Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність»
Топонімія використовується в збірці "Неповторність" віртуозно, майстерно. Топоніми вживаються тут, як правило, у своєму прямому значенні, вказуючи на те, для чого вони й існують у мові. Але при цьому во-ни – вже не як правило, а завжди – одержують певну конотацію, насичуються поетичними,...
Gespeichert in:
| Datum: | 2007 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Russian |
| Veröffentlicht: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2007
|
| Schriftenreihe: | Культура народов Причерноморья |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107992 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» / М.Р. Мельник // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 112. — С. 78-82. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-107992 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1079922016-10-29T03:02:17Z Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» Мельник, М.Р. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Топонімія використовується в збірці "Неповторність" віртуозно, майстерно. Топоніми вживаються тут, як правило, у своєму прямому значенні, вказуючи на те, для чого вони й існують у мові. Але при цьому во-ни – вже не як правило, а завжди – одержують певну конотацію, насичуються поетичними, експресивними семами. Семи ці дуже різні – і тут теж проявляється притаманна збірці неповторність. Топонимия используется в сборнике "Неповторимость" виртуозно, искусно. Топонимы употребляются здесь, как правило, в своем прямом значении, указывая на то, для чего они и существуют в языке. Но при этом они – уже не как правило, а всегда – получают определенную конотацию, напитываются поэтическими, экспрессивными семами. Семы эти очень разные – и здесь тоже проявляется присущая сборнику неповторимость. 2007 Article Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» / М.Р. Мельник // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 112. — С. 78-82. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 1562-0808 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107992 ru Культура народов Причерноморья Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Russian |
| topic |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| spellingShingle |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ Мельник, М.Р. Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» Культура народов Причерноморья |
| description |
Топонімія використовується в збірці "Неповторність" віртуозно, майстерно. Топоніми вживаються тут, як правило, у своєму прямому значенні, вказуючи на те, для чого вони й існують у мові. Але при цьому во-ни – вже не як правило, а завжди – одержують певну конотацію, насичуються поетичними, експресивними семами. Семи ці дуже різні – і тут теж проявляється притаманна збірці неповторність. |
| format |
Article |
| author |
Мельник, М.Р. |
| author_facet |
Мельник, М.Р. |
| author_sort |
Мельник, М.Р. |
| title |
Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» |
| title_short |
Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» |
| title_full |
Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» |
| title_fullStr |
Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» |
| title_full_unstemmed |
Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» |
| title_sort |
ономастичні здобутки ліни костенко в збірці «неповторність» |
| publisher |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| publishDate |
2007 |
| topic_facet |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/107992 |
| citation_txt |
Ономастичні здобутки Ліни Костенко в збірці «Неповторність» / М.Р. Мельник // Культура народов Причерноморья. — 2007. — № 112. — С. 78-82. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| series |
Культура народов Причерноморья |
| work_keys_str_mv |
AT melʹnikmr onomastičnízdobutkilínikostenkovzbírcínepovtornístʹ |
| first_indexed |
2025-07-07T20:48:17Z |
| last_indexed |
2025-07-07T20:48:17Z |
| _version_ |
1837022627809460224 |
| fulltext |
Мельник М.Р.
ОНОМАСТИЧНІ ЗДОБУТКИ ЛІНИ КОСТЕНКО В ЗБІРЦІ «НЕПОВТОРНІСТЬ»
78
Мельник М.Р.
ОНОМАСТИЧНІ ЗДОБУТКИ ЛІНИ КОСТЕНКО В ЗБІРЦІ «НЕПОВТОРНІСТЬ»
Топонімія використовується в збірці «Неповторність» віртуозно, майстерно. Топоніми вживаються тут,
як правило, у своєму прямому значенні, вказуючи на те, для чого вони й існують у мові. Але при цьому во-
ни – вже не як правило, а завжди – одержують певну конотацію, насичуються поетичними, експресивними
семами. Семи ці дуже різні – і тут теж проявляється притаманна збірці неповторність.
У межах одного твору топоніми (чи інші власні назви) можуть накопичуватись, відповідно до поетич-
ного задуму, у помітних кількостях. Назву Руан Ліна Костенко вжила 12 раз. Але – тільки в одному вірші.
Найуживаніші назви, що їх особливо поціновує поетеса, доцільніше визначати за кількостями випадків їх
появи в різних творах. І тут перед ведуть у збірці «Неповторність» Київ (у 6 поезіях), Дніпро та Європа
(кожна назва – у 5 творах). При цьому Київ та Європа з’являються не стільки з внутрішніх потреб худож-
ньої виразовості, скільки за вимогами теми: «Навіщо ж він привіз тебе у Київ, із Полоцька, із попелу при-
віз?!» [9, с.152]; «їхав додому і заїхав у Київ» [9, с.146]; «В такій перенаселеній Європі» [9, с. 26]; «Ластів-
ки тікають із Європи» [9, с.28]. Можуть і Карпати кваліфікуватися перифразою «камінний щит готичної
Європи» [9, с.164], і сама лірична героїня визначатись як «спартанка Києва, не Спарти» [9, с. 99]. Але по-
етичним улюбленцем поетеси залишається тільки Дніпро: «безсмертних строф потужні криголами | пере-
пливають Вічність, як Дніпро» [9, с. 173], пор. ужиток древньої поетичної назви Дніпра – у тексті з наста-
новою на фольклорне мовлення: «Шумлять мені берези і дуби, | шумлять вітри Славутича й Дунаю» [9, с.
