Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія

Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія

Рецензія на книгу: Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. – 512 с.

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2012
Автор: Толочко, П.П.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2012
Назва видання:Український історичний журнал
Теми:
Рецензії й огляди
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106038
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія / П.П. Толочко // Український історичний журнал. — 2012. — № 2. — С. 199-202. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-106038
record_format dspace
spelling irk-123456789-1060382016-09-16T03:02:58Z Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія Толочко, П.П. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. – 512 с. 2012 Article Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія / П.П. Толочко // Український історичний журнал. — 2012. — № 2. — С. 199-202. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106038 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
topic Рецензії й огляди
Рецензії й огляди
spellingShingle Рецензії й огляди
Рецензії й огляди
Толочко, П.П.
Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія
Український історичний журнал
description Рецензія на книгу: Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2011. – 512 с.
format Article
author Толочко, П.П.
author_facet Толочко, П.П.
author_sort Толочко, П.П.
title Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія
title_short Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія
title_full Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія
title_fullStr Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія
title_full_unstemmed Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія
title_sort острозька академія xvi–xvii століття: енциклопедія
publisher Інститут історії України НАН України
publishDate 2012
topic_facet Рецензії й огляди
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106038
citation_txt Острозька академія XVI–XVII століття: Енциклопедія / П.П. Толочко // Український історичний журнал. — 2012. — № 2. — С. 199-202. — укр.
series Український історичний журнал
work_keys_str_mv AT toločkopp ostrozʹkaakademíâxvixviistolíttâenciklopedíâ
first_indexed 2025-07-07T17:51:57Z
last_indexed 2025-07-07T17:51:57Z
_version_ 1837011533395132416
fulltext Укр.іст.журн. – 2012. – №2 рЕЦЕНЗіЇ Й огЛЯДи ОстрОзька академія XVI–XVII стОліття: енциклОпедія. – Острог: видавництво національного університету «Острозька академія», 2011. – 512 с. Вихід у світ книги «Острозька академія» без перебільшення – явище в іс то- рико-культурному житті України. Написана в енциклопедичній формі, вона є повноцінним науковим дослідженням однієї з яскравих сторінок історії України епохи відродження її національної та духовної ідентичності. Цілком природно, що у змістовому центрі видання перебуває сама академія, котра зібрала у своїх стінах інтелектуальну еліту зі всього східнослов’янського світу. Недовга її історія позначе- на такими досягненнями, котрі і в наш час не втратили своєї неминущої цінності. Насамперед це знаменита Острозька Біблія, видана під орудою друкаря Івана Федорова в 1581 р. Їй у книзі присвячено дві статті. У першій, написаній Н.Бондар, подано опис стародруку з факсимільними зображеннями титульної та інших його сторінок; у другій, авторами якої є П.Кралюк, о. Р.Турконяк та І.Пасічник, подається докладна історія створення, джерельна основа й поши- рення Острозької Біблії серед православних слов’ян. Енциклопедичний жанр, як правило, вимагає подавати усталені, а то й хрестоматійні істини. Натомість ця стаття, як і багато інших у книзі, долає таку методу викладу і є повноцінною науковою розвідкою. Часом полемічною, як у сюжеті про так звану Геннадієву Біблію 1499 р. новгородського походження, яка тривалий час уважалась єдиною основою Острозької. Незважаючи на певну іронію щодо «російсько-української дружби» і наставництво «старшого брата», автори у цілому запропонували цілком зважену концепцію джерельної основи Острозької Біблії. Слідом за М.Ковальським, І.Мицьком та іншими, вони вважають, що при виданні Святого Письма І.Федоров та його помічники використали широке коло джерел, у тому числі й грецькі переклади, котрі найбільше відповідали традиціям східних цер- ков. Здаються доречними у цій статті й авторські припущення про керівництво виданням із боку Герасима Смотрицького, редакторську роботу Тимофія Михайловича, організаційну – Михайла Гарабурди, який привіз князеві Ва- силеві-Костянтинові Острозькому повну Біблію від царя Івана Грозного, пере- кладацьку – Діонісія Раллі, Євстахія Натанієля та ін. Вони не мають докумен- тального підтвердження, але цілком вірогідні, оскільки така гігантська, як на той час, робота вимагала зусиль багатьох людей. Замовником, меценатом і організатором видання Біблії був князь В.-К.Острозький, відомий політичний і військовий діяч, меценат освіти, покровитель православ’я в Україні. Про нього йдеться в багатьох матеріалах енциклопедії, але докладно – у статті І.