Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр.

Аналізується документальний склад книги записів Литовської метрики №49 в контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. Відзначено високу інформативність джерела на предмет дослідження різних аспектів соціально-економічних р...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
1. Verfasser:	Блануца, А.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2014
Schriftenreihe:	Український історичний журнал
Schlagworte:	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107904
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. / А.В. Блануца // Український історичний журнал. — 2014. — № 1. — С. 146-168. — Бібліогр.: 140 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-107904
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1079042016-10-28T03:02:35Z Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. Блануца, А.В. Методологія. Історіографія. Джерелознавство Аналізується документальний склад книги записів Литовської метрики №49 в контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. Відзначено високу інформативність джерела на предмет дослідження різних аспектів соціально-економічних реформ у Литві та на українських землях у складі цієї держави. The article highlights the documental Content of Recording Book 49 of Lithuanian Metrics in the researching context of social and economic history of Grand Duchy of Lithuania of middle 1560 – early 1570s. Author notes the high information value concerning the different aspects of social and economic reforms in Lithuania and on the Ukrainian lands. 2014 Article Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. / А.В. Блануца // Український історичний журнал. — 2014. — № 1. — С. 146-168. — Бібліогр.: 140 назв. — укр. 0130-5247 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107904 94 (477) «15» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство
spellingShingle	Методологія. Історіографія. Джерелознавство Методологія. Історіографія. Джерелознавство Блануца, А.В. Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. Український історичний журнал
description	Аналізується документальний склад книги записів Литовської метрики №49 в контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. Відзначено високу інформативність джерела на предмет дослідження різних аспектів соціально-економічних реформ у Литві та на українських землях у складі цієї держави.
format	Article
author	Блануца, А.В.
author_facet	Блануца, А.В.
author_sort	Блануца, А.В.
title	Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр.
title_short	Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр.
title_full	Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр.
title_fullStr	Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр.
title_full_unstemmed	Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр.
title_sort	документальний склад книги записів литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії великого князівства литовського середини 1560 – початку 1570-х рр.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Методологія. Історіографія. Джерелознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107904
citation_txt	Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570-х рр. / А.В. Блануца // Український історичний журнал. — 2014. — № 1. — С. 146-168. — Бібліогр.: 140 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT blanucaav dokumentalʹnijskladknigizapisívlitovsʹkoímetriki49ukontekstídoslídžennâsocíalʹnoekonomíčnoíístoríívelikogoknâzívstvalitovsʹkogoseredini1560počatku1570hrr
first_indexed	2025-07-07T20:39:41Z
last_indexed	2025-07-07T20:39:41Z
_version_	1837022086829178880
fulltext	Український історичний журнал. – 2014. – №1 МЕТОДОЛОГІЯ. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО Період 1560–1570-х рр. в історії Великого князівства Литовського позначе- но масштабними перетвореннями у сфері суспільного та соціально-економіч- ного життя. Дедалі більше введених до наукового обігу джерел дають можли- вість ґрунтовніше й детальніше розглянути колись маловідомі та непопулярні серед істориків теми й сюжети з соціально-економічної історії Литви, України ранньомодерного часу. На академічному рівні певним стимулом зростання ін- тересу до економічної проблематики в історичних студіях став вихід двотомної колективної праці1, де по-новому окреслено роль економіки у житті як дер- жави, так і соціальних страт і груп. Базовим джерелом з української історії в литовську добу до середини XVI ст. є Литовська метрика, активна едиційна робота над якою наприкінці XX – на початку XXI ст. різних груп дослідників із Литви, Польщі, Білорусі, Росії та України2 розкриває нові перспективи у ви- вченні економічних процесів. Соціально-економічні реформи, що впроваджувалися у Великому князів- стві Литовському за польським зразком, стали не лише наслідком бурхливого розвитку товарно-грошових відносин, а й необхідного «підтягування» країни * Блануца Андрій Васильович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, відділ історії України середніх віків та раннього нового часу Email: an_blan@mail.ru 1 Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: У 2 т. – К., 2011. – Т.1. – 696 с.; Т.2. – 608 с. 2 На сьогодні, за авторськими підрахунками, видано 54 книги, понад 10 готується до друку. УДК 94 (477) «15» А.В.БлАнуцА * ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ СКЛАД КНИГИ ЗАПИСІВ ЛИТОВСЬКОЇ МЕТРИКИ №49 У КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ІСТОРІЇ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО СЕРЕДИНИ 1560 – ПОЧАТКУ 1570-х рр. Аналізується документальний склад книги записів Литовської метрики №49 в контексті дослідження соціальноекономічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 – початку 1570х рр. Відзначено високу інформатив ність джерела на предмет дослідження різних аспектів соціальноекономічних реформ у Литві та на українських землях у складі цієї держави. Ключові слова: Литовська метрика, книга записів №49, Велике князівство Литовське, соціальноекономічні реформи, шляхта. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 147 до управлінського рівня Корони Польської. Реформований повіт у Литві став не лише як у Польщі – судовою одиницею, а й адміністративною, військовою та сеймиковою3. Утім, говорити про раптовість реформ немає підстав, адже певні кроки мали місце ще в роки правління Сиґізмунда І Старого. Зокрема, це видно з поступового поширення на литовських землях актових книг окре- мих адміністративних одиниць. Так, за даними В.Поліщука, перші провінцій- ні замкові книги господарських урядників, що постали як продукт діяльності судово-адміністративних установ на локальному рівні, за аналогом метричних канцелярських книг, з’явилися в 1520-х рр. на території підляських повітів. Трохи згодом, не раніше 1522 р., актові книги було запроваджено на Волині: у господарських замках (Луцьк, Володимир, Кременець) – на підставі верховно- го, а в маґнатських (Дубно, Заслав, Олика, Острог, Рівне та ін.) – домініально- го права власників4. До нашого часу такі ранні книги не збереглися, а факт їх існування доводиться перманентним згадуванням у пізніших документах або віднайденими в різних архівних фондах виписами з них. Масово актові книги в Литві з’явилися внаслідок реформ – судової, ад- міністративної, правової. Актові книги земського суду відбивали докумен- тальну складову його діяльності, ґродські книги – ґродського суду, який ре- організувався з замкового. Тож документальний масив таких актових книг і дає підстави детально вивчати різні складові соціально-економічної іс- торії ВКЛ та українських земель у його складі. Утім, важливо наголосити на тому, що в перші пореформені роки неабияке значення ще мали книги Литовської метрики, які виходили з великокнязівської канцелярії напри- кінці 1560-х рр. У розрізі задекларованої тематики нашу увагу привернула книга записів №49, ориґінал якої зберігається в Російському державному архіві давніх актів (інвентарний номер 49)5. До її складу ввійшли документи періоду, який нас цікавить – від березня 1566 по серпень 1570 рр. У рамках проекту з підготов- ки до видання, котрий провадиться спільно з дніпропетровською дослідницею Л.Жеребцовою, постало нагальне питання аналізу її складу. Книга містить 97 документів за вказаний хронологічний період. За сучасною класифікацією їх можна віднести до актів публічно-правового характеру6. За тематикою та адресатами документи книги можна поділити на кіль- ка груп. Так, уже перші записи стосувалися призначень окремих князів та шляхтичів на управлінські уряди. Такими діями великий князь литовський структурував адміністративну систему держави з огляду на впроваджувані ре- форми, що потребувало потужного людського ресурсу. Розглянемо специфіку 3 Zakrzewski A. Wielkie księstwo Litewskie (XVI–XVIII w.): Prawo – ustrόj – społeczeństwo. – Warszawa, 2013. – S.59–60. 4 Луцька замкова книга 1560–1561 рр. / Підгот. до вид. В.М.Мойсієнко, В.В.Поліщук. – Луцьк, 2013. – С.15. 5 Одним із перших, хто описав Литовську метрику наприкінці XIX ст., а також склав інвен- тар книг, був С.