Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз
В статті дається аналіз сутності соціального капіталу й визначається його роль в функціонуванні суспільства.
Збережено в:
| Дата: | 2005 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2005
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10719 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз / О.О. Убейволк // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 73. — С. 223-226. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-10719 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-107192010-08-05T12:03:33Z Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз Убейволк, О.О. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ В статті дається аналіз сутності соціального капіталу й визначається його роль в функціонуванні суспільства. В статье дается анализ сущности социального капитала и определяется его роль в функционировании общества. 2005 Article Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз / О.О. Убейволк // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 73. — С. 223-226. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10719 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Убейволк, О.О. Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз |
| description |
В статті дається аналіз сутності соціального капіталу й визначається його
роль в функціонуванні суспільства. |
| format |
Article |
| author |
Убейволк, О.О. |
| author_facet |
Убейволк, О.О. |
| author_sort |
Убейволк, О.О. |
| title |
Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз |
| title_short |
Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз |
| title_full |
Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз |
| title_fullStr |
Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз |
| title_full_unstemmed |
Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз |
| title_sort |
феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2005 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10719 |
| citation_txt |
Феномен соціального капіталу: соціально-філософський аналіз / О.О. Убейволк // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 73. — С. 223-226. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT ubejvolkoo fenomensocíalʹnogokapítalusocíalʹnofílosofsʹkijanalíz |
| first_indexed |
2025-07-02T12:33:13Z |
| last_indexed |
2025-07-02T12:33:13Z |
| _version_ |
1836538494595366912 |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
223
• обоснованием существования «духа времени» (К. Г. Юнг), нравственной экологии (Д. С. Лихачев),
«эпицентра бытия» (А. С. Архангельская), ценностного аспекта экологии культуры, метаэкологии (Н.
Киселев);
• обострением проблемы духовности в связи с развитием компьютерных технологий и развития сети
Интернет, формирующих «бессилие» человека перед «компьютерным прорывом» (О. Н. Козлова);
• актуализацией проблемы человека как субъекта социокультурного процесса, формирующего социо-
культурную память и культуру как «собственный дом» (Н. Н. Моисеев).
2.Духовно-нравственная деятельность рассматривается в качестве формирующих аспектов ноосферы (В.
И. Вернадский).
3. Духовность как концепт экокультуры в свете глобальных проблем современности формируется через
воспитание чувства историчности, стремления к историческим традициям, развитие и укрепление истори-
ческого сознания и памяти.
Источники и литература
1. Архангельская А. С. Крым. Духовные ресурсы природы. К проблеме, так называемых «эпицентров
бытия» // Культура народов Причерноморья. – 1996. – № 3. – С. 251 – 252.
2. Бахтин М. М. Искусство и ответственность // Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. - М.: Ис-
кусство, 1979. - С 46 - 47.
3. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искусство, 1979.– С. 295 – 314.
4. Болотова В. В. Экология в контексте культуры // Культура народов Причерноморья. – 2001. – № 25. –
С. 42–46.
5. Бурбулис Г. Э., Кемеров В. Е. Духовность и рациональность. – М.: Знание, 1986. – 56 с.
6. Василенко И. А. Политическое время на рубеже культур // Вопросы философии. – 1997. – № 9. – С. 46
– 56.
7. Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. – М.: Наука, – 1991. – 270 с.
8. Волошин М. А. «Средоточье всех путей…» Избранные стихотворения и поэмы. Проза. Критика.
Дневники. - М.: Московский рабочий, 1989. – 604 с.
9. Киселев Г. С. «Кризис нашего времени» как проблема человека // Вопросы философии. – 1999. – № 1.
– С. 40–52.
10. Кисельов М. Єкологічний контекст буття нації. Дослідження сучасного стану проблеми// Філософська
і соціологічна думка. – 1995. – № 1–2. – С. 38 – 56.
11. Козлова О. Н. Духовная жизнь как система, ее сущность и структура // Социально-гуманитарные зна-
ния. – 2001. – № 2. – С. 106 – 119.
12. Крымский С. Б. Контуры духовности: Новые контексты идентификации // Вопросы философии. -1992.
– № 12. – С. 21 – 28.
13. Ксенофонтов В. И. Духовность как экзистенциальная проблема // Философские науки. – 1991. – № 12.
– С. 41–53.
