Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття

В статті здійснюється аналіз особливостей життєдіяльності людини через суперечності в існуванні людського "Я". Досліджуються джерела феноменів конкуренції, кооперації, та їх взаємодії у специфіці внутрішнього буття людини....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2005
Автор:	Александрова, О.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2005
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10721
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття / О.С. Александрова // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 73. — С. 214-217. — Бібліогр.: 10 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-10721
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-107212010-08-05T12:03:33Z Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття Александрова, О.О. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ В статті здійснюється аналіз особливостей життєдіяльності людини через суперечності в існуванні людського "Я". Досліджуються джерела феноменів конкуренції, кооперації, та їх взаємодії у специфіці внутрішнього буття людини. В статье анализируются особенности жизнедеятельности человека через противоречия в существовании человеческого "Я". Исследуются источники феноменов конкуренции, кооперации, а также их взаимодействия в специфике внутреннего бытия человека. 2005 Article Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття / О.С. Александрова // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 73. — С. 214-217. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10721 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ Александрова, О.О. Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття
description	В статті здійснюється аналіз особливостей життєдіяльності людини через суперечності в існуванні людського "Я". Досліджуються джерела феноменів конкуренції, кооперації, та їх взаємодії у специфіці внутрішнього буття людини.
format	Article
author	Александрова, О.О.
author_facet	Александрова, О.О.
author_sort	Александрова, О.О.
title	Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття
title_short	Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття
title_full	Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття
title_fullStr	Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття
title_full_unstemmed	Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття
title_sort	проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2005
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/10721
citation_txt	Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття / О.С. Александрова // Культура народов Причерноморья. — 2005. — № 73. — С. 214-217. — Бібліогр.: 10 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT aleksandrovaoo problemalûdinivfílosofííosâgnennâvzaêmodííkonkurentnihíkooperativnihzasadííbuttâ
first_indexed	2025-07-02T12:33:17Z
last_indexed	2025-07-02T12:33:17Z
_version_	1836538499626434560
fulltext	Александрова О.С. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ: ОСЯГНЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ КОНКУРЕНТНИХ КООПЕРАТИВНИХ ЗАСАД ЇЇ БУТТЯ 214 Александрова О.С. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ: ОСЯГНЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ КОНКУРЕНТНИХ І КООПЕРАТИВНИХ ЗАСАД ЇЇ БУТТЯ Вступ. Хаос, що існує в сучасному суспільстві, змушує звернутися до центральної проблеми в філо- софії – проблеми людини, проаналізувати її специфіку згідно із суперечливими тенденціями, що просте- жуються як в індивідуальному бутті людини, так і в бутті соціуму. Маються на увазі конкуренція й коопе- рація як дві споконвічні тенденції і рушійні сили розвитку людини та еволюції соціуму. Заявлена пробле- ма обумовлює актуальність її дослідження. Метою цієї статті є здійснення філософського аналізу особливостей буття людини та дослідження першоджерел конкуренції й кооперації у внутрішньому змісті її буття. Реалізація цієї мети потребує вирі- шення наступного завдання: дослідити специфіку вітальності, соціальності й духовності людини, міру їх взаємодії, взаємозв’язку й суперечностей. Гіпотеза цього дослідження полягає в наступному: 1. Конкуренція закладена у вітальності людини. 