Сохань Павло Степанович

14 червня 2013 р. на 87-му році життя завершився земний шлях відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента Національної академії наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, засновника й директора Інституту української археографії та джерелознав...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	In memoriam
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106907
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сохань Павло Степанович // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 230-235. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-106907
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1069072016-10-10T03:02:11Z Сохань Павло Степанович In memoriam 14 червня 2013 р. на 87-му році життя завершився земний шлях відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента Національної академії наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, засновника й директора Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України Павла Степановича Соханя. 2013 Article Сохань Павло Степанович // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 230-235. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106907 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	In memoriam In memoriam
spellingShingle	In memoriam In memoriam Сохань Павло Степанович Український історичний журнал
description	14 червня 2013 р. на 87-му році життя завершився земний шлях відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента Національної академії наук України, заслуженого діяча науки і техніки України, засновника й директора Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України Павла Степановича Соханя.
format	Article
title	Сохань Павло Степанович
title_short	Сохань Павло Степанович
title_full	Сохань Павло Степанович
title_fullStr	Сохань Павло Степанович
title_full_unstemmed	Сохань Павло Степанович
title_sort	сохань павло степанович
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	In memoriam
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/106907
citation_txt	Сохань Павло Степанович // Український історичний журнал. — 2013. — № 4. — С. 230-235. — укр.
series	Український історичний журнал
first_indexed	2025-07-07T19:10:50Z
last_indexed	2025-07-07T19:10:50Z
_version_	1837016495860744192
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №4 IN MEMORIAM 14 червня 2013 р. на 87-му році життя завер- шився земний шлях відомого українського вченого, доктора історичних наук, професора, члена-коре- спондента Національної академії наук України, за- служеного діяча науки і техніки України, засновни- ка й директора Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України Павла Степановича Соханя. В Україні та за межами нашої держави він був добре знаний як фахівець з історії міжнародних зв’язків України, країн Центральної та Південно-Східної Європи, пе- редусім Болгарії, організатор археографічної діяль- ності. Внесок П.С.Соханя у відновлення та розгортання археографічної роботи, розбу- дову важливого наукового напряму – джерелознавства, яке служить міцною основою духовного відродження українського народу, незаперечний. Народився Павло Степанович 18 листопада 1926 р. у с. Новоіванівка Білопільського району Сумської області. Навіки в пам’яті закарбувалися страшні роки Голодомору. Вони забрали з життя матір – Олександру Василівну, двох малолітніх братів і сестру. Які таланти не зросли у цій та інших українських родинах – цього вже ніхто не розповість... Лише батько – Степан Іванович та сестра Зоя змогли побачити високий науковий злет Павла Степановича. Із дитинства його вабила педагогічна діяльність. Про життя й роботу у столиці тоді можна було тільки мріяти. У 1940 р. він іде вчитися до Білопільського педагогіч- ного технікуму. Це було покоління, якому не раз доводилося вести боротьбу за життя, уперто торувати в ньому власну стежину. Можливо, тому таким людям притаманні наполегливість, цілеспрямованість, душевність, загострене відчуття несправедливості й чужого болю. Прагнучи захищати Батьківщину, 16-річним юнаком пішов до лав Червоної ар- мії, дописавши собі три місяця до сімнадцятиріччя. На той час вже відбувся перелом у війні, і Павло потрапив до полкової школи молодих командирів стрілецької дивізії в Луганську. Рапорти про направлення на передову було відхилено. Та згодом Павло СОХАНЬ ПАВЛО СТЕПАНОВИЧ Український історичний журнал. – 2013. – №4 In memoriam 231 Степанович разом зі своєю частиною маршовим ешелоном відбув на Далекий Схід, де у складі 3-ї гвардійської Сталінградської механізованої дивізії опинився на 1-му Далекосхідному фронті. Брав участь у війні з Японією. Свідченням його самовідда- ності стали державні нагороди, у тому числі орден Вітчизняної війни, тринадцять медалей. В армії П.