Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць)

У публікації представлено два невідомих архівних документи: спогади про М.І.Костомарова його пасинка – О.М.Кисіля та автобіографічну довідку автора, які зберігаються у Прилуцькому краєзнавчому музеї. Висвітлюються цікаві подробиці приватного життя вченого під час його перебування в маєтку у с. Д...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107225
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць) // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 186-193. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107225
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1072252016-10-17T03:02:12Z Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць) Методологія. Історіографія. Джерелознавство У публікації представлено два невідомих архівних документи: спогади про М.І.Костомарова його пасинка – О.М.Кисіля та автобіографічну довідку автора, які зберігаються у Прилуцькому краєзнавчому музеї. Висвітлюються цікаві подробиці приватного життя вченого під час його перебування в маєтку у с. Дідівці Прилуцького повіту впродовж 1874–1884 рр., а також уточнюється біографія О.М.Кисіля. The article is devoted to the publication of two unknown archival documents, including the memoir of M.I.Kostomarov his stepson O.M.Kysil’ and author of autobiographical information that is stored in Pryluky museum. The documents highlight the interesting details of private life scientist during his stay in the Didivtsi in 1874–1884 biennium, as well as specify biography О.M.Kysil’. 2013 Article Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць) // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 186-193. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107225 929 «Костомаров» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць) Український історичний журнал
description	У публікації представлено два невідомих архівних документи: спогади про М.І.Костомарова його пасинка – О.М.Кисіля та автобіографічну довідку автора, які зберігаються у Прилуцькому краєзнавчому музеї. Висвітлюються цікаві подробиці приватного життя вченого під час його перебування в маєтку у с. Дідівці Прилуцького повіту впродовж 1874–1884 рр., а також уточнюється біографія О.М.Кисіля.
format	Article
title	Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць)
title_short	Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць)
title_full	Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць)
title_fullStr	Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць)
title_full_unstemmed	Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць)
title_sort	штрихи до біографії миколи костомарова та його родини (вступна стаття й публікація о.т.гончар і т.м.зоць)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107225
citation_txt	Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць) // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 186-193. — укр.
series	Український історичний журнал
first_indexed	2025-07-07T19:41:44Z
last_indexed	2025-07-07T19:41:44Z
_version_	1837018442095394816
fulltext	Український історичний журнал. – 2013. – №6 УДК 929 «Костомаров» ШТРИХИ ДО БІОГРАФІЇ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА ТА ЙОГО РОДИНИ Пізнання історичного минулого нашої Батьківщини – важлива складова формування національної свідомості українців. Неможливо осягнути всі тон- кощі буття народу, не приділяючи особливої уваги біографіям знакових поста- тей, які творили не лише саму історію, але й науку. Ми здебільшого докладно знайомимося насамперед із творчим надбанням учених, а от подробиці їхнього приватного життя залишаються «поза кадром». Але саме вони й розкривають нам відому людину з невідомого ракурсу. На спадщину творця безпосередньо або ж опосередковано впливають його внутрішній світ, оточення у широкому та вузькому розумінні, суспільно-політичне тло й т.