«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу)
Визначаються причини фабрикації російським урядом «справи Бейліса». Охарактеризовано чотири версії вбивства малолітнього Андрія Ющинського: сімейну, бандитську, ритуальну та сексуальну, з яких найбільш раціональною та вірогідною є друга. Сформульовано причини звернення уряду до підтримки ритуаль...
Gespeichert in:
| Datum: | 2013 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2013
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107231 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | «Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) / М.В. Гаухман // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 112-128. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-107231 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1072312016-10-17T03:02:17Z «Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) Гаухман, М.В. Історичні студії Визначаються причини фабрикації російським урядом «справи Бейліса». Охарактеризовано чотири версії вбивства малолітнього Андрія Ющинського: сімейну, бандитську, ритуальну та сексуальну, з яких найбільш раціональною та вірогідною є друга. Сформульовано причини звернення уряду до підтримки ритуальної версії, згідно з якою М.Бейліса було обвинувачено в «ритуальному вбивстві». The article deals with the “Beilis Affair” – “ritual affair”, which ended by the court process. In this affair Kyivan Jew, Mendel Beilis, was accused of “ritual murder” of Christian boy Andrii Yushchyns’kyi, which had been killed in March 1911. There was the court process in Kyiv in September – October 1913, in which M.Beilis was acquitted by jurors. In the article is envisaged versions of A.Yushchyns’kyi’s murder, which were formulated by contemporaries of the “Beilis Affair”: familia’s, ritual, bandit and sexual versions. It’s asserted that the version of “bandit murder” of A.Yushchyns’kyi is rational and believable version. Also the causes of fabrication the “Beilis Affair” by Russian government, which supported “blood libel” of Russian right-wing movement, are defined: 1) anti-semitism’s cause – as the general argument toward Jewish Question; 2) party’s cause – for self-presentation as an ally of right-wing parties; 3) anti-liberal cause – for counteracting of liberal opposition; 4) nationalist’s cause – for “otherness” Jews in the Russian national project. 2013 Article «Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) / М.В. Гаухман // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 112-128. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107231 94+323.1 (470+477) «1911–1913» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Гаухман, М.В. «Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) Український історичний журнал |
| description |
Визначаються причини фабрикації російським урядом «справи Бейліса».
Охарактеризовано чотири версії вбивства малолітнього Андрія Ющинського:
сімейну, бандитську, ритуальну та сексуальну, з яких найбільш раціональною
та вірогідною є друга. Сформульовано причини звернення уряду до підтримки
ритуальної версії, згідно з якою М.Бейліса було обвинувачено в «ритуальному вбивстві». |
| format |
Article |
| author |
Гаухман, М.В. |
| author_facet |
Гаухман, М.В. |
| author_sort |
Гаухман, М.В. |
| title |
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) |
| title_short |
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) |
| title_full |
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) |
| title_fullStr |
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) |
| title_full_unstemmed |
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) |
| title_sort |
«справа бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2013 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107231 |
| citation_txt |
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації (до сторіччя судового процесу) / М.В. Гаухман // Український історичний журнал. — 2013. — № 6. — С. 112-128. — Бібліогр.: 83 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT gauhmanmv spravabejlísa19111913rrversíísučasnikívípričinifabrikacíídostoríččâsudovogoprocesu |
| first_indexed |
2025-07-07T19:42:15Z |
| last_indexed |
2025-07-07T19:42:15Z |
| _version_ |
1837018472953937920 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2013. – №6
Сто років тому, із 25 вересня по 28 жовтня (за ст.ст.) 1913 р., у Києві про-
ходив судовий процес у справі за звинуваченням єврея Менделя Бейліса в
убивстві з «ритуальною метою» 12-річного християнського хлопчика Андрія
Ющинського – нібито для використання його крові в юдейських обрядах.
М.Бейліса виправдала колеґія присяжних засідателів, які не повірили у сфаб-
риковані владою «докази» провини підсудного, але більш ніж дворічне розсліду-
вання вбивства А.Ющинського, скоєного 12 березня 1911 р., та п’ятитижневий
судовий процес сколихнули російську громадськість. «Справа Бей ліса» на пев-
ний час розділила публіку на прибічників і противників середньо вічного міфу
про «криваві ритуали» юдаїзму та ще більше загострила «єврейське питання»
в Російській імперії.
21 листопада 1913 р., уже після виправдання підсудного, поліцейський
чиновник із Києва П.Любимов у своєму донесенні на ім’я директора департа-
менту поліції міністерства внутрішніх справ Російської імперії С.Білецького
написав: «Процес Бейліса – це поліцейська Цусіма, яку ніколи не пробачать»1.
Ці слова свідчили про розпач серед тих представників влади, які відповідали
за сторону обвинувачення на судовому процесі після провалу цієї авантюри.
Нижче розглянемо версії вбивства А.Ющинського та причини фабрикації вла-
дою «справи», яка стала «поліцейською Цусімою», – політичною катастрофою
самодержавного режиму.
I
«Справа Бейліса» була складовою частиною комплексної проблеми со-
ціальних позицій і правового статусу єврейського населення Російської ім-
перії та ставлення до нього влади й громадськості. Саме в період правління
* Гаухман Михайло Володимирович – кандидат історичних наук, провідний науковий спів
робітник Луганського обласного краєзнавчого музею
Email: mihailogauhman@ukr.net
1 Цит. за: Процесс Бейлиса в оценке департамента полиции / Комм. А.С.Тагера // Красный
архив. – 1931. – Т.1. – С.123.
УДК 94+323.1 (470+477) «1911–1913»
М.В.ГАухМАн *
«СПРАВА БЕЙЛІСА» (1911–1913 рр.): ВЕРСІЇ СУЧАСНИКІВ
І ПРИЧИНИ ФАБРИКАЦІЇ (ДО СТОРІЧЧЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ)
Визначаються причини фабрикації російським урядом «справи Бейліса».
Охарактеризовано чотири версії вбивства малолітнього Андрія Ющинського:
сімейну, бандитську, ритуальну та сексуальну, з яких найбільш раціональною
та вірогідною є друга. Сформульовано причини звернення уряду до підтримки
ритуальної версії, згідно з якою М.Бейліса було обвинувачено в «ритуальному
вбивстві».
Ключові слова: «справа Бейліса», «єврейське питання», антисемітизм, консти
туційна демократія, правий рух.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 113
Олександра ІІІ (1881–1894 рр.) і Миколи ІІ (1894–1917 рр.) «єврейське питан-
ня» було осмислене освіченими росіянами як одна з ключових проблем соціаль-
ної дійсності, а «єврей» перетворився на парадигматичного «іншого» при обго-
воренні більшості внутрішньо- і зовнішньополітичних проблем Росії2. Апогеєм
дискусій щодо «єврейського питання» був, на наш погляд, «процес Бейліса»,
коли на лаві підсудних фактично опинився цілий народ, а сама «справа» стала
своєрідним вузлом, що пов’язав різні проблеми громадського життя останнього
десятиліття імперії Романових3.
Вивчення «справи Бейліса» розпочалося відразу після завершення судо-
вого процесу, а тому історіографічна база із цієї проблематики, створена впро-
довж сторіччя, досить широка. Певна річ, не всі студії приступні авторові цих
рядків, але, сподіваємося, найбільш відомі та значущі публікації не пройшли
повз нашу увагу. Перші праці про цю справу були напівпубліцистичними тво-
рами, автори яких прагнули дати оцінку учасникам «ритуального процесу»
та настроям російської громадськості. До таких належать, наприклад, стаття
В.Маклакова, книжки В.Бонч-Бруєвича і Г.Замисловського.
В.Маклаков, адвокат М.Бейліса і депутат Державної думи від фракції
Партії народної свободи (конституційні демократи, або кадети), присвятив
свою статтю, надруковану відразу після судового процесу, примиренню росій-
ської громадськості, яку роз’єднала «справа Бейліса»4. В усвідомленні небезпе-
ки радикального антисемітизму для правопорядку в державі та суспільстві й
полягали «рятівне застереження» та «сенс справи Бейліса», які автор виніс у
заголовок своєї статті. Завданням її була дискредитація антисемітизму монар-
хістів за його антидержавний характер, адже антисеміти готові були поруши-
ти закон, аби лише зашкодити євреям (курсив наш – М.Г.):
«Люди, хоча б і належать до переконаних антисемітів, але не
зовсім засліплених, не могли не помітити, що антисемітизм,
який доходить до цього, до зганьблення судових уставів, який
приносить на вівтар ритуалу (себто, “ритуального обвинува-
чення” юдеїв – М.Г.) не тільки невинуватого Бейліса, але й
саме російське правосуддя, – що такий антисемітизм убиває
себе, дискредитує, як не дивно звучить це слово, самий анти
семітизм…»5.
