Хитромудра невизначеність нового світопорядку

У статті розглянуто нові виклики, що постають сьогодні перед світовою спільнотою і ведуть до формування нового гібридного світоустрою. Автор зазначає, що такий стан справ породжує парадигмально-понятійну проблему. На його думку, світ зараз стикається зі своєрідною концептуальною кризою, тобто кри...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2016
Автор:	Горбулін, В.П.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2016
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Наука і суспільство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107566
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Хитромудра невизначеність нового світопорядку / В.П. Горбулін // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 9. — С. 56-64. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107566
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1075662016-10-23T03:02:30Z Хитромудра невизначеність нового світопорядку Горбулін, В.П. Наука і суспільство У статті розглянуто нові виклики, що постають сьогодні перед світовою спільнотою і ведуть до формування нового гібридного світоустрою. Автор зазначає, що такий стан справ породжує парадигмально-понятійну проблему. На його думку, світ зараз стикається зі своєрідною концептуальною кризою, тобто кризою слів і смислів, що поступово втрачають здатність описувати об’єктивну реальність та давати її елементам адекватну характеристику. Проявляється це насамперед у тому, що кожна сторона, яка вдається до тих чи інших політичних дій, реагуючи на виклики нового світу в логіці світу старого, постійно наштовхується на абсолютно непередбачувані наслідки. 2016 Article Хитромудра невизначеність нового світопорядку / В.П. Горбулін // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 9. — С. 56-64. — укр. 0372-6436 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107566 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наука і суспільство Наука і суспільство
spellingShingle	Наука і суспільство Наука і суспільство Горбулін, В.П. Хитромудра невизначеність нового світопорядку Вісник НАН України
description	У статті розглянуто нові виклики, що постають сьогодні перед світовою спільнотою і ведуть до формування нового гібридного світоустрою. Автор зазначає, що такий стан справ породжує парадигмально-понятійну проблему. На його думку, світ зараз стикається зі своєрідною концептуальною кризою, тобто кризою слів і смислів, що поступово втрачають здатність описувати об’єктивну реальність та давати її елементам адекватну характеристику. Проявляється це насамперед у тому, що кожна сторона, яка вдається до тих чи інших політичних дій, реагуючи на виклики нового світу в логіці світу старого, постійно наштовхується на абсолютно непередбачувані наслідки.
format	Article
author	Горбулін, В.П.
author_facet	Горбулін, В.П.
author_sort	Горбулін, В.П.
title	Хитромудра невизначеність нового світопорядку
title_short	Хитромудра невизначеність нового світопорядку
title_full	Хитромудра невизначеність нового світопорядку
title_fullStr	Хитромудра невизначеність нового світопорядку
title_full_unstemmed	Хитромудра невизначеність нового світопорядку
title_sort	хитромудра невизначеність нового світопорядку
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Наука і суспільство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107566
citation_txt	Хитромудра невизначеність нового світопорядку / В.П. Горбулін // Вісник Національної академії наук України. — 2016. — № 9. — С. 56-64. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT gorbulínvp hitromudraneviznačenístʹnovogosvítoporâdku
first_indexed	2025-07-07T20:08:13Z
last_indexed	2025-07-07T20:08:13Z
_version_	1837020109130956800
fulltext	56 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (9) НАУКА НАУКА І СУСПІЛЬСТВО І СУСПІЛЬСТВО ГОРБУЛІН Володимир Павлович — академік НАН України, перший віце-президент НАН України, директор Національного інституту стратегічних досліджень ХИТРОМУДРА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ НОВОГО СВІТОПОРЯДКУ У статті розглянуто нові виклики, що постають сьогодні перед світовою спільнотою і ведуть до формування нового гібридного світоустрою. Автор зазначає, що такий стан справ породжує парадигмально-понятійну про- блему. На його думку, світ зараз стикається зі своєрідною концептуальною кризою, тобто кризою слів і смислів, що поступово втрачають здатність описувати об’єктивну реальність та давати її елементам адекватну ха- рактеристику. Проявляється це насамперед у тому, що кожна сторона, яка вдається до тих чи інших політичних дій, реагуючи на виклики нового світу в логіці світу старого, постійно наштовхується на абсолютно непе- редбачувані наслідки.