90].
Особливої могутності набуває звучання назви Дніпро у вірші «Княжа гора» [9, с. 168–169], присвяче-
ному Шевченкові. До Дніпра як традиційного топонімічного символу України поетеса долучає тут і топо-
нім Княжа гора, надаючи йому теж глибокого символічного сенсу: «на Княжій горі, над коханим своїм
Дніпром»; «Гора моя Княжа, далеко із тебе видно. | Смарагдовий айсберг по самі груди в Дніпрі». Пропо-
нується і мотивація сенсу цього топоніма: «Отут, на руїнах княжого міста Родні, | над берегом чистим моєї
святої ріки».
Думка про локалізацію міста Родьнь, що мало б дати форму чол. р. Родень (але реконструюють і в жін.
р. Родня, як у Ліни Костенко), на Княжій горі в науці існує. Проте постійна літописна вказівка «въ градђ
Родьнђ на оустьи Ръси» примушує шукати це зникле поселення саме на місці впадіння в Дніпро її правої
притоки Рось – теж у Канівському районі, але не на Княжій горі [4, с. 115–116]. В усякому разі в археологі-
чних пошуках м. Родень слід рахуватися з поетичною інтуїцією Ліни Костенко, а незалежно від їх результа-
тів поетичний малюнок, вибудований за участю топонімів Дніпро, Княжа гора і Родня, вражає. Дніпро –
кохана Шевченкова ріка, на Княжій горі він хотів «віку дожити», а образ «княжого міста Родні»
з’являється як символ прадавньої закоріненості (стає промовистим і корінь ойконіма Род-). Натомість як
небажана альтернатива, як певна опозиція виринає ойконім Петербург. «І друзі там є» - проте «Будь про-
кляті всі, хто відняв у мене вітчизну | Але у вітчизни ніхто не одніме мене».
На трьох топонімах – назві озера, поселення і ріки – побудований ще один вірш збірки. Кожна назва
потроюється (до цього прийому Ліна Костенко вдавалася кількаразово), супроводжується семантичними й
фонетичними перегуками. Це дає можливість поетесі виразити, а читачеві – відчути мелодію, звукогру назв
[8, 97], а відтак – тиху, недекларативну любов до рідного краю: «Воно мені світить і світить, | таке воно в
світі одне. | – Я Світязь, я Світязь, я Світязь! | Невже ти не чуєш мене?!» [9, с. 88]. А далі тональність різ-
ко міняється: «І голосом дивним, похмурим, || як давній надтріснутий дзвін: | – Батурин, Батурин, Бату-
рин! – | лунає мені навздогін». Це ми тепер можемо прочитати повість Б.Лепкого «Батурин», історичні опи-
си варварської руйнації Меншиковим у 1708 р. цієї гетьманської столиці. А в 1980 р., коли вийшла «Непо-
вторність», тема ця була повністю татуйована. Але ж і голос похмурий, і надтріснутий дзвін – то саме про
ту руйнацію. Впадає в очі і громадська мужність, і майстерність езопової мови, широке використання якої у
Ліни Костенко відзначила Г.Кошарська [11, с. 24–25, 123]. Засобом езопової мови стало в цьому випадкові
передусім повторення ойконіма. І – теж топонімічні – сльози в наступній строфі: – «Я Альта, я Альта, я
Альта! - | тонесенько плаче ріка» [9, с. 88].
Загалом топоніми в збірці можуть поновлювати свій етимологічний сенс – «Ми всі у море кидаєм мо-
нетку, | в це Чорне море, в дуже Чорне море» [9, с. 161]; вступати в опозицію – «Москва. Гран-Прі. Овації в
Парижі!.. | Іван косив у Халеп’ї траву» [9, с. 14]; одержувати узагальнюючу множинну форму – «Собори,
Луври, Колізеї» [9, с. 204] і взагалі ставати узагальнюючим символом – «Кассандра плаче на руїнах Трої. |
В руїнах Трої гріється змія» [9, с. 183], де Троя – «віддалене в часі трагічне й прекрасне» чи, за словами
А.Содомори, «відвічний символ нещастя, а водночас – слави» [9, с. 144]; цілком перетворюватися на тропи
– «Спіткнувся кінь. Міняєш на ферзя. | Ти Грузія. Ти в царственній одежі» [9, с. 103]: йдеться про «Дівча-
точко з обличчям Тінатін», одну з непереможних шахісток, якими славилась у часи створення збірки Гру-
зія; іменем романтичної героїні Шота Руставелі тут названа, можливо, Нонна Гаприндашвілі, яка побувала
й чемпіонкою світу з шахів серед жінок.