2 Докл. див.: Миллер А. Империя Романовых и евреи // Его же. Империя Романовых и на-
ционализм: Эссе по методологии исторического исследования. – Москва, 2006. – С.132–146;
Гольдин С. Еврей как понятие в истории имперской России // «Понятия о России»: К исторической
семантике имперского периода / Под ред. А. Миллера, Д. Сдвижкова, И. Ширле. – Т.2. – Москва,
2012. – С.364–389.
3 Ця стаття є продовженням наших попередніх публікацій про єврейське націєтворення та
російський антисемітизм початку ХХ ст., в яких «справу Бейліса» було згадано, але вона зали-
шилася без спеціального розгляду: Гаухман М. Єврейське питання на Правобережній Україні
(1905–1914): бюрократичні практики проти єврейського проекту // Ukrainian Orientalistics:
Special issue on Jewish Studies. – К., 2011. – P.277–300; Його ж. «Криві дзеркала»: дискурси анти-
семітизму в громадському житті Російської імперії 1903–1914 рр. (на прикладі Правобережної
України) // Judaica Ukrainica. – 2012. – Vol.I. – P.111–141.
4 Маклаков В. Спасительное предостережение: Смысл дела Бейлиса // Русская мысль. –
1913. – №11. – С.135–143.
5 Там же. – С.139.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
114 М.В.Гаухман
Публіцист В.Бонч-Бруєвич, представник Російської соціал-демократич-
ної робітничої партії (РСДРП), написав свою книжку на матеріалі власних
окремих статей, опублікованих під час процесу, на якому автор був кореспон-
дентом. Перше видання вийшло 1914 р., а перевидання – у 1921 р. У центрі
авторської уваги перебувало сприйняття публікою, присутньої у судовій залі,
«ритуального процесу» як справжнього фарсу, призвідниками та, водночас,
заручниками якого були праві політики, котрі висунули, але не могли довес-
ти абсурдний «кривавий наклеп»6.
Протилежні позиції обстоював Г.Замисловський, правий депутат і пред-
ставник сторони обвинувачення, офіційно – громадський захисник мате-
рі А.Ющинського на «процесі Бейліса». У книжці, уперше опублікованій
1917 р., перебіг суду розглянуто з перспективи прибічників існування «юдей-
ського ритуалу»7. Вердикт присяжних оцінювався автором як визнання наяв-
ності в юдеїв «кривавих ритуалів»8, адже вони виправдали М.Бейліса, проте
погодилися з обставинами вбивства А.Ющинського, викладеними в обвину-
вальному акті, сформульованому на підставі «кривавого наклепу»9. Додамо,
що видання книжки Г.Замисловського профінансував департамент поліції
МВС10.
Першою академічною та єдиною на сьогодні узагальнюючою працею, при-
свяченою «справі Бейліса», є книжка радянського правника О.Таґера, опублі-
кована в 1933 р. і перевидана наступного року. Автор, спираючись на розсе-
кречені документи департаменту поліції та матеріали Надзвичайної слідчої
комісії Тимчасового уряду, відтворив слідство у «справі Бейліса», розкрив спо-
соби її фабрикації можновладцями та висвітлив наміри монархістів і пози-
цію лібералів, які прагнули викрити сфабриковане слідство та домогтися ви-
правдання М.Бейліса11. Концептуальною базою праці стала позиція лівих сил
початку ХХ ст.: бюрократія та російські поміщики, політичні інтереси яких
обстоювали праві партії, прагнули спрямувати проти євреїв невдоволення на-
родних мас поточними соціально-політичними проблемами, щоб самим не ста-
ти об’єктами народного гніву12.
6 БончБруевич В. Знамение времени: Убийство Андрея Ющинского и дело Бейлиса.
(Впечатления Киевского процесса). – Изд. 2-е, пересмотр. и доп. – Москва, 1921.
7 Замысловский Г. Убийство Андрюши Ющинского: Исследование в трёх частях. – К., 2006.
8 Там же. – С.424–426.
9 Дело Бейлиса: Стенографический отчёт. – Т.ІІІ: Прения сторон: Речи прокурора, граждан-
ских истцов, защиты и резюме председателя. (Заседания 29–34): С приложением алфавитного
поимённого указателя. – К., 1913. – С.300.
10 Падение царского режима: Стенографические отчёты допросов и показаний, данных в
1917 г. в Чрезвычайной следственной комиссии Временного правительства. – Т.ІV. – Москва;
Ленинград, 1925. – С.218.
11 Тагер А.С. Царская Россия и дело Бейлиса: Исследование по неопубликованным архивным
документам. – Изд. 2-е. – Москва, 1934.
12 Позицію лівих сил сформулювали, зокрема, лідери російських соціал-демократів В.Ленін
і Л.Троцький (див.: Ленин В. К вопросу о национальной политике // Его же. Полное собрание
сочинений. – Т.25 (март – июнь 1914 г.). – Москва, 1969. – С.64–65 (статтю В.Леніна було на-
писано не пізніше квітня 1914 р., але з’явилася друком вона лише 1924 р.); Троцкий Л. Под
знаком дела Бейлиса // Его же. Перед историческим рубежом: Политическая хроника. – Москва;
Ленинград, 1926. – Т.4 [Електронний ресурс]: http://magister.msk.ru/library/trotsky/trotm073.htm
(статтю Л.Троцького опубліковано в листопаді 1913 р.).
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 115
Подальша перерва в дослідженні «справи Бейліса» зумовлювалася немож-
ливістю вивчати «єврейське питання» після повороту національної політики
«країни Рад» до імперських засад у 1930-х рр., що спричинилося до латентного
антисемітизму радянської історіографії, вираженого в накладанні мовчазного
табу на розробку єврейських сюжетів. Із розпадом СРСР, коли зріс суспільний
інтерес до «білих плям» російської історії, на початку 1990-х рр. вийшла дру-
ком низка праць сучасних українських і російських авторів, повністю або част-
ково присвячених цій справі.
Першою сучасною розвідкою, в якій розглядається «справа Бейліса» (в рам-
ках окремого розділу) стала монографія російського історика С.Степанова (пе-
ревидана 2005 р.) з історії правих сил, т.зв. чорносотенців, які виступили іні-
ціаторами «ритуального процесу». Автор стисло розглянув перебіг слідства та
процесу у «справі Бейліса»13. Підкреслимо, що праця С.Степанова вперше в
російській і радянській історіографії написана політично нейтральною мовою,
що сприяє неупередженому висвітленню політичних процесів останніх років
існування імперії Романових.
Згодом світ побачили розвідки, спеціально присвячені «справі Бейліса».
У статті Ґ.Йоффе слідство розглянуте за стадіями, коли виникали різні вер-
сії вбивства14. У науково-популярній брошурі колективу українських істориків
«справу Бейліса» стисло висвітлено відповідно до положень праці О.Таґера15.
У 1993 р., до 80-ї річниці закінчення «процесу Бейліса», у Києві було проведе-
но тематичну конференцію, учасники якої розглянули, зокрема, історію «риту-
альних справ» у Російській імперії та реакцію громадськості на цю конкретну
справу16.
Вивчення «справи Бейліса» – у контексті декадентських настроїв і захоп-
лення містикою в епоху російського «Срібного віку» – розпочав у 1990-х рр. ро-
сійський філолог Л.Кацис17. Підсумком його досліджень стала монографія про
феномен «кривавого наклепу» на «процесі Бейліса» та про містично-релігійні
засади антисемітизму діячів «Срібного віку» – П.Флоренського і В.Розанова18.
Автор показав, що містично-декадентська атмосфера літературно-мистецького
життя сприяла поширенню уявлень про абсолютну інакшість юдаїзму, порів-
няно з «нормальним» християнством, та можливість збереження в юдеїв «екзо-
тичних» ритуалів зі стародавніх епох.
Висновки Л.Кациса прийняв російський історик церкви С.Фірсов. У його
статті, присвяченій позиції Російської православної церкви щодо «справи
Бейліса», її представлено як вияв містично-декадентських настроїв російської
13 Степанов С.А. Чёрная сотня в России, 1905–1914 гг. – Москва, 1992. – С.265–321; Его же.