* Люди готові трохи розважитися, послухати філософів, як вони слухали б скрипаля чи фігляра. Але чинити так, як радить розумна людина, — ніколи. Коли б не доводилося вибирати між розумним і безумцем, людство завжди без вагань ішло за безумцем. Бо безумець звертається до самої сутності людини — до її пристрастей та інстинктів. Філосо- фи ж звертаються до зовнішнього і другорядного — розуму. Олдос Хакслі На початку 30-х років минулого століття видатний інтелектуал і багаторазовий номінант на Нобелівську премію з літератури Олдос Хакслі написав свою відому антиутопію «Прекрасний новий світ». У ній він спробував уявити світ майбутнього як продовження тих тенденцій, свідком яких він був. Час напи- сання цього роману — момент глибокої політичної перебудови всього європейського (та й світового) соціуму і світопорядку. Це був період розквіту тоталітарних режимів (нацистської Ні- меччини, Італії, Японії, СРСР), становлення «фюрерських» (вождистських) моделей державного ладу, припинення хоч і нетривалого, але мирного існування Європи після Першої сві- тової війни. Своїм романом він давав оцінку того часу й окрес- лював те, до чого він може привести. Сьогодні світ стоїть перед схожим викликом — прояви гі- бридних воєн, подобається нам це чи ні, породжують форму- * Статтю передруковано з газети «Дзеркало тижня. Україна» № 30 (27 серпня 2016 р.) за згодою автора. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 9 57 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО вання нового гібридного світу, або, точніше, гібридного світоустрою. І ми також мусимо адекватно відреагувати на цей виклик, описа- ти його не заперечуючи, але приймаючи реаль- ність такою, яка вона є. Понад те, цей гібридний світ, як і гіпотетичний світ, описаний Хакслі, має всі шанси стати антиутопічним. Точкою відліку для «нового прекрасного світу» ста- ла агресія Росії проти України. І це не оцінка в дусі романтичного україноцентризму (на що й справді у нас багато хто грішить), — це об'єктивний стан питання. Як сараєвське вбив- ство вивільнило стиснуту пружину глибоких суперечностей і складних процесів, що при- звели до Першої світової війни, — так і пряма анексія Криму Росією та її дії на Донбасі стали таким самим спусковим гачком для початку нової гібридної світової війни. Право сили проти сили права У світі немає нічого більш по- стійного, ніж непостійність. Джонатан Свіфт Ключова проблема нинішнього процесуально- го моменту саме в тому, що багато людей (полі- тики, експерти, науковці, журналісти), як і ра- ніше, думають про поточний стан як про щось тимчасове. Вони часто сприймають і тракту- ють його як щось таке, що є «відхиленням від норми» або просто «транзитним станом» до кардинально іншого «кращого майбутнього». Більше того, так про це думають і ті, хто зруй- нував цей світопорядок, який ще кілька років тому здавався нам непорушним, — Москва та її кремлівсько-державний істеблішмент (по- літичний, інтелектуальний, військовий), що є елітою лише умовно. Загалом же спостеріга- ється чітка неготовність не тільки Росії, а й За- ходу прийняти нову реальність. Чи є ця «неготовність» наслідком певного не- дорозуміння поточного моменту, помноженого на страхи його прийняття, — окреме питання. «Справжні таємниці стають такими не тому, що про них ніхто не знає, — попереджав Карл Гус- тав Юнг, — а тому, що їх ніхто не розуміє». Тим часом ця гібридна війна, як своєрідна парамі- літарна агресія, унікальна багатьма параметра- ми. Вони є своєрідним відображенням цього ж таки нового гібридного світу: кон’юнктурно на- думана причина початку війни, брехня під час її розгортання, майже повне моральне розкла- дання й деградація жителів країни-агресора, і при цьому — посилені постійним членством у Раді Безпеки ООН дії агресора в рамках фор- мального міжнародного права, створення ма- сованої інформаційної підтримки своїх дій, використання методів «активних заходів» у небачених досі масштабах. І, до речі, пробле- ми в гібридного агресора виникають саме тоді, коли він намагається поєднати цілі та методи гібридної війни майбутнього зі світовими реалі- ями минулого. Росія потрапила в таку пастку в Криму, внутрішньо закріпивши його анексію юридично (конституційно) та приєднавши до себе адміністративно. У решті випадків вона діє (або намагається діяти) не так всупереч міжнародному праву, як в обхід його, часто не порушуючи його букву, а ігноруючи (інколи відверто зневажаючи) його дух. Не можна не визнати, що за руйнування ста- рого світопорядку відповідальна не тільки Ро- сія. Безумовно, саме її агресія проти України (а раніше проти Грузії) стала безпосередньою причиною того, що відбувається. Проте Захід, зі свого боку, по суті, вмиваючи руки, дозволив цьому статися. Про це дедалі чіткіше говорять і західні ж аналітики, зокрема Пітер Дікінсон у своєму матеріалі для Atlantic Council. Він справедливо зазначає, що більшість захід- них ЗМІ відразу після російської агресії про- ти України несподівано «осліпли» стосовно того, хто агресор в українському конфлікті і як мають бути названі окупаційні війська, ви- находячи натомість якісь нові слова та слово- сполучення, єдиний смисл яких — не назвати російську агресію такою. Як не згадати того ж Хакслі з його аргументацією, що «факти історії цікавлять нас лише в тому разі, коли вони впи- суються в наші політичні переконання». І більш ніж слабкою втіхою, за своєю глибин- ною суттю, є підходи, схожі на бачення одного з найпопулярніших американських футуроло- гів Роберта Каплана: «Хоч би як це обмежува- 58 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (9) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО ло можливості України, хоч би як ускладнюва- ло існування самого ЄС, — ані Євросоюз, ані НАТО не приймуть Україну у свої ряди ... [але] ваше майбутнє не виглядає похмурим». При цьому західна преса в новому гібрид- ному світі сама стає жертвою нової гібрид- ної реальності (яка справді не вписується в її ліберально-демократичні світоглядні пере- конання), оскільки намагається підходити до інформаційно-політичного простору з «демо- кратичними стандартами» мирного й раціо- нального існування — підходом «виваженос- ті», «об'єктивності» та «плюралізму думок». А тим часом та ж Росія, по-ніцшеанськи «пе- реоцінюючи цінності» демократії крізь при- зму своєї «суверенності» і спекулюючи на цих класичних стандартах журналістики (в час- тині необхідності показати щонайменше два погляди на ситуацію), свідомо зміщує «точку об’єктивності» продуманою та масштабною брехнею, роблячи об'єктивний погляд на ситу- ацію безглуздим. Однак при цьому Захід після першого шоку 2014—2015 рр. потроху оговтується і починає шукати шляхи протидії Росії. Вдалі чи ні — поки що незрозуміло. Бо очевидно, що для повноцінної відповіді потрібно змінитися са- мим, а це занадто серйозна річ, на яку згодні далеко не всі. Нестабільність із хаосу: сюрпризи нового гібридного світу Реальність нескінченно складна для нашого пізнання. Ми мусимо спрощувати. Олдос Хакслі Важлива проблема, яка нечасто зовні арти- кулюється і ще рідше внутрішньо опрацьову- ється, — парадигмально-понятійна. Загалом, у нашій новій гібридній реальності ми гостро зіштовхуємося зі своєрідною концептуальною кризою — кризою слів і смислів, які описують цю реальність, дають їй та її елементам адек- ватну характеристику. Більше того — ця криза характерна абсолютно для всіх — і для нас, і для Росії, і для світової спільноти загалом (від США і Європи до Сирії і Китаю). І кожного це приводить до несподіваних наслідків уже тепер, а ще більше несподіванок нас очікує в майбутньому. Насамперед це виявлятиметься в тому, що кожна сторона, котра зараз вдається до тих чи інших дій, у логіці старого світу реагуючи на виклики світу нового, постійно зіштовхувати- меться з абсолютно неадекватними (як їй зда- ється) наслідками своїх дій. І, мабуть, найбільше таких сюрпризів може очікувати саме Росію. Вже очевидно, що, розв’язуючи гібридну агресію, Кремль розрахо- вував на, щонайменше, зовні двоєдиний (але внутрішньо парадоксальний) глобальний ре- зультат. З одного, геостратегічного, боку — зруйну- вати поточний світопорядок домінування кра- їн Заходу на світовій арені. З цим, до речі, вона досить успішно впорується, і, як їй здається, — це дуже добре для неї. Геостратегічна мета та- кого деструктиву — повернути Росії статус ве- ликої держави і т. д. З іншого, геоісторичного, боку — повернути світ у реальність середини ХХ ст., період рито- рики класичного політичного реалізму («зони впливу», «боротьба систем», «баланс сил і ба- ланс інтересів» тощо). І ось саме між цими двома масштабними цілями лежить прірва концептуальної невід- повідності, якої