Пташицький (див.: Пташицкий С. Описание книг и актов Литовской метрики. – Санкт-Петербург, 1887. – 280 с.). 6 Історіографію питання та особливості класифікації документів публічно-правового харак- теру див.: Ващук Д.П. Інститут «старини» у Великому князівстві Литовському (аналіз матеріалів Литовської метрики) // Український історичний журнал. – 2011. – №1. – С.195–209. Український історичний журнал. – 2014. – №1 148 А.В.Блануца таких документів. Призначення на уряд оформлялося привілеєм. Таких у книзі записів №49 чотирнадцять. Найперше, 18 березня 1566 р., Сиґізмунд ІІ Авґуст своїм привілеєм при- значив князя Стефана Андрійовича Збаразького на уряд троцького воєводи, який в управлінській ієрархії був одним із ключових. У привілеї вказувалися попередні заслуги князя перед державою, а також його успішне врядування у Вітебському воєводстві, що й послужило одним із факторів нового призна- чення. Диспозиційною частиною документа князь уповноважувався контро- лювати всі надходження до воєводської скарбниці, а також здобував функції відправляння правосуддя, як і попередні троцькі воєводи: «И тежъ судити и рядити, и всякие справы, што ураду его м(и)л(о)сти воеводству Троцкому належыти, справовати, яко и продкове его м(и)л(о)сти панове воеводове троц кие до сего часу уживали и справовали»7. Разом із привілеєм на воєводство Сиґізмунд ІІ Авґуст другим своїм листом наказував підскарбієві Миколаєві Нарушевичу щороку видавати з державних коштів по 700 кіп грошів князе- ві С.Збаразькому на потреби Троцького воєводства, причому перша виплата мала бути влітку 1567 р.8 У двадцятих числах березня 1566 р. вликокнязівський привілей на Брацлавське та Віницьке воєводтва у Подільській землі отримав житомир- ський староста князь Роман Федорович Сангушкович. Арґументом до такого призначення став його досвід управляти староством на прикордонні та вій- ськовий хист: «А бываючи многокроть у великихъ битвах, мужне ся против- ко неприятеля н(а)шог(о) застановляючи, не литовал здоровья с пролитьемъ крови своее, чинилъ то, што правому а правдивому рыцерови, а народу княжатского особей належало, чим намъ, (го)с(по)д(а)ру, и Речи Посполитой земской верне ся а цнотливе заслужил, и в ынъших кождых, але меновите в службах рыцер ских военъных на него преложоных, добре ся намъ завжды по- добалъ»9. Відповідно князь Р.Сангушкович отримував низку повноважень, що за- кріплювалися за воєводським урядом. При цьому в документі їх зазначено нормою Литовського статуту 1566 р.: «Яко належыти ему, раде н(а)шой, вое- воде оное земли Браславское и Веницкое, и яко в статуте, права земского (курсив наш – А.Б.) естъ описано»10. Воєводи за свою діяльність часто отриму- вали почесні титули. Зокрема, за вагомі заслуги перед державою, особливо за вдалі посольства до Орди, Москви, Швеції Сиґізмунд ІІ Авґуст своїм при- вілеєм пожалував підляському воєводі Василеві Тишкевичу та його родині титул грабія11. 7 Российский государственный архив древних актов (далі – РГАДА). – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.1–1 об. 8 Там же. – Л.1 об. – 2. 9 Там же. – Л.3 об. – 4. 10 Там же. – Л.4. 11 Там же. – Л.47 об. – 48 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 149 Кілька привілеїв стосувалися призначень на староства. Так, 25 березня 1566 р. Боркулаб Іванович Корсак отримав уряд Дисненського староства з при- леглими до нього селами в «доживотне» тримання12. Того ж дня іншим листом- розпорядженням великий князь литовський наказав земському підскарбієві М.Нарушевичу сплатити Б.Корсаку 300 кіп грошів литовських, причому такі грошові виплати дисненський староста мав отримувати з великокнязівської скарбниці щороку13. Тоді ж привілей на уряд Кричевського староства отри- мав Костянтин Шолуха, успадкувавши по смерті свого батька, Андрія Шолухи, котрий урядував за часів правління Сиґізмунда І Старого14. За кілька днів (27 березня 1566 р.) з’явився привілей, адресований Григорієві Воловичу на староство Мельницьке та Лосицьке з усіма старостинськими прибутками15. 13 квітня 1566 р. на «доживотний» термін уряд берестейського войсько- го отримав господарський дворянин Рафал Прокулей, а після його смерті в 1570 р. великий князь литовський відразу призначив на цю вакансію Григорія Вагановського (привілей від 31 липня 1570 р.) з однаковим обсягом повнова- жень16. Литовський володар намагався якнайшвидше заповнювати й інші ва- кантні уряди в державі. Так, 30 травня 1566 р. у своєму листі він зазначав, призначаючи двірного хорунжого: «Которое хоружство дворное панства нашого Великого князтва Литовского перво сего з ласки н(а)шое деръжалъ хоружий нашъ дворный Григорий Рогоза, але ижъ есмо его за елекциею на су- действо земское в повете Меньскомъ преложили, а в томъ часе тое хоружъство дворное ваковало, ино мы, дознавши верныхъ а цнотливых послугъ дворянина нашого Василья Рогозы, брата его, которыми он от немалого часу на дворе нашом будучи и в послугах н(а)ших г(о)с(по)д(а)рьских верне ся заховываючи, за- слуговал ласку нашу»17. У привілеї від 22 червня 1570 р. великий князь литовський констатував: «Которое хоружство уланскоє над татарми городеньского стягу перво сего держалъ, заведал и справовал слуга нашъ г(о)с(по) д(а)рьский князь Магметь Уланъ Юхновичъ. Ино ижъ тот Маг- меть Уланъ тых часовъ вжо зъ сего света зшолъ, а тое хоружъ- ство абы не вакувало и часу потребы никотороє ся омешканье в послугах нашихъ г(о)с(по)д(а)рьских и земских не деяло, тог- ды панъ виленьский, гетманъ найвысъший Великого князъ- тва Литовского, староста городеньский, державца могилевский панъ Григорей Алексанъдровичъ Ходкевича, бачачи на тот вряд хоружский годного и в томъ добре умеетного кн(я)зя Алине- ча Улана Бенгимовича, слуги нашого г(о)с(по)д(а)рьского, тотъ, вышей помененый, вряд, хоружъство уланьское над татаръми стягу городеньского, тому кн(я)зю Олинечу Улану Бекгимови- 12 Там же. – Л.2–2 об. 13 Там же. – Л.2 об. – 3. 14 Там же. – Л.3–3 об. 15 Там же. – Л.5 об. 16 Там же. – Л.11, 76–76 об. 17 Там же. – Л.6 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 150 А.В.Блануца чу в заведанье и въ справу далъ и за нимъ до насъ листъ свой писалъ, жедаючи, абыхмо ласку нашу г(о)с(по)д(а)рьскую тому слузе нашому кн(я)зю Алинечу Улану Бекгимовичу показали и тое хоружъство в деръжанье и въ справу ему дали». Зважаючи на прохання литовського гетьмана господар своїм привілеєм затвердив Оленича Улана Беґимовича на уряд татарського новгородського хо- рунжого18. Того ж дня було видано лист із повідомленням про нове призначен- ня, адресований усім татарам Новгородського стягу19. Після смерті воїньського війта Гаврила Гричина вакантний уряд обійняв його старший син Яків, за привілеєм Сиґізмунда ІІ Авґуста від 20 липня 1568 р.20 А по смерті вітебського конюшого Григорія Шапки відповідне призначення отримав Андрій Якубович Савицький (привілей від 29 травня 1572 р.)21. У пореформені роки для забезпечення функціонування новостворених урядів великий князь литовський масово видавав привілеї на них, котрі збе- реглися у книгах Метрики, і які хронологічно припадають на середину 1560 – початок 1570-х рр. Окрім заявленої в назві на вказані роки приходиться більше десяти книг. Зокрема, до книги записів №44 ввійшов привілей Сиґізмунда ІІ Авґуста від 8 березня 1566 р., яким він із-поміж чотирьох запропонованих на писарський уряд шляхтичів22 Київського повіту затвердив Федора Балакиру23. До складу книги записів №52 увійшло кілька привілеїв на уряди: Філіпові Кононовичу Дубинському – на островське війтівство (Книшин, 30 жовтня 1569 р.), Станіславові Трояновському – на більське лісництво (Книшин, лис- топад 1569 р.)24. А у книзі записів №51 таких привілеїв відклалося вже понад десять. Так, динемонтський староста Ян Левонь отримав привілей на уряд ві- ленського підкоморія (Книшин, 16 березня 1566 р.)25, новгородський воєводич Микола Павлович Сапіга – на уряд двірного маршалка в Більському повіті (Воїнь, 3 квітня 1566 р.). У документі вказувалося, що пан М.Сапіга не раз своїм коштом споряджав роти та виступав супроти неприятеля, а також від- значився в битві з великим князем московським В.Шуйським26. Його брат – Богдан Павлович Сапіга – того ж таки 1566 р. отримав призначення на уряд підкоморія в Більському повіті27. Навесні 1566 р. ошмянський хорунжий та оникштенський державця Павло Каспорович Островицький як винагороду 18 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.69 об. – 70. 19 Там же. – Л.70 об. 20 Там же. – Л.20 об. – 21. 21 Там же. – Л.79 об. 22 Тут уже діяла норма Литовського статуту редакції 1566 р., згідно з якою великий князь литовський мав сам обрати одного шляхтича з-поміж чотирьох на запропонований місцевою шляхтою повітовий уряд (див.: Статут Великого князьства Литовского 1566 года / Издание Императорского Московского общества истории и древностей российских. – Москва, 1855. – Разд.4, арт.1). 23 Метрыка Вялікага княства Літоўскага: Кніга 44: Кніга запісаў 44 (1559–1566 гг.) / Падрыхтаваў А.І.Груша. – Мінск, 2001. – С.122. 24 Lietuvos Metrika (далі – LM). – Knyga №52 (1569–1570): Užrašymų knyga 52 / Parengė A.Baliulis, R.Firkovičius. – Vilnius, 2004. – №108. – Р.85; №133. – Р.102. 25 Ibid. – Knyga №51 (1566–1574): Užrašymų knyga 51 / Parengė A.Baliulis, R.Ragauskienė, A.Ragauskas. – Vilnius, 2000. – №7. – Р.33. 