Чёрная сотня. – Изд. 2-е, перераб. и доп. – Москва, 2005. – С.360–395.
14 Иоффе Г. Дело Бейлиса // Свободная мысль. – 1993. – №5. – С.89–104.
15 Левітас Ф., Рибаков М., Притула І. Справа Бейліса і українська громадська думка: За
матеріалами української періодичної преси 1912–1913 рр. – К., 1993.
16 Справа Бейліса: Погляд із сьогодення: Тези міжнародної наукової конференції до 80-річчя
закінчення процесу у справі Бейліса (Київ, 28–29 жовтня 1993 р.). – К., 1994.
17 Кацис Л.Ф. «Дело Бейлиса» в контексте «Серебряного века» // Вестник Еврейского универ-
ситета в Москве. – 1993. – №4. – С.119–140.
18 Кацис Л. Кровавый навет и русская мысль: Историко-теологическое исследование дела
Бейлиса. – Москва; Иерусалим, 2006.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
116 М.В.Гаухман
еліти епохи «Срібного віку». Автор указав на двозначність становища право-
славної церкви, яка, будучи підвладною державі, здавалося б, повинна була
підтримати обвинувачення М.Бейліса. Натомість церква як інституція не
сформулювала своєї оцінки, але окремі представники духівництва публічно
висловлювали власні позиції. Православні богослови, які брали участь у бого-
словській експертизі на «процесі Бейліса», категорично заперечили наявність
«кривавих ритуалів» в юдаїзмі. Однак деякі церковні ієрархи, насамперед із
Правобережної України, підтримували «кривавий наклеп»19.
Остання з відомих нам російських праць про «справу Бейліса» належить
перу історика-аматора, кіносценариста Ґ.Рябова. У своїй науково-популяр-
ній статті він стисло розглянув перебіг слідства й суду. Автор переконаний,
що департамент поліції сфабрикував цю справу від самого її початку, розро-
бивши не лише ритуальну, а й бандитську версії вбивства А.Ющинського20.
Однак ми не можемо погодитися з Ґ.Рябовим, адже уряд використав уже
відомі громадськості версії вбивства хлопчика, які детально розглянемо
нижче.
«Справа Бейліса» висвітлювалася й у західній історіографії. Науково-по-
пу лярну розвідку цій тематиці присвятив американський літератор і науко-
вець М.Самюел, книжка якого побачила світ у 1966 р. Автор проаналізував
російський антисемітизм початку ХХ ст., обставини проведення досудового
слідства, перебіг судових засідань у «справі Бейліса», а також реакцію на неї з
боку західної громадськості21.
«Справа Бейліса» стала однією з тем монографії американського історика
А.Ліндемана, котрий описав антисемітизм кінця ХІХ – початку ХХ ст. крізь
призму трьох «справ», що являли собою сфабриковані обвинувачення проти
всього єврейського народу: Дрейфуса, Бейліса та Фрáнка22. Автор розглянув
перебіг слідства у «справі Бейліса» та ставлення до неї російської й захід-
ної громадськості, а також порівняв її зі «справою Дрейфуса»23. Зіставлення
показало, що фабрикацію «справи Бейліса» відразу підтримали праві сили,
на відміну від «справи Дрейфуса»24; але російська громадськість не поділи-
лася на «бейлісистів» і «антибейлісистів», на зразок таборів «дрейфусарів» і
«антидрейфусарів» у Франції25. Таке порівняння дозволяє глибше зрозумі-
ти юдофобію рубежу ХІХ–ХХ ст., з’ясувавши відмінності між впливом анти-
семітських настроїв і сил на громадське життя та політичну ситуацію в різ-
них країнах світу.
19 Фирсов С. Симптомы болезни «симфонического» государства: «дело» Бейлиса и православ-
ная российская церковь [Електронний ресурс]: http://www.jcrelations.net/%D0%A1%D1%82%D0%
BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0.3174.0.html?L=7
20 Рябов Г. Конь бледный еврея Бейлиса // Родина. – 2000. – №3–4 [Електронний ресурс]:
http://www.istrodina.com/rodina_articul.php3?id=262&n=10; http://www.istrodina.com/rodina_ar-
ticul.php3?id=222&n=13
21 Самюэл М. Кровавый навет: Странная история дела Бейлиса / Пер. с англ. Р.Монас. – Нью-
Йорк, 1975 (перше вид.: Samuel M. Blood Accusation. – New York, 1966).
22 Lindemann A. The Jew Accused: Three Anti-Semitic Affairs (Dreyfus, Beilis, Frank), 1894–
1915. – Cambridge, 1992.
23 Ibid. – P.174–192.
24 Ibid. – P.174.
25 Ibid. – P.178.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 117
Мотиви фабрикації російським урядом «справи Бейліса» залишилися
невизна ченими в історіографії. Загальна позиція дослідників, яка поділяється й
автором цих рядків, полягає в тому, що антисемітські настрої бюрократії зумови-
ли підтримку владою «кривавого наклепу» монархістів. Проте дане твердження,
на наш погляд, недостатнє для відповіді на питання: чому представники влади
пішли на таку авантюру, як фабрикація середньовічної «ритуальної справи» у
ХХ ст.? Так, згаданий вище П.Любимов телеграфував у день першого судового
засідання директорові департаменту поліції: «Моє глибоке переконання, – а хо-
тілося б, щоб воно було помилковим, – що Бейліса виправдають»26. Якщо навіть
поліцейський був переконаний у поразці влади, коли суд щойно розпочався, то
дивним здається сам факт фабрикації заздалегідь програшної справи.
Відзначимо, що «класова» арґументація О.Таґера, найбільш ретельно-
го дослідника «справи Бейліса», не пояснює причину звернення антисемітів
саме до «ритуального обвинувачення», а не до інших, більш «традиційних» для
бюрократії, антисемітських заходів: упровадження нових дискримінаційних
правових норм та посилення репресій проти єврейських культурницьких това-
риств і політичних партій, а також переслідування їхніх активістів.
Метою нашої статті є визначення причин фабрикації урядовцями «справи
Бейліса» як «ритуального обвинувачення». Однак задля її досягнення потріб-
но передусім звернутися до розгляду версій убивства А.Ющинського, що до-
поможе з’ясувати мотивацію можновладців, які виходили з наявності певних
версій убивства і ступеня їх вірогідності.
ІІ
Слідство та громадськість розглядали й обговорювали здебільшого три
версії насильницької смерті А.Ющинського, а ще одна, яку ми проаналізує-
мо, здобула підтримку в одного із сучасних науковців. Перша версія – сімей-
ного вбивства – виникла відразу: хлопчика позбавили життя власні родичі.
Він жив разом із матір’ю, вітчимом і двома молодшими братами, народже-
ними матір’ю у другому, законному, шлюбі. Андрій, незаконнонароджений,
не мав належного батьківського догляду і був тягарем для незаможної сім’ї.
Навчання його у Софійському духовному училищі оплачувала тітка. А голов-
не – існували чутки, поширені свого часу Андрієвою матір’ю, що на його ім’я
батько поклав гроші. Річ у тім, що він продав будинок, частину оплати за нього
отримав відразу, а решту – залишив на векселі. Остання сума й фіґурувала в
пересудах. Але невдовзі після продажу покупець відправив частину з невида-
них грошей батькові, який служив на Далекому Сході, а решту – віддав роди-
чам Андрія на навчання хлопчика. Звісно, після вбивства чутки про батькові
гроші набули розголосу. Однак доказів убивства А.Ющинського вітчимом чи
іншими родичами так і не знайшли27.
26 Процесс Бейлиса в оценке департамента полиции. – С.93.
27 Дело Бейлиса: Стенографический отчёт. – Т.І: Судебное следствие (Первые шестнадцать
дней): Обвинительный акт и допрос свидетелей: С приложением алфавитного поимённого ука-
зателя. – К., 1913. – С.20–21.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
118 М.В.Гаухман
Друга версія – ритуального вбивства – стала основною для слідства після
арешту М.Бейліса у серпні 1911 р. Відповідно до неї було сформульовано обви-
нувальний акт (тут і далі курсив наш – М.Г.):
«Менахіль-Мендель Тевьєв Бейліс, 39 років, обвинувачується в
тому, що за попередньою змовою з іншими, невиявленими слід
ством особами, з обміркованим наперед наміром, зі спонук
релігійного бузувірства, для обрядових цілей позбавив життя
хлопчика Андрія Ющинського, 12 років, 12 березня 1911 р., у
місті Києві, у розташованій по Верхньоюрківській вулиці са-
дибі цегельного заводу Зайцева, схопив названого Ющинського,
який грав там з іншими дітьми, та потягнув його у приміщен-
ня заводу, де потім спільники його, Бейліса, із відома його та
згоди, зв’язавши Ющинському руки й затиснувши йому рота,
умертвили його, завдавши йому колючим знаряддям 17 ран, […]
які пошкодження, супроводжуючись тяжкими й тривалими
стражданнями, викликали майже цілковите знекровлення
тіла Ющинського»28.