д. Щоб звести все це в єди- ну картину, необхідні різноманітні історичні джерела. У фондах Прилуцького краєзнавчого музею імені В.І.Маслова зберіга- ється чорновий варіант рукописного тексту спогадів О.М.Кисіля, датований 1927 р., про відомого громадського діяча, ученого, історика, етнографа, пись- менника, члена-кореспондента Петербурзької академії наук М.І.Костомарова. В останні роки свого життя, із 1874 по 1883 рр., він неодноразово перебував у с. Дідівці Прилуцького повіту Полтавської ґубернії (нині Прилуцького р-ну Чернігівської обл.). Маєток був власністю дружини М.І.Костомарова – Аліни Леонтіївни Крагельської, який дістався їй у спадок після смерті першого чоловіка. Спогади належать старшому синові А.Л.Крагельської, пасинкові М.І.Костомарова. Документ насичений інформацією про особливості приватно- го життя вченого: його звички, розпорядок дня, риси характеру, стан здоров’я, оточення, заняття тощо. Також джерело є цінним свідченням теплих сімейних стосунків родини Костомарових, їхнього ставлення до членів родини, прислу- ги та друзів. Усе це дозволяє зрозуміти, уявити та відтворити образ ученого як звичайної пересічної людини. Ще один знайдений нами документ – це коротка автобіографічна довід- ка О.М.Кисіля (також 1927 р.). Варто сказати декілька слів про автора обох документів – Олександра Марковича Кисіля (1855–1933 рр.). Його матір, Аліна Леонтіївна Крагельська (1830–1908 рр.) – дружина М.І.Костомарова, полька за походженням – опанувала декілька мов, майстерно володіла мис- тецтвом гри на фортепіано й навіть була особисто знайома з композитором Ф.Лістом. Свого часу вона закінчила зразковий пансіон Де-Мельян, в якому У публікації представлено два невідомих архівних документи: спогади про М.І.Костомарова його пасинка – О.М.Кисіля та автобіографічну довідку авто ра, які зберігаються у Прилуцькому краєзнавчому музеї. Висвітлюються ці каві подробиці приватного життя вченого під час його перебування в маєтку у с. Дідівці Прилуцького повіту впродовж 1874–1884 рр., а також уточнюється біографія О.М.Кисіля. Ключові слова: Костомаров, Крагельська, Кисіль, Дідівці, Мордовцев, Горленко, Юнґе. Український історичний журнал. – 2013. – №6 Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини 187 впродовж 1845–1847 рр. загальну й російську історію викладав М.І.Костомаров. Заручилася зі своїм вчителем у 1847 р. Після його арешту у справі Кирило- Мефодіївського товариства А.Л.Крагельська до 1851 р. разом із матір’ю вченого наполегливо добивалася помилування свого нареченого, активно листувалася з ним. Але під тиском сімейних обставин змушена була вийти заміж за пол- ковника Марка Дмитровича Кисіля та прожила з ним 20 років. Останні п’ять років через хворобу чоловіка сім’я Киселів мешкала в його родовому маєтку в Дідівцях. У 1870 р. М.Д.Кисіль помер. Поховали його в Києві. У цьому шлюбі народилося троє дітей: старший син Олександр (1855 р.н.), Юлія (1857 р.н.) та Софія (1863 р.н.). Після смерті Марка Дмитровича доля таки звела Аліну й Миколу Костомарова, і вони одружилися в 1875 р. Микола Іванович замінив дітям батька. У 1885 р. мати передала сину у спадок дідівський маєток. Олександр Маркович, починаючи з 1895 р., неодноразово обирався гласним (депутатом) Прилуцького повітового земства. Він завжди був принциповою, до- бропорядною й сумлінною людиною. Найактивніше О.М.Кисіль проявив себе на благодійницькій ниві. У Прилуках на Переяславській вулиці він збудував зраз- кову ковальську майстерню (за сприяння відомого мецената В.В.