Росія ще не усвідомила. І не схоже, що здатна усвідомити в принципі. Найкраще це видно з відомого інтерв’ю за- ступника директора Інституту Європи РАН і голови президії Ради із зовнішньої та обо- ронної політики (рос. СВОП) Сергія Карага- нова (мого давнього знайомого) журналу Der Spiegel. Його відповіді на запитання кореспон- дента — це майже клішований набір понять і тем періоду класичної холодної війни, з неве- ликою корекцією на нову російську військову доктрину, яку він звів до того, що «Росія біль- ше ніколи не воюватиме на своїй території». З цього випливає цілком логічне продовжен- ня: тому готова воювати на території решти світу. Цілі ж Росії заявлені як «повернення колишньої могутності», «повернення стату- ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 9 59 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО су великої держави», «стати центром великої Євразії», а для цього «застосування зброї ви- правдане». Як уточнює оглядач The New York Times Макс Фішер, «російські військові плануваль- ники ... дійшли висновку, що найкращим за- хистом буде перехід до нападу». Оскільки ж різниця потенціалів у Росії та атакованих нею країн велика, а міжнародне право не дає мож- ливості безпосередньо використовувати багато виключно військових методів, то саме гібридні методи мають забезпечити можливість проек- тування її потуги. Що важливо — проектуван- ня за межі її ж реальної сили. Але практичні завдання і прикладні завдання цього проекту- вання аж ніяк не завжди стратегічні (якщо під цим розуміти досягнення якоїсь чітко заданої мети), часто це, за влучним висловом ізраїль- ського аналітика Дмитра Адамські, — «ство- рення проблем задля створення проблем», тоб- то трансформаційне управління стабільністю- нестабільністю, переведення системи з одного нестабільного стану в інший. Спрощено геополітична мета Росії при роз- в’язуванні глобального гібридного конфлікту усвідомлювалася таким чином: методами гіб- ридної війни зруйнувати поточний світопо- рядок, щоб відновити світопорядок періоду холодної війни і в ньому посісти звичне місце (або максимально порівнянне — з поправками на зміцнілий Китай та ін.). І так, цей новий сві- топорядок формується. Так, зусиллями і діями Росії зокрема. Однак проблема в тому, що цей новий світопорядок не матиме нічого спіль- ного з тим, який Росія так хоче повернути: це буде новий гібридний світо(без)порядок. З но- вою розстановкою країн та новими гібридними війнами (ініційованими вже новими гравцями, в т.ч. ситуативними союзниками Росії, проти неї ж самої). З гібридними рішеннями проблем- них ситуацій (часто поза правовими полями держав або в «сірій зоні» національного і між- народного права), гібридним міжнародним пра- вом тощо. Тобто слід зрозуміти і прийняти, що цей новий гібридний світо(без)порядок, який ми зараз спостерігаємо, це не якийсь транзи- тивний стан, це і є нова реальність, яку аж ніяк не можна екстраполювати на реалії минулого. Понад те, в цій новій гібридній реальності до- стойного місця для Росії, з її неефективною економікою, неефективним державним управ- лінням, з її застарілим лексиконом для ідеоло- гічного опису та ціннісного осмислення реаль- ності, може просто не бути. У цьому «новому прекрасному світі» ризи- ки для самої Росії йдуть по висхідній, оскільки вона випустила джина гібридної війни з пляш- ки. Тим самим мимохіть погодившись, що нові норми і принципи «геополітичного безчин- ства» поширюються й на неї. Діючи в обхід основоположних принципів світопорядку, порушуючи норми і правила міжнародних відносин, Росія тим самим втра- тила достатній кредит довіри, щоб вважатися надійним і шанованим міжнародним партне- ром. І західні санкції стали лише зовнішнім виявом цього — політично не так позбавляю- чи Москву доступу до критично важливих ре- сурсів (від фінансових до технологічних), як ускладнюючи їх використання. Росія й сама стає дуже уразливою до інстру- ментів і механізмів, методів і методологій гі- бридної війни, якщо вони будуть використані проти неї. Граючи в гібридні війни на західному напрям- ку, який сприймається найгостріше, Росія стає дедалі уразливішою на інших стратегічних напрямках. Зокрема, поки що залишається за дужками перспектива застосування методів гібридних воєн проти самої Росії, особливо в тих регіонах, які Москва й так послаблює у військовому та забуває в адміністративному плані. Це насамперед Далекосхідний регіон, відкритий для повзучої китайської експансії, яка