Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини)
Рецензія на книгу: Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) / Відп. ред. В.А.Смолій. – К.: Інститут історії України, 2012. – 347 с....
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106467 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) / О.О. Боряк // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 188-196. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-106467 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1064672016-09-30T03:02:21Z Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) Боряк, О.О. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) / Відп. ред. В.А.Смолій. – К.: Інститут історії України, 2012. – 347 с. 2013 Article Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) / О.О. Боряк // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 188-196. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106467 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди |
| spellingShingle |
Рецензії й огляди Рецензії й огляди Боряк, О.О. Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) Український історичний журнал |
| description |
Рецензія на книгу: Дзюба О. Приватне життя козацької старшини
ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної
спадщини) / Відп. ред. В.А.Смолій. –
К.: Інститут історії України, 2012. – 347 с. |
| format |
Article |
| author |
Боряк, О.О. |
| author_facet |
Боряк, О.О. |
| author_sort |
Боряк, О.О. |
| title |
Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) |
| title_short |
Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) |
| title_full |
Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) |
| title_fullStr |
Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) |
| title_full_unstemmed |
Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) |
| title_sort |
дзюба о. приватне життя козацької старшини хvііі століття (на матеріалах епістолярної спадщини) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Рецензії й огляди |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106467 |
| citation_txt |
Дзюба О. Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття (на матеріалах епістолярної спадщини) / О.О. Боряк // Український історичний журнал. — 2013. — № 2. — С. 188-196. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT borâkoo dzûbaoprivatnežittâkozacʹkoístaršinihvííístolíttânamateríalahepístolârnoíspadŝini |
| first_indexed |
2025-07-07T18:31:40Z |
| last_indexed |
2025-07-07T18:31:40Z |
| _version_ |
1837014031932588032 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №2
РЕЦЕНЗІЇ Й ОГЛЯДИ
Вихід у світ під грифом Інституту історії
України НАНУ праці Олени Дзюби, у на-
зві якої є слова «приватне життя», – цілком
очікувана подія, адже ця монографія стала
логічним продовженням низки публікацій
зі сфери мікроісторії, що видаються інсти-
тутом у рамках започаткованої 2010 р. серії
«З історії повсякденного життя в Україні»1.
В академічній науці цей напрям активно
розробляється з кінця 1990-х рр., коли розпо-
чався пошук підґрунтя для багатовекторно-
го бачення історії – як у цілому, так і окремої людини у суспільстві2. Відтак
з’явилося розуміння необхідності персоніфікації історії, а отже, вивчення окре-
мих індивідуумів і малих соціальних груп, способу життя та поведінки.
Саме тоді окреслився інтерес й до приватного життя, за визначенням ро-
сійської дослідниці Н.Пушкарьової, – сфери повсякденності, залежної від інди-
відуальних, приватних рішень3. Ці напрями студіювань потужно представлені
в російській історіографії працями відомих дослідників: історика Ю.Лотмана
(про побут російського дворянства)4, культуролога Л.Гуревича5, а в останнє де-
1 Див. сайт Інституту історії України НАНУ: [Електронний ресурс]: http://www.history.org.
ua/?litera&askAbout=jittia
2 Див.: Мифология и повседневность: Гендерный подход в антропологических дисципли-
нах: Мат. конф. – Санкт-Петербург, 2001; Борисов С.Б. Мир русского девичества 70–90-е гг.
ХХ в. – Москва, 2002; Мужики и бабы: Мужское и женское в русской традиционной культуре:
Энциклопедия. – Санкт-Петербург, 2005 та ін.
3 Пушкарёва Н.Л. «История повседневности» и «история частной жизни»: содержание и со-
отношение понятий // Социальная история: Ежегодник: 2004. – Москва, 2005. – С.100.
4 Лотман Ю.М. Быт и традиции русского дворянства (XVIII – начало XIX вв.). – Санкт-
Петербург, 1994; Его же. Декабрист в повседневной жизни (Бытовое поведение как историко-
психологическая категория) // Его же. Избранные статьи: В 3 т. – Т.1. – Таллинн, 1992.