«Справа Бейліса» являла собою т.зв. «ритуальну справу» – судово-слідчий
процес, викликаний «кривавим наклепом» – обвинуваченням групи або одного
єврея в «ритуальному вбивстві» християнської дитини. Сюжет «кривавого нак-
лепу» сформувався на ґрунті типового обвинувачення «чужих», іновірців та іно-
родців, у нелюдськості, що й викликало інкримінацію у здійсненні людських
жертвопринесень29. Ритуальною метою їх, згідно із середньовічними уявлення-
ми, було збирання євреями християнської крові для приготування маци, пріс-
ного хліба, на свято Песах (Пейсах)30. Ритуальні процеси були виявом нетерпи-
мості християнського населення Європи до юдеїв-іновірців, які не належали до
кола «ближніх»31. Історія ритуальних процесів розпочалася у Західній Європі у
ХІІ ст. Вони декілька разів проводилися в Російській імперії, коли після розпо-
ділів Речі Посполитої Росія стала центром світового єврейства32. Принциповою
відмінністю побутування «кривавого наклепу» в католицькому та православно-
му просторах було те, що в першому євреїв обвинувачували не тільки в риту-
альному вживанні християнської крові, а й у видобуванні крові з гостій – опріс-
ноків для католицького причастя. Особливість «справи Бейліса», порівняно з
ритуаль ними процесами в Російській імперії ХІХ ст., полягала в тому, що попе-
редні справи були ініційовані «знизу», носіями народного уявлення про євреїв
як «чужих», та буквально розсипалися на досудовому слідстві. Натомість «спра-
ва Бейліса» була витвором влади, котра підтримала ініціативу монархістів.
28 Там же. – С.37.
29 Панченко А.А. Христовщина и скопчество: Фольклор и традиционная культура русских ми-
стических сект. – Москва, 2002. – С.165–166.
30 Хвольсон Д.А. О некоторых средневековых обвинениях против евреев. (Историческое иссле-
дование по источникам). – Санкт-Петербург, 1861. – С.208–216.
31 Трахтенберг Дж. Дьявол и евреи: Средневековые представления о евреях и их связь с сов-
ременным антисемитизмом. – Москва; Иерусалим, 1998. – С.117–147.
32 Див.: Хасин В.В. Роль текстов свидетельских показаний в формировании сценариев «риту-
альных» процессов в Российской империи в ХIХ в. // Известия Саратовского университета. – Т.8:
Серия «История. Международные отношения». – Вып.2. – Саратов, 2008. – С.103–109.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 119
Третя версія – бандитського вбивства – виникла невдовзі після появи
перших двох. Вона була остаточно сформульована під час судового проце-
су – на противагу версії ритуального вбивства, і полягала в тому, що Андрій
Ющинський через свого друга Євгена Чеберякова, сина Віри Чеберякової
(Чеберяк; прізвиська – «Чеберячка», «Чиновниця»), очільниці банди крадіїв,
якимось чином був пов’язаний зі злодіями з Лук’янівки, тодішньої окраїни
Києва, які збиралися на квартирі Чеберякових.
Існували два варіанти версії бандитського вбивства. Перший обстоював
приватний детектив М.Красовський, який у 1911 р. вів справу щодо вбивства
А.Ющинського як слідчий київської поліції, а на «процесі Бейліса» був свід-
ком сторони захисту. М.Красовський, коли ще був слідчим, вирішив, що бан-
да В.Чеберякової використовувала хлопчика для здійснення квартирних кра-
діжок. У грудні 1910 р. було скоєно декілька вдалих покраж. Але в березні
1911 р. більшість злодіїв схопила поліція. 10 березня, за два дні до вбивства
Андрія, поліцейські обшукали квартиру Чеберякових. Хлопчика, на думку
М.Красовського, банда звинуватила у зраді, відтак його вбили в надзвичайно
жорсткий спосіб. Також М.Красовський пояснював жорстокість убивства тим,
що злочинці прагнули видати вбивство за ритуальне, і в такий спосіб спрово-
кувати чергове насилля проти євреїв, адже під час попереднього київського
погрому жовтня 1905 р. квартира Чеберякових була складом для награбовано-
го погромниками майна33.
Другий варіант версії бандитського вбивства сформулював захисник
М.Бейліса – відомий адвокат М.Карабчевський. Згідно з ним, Андрій, хлопчик
«вуличний» і водночас замкнений, був дуже допитливим (наприклад, проводив
багато часу в майстерні сусіда-ремісника). Тому, вірогідно, міг дізнатися про ді-
яльність банди Чеберякової. А після викриття поліцією її членів достатньо було
найменшої підозри щодо поведінки дитини, аби злодії розправилися з ним34.
Версія бандитського вбивства була відома задовго до початку судових
засідань. Наприклад, деталі її можна знайти на сторінках роману Шолом-
Алейхема «Кривавий жарт». Цей твір, написаний на їдиш, друкувався про-
тягом січня 1912 – січня 1913 рр. у газеті «Гайнт», що виходила в Лодзі. Автор
показав абсурдність «ритуальної справи», як і загалом дискримінованого пра-
вового статусу російських євреїв, крізь призму неймовірних пригод героїв ро-
ману. Два студента, містечковий єврей і російський дворянин, обмінялися
документами. Студент-дворянин, видаючи себе за єврея, опинився в єврей-
ському середовищі, на власному досвіді відчувши поліцейські переслідуван-
ня, і був обвинувачений у «ритуальному вбивстві» християнського хлопчика,
якого насправді вбили члени банди, щоб спровокувати погром і поживитися
єврейським майном35.
Додамо, що читачі роману Шолом-Алейхема могли безперешкодно, бодай
у завуальованій формі, ознайомитися з обставинами слідства, представленими
33 Дело Бейлиса... – Т.І. – С.564.
34 Там же. – Т.ІІІ. – С.214–219.
35 ШоломАлейхем. Кровавая шутка: Необыкновенный роман / Пер. с евр. Х.Бейдера. –
Ленинград, 1990.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
120 М.В.Гаухман
з погляду противників «кривавого наклепу», адже опозиційна преса зазнава-
ла адміністративних переслідувань за викриття дій влади у «справі Бейліса».
Так, у вересні 1913 р., напередодні суду, київський віце-ґубернатор призначив
п’ять адміністративних покарань редакторам чотирьох газет Києва, які поста-
вили під сумнів доказову базу слідства36.
До того ж окрім опозиційної преси переслідувань зазнала й монархічна га-
зета «Киевлянин» – друкований орган помірковано-правого Клубу російських
націоналістів, який підтримав «кривавий наклеп»37. Натомість редактор цьо-
го часопису – В.Шульґін – виступив проти фабрикації «ритуальної справи»38.
Номер газети, в якому було опубліковано статтю з викриттям слідства, вла-
да конфіскувала, а проти самого В.Шульґіна порушили кримінальну справу39.
Причому редактор «Киевлянина» як був тоді, так і надалі залишився переко-
наним антисемітом40.
Своєрідним гібридом другої й третьої версій стала спроба переформулювати
версію обвинувачення, яку здійснив прокурор О.Віппер (брат російського істо-
рика Р.Віппера). У своїй підсумковій промові, що пролунала під час дебатів між
представниками обвинувачення та захисту, він звинуватив головних свідків
сторони обвинувачення, В.Чеберякову та членів її банди, у співучасті в «риту-
альному вбивстві»41. Такий крок прокурора був нонсенсом: він вийшов за рамки
обвинувального акта. О.Віппер почасти підтримав версію бандитського вбив-
ства, позаяк розумів хиткість позиції обвинувачення та прагнув у будь-який
спосіб переконати присяжних, що справжній убивця – М.Бейліс, якому тільки
допомагали вуличні злодії, а вбивство А.Ющинського – було ритуальним.