І при тому топоніми завжди вказують, як то їм і личить, місце дії чи напрямок лету поетичної думки.
Але не просто вказують, позначають, а й втілюють авторську експресію, виповнюються тими чи тими коно-
таціями. Ось текст: «Козацька тверджа, давній Чигирине, | уламок слави серед цих полів! | Усе святе, усе
неповториме, | усе чекає невимовних слів…» [9, с. 170]. Тут і конкретна назва конкретного поселення (з
вказівкою на його історичне значення), але й чисте, високе звучання, експресія гордості й любові. У цьому
контексті топонім втрачає притаманну йому в буденному вжитку нейтральність і переходить до розряду
отих «невимовних слів», які одна тільки Ліна Костенко й уміє творити… Серед іншого це досягається також ви-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
79
несенням оніма у сильну позицію – у кінець рядка, із закріпленням його римою, а також і в особливо силь-
ну кільцеву позицію – на початок вірша і водночас у його кінець. У розглядуваній збірці понад 60% топоні-
мів і так само інших власних назв розташовується в кінці рядка, що дає змогу поетесі будувати нові, свіжі
рими й акцентувати вагомість використаних онімів.
Серед теонімів і міфонімів у «Неповторності» теж переважають, як і в попередній збірці, античні, але їх
лише на одну назву більше, ніж християнських (16 і 15). Як зазначив В.М.Русанівський, «Одним із найвира-
зніших показників входження певної літературної мови у коло світової цивілізації є поява в ній слів, що по-
значають імена й реалії світової історії, а разом з нею – світ античної культури» [17, с. 215]. Своєю творчіс-
тю і в тім числі глобальністю своїх онімічних уподобань Ліна Костенко активно сприяє утвердженню укра-
їнської мови в колі світової цивілізації. І при тому до світу античної культури (складником якої є антична
міфологія) з часом все настійніше долучає світ культури християнської. Це пов’язано як з посиленням у
«Неповторності» струменя поетичного осмислення й актуалізації рідної минувшини, так і зростанням біб-
лійних зацікавлень поетеси.
Тематично чи, точніше кажучи, персонажно з античною міфологією пов’язаний лише один вірш збірки.
Це знову ж таки тема Прометея: «Я вчора бачила ту скелю, де був прикутий Прометей» – «О Прометею!
Варто?! – Варто! | так він сказав мені з-за хмар» [9, с. 217]. У цьому ж вірші, до речі, дочекався своєї
появи у поезії Ліни Костенко й Софокл (у римі з бінокль).
Решта античних теонімів та міфонімів у збірці є еталонними взірцями певних властивостей, виразника-
ми якихось рис: «Десь, кажуть, є страшна богиня – Мойра» [9, с. 152]; «У вас є щось від богині Мінерви»
[9, с. 194]. Оніми цієї групи часто слугують базою зіставлення, іноді несподіваного, але завжди виважено
точного: «стоїть зима, кошлата, як Сибілла» [9, с. 74], «ячав, немов Лаокоон» [9, с. 181]. При потребі може
з’являтись і множина генетично однинного об’єкта: «Підтоптані пари, такі напаристі, | як Януси, дивляться
в різні боки» [9, с. 193]. Тонкість множинної форми тут у тім, що поважний римський бог початку й кінця
Янус зображався з двома обличчями, скерованими в протилежні боки, через що вираз дволикий янус на-
був зниженого сенсу «лицемірна людина» [19, с. 213-214].
Утім, такими ж еталонами зіставлень (порівнянь, метафор) виступають і біблійні оніми: «Любов під-
кралась тихо, як Даліла, | а розум спав, довірливий Самсон» [9, с. 129]; «І прадід мій ходив, як Ной після
потопу» [9, 111], пор.: «А ми ловили хоч який автобус, | таксі, пікап, хоч Ноїв, а ковчег!» [9, 23]. Взагалі,
антична і біблійна онімія у розглядуваній збірці функціонально ще не розмежовуються. При цьому пієтет
біблійних назв помітно посилюється.
Це особливо помітно у вірші «Брейгель. «Шлях на Голгофу» [9, с. 167] – єдиному, де маємо не тільки
християнські оніми, а й євангельський сюжет. За змістом це опис ще одної картини П.Брейгеля, як у попе-
редній збірці була начебто переказана його ж картина «Падіння Ікара». Видно, полюбляє поетеса цього ми-
тця – одного з безсмертних. Може тому, що його картини насичені змістом і не піддаються однозначному
розшифруванню. Але якщо Ікар – лише привід для зовсім неантичної думки, про що вже йшлося вище, то
тут – динамічне й могутнє зображення (і у Брейгеля, і у Костенко) шестя Христа на Голгофу. Приводом
стає лише саме полотно Брейгеля, але не Христос. Падіння Ікара просто не помітили, а на розп’яття Христа
«цілі юрми сунули», «Похід розтягся на дванадцять верст».