Тарновського- молодшого). Після революції майстерня стає артіллю «Молот», потім «Жовтень», а пізніше – одне з найбільших прилуцьких підприємств – завод машинобуду- вання для тваринництва. У 1902 р., працюючи членом повітової земської упра- ви, О.М.Кисіль домігся відкриття другої міської амбулаторії у приміщенні ко- лишньої гауптвахти поблизу казначейства. Особливу турботу він проявляв до сільських жителів. У 1902 р. Олександр Маркович подарував 18 дес. землі для облаштування зразкового навчального господарства з дворічною школою для сільських робітників. На жаль, земство не спромоглося звести будівлі, і пода- рована земля так і залишилася невикористаною за призначенням. У 1905 р. О.М.Кисіль подарував свою землю для будівництва в Дідівцях земської народ- ної школи. Згодом відкрив у себе вдома майстерню для сільських дівчаток з ви- готовлення мережива та столярню – для хлопчиків. У 1909 р. на II Всеросійській виставці в Петербурзі роботи прилуцьких майстринь було відзначено великою срібною медаллю, а наступного року – золотою. 1910 р. О.М.Кисіль відкриває ще й відділення крою та шиття. Турботами Олександра Марковича навчання у школі було поставлене на досить високий рівень. Займався він і просвітницькою діяльністю. Читав лекції з сільського господарства, написав декілька книжок щодо поліпшення аграрного виробництва. Своїх дітей Олександр Маркович не мав, але дуже любив їх. Разом із дружиною власним коштом вони організовува- ли в Дідівцях дитячий садок. У 1914 р. (майже з дня заснування) О.М.Кисіль став редактором і видав- цем громадсько-політичної, економічної й літературної газети «Прилуцький голос». Це – перший часопис, який почав виходити у Прилуцькому повіті. Після революції в О.М.Кисіля конфіскували все майно, хоча в нього налічу- валося всього 200 дес. землі. Останні роки життя він із дружиною провів у Прилуках. У 1933 р. від голоду померла дружина, а через кілька днів не стало й Олександра Марковича. Подружжя поховане у Прилуках на старому кладо- вищі. Свого часу у Дідівцях була справжня «садиба творчості й добра». Нині, Український історичний журнал. – 2013. – №6 188 Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини як відомо, фонд М.В.Томенка «Рідна країна» спільно з народними депутата- ми України В.О.Дубілем та І.І.Куровським започаткував громадську акцію «Микола Костомаров повертається на Чернігівщину», її мета – відновлення музею-садиби М.І.Костомарова в Дідівцях. * Готуючи спогади до друку, упорядники намагалися вносити мінімальні зміни в текст. Так, максимально збережено особливості авторського стилю (не завжди правильно побудовані речення), архаїзми тощо. Документи подано в тій самій послідовності, що й в ориґіналі. Текст міститься на п’ятнадцяти руко- писних аркушах паперу розміром 22,5х35,5 см. На першому є помітка про те, що рукопис повинен був потрапити до музею діячів науки та мистецтва, але, на жаль, сліди документа знайти не вдалося, тож його подальша доля залиша- ється невідомою. Оскільки чистовий варіант рукопису не виявлено, цінність його не викликає сумніву. Він неодмінно зацікавить широке коло науковців, які досліджують творчість і біографію М.І.Костомарова, а також саму епоху ХІХ – початку ХХ ст. Кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАНУ О.Т.Гончар (Київ); директор Прилуцького краєзнавчого музею імені В.І.Маслова Т.М.Зоць (Прилуки) * №1 Передано до музею 25.06.1927 р. В.Маслов. СПОГАДИ Чернетка з статті, яка надіслана до українського музею діячів науки та мисте- цтва у м. Києві. О.Кисіль О.М.Кисіль Олександр Маркович Кисіль народився 7 вересня 1855 року у Петербурзі і у пів- тора року був перевезений матір’ю Аліною Леонтієвною Кисіль літом до с. Дідівці Прилуцького повіту Полтавської губернії, де в його батька був маєток з садибою та 237,5 десятин землі. Освіту середню (Київська 1 гімназія) Олександр Маркович одержав у чужому місті, бо в м. Прилуки тоді була тільки одна школа – уїзне училище підготовки учи- телів. Після смерті свого батька і одруження матері з М.