Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша

В українській драматургії поетика експресіонізму як домінанта художнього світу митця оприявнена у творчості Миколи Куліша. Автор моделює вияви людського душевного болю у дусі естетичної програми експресивного мистецтва. Але, на жаль, окремої розвідки стосовно особливостей обігрування письменником те...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2012
Автор:	Ковальова, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Кримський науковий центр НАН України і МОН України 2012
Назва видання:	Культура народов Причерноморья
Теми:	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107776
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша / Т. Ковальова // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 237. — С. 182-185. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107776
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1077762016-10-26T03:02:59Z Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша Ковальова, Т. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ В українській драматургії поетика експресіонізму як домінанта художнього світу митця оприявнена у творчості Миколи Куліша. Автор моделює вияви людського душевного болю у дусі естетичної програми експресивного мистецтва. Але, на жаль, окремої розвідки стосовно особливостей обігрування письменником теми страждання досі немає. Більшість розвідок носять переважно фрагментарний характер. Тому метою даної розвідки є дослідження властивостей страждання у творчості Миколи Куліша. Для досягнення поставленої мети, видається необхідним розв’язання передусім таких завдань: проаналізувати творчість автора під зазначеним кутом зору; виявити особливості функціонування страждання у текстових тканинах Миколи Куліша. 2012 Article Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша / Т. Ковальова // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 237. — С. 182-185. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107776 82.161.2-2.02/09 uk Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
spellingShingle	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Ковальова, Т. Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша Культура народов Причерноморья
description	В українській драматургії поетика експресіонізму як домінанта художнього світу митця оприявнена у творчості Миколи Куліша. Автор моделює вияви людського душевного болю у дусі естетичної програми експресивного мистецтва. Але, на жаль, окремої розвідки стосовно особливостей обігрування письменником теми страждання досі немає. Більшість розвідок носять переважно фрагментарний характер. Тому метою даної розвідки є дослідження властивостей страждання у творчості Миколи Куліша. Для досягнення поставленої мети, видається необхідним розв’язання передусім таких завдань: проаналізувати творчість автора під зазначеним кутом зору; виявити особливості функціонування страждання у текстових тканинах Миколи Куліша.
format	Article
author	Ковальова, Т.
author_facet	Ковальова, Т.
author_sort	Ковальова, Т.
title	Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша
title_short	Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша
title_full	Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша
title_fullStr	Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша
title_full_unstemmed	Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша
title_sort	моделювання модусу страждання у драмах миколи куліша
publisher	Кримський науковий центр НАН України і МОН України
publishDate	2012
topic_facet	Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107776
citation_txt	Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша / Т. Ковальова // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 237. — С. 182-185. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Культура народов Причерноморья
work_keys_str_mv	AT kovalʹovat modelûvannâmodusustraždannâudramahmikolikulíša
first_indexed	2025-07-07T20:29:54Z
last_indexed	2025-07-07T20:29:54Z
_version_	1837021472563920896