26 Ibid. – №17. – Р.41. 27 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.267. – Л.48–48 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 151 за службу при великокнязівському дворі отримав уряд ошмянського маршал- ка28. Господарський дяк Михайло Васильович Дубницький восени 1566 р. був направлений Сиґізмундом ІІ Авґустом до міста Володимира на Волині для обіймання вакантного після звільнення попередника – Максима Івановича Лудовича – війтівського уряду29. У грудні 1566 р. на зібранні панів ради у Городно великий князь литовський «умысливши есмо в земли Жомоитскои тымъ же порадком, яко и у иных землях и у воеводствах, кашталяна подати и упривилевати онои земли вечными часы». Гідним посісти уряд жемайтий- ського каштеляна виявився бержанський тивун Малхер Шемета, який ав- томатично ввійшов до складу панів ради Великого князівства Литовського. Привілей на цей уряд було внесено до кількох книг Метрики30. Після смерті М.Шемети (1570 р.) уряд жемайтийського каштеляна за відповідним госпо- дарським привілеєм обійняв мінський каштелян та динемборський староста Миколай Талвоша31, котрий заслужив довіру під час Інфлянтської війни та в посольствах до Московії32. Уряд троцького каштеляна 1566 р. отримав пан Юрій Ходкевич33. У січні 1567 р. дорогицький писар Адам Косинський здо- був великокнязівський привілей на уряд маршалка в Мельницькому повіті34, упітський підкоморій та кревський державця Ян Янович Волменський – на уряд маршалка в Ошмянському повіті (Варшава, 1 березня 1572 р.)35, а гос- подарський дворянин Богдан Іванович Стецкович – на уряд маршалка у Браславському повіті (Варшава, 19 червня 1572 р.)36. У 1570 р. до книги №267 було внесено привілеї, якими великий князь литовський призначив шлях- тичів на уряди у Браславській землі: Митка Путятича – на суддю, Григорія Мирського – на підкоморія, Матиса Нарбута – на хорунжого37. У книзі записів Литовської метрики №51 міститься привілей господар- ському дворянинові Андрієві Бобровницькому на уряд ковенського войсько- го (Книшин, 10 лютого 1567 р.)38. Далі вкажемо лише уряди, які ввійшли до означеної книги: війтівство більське, кременецьке; староство берестейське, гомейське, кревське, чичерське та пропойське; суддівство браславське, мін- ське; підкоморство віленське, упітське; браславське хоружство та бержан- ське тивунство39. У 1566 р. уряд войського в Луцькому повіті Волинського 28 LM. – Knyga №51. – №18. – Р.41. 29 Ibid. – №25. – Р.47–50. 30 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.267. – Л.105–105 об; Ед.хр.48. – Л.50–50 об.; LM. – Knyga №51. – №41. – Р.63. 31 Привілей на мінське каштелянство 1566 р. див.: РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.48. – Л.52 об. – 53. 32 LM. – Knyga №51. – №185. – Р.265. 33 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.48. – Л.52–52 об. 34 LM. – Knyga №51. – №43. – Р.64. 35 Ibid. – №216. – Р.303–304. 36 Ibid. – №236. – Р.329–330. 37 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.267. – Л.302 об. – 304. 38 LM. – Knyga №51. – №50. – Р.70. 39 Ibid. – №69. – Р.79; №100. – Р.131–133; №75. – Р.83–86; №220. – Р.307–308; №221. – Р.308– 309; №230. – Р.319–320; №173. – Р.253–254; №186. – Р.265–266; №194. – Р.277; №217. – Р.304; №174. – Р.254. Григорій Підберезький отримав привілей на оршанське підкоморство, Фрідріх Гороїн – на волковийське земське суддівство, Михайло Мелешко – на городенське підсудство (див.: РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.267. – Л.134–134 об., 334 об. – 335, 269–269 об.). Український історичний журнал. – 2014. – №1 152 А.В.Блануца воєводства окремим великокнязівським привілеєм отримав місцевий шляхтич Іван Чаплич Шпановський40, а Война Матвійович Гречина – уряд підкоморія в Пінському повіті41. Окремими листами великий князь литовський наказував місцевій владі створювати умови для виконання новопризначеними урядни- ками своїх обов’язків. Зокрема, у 1567 р. господар наказував київському город- ничому у стислий термін коштом замку збудувати будинок місцевому каште- лянові для «стояния»42. Отже, привілеї на уряди, що ввійшли до зазначеної книги Литовської ме- трики, дають уявлення про механізми призначення на центральні й місцеві уряди, що мали стати запорукою проведення успішного реформування соці- альної й економічної сфер життя держави. Утім, левову частку документального комплексу книги становлять листи та привілеї на землю й маєтності. Їх тут кількадесят. Такі пожалування нада- валися Сиґізмундом ІІ Авґустом шляхті на різних умовах та в різний спосіб. Головною ж умовою всіх надань було несення шляхтою певних служб, най- поширенішою з яких була земська43. Наприклад, 21 серпня 1566 р. господар своїм листом повідомляв оршанського державцю – князя Андрія Семеновича Одинцевича – про пожалування оршанського зем’янина Богуша Олексійовича Сколка, як потерпілого за службу на прикордонні («за службы его, такъ же для знишченья, которое он яко чоловекъ украинъный отъ людей неприятель- ских принялъ»), трьома незаселеними (порожніми) землями за Дніпром, у Світолках Мезелевською, Патахинськуою та Демешковською, до волі та лас- ки господарської44 за умови несення земської служби («а намъ с того службу земскую военъную служать»)45. Згодом, улітку 1568 р., на таких самих умовах на тій самій території через оршанського старосту пана Філона Кміту великий князь литовський пожалував шляхтича Войну Плотницького двома осілими землями за Дніпром: Полянчиною та Пашинською, де мешкали оршанські піддані Зачко й Кузьма зі своїми потужниками46. Великокнязівським пожалу- ванням від 30 жовтня 1568 р. полоцький зем’янин Юрко Офанасович Волошин отримав у володіння село Котовичі – неподалік від Дисненського замку. Мотиваційну частину цього пожалування становили умови, котрі сталися вна- слідок ув’язнення родичів Ю.Волошина московськими військами, після чого вказане село залишилося без власників47. Відтак, щоб маєтність не пустувала, великий князь литовський зважив на звернення полоцького шляхтича і вина- городив нею його родичів за правом близькості на умовах відбування земської 40 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.48. – Л.63 об. – 64 об. 41 Там же. – Ед.хр.47. – Л.6 об. 42 Там же. – Л.107. 43 Див.: Блануца А. Земська служба у Великому князівстві Литовському за документами книги записів №39 Литовської метрики (середина XVI ст.) // Український історичний збірник. – Вип.12. – К., 2009. – С.456–467. 44 Про умови земельних та маєткових пожалувань у Литві див.: Блануца А.В. Шляхетське землеволодіння у Великому князівстві Литовському: джерела дослідження // Український істо- ричний журнал. – 2009. – №2. – С.194–207. 45 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.10 об. 46 Там же. – Л.16 об. – 17. 47 Там же. – Л.34 об. – 35. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 153 служби. В інших випадках господар також стежив за тим, аби земська служба йшла з володінь, які переходили до нових власників за правом близькості або у спадщину. Так, 12 листопада 1568 р. великий князь литовський пожалував мстиславського боярина Остафа Левоновича «пустою землею» Матинською після загибелі на війні його батька, про що повідомляв мстиславського старо- сту князя Івана Васильовича Соломерецького, наказуючи, щоб «его отъ тое землицы не отдаляли, але тую землю пустовскую на службе земской к ему дали»48. Цього ж дня з великокнязівської канцелярії вийшло три документа такого формату. За першим із них, згідно з правом близькості, три «пусті зем- лі» у селі Пісковичах, належні до Кричевського замку, отримав кричевський боярин Степан Кабатович49. За другим документом господар зобов’язував уже згадуваного нами мстиславського старосту повернути відібрану ним спадкову за чоловіком землю Дудчичі мстиславській зем’янці Людмилі Мизґайловій, котра після смерті чоловіка та загибелі на війнах п’яти синів залишилася з чотирма неповнолітніми дітьми50. Третім документом Сиґізмунд ІІ Авґуст по- клав на полоцького каштеляна та чичерського й пропойського старосту пана Юрія Зеновійовича обов’язок увести у володіння трьома службами землі у селі Липиничах Чичерського староства Яна Ленського, які каштелян підпорядку- вав староству після смерті його батька51. У листопаді 1568 р. господар надіслав листа київському воєводі князеві Костянтинові Костянтиновичу Острозькому, яким сповіщав його про пожалу- вання Яна Жилинського двома «пустими землями» на р. Зауші неподалік від Києва, Юрковщизною та Крупеневщизною на земській службі. У листі також указувалося, що з цих земель на Київський замок щороку надходить невелич- кий прибуток: три каді меду та 45 литовських грошів. Київському воєводі на- казувалося, що «если жъ тые земли в пусте лежать, а не будет ли то з шкодою того замку нашого, твоя бы м(и)л(о)сть тые, вышей помененые, две земли пустовские Юрковщизну а Крупеневшчизну ему на службе земской держати подалъ и в то его увезалъ, што мы по- томъ ему листомъ нашимъ г(о)с(по)д(а)рьскимъ потвердимъ»52. Документи засвідчують, що шляхта отримувала землі як за умови несення земської служби, так і за результатом такої служби. Відтак формою певної по- дяки виступали великокнязівські пожалування «на хлібокормління». Зокрема, листом від 9 листопада 1569 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст наказував дисненському старості панові Боркулабові Івановичу Корсаку виділити королівському ротмі- строві Павлові Рощині якусь осілість у Полоцькій землі «абы еси за то в земли нашои Полоцкой водле баченья своего якую оселость обралъ и в то его увязалъ и в держанье подалъ, и намъ, г(о)с(по)д(а)ру, то листомъ своимъ ознаймилъ, што мы потомъ листомъ нашимъ г(о)с(по)д(а)рьскимъ потверъдили». Таку 48 Там же. – Л.36 об. 49 Там же. – Л.37. 