С.Сохань перебував до грудня 1951 р. Старшина роти, началь- ник бібліотеки, ватажок молоді гвардійського танкового полку – такі грані військової служби Павла Степановича. Під час армійських буднів немало йому довелося про- вести безсонних ночей, щоб екстерном скласти іспити за середню школу та заочно закінчити три курси історичного факультету Владивостоцького педагогічного інсти- туту. Після демобілізації він повертається в Україну і вже тут із відзнакою довер- шує заочне навчання у Харківському педагогічному інституті імені Г.С.Сковороди, працюючи спочатку лаборантом, а потім викладачем та завідуючим навчальною частиною цього закладу. Із 1956 р. викладав історію у харківських вишах, зокрема в авіаційному інституті. Так в армійських умовах, а згодом на педагогічній роботі формувалися цілеспрямованість і переконання Павла Степановича, уміння володіти словом і підкріплювати його ділом. Перші публікації П.С.Соханя з’явилися у солідних періодичних виданнях на- прикінці 1950-х рр. Це були наукові розвідки, рецензії, огляди подій в інших країнах світу. Одна зі статей за двома підписами побачила світ в авторитетному московському журналі «История СССР». Співавтором була Лідія Василівна Сохань – дружина Павла Степановича. Пізніше вона досягла вагомих успіхів в іншій галузі науки – філософії та соціології, і теж була обрана членом-кореспондентом Академії наук України. Подальша доля П.С.Соханя цілком пов’язана з науковою діяльністю в Києві. У 1961 р. він став аспірантом академічного Інституту історії. Наступного року виходить друком його монографічне дослідження, присвячене життю й діяльності Г.Димитрова. Схвальні рецензії на цю книгу опублікували провідні радянські, болгарські та юго- славські видання. У 1969 р. академічне видавництво «Наукова думка» вдруге друкує цю працю, доповнену новими даними, здобутими автором у болгарських та вітчизня- них архівах, що нерідко були недоступними для широкого загалу науковців. Ті, хто у СРСР, Болгарії та інших країнах вивчав історію радянсько-болгарських, українсь- ко-болгарських взаємин неодноразово зверталися до книги П.С.Соханя, адже вона базувалася на надійних і ґрунтовних джерелах. У березні 1963 р. Павло Степанович достроково завершив роботу над дисертацією та здобув науковий ступінь кандидата історичних наук. Болгарська проблематика цілком захопила його. Любов до цієї країни та її народу глибоко запала у серце під час перших відвідин Болгарії в 1958 р. Тоді вдома на нього чекали сини – трирічний Володимир (нині фізик-теоретик) та ще зовсім крихітний Ігор (тепер поєднує мате- матику з літературною творчістю). Коли зміцніла сім’я, Павло Степанович кожні 2–3 роки виїздив до Болгарії, де з’явилося чимало щирих і вірних друзів. Наукові відрядження в Болгарію протягом 1960–1980-х рр. дали змогу добре пізнати країну. Болгарські видавництва нарівні з українськими друкували праці П.С.Соханя. На нові монографії, присвячені українсько-болгарським зв’язкам і між- народним відносинам Болгарії, праці з історіографічної проблематики з’являються схвальні відгуки в багатьох вітчизняних та зарубіжних виданнях. Авторитет фахів- ця-болгариста визнають у Радянському Союзі та за кордоном. Український історичний журнал. – 2013. – №4 232 In memoriam На середину 1960-х років у Києві, в Інституті історії АН УРСР, згуртувався ко- лектив істориків, які всебічно розробляли зарубіжну тематику. Біля джерел відповід- ного відділу стояв незабутній Ф.П.Шевченко, а своєрідна фахова школа формувала- ся під керівництвом І.М.Мельникової. Колектив авторів, серед яких – П.С.Сохань, І.М.Мельникова, П.М.Калиниченко, І.М.Кулинич, С.М.Пархомчук, І.А.