fulltext	Аджимамбетова Г.Ш. СИНТАКСИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ НАРЕЧИЙ В КРЫМСКОТАТАРСКОМ ЯЗЫКЕ. ЧАСТЬ I. 182 Ковальова Т. УДК 82.161.2-2.02/09 МОДЕЛЮВАННЯ МОДУСУ СТРАЖДАННЯ У ДРАМАХ МИКОЛИ КУЛІША ХХ ст. – епоха панування якісно нового мистецтва, зародки якого утверджувалися вже на зламі століть. Чільне місце серед розмаїття течій та стилів належить експресіонізмові, бурхливий розвиток якого припадає на період між 1910-1925 роками. Відчутного резонансу набуває експресивне мистецтво у драматургії. Воно має свої характерні особливості, серед яких на перший план висувається символіка крику. Це емоційний бунт душі, це протест проти тотальної несправедливості, намагання привернути увагу до нагальних проблем людства. Течія експресіонізму акцентує увагу на філософських проблемах добра і зла, вини і кари, страждання і смерті. В українській драматургії поетика експресіонізму як домінанта художнього світу митця оприявнена у творчості Миколи Куліша. Автор моделює вияви людського душевного болю у дусі естетичної програми експресивного мистецтва. Але, на жаль, окремої розвідки стосовно особливостей обігрування письменником теми страждання досі немає. Більшість розвідок носять переважно фрагментарний характер. Н.Кузякіна, розглядає творчість драматурга у різноманітних аспектах у зв’язку з їх літературною та сценічною історією [1]. Взаємозв’язок боротьби добра і зла з проблемою страждань співвідносить Т. Плахтій [4]. Пов’язують страждання героїв Куліша з явищем фрустрації як неможливості збереження власної особистості Т.Свербілова та Л.Скорина [5]. Але задля осягнення незглибимого світу творчої лабораторії митця цього замало. Тому метою даної ровідки є дослідження властивостей страждання у творчості Миколи Куліша. Для досягнення поставленої мети, видається необхідним розв’язання передусім таких завдань: проаналізувати творчість автора під зазначеним кутом зору; виявити особливості функціонування страждання у текстових тканинах Миколи Куліша. Експресіонізм надає осібне місце культові страждання, що, в свою чергу, абсолютизує біль. Стражденне життя індивіда, а звідси і суспільства в цілому, стає для експресивного мистецтва об’єктом дослідження й аналізу. Агонія, муки, стогін, біль, конвульсії супроводжують не тільки народження дитини, а й народження нової особистості. Страждання є особливістю людини як біологічної істоти; у той же час, це єдино можливий шлях до удосконалення особистості, до своєрідного переродження, до пізнання самого себе. Микола Куліш створює складні та суперечливі образи, підіймає на поверхню проблеми морального зла. Характерне для експресивного мистецтва заглиблення у проблеми т. зв. суспільних низів не оминається драматургом. У творчості Куліша виразно проступає проблема безальтернативності людського існування, що, в свою чергу, тягне за собою душевну агонію особистісного «Я». У такому ключі зображено жінку, кинуту у коловерть життя, біологічне і соціальне призначення якої залишається незреалізованим. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 183 Своєрідним символічним кодом у творчості Миколи Куліша виявляється постать модистки Зіньки з «Патетичної сонати». Трагічність образу вибудовується на межі зіткнення двох правд, адже у кожного вона своя: «З нагоди великодня візитерів не приймаю (напис на дверях) / «На Великдень у кожної господині двері гостям одчинено» (супроводжуються сумною посмішкою Зіньки) [3, с. 174]. Для когось це оригінальність, а для Зіньки найвищий момент душевного сум’яття і висхідна точка протесту проти суворих реалій життя. Її сміх – натягнена пружина нервів. Автор унаочнює страшенну напругу, виштовхує на поверхню роз’ятрені рани людської душі. Ознаменовано кризовий злам особистості Жоржиковим словом «мамочка». Саме цей епізод підносить силу емоційного шалу до критичної межі. Викриття найпотаємніших прагнень і неможливість їх реалізації болюче вражають жінку: «Мамочка, дитя ти моє. Не плач. Хочеш я циці дам.. Ні!.. Не вийде вже з мене мамочки! (злісно) Цить!» [3, с. 229]. Саме такі Пероцькі заганяють людство у тенета розпусти та у вир боротьби за виживання. Джерелом страждань є безжальна дійсність, де панує «мадам журба» [ 3, с. 175]. Піднесено-мінорним акцентом подано розпач Зіньки, її власне тіло і саме життя не підвладні їй, вона змушена коритися хазяїнові. (У даному випадку Жоржикові за комірне, який жалюгідністю своєї поведінки нагадує дрижання хробака у королівській мантії). Її розпач та безнадію подано у екстатичному діалозі з Богом: «О Боже ж… Чом ти не поможеж? Чи може безплатно помогти не хочеш?» [3, с. 190]. Складна внутрішня боротьба, стражденний