Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут економіки промисловості НАН України 2016
Назва видання:	Вісник економічної науки України
Теми:	Офіційний відділ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106365
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р. // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 216–221. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-106365
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1063652016-09-27T03:02:17Z Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р. Офіційний відділ 2016 Article Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р. // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 216–221. — укр. 1729-7206 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106365 uk Вісник економічної науки України Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Офіційний відділ Офіційний відділ
spellingShingle	Офіційний відділ Офіційний відділ Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р. Вісник економічної науки України
format	Article
title	Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.
title_short	Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.
title_full	Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.
title_fullStr	Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.
title_full_unstemmed	Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.
title_sort	звіт президії аен україни на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Офіційний відділ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106365
citation_txt	Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р. // Вісник економічної науки України. — 2016. — № 1 (30). — С. 216–221. — укр.
series	Вісник економічної науки України
first_indexed	2025-07-07T18:22:09Z
last_indexed	2025-07-07T18:22:09Z
_version_	1837013433990512640
fulltext	ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 216 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ Проект ЗВІТ ПРЕЗИДІЇ АЕН УКРАЇНИ НА ЩОРІЧНИХ ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРАХ 13-14 травня 2016 р. Шановні колеги! За традицією дозвольте розпочати з деяких сум- них речей. Протягом періоду, який минув з дати минулих наших зборів пішли з життя видатні українські еконо- місти, академіки нашої Академії — академік-засновник нашої академії, і з дня її заснування — незмінний Перший віце-президент, а з 2013 р. Почесний Перший віце-президент — Аптекар Савелій Семенович, акаде- міки-засновники нашої академії Біренберг Борис Ми- хайлович та Гриньова Валентина Миколаївна, а також академіки Павлов Володимир Іванович та Кацура Сер- гій Миколайович. Кожен з них вніс свій вагомий внесок у дослі- дження різних аспектів економічної думки. Прошу вшанувати їх пам'ять хвилиною мовчання. Прошу сідати. На виконання постанови наших Зборів щодо вшанування пам’яті Миколи Григоровича Чумаченка подовжено нагородження медаллю імені першого Президента АЕН України «За значний внесок в еко- номічну науку», в Тернополі проведена чергова Всеук- раїнська науково - практична конференція присвя- чена М.Г. Чумаченку, в Інституті економіки промис- ловості готується до друку черговий збірник наукових праць «Четверті Чумаченківські читання», який вже став щорічним у відділенні нашого інституту, яким ке- рував М.Г. Чумаченко. Хочу також нагадати що ми запланували до 95-ї річниці з дня народження Миколи Григоровича Чу- маченка видати монографію «Академік М.Г. Чумачен- ко у споминах і роздумах сучасників», тому ще раз прошу й закликаю всіх у кого є що запропонувати Президії АЕН України, як колективному упоряднику матеріалів для цієї книги, по можливості поквапитися з передачею матеріалів. Прохання подавати відскано- вані матеріали і тексти у електронній та роздрукованій формах на нову адресу Президії в м. Києві по вул. Же- лябова 2, к. 304. Але життя не зупиняється, час плине. Ми можемо чесно пишатися тим, що на протязі всього цього часу не були осторонь, а завжди намагалися надати поси- льну допомогу керівництву країни та її регіонів. Не був виключенням і минулий рік. Протягом звітного періоду Президією нашої ака- демії, дев’ятьма відділеннями та шістьома peгіональ- ними центрами, членами академії проведено значну роботу, спрямовану на підготовку пропозицій з метою виведення економіки країни з кризи та реалізації курсу реформ, спрямованого на модернізацію сучас- ного суспільства. Члени нашої Академії активно працювали над науковими розробками та практичним втіленням у життя заходів та програм реформування економіки, брали участь у науковому супроводженні соціально- економічних перетворень, дослідженні проблем прог- нозування та стратегічного планування розвитку віт- чизняної економіки, ліквідації її структурних диспро- порцій, розвитку людського потенціалу, а також на- уковому обґрунтуванню вирішення проблем еконо- мічної інтеграції, в контексті викликів світової рецесії та очікувань другої хвилі світової економічної кризи, визначення пріоритетних напрямів модернізації сус- пільства, економічної і соціальної політики в загаль- нодержавному та регіональному вимірах. Події останніх двох років у Криму і на Донбасі перевернули все шкереберть. Загалом реальний стан справ підтверджує подальше сповзання країни в реце- сію, поглиблення відтворювальних