5 Гуревич А.Я. Многозначная повседневность средневекового человека // Искусство кино. –
1990. – №6; Его же. Проблемы средневековой народной культуры. – Москва, 1981.
Дзюба О.
Приватне життя кОзацькОї старшини
ХVІІІ стОлІття (на матерІалаХ еПІс тОляр нОї
сПаДщини) / Відп. ред. В.А.Смолій. –
К.: Інститут історії України, 2012. – 347 с.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Рецензії й огляди 189
сятиліття – дослідницею історичної етнографії Н.Пушкарьовою, яка фактично
вперше в історичній науці Росії розгорнула вивчення проблематики з «історії
приватного життя», «історії жінки», «історії повсякденності», спираючись на
підходи, прийоми та методи прихильників школи «Анналів»6.
Нині не викликає сумнівів, що розгляд сфери приватного життя дає до-
слідникові можливість якнайближче підійти до розуміння індивіда, історії
конкретної людини. У цілому коло питань, які могли б бути долученими до
«приватного життя», «приватності», досить широке. Відтак кожен дослідник
шукає свою специфіку7. Історик будує свої студії на основі мікроаналізу життє-
вих історій. Його насамперед цікавить, як це відбувалося? Як та чи інша подія
вплинула на повсякденний побут людини? Він звертає увагу на ментальність
і ментальні стереотипи, емоційні реакції, історію особистісних переживань
окремих людей8. Етнолог занурюється передусім у побутові обставини життє-
діяльності особи й, відповідно, його цікавлять конкретні традиційно-побутові
компоненти, включно з матеріальними формами існування індивідуума, по-
всякденними навичками та звичаєвістю9. Але за будь-яких підходів царина
приватного життя, котра розглядається під кутом «особистої долі індивідуу-
ма», окреслюється в координатах як конкретного часу/простору/оточення, так і
тріади: життя – любов – смерть.
Вдалим поєднанням різнобічних підходів до вивчення приватного жит-
тя є монографія О.Дзюби під інтриґуючою для пересічного читача назвою
«Приватне життя козацької старшини ХVІІІ століття...». Про те, що книга ви-
кликала неабиякий інтерес, свідчить її статистика на сайті Інституту історії
України НАНУ – понад 7260 переглядів і 483 завантаження (станом на се-
редину квітня 2013 р). Виглядає, що сучасний читач таки відчуває потребу
зануритися саме у внутрішнє життя своїх предків. За слушним зауваженням
авторки, це відкриває шлях до розуміння сучасниками таких факторів, як со-
ціальна структура суспільства, рівень правової свідомості та чинні правові
норми, релігійні вірування, звичаї, традиції, культурні типи тощо. Найбільша
ж концентрація приватного простежується передусім у родині – колі спорідне-
них людей, поєднаних не тільки за кров’ю, але й вихованням, спільними кло-
потами, переживаннями, спогадами тощо. Таким осередком у всі часи (і пра-
ця О.Дзюби це беззастережно підтверджує) була саме сім’я, де засвоювалися
культурні, традиційні, духовні цінності, вироблені суспільством.
6 Див.: Пушкарёва Н.Л. Частная жизнь русской женщины: невеста, жена, любовница (Х – на-
чало ХIХ вв.). – Москва, 1996.
7 Див.: Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921–1928 рр.) / Відп.
ред. С.В.Кульчицький. – К., 2010; Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина
1940-х – середина 1950-х рр.) / Відп. ред. В.М.Даниленко. – К., 2010; Якубова Л. Повсякденне
життя етнічних меншин радянської України у міжвоєнну добу. – К., 2011; Повсякдення ранньо-
модерної України: Історичні студії в 2 т. – Т.1: Практики, казуси та девіації повсякдення / Відп.
ред. В.Горобець. – К., 2012.
8 Див.: Пушкарёва Н.Л. История повседневности и частной жизни глазами историка //
Социальная история: Ежегодник: 2003. – Москва, 2003.