Петерс – ви- дає першу в країні працю про політичні, економічні, культурні зв’язки однієї респуб- ліки з повноправними центрально-східноєвропейськими державами («Украина и зарубежные социалистические страны», Київ, 1965 р.). Це був перспективний науко- вий проект. Аналогічні проблеми за почином українських науковців піднімають і в інших союзних республіках. Наступна монографія колективу авторів («На магістра- лях дружби і братерства», Київ, 1974 р.) була гідно оцінена науковою громадські- стю, а її автори – П.С.Сохань, І.М.Мельникова, І.М.Кулинич – одержали єдину на той час премію АН УРСР для праць зі всесвітньої історії – імені Д.З.Мануїльського. Написані Павлом Степановичем розділи монографії про науково-технічне співробіт- ництво СРСР з європейськими країнами соціалізму ґрунтувалися на архівах міні- стерств і відомств. Тепер цих організацій немає, чимало документів втрачено або вони знаходяться за кордоном. У 1974 р. П.С.Сохань захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня док- тора історичних наук. Його було призначено заступником директора академічного Інституту історії і на цій посаді він працював сімнадцять років. У 1981 р. П.С.Сохань одержав звання професора. У 1970–1980-х рр. коло наукових інтересів і масштаби наукової діяльності Павла Степановича зростають. В опублікованих монографіях, статтях, наукових до- повідях, виголошених на міжнародних, союзних і республіканських форумах уче- них, П.С.Сохань розкриває політичну, економічну й культурну діяльність України та Болгарії на міжнародній арені, досліджує питання участі іноземців у визвольній боротьбі українського народу, висвітлює окремі аспекти еміграційних процесів на Балканах. Багато сил і енергії віддав Павло Степанович як один з авторів і заступник головного редактора для підготовки фундаментальних академічних видань: десяти- томної «Історії Української РСР» і тритомної «Історії Києва». Усього в науковому дороб- ку П.С.Соханя понад 400 праць у галузі всесвітньої і вітчизняної історії, археографії та джерелознавства. Характерною рисою наукових пошуків Павла Степановича було використан- ня великої кількості оригінальних джерел. Аналізуючи його праці, віце-президент Болгарської академії наук академік Н.Тодоров писав: «У кожній своїй роботі професор Сохань вводить у науковий обіг ряд щойно відкритих документів болгарських і радян- ських архівів. Як важливе джерело він уміло використовує безліч матеріалів болгарсь- кої й радянської преси, критично та плідно залучає радянську, болгарську й іноземну літературу. Його висновки, оцінки, узагальнення багато документовані, науково ви- тримані та переконливі». Разом із науковою П.С.Сохань проводив велику науково-організаційну робо- ту, спрямовану на зміцнення позицій українських вчених у світовому науковому товаристві. Із 1968 р. і до розпаду СРСР він був членом комісії істориків СРСР – Болгарія. Через деякий час його обирають заступником голови Українського комітету Міжнародної асоціації з вивчення та поширення слов’янських культур при ЮНЕСКО, Український історичний журнал. – 2013. – №4 In memoriam 233 а також заступником голови Українського комітету славістів. Понад 20 років він пра- цював заступником голови правління Українського відділення Товариства радянсь- ко-болгарської дружби, а з 1991 р. очолював товариство «Україна – Болгарія». Наукові заслуги й активна громадсько-політична діяльність Павла Степановича Соханя були відзначені Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1976 р.), Державною премією УРСР у галузі науки і техніки (1980 р.), орденами «Знак пошани» (1986 р.) і Ярослава Мудрого V ступеня (2006 р.), медаллю НАН України «За наукові досягнення» (2011 р.), болгарськими нагородами – орденом Кирила і Мефодія І сту- пеня (1973 р.), п’ятьма медалями. У 1985 р. за визначні наукові досягнення загальні збори Академії наук обирають Павла Степановича членом-кореспондентом АН УРСР. Наступного року він стає почесним членом Болгарського філологічного товариства. Тривала дослідницька робота у вітчизняних та зарубіжних архівах і бібліоте- ках, добре знання книговидавничої справи, принципова громадська позиція зумови- ли новий етап у житті й науковій діяльності Павла Степановича. Він став одним з ініціаторів відродження археографічної роботи в Україні. Із відновленням у 1987 р. Археографічної комісії АН УРСР очолив її діяльність. Паралельно деякий час керував відділом історії міжнародних зв’язків України Інституту історії, залишався заступни- ком директора цієї установи. Видані протягом 1989–1991 pp. Археографічною комісією під керівництвом і з передмовами за участю П.