2. Кооперація закладена в соціальності людини. 3. Гармонічна взаємодія конкуренції й кооперації здійсню- ється за допомогою духовного “Я” людини. Обговорення проблеми. Проблема людини завжди займала центральне місце у філософії ще з часів Сократа та його центрального звернення до людини “Пізнай себе”. В середньовічній філософії людина розглядалася як частина світового порядку встановленого богом, як абсолютний першопочаток. Виходячи з цього і розумілась специфіка людського буття (Августин, Ф. Аквінський). З аксіоми Р. Декарта “Я мис- лю, отже існую” починається розуміння внутрішньої психічної сутності людини. Проти абсолютизації влади розумного начала в людині виступав Б. Спіноза, який вважав, що люди швидше слідують керівниц- тву сліпого бажання, ніж розуму. Згідно з думкою Б. Спінози бажання є сама суть людини. Д. Юм висту- пив проти уявлень, що будь-яка розумна істота узгоджує свої помисли з розумом і намагався довести, що сам розум не може служити мотивом вольового акту, і що цей розум не перешкоджає протіканню афектів. Юм вважав, що, в принципі, розум і афекти не можуть протистояти один одному в управлінні волею лю- дини, і, отже, немає необхідності говорити про будь-яку боротьбу між ними. В думках Спінози і Юма ба- гато схожого з тим, що пізніше було досліджено в психоаналітичному вченні З. Фрейда. А саме те, що в життєдіяльності людини вирішальну роль грають несвідомі бажання, ніж розум. Це слід розуміти так, що в несвідомості людини закладене її вітальне начало. На сьогодні, розуміння головної особливості людини та її буття полягає в тому, що воно здійснюється одночасно в трьох вимірах: світі природи, в соціумі й культурі. У природі людина проявляє себе як віта- льна (від. лат. vitalis – живий, життєвий) істота, тобто веде вітальне існування, в органічному поєднанні з природою. В соціумі, в усіх його сферах людина проявляє себе як соціальна істота. В культурі, у світі ду- ховних цінностей, людина живе духовним життям. Одночасне буття людини в трьох вимірах породжує його багатоманітність і складність. “Для вітального “Я” людини збуджувальним мотивом є біологічні потреби, воля до життя; для соціа- льного “Я” – потреби в самореалізації, воля до влади над іншими; для духовного “Я” – потреби в самовдо- сконаленні, а також самоздійснення в семи проекціях від політики до науки, включаючи право, мораль, мистецтво, релігію й філософію через волю до влади над собою” [5, 258]. Мотиви діяльності вітального, соціального й духовного “Я” людини можуть різним чином взаємодія- ти між собою: від конфлікту до згоди, породжуючи драматизм внутрішнього й зовнішнього життя люди- ни. Кожне з цих трьох “Я” може виступати самостійно і є незалежною силою, що примушує людину роби- ти певні дії, в результаті чого можна говорити про самодетермінацію поведінки людини. Ці три види мо- тивів, потужних імпульси, можуть зіштовхуватись між собою, а можуть складатися в єдиний силовий век- тор, дозволяючи людині здійснити мобілізацію власних сил і ресурсів для здійснення наміченої цілі з мак- симальною ефективністю. Проаналізуємо ці складові буття людини. Антропологема вітальності – це сукупність вроджених властивостей і здібностей, що забезпечують функціонування людського організму. Як невіддільна частина природи людина повністю залежить від ви- мог природної необхідності. До змісту вітальності входять природні властивості людського організму (ін- стинкти, чуттєвість, безумовні рефлекси, біоритми, двухпівкульний мозок, підсвідомість, вроджені особ- ливості психіки та ін.), а також біологічна програма, яка включає стан зачаття, ембріону, народження, фі- зичного, полового й психічного розвитку, старіння і смерть. Вітальність людини