І.Костомаровим, Олександр Маркович веде сільське господарство на батьківщині в с. Дідівці. У 1876 чи то 1877 році Олександр Маркович надсилає два оповідання («В чем дело» і «Бесшабашные») до редакції газети «Сын Отечества», які були опубліковані у недільних номерах газети. Український історичний журнал. – 2013. – №6 Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини 189 Далі з невеликими перервами він бере участь у публіцистиці того ж «Сын Отечества», в журналі «Хуторянин», в київських газетах «Жизнь и искусство», «Киевская газета», «Киевская мысль» тощо. У 1896 році (24 квітня) через скаргу Прилуцької повітової земської управи, він сидить на лаві підсудних у Київській судовій палаті по звинува- ченню прилуцькою земською управою у диффамації за низку статей у газеті «Жизнь и искусство» під псевдонімом «Икс», про діяльність Прилуцької земської управи при головуванні В.Р.Милорадовича. Судова палата виправдала Олександра Марковича, і ця літературна справа наробила багато галасу в петербурзьких та київських газетах. У 1901 році Олександр Маркович видає книгу «Беседы о пчеловодстве» (для писемних селян), а в 1902 р. книгу «Які трави і як сіяти селянам Полтавської губернії» та продо- вжує свою писемну роботу у газетах. У жовтні 1914 р. він бере собі нові клопоти щодо продовження у м. Прилуки тижне- вої газети «Прилуцький голос», яку почали випускати з 1 липня 1914 року два молодих чоловіка Д.А.Льодін та В.Г.Ідлін, і вже хотіли припинити справу за браком коштів. Олександр Маркович видає й редагує цю газету до 1 січня 1917 р., коли типографія А.Я.Мирова відмовилась друкувати, а типографія Талалая вже не працювала. Біля Олександра Марковича зібралась революційна молодь і в газеті розміщувалися статті В.О.Колодуба та П.Ф.Залозного українською мовою. Передплатників на газету було мало, пани лічили її червоною, революційною, бо вона правдою колола панам очі. О.М.Кисіль був членом Прилуцької повітової земської управи з 1901 по 1904 роки, років 10 був головою Прилуцького сільськогосподарського товариства, не менше років був головою Прилуцького товариства споживачів. Одружився Олександр Маркович 28 жовтня 1877 р. у с. Дідовці на дочці дідівського дяка Олені Григорівні Стефанович. Заснував у с. Дідовці майстерню для хлопців (столярню) і дівчат (мереживо та шиття), побудував для майстерні великий будинок, заклав у м. Прилуки по Переяславській ву- лиці слюсарно-ковальську майстерню, був головою міського кустарного комітету і т.ін. Зараз Олександр Маркович містить статті у нашій газеті «Правда Прилуччини» і у харківськім журналі «Вісник плодоводства, виноградництва та городництва». Щороку при Дідівській земській школі Олена Григорівна влаштовувала на ціле літо дітям ясла. №2 М.І.Костомаров у Дідівцях Прилуцького повіту Полтавської губернії (1875–1883 рр.) 9 травня 1875 року М.І.Костомаров був повінчаний у церкві Св. Параскеви в с. Дідовці священиком Петром Петровичем Пащиною з моєю матір’ю Аліною Леонтіївною Кисіль, яка зовсім молодою дівчиною була засватана за Миколу Івановича, а після його арешту та заслання за примусом своєї матері одружилася з моїм батьком Марком Дмитровичем Кисілем (помер у Києві у 1870 році і похований на Байковому цвинтарі). В кінці травня чи початку червня (запам’ятав) наші молоді старики поїхали у Київ, де помешкання Костомарову запропонував відомий в ті часи окуліст, професор Іванов, який на літо їздив кудись лікуватися. Там (на Бібіковському бульварі) вони пробули до перших чисел серпня, звідкіль поїхали у Петербург, на свою квартиру на Васильєвському острові. У той час моя менша сестра Соня навчалася у Смольному ін- ституті, куди й треба було її відвезти. 