може початися вже найближчими роками і тривати десятиліттями. Як завгодно жорсткі «керівні розпорядження» далекого Центру і як завгодно абстрактно могутні «духовні скрєпи» безсилі перед конкретними регіональними де- мографічними тенденціями. Надання Москвою Китаєві практично повного доступу до цілих районів — це вільне чи мимовільне власноруч- не створення хорошого плацдарму, на якому Пекін може без зайвих складнощів і труднощів 60 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (9) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО задіяти сценарії та стратегії гібридної війни вже проти самої Росії. Благо, відповідних надзви- чайно масштабних ресурсів (перш за все над- лишку населення) самому Китаю не позича- ти. Як ще в травні 2014 р. зазначив заступник голови КНР Лі Юаньчан у своєму виступі на Петербурзькому міжнародному економічному форумі: «...у Росії велика територія, а в Ки- таї — найпрацелюбніший у світі народ. Якщо ми зможемо поєднати ці чинники, то отримає- мо значний розвиток. У Росії велика територія і мало народу, в Китаї — навпаки». Виховуючи національну екстраверсію, або країна без внутрішньої політики Минуле підчищене, підчищення забуте, брехня стала правдою. Дж. Орвелл, «1984» Поки що ж Росія робить те, що вона робила завжди, і досить успішно: знищує поточну ре- альність. У частині деструкції з нею справді зрівнятися важко. Проте конструктив завжди був її слабким місцем, а тепер — особливо. Як слушно зазначає Андрій Піонтковський (і не тільки він): «що сьогоднішня російська еліта, яка страждає фантомними імперськими боля- ми, може запропонувати колишнім побрати- мам по будівництву платоновського котлова- ну? Нічого, крім помпезних розмов про свою велич, про месіанське імперське призначення російського етносу, про сакральний Херсонес. Але це, на жаль, нікому, крім нас самих, росі- ян, нецікаво. Максимум, на що дехто з сусі- дів готовий, — поблажливо вислуховувати ці фантазми за велику фінансову винагороду ... путінська Росія ні для кого не може бути при- вабливою — ні для мільйонів українців, які прагнули позбутися власних бандитів у вла- ді, ні для донецьких кримінальників, яким не потрібен альфа-пахан у Кремлі...». Точно, хоч і не політкоректно, на цю ж тему висловився й Олександр Невзоров: «Крім свого минулого, РФ нічого пред’явити ні світу, ні собі самій. І нічим утішитися... Сьогодні Росія взасос цілу- ється з привидами... Росія, як заведена, твер- дить про свою самобутність і намагається ми- нулим коректувати реальність». Однак Росії нічого пред’явити не тільки світові та країнам, що її оточують, — їй нічого пред’явити і своїм власним громадянам. По- над те, чим далі, тим більше внутрішній дис- курс (який є основою політичного і суспіль- ного процесу в будь-якій країні) заміщується зовнішнім. Показово, що левова частка росій- ських публічних стратегічних/аналітичних до- кументів останнього часу майже не звертається до проблем розвитку всередині країни: майже немає документів стосовно нових стратегій в економіці, соціальній політиці, етнонаціональ- ній політиці, медицині, охороні здоров’я тощо. Натомість безліч документів зовнішньоорієн- тованих — зовнішня політика, можливості за- стосування сили (в усіх її проявах) за кордо- ном, аналіз зовнішніх ворогів та союзників. При цьому внутрішньої політичної опози- ції (як запоруки розвитку політичної систе- ми та забезпечення контролю над владою) як такої немає. Як і немає самого політичного життя (воно фальсифікується підкилимовою боротьбою окремих кланів та груп інтересів). Як влучно визначив характер опозиційності російських громадян на даному етапі розвитку Росії Андрій Колесников: «У Росії, щоб висло- вити протест, не виходячи при цьому на площу й не потрапляючи у в’язницю, треба голосува- ти за дві партії, котрі вже, мінімум, 20 років зо- бражають опозицію, — комуністів і жиринов- ців». Ситуація дедалі більше перегукується з відомою фразою з фільму «Убити дракона» за п’єсою Євгена Шварца: «Ну якщо не можна протестувати, то хоча б посперечатися…». Од- нак потихеньку і можливість «посперечатися» знищується. Чи може країна тривалий час існувати без повноцінної внутрішньої політики? Цілком імовірно. Та ж таки Північна Корея, що, прак- тично, повністю замінила порожні холодиль- ники ідеологічно заповненими телевізорами, це «успішно» демонструє. Чи може країна три- валий час існувати без внутрішньої політики успішно? Більш ніж сумнівно. Хіба що, як і у випадку з Північною