реалізує, перш за все, ба- жання вижити, незалежно від ціннісних орієнтирів суспільства. Отже, вітальне “Я” людини є егоцентрич- ним і вбачає своє головне завдання в оборонно-агресивній поведінці, яка забезпечує безпеку життєдіяль- ності людини та її самозбереження. Саме вітальність людини є джерелом її конкурентної агресивної пове- дінки. Для розуміння сутності конкурентної агресивної поведінки, що закладена у вітальності людини слід звернутися до концепції вродженої людської агресивності відомого австрійського етолога й філософа Ко- нрада Лоренца. Згідно цієї концепції, в основі життєдіяльності всіх тваринних видів, у тому числі й людини, лежить інстинкт агресії. Агресія розглядається як позитивний чинник, що забезпечує виживання і прогресивну еволюцію тваринних видів. Їй приписується головна роль у формуванні тваринних співтовариств і об'єд- нань, що ґрунтуються на основі ієрархії – однієї з основних, на думку Лоренца, форм прояву агресії у тва- ринному світі. «Принципом організації, без якого очевидно, не може розвиватися впорядковане сумісне життя вищих тварин, є так звана ієрархія» [4,76]. Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 215 Згідно цьому принципу, будь-яке тваринне співтовариство, особливо співтовариство вищих тварин, є жорсткою ієрархічною структурою, на чолі якої стоїть вожак. Кожна тварина, що входить у співтоварист- во, займає тут певне місце, відповідне рівню її агресивності. Чим агресивнішою є тварина, тим більш ви- соке положення вона займає в цій життєвій ієрархії. Її призначення полягає в тому, що домінуючі особи, в порівнянні з іншими, одержують значні переваги в задоволенні основних потреб і, в першу чергу, харчо- вого й статевого інстинктів. Найбільшими перевагами володіє вожак, як найагресивніша, а отже, найсиль- ніша і психічно розвиненіша тварина. Він має не тільки першочергове право на їжу, але і на запліднення всіх самок, що входять у співтовариство. Які-небудь посягання на ці права безжально присікаються не тільки з боку глави співтовариства, але й інших його членів [4,76]. Таким чином, підтримується стабільність і запобігаються можливості розпаду даного об'єднання. Аг- ресія набуває прихованого характеру, проявляється як конкуренція за володіння природними ресурсами між родичами по виду. Саме в конкуренції Лоренц бачить дійсний прояв і реальну сутність агресії. К. Ло- ренц відзначав, що «формулу Дарвіна «боротьба за існування», яка перетворилася на модний вислів, яким часто зловживають, необізнані помилково відносять, як правило, до боротьби між різними видами. На- справді ж, «боротьба», про яку говорив Дарвін і яка рухає еволюцію, це, в першу чергу, конкуренція між найближчими родичами». Така система організації тваринних співтовариств, як справедливо вказує А.Л. Данилюк, має глибокий біологічний і еволюційний сенс. Вона дає можливість вижити й залишити потомство найбільш пристосо- ваним тваринам. А це, у свою чергу, створює передумови для прогресивної еволюції тваринних видів, «ві- нцем» якої є виникнення людини. Отже, можна стверджувати, що і стародавньому людському суспільству був властивий, як спадщина еволюційного минулого, аналогічний принцип соціальної організації [4,77]. Виходячи з вище викладеного, можна зробити висновок про те, що агресія людини у формі конкуренції відноситься до її інстинктивної поведінки, а інстинкти складають зміст її вітальності. Вітальне “Я” людини не знає етичних понять, не бачить відмінностей між добром і злом, гарним і по- творним, бо існує на рівні несвідомого, а значить докультурного, доцивілізованого розвитку людини. Несвідоме заявляє про себе не тільки в формі сновидінь, але й у небезпечному для оточуючих викиді агресивності, боротьбі за існування, що може штовхати людину до деструктивної поведінки. Згідно з теорією З. Фрейда, конфлікт між свідомістю і підсвідомим призводить до трьох можливих виходів. У першому варіанті інстинкти придушуються соціальним середовищем і нормами культури. У другому