Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї

История украинского театра богата на славные имена. Среди них есть имя величайшей украинской артистки Анны Петровны Затиркевич-Карпинской. Именно ее призвание и ее искусство были средством службы родному народу, его культуре....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2007
1. Verfasser:	Шилова, Л.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2007
Schriftenreihe:	Культура народов Причерноморья
Schlagworte:	Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107458
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї / Л.В. Шилова // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 114. — С. 91-94. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107458
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1074582016-10-21T03:02:23Z Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї Шилова, Л.В. Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского История украинского театра богата на славные имена. Среди них есть имя величайшей украинской артистки Анны Петровны Затиркевич-Карпинской. Именно ее призвание и ее искусство были средством службы родному народу, его культуре. Історія українського театру багата на славні імена. Серед них є ім'я видатної української артистки Ганни Петрівни Затиркевич-Карпинської. Саме її покликання та її мистецтво були засобом слугування рідному народові, його культурі. 2007 Article Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї / Л.В. Шилова // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 114. — С. 91-94. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107458 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского
spellingShingle	Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского Шилова, Л.В. Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї Культура народов Причерноморья
description	История украинского театра богата на славные имена. Среди них есть имя величайшей украинской артистки Анны Петровны Затиркевич-Карпинской. Именно ее призвание и ее искусство были средством службы родному народу, его культуре.
format	Article
author	Шилова, Л.В.
author_facet	Шилова, Л.В.
author_sort	Шилова, Л.В.
title	Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї
title_short	Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї
title_full	Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї
title_fullStr	Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї
title_full_unstemmed	Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї
title_sort	творча спадщина затиркевич-карпинської як утвердження національної ідеї
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2007
topic_facet	Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107458
citation_txt	Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї / Л.В. Шилова // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 114. — С. 91-94. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT šilovalv tvorčaspadŝinazatirkevičkarpinsʹkoíâkutverdžennânacíonalʹnoíídeí
first_indexed	2025-07-07T19:58:48Z
last_indexed	2025-07-07T19:58:48Z
_version_	1837019513421299712
fulltext	Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского 91 С.22. 3. Див.: Тадевосян Э.В. Словарь-справочник по социологии и политологии. – М.: Знание, 1996. – С.233- 234. 4. Рікер П. Толерантність, нетолерантність, неприйнятне // Рікер П. Навколо політики. – К.: «Д.Л.», 1999. – С.319. 5. Рікер П. Толерантність, нетолерантність, неприйнятне // Рікер П. Навколо політики. – К.: «Д.Л.», 1999. – С.323. 6. Цветков А.П. Полиэтничный и поликультурный Крым: проблемы, решения, перспективы // Вестник БАЕ. – 2002. – №1. – С.30. Шилова Л.В. ТВОРЧА СПАДЩИНА ЗАТИРКЕВИЧ-КАРПИНСЬКОЇ ЯК УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ Історія українського театру багата на славні імена. Серед них є ім’я видатної української артистки Ган- ни Петрівни Затиркевич-Карпинської. Саме її покликання та її мистецтво були засобом слугування рідному народові, його культурі. Своїм талантом такі діячі сцени, як Затиркевич-Карпинська, пристрасно боролись за розвиток українського національного театру, відстоювали його реалізм, народність та ідейність. Артист- ка з сильним і оригінальним талантом лишила в історії українського театру яскравий слід. За амплуа вона була характерною актрисою і на своєму поприщі створила цілу галерею самобутніх образів. На сцені Зати- ркевич-Карпинська вражала глядачів невимушеністю гри, досконалим знанням життя українського народу, вмінням глибоко правдиво його відтворювати. П. К. Саксаганський писав: «Старих