нерв духовної невдоволеності бунтує особистісне «Я» Зіньки і становить на шляху до новонародження. У іншому ракурсі створено образ Ніни з п’єси «Зона». Автор переміщує у «затишні тенета сімейного благополуччя», але жіноче «Я» і там не знаходить найголовнішого. Відсутність любові, взаємоповаги, ніжності штовхають жінку до подружньої зради: «Зроби з мене бабу, Брусе! Щоб я плодила дітей, годувала, няньчила, жито жала… Щоб була як оця Веклуша… З Радобужним жила – три аборти!.. Вишкребла!..» [2, с. 319]. Лаконічно, окремими штрихами зображує автор душевне сум’яття жінки. У іншому варіанті цього образу з п’єси «Закут» бачимо згущення емоційного тла, де героїні у шумові дощу вчуваються звуки, наче діти кашку плямкають. Емоційна напруга сягає такого рівня, що для Ніни дощ ніби вибиває веселе дитяче крещендо у час найглибшого душевного болю. Агонію душі тут символізує музика. Прикметно, розбиті мрії про щасливе материнство змушують страждати й Ірочку, чий образ розкриває внутрішню трагедію жінки за допомогою танцю – фокстроту, що виявляє темпоритмічну структурованість життя, що розписане по хвилинах, де розраховане кожне па, окреслено чіткий графік у якому немає часу на виявлення жіночої сутності, на продовження роду. Цим обумовлюється невротичний стан близький до божевілля, що стає найвищим ступенем жіночого переживання. У подібному ключі зображено образ старчихи Орини з п’єси «97». Страждання жінки-матері набувають символічного звучання у масштабах макрокосму: «Коли ж п’ятеро, вірите… Од першої пречистої без хліба… А тут і Оленка померла. Люди присікались – якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки… А я, от побий мене боженько, таточку, не чужа Оленці… Аж тепер признаюся: у житі родила, принесла й сама собі підкинула» [2, с. 49]. Муки голоду переплітаються з стогоном материнського розпачу. Отже, найбільше в світі страждання – материнське. Символічне поїдання власних дітей означують духовну смерть жінки-матері, а отже першопочатку життя. Безодня божевілля поглинає Орину, звідки немає вороття. Взагалі, уся п’єса проникнено мінорною тональністю, що обумовлено її тематикою. Тонке мереживо людських доль автор зібрав у величезний жмут душевного сум’яття. Стражденне та нужденне життя штовхає людство у тенета божевілля та перетворює на тварин. Не меншого болю завдає жінці переживання за долю своїх дітей, рідних. Гранично загострено передає Микола Куліш почуття жінки, що відрядила чоловіка на війну. Жодна хвилина її єства не знає спокою, знаходиться у лещатах страшних передчувань. Так у п’єсі «Патетична соната» змальовано образ Насті, «чия багатостраждальна доля й вірність чоловікові возвеличує святість земної любові» [4, с. 1]. Емоційний стан жінки передано у стислому символічно-мінорному рахуванні крапель зі стелі. Окрім реалістично загостреної уваги на нелюдських умовах життя, вони екранізують тривожне чекання, глибоку напругу, стогін душі, а разом з тим, і плинність буття: «Ще як брали на війну Оврама, мужа мого – почало. З того часу жду й рахую. Сорочку перу я за сімдесят крапель, прасую за десять. А за цілий день знаєте скільки їх випадає? Аж чотириста тридцять два по сто. Скільки це по вашому?» [3, с. 176] Не так важлива їх кількість, як їх глумлива значущість. Посилює внутрішні болі Насті каліцтво чоловіка. Образ Оврама символізує стражденнудолю побитого негараздами солдата, не стільки фізично, як духовно. Його жартівливий тон зривається на нервовий сміх, що криє за собою сльози. Але суспільний лад не тільки у символічному ключі залишив людство без опори під ногами, а й кинув їх напризволяще сторч головою. Вибухово-емоційним стрижнем постає наступна сцена: «Безподобно! Оригінально! Мій антипод! Він головою туди, я – сюди. Коли у нас день, у його ніч, і навпаки. Хай живе географія, і нумо мочиться на його» [3, с. 206]. Натуралістичне зображення у Куліша набуває символічного звучання, супроводжуючись емоційною напругою. Саме така комбінація стає особливістю українського експресіонізму. Це символічний код у всій розлогості значень: і страждання матерів та дружин за загиблими, це і розпач інвалідів війни, що втратили можливість заробляти на життя. У той же час, у символічній опозиції дня та ночі вчувається аналогія з контрастним протиставленням соціальних прошарків суспільства («багатий бідному не товариш»). Своєрідним