варіанті, є цілком реальна можливість прориву крізь моральні забобони сексуальних і агресивних імпульсів. У третьому варіанті інстинкти сублімуються у творчу енергію людини. Антропологему соціальності можна визначити як сукупність якостей, що набуло людство в умовах спільного співіснування. Ці якості забезпечують здатність людини бути в соціумі, проходити всі стадії й процеси соціалізації, виконувати певні соціальні ролі. Намагання вижити трансформується у домінування над іншими, або підкорення іншим. Людина в соціумі намагається оптимізувати міжособистісні відносини з метою досягнення почуття безпеки. Соціальність людини змушує її притримуватися трьох основних стратегій її поведінки, які були проаналізовані в книзі К. Хорні “Наші внутрішні конфлікти”: 1) Орієнтація на людей припускає такий стиль взаємодії, для якого характерні залежність, нерішучість і безпорадність. Такою людиною керує ір- раціональне переконання: “Якщо я поступлюсь, мене не будуть займати”. Це – поступливий тип. Поступ- ливому типу необхідно, щоб в ньому мали потребу, захищали його, кохали його і керували ним. Такі люди спілкуються з іншими з метою уникнення почуття самотності і безпорадності. Однак за їх люб’язністю ча- сто приховується придушена агресивність. 2) Орієнтація від людей, як стратегія оптимізації міжособистіс- них відносин, проявляється у тих індивідуумів, що притримуються захисної байдужої установки і керу- ються помилковим переконанням, що якщо вони відстороняться від подій і реального плину речей, то з ними все буде гаразд. Це – відсторонений тип. Для відстороненого типу характерна установка не дати се- бе захопити (дружніми стосунками, любовними почуттями, роботою та ін.). В результаті такий тип втра- чає зацікавленість в людях. Для цієї стратегії характерним є намагання усамітнитися, бути незалежним і самодостатнім. 3) Орієнтація проти людей змальовує такий стиль поведінки, для якого характерним є до- мінування, ворожість і експлуатація. Така людина дотримується точки зору, що в неї є влада і таким чи- ном її ніхто не зачепить. Ворожий тип дотримується думки, що всі інші люди агресивні і що життя це, перш за все, боротьба проти всіх. Будь-яку ситуацію він розглядає з позиції: “Що я буду з цього мати?” К. Хорні відмічала, що ворожий тип, здатен діяти тактовно й по-дружньому, але його поведінка завжди наці- лена на контроль і владу над іншими, на задоволення потреби в отриманні загального визнання й захоп- лення [9,259-260]. Отже, для всіх трьох типів, проаналізованих К. Хорні, характерне намагання вижити у ворожому оточенні, що є першоосновою конкурентної поведінки індивідів. Однак знаходячись у полоні соціальності, людина стримує агресивні прояви її вітального “Я” й узгоджує власну діяльність із тими правилами й нормами, що існують у соціумі, бо саме соціум, який є підґрунтям соціальності в людині, за- хищає її від граничних деструктивних дій як по відношенню до себе, так і по відношенню до інших. “Соціальне змушує індивіда бути у владі зовнішньої необхідності, ставити зовнішнє вище особистіс- ного, обов’язок вище свободи. На відміну від біологічного “Я”, соціальне “Я”, як правило усвідомлює свою залежність від корпоративного “Ми”, підкорюється йому і має готовність під час розчинитися в ньо- му, орієнтуючись на виконання обов’язку або реалізацію принципу “як всі” [5,258]. Ця складова людини змушує її перебувати під владою соціальної необхідності. Ставити соціальне ви- ще за особисте, протиріччя між особистісною свободою і суспільною необхідністю вирішувати на користь останньої, дотримуватися моральних норм і громадських обов’язків. Вважається за можливе зазначити, що соціальне “Я” людини є джерелом кооперації. Людина об’єднується в соціальні групи з метою протистояти ворожому конкурентному середовищу у формі злаго- дженої скооперованої взаємодії з іншими членами цієї групи. Александрова О.С. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ В ФІЛОСОФІЇ: ОСЯГНЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ КОНКУРЕНТНИХ КООПЕРАТИВНИХ ЗАСАД ЇЇ БУТТЯ 216 На відміну від вітального “Я”, діяльність соціального “Я” має не інстинктивний, а свідомий характер. Соціальна поведінка людини забезпечується механізмом взаємозв’язку й взаємодії перед-розуму, здорово- го глузду й розуму. На рівні перед-розуму соціальне “Я” усвідомлює свій зв’язок із біологічним. Перед-розум - це почат- ковий щабель раціонального світовідношення, це протораціональне мислення, за допомогою його людина, перш за все, орієнтується на принцип самозбереження. Для неї немає різниці між можливим і забороне- ним. Соціальність людини находиться в полоні її біологічності. Однак людина відрізняється від тварини завдяки здоровому глузду і розумовій діяльності. Здоровий глузд, на відміну від егоцентричного «перед-розуму» - це форма раціональності, що вже склалася. Здоровий глузд, орієнтований на регуляцію відносин індивіда й суспільства за допомогою пев- них правил і норм, він наказує людині піклуватися про благополуччя тих соціальних спільнот, до яких во- на належить. Отже, перед-розум діє на рівні егоїзму, боротьби за виживання, тобто первісної конкуренції, а здоро- вий глузд – на рівні корпоративності. Саме розум на перше місце ставить не егоїзм і не корпоративність, а духовні цінності конкретного су- спільства [5,259]. Антропологема духовності – це уявлення про людину як про суб’єкт культури, визначення її як носія певних моральних норм і ціннісних орієнтирів. Духовне “Я” людини дозволяє їй піднятися над її природною й соціальною обмеженістю. “У сфері духовності домінуючу роль відіграють не інстинкти задоволення вітальних потреб людського організму, не корпоративні інтереси конкретного суспільства, а загальнолюдські ідеали блага й краси, справедливос- ті, солідарності й злагоди” [5,259]. Вищим модусом духовного “Я” виступає надсвідомість, яка являє собою здатність до виходу за межі свого “Я” (до трансценденції). У духовному житті людини надсвідомість може заявляти про себе за допо- могою таких форм інтуїтивного пізнання світу: моральної, релігійної, екзистенціальної, космічної, твор- чої. У здійсненні людської духовності головну роль відіграє відповідне соціокультурне середовище, а та- кож характер відношення людини до нього. Таким чином, взаємодія біологічної, соціальної і духовної компонент людини має масу суперечностей, що призводять до драматизму її буття. Ці протиріччя не дають людині спокою, пошук людиною способів їх вирішення є потужним імпульсом її діяльності. Учені і філософи різних епох по-різному визначали головну сутність людини. Так, З. Фрейд ототож- нював її з вітальним началом. Маркс зводив сутність людини винятково до її соціальності. Він підкреслю- вав, що сутність людини не є абстракт, в дійсності вона є сукупністю суспільних відносин. Гегель ототож- нював сутність людини, перш за все, із її духовністю. На Сході вважають, що людська цілісність обумовлена взаємовпливом трьох енергій – Цзен, Шен та Кі (Ци). Цзен – енергія внутрішніх хімічних процесів, Шен – ментальних, Кі (Ци) – енергія внутрішнього й зовнішнього руху підсистем, внутрішньої й зовнішньої дії. Жодна з них не існує без взаємодії з іншими, вони взаємообумовлюють одна іншу. В їхній єдності розвивається система [7,72]. Стосовно до заявленої проблеми, якщо провести певні паралелі, вважаємо за можливе зауважити, що розуміння енергії Цзен, Шен і Ци на Сході, майже тотожне розумінню відповідно вітальності, духовності й соціальності людини в сучасній філософській антропології. В цілому, в антропологічних дослідженнях сьогодення вважається, що сутність людини слід шукати не в одній з якихось її складових (біологічній, соціальній чи духовній), а в їх протиріччях. Традиція пошуку сутності предмета у його внутрішніх протиріччях сягає ще часів Гера- кліта. Сьогодні виділяються наступні групи суперечностей в існуванні людського “Я”: – між вітальним і соціальним; – між соціальним і духовним; – між біологічним (вітальним) і духовним [3,287]. Зауважимо, що обов’язковою умовою аналізу суперечностей між вітальністю людини та її соціаль- ністю виступає попереднє розуміння таких вихідних питань: людина є природною істотою; суспільство виступає фундаментом соціальності в людині; фактором гармонізації вітальності й соціальності в людини зокрема, і в суспільстві, як сукупності окремих індивідів, в цілому, є оптимальна взаємодія особистісних і суспільних інтересів. Вітальність людини у світі цивілізованого суспільства вимагає задоволення природних потреб і по- стійно наштовхується на зведені соціальні норми різного характеру: релігійного, морального, правового. Там, де домінує вітальність людини, вона перетворюється у подобу тварини з відповідною поведінкою, яка знаходить осуд з боку соціуму. Але зазначимо, що носієм заборон суспільства є соціальне “Я” людини, таким чином конфлікт біологічного й соціального має локальний характер і проявляється як внутрішнє протиріччя людського “Я”. Протиріччя між вітальністю і соціальністю людини, як у контексті її окремого буття, так і в бутті соціуму може вирішуватися двома основними способами: компромісом і конфронтаці- єю. Компроміс у суспільстві – це система цивілізованої, опосередкованої культурою взаємодії різних, у тому числі протилежних сил з метою досягнення балансу інтересів і підтримки соціальної рівноваги в фо- рмі досить високого рівня солідарності і злагоди [2,5–6]. Конфронтація - це шлях у нікуди. Це досить аг- ресивний і жорстокий вид взаємодії між індивідами, коли об’єкти, за які вони змагаються, набувають віта- льної цінності й конкуренція приймає характер боротьби за існування [1,113]. Отже, коли в суспільстві взагалі, і в структурі окремого індивіда, що є частиною цього суспільства, зокрема, в результаті супереч- ливої взаємодії вітальності і соціальності перемагає соціальне начало, то суспільство здійснює шлях до консенсусу, компромісу, соціального діалогу. Всезагальне домінування вітальності над соціальністю веде Вопросы духовной культуры – ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ 217 суспільство, а також особистість у ньому до дезорганізації і відношень конфлікту і конфронтації. Щодо суперечності між соціальним і духовним, то до них висуваються різні вимоги. Соціальність на- полягає на підпорядкування інтересам і нормам конкретної соціальної спільноти, а духовність людини ви- магає підкорятися вимогам універсальних цінностей, які є в бутті соціуму в цілому, і в індивідуальному бутті людини зокрема. Отже, соціальне “Я” людини ставить корпоративні інтереси вище існуючих у сус- пільстві духовних цінностей, вимагаючи відповідної поведінки. Середньостатистична людина вирішує протиріччя між соціальністю й духовністю на користь соціаль- ного начала, бо в неї превалює життєва стратегія “мати, а не бути”, а також бажання вижити в суспільстві, для чого вона знаходить спосіб поєднання із групою й у скооперованих діях протистоїть ворожому ото- ченню. На думку Е.Фромма, сучасна людина відчужена від себе, близьких і природи. Вона сприймає себе, свої сили як товар, який повинен приносити їй прибуток. “Людські відносини стали відносинами автома- тів, відчужених один від одного, які не відрізняються ні думками, ні почуттями, ні діями” [8,159]. Але ко- жен з них самотній, незважаючи на те, що сучасна цивілізація пропонує багато можливостей, аби людина не відчувала і не усвідомлювала себе самотньою. Суспільство, за Е.