Кореєю, вона закриє всі ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 9 61 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО кордони, обмежить усі можливі комунікації та про всяк випадок жорстко стандартизує «дум- ки» своїх громадян (упровадивши офіційну ідеологію й повністю викорінюючи навіть най- менші сумніви у відхиленні від неї). Закони «пакету Ярової», та й багато останніх ініціатив російських депутатів (які майстерно викону- ють роль передавачів паперів з Кремля в Думу) свідчать, що російське керівництво це розуміє й рухається більш ніж схожим маршрутом. До нових втеч на «загниваючий Захід» під час міжнародних відряджень та появи «фарцов- ки» як системного явища залишилося, мабуть, не так і багато часу... Гібридна (зовнішньо-внутрішня) політика Росії Чего-то хотелось: не то конститу- ции, не то севрюжины с хреном, не то кого-нибудь ободрать. Михайло Салтиков-Щедрін Парадокс нинішньої державної політики Мо- скви в тому, що зовні вона здається внутріш- ньою, тоді як внутрішньо є зовнішньою. Інак- ше кажучи, навіть саму суть внутрішньої полі- тики Кремль підпорядковує зовнішнім цілям і завданням. Якщо говорити про російську зовнішню по- літику загалом, то, безумовно, це подальше на- рощування потенціалу ведення гібридних воєн (як безумовного продовження політики «за Клаузевіцом») на нових просторах. Причому не тільки на європейській арені, а й у регіо- ні Середньої Азії тощо. Недавно берлінський Фонд науки і політики випустив свою доповідь «Можливі сюрпризи. 11 напрямів, якими може піти зовнішня політика Росії». У документі ре- зонно наголошується, що на чолі практично всіх середньоазійських країн стоять немоло- ді лідери, у разі смерті яких проти їхніх країн цілком можна спостерігати російську гібридну агресію. Найяскравіший приклад — Казахстан. Утім, під схожим потенційним ударом перебу- вають і інші республіки (наприклад, Білорусь). Але, мабуть, саме в середньоазійських респу- бліках ми, можливо, побачимо зіткнення «на зустрічних», — Китай, що постійно нарощує свій потенціал і похідні амбіції, володіючи ве- личезними економічними, великими військо- вими та серйозними політичними ресурсами, також може вирішити застосувати гібридні методи протистояння в цьому регіоні. Усе це призведе до досить несподіваних наслідків як для країн регіону, так і для ініціаторів гібрид- ного протистояння. Загалом же російську зовнішньополітичну стратегію, орієнтовану на Захід, досить точ- но охарактеризував Тімоті Еш: «З погляду Москви, політичні тенденції у США і Європі грають на користь російським інтересам. Ро- сійська гра полягає в тому, щоб зволікати час, доки Захід погодиться на компроміс». Пробле- ма ж у тому, що ресурсу «зволікати» залишило- ся не так і багато. Перший заступник міністра фінансів Росії Тетяна Нестеренко виступила на форумі «Територія смислів» із жорсткою й однозначною промовою: грошей немає, а якщо нічого не зміниться, то у 2017-му не залишить- ся навіть на зарплати (бо на той час усі ресур- си Резервного фонду будуть використані). Не можна сказати, що це несподівана новина, але озвучення її чиновником такого рангу свід- чить, що відступати справді нікуди, і громад- ську думку слід починати до цього поступово готувати. А проведення масштабної макроеко- номічної реформи в умовах нинішнього все більш авторитарно-консервативного політич- ного режиму неможливе, оскільки «вірус лібе- ралізму» знищить сам режим. Російська влада усвідомлює проблему. Понад те, певним актом відчаю є розпорядження Олексію Кудріну на- працювати вже найближчим часом стратегію розвитку країни з 2018 року. Однак хороше запитання: чи залишиться що реформувати у 2018-му, і яким на той час буде економічний стан Росії? При цьому від геополітичних про- ектів ніхто відмовлятися не планує. А це озна- чає, що, як мінімум, найближчі два роки Росія розриватиметься між економічною реальністю та політичними амбіціями, в дедалі примарні- шій надії, що Захід змінить свою позицію до 2018 року. 62 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (9) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО При цьому Україна, як і раніше, залиша- ється одним із ключових фокусів російської зовнішньополітичної діяльності, і, судячи з усього, практична діяльність Росії тут і далі буде зосереджена на створених псевдореспу- бліках та продовженні (з поправкою на зміне- ні умови) ведення гібридної війни проти нашої країни. Як образно зазначив публіцист Ігор Тиш- кевич: «Донбас потрібен