14. Лихачев Д. С. Экология – проблема нравственная // Наше наследие. – № 1. – 1991. – С. 3–4.
15. Лось В. А. Человек и природа. – М.: Политиздат, 1978. – 224 с.
16. Моисеев Н. Н. Восхождение к Разуму. Лекции по универсальному эволюционизму и его приложени-
ям. – М.: Мысль, 1993. – 346 с.
17. Моисеев Н. Н. Рациональное общество и экология // Социально-политический журнал. – 1993. – № 3.
– С. 110 – 117.
18. Молчанов И. И. В. И. Вернадский. – М.: Мысль, – 1982. – 620 с.
19. Никитин Е. П. Духовный мир: органический космос или разбегающаяся вселенная?// Вопросы фило-
софии. – 1991. – № 8. – С. 3–12.
20. Платонов Г. В., Косичев А. Д. Проблема духовности личности (состав, типы, назначение) // Вестник
Московского университета. – Серия 7. – Философия. – 1998. – № 3. – С. 16 – 33.
21. Самсонов А. Л. Человек и биосфера – проблема информационных оценок // Вопросы философии. –
2003. – № 6. – С. 111 – 127.
22. Юнг К. Г. Проблемы души нашего времени. – М.: Изд. Группа «Прогресс»: «Универс», 1994. – 329 с.
23. Юнг К. Г. Проблема души современного человека // Философские науки. – 1989. - № 8. – С. 114 – 126.
24. Юнг К. Г. Человек и его символы./ Под общ. ред. С. Н. Сиренко. - М.: Серебр. Нити: Универстет. Кн:
АСТ, 1997. – 367 с.
25. Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М.: Политиздат, 1991. – 530 с.
Убейволк О.О.
ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ
Вступ. Дослідження проблем ефективності соціального капіталу України в умовах соціально-
економічної трансформації актуалізується в наш час такими причинами: по-перше, підвищенням ролі со-
ціального капіталу в економічному розвитку, забезпеченням конкурентоспроможності як на рівні окремих
підприємств, так і на рівні країни в цілому; по-друге, посиленням конкуренції в усіх сферах суспільного
буття, в результаті чого змінюються десятиріччями сформовані уявлення про сутність людських стосун-
ків, що, в свою чергу, впливає на особливості формування соціального капіталу.
Формування соціального капіталу є фактором вирішення важливих соціальних завдань, пов’язаних з
економічним зростанням, підвищенням рівня життя населення, справедливим розподілом національного
доходу, розширенням свободи вибору для людей, зростанням рівня культури і споживання.
Мета статті полягає у дослідження сутності і визначенні ролі соціального капіталу в функціонуванні
суспільства.
Убейволк О.О.
ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ
224
Обговорення проблеми. У пошуках виходу з кризової ситуації теоретична думка дедалі частіше оріє-
нтується на категорію соціального капіталу. Ідею соціального капіталу, як доповнення до необхідних для
оптимального функціонування фізичного і людського капіталів, науковці формулювали на рубежі 70-80-х
рр. ХХ ст. Не дивлячись на те, що ця концепція досить новітня, в останній час вона набуває все більшої
популярності в багатьох сферах наукової діяльності. Саме цей факт забезпечує багатозначність цього тер-
міну та множинність різнобічних підходів, до вивчення його сутності, що перетинаються між собою. Еко-
номічна наука традиційно розглядає економічні процеси в суспільстві, зосереджена на дії ринкового меха-
нізму в ньому. Політична наука вивчає політичні процеси в соціумі, політичну культуру, державний
устрій і особливості політичних відносин у зв’язку з цим. Соціологія і соціальна філософія пильну увагу
приділяють аналізу взаємодії різних соціальних груп в суспільстві. Результати аналізу у вказаних науко-
вих сферах наприкінці 1990-х років дали змогу закласти підвалини в дослідження проблематики соціаль-
ного капіталу.
«Цей багатозначний термін позначає різні поняття для фахівців різних галузей, проте спільним зали-
шається спокуса для всіх ентузіастів концепції соціального капіталу використовувати її стосовно будь-якої
неформальної громадської участі» [6, 26].
В цілому підходи до розуміння капіталу були закладені в класичній політичній економії і пов’язані з
іменами А. Сміта та Д. Рікардо. В розгорнутому вигляді обґрунтування капіталу знайшло в працях К. Ма-
ркса.