Ім’я Ісус Христос у вірші відсутнє, заступаючись перифразами, чи, як їх називають фахівці, семантич-
ними синонімами (для Христа їх нараховують 47 [13, с. 18]. Пор.: «Божий Син таки іде на страту», «А тут
же йде, ну, добре, не Месія, - | людина просто, просто чоловік!» Звернемо увагу, до речі, на велику літеру,
якої в 1980 році домоглась усе ж поетеса – адже в попередній збірці навіть ім’я Христа надруковано з ма-
лої! Л.Костенко запроваджує й неканонічну перифразу, яка ніколи не стане богословським терміном, але
творить яскравий образ, що спирається на композицію П.Брейгеля (Христос з хрестом зображений у глиби-
ні картини, а вся вона заповнена саме юрбою – глядачами) і виражає, власне, основну думку вірша: «А в
юрмах тих малесенька людина | тягла хреста важкого на собі» [9, с. 166].
Думка ця – нерелевантність реакції на подвиг. Сенсу доленосних подій сучасники не вловлюють, не ро-
зуміють. Продовження щойно наведеного тексту: «І хоч би хто! Кому було до того? | Всі поспішали місце
захопить». Бертольд Брехт, який, подібно Ліні Костенко, виділив у творчості Пітера Брейгеля ті ж дві кар-
тини – «Падіння Ікара» та «Несіння хреста», записав про останню: «Кара на смерть як народне свято» [3, с.
97].
Жодне з чотирьох Євангелій не містить такого засудження юрби, як вірш Ліни Костенко. Наболіло!
Зрештою, поетеса й назву картини подає з полемічним загостренням: «Шлях на Голгофу», хоч прийняте її
наймення – «Несіння хреста» (зберігається у Відні). Топонім Голгофа, який став символом страждання й
смертних мук і міцно увійшов до міжнародного фонду конотонімів, тобто власних назв, у яких «смислова
домінанта визначається зв’язком не з денотатом, а з поняттям, що розвинулося пізніше» [16, с. 279], поетеса
вживає у вірші в узвичаєному його вигляді, і в перекладі, і з розшифровкою – осмисленням перекладу: «вже
он Голгофа, он Череповище! – | хрущали під ногами черепи». Пор. у Євангелії: «І, несучи хрест Свій, ви-
йшов Він на місце, зване Череповищем, по-єврейському Голгофа» [6, 53]. В іншому перекладі: «Черепови-
щем зване, по-гебрейському Голгофа», з підрядковим коментарем: «Грецьке Гоλγоθά, з арамейського Gul-
galta – трупна голова, череп» [14, с. 159]. Російські переклади Євангелія від Івана подають не етимологіч-
ний, а функціональний переклад топоніма Голгофа: «Он вышел на место называемое Лобное, по-еврейски
Голгофа» [1, с. 1650].
Два тисячоліття християнства мають утішити: реакція нащадків виявилась релевантною. А сумну конс-
татацію: «заплакав лиш Варава, | розбійник, не розп’ятий на хресті», варто розглядати як ще один прояв ін-
туїції поетеси, яка бачить глибше, ніж їй самій видається. Дослідники ХХ ст. шляхом вивчення грецьких
Мельник М.Р.
ОНОМАСТИЧНІ ЗДОБУТКИ ЛІНИ КОСТЕНКО В ЗБІРЦІ «НЕПОВТОРНІСТЬ»
80
оригіналів Євангелій та інших матеріалів, здається, однозначно встановили, що Варавва, якого на вимогу
натовпу змушений був відпустити Пілат, хоч сам пропонував помилувати Христа, був зовсім не розбійник,
а повстанець, імовірно учасник повстання 29-го року в Іудеї проти римлян [15, с. 40–41].
А образ й ім’я Христа з’являється в збірці ще двічі – і в обох випадках ідеться про розп’яття – реальне
(«Останнє в світі враження Христа» [9, с. 174]) чи зображене («світився лик розп’ятого Христа») [9, с.
177]. З інших християнських персонажів зустрічаємо Богородицю (з іменами Божа Мати [9, с. 166]; діва
Міріам [9, с. 177]), Марію Магдалину [9, с. 166], всюдисущих Адама з Євою [9, с. 194] та Іуду [9, с. 165].