50 Там же. – Л.37 об. – 38. 51 Там же. – Л.38 об. 52 Там же. – Л.36. Український історичний журнал. – 2014. – №1 154 А.В.Блануца господарську вдячність П.Рощина заслужив «на послугахъ нашихъ г(о)с(по) д(а)рских и земских на Украине будучи, яко того ведомость маемъ добре, цнот- ливе и верне намъ, г(о)с(по)д(а)ру, служилъ»53. Надання на умовах хлібокормління практикувалися також під час пере- ходу на службу до великого князя литовського московських бояр. Такі випадки траплялися під час литовсько-московських воєн початку XVI ст. Наприклад, після еміґрації до Московії князів Василя та Семена Масальських усі маєтнос- ті, якими ті володіли в Литві, відійшли до великокнязівського домену й були надані колишнім московським боярам54. Так, 1534 р. Сиґізмунд І Старий надав «на хлебокормление» боярському синові Іванові Поросукову чотири чоловіки й чотири землі «пустовских» під Василишками, якими раніше володів князь В.Масальський55. Цього ж року господар у своєму листі до василишського та марківського державці пана Яна Миколайовича Радивиловича наказував на- дати «на хлебокормление» боярському синові Федорові Селєву двох чоловіків і три землі «пустовских» у Василишках, що відійшли до короля після зради й утечі в Москву князя В.Масальського56. Результатом воєн із Московією стала втрата порубіжних литовських зе- мель, шляхетських осілостей. Це породило нову форму великокнязівських по- жалувань, які документально зафіксовано як надання «до очищенья имений». Один із таких документів, датований 10 листопада 1569 р., увійшов до книги записів №4957. Ним Сиґізмунд ІІ Авґуст пожалував господарського слугу Яцька Богдановича Бистрейського 33 волоками землі у селі Кульбаки Лідської волос- ті «до очишченья именѣй его в земли Полоцкой з рукъ неприятельских и тежъ за забранье маетности его отъ того неприятеля нашого»58. Утрачені землі так і не було відвойовано, тож у подальшому шляхтичі, які отримали маєтності на умовах «до очищенья», намагалися виклопотати новий привілей на свої тим- часові володіння на інших умовах. Відзначимо, що земська служба не завжди виступала головною умовою отримання землі чи маєтності. Зокрема, книга записів Литовської метрики №42 містить комплекс документів, якими фіксувалися пожалування литов- ським служебним людям певних земель, умовою тримання котрих була не земська служба, а стрілецька, кухарська та обрусна59. Однією з найбільш стійких форм землеволодіння у Литві виступало воло- діння землею чи маєтністю вічним правом. У такому разі шляхта отримувала великокнязівські привілеї, якими земля жалувалася «на вечность». Як пра- вило, вічним пожалуванням передувало надання на інших формах володін- ня. Зокрема, перед тим, як ґродський писар Троцького воєводства Миколай Дешук отримав у вічне володіння село Довгостани в Курклевській волості, воно 53 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.48 об. 54 Див.: Князі Масальські: документи і матеріали XVI ст. – Вип.1 / Підгот. до друку й авт. текст А.Блануци, Д.Ващука. – К., 2007. – С.116. 55 LM. – Knyga №227 (1533–1535): 8-oji Teismų bylų knyga / I.Valikonytė, S.Lazutka. – Vilnius, 1999. – Р.165. 56 Ibid. 57 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.49–49 об. 58 Там же. – Л.49. 59 Там же. – Ед.хр.42. – Л.1–80 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 155 було йому пожалуване через троцького воєводу князя Стефана Андрійовича Збаразького на умовах володіння до волі й ласки господарської60, тобто на конкретно невизначений термін. Отримавши село на таких умовах, М.Дешук 10 грудня 1569 р. звернувся до господаря з чолобитною, в якій за підтримки воєводи просив підтвердити попереднє пожалування на нових умовах – воло- діння вічним правом. Зважаючи на заслуги троцького шляхтича та прохання воєводи, Сиґізмунд ІІ Авґуст видав відповідний привілей («мает онъ… держа- ти и вжывати, будучи вольни то розширыти, прыбавити и людми осаживати, и всякие пожитки оттоль собе розмножати вечъными часы»61), до якого ввійшов текст попереднього пожалування від 7 червня 1568 р.62 Аналогічний випадок засвідчено в іншому привілеї, яким 1 травня 1569 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст по- жалував князеві Балцерові Андрійовичу Лукомському двадцять волоків землі у селах Коревичі та Плотки Василишської волості вічним правом, і котрі перед цим князь отримав на безтермінових умовах63. На умовах вічного володіння три волоки землі у селі Висоцьку Слонімського повіту отримав брацлавський і вінницький воєвода князь Роман Федорович Сангушкович. Підставою пожалування стало звернення від 15 червня 1569 р. до великого князя литовського про те, що три волоки землі, котрі називаються Селиловичі, розташовані по сусідству з його землями в тому ж селі: «Ижъ в селе замку нашого Слонимского у Высоцку межы бояры естъ наши тры волоки земли, называемые Селиловичи, на кото- рыхъ меновите тые люди наши седят и тыхъ земль уживают: Гринецъ Савъчичъ, Лукъянъ Тереховичъ, Анътонъ Сенютичъ, Васко Салѣевичъ а Иванъ Рабъцевичъ, ку двору его Высоцкому ту жъ прилегли»64. Кілька документів дають уявлення про механізм надання та отримання певних земель, які у привілеях подавалися без конкретної прив’язки до певно- го населеного пункту. Наприклад, 9 червня 1569 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст пожа- лував уже згадуваному князеві Б.Лукомському 15 волоків землі в Ретовському тивунстві Жемайтійської землі «на вечность». Цим першим привілеєм госпо- дар сповіщав про своє рішення жемайтійського старосту пана Яна Ходкевича65. Одночасно великий князь литовський направив лист ретовському тивунові Маркові Внучку з наказом, що коли до тивунства прибуде призначений же- майтійським старостою урядник для виділення Б.Лукомському 15 волоків землі, він має сприяти виконанню волі господаря66. Наступного дня з вели- кокнязівської канцелярії вийшов привілей, яким королівського ротмістра Миколая Сологуба жалували 20 волоками землі в тому ж таки Ретовському тивунстві. Як і в попередньому випадку, це пожалування оформлялося двома 60 Там же. – Ед.хр.49. – Л.40. 61 Там же. – Л.41. 62 Там же. – Л.40 об. – 41. 63 Там же. – Л.41 об. – 42 об. 64 Там же. – Л.42 об. – 43. 65 Там же. – Л.44 об. – 45. 66 Там же. – Л.45–45 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 156 А.В.Блануца листами Сиґізмунда ІІ Авґуста: перший адресувався жемайтійському старо- сті Я.Ходкевичу67, а другий – ретовському тивунові М.Внучку68. За такою са- мою процедурою відбулося надання королівському ротмістрові Станіславові Тарновському 30 волоків землі вічним правом у Ретовського тивунстві69. Механізм отримання господарським дворянином Мартином Палецьким у володіння вічним правом села Дойліди Єйшицької волості включав комплекс із семи доданих до привілею документів, якими шляхтич підкріпляв свої пра- ва на маєтність. Найперше, 15 листопада 1569 р. М.Палецький отримав при- вілей Сиґізмунда ІІ Авґуста на село Дойліди. У тексті згадувалися всі акти, що підтверджували права попередніх власників, тобто так звана документальна історія села. Розглянувши прохання господарського дворянина та додані до нього документи, великий князь литовський наказав єйшицькому державце- ві панові Григорієві Воловичу «тое, вышей помененое, село Долиды зо всими людьми, на тых чотырнадъцати волоках оселыми, и з непринятыми волоками и в застенкахъ землями, вышей описаными, ему подати и в то его увезати»70. Того ж дня господар видав окремий розпорядний лист єйшицькому держав- цеві з повідомленням про своє рішення надати вічним правом село Дойліди М.Палецькому, а також наказав указане село «безъ всякого омешканья и про- волоки подал и поступилъ и в то ег(о) увязалъ, жадного затрудненья в томъ ему не чинячи»71. Далі до книги Литовської метрики було внесено записи шес- ти документів, представлених М.Палецьким у великокнязівську канцелярію. Для розуміння їх сутності наведемо відповідний реєстр: «[1] Вильно, 1542. 04. 27. Привилей короля Жикгимонта Ста- рого, Стасю Мицейковичу даный, на некоторие люди и земли у волости Ейшиской; [2] Вильно, 1545. 01. Лист увяжчий п(а) на Лва Чижа, державцы ейшиског(о), на тые ж люди и земли у волости Ейшиской Стасю Мицейковичу; [3] Вильно, 1542. 04. 27; 1540. 07. 26. Привилей короля Жикгимонта Старого Стасю Ми- тейковичу на две земли в державе Волкиницкой etc; [4] Виль- но, 1545. 09. 07. Лист тому ж Стасю Мицейковичу до державцы ейшиског(о) о люди и земли, жебы в него не отнимал etc; [5] Вильно, 1546. 10. 21. Потвержене тому ж Стасю Мицєйкови- чу на тые ж люди и земли у волости Ейшиской; [6] Вильно, 1562. 10. 