продовженням теми крапель стає рахування листів Ілька до своєї мрії. Любовні розчарування Юги є певною ланкою до докорінної зміни його життєвої позиції. Утіленням прихованого єства героя виступає образ Марини, що прагне романтики героїзму, тоді як власне «Я» Ілька підпадає врешті решт під вплив ідеалів соціалізму. Оце болісне шукання затискує людину у лещата безвиході. Його вибір обумовлений не стільки болісним переживанням зради Марини, скільки розумінням марності свого романтичного захоплення. Становлення Ілька як нової особистості супроводжується стражденним двобоєм Ковальова Т. МОДЕЛЮВАННЯ МОДУСУ СТРАЖДАННЯ У ДРАМАХ МИКОЛИ КУЛІША 184 мрійництва та жорстокої реальності. Такий композиційний вузол є центральним для творчості Миколи Куліша. Страждання від розчарування у сповідуваних ідеалах ведуть на межу Ромена з «Вічного бунту», де він у конвульсивному стані болісних шукань вбиває у собі скептика. Герой піднесено вірить в ідею, але буденність і сувора правда життя знищують у ньому романтика й призводять до кризового стану особистості: «На скарги ми чіпляємо мертві скриньки, по гроші ж посилаємо живих людей [2, с. 420]. У нас загинув старий робітник, а ми, не провівши його навіть до порога цеху, вже забули про його, говоримо про якийсь там наряд на село» [2, с. 425]. Символічною є для Ромена п’ята година, що асоціюється з п’ятикутною зіркою, яка стала після закінчення комуніверситету путівною. Але зіткнення з суворими реаліями життя, кардинально змінює його світобачення: «Що вам сталося, Ромене? Од чого цей настрій? Ці ах!хворизми? Хто одняв у вас, вийняв з очей сонце і сколотив таку каламуть…» [2, с. 429]. Розчарування веде із собою відхід від партії, але відсутність гідної альтернативи змушують зробити крок назад. Ромен, як і Ілько з «Патетичної сонати», обирає партію, але душу залишає поза нею. Ромен виріс із партквитка як і Овдій Пуп з п’єси «Зона». Пуп вступає у конфлікт із партійною ідеологією, і безальтернативність не повертає його назад, а веде до смерті як своєрідного протесту проти партійного апарату, так і всього суспільства в цілому з його несправедливістю, притрушених скрізь і всюди зоною. Глибоко та емоційно насичено зображує автор коливання героя, його внутрішній конфлікт, що сягає екзистенційного виміру: «Товариші… Пишу вдосвіта. Співають півні… Колись ще юнаком, читаючі вночі заборонені книжки, висиджував до ранку. У вікна билася червона зоря і співали отак півні… Вийшов з мене мрійник, ідеаліст і, як бачили, неврастеник… Чи писати до вас? Коротко. Хтось ходить за дверима… Життя зажахало мене і покололо гострими списами так, що я почав гнити… Зневірився. Чи справді скрізь паскудство, неправда й моральне гниття, чи, може, мозок мій загнивсь – оце питання різало мене щоденно. І от сьогодні власна моя контрольна комісія вирок написала: у партії не можеш зоставатися і поза партією не виживеш… Кінчаю життя п’яний і хворий…» [2, с. 345]. Пророчість слів Пупа підтверджується символічною картиною з твору «Закут». Спроба Оверка Кучки втекти від морального бруду до села, де жито шумить, не вдалася, його перестріває Радобужний, що є камінь, догма заідеологізованого суспільства. Світ розколото на два ідеологічні полюси, між якими опиняється людина, засліплена хаосом становлення нового світу. У творчості Миколи Куліша такою людиною стає образ середняка. Роман у п’єсі «Прощай, село» зображений у дисгармонійній боротьбі із самим собою. Спокійно-лагідна вдача героя тяжіє до гармонійної середини, тому влаштовує т. зв. радвечір, але ніхто не захотів навіть сісти за стіл. Ця деталь стає центральним символотворчим вузлом, що пов’язує і водночас протиставляє старе і нове життя. Протиріччя затискають Романа між двома синами, між двома ідеологічними стратегіями (релігія та старий побут/соціалізм). Посилюється релігійний струмінь образом баби Василини, що є носієм одвічних моральних цінностей та загальнолюдських ідеалів. Не випадково вона єдиною залишається у селі, як одвічна цінність – віра у Бога та кару Небесну, що тримала людство укупі і плекала найкращі моральні цінності («Раніше боялися або Бога, або чорта, а зараз нікого не бояться» – народна мудрість). Автор тим самим утверджує її як символ стражденного чекання, що сподівається повернення людства на істинну путь. Заряд цього полюсу настільки сильний, що ідеологічно налаштований Марко, не