Не забуває поетеса й слов’янської язичницької теонімії, хоч уже й не проголошує свою ліричну героїню
язичницею. Поважний бог Володимирового пантеону осучаснюється: «Стрибог на поїзд пересів» [9, с. 8]
або набуває вигляду вулика: «Слов’янські борті з профілем Стрибога» [9, с. 135] – скульптурні дерев’яні
вулики-борті етнографія знає, але саме Стрибога поетеса вже домислила. А особливе привілля у збірці каз-
ковим, фольклорним персонажам, використаним у руслі традиції, але водночас – дуже нетрадиційно, нова-
торськи: «Тільки фото прилітали у вирій (цей рядок, з трансформацією, став назвою поеми) «як маленькі
сірі гуси. | І на їхніх глянцевих крилах – крихітні-крихітні ми. | Кучеряві, як папуасики, | ми, Телесики, ми,
Івасики» [9, с. 200]; «Вернигора, Вернивода й Вернидуб – | три велетні – зібралися та й журяться |…| все
вернем, вернем, вернем, вернем | А вже пора було й перевернути» [9, с. 154]. У цьому останньому випадкові
важко не згадати ще раз про майстерність езопової мови поетеси, коли основним носієм шифрованої інфо-
рмації стають оніми.
Серед 18 астронімів збірки дві третини зосереджені в одному прекрасному пейзажно-філософському
вірші, у якому «космічний цирк запалює вогні», «І є природа, І немає смерті. | Є тільки різні стадії буття»
[9, с. 21]. Названо 9 сузір’їв, дві планети, вжито наукову назву зоряного скупчення, яке раніше поетеса, зга-
дуючи дитинство, іменувала по-народному Стожарами. А тут – інша тональність: «горить Персей, | жонг-
лює космос бриликом Сатурна, | і Всесвіт крутить всю цю карусель. | Ірже Пегас, виблискує Корона, | і
Волопас пасе своїх Телят. | І мерехтять у сяйві Оріона | химерні сальто Діви і Плеяд». Далі «Кружляють
Риби і сузір’я Лева», «Летить Нептун, і я з ним налітаюсь». Як бачимо, поетеса оживляє цей грандіозний
космічний пейзаж звертанням до внутрішньої форми назв – «Ірже Пегас», «Волопас пасе своїх Телят» і т.д.
Щоб ясніше було, кого пасе Волопас, сузір’я Телець одержує множину і структурне заземлення. Водночас
поетично осмислено і конфігурацію космічних об’єктів (брилик Сатурна), і ефект обертання зоряної сфери:
«химерні сальто».
Ще три астроніми – в іншому вірші, теж космічної тематики, але веселішому, навіть по-костенківськи
жартівливому. Він і називається «Пісенька про космічного гостя» [9, с. 107–108]. Тут з’являється уже й ін-
ша галактика: «Знаєш, там туманність Андромеди, | хай не йде так часто на обгін», що перегукується з фі-
налом: « Добре, я коли-небудь заскочу. | Ти в якій галактиці живеш?» З’являється й вигадане, неіснуюче
сузір’я, поява якого має акцентувати незглибиму далечінь: «Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, | твій ко-
ханий бив тобі чолом». А сузір’я існуюче трансформується до невпізнанності, стаючи… жінкою: «Передам
йому для Береніки | білі айстри в крапельках дощу». Йдеться про сузір’я Волосся Вереніки, у якому ім’я
історичної особи, дружини фараона Птолемея Евергета [7, с. 35], давніше писали Береніка. Костенко, як ми
не раз переконувались, полюбляє рідші, менш уживані форми назв. У зв’язку з космічною генезею згаданої
у вірші Береніки, яскравішою стає й та деталь, що передаються айстри, а не які інші квіти. Айстра – з гре-
цького αστήρ «зірка» [5, с. 54].
За межами цих двох віршів – тільки Всесвіт і Чумацький Шлях. Обидва астроніми належать до акти-
вного онімічного фонду Ліни Костенко. У збірці «Неповторність» глобальну назву Всесвіт використано в
п’яти віршах, пор.: «Стоїть над нами Всесвіт у зоряній кольчузі» [9, с. 72] і навіть так метафорично: «Душа
прозріє всесвітом очей» [9, с. 63]. А Чумацький Шлях у вірші з цією назвою [9, с. 155–156] стає лейтмо-
тивом зображення чумацької долі і чумацької смерті від чуми. Побудований на звукогрі вірш має астро-
нім тільки в заголовку, а в тексті він заступається перифразою: «У Крим далекий виряджали сина. | Дороги
дві, небесна і земна» – «А ще ж додому, ой, як далеченько! | Дороги дві, небесна і земна». Якщо в першому
вжитку позначення небесна (дорога) має сенс «розташована зверху – як дороговказ», то в другому воно вже
означає «шлях на небо»: «А той вже там, у них над головами, додому їде, розсипає сіль…». У «Вибраному»
поетеса цей лейтмотив приглушила. Вірш тут названо «Чумацький Віз» (обидва слова – з великої літери,
пор. у «Змісті» [10, с. 558]), а згадки небесної та земної дороги в обох випадках усунено. Однак астрономіч-
ні асоціації збереглися і в назві твору, і в його фіналі, бо померлий чумак таки «у них над головами, додому
їде» [10, 3, 80] – уже не Чумацьким Шляхом, а на Чумацькому Возі (Велика Ведмедиця).