9 Див., напр.: Семейные узы: Модели для сборки: Сб. ст. – Кн.1–2. – Москва, 2004; Новый быт
в современной России: гендерные исследования повседневности / Под ред. Е.Здравомысловой,
А.Тоткинз, А.Темкиной. – Санкт-Петербург, 2009; Российский гендерный порядок: социологичес-
кий подход / Под ред. Е.Здавомысловой, А.Темкиной. – Санкт-Петербург, 2007 та ін.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
190 Рецензії й огляди
Зрозуміло, що погляд у приватне життя вимагає звернення до специфіч-
них джерел. Ідеться про перелік документів суто приватного характеру, а
саме – листування, щоденники, мемуари, автобіографії, життєописи (зважа-
ючи на специфічний характер деякі дослідники узагальнено назвали їх «сен-
тиментальними»), а також приватноправові (нотаріальні) акти, зокрема запо-
віти, приватні грамоти, міські статути, генеалогії, епітафії, літературні тексти
тощо. Слід відзначити, що за уявної чисельності джерел, усі вони визначають-
ся своєю лаконічністю, прихованістю інформації. Занурення дослідниці в да-
леке від нас ХVІІІ ст., виокремлення в ньому «голосів», які б свідчили про при-
ватне життя української козацької старшини – є спробою надзвичайною. Адже
фактично йдеться про максимальне наближення до розуміння особливостей
життєдіяльності еліти суспільства того часу, зокрема стереотипів поведінки,
рис ментальності – усього того, що, власне, і відкриває шлях до «олюднення
історії».
Зважаючи на те, що найпоширенішою формою комунікації у ХVІІІ ст.
було листування, в основу монографії О.Дзюби покладено кореспонденцію
представників козацької старшини, а також вихідців із міщан і духівни-
цтва. Глибоке занурення авторки у відокремлений від нас кількома століт-
тями час далося взнаки. Фактично, в її розпорядженні виявили листи об-
меженого кола осіб, зокрема родин Полетик, Сулим, Скоруп, Войцеховичів,
Милорадовичів, Забіл, Марковичів, а також П.Завадовського, І.Кулебяки,
Г.Ґалаґана, О.Шафонського, Г.Кониського, М.Ханенка, К.Розумовського,
П.Калнишевського, Ф.Прокоповича, Г.Сковороди, Я.Лизогуба та ін. Проте
задля отримання цих матеріалів – як комплексів, так і окремих листів,
О.Дзюбі довелося не лише виявити та опрацювати весь обшир літературних
праць із публікаціями епістолярної спадщини за останні майже півтора сто-
ліття (О.Лазаревського, В.Модзалевського, О.Васильчикова, П.Клепацького,
М.Горбаня, М.Петрова, Л.Гісцової та ін.), але й звернутися до документів,
що зберігаються, зокрема, у Центральному державному історичному архі-
ві України в м. Києві, Інституті рукопису Національної бібліотеки України
імені В.Вернадського, фондах Чернігівського історичного музею імені
В.Тарновського, Російському державному архіві давніх актів, Російській на-
ціональній бібліотеці імені М.Салтикова-Щедріна, Російському державному
військово-історичному архіві. Окрім епістолярної спадщини залучено також
джерела з генеалогії старшинських родин, заповіти, правові кодекси.
У своїй сукупності використані джерела проливають світло передусім
на аспекти родинного життя, що відображено у запропонованій авторкою
структурі дослідження: проблеми родинні, взаємини між батьками й дітьми;
одруження, роль родини в пошуках наречених і шлюбних змовинах; інтимне
листування; подружнє життя, місце та роль жінки у сім’ї, виховання й освіта
дітей, релігійні переживання, життя, смерть, церква; приятельські, патроно-
лістські взаємини; учителі та учні; інтелектуальні інтереси, генеалогічні по-
шуки, бібліофільство.