пащекуватих бабів, сер- дитих свекрух та лайливих перекупок вона грала чудово», «нічого надуманого, все просто, природно». Театр корифеїв, який мав щасливу долю мати в своїй трупі таку обдаровану артистку, був справжнім «народним» театром, який так щільно увійшов у свідомість народу, злився з ним воєдино і тримався на ґру- нті саме українського характеру, характерних рис українського народу, його моральних принципів. Очеви- дна, в тім є велика заслуга і Затиркевич-Карпинської , її значний внесок в історії українського театру поля- гає в тому, що у виконанні своїх ролей артистка припадала до животворного джерела народної мудрості, яка віками збереглася саме на селі й була міцно замішана на біблейських заповідях. Театр корифеїв був – акторський театр. Трупа багато мандрувала. Це вимагало постійного оновлення репертуару. Так, під час га- стролей артистка перше створила образ Стехи в драмі Кропивницького «Глитай, або ж павук». Цього ж року Ганна Петрівна виступає у ролі Пріськи в драмі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть». Гро- мадкість побачила, що в особі Затиркевич український театр придбав видатного художника сцени. Своїм мистецтвом вона уміла примусити глядача повірити, що в її грі відтворюється справжнє життя. «Глядач ла- ден забути, що він знаходиться у театрі, - писав один із сучасників актриси про гру Затиркевич- Карпинської, йому здається, що перед ним якимись чарами, розкрилася завіса, яка ховала справжню, не- прикрашену дійсність». В амплуа комедійних старух та жартівливих молодиць Ганна Петрівна створила га- лерею неперевершених образів; багато талановитих артисток наслідували її творчому почерку. Головною особливістю гри цієї видатної артистки була народність, соковитість, переконливість та простота у худож- ньому показі життєвої правди на сцені. Ганна Петрівна полонила глядачів і колег акторів своєю зовніш- ньою і внутрішньою творчою привабливістю. Постать кремезної сільської молодиці, надзвичайно гарне об- личчя, виключно дзвінкий компактний голос, специфічна для української селянської жінки мелодика мови, яка вільно невимушено лилася з багатющими інтонаціями, продиктованими внутрішніми колізіями ролі, хороша приваблива усмішка, сріблястий сміх та надзвичайно виразна міміка - все це при винятковому вну- трішньому насиченні ролі часто робило актрису центром всієї вистави. Разом с тим у грі Ганни Петрівни не було й тіні того грубого шаржу, під виглядом якого рядові актриси іноді подають нібито реальне життя. У ролі Лимарихи у драмі «Лимерівна» П. Мирного артистка здобула суцільний тріумф. У переходах від грубого сварливого тону до ніжної ласк и в боротьбі, що відбувалася в серці Лимарихи між любов’ю до до- чки і бажанням бачити її одруженою з багатим нелюбом, Затиркевич-Карпинська була надзвичайно яскрава й переконлива, приковувала до себе увагу всіх глядачів. Лимариха в її виконанні не тільки ласа до горілки баба, але й мати, яка гаряче любить свою дитину і дбає про її щастя, хоч і розуміє це щастя по своєму, вба- чаючи його лише в багатстві. Її Лимериха мала прототипи, які актриса спостерігала в навколишньому жит- ті. Найбільш її допомагало добре знання середовища свого сценічного образу, або фантазування про життя персонажу до появи на сцені (коротка біографія). Вивчаючи поведінку свого персонажу протягом усієї дра- ми, вона одбирала в пам’яті найпотрібніше з її життєвих спостережень і поволі наповнювала роль щораз новими рисами та відповідними інтонаціями, аж поки в цілому не зажила багатогранним, повнокровним життям цієї прекрасної ролі, яку дуже любила. Творячи свої образи, Затиркевич-Карпинська завжди намагалася знайти для них людяні риси. Навіть у такому образі як Риндичка в «По ревізії» М. Л. Кропивницького, що була центром всіх чуток і брехень на селі, з усіма сварилась та судилась, яку не можна переговорити і перелякати, навіть у цій клятій бабі Ганна Петрівна знаходила людяні риси. Її Риндичка відхідлива, здатна забути сварку і навіть пожаліти суперницю. У сцені примирення Риндички Затиркевич-Карпинська завжди викликала бурю оплесків. При цьому артис- тка весь час лишалась на повному серйозі, не припускаючи найменшої вульгаризації. Своїм трактуванням ролі Риндички вона викривала тип темної сільської жінки, скаліченої тяжким життям. У соковитому вико- нанні Г. П. Затиркевич-Карпинської цей образ набував глибокого ідейного значення і звучав як протест Шилова Л.