Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II

Рецензія на книгу: Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання / М.Ф.Юрій, Л.М.Алексієвець, Я.С.Калакура, О.А.Удод. – Тернопіль: Астон, 2012. – Кн.II. – 696 с....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Пиріг, Р.Я.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Рецензії й огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107224
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II / Р.Я. Пиріг // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 194-201. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107224
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1072242016-10-17T03:02:11Z Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II Пиріг, Р.Я. Рецензії й огляди Рецензія на книгу: Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання / М.Ф.Юрій, Л.М.Алексієвець, Я.С.Калакура, О.А.Удод. – Тернопіль: Астон, 2012. – Кн.II. – 696 с. 2013 Article Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II / Р.Я. Пиріг // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 194-201. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107224 uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії й огляди Рецензії й огляди
spellingShingle	Рецензії й огляди Рецензії й огляди Пиріг, Р.Я. Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II Український історичний журнал
description	Рецензія на книгу: Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання / М.Ф.Юрій, Л.М.Алексієвець, Я.С.Калакура, О.А.Удод. – Тернопіль: Астон, 2012. – Кн.II. – 696 с.
format	Article
author	Пиріг, Р.Я.
author_facet	Пиріг, Р.Я.
author_sort	Пиріг, Р.Я.
title	Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II
title_short	Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II
title_full	Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II
title_fullStr	Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II
title_full_unstemmed	Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II
title_sort	україна хіх – початку ххі ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – кн. ii
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Рецензії й огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107224
citation_txt	Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II / Р.Я. Пиріг // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 194-201. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT pirígrâ ukraínahíhpočatkuhhístcivílízacíjnijkontekstpíznannâknii
first_indexed	2025-07-07T19:41:36Z
last_indexed	2025-07-07T19:41:36Z
_version_	1837018436133191680
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №6 РЕЦЕНЗІЇ Й ОГЛЯДИ Однією з особливостей розвитку новітньої української історіографії є засвоєння й де- далі ширше застосування методології ци- вілізаційного трактування історичного ми- нулого, перехід від подієвої історії до історії процесів і явищ. Цивілізаційна парадигма, яка ґрунтується на пріоритеті соціокультур- них і духовно-ціннісних підходів, дозволяє створити більш повну картину історії, особ- ливо країнознавчу, осмислити минувши- ну того чи іншого народу, держави, реґіону в контексті світового історичного процесу. Підтвердженням цього є ориґінальний, оприлюднений у двох книгах, науко- вий проект відомих українських учених, докторів історичних наук, професорів М.Юрія, Л.Алексієвець, Я.Калакури та О.Удода, присвячений цивілізаційно- му контексту пізнання України від найдавніших часів до сьогодення. «Український історичний журнал», умістивши розлогу рецензію О.Реєнта на першу книгу, засвідчив підвищений інтерес наукової громадськості як до амбітного задуму авторів, так і до його реалізації в новаторській праці1. Її ло- гічним продовженням стала друга книга, присвячена цивілізаційному ба- ченню нової й новітньої історії України (ХІХ – початок ХХІ ст.), актуальних проблем модернізації сучасного суспільства. Вона, як і перша, створена на міждисциплінарному рівні та має чітко виражене історіософське забарвлен- ня. В епіцентрі дослідження – самобутність локальної української цивілізації, що формувалася на історичних теренах України впродовж тисячоліть і втілює у собі соціокультурні, етнічні, духовні, ментальні, релігійні, політичні, еко- номіко-географічні, природні особливості країни та її жителів. Незважаючи на тривалу бездержавність, перебування українських земель у складі інших 1 Див.: Український історичний журнал. – 2012. – №6. – С.185–192. Україна ХІХ – початкУ ХХІ ст.: цивІлІзацІйний контекст пІзнання / М.