Уже перші сторінки книги присвячено саме родинним проблемам, котрі
розглядаються, зокрема, на матеріалах комплексу листів Григорія Полетики
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Рецензії й огляди 191
(1725–1784 рр.) – письменника, громадського, політичного та культурно-
го діяча козацько-старшинського походження. Перед читачем розгортається
панорама життя старшинського роду, що тягнувся від його батька – Андрія
Полетики, який мав п’ятьох синів і чотири дочки (ще чотири сини померли
в дитинстві). Сучасний читач із подивом для себе відкриє простий постулат:
за словами Г.Полетики, повсякденне життя, як понад 235 років тому, так і
тепер, проходить у «суетах человѣческихъ». Серед тодішніх сімейних клопотів
братів Полетик (Григорія, Степана, Івана, Андрія) – майнові суперечки з нео-
дмінними судовими позовами (та, відповідно, свідченнями про хабарництво
у судах), непорозуміння, тяжби (між батьком і сином, між братами) при по-
ділі спадщини, що інколи ставало причиною образ і демонструвало вчинки
«сверхъ натуралніе», клопотання щодо чинів, улаштування дітей на навчання
та службу, встановлення опіки, а також різного роду справи з метою допомогти
не тільки рідним (протекції «сродственникам»), але й знайомим, дружні пора-
ди тощо. У всьому розмаїтті життєвих справ, «хлопотах» і «безпокойствах», чіт-
ко простежується закономірність – родинна підтримка та взаємодопомога були
усталеними нормами у суспільстві. Так само, як розподіл майна між членами
родини за принципом рівності, без втручання судів, також мав місце – про
це свідчить, зокрема, фраґмент листа Кирила Розумовського до сина Андрія:
«Даби послѣ кончины моей не имели нужды разбираться, […] и не таскаться
по судам попусту».
Представлене також листування родини Войцеховичів, зокрема військо-
вого канцеляриста та бунчукового товариша Андрія Войцеховича – з «любез-
ними» синами. У ньому простежуються як суворість у ставленні до дітей, так і
прагнення батька бачити їх здоровими, багатими й благополучними. Про на-
магання убезпечити нащадків від помилок молодості, вплинути на їхню пове-
дінку свідчать листи Федора Чуйкевича до свого пасинка – Михайла Ханенка.
Усталеною нормою була повага до батька та старших у родині. Діти, су-
дячи з листа студента-медика Олексія Сидоровича, усвідомлювали, що ма-
ють підтримувати зв’язки з рідними «по синовской […] должности». Вони
розуміли тугу батьків при розлученні, зверталися до них: «Милостивый госу-
дарь батюшка», «Милостивая государиня матушка», детально описували своє
життя, службові й інтелектуальні здобутки, вітали зі святами, радилися при
розв’язанні господарських справ, піклувалися та підтримували їх у випадку
хвороби, смерті рідних тощо. Позбавлення батьківського благословення було
неабияким покаранням для дітей.
В окрему главу авторка виділяє проблеми шлюбу, пошуку наречених.
У родинах козацької старшини одружувались як за взаємними почуттями, так
і за порадою батьків чи близьких родичів. Особливо вболівали за заміжжя до-
чок. Авторка розгортає перед читачем захоплюючу родинну справу чернігів-
ського полковника П.Милорадовича, який будь-що намагався перешкодити
шлюбу своєї двадцятирічної дочки з Іваном Дашкевичем – онуком прилуць-
кого полковника Григорія Ґалаґана. У ній – далеке відлуння глибоких і щи-
рих почуттів, упертості характеру, наполегливості у відстоюванні своїх рішень
та прав, і надія, що життєві колізії матимуть щасливу розв’язку. Сучасники
Український історичний журнал. – 2013. – №2
192 Рецензії й огляди
можуть почерпнути у цій історії й батьківську мудрість, якщо погодяться, що
дочці треба дати волю «в избранном женихѣ. Ей с ним жить, худо ли хорошо,
сожалѣть на вас не будет».
Як свідчать листи, у середовищі козацької старшини мали місце так звані
зговори малолітніх, коли батьки домовлялися про майбутнє одруження дітей
при досягненні ними повноліття. Для сиріт наречених шукала найближча
рідня, вона ж віддавала заміж і справляла весілля (листи С.Лизогуба). У ви-
падках, коли дівчина при досягненні повноліття все ще не виходила заміж,
пошуком нареченого також активно переймалася найближча рідня (лист
Ф.Ширая). Проте участь родини в пошуках наречених не виключала одру-
ження за взаємними почуттями (листування родин Безбородьків, Полетик).