Як завжди, Ліна Костенко уважна до ідеонімів – власних назв витворів духовної культури. Окрім кар-
тини П.Брейгеля, про яку вже йшлося, з’являються й геніальні полотна Леонардо да Вінчі й Рафаеля чи,
швидше їх образи. Невідступна думка про вічне й тлінне, не раз втілювана поетесою в глибоких, філософ-
ських поезіях, знаходить і своє малярське осмислення: «Згадайте в поспіху вагона, | в невідворотності зни-
кань, | як рафаелівська Мадонна | у вічі дивиться вікам!» [9, с. 53] З кількох відомих Мадонн Рафаеля у на-
веденому тексті йдеться, гадаємо, про «Сікстинську мадонну» – не стільки через її найбільшу уславленість,
скільки завдяки виразу «у вічі», який найбільше пасує саме цій картині. А вище у тому ж вірші міститься
формулювання, яке викликало багато розголосу й дискусій: «Минають фронди і жіронди, | минає славне і
гучне. | Шукайте посмішку Джоконди, | вона ніколи не мине».
Власне, ці ж дві картини виринають і в іншому вірші – про жасне термоядерне сьогодення: «У Америці
є, наприклад, | Музей атомної бомби» [9, с. 204]. Еталони краси протистоять тут уже експонатові того му-
зею. При цьому протиставлення з гірким сарказмом подається у формі схвалення – Костенко називає атомну бо-
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
81
мбу іншим іменем тої ж картини Леонардо, а рафаелівська Мадонна взагалі стає імпліцитною, втілюючись
у носія цієї бомби: «Все – від ракети до ескіза – | лежить любенько, склавши руки, | красуня, рибка, Мона
Ліза, | дитя кошмару і науки |…| О термоядерна Мадонна, | що тулиш до своїх грудей?!» [9, с. 204].
У цьому зв’язку зрозумілішою стає й поява ідеоніма Апокаліпсис – назви одної з книг Нового Запові-
ту, Одкровення св. Іоанна Богослова про кінець світу. Цей ідеонім став уже загальною назвою, означаючи
просто «кінець світу». Але в тексті Ліни Костенко він ще залишається конотонімом, тобто не втрачає функ-
цій власної назви (велика літера) із загальним сенсом, переведеним в емоційну площину: «Всіх почуттів за-
стиглий Апокаліпсис» [9, с. 89]. Поетеса зберігає тут, до речі, правильний наголос на серединному складі
(рима: обпікається), хоч у побуті і навіть у деяких словниках уживається неправильний – на передостан-
ньому складі.
Взагалі, написання ідеонімів у Ліни Костенко – дуже варіативні. Норма – в лапках з великої літери. І
коли треба просто назвати твір, так воно й чиниться: «І друзі там є. | «Слепую» писав я, і «Тризну». | А ві-
рші ридають…» [9, с. 169]. Там – у Петербурзі, я – Т.Г.Шевченко. Але у ідеонімів, ужитих Ліною Костен-
ко, іноді зникають лапки, а то й велика літера. І це не байдужість автора до форми передачі, а засіб фіксації
ступеня злиття ідеоніма з текстом, міри його «розчинення» в тексті.
У збірці «Мандрівки серця» (1961) «співає «Котка» українка». А тут уже «Колисали його колиску, | і
співали йому котка» [9, с. 58]: ідеонім повністю злився з текстом. Таке злиття відбулося в згаданому вже
рядкові, що характеризує Папушу, циганську Музу: «Живе, як Гесіод. Труди і дні… і дні…» [9, с. 213]. Ге-
сіод – найдавніший із відомих нам грецьких поетів, що написав серед іншого епічну поему «Труди і дні»,
якою славить селянську працю [18, с. 135].
Збірка фіксує назви двох творів Бетховена. І в одному випадку – як годиться, з лапками і великою літе-
рою: «В салоні пансіонату | зловили «Апасіонату» [9, с. 193]. Але ж тут назва уславленої сонати – в опози-
ції, у протиставленні до того пансіонату, де «Хлопчики розбещені, | молодчики розпещені». В іншому ж ві-
рші запис назви зовсім не такий: «І місячну сонату уже створив Бетховен» [9, с. 72], бо тут назва гармоній-
но зливається з космічно-пейзажним малюнком. Лапок, які б відгороджували назву від суміжних слів, не
треба. Продовження наведеного тексту таке: «І тінь місяцехода вже зорям не чужа. | А місяць все такий же:
і молодик, і повен, | і серпик, і рогалик, і місяць, як діжа. | А місяць все такий же, він – місяць, місяче-
нько…» Ця барвиста, лексично щедра характеристика місяця звучить як акорди «Місячної сонати»!