диспропорцій в економіці, погіршення стану державних фінансів та зростання корупційної і рейдерської активності в усіх сферах господарювання і суспільного життя. Ситуація ускладнюється деструктивними діями «критиків влади» та поширенням негативних настроїв, що стри- мують розвиток як держави, так і особистості. Крім того не можна не помічати й того, що пліч-о-пліч із руйнуванням духовним іде руйнування економічне. Практично вичерпано величезний промисловий ба- гаж, що дістався нам від радянської епохи. Країна стрімко втрачає залишки своїх високотехнологічних виробництв, конкурентні галузі, ринки, переваги. Ук- раїна, що продовжує хворіти духовно, все більше на- буває ознак і економічної катастрофи. Нам, вченим- суспільствознавцям, необхідно формувати суспільну думку про те, що подолання кризових явищ та від- новлення позитивної динаміки розвитку досягати- меться лише спільними зусиллями держави і суспіль- ства, з урахуванням глобальних викликів, оскільки, на жаль, економічна криза у світі також ще не подолана. На мою думку, революційні події на Майдані, як і будь-яка буржуазно-демократична революція мали привести до розширення можливостей та ініціативи людей бізнесу, до розвитку креативного середнього класу (який в Україні поки що становить на жаль бли- зько лише 10—12% від населення). Середній клас є за- звичай носієм демократичних цінностей. Демократія сильна в країні тоді, коли вона усвідомлюється як ін- струмент для досягнення цілей у руках середнього класу. Це — прописні істини. Якщо ми зараз реально відмовляємося від промислової складової, від розвитку економічного потенціалу країни, від нових прозорих форм ведення бізнесу, значить, процес, який назвали Революцією не став таким за своєю суттю, а став зви- чайним «бунтом опозиції»? Говорімо відверто: у більшості сучасних україн- ців — абсолютно утриманський підхід до євроінтегра- ції. Мовляв, ми станемо частиною Європи, і Європа зробить нас багатими. До речі, цей же підхід соціологи спостерігали й у ряду інших переважно православних країн — у Болгарії, Румунії, Греції, деяких держав ко- лишньої Югославії. Свого часу Радянський Союз при- вчив свої «країни-сателіти» — як власні республіки, так і країни Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), до багаторівневого патерналізму й утриманства. Але ж Євросоюз не благодійна організація, яка переймати- меться питанням, як їм облаштувати Україну. Керів- ництво ЄС навряд чи прокидається зі словами: "Що ти зробив для України?". Та й чинник Росії — до остан- ніх часів - найбільшого ринку й торговельного парт- нера — постійно тяжітиме над гаслами про одвічну єв- ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 2016/№1 217 ропейськість України. За оцінками експертів втрати від розриву торговельно-економічних зв'язків з Росією можуть скласти до $7 млрд в рік. При цьому йдеться про відносно високотехнологічний експорт, втрата якого не може бути компенсована зниженням мит на експорт в Євросоюз, куди Україна поставляє пере- важно сировину, напівфабрикати і інші товари з низь- кою доданою вартістю. У цих умовах заходи, спрямо- вані, як стверджують в Кабміні, на «подолання катас- трофи», а по суті, на отримання за будь-яку ціну кре- диту МВФ, ще більше знекровлять економіку, постав- лять громадян на грань або навіть за грань виживання. Національна валюта за минулий рік вже знецінена майже втричі що призвело до сплеску цін. Зростання тарифів ЖКГ, сувора економія витрат у бюджетній сфері і сфері соціальних виплат доб'ють споживання, за рахунок якого економіка якось трималася остан- німи роками. Щоб дати гідні відповіді на сучасні виклики пот- рібно зрозуміти та на всіх рівнях державного управ- ління доводити одне: Україна повинна вести перего- вори з Європою на рівних, а не як бідна родичка. Але для цього вона має відбутися не як об'єкт європейської політики, а як суб'єкт регіональної політики. Україні для початку треба зробити все, аби стати регіональним лідером (для прикладу врівень з Польщею та Туреччи- ною), запропонувати на світових ринках унікальний конкурентоспроможний продукт із високою доданою вартістю, стати цікавою як політичний (і геополітич- ний) партнер, і тільки тоді можна порушувати з ак- тивних позицій будь-які інтеграційні питання. Економічні й торговельні пропозиції, що їх нині диктує Євросоюз, м'яко кажучи, не завжди вигідні Ук- раїні. Це гра в одні ворота зі свідомо зрозумілим пере- можцем. Насправді складається враження, що Європа віддаляється від України, попри запевняння в близь- кому безвізовому режимі та підтримці реформ. На- справді квоти на поставки продукції з України в ЄС, за твердженнями переважної більшості промисловців, просто смішні. Країна майже втратила можливість по- повнювати бюджет за рахунок транзиту з Європи та до Європи. Втрачено протекціоністські механізми в різ- них галузях, зокрема й у сільському господарстві. Ок- ремі галузі економіки поставлено під загрозу зни- щення, наприклад машинобудування й суднобуду- вання, літакобудування й космічну галузь. Дійсно, Єв- ропі наша сучасна промисловість, навіть наші галузі з високою додатковою вартістю, за великим рахунком, не потрібні. Але це аж ніяк не означає, що вони не потрібні Україні. І тут нам потрібно звернути увагу на те що УКРАЇНІ ПОТРІБНА