Ф.ЮрІй, л.М.алексІєвець, я.с.калакУра, о.а.Удод. – тернопІль: астон, 2012. – кн.II. – 696 с. Український історичний журнал. – 2013. – №6 Рец, ензії й огляди 195 держав, численні війни, революції, репресії, голодомори, штучну асиміляцію Україна витримала випробування долі, відновила свій суверенітет і продов- жує утверджувати свою локальну цивілізацію, свою самобутність у сучасному ґлобалізованому світі. Зосередившись головним чином на соціокультурних і духовних проблемах модернізації українського суспільства, зумовлених особливостями розвитку Австро-Угорської та Російської імперій, СРСР, впливом ґлобалізації та інфор- матизації сучасного світу, автори зробили акцент на державотворчих проце- сах, трансформаційних явищах, на аналізі нової якості українського соціуму в контексті пошуку оптимальних векторів внутрішньої та зовнішньої політики, європейських орієнтацій, утвердження загальноукраїнської та реґіональних ідентичностей, їх світоглядної кризи на ґрунті неоднакового розуміння істо- ричної й національної пам’яті українського народу. Нині перед Україною, українським народом загалом постали нові викли- ки, відповісти на котрі допомагає як наукове осмислення досвіду його цивілі- заційної ідентифікації на базі історичної пам’яті та уроків минулого, так і по- шук нових способів. Уже у вступі автори наголошують: їхній екскурс в історію покликаний показати, що за всієї спорідненості проблем, нагромаджуваних зі століття у століття, жоден із попередніх методів їх розв’язання в наші дні, навіть у поновленому вигляді, не може бути успішно застосований (с.6). Має йтися про системну модернізацію суспільства, утвердження цивілізаційної ідентичності на ґрунті надбань національної культури у широкому розумінні цього феномену. Цивілізаційна ідентичність означає, що кожна особа, групи людей і народ у цілому відчувають свою причетність до колективного минуло- го країни, її долі, культурних і духовних цінностей, ототожнюють себе з укра- їнською цивілізацією. Червоною ниткою крізь усю книгу проходять питання трансформації україн- ського соціуму на тлі модернізаційних процесів ХІХ – початку ХХІ ст. Докладно розглянуто теоретико-методологічні та соціокультурні аспекти сутності модерні- зації як особливої форми розвитку, як шляху переходу від традиційного суспіль- ства до модерного або сучасного. З’ясовуючи особливості модернізації України в контексті перебування українських земель у складі Росії та Австро-Угорщини, автори звернули увагу на її імперський характер та наздоганяючу модель, тобто орієнтацію на більш розвинуті країни. На основі порівняння модернізації в обох монархіях обґрунтовується висновок про те, що, незважаючи на політичні, еко- номічні та культурні зміни, які відбулися в Австро-Угорщині, західноукраїнські землі залишалися малорозвиненою периферією європейської економіки. У під- російській Україні у ході реформ другої половини ХІХ ст. виникли диспропорції між зростанням економіки та повільністю політичної модернізації, що призвело до загострення політичної й соціаль ної кризи (с.72–73). Модернізація у СРСР здійснювалася «згори» та мала авторитарний характер. Фактично наздоганяю- ча модель модернізації застосовується в Україні й у сучасних умовах її євроін- теґрації, покликаній домогтися рівня постсучасного суспільства, пов’язаного з досягненням стабільності, демократії, забезпеченням прав і свобод громадян, високих соціальних стандартів. Український історичний журнал. – 2013. – №6 196 Рец, ензії й огляди Із модернізацією пов’язується становлення новітньої української нації, на- ціональне відродження, формування української еліти, а також усвідомлення України. Автори, посилаючись на праці В.Смолія та О.Гуржія2, Я.