На основі аналізу заповіту О.Дзюба повернула з небуття історію пристрасного
кохання онуки полтавського полковника В.Кочубея, яка заради коханого вте-
кла з дому. Матеріали листування свідчать також про намагання вдів удруге
вийти заміж. Але бажання залишитися вдовою сприймалося в родині з розу-
мінням, що простежується, зокрема, у заповітах.
Очевидно, що для сучасного читача інтимне листування представників
української еліти, яке сягає далекого від нас ХVІІІ ст., становить особливий
інтерес. Адже нині ми стаємо свідками того, як цей унікальний жанр міжлюд-
ського спілкування поступово йде в небуття. Інтернет, електронне листуван-
ня, СМС-повідомлення нині не залишають епістолярному жанру в його тради-
ційній формі рукописного листа, який «мандрує» між поштовими скриньками,
шансів на виживання. Нам залишається лише констатувати, що нащадкам
складно буде дізнатися про наші почуття.
Попри застереження дослідників щодо автентичності «любовних листів»,
які датуються ХVIII ст., авторка скрупульозно зібрала відомі досі зразки та-
кого роду листування, подала детальні пояснення обставин чергової любовної
колізії. Леґендарна історія кохання гетьмана Івана Мазепи та його хрещениці
Мотрі Кочубеївни – такою, якою вона бачиться у дванадцяти любовних по-
сланнях українського володаря, не залишає жодних сумнівів у тому, що ко-
зацька старшина знала, що таке високі почуття. За інтриґуючої назви глави 3
(«Інтимне листування») сучасний читач не знайде в «писмечках» закоханого
чоловіка найменшого натяку на інтимність у сучасному розумінні слова (хіба
що визнання «всѣ члонки цѣлую любезно»). До своєї дівчини він звертається:
«Моя сердечне коханая, наймилѣшая, найлюбезнѣшая Мотроненько», «квѣте
рожаной». Авторка монографії, цитуючи пестливі слова гетьмана, зауважує,
що він використовував образи, почерпнуті ним із народної пісні. Хотілося б
додати, що у цих словах – ідеал жінки ХVІІІ ст., в якому неодмінно згадувати-
муться «очицы», «личко» (біленьке; в іншому місці – «красне»), а також «біла
ручка».
Наступну главу, цілком очевидно, присвячено подружньому життю, а
саме – відносинам між жінкою та чоловіком, розподілу родинних обов’язків,
прийняттю спільних рішень у майнових питаннях, вихованню дітей тощо.
Окремо розглядається місце й роль жінки у сім’ї. Зокрема, авторка знову
звертається до листів чоловіків до своїх дружин: Григорія Полетики до Олени
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Рецензії й огляди 193
Іванівни, Василя Капніста до Олександри (Дьякової), Івана Лашкевича до
Анастасії Милорадович та ін. У них – відлуння давніх житейських повсякден-
них клопотів: господарські справи, звіти про витрати, уболівання за здоров’я
рідних та скарги на власні недуги, поганий настрій, питання спадщини й по-
ділу маєтностей (із висловлюванням побажання «[по] всей справедливості, со-
гласія и спокойствія»), різного роду поради – у справах будівництва, упорядку-
вання садиби, поточні новини (як громадські, так і сімейні), вітання рідним та
багато іншого, того, що становило сенс життя пересічного представника укра-
їнського соціуму. Через усі листи наскрізно проходить повсякденне піклуван-
ня про дітей, включаючи турботу про надання їм якісної освіти, в тому числі
за кордоном, про посаг, який залишався за дочкою в разі її заміжжя. У листу-
ванні простежується усталена норма спільного життя, коли заміжній жінці не
личило з’являтися в товаристві без чоловіка. Так само, як на свята та врочисті
події, на весілля було заведено одягати найкращий одяг, запрягати найкра-
щих коней («употребить лучшую упряжку, тоесть шоры или наборные хомуты,
кучеру же и форейтеру велите надеть рускіе синіе кафтаны»).