1876–1880 роки, якщо пам’ять мені не зрадила, Костомарови перебралися мешка- ти на літо у Павловському, куди забирали на канікули з інституту і мою сестру Соню. Український історичний журнал. – 2013. – №6 190 Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини Як взимку, так і влітку Микола Іванович до сніданку (у 12½ годин) збирав різні мате- ріали для своїх історичних монографій, а від сніданку до обіду (у 4½ години) він дикту- вав свої історичні твори моїй матусі, бо був дуже слабкий на очі, і якщо читав чи писав, то притулявся обличчям до книги або паперу дуже близько. У ті часи, коли Микола Іванович не їздив по архівах, моя матінка читала йому різні книги. Після обіду вже нічого не писалось і не читалось, а ходили усі троє (Микола Іванович, моя матінка та сестра Соня) на прогулянку у ліс, або ходили слухати концерти у павільйон на дачах у Павловську. У Петербурзі дні провадились також, але по вечорам хто-небудь із знайомих за- ходив. По вівторках у Миколи Івановича збиралися всі ті знайомі, які бажали про- вести вечір з ним у бесідах до вечірнього чаю (у 8½ годин) і після нього. Найчастіше тут збиралися Д.М.Мордовцев, В.Л.Беренштам, Ю.Ю.Цвітковський, О.М.Пипін, М.М.Стасюлевич та інші. Мордовцев та Беренштам майже жодного вівторка не пропус- кали. Були й деякі дами та дівчата, та найчастіше з дівчат бувала Варвара Францовна Неслуховська, подружка по інституту моєї сестри Соні. Цю дівчинку (Басю, як її усі звали) усе наше сімейство дуже любило за її шустрість, веселість та винахідливість. У 1876 році Костомарови були осінню в Криму і повернулись звідти у вересні, пробули декілька днів у нас, у Дідівцях. Тільки з 1884 року, коли моя сестра Соня закінчила Смольний інститут, всі троє (Микола Іванович, моя матінка і сестра Соня) приїхали на початку літа до нас у Дідівці. Тут життя Миколи Івановича (режим) було трішки змінено. Прокидався він у шість годин ранку, умивався і натщесерце їхав до Кустівців (передмістя м. Прилуки) купатися до садиби гром. Кутузова, через яку протікала річка Удай. Тут була дуже чиста вода та пісчане дно. Їздив він купатися щодня, не дивлячись на те чи йде дощ, чи дуже пече сонце. Повертався він від Кутузова, ідучи верстви зо дві пішки, а за ним їхав фаєтончик з парою коней з дуже гарними щитовими ресорами. У 8½ годин він уже сидів за стаканом чаю, а як коли трішки запізнювався, проїхавши на Вокзальну вули- цю до гром. Джигіля, який на ту пору славився дуже гарними бубликами. Відразу після чаю до нас приходила сусідка Маруся Петрівна Савченко-Маценко, на особистості якої неможливо не зупинитися. Маруся Петрівна (народжена Круковська) закінчила Єкатерининський інститут у Москві, після чого засіла серед своєї роботи на хуторі Георгіївському (і досі ще зветься круковщиною) майже на півдороги з с. Дідовець до м. Прилуки. Вона добре знала французьку та німецьку мови, бринькала на роя- лі, була добре ознайомлена з російською та закордонною літературами, словом була дуже вихована людина. Змолоду вона трохи поженихалась з аптекарем з м. Прилуки Фрометом, який кудись переїхав у друге місто, і Маруся Петрівна під сорок років ви- йшла заміж за відставного капітана Олександра Павловича Савченко-Маценко, який змолоду був покинений батьком у Варшаві зі своєю матінкою. Олександр Павлович у 12–13 років був узятий якимось (забув прізвище) польським паном за козачка, а як йому минуло 19 років і пани усвідомили, що він російський потомствений дворянин, то за його стали клопотати у Миколи І, який у той час приїздив до Варшави. Він на- казав зачислити його у кірасирський полк, бо він був високого росту і широкоплечий. Ніде