До речі, місяць у збірнику згадується 12 раз, а з усіма своїми синонімами та тропеїчними позначення-
ми (найбільше – у щойно наведеному тексті) – 20. Однак сонце продовжує переважати, з’являючись у по-
езіях збірки 36 раз, причому двічі – у формі сонечко. Ліна Костенко, як бачимо, почала застосовувати й
словотвірні засоби емоційності, до чого раніше практично не вдавалась. Не забуває поетеса й того, що зем-
ля – то не лише «ґрунт», а й «планета»: «Юдоль плачу, земля моя, планета» [9, с. 83].
Що ж торкається хрематонімів, власних назв матеріальних предметів, то з певністю можна говорити
лише про один, міцно освячений літературною традицією: «Там, за віками, за гірким туманом, | де трубить
вічність у Роландів ріг» [9, с. 127]. Проте у вірші «Щось на зразок балади, – як вийшли букви з-під моєї
влади» [9, с. 85–86] поетеса з тонким і неповторним гумором розповідає: «Я мусила збрехати» - і тоді «бук-
ви раптом почали зітхать, | то та, то та тікать навперемінки». Літери оживають, а їх одностайний спротив
проявляється в кожному випадку своєрідно. Поетеса напрочуд майстерно індивідуалізує кожну літеру – на-
стільки, що її назва стає власною. З погляду ономастики це – контекстуальні хрематоніми. Варто розібрати-
ся докладніш, як це відбувається в тексті, де такими хрематонімами стала половина абетки.
Використано: 1) звучання відповідних літер: «Сичало «С», мов кобра на хвості. | Шкварчало «Ш»; 2)
алітераційне оточення: «Кружляло «Ж», жахливе, мов кажан»; Стогнало «Н»; «розкошування алітерація-
ми» [12] супроводжує й інші шляхи індивідуалізації літер; 3) форму літер (ідеться про великі друковані лі-
тери, пор. характеристику «А»): «Ф» взялося за боки»; «кусалось «Є» (у літері можна побачити роззявле-
ну пащу з висолопленим язиком); «Котився перстень літерою «О»; «Слухняне «А»… перекрутилось на
одній нозі, неначе циркуль»; «пручалась буква «Ю» (одна її частина ніби намагалась відірватися від дру-
гої); «а «Ц» і «Ч» присіли, наче гноми»; 4) семантику слів, з якими уява пов’язує певну літеру: «А буква
«П», печальна, як «П’єро»; «і «Т» кричало: - Тату!»; «І вірне «К» уперше у житті | зробило вбік категоричні
кроки» (вірне, бо то початкова літера прізвища Костенко»); «а буква «Я» чкурнула через тин, | і досі ще
знайти її не можу» (ця буква – виразник особового займенника першої особи однини [пор. 2, с. 212]. Глоба-
льність мислення поетеси проявляється і в цій її дивовижно точній індивідуалізації літер. Так, «Р» виокрем-
люється за його картатою французькою вимовою: «Примхливе «Р», перлина парижан», а «Л» пов’язується
з Лютером за допомогою його уславленого вислову: «Сказало «Л»: «На цьому я стою!» – | ну, прямо з Лю-
тера цитату».
З хрононімів поетеса виділила в збірці древнє народне позначення свята літнього сонцестояння, пор.
«той вогонь перескочив, як на Йвана Купала» [9, с. 141] і особливо: «Ой да на Івана, ой да на Купала |
котилася моя зірка да із неба впала» [9, с .12]. Але контекстуальними хрематонімами стають у поетеси й
дуже шановані нею поняття часу й вічності, про що свідчить зокрема велика літера: «Котився Час» [9, с.
66], «дивися: Час, великий диригент, | перегортає ноти на пюпітрі» [9, с .61], «Я граю з Вічністю у чіт і не-
чіт», «Кромішня Вічність» [9, с. 173]. Обидві ці лексеми в ряді випадків уживаються з узвичаєним семан-
тичним наповненням і, відповідно, узвичаєним їх написанням. Але в особливо піднесених, акцентованих
ситуаціях вони графічно виділяються, стаючи власними назвами.
Щодо ергонімів збірки, то окрім не дуже шанобливо згаданого пансіонату «Форель» (у заголовку вір-
ша) [9, с. 193] тут зустрічаємо ще кілька назв відомих мистецьких музеїв (які важко відмежувати від топоні-
Мельник М.Р.
ОНОМАСТИЧНІ ЗДОБУТКИ ЛІНИ КОСТЕНКО В ЗБІРЦІ «НЕПОВТОРНІСТЬ»
82
мів), пор.: «Художник, я, – чи то в музеї Прадо, | чи мій притулок – Лувр і Ермітаж» [9, с. 50], а також
згаданий уже Музей атомної бомби.
