Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)

Рецензія на книгу: Жванко Л.М. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.). – Х.: Віровець А.П. «Апостроф», 2012. – 568 с. Переклад рецензії з російської мови – Олена Кравченко (Харків)....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Шацилло, В.К.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2012
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Рецензії й огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106346
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.) / В.К. Шацилло // Український історичний журнал. — 2012. — № 6. — С. 209-214. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-106346
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1063462016-09-26T03:02:23Z Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.) Шацилло, В.К. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Жванко Л.М. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.). – Х.: Віровець А.П. «Апостроф», 2012. – 568 с. Переклад рецензії з російської мови – Олена Кравченко (Харків). 2012 Article Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.) / В.К. Шацилло // Український історичний журнал. — 2012. — № 6. — С. 209-214. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106346 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Шацилло, В.К. Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.) Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Жванко Л.М. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.). – Х.: Віровець А.П. «Апостроф», 2012. – 568 с. Переклад рецензії з російської мови – Олена Кравченко (Харків).
format	Article
author	Шацилло, В.К.
author_facet	Шацилло, В.К.
author_sort	Шацилло, В.К.
title	Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)
title_short	Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)
title_full	Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)
title_fullStr	Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)
title_full_unstemmed	Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)
title_sort	л.м.жванко. біженці першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2012
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106346
citation_txt	Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.) / В.К. Шацилло // Український історичний журнал. — 2012. — № 6. — С. 209-214. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT šacillovk lmžvankobížencíperšoísvítovoívíjniukraínskijvimír19141918rr
first_indexed	2025-07-07T18:17:30Z
last_indexed	2025-07-07T18:17:30Z
_version_	1837013140835926016
fulltext	Укр.іст.журн. – 2012. – №6 Жванко л.М. БіЖенці першої світової війни: Українский виМір (1914–1918 рр.). – Х.: Віровець А.П. «Апостроф», 2012. – 568 с.* Велика війна 1914–1918 рр. стала грандіозним випробуванням для люд- ської цивілізації, кардинально змінивши геополітичне та етносоціальне облич- чя європейського континенту. Вона принесла не лише катастрофічні руйнуван- ня, численні жертви на полях битв, але і трансформувала систему моральних орієнтирів, нівелювала саму цінність людського життя. У суспільстві було змі- нено систему соціальних ролей і на арену вийшли нові групи – біженці, депор- товані, військовополонені, об’єднані сучасною західною історіографією узагаль- нюючим поняттям – «переміщені особи». У переддень 100-річчя початку Першої світової війни, вчені, які займаються цією проблематикою, підводять деякі підсумки своєї роботи. Історія цього зброй- ного конфлікту, безсумнівно, значно поповниться новими розробками, а мало- досліджені її проблеми отримають новий імпульс. До порівняно нових аспектів вивчення слід віднести тематику біженства, яка, як складова частина соціаль- ної історії цього періоду, досить тривалий час перебувала поза увагою істориків. Знаковою у вивченні цієї проблематики є третя за п’ять років монографічна ро- бота Л.М.Жванко, української дослідниці, члена Російської Асоціації істориків Першої світової війни, «Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914– 1918 рр.)». У 2009 р. вона вперше у пострадянській історіографії опублікувала збірник документів «Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали (1914–1918 рр.)» (Харків, 2009 р., 360 с.), присвячений одній із ключо- вих гуманітарних проблем Великої війни 1. Фактично можна говорити про вда- лий авторський проект, що складається з взаємодоповнюючих наукових робіт. Нова книга присвячена біженству як комплексній проблемі, з якою зіткнулися всі учасники військового конфлікту, але найбільш імперія Романових. При цьо- му дослідниця, розглядаючи цю проблему на прикладі українських губерній, деякі свої висновки часто проектує на подібні процеси на рівні всієї царської Росії. Насамперед слід відзначити важливість та актуальність теми, яку обрала Л.