може повністю відірватися старих звичаїв. Джерелом страждань тут виявляється зникнення одвічної гармонії родинних відносин: («Мотрона: Та що ви! Святу ікону за піч засунути! Василина: А мене ти за піч, мене не засунула?» [2, с. 163]. Єдиною надією і розрадою був плеканий бабою Василиною онук Марко, але її сподівання розбиті вщент після його повернення. У протиріччях ідеалу і дійсності народжується образ Малахія Стаканчика з п’єси «Народний Малахій», а з ним провідна риса Кулішевої творчості набуває конкретної назви – малахіанства. Проповідуючи всесвітнє добро, Малахій творить зло. Зміни потрібно починати з мізерного – самого себе та найближчого оточення. Саме тому зазнали краху його ідеї, символічно представлені ганьбою та загибеллю доньки. Але розглядати цей образ однобоко не можна. Адже езотеричність експресіоністичних текстів сама по собі розрахована на множинність смислів. На рівні гри підтекстів постає цілісна і зовсім протилежна картина. Головний герой децентралізується, Малахій Стаканчик виступає лише скріплюючою ланкою між драматичними плинами людських доль. Постать Малахія зв’язує у єдине полотно проблеми світобудови, що нищать загальнолюдські цінності. Він чимось нагадує магніт, що прагне зібрати в одному місці найпекучіші проблеми, аби показати масштабно і експресивно витончено найпекучіші болі людини. Найсильнішим виявився образ Олі. Дівчину зображено у зневірі, розчаруваннях, але, очистившись стражданням, вона йде у нове життя. Сама розмова про аборт, вбивство, хоч ще не народженої, власної дитини викликає у дівчини емоційний шок. Зрада Кирюшика, пусті балачки про любов санітара знищують в неї віру в кохання та вірність. Зведення кохання лише до плотського задоволення, відганяє на другий план духовне єднання. Саме знищення справжнього поняття любові є ще однією з причин деградації людства. Як зазначає А.Чехов у п’єсі «Безотцовщина»: «У наші часи були ті, що люблять і були ті, що ненавидять… Відсутність саме цих людей і творить сучасні сухоти» [6, с. 13]. Прикметно, головні події відбуваються на Сабуровій дачі, що символізує світ як божевільню, а люди – кожен зі своєю «хворобою» – замкнені у своєму капсулі, що ми називаємо душею. Перший хворий скоріш за все переніс на собі переслідування з боку влади, був підданий тортурам на допитах. Не дарма ж йому ввижаються чорні ворони, та остерігається він професора, що цих птахів начебто підіслав. Влучно зазначає Т.Плахтій, що Куліш образом гайворонів передбачив появу сталінських «воронків» [4. с. 3]. Другий хворий тримає у душі якусь страшну тайну, що не дає йому спокою, він хворобливо боїться підслуховування. Це певне передчування сталінської «свободи слова». Третій хворий видно втратив під час голоду дуже близьких людей: «мабуть померла молода і мати Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ 185 весільна» (на баштані посохли) [3, с. 55]. Він постійно змітає крихти, а це ознака людини, що пережила страшний голод. З четвертим не все так однозначно. Перебуваючи у стані невротичного потрясіння, він знаменує панування у суспільстві розпусти, унаочнює загнивання одвічних моральних цінностей, відсутність відповідальності за власних дітей. П’ятому хворому ввижається на плечах величезний удав, «що хвіст його волочиться по той бік світу…» [3, с. 51]. Пояснює, що той удав всесвітнє зло, що впустивши його, той задавить увесь світ. Тобто всесвіт загруз у зраді, адже удав(змій) – це «символ нечистого сумління» [4, с. 3]. Прикметно, що число хворих дорівнює п’яти, що знову ж таки асоціюється з червоною зіркою. Взагалі ця символіка досить барвисто використана автором і у інших п’єсах. Війна, революція, голод, терор – страшні реалії життя, що залишають по собі тисячі дітей-сиріт на вулиці, без батьківської ласки та любові. Зачіпають за живе страждання дитини, як фізичні, так і моральні: «Ніхто ще не любив мене, Мотронько, хіба що папаша, так і той з голоду передчасно помер, а матері й не пригадаю… А як я по хуторах та по кулаках безпризорним поневірявся… От не везеться мені на любов од самого малолітства. Передвременно не везеться…» [2, с. 105]. Не пізнала дитина батьківської турботи, передусім материнської, тому горнеться Микитка до Мотроньки (яка сама знаходиться на роздоріжжі – між обов’язком та коханням). Найбільш вразлива до моральних потрясінь саме дитяча психіка. У подібному