Грицака3, до- водять самодостатність українського народу, який стояв біля витоків Київської та Галицько-Волинської держав, що належали до цивілізаційної сім’ї європей- ських народів. Ключову роль у трансформації української народності в націю відіграли козацтво та створення козацько-гетьманської держави, українське відродження середини ХІХ ст., однак цей процес наштовхувався на спротив спочатку Речі Посполитої, потім Російської імперії, її репресивну політику щодо українського руху. Що ж стосується Австро-Угорщини, то тут між україн- ським народом і владою стояли польська шляхта та громадянство, які вороже ставилися до політичних прав і свобод українців. Проте на межі ХІХ–ХХ ст. українці під впливом свого інтелектуального ядра, зростання політичної та національної свідомості, наслідуючи принципи ідентифікації європейських народів почали усвідомлювати себе окремою нацією (с.104–106). Процес са- моусвідомлення українства охопив усі етнічні землі українського народу та проходив у певній синхронності. Автори вважають малопродуктивними дис- кусії навколо того, який реґіон домінував у національно-визвольному русі та стверджують, що з кінця ХІХ ст. він став «рухом назустріч» Сходу й Заходу. Його лідери, інтелектуали нації В.Антонович, І.Франко, Леся Українка, М.Грушевський, С.Петлюра, Є.Петрушевич, А.Волошин та інші, так само, як свого часу Т.Шевченко, не були реґіональними представниками, а провідни- ками всієї нації (с.197). У книзі по-новому трактується роль українського чинника в Першій сві- товій війні, етнічна, культурна та цивілізаційна травми українства. У сере- довищі українського політикуму дедалі глибше вкорінювалася думка про можливість здобуття незалежності на тлі воєнного конфлікту між Російською та Австро-Угорською імперіями. У роки масштабного збройного протистояння визначальні контури української цивілізації, не зважаючи на етнополітичні, етнографічні та психологічні відмінності між наддніпрянцями, галичанами, буковинцями та закарпатцями, витримали перевірку на виживання й під- твердили спроможність українського народу до рішучих та спільних дій на за- хист національної справи, що засвідчили події Української революції. Відновленню національної державності в 1917–1921 рр. присвячено дру- гий розділ. Цей період оцінюється як знаковий рубіж вітчизняної історії, як незавершений проект її модернізації та новий поділ України: між Європою і Євразією. Науковці переконливо доводять, що революція не була реґіональним варіантом російської, а цілком самодостатнім суспільно-політичним проек том, котрий мав іншу мету, інші рушійні сили та простір, оскільки охопив і ті укра- їнські землі, які не належали Російській імперії, зокрема Західну Волинь, Галичину, Буковину, Закарпаття й вилився у світове явище геополітичної трансформації та модернізації в контексті Центрально-Східної Європи. Події 2 Смолій В., Гуржій О. Як і коли почала формуватися українська нація. – К., 1998. 3 Грицак Я. Нарис історії України: Формування модерної української нації ХІХ–ХХ ст. – К., 1998. Український історичний журнал. – 2013. – №6 Рец, ензії й огляди 197 1917–1921 рр. оцінюються як рубіжна віха в історії України ХХ ст., котра, як і національно-визвольна революція середини ХVІІ ст. та відновлення держав- ної незалежності в 1991 р., із погляду цивілізаційного підходу мала не лише національний, а й транснаціональний вимір. У рамках Української револю- ції та національного державотворення виділено три фази: а) добу Української Центральної Ради й утворення Української Народної Республіки; б) період гетьманату Павла Скоропадського; в) часи утворення ЗУНР та відновлення УНР під проводом Директорії. Апогеєм третьої фази стало проголошення со- борності України. Дослідники солідаризуються з думкою Я.Пеленського, який до причин невдач революції та державного будівництва відносив відсутність єдності національної еліти, брак політичної консолідації національних сил у побудові самостійної держави, інфантильне ставлення частини населення до подальшої долі власної держави, анахронічне мислення, байдужість західних країн до українського питання та інтервенцію радянської Росії (с.378). У цьому зв’язку відстежено процеси ескалації російського більшовизму, радянізацію України, які супроводжувалися розгортанням терору, репресій, організацією голодоморів як способу упокорення українського народу (с.279–303). Третій розділ – «Україна в умовах режиму одноособової влади і тоталіта- ризму» – присвячено більшовицькій модернізації як архаїзації українського суспільства. Автори розглянули співвідношення традиції та архаїки, наголо- сивши, що модернізація не скасовує й не деформує традицію, а поступово ре- формує її. Своєю чергою, традиція не блокує модернізацію, а пристосовує її до існуючих відносин. Особливість Жовтневого перевороту в