М.Жванко для свого дослідження. Коли питання походження Першої світової війни, особливості економіки того часу, розвиток міжнародних відносин у пе ріод 1914–1918 рр. та суто військові аспекти цієї війни в радянській історіографії отримали висвітлення, то така важлива дослідницька проблема, як «людина на війні» – тобто історія військовополонених, біженців та ін., взагалі залишалася поза увагою радянських істориків. Цікавим, на нашу думку, є й епіграф, покликаний стати лейтмотивом запро- понованого читачеві твору. Епіграфом до цієї книги Л.М.Жванко взяла цитату зі статті «Рознесені бурею», яка опублікована в одній з одеських газет 1916 р.: «Для нас це так просто, так звично. Біженці – і цим все сказано. А про це жах- ливе явище наших днів багато говоритимуть наші нащадки. Історія запише на * Переклад рецензії з російської мови – Олена Кравченко (Харків). 1 У першій книзі Л.М.Жванко «Соціальні виміри Української Держави (квітень – грудень 1918 р.)» (Харків, 2007 р., 224 с.) є параграф, присвячений проблематиці біженців в останній рік Першої світової війни. Укр.іст.журн. – 2012. – №6 210 Рецензії й огляди своїх скрижалях: «Переселення народів»». Дійсно, вже сучасні західні історики і, зокрема, британський дослідник цієї проблематики П.Гатрелл вказав, що в 1915 р. вся Росія прийшла в рух, такою потужною за своїми масштабами була евакуація цивільного населення західних окраїн імперії. Дослідження охоплює період Першої світової війни, відображаючи діяль- ність у цій сфері влади і суспільства Російської імперії, Української Центральної Ради (далі – УЦР), Української Народної Республіки (далі – УНР) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Зрозуміло, що після 11 листопада 1918 р. страждання біженців ще не закінчилися, як не сталося цього і з па- дінням гетьманату 14 грудня того ж року та приходом до влади в Україні Директорії. І все ж логічною кінцевою датою, як вважає Л.М.Жванко, є 14 груд- ня 1918 р., оскільки саме урядовим структурам Української Держави вдалося розпочати повномасштабний процес повернення додому біженців, а в частині евакуації іноземців майже завершити його. У кінці 1918 р. на українських зем- лях почалися зовсім інші політичні процеси, а отже, перед її владою з’явилися й інші пріоритети внутрішнього та зовнішнього розвитку (с.22). Такі часові рам- ки, які охоплюють війну цілком, вперше використані у вивченні проблеми бі- женства, а це дозволяє простежити динаміку процесів, зробити певні висновки і вивести деякі закономірності. У територіальному аспекті охоплений «східний вектор біженства», тобто українські землі, що перебували у складі Російської імперії, а після її падіння стали основою для створення Української Народної Республіки і Української Держави. При цьому слід зауважити, що Таврійську губернію за часів Російської імперії авторка розглядає лише в межах трьох по- вітів Степової України – Бердянського, Дніпровського і Мелітопольського, на землях яких під час УЦР була створена Таврійська губернія, а за гетьманату – Таврійська округа. Структура видання достатньо обґрунтована і складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку джерел та літератури. Як позитивний мо- мент слід відзначити наявність анотацій англійською, німецькою та російською мовами. Слід зазначити, що кожен розділ складається з декількох параграфів, що полегшують читання і свідчать про вміння автора структурувати роботу. У вступі Л.М.Жванко коротко звертає увагу на еволюцію цього явища в 20– 40 рр. ХХ ст., показуючи, що зростання кількості біженців призвело до створен- ня міжнародних структур під егідою ООН та розробки правової бази вирішення цієї проблеми. Далі подано короткий історіографічний огляд української, ро- сійської та європейської літератури, яку дослідниця відшукала в десяти біблі- отеках трьох країн. Із них варто виділити такі провідні: Національна бібліо- тека України імені В.