НОВА «РОЗУМНА» ІНДУС- ТРІАЛЬНА ПОЛІТИКА! Протягом ХХ ст. Україна розвивалася саме як ін- дустріальна держава. Її промисловий потенціал був од- ним із найвищих не тільки в СРСР (він поступався лише Російській Федерації), а й у Східній Європі. Якщо зробити невеликий ретроспективний аналіз, жодна держава Ради економічної взаємодопомоги (хто ще пам'ятає про таке економічне об'єднання) не могла зрівнятися з УРСР за обсягами промислового вироб- ництва. Ба більше: можна сміливо стверджувати, що Україна (в межах Союзу) була донором для багатьох із центрально- і східноєвропейських держав, їхніх еко- номік. За роки незалежності багато чого змінилося — на- родну власність радянських часів приватизували, частково модернізували; час теж вніс корективи — ба- гато підприємств перепрофілювалися або знайшли нові ринки збуту. Але все-таки промисловий потен- ціал продовжував бути основою української еконо- міки. Адепти європейської інтеграції вказували (при- чому справедливо) на те, що індустріальний сектор є однією з перешкод на шляху євроінтеграції: жорстко регламентований Спільний ринок європейських дер- жав не був готовий поглинути Україну з її промисло- вістю. Питання впиралося, по-перше, у квоти на про- мислову продукцію, по-друге, у стандарти; по-третє, в необхідність багатомільярдних компенсацій за за- криття цілих секторів економіки. Угода про асоціацію з ЄС теж передбачала, що Україна невдовзі може опи- нитися в ситуації, за якої низка підприємств (зокрема флагманів української індустрії) будуть змушені при- пинити роботу, і про це чесно попереджали і члени нашої Академії ще 2013-го. На жаль, у гонитві за ефектною, десь навіть позерською зовнішньополітич- ною перемогою українське керівництво не думало про механізми пом'якшення удару по українській еконо- міці за принципом: "Я подумаю про це завтра". За останні два роки в Україні склалася катастро- фічна ситуація в промисловості. Частина об'єктів пе- ребувають на непідконтрольній Україні території (і якщо говорити об'єктивно, це позначається й на ді- яльності підприємств на "основній" території країни, приміром, деякі металургійні підприємства пристосо- вані під вугілля, яке видобувається винятково на не- підконтрольній території). Як результат, промислові гіганти ("Південмаш", "Азовмаш") практично зупи- нено. "Турбоатом", "Мотор Січ", НКМЗ, "Електротяж- маш" — на межі зупинки. Під загрозою скорочення опинилися 2,5 млн робочих місць у сфері промисло- вості. Рекомендації на кшталт "робітників, що втра- тили робоче місце, треба стимулювати до того, щоб вони розвивали сферу послуг", утопічні. Уявіть собі процес створення подібних робочих місць та перетво- рення шахтарів, слюсарів, токарів, ливарників, стале- варів та інших на перукарів, офіціантів, масажистів, продавців. Всі ці та інші свої вимоги бізнес виклав у відпо- відному зверненні на початку квітня цього року до прем’єр-міністра України, міністра економічного роз- витку і торгівлі, міністра закордонних справ та голови представництва ЄС в Україні. Українські експортери пропонують уряду якнайшвидше розпочати офіційні консультації з ЄС. «Незважаючи на застосування режиму автоном- них торговельних преференцій на українські товари, замість збільшення обсягів експорту Україна отримала суттєве його зменшення» — йдеться у зверненні. Так, 2015 року експорт з України до Євросоюзу скоротився на 25% у грошовому вираженні, втрати валютної ви- ручки за рік перевищили 4 млрд дол. На початку 2016 року негативна тенденція не змінилася — експорт українських товарів в ЄС скоротився на 6,3% і про- довжує далі знижуватися. Головні причини такого зниження українські експортери вбачають у замалих нетарифних квотах, в рамках яких здійснюється по- ставка товарів без сплати імпортних мит. У перші мі- сяці 2016 року квоти на експорт до ЄС більшості кон- курентоздатних, сільськогосподарських товарів Укра- їна вже вичерпала. Приміром, на початок березня ви- користані квоти на безмитний експорт в ЄС цукру, ячмінної крупи, борошна, меду, соку, кукурудзи. На 86,9% вичерпано квоту на оброблені томати, на 74,5% на пшеницю м’яку, пшеничне борошно і гранули. Більш ніж наполовину використано квоту з вівса. ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 218 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ Тому бізнес у своєму зверненні до уряду наполя- гає на збільшенні квот для поставок української про- дукції на ринок країн ЄС. Зокрема, квоти на кукуру- дзяну муку можна було б збільшити у 12 разів, на пше- ницю — у 2 рази, на виноградний сік — у 9 разів, на цукор — в 15 разів, на томати — у 3 рази, на борошно — в 2 рази, на м’ясо птиці та напівфабрикати із неї — у 6 разів, а квоти на яблучний сік можуть бути скасовані зовсім. У свою чергу, Федерація роботодавців України питання перегляду обсягів тарифних квот піднімала у Брюсселі, в ході зустрічі із найбільшим бізнес-об’єд- нанням Європи BusinessEurope та під час засідання ук- раїнської сторони Платформи громадянського суспі- льства, що функціонує відповідно до Угоди про асо- ціацію Україна — ЄС. Не сприяє збільшенню україн- ського експорту до Євросоюзу і наявність імпортних мит, на відміну яких багато хто сподівався після під- писання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Тому український бізнес вимагає