ракурсі страждання змальовано й у творі «Маклена Граса». Посилюється воно тематикою голоду. Символом цього постає непомітний, але одночасно присутній усюди образ Христинки. Її постать статична, але несе на собі емоційно-смислове навантаження. Старий Граса страждає від безсилля, неспроможності нагодувати своїх дітей. А чи не слушні слова фабриканта Зарембського: «Він вважає за краще збирати на смітнику кістки, ніж заробляти на фабриці щодня по два злотих, на які можна купити солі, хліба й зварити борщ, навіть з м’ясом» [3, с. 278]. Граса це розуміє, тим самим страждання доходить до крайньої точки кипіння, але час не повернути назад. Цим утверджується переконання, що жодна ідея – національна чи загальнолюдська – не варта страждань дитини. Боліє усією душею й Маклена. Її вразлива душа стикається з потворною хижою істотою, що зветься розпуста. Сцена на вулиці показує суспільство у всій обшарпаності людських душ, з їх моральним каліцтвом. Але її образ розкриває не проблему голоду, а романтичне захоплення ідеєю, що стає для неї ідолом, як і для більшості Кулішевих героїв. Не лишається осторонь зацікавлень експресіоністів проблема расизму. Микола Куліш обігрує цю тематику у п’єсі «Комуна в стапах». З іронічно-глузливої розповіді Цигана дізнаємось смуток його життя: не знав ні батька, ні матері, жінка й діти з голоду померли, та й національність не жалують. Біль і сум, одинокість та розчарування завуальовані гумором та глузливими дотепами, адже страждання не знає національності, але може стати його джерелом. Страждання у творчості Миколи Куліша виявлено на морально-етичному рівні. Душевне сум’яття виступає своєрідним порогом очищення від морального бруду, спокутою гріхів. Страждання торує шлях до духовного новонародження. Охоплені роз’ятреним болем душі героїв, одночасно виступають символічно насиченими формулами, овіяними ледь відчутною містикою. Найбільш трагічним у здичавілому соціумі виявляється образ дитини, що змушена голодувати, поневірятися по світу. Разом з тим виділяється окремо страждання жінки-матері, що досягає свого апогею у стані божевілля. Майстерно зображено Миколою Кулішем образи, що зазнали розчарування у проповідуваних ідеалах. Як зазначає Т.Плахтій, «символічні образи в творах Миколи Куліша є сублімацією переживань людини, що зазнала психічного роздвоєння, і пережила жахливі хвилини внутрішнього розладу» [4, с. 4]. Доповнює семантичне поле додаткова конотативність в образі п’ятикутної зірки, що проходить червоною ниткою крізь усю творчість автора (символіка п’ятої години, п’яти хворих у божевільні). Посилює страждання людства безальтернативність, занепад гуманістичних засад суспільного життя. Отже, джерела страждання у творчості Миколи Куліша беруть витоки з жорстокої дійсності. Віддзеркалена вона у загниванні одвічних моральних цінностей, що обумовлює внутрішню роздвоєність людини, знищення одвічної гармонії родинних відносин, з нівелюванням біосоціального призначення жінки, скаліченим дитинством та болючим стогоном національного питання. Дана розвідка є лише першою сходинкою до детального вивчення проблеми страждання у творчості Миколи Куліша. У подальшій перспективі передбачається дослідження проблеми співвідношення страждання і смерті у творчості автора. Джерела та література: 1. Кузякіна Н. П’єси Миколи Куліша. Літературна і сценічна історія / Н. Кузякіна. – К. : Радянський письменник, 1970. – 256 с. 2. Куліш М. Твори : у 2-х т. / М. Куліш; упоряд., підг. текстів, комент. Л. С. Танюка. – К. : Дніпро, 1990. – Т. 1 : П’єси. – 509 с. 3. Куліш М. Твори : у 2-х т. / М. Куліш; упоряд., підг. текстів, комент. Л. С. Танюка. – К. : Дніпро, 1990. – Т. 2 : П’єси, статті, виступи, док-ти, листи, спогади. – 877с. 4. Плахтій Т. Поетика драм Миколи Куліша: традиції та новаторство (цикл статей) : [Електронний ресурс] / Т. Плахтій. – Донецьк, 2003. – Режим доступу : http://www.ruthenia.info/txt/plahtt/ukc.html 5. Свербілова Т. Українська драма 30-х рр. ХХ ст. як модель масової культури та історія драматургії у постатях / Т. Свербілова, Л.Скорина; передм. Т. І. Гундорової. – Черкаси, 2007. – 384 с. 6. Чехов А. П. Сочинения : в 13 т. / А. П. Чехов. – М. : Наука, 1985. – Т. 11 : Пьесы 1878-1888 гг. – 447 с. http://www.ruthenia.info/txt/plahtt/ukc.html

Моделювання модусу страждання у драмах Миколи Куліша

Репозитарії

Схожі ресурси