Олександр Павлович не навчався, так напівграмотним і помер у Дідівцях років через 10–12 після смерті Миколи Івановича. Так от вам і пара, і воєнний бурбон, хо- дячий на задніх лапках перед вищими його по чину або маєтку, і звисока дивляться на мужика та полупанків і дуже розумна, гарна вихована жінка з романом (Фромет) у минулому. Дітей у них не було. Так от ця сама Маруся Петрівна приходила до нас що дня у дев`ять годин ранку і до снідання (12½) читала Миколі Івановичу різні книж- ки російською, французькою та німецькою мовами, які Микола Іванович привозив з Український історичний журнал. – 2013. – №6 Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини 191 Петербургу. Це були всі нові видання літературні та історичні. У 12½ годин Маруся Петрівна через фіртку з нашого саду йшла додому обідати з своїм стариком. Вона теж у цей термін була біловата. Після снідання Микола Іванович диктував моїй матері свої твори, для чого дер- жав перед собою на одній стороні письменного столу (на другій стороні сиділа та пи- сала моя матуся) цілі жмути паперу, на яких були записані ним матеріали, потрібні у даному творі. Обід був щодня у 4½ години. Після обіду приходила Маруся Петрівна і йшла з Миколою Івановичем гуляти у наш сад або на високу гору під самим селом Дідовцями, яка зветься і зараз Бакумовою горою. Як ця парочка проходила селом, за ними йшла сільська дітвора і там, на Бакумовій горі, грала перед старим паном, як дітвора звала Костомарова у хрещени, співали різні пісні, танцювала, балувалися. Після вечірнього чаю (8½ годин вечора) ми всі сиділи на ганку у дворі або на балконі у сад, балакали про всячину, а Микола Іванович частіше заводив річ про небо, про зорі тощо. Частенько, коли ми сиділи на ганку, який виходив у двір, до нас приходив старий кухар Федір, який народився у цьому дворі і в ньому й помер. Це був свій чоловік, при якому ми всі народились. Частенько підходив до нас побалакати і нічний сторож Іван Мигаль, теж старий, який був вже дорослим у ті часи, коли було скасовано кріпацтво. В таких ви- падках розмова невільно переходила на тему кріпацтва та давніх років. Бувало й так, що трішки поговоривши тут, Микола Іванович з Марусею Петрівною йшли гуляти у сад і довго там сиділи на ослоні по доріжці с пірамідальними осокорами. Годин у 11–12 вечора ми всі розходились по своїм кімнатам, а Микола Іванович йшов у сад, де на колінцях без кашкету на голові довго молився Богу. Молився він Богу теж на колінцях і вранці, як тільки прокидався. У Петербурзі, перед тим, як молитися Богу, він засвічував перед іконами лампадку і воскові свічки. (Після смерті Миколи Івановича віддав його срібну лампадку у Дідівську церкву з надписом: «Горела до са- мой смерти у Н.И.Костомарова (7 апреля 1885)». Лампадка згоріла разом з церквою у 1920 р.). Частенько Микола Іванович ходив до служби Божої у неділю, або у яке-не- будь свято до дідівської церкви, або повертаючись з купання у неділю слухав службу у кустівській церкві. Дуже хвалив він службу священника о. Петра Базилевського. «Служить так, як служать у слав’янських землях, підвищуючи голос на окремих мо- ментах», – не раз казав про Базилевського Микола Іванович. У ті дні, коли йшов дуже великий дощ, Микола Іванович теж їздив купатися до Кутузових. Пам’ятаємо, що раз після такого купання він простудився, кашляв і написав листа до проф. Кошлакова, який прислав йому такого рецепта: Вр. Зварити страву з чабака Та вкришити бурака, Всипать треба цибулі. І все те, що добули: і фасолі, і бараболі, Щоб всього було доволі. Цією стравою з чабака годувати козака. М.І.