Початок сучасного дослідження сутності соціального капіталу пов’язують, насамперед, із досліджен-
ням американського соціолога і теоретика державного управління Роберта Патнема, який активно викори-
стовував концепцію соціального капіталу у вивченні громадської активності в Італії та США на початку
1990-х років. Він стверджував, що “за аналогією з фізичним і людським капіталом, утілені у засоби праці і
навчання, які підвищують індивідуальну продуктивність, соціальний капітал міститься в таких елементах
суспільної організації, як соціальні мережі, соціальні норми і довіра, що створюють умови для координації
і кооперації заради взаємної вигоди” [5, 78]. Якщо фінансовий капітал, коли його витрачають – зменшу-
ється, то соціальний капітал в міру його витрачання тільки зростає, бо чим інтенсивніша практика коопе-
рації і взаємодопомоги, тим міцніші й ефективніші мережі солідарності і більша взаємна довіра. Обсяг со-
ціального капіталу вимірюється за двома показниками: індексом довіри і членством у громадських
об’єднаннях [4, 489].
Отже, соціальний капітал у розумінні Р. Патнема є певною характеристикою, що охоплює рівень роз-
витку громадянської співпраці та здатності громадян до об’єднань, а формами соціального капіталу є соці-
альні норми, довіра та людські взаємини зав’язані на співпраці. Зараз вважається, що саме в працях Р. Па-
тнема природа соціального капіталу набуває свого узагальнення і систематизації.
У західному суспільствознавстві дискусійним є питання відносно природи і характеру соціального ка-
піталу. Виділяються дві точки зору. Перша точка зору представлена вже згадуваним Р. Патнемом, який
розглядає соціальний капітал як феномен історичної природи й подібно до економічного капіталу форму-
ється на основі історичних традицій і має пройти певний час для його нагромадження. Таким чином, на
думку цього дослідника, соціальний капітал є історично детермінованим. Другу точку зору представляють
Ф. Фукуяма та Е. Острем, які говорять про спонтанну, стихійну природу соціальної співпраці, а отже й со-
ціального капіталу. Умовами, за яких соціальний капітал формується стихійно є наступні: розмір групи і
межі груп, повторюваність взаємодії членів групи, усвідомлення вдалих та невдалих рішень, завдяки чому
група може запобігти повторенню негативних дій.
Сучасне розуміння сутності феномену соціального капіталу також знаходимо у французького соціоло-
га П. Бурдьє та американського вченого Дж. Коулмена.
П. Бурдьє визначає соціальний капітал як “сукупність існуючих або потенційних ресурсів, які
пов’язані з наявністю усталеної мережі більш-менш інституціоналізованих відносин взаємного знайомства
та визнання, або іншими словами членства в групі” [цит. по: 6, 27]. Отже, для Бурдьє соціальний капітал
має позаекономічну природу і є дещо більше, ніж просто наявність певної сукупності групових зв’язків. Ці
групові зв’язки побудовані на взаємній довірі.
Дж. Коулмен, в його фундаментальній праці “Fondation of Social Theory” [9] тлумачить соціальний ка-
пітал як один із способів залучення елементу соціальної структури в теоретичну парадигму раціональної
дії. За Дж. Коулменом, соціальний капітал – це ресурс дії. Він виділяє форми соціального капіталу: соціа-
льні норми, зобов’язання та очікування, інформаційні канали.
Відносно визначення сутності феномену соціального капіталу, зазначимо, що ключова характеристика
соціального капіталу – параметр, за яким він відрізняється від інших форм капіталу. Такою характеристи-
кою є ступінь чуттєвого дотику капіталу [8, 17].
“Якщо фізичний капітал можливо повністю відчути, тому, що він має втілення в очевидних матеріа-
льних формах, то можливості відчути людський капітал значно менші. Він виявляється в навичках і знан-
нях, набутих індивідом. Соціальний капітал ще менш відчутний, оскільки він існує тільки у взаємостосун-
ках індивідів. Так само як фізичний і людський капітали, соціальний капітал полегшує виробничу діяль-
ність. Наприклад, група, усередині якої існує повна надійність і абсолютна довіра, здатна зробити багато
більше в порівнянні з групою, що не володіє даними якостями” [3, 126].