Листування дозволило авторці зауважити надзвичайну активність і під-
приємливість жінок. Вони вели господарство, відстоювали свої маєтності,
одружували дітей, опікувалися сиротами. Деякі жінки були добре освіченими.
В останній чверті XVІІІ ст. жінки дедалі більше листів писали власноруч.
Отже, презентований О.Дзюбою у главі 4 («Подружнє життя, місце і роль
жінки у сім’ї») матеріал знову нагадує читачкам і читачам очевидну істи-
ну – якщо почуття після одруження залишаються незмінними, слова, яки-
ми чоловіки висловлюють свої поривання душі, будуть такими ж ніжними:
«Матушка, душа моя, Елена Ивановна», «Дорогой, любезный друг мой, жизнь
моя Сашенька, ангел мой». Хіба що у пристрасному бажанні бути ближчими
до своїх дружин вони подумки цілували їх уже «тысячу раз», і мрії їх става-
ли сміливішими, адже цілували «дорогому другу» вже не тільки «прекрасные
руки твои», але й «ноги, колена, грудь».
Окрему главу присвячено вихованню та освіті дітей – одній із найголо-
вніших родинних проблем. Авторка, аналізуючи доступні їй джерела, зокрема
листи Ганни та Федора Чуйкевичів, Григорія Полетики, Єлизавети Пашкевич
тощо переконливо засвідчує, що виховання дітей у дусі християнської добро-
чинності, порядності й відповідальності, поваги до батьків – було обов’язком
усієї родини. Козацька старшина дедалі більше усвідомлювала роль знань і
належного виховання у майбутній долі продовжувачів свого роду («въ люди
производить»), а відтак їм прагнули дати освіту в найкращих навчальних
закладах – як України, так і Західної Європи. З особливою цікавістю чита-
ються наведені О.Дзюбою фраґменти листів із батьківськими настановами
(«увѣщание») щодо синівської поведінки («яствіями и питіямим, а найпаче
упоящими, что тебе отъ нас запрещается, и долгим сномъ себя не отягощать»).
Вони просили своїх нащадків жити скромно, без «излишеств в платье и га-
лантерее» (листи М.Ханенка до сина Василя). Безумовно, сучасному читачеві
близькі та зрозумілі батьківська емоційність, тривога, біль, спроби мовою сен-
тенцій втримати дітей від поганих учинків. Цілком упізнавана й згадка про
Український історичний журнал. – 2013. – №2
194 Рецензії й огляди
хабар (у розмірі 1200 руб., 30 фунтів шоколаду та кілька соболів на окантов-
ку шуби), переданий батьком «резидентові» заради здобуття сином німецьких
офіцерських чинів.
Звернення до особистого листування козацької старшини дозволило ав-
торці торкнутися також зазвичай прихованих сфер приватного життя, таких,
як дотримання церковних обрядів, сповідання, причастя, миропомазання.
Це дало можливість наблизитися до розуміння того, як у далекі часи індивіду-
ум сприймав сутність життя та смерті.
За матеріалами епістолярної спадщини (листи Петра Завадовського,
Миколи Мотоніса, Миколи Ханенка, Петра Апостола та ін.) відтворено також
приклади дружніх і приятельських стосунків, що мали місце серед представ-
ників вищої соціальної верстви. Показово, що звернення до адресата завжди
відрізнялися шанобливістю. Козацька старшина не була позбавлена й пієте-
ту до впливовіших осіб – тих, на чиє сприяння за необхідності можна було б
розраховувати. Задля цього не оминали нагоди нагадати про себе, висловити
дружні почуття. Так, однією з форм етикету було вітання рідних та приятелів
зі святами, днями ангела, передавання подарунків.