26. Лист тому ж Стасю Мицєйковичу на 4 волоки зем ли в селе Поросты и на иншиє земли, отменою даныє»72. Ще однією умовою володіння маєтностями, яку документально не засвідче- но у книзі записів Литовської метрики №49, було ленне право, що в основному виходило з пожиттєвих надань. У такому разі земля чи маєтність жалувалися 67 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.45 об. – 46. 68 Там же. – Л.46–46 об. 69 1) Лист Сиґізмунда ІІ Авґуста жемайтійському старості Янові Ходкевичу, Люблін, 10 чер - вня 1569 р.; 2) лист Сиґізмунда ІІ Авґуста ретовському тивунові Маркові Внучкові, Люблін, 10 червня 1569 р. (див.: Там же. – Л.46 об. – 47). 70 Там же. – Л.52 об. 71 Там же. – Л.53 об. – 54. 72 Там же. – Л.49 об. – 60. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 157 тому чи іншому шляхтичеві за умови успадкування по чоловічій лінії роди- ни73. Низка листів-надань на ленному праві ввійшла, зокрема, до книги за- писів №3574. У книзі записів №49 відклалися три документа, які стосуються церков та церковного землеволодіння. Ці питання реґулювалося винятково великим кня- зем литовським. Про це яскраво свідчить привілей Сиґізмунда ІІ Авґуста від 16 серпня 1568 р., даний володимирському городничому Василеві Петровичу Загоровському на церкву Св.Іллі з ґрунтами при місті Володимирі. У тексті документа вказано, що попередній власник храму – Тишко Коняхович – че- рез своє убозтво та нездатність захистити землі від наїздів сусідів спустив усі церковні володіння володимирському городничому, «абы тая церъковъ ку большому знишченю не пришла и хвала Божья не вменшивалася»75. Утім Т.Коняхович не мав право самовільно, без дозволу господаря, розпоряджатися церковною маєтністю. Щоб уреґулювати питання, В.Загоровський ініціював звернення до великого князя литовського з проханням підтведити як виняток зміну власника храму. І своїм привілеєм Сиґізмунд ІІ Авґуст, ідучи назустріч волинському городничому та піклуючись про збереження цілісності церков- ної маєтності, затвердив В.Загоровського новим власником Святоіллінської церкви з прилеглими до неї землями («Але мы з ласки нашое на прозбу пана Загоровского то чинечи, при оной церкви Светого Илъи водлугъ листу, отъ Тишка Конаховича ему даного, его зоставуемъ и симъ листомъ нашимъ ему то потвержаемъ на вечность»76). Листом від 10 листопада 1568 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст на підставі прохан- ня кричевського попа Сави наказав кричевському державцеві Костянтинові Андійовичу Шолусі подати прохачеві й «ув’язати» його у володіння церквою Святого Іллі у Кричеві, перевіривши перед цим слова попа, чи справді той храм у запустінні77. Зі змісту привілея Сиґізмунда ІІ Авґуста від 24 липня 1569 р. мстиславському зем’янові Григорієві Ваильовичу Макаровському на Онофрієвський монастир у Мстиславлі також стає відомо, що підставою на- дання послужило запустіння церковної маєтності. Мстиславський зем’янин своє прохання підкріпив двома документами. Перший – це лист каштеля- на та старости мстиславського князя Івана Васильовича Соломерецького про пожалування йому до волі й ласки господарської даного монастиря, який, утім «который манастыр по взятью аръхиманъдрыта нашог(о) тамош- него от людей неприятельских Москвы и татар в пусте зосталъ»78, а дру- гий – лист-фундуш Онуфрієвського монастиря вже покійного князя Юрія 73 Блануца А. Земельні надання на ленному праві у Великому князівстві Литовському // Україна і Велике князівство Литовське в XIV–XVIII ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини у загальноєвропейському вимірі: ІІ Міжнар. наук. конф.: Тези допо- відей. – К., 2011. – С.27–28; Його ж. Ленне землеволодіння у Великому князівстві Литовському: аналіз джерел // Український історичний збірник. – Вип.15. – К., 2012. – С.220–228. 74 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.35. – Л.126 об. – 127 об., 184 об. – 186, 276 об. – 277 об. 75 Там же. – Ед.хр.49. – Л.29 об. 76 Там же. – Л.29–29 об. 77 Там же. – Л.35 об. 78 Там же. – Л.44. Український історичний журнал. – 2014. – №1 158 А.В.Блануца Семеновича Лонгвиневича79. Указана вище причина та підтвердні документи, пред’явлені великому князеві литовському, стали підґрунтям пожалування Г.Макаровському монастирських володінь доживотним правом80. Така політика традиційно була під пильним контролем й інших литовських правителів. Зокрема, питання церковного землеволодіння, як видно з докумен- тів книги записів №32, контролювала королева Бона, дружина Сиґізмунда І Старого й мати Сиґізмунда ІІ Авґуста. Так, близько 10% актів цієї книги відо- бражають питання, пов’язані з церквою й церковним землеволодінням у Литві, а більшість із них стосуються українських земель. Зокрема, після смерті пін- ського й турівського владики Варломія вона призначила нового владику – ко- бринського архімандрита Васіяна, наказавши своєму господарському служеб- никові дворянинові Дашкові Романовичу Гладкому на місці «ув’язати» ієрарха в турово-пінські церковні земельні володіння. Для цього Бона спеціальним лис- том від 12 лютого 1549 р. зобов’язувала троцьку воєводину княгиню Олександру Семенівну Острозьку (дружину князя Костянтина Івановича Острозького) пода- ти владиці Васіяну через господарського дворянина Турово-Пінське владицтво81. У серпні 1549 р. Бона видала низку привілеїв на право тримання церков у Ковельському старостві місцевим священикам. Новими призначеннями або підтвердженнями старих королева таким чином упорядкувала систему цер- ковних надань, у тому числі земельних володінь, належних до певних духов- них осередків. Це – привілеї ієреям Олексієві Тришинцю Гайку на тримання ковельської міської Воскресенської церкви, Михайлові – ковельської городової церкви Благовіщення Пречистої Богородиці, Маркові Кузьмовичу Жабі – ко- вельської городової церкви Успіння Святої Пречистої, Кузьмі Васильовичу Жабі – монастиря Святої Трійці під Ковелем (попереднє надання князя Василя Сангушковича Ковельського) та привілей попові Лаврентієві Івановичу – на тримання міської церкви Святого Спаса з приділом Святого Семена у Вижві82. Останнє надання цікаве тим, що його зміст яскраво репрезентує монастирське господарство. Священик Лаврентій Іванович тримав вижвівську церкву, по- жалувану свого часу писарем Бони, її ковельським і вижвівським старостою паном Богданом Семашком у двох частинах церковного комплексу, а третьою частиною, розташованою у Старій Вижві, розпоряджався за другим привілеєм Б.Семашка піп Степан. Бона своїм привілеєм підтвердила надання ковель- ського й вижвівського старости й до того ж користування церковним фільвар- ком у Вижві доручила винятково Лаврентієві Івановичу, не розділяючи його на три частини83. Усі згадані церковні пожалування датовано одним днем – 17 серпня 1549 р. Це вказує на зважене рішення Бони щодо впорядкування церковного господарства в Ковельському старостві84. 79 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.44 об. 80 Там же. – Л.44–44 об. 81 Там же. – Ед.хр.32. – Л.57 об. 82 Там же. – Л.85–89 об. («доживотне» надання). 83 Там же. – Л.89 об. 84 Блануца А. Документи з історії церкви та церковного землеволодіння в 32 книзі записів Литовської метрики // Церква – наука – суспільство: питання взаємодії: Мат. X Міжнар. наук. конф. (30 травня – 1 червня 2012 р.). – К., 2012. – С.58–63. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 159 Чи не в кожній книзі Литовської метрики відклалися документи, пов’язані з євреями. У нашому випадку – це «наука» Сиґізмунда ІІ Авґуста го- роденському войському Бенедиктові Васильовичу у справі по вбивство трьох євреїв підданими князів Заславських (лист від 30 травня 1566 р.)85, а також великокнязівський лист від 28 жовтня 1568 р. всім берестейським міщанам про допущення місцевих євреїв користуватися четвертою частиною всіх місь- ких «пожитків». У цьому випадку берестейські євреї апелювали й долучали до своїх прохань привілеї попередників Сиґізмунда ІІ Авґуста – Александра Яґеллончика та Сиґізмунда І Старого про надання їм таких прав86. Сиґізмунд ІІ Авґуст реагував на скарги шляхтичів, які були пожалувані певними землями, однак «увестися» у володіння так і не змогли через сва- вілля місцевих урядників. Так, розглянувши одну зі скарг, великий князь литовський своїм розпорядним листом від 1 серпня 1570 р. ґарантував ко- ролівському ротмістрові Ст.Тарновському повернення сіл Лиже, Липче та Облинське Ретовського тивунства у Жемайтійській землі, незаконно відібра- них місцевим тивуном М.Внучком через кілька місяців після відповідного гос- подарського надання87. Іншим листом під тією ж датою господар наказував адміністраторові та гетьманові Інфлянтської землі й жемайтійському старості панові Янові Ходкевичу взяти під свій контроль справу про надання земель Ст.Тарновському та «естли же то Маръко Внучко учинилъ, а по увязанью его тые села з моцы и владности того ротмистра н(а)шого Станислава Тарновского моцно кгвалтомъ отнял, хочемъ мети, абы твоя м(и) л(о)сть через служебника своего засе без всякого омешканья тые селы, вышей мененыє, у волости н(а)шой Ретовской, в которых естъ, кромя пустых волокъ, трыдцать волокъ, людми оселых, тому Станиславу Тарновскому в держанье подал, а шкоды тамъ поделаные, справедливость ему с тымъ тивуномъ н(а)шимъ Маркомъ Внучкомъ учинилъ»88. Литовський правитель розібрався й у справі про борг 100 кіп литовських гро- шів, який мав волинський зем’янин Іван Яцкович Борзобагатий Красенський перед волинським маршалком Петром Богдановичем Загоровським. Листом від 24 серпня 1566 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст ґарантував останньому отримати взамін боргу право на володіння 10 волоками землі в маєтку І.