В. ТВОРЧА СПАДЩИНА ЗАТИРКЕВИЧ–КАРПИНСЬКОЇ ЯК УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ 92 проти соціального ладу. Цю роль вона грала майже без гриму. Вона підв’язувала хусткою підборіддя, за- плющувала ліве око і так тримала його протягом усієї вистави. Барвиста народна мова з безліччю інтона- ційних відтінків та переходів лилася в неї вільно, невимушено, непомітно переходячи з однієї теми на дру- гу. Особливо захоплювала Затиркевич глядача у хоровій пісні «Во саду лі, в огороді пташечки поють», в яку вступала трохи пізніше – на слова «Ой там наші родителі, ой там наші приятелі…» і співала відкритим альтовим звуком (як часто співають баби на селі), перекриваючи своїм голосом загальний спів і викликаю- чи гомеричний сміх у залі. Своєю реалістичністю й тонкою філігранною розробкою образ Риндички у ви- конанні Затиркевич-Карпинської був одним із найкращих витворів артистки. А створення нею, позбавлені будь–якого шаржування і разом з тим надзвичайно повнокровний образ Фени Степанівни залишається на- віть для сучасних виконавиць цієї ролі блискучим зразком. Виступаючи в характерних ролях, артистка зав- жди надавала іронічного і сатиричного забарвлення негативним персонажам. Цим самим вона зосереджува- ла увагу глядачів на негативних якостях створюваних образів сатиричне забарвлення, ущиплива іронія осо- бливо яскраво позначились у її виконанні Гапки «Зайди голова» Кропивницького, Хіврі «Сорочинський яр- марок» за Гоголем та інші. Граючи негативних осіб артистка уміла знаходити в них і риси людяності. Ці риси доповнювали образ, підкреслювали думку про те, що людина від природи схильна до добра і краси, але її часто спотворюють умови життя, де панують власницькі інтереси. Як видатний артистці, Затиркевич першій довелося створювати сценічні портрети, властиві її творчому почерку: «Вона вийшла на цілину, - писав один із перших її біографів Уманов-Каплуновський, - і обробила її». Цією цілиною були майже всі її ролі, зіграні в нових п’єсах, що в перше ставилися в трупах Кропивни- цького, Садовського, Суслова та інших. Під час виступів в 1890 році (в уже оновленій трупі) в Петербурзі Ганна Петрівна як більшість виконавців мала у виставі «Зайди голова» великий успіх. Працюючи згодом у різних трупах, вона часто обирала «Зайди голову» для своїх бенефісів. Не меншим успіхом користувалась артистка і в ролі молодиці Ганни у п’єсі «Дві сім’ї», хоч за своїм характером цей персонаж аж ніяк не нага- дував попередніх образів, які доводилося її грати. Ганна в п’єсі «Дві сім’ї», - це любляча мати, трудівниця селянка, завжди оточена турботами сільського життя. Цю роль Ганна Петрівна грала «просто, правдиво, з наївним гумором, сповненим правдою життя». Відвідавши з трупою Кропивницького протягом 1891-1892 років Ростов, Одесу, Петербург, Варшаву, Затиркевич–Карпинська переходить до трупи Садовського, у якій в цей час зосереджуються значні мисте- цьки сили. Трупа мала свій хор і оркестр, яким керував відомий в ті часи музикант М. Васильєв. Вона могла ставити як драми, комедії, так і музичні п’єси. («Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці», «Запоро- жець за Дунаєм», «Утоплена», «Вій» та ін.). Користувались успіхом у глядача п’єси Старицького. В них За- тиркевич створила ряд яскравих, хвилюючих образів. Це Кулішевич «Талан», Секлета «За двома зайцями», Палажка-Московка «Ніч під Івана Купала», Степанида «Не так склалося, як жадалося», Твориха «Крути, та не перекручувай», Крушинська «Правда і кривда» та ін. Довгі роки складних обставин: залишення трупи Садовського, повернення в трупу Кропивницького, гра в різноманітних акторських об’єднаннях, від’їзд з чоловіком на північний Урал та припинення роботи на де який час, потім смерть чоловіка та повернення Затиркевич на сцену. Після переплетень долі доводилось і самі взяти на себе керівництво трупою, відвідувати з нею Чернігів, Конотоп, Кременчук, Олександрію. Вар- то відзначити, що з репертуару товариства Затиркевич одразу випадають комерційні вистави, та твори дру- горядних драматургів. Натомість на перший план висуваються твори класичного репертуару. В 1919 р. ар- тистка входить в театральний колектив першого Державного народного театру під режисурою П. Саксаган- ського. В ці бурхливі часи громадянської війни, як і за молодих років Ганна Петрівна напружено працює над новими ролями, цікавиться театральним життям. Але після тяжких хвороб вона на деякий час залишає Київ і поселяється у селі Блошниці на Чернігівщині. Кілька років тому, а саме у 1921 році Ганна Петрівна Затиркевич–Карпинська померла. Натхненна і невтомна праця цієї актриси є зразком для всіх діячів театру. Це була воістину народна ар- тистка яка жила й творила для свого народу, для рідного мистецтва. Одною з також пам’ятних ролей актриси є