Кремлю не у складі Росії, а як камінь на шиї України». І політика Росії саме на це й буде спрямована. Інша річ, що якщо останні два роки ми брали участь у своєрідному шаховому рапіді, то непроста невизначеність нинішнього моменту змушує (чи, швидше, дає можливість) обміркувати свої дії та спланувати кроки на тривалішу перспективу. До речі, російський СВОП у своєму проекті «Стратегія для Росії» намагається переконати російське керівництво саме в резонності «дов- гої гри»: «Через крок (3—5—8 років) в Україні можуть з'явиться нові можливості. Та й нові виклики». Крім того, експерти пропонують і всі традиційні «м’які» методи, на кшталт точ- кової підтримки проросійських неурядових структур і навіть окремих експертів, фінансу- вання проросійських політичних сил, посилен- ня гуманітарних проектів тощо. Всі ці заходи справді були б дуже ефективними, але, знову- таки, — у «тому» світі, який Росія з такою ша- леною послідовністю знищувала своїми діями. І таки домоглася цього. Втім, говорити, що військова загроза мину- ла, не варто. В одному з відображень нового гібридного світу ми справді можемо говорити про логіку класичного політичного реалізму з домінантою сили і можливості її застосовува- ти в майже необмеженому обсязі. Як ми вже неодноразово казали, Кремль створює потуж- ну й повноцінну військову інфраструктуру на кордоні з Україною. І не тільки на кордоні, а й на території самої України — у Криму та на непідконтрольних Україні територіях на Схо- ді країни. Може, мають рацію ті, хто каже, що це лише «рушниця», яку зарядили, аби лякати нас (чи НАТО), так би мовити, отсель грозить мы будем шведу…, коли згадати Пушкіна. Або що в Росії немає жодних приводів на нас напа- дати, — або цей напад буде безглуздим (утім, за останні два роки ми вже чимало бачили мало- осмисленого від нашого північного сусіда, точ- ніше — осмисленого не в парадигмі логіки, а у створенні хаосу). Однак «якщо у вас є пісто- лет чи рушниця, у вас неодмінно засверблять руки, щоб постріляти з них, хоча б по пляш- ках». У даному разі — по сусіду, який ніяк не хоче «зрозуміти свого щастя» у чіпких обіймах русского мира. Яке майбутнє псевдореспублік у цих пла- нах? Як і раніше — досить непривабливе та без- радісне. Ключовою особливістю російського «стратегічного мислення» завжди була схиль- ність до «показухи», яка проявляється в регу- лярній побудові «потьомкінських сіл». У своїй глибинній суті проекти на кшталт «Новоросії» (що, до речі, зразу історико-асоціативно від- силають саме до «потьомкінських сіл») — це екстраполяції відсутніх культурних образів на територіальну реальність. ДНР і ЛНР — це ти- пова «показуха», два винятково великих «по- тьомкінських села» сучасного, вже «путінсько- го» зразка. Але при цьому Росія так і не змогла знайти за ці роки шляхів використання цих терористич- них утворень у якомусь іншому ключі. Отже, й надалі максимально їх використовуватиме пе- реважно у військовому сенсі. Як справедливо зазначають оглядачі, політичне врегулювання цього конфлікту неможливе через те, що Росія не може відмовитися від трьох ключових тез, які заважають такому врегулюванню: природи легітимності української держави, її керівни- цтва та сепаратистських утворень. А змінити вона їх не може, оскільки всі вони націлені на одне — блокування української зовнішньопо- літичної діяльності (можливості самостійно приймати рішення у цій сфері). Отже, ми у своєрідному глухому куті. І, схоже, Росія бачить вихід із цього глухо- го кута через нову ескалацію. Або принаймні через загрозу цієї ескалації. Реальна ця загроза чи тільки спроба схилити нас до «співпраці» шляхом загрози — навіть не так принципово. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2016, № 9 63 НАУКА І СУСПІЛЬСТВО Важливо, що рушниця заряджена, і, схоже, в деяких російських осіб, котрі впливають на прийняття рішень, є велика спокуса піти про- стим шляхом: замість небезпечного розмаху- вання нею перед обличчям опонента все-таки «натиснути на курок». Українські спогади про гібридне майбутнє Що є життя? Це руйну- вання мрії реальністю... М. Гоголь Насамперед ми мусимо розуміти й пам’ятати про це щодня: Росія в її нинішньому вигляді становить собою загрозу для всіх, хто її оточує. А місцями — і для власного населення. І стано- витиме в майбутньому. Надії на те, що санкції її «заспокоять», «протверезять» або «повер- нуть до норми», примарні й необґрунтовані. Вони випливають із тієї ж логіки поведінки «нормальних держав» у «нормальних