Російський історик С.Степанов деталізував четверту версію: А.Ющинського
вбив сексуальний маніяк. Вона не була поширена серед сучасників і спе-
ціально не розглядалася слідством, але подеколи виринала під час досудо-
вої й судової стадій процесу. Ця версія була озвучена й відразу відкинута ще
на початку розслідування. Так, київський митрополит Флавіан (Городецький)
31 травня 1911 р. відправив Святійшому Синоду записку, присвячену вбивству
А.Ющинського, в якій зазначив, що «першим і другим розтином було відкину-
то припущення про сексуальний і ритуальний характер убивства»42. Однак ці
висновки аж ніяк не унеможливлювали повернення до відкинутих версій, по-
заяк до ритуальної слідство згодом і повернулося.
Версію сексуального вбивства розглядав відомий психіатр В.Бехтерєв, кот-
рий брав участь у судовому процесі як експерт. Річ у тім, що під час допитів
36 Царское правительство и процесс Бейлиса / Комм. А.С.Тагера // Красный архив. – 1932. –
Т.5/6. – С.175.
37 Було видано антисемітську брошуру про «ритуальні вбивства»: Праос М. Что такое риту-
альные убийства? По новейшим данным. – К., 1913.
38 Дело Менделя Бейлиса: Материалы Чрезвычайной следственной комиссии Временного
правительства о судебном процессе 1913 г. по обвинению в ритуальном процессе / Сост.
Р.Ш.Ганелин, В.Е.Кельнер, И.В.Лукоянов. – Санкт-Петербург, 1999. – С.381, 425.
39 Шульгин В.В. Годы. Дни. 1920. – Москва, 1990. – С.151–154.
40 Див., напр., публіцистичну книжку В.Шульгіна, видану вже в еміґрації: Шульгин В.В. Что
нам в них не нравится? – Москва, 1992.
41 Дело Бейлиса... – Т.І. – С.3–58.
42 Царское правительство и процесс Бейлиса... – С.165.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 121
свідків і при проведенні судово-медичної та психіатрично-психологічної екс-
пертиз неодноразово поставало питання про шматок наволочки, знайденої по-
ряд із тілом хлопчика, на якому виявили сліди сперми. Однак як на речовий
доказ на це було звернуто особливу увагу лише у висновку В.Бехтерєва. Він
дав заперечну відповідь на питання суду: «Чи можна припустити, що вбивство
Ющинського було вчинене на ґрунті статевого збочення?». По-перше, поранен-
ня були тяжкими, у голову та шию, що не відповідало характеру садистського
вбивства. По-друге, сліди на наволочці містили надто малу кількість сперми.
По-третє, убивство було вчинене групою осіб, а це – нетипова картина для зло-
чинів сексуальних маніяків43.
Свою підтримку версії сексуального вбивства С.Степанов обґрунтував, по-
кликаючись на працю В.Бехтерєва «Убивство Ющинського та психіатро-пси-
хологічна експертиза» («Убийство Ющинского и психиатро-психологическая
экспертиза», Санкт-Петербурґ, 1913 р.). Книжка неприступна авторові цих
рядків, тож нам невідомо, в який момент психіатр видав цю працю. Якщо до
судового процесу, – значить на суді В.Бехтерєв фактично відмовився від вер-
сії сексуального вбивства. А якщо відразу після суду, отже згодом повернувся
до цієї, раніше відкинутої, версії. Психіатр, за словами С.Степанова, убачав
доказ сексуальної причини вбивства А.Ющинського в ідентичному характері
ушкоджень на його тілі зі смертельними пораненнями єврейського хлопчи-
ка Йосипа Пашкова, убитого у Фастові в листопаді 1913 р. Відтак, за версією
В.Бехтерєва, обидва могли стати жертвою одного сексуального маніяка44.
Зазначимо, що вбивство Й.Пашкова, скоєне відразу після завершення «про-
цесу Бейліса», викликало т.зв. «фастівську справу» – останню «ритуальну спра-
ву» в історії Російської імперії. Убитий хлопчик був євреєм, проте праві публі-
цисти заявили, що насправді він – християнин, якого з «ритуальною метою»
вбили євреї та видали за свого одноплемінника. Однак після невдачі зі «спра-
вою Бейліса» влада вже не підтримала нову ініціативу монархістів. Поліція
з’ясувала, що дитину вбив мешканець Фастова, який у такий спосіб прагнув
помститися батькові хлопчика за те, що був затриманий на крадіжці в його
крамниці45. Убивство Й.Пашкова, як бачимо, було здійснене з імітацією дета-
лей загибелі А.Ющинського, обставини якого стали відомими широкому загалу.
Російський історик використав версію сексуального вбивства на противагу
недостатньо обґрунтованій «бандитській». Остання мала позірну підтримку з
боку представників громадськості, які захищали підсудного, а це навело до-
слідника на думку: грабіжників могли несправедливо звинуватити в убивстві
А.Ющинського, аби лише виправдати невинуватого М.Бейліса, попри сумнів-
ність показань свідків – здебільшого представників бандитського світу46.
43 Дело Бейлиса: Стенографический отчёт. – Т.ІІ: Судебное следствие: Допрос свидетелей и
заключения экспертов (Заседания 17–28): С приложением алфавитного поимённого указателя. –
К., 1913. – С.265.
44 Степанов С.А. Чёрная сотня в России, 1905–1914 гг. – С.318; Его же. Чёрная сотня. –
С.393–394.
45 Тагер А.С. Царская Россия и дело Бейлиса... – С.287–291; Степанов С.А. Чёрная сотня в
России, 1905–1914 гг. – С.318–319; Его же. Чёрная сотня. – С.394.
46 Степанов С.А. Чёрная сотня в России, 1905–1914 гг. – С.314–318; Его же. Чёрная сотня. –
С.390–393.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
122 М.В.Гаухман
Отже, під час досудового слідства та процесу у «справі Бейліса» розгля-
далися чотири версії вбивства А.Ющинського: відкинута на самому початку
сімейна (хлопцеві вкоротили віку родичі); висунута монархістами та підтри-
мана владою ритуальна (М.Бейліс пішов на вбивство задля здійснення «юдей-
ського ритуалу»); бандитська (А.Ющинський загинув від рук злочинного угру-
повання В.Чеберякової, до якого сам міг належати, через підозру в тому, що
він виказав крадіїв); сексуальна (вбивство скоїв сексуальний маніяк). Третя
версія розглядалася на стадіях досудового слідства та незалежного розсліду-
вання, зайняла основний час «процесу Бейліса», а також була поєднана про-
курором із ритуальними мотивами на судовому засіданні. Бандитська версія
має раціональний характер і досить переконливо арґументована, проте через
відсутність надійних показань свідків її неможливо однозначно підтримати.
ІІІ
Урядовці сфабрикували «справу Бейліса» як ритуальну, керуючись низ-
кою мотивів. Першу причину вбачаємо в антисемітизмі російської бюрократії.
Чиновники, – як і монархісти, про яких ітиметься нижче, – сповідували консерва-
тивно-охоронні погляди на сучасну їм дійсність, а відтак, в їхніх очах, акультура-
ція російського єврейства, тобто входження євреїв до складу освіченого російсько-
го суспільства, була виявом радикальної модернізації з усіма її неґативними, із
погляду чиновництва, наслідками47. Відзначимо, що підкреслена нами «антимо-
дерність» російської бюрократії являла собою не відкидання будь-яких сучасних
тенденцій, а лише тих нових, насамперед політичних віянь, які, на думку можно-
владців, загрожували існуванню самодержавного режиму. Позицію бюрократії у
загальному вигляді можна описати за допомогою концепції типів політичної сві-
домості американсько-угорського мислителя К.Мангайма. Бюрократи не здатні
вбачати за політичними процесами соціальні причини, а відтак у деструктивних
політичних явищах убачають дії «ворожих сил»48. Саме такою «ворожою силою»
для російських чиновників кінця ХІХ – початку ХХ ст. було єврейське населення
імперії. Так, в урядовій записці про сіоністський рух, складеній у 1904–1905 рр.