Фроммом, у прагненні подолати само- тність використовує спосіб “поєднання з групою” [8,116], індивідуальне зникає, і основною метою є при- належність до натовпу. Відносно третьої групи суперечностей, зауважимо, що вітальність і духовність – діаметрально проти- лежні начала людського буття, як зазначається, “підніжжя” і “вершина” її існування [5,260]. Хаос, що існує в сучасному суспільстві, призвів до поділу людей на дві групи: тих, хто тягнеться до матеріального, та тих, котрі тягнуться до духовного. Хаос у країні дозволяє легко досягнути матеріальних благ і тілесних задоволень за сценарієм “війни всіх проти всіх”. В хаосі скривається велика кількість по- років, які спокушають слабких людей, але загартовують сильних [10,160]. Чим більше спокус і надлишок матеріальних благ відхиляє людина, тим більш сильною вона стає за власною внутрішньою духовною сутністю, тим швидше здійснюється її саморозвиток від агресивних надлишків вітальності до духовності. Саме в культурі людина, освоюючи цінність власного буття, й буття соціуму, здатна жити не за пра- вилами “війни всіх проти всіх”, і не за сценарієм “всі за одного, один за всіх”, а знайти оптимальний спо- сіб міжособистісної взаємодії й розвитку соціуму на основі універсальних духовних цінностей. Отже, вітальність людини є джерелом її конкурентної поведінки, соціальність людини підштовхує її до скооперованих дій. Саме в духовному “Я” людини відбувається гармонічна взаємодія конкуренції і ко- операції, що, з одного боку, породжує драматичні колізії її буття, а з іншого – дає поштовх до саморозвит- ку. На останнє автору хотілося б акцентувати увагу на такому питанні. Виходячи із традицій Сходу сут- ність людини розуміється в єдності її складових, в західній філософській думці пошук сутності людини, перш за все, здійснюється виходячи з аналізу суперечностей окремих її компонент. Вважається, що в цьо- му є певна методологічна проблема у розумінні специфіки буття людини, яка потребує свого подальшого дослідження. Джерела та література 1. Александрова О.С. Багатоманітність проявів феномену конкуренції в сучасному суспільстві // Культу- ра народов Причерноморья. Научный журнал. – 2004. – № 52. – С. 111–115. 2. Байрачная Л.Д. Взаимодействие как противоречие и методы его разрешения // Соціально-політичні протиріччя та проблеми соціального партнерства: Збірник наукових тез (за матеріалами ХVІ Харків- ських політологічних читань). – Харків: НЮАУ, 2005. – С. 5–6. 3. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Підручник для юрид. спец-тей вищих на- вч закладів. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», – 2003. – 472 с. 4. Данилюк А.Л. Происхождение тотема и табу в свете концепции агрессивности Конрада Лоренца // Практична філософія. – 2004. – № 4 (14). – С. 72–84. 5. Кальной И.И. Бытие человека как проблема социальной антропологии // Культура народов Причерно- морья. Научный журнал. – 2003. – № 43. – С. 257–260. 6. Лоренц К. Агрессия (так называемое «зло»): Пер.с нем. – М.: Прогресс, Универс, 1994. – 272 с. 7. Савостьянова М.В. Перспективы человека разумного: эволюция или адаптация? – К.: Издатель ПАРАПАН, 2005. – 168 с. 8. Фромм Э. Бегство от свободы. – М.: Прогресс, 1989. – 272 с. 9. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности (Основные положения, исследования и применение). – Спб.: Пи- тер Ком, 1998. – 608 с. 10. Шадрина Е.А. Методология социальных противоречий и партнерство // Соціально-політичні проти- річчя та проблеми соціального партнерства: Збірник наукових тез (за матеріалами ХVІ Харківських політологічних читань). – Харків: НЮАУ, 2005. – С. 158–160. Aтик А.А. ЗАПАД И МУСУЛЬМАНСКИЙ МИР: ПРОБЛЕМА ВЗАИМНОГО ВОСПРИЯТИЯ Проблема будущих взаимоотношений Запада и мусульманского Востока является жизненно важной для всего мира, а потому становиться центром внимания ученых, социологов, политологов, философов. И нет сомнения в том, что эта проблема становится все более острой. Актуальность этой темы обуславливается тем, что в последние десятилетия целенаправленно форми- руются различного рода деструктивные, а по существу провокационные теории, вроде теории С. Хантинг- тона, Бернарда Льюиса, Мартина Крамера о столкновении цивилизаций, которые пытаются представить взаимоотношения и контакт западной и исламской цивилизаций как сугубо враждебные. Целью нашей статьи является рассмотрение проблемы взаимоотношений Запада и мусульманского

Проблема людини в філософії: осягнення взаємодії конкурентних і кооперативних засад її буття

Репозитарії

Схожі ресурси