Вернадського (Київ), бібліотека Польської академії наук (Варшава), бібліотека Яґеллонського університету (Краків), Державна публічна історична бібліотека (Москва). Л.М.Жванко, опрацювавши значний пласт літе- ратури, дійшла висновку, що «... цілісного дослідження, що розкриває еволю- цію біженства під час Російської імперії, УЦР і Української Держави поки що не існує» (с.13). При цьому слід враховувати і той факт, що на вивчення біжен- ства довгі роки було накладено табу, ця тема вважалася неактуальною, друго- рядною і тепер вимагає вивчення фактично з нуля українськими, російськими Укр.іст.журн. – 2012. – №6 Рецензії й огляди 211 істориками, ученими з інших країн. Тому Л.М.Жванко, вивчаючи український аспект біженства цього періоду, використала значну джерельну базу низки українських архівів. У першому розділі «Біженство на українських землях під час Російської імперії», авторка розглядає проблематику біженства в Російській імперії, і зо- крема, його появу, статистику, створюючи соціоетнічний та статево віковий портрет. Далі вона аналізує характер евакуації та поняття «біженець», «висе- ленець», «евакуація», «депортація». Важливими моментами в роботі було визна- чення кількості біженців. Так, на весну 1916 р., за підрахунками Тетянинського комітету, в Російській імперії осіло 3 306 051 біженець. На 1 листопада 1916 р. їх було зареєстровано вже 3 573 471, з яких – 761 245 проживало в Україні. Іншими словами, майже кожен четвертий біженець проживав в Україні. Цим самим можна стверджувати, що зі збільшенням чисельності біженців на загаль- ноімперському рівні така тенденція відзначалася й щодо українських земель. В Україні, за підрахунками авторки, протягом війни тимчасовий притулок зна- йшли представники понад 20 національностей – українці, росіяни, білоруси, по- ляки, німці, латиші, литовці, естонці, євреї, чехи, словаки, молдавани, румуни, серби та ін. Окремий сюжет присвячено жінці-біженці, яка була змушена взя- ти на себе відповідальність за сім’ю в той час, коли чоловік воював, перебував у полоні чи вже був убитий. Вона змінила свою соціальну роль, перетворившись із пасивної «берегині домашнього вогнища» на годувальницю родини, змуше- ну йти працювати. При цьому Л.М.Жванко вступає в заочну дискусію із бри- танським колегою П.Гатреллом із приводу відчуття свободи, яке мала частина жінок-біженок. Дослідниця аналізує законодавчу базу і державну систему органів із надан- ня допомоги цій категорії населення. При цьому вона робить досить сміливий висновок, називаючи Тетянинський комітет державною структурою з надання допомоги біженцям. Досить цікаво розглянуто питання створення різних гро- мадських організацій, що опікувалися біженцями: етнічних, «дамських коміте- тів», єпархіальних комітетів та ін. Останній параграф цього розділу висвітлює напрями допомоги біженцям – надання підтримки на шляхах руху, відкриття мережі пунктів харчування і медичних пунктів, забезпечення вже на місці при- буття харчуванням, одягом і взуттям, пошук роботи для них, організація ліку- вання хворих і т.д. Л.М.Жванко вказує, що проблема біженців для Російської імперії, а, отже, і українських земель, які входили до її складу, стала надзвичайно складною сторінкою її внутрішнього життя. Для офіційної влади ця нова суспільна гру- па виявилася важкою ношею і непередбаченою реальністю. Держава не завжди адекватно і дієво реагувала на породжені війною соціальні виклики. І в резуль- таті, як пише дослідниця, не могла впоратися власними силами та засобами з організацією ефективної допомоги біженцям, частково перекладаючи турботи про біженців на громадські організації та самоврядування, прагнучи одночасно утримати за собою контроль розподілу коштів. Керівництво соціальним захис- том біженців у Російській імперії еволюціонувало від громадської благодійності до Особливої наради з улаштування біженців, яка стала виразником державної Укр.іст.