Росії, а відтак радя- нізації України й низки більшовицьких експериментів у форматі політики во- єнного комунізму, форсованої експропріації власності, індустріалізації країни, колективізації села, так званої «культурної революції», які супроводжувалися розгортанням насильства, терору, полягали в тому, що все це повертало ста- ре в нових формах і вело до відновлення імперії під вивіскою СРСР. Архаїка знай шла втілення у системі влади у формі диктатури пролетаріату, ядром якої виступала одержавлена партія більшовиків, у моноідеології – засобі маніпуля- ції суспільною свідомістю та іґноруванні прав і свобод людини тощо. Людина архаїки – не особистість, а матеріал, інструмент, раб (с.321–324). Окремий підрозділ стосується соціокультурних аспектів сталінського те- рору, його культурно-психологічного аспекту. Розвиваючи думку російських дослідників І.Яковенка та А.Ахієзера про те, що у СРСР реалізовувались особ- ливі механізми самознищення нетрансформованого соціокультурного цілого, автори звертають увагу на розповсюдження під впливом терору й насилля та- ких явищ, як безбожність, жорстокість, стресові ситуації, соціальна апатія, зне- віра, алкоголізм, злочинність, масова марґіналізація, почуття страху, доноси тощо. Вершиною масового терору став Голодомор 1932–1933 рр. як справжній геноцид українського народу, широкомасштабна етнічна катастрофа, трагічні наслідки якої відчуваються й досі. Велику увагу приділено аналізу такого сво- єрідного вияву архаїки, як культ особи, котрий утілював абсолютну цінність сакральної влади. Більшовики, оголосивши масовий похід проти християн- ства та розтоптавши його цінності, створили образ нового божества – «мудрого Український історичний журнал. – 2013. – №6 198 Рец, ензії й огляди вождя» Й.Сталіна, якому було дозволено все – убивства, брехня, насильство, терор. Це був рух не в майбутнє, а рецесія минулого, повернення до добіблей- ських форм культури й свідомості (с.353–354). Аналізуючи реакційну сутність та імперський характер радянського тоталітаризму, його табірну систему до- слідники розкрили антиукраїнську спрямованість політики режиму й пода- ли хронологію нищення України, починаючи з проголошення радянської вла- ди та завершуючи прийняттям сталінської Конституції 1936 р., яка остаточно скасовувала будь-які ознаки українського суверенітету (с.368–371). На думку дослідників, більшовицьке моделювання української державності знайшло втілення у словах Й.Сталіна: «Годі гратися в республіку!». Паралельно у книзі висвітлюється спротив тоталітарному режиму, український повстанський рух, розвінчуються міфи й леґенди тоталітарної влади, включаючи політику ра- дянської українізації як фактичне маскування нового російщення України. Значне місце відведено аналізу соціокультурних процесів в Україні в роки Другої світової війни, «збиранню» українських земель у складі УРСР, діяль- ності ОУН та УПА, їх задуму побудови самостійної соборної держави. Низку нових підходів задекларували дослідники до оцінки повоєнного статусу рес- публіки «як другої серед рівних», «кримського фактора» в українській справі, хрущовської «відлиги» й нової хвилі українського руху. У четвертому та п’ятому розділах книги аналізуються особливості бреж- нєвського авторитаризму, застою, наслідки кризи радянської системи, при- чини її краху, обґрунтовується закономірність відновлення незалежності України, а також розглядаються сучасні державотворчі процеси в контексті кризових ризиків. Труднощі посткомуністичного реформування України авто- ри пов’язують із тим, що держава та суспільство, на відміну від своїх західних сусідів, опинилися перед гострішою необхідністю проводити не лише постра- дянську, але й постімперську трансформації, тобто здійснювати одночасний перехід до демократії та ринку, забезпечувати верховенство права, створюва- ти нові державні інститути, формувати політичну націю (с.492). Незалежна Україна наштовхнулася на низку проблем, які гальмують суспільний прогрес, а саме відсутність чітко визначеної, зрозумілої й підтримуваної суспільством стратегії розвитку, економічні та фінансові труднощі, злиденність найшир- ших верств населення, особливо старшого покоління, безробіття серед молоді, наркоманія, моральна деґрадація, дискредитація реформ та ін. Інтриґуючим за назвою й цікавим за змістом є підрозділ 4.3 – «Україна як новий феодалізм», в