також і зниження ім- портних мит на деякі товари переробної промислово- сті та машинобудування. Свої підписи під зазначеним зверненням поста- вили Федерація роботодавців України, Рада підпри- ємців при КМУ, Федерація роботодавців автомобіль- ної галузі, Всеукраїнське об’єднання роботодавців «Укрлегпром», Федерація роботодавців машинобудів- ної промисловості, Всеукраїнське галузеве об’єднання організацій роботодавців хімічної промисловості, Союз птахівників України, Всеукраїнський союз ви- робників будівельних матеріалів та виробів, Федерація роботодавців скляної промисловості України. Так, зміни неминучі, такі умови мінливого світу, переходу на новий технологічний уклад. Але це має бути еволюція завдовжки в покоління, а не катастро- фічне цунамі на догоду негайним потребам. Насправді деіндустріалізація може обернутися для країни значно жорстокішим експериментом над суспільством, ніж сама індустріалізація 30—40-х років минулого століття, основним побічним ефектом якої стала спроба знищити класичне українське село. Де- індустріалізація — може вилитися в знищення проми- слової містоутворюючої основи сучасних українських міст, більшість яких розташовані на Сході України. З другого боку ми не можемо ігнорувати і інте- реси імпортерів, торговельної еліти, офісних праців- ників і тих, кого класики понад сотню років тому на- звали дрібними крамарами, а в сучасних умовах — чи- сельних представників малого та середнього бізнесу. У цьому сенсі природа індустріальних міст і міст торго- вельних зовсім різна. І обидва типи мають право на існування в нашій країні. Гаслом має бути: «Співісну- вання, а не витіснення одних іншими! Синергія взає- модії, а не Руїна взаємного знищення!» Не деіндустріалізація, а саме нова, «розумна» ін- дустріалізація — орієнтована на чітко визначені, в тому числі нові ринки та сектори економіки, на модерніза- цію виробництва, на конкретний сегмент спожи- вання — необхідна нині Україні. Це дасть нові робочі місця громадянам, нові надходження до бюджету, нові кошти для розвитку. При цьому стимулювати слід передусім внутрішній ринок — це до питання про ринки збуту. Саме розвиток інфраструктурних проек- тів виводив із глибокої кризи і Сполучені Штати, і Ні- меччину, і навіть Китай. Безумовно, це хороший ре- цепт економічного піднесення й для України. Загальносвітовим трендом, що народився в про- відних економіках, стає розуміння, що в найближчі де- сятиліття національні економіки матимуть зростання передусім за рахунок стимуляції купівельної спромож- ності власного населення, монетизації соціальних від- носин держави з громадянами, передових монетарних інструментів, що є, по суті, прямим роздаванням гро- шей населенню. Це сприятиме зростанню сфери пос- луг, малого й середнього бізнесу. І це — теж сценарій для підйому вітчизняної економіки. Однак слід розуміти, що тільки навколо потужної передової, сучасної, конкурентоспроможної індустрії в Україні (як і всюди у світі) можливі розвиток малого та середнього бізнесу, внутрішнього ринку, зростання реальних доходів громадян, формування того самого, такого потрібного, третього сектору, громадянського суспільства. Без сучасної «розумної» неоіндустріальної основи жодне зростання неможливе. Серед комплексу економічних, політичних, соці- альних та інших причин, які обумовили нездатність вітчизняної економіки гідно протистояти викликам нинішньої, та мабуть і наступних криз, без яких саме існування ринкової економіки є неможливим, однією із визначальних, є саме невідповідність якості техно- логічного розвитку України останніх років сучасним світовим тенденціям. Загальна відсталість технологіч- ної бази національної економічної системи та слаб- кість механізмів її інноваційного оновлення − все це значно посилює та буде і у подальшому посилювати негативний вплив кризових ситуацій у світі на ситуа- цію в Україні та ускладнювати процеси подолання їх негативних наслідків. Проте нинішня ситуація в еко- номіці України є свідченням того, що дана проблема і надалі залишатиметься однією серед найбільш актуа- льних. Технологічна різноукладність вітчизняної еконо- міки, наявність різних техноекономічних секторів, ри- нкових і галузевих сегментів − це особливість перехід- ного етапу її розвитку у технологічному і структурному вимірах. На мій погляд назріла необхідність за європейсь- кими аналогами у створенні постійно діючої Групи висо- кого рівня у складі представників держави, великого, се- реднього та малого бізнесу, науковців та представників громадянського суспільства з координації основних стра- тегічних напрямків розвитку вітчизняної промисловості. Робочим апаратом такої групи міг би стати Інститут еко- номіки промисловості НАН України із залученням і ак- тивістів нашої Академії економічних наук. В той же час поточний стан речей не може не хвилювати будь кого з нас, як фахових економістів. З одного боку декларуються завдання якомога швидше наблизитися до найбільш розвинутих країн світу, а з іншого — у найбільш відомих світових рейтингах по- зиції України не покращуються, а часом навіть і погі- ршуються. Якщо нині Україна, за даними Heritage Foundation, перебуває на 162-му місці у світі в рейти- нгу економічних свобод (найгірший показник для єв- ропейських держав), то це не просто тривожний дзві- нок. Це