Борзобагатого Красенського до часу сплати заборгованості89. Іншим листом під тією ж да- тою господар інформував волинського зем’янина про своє рішення щодо його боргу, та наказував не чинити спротиву «ув’язанню» 10 волоками землі П.Загоровського90. У Великому князівстві Литовському широко практикувалося надання окремих пільг певним категоріям населення. У книзі №49 відклалося два 85 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.7–7 об. 86 Там же. – Л.34–34 об. 87 Там же. – Л.76 об. – 77. 88 Там же. – Л.77 об. 89 Там же. – Л.9–9 об. 90 Там же. – Л.9 об. – 10. Український історичний журнал. – 2014. – №1 160 А.В.Блануца таких документа. Так, на прохання кричевських міщан, «абыхмо для упаду и знишченъя их, которое они от людей неприятельскихъ приняли, дозволи- ли имъ по паньству нашому Великому князтву Литовскому сухимъ путемъ и воденымъ доброволъне и безмытне торговати»91, 19 вересня 1568 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст видав привілей, яким «мы з ласки нашое г(о)с(по)д(а)рьское для такового знишченя и шкоды ихъ, которую они от люей неприятельских приняли, до- зволили имъ. И симъ листомъ нашимъ дозволяемъ рекою Дне- промъ, Сожомъ и Припетью, и иншими реками, которые суть межы тых рекъ, и сухимъ путемъ до замковъ наших украинъ- ных, то естъ до Киева, Черкасъ и Канева, и тежъ до Могилева, идо инъших замков над тыми и межи тыми реками ходити, и солью, рыбами, медомъ преснымъ, конъми, полотном и иными всякими жывностями, и иными товары торговати и в замкох на- ших Чичерску, Пропойску, в Гомъле, Любечи, и в Чорънобыли, и в ыншихъ замкох таковые товары продавати и куповати, не даючи мыта звыклого и побору новоуставленого, и тежъ важчо- го, головшчинъ, мостовог(о), и от пописованья товаров своих, которое вольности они уживати мають до воли и ласки нашое г(о)с(по)д(а)рьское»92. Натомість привілеєм від 27 жовтня 1568 р. великикий князь литовський надавав берестейським міщанам право на збір моствого мита93. Після набуття чинності Литовським статутом 1529 р., а особливо другої редакції 1566 р. на законодавчому рівні склалися сприятливі умови для за- родження та подальшого розвитку ринку землі94. Згідно з редакцією 1529 р., шляхті надавалося право відчужувати (продати, віддати, дарувати) не більше третини маєтності95, а дві третини – віддати під заставу (артикул 16, розділ І) з обов’язковим викупом, оскільки на заставні володіння не розповсюджувалося право давності (артикул 5, розділ X). У редакції 1566 р. такі обмеження зніма- лися, що дало поштовх до часткового перерозподілу земельних володінь серед шляхетського стану96. Особливості функціонування ринку землі в Литві доку- ментально засвідчено відповідними договорами купівлі-продажу, що їх вноси- ли до книг Литовської метрики, починаючи з 1520-х рр.97 У нашому випадку у 91 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.31 об. 92 Там же. – Л.32. 93 Там же. – Л.33–33 об. 94 Блануца А.В. Ринок землі у Великому князівстві Литовському в 1529–1566 рр.: джерелоз- навчі, правові та соціально-економічні аспекти // Український історичний журнал. – 2010. – №1. – С.52–65. 95 Про функціонування інституту «третини» у Великому князівстві Литовському див.: Bardach J. Trzecizna – część swobodna w litewskim prawie majątkowym XV–XVI wieku // O dawnej i niedawnej Litwie. – Poznań, 1988. – S.120–139; Блануца А. Норма про «trzeciznu» в Першому Литовському статуті та її рецепція до кінця XVI ст. // Pirmasis Lietuvos Statutas: straipsnių rinki- nys. – Vilnius, 2005. – Р.99–106. 96 Блануца А. Земельні володіння волинської шляхти у другій половині XVI ст. – К., 2007. – С.75, 183–185. 97 LM. – Knyga №22 (1547): Užrašymų knyga 22 / Parenge A.Blanutsa, D.Vashchuk, D.Antanavičius. – Vilnius, 2010. – P.24, 29–37, 40–41; Ibid. – Knyga №32 (1548–1549): Užrašymų knyga 32 / Parengė A.Blanutsa, D.Vashchuk, D.Antanavičius, E.Deveikytė. – Vilnius, 2012. – P.45, Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 161 книзі записів №49 бачимо чотири таких документа. Зокрема, їх тексти ввійшли до підтвердних листів Сиґізмунда ІІ Авґуста. Першим із них великий князь литовський підтвердив договір купівлі-продажу маєтку Бедровки в Лідському повіті, який було продано Беняшем та Іваном Воловичами за 2000 кіп литов- ських грошів Калістратові Шимковичу Мацковичу98. У травні 1569 р. Андрій Янович Юршич разом із дружиною Щасною Станіславівною Ґринопедівною продали Мартинові Палецькому двір Ри мо- видіщизну в Ловкиниках за 150 кіп литовських грошів, а зміст відповідного до- говору на прохання нового власника також було внесено до книги Литовської метрики99. Пізніше, 19 вересня, колишні власники двору внесли продажний договір до лідських ґродських книг100. Згідно зі статутовою нормою, усі тран- закційні договори, укладені шляхтою певного повіту, мали вноситися до по- вітових земських книг. А оскільки земський суд засідав у визначений термін (судові «рочки»), то набула поширення практика спочатку реєструвати такі договори в постійних ґродських судах, а потім переносити до земських. Тому М.Палецький, як новий власник, звернувся до урядників Лідського земського суду під час його роботи (документ датовано 13 жовтня 1569 р.) з проханням внести до земських актових книг договір купівлі-продажу Римовидівського двору. Відповідний запис також представлено у книзі Литовської метрики, причому його текстова частина повністю повторюється101. Разом із продажем двору подружжя Юршичів поступилося М.Палецькому і своїми неосілими землями, розрахувавшись перед ним таким чином за борг у 230 кіп литовських грошів: «Дала ему вси листы и привилья яко нашое отчиз- ное, такъ тежъ и выслугу, и на вси земли пустовские его м(и)л(о)сти пану Мартину Палецкому, которые, дей, земли и пустовшчизны суть достаточне в привилияхъ его королевское м(и)л(о)сти описаны»102. Як і в попередньому ви- падку, цей договір Юршичі спочатку внесли до лідських ґродських103, а згодом М.Палецький переніс його до земських книг104. Окрім перенесення транзакційних договорів до повітових актових книг, литовська шляхта прагнула отримати відповідне підтвердження в госпо- даря. Так, у липні 1570 р. до нього звернувся князь Лев Олександрович Сангушко-Кошерський із проханням підтвердити продажний договір, яким він продав підканцлерові Великого князівства Литовського панові Остафієві Воловичу маєток Жировичі в Берестейському повіті за 1400 кіп литовських грошів105. 48–49, 58–61; Блануца А. Трансакційні угоди шляхти Великого князівства Литовського у до- статутовий період // Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи: Зб. наук. праць. – Вип.2. – Кам’янець-Подільський, 2011. – С.196–202. 98 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.12–14 об. 99 Там же. – Л.60–61. 100 Там же. – Л.61–62 об. 101 Там же. – Л.62 об. – 64 об. 102 «Лист Щасное Станиславовны и мужа ее Андрея Юршича, которим, отдавши справы и привилея п(а)ну Мартину Палецкому, позваляет доходити некоторих земл у его к(о)р(олевское) м(и)л(о)сти etc.» (див.: Там же. – Л.64 об. – 65). 103 Там же. – Л.65 об. – 66 об. 104 Там же. – Л.67–68 об. 105 Там же. – Л.72 об. – 73 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 162 А.В.Блануца Утім, шляхта прагнула отримати не лише підтвердження на купівлю- продаж своїх маєтків, а також і засвідчені великокнязівською печаткою ви- писи таких договорів із книг канцелярії – Литовської метрики. Цікавий при- клад отримання такого випису («видимусу») датується 29 липня 1568 р., коли господарський писар Матис Савицький звернувся до Сиґізмунда ІІ Авґуста з проханням отримати копії договорів купівлі-продажу на Лопеницький має- ток, мотивуючи потребою пред’явлення їх до земського суду Волковийського повіту («ему того пильная потреба указуетъ до права, которое у суду земского повету Волъковыйского з некоторыми сутяжники своими мети маеть»), а та- кож «тых самых листовъ нашихъ паркгаменовыхъ обавяючи се, абы в дорозе где пригодне не зъгинули або яко жъ колъвекъ не сопсовали ся, возити и посылати ку праву не смеетъ»106. Господар зважив на прохання свого під- даного та наказав зробити відповідні виписи з документів, які й відклалися у книзі Метрики. Це, по-перше, підтвердний лист договору купівлі-продажу Лопеницького маєтку князем Щасним Клочковичем Довойновичем вілен- ському воєводі панові Миколаєві Юрійовичу Радивіллу на суму 8000 кіп ли- товських грошів. Із цього договору можемо почерпнути цікаві деталі введен- ня у практичну площину нових норм Литовського статуту 1566 р., зокрема зняття заборони на продаж третини маєтності, про що наголошено в тексті документа: «Тамъ тые артыкулы в старомъ и новомъ Статуте около двох ча- стей именья в пенезех только заводити на том-то Берестейскомъ сойме на сторону отложили, и праве его во всемъ моцъю зезво- ленья соймового постановивши, то вже отъ оного часу на вечные часы скасовали, же каждому стану естъ и маеть быти вольно своимъ именьемъ отъчизнымъ, матерыстымъ, спадковымъ, куп- нымъ и якимъ колъвекъ обычаемъ набытым, не менуючи ани одною, ани двема, ани третею частью, але огулом зараз всими именьями або порознъ по одному людми и землями шафовати, отъдати, продати, даровати, записати, заменити и куды хотечи обернути без жадных отъкладовъ п(е)н(е)жных от детей и бра- тьи, кревных, близких его, на што вси станы зезволивши одно- стайне намъ, г(о)с(по)д(а)ру, оповедили»107. Цей договір датовано 22 травня 1568 р., після чого відразу внесено текст іншого документа – підтвердного листа Сиґізмунда ІІ Авґуста від 10 червня 1568 р. на продаж цього ж Лопеницького маєтку вже віленським воєводою ве- ликокнязівському секретареві М.