Костомарову, Кошлаков. З малими змінами так жив у Дідовцях Микола Іванович. Хто б до нас не приїхав, життя Костомарова шанувалось. У червні того ж 1877 р. до нас у Дідівці прямо з стан- ції Ніжин приїхав Данило Лукич Мордовцев. Приїхав він після Арарату, запалення легенів та перебування у Ментоні. (Після цього приїзду Данило Лукич надрукував Український історичний журнал. – 2013. – №6 192 Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини нарис про Дідівці під назвою «Під небом України»). По обличчю не можна було сказа- ти що «купець» (так звали Мордовцева близькі знайомі), бо його рідні брати торгува- ли хлібом, був небезпечно хворим. Вів був постійно веселим і задоволеним жартував, сміявся. До обід пані Маруся Петрівна що-небудь читала Миколі Івановичу. Я ходив з Данилом Лукичем куди-небудь далеченько гуляти у ліс, у яри, у поле. Незмінно з нами гуляла з нами моя Діяна, яка всім дуже подобалась за свій розум. У ті часи, коли Микола Іванович наговорював моїй матусі, Мордовцев теж що-небудь писав у своїй кімнаті, або писав листи куди-небудь, або робив коректуру, яка надсилалась з Петербургу йому та Миколі Івановичу. Коректуру творів робила моя матінка, а як коли і я. Незабаром після приїзду Мордовцева до нас в Дідівці прибула Катерина Федорівна Юнге. Відома художниця і давня знайома Миколи Івановича, яку колись невдало сватали за Миколу Івановича. Висока, струнка, по обличчю не дуже видна. Вона переказувала усі московські новини (її чоловік окуліст, у ті часи був директором Петербурзько-Розумовської с/г академії ) і багато дечого розповідала про «причу- ди», як вона казала, Л.М.Толстого. Через два – три дні Катерина Федірівна вже малю- вала олійними фарбами по білому атласу гірлянди польових квіток, які я їй приносив з поля, пучки спілих темно-червоних шпанок та інше. В кімнатах у нас було дві покоївки: Уляна, відома всім петербурзьким навіщате- лям Миколи Івановича, і Параска, узята тільки на літо для допомоги Уляні. Уляша, Уляна Івановна Голяченко з с. Дідівці, була взята до нас 10-річною дівчиною. Була майже одноліток з нами, дітьми, і прожила у моєї матусі 26 років, з 1875 р. до 1885 р. при Миколі Івановичу, до його і після його смерті. Після того вийшла заміж за швей- цара дому Плаже проти церкви Миколи Морського. Уляша була весела, проворна, але на вид дуже проста, тоді як Параска 19 років була писана красавиця. (Параска потім вийшла заміж у с. Манжосовку Дідівського […] приходу. У минулому 1926 р. я бачив уже сиву Параску-удову. Вона і зараз красавиця. Катерина Федорівна захотіла змалювати Параску олійними фарбами в україн- ському убранні. А так як Катерина Федорівна навіть погано розуміла українську мову, то я все пояснив Парасці. На другий день прийшла красавиця Параска і прийшла її старша сестра Настя, дуже погана на обличчя. Щоб не образити Насті, Катерина Федорівна наперед швиденько змалювала Настю, а потім вже довго-довго малюва- ла Параску, яку ми поставили під колоною комори в саду. По проханню Катерини Федорівни я жартував з Параскою, щоб вона була веселішою. Малюнок, який призна- чався для паризької виставки, вийшов дуже гарний. Ходили ми (я і сестра моя Соня) з Мордовцевим пішки у місто на ярмарок днів зо два до Івана Купала. А перед Іваном Купала (Івана 24 червня) майже усі ми хо- дили на Бакумову гору слухати купальських пісень і дивитись, як хлопці та дівчата скакатимуть через вогонь. Хіба вони знали, що сюди прийде старий пан, і наноси- ли багато кулів соломи. Всі ми тут сиділи слухали пісні, регіт, жарти і тільки одна Катерина Федорівна нічого не розуміла. Микола Іванович все пояснював їй, звідкіля узявся такий звичай, що його, крім України, ніде немає і т.