начальником департаменту поліції О.Лопухіним для подання Миколі ІІ, важли-
вим чинником «сучасних політичних процесів» було названо інтереси «світового
єврейства»49. До того ж, за словами О.Спиридовича, який опікувався охороною
царського двору, російський імператор сам був переконаний у фінансуванні євре-
ями опозиційних сил під час революції 1905–1907 рр.50
Отже, російська влада опинилися перед дилемою: з одного боку, до-
тримання статус-кво в «єврейському питанні», себто відмова від перегляду
47 Про конструювання освіченими європейцями на межі ХІХ–ХХ ст. зв’язку між «єврейським
питанням» та модернізаційними процесами, коли євреї вважалися «аґентами модерності», див.:
Veidlinger J. The Jewish Public Culture in the late Russian Empire. – Bloomington; Indianapolis,
2009. – P.10–11.
48 Мангайм К. Ідеологія та утопія / Пер. з нім. В.Шведа. – К., 2008. – С.134–135.
49 Из документов по еврейскому вопросу, 1904–1905 гг. // Российский архив: История Отечества
в свидетельствах и документах XVIII–XX вв. – Т.XIV. – Москва, 2005. – С.647–648.
50 Спиридович А.И. Охрана и антисемитизм в дореволюционной России / Публ. Дж.Дейли //
Вопросы истории. – 2003. – №8. – С.32.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 123
«виняткового законодавства» щодо представників цього народу, залишала
проблему правового статусу російського єврейства; з іншого – піти на поступ-
ки опозиційній громадськості та скасувати дискримінаційні норми означало
б, із погляду урядовців, прискорити небажані процеси соціальних змін, в яких
можновладці вбачали наростання революційної загрози.
Віхою в політиці уряду щодо «єврейського питання» став 1906-й рік, коли голо-
ва Ради міністрів П.Столипін спробував пом’якшити «виняткове законодавство»51,
але зіткнувся з протидією самого Миколи ІІ52. Імператор симпатизував правора-
дикальній партії Союз російського народу і виступив проти ініціатив прем’єр-
міністра після надходження відповідної телеграми від «союзників»53.
Влада, як ми зазначали вище, могла запровадити нові дискримінаційні
правові норми та переслідувати єврейський рух, замість того, щоб удаватися
до абсурдного «кривавого наклепу». Саме так і діяв уряд після влаштованого
П.Столипіним державного перевороту 3 червня 1907 р. Основними заходами
антисемітської політики були такі кроки: 1) посилення «відсоткової норми» –
обмеження питомої ваги учнів-євреїв у державних середніх і вищих навчаль-
них закладах (закони від 16 вересня 1908 р.54, 11 березня 1911 р. – про поши-
рення відсоткової норми також на екстернів55); 2) переслідування єврейських
національних партій і професійних спілок (циркуляри від 21 грудня 1907 р. –
з підтвердженням заборони сіоністських організацій56, 20 січня 1910 р. – про
перевірку діяльності «інородницьких», особливо українських і єврейських, то-
вариств57, 16 березня 1912 р. – про боротьбу із «соціал-сіоністським рухом»58);
3) репресії проти загальноросійського революційного руху59. Позаяк урядовці
51 Саме в наявності правових обмежень, які погіршували матеріальне становище євреїв, уря-
довці вбачали причину зростання революційних настроїв серед єврейського населення. «Причина
участі євреїв у революційному русі полягає […] в безправному й тяжкому економічному станови-
щі», – стверджувалося в доповідній записці, складеній для П.Столипіна у вересні 1906 р. (див.:
Записка о правах жительства и передвижения евреев // Дякин В.С. Национальный вопрос во
внутренней политике царизма (ХІХ – начало ХХ в.). – Санкт-Петербург, 1998. – С.170–171).
52 Див. детальний розгляд ініціатив П.Столипіна і реакцію на них Миколи ІІ: Стрілюк О.Б.
Національна політика уряду П.А.Столипіна: Дис. … канд. іст. наук. – Чернігів, 2008. – С.49–61.
53 Микола ІІ у листі до П.Столипіна відхилив його законодавчі пропозиції, пославшись на свій
«внутрішній голос», джерело якого В.Маклаков убачав у потоці телеграм від місцевих відділень
Союзу російського народу (див.: Маклаков В.А. Вторая Государственная дума: Воспоминания
современника: 20 февраля – 2 июня 1907 г. – Москва, 2006. – С.52–53).
54 Полное собрание законов Российской империи: Собрание третье. – Т.ХХVІІІ: Отделение
первое: 1908. – Санкт-Петербург, 1911. – №31008.
55 Там же. – Т.ХХХІ: Отделение первое: 1911. – Санкт-Петербург, 1914. –№34900.
56 Маор И. Сионистское движение в России / Пер. с ивр. О.Минц. – Иерусалим, 1977. – С.267.
57 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). –
Ф.442. – Оп.860. – Спр.256. – Арк.22–23.
58 Там само. – Ф.1507. – Оп.1. – Спр.324. – Арк.30–30 зв.
59 Див., напр.: Циркуляр департамента полиции начальникам районных охранных отделений о
мерах по усилению агентурного наблюдения за революционными организациями (4 октября 1907 г.);
Циркуляр департамента полиции начальникам губернских жандармских управлений и охранных
отделений об усилении внутренней агентуры в высших учебных заведениях (16 декабря 1910 г.);
Циркулярное письмо начальникам районных охранных отделений и охранных отделений о необ-
ходимости агентурного освещения рабочей среды (19 мая 1912 г.); Циркулярное письмо директора
департамента полиции С.П.Белецкого начальникам губернских жандармских управлений и охран-
ных отделений об усилении агентурной работы (3 октября 1912 г.) // Агентурная работа политической
полиции Российской империи: Сборник документов 1880–1917 / Сост. Е.И.Щербакова. – Москва;
Санкт-Петербург, 2006. – С.110–112, 211–212, 257–258, 261–263. Звісно, зазначені документи стосу-
вались єврейських революційних партій (насамперед Бунду) та профспілок.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
124 М.В.Гаухман
були схильні підкреслювати тезу про «єврейське обличчя» останнього60, в їхніх
очах переслідування загальноросійських революційних партій могло здавати-
ся антиєврейськими діями.
Антисемітські заходи влади, як і інші антидемократичні кроки уряду
П.Столипіна, зрештою призвели лише до посилення суспільної напруги за-
мість такого бажаного для прем’єр-міністра «заспокоєння» («успокоения») Росії.
Період т.зв. «столипінської реакції», відносного політичного затишшя після ре-
волюційних подій 1905–1907 рр., змінила доба нової активізації громадсько-
го життя після вбивства П.Столипіна в 1911 р. та виборів до Державної думи
четвертого скликання в 1912 р., що виразилося, зокрема, і у загостренні націо-
нального питання. Новий час потребував від уряду нових, радикальніших, рі-
шень. Таким кроком, для увиразнення антисемітського курсу влади та поси-
лення боротьби з уявленою «єврейською загрозою», могло стати звинувачення
євреїв, яке об’єднало б проти них решту російських підданих.
Отже, зусилля уряду щодо конструювання «єврейської загрози» були од-
нією з причин фабрикації «справи Бейліса». Звісно, вона не поставила б крап-
ку в дискусіях про «єврейське питання» в Росії, але позиція влади отримала
б «доказову базу»: мовляв, «людожери» та «бузувіри» не можуть бути повно-
правними підданими. Для втілення таких намірів суд присяжних на «процесі
Бейліса» був найбільш придатним варіантом: так би мовити, судить не держа-
ва – за законом, а народ – за совістю61.
60 Наведемо характерні оцінки політичних поглядів єврейського населення Правобережної
України, до якої належав і Київ – арена «справи Бейліса», сформульовані керівниками місцевих
органів влади в 1912 р.:
1. Начальник Київського охоронного відділення вважав, що єврейські політики очолюють
загальноросійські опозиційні сили, насамперед партію конституційних демократів: «Леґальних
політичних (самостійних) організацій в євреїв майже не існує, але, змішавшись з іншими
партіями, головним чином із кадетами, вони відіграють провідну роль» (див.: ЦДІАК України. –
Ф.274. – Оп.1. – Спр.2962. – Арк.4).