Савицькому за ту саму суму108. Поряд із привілеями на землі та маєтки литовський правитель жалував шляхту й нерухомістю в містах. Зокрема, такі надання найчастіше стосували- ся незабудованих ділянок у міських межах. Так, 6 серпня 1570 р. Сиґізмунд ІІ Авґуст видав привілей полоцькому зем’янинові Іванові Невельському, ві- чним правом пожалувавши «пляц» у Дисненському замку з дозволом на 106 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.23 об. 107 Там же. – Л.24 об. 108 Там же. – Л.26–28. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 163 збудувати на ньому дім. Власне, підставою такого надання стало переведення І.Невельського на уряд дисненського державці по смерті попереднього старо- сти – Павла Єсмана109. Отримавши в держання замок, полоцький зем’янин обрав для себе неосвоєну в місті ділянку землі та звів там будинок. Після цьо- го він звернувся до господаря з проханням «узаконити» свою новобудову та землю, на якій вона стояла, на що й отримав відповідний великокнязівський привілей110. Цього ж дня до книги Литовської метрики було внесено другий привілей Сиґізмунда ІІ Авґуста, адресований тому ж таки І.Невельському. Ним господар пожалував нового дисненського державцю ще одним «пляцем» в іншій частині міста: «Который пляц и домъ на нем в месте естъ з одноє стороны че- резъ улицу напротивъ Яцъка Шелья, мешчанина диненьского, а з другое стороны подле дому Григоря Корсака, хоружича по- лоцкого, и подле дому ивановского служебника старосты дис- неньского пана Боркулаба Ивановича Корсака, с третее сторо- ны напротивъ церкви руское Светого Воскресенья через улицу, с четвертое стороны напротивъ рынку»111. Як і в першому пожалуванні, нова ділянка землі віддавалася шляхтичеві на правах вічного володіння з можливістю вільного розпорядження: «Маеть онъ самъ, жона, дети и потомки ихъ тот домъ, вышей описаный, с пляцомъ, в месте н(а)шомъ Дисненском лежачимъ, держати и уживати, будуть вольни его отдати, продати, заменити и ку своему пожитку якъ хотечи оборочати»112. Подібні привілеї на міську нерухомість отримав і лепельський державця Оникей Корсак. Першим великокнязівським листом від 10 серпня 1570 р. він отримав підтвердження на два «пляцы» вічним правом: один – у замку Леплі при замковій стіні, а другий – у місті Леплі на ринковій площі113. Другим при- вілеєм під тією ж датою О.Корсак отримав «пляц» із будинком у Дисненському місті, також вічним правом: «Который пляц лежыть на улицы шляхетской одною стороною в тыле церкви Светого Воскресеня, а двема сторонами тотъ же пляцъ прилегъ ест ку горе за тую ж церковъ, а с четвертое сто- роны к улицы противко пляцовъ п(а)на Дмитра Василевича, а п(а)на Григоря Ивановича Корсаковъ и тежъ противъ дому Си- дора Ивановича, которого пляцу вдолъжъ подле улицы сажен двадцать, а в поперокъ угору саженъ шестьнадцеть»114. У цей час підтвердження на володіння «пляцами» і «домами» у Дисненському замку та місті отримав і королівський ротмістр Ян Вербицький115. Такі 109 Там же. – Л.77 об. 110 Там же. – Л.77 об. – 78. 111 Там же. – Л.78. 112 Там же. – Л.78–78 об. 113 Там же. – Л.78 об. 114 Там же. – Л.79. 115 Там же. – Ед.хр.48. – Л.403 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 164 А.В.Блануца пожалування Сиґізмунда ІІ Авґуста були, вочевидь, наслідком упорядкуван- ня та наведення ладу з документами на міську нерухомість Дисни й Лепеля, про що свідчать листи господаря за 1565 р., адресовані вітебському підкомо- рієві князеві Павлові Соколинському про «розделеие и поровняние кгрунты к широкостию личб подыных межи замками Лепельским и Дисненеским»116 та лепельському старості про вилучення в ротмістра Богдана Теплиці «немало кгрунтов и плацов в месте Лепельском и о корчмах неслушных»117, якими той володів незаконно. Відповідний лист-повідомлення про вилучення нерухомос- ті отримав і сам Б.Теплиця118. Такі ж привілеї на міську нерухомість у 1560–1570-х рр. отримувала шляхта та міщани в усіх повітах Великого князівства Литовського. Для при- кладу, у 1572 р. привілей на володіння «пляцом» у Вітебському замку «до- животним» правом отримав вітебський шляхтич Каспар Веломовський119, а в Бересті підтвердження на свої «пляцы» з будівлями отримали місцеві міща- ни Ґедрута Войтехова Порецька з братом Ленартом120 та Грицько Пашкович Пеняжкович121 (обидва – на Ковальській вулиці). Згодом, як показує практика, міська нерухомість ставала об’єктом купівлі-продажу, особливо в містах, які були воєводськими чи повітовими центрами. Наприклад, у луцьких актових книгах 1560–1590-х рр. зафіксовано 57 угод купівлі-продажу будинків у межах цього міста. Упродовж першого пореформеного десятиріччя волинська шляхта продала або купила 7 будинків та дворів, у наступні десятиріччя – відповідно 22, 21 і 7 об’єктів міської нерухомості. Як правило, купували ті шляхтичі, які обіймали уряди у ґродському та земському судах, або ж відігравали помітну роль у політичному житті повіту та реґіону122. До транзакційних договорів відносяться також застави – передача в ко- ристування/володіння на певний термін землі, маєтності за визначену суму. Існують застави без держання та застави з держанням маєтностей. Перший тип застав укладався у випадку, якщо одна особа позичила в іншої певні кошти й отримувала ґарантії, що за несвоєчасного повернення їх боржник зобов’язувався передати своєму кредиторові окреслену в контракті частину во- лодінь. Застави з держанням володінь укладалися тоді, коли кредитор нада- вав боржникові певні кошти та відразу отримував у користування/володіння обумовлені в контракті маєтності123. До книги записів Литовської метрики №49 внесено два договори застави, які відносяться до другого типу – із держанням маєтності. Так, у першому випадку Сиґізмунд ІІ Авґуст своїм привілеєм від 2 грудня 1569 р. через неспроможність заплатити за службу 6000 польських 116 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.47. – Л.45–45 об. 117 Там же. – Л.46–46 об. 118 Там же. – Л.46 об. 119 Там же. – Ед.хр.48. – Л.419–419 об. 120 Там же. – Л.358–358 об. 121 Там же. – Л.359–359 об. 122 Підрах. за: Центральний державний історичний архів України, м. Київ. – Ф.25. – Оп.1. – Спр.8–57, 459–460; Ф.26. – Оп.1. – Спр.1–13, 62; Блануца А. Земельні володіння волинської шляхти… – С.122. 123 Блануца А. Земельні володіння волинської шляхти… – С.93–94; Його ж. Матеріали до реєстру земельних контрактів волинської шляхти (друга половина XVI ст.). – К., 2005. – 129 с. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 165 золотих заставив королівському ротмістрові Матіясові Дембинському госпо- дарський замок Руєнь із належними до нього землями. У договорі зазначався термін початку дії застави: «Маеть онъ в моцъ и держанье своє взяти на день нового лета м(е)с(я)ца генъваря первого дня на початку семъдесятого року»124. За рік великий князь литовський зобов’язувався сплатити кошти, а у проти- лежному випадку термін автоматично продовжувався ще на рік. За контактом М.Дембинський отримував право збирати всі податки із заму на свою користь та звільнявся від сплати лічби125. У другому випадку господар своїм листом від 22 липня 1570 р. підтвердив контракт застави двох литовських можно- владців126. Так, згідно із заставним договором, сірадський воєвода Ольбрахт Ласький позичив у князя Яроша Жижемського 3800 кіп литовських грошів терміном на три роки, віддаючи йому у тримання заставним правом маєтки Глуськ, Гольшани та Пашнишки127. Вагому роль в економіці Великого князівства Литовського відігравало корчемне господарство, прибуток від якого становив суттєву частку загаль- нодержавного скарбу та окремих власників. Так, за даними книги записів №49, упродовж 1560-х рр. було надано дозволи великого князя литовського Сиґізмунда ІІ Авґуста на заснування корчем князям і шляхті, у тому числі й на українських землях. Реєстр таких пожалувань виглядає наступним чи- ном: 1) Люблін, 1 червня 1566 р. Привілей Яцькові Сушку на побудову вільної корчми у його маєтку Туличові при Кобринському замку; 2) Люблін, 28 лип- ня 1566 р. Князеві Романові Сангушковичу про корчму у Вінниці, побудова- ну при Кмітинському дворі; 3) Люблін, 27 липня 1566 р. Князеві Романові Сангушковичу про корчму у Вінниці при Кмітинському дворі; 4) Городно, 26 червня 1568 р. Привілей Андрієві Русину на побудову корчми в його маєтку Голешові Луцького повіту; 5) Городно, 10 липня 1568 р. Привілей Андрієві Яновичу Богдановичу на побудову корчми в його Непраському маєтку під Остриною; 6) Книшин, 16 серпня 1568 р. Привілей Василеві Рогозі на віль- ну корчму в його маєтку Крайську Мінського повіту; 7) Книшин, 16 серпня 1568 р. Привілей Василеві Рогозі на вільну корчму в його маєтку Хотенчичах Мінського повіту; 8) Варшава, 21 серпня 1570 р. Привілей Хотеневі Валуєву на вільну корчму в його маєтку Коптевичах128. Головною умовою великокнязівських пожалувань корчем приватним власникам (князям, шляхті) було надання ними ґарантії не створювати кон- куренцію тим корчмам, котрі перебували у віданні держави, а також забезпе- чувати порядок і перешкоджати розвитку злочинності, оскільки ці заклади, як видно з низки скарг, унесених до актових книг, були місцем підвище- ної соціальної напруги129. Облаштування нових корчем підлягало пильному 124 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.69 об. 125 Там же. – Л.69–69 об. 126 Там же. – Л.73 об. – 76. 