Питання формування світогляду та, відповідно, інтелектуальних інтере-
сів О.Дзюба простежує на прикладі пари вчитель – учні: Феофан Прокопович
і Яків Маркович, Стефан Яворський та Пилип Орлик, Григорій Сковорода і
Василь Томара та Михайло Ковалинський, Георгій Кониський та Опанас
Лобисевич, Василь Рубан. Листи, що збереглися, а також щоденникові записи
засвідчили, яких зусиль докладали вчителі заради плекання високоосвічених
і, головне, моральних учнів. Водночас кореспонденція проливає світло на те,
що українській еліті здавна були притаманними уявлення про такі цінності,
як відданість своєму наставникові, вдячність йому за науку та допомогу, яких
вистачало на десятиліття.
В останній главі предметом уваги виступають особливості перебування ви-
хідців із козацького старшинського (та міщанського) середовища в Петербурзі,
що найменше пов’язане з власне приватним життям. Між тим, у листуванні
простежується активна участь української інтелектуальної еліти у громад-
ському та культурному житті російської столиці, прагнення реалізувати свої
інтелектуальні потенції, та водночас зберегти власну «інакшість». Епістолярій
передає дружню атмосферу «земляцтва», взаємопідтримки, зацікавленості в
успіхах своїх співвітчизників у чужому краю.
Видається цілком закономірним, що праця, присвячена приватному
життю козацької старшини й виписана на матеріалах епістолярної спадщи-
ни у хронологічних межах ХVІІІ ст., виявилася надзвичайно етнографічною.
Представлені в ній відомості можна віднести до розряду раритетних. Так
склалося, що етнологи, занурені переважно в польові матеріали, як власні,
так і своїх попередників, звертаються до свідчень, котрі містяться в архівних
документах, доволі рідко. Відтак доробок О.Дзюби стане у пригоді всім, кого
цікавить духовна й матеріальна культура українців періоду Гетьманщини
взагалі, і побут козацької старшини зокрема. Чи не найцікавішою видаєть-
ся згадка про «родинний хліб», а також узвар, які молоді батьки передавали
Український історичний журнал. – 2013. – №2
Рецензії й огляди 195
найближчій рідні, передусім батькові, після народження своєї дитини. Про те,
що серед козацької старшини це був усталений звичай, свідчить частотність
згадки про нього в листуванні. Авторка слушно зауважує, що ця традиція сим-
волізувала прийняття новонародженого до роду. Щоправда, наступне її при-
пущення, що в ХІХ ст. цей звичай уже мав назву «носити пироги», викликає
сумніви, адже стало він фіксується лише в рівненсько-житомирсько-київсько-
чернігівському ареалі. Суть його полягала в тому, що породілля після пологів
відвідувала свою бабу-повитуху (кумів) із хлібним даром (від двох до дванад-
цяти хлібин/пирогів) у певні, визначені традицією, дні (через «шість неділь»,
«півгода», «год», найближче календарне свято, передусім – на Різдво, а також
на Великдень). Адресат «приносу», своєю чергою, частину «пирогів» повертав
адресантові10. На решті території України був поширеним звичай «носити ве-
черю» на Різдво (бабі-повитусі, кумам), до складу якої, до речі, входили кутя та
узвар. Отже, видається, у середовищі козацької старшини існував інший зви-
чай, суть якого передусім полягала у сповіщанні найближчій рідні про особ-
ливу родинну подію через передавання хлібу (узвару).
Безумовна заслуга авторки – цитування тих фраґментів з опрацьованих
нею документів, в яких розповідається про приготування до весілля («играть
свадбу») та самого дійства. Так, читач із «перших вуст» дізнається про тогочас-
ну весільну термінологію («весельные члены поѣхали перезвою»; «весельные
сваты поѣхали восвояси»), звичай повідомляти рідних про змовини молодих,
надсилаючи їм рушник («дочь моя б’єть челом, рушником поднося»), приготу-
вання посагу («приуготовления к отдачѣ, як ото платя, бѣля, постилѣ и других
надобностей для ей нужнихъ и необходимихъ»; «взят, что ей понравится, на
мантилѣю и для обкладки очопковъ, да на буденную шубку»), випікання коро-
ваю («раздѣленъ весельний каровай»), окремі випадки дарування молодим ко-
штовних речей («особливе дарованни» срібні кубки), звичай підносити гостям
весільний хліб та подарунок («зъ хлѣбом и хусткою») тощо.