журн. – 2012. – №6 212 Рецензії й огляди політики в цьому аспекті. Крім того, було створено відповідну систему органів і розроблено законодавчу базу. Відправним документом у проведенні внутріш- ньої політики у сфері біженства стало «Положення про забезпечення потреб бі- женців». Його по праву можна вважати одним із перших нормативних актів у міжнародному праві ХХ ст., який визначив саме поняття «біженець». Українські землі в загальноукраїнському вимірі зіграли значну роль у формуванні системи органів допомоги біженцям. Спільними зусиллями працівників провідних гро- мадських організацій – Всеросійського земського союзу і Всеросійського союзу міст, місцевого самоврядування різних рівнів, етнічних спілок вдалося встано- вити певну схему стихійного руху біженців та організувати надання їм різно- планової допомоги. До роботи у цих комітетах було залучено найбільш активну частину соціуму. Про готовність займатися благодійністю заявили українські жінки. Українське суспільство в надзвичайно складних умовах воєнного часу взяло на себе складне завдання – створити належні умови життя сотням тисяч евакуйованих. За досить короткий час ці люди отримали тимчасовий притулок, їх було забезпечено харчуванням, одягом і взуттям, медичною допомогою, було організовано навчання для дітей, зроблено спроби задовольнити духовні запи- ти етнічних біженців. Крім того, дослідниця зазначила, що біженство, як нове соціальне явище, слід розглядати в контексті тих морально-психологічних руйнувань, які війна принесла цивілізації. Вона зламала долі мільйонів людей, позбавила даху над головою і сім’ї, докорінно змінила ставлення до життя, релігії, культурних та духовних цінностей. Однак біженців не можна однозначно і категорично сприй- мати як аморфну масу, позбавлену можливості адекватно оцінювати ситуацію, піклуватися про своє життя. У другому розділі «Українська Центральна Рада та проблеми біженців Першої світової війни» розглянуто еволюцію ставлення нової української вла- ди до цього явища, вироблення власної нормативної бази, організацію допомо- ги цим людям і підготовку до їх реевакуації. Період Української Центральної Ради в новітній історії України, як відзначає Л.М.Жванко, був досить корот- ким. Безумовно, він позначений цілою низкою фатальних помилок, політич- ною короткозорістю її керівників, проте незаперечним залишається факт, що доля біженців Першої світової війни була їй небайдужа. Біженця українська влада розглядала передусім як жертву військового конфлікту без різниці ста- нів, етнічної, релігійної, соціальної приналежності. Перехід УЦР в опозицію до Тимчасового уряду після оприлюднення в червні 1917 р. І Універсалу та ство- рення Генерального Секретаріату зумовило необхідність вироблення власної політики щодо проблем біженства. Поступово було створено українські урядо- ві структури – Біженецький департамент та Крайова нарада у справах біжен- ців. Потрібно відзначити, що протягом діяльності департаменту його очолював Ю.М.Старицький, син відомого українського драматурга і громадського діяча М.П.Старицького. Місцева ланка відповідних органів залишалася майже не- змінною з часу існування імперії. Були залишені на посадах і досвідчені гро- мадські діячі. Це свідчить про спадкоємність, а не про бездумне руйнування на- лагодженого механізму надання допомоги біженцям. Л.М.Жванко встановила, Укр.іст.журн. – 2012. – №6 Рецензії й огляди 213 що нова українська влада співпрацювала з етнічними комітетами біженців, за- лучаючи їх керівництво до розробки програмних документів у цій сфері. До новацій книги, безсумнівно, належить вивчення постановки проблеми біженців саме українською стороною на переговорах у Бресті взимку 1918 р. (с.334). Далі Л.М.Жванко звертає увагу читача на кроки української влади на шляху самостійного вирішення долі понад 800 тис. біженців, які в той час осіли в Україні. Ключовим юридичним документом став «Додаток до плану рееваку- ації», який передбачав широку підготовчу роботу до організованого повернен- ня додому цих людей. Планувалося вже з кінця березня 1918 р., як з’ясувала дослідниця, почати повномасштабну репатріацію біженців. Протягом берез- ня – квітня 1918 р., незважаючи на пасивну протидію присутніх на території України австро-німецьких властей, серйозну господарську розруху, розгорнула- ся широка підготовча робота з утілення в життя плану повернення додому бі- женців. На жаль, історія внесла в ці плани свої корективи і лише влітку 1918 р. з’явилася можливість їх реалізації. У третьому розділі «Соціальний захист біженців Першої світової війни в Українській Державі» Л.М.Жванко аналізує становлення державної політики уряду П.П.