якому наголошується, що перехід до ліберальної ідеї після розпаду СРСР у нашій країні здійснювався таким чином, що навіть найгострі- ші суперечності радянської системи, які вимагали діалектичного вирішення, залишилися нерозв’язаними. Проявилося це і у феодальній архаїзації суспіль- ного життя. Ідеться про елементи рентної економіки, рейдерство, корупцію, зрощення влади й бізнесу, домінування приватних інтересів у діяльності по- літичних партій, переділ власності на користь правлячих еліт, комерціона- лізацію виконання функцій держапарату, факти несправедливого та вибір- кового правосуддя, застосування адміністративно-силових методів вирішення конфліктних ситуацій, збереження номенклатурного принципу у формуванні Український історичний журнал. – 2013. – №6 Рец, ензії й огляди 199 владних еліт, майнове розшарування суспільства, пропаґанда нерівності й т.д. Порівнюючи деякі явища української сучасності з середньовічною Європою, автори висловлюють надію на народження в майбутньому реальної демокра- тії, оскільки саме феодалізм зробив вирішальний внесок у становлення євро- пейської демократії (с.568–569). У дослідженні порушено й таку гостру та недостатньо вивчену проблему, як маніхейство в його східноцивілізаційному прояві, показано вплив зоро- астризму, маніхейства та візантизму на соціокультурні чинники українського суспільства, починаючи з часів Києво-Руської держави й завершуючи радян- ською добою. На думку авторів, ці впливи відчуваються й сьогодні. Як відомо, маніхейство поширилося в культурних центрах Сходу та Заходу, перетворив- шись не тільки в конкретно-історичну форму культури, у певний тип свідомос- ті, але й метод спрощеного розв’язання складних проблем, спосіб трактування світу. Проповідуючи дуалізм, маніхейство поділяє світ на світло або темряву, рай або пекло. Його головна ідея: зло властиве людям, які відпали від добра та приєдналися до космічного зла. За його парадигмою, суспільство ділиться на дві частини: «ми» й «вони», причому перші – завжди світло, позитив, спра- ведливість, а другі – повсякчас пітьма, кривда, вороги. А звідси висновок: усі людські проблеми необхідно розв’язувати шляхом поборення та знищення во- рожих сил. Маніхейство формує ненависть як до людей, позначених ознаками зла, так і до окремих спільнот або й держави загалом, воно ставить під сум- нів навіть право існуючої церкви видавати себе християнською. Апелюючи до соціокультурних процесів радянської доби автори згадують нав’язливу ідею «класової боротьби», партійного підходу, знищення «ворогів народу», тракту- ють масові репресії та Голодомор 1930-х рр., переслідування інакодумців як своєрідний прояв маніхейства (с.601–609). Від радянської доби успадкова- но класову ненависть, відрив влади від народу, ідею розколу, протистояння Сходу й Заходу, православ’я та католицизму. Що ж стосується візантизму, то, на думку авторів, він прийшов в Україну разом із християнством у його східно- му форматі. Із ним пов’язаний відомий принцип симфонії, що означає особли- ву близькість відносин церкви та держави. Візантистський спадок особливо властивий Російській православній церкві, що знайшло відбиття в підтрима- ній владою Російської Федерації концепції «російського світу», котра іґнорує реалії України як специфічної цивілізаційної спільноти, периферії західної цивілізації, арени зіткнення західної та східної суперцивілізацій (с.632–633). Підсумковий характер, окрім висновків, має шостий розділ, присвячений наскрізним лініям соціокультурного розвитку, модернізації українського со- ціуму, цивілізаційного вибору сучасної України. Тут увага акцентується на аналізі факторів, які стримують або й заважають українцям утвердитись в єв- ропейському виборі. До них віднесено: а) зрощення влади з власністю, масш- табну корупцію, що диктує необхідність сепарації політики від капіталу, фор- мування самодостатньої національної політичної еліти з інтелектуальним обличчям; б) недостатню обґрунтованість і соціокультурну спрямованість ре- форм, іґнорування у ході їх проведення національних традицій та особливос- тей менталітету, необхідність корекції та модернізації; в) стаґнацію політичної Український історичний журнал. – 2013. – №6 200 Рец, ензії й огляди системи України, надмірну заполітизованість еліт і внутрішню боротьбу між угрупованнями на шкоду загальнонаціональним