вже набат! Загалом ситуація, що складається у світі така, що за підрахунками Financial Times, майже мільярд чоло- вік у світі, що розвивається, ризикують випасти з лав середнього класу, що зароджується. За останні 30 ро- ків вражаючій кількості людей вдалося здолати межу бідності, але тепер виникають сумніви, чи вдасться їм не скотитися назад. Зростаюча нерівність і уповіль- нення темпів зростання світової економіки можуть спричинити серйозні наслідки для бізнесу, активно ін- вестувавшого в ринки, що розвиваються. Одне з най- важливіших питань, яким задаються уряди, — як упо- ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 2016/№1 219 вільнення розвитку позначиться на формуванні сере- днього класу в Китаї і Індії, адже багато хто вважає ці країни двигунами світової економіки в XXI столітті. Чому б нашій секції економістів-міжнародників зараз не ініціювати дослідження переваг і недоліків можливого відродження адаптованого до сучасних умов колишнього проекту “Міжмор’я” шляхом ство- рення Балто-Чорноморсько-Середземноморсько-Кас- пійського торговельного союзу або ж відродження од- нієї з гилок «Великого Шовкового шляху»? Ринки ре- гіону нам знайомі, вони досить місткі й, головне, під- ходять нам за технологічним рівнем. Акцентований рух у цей регіон зможе хоча б частково компенсувати наслідки для нашої економіки сучасного стану політи- чних та економічних відносин з Російською Федера- цією. Вже сьогодні Близький Схід і Центральна Азія — чи не основні ринки збуту для українських товарів, особливо сільськогосподарських продуктів, металу, лі- таків, будівельних матеріалів, добрив. В України і країн регіону спільні геополітичні інтереси. Чому б не розвивати пріоритетні відносини поряд з Польщею, Румунією, також і з Казахстаном, Туреччиною, Іра- ком, Іраном, Азербайджаном, Туркменістаном? Сподіваємося, що й економічні відносини із Ро- сійською Федерацією рано чи пізно будуть збалансо- вані. Сторінку конфронтації, недружніх дій, відвертого волюнтаризму обов'язково буде перегорнуто. Росія — це наш неминучий, самими історією й географією ви- значений стратегічний партнер. До речі, попри всі на- явні протиріччя, Росія до сих пір залишається, напри- клад, для Польщі торговельним партнером №2 після ЄС. Величезна довжина спільного кордону зумовлює цю прописну істину. Закони економіки говорять, що після внутрішнього ринку для будь-якої передової країни головними є ринки найближчих, зі спільним кордоном, сусідів. Тому очевидно, що згодом україн- ські товари повернуться на величезний російський ри- нок, і це повернення має стати справжнім проривом для української економіки та величезним кроком до її відродження, а отже, до загального добробуту, але вже на новій, сучасній, «розумній неоіндустріальній основі». Відсутність чітких, прозорих, реалістичних планів і дій уряду з реформування економіки, а також склад- нощі з виконанням умов МВФ, безумовно, негативно вплинули на очікування бізнесу. Спроби уряду покра- щити бізнес-клімат, щоб надати поштовх розвитку ма- лого і середнього бізнесу, не були вдалими, особливо з прийняттям Бюджетного, Податкового та Митного кодексів. Інші підготовлені законодавчі ініціативи врешті не були схвалені парламентом країни. Ми про- сто зобов'язані реалізувати систему, що дає змогу забез- печити приплив інвестицій замість кредитів. "Гроші по- зичають чужі й на певний час, а віддають свої та наза- вжди", — говорить, здається, народна мудрість. І мо- жна додати: плюс відсотки. Плюс відсотки з відсотків (особливість кредитів від МВФ). Побачити, до чого призводить політика непродуманих кредитних позик, можна на прикладі Ліберії або Аргентини. У першому випадку кожен громадянин задовольняється в серед- ньому 90 центами — одним доларом на день, але дер- жава виплачує за боргами перед МВФ суми, рівнозна- чні трьом доларам на день на кожного громадянина. У другому випадку два дефолти призвели до того, що земля в Аргентині й ряд стратегічних об'єктів перей- шли у власність зовнішніх кредиторів. Не думаю, що хтось у захваті від того, що Україна може в перспективі стикнутися з комплексним, комбінованим варіантом. І знову питання впирається в необхідність нової інду- стріалізації, без якої в країну не піде інвестор. Неодноразово доводилося на різних рівнях управ- ління, засобах масової інформації та зібраннях чути про те, що Україні ніби то не треба буде виплачувати всі борги за кредитами. Мовляв, прийдемо в Європу, і Захід нам спише наші боргові зобов'язання, як на початку 1990-х списав половину боргу Польщі. Мов- ляв, ми їм покажемо реформи, а вони нам — бац! — і спишуть борги. Однак не будемо забувати про те, що реформи — як і демократія, європейські стандарти та інші речі — потрібні не Європі. Європа упевнена, що вони необхідні нам. Заохочувати людину тільки за те, що вона вмивається та чистить зуби, ніхто не буде — гігієна потрібна передусім самій людині. До того ж Україна не Польща. На початку 90-х років минулого століття справді склалася унікальна ситуація, коли з Польщі завдяки впливу її чисельної діаспори та не без участі та певного лобіювання в ка- толицькому середовищі з боку Іонна Павла ІІ почали робити зразково-показову країну, на прикладі якої можна було продемонструвати іншим країнам Східної Європи можливості при