Соціальний капітал є якість соціальних зв'язків [8, 18]. Інша характеристика, за якою соціальний капі-
тал може претендувати на повноцінний статус – здібність до уявного, як би природного саморозвитку [8,
18].
Відносно визначення сутності соціального капіталу, підкреслимо, що її неоднозначно розуміють і на
пострадянському науковому просторі.
Так, Н. Тихонова термін «соціальний капітал» розуміє як “включеність в систему відносин (родинних,
дружніх та ін.), яка забезпечує доступ до ресурсів інших акторів (або більш ефективне використання влас-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
225
них ресурсів з їх допомогою), що сприяє нарощуванню сукупного капіталу і, як наслідок цього, - поглиб-
ленню нерівності в суспільстві” [7, 24].
Етимологічний аналіз слова «соціальний» в різних мовах показує, що його значення полягає в уявлен-
ні про взаємодію людей як про взаємодопомогу, взаємне сприяння, кооперацію зусиль задля досягнення
спільної мети. Socius в Стародавньому Римі, Geselle в середньовічній Німеччині означали «помічник, під-
майстер». Слово «товариш», за В. Далем, - означає помічник, співробітник, спільник.
Той же аналіз виявляє вимоги, критерії людини, здатної бути “Socius”, “Geselle” або «товаришем».
Людина повинна бути «соціабельною» – комунікабельною, доброзичливою, миролюбною, комфортною в
спілкуванні, тобто володіти абсолютно конкретними морально-психологічними якостями [8, 20].
Яка реальність соціального капіталу? Фізичний капітал виникає із поєднання діяльності людини з фі-
зичною реальністю, природою. Людський капітал виникає із поєднання діяльності з психічною реальніс-
тю, психікою. Реальність соціального капіталу детермінується вихідною філософською позицією по про-
блемі взаємовідношення матеріалізму й ідеалізму. Отже, одна точка зору на соціальний капітал полягає в
тому, що його природа матеріальна, друга точка зору вказує на ідеальну природу соціального капіталу.
Проте, існує ще один варіант відповіді, який знімає дихотомію «матеріалізм – ідеалізм». Це підхід культу-
рологічний, згідно якому етичні норми і принципи займають центральне місце в культурі як комплексі си-
стем цінностей, норм, знань і символів, регулюючих життєдіяльність соціальної спільності. Культура з цієї
точки зору є синтез матеріального і духовного, якась третя реальність [8, 22].
З точки зору культурологічного підходу, етичні принципи соціальних відносин дійсно можуть стати
єдиною причиною і міцною основою соціального капіталу в поєднанні з іншими інструментами його ви-
робництва й управління.
Щодо визначення сутності соціального капіталу відзначимо, що в сучасному менеджменті розрізня-
ють фізичний, людський і соціальний капітал у вигляді розділення менеджменту на «твердий» (hard) і
«м'який» (soft) по аналогії з розподілом комп'ютерної техніки на “hardware” та “software”: залізо і програ-
мне забезпечення. Об'єкт управління першого – всі безособові, переважно матеріальні аспекти діяльності
організації: техніка і технології, фінанси, логістика та ін. Об'єкт управління другого – всі аспекти, що при-
пускають включення людини та її специфіки (психології, культури, ділової культури) в систему відносин з
іншими учасниками соціально-економічного процесу, етика цих відносин. Тобто люди без техніки, в
принципі, обійтися можуть, а техніка без людей - ні.
Соціальний капітал, як указує М.П. Шихирєв, – це, перш за все, соціальні зв'язки. У першому набли-
женні можна виділити дві основні форми соціального капіталу: “довіра усередині організації як інтеграль-
ний вираз стану її внутрішніх суспільних зв'язків і репутація організації як вираз стану зовнішніх зв'язків.
З процесів це: стратегія і тактика ділових переговорів як вираз ціннісної орієнтації суб'єкта соціальних
відносин і корпоративне управління як слідування принципам і цінностям” [8, 27].