С.Соханя книги – тритомники «Кирило- Мефодіївське товариство: Документи і матеріали», «Історія запорозьких козаків» Д.І.Яворницького та його активна діяльність з вивчення та видання важливих праць із національної історико-культурної спадщини увінчалися заснуванням Інституту української археографії та джерелознавства, що став одним із важливих наукових осе- редків нашої країни. 25 квітня 1991 р. Кабінет Міністрів України видав розпоряджен- ня про створення цієї установи. Павло Степанович став її першим директором, а за самовіддану працю, доброзичливість та наукову ерудицію в наукових і громадських колах його невдовзі почали шанобливо називати народним академіком. Як відомо, занедбаність археографії та джерелознавства, відсутність фахівців призвели до втрати кращих традицій історичної науки, а з поля зору дослідників випали цілі історичні епохи. П.С.Сохань доклав багато зусиль для утвердження ар- хеографії та джерелознавства як самостійних і рівноправних галузей науки. Про це свідчать його публікації, виступи у численних наукових дискусіях, радіо- та телевізій- них передачах, на шпальтах газет і журналів, високоповажних наукових форумах. Пам’ятним і водночас показовим був його виступ на засіданні Верховної Ради України 19 лютого 1992 р. з питання про державний герб, який він розпочав із призабутого визначення об’єкта досліджень науки археографії, а завершив палкою й обґрунтова- ною підтримкою тризуба як найбільш доцільного, найбільш оригінального і значущого символу України. У серйозність намірів нової установи повірили у країні та за кордоном. Очолюваний П.С.Соханем інститут уклав угоди й започаткував плідне співробітництво з наукови- ми та видавничими центрами, архівами, бібліотеками Росії, США, Канади, Франції, Болгарії, Польщі, Чехії, Словаччини та інших країн. Одним із перших наукових пар- тнерів Археографічної комісії, а згодом інституту став Український науковий інститут Гарвардського університету, який надав допомогу у забезпеченні установи комп’ютер- ною технікою. У стінах інституту українська діаспора розташовувала бібліотеку імені Український історичний журнал. – 2013. – №4 234 In memoriam О.Ольжича, співголовами якої були Павло Сохань та Микола Плав’юк – останній пре- зидент УНР в екзилі, голова ОУН та голова правління Фундації імені О.Ольжича. Археографічна комісія та інститут готують і видають писемні джерела з історії і куль- тури України у 25 серіях, які охоплюють писемні пам’ятки різних епох, видів, жан- рів. Сьогодні перелік опублікованих науковцями інституту книжкових та журналь- них видань становить близько 500 назв, значна частина яких підготовлена і видана за безпосередньої участі Павла Степановича. Серед найпомітніших видань інститу- ту – вперше перевидана в Україні спільно з Науковим товариством імені Шевченка в Європі тематична частина «Енциклопедії українознавства» (т.1–3), «Альбоми Де- ля-Фліза», «Требник Петра Могили», «Литовська (Волинська) метрика», «Описи Харківського та Київського намісництв», «Описи Лівобережної України», «Щоденник» О.Ф.Кістяківського. Особлива увага звертається на вивчення й видання творчої спадщини видатного українського історика М.С.Грушевського. Опублікована 1993 р. монографія П.С.Соханя, С.М.Кіржаєва і В.І.Ульяновського «Грушевський і Academia» здобула престижну премію імені М.С.Грушевського НАН України. Неабиякою подією стало присвоєння інституту в лютому 1995 р. імені визначного вченого. У видавництві НАН Ук раїни «Наукова думка» перевидано праці М.С.Грушевського – «Ілюстрована історія Ук - раїни», «Щоденники», багатотомна «Історія України-Руси». Як директор інституту, П.С.Сохань наполегливо домагався якомога повнішого видання творчої спадщини М.С.Грушевського, Д.І.Яворницького, М.П.Драгоманова, В.К.Липинського, інших велетнів українського національного відродження. Загальнодержавне значення має вихід у світ перших томів повного зібрання творів М.С.