Ономастичні осягнення «Неповторності», з оглядом на попередні збірки поетеси, видаються вершин-
ними. Осягнуло стовідсоткову релевантність частини й цілого, оніма і тексту. Виразова потужність, дійо-
вість кожної власної назви, ужитої в поезії, зросла, набула сенсу духовного скарбу. Зрештою, як і інші мов-
ні засоби, як кожен рядок цього видатного здобутку української літератури. Три розділи збірки мають різне
онімічне насичення. Найпотужніше – в останньому, в «Іксах історії», де із 43 поезій власні назви мають 39
(90,7%), у яких 178 онімів ужито 267 раз. Але і в другому розділі «Тихе сяйво над моєю долею», побудова-
ному з 15 віршів, серед яких оніми (їх усього 5) вжито лише в трьох (20%), власні назви зберігають свою
значущість. Саме тут, у цих пронизливих віршах про любов, Ліна Костенко сказала: «І минатиме час, нани-
завши | сотні вражень, імен і країн…» [9, с. 131]. Поетеса йде далі, здобуваючи й більші вершини мовної, а
в тому й ономастичної майстерності. Але то лиш вона і може їх здобувати…
Джерела та література
1. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1973. – 2357
с.
2. Брюховецький В.С. Ліна Костенко. Нарис творчості. – К.: Дніпро, 1990. – 262 с.
3. Дмитриева И.А. Краткая история искусств. Вып. 2. Северное Возрождение; страны Западной Европы
ХVII и ХVIII веков; Россия ХVIII века. – М.: Искусство, 1990. – 318 с.
4. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. – К.: Наукова думка, 1985. – 254
с.
5. Етимологічний словник української мови. – К.: Наукова думка, 1982-2003. – Т. 1-4.
6. Євангелія від Йоана. – Одеса: Християнська освіта, 1993. – 68 с.
7. Карпенко Ю.А. Названия звездного неба. – 2-е изд. – М.: Наука, 1985. – 181 с.
8. Карпенко Ю.А. Проблемы типологии литературной ономастики: Имена собственные в поэзии Беллы
Ахмадулиной и Лины Костенко // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія,
взаємозв’язки / Зб. наук. пр. – К.: НОК ВО, 1992. – С. 92–102.
9. Костенко Л. Неповторність. Вірші. Поеми. – К.: Молодь, 1980. – 222 с.
10. Костенко Л.Вибране. – К.: Дніпро, 1989. – 559 с.
11. Кошарська Г. Творчість Ліни Костенко з погляду поетики експресивності. – К.: КМ Academia, 1994. –
165 с.
12. Кошелівець І. У хороший Шевченків слід ступаючи… // Василь Симоненко. Берег чекань. – 2-е вид. –
Мюнхен: Сучасність, 1973. – С. 7-59.
13. Наконечна Г. Про синонімію в богословській термінології // Єдиними устами. Бюлетень Інституту бо-
гословської термінології та перекладів. – 1998. – № 2. – С. 16-27.
14. Новий Заповіт Господа й Спасителя нашого Ісуса Христа із грецької мови на українську наново пере-
кладений. 988-1988. Ювілейне видання з нагоди тисячоліття християнства в Україні. Книга псалмів з
давньоєврейської мови на українську наново перекладена. 988-1988. Ювілейне видання з нагоди тися-
чоліття християнства в Україні. – Б. м.: Гедеонові браття, 1988. – 462 с.
15. Огієнко І. Хто був Варавва. Історичний нарис // Кур’єр Кривбасу. – 1998. - № 95-96. – С. 39–41.
16. Отин Е.С. Развитие коннотонимии русского языка и его отражение в словаре коннотонимов // Отин
Е.С. Избранные работы. – Донецк: Донеччина, 1997. – С. 279–285.
17. Русанівський В.М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К.: Наукова думка, 1988. – 236 с.
18. Словарь античности / Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1989. – 704 с.
19. Словник античної міфології / Відп. Ред.. А.О.Білецький. – 2-е вид. – К.: Наукова думка, 1989. – 238 с.
20. Содомора А. Наодинці зі словом // Дзвін. – 1998. - № 1. – С. 138-145.
Оказ Л.С.
О ПРИНЦИПАХ КЛАССИФИКАЦИИ КРЫМСКОТАТАРСКИХ
СОЧИНИТЕЛЬНЫХ СЛОВОСОЧЕТАНИЙ
На современном этапе развития крымскотатарского языкознания известен лишь один подход к опреде-
лению словосочетания. В учебнике по крымскотатарскому синтаксису Э. Акъмоллаев выделяет словосоче-
тания, состоящие из полнозначных слов, в которых есть главное и зависимое слово. Кроме того, в указан-
ной работе есть фрагментарная морфологическая классификация словосочетаний, построенных на основе
подчинительной связи [1]. Проблема сочинительных словосочетаний в крымскотатарском синтаксисе не
поднималась вообще, а их классификация производится впервые.
Несмотря на то, что поднятый нами вопрос на материале крымскотатарского языка изучается впервые,
в современном языкознании существует несколько подходов к проблеме словосочетаний и их классифика-
ции. Одни ученые выделяют в составе предложения только подчинительные словосочетания [2; 3; 4], дру-
гие - подчинительные словосочетания и сочинительные ряды [5; 6], третья группа ученых утверждает, что
|