Щодо концепції фізичного капіталу відмітимо, що він складається з інструментів, машин й іншого ви-
робничого обладнання. Фізичний капітал створюється змінами в матеріалах, з яких виготовляються знаря-
ддя виробництва, удосконалюючи тим самим процес виробництва. Людський капітал створюється шляхом
внутрішньої трансформації самих індивідів, що спричиняється їх навичками і здібностями. Походження
соціального капіталу пов'язане зі змінами у відносинах серед індивідів і полегшує їх діяльність. Якщо фі-
зичний капітал повністю відчутний, оскільки втілений в матеріальних формах, людський капітал ще менш
відчутний, оскільки виявляється в навичках і знаннях, отриманих індивідом, то соціальний капітал ще
менш відчутний, оскільки він існує тільки у взаємостосунках індивідів [3, 126]. Таким чином, саме ефек-
тивні норми можуть стати могутньою формою соціального капіталу, який не тільки полегшує певні дії,
але й стримує негативні тенденції в суспільстві.
Одна з властивостей соціальних відносин, від яких залежить процес розвитку ефективних норм, як
підкреслює Дж. Коулмен, - замкнутість [3, 129]. Норми виникають як спроби або обмежити негативну зо-
внішню дію, або укріпити дію позитивну.
Дж. Коулмен указує на таку важливу характеристику соціального капіталу, як створення людського
капіталу в подальших поколіннях [3, 132]. І соціальний капітал в сім'ї, і соціальний капітал в суспільстві
грають певну роль в створенні людського капіталу в підростаючому поколінні.
Соціальний капітал в суспільстві спрямований на створення суспільного блага.
На дітей відчутно впливає людський капітал їх батьків, але він може бути невикористаним по відно-
шенню до дітей, якщо батьки не грають помітної ролі в житті дитини і використовують свій людський ка-
пітал на роботі або в інших сферах життєдіяльності. Соціальний капітал в сім'ї можна позначити як відно-
сини між дітьми і батьками. І якщо людський капітал батьків не доповнений нормальними сімейними від-
носинами (тобто соціальним капіталом), то він не виконує ніякої ролі у формуванні людського капіталу їх
дитини.
В сучасній науці підіймається питання щодо розуміння таких типів соціального капіталу, як індивіду-
альний і колективний. Індивідуальний і колективний соціальний капітал – явища різні [2, 107]. Індивідуа-
льний капітал в меншій мірі контекстуально обумовлений: незалежно від цінностей, норм і довіри, харак-
терної для даного суспільства, суб’єкт може мати високий показник індивідуального соціального капіталу,
тоді як необхідною умовою великого об'єму соціального капіталу макрорівня виступають специфічні цін-
ності, норми і довіра [2, 107].
Соціальний капітал полегшує соціальні взаємодії, знижуючи трансакційні витрати сторін. Як відомо,
отримання ресурсів в суспільстві відбувається в рамках системи соціальних взаємодій. Цінність ресурсу
визначається співвідношенням необхідних для його отримання витрат і переваг, які дає володіння цим ре-
сурсом. Такими засобами, необхідними для успішних соціальних трансакцій, в результаті яких суб’єкти
отримують ресурси, можуть бути витрати часу, грошей, фізичних, розумових й емоційних зусиль [2, 107].
На рівні індивідуального соціального капіталу зниження трансакційних витрат відбувається завдяки
особистому або опосередкованому знайомству і взаємодії сторін, в результаті механізмів персоніфікації, у
Убейволк О.О.
ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ
226
тому числі і персоніфікованої довіри [2, 108].
Мета розвитку групового соціального капіталу – створення додаткового джерела ресурсів, доступних
для всіх членів суспільства. Тобто на рівні групового соціального капіталу діють механізми деперсоніфі-
кованої довіри, деперсоніфікованих ресурсів відношення один до одного.
Індивідуальні соціальні капітали утворюють груповий капітал.
Соціальний капітал може мати локальний і глобальний рівень. Локальний рівень соціального капіталу
характеризується рамками взаємодії всередині сім'ї і групи. Глобальний рівень – це рівень недержавних
суспільних організацій.
Соціальний капітал має формальну і неформальну сторони. Формальна сторона соціального капіталу
характеризується ступенем довіри до офіційних державних інститутів і суспільних організацій, неформа-
льний капітал фіксується через залучення в дружні відносини, наявність контактів з родичами і знайомими
[1, 59].
Таким чином, соціальний капітал – це соціальні зв’язки, побудовані на взаємній довірі і репутації, які
сприяють економічному розвитку суспільства на базі соціального партнерства.