2. Київський ґубернатор, попри очевидну лояльність єврейського населення, убачав в
євреях носіїв опозиційних поглядів і соціальну базу для лівих сил (курсив наш – М.Г.):
«Євреї зовні не виявляють неприязного ставлення до росіян, боячись дій і пока-
рання, але в душі кожен єврей є переконаним і палким супротивником росій
ської державності. Прагнучи рівноправ’я з корінним населенням, зустрічаючи
у відповідь низку обмежувальних щодо себе заходів, євреї плекають ворожість
до уряду, являють собою вдячний матеріал для всіляких виступів і демонстра-
цій протиурядового характеру. Будучи зразково солідарними один з одним та
об’єднані одними бажаннями й цілями, євреї є міцною опорою для революційних
партій. […] Єврейська молодь, не компрометуючи себе явно у чомусь, проте від
крито виказує свої симпатії, читаючи газети винятково лівого спрямування»
(див.: ЦДІАК України. – Ф.442. – Оп.861. – Спр.259. – Арк.24–24 зв.).
3. Волинський ґубернатор також розглядав євреїв крізь призму переконаності в їхній
революційності:
«Інородці-євреї утворюють найбільш опозиційний елемент. […] Євреї повинні
бути віднесені однозначно цілком до шкідливих для державності лівих пар-
тій. […] Кожен єврей готовий щиросердно завірити у своїй лояльності, але клятва
ця […] не щира й однозначно брехлива»
(див.: Там само. – Арк.158–158 зв.).
61 В юридичній науці суд присяжних уважається втіленням переконання сучасного соціуму, що
суспільна мораль, якою керуються присяжні засідателі, принципово відповідає законодавчим при-
писам (див.: Киреева Е.А. Суд присяжных как особый социальный институт российской государ-
ственной власти: Историко-правовой анализ: Автореф. … канд. юр. наук. – Владимир, 2006. – С.11).
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 125
Наступною проблемою є питання відносин між владою та російськими пра-
вими силами. Монархісти організувалися на початку революції 1905–1907 рр.
як реакція на «визвольний рух». Антисемітизм був провідною ідеєю в доктрині
правих сил. Із 1903 р. чорносотенці цілеспрямовано поширювали сфабриковані
російською закордонною розвідкою т.зв. «Протоколи сіонських мудреців»62, на
сторінках яких знайшли місце різні антисемітські обвинувачення з головним мо-
тивом – мовляв, єврейські «змовники» ведуть Росію до революції63. «Протоколи»
помітно вплинули на ідеологію правих сил. Наприклад, один з ідеологів Союзу
російського народу О.Шмаков у 1906 р. видав навіть публіцистичну книжку, по-
значену впливом «Протоколів»64. Підкреслимо, що у «процесі Бейліса» він брав
участь як представник сторони обвинувачення, офіційно – громадський захис-
ник матері А.Ющинського.
Поширення отримав і дискурс «єврейської раси», представлений, зокрема,
у статтях М.Меншикова – провідного публіциста столичної консервативної га-
зети «Новое время»65. Однак у популярній пропаґандистській літературі монар-
хісти рідко застосовували – у чистому вигляді – расове обґрунтування єврей-
ської інакшості, удаючись до традиційного «християнського антиюдаїзму»66.
Праві сили, керуючись новими звинуваченнями євреїв, виступали за чергові
правові обмеження їх у різних сферах життя, щоб офіційно затаврувати як лю-
дей «другого ґатунку»67.
Російська влада, зіткнувшись у 1905 р. з революційною загрозою, потребу-
вала підтримки з боку правої громадськості. У 1907 р. уряд почав, так би мо-
вити, «поворот праворуч», наближаючи свій курс до позицій монархістів. Саме
останні роки урядування П.Столипіна позначилися співпрацею влади з пра-
вими партіями, – чорносотенцями (прибічниками Союзу російського народу
та інших праворадикальних організацій) і «націоналістами» (послідовника-
ми помірковано-правого Всеросійського національного союзу)68. Громадськість
правих поглядів, – інтелектуали-монархісти, російські поміщики та церковні
62 Див.: Бурцев В.Л. «Протоколы сионских мудрецов»: Доказанный подлог. – Париж, 1938;
Кон Н. Привід для геноциду: Міф про всесвітню єврейську змову і «Протоколи сіонських мудре-
ців» / Пер. з англ. Т.Цимбала. – К., 2011. – С.83–120.
63 Протоколы сионских мудрецов (по тексту С.А.Нилуса): Всемирный тайный заговор. –
Берлин, 1922. – С.61–97 та ін.
64 Шмаков А. Свобода и евреи. – Москва, 1906.
65 Меньшиков М.О. Еврей о евреях // Его же. Письма к русской нации. – Москва, 2005. – С.74;
Его же. Сверхнарод // Там же. – С.151.
66 Див.: Avrutin J. Racial Categories and the Politics of (Jewish) Difference in Late Imperial
Russia // Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History. – 2007. – Vol.8. – №1. – P.13–40.
67 Докл. про антисемітські уявлення та законодавчі ініціативи монархістів, спрямовані на
посилення правової дискримінації євреїв, див.: Омельянчук И.В. Черносотенное движение в
Российской империи (1901–1914). – К., 2007. – С.470–480.
68 Дискусію сучасних російських істориків про правомірність віднесення націоналістів до
політичного табору чорносотенців див.: Омельянчук И.В. О месте Всероссийского националь-
ного союза в партийной системе начала XX в. // Вопросы истории. – 2008. – №4. – С.95–104;
Иванов А.А. Были ли русские националисты черносотенцами? (О статье И.В.Омельянчука) //
Там же. – №11. – С.171–175. На нашу думку, з огляду на аналогічне розуміння чорносотенцями
й націоналістами проблем російського націєтворення та подібну позицію щодо національного
питання – обидві політичні течії доцільно розглядати як два різних крила, радикальне та по-
мірковане, російської правої громадськості початку ХХ ст.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
126 М.В.Гаухман
ієрархи, – була опорою самодержавства69. Тож уряд не міг проіґнорувати анти-
семітські заяви цих сил.
Київські чорносотенці вже на похороні А.Ющинського розповсюджували листів-
ки з обвинуваченням євреїв у «ритуальному вбивстві». А праві депутати Державної
думи оголосили про «ритуальний характер» злочину, направивши 29 квітня 1911 р.
запит до міністрів внутрішніх справ і юстиції з обґрунтуванням ритуальної версії70.
Нарешті, самого «вбивцю» – прикажчика цегельного заводу М.Бейліса – знайшли
саме активісти київської чорносотенної організації «Двоголовий орел»71. Якраз того
часу, після вбивства П.Столипіна у вересні 1911 р., у чому звинувачували євреїв72,
владі необхідно було підтвердити свою прихильність до правих сил, попри відмову
нового голови уряду, В.Коковцова, відкрито співпрацювати з монархістами73.
Антисеміти прагнули представити Росію в очах християнського населен-
ня країною, за влучним висловом російського поета-футуриста Б.Ліфшиця,
«населену мільйонами моїх одноплемінників-антропофагів (себто євреїв-
“людожерів” – М.Г.)»74. Саме тому чиновники навіть перейняли антисемітську
риторику монархістів: уже на третій день судових засідань прокурор О.Віппер
заявив, що процес має «світове значення»75, тобто був судом над євреями, а не
просто над М.Бейлісом. У прикінцевій промові прокурор звинуватив пресу, ні-
бито «захоплену євреями», у тиску на слідство:
«Російська преса лише здається російською, насправді ж майже
всі органи друку в руках євреїв. […] Євреї такою мірою перекона-
ні, що захопили у свої руки головний важіль громадськості – пре-
су, що гадають, начебто ніхто вже не наважиться висунути проти
них таке обвинувачення не тільки в Росії, а й в інших країнах»76.
Отже, другу причину фабрикації «справи Бейліса» вбачаємо в потребі уря-
ду заручитися підтримкою правих сил, а найкращим засобом для влади збе-
регти та зміцнити союз із монархістами було спрямування слідства саме в рі-
чище ритуальної версії.
Третьою причиною видається протиборство влади з ліберальною громад-
ськістю, провідником якої були кадети, котрі послідовно виступали за скасу-
вання юридичної дискримінації євреїв77. Так, у Державній думі першого скли-
69 Див.: Аврех А.Я. П.А.Столыпин и судьбы реформ в России. – Москва, 1991. – С.130–136.
Розгляд А.Аврехом співробітництва між урядом і правими партіями у формулюванні та реаліза-
ції національної політики залишається, на наш погляд, актуальним і з позицій сучасної історіо-
графії, хоча ми вважаємо, що монархісти не були винятково «аґентами уряду», як наголошували
радянські автори, позаяк мали власні політичні інтереси.
70 Дело Менделя Бейлиса… – С.253.
71 Тагер А.С. Царская Россия и дело Бейлиса... – С.91–92.
