Edvinsson L., Malone M. Intellectual Capital. Realizing Your Company's True Value by Finding Its Hid- den Roots. N.Y., 1997. P. 375. С. І. Гриценко д-р екон. наук ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет», м. Маріуполь ЦИФРОВИЙ МАРКЕТИНГ — НОВА ПАРАДИГМА РОЗВИТКУ ОСВІТНІХ КЛАСТЕРІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Постановка проблеми. У глобальному освітньому просторі зростає значення цифрового маркетингу з новими digital-каналами й технологіями, які сприяють розвитку освітніх кластерів, завдяки чому вітчизняні вищі навчальні заклади зможуть вижити в конкурент- ній боротьбі на міжнародному ринку освітніх послуг. Сьогодні реформування системи вищої освіти в Укра- їні повинне ґрунтуватися на позитивному вітчизня- ному досвіді і досвіді розвинених європейських країн, що дозволить уникнути необдуманих рішень, а також оптимізувати алгоритм формування єдиного освіт- нього простору, зумовленого процесами глобалізації. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливо- стям різновидів сучасного маркетингу з акцентом на цифровий маркетинг присвячено публікацію Ю.А. Дайновського [1], сучасні освітньо-кваліфікаційні ха- рактеристики фахівців з маркетингу запропоновано у статті В.П. Пилипчука [2], дослідження викликів, які стоять перед національною освітою з урахуванням ві- тчизняних традицій і здобутків з визначенням клас- терної системи економіки знань, розкриваються в пу- блікації О.С. Падалки і В.В. Кулішова [3], розробка комплексного методичного підходу до ідентифікації кластерів по регіонах України розкрита в статті О.М. Паліводи [4]. Потребує подальших досліджень фор- мування парадигми розвитку освітніх кластерів на основі цифрового маркетингу в умовах глобальних викликів. Мета наукової статті. Обґрунтування парадигми розвитку освітніх кластерів в умовах глобалізації на ос- нові цифрового маркетингу. Результати дослідження. Освітній кластер (рис. 1) представляє цілісне середовище взаємозв'язаних наці- ональних і закордонних вищих учбових закладів, де- партаментів освіти і науки обласних державних адмі- ністрацій, компаній-партнерів, державних центрів зайнятості, торгово-промислових палат на основі ак- тивного використання мобільних і веб-технологій. Освітній кластер як інтегрована структура має мере- жевий характер, що дає наступні переваги: можливість отримати ефекти масштабу і синергії; інтенсифікація інформаційного обміну, сприяючого оновленню знань, умінь, технологій; можливість економії на ви- тратах [4, с. 45]. Результати навчання в кластері з ви-

Активізація трудового творчого потенціалу через інтелектуальний капітал

Репозитарії

Схожі ресурси