Ворончук Укр.іст.журн. – 2012. – №2 200 Рецензії й огляди «Острозький Василь-Констянтин». Тут український князь постає фігурою європейського масштабу. На конвокаційному сеймі 1587 р. він називався серед можливих претендентів на польський королівський престол. Був людиною неза- лежних поглядів. Виступав проти Люблінської унії 1569 р. і не прийняв Брестську 1596 р. Очолив альтернативний православний собор у Бресті, котрий ухвалив протестацію проти церковної унії. У 1599 р. брав участь в антиуніатському з’їзді православних і протестантів у Вільні та підписав акт конфедерації. Змістовні статті присвячено острозьким академії (В.Яремчук, П.Кралюк) та друкарні (М.Ковальський, І.Пасічник), а також І.Федорову (М.Ковальський). Діяльність цих інституцій, як і видатного слов’янського друкаря, настільки взаємопов’язані, що їх практично неможливо розділити. Організація друкарні запрошеним В.-К.Острозьким до Острога І.Федоровим спричинила не лише об- лаштування будинку для видання книг, але й відкриття школи для навчан- ня молодих людей. Згідно з повідомленням, уміщеним в «Азбуці» («Букварі») І.Федорова, князь В.-К.Острозький зібрав мужів, які зналися в божественному писанні, володіли грецькою, латинською і руською мовами та приставив їх до «дитячого училища». Як цілком слушно йдеться у статті П.Кралюка, школа існувала в комплексі з друкарнею, що передбачало функціонування не лише початкової освіти, але й середньої і навіть вищої. Її викладачі редагували і готу- вали тексти до друку, а друкарі видавали їх. З аналізу текстів Острозької Біблії випливає, що до перекладацької роботи було залучено не лише вчителів, а й учнів, а це свідчить про достатньо високий рівень освітньої справи у школі. У заповіті княгині Гальшки Острозької від 16 березня 1597 р. цю школу на- звано академією. Князь В.-К.Острозький у листі до папи Григорія XIII звертав- ся з проханням, щоби з Рима до Острога надіслали вчених-богословів: «Людей грецької тієї ж віри для колегіуму в Острозі, порядних і освічених, які б пере- кладали грецькі книжки на слов’янську, а якщо це можливо, то й на грецьку мову». Прохання залишилося без відповіді, але для нас, у даному разі, важ- ливе свідчення, яких високоосвічених кадрів потребувала Острозька академія. Є підстави також вважати, що В.-К.Острозький посилав дітей своїх дворян на- вчатися до Рима – у грецький колегіум св.Афанасія. П.Кралюк наводить цілу низку відгуків відомих європейців і українців кінця XVI – початку XVII ст. (Горацій Спаноцці, Симон Пекалід, Захарія Ко пис- тенський та ін.) про Острозьку школу. Одні називали її «тримовною гімназією», інші – колегіумом, треті – академією. Так, у виданій у 1587 р. збірці полемічних творів Г.Смотрицького («Ключ царства небесного» і «Календар римський новий») відзначено, що вони написані в «Академии Острозьской». Свідчення Г.Смот- риць ко го тим більше заслуговує на довіру, оскільки саме його вважають першим ректором цього закладу. Із зібраних автором матеріалів про фінальний період існування Острозької академії, котрий прийшовся на 1620–1630-ті рр., видно, що на той час вона не мала не лише урядової, але й приватної підтримки. Онука В.-К.Ост розького – Анна-Алоїза Ходкевич, як сказано в «Острозькому літописці», не тільки «напустила» в місто єзуїтів, але й позбавила академію належного утри- мання. Після придушення повстання православних острозьких міщан 1636 р. влада ліквідувала в місті всі православні інституції, запровадивши унію. Укр.іст.журн. – 2012. – №2 Рецензії й огляди 201 Безперечно, заслугою видавців і авторів енциклопедії є те, що вони зібрали відомості про всіх, хто так чи інакше був пов’язаний з острозьким науково-освітнім і видавничим життям. Зокрема, це Петро Конашевич-Сагайдачний, визначний український гетьман, Герасим Смотрицький, видатний письменник-полеміст, його син Мелетій Смотрицький, один з укладачів Острозької Біблії і автор слов’яноруської граматики, Іов Борецький, відомий церковний і політичний діяч, грецькі книжники Діонісій Раллі та Кирило Лукаріс і цілий ряд інших. Не завж- ди в авторів були однозначні підтверджуючі дані, а тому в окремих статтях гово- риться про зв’язок цих людей з Острозькою академією з певними застереженнями. Помітне місце в енциклопедії посідає тема богословської та філософської думки, яка характеризувала острозький інтелектуальний осередок другої поло- вини XVI – першої третини XVII ст. Так чи інакше тема ця звучить у більшості статей, але має й окреме висвітлення під гаслом «Богословська та філософська думка в Острозькій академії» (П.