Скоропадського у сфері соціального захисту біженців, створення від- повідної вертикалі центральних та місцевих органів влади, становище біжен- ців і підготовку до процесу їх реевакуації. Особливе місце авторка приділила розгляду питання, присвяченого поверненню додому цих людей і факторів, які йому перешкоджали. Значну увагу було приділено аналізові повернення до- дому іноземних біженців, українських селян Волинської та Подільської губер- ній, які були евакуйовані в тилові райони Росії. Дослідниця звертає увагу на те, що «одночасна різновекторно направлена реевакуація значної кількості на- селення за умови зустрічного руху українських військовополонених була дуже складним внутрішньополітичним аспектом» (с.430). У висновках до монографії Л.М.Жванко підводить підсумки свого дослідження. До незаперечних достоїнств книги, безумовно, належать біографічні сюже- ти і доповнення. Біографічні нотатки, органічно вплетені в текст, так би мо- вити, олюднюють історію, показуючи, що різні за родом занять, світогляду, місцем у тогочасному суспільстві, етнічною та релігійною приналежністю осо- би спрямовували свою силу й енергію на допомогу біженцям. Багатьох з них у недалекому майбутньому чекала більшовицька Голгофа, еміграція чи при- стосування до нових політичних реалій, а потім сталінські табори і розстріли (с.23). Серед відомих діячів, які в роки війни присвятили себе наданню допо- моги біженцям, були велика княжна Тетяна Миколаївна (1897–1918) – донь- ка імператора Миколи II, О.Б.Нейдгарт (1863–1918 рр.) – відомий політичний і державний діяч, О.М.Деревицький (1859–1943 рр.) – попечитель Київського навчального округу, М.П.Урусов (1863–1918 рр.) – потомствений дворянин Катеринославської губернії, М.Д.Стражеско (1876–1952 рр.) – вчений-медик сві- тового рівня, організатор медичної науки вже у Радянському Союзі, Г.Є.Львов (1861–1925 рр.) – російський політичний діяч, М.В.Челноков (1863–1935 рр.) – голова Московської міської думи, І.О.Алчевський – український співак, громад- ський діяч, син відомого харківського промисловця О.К.Алчевського. Укр.іст.журн. – 2012. – №6 214 Рецензії й огляди Окремо слід звернути увагу на підготовлені авторкою 85 додатків, що скла- даються з таблиць, схем, двох карт, малюнків. Вони несуть значне змістовне навантаження, оскільки зосереджують у собі величезний матеріал – статистич- ні (кількість біженців, різних установ, фінансові матеріали), структурологічні дані різного характеру (схеми губернського відділення Тетянинського комітету, Всеросійського земського союзу і Всеросійського союзу міст, органів з надання допомоги біженцям в Українській державі та ін.), інформаційні (різні списки уповноважених, членів комітетів, найменування організацій). Л.М.Жванко та- кож зробила перелік додатків і список скорочень. Авторське бачення проблеми подано живою мовою, з доречно вставленими порівняннями, образними зворо- тами, які роблять читання легким і цікавим. На високому рівні і поліграфічна культура видання – оригінальна обкладинка (до речі сказати, розроблена нею ж, як і оригінал-макет всієї книги), фотографії на заставках до основних частин роботи. Як побажання треба відзначити той факт, що книгу такого обсягу слід було б оснастити географічним та іменним покажчиками. Крім того, було б цікаво простежити еволюцію самосприйняття людини, що потрапила в статусі біженця в нові для неї умови, а після лютневих подій 1917 р., бажано було б хоча б коро- тенько подати сюжет про зростання (якщо таке було) етнічної свідомості поль- ських, литовських, латиських, єврейських, білоруських, українських біженців. Цікавим видається і порівняльний аналіз перебування українських біженців в російській глибинці з аналогічним їх перебуванням в австро-угорських землях. Проте, думається, що даний аспект – швидше перспектива наукового пошуку. Таким чином, монографія «Біженці Першої світової війни: український ви- мір (1914–1918 рр.)» Л.М.Жванко – досить вдала спроба комплексного аналізу біженства як соціального явища в Україні під час війни 1914–1918 рр. Більше того, дослідниця одна з перших на пострадянському просторі розглянула цю проблему. Упевнений, що ця робота представляє безперечний інтерес не тільки для українських істориків, але й для закордонних дослідників Першої світової війни. Цікава вона буде і російським читачам, оскільки значна частина матері- алу присвячена періоду Російської імперії. В.К.Шацилло (Москва, Російська Федерація)

Л.М.Жванко. Біженці Першої світової війни: українский вимір (1914–1918 рр.)

Репозитарії

Схожі ресурси