127 Там же. – Л.74–76. 128 Там же. – Л.6–9, 16, 18 об., 28–29, 79 об. 129 Блануца А.В. Книга записів №49 Литовської метрики як джерело до вивчення впрова- дження соціально-економічних реформ у Великому князівстві Литовському (60-ті роки XVI ст.): регулювання надань на корчми // Історія торгівлі, податків та мита: Сьома міжнар. наук. конф.: Тези доповідей. – К., 2013. – С.22–23. Український історичний журнал. – 2014. – №1 166 А.В.Блануца контролю з боку держави ще й тому, що вони були складовою митної системи Литви. У 1560-х рр., віддаючи євреям на відкуп митні збори та корчемне гос- подарство (після тривалої перерви від середини 1530-х рр.), литовські пра- вителі таким чином забезпечували стабільні надходження до великокнязів- ської скарбниці130. Окрему групу документів книги записів №49 становлять нобілітаційні при- вілеї й привілеї на звільнення від місцевого присуду та його зміни131. Цікавий випадок зміни такого присуду зафіксовано у привілеї Сиґізмунда ІІ Авґуста від 4 липня 1568 р., наданого господарському мулярові Антонієві Корнету Влоху. Підставою видачі привілею стала чолобитна того про звільнення його будинку на Віленському передмісті, купленого в муляра Жана Влоха, від міського при- суду та віддання під присуд замковий, а також звільнення від «всих подачокъ, которые перед тымъ с того дому хоживали, вызволили» й надання дозволу «в нем шинкъ волный, медом, пивомъ и горелкою шинъкуючи, без даванья капъщизны, до скарбу нашого мети и держати допустили». Рішення великого князя литовського у справі А.Влоха було позитивним, хоча в документах не вказувалася, на підставі яких заслуг господарський муляр отримав такі при- вілеї. Термін їх дії визначався як «доживотний»132. Змінити міський присуд на замковий у Луцьку вдалося й господарському дворянинові Василеві Коляді. На свою чолобитну він отримав відповідний привілей Сиґізмунда ІІ Авґуста від 8 серпня 1568 р. На відміну від попереднього документа, у цьому випад- ку пожалування було обґрунтоване заслугами В.Коляди: «Маючи ласкавый взгляд на службы его, которыми онъ мешкаючи при дворе нашомъ и бываючи посылалъ з росказанья нашого на розные местца для потребъ нашихъ г(о)с(по) д(а)рьских и земскихъ ласку нашу нам заслуговал»133. Господарський дворя- нин разом із переводом під замковий присуд також звільнявся від міських плат і, що важливо, господар акцентував увагу: «Василей Коледа самъ, жона, дети и потомки его с того пляцу и дому помененого не мають и не будуть повинъни николи и в ни- которыхъ речахъ перед врадомъ местскимъ, то естъ войтомъ, бур мистромъ и радцами оного места Луцкого, становити и никому в отъказе быти, и усправедливяти ся одно перед замковымъ вря- домъ тамошнимъ, и то к онымъ только земскимъ шляхетскимъ правомъ усправедливяти ся маетъ» (курсив наш – А.Б.)134. Причиною зміни присуду стали певні трансформації меж територіаль- но-адміністративних одиниць, проведені в результаті реформ. Такі зміни 130 Жеребцова Л.Ю. Книга записів 49 Литовської метрики як джерело до історії митної справи на землях Великого князівства Литовського // Там само. – С.23–25. 131 Блануца А. Дипломатичний аналіз документів книги записів №49 Литовської метрики у контексті дослідження соціально-економічних реформ у Великому князівстві Литовському у 60-х роках XVI ст. // Україна і Велике князівство Литовське в XIV–XVIII ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини в загальноєвропейському вимірі: Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук. конф., 16–19 жовтня 2013 р., м. Кам’янець-Подільський. – К., 2013. – С.51–52. 132 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.17–17 об. 133 Там же. – Л.22. 134 Там же. – Л.22–22 об. Український історичний журнал. – 2014. – №1 Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження... 167 безпосередньо торкнулися господарського зем’янина Богдана Григоровича Старунова та його маєтку Гвозної, який до реформи був у структурі Більського повіту, а після реформи відійшов до Бранська на Підляшші. Відповідно на звернення Б.Старунова Сиґізмунд ІІ Авґуст видав привілей від 14 серпня 1568 р., яким «тое именьє его, вышей мененое, все в томъ обрубе на Гвозной с права, присуду, послушеньства и всякое повинъности замку на- шого Бельского вынемши и вызволивши, под право подляшское и присудъ городовый и земский до Браньска вечне поддали и симъ листомъ нашимъ подъдаемъ»135. Два вміщених у книзі нобілітаційних привілеї дають уявлення про ме- ханізм отримання шляхетського титулу, теоретично описаний у Литовських статутах136. У першому випадку Григорій Семенович Щит виводив своє шля- хетство від діда та батька, які несли земську службу при Полоцькому замку й не практикували міські ремесла. Свої арґументи претендент підкріплю- вав письмовими свідченнями двох шанованих у повіті шляхтичів – диснен- ського старости й ротмістра Боркулаба Івановича та воронецького держав- ці Оникія Андрійовича Корсака. Такі докази задовольнили Сиґізмунда ІІ Авґуста, який своїм привілеєм від 5 серпня 1568 р. пожалував Г.Щита шля- хетським титулом137. У другому випадку своє шляхетство «виводили» сло- німські бояри Лень Іванович, Марко Климович, Василь Борисович та Петро Ходорович Проствиловичі. Великий князь литовський за їхньою чолобитною вповноважив троцького воєводу Миколая Юрійовича Радивілла здійснити пе- ревірку доводів на отримання шляхетського титулу. У результаті відомості, надані слонімськими боярами, підтвердилися. Зваживши на всі арґументи, Сиґізмунд ІІ Авґуст «тых, вышей помененых, бояръ нашихъ слонимъскихъ Леня Ивановича, Марка Климовича, Василя Борысовича а Петра Ходоровича, и всих потомковъ ихъ за таковымъ повнымъ, до- статочнымъ а яснымъ выводомъ их шляхетства своего з ла- ски нашое г(о)с(по)д(а)рьское отъ плаченья цынъшу до скарбу нашого земского вечне вызволили и симъ листомъ нашимъ вызволяемъ, и моцю звирхности нашое г(о)с(по)д(а)рьское при шляхетстве ихъ зоставуючи, даем и даруемъ имъ то, ижъ оны сами и потомкове их права, свобод, волности, тытулу и заво- ланья почъстивого шляхетьского заровно весполокъ з ыншою шляхтою и рыцерствомъ паньства нашого Великого князтва Литовского уживати и з них ся веселити мають вечными часы»138. 135 Там же. – Л.23. 136 Окремі сюжети отримання шляхетських титулів у Литві див.: Блануца А.В. «Борьба за шляхетство» в Великом княжестве Литовском в середине XVI века // Мининские чтения: Сборник научных трудов по истории Восточной Европы в XI–XVII вв. – Нижний Новгород, 2011. – С.328–338. 137 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.49. – Л.21–21 об. 138 Там же. – Л.39 об. – 40. Український історичний журнал. – 2014. – №1 168 А.В.Блануца Відзначимо, що не в усіх випадках арґументи претендентів на «вивід» свого шляхетства спрацьовували139. Зокрема, у великокнязівському листі-підтверд- женні від 20 липня 1561 р. господар із-поміж заявлених у чолобитній бояр Шукждиничів підтвердив шляхетський титул лише Янові Павловичу Тибору та його пасинкам Себастьянові й Матеєві Шукждиничам140. Якщо розглянути інші книги Литовської метрики на предмет фіксації в них привілеїв на шля- хетство, то ми не знайдемо великої кількості таких нобілітацій. А це вказує на одиничний характер процесу «ушляхетнення» у середині XVI ст. Підбиваючи підсумки, відзначимо високу інформативність книги записів №49 на предмет дослідження соціально-економічних реформ у Великому кня- зівстві Литовському та на українських землях в його складі. Документальний зміст джерела цікавий і важливий ще й тим, що відбиває перехідний етап у веденні діловодства, розмежування повноважень у плані фіксації докумен- тів великокнязівською канцелярією та місцевими судово-адміністративними установами. 139 Блануца А. Земська служба у Великому князівстві Литовському за документами книги за- писів №39 Литовської метрики (середина XVI ст.). – С.456–467. 140 РГАДА. – Ф.389. – Оп.1. – Ед.хр.39. – Л.251 об. – 253 об. The article highlights the documental Content of Recording Book 49 of Li thua nian Metrics in the researching context of social and economic history of Grand Du chy of Lithuania of middle 1560 – early 1570s. Author notes the high information va lue concerning the different aspects of social and economic reforms in Lithuania and on the Ukrainian lands. Keywords: Lithuanian Metricа, recording book 49, Grand Duchy of Lithuania, social and economic reforms, gentry.

Institution

Ähnliche Einträge