свекруха Ганна з вистави «Безталанна» І. Карпенко–Карого. Хода широка, тверда, голос низький, грубий, обличчя суворо – кам’яне, у вічі нікому не дивиться; якщо не- ма на кого гримати то сама собі щось під ніс бурмоче. Велике враження залишала актриса в цьому образі, вона мала на глядача найсильніший вплив. А саме: її щира й прониклива людяність, глибоко реалістична манера гри, багата техніка слова й жесту, уміння перевтілюватися до таких меж, коли глядач забуває умов- ність і вкупі з героєм сміється і плаче. Глибоко народний гумор її характерних ролей овіював кожен витвір артистки. Вона поетично узагальнювала характери і тому кожна, навіть епізодична роль ставала збірним образом, мистецьки, як кринична вода, «профільтрована» природним почуттям правди. Слух і зір артистки були у цьому відношенні бездоганним мірилом мистецького смаку і міри. Точність і лаконічність її сценіч- них шедеврів, які ніколи не знали шаржу чи фальшивої театральності, були доведені до надзвичайної до- сконалості. Ганна Петрівна з багатогранною різноманітністю відтворювала в галереї своїх образів риси українського національного характеру. Це було основою . корінням її творчості. Але цим не обмежувалось її мистецтво. З джерела її творчості випромінювалися хвилі надзвичайно гарячої і пристрасної людяності, що владно чарувала глядача. В позитивних ролях вона викликала почуття якогось захоплюючого щастя від ствердження в людині людяного, а в негативних тужного болю і обурення за спотворення в людині людського. Це та риса, що вла- стива видатним митцям, які, створюючи ролі, водночас робили їх надбанням вселюдської прогресивної, гу- маністичної культури. Научные публикации преподавателей, сотрудников и студентов кафедры культурологи философского факультета ТНУ им. В.И. Вернадского 93 Затиркевич-Карпинська була блискучою комедійною артисткою і не мала суперниць щодо виконання жіночих комедійних ролей. До речі , Ганна Петрівна – одна з не багатьох українських артисток, яка ніколи не претендувала на молоді драматичні ролі. Вона все своє життя виконувала тільки характерні ролі бабів та молодиць. Яскрава зовнішність її характерних ролей була нерозривно зв’язана з внутрішнім життям люди- ни. Тому та чи інша зовнішня характеристика мала внутрішнє, логічне, а не тільки зовнішнє, механічне об- ґрунтування. Над ознаками зовнішній характерності необхідно проробляти стільки ж складну роботу, як і над будь якою внутрішньою рисою характеру героя. Зовнішню характерність треба довго тренувати, щоб зробити її звичною, природною даденому характеру. Безперечно, що сценічний образ не може виходити без того, щоб не добиватися його утворювання шляхом складання рис внутрішньої і зовнішньої характерності. Чим більш тонкіше побудовано виконання, тим менш буде артист користуватися надмірними засобами костюму та гриму. У своїй викінченості кожний образ відрізняється якоюсь характерністю, тобто кожний актор пови- нен в силу свого спостереження, знайти характерні риси, інакше образ буде розчинятися, або артист у всіх ролях буде однаковим. Чим тонкіша майстерність артиста, тим тонші ті пристосування, якими він користу- ється передаючи характерність. Саме такою майстерністю володіла Затиркевич-Карпинська. Її творчій метод полягав у тому, що артис- тка не розчинялася, не зникала в ролях, а навпаки, кожну роль наближала до своєї акторської індивідуаль- ності, до свого голосу, своєї міміки, до своєї емоціональності, надаючи в той же час кожній ролі якогось іншого внутрішнього психологічного забарвлення, іншої вдачі, іншого світовідчування. Вона майже не змі- нювала гримом природних рис свого обличчя, але завдяки внутрішньому перевтіленню, кожний її образ був іншим. Наприклад, Стеха в «Назарі Стодолі», Мелашка в «Наймичці», Текля в «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» ніби одного віку і зовні не відрізняються від одної, але внутрішню суть людини – характер Ганна Петрівна виявила з безмежною яскравістю і життєвою правдивістю. Особливо запам’яталася глядачу в її виконанні Текля. Зовні це була непогана собою пристаркувата ді- вуля недалекого розуму. З примітивними прийомами кокетування, яке виявлялося в міміці, в невловимому специфічному жесті, в подачі тексту з ледь помітним мовним дефектом. Все це робило Теклю смішною, комічно, але цей комізм був не вдаваний, не нарочитий, не зовнішній, а виникав з живої, правдивої органіч- ності. Це давало змогу глядачам бачити не актрису, що вдає комічну особу, а обмежену людину – художньо відображений образ, який на все життя залишався в пам’яті глядачів і ставав взірцем для інших