72 Про панічні настрої серед євреїв Києва, нажаханих очікуваннями погрому як помсти
за вбивство П.Столипіна їхнім одноплемінником – Д.Боґровим див.: Убийство Столыпина:
Свидетельства и документы / Сост. А.Серебрянников. – Рига, 1990. – С.13–14; Документы, соб-
ранные Еврейской историко-археографической комиссией Всеукраинской академии наук / Сост.
и комм. В.Хитерер. – Иерусалим, 1999. – С.247–248.
73 Коковцов В.Н. Из моего прошлого: Воспоминания 1903–1919. – Т.І. – Париж, 1933. – С.483–486.
74 Лифшиц Б. Полутораглазый стрелец: Воспоминания. – Москва, 1991. – С.129.
75 Дело Бейлиса… – Т.І. – С.81.
76 Там же. – Т.ІІІ. – С.18.
77 У пункті 1 партійної програми 1905 р. підкреслювалася необхідність правової емансипації
Український історичний журнал. – 2013. – №6
«Справа Бейліса» (1911–1913 рр.): версії сучасників і причини фабрикації... 127
кання фракція конституційних демократів ініціювала розробку законо проекту
про скасування правових обмежень за віросповіданням, станом і статтю, що
розглядався Думою у травні – червні 1906 р.78 Російські ліберали сприйняли
«справу Бейліса» як виклик від своїх політичних опонентів. Депутати-кадети,
згаданий вище В.Маклаков і В.Набоков (батько відомого російського пись-
менника), а також київський кадет Д.Григорович-Барський були адвокатами
М.Бейліса на суді. Кадетська газета «Речь» реґулярно висвітлювала події на-
вколо цієї справи, виступала проти праворадикалів і викривала фабрикацію
«кривавого наклепу», що спирався, за словами публіциста Д.Левіна, на зача-
роване коло арґументів: якщо в юдеїв існують «криваві ритуали», а вбивство
скоєне євреєм М.Бейлісом, то воно є ритуальним, і навпаки79.
Четвертою причиною, на наш погляд, було прагнення уряду посилити влас-
ні позиції в національному проекті «великого російського народу», який реалі-
зовувався консервативно-охоронними силами та передбачав творення модерної
російської нації з православного східнослов’янського населення імперії – «ве-
ликоросів» (росіян), «малоросів» (українців) і білорусів80. Аґенти «російського
проекту» – представники бюрократії, поміщицтва, монархічної інтеліґенції та
православного духівництва – у своїх текстах і виступах презентували євреїв як
антиподів «справжніх росіян» («истинных русских»)81. Відзначимо, що в історіо-
графії концепт «російський національний проект», як і загалом «національний
проект», остаточно невизначений, але його застосування дозволяє узагальнити
наміри та зусилля російських еліт щодо творення модерної російської нації82.
Посилення політичної боротьби напередодні Першої світової війни спри-
чиняло пошуки урядовцями способів презентації себе в очах підданих як за-
хисників «великого російського народу» від євреїв. У даному разі прагнення
можновладців якомога сильніше «іншувати» євреїв узяло гору над можливос-
тями юридичної арґументації «кривавого наклепу». Саме тому зала судових
засідань здавалася урядовцям ареною справжнього двобою між «світовим єв-
рейством» і «російським народом», який, в очах чиновників, потребував захис-
ту з боку уряду. Як ішлося в одному з донесень київського поліцейського чи-
новника П.Любимова директорові департаменту поліції МВС С.Білецькому:
євреїв, як і інших дискримінованих груп російських підданих («Усілякі обмеження особистих і май-
нових прав поляків, євреїв та всіх без винятку інших окремих груп населення мають бути скасовані»;
див., напр.: Программы русских политических партий. – Санкт-Петербург, 1905. – С.41; Полное со-
брание подробных программ существующих русских политических партий. – Вильна, 1906. – С.67).
78 Маклаков В.А. Первая Государственная дума: Воспоминания современника: 27 апреля –
8 июля 1906 г. – Москва, 2006. – С.179–183.
79 Левин Д. К делу Бейлиса // Речь. – 1913. – №237 (31 августа). – С.2–3; Его же. Около дела
Бейлиса // Там же. – №242 (5 сентября). – С.2.
80 Загальний розгляд російського національного проекту на матеріалах переважно другої половини
ХІХ ст. див.: Шпорлюк Р. Україна: від імперської окраїни до незалежної держави // Схід – Захід: Історико-
культурологічний збірник. – Х., 2001. – Вип.4. – С.20–29; Миллер А. «Украинский вопрос» в политике
властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.). – Санкт-Петербург, 2000. – С.31–41.
81 Див.: Podbolotov S. «True-Russians» Against the Jews: Right-Wing Anti-Semitism in the Last
Years of the Russian Empire, 1905–1917 // Ab Imperio. – 2001. – №3. – P.191–220.
82 Про поширення «дискурсу нації» серед російської громадськості у другій половині ХІХ – на
початку ХХ ст. див.: Миллер А.И. История понятия нация в России // «Понятия о России». К исто-
рической семантике имперского периода. – С.29–46.
Український історичний журнал. – 2013. – №6
128 М.В.Гаухман
«Наразі триває не суд над невідомим досі євреєм, а ґенеральна
битва між світовим єврейством і російським урядом. […] Усі
світила й адвокатури, і літератури, медицини та науки – на боці
єврейства, яке вже встигло обробити їх, проти стоїть душа про
столюду, до якої ще не доторкнулося єврейське просвітництво»83.
До речі, знаменно, що поліцейський чин назвав сучасну йому російську літе-
ратуру та науку – «єврейським просвітництвом», уявляючи новітні суспільні тен-
денції як наслідок ворожого єврейського впливу на російське життя, а інтеліґен-
цію, якщо вона виступала проти уряду, затаврував як єврейського аґента. Тож у
момент політичної кризи слова «єврейський», «опозиційний» і «антинародний», із
погляду політично анґажованих чиновників, за своїми значеннями наблизилися.
Таким чином, ми сформулювали чотири причини, які змусили уряд удати-
ся до фабрикування «справи Бейліса», підтримавши висунуту монархістами ри-
туальну версію вбивства А.Ющинського: 1) антисемітська причина – прагнення
можновладців обґрунтувати нові правові утиски єврейського населення в умовах
загострення національного питання та посилення антисемітських тенденцій в
офіційному курсі; 2) партійна – намір уряду заручитися підтримкою правих полі-
тичних організацій, насамперед у Державній думі четвертого скликання; 3) анти-
ліберальна – бажання послабити ліберальну опозицію у громадському житті ім-
перії; 4) націоналістична – прагнення посилити позиції бюрократії як провідно-
го аґента «російського проекту», тобто охоронця нації від «єврейської загрози».
Звісно, прийняття слідством ритуальної версії було рішенням конкретного поса-
довця, проте навряд чи тепер уже можливо встановити ім’я призвідника «проце-
су Бейліса». Перспективними напрямами подальших студіювань цієї справи, на
наш погляд, було б з’ясування ставлення до неї різних політичних сил: загаль-
норосійської опозиційної громадськості; російсько-єврейської інтеліґенції; громад-
ськості інших недержавних націй Російської імперії, у тому числі української.
83 Процесс Бейлиса в оценке департамента полиции. – С.113–114.
The article deals with the “Beilis Affair” – “ritual affair”, which ended by the court
process. In this affair Kyivan Jew, Mendel Beilis, was accused of “ritual murder” of
Christian boy Andrii Yushchyns’kyi, which had been killed in March 1911. There
was the court process in Kyiv in September – October 1913, in which M.Beilis was
acquitted by jurors. In the article is envisaged versions of A.Yushchyns’kyi’s murder,
which were formulated by contemporaries of the “Beilis Affair”: familia’s, ritual,
bandit and sexual versions. It’s asserted that the version of “bandit murder” of
A.Yushchyns’kyi is rational and believable version. Also the causes of fabrication
the “Beilis Affair” by Russian government, which supported “blood libel” of Russian
rightwing movement, are defined: 1) antisemitism’s cause – as the general
argument toward Jewish Question; 2) party’s cause – for selfpresentation as an ally
of rightwing parties; 3) antiliberal cause – for counteracting of liberal opposition;
4) nationalist’s cause – for “otherness” Jews in the Russian national project.
Keywords: “Beilis affair”, “Jewish question”, antisemitism, constitutional de mo
cracy, rightwing movement.
|