Кралюк), де цілком переконливо показано, що постання закладу та видання Острозької Біблії було відповіддю української еліти на виклик католицького і протестантського Заходу, намагання створити конкурентоспроможну богословську й філософську православну культуру. Не відкидаючи культурних елементів Заходу, острозькі богослови та філософи перевагу віддавали візантійсько-руським традиціям. Найбільше це виявлялося у ставленні до церковнослов’янської мови, яку вони вважали «божественною». Це також було відповіддю на твердження католицьких цер- ковних діячів (Петро Скарґа) про те, що старослов’янською мовою неможли- во богословствувати. Як засвідчило видання Біблії та інших книг Острозької друкарні, богословствувати можна було не лише старослов’янською, але й українізованою старослов’янською. Острозькі книжки, по суті, продовжили справу слов’янських першопросвітителів Кирила і Мефодія, котрі ще в ІХ ст. ствердили старослов’янську мову як сакральну. Серія статей присвячена власне місту Острогу, його історії, архітектурно- планувальному розвитку, економіці у XVI – першій половині XVIІ ст. (П.Ричков, А.Заєць). Саме ці матеріали відповідають на питання, яке постійно виникає при обговоренні теми Острозької академії: чому ж саме в Острозі? Виховані на централізації подібних явищ у наш час, ми не можемо повною мірою збагнути цей, здавалося б, провінційно-волинський культурний феномен XVI ст. Звичайно, тут не обійшлося і без його величності випадку, але й він був приурочений до місця з давніми традиціями міського життя. Уперше Острог згадується в Іпатіївському літописі під 1100 р., коли разом із Божеськом він став центром князівської волості онука Ярослава Мудрого – Давида Ігоровича. В епоху пізнього середньовіччя Острог став осідком князів Острозьких, які впро- довж XVI–XVIІ ст. перетворили його на одне з найбільших і найрозвинутіших українських міст. Як пише П.Ричков, Острог поступався лише Києву, Львову, Луцьку і Кам’янцю. Не випадково поет Симон Пекалід у творі «Про Острозьку війну» назвав його «прекрасним містом». Розповідаючи про Острозьку академію й людей, які працювали або навчалися в ній, автори енциклопедії, природно, не могли обійти увагою і її дослідників. Цій темі присвячено розлогу статтю «Острозька академія в історіографічній традиції» Укр.іст.журн. – 2012. – №2 202 Рецензії й огляди (В.Яремчук), а також невеликі, але змістовні персональні гасла про вчених ХІХ– ХХ ст., які досліджували історію Острога та академії. Серед них були М.Максимович, С.Голубєв, І.Франко, М.Грушевський, Я.Ісаєвич, М.Ковальський, Н.Яковенко. Як і в інших темах, автори історіографічних статей не обмежилися нага- дуваннями хрестоматійних істин, але показали думки дослідників в усій контроверсійній їх повноті. Особливо це стосується проблеми часу утворення Ос трозької академії. Більшість істориків цілком слушно відносили цю подію до 1560–1570-х рр., пов’язуючи її з культурно-просвітницькою діяльністю кня- зя В.-К.Острозького. Проте М.Петров на підставі епітафії князеві Костянтинові Острозькому вважав за можливе датувати заснування культурно-освітнього осередку в Острозі кінцем ХV ст. В енциклопедії читач знайде також і різні оцінки самої академії – від ідеалізовано-захоплених, притаманних дослідженням пострадянського періоду (М.Ковальський, Я.Ісаєвич, І.Мицько) до стримано-критичних, як у М.Гру- шевського (можливо, не так до академії, як до її засновника – князя В.-К.Ос т- ро зького, який, на думку історика, «не показував енергії, рішучості, ініціативи» і при таких величезних можливостях міг би «постягати найкращі наукові сили сучасної Європи»; натомість у М.Грушевського не було жодного сумніву в тому, що острозький навчальний заклад відіграв важливу роль у культурно- національному русі кінця ХVI – початку ХVII ст.). Цілком умотивовано виглядають у книзі статті про інституції, які не лише продовжували культурно-освітню діяльність в Острозі, започатковану школою В.-К.Острозького, але й поряд із нею стали тією основою, на якій відродилися просвітницькі традиції у цьому місті в наш час. Цей феномен, можливо, краще за інші підтверджує справедливість учення академіка В.Вернадського про ноосферу. Заслуговує на відзначення багатий ілюстративний ряд енциклопедій, який включає факсимільні зображення титулів і окремих сторінок друкованих ви- дань із кінця XVI – першої половини XVII ст., рукописних листів, аксонометрич- них планів, карто-схем і гравюр Острога XVII–XIX ст., ікон та іконних окладів, меморіальних монументів – надгробних пам’ятників, парадних портретів ро- дини Острозьких та їх сучасників. Це не просто ілюстрації до тих чи інших статей енциклопедії, а, по суті, самодостатня її складова. Можливо, саме вона найбільше вводить читачів книги «Острозька академія» в духовно-культурну атмосферу та історичний інтер’єр України XVI–XVII ст. Недарма ж народна мудрість говорить, що краще один раз побачити, аніж багато разів почути. Сказане тут про книгу «Острозька академія» – не рецензія, а лише моє осо- бисте враження від неї. Воно ж не просто позитивне, але захоплююче-позитив- не. Здається, що під час її читання і споглядання іконографічного матеріалу я сам був сучасником тих подій. За це велике спасибі всьому авторському колек- тиву, редакційній колегії, видавництву Національного університету «Острозька академія» і, звичайно ж, головним організаторам цієї великої роботи – ректорові університету І.Пасічнику та проректорові П.Кралюку. Не маю найменшого сумніву, що ця книга викличе великий читацький інтерес і стане своєрідною візитною карткою старовинного українського міста Острога. П.П.Толочко (Київ)

Схожі ресурси