Грушевського (планується видати понад 50 томів), повного зібрання творів Д.І.Яворницького (20 томів), «Архіву Коша Війська Запорозького» – унікальних доку- ментів з історії України (30 томів). П.С.Соханеві належить дієва роль у розробці нау- кової концепції цих видань та у практичній її реалізації. За його підтримки почала втілюватися велика мрія відомого джерелознавця, археографа, історика, який зазна- вав репресій за свої погляди в радянські часи, Івана Лукича Бутича – здійснити кор- пусне видання українського дипломатарію ХVI–XVIII ст. (10 томів). За ініціативою інституту й під керівництвом П.С.Соханя було розроблено дер- жавну програму «Архівна та рукописна україніка», метою котрої є створення серій- них довідково-інформаційних видань та національної архівної інформаційної системи – узагальнюючого банку даних про писемні джерела з історії та культури України. Павло Степанович був також одним з ініціаторів відновлення «Українського архео- графічного щорічника» і головою його редколегії, тривалий час входив до складу ред- колегії й наукової ради «Українського історичного журналу», міжвідомчого збірника наукових праць «Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки», низки ін- ших періодичних і продовжуваних видань. Визначні заслуги професора П.С.Соханя в підготовці висококваліфікованих нау- кових кадрів. Під його керівництвом підготовлено понад 50 докторів і кандидатів наук із різноманітних проблем всесвітньої історії, історичних зв’язків України з зарубіжни- ми країнами, історіографії, джерелознавства. Своїм учням він прищеплював не лише любов до історичної науки, але й демократичні погляди та переконання, відданість ідеям соборної української держави. Автори цих рядків теж є учнями або мали щастя Український історичний журнал. – 2013. – №4 In memoriam 235 працювати під керівництвом Павла Степановича, разом із ним готували наукові пра- ці, відтак відчули на собі не лише його наукову опіку, а й душевність, доброту, усебічну й безкорисливу допомогу чи то в доборі документальних джерел, чи у сприянні з цією ж метою у виїзді в наукові зарубіжні відрядження, чи у процесі написання, редагуван- ні, опублікування праць. Багато років П.С.Сохань був заступником голови спеціалізо- ваної вченої ради із захисту дисертацій в Інституті історії АН УРСР, а з 1996 р., від дня створення, очолював відому своєю вимогливістю й високою фаховістю спеціалізовану вчену раду в рідному Інституті української археографії та джерелознавства. Людські риси П.С.Соханя, а також його працелюбність, нещадність до власного здоров’я, коли йдеться про збереження історичної спадщини рідного народу, відзначав світлої пам’яті О.Й.Пріцак – світової слави вчений, іноземний член НАН України, з яким Павло Степанович міцно здружився, як тільки вони познайомилися. В особи- стих листах до Павла Степановича Омелян Йосипович умів знайти небуденні слова, в яких лунали щира повага, визнання наукових та організаторських заслуг, підтримка нових амбітних планів, розрахованих на десятиріччя невтомної праці в галузі архео- графії та джерелознавства. «Я був свідком того, – писав О.Й.Пріцак, – як Ти, Павле, із нічого сотворив інститут, підібрав з творчою інтуїцією надійних співробітників, за- воював два рази відповідне приміщення, зібрав фахову бібліотеку й, не зважаючи на тяжкі економічні відносини, видав кількасот публікацій, чим створив міцну базу для цієї покривдженої науки. Ти належиш до раси апостолів нової віри, для яких немає нічого неможливого. Труднощі існують для того, щоб їх перемагати. Хоч Ти вже вихо- вав кілька поколінь спеціалістів, усе-таки для добра науки потрібне Твоє досвідчене керівництво». Саме таким, беззастережно відданим історичній науці, справжнім патріотом і пре- красною людиною, яка своєю довголітньою сумлінною й подвижницькою працею за- служила щиру любов серед колег-істориків і численних учнів, повагу наукового загалу та громадськості, залишиться в нашій пам’яті Павло Степанович Сохань. Висловлюємо сердечне співчуття рідним і близьким Павла Степановича та сумує- мо разом із ними. Вічна пам’ять знаному Вченому і світлій Людині! Г.В.Боряк, С.В.Віднянський, В.М.Даниленко, О.О.Маврін, В.В.Павленко (Київ)

Сохань Павло Степанович

Institution

Ähnliche Einträge