У сучасній суспільній думці, в цілому, підкреслюється позитивна роль соціального капіталу. Вважа-
ється, що взаємна довіра робить більш легітимними відносини в рамках суспільства: з'являється пошана
до прав іншої людини та її власності, дотримуються домовленості, активізується участь в політичному
житті суспільства. Завдяки довірі підвищується рівень співпраці в рамках виконання загальної справи, що
може привести до стабільного соціально-економічного розвитку. У суспільстві, де високий ступінь довіри
тільки до сім'ї і люди не схильні до партнерства з іншими індивідами, спостерігається економічна стагна-
ція.
Формування соціального капіталу може мати для суспільства як позитивні, так і негативні наслідки.
Позитивним результатом може бути те, що взаємостосунки між людьми можуть привести до кооперації з
метою надання взаємодопомоги, боротьби із злочинністю, тіньовою економікою та ін. Негативним резуль-
татом може бути так звана негативна кооперація, яка може виявлятися в створенні злочинних угрупувань,
терористичних організацій, розповсюдження корупції тощо.
Вирішення питання відносно природи і характеру соціального капіталу набуває методологічного зна-
чення за умов процесів трансформації в сучасному українському суспільстві, що можна визначити за пер-
спективу подальшого наукового дослідження феномену соціального капіталу.
Джерела та література
1. Бова А. Проблемы управления социальным капиталом // Персонал. – 2003. – № 3. – С. 58–61.
2. Демкив О. Социальный капитал: теоретические основания исследования и операциональные парамет-
ры // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2004. – № 4. – С. 99–111.
3. Коулман Дж. Капитал социальный и человеческий // Общественные науки и современность. – 2001. -
№ 3. – С. 122–139.
4. Лесечко М., Чемерис А. Інвестування у соціальний капітал: проблеми, досвід, результати // Вісник
Української Академії державного управління. – 2003. – № 2. – С. 488–500.
5. Патнэм Р. Процветающие комюнити, социальный капитал и общественная жизнь. – М.: Мировая эко-
номика и международные отношения, 1995. – № 4. – С. 78.
6. Степаненко В. Соціальний капітал у соціологічній перспективі: теоретико-методологічні аспекти до-
слідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2004. - № 2. – С. 24 – 42.
7. Тихонова Н.Е. Социальный капитал как фактор неравенства // Общественные науки и современность.
– 2004. – № 4. – С. 24–35.
8. Шихирев П.Н. Природа социального капитала: социально-психологический подход // Общественные
науки и современность. – 2003. – № 2. – С. 17–31.
9. Coleman J. Fondation of Social Theory. – Cambridg: Mass., 1990.
Масаев М.В.
К ВОПРОСУ О РОЛИ СИМВОЛА В СОЦИОЛОГИЧЕСКОЙ НАУКЕ
(в контексте постижения парадигмальных образов и символов эпох и цивилизаций)
Российские социологи В.В.Радаев и О.И.Шкаратан в книге «Социальная стратификация» [1] из девяти
типов стратификационных систем, применимых для анализа любого социального организма, выделяют куль-
турно – символический тип, оперирующий сакральными знаниями и проявляющийся в религиозном, науч-
ном и, что особенно проявляется в последнее время, в идеологическом манипулировании, к которому рос-
сийские авторы забыли добавить манипулирование политическое.
Прошедшие недавно «оранжевая» революция в Украине и революции «роз» в Грузии и «тюльпанов» в
Киргизии свидетельствуют о не последней роли символа в развитии этих «революционных» событий. Можно
вспомнить в этой связи и о революции «гвоздик» в Португалии в середине 70 – х годов прошлого века.
Развивая концепцию парадигмальных образов и символов эпох и цивилизаций [2–9], мы намерены ис-
пользовать ее в макросоциологических исследованиях, но работа эта только начинается, хотя о значении
символа в социологическом и социально – психологическом исследовании говорят уже давно. О серьёзной
роли символа в социологических и социально – психологических исследованиях писал довольно – таки мод-
ный в Советском Союзе в конце 60 – х, начале 70 – х годов прошлого века американский социолог, профес-
сор Калифорнийского Университета Тамотсу Шибутани (Tamotsu Shibutani) [10,11]. В своей книге «Соци-
альная психология» (в англоязычном оригинале Society and Personality «Общество и личность» - М.М.) он
говорит о роли символа в таких параграфах глав книги как «Символическая организация опыта» [10, c.103 –
|