переході від соціалістичного господарювання до ринкової економіки. Для Польщі зробили чимало винятків, і це стосується не лише боргових зобов'язань. Польща одержала де-факто пільгові умови при входженні в європейський спіль- ний ринок (ні Чехія, ані Угорщина, ані Словаччина, ані країни Балтії такими умовами похвалитися не могли). Чи є в нас щось подібне, що має змусити Єв- росоюз піти нині на поступки Україні? Тому, як науковці, ми повинні досить обережно ставитися до того, що Лєшек Бальцерович на посту радника президента України зможе повторити шлях, який пройшла Польща. Бальцерович провів не ре- форми, а передреформи — комплекс дій із порятунку польської економіки. Реформи розпочалися пізніше — після шокової терапії Бальцеровича. Якщо вже зайшла мова про Польщу, то в мене є для вас і декілька цікавих новин. По-перше, на мину- лих і поточних зборах ми приймаємо до своїх лав де- кількох представників як польської економічної дум- ки, так і представників польського земляцтва Донеч- чини, які евакуювалися влітку 2014 р. на свою етнічну Батьківщину, але не поривають зв’зків з Україною (зо- крема це присутні тут Олексій Квілінський та Анато- лій Терлецький). По-друге, наша Академія підписала угоду про співпрацю з Фундацією «Міжнародний ін- ститут співробітництва та розвитку» при Познан- ському економічному університеті Президентом якої є вже згадуваний мною Олексій Квілінський. Користу- ючись нагодою запрошую всіх приєднуватися до по- шуку шляхів поглиблення нашої співпраці. На жаль, Україна, внаслідок застарілої структури економіки, опинилась серед країн, які найбільше по- терпають від світової кризи, тому сподіватись на швидкий вихід на передкризові рубіжі та структурні трансформації економіки не доводиться. Зараз як ні- коли Україні насамперед потрібні дії, спрямовані на стабілізацію державних фінансів, оздоровлення бан- ківської системи, спрощення системи регулювання і стимулювання конкуренції. Не вживши цих заходів, Україна буде програвати у гострій конкурентній бо- ротьбі країнам, що винесуть потрібні уроки після кризи. Наявність подібних розривів та необхідність їх ліквідації і ставить на порядок денний перед членами нашої академії низку завдань з нагального реформу- вання напрямків наших досліджень з метою підго- товки відповідних рекомендацій для всіх рівнів держа- вного керівництва. З іншого боку — це також і сво- єрідний «момент істини», який дає нам нагоду визна- читися, який свій доробок ми, як еліта економічної ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 220 ВІСНИК ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ УКРАЇНИ думки країни, можемо запропонувати народу, країні та владі у найближчій та більш віддаленій перспективі. Виходячи з вищевикладеного пропонується Президії (відповідальні Є.В. Савельєв, М.Г. Білопольський, В.І. Ляшенко) організувати до листопада 2016 р. збір матеріалів, їх узагальнення та підготовку до друку моно- графії «Чи потрібна промисловість Україні майбут- нього?» та роздати її учасникам Загальних зборів 2017 року (проект орієнтовної структури наведений у першому номері журналу «Вісник економічної науки України» за 2016 рік, який Ви отримали при реєстрації). А зараз дозвольте мені дещо відійти від традицій- ної форми нашого звіту, і не зупинятися на основних результатах, які отримали протягом звітного періоду члени нашої академії, оскільки через об’єктивні обста- вини Президія не отримала своєчасно звіти від біль- шості наших відділень та членів академії. На жаль нам не вдалося оперативно перебудувати нашу взаємодію на електронну форму спілкування. У подальшій частині свого виступу я хочу зупини- тися головним чином на питанні розробки стратегії дій нашої академії в умовах набрання чинності Законами України про вищу освіту та нової редакції Закону Укра- їни про наукову та науково-технічну діяльність. Стаття 19 Закону про наукову і науково-технічну діяльність має назву «Наукова і науково-технічна ді- яльність у системі вищої освіти» та наступний зміст: «1. Наукова та науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах є невід’ємною складовою освіт- ньої діяльності і провадиться з метою інтеграції на- укової, освітньої і виробничої діяльності в системі ви- щої освіти. 2. Наукова і науково-технічна діяльність у системі вищої освіти провадиться відповідно до зако- нів України "Про освіту", "Про вищу освіту" та цього Закону. 3. Вищі навчальні заклади в частині прова- дження ними наукової (науково-технічної) діяльності підлягають державній атестації в порядку, визначе- ному Кабінетом Міністрів України. 4. На вищі навча- льні заклади (університети, академії, інститути), що пройшли державну атестацію в частині провадження ними наукової (науково-технічної) діяльності, поши- рюються гарантії забезпечення наукової (науково-тех- нічної) діяльності, визначені цим Законом для науко- вих установ. На науково-педагогічних працівників та- ких вищих навчальних закладів поширюються гарантії наукової (науково-технічної) діяльності, визначені цим Законом для наукових працівників». Важливим досягненням цієї редакції Закону, є наявність в ньому Статті 23 «Громадські наукові орга- нізації». Зацитую її: «1. Громадські наукові організації (громадські академії наук, наукові товариства, наукові асоціації, спілки, об’єднання тощо) - це об’єднання вчених для цілеспрямованого розвитку відповідних напрямів науки, захисту фахових інтересів, координа- ції науково-дослідної роботи, обміну досвідом. Гро- мадські наукові організації підлягають реєстрації та ді- ють відповідно до законодавства про громадські об’єд- нання з урахуванням положень цього Закону. 