виконавців. Творчій метод Ганни Петрівни обумовлювався почасти тим, що багато драматургів її сучасників, ство- рили цілу галерею драматургічних образів, маючи на увазі індивідуальні якості артистки, яка буде втілюва- ти ці образи на сцені. Так, у М. Старицького в пьесі «Талан» з’являється персонаж – артистка Кулішевич, у «За двома зайцями» – Секлета Лимариха, у «Ой, не ходи, Грицю...» мати Марусі, у п’єсі Кропивницького «Зайдиголова» – Гапки, у «Двох сім’ях» – Настя та ін. Писав для Затиркевич і Карпенко-Карий: в п’єсі «Безталанна» це була Ганна, в «Чумаках» – Настя, в «Ґандзі» – нянька в «Суєті» – мати і багато інших. Ганна Петрівна самою природою була щедро обдарована якоюсь принадною особливістю, яка з гіпнотич- ною силою привертала до неї увагу глядачів. Як тільки артистка зьявлялася на сцені її чарівна усмішка і ви- разні сірі очі ніби опромінювали все навколо якоюсь привабністю, збуджували таке радісне почуття, що не- сила було йому не підкоритися. І тому, все що вона говорила на сцені, здавалося правдивим, переконливим і викликало почуття радісного задоволення. Велика заслуга Г.П Затиркевич-Карпинської перед українським театром у тому, що вона своїм талан- том і копіткою працею над кожною роллю клала початок хорошої традиції реалістичного виконання бага- тьох сценічних образів українського класичного репертуару. Вона була школою для актрис молодшого по- коління які, за відсутністю спеціальних навчальних театральних закладів, комплектувалися з любителів те- атру. Талант артистки Затиркевич-Карпинської був багатогранний, він не тільки підносив на високий рівень мистецтво українського народного театру, а й надихав його драматургів на створення повноцінних реаліс- тичних характерів, які не втратили цікавості і пізнавальної вартості навіть і в наш час. Сьогодні багато йдеться про національну ідею українського народу. Сама по собі ідея існувати не мо- же. Під національною ідеєю розуміється самоусвідомлення нації, її повноліття і самодостатність, її самопо- вага і розвинуте почуття гідності на противагу меншовартості. Національна ідея спонукає людей діяти з ме- тою побудови добробуту, розвитку високого рівня національної культури та мистецтва то ін. Люди які ма- ють потребу дбати про все це є носіями цієї ідеї. Тим часом, національна ідея в мистецтві не дорівнює тіль- ки національній темі, славнозвісним рушникам і шароварами, вишневим садкам і трембітам. Вона обьємні- ша, ширша, ніж просте звертання до власної історії чи навіть сьогодення. І саме театр як мистецька форма через емоції на інтелект, через образні структури і узагальнені взірці, через ефект співпереживання збуджує національну ідею в глядачах, навіює її і переконує, вкладає її у підсвідомість людей. Життя і творчість ар- тистки українського театру Затиркевич-Карпинської, її невтомна праця, самовідданість, вірність українсь- кому мистецтву, її роль у розвитку театрального мистецтва на Україні важко переоцінити. Сценічна майс- терність таких артистів як Затиркевич змогло витримати іспит часом внаслідок вияву його митцями високої громадської свідомості, стійкості, відданості національній ідеї та служіння своїм традиціям і культурі. Ко- рифеї театру до яких відносяться А. Г. Затиркевич-Карпинська були на сам перед патріотами поборниками національної ідеї. У корифеїв, які виступали на хвилі національного відродження, пафосом творчості було пробудження в народі національної свідомості. Утверджуючи рідну мову, фольклор, свої традиції, духов- ність свого народу вони відкривали перед цілим світом красу і своєрідність етносу, домагалися визнання самого існування української нації. Велика Затиркевич-Карпинська була покликана долею зміцнювати, роз- Шилова Л.В. ТВОРЧА СПАДЩИНА ЗАТИРКЕВИЧ–КАРПИНСЬКОЇ ЯК УТВЕРДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ 94 вивати і передавати наступним поколінням генетичну національну ідею. Історики і театрознавці оцінюють утвердження корифеями національної ідеї, їх піднесення національної свідомості народу засобами мистецт- ва іноді значно більшою ніж політичних діячів і публіцистів. Джерела та література 1. Горчаков Н.М. Работа над спектаклем «Искусство». – М., 1956. 2. Дібровенко М. Г. П. Затиркевич-Карпинська. – Київ: Державне видат., 1956. 3. Корифеї українського театру. – К.: Мистецтво, 1982. 4. Саксаганський П. По шляху життя. – К., 1935. 5. 5 Саксаганський П. Из пришлого украинского театра. - М. – Л., 1938. 6. Український театр. – №1. – 1994. 7. Український театр. – №3. – 1994.

Творча спадщина Затиркевич-Карпинської як утвердження національної ідеї

Institution

Ähnliche Einträge