умовах» при «нормальному світопорядку». Тобто при тому, чого вже немає. Отже, сподіватися треба на себе і на продуманість своєї практичної ді- яльності. А для цього потрібно активніше й інтенсив- ніше осмислювати новий підхід і нову реаль- ність, рішуче відмовляючись від звичних нам типових рішень у всіх сферах — зовнішньопо- літичній, військовій, економічній, інформацій- ній, соціальній політиці тощо. Як правильно зазначили недавно щодо зміни стратегії нашої зовнішньої політики: «Є теорія, що уподібнює взаємодію держав більярдним кулям, у тому сенсі, що характер зовнішньої політики не за- лежить від режиму, як сила і траєкторія ударів не залежать від кольорів куль. Однак у нашій ситуації йдеться не тільки про колір куль: змі- нилося майже все, включно з геометрією столу та характером силової взаємодії». Якщо бути до кінця чесними, наша головна стратегічна загроза — це навіть не питання, чи знайдемо ми тактично успішні відповіді на гі- бридну війну (хоча це життєво важливо), а чи зможемо ми зрозуміти цей новий гібридний світ, зрозуміти його закони й закономірності (які зараз нам видаються хаосом), і як саме ми скористаємося цим знанням. І свої стратегії змінюємо (маємо змінюва- ти) не тільки ми, — всі, хто не зміниться, хто не прийме нової геополітичної гри, хто буде про неї думати як про «повернення старої до- брої холодної війни», швидше за все, програє і може зникнути. Але цей момент — це й нова можливість. Якщо ми зможемо побудувати адекватну нову картину світу, скоригувати свої стратегії, ми можемо стати частиною тих сил, які формують цей новий світ (хоч би як патетично це звуча- ло). Ми на порозі глибоких трансформацій по- точних військово-політичних та економічних альянсів, зародження нових, пошуку відпові- дей на нові, несподівані проблеми. І цим слід скористатися. Ми мусимо бути активнішими, креативнішими, але ця діяльність має стати і більш прагматичною. А це свідчить про необ- хідність масштабної ревізії всього, що досі нам здавалося базовим (включно з абсолютними зовнішньополітичними пріоритетами). Це не означає, що ми мусимо раптово від- мовитися від європейської і євроатлантичної інтеграції. Ні. Але ми маємо наповнити своє бачення цього процесу новим, більш реальним і досяжним змістом. Особливо з огляду на те, що перспектива юридично оформленого всту- пу України і в ЄС, і в НАТО така туманна, що висувати її як реальний стратегічний пріори- тет можна лише в тому разі, якщо його ніхто не планує досягати. Очевидно, попри незмін- ність євроінтеграційного та євроатлантичного вектора, цілепокладання має радикально змі- нитися. І це стосується не тільки зовнішньої політики, а й майже усіх сфер. Проблема ж не тільки в тому, що ми ніби не бачимо, як саме мають змінитися наші страте- гії. Це важливо, але не тільки це. Питання і в тому, наскільки поточна система державного управління здатна реалізувати ці нові стратегії. Чи здатна вона в принципі прийняти їх і поча- ти за ними діяти? Особливо якщо ці стратегії виходитимуть за рамки традиційних практик і традиційних інструментів. Тут нас, очевидно, теж чекає істотне зміщення акцентів, які боліс- 64 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2016. (9) НАУКА І СУСПІЛЬСТВО но позначаться на чималій кількості громадян та керівників країни. Якщо питання вивести на рівень загальнодержавного осмислення, то звучатиме воно так: чи здатні ми (а якщо так, то коли і з яким результатом) на масштабну соціально-адміністративну підготовку до існу- вання в рамках гібридного світу і до протидії гібридним війнам? Сьогодні відповіді на це запитання немає. Але ця відповідь нам потрібна. Інакше до- ведеться ще раз пропустити через себе гірку максиму О. Хакслі: «Те, що люди не вчаться на помилках історії, — найголовніший урок історії». Тому тут і сьогодні мета тих, хто вважає себе спеціалістами у питаннях національної безпеки і державного управління, — знайти необхідні відповіді. Може, непрості відповіді. Можливо, болючі для наших уявлень про те, якою має бути Україна (якою б нам її хотілося бачити). Але ці відповіді необхідні. Отримати їх виключно силами окремих громадян та ко- лективів малореально, — тут потрібна спільна праця багатьох інституцій і багатьох фахівців. Але без цього зрозуміти, який вигляд має на- справді наш новий дивний гібридний світ, за якими законами він тепер існує і як у ньому ді- яти ефективно, — в нас не вийде.

Хитромудра невизначеність нового світопорядку

Репозитарії

Схожі ресурси