і. Катерина Федорівна про- була у Дідівцях приблизно місяць і поїхала до Криму, де у неї була дача у Коктебелі. А Мордовцев пробув у Дідівцях ще декілька тижнів. У липні приїхав до нас Василь Петрович Горленко з свого маєтку в с. Ярошівка Прилуцького такі повіту верстов за п’ятдесят від Дідівців. Низького зросту, широко- плечий, з великою несиметричною до тіла гладко стриженою головою. Він був веселий гість, і гість, знайомий з новітньою зарубіжною літературою. Він тоді писав до газети «Новое время» рецензії на нові книги, які надсилались йому видавцем «Нового вре- мени» О.Сувориним. Не пам’ятаю, чи в цьому році, чи в другому Микола Іванович з Український історичний журнал. – 2013. – №6 Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини 193 Горленком їздив до Переяслова за деякими історичними справами, але пам’ятаю, що вони вдвох туди їздили. У кінці серпня чи на початку вересня Микола Іванович і моя матуся з моєю сестрою Сонею та Уляною поїхали до Петербургу. І у нас стало тихо (маєток, у якому літував М.І.Костомаров, надійшов у спадщину моєму батькові, який заповів моїй матусі у пожиттєве володіння, однак вона передала його мені після смерті Миколи Івановича). 1882–1883 роки наші приїздили у Дідівці раніше 1881 року. Приїздив Мордовцев, приїздили Юнге, Горленко. Життя йшло по заведеному давно порядку. Тільки 1883 р. Микола Іванович приїхав хворий і дуже нервувався, що не може нічого робити, що він сліпне і таке ін. Купатися до Кутузова він усе рідше їздив, а проти Івана Купала уже не йшов на Бакумову гору, а в парі з Марусею Петрівною проїхали вони кругом на Бакумову гору, куди було винесено стільця, щоб Микола Іванович не сидів на землі. Сидів він тут смутний, мало балакав і поїхав знову округом додому. Це був останній наїзд Миколи Івановича до Дідівців. У 1884 р. після того, як його проволокли сані яко- їсь пані із-під арки, що знаходиться у Петербурзі на Великій Морській вулиці, наші вже не приїздили у Дідівці, а провели літо на дачі у Павловському. Із листів покійної матусі і сестри Соні я бачив, що Микола Іванович вже не одужає і більше у Дідівці не приїде. 7 квітня 1885 року Микола Іванович помер у Петербурзі. Одержавши телеграму про смерть Миколи Івановича, я пішов зі своєю дружиною до нашого попа, і він відслужив панахиду по Миколі Івановичу у нашій дідівській церкві. Не встигли ми відслужити панахиду, як до попа прискакав верхи кінно полі- цейський урядник, який прочитав папір, що губернатором заборонено служити пана- хиду по Миколі Івановичу. Моя матуся з сестрою Сонею і Уляною приїхали у Дідівці у травні чи у червні. Літом знову був у нас Мордовцев, який ще раз приїздив до нас у 1887 році. Приїздив і Горленко, але всі були схвильовані смертю Миколи Івановича, і намагалися розважати мою матусю. Цей короткий нарис життя Миколи Івановича далеко не повний. Дещо забулось за 42 роки зо дня його смерті, дещо, можливо, віднесено не до того року перебування Миколи Івановича в Дідівцях. Але все те, що тут про нього написано, пройшло пе- ред нашими очима, моїми і моєї дружини, до якої Микола Іванович дуже поважно відносився. «Олена Григорівна, – казав він не раз про мою дружину, при всіх, – невсипуща господиня». До цього треба додати, що Микола Іванович називав мою матусю раз у раз «баринею», а чому він її так звав, зосталося без пояснень. Олександр Кисіль The article is devoted to the publication of two unknown archival documents, including the memoir of M.I.Kostomarov his stepson O.M.Kysil’ and author of autobiographical information that is stored in Pryluky museum. The documents highlight the interesting details of private life scientist during his stay in the Didivtsi in 1874–1884 biennium, as well as specify biography О.M.Kysil’. Keywords: Kostomarov, Krahel’s’ka, Kysil’, Didivtsi, Mordovtsev, Horlenko, Junge.

Штрихи до біографії Миколи Костомарова та його родини (вступна стаття й публікація О.Т.Гончар і Т.М.Зоць)

Institution

Ähnliche Einträge