інтересам; г) рецидиви ет- нічної марґінальності та суперечливий процес утвердження загальноукраїн- ської ідентичності, слабкість громадянського суспільства; д) незавершеність формування спільного соціокультурного ядра української цивілізації, його утвердження і взаємодії у системі локальних цивілізацій ґлобалізованого сві- ту, подолання низки стереотипів традиційної культури, які блокують модер- нізаційні проекти; е) забезпечення культурного, духовного та інформаційно- го суверенітету України. Урахування цих та інших факторів дозволить нашій країні знайти відповіді на цивілізаційні виклики сучасності, розширити зону своєї присутності у світі й культурі (с.638–687). Відрадно, що дослідники не оминули питання демократії, свободи, прав особи, державного життя, органі- зації влади, громадянського суспільства у сучасній Україні. Розглянули й по- дії Помаранчевої революції. Можна солідаризуватися з підсумковою думкою авторів, викладеною у висновках, про те, що без дослідження й осмислення суті українського універсуму, без наукового пізнання природи та генези укра- їнської цивілізації неможливо зрозуміти ані нашого минулого, ані теперіш- нього, ані, тим більше, майбутнього (с.691). Підсумовуючи, можна стверджувати, що вихід у світ дослідження М.Юрія, Л.Алексієвець, Я.Калакури та О.Удода, присвяченого історії України з най- давніших часів до наших днів і підготовленого в контексті цивілізаційного піз- нання, стало знаковою подією не тільки у вітчизняній історичній науці. Воно засвідчило, що українська гуманітаристика дедалі повніше засвоює не тіль- ки цивілізаційні, але й міждисциплінарні підходи до осмислення історичного процесу, і в такий спосіб інтеґрується в європейський гуманітарний простір. Широке коло порушених питань, історіософський рівень їх осмислення – при- мітна ознака даної праці. Рецензоване видання вкотре доводить перевагу ко- лективних зусиль у справі реалізації подібних проектів, що є запорукою висо- кої якості кінцевого наукового продукту. А розмірковування авторів, а відтак і читачів, над питаннями модернізації українського суспільства сприятиме подальшому обговоренню порушених проблем, стане способом привертання уваги до важливих, насамперед методологічних, засад вітчизняної історич- ної науки, а також реалій соціокультурного розвитку України, які потребують осмислення й вирішення. Окремого схвалення заслуговує якісне поліграфічне та художнє оформлення книги. Високо оцінюючи рецензовану працю, уважаємо доречним висловити низку зауважень і побажань. Не всі розділи підготовлено рівноцінно, із до- статньою повнотою та арґументованістю, а деяким із них бракує історичнос- ті. Авторам не вдалося уникнути окремих повторень, особливо при екскурсах до питань давньої та середньовічної історії, які розглядалися в першій книзі. Ґрунтовно висвітливши роль українського чинника в Першій світовій війні, автори досить фраґментарно розглянули цей фактор у Другій світовій війні. Хоча посилання на численні праці відомих учених, у тому числі й з Інституту історії України НАНУ, представлено в тексті цілком достатньо, однак дореч- ним був би більш широкий історіографічний та джерелознавчий вступ до обох Український історичний журнал. – 2013. – №6 Рец, ензії й огляди 201 книг. Тим більше, що автори у примітках навели досить розлогі відомості про основні праці сучасних дослідників з обраної теми (і не лише українських), а в розділах аналізуються відповідні погляди тих чи інших учених. При можли- вому перевиданні праці бажано було б подати алфавітний та предметний по- кажчики, що надасть їй більшого академізму. На наше переконання, книга стане у пригоді не лише фахівцям, але й широкому колу читачів, які цікавляться нашою минувшиною та сучасними проблемами трансформації й модернізації українського суспільства. Видання важливе також з огляду підготовки нового покоління фахівців зі спеціаль- ностей «Історія», «Культурологія», «Філософія», «Етнологія», «Політологія», «Правознавство» тощо. На жаль, наклад обох книг невеликий, а це викликає сумнів, чи потрапить видання до бібліотек усіх вищих навчальних закладів, де ведеться підготовка фахівців із гуманітаристики. Видається доцільним роз- містити оцифрований текст обох книг у мережі Інтернет. Р.Я.Пиріг (Київ)

Україна ХІХ – початку ХХІ ст.: цивілізаційний контекст пізнання. – Кн. II

Репозитарії

Схожі ресурси