Окремої уваги варті загалом рідкісні свідчення щодо поховальної обря-
довості («отправу погребового акту»), традиційної для козацької старшини.
Як випливає з листів, зокрема чернігівського полковника Павла Полуботка
з приводу смерті ґенерального хорунжого Івана Сулими, існувало повір’я, що
душа покійника лише тоді знайде спокій, коли буде оплакана «всѣмъ своимъ
домомъ» і похована у своїй, а не чужій, де «и имени его милости нихто ни-
когда не помянетъ», землі. Як і тепер, у XVIII ст. літні люди намагалися за-
здалегідь приготувати для себе «смертний одяг». Ці, а також свідчення, від-
найдені авторкою в описі майна померлого воронізького сотника Григорія
Фридрикевича, дозволяють скласти уявлення про особливості спорядження
небіжчика («купить в Глуховѣ 40 аршин тафти плотной, тоесть не рѣдкой,
цвѣтом кровавой или зеленой свѣтлой или голубой. Голанского полотна шту-
ку»; «[споряджено] кунтушъ тонкій перцовый, кафтанъ жолтій, поясъ зеленій
10 Див. докл.: Гаврилюк Н.К. Київсько-поліський варіант традиційної сімейної обрядовості на
фоні суміжних територій // Київське Полісся (етнолінгвістичне дослідження). – К., 1989. – С.24;
Боряк О.О. Баба-повитуха в культурно-історичній традиції українців: між профанним і сакраль-
ним. – К., 2009. – С.201–233.
Український історичний журнал. – 2013. – №2
196 Рецензії й огляди
з засновами золотими, положено шапку шитую, фуста (шовковий носовичок –
О.Б.) матеріалная»).
Сторінки монографії містять розсип, на перший погляд, дрібних етногра-
фічних замальовок. Проте їх вік, а головне – достовірність дають усі підстави
стверджувати, що вони можуть прислужитися для детальнішої реконструкції
традиційно-побутової культури українців в усьому її розмаїтті. Так, варті ува-
ги замальовки про святкування Різдва й Великодня та надсилання з наго-
ди свята вітань; опис жіночого ґардеробу («рубашок з доброго полотна десять,
постѣль на швабском полотнѣ, золотом и зеленимъ шолком [гаптовану], за-
пасок двѣ материялнихъ и шнуровокъ двѣ, кунтушъ атласу венецкого, цвѣтом
кармазиновый на сѣбѣркахъ, з опушкою соболлею») зі згадкою про «материн-
скій перстень з дияментамы на образецъ сердца здѣланій»; перелік провіан-
ту («горѣлки куфовъ простой доброй 6 или сѣмъ и доброй досужних барилъ
три, сала бочку да круповъ гречаних з бочку»); бідкання Євдокії Граб’янки, що
«горѣлки стоять не продани, бо не купують нѣхто»; згадка про народну звичку
давати дітям «хлѣб жеванный», а також повсякденна звичаєвість – при свар-
ках демонструвати «нѣсколько фиг» або «большого сорту дулю», «поматерно
ссорится» та багато чого іншого.
У додатках уміщено 15 листів 1740–1770 рр., які дають можливість чита-
чеві відчути смак першоджерела й водночас засвідчують, яку значну працю
проробила авторка, наближаючи їх зміст до сучасника. Реєстр листів, а також
іменний покажчик надзвичайно корисні для тих, хто хотів би зануритись в іс-
торію козацько-старшинського соціуму. Книга містить цікаві ілюстрації (як-от
портрети фіґурантів листування, фотозображення Воскресенської церкви в
Батурині), проте подані в неналежній поліграфічній якості, вони навряд чи
виконують свою функцію зробити основних персонажів книги та середовище,
в якому ті жили, «видимим». Утім, попри цю обставину, монографія Олени
Дзюби дає читачеві нагоду здійснити делікатну подорож до самої «серцевини»
людського буття – у його приватний простір. Ця мандрівка обіцяє бути не тіль-
ки пізнавальною, але й захоплюючою.
О.О.Боряк (Київ)
|