2. Гро- мадські наукові організації для виконання статутних завдань можуть утворювати тимчасові наукові колек- тиви, науково-дослідні, проектно-конструкторські, експертні, консалтингові, пошукові організації, спів- працювати з іноземними та міжнародними організаці- ями, бути колективними членами міжнародних на- уково-фахових об’єднань, спілок, товариств відпо- відно до законодавства України. 3. Громадські наукові організації можуть: 1) вносити до органів державної влади пропозиції щодо реалізації та удосконалення державної політики у сфері наукової і науково-техніч- ної діяльності; 2) пропонувати своїх представників до складу Ідентифікаційного комітету, консультативно- дорадчих та експертних органів, що утворюються при органах державної влади. 4. Органи державної влади можуть залучати гро- мадські наукові організації та ради молодих вчених за їх згодою до участі у підготовці та виконанні рішень стосовно наукової і науково-технічної діяльності, на- укової і науково-технічної експертизи, науково-техні- чних програм, проектів і розробок та у взаємодії з ними інформувати населення про безпеку, екологічну безпечність, економічну та соціальну значущість, еко- логічні та соціально-економічні наслідки реалізації відповідних програм, проектів і розробок». А от як звучить Стаття 25 «Регіональні наукові центри»: «1. Регіональні наукові центри створюються з метою підвищення ролі науки в розробленні та ре- алізації ефективної регіональної політики, її орієнтації на поєднання загальнодержавних і регіональних інте- ресів, наукове забезпечення розв’язання актуальних проблем соціально-економічного розвитку регіонів. 2. Регіональні наукові центри створюються Націона- льною академією наук України спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері наукової та на- уково-технічної діяльності, за погодженням з відпо- відними місцевими органами виконавчої влади». Стаття 66 чинного Закону України «Про вищу освіту» має назву: «Інтеграція наукової, науково-тех- нічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих академій наук». Наведу її зміст повністю: «1. Інтеграція наукової, на- уково-технічної та інноваційної діяльності вищих на- вчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих акаде- мій наук здійснюється з метою розроблення та вико- нання пріоритетних наукових програм, проведення наукових досліджень, експериментальних розробок тощо на засадах поєднання кадрових, фінансових, тех- нічних та організаційних ресурсів відповідно до зако- нодавства. 2. Основними напрямами інтеграції наукової, на- уково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів і наукових установ Національної академії наук України, національних галузевих акаде- мій наук є: 1) участь у розробленні та виконання дер- жавних цільових програм економічного і соціального розвитку; 2) проведення спільних наукових дослі- джень, експериментальних та інноваційних розробок тощо, у тому числі за рахунок державного бюджету та власних надходжень; 3) участь у створенні науково- навчальних, науково-дослідних об’єднань, інновацій- них структур та інших організаційних форм коопера- ції; 4) впровадження спільно створених інноваційних продуктів у виробництво, інші галузі економіки тощо; 5) забезпечення набуття, охорони та захисту прав ін- телектуальної власності на результати наукової та на- уково-технічної діяльності; 6) провадження спільної видавничої та інформаційно-ресурсної діяльності; 7) залучення вищими навчальними закладами науко- вих працівників з наукових установ і організацій На- ціональної академії наук України, національних галу- зевих академій наук та науковими установами і орга- нізаціями академій науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів на основі трудового дого- вору (контракту) для провадження освітньої і наукової ОФІЦІЙНИЙ ВІДДІЛ 2016/№1 221 діяльності, зокрема до підготовки аспірантів і докто- рантів, підготовки та експертизи підручників, навча- льних посібників, освітніх програм та стандартів ви- щої освіти для забезпечення навчального процесу у вищій школі; 8) організація на базі наукових установ і організацій Національної академії наук України, наці- ональних галузевих академій наук наукових дослі- джень молодих вчених, докторантів та аспірантів, систематичної виробничої практики студентів вищих навчальних закладів із забезпеченням їх безпосеред- ньої участі у проведенні наукових досліджень». Відповідна стаття 68 «Організаційні форми про- вадження наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності» дає нам можливість пошуку найбільш ефективних форм взаємодії: «1. Наукова, науково-тех- нічна та інноваційна діяльність може провадитись ви- щими навчальними закладами, у тому числі через створені ними юридичні особи, предметом діяльності яких є доведення результатів наукової і науково-тех- нічної діяльності вищого навчального закладу до стану інноваційного продукту та його подальша комерціалі- зація. 2. До виконання наукових і науково-технічних робіт у вищому навчальному закладі можуть залуча- тися науково-педагогічні, наукові і педагогічні пра- цівники, інші працівники вищих навчальних закладів, особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, а також працівники інших організацій. 3. Вищі навчальні заклади, зокрема які є заснов- никами інноваційних структур різних типів (наукові та технологічні парки, бізнес-інкубатори тощо), мають право проводити спільні наукові дослідження, демон- страційні досліди тощо, у тому числі з використанням земельних ділянок, які знаходяться в постійному ко- ристуванні вищих навчальних закладів». На виконання положень цих законів виконуючи свої статутні положення щодо розбудови ланцюжка «наука-освіта-бізнес», наша Академія виступила спі- льно з Полтавським університетом економіки і тор- гівлі Укоопспілки та евакуйованим до Дніпропетров- ська «Сімферопольським вино-коньячним заводом» засновницею громадської спілки «Міжнародний центр соціально-економічних досліджень проблем модерні- зації та розвитку кооперації», офіс якої розташований у Полтавському університеті. На нашу думку це може підсилити представництво економічної науки в регіоні та сприяти його сучасній модернізації. На мою думку перелічені статті цих законів також повинні скласти правове підґрунтя створення на базі регіональних центрів НАН та МОН України мережі регіональних інноваційних систем, які дозволять іні- ціювати формування спеціальних регуляторних режи- мів прискорення реалізації пріоритетних напрямків розвитку регіонів, тим самим прискорити подолання відставання у впровадженні сучасних технологій з ме- тою випереджального розвитку регіонів та країни в ці- лому. Тому пропонується розгорнути відповідне обгово- рення на шпальтах нашого журналу і доручити Президії (академіки Є.В. Савельєв, М.Г. Білопольський, В.І. Ля- шенко) узагальнити відповідні пропозиції, надати їх у відповідний комітет Верховної Ради, а також розробити відповідні заходи з реалізації та доповісти про виконання на наступних Загальних Зборах. Далі декілька традиційних організаційних питань. Традиційно за звітний період членами академії видано значну кількість монографій, підручників, навчальних посібників, збірників наукових праць тощо. Вважаю, що на цьому більш детально зупи- няться керівники регіональних осередків. Новим статутом було передбачено з метою усу- нення проблем, які виникають при визначенні квору- мів на загальних зборах, а також втратою деякими чле- нами зв’язків з академією, введення поряд з членами та членами-кореспондентами звань - почесних та асо- ційованих членів до яких відносити тих, хто фактично втратив зв’язки з академією в силу різних обставин. Минулого року ми приймали відповідні рішення про перереєстрацію та щодо складання відповідних спис- ків регіональними центрами та місцевими відділен- нями і передачі їх Президії для узагальнення і затвер- дження на цьогорічних зборах. Згідно нової редакції Статуту ці категорії наших членів не будуть враховува- тись як «бойові багнети» нашої організації при визна- ченні відповідних кворумів та прийнятті рішень. Цю ро- боту треба завершити, думаю, у першому півріччі цього року. Тому прошу віце-президента М.Г. Білопольського взяти виконання прийнятих відділеннями та центрами кадрових рішень під особистий контроль. Втім хочу іще раз і цього року наголосити, що сучасна криза висвітлила ще раз напрям, над яким слід було б попрацювати як Президії нашої академії, так і її членам, — це співробітництво з недержавними аналі- тичними центрами, які починають відігравати все більш суттєву роль у формуванні економічної політики уряду. У лавах нашої академії майже немає представ- ників цих структур, що не сприяє інформаційним контактам та вирішенню статутних завдань академії. Тому вважав би за доцільне ще раз обговорити на цих зборах питання співробітництва з недержавними ана- літичними центрами та їх більш активного залучення до роботи в нашій академії. Відповідний пункт пропо- нував би внести і до проекту рішення наших Загальних зборів. Ще раз хочу рекомендувати регіональним центрам, місцевим відділенням та членам Академії при наданні щорічних звітів не обмежуватися тільки переліком ста- тей, конференцій та назв виконаних наукових тем, але й більш детально висвітлювати зміст наукового доробку (результати аналізу, виявлені тенденції та закономірно- сті, розроблені концепції, обґрунтування перспективних напрямків досліджень тощо). Це сприятиме підготовці змістовних звітів як керівників регіональних відділень, так і загалом Президії нашої академії. Ще раз нагадаю, що наша Академія економічних наук України вже понад протягом 20 років її існування ніколи не залишалася осторонь від сучасних соціа- льно-економічних проблем України. Певний погляд та певні думки на сучасні проблеми будуть висловлені в процесі обговорення доповіді Президії та стану еконо- міки на зборах та знайдуть своє відображення на шпа- льтах як академічних, так і інших видань. Усе це дасть змогу наблизити головну мету — зро- бити правильні висновки та знайти шляхи подолання негативних наслідків сучасної кризи. Любіть Україну! Дякую за увагу! Запрошую